ЕВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ, ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ У М.ЖИТОМИРІ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету
“Державне регулювання економіки”
за темою:
“Державне регулювання ринку цінних паперів”
Виконав
студент ІІІ курсу
групи Е-00-1 (з.в.)
Шифр  
 

 

 

Житомир

План
1.     Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивна необхідність державного регулювання
2.     Основні моделі регулювання державного ринку цінних паперів
3.     Особливості механізмів регулювання та контролю ринку
 цінних паперів в Україні
Список використаної літератури

1. Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивна необхідність державного регулювання

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціаль­ну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної лю­дини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.
В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого станов­лення. В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив «Кон­цепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні».
Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внут­рішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдос­коналення системи регулювання та контролю за процесами, що від­буваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості про­фесійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманіт­них угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших чинників ство­рюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як на­слідок призводить до падіння його ефективності.
Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шля­хом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взає­модії з її представниками.
Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні на­лежать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі ви­моги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпеч­ної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійс­нюється державою шляхом формування спеціальних структур, потре­ба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'я­заних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації; вида­чею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондово­го ринку; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.
Світовий досвід не дає однозначної організації системи регулю­вання і контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів; особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості; соціальною та правовою культу­рою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з ре­гулювання діяльності на ньому тощо.
Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконанням зако­нодавства та правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях від хаотичності і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Головними характеристиками та принципами функціонування та­кого ринку є:
- Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забезпечується наявністю єдиної національної (головної, якщо в країні історично збереглося декілька фондових бірж) фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цін­них паперів і єдиного Клірингового банку (розрахункової палати), як правило, це Національний банк. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котируван­ня по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від дер­жави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.
- Централізація ринку цінних паперів, що означає держав­ний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забезпечується спеціально створеними державними органами.
- Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розпо­всюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замов­лень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та вклю­чає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередником за свій рахунок.
- Введення системи електронного обігу цінних паперів - їх дематеріалізованого обігу у формі комп'ютерних записів на рахунках через систему «національна фондова біржа - центральний депози­тарій - кліринговий банк».
- Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інве­сторів, що забезпечує високі гарантії для залучення місцевих та іно­земних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної еко­номіки.
Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійсню­ється відповідно до рекомендацій «Групи Тридцяти» — міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансо­вих ринків. Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаці­ями «Групи Тридцяти» передбачає необхідність:
- широкого використання стандартних кодів (код ISIN) для торгів і доставки цінних паперів;
- запровадження вимог суворого лістингу - допуску цінних папе­рів до котирування;
- розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котиру­ються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію;
- встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотри­манням принципу рівності інвесторів;
- запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції;
- надійності біржового ринку: забезпечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди.

2. Основні моделі регулювання державного ринку цінних паперів

Можна виділити основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів. Перша модель - регулювання фондового ринку зосе­реджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовуєть­ся у Франції.
Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень пере­дається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуаль­ні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держа­ва зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий при­клад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії.
У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь центра­лізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.
З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних папе­рів - модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ри­нок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єди­ного державного органу, що централізував би регулювання фондово­го ринку (ці функції розподілені по регіонах).
Порівняльний аналіз механізму функціонування ринку цінних па­перів у зарубіжних країнах свідчить, що:
по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський, небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана територі­ям, наприклад, у США - штатам, у Німеччині - землям);
по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств - комісій цінних паперів.

3. Особливості механізмів регулювання та контролю ринку
 цінних паперів в Україні

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюєть­ся такими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних папе­рів і як наслідок - Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних під­приємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інве­стиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розмі­щення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду дер­жавного майна України.
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондово­го ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різ­ними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функ­ції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяль­ності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комер­ційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недо­пущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юс­тиції, Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.
З метою комплексного правового врегулювання відносин, що ви­никають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та пору­шенням у цій сфері Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку (ДКЦПФР).
Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної дер­жавної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняття Указу Президента України від 18 листопада 1995 р. № 1080/95 «Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фон­ди та інвестиційні компанії», згідно з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, а в межах пов­новажень, визначених законодавством України, - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Крім того, відповідно до Закону України «Про цінні папери і фон­дову біржу» ця комісія здійснює контроль за випуском та збігом цін­них паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає до­зволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає державні цінні папери.
Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законо­давства на ринку цінних паперів, запобігання та припинення його по­рушень, накладення санкцій були надані комісії Законом України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Головними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку згідно з цим законом є:
- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політи­ки щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх по­хідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних па­перів до міжнародних стандартів;
- координація діяльності державних органів з питань функціону­вання в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотриман­ня законодавства у цій сфері;
- захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запо­бігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних папе­рів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
- сприяння розвитку ринку цінних паперів;
- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення про­позицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:
- встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу паперів та їх по­хідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі - інозем­них емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
- встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформа­ції про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого про­дажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цін­них паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цін­них паперів та інформації про випуск цінних паперів, що пропо­нуються для відкритого продажу;
- видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами території України;
- здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про ви­пуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;
- встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
- реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних па­перів;
- встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;
- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, роз­рахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші перед­бачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законо­давства щодо цінних паперів;
- визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів - також з Національ­ним банком України, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складання звітності з них та їх похідних;
- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;
- встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів (далі - саморегулівні організації);
- встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інфор­мації емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяль­ність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законо­давства;
- бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних до­говорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними органі­заціями з питань, що віднесені до їх компетенції;
- координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видає дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію фахівців;
- організовує проведення наукових досліджень з питань функціо­нування фондового ринку в Україні;
- інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів;
- роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.
ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.
Так, відповідно до ст. II Закону України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних па­перів та фондового ринку накладає на юридичні особи штрафи:
- за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрова­них відповідно до чинного законодавства, - у розмірі до 10000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;
- за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недо­стовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян;
- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоря­джень; рішень про усунення порушень щодо цінних паперів - у роз­мірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на по­садових осіб учасників ринку цінних паперів.
Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 За­кону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук­раїні». Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:
- розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
- сертифікації фахівців фондового ринку;
- надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприєм­ницьку діяльність на фондовому ринку;
- збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інфор­мації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку.
Можливе делегування саморегулівним організаціям та інших пов­новажень, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Україні визначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р., та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за № 749/1774.
Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбут­ковою організацією з правами юридичної особи.
Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установ­чого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-право­вої форми) (далі - установчі документи), а також правил цієї організації.
Статус саморегулівної організації можуть одержати:
а) громадські організації фізичних осіб - професійних учасників ринку цінних паперів;
б) об'єднання юридичних осіб - професійних учасників ринку цінних паперів.
Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднан­ням, кількість учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.
Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:
- забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів;
- представництво учасників саморегулівної організації та захист їх професійних інтересів;
- професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;
- інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;
- розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців - учасників саморегулівної ор­ганізації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених законодавством;
- впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх клієнтами;
- розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учас­ників саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додер­жання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами.
Саморегулівна організація на підставі своїх установчих докумен­тів і правил та делегованих Державною комісією згідно із статтею 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» повноважень може мати право:
- перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому Державною комісією;
- контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог щодо прова­дження професійної діяльності та угод (операцій) з цінними папе­рами;
- відповідно до кваліфікаційних вимог Державної комісії розроб­ляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для проваджен­ня професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їх ква­ліфікацію та проводити сертифікацію фахівців фондового ринку;
- надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професій­ну діяльність на фондовому ринку.
Вихід України з кризи, стабілізація економічного становища, під­вищення добробуту людей неможливі без розвиненого ринку цінних паперів. Тому необхідне здійснення ряду невідкладних заходів, серед яких першочерговими є такі:
- завершити процеси приватизації, перш за все шляхом корпоратизації та акціонування державної власності;
- здійснити випуск і обіг державних всеукраїнських та муніци­пальних цінних паперів, відновивши довіру до них з боку населення;
- на державному рівні вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українсь­ких цінних паперів іноземними інвесторами;
- удосконалити чинне законодавство у відповідності з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку українсько­го фондового ринку;
- більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку цінних паперів;
- державним органам управління здійснювати належний контроль за функціонуванням ринку цінних паперів.
Здійснення цих та інших заходів дозволить прискорити форму­вання в Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мав цивілізова­ний характер, був адаптований до сучасних світових умов, необхідно враховувати набутий зарубіжний досвід, поширені у світі тенденції, кращі зразки його розвитку.

Список використаної літератури
1.       Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р.
2.       Закон України “Про обмеження монополізму та недо­пущення недобросовісної конкуренції”  від 18 лютого 1992 р.
3.       І.Міхасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – К.: 2002.
4.       Волинський Т. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка України.