Міністерство освіти України
Кафедра Економічної теорії
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни «Макроекономіка»

1. Дайте докладну оцінку можливості використання фіскальної політики як інструмента стабілізації при: а) балансуванні бюджету на щорічній основі; б) балансуванні функціонального фінансування; в) при здійсненні функціонального фінансування.
У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава впродовж всієї історії свого існування разом із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувало певні функції у сфері економіки. Державне регулювання економіки має довгу історію - навіть в період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. У сучасних умовах будь-яку державу здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.
З питань, в яких пропорціях повинно поєднуватися державне і ринкове регулювання, які межі і напрями державного втручання, існує широкий спектр думок і підходів - від повного державного монополізму до крайнього економічного лібералізму. Проте необхідність виконання державою певних функцій в економіці не береться під сумнів. Це ще раз отримало підтвердження в ході “кейнсіанської революції”, яка зробила переворот в класичних переконаннях на ринкову економіку і довела неможливість самозцілення економічного спаду.
Незалежно від пануючих економічних доктрин ніхто не знімав з національних урядів відповідальності за економічний стан країни. Таким чином, державне регулювання економіки має важливе значення для економічного і соціального розвитку країни. При цьому, здійснюючи регулювання економіки, державу використовує широкий набір засобів і методів дії на економіку таких як бюджет, податки, кредитно-грошова політика, економічне законодавство і т.д.
У будь-якій економічній системі, у тому числі і ринковій економіці, держава виступає у відомому сенсі як економічний агент, що володіє правом і можливістю примушення, наприклад у сфері податкової політики, державного законодавства. Примушення часто обґрунтовується політичною філософією, що вимагає підпорядкування особистих інтересів суспільним.
Як би там не було, держава завжди, у всі часи і у всіх країнах робила ключовий вплив на функціонування економіки, і внаслідок цього, на розвиток суспільства в цілому. Таким чином державне регулювання є важливою частиною функціонування економіки і, тому, заслуговує найпильнішої уваги.
Державний бюджет
Державний бюджет - це частина національного доходу, що підлягає перерозподілу. Бюджет організований у вигляді балансу доходів і витрат за звітний період. Провідну роль у всіх країнах грає, звичайно, загальнонаціональний або федеральний бюджет, разом з яким існують обласні і місцеві бюджети.
Ряд статей державних бюджетів має загальноприйнятий характер і їх можна зустріти практично повсюдно. До них відносяться у витратній частині - соціальна підтримка і національна безпека, субсидії окремим галузям, штатам або регіонам, витрати по управлінню і обслуговуванню державного боргу. У прибутковій частині неодмінно присутні податки на населення і корпорації, акцизи, всякого роду інші збори і державні позики.
Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, що визначає методи і джерела фінансування бюджету і його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби. Бюджетні засоби використовуються для:
• державних закупівель із метою збільшення сукупного попиту;
• виплати трансфертних платежів (субсидії, виплати, дотації);
• виробництва суспільних благ (будівництво лікарень, доріг, охорона навколишнього середовища);
• науково-технічних досліджень і розробок;
• фінансування військових витрат;
• інвестицій в основний капітал.
Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий.
Дефіцит бюджету і величина державного боргу - це найважливіші показники стану економіки, тому даній проблемі традиційно приділяється велика увага. Дефіцит бюджету - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевершують його доходи. У теорії розрізняють активний і пасивний дефіцити. Перший виникає в результаті перевищення бюджетних витрат, другий - у зв'язку із зниженням податкових і інших надходжень (із-за уповільнення економічного зростання або інших причин).
Причин бюджетного дефіциту може бути багато:
-        спад суспільного виробництва;
-        зростання граничних витрат суспільного виробництва;
-        масовий випуск “порожніх” грошей;
-        невиправдано “роздуті” соціальні програми;
-        збільшені витрати на фінансування ВПК;
-        великомасштабний оборот “тіньового” капіталу;
-        величезні непродуктивні витрати, приписки, розкрадання, втрати проведеної продукції і багато що інше, поки непіддатливе суспільному обліку.
У економічних системах з фіксованою кількістю грошей в обігу уряд має в своєму розпорядженні два традиційні засоби покриття дефіциту бюджету - це державні позики і посилювання оподаткування.
Бюджетний дефіцит відноситься до так званих негативних економічних категорій, типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, які, проте, є невід'ємними елементами економічної системи. Більш того, без них економічна система втрачає здібність до саморуху і поступального розвитку.
Бездефіцитність бюджету ще не означає “здоров'я” економіки, треба чітко уявляти собі, які процеси протікають усередині самої фінансової системи, які зміни відтворювального циклу відображають дефіцит бюджету.
Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.
Стабілізуючий вплив фіскальної політики
Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва неінформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.
Основні функції фіскальної політики:
1.Вплив на стан господарської кон’юнктури.
2.Перерозподіл національного доходу.
3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування державних програм.
Основні джерела доходів.
1.Податки
2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.
3.Платежі за ресурси згідно діючим законодавствам належать державі.
4.Позики у формі облігацій.
Заходи для макроекономічної стабілізації. Ефективна податкова політика виступає головним фактором, що визначає макроекономічні результати. На це впливає розмір державного сектора економіка. Уряд обкладає податками купівельну спроможність, кредити, прибутки, заробітну плату.
Досвід країн, які прийняли ринкову систему економіки, свідчать, що результати застосування жорсткої податкової політики призводять до невдач. Причини: незадовільне управління податками або відсутній контроль за бюджетними витратами. Для країн, що мають постійний дефіцит бюджету, головною проблемою є макроекономічна стабільність. Для того, щоб виробити правильну податкову систему, треба точно визначити розміри дефіциту бюджету. Це можна зробити шляхом підрахунків державних витрат і усіх надходжень до скарбниці.
Отже, тут також існують свої проблеми:
-        вплив дефіциту на внутрішній попит;
-        зовнішній баланс і сукупна пропозиція;
-        оцінка небюджетних коштів і квазіфіскальних операцій фінансових і нефінансових установ;
-        рівень грошової експансії внаслідок результатів податкової політики при галопуючій інфляції;
-        взаємозв’язок між дефіцитами бюджету і фінансування.
Окремі країни ринкової економіки, наприклад Мексика, котра в 1986-1987рр. підрахунки бюджету провела з врахуванням процентів галопуючої інфляції. Ці проценти були потрачені на погашення боргів, які були значними. Потреба державного сектора економіки в позиках визначається через операційний баланс. А він у свою чергу визначається в національній валюті шляхом вирахування із загального балансу процентів інфляції, яка виникатиме у внутрішньому державному борзі. Національною валютою для України є гривна. Для визначення податкової політики використовують поняття первинного балансу. Це економічний баланс за мінусом всіх виплачених процентів.
Для корегування економіки необхідно встановити взаємозв’язок між дефіцитом бюджету і балансом зовнішніх поточних операцій методом дефіцитного фінансування та заходами стабілізації економіки. Насамперед визначаємо бюджетний і зовнішній баланси. Для цього слід вирахувати валовий національний продукт(ВНП)через затратні і доходні складові:
Викладена концепція співпадає з розробками МВФ.
ВНП =ОС+ПІ+ДВ+Е/ЗП+ЗЗ+ДД+ПЗ+ІТ,
де ОС-особисте споживання;
ПІ-приватні інвестиції;
ДВ-державні витрати;
Е-експорт товарів та послуг;
ІТ-імпорт товарів, послуг, інтелектуальної власності;
ЗП-збереження приватні;
ЗЗ-збереження заощаджень;
ДД-державні доходи;
ПЗ-перекази (чисті) за кордон.
Дефіцитне фінансування можна проводити шляхом отримання позик в комерційних банках і позабанківських установах та за кордоном. Надмірне використання позик із будь-якого джерела приведе до невдач в макроекономіці.
Монетизація дефіциту. Позики урядові в Національному банку впливають на грошову базу і розмір грошової маси. Це також стосується комерційних банків, якщо не примусити їх в той час припинити надання кредитів іншим юридичним особам. Як тільки уряд збільшує свої позики у Національному банку, грошова маса призводить до високих темпів інфляції і погіршується платоспроможність. Надмірне дефіцитне фінансування небанківських установ негативно впливає на структуру попиту і економічного потенціалу. Таке явище обмежує доступ до коштів та фінансування приватних інвестицій.
Позики в інших та з МВФ. Вони призводять до нагромадження боргу, який постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну кабалу на довгі роки. Окремі африканські країни, які отримали політичну незалежність потрапили в тривалу боргову яму шляхом нагромадження боргу.
Накопичення українського боргу. Затримка платежів за борги або за закуплені товари та енерго носії в Росії та Туркменистані рахується особливо невдалим фінансуванням бюджету. Такі затримки рівноцінні іншим державним позикам. Вони створюють небезпеку для фінансової системи і розвалюють бюджетну структуру.
Розумний дефіцит бюджету. Якщо державні ресурси використовуються продуктивно, існує контроль за використанням цих ресурсів, від чого можна отримати дохід для покриття витрат і для обслуговування будь-яких боргів. Дефіцит легше зменшити, якщо в країні існує висока норма внутрішніх приватних збережень і досконалий ринок капіталу. В Україні якраз цього нема.
Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном.
Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.
Обмеження надмірного попиту проходить через обмеження розмірів державних позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.
Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.
У розвинутих ринкових країнах, де є значні доходи, податки від зовнішньоекономічних операцій відіграють другорядну роль. Державні підприємства є банкрутами. Значні доходи відсутні.
Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет використовуються концепції бюджету повної зайнятості та циклічного бюджету. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету (дефіциту або надлишку), який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.
Концепції бюджетного дефіциту такі:
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Бюджетний дефіцит зменшується при:
• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;
• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.
Заходи держави з покриттю бюджетного дефіциту:
• запозичення в центрального банку (додаткова емісія грошей), наслідком чого буде інфляція;
• збільшення внутрішнього боргу (випуск державних цінних паперів);
• збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит).
Бюджетний надлишок направляється на погашення цих заборгованостей.
Існує три джерела дефіцитного фінансування:
• внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг;
• зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми;
• грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.
Неінфляційні джерела містять в собі:
• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
В аналітичному вигляді фінансування бюджетного дефіциту (ВD – Budget deficit) можна показати таким чином:
ВD = МВ + D + е•D*,
де: ВD – показник дефіциту бюджету;
МВ – грошова база;
D – внутрішній борг;
D* – зовнішній борг в іноземній валюті;
е – валютний курс.
Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок (Inflation tax), який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.
Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.
Існує три концепції регулювання державного бюджету.
1. Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.
Припустимо, що економіка увійшла в фазу падіння. ВВП скорочується, тому автоматично зменшуються чисті податки, що спрямовує державний бюджет до дефіциту. Тепер припустимо, що нам потрібно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. Для нього потрібно дискреційно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Вони викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно збільшувати.
2. Збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.
Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету.
Отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому вона змушена вибирати, що є більш пріоритетним – стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як показує світовий досвід, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.
3. Концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

2. Практичні завдання
1. Маємо наступні дані по економіці:
Трансфертні платежі – 4;
Валові внутрішні інвестиції – 16,2;
Непрямі податки на бізнес – 7;
Особисті прибуткові податки – 2,6;
Приватний експорт – 1,1;
Нерозповсюджений прибуток корпорацій – 2,8;
Амортизація – 7,9;
Особисті споживацькі витрати – 77,2;
Податки на прибуток корпорацій – 1,4;
Внески на соціальне страхування – 0,2;
Державні закупки товарів та послуг – 8,5.
а) розрахуйте показники ВВП то особистого доходу;
б) яка величина приватних заощаджень;
в) на яку величину виріс запас капіталу в економіці,
РІШЕННЯ
1.                ВВП розраховується згідно формули:
ВВП=С+І+G+E
Де ВВП – валовий національний продукт
С – особисті споживчі витрати
І – валові інвестиції
G – державні закупки товарів та послуг
Е – чистий експорт
ВВП=16,2+1,1+77,2+8,5=103
2.                Розрахуємо ЧНП – чистий національний продукт.

ЧНП=ВВП-А
Де А – амортизація.
ЧНП=103 – 7,9=95,1
3.                Тепер розрахуємо Національний доход – НД.
НД=ЧНП-НП
Де НП – непрямі податки на бізнес.
НД=95,1 – 7=88,1
4.                Особистий доход можна розрахувати згідно формули:
ОД=НД-ВС-НПрК-ПКр
Де ВС – внески на соціальне страхування
НПрК – нерозповсюджений прибуток корпорацій
ПКр – податок на прибуток корпорацій
ОД=88,1 – 0,2 – 2,8 – 1,4=83,7
5.                Використовуваний доход
ВД=ОД-ОП
Де ОП – особистий прибуток
ВД=83,7 – 2,6=81,1
б) Величина приватних заощаджень розраховується, виходячи з формули доходу:
Y=C+S
Де Y – доход;
C – споживання;
S – заощадження
S= 81,1 – 77,2=3, 9
в) Запас капіталу в економіці складе:
ЗК=(НД – С) – І – А=10,9 – 16,2 – 17,9=-23,2
Запасу капіталу в даній економіці не буде.
2. Параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції в гіпотетичній економіці мають наступні значення:

Обсяг сукупного попиту	100	200	320	400	560	620	700
Обсяг сукупної пропозиції	700	700	400	310	280	160	150
Рівень цін, індекс	400	300	250	200	150	100	50

а) Знайдіть рівноважний рівень цін й рівноважний реальний обсяг національного виробництва.
б) побудуйте графіки сукупного попиту й сукупної пропозиції
в) Знайдіть рівноважний рівень цін й реальний обсяг виробництва, якщо сукупний попит збільшиться на 200 млрд. дол. при рівні цін, який задано.
РІШЕННЯ
Таким чином, з графіка ми бачимо, що рівноважна ціна буде рівна 230 грн, а обсяг рівноважного національного продукту – 360 млрд. дол.
в) рівень попиту збільшився на 200 млрд.дол.
Тобто рівень попиту виглядатиме так:
1 рік – 300 млрд. дол.
2 рік – 400 млрд. дол.
3 рік – 520 млрд. дол.
4 рік – 600 млрд. дол.
5 рік – 760 млрд. дол.
6 рік – 820 млрд. дол.
7 рік – 900 млрд. дол.
Складемо новий графік.
Таким чином нова рівноважна ціна складе 280 грн, а рівноважний обсяг – 460 млрд. дол.
3. Економіка держави характеризується такими макроекономічними показниками (млрд. дол.):
Державні витрати – 28.
Індивідуальні податки – 30.
Податки на бізнес – 22.
Імпорт – 8.
Експорт – 6.
При цьому відомо, що крива споживання описуються рівнянням С=82,5+0,55Y.
Знайдіть рівень рівноважного доходу для цієї економіки. Розрахуйте мультиплікатори:
-   споживацьких витрат;
-   інвестиційних витрат;
-   податкових вступів;
-   державних витрат;
-   імпортних закупок.
РІШЕННЯ
Рівень рівноважного доходу розраховується згідно формули:
Y=C+I+G+E
Де C – споживання;
I – інвестиції;
G – державні витрати;
E – чистий експорт, розраховується як різниця між ексопртом та імпортом.
Y= (82,5+0,55Y)+28+(-2)
Y=82,5+0,55Y+28 – 2
Y=108,5+0,55Y
Y – 0,55Y=108,5
0,45Y=108,5
Y=241,111
С=82,5+0,55*241,111=215,111
1. Мультиплікатор споживчих витрат:

Де МРС – гранична схильність до споживання.

МРС=215,111/241,111=0,89
Мс=1/(1 – 0,89)=9,09
Цей мультиплікатор відібражає також мультиплікативний ефект для інвестиційних та державних витрат.
2. Мультиплікатор податків:

Де Т – сумма податків.
Mt=241,111/(28+30)=4,16
3. Мультиплікатор імпортних закупок.


Де Ім – розмір імпорту.
Мі=241,111/8=30,14
4. Знайдіть рівень інфляції в цьому році, якщо індекс цін в минулому році був 125%, а у цьому році 141%. Розрахуйте, через скільки років рівень інфляції збільшиться в 2 рази.
РІШЕННЯ
Рівень інфляції можна розрахувати згідно фрмули:

Де I_t – індекс цін в поточному році;
I_t-1 – індекс цін в минулому році.
Т=((141 – 125)/125)*100=12,8%
Таким чином далі ціни становитимуть:
2 рік: 125+25,6%=157
3 рік: 125+38,4%=173
4 рік: 125+51,2%=189
5 рік: 125+64%=205
6 рік: 125+76,8%=221
7 рік: 125+89,6%=237
8 рік: 125+100%=250
З цього можна зробити висновок, що рівень інфляції збільшиться в два рази через 7 років.

Література
1. Небава М.І. Теорія макроекономіки: навчальний посібник. – К.: Слово, 2003. – 536 с.
2.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 244 с.
3. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум: Навчальний посібник. – Київ: Вікар, 2003. – 240 с.
4. Макроекономіка: Підручник / А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаевич, О.М. Тітьонко. – К.: "Либідь", 1999. – 288 с.
5. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2-х т.: Пер. с англ. - М.: Республика, 2002. - Т. 2.
6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 656 с.
7. Самуэльсон П. Экономика.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 2001.
8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 615 с.
9. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. – К.: "Либідь", 2001. – 614 с.