Зміст
1.   Виникнення і основи віровчення буддизму
2.   Основні течії в буддизмі
3.   Релігійна література буддизму
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Буддизм є найстарішою з сучасних світових релігій. Його прихильники – це передусім населення Центральної, Південної та Південно-Східної Азії. Але сучасний буддизм має послідовників і на інших континентах. Серед народів Росії буддизм сповідують буряти, тувинці та калмики.

1. Виникнення і основи віровчення буддизму
Легенда про засновника буддизму. Буддизм виникає в VI ст. до н.е. в Індії. В цей час пануюче становище в індійському суспільстві належало брахманізму. Немає письмових свідчень про засновника буддизму, вперше про нього письмові джерела починають згадувати лише з II ст. до н.е. Говорячи про засновника буддизму, можна лише переказати легенду про нього. Вважається, що вчення буддизму проголосив дві з половиною тисячі років тому царевич з племені Шак'я на ім'я Сідхартха Гаутама. Легенда говорить про те, як після багатьох перероджень, в кожному накопичуючи добрі справи, засновник буддизму народився в образі царевича. Навіть його народження було чудом: мати Сідхартхи цариця Майя якось побачила уві сні, що до її стегна увійшов білий слон, а на голові у слона була корона, тобто в попередньому житті Сідхартха був царем слонів. Через певний термін вона народила немовля, яке вийшло з її тіла у незвичний спосіб – під пахвою. Мудрець виголосив, що новонароджений здійснить великий релігійний подвиг. Але батько не бажав синові релігійної кар'єри. Все своє життя царевич провів у палаці, здобув освіту, одружився, мав сина і навіть не здогадувався про інше існування за межами палацу. Та якось під час прогулянки він зустрів хворого, старця, аскета і погребальну процесію. Особливо його вразив вигляд небіжчика, що свідчив про важке життя у стражданнях і смерть через страждання. Дізнавшись про страждання, що несе життя, Гаутама йде з палацу, щоб знайти шлях, який позбавить людину від страждань. Протягом семи років Гаутама був аскетом і розмірковував над текстами святих книг. Але лише після самотніх роздумів у пустелі, сидячи під святим деревом бодхі, Гаутама досяг осяяння, що відкрило йому шлях до спасіння, до бажаної нірвани, коли перепиняється процес безкінечних перевтілень душі. Демон зла, бог смерті Мара намагався відвернути Гаутаму, який, досягши нірвани, став Буддою, тобто "просвітленим", від мети сповістити людям своє вчення про шлях спасіння. Мара викликав бурі, спокушав жінками, але Гаутама переміг все, навіть свої сумніви і скоро виголосив у проповіді головні положення нової релігії. Для цього він відмовився від власного спасіння, від нірвани і став Бодхісатвою. Тому боги для буддизму є другорядними, на першому плані в буддизмі культ будд та бодхісатв.
Помер Будда, згідно з легендою, коли йому виповнилося 80 років. Він ліг під деревом бодхі у позі лева і звернувся до ченців та мирян зі словами: "Тепер мені нема чого сказати вам, крім того, що все, що існує, приречене на руйнування. Прагніть всіма силами спасіння". Кінець земного життя буддисти називають "rnahapanirvana" Будди – великим переходом у нірвану. Цю дату вони шанують так само, як і момент народження Будди та момент його "осяяння", тому називають "тричі Святим днем".
Віровчення буддизму. Звичайно, віровчення буддизму спиралося на попередні релігії, адже Індія мала давні релігійні традиції, які на початку І тисячоліття були письмово зафіксовані у вигляді Вед. Ведична релігія вже набула рис, що були характерні для більш пізніх релігій, в тому числі і для буддизму. До них можна віднести уявлення про реінкарнацію, перевтілення душі після смерті тіла, вчення про карму – долю, закон, якому підвладне все, що існує. Ведична релігія освячувала кастові суспільства, виправдовуючи соціальну несправедливість вченням про карму та тим, що причиною нещасть людини є її гріхи у попередніх перевтіленнях, а можливість поліпшити своє перевтілення мають лише жерці-брахмани. Ведична релігія була породжена родоплемінним устроєм і не відповідала вимогам нового рабовласницького суспільства, що склалося в Індії в VI-V ст. н.е.
Буддизм тісно пов'язаний не тільки з ведичною релігією і брахманізмом, що виник на її основі, а й з філософією Індії. Та буддизм не був механічним нагромадженням її ідей, він створив власну оригінальну філософію. В чому ж полягає віровчення буддизму? Суттю його є так звані "чотири великі істин":
1) життя є страждання. Страждання є універсальною властивістю людини, воно охоплює всі сторони й етапи ЇЇ життя: народження, старість, хвороби, смерть, намагання володіти багатством, втрата цього багатства – все це призводить до страждання;
2) причиною страждань є бажання, прихильність людини до життя і задоволення своїх чуттєвих бажань;
3) є шлях подолання страждання, їх можна подолати ще за теперішнього життя. Воля людини повинна бути спрямована не ззовні, а всередину, на відречення нашого "Я від предметів зовнішнього світу, на руйнування егоїстичної прихильності до матеріального світу, розуміння ілюзорності власного "Я";
4) шлях спасіння – це благородний шлях наближення до нірвани. Шлях життя є шлях страждання, вчить Гаутама. Народження і старість, хвороби і смерть, мета що її не вдається досягти, – все це породжує страждання. Страждання породжується жадобою життя, насолод, влади, вічного життя тощо. Треба відмовитися від цих бажань, відійти від вимог буття – саме в цьому є шлях подолання страждань. Тільки для тих, хто йде цим шляхом, наступає повне звільнення – нірвана. Щоб її досягти, Будда розробив вчення про шлях до нірвани, що має вісім ступенів вдосконалення:
Праведна віра (слід увірувати в істини буддизму – визнати вчення про чотири шляхетні істини як основи внутрішнього вдосконалення).
Істинна рішимість (слід твердо визначитись і обмежувати свої бажання, відмовитися від поганих нахилів, ворожості до близьких тощо).
Праведне мовлення (слова не повинні бути злими чи вести до зла, треба утримуватися від брехні, наклепів, образ).
Праведні справи (слід уникати поганих вчинків і робити тільки добро).
Праведне життя (треба забезпечувати свої потреби власною працею).
Праведні думки (постійне витіснення поганих намірів, заміна їх на добрі).
Праведні помисли (слід уяснити, що зло від нашої плоті і тому витіснити, як чужі, а не власні, думки про неї).
Справжнє споглядання (психотехніка, що веде до нірвани, коли остаточно долається гріховна прихильність до світу). Людина, що досягла духовної досконалості у нірвані, стає архатом – буддійським святим.
Згідно з буддійською філософією життя у всіх його проявах є різною комбінацією нематеріальних часток – дхарм. Сполучення дхарм визначає буття всього, що існує в цьому світі: людини, тварин, рослин, неорганічної природи. Після розпаду відповідного сполучення дхарм наступає смерть, але дхарми не зникають, а утворюють нову комбінацію згідно із законом карми – воздаяния за поведінку у попередньому житті. Нескінченний ланцюг перероджень (сансара) може бути припинений – до цього повинна прагнути кожна людина. Зупинення перероджень, що викликають страждання, можливе за життя для тієї людини, що індивідуальним зусиллям стала на шлях просвітлення. Досягнення спасіння можливе через нірвану (санскр. – затухання, згаснення). Нірвана – внутрішній стан людини, коли згасають усі відчуття і прихильності, а разом з ними й увесь навколишній світ. Це внутрішнє згасання звільнює людину від власного "я", що страждає, і від самої жадоби життя, що тягне все живе до нових перероджень. Тим самим розривається колесо карми і просвітлена людина-мудрець до кінця розчиняється у блаженній пустоті абсолютного спокою. Нірвана ставить людину по той бік необхідності. На цьому шляху їй допомагають Будди та Бодхисатви – ті, що досягли нірвани, але не роблять крок до неї свідомо, щоб допомогти іншим людям теж знайти спокій.
2. Основні течії в буддизмі
Структура і зміст Трипітаки. Канонізація буддизму як теологічної системи відбулася на соборі у Кашмірі (II ст. н.е.) у вигляді Трипітаки – святої книги буддизму. Трипітака ("три кошики мудрості") увібрала в себе основні приписи буддизму та його філософію.
Першими послідовниками Будди були аскети, що збиралися невеликими групами подалі від міст. Вони заснували перші буддійські громади, вступаючи до яких адепти буддизму відмовлялися від власності, вбиралися в бідний одяг жовтого кольору і мали право володіти лише необхідним – кухлем для води, бритвою і посохом. Переважно життя їх проходило в мандрах, жебруванні. їсти вони мали право лише вранці. А в післяполуденний час не мали право класти до рота ані крихти. В місцях, де буддисти перечікували сезон дощів, поступово утворилися монастирі, на місцях поховань найша-нованіших монахів будувалися пам'ятники – ступи. Поступово складався устав монастирського життя, монахи майже постійно жили при монастирі, суворо дотримуючись вимог уставу, підкоряючись загальним зборам сангхи (монастирської громаді) й обраному настоятелю. Саме монастирі стали осередками буддизму, який не мав церковної структури. Монастирі були своєрідними університетами і бібліотеками. Тут переписувалися давніми святими мовами (санскритом та палі) святі тексти, що й увійшли до Трипітаки. Лише в XV ст. остаточно затвердився канон Трипітаки, яка складається з трьох книг. Перша з них – Віная-Штака, або книга Уставу, тут викладається устав громади буддистів, основні моральні приписи буддизму, спільні для всіх буддистів: не вбивай, не кради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч, а також вимоги, обов'язкові лише для монахів: не співай та не танцюй, не вживай їжу в недозволений час, не стяжай (заборона мати власність), не спи на зручній постелі, не вживай речей, що мають яскравий колір та інтенсивний запах. Монастир можна було залишити, але ті, що вирішили присвятити релігії життя, готувалися до обряду посвячення, до ординації. Випробування були суворими, вони гартували дух і волю.
Поступово в буддизмі з'явилися й жіночі монастирі. Але, на відміну від чоловічих, вони розташовувалися поблизу поселень.
Другою частиною буддійського канону є Сутра-Пітака, де викладається суть доктрини (вчення про "чотири шляхетні істини" та шлях спасіння), а у третій книзі, що має назву Абідхарма-Пітака, викладається філософія буддизму.
Під час правління імператора Ашоки (III ст. до н.е.) буддизм став офіційною державною ідеологією.
3. Релігійна література буддизму
Північний та південний буддизм. Буддизм ніколи не був єдиною доктриною, в ньому завжди було багато шкіл, сект, течій. Це врешті привело до розколу. На межі І-II ст. після IV буддійського собору оформилися дві головні гілки в буддизмі: школа північного буддизму Махаяна ("Широкий шлях до спасіння", "Велика колісниця") та південний буддизм – Хінаяна ("Вузький шлях до спасіння", "Мала колісниця"), центром якого став Цейлон.
Хінаяна є чернецькою формою буддизму. Тут найбільшого значення надають особистим зусиллям по визволенню від сансари. Ця школа буддизму набула канонічного оформлення у І ст. н.е. Поширена ця школа у тих країнах, куди мігрувало населення Східної Індії – у Шрі-Ланці, країнах Індокитаю (крім В'єтнаму). В цій школі вважається, що шлях до нірвани несумісний з повсякденним життям, що він вимагає чернецького зречення. Послідовники цієї школи буддизму проводять певний час у монастирі, вони можуть повернутися до мирського життя, але потім знову можуть піти до монастиря. Тому особливістю буддизму хінаяни є вільний вступ чи вихід із монастиря, тоді як в інших релігіях людина стає ченцем на все життя.
Школа Махаяни, базуючись на основних принципах буддизму, внесла до доктрини багато нового, що наблизило її до простих людей. Монахи вважаються тими, що йдуть шляхом Бодхісатви, тобто відмовляються від власного спасіння задля спасіння інших людей. В буддизмі Махаяни поновилася концепція про пекло та рай, що її не було у ранньому буддизмі, рай став вважатися закономірною винагородою за благочестя, а пекло – покаранням за гріхи.
Культ бодхісатв призвів до появи пантеону святих, від яких можна чекати заступництва. Поряд з великим Буддою Шак'ямуні з'явилися й інші, починаючи з містичної фігури Адібудди – Будди будд, що стоїть на початку перероджень. Ці будди та бодхісатви набули імен, біографій, функцій. Поряд з цим була розроблена власна космогонія. Виникає культ поклоніння скульптурним зображенням будд та бодхісатв. Врятуватися може не тільки чернець, (як у Хінаяні), але й будь-який мирянин, що творить молитви і заклинання, звертається за допомогою до ченців і віддячує їм. Монах звертається до бодхісатв, які можуть покращити карму людині. Матеріальний світ є ілюзією, справжнім світом є нірвана. Будди тут набувають рис божества, бодхісатви вважаються еманацією будд.
Трансформація буддизму махаяни у Китаї. Буддизм Махаяни швидко поширився в Китаї. Японії, Кореї, В'єтнамі, але з самої Індії зник. Вин не міг протистояти традиціям кастового поділу суспільства і тому не визнавався простими індійцями, не витримав конкуренції з індуїзмом. Як світова релігія, буддизм набрав силу поза Індією. В II ст. він проникає до Китаю. Здається, ця релігія, що відкидала цінність земного життя як ілюзорного, суперечила традиційним китайським цінностям, що дуже шанували саме земне життя. Але соціальне життя в Китаї завжди було нестабільним, тому буддійський заклик сховатися від нього за стінами монастирів не міг не видатися привабливим. На початку IV ст. в Китаї вже було понад 180 монастирів, а на кінець V ст. їх було вже 1800 із 24 тис. монахів. Трансформація буддизму на китайському ґрунті вимусила цю релігію пристосуватися до соціальної структури Китаю. Народний буддизм дуже наблизився до даосизму: даоський та буддійський монахи разом виконували обряди, брали участь у ритуалах та святах. Крім будд Матреї (будда майбутнього) та Амітаби, що були центральними фігурами в китайському буддизмі, з'явилася бодхісатва Авалокітешвара – богиня Гуань-інь, покровителька всіх нещасних (цікаво, що в буддизмі поза Китаєм Авалокітешвара є мужчиною). Вищі верстви китайського суспільства цікавилися передусім філософією буддизму, нехтуючи його обрядністю. Так виник Чань-буд-дизм (яп. – Дзен).
Назва "чань" пішла від санскритського "дхіана" (медитація). Так звалася індійська буддійська школа, практика якої полягала в тому, що вважалося, ніби у стані трансу людина здатна знайти осяяння, істину, як це сталося з самим Гаута-мою. Сутри дхіани було перекладено китайською, вони стали відомі в буддійських монастирях. Вони доповнилися уявленням про осяяння внаслідок інтуїтивного поштовху. В чань-буддизмі раціональність китайців було напластовано на містику індо-буддрізму. Тому були відкинуті традиційні канони буддизму. Вважалося, що не треба прагнути нірвани – не треба обмежувати себе в ім'я непевної перспективи стати буддою чи бодхісатвою. Треба звернутися до життя й жити зараз, поки ти ще живий. З китайською тверезістю й раціоналізмом стало вважатися, що жити слід для себе, що слід побачити і осягти істину, що навколо тебе – у красоті природи, у радості, що ЇЇ приносить праця, а не намагатися досягти нірвани чи стати буддою. Справжня природа людини реалізується у недіянні.
Але мова йшла не про чуттєві насолоди. Треба не шукати істину, бо вона поряд з тобою, треба лише вміти її знайти, побачити, зрозуміти. Істина є скрізь – у співах пташок, в чарівності природи, в розумній стриманості ритуалу, в медитації, в радості праці. Той, хто не бачить істини і Будди у всьому цьому, той не знайде їх ні на небі, ні в раю, ні сьогодні, ні в майбутньому. Тому для пізнання істини треба довго і наполегливо готуватися. Треба відкинути загальновідомі істини, бо немає нічого Святого понад раптове осяяння. Істина – це й є осяяння, воно приходить раптово, як поштовх, як внутрішнє осяяння, що не можна пояснити словами. До цього осяяння треба готуватися, але навіть підготовлена людина не гарантована, що вона пізнає істину. Треба чекати, виконувати вправи.
Визнавалося, що не тільки чернечий шлях, але й благочестя можуть наблизити до нірвани. Крім того в махаяні дуже шанованим є інститут бодхісатв – святих, що досягли нірвани, але відмовилися від власного спасіння заради людей.
Буддизм був єдиною світовою релігією, що розповсюдилася в Китаї (ані християнство, ані іслам ніколи не були там популярними), але він не став єдиною релігією в цій крайні, існуючи поряд з даосизмом та конфуціанством.
До Японії буддизм проникає в VI ст., розповсюджуючись у формі Махаяни. Він сприяв оформленню адміністративно-бюрократичної ієрархії, системи етики та права. В Японії буддизм зблизився з синтоїзмом, тут також знайшли місце численні секти буддизму, навіть ті, що прийшли до занепаду на материку. Дзен-буддизм практику медитації пов'язує з несподіваним просвітлінням, раптовим розумінням мудрості Будди через перетворення в індивідуальній свідомості. Саме вчення повинне передаватися безпосередньо "від серця до серця", досконалість Будди повинна бути досягнута через звертання до внутрішнього світу людини.
Тибетський буддизм. У VII-XIV ст. в районі Тибету виникає ще одна течія буддизму – ламаїзм. Його попередником в Тибеті була релігія бон з її культом сил природи, ламаїзм багато наслідував з цієї релігії. Загалом ламаїзм є синтезом місцевих культів з буддизмом Махаяни та Хінаяни. В кінці XVI ст. ламаїзм поширюється у Монголії, а в XVII – у Росії серед бурят, калмиків та тувинців.
Ознакою ламаїзму (від тіб. "лама" – вищий) є культ монаха – лами. Вищі лами набувають божественного статусу, тому що вони вважаються втіленням того чи іншого будди або бодхісатви, когось з відомих діячів буддизму, його святих чи героїв. Ця теорія втілень вищих лам – хубілганів стала основою сакралізащї вищого духівництва від далай-лами до настоятелів монастирів.
Всі буддійські тексти зібрані ламаїстами у збірку Ганджур, що нараховує 108 томів. До нього написано коментар Данд-жур, що вже складається 225 томів.
Ламаїзм не надає ваги досягненню нірвани як вищої мети спасіння її замінила власна космологія: будда буд Адібудда своєю духовною сутністю обіймає все, що існує, саме тому кожна людина має в собі частинку будди, а отже, володіє можливістю для спасіння. Навіть пекло та рай – лише тимчасове місце перебування, лише небагатьом судилася нірвана. Що ж робити? Передусім треба народитися людиною, а ще важливіше – народитися в країні ламаїзму, де твій друг та вчитель лама поведе тебе шляхом до спасіння. За допомогою лам людина покращує свою карму і врешті-решт може зробитися настільки доброю, що лише це забезпечить чергове переродження в Західному раю будди Амітаби чи поряд з божествами або святими.
Головною чеснотою ламаїзм вважає беззаперечну покору ламам. В ламаїзмі завжди надавали уваги іншим, більш простим та швидким методам досягнення мети – містиці та магії, що спрямована на протидію гніву богів та підступних дій злих духів. У звичай увійшло багаторазове повторення імені того чи іншого будди, магія слова переплелася з магією ритуалу. Широкого розповсюдження набули молитовні барабани, їх заповнюють сотнями аркушиків із записаними молитвами та текстами сутр. Ці барабани починають обертати, а кожен оберт дорівнює одноразовому читанню сутр, що їх заклали до барабану. До цієї ж мети веде постійне повторювання знаменитої молитви тибетців "ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ", що стала символом віри у ламаїзмі.
Ламаїстська доктрина, звеличивши далай-ламу, зробила Тибет сакральним центром буддизму. На знак протесту проти китайської окупації Тибету 14-й далай-лама разом з 100 тис. мирян та лам покинули Тибет і оселилися в пригімалайському районі Індії.

Висновки
Віровчення буддизму відкривало перед кожним, а не тільки брахманом, шлях до істини, а отже, й до спасіння, до нірвани. Нірвана – це не блаженне єднання з богом, бо таке єднання є тільки продовженням бажання жити. Нірвана є затухання неістинного бажання – жадання, ненависті, невігластва. Не треба чекати допомоги від світу, все – всередині людини.
Такими були ідеї раннього буддизму. Надалі вони будуть своїми послідовниками весь час переосмислюватися. Буддизм став поширюватися, але головним чином серед вищих, освічених верств суспільства – серед касти кшатріїв, вайшья, серед населення міст, воїнів та правлячої еліти, тобто серед тих, хто бажав позбутися влади брахманів.

Список використаної літератури
1.            Бодхи. Путь к ясному сознанию. – М.: Изд-во Бодхи, 2003. – 397с.
2.            Васильев Л.С. История религий Востока. – 7-е изд., испр. и доп. – М.: Кн.дом "Университет", 2004. – 703с.
3.            Голуб М.Ю., Другова О.Ю., Голуб П.Ю. Популярный словарь по буддизму и близким к нему учениям. – М.: Хроникер, 2003. – 334с.
4.            Гроховский П.Л. Введение в буддийскую каноническую литературу // История. Культура. Общество: Междисциплинарные подходы. – М.: 2003. – 4.1: Философия. Востоковедение. – С.285-318.
5.            Давид-Неэлъ А. Магия и тайны Тибета: Пер.с англ. – К.: София; М.: Гелиос, 2003. – 397с.
6.            Далай-лама XIV. Буддийская практика: Путь к жизни, полной смысла: Пер.с англ. – К.: София, 2003. – 206с.
7.            Коизе Э. Буддизм: сущность и развитие: Пер.с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 287с.
8.            Молодцова Е.Н. Буддизм как учение о космосе и его проявлении // Культура и время. – 2003. – №3/4. – С.66-69.
9.            Наднеева К. Буддизм махаяны в Республике Калмыкия: Учеб. пособие / Калм. гос. ун-т. – Элиста, 2002. – 4.2. – 91с.
10.       Нукария К. Религия самураев: Исслед. дзен-буддийской философии и практики в Китае и Японии: Пер. с англ. – СПб.: Наука, 2003. – 245с.
11.           Томас Э. Будда: История и легенды: Пер. с англ. – М.: Центрполиграф, 2003. – 350с.