П’єса «Бондарівна» Івана Карпенка-Карого

План
  "1-1" Вступ.............................................................................................................. 3
1. Обставини створення п`єси. “Бондарівна” – початок творчого шляху Івана Карпенка-Карого............................................................................................................ 5
2. Особливості будови п`єси, її сюжетної лінії та характеристик героїв. 8
3. Ідеї та проблеми п'єси................................................................................ 12
Висновки........................................................................................................ 16
Список використаної літератури.................................................................. 18

Вступ
П`єса “Бондарівна” була написана у 1884 році видатним українським драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (сценічний та літературний псевдонім – Іван Карпенко-Карий). Це був період бурхливого розвитку українського театру. На Україні існувало декілька професійних театральних труп, в яких грали українські актори, й причому тематика їх постанов була також суто українською (“Наталка-полтавка”, “Москаль-чарівник”, “Кум-мірошник” і т.п.). Публіка на Україні дуже схвально оцінювала українські вистави: вони були яскравими, включали до себе багато народних пісень та танців. Герої цих творів були дотепні, винахідливі, багаті на внутрішню красоту люди. Але наприкінці ХІХ століття український театр став потребувати написання нових творів для сцени, тому що деякі популярні твори українських драматургів ішли на сцені більш як 50 років. Іван Карпенко-Карий був одним із тих авторів, які значно збагатили репертуар української сцени, наповнили драматичні твори новим соціальним змістом. За словами І.Франка, “він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини і багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів те тільки Росії, але й інших слов`янських народів”.
П`єса “Бондарівна” була найулюбленішим твором Карпенка-Карого. Вона різко відрізняється від інших його драм і у творчості письменника займає окреме місце. Не дуже щаслива була сценічна доля п`єси: незважаючи на успіх при перших виставах (1885), “Бондарівна” потроху зійшла з театральної сцени – життя кінця ХІХ століття вимагало вже не “романтичних казок”, а творів, що глибоко аналізували стан суспільства, наштовхували глядача на вирішення питання “Що робити?”. Надана робота розповідає про умови та обставини створення Іваном Карпенком-Карим “Бондарівни”, особливості цього твору та значення п`єси в театральному процесі того часу.

1. Обставини створення п`єси. “Бондарівна” – початок творчого шляху Івана Карпенка-Карого
Іван Карпенко-Карий написав п`єсу “Бондарівна” в один із найважкіших періодів свого життя – під час заслання у Новочеркаську (1884-1887). Це заслання стало йому покаранням від царського уряду за його революційно-демократичну та громадську діяльність у місті Єлісаветграді, де він служив секретарем Єлісаветградського поліцейського управління. Незважаючи на таку посаду, він не міг бути осторонь тих революційно-демократичних процесів, які тривали по всій царській Росії. Таємний гурток, в якому він приймав активну участь, був викритий поліцією, а його члени, у тому числі й Іван Тобілевич, були суворо покарані. Тобілевич був повинний відбувати заслання під наглядом поліції у столиці Донського козачого війська – Новочеркаську. Донські козаки були фанатично віддані російському цареві, тому вважалося, що нагляд місцевої поліцейської влади над Тобілевичем буде найнадійнішим.
Це було суворим випробуванням для письменника. Це місто й це заслання сам Карпенко-Карий називав “могилою”. Труднощі його життя були не тільки у тому, що його у примусовому порядку відірвали від рідних місць, від родичів, від улюбленого заняття (на той час він вже приймав участь у театральних виставах у Єлісаветграді), але й в матеріальному плані йому також було дуже важко. Незважаючи на те що він досі тривалий час знаходився на державній службі (майже 20 років), царський уряд звільнив його з останнього місця роботи без жодної матеріальної або фінансової допомоги, без права отримувати якусь пенсію. В Новочеркаську він змушений був шукати джерело доходу, щоб прокормити себе й заплатити за житло. Для помешкання йому вдалося відшукати недорогу кімнату (взагалі без ніяких меблів), що знаходилася у півпідвальному приміщенні та мала земляну підлогу та глиняні стіни. Матеріальний достаток та побутові умови були більш ніж скромні. Кожен день до нього приходив козак із поліцейського управління Новочеркаська, щоб переконатися про наявність Тобілевича. Такий життєвий тягар йому довелося випробувати постійно на протязі усього заслання. Певно, не раз Іван Карпович завдавав себе питання, чи було можливим таке становище, якщо б його рідна Україна, в який він народився й жив, була вільна та щаслива? Саме таке існування підштовхувало його на роздуми щодо подальшої долі України й українців. Не раз на думку приходили спогади про славетне минуле козацької України, про яке часто розповідала йому мати – проста селянка. Твір “Бондарівна”, тематика якого була суто козацька, як раз й увібрав в себе цю жагу Тобілевича та й усіх українців бачити Україну вільною та рівною серед інших країн світу.
В значній мірі сприяла появі цієї п`єси й присутність дружини Івана Карповича – Софії Віталіївни. Вони познайомились ще до заслання І.Тобілевича, в театрі Єлісаветграду (Софія Віталіївна була акторкою цього театру, а керівником театру був М.П.Старицький), зробили разом декілька гастрольних турне. Їх стосунки спочатку були теплими, дружніми, що потім переросли в більш високе почуття. Як тільки Софія Віталіївна дізналась про те, що І.Тобілевич знаходиться у засланні, вона лишає свою театральну діяльність та їде до нього в Новочеркаськ, де вони й одружуються. Софія добровільно погодилась розділити з Іваном Карповичем його покарання й безвідлучно знаходилась поруч з ним усе життя, куди б їх не кидала доля. Іван Карпенко-Карий обожнював дружину, він глибоко поважав її за відданість йому, за розуміння його принципів та жаги діяльності. Осягаючи вчинок цієї жінки, відразу згадується Тетяна – головний образ "Бондарівни”, яка втілив в собі риси таких українських жінок, що за щасливу долю своєї країни, своїх рідних готові позбутися особистих інтересів і, навіть, життя.
Іван і Софія Тобілевич, безперечно, нудьгували за українським життям, із якого вони були примусово вирвані. Неодноразово, після робочого дня, вони пробують співати українських пісень. Софія Віталіївна знала безліч українських пісень, дум, оповідань та часто тішила Івана Карповича майстерним виконанням цих народних творів. Одного разу Іван Карпович заспівав “Бондарівну” – старовинну (ще за козацьких часів) народну пісню. В ній розповідається про важкі часи польського панування на Україні. Один польський пан (пан Каньовський), використовуючи своє шляхетне положення, оманом викрадає вродливу українську дівчину, доньку старого козака Бондаря, яки проживали в його хуторі. Він хоче зробити її своєю наложницею. Але Бондарівна сміливо вступає з ним у нерівний бій та й тікає від нього. Уся в ранах, знесилена, вона помирає на шляху додому:
Де тікала Бондарівна – червонії стрічки,
А де впала Бондарівна – кривавії річки,
Іван Карпович, як тільки закінчив співати цю пісню, за спогадами його дружини, раптом відчув якесь небувале хвилювання. Він відклав усі справи і негайно зайнявся розробкою сюжету для п`єси. Цілий тиждень він невпинно писав “Бондарівну”, часом забуваючи про їжу та сон. Нарешті, п`єса була закінчена і представлена на суд Софії Віталіївни, яка стала першим слухачем твору. Їй сподобалася ця п`єса, і вона дуже схвально про неї відізвалася. Це надихнуло І.Тобілевича показати твір своїм друзям: М.Садовському і П.Саксаганському, які також позитивно оцінили п`єсу і запропонували її для вистави. Так з`явилась на світ “Бондарівна”.
Треба сказати, що на той час Іван Карпович мав уже невеликий літературний досвід: у 1881 р. він пише перший свій твір – оповідання “Новобранець”, 1883 р. – драму “Бурлаки”, “Підпанки”. Перед тим як писати “Бондарівну”, він уже почав працювати над комедією “Розумний і дурень”. Ці і деякі інші твори (“Наймичка”, “Безталанна”, “Мартин Боруля”, ”Сто тисяч” та ін.) – складають перший етап літературної творчості письменника. Теми для своїх творів він шукає у селі, героїв – серед простих селян. Їхні біди, кривди він згадує зі своєї діяльності у суді та поліцейському управлінні, а також із спогадів свого дитинства, яке повністю пройшло на батьківському хуторі. В цих творах він звертає увагу читача на моральні аспекти життя простого українського селянина, показує, що прості люди зазнають не менш глибокі душевні драми та почуття. В подальшій своєї творчості він розвиває та поглиблює цю тему. Його герої продовжують розвиватися разом із своїм письменником. Але це буде потім, а на цей час ми маємо “Бондарівну” – один із перших творів письменника, його улюблене творіння, яке увібрала в себе всі думки, мрії, почуття письменника під час Новочеркаського заслання.
2. Особливості будови п`єси, її сюжетної лінії та характеристик героїв
П`єса “Бондарівна” за жанром є історичною драмою. Сам І.Тобілевич визначив її як “драма” із поміткою: “Діється в XVII сторіччі”. “Бондарівна” складається з 4-х дій і п`яти відмін (тут – зміна декорацій). Дії з першої по третю включають у себе лише яви (акти), а четверта дія – включає дві відміни, які, у свою чергу, складаються з яв. За своєю сценічною сутністю 1,2 та 3 дія також є відмінами, бо на сцені в цей час потрібна зміна декорацій: події, що відбуваються в цих діях проходять у різних місцях і вимагають зміни антуражу.
В першій дії події відбуваються на вулиці старовинного українського села, неподалік від хати старого Бондаря, колишнього запорозького козака, зараз заможного селянина. Над цим селом головою є вельможний польський пан. Скоріш за усього, І.Карпенко-Карий, спеціально не надає тому панові ані імені, ані прізвища, називаючи його просто “Староста” (решта героїв, навіть найдрібніші, мають якесь ім`я). Цим самим, підкреслюються думка, що подібних панів на Україні було багато, якщо не всі, і поводження з простим українським людом в них було також однотипне – із позиції презирства, зверхності. На протязі цієї дії ми від розмов селян на вулиці дізнаємося, що в село прибув запорожський козак Тарас. Селяни і старий Бондар зрозуміли, для чого прибув Тарас, але намагаються все тримати у великій таємниці, щоб не дізналися польські пани. Тут же на вулиці ми зустрічаємось з Тетяною, донькою Бондаря, і дивуємось її незвичайній красі. Приходять подивитись на красу Тетяни і вельможний пан разом із своїм прибічником, паном Чеславом Герцелем. У Старости відразу виникає бажання мати для себе такий “діамант”. Він пропонує Герцелеві тисячу червонців за те, що він будь-яким способом привезе йому в далеку лісну садибу Тетяну. Герцель із радістю погоджується. При цьому найбільш огиду від образу Герцеля викликає не те, що він погоджується на чорну справу, а те, що він за ці ж гроші розраховує також скористатися Тетяною.
На вулиці вирує просте сільське життя. Ми бачимо молодь, яка зібралася після робочого дня на традиційні парубоцькі забави. Тетяна знаходиться завжди у вихорі подій, вона живе повноцінним емоційним життям. Ось вона водить разом із дівчатами танок, а ось їй освідчується у коханні Денис, непоганий , але нещасливий у любові хлопець. Тетяна сумна. З її монологу ми розуміємо, що на серці в неї не Денис, а Тарас – удалий запорожський козак. В кінці дії на вулиці з`являється сам Тарас. Він також сумний, він не знає, як сказати про своє кохання Тетяні. Крім того, він розуміє, що запорозькі обов`язки, тим більш напередодні війни з поляками, позбавлять його в будь-якому разі щастя в коханні з Тетяною.
Друга дія розгортається в хаті Бондаря. Видно, що це хата заможного козака. Діючими особами тут є Бондар, його донька, Тарас, який прийшов попрощатись, та Марія, господарка у Бондаря. Усі сцени цієї дії наповнені теплими емоційними стосунками між тими людьми. Безмежна любов старого Бондаря до своєї доньки, Тетяни, турботливе та поважне ставлення Тетяни до батька. Повні кохання діалоги між молодятами. Марія, господарка у Бондаря, не може без сліз дивитись на них, згадуючи свою трагічну жіночу долю (її молодого чоловіка-козака було вбито на війні через рік їхнього щасливого сімейного життя). Бондар ставиться до Тараса як до власного сина, він нагадує його славетну козацьку молодість. Вчинки Тараса також викликають повагу не тільки у Бондаря і Марії, а й у Тетяни. Затамував дихання слухають вони про його мандри у Туреччині. Уся друга дія як би сповнена світлом домашнього вогнища. Сама атмосфера цього дому підштовхує закоханих освідчитись одне одному у коханні. Коли старий Бондар від дітей дізнається про їх рішення побратися, він знаходиться у великому захваті, радість його не знає меж. Одна лише Марія може із сумом передбачити, чим може закінчитися для дівчини одруження із запорожським козаком.
Третя дія також розгортається на вулиці. Неподалік знаходиться хата Бондаря, біля якої й відбуваються усі трагічні події. З самого початку ми стаємо свідками того, як все тугіше й тугіше затягується смертельна петля навколо щастя Тараса й Тетяни. Головними діючими особами на сцені стають пан Герцель й жид Мордохай, який погодився допомогти Герцелю за сто червонців. Вони оманом продираються до хати Бондаря, підсипають снодійне робітникам Бондаря, і вони засинають. Тепер здійснити викрадення Тетяни їм заважає Бондар, і вони готові його вбити, але Мордохаю вдається оманою вивести Бондаря з хати на господарське подвір`я. Тетяна залишається наодинці із злочинцями. Наступає трагічна розв`язка дії – Герцель і Мордохай за допомогою челяді (слуг) Старости викрадають Тетяну. Дія сил зла досягає свого апогею. Умикання Тетяни як би втілює у собі все зло, що тільки є на світі. Підсилює це враження звуки оркестру, які, по задуму Карпенка-Карого, повинні були лунати як “буря фортіссімо”. Непередаваним є горе старого Бондаря. Звістка про викрадення дочки підриває його серце й сили.
Четверта дія складається з двох одмін. Дія першої одміни розгортається знов у домі старого Бондаря, але вже немає Бондаря – тут знаходяться запорожські козаки, які прибули разом із Тарасом, а також прості селяни, яких схвилювала трагічна звістка про викрадення Тетяни. Усі присутні сповнені жагою помститися кривдникам за Тетяну. Як тільки вони дізнаються, де знаходиться Тетяна, вони відразу відправляються їй на допомогу.
Друга відміна відбувається в садибі Старости. На сцені показана розкішно вбрана кімната з ліжком. Тут й розгортаються всі останні події драми. Цей дім Староста спеціально має для любовних розваг. За його словами не одна українська дівчина тут була зламана для потіхи. Наступила черга Тетяни. Важко їй боротися із Старостою і Герцелем. Від ласки і багатих обіцянок вони переходять до погроз й насилля. Тетяні вдається вирвати шаблю з піхв Старости і стати на свій захист (подібно до героїні народної пісні – Бондарівни). Вона готова віддати життя, але не бути покореною. В цей час прибуває допомога на чолі з Тарасом. Тепер перевага на стороні козаків і Тетяни. Староста, який бачить, що його діло повністю зривається у пориві злості застрілює Тетяну з пістолета. Тетяна вмирає на руках Тараса із словами кохання до нього. Козаки зв`язують Старосту і Герцеля, які будуть чекати на суворий козацький суд. Тарас обіцяє помститися за її смерть всім ненависним гнобителям України.
Твір закінчено. Практично ця драма, за свідченням дружини І.Тобілевича, була перенесенням усіх дій, що відбувалися у народній пісні на мову сценічного твору. Вона бачила, як І.Тобілевич кожний куплет пісні розписав стосовно до дій п`єси, розбив її на яви (акти). Крім головних персонажів, які мали місце у пісні, він додав ще деяких, щоб глядачам було зрозуміло логіку подій, що відбуваються на сцені. Але, в першу чергу, Софію Віталіївну схвилював не зміст п`єси – вона і так його чудово знала – її здивувала мова твору. “То була мова, яка звучала на протязі всієї п`єси так ритмічно і мелодійно, як музика”. Захоплення автора поетичними образами Тетяни, Тараса і старого Бондаря, а також приналежність сюжету п`єси до минулого України, зробили те, Карпенко-Карий трактував свій сюжет із точки зору й відчування поета. Це підштовхнуло його до пошуку більш досконалих засобів відтворення, до поетизації твору. Подив автора перед душевною чистотою й красою Бондарівни виявився у нього словами, що звучали, як справжня пісня. Мова героїв п`єси є дуже колоритною й пасує до подій, що відбуваються на сцені. Ніжно й пристрасно звучить вона в устах закоханої Тетяни у розмові з Тарасом, і, навпаки, слова тієї ж самої Тетяни звучали як удари гострого кинджала, коли їй доводилось говорити з її ворогами. Знов такі, за свідченням сучасників, І.Тобілевич дуже сердився, коли дехто з акторів (навіть, якщо це були М.Садовський або В.Кропивницький) міняли мову персонажів “Бондарівни”, вставляли туди свої слова. Це, на думку Тобілевича, значно спрощувало мову героїв, яка повинна була звучати як пісня. Мелодійність і ритмічність мови Тобілевича в “Бондарівні” свідчили про те, що автор був справжнім сином свого народу-поета, котрий залишив своїм нащадкам пісенні скарби, повні глибокого змісту, почуттів та прекрасного мелодійного звучання.
3. Ідеї та проблеми п'єси
Головною темою цього твору є українське село XVII століття у його протистоянні до польських поневолювачів. Присутність українського національного духу відчувається на протязі усього твору: це й народні традиції у селі, опис селянського побуту і, навіть, українські імена, які як би протиставляються іменам польським та єврейським. Нам близька та зрозуміла мова письменника, який вклав в уста своїх героїв просту, але, напрочуд, співучу та мелодійну українську мову. Усі ці ознаки національного життя українців нам приємно бачити в цьому творі – це, якраз, і свідчить про спадкоємність українського життя: від нарису села XVII століття, яким його описав письменник ХІХ століття, до нас, читачів, які із задоволенням читають цей твір у ХХІ столітті.
Українське село, як відоме з історії України, дало більшість славетних українських державних, політичних, культурних діячів та науковців. Саме село, протягом століть поневолення та знищення всього національного, українського, стало єдиним осередком збереження культури, мови, традицій свого народу. Тому, саме, тему села ми повинні поставити на перше місце серед інших у творі “Бондарівна”. Яким же ми бачимо село очами Карпенка-Карого? Неприглядна та безрадісна ця картина. На селі відбувається злочин проти простої української дівчини – Тетяни, і скоюють цей злочин – польські вельможні пани, які на той час були гнобителями та душителями українського народу. Польські пани є володарями на селі і в усій Україні. Вони використовують селян як “живі знаряддя праці”. Для них головне, щоб селянин мовчки працював, забувши про людську гідність та свої права. Лише минають та не чіпають вони таких як старий Бондар, колишнього запорожця, який не тільки турків, але й ляхів не боявся і у свій час достатньо їх “повчив”. Пам`ятають пани, чим може закінчитися образа запорожця. Але на той час пани настільки обнагліли в Україні, що колишні уроки від запорожців вони вже не вважали за серйозне попередження. Пихатості та самодурству панства не стало меж. Уже давно проторували вони чорну стежку до найціннішого, що є в житті не тільки українського, але й будь-якого народу – до жінки, до жінки-матері, до жінки-берегині сімейного вогнища.
Було заведено польськими панами по відношенню до українського селянства право “першої шлюбної ночі”, коли дружина їхнього хлопу першу шлюбну ніч повинна була провести з польським паном, а не зі своїм нареченим. Таке неподобство до української жінки тоді було розповсюдженим явищем. Украсти якусь жінку, але, ще краще, дівчину, награтися з нею, а потім кинути, тоді було дуже поширено. Недаром народ про це складував пісні, бо як ще могли донести до нас наші предки, своє обурення таким свавіллям. Одна з таких пісень і є “Бондарівна”, зміст якої надихнув І.Карпенка-Карого на створення драми. Згадаємо, що сам Богдан Хмельницький у свій час потріпав від такого лиха. Будучи по службових справах, він, коли приїхав додому, побачив, що його дім розорений, сина вбито, а дружину вкрав собі на потіху сусід – польський шляхтич. Таке довелося пережити Богдану Хмельницькому, таке довелося пережити і старому Бондарю.
Враховуючи біди простого українського народу від поляків, їх самодурство, що межувало зі злочином, не дивно, що тема визвольної війни проти Польщі незримо присутня в сюжеті цієї драми. Ще на початку твору ми дізнаємось про те, що Богдан Хмельницький починає збирати народ на війну з польськими поневоленням. Він посилає своїх емісарів в усі кутки України з метою підготувати народ до загальноукраїнського виступу проти магнатів. З цією метою Тарас прибуває в село, де мешкає старий Бондар із дочкою. І Тарас, і Бондар розуміють, що війна неминуча, вони внутрішньо готові до неї і з радістю очікують сигналу. Трагічний випадок із Тетяною як би говорить ще раз про необхідність цієї боротьби: скільки можна терпіти таке неподобство. Силою своєї майстерності І.Карпенко-Карий примушує нас повірити в те, що саме після трагедії з Тетяною розпочалася та славетна Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.
Проблема отримання та збереження незалежності є актуальною і в наші дні. Ще тільки ми отримали незалежність у 1991 році, а вже зараз засоби масової інформації нам говорять про те, що на виборах Президента України 2004 р. активно діяла “рука Москви”, просуваючи “свого” кандидата. Отримати незалежність важко, а втратити її – легко. Уроки історії свідчать про те, що ніколи не жилось українцям солодко при будь-який іноземній владі. Життєвий шлях самого І.Карпенка-Карого свідчить про це: хіба був би він на засланні, якщо б не поліцейський режим російського царя?
Ще однієї теми “Бондарівни” хочеться торкнутися у цій роботі. Це тема долі української жінки. Нелегкою вона є зараз, але ще важче вона була тоді, в період, який відображається в драмі. Ця тема просліджується письменником на прикладі двох жінок: старої Марії та молодої – Тетяни. До цих образів можна додати й образ старенької матері, дружини Тараса Бульби М.Гоголя. Вона, як і її “сестри” І.Карпенка-Карого, жила приблизно у ті ж часи, й доля цих жінок є приблизно однаковою. Марія Карпенка-Карого вийшла заміж за молодого козака-запорожця. Лише рік удалося їй намилуватися своїм нареченим та пізнати жіноче щастя. Козак іде на війну, із якої вже не повертається. Марія залишається одиначкою. Подібна доля була й у дружини Тараса Бульби, славного козака-запорожця. Вона не тільки лишилась свого чоловіка, але й утратила своїх синів, Остапа та Андрія, яких й побачити перед розлукою їй довелося лічені години. Після смерті своїх близьких зосталася вона одна: без чоловіка, без дітей, стара, нікому не потрібна баба. Такий був час, таке було “суворе, лицарське время”. Справжні чоловіки не жалкували своїх сил та життя, щоб зберегти та охоронити Україну, ставлячи особисті, в тому числі, сімейні інтереси, на другий план. Жінки, розуміючи ці обставини, покірно чекали, коли доля завдасть смертельного удару їх сімейному щастю. Подібна доля чекала й на Тетяну, і Тетяна це добре розуміла. Вона відмовляється від пропозиції Дениса вийти за нього, простого селянина, заміж та жити спокійним господарчим життям. Але Тетяна набагато мудріша від Дениса – вона розуміє, що не може бути в цей час спокійного життя, доки живи вороги України. Визволити свою Батьківщину від ворога, а вже потім спокійно розбудовувати своє особисте щастя – таку перспективу свого життя бачить перед собою Тетяна. Тому вона виходить заміж за козака-запорожця Тараса, бо такий союз підтверджує її кредо: “спочатку дати ладу країні, а потім – собі”. Вийти заміж за запорожця – це шана не тільки славетному ділу запорожців, але данина усім полеглим за волю та щастя Украйни. Сумно дивиться Марія на закоханих. Вона знає справжню ціну такого сімейного “благополуччя”. Але, якщо казати за великим рахунком, щастя жінки завжди залежить від долі чоловіка, супутника її життя. Якщо він “птах високого польоту”, то й жінка буде біля нього щаслива, незважаючи на побутові або матеріальні труднощі. Якщо ж обрати в дружини такого Дениса, або ще гірше, якогось п`яницю або неробу, то й життя з таким буде “дрібним”, будь-які побутові негаразди будуть сприйматися хворобливо, як катастрофи світового масштабу. Справжнє життя – це життя для других, і І.Карпенко-Карий своєю драмою “Бондарівна” підтверджує це ще раз.

Висновки
Драма “Бондарівна” має глибокий соціальний та національно-визвольний зміст. Вона яскраво, на базі значного фольклорного матеріалу, відображає реальні історичні події в українському селі XVII століття. Теми, які знайшли в ній своє відображення близькі та зрозумілі сучасним українським читачам. Проблеми, що підняв письменник, є актуальними і в наш час та потребують свого подальшого вирішення. Відношення до себе та долі України таких героїв п`єси, як Бондар, Тарас, Тетяна, викликають повагу та надають зразок для наслідування всіма справжніми українцями.
Разом з тим, виходячи з аналізу твору, який має місце у цій роботі, можна пояснити деяку “холодність” колишньої театральної публіки до вистав “Бондарівни”. На мою думку, п`єса написана в кращих традиціях романтизму. По-перше, в ній використаний оригінальний фольклорний матеріал, історична бувальщина героїчного минулого свого народу – чудова українська пісня про Бондарівну, яка вже сама по собі містить елементи поетизації, “романтизації” життя простої, але дуже вродливої дівчини. По-друге, у своєму творі І.Карпенку-Карому вдалося опоетизувати не тільки саму Бондарівну, але й середовище, що оточує дівчину. При цьому, цілком природно, не акцентувалась увага читача на інших сторонах буття колишнього українського села, які є вже не такі привабливими для ока читача. Це і міжособистісні відносини людей, які часом були дуже далекі від ідеалу, навіть, у такому героїчному столітті як XVII ст., це і багато просто негативних побутових явищ, які, безперечно, мали місце в той нелегкий час. Але, час романтизму на момент виходу п`єси у світ пройшов. Дійсність вимагала від письменників не пригладженого, а реального відображення життя як простого народу, так і його верхівки. Це був час революційних демократів, які взяли курс на корінне перетворення існуючого суспільства. Поява красивої казки, якою була “Бондарівна”, може й викликала ненависть до злодіїв-поляків, але не відповідала на багато запитань, які ставило людям ХІХ століття. Українські танки, пісні, яскраві національні костюми в значному ступені прикрашали театральне дійство, Разом із тим, ці прикраси як би натякали на те, що положення простого народу в ті часи не було важким. Це йшло всупереч думці тодішнього суспільства про те, що положення народу завжди було важким і, саме зараз прийшов час, нарешті, йому допомогти ціною революційних перетворень. Мила, ніжна “Бондарівна” вступила в певний конфлікт з реальним станом справ у громадянському суспільстві того часу. Можливо, ті високі ідеали Любові, Честі, Обов`язку, якими проникнута ця п`єса, знайдуть відгук у душах людей сучасного покоління? Хто знає. Але всепоглинаючий прагматизм нашого часу дає мало надії на те, що молодь ХХІ століття віддасть перевагу Бондарівні на користь сучасним героям – безжалісним суперменам та багатіям.

Список використаної літератури
1.                 Історія української літератури: Підручник / А. Солом’яненко (ред.). – К., Наукова думка, 2005.– т.1. – с.432-442.
2.                 Карпенко-Карий І. Драматичні твори у 3-х т. – К., 1985. – т.1. – с.108-146.
3.                 Сидоренко Г.В. Як читати й розуміти художній твір. – К., 2007. – с.12-34.
4.                 Спогади про Карпенка-Карого: збірник сучасників І.Карпенка-Карого / В. Ілляшенко (упоряд.). – К., Мистецтво, 2006. – с.71-84.