Міністерство освіти та науки України
Національний технічний університет
"Харківський політехнічний інститут"
Кафедра етики, естетики, історії культури
Контрольна робота з етики
Тема: "Розуміння добра і зла в історії людства"
Студента 1 курсу
Групи КІТЗ-19
Гладкова Євгена Єгоровича

Зміст роботи
Вступ
Людина як центральна проблема філософії
Розуміння добра
Розуміння зла
Діалектика добра і зла
Різниця між добром та злом
Зміст та взаємовизначеність добра і зла
Проблема вибору
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
На протязі багатьох століть людство мріяло про щасливе та благополучне життя, наповнене високим змістом та засноване на ідеалах добра та справедливості, вірності та честі, порядності та товариській взаємодопомозі, красоті та гармонії.
Совість та доброта, честь та гідність, обов’язок та відповідальність – усі ці моральні поняття та цінності завжди висловлювали найглибші прагнення людства у його духовному розвитку, відкривали перспективи вдосконалення людини і надавали її життю гідність та значення. У міфах та легендах, релігійних та філософських вченнях висловлені мрії людей про ідеальний світ, у якому добро та справедливість, обов’язок та відповідальністю, честь і гідність є основою суспільних відносин. Значний вклад у духовні пошуки людства вносили і вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці як філософській науці про світ моральних цінностей та цілей, мораль стає предметом спеціального інтересу у цілому.
Етика виникла більш ніж дві з половиною тисячі років тому, коли у результаті суспільного розподілу праці пізнавальна, теоретична діяльність відокремилась від безпосередньо практичного морального усвідомлення. Вона дає напрям на вирішення тих практичних проблем морального буття людини, з якими їй доводиться постійно зустрічатись у повсякденному житті – що добре і що погано, що правильно, а що ні і чому, як слід діяти, щоб зберегти добре ім'я та гідність. Спочатку етика формувалась як "практична філософія", що дає людині розуміння про доброчинне життя. при цьому більшість філософів розглядали свої філософські системи як необхідну основу "практичної філософії", вбачаючи саме у ній головне значення і результат своїх теоретичних настроїв.
Етика завжди прагнула до теоретичного розуміння цінних для людини проблем життя – як та для чого потрібно жити, на що орієнтуватися, у що вірити і чого прагнути.
Для того, щоб відповісти на питання щодо теми, треба, перш за все, відповісти, що таке добро та зло, і спробувати дати цим поняттям визначення.

Людина як центральна проблема філософії
Світ, у якому живуть люди, дуже суперечливий. Часом виникають класові чи національні, виробничі чи побутові конфлікти, міждержавні зіткнення, війни, де ллється кров, гинуть люди, назавжди зникають з обличчя Землі матеріальні та духовні цінності. Чи можливо протистояти цьому? Це можливо тільки за умови здорового глузду, розуму та бажання, сформованих на основі вивчення, розуміння суті тих життєвих реалій, у яких трапляються ті чи інші соціальні конфлікти, реалізуються людські взаємовідносини.
Головною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу та цілей його життя. Людина – початок філософських міркувань, їх принцип та кінцевий результат. Саме тому кожен філософ на протязі усієї історії перш за все намагався об'єктивно розібратись у духовних орієнтирах свого часу, соціальних та моральних цінностях, світогляді.
Розмірковуючи про майбутнє людства, Кант прогнозував вічний мир, можливість якого гарантувала природа. Суспільство повинно піднятись до такого рівня розвитку, вважав філософ, щоб люди заставили самі себе досягнути стану миру. Добром є те, що відповідає велінням морального закону, закладеного у кожній розумній істоті ті незалежної від обставин, у яких живе людина.
Людвіг Фейєрбах казав про людину як частину природи, вважаючи, що сутність людини незмінна, а його відчуття та бажання визначають його поведінку та виступають головними критеріями історичного процесу. Людина у своїй діяльності керується не абстрактними категоріями, а власним прагненням до щастя. Необхідно створити умови для щастя для людини, зробити умови життя людськими. Основою щастя та благополуччя людей у суспільстві є правильно зрозумілі інтереси кожної людини, які співпадають з інтересами суспільства, що можливо тільки на основі любові між людьми, яка і є рухомою силою суспільного прогресу.

Розуміння добра
У повсякденному житті ми дуже часто використовуємо слово "добро" і не зважаючи на лексичну єдність ("добре вино", "добриво" і т. п.) необхідно розуміти змістові відмінності у використанні цього слова.
Важливо при цьому розрізняти добро у відносному та абсолютному значеннях. "Добро" у першому випадку це щось гарне, тобто приємне та корисне, цінне заради чогось іншого, цінне для цієї особи у обставинах що склались і т. п., а у другому випадку – це прояв добра, тобто цінного самого по собі і який не засобом задля іншої цілі.
Добро у другому абсолютному значенні – моральне, етичне поняття. Воно висловлює позитивне значення явищ або подій відносно вищої цінності – ідеалу.
Добро це те, що оцінюється позитивно і розглядається як важливе та значуще для життя людини та суспільства, те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватись, досягати гармонії і досконалість.
У безрелігійній свідомості добро розглядається тільки як результат нашої оцінки, тобто деякої суб’єктивної позиції. У релігії добро виступає характеристикою усього світу. Воно створене Богом, більш того, він є самим благом, вищим із усіх можливих, він – джерело та центр людських цінностей світу. Люди не повинні осмислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати їх як об'єктивно існуючі. Цей шлях приведе їх до Бога як до вищого блага.
Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями – доброти та доброчесності. Доброю ми називаємо людину, яка несе людям добро, яке розуміється як кохання, допомога, прихильність. Доброчесністю ми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони у різних культурах та у різних епохах істотно відрізняються. Так, наприклад, головними добродіями грецького мудреця були безпристрасність, суворість і безжалісність, мужність та неухильне виконання обов’язку. Гордість теж відносилась до доброчесності. У протилежність цьому основними християнськими рисами є покірність та любов, яка проявляється навіть у відношенні до ворогів. А гордість – напроти, відносять до пороків.
У межах однієї теж самої моральної системи різні доброчесності висловлюють різні форми добра: покорення та мужність, доброта та суворість, щедрість та бережливість, справедливість та великодушність. Кожне суспільство і кожна культура виробляє цілий ряд дій, які дозволяють сформувати у членах суспільства ці моральні якості, котрі необхідні для виживання і розвитку суспільства. В усіх культурах носіями доброчесності виступають народні герої та святі.
Починаючи з XVII – XVIII століть у Європі формується уявлення о маралі як системі взаємної корисності. У відповідності з поглядами філософів, що жили в той час, добро це все, що корисно, тобто те, що відповідає задовільненню будь-якої потрібності людини. Внаслідок такого підходу, добро виявляється надзвичайно різноманітним. У центрі утилітаристично-прагматичного розуміння "добра" стоїть людина, занепокоєна задовільненням своїх потреб. Він може бажати і усім іншим задоволення і щастя, але піклується, в першу чергу, про своє власне благополуччя, про добро для себе. Це добро, перш за все, виявляється сукупністю матеріальних та соціальних благ. Зведення добра та користі разом розмиває критерії між добром та злом, і у відповідності з цим поняттям можливо буде дуже корисно когось вбити чи пограбувати для того, щоб отримати деяке благо та задовольнити свої потрібності. Це допоможе досягнути особистої мети і отримати потрібне задоволення – багатство та владу. Також буде корисно для себе принижувати інших людей, знущатися над ними, щоб задовольнити своє бажання самоствердитись. Від добра, у сучасному розумінні цього слова, така поведінка дуже далека.
У моральній свідомості справжнє добро – це те, що є добром для усіх, як для людства, так і для кожної людини окремо. Але це добро достатньо абстрактно у світі, де зіштовхуються потреби, бажання і погляди. Ідеал добра для усіх – це ідея, що вказує напрям руху людства. Корисне для людини може бути некорисним для окремого індивіда, інтереси якого часто можуть не враховуватись та ігноруватись, для досягнення загального "великого добра".
У релігійній моралі добро – це єднання з Богом, рятування душі, милосердя, тобто вищі цінності, заради досягнення яких повинні бути направлені усі зусилля людини.
За межами релігії вищими моральними цінностями є гуманність, справедливість, кохання. Вищою моральною цінністю може бути самореалізація людини, що розуміється як її гармонія зі світом, творчість на благо Батьківщини. Це ті види відносин, які не приносять конкретної матеріальної вигоди, практичного досягнення успіхів. Напроти, заради них люди жертвують багато чим іншим.
Вищі цінності конкретних людей та конкретних культур різні, але у високій моралі добро завжди включає у себе лише такі орієнтири, які об'єднують людей між собою. Егоїстичні цінності не можуть бути моральним добром. Навіть там, де вони не зв'язані з матеріальною вигодою та користю, а висловлюються лише у прагненні довести свою творчу неповторність чи індивідуальність самоствердження без врахування інших, вони не можуть бути визнані благими. Така людина ніколи не уступить іншим та нічим заради них не поступиться, він завжди і всюди буде прагнути ствердити своє "я". Добро повинно бути безкорисливим. У противному випадку це не добро, бо воно повинно бути щедрим, і не потребувати винагороди, а лише на нього сподіватись. Справжнє добро можливо робити тільки за умови великого душевного багатства. Щоб безкорисно та щедро віддавати іншим благовоління, турботу, увагу, любов, усе це потрібно мати у душі у численності і не боятися того, що виснажившись, сам залишишся без нього. Справжнє добро твориться без розрахунків, із самої потреби давати любов та дарувати її світу і людям.

Розуміння зла
Зло – це те, що руйнує життя та благоустрій людини. Зло деструктивно, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного та від початку буття, до загибелі. Зло – протилежність добра.
Зло існує у світі у трьох виглядах.         Перше – це фізичне або природне зло. Це всі ті стихійні сили, що руйнують наше благополуччя. Історично природне зло не залежить від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси трапляються всупереч нашим бажанням та діям. Хоча здавна існували вчення, стверджуючі, що саме негативні людські пороки створюють особливі вібрації та тонких рівнях миро створення, які провокують та викликають природні катаклізми. Таким чином духовний світ людей виявлявся зв’язаним ніби то з чисто природним злом. Подібний погляд знаходив вираження і у релігії, яка завжди казала, що фізичні нещастя, які звалюються на людей – це результат Божого гніву, бо люди наробили стільки неподобства, що наступила кара Божа. Після виявилось, що багато явищ природного зла прямо зв'язані з масштабними діями людини.
Другим видом об’єктивного зла є добро у суспільних процесах. Виникає воно за участі людської свідомості, але все-таки у багатьох випадках незважаючи на його волю. Соціальне відчуження, яке знаходить вираз у класовій ненависті, насиллі, важких відчуттях заздрості, презирства, народжується з об’єктивного процесу розподілу праці, який незмінно приводить до приватної власності та експлуатації, після чого виникає об’єктивне протистояння інтересів – боротьба за землю, джерела сировини які обертаються агресією, війнами, у які втягують велику кількість людей незважаючи на їх особисту думку. Соціальні катаклізми починаються також стихійно та неконтрольовано, як і бурі, і важке колесо історії безжалісно проходить крізь тисячі людських життів, ламаючи та калічачи їх. Результуюча, що виникає із взаємодії та зіткнень багатьох воль, знаходить себе у історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку не можна підкорити індивідуальним зусиллям, не можна відвести від себе. Можна бути зразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долі з'явитися у епіцентрі соціального зла, якими є війна, революція, рабство.
Третій вид зла – зло суб’єктивне за походженням, тобто моральне зло. Моральним називається зло, яке вчиняється при безпосередній участі людського внутрішнього світу – його свідомості та волі. Зло, що відбувається і створюється самою людиною, поділяється на два різновиди – ворожість та розпущеність.
До ворожості відноситься прагнення до зруйнування, агресія, насилля, гнів, ненависть, бажання гибелі, придушення інших. Ворожість активна, енергійна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштована людина свідомо прагне причинити іншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однак суспільство дуже часто схвалює і керує ворожістю, нагороджуючи та прославляючи її.
Розпещеність – інший різновид морального зла, що об’єднує такі людські пороки: боягузтво, лінь, невміння керувати своїми потягами, бажаннями та пристрастями. Вся історія розвитку моралі та моральної філософії – це наполеглива боротьба з розпущеністю.
Філософи з давніх часів ставили перед собою питання: звідки з’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усіх сторін у об’єктивних та суб’єктивних формах? Чи була дійсність споконвічно гарна та досконала чи вона при своїй появі вже була злою та жорсткою?
У той чи іншій формі релігійні версії виникнення зла повторюють одна одну, пояснюючи усе це боротьбою добрих та злих духів.
Для християнства зло принципово вторинне, саме тому що, світ створюється одним єдиним Богом. Бог – це Благо та буття, він створює світ із-за любові, і саме тому зло не можу бути властиво його творінню.
Теологія припускає пояснення походження зла: зло породжено гордістю та невірним використанням свободи. Перше зло виникло у результаті заздрості, коли ангел Люцифер вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайняти його місце. У ньому перемагають темні пристрасті, егоїстичне самоствердження, ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога – здатності створювати.
Причина, що здійснила запуск механізму зла – свобода, яку Господь дав створеним духам. Він створив людину у повному сенсі слова по своєму образу та подобі, наділяючи її свободою та здатністю любити.
Іноді можна почути слова про абсолютне зло. Якщо виходити з усіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то абсолютне зло втілив у собі Диявол. За розмовами о "абсолютному злі" може ховатися нездатність зрозуміти, що дійсне джерело зла може знаходитися у своїй людині, також як і дійсне джерело добра.
Діалектика добра і зла
1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах. Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то ми відразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. На Заході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини до індивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю та голосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслідування. На Сході, напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтиків". Голо слива маніфестація своєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд "непристойної поведінки".
2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і по поколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечне підкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне покоління обирає свободу від диктатурі та опіки, для нього справжнє добро – це самостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.
У минулому усюди діяв подвійний стандарт для оцінки поведінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їм відводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримували у суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіноча активність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.
3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравий тому приклад – перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радіють їй, прославляють своїх керівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні, фізичні та моральні збитки.
З точки зору високої моралі, будь-яка війна, з яких причин вона не велась – це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивні інстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові та збитків практично не буває.
4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священних книгах різних народів присутня заповідь "не вбий". Однак люди вбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.
Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе діло, реалізуючи справедливість: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.
Вбиває солдат на війні та генерал, що віддає накази. Солдат, що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий і він готовий віддати на благо Батьківщини найцінніше, що в нього є – власне життя. Саме тому захисників Вітчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники, прирівнюють до святих. Але солдати порушують біблейську заповідь "не вбий".
Вбиває людина, на яку вчинено напад, і таке вбивство при самозахисті не характеризується як зло. Таким чином, заповідь "не вбий" перетворюється у форму "там, де є пряма загроза твоєму чи іншому життю – вбивай агресора".
У таких випадках фундаментальне веління високої моралі, трансформується, але не втрачає свого значення. Якщо є можливість не вбивати, то слід обійтись без цього. Навіть вимушене позбавлення життя іншої людини – моральне зло. Люди повинні невпинно шукати можливості уникати взаємного знищення, і вони це роблять, спираючись на моральний орієнтир "не вбий". Але все-таки, у сучасному світі, на жаль, поки не можна зовсім обійтись без насилля або хоча б загрози насилля, при протистоянні злу, але, по можливості, його треба зменшувати до мінімуму, інакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.
5. Одне і теж саме явище може у одному випадку виступати як добро, а у іншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо для людства. Вона дозволяє створювати зручності, збільшувати матеріальне благополуччя, позбавляє людей від страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє раціонально використовувати простір та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вона створює техніку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищ соціальної культурної дійсності суперечливі і появляють то темну, то світлу сторону, а іноді обидві одночасно.
Люди можуть щиро вірити, що вони творять добро, у той час як їх дії об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи свою дитину і бажаючи їй добра, можуть настільки відгородити дитину від життя з його проблемами, що дитина виросте зовсім непристосована до складностей реальних людських відносин. Або напроти, дуже сучасні батьки принципово надають своїй дитині повну самостійність, до якої вона поки ще не готова. У результаті такої "доброти" дитина потрапляє у погану компанію, а сім'я буде рвати на собі волосся, бо вони "хотіли як краще".
Часто трапляється, коли явища, які на перший погляд є безперечним злом, насправді можуть виявитися добром. Лікування, що проводить лікар, може бути болісним, але результатом буде одужання. Ліки можуть бути гіркими, але корисними. Суворе виховання дає гарні плоди: виростає особистість, що може керувати собою, самостійна та сильна, готова до самостійного життя. Хоча тут, як і у всьому іншому, треба знати міру. Занадто суворе виховання та муштра – дуже шкідливі, вони породжують негармонійний внутрішній світ.
Усіляке явище перевіряється часом, і об’єктивну оцінку йому можуть дати лише інші покоління, коли вчинені діяння можуть бути оцінені спокійно та правильно.
Різниця між добром та злом
З точки зору моралі, добро та зло усвідомлюються як особливого роду цінності та характеризують навмисні дії, що свідомо співвідносяться з певним стандартом, який можна назвати ідеалом.
Природа сліпа у своїх стихійних проявах, людина ж має силу у деякій мірі приборкувати стихію. У крайньому випадку, стихію власного характеру: не піддаватися гніву, не віддаватися спокусам слави, користі, влади.
Добро – те, що наближує людину до ідеалу, а зло віддаляє від нього. У історії існували різні думки відносно того, до чого повинна прагнути людина, щоб досягти досконалості, звідси було і різноманіття у розуміннях добра та зла, яке сприймалось людьми як щастя та нещастя, насолода та страждання, користь та шкода.
Поверхневе розуміння добра та зла може привести до його неточного тлумачення, внаслідок чого виникають різні оцінки вчинків: одним подобаються задоволення, іншим – благочестя. У результаті це може призвести до морального волюнтаризму, після чого привести до аморальності, оскільки усяка байдужість у відношенні добра і зла потенційно відкриває дорогу злу.
Добро та зло як моральні поняття формуються людиною відносно її внутрішнього світу. Будь-які цінності можуть бути як добром так і злом у залежності від того, як особа "засвоює" ці цінності у відношенні до ідеалу.
Зовнішні дії, нехай вони і корисні для оточуючих, але без прагнення людини до благодійності, залишаються лише формальним обрядом.
Зміст та взаємновизначеність добра і зла
За своїм змістом добро та зло – дві сторони однієї медалі. Вони взаємовизначені і у цьому рівні. Людина пізнає зло, оскільки має визначене уявлення про добро: вона починає цінувати добро, пізнавши на власному досвіді, що таке зло. Не можна бажати тільки добра, неможливо у повному обсязі відгородитися від зла, не ризикуючи у той чай втратити добро. Існування зла інколи уявляється деякою мірою умовою або неодмінним супутником обставин існування зла.
Добро та зло пов’язані тим, що взаємозаперечують одне одного. Вони існують на Землі, як існують світло і тінь, ці поняття відносні у їх відповідності до моральних ідеалів як зразкам досконалості або добра. Але протилежність добра та зла абсолютна. Ця протилежність реалізується через людину: її рішення та оцінки.
У з'ясуванні природи добра і зла було б марно шукати їх побутову основу. Як людська якість добро, тобто доброта, виявляється в милосерді, любові, а зло, тобто злісність, у ворожості, насильстві.
Добро і зло змістовно діалектично взаємовизначені і пізнаються в єдності одне через інше. Але в житті повне використання цього принципу небажане або навіть шкідливо тому, що "проба" одну з понять без знання іншого може принести абсолютно протилежний результат від очікуваного. Для готовності опору злу недостатньо розуміння зла і протистояння злу; само по собі це не приведе до добра. Недостатньо вивчити дорогу в Пекло, щоб потрапити у Рай, хоча цю дорогу треба знати обов'язково, щоб не опинитися на ній у своїх благих намірах, пам'ятаючи відому приказку: "Благими намірами викладена дорога в Пекло".
Добро і зло не просто взаємовизначені, а вони залежать один від одного: добро практично затверджується у відкиданні зла. Іншими словами, дійсне добро - це діяння добра, тобто чеснота, як практичного і діяльного виконання людиною осудних йому мораллю вимог.
Проблема вибору
У ситуаціях конфлікту людина бачить своє завдання в тому, щоб зробити правильний і гідний вибір. Моральний вибір полягає у виборі між добром і злом. Людині часто трапляється вибирати між позитивними цінностями, а точніше між образами життя, в яких затверджуються різні позитивні цінності.
При цьому людина часто опиняється в ситуаціях, коли доводиться ухвалювати рішення, не лежачі в рамках однозначного протистояння добра і зла. Це - рішення в умовах вибору між великим і меншим добром або великим і меншим злом. На цьому рівні моралі, вибір особливо важкий. Тим більше в ситуаціях, коли доводиться вибирати за принципом "найменшого зла". У випадках з вибором між великим або меншим добром у будь-якому випадку буде добро. При виборі ж навіть меншого зла, вибраним виявляється зло. Наслідок такого вибору - не менше зло, а зло, не передбачуване як для оточення, так і для того, хто вибирає.
Важливим аспектом морального вибору меншого і більшого добра або зла пов'язаний з тим, що ці поняття хоча і "збалансовані" на рівні понять, але представляють собою нерівні підстави для оцінки відповідних дій. Одна справа протиставляти одне іншому і інше дозволяти злу творитися. "Заступництво злу" морально негоже, "потурання злу", тобто сприяння злу, - неприпустимо і майже прирівнюється моральною свідомістю до творіння зла.
З моральної точки зору шкода зла значніше, ніж благо добра. Недопущення несправедливості, з моральної точки зору, істотніше, ніж творіння милосердя: зло несправедливості - більш руйнівно для співтовариств, чим добро милосердя - творчо.

Висновок
На порозі нового тисячоліття нові інформаційні технології упроваджуються у всі сфери суспільного життя, і особливо гостро встала проблема місця і ролі етичних цінностей в суспільному житті, коли стало очевидно, що найвидатніші досягнення технічного прогресу обертаються катастрофічними наслідками для людини.
Швидко змінюється зовнішність сучасного миру, характер і спосіб людського спілкування, виробничої діяльності. Хід історичного процесу не передбачуваний.
У наш час прогресивні мислителі все більш звертають свою увагу на людину, її життя, благополуччя, свободу, розвиток здібностей, реалізацію творчих сил, звільнення від неуцтва і пороків.
Криза, що переживається нашою країною, в значній мірі викликана втратою гуманістичних етичних цінностей. Стає все більш очевидним, що одних тільки соціально-економічних і політико-правових реформ для його подолання недостатньо. Необхідно сформувати новий світогляд, нову національну ідею. Будь-які соціальні перетворення тільки тоді мають прогресивний сенс, коли служать духовно-етичному відродженню і вдосконаленню суспільства. Тому властивий моралі критичний настрій по відношенню до дійсності, незадоволеність реальністю і її оцінка, є необхідними передумовами відповідності соціальної практики, проголошуваним гуманістичним цілям. Тому етичне відродження і духовне вдосконалення людини - це і мета, і засіб прогресивних і успішних соціальних перетворень. Такими вони можуть бути тільки за однієї умови: залучення кожної людини до функціональних етичних цінностей, перетворення їх в стійкі переконання і мотиви поведінки.
На тривалому історичному шляху етика нажила багатий матеріал, що має універсальне значення для виховання суспільства і особи. Адже мораль відноситься до загальних умов життєдіяльності суспільства, а моральність є істотною характеристикою людини. Тому вивчення етики необхідне кожній людині, незалежно від його роду діяльності, адже етичні знання формують в людині насамперед не спеціальні професійні знання і уміння, а саму особу.

Список використаної літератури
1. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. "Этика". Москва, 1998 г.
2. Золотухина–Аболина Е. В. "Курс лекций по этике". Ростов-на-Дону, 1999г.
3. Кондрашов В. А. "Этика". Ростов-на-Дону, 1998 г.
4. Андрущенко В.П., Михальченко М. І. "Сучасна соцiальна фiлософiя. Курс лекцiй". Київ, 1996 р.