Контрольна робота по соціології

Питання 1. Демографічна криза та теоретичні механізми її дослідження
Демографічна криза - це неконтрольоване зростання населення Земної кулі. Особливо швидко збільшується населення в Африці де його щорічний приріст становить 2,9% проценти. В Азії та Латинській Америці воно збільшується на 1,8 проценти, в той час як у Європі лише на 0,3 проценти щорічно. З країн Радянського Союзу найбільший темп зростання населення спостерігаються у Середній Азії - З проценти кожного року. За таких темпів зростання, населення Землі до 2050 р. становитиме 12 мільярдів ( його чисельність на сьогодні складає 5,6 мільярдів).
В наш час образ невпинного зростання населення, якщо його екстраполювати на майбутнє, наводить на невтішні прогнози і навіть апокаліптичні сценарії глобального майбутнього людства, що було
продемонстровано на Міжнародній конференції з проблем народонаселення, яка відбулася в Катрі у жовтні 1994 р. Головна проблема, говорилось на конференції, полягає в тому, що в зворотній пропорції до зростання населення різних континентів і країн збільшується розрив між споживанням. Наприклад, в масштабах планети відбувається збільшення загального об'єму виробництва продовольчих товарів. Разом з тим, ці товари не отримують самі голодні. В 1992 р. надмірне споживання їжі у розвинутих країнах становило 3300 кілокалорій, в цілому в тих країнах, що розвиваються - 2200 кілокалорій, а в країнах Південної та Південно-східної Азії всього 2100 кілокалорій.
Можна сказати, що сьогодні людство переживає демографічний перехід. Цей загальний для всіх країн історичний переворот полягає в тому, що спочатку має місце різке зростання швидкості збільшення популяції країни, яке потім змінюється таким же стрімким її зменшенням, після чого населення стабілізується у своїй чисельності. Результатом такої революції стане новий режим розвитку людства. Демографічний перехід вже подолали індустріально розвинуті країни, і тепер, усього через 50 років, він почався в країнах, що розвиваються. Перехід супроводжується зростанням продуктивних сил та переміщенням значних мас населення із сіл в міста, а коли цей процес завершується, відбуваються глибинні зміни у віковому складі населення.
Населення світу можна розглядати як систему, замкнутий об'єкт, що характеризується певним числом людей, властивості якого визнаються внутрішньою взаємодією. Взаємодія і взаємозалежність сучасного людства зумовлена транспортними і торгівельними зв'язками, міграційними та інформаційними потоками, що дає можливість розглядати сьогоднішній світ як глобальну систему. Для населення Землі як замкнутої системи, не слід враховувати міграцію, яка робить свій внесок в баланс населення окремо взятої країни чи регіону, адже в масштабі планети емігрувати поки що нікуди. Біологічно всі люди належать до одного виду Ноmо sapiens, в них однакова кількість хромосом - 46, що відрізняє їх від приматів, а всі раси здатні до змішування та соціального обміну. Місцем проживання людства слугують всі зручні для цього частини Землі, але за своєю чисельністю ми перевищуємо рівних нам за розміром та харчуванню тварин в сто тисяч разів. Протягом останніх сотень тисяч років людина мало змінилась у біологічному відношенні, ЇЇ розвиток та самоорганізація відбувались у соціальній сфері шляхом сапіентації, яка проходила завдяки високорозвинутому мозку та свідомості. Тепер, коли діяльність людини набула планетарного масштабу, гостро постає питання відносно її впливу на навколишню природу. Тому сьогодні набуває великого значення розуміння того, які фактори визначають зростання числа людей на нашій планеті.
Демографічний перехід являє собою суттєву подію в історії людства, з моменту появи наших далеких пращурів 1-2 мільярди років тому. Саме розум, мова та свідомість призвели до виключного, вибухового зростання числа людей на Землі. В наш час тривалість переходу під час якого населення Землі потроїться становить всього 90 років, але за цей період, що складає всього 1/50000 всієї історії людства, відбудуться корінні зміни характеру його розвитку. Гострота переходу зобов'язана синхронізації процесів розвитку, а також тій взаємодії, що має місце в світовій демографічній системі і є прикладом у прояві глобалізації. Нарешті, на завершальному етапі демографічного переходу корінним чином змінюється співвідношення між молодим та старшим поколінням, відбувається старіння населення планети. Наприклад, в 1990 р. середній вік землян становив 15 років, в 1995 р. - 25 років, в 2025 р. за підрахунками вчених він досягне 31, а в 2200 р. - 43 років.
Демографічний перехід, як наслідок стискання історичного часу, необхідно розглядали як важливий рубіж всією історії людства. Приймаючи закон розвитку як незмінний, необхідно враховувати, що невичерпність ресурсів, перенаселення або розвиток науки та медицини стануть визначальними у зміні алгоритму зростання. Висновок, на який наводить теорія, полягає в загальній незалежності глобального зростання від зовнішніх умов. Цей висновок суперечить традиційним, загальноприйнятим мальтузіанським уявленням. За творенням експертів Міжнародної організації харчування в наш час є достатньо простору і ресурсів на Землі для того, щоб прогодувати 20-25 мільярдів чоловік.
Голод же в багатьох регіонах пов'язаний не з нестачею харчів, а зі способами їх розподілу, які мають соціальне та економічне походження. Якщо в минулому все набувало свого виразу в кількісному зростанні, то в нових умовах, коли відбудеться стабілізація чисельності населення, критерієм розвитку стане його якісна сторона. А це означає, що за зміною вікової структури послідує глибинна перебудова ціннісних орієнтацій у суспільстві, більше навантаження на системи охорони здоров'я, соціального захисту, освіти і науки, буде генеруватись нове відповідальне ставлення до навколишнього середовища. Ці фундаментальні зміни ціннісних установок суспільства безперечно складуть основну проблему нового етапу еволюції суспільства, який настане в майбутньому за умови стабілізації населення нашої планети після завершення демографічного переходу.
З історичної та соціальної точок зору виключне значення має системна сталість розвитку людства як у процесі зростання, так і особливо, під час перехідного періоду. Якщо на передодні Першої світової війни Європа розвивалась такими темпами, які більше в майбутньому вже ніколи не будуть перевершеними, то дві світові війни призвели до загальних втрат біля 250 мільйонів або 10 процентів населення світу. В минулому необхідно звернути увагу на втрати від так званого Чорного мору - жахливої пандемії чуми в XIV ст., від якої вимерла одна третина населення Європи. Але незважаючи на все, людство досить швидко долало наслідки втрат. У наш час можливою є втрата системної сталості при проходженні країнами, що розвиваються через демографічний перехід - перехід, який пройде у два рази швидше, ніж в Європі і який охопить в десять разів більше людей. Саме демографічний фактор без сумніву дуже важливий для більшості країн мусульманського світу. Вибухоподібна поява поколінь неприкаяної молоді, її міграція до міст дестабілізує враховувати країни, породжує таке явище, як тероризм. Тут слід зауважити, що в культурологічному відношенні фундаментальний Іслам мало сприяє розвитку, що наочно продемонстрували таліби в Афганістані. Тому результуюче «зіткнення цивілізації!» пов'язане не стільки з релігійним фактором, скільки з відставанням ісламського світу в соціальному та економічному розвитку.
Концепція «зіткнення цивілізацій» була сформульована відомим американським соціологом, директором Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті Семюелом Хантінгтоном. Хантінгтон висунув гіпотезу, згідно з якою головним джерелом конфліктів у світі, що створиться у XXI ст. буде зіткнення цивілізацій. Це означає, що в міжнародних відносинах превалюватимуть конфлікти не ідеологічного характеру, а насамперед спричинювані культурними відмінностями. Конфлікт між цивілізаціями буде останньою стадією в еволюції конфлікту в сучасному світі. Впродовж останніх двох століть конфлікти в західному світі були значною мірою між правителями, що прагнули збільшити свою бюрократію, армії, територію свого правління. В ході цих конфліктів вони створювали національні держави, і починаючи з французької революції 1789-1794 рр., головна лінія противоборства пролягала вже скоріше між націями, ніж правителями. Потім унаслідок російської революції 1917 р. і реакції на неї конфлікт націй поступився місцю конфлікту ідеологій, спочатку між комунізмом, фашизмом-нацизмом та ліберальною демократією. Під час «холодної війни» цей останній конфлікт утілився у боротьбу двох держав, жодна з яких не була національною державою в класичному європейському розумінні. Та значенні цього слова і кожна з яких визначила свою ідентичність із погляду своєї ідеології.
Конфлікти між правителями, національними державами й ідеологіями були, переважно, конфліктами всередині західної цивілізації. Це було справедливо і стосовно «холодної війни», хоча вона здійснювалась у світовому масштабі. Під час «холодної війни» світ поділився на країни «першого», «другого» та «третього» світу. З падінням комуністичної системи такий поділ є більше не до речі. Набагато розумніше тепер згуртували країни, виходячи не з їх політичних чи економічних систем, або беручи до уваги їхній рівень економічного розвитку, а з погляду їх культури і цивілізації. Зіткнення цивілізацій вже сьогодні відбувається на двох рівнях. На мікрорівні груми, що мешкають у сусідстві вздовж меж, що розділяють цивілізації, борються, часом несамовито за контроль над суміжною територією і один над одними (наприклад, протистояння Індії та Пакистану у шпат Кашміру). На макрорівні держави, які належать до різних цивілізацій суперничають за відносну військову й економічну могутність. контроль над міжнародними організаціями і, конкуруючи, намагаються ствердити свої специфічні та релігійні цінності, що наочно показує себе у протистоянні між СІЛАми, які уособлюють західний (християнській) світ, та ісламськими країнами.
Зростаюча нерівномірність в розвитку між цими двома цивілізаціями може стати потенційною причиною втрати стійкості і, як па слідок, викликати збройні конфлікти. Оскільки ісламські країни мають такої сили, яка дала б змогу їм вдаватись до адекватних дні відносно воєнних акцій НАТО, Ізраїлю, інших держав, що входять до так званого золотого мільярду, вони застосовують методи тероризму, спрямовуючи основний удар проти мирного населення цих країн, прагнучи шляхом залякування змусити останніх відмовитись під принципових напрямків своєї зовнішньої політики. Міжнародний тероризм на сьогодні перетворився в таку загрозу людству, яка за своїми можливими наслідками наближається до загрози термоядерної війни, яка нависала над світом у 50-ті - 70-ті роки XX ст. Осі. чому у збереженні стійкості розвитку полягає головна відповідальність світового співтовариства: зберегти мир в епоху корінних змін у співвідношенні між чисельністю населення індустріально розвинутих країн, і країн, що розвиваються, не дати місцевим конфліктам перерости у пожежу, яка б нагадувала ту, що спалахнула в Європі на початку XX ст. Без такої глобальної стійкості неможливим стає вирішення будь-яких глобальних проблем, якими б значущими вони не були. Тому під час обговорення глобальних питань безпеки, разом із воєнною, економічною та екологічною безпекою, на останньому місті, демографічний фактор безпеки і стабілізації світу, який повинен враховувати не тільки кількісні параметри зростання населення, а й якісні, що передбачають більш справедливий розподіл світових багатств між багатими і бідними країнами
Таким чином, вивчення глобальних проблем сучасності та визначенням шляхів вирішення займається інвайронментальна соціологія, яка являє собою спеціальну соціологічну теорію, що вивчає закономірності і форми взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Основи інвайронменталізму були закладені в кінці XIX ст.
В цей час виділялись такі теоретичні орієнтації:
-    консерватизм - в рамках цього напрямку розроблялись шляхи реорганізації соціальних інститутів з метою забезпечення раці- онального і продуктивного природокористування;
-    біоцентризм, що розглядав природу як найбільш досконалу, наділену духовністю субстанцію. Представники даного напрямку вважали охорону природи найважливішою ціннісною орієнтацією суспільства;
-    екологізм, чиї теоретики вважали, що існує нерозривний зв'язок між екосистемами та співтовариством людей. Головне завдання соціальної системи полягає в тому, щоб зупинити порушення екологічних процесів;
-    економізм, прихильники якого розглядали природу як матеріал, що існує для задоволення потреб людини, а всі екологічні труднощі можуть бути вирішені самі по собі, тобто стихійно.
В 70-ті роки XX ст. наступає новий етап в розвитку інвайронменталізму. Це було пов'язане з наростанням кризових явищ в різних країнах, а також із розчаруванням відносно можливостей науково-технічної революції. Формулюється такі принципи інвайронменталізму:
-людина - представник одного з біологічних видів, що проживають на Землі (а не вінець природи у традиційному розумінні);
-у своїй діяльності людина повинна враховувати не тільки соціальні і культурні фактори, а й особливості навколишнього середовища;
-концепція прогресу неефективна, тому що люди проживають в обмеженому біофізичному середовищі.
В рамках іивайронментальної соціології формується нова інвайронментальна етика, яка розглядає можливості розвитку та вдосконалення людини як залежні від якості природних умов. Саме цим зумовлена актуальність проблеми формування ноосферного світогляду.
Діяльність по втіленню цих завдань в практиці соціологічного дослідження отримала назву «соціоінженерної діяльності». її змістом є поєднання якостей соціолога та інженера. Як соціолог, дослідник суспільних явищ і процесів, зобов'язаний професійно розробити програмно-методичне забезпечення проекту, застосувати методи обробки, узагальнення та аналізу соціологічних даних, вміти інтерпретувати і коментувати отримані результати. Як інженер він мусив володіти відповідним стилем і мисленням діяльності, яка називається інжинірингом.
Інжиніринг (технічний, прикладний) - це комплекс самостійних консультаційних послуг на комерційній основі по зміні, регулюванню та соціальному контролю за допомогою спеціальної соціотехніки різних організаційних структур, які створюються людьми для вирішення спеціальних завдань. Таким чином, соціоінженерія, яка сформувалась на основі ідей «технологічного детермінізму» являє собою комплекс заходів соціотехнічного впливу-на людину та соціальні групи, завдяки чому у них виникає бажання або здатність до реалізації певних цілей. Тому вона має бути основним інструментом теоретичного дослідження демографічної кризи в наш час.
Питання 2. Теорії індустріального суспільства та теорії конвергенції
Є декілька підходів до цієї проблеми. Дж. Морено (1892-1974) уявляв світ як «гру буття», в якій відбуваються зустрічі людей та розігрування ними своїх ролей на різних рівнях соціального життя. Організація суспільства, на думку Морено, виходить із інтеракцій його членів, що формує образ соціуму як «драми» яка складається із вистав, і дій учасників групових процесів. В них людина спонтанно проживає свої ролі та безпосередньо переживає реальні почуття, думки свого сприйняття життєвих ситуацій. Все це зумовлює примат внутрішніх психологічних явищ над зовнішніми проявами. В цьому зв'язку Морено скептично віднісся до емпіричних методів спостереження, експерименту та описування, які, на його думку, розкривають лише поверхневі моменти існування соціальних об'єктів. На основі концепцій Дж. Морено сформувалась нова галузь соціологічного знання яка отримала назву соціометрія. «Соціометрія - це емпірична наука, кількісно і якісно оцінююча міжособисні стосунки та переживання, пов'язані із ролями, які грають люди в соціоемоційній структурі своєї групи (в своєму соціальному середовищі). Предметом соціономії є вивчення індивідів в той момент, коли вони вступають у взаємні відносини, що ведуть до створення групи. У соціальній сфері діють сили притягання - відштовхування, вибору - відторгнення, симпатії - антипатії. Завдання соціономії полягає в тому, щоб створити ситуацію, в якій кожна людина і на виробництві, і вдома працювала і жила в оточенні симпатичних і симпатизуючих їй людей.
Перехід суспільства до менеджеральной епохи під лозунгом «Вся влада спеціалістам» зумовив формування в рамках соціометрії концепцій «наукового менеджменту». Дана концепція виводить управління у самостійну сферу наукового знання та професійної спеціалізації, яка за своїм значенням не поступається інженерній праці. Головними рушійними силами підвищення продуктивності праці є її наукова організація та економічне стимулювання.
На рубежі 30-40-х років появились перші сумніви відносно ефективності емпіризму, в його правомірності репрезентувати всю соціологію як науку. Справа в тому, що акцентування ролі методики досліджень супроводжувалось невизначеністю: поняття малої групи, людських відносин, суспільної думки і т.д. будучи потрібним для вивчення локальних областей суспільного життя, ці чинники не створюють взаємопов'язаного цілого яке б складало «теорію суспільства».Якщо наука - це теоретично осмислене і концептуально виражене знання, то стає очевидною необхідність пошуку «науково точної» методології і методики соціологічного пізнання. Для цього треба було «виманити» соціологів на «теоретичну територію» та ліквідувати розрив між емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання. Пріоритет технологічного детермінізму (техноманія) став домінантою технократичного мислення та еволюційно-технологічної трактовки соціального прогресу. Рух «маятника» в бік уявлень про суспільство з позицій природничих наук досягає найвищої точки. Індустріалізм перетворюється в своєрідний банк ідей, гнучку систему постулатів і положень різних концепцій розвитку цивілізацій. Значного посилення в західній теоретичній соціології цього періоду набуває теорія індустріального суспільства яке виступає у двох варіантах: 1) капіталізм; 2) соціалізм. Соціалістична система являє собою індустріальне суспільство закритого типу (тоталітарне) яке базується на суспільній відповідальності та перевазі колективного над індивідуальним.
В той же час друга індустріальна революція стимулювала перехід капіталістичної системи у розвинуте (відкрите, демократичне) індустріальне суспільство яке характеризують:
- приватна власність як основа економічного зростання, особистої свободи та захисту соціального порядку;
-бізнес як рушійна сила соціального прогресу (центральна фігура - підприємець);
- менеджеризм як форма управління (центральна фігура - освітчений адміністратор);
- плюралістична демократія, яка веде до політичного консенсусу;
-деідеологізація суспільного життя.
В 60-і роки в рамках концепції «індустріального суспільства» розвивається теорія «конвергенції», тобто зближення різнотипних суспільств (капіталістичного і соціалістичного) і перехід їх до суспільства споживання.
В теорії конвергенції виділяються дві концепції. Р. Арон, У. Ростоу виступають з позицій прозахідної орієнтації. На їхню думку конвергенція веде до впровадження західних ідей в країнах соціалізму за допомогою процесів «індустріалізації, демократизації, вестернізації». З. Бжезинський, П. Сорокін обґрунтовують паралельну еволюцію, за якою має місце запозичення соціальними системами, що змагаються одна у другої сильних сторін, згладжування відмінностей між ними і зближення в руслі розвинутого індустріального суспільства. Останнє трансформуючись у «суспільство - гібрид» перевершує за своїми якостями обидві системи.
Особливе місце в рамках теорії «індустріального суспільства» і «конвергенції» посідає доктрина «масового суспільства». Дана доктрина претендує на цілісне описування структури і динаміки сучасного індустріального суспільства, в якому «масовизація» розглядається як «залучення мас у життєдіяльність суспільства». Масове суспільство - це суспільство, в якому домінують маси, де панує масове виробництво і споживання, масова комунікація та культура, громадське управління, яке спирається на громадську думку. Стосовно індустріального «масового суспільства» слід зауважити, що в поглядах на цей феномен виділяють дві тенденції які знайшли відображення у відповідних концепціях.
Ліберальна концепція (Р.Мілс, Д.Рісмен), в рамках якої на основі песимістичної картини негативних сторін індустріального суспільства обґрунтовуються тенденції подальшого зростання бюрократизму, деіндивідуалізації особи, які складають основу для конформізму, аморфності, маніпулювання та контролю за поведінкою мас. Демократична концепція (Д.Бел, СЛіпсет, Е.Шилз), у якій процес масовизації розглядається як розрив тих пут, що сковують ініціативу мас у традиційному суспільстві. Завдяки цьому відбувається зростання ролі мас для яких стає доступним те, що донедавна було привілеями еліти. В 60-і роки світ переживає великі соціально-політичні і економічні потрясіння. В цей час виникає історичний парадокс - розвиток людства шляхом пізнання та технічної могутності супроводжувався зростанням могутності руйнівних сил, збільшенням масштабів загрожуючої людству катастрофи. На цьому фоні «оптимістична» позиція теоретиків індустріального суспільства зазнає різкої критики з боку опонентів.
Таким чином, в даній ситуації відбувається перехід від акценту на загальну соціологію до акценту на побудову спеціалізованих предметів дослідження та відповідну розробку окремих понять. Поряд з цим, спостерігалась тенденція до комбінування емпіричних соціологічних досліджень і теорії. Теоретичний рівень узагальнення емпіричного матеріалу при цьому займав, як би, проміжне становище, яке ліквідувало розрив при переході від нижчого (емпіричного) до вищого (теоретичного) знання і навпаки, минаючи філософію (метафізичне, спекулятивне знання).

Література
1. Рысь Ю.И., Степанов В.Е. Социология. М.: Дашков и К, 2003. – 518с.
2. Филипенко А.С., Будкин В.С., Рогач А.И. Мировая экономика. К.: Либыдь, 2007.
3. Ерасов Б.С. Социальная культурология. В 2-х ч. Ч II. - М. : АО Аспект Пресс, 1994