Контрольная работа на тему Правові засади банківської діяльності. Банківська діяльність та банківські операції
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-05-31Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
міжрегіональна академія управління персоналом
група: ____________
спеціальність правознавство
Сєвєродонецьк, 2007г.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3
1. Правові засади банківської діяльності……………………………………....4
2. Банківська діяльність та банківські операції………………………………..9
Висновки………………………………………………………………………...…..15
Список використаних джерел…………………………………………………….16
Вступ
Розвиток так званого, внутрішнього бартеру, все більш активне проникнення в оборот іноземної валюти, широке розповсюдження всіляких платіжних сурогатів призвели до разбалансування грошової системи.
Відбувається різке збільшення прибутків населення, не покріплене відповідним підвищенням обсягів виробництва товарів і платних послуг. Тут відбивається вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників - передусім реалізація соціальної програми. Серйозний вплив є і від становлення ринкових відношень, що для нашої економіки, основаної на тоталітарних принципах, виявилося, в відомому ступені неприйнятним. Не спрацьовують економічні міри, що обмежують надмірне наповнення каналів звернення наявними грошами.
Ось чому необхідні невідкладні міри, направлені на забезпечення стабілізації банківської справи. Перші кроки вже зроблені. Створена дворівнева банківська система – Національний Банк України (НБУ) в єдиному комплексі з широкою мережею комерційних і кооперативних банків, а також спеціальних кредитних установ.
1. Правові засади банківської діяльності
Банківська діяльність як і будь-який інший вид діяльності визначається та здійснюється в Україні тільки на підставі законів України та міжнародних нормативно-правових актів, згода на дію яких на території України надана Верховною Радою України, у встановленому законом порядку.
Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором.
Основні правові засади банківської діяльності визначені у Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., відповідно до положень якого банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.
Також положення цього Закону визначають легальне поняття банку, а саме, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить закону “Про банки і банківську діяльність”.
Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.
Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам закону «Про банки і банківську діяльність», інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог вищеназваного закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.
Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.
Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.
Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом.
Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку (ст.8 України Закону "Про банки і банківську діяльність") та банку з іноземним капіталом, тобто банку, у якому частка капіталу, що належить хоч би одному нерезидентові, перевищує 10 відсотків (ст. 21 Закону).
Державну реєстрацію банків здійснює Національний банк України відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітні періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально засвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймає Національний банк України не пізніше 3-місячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у ст. 21 Закону.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
За наявності підстав, зазначених у ст. 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку.
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законом;
- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови банк не виконав протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова групам фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог; анти монопольного законодавства України.
Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою д Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
Центральний банк України, є особливим центральним органом державного управління. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Крім того, Національний банк виконує такі функції:
- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
- здійснює банківське регулювання та нагляд;
- веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
- організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері у межах своєї компетенції, визначеної законом.
Однак хоча банківська діяльність є досить визначеною , все ще існують всі підстави стверджувати зараз, що банківське законодавство України не може вважатись сформованим у повному обсязі - відповідати сучасним вимогам економічного розвитку. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напряму його гармонізації з банківським законодавством провідних розвинених країн світу і, зокрема, ЄС. Правовою підставою для такої роботи є положення указів Президента України від 24 лютого 1998 р. “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами” і від 11 червня 1998 р. “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом є основоположним документом, який визначає зобов’язання України щодо адаптації банківського законодавства України зі стандартами правового регулювання банківської діяльності в країнах ЄС. В цьому плані на сучасному етапі становлення банківського законодавства України і у найближчий час основними юридичними проблемами, що потребують нормативного врегулювання, є необхідність систематизованого підходу до визначення законодавчих стимулів для створення розвинутого ринку кредитних ресурсів, комплексної та внутрішньої структурованої системи нагляду за всією сукупністю фінансових посередників у частині здійснення ними банківських операцій, а також правових механізмів підвищення рівня капіталізації банків.
2. Банківська діяльність та банківські операції
Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі – Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об'єкт, б) суб'єкт, в) зміст та г) мета.
Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей — бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).
Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:
1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") — безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.
2. Інструменти обігу ("передача вартості") — зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).
3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") — види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит — зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.
Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.
Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.
Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.
Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.
Банківська діяльність як підприємницька діяльність, на думку О.П. Орлюк, має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:
— отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;
— отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;
— наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже — приватні.
Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.
Таким чином, банківська діяльність — це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.
Термін "банківська діяльність" протягом тривалого часу не отримував свого розкриття в законодавстві України. Стаття 3 Закону про банки (в попередній редакції) від 29 березня 1991 р. містила перелік операцій, які визнавалися банківськими — всього 14 операцій (Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.— Ст. 281 (з наступними змінами та доповненнями)).
На цій підставі можна було дати найпростішу індуктивну дефініцію банківської діяльності, тобто визначити її як сукупність операцій, які здійснюються банками згідно з переліком, встановленим законом. У цьому випадку банківська діяльність виступає як механічна сума всіх операцій, що їх виконують установи під назвою "банки".
Недоліком цієї дефініції було те, що вона не була завершеною. Перелік, наведений раніше у ст. 3 Закону про банки, не був виключним, оскільки допускалося, що з дозволу Національного банку України банки можуть виконувати й інші операції.
Стаття 47 нової редакції Закону про банки від 7 грудня 2000 р. називається "Банківські операції". Згідно з нормами цієї статті, банки мають право здійснювати тільки три власне банківських операції:
1 — приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2 — відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3 — розміщення залучених коштів від свого імені.
Ці операції визнаються Законом як виключно банківські, і здійснювати їх у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інакше кажучи, зазначені операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності.
При цьому відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені, тобто дві з трьох вищезазначених базових банківських операцій можуть здійснювати й інші юридичні особи, однак лише на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. Як правило, ці операції, а також більшість інших операцій, зазначених у ст. 47 Закону про банки, можуть здійснювати спеціалізовані фінансові установи.
Перелік фінансових установ наведено у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III. До них, поряд із банками, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
За межі виключної банківської діяльності випадає більшість операцій, які також можуть здійснювати банки, — 17 операцій — поряд з іншими фінансовими установами та установами, які є елементами фінансової інфраструктури економіки.
Діючи послідовно, законодавець у ст. 2 Закону про банки дає таке визначення банківської діяльності: це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Отже, безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Відповідно банк — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.
Перелік усіх банківських операцій є досить широким і нараховує понад 200 видів. Така широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при доволі незадовільній господарській кон'юнктурі.
Водночас банківські операції мають відповідати декільком умовам:
1) вони встановлюються тільки законом;
2) вони виконуються виключно спеціальним інститутом — банком;
3) надання фінансовому посереднику статусу банку не обмежується кількістю виконуваних ним операцій.
Оскільки законодавство не містить визначення поняття "банківська операція", спробуємо з'ясувати їх основні ознаки і на цій основі дати певну дефініцію.
Банківським операціям притаманні такі характерні ознаки:
1) їх об'єктом є гроші;
2) вони можуть здійснюватися банками, а у випадках, передбачених законодавством, — іншими суб'єктами підприємництва (юридичними особами);
3) ці операції здійснюються згідно з правилами, встановленими Національним банком України;
4) банківська операція — елемент підприємницької діяльності, а тому, як правило, скеровується на одержання прибутку;
5) банківські операції обліковуються в бухгалтерському обліку і фіксуються шляхом здійснення записів на банківських рахунках.
Таким чином, банківська операція — це певна дія банку з приводу грошей, що вчиняється згідно з правилами, встановленими центральним банком, має за мету одержання прибутку та супроводжується необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах.
Зрозуміло, що поняття банківської діяльності не вичерпується лише переліком операцій, які виконуються на грошовому ринку. До особливостей банківської діяльності слід віднести й конструювання банківської системи, налагодження взаємодії її елементів шляхом визначення статусу і функцій окремих ланок. Можна говорити про те, що банківська діяльність — це система діючих спеціальних суб'єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару.
Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором. У даному аспекті банківська діяльність являтиме собою систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.
Слід також зазначити, що банківську діяльність у науковій літературі розглядають у двох розуміннях: широкому й вузькому. У вузькому розумінні банківська діяльність — це потреба створити банк як спеціальну юридичну особу для здійснення певної сукупності операцій. До таких операцій належать базові операції, які в сукупності й утворюють поняття банківської діяльності у вузькому розумінні.
Банківська діяльність у широкому розумінні має місце тоді, – вважає О.М. Олейник, – коли здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів банківських операцій здійснюється як самим банком, так і небанківською кредитно-фінансовою установою. В міжнародній банківській практиці сюди включаються такі операції, як купівля-продаж валюти, здійснення розрахунків, інкасація грошових коштів, довірче управління грошовими коштами, лізингові операції тощо.
Таким чином, під банківською діяльністю розуміють сукупність звичних і реально здійснюваних банківських операцій банками та іншими фінансовими установами як спеціальними суб'єктами з приводу грошей та інших фінансових інструментів як засобів обігу, накопичення і товару.
Висновки
Україна нині переживає нелегкий період переходу до регульованої ринкової економіки, та адаптації до законодавства Євросоюзу, тому становлення і розвиток національної банківської системи та її правових підвалин відбувається у складних кризових умовах.
Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій.
Як свідчить практика, нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні наслідки. Тому для створення стабільної банківської системи потрібно втілити в життя всі необхідні зміни в чинному законодавстві щоб воно відповідало високим світовим стандартам, і давало змогу здійснювати банківську діяльність безперебійно, безпечно та на високому рівні.
Список використаних джерел
1. Конституція України від 28.06.1996 року. № 254к/96 – ВР.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. № 23.
3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
4. Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III.
5. Основы банковского права: Олейник О.М. Курс лекций. — М.: Юрист, 1997. —С. 25.
6. Банковское право, Ефимова Л.Г.: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994. —С. 27.
7. Современный коммерческий банк: Усоскин В.М. , управление и операции. — М.: "Все для вас", 1993 — С. 23.
8. Банківська система України. Орлюк О.П. Правові засади організації. — С. 19.
сєвєродонецький інститут
____________________________
Контрольна работа
З дисципліни Банківське правогрупа: ____________
спеціальність правознавство
Науковий керівник
Гаврилюк Р. А.Сєвєродонецьк, 2007г.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………3
1. Правові засади банківської діяльності……………………………………....4
2. Банківська діяльність та банківські операції………………………………..9
Висновки………………………………………………………………………...…..15
Список використаних джерел…………………………………………………….16
Вступ
Розвиток так званого, внутрішнього бартеру, все більш активне проникнення в оборот іноземної валюти, широке розповсюдження всіляких платіжних сурогатів призвели до разбалансування грошової системи.
Відбувається різке збільшення прибутків населення, не покріплене відповідним підвищенням обсягів виробництва товарів і платних послуг. Тут відбивається вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників - передусім реалізація соціальної програми. Серйозний вплив є і від становлення ринкових відношень, що для нашої економіки, основаної на тоталітарних принципах, виявилося, в відомому ступені неприйнятним. Не спрацьовують економічні міри, що обмежують надмірне наповнення каналів звернення наявними грошами.
Ось чому необхідні невідкладні міри, направлені на забезпечення стабілізації банківської справи. Перші кроки вже зроблені. Створена дворівнева банківська система – Національний Банк України (НБУ) в єдиному комплексі з широкою мережею комерційних і кооперативних банків, а також спеціальних кредитних установ.
1. Правові засади банківської діяльності
Банківська діяльність як і будь-який інший вид діяльності визначається та здійснюється в Україні тільки на підставі законів України та міжнародних нормативно-правових актів, згода на дію яких на території України надана Верховною Радою України, у встановленому законом порядку.
Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором.
Основні правові засади банківської діяльності визначені у Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., відповідно до положень якого банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.
Також положення цього Закону визначають легальне поняття банку, а саме, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить закону “Про банки і банківську діяльність”.
Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.
Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам закону «Про банки і банківську діяльність», інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог вищеназваного закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.
Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.
Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.
Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом.
Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку (ст.8 України Закону "Про банки і банківську діяльність") та банку з іноземним капіталом, тобто банку, у якому частка капіталу, що належить хоч би одному нерезидентові, перевищує 10 відсотків (ст. 21 Закону).
Державну реєстрацію банків здійснює Національний банк України відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітні періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально засвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймає Національний банк України не пізніше 3-місячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у ст. 21 Закону.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
За наявності підстав, зазначених у ст. 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку.
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законом;
- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови банк не виконав протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова групам фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог; анти монопольного законодавства України.
Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою д Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
Центральний банк України, є особливим центральним органом державного управління. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
Крім того, Національний банк виконує такі функції:
- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
- здійснює банківське регулювання та нагляд;
- веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
- організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері у межах своєї компетенції, визначеної законом.
Однак хоча банківська діяльність є досить визначеною , все ще існують всі підстави стверджувати зараз, що банківське законодавство України не може вважатись сформованим у повному обсязі - відповідати сучасним вимогам економічного розвитку. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напряму його гармонізації з банківським законодавством провідних розвинених країн світу і, зокрема, ЄС. Правовою підставою для такої роботи є положення указів Президента України від 24 лютого 1998 р. “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами” і від 11 червня 1998 р. “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”.
Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом є основоположним документом, який визначає зобов’язання України щодо адаптації банківського законодавства України зі стандартами правового регулювання банківської діяльності в країнах ЄС. В цьому плані на сучасному етапі становлення банківського законодавства України і у найближчий час основними юридичними проблемами, що потребують нормативного врегулювання, є необхідність систематизованого підходу до визначення законодавчих стимулів для створення розвинутого ринку кредитних ресурсів, комплексної та внутрішньої структурованої системи нагляду за всією сукупністю фінансових посередників у частині здійснення ними банківських операцій, а також правових механізмів підвищення рівня капіталізації банків.
2. Банківська діяльність та банківські операції
Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі – Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об'єкт, б) суб'єкт, в) зміст та г) мета.
Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей — бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).
Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:
1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") — безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.
2. Інструменти обігу ("передача вартості") — зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).
3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") — види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит — зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.
Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.
Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.
Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.
Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.
Банківська діяльність як підприємницька діяльність, на думку О.П. Орлюк, має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:
— отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;
— отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;
— наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже — приватні.
Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.
Таким чином, банківська діяльність — це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.
Термін "банківська діяльність" протягом тривалого часу не отримував свого розкриття в законодавстві України. Стаття 3 Закону про банки (в попередній редакції) від 29 березня 1991 р. містила перелік операцій, які визнавалися банківськими — всього 14 операцій (Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.— Ст. 281 (з наступними змінами та доповненнями)).
На цій підставі можна було дати найпростішу індуктивну дефініцію банківської діяльності, тобто визначити її як сукупність операцій, які здійснюються банками згідно з переліком, встановленим законом. У цьому випадку банківська діяльність виступає як механічна сума всіх операцій, що їх виконують установи під назвою "банки".
Недоліком цієї дефініції було те, що вона не була завершеною. Перелік, наведений раніше у ст. 3 Закону про банки, не був виключним, оскільки допускалося, що з дозволу Національного банку України банки можуть виконувати й інші операції.
Стаття 47 нової редакції Закону про банки від 7 грудня 2000 р. називається "Банківські операції". Згідно з нормами цієї статті, банки мають право здійснювати тільки три власне банківських операції:
1 — приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2 — відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3 — розміщення залучених коштів від свого імені.
Ці операції визнаються Законом як виключно банківські, і здійснювати їх у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інакше кажучи, зазначені операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності.
При цьому відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені, тобто дві з трьох вищезазначених базових банківських операцій можуть здійснювати й інші юридичні особи, однак лише на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. Як правило, ці операції, а також більшість інших операцій, зазначених у ст. 47 Закону про банки, можуть здійснювати спеціалізовані фінансові установи.
Перелік фінансових установ наведено у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III. До них, поряд із банками, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
За межі виключної банківської діяльності випадає більшість операцій, які також можуть здійснювати банки, — 17 операцій — поряд з іншими фінансовими установами та установами, які є елементами фінансової інфраструктури економіки.
Діючи послідовно, законодавець у ст. 2 Закону про банки дає таке визначення банківської діяльності: це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Отже, безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Відповідно банк — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.
Перелік усіх банківських операцій є досить широким і нараховує понад 200 видів. Така широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при доволі незадовільній господарській кон'юнктурі.
Водночас банківські операції мають відповідати декільком умовам:
1) вони встановлюються тільки законом;
2) вони виконуються виключно спеціальним інститутом — банком;
3) надання фінансовому посереднику статусу банку не обмежується кількістю виконуваних ним операцій.
Оскільки законодавство не містить визначення поняття "банківська операція", спробуємо з'ясувати їх основні ознаки і на цій основі дати певну дефініцію.
Банківським операціям притаманні такі характерні ознаки:
1) їх об'єктом є гроші;
2) вони можуть здійснюватися банками, а у випадках, передбачених законодавством, — іншими суб'єктами підприємництва (юридичними особами);
3) ці операції здійснюються згідно з правилами, встановленими Національним банком України;
4) банківська операція — елемент підприємницької діяльності, а тому, як правило, скеровується на одержання прибутку;
5) банківські операції обліковуються в бухгалтерському обліку і фіксуються шляхом здійснення записів на банківських рахунках.
Таким чином, банківська операція — це певна дія банку з приводу грошей, що вчиняється згідно з правилами, встановленими центральним банком, має за мету одержання прибутку та супроводжується необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах.
Зрозуміло, що поняття банківської діяльності не вичерпується лише переліком операцій, які виконуються на грошовому ринку. До особливостей банківської діяльності слід віднести й конструювання банківської системи, налагодження взаємодії її елементів шляхом визначення статусу і функцій окремих ланок. Можна говорити про те, що банківська діяльність — це система діючих спеціальних суб'єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару.
Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором. У даному аспекті банківська діяльність являтиме собою систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.
Слід також зазначити, що банківську діяльність у науковій літературі розглядають у двох розуміннях: широкому й вузькому. У вузькому розумінні банківська діяльність — це потреба створити банк як спеціальну юридичну особу для здійснення певної сукупності операцій. До таких операцій належать базові операції, які в сукупності й утворюють поняття банківської діяльності у вузькому розумінні.
Банківська діяльність у широкому розумінні має місце тоді, – вважає О.М. Олейник, – коли здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів банківських операцій здійснюється як самим банком, так і небанківською кредитно-фінансовою установою. В міжнародній банківській практиці сюди включаються такі операції, як купівля-продаж валюти, здійснення розрахунків, інкасація грошових коштів, довірче управління грошовими коштами, лізингові операції тощо.
Таким чином, під банківською діяльністю розуміють сукупність звичних і реально здійснюваних банківських операцій банками та іншими фінансовими установами як спеціальними суб'єктами з приводу грошей та інших фінансових інструментів як засобів обігу, накопичення і товару.
Висновки
Україна нині переживає нелегкий період переходу до регульованої ринкової економіки, та адаптації до законодавства Євросоюзу, тому становлення і розвиток національної банківської системи та її правових підвалин відбувається у складних кризових умовах.
Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій.
Як свідчить практика, нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні наслідки. Тому для створення стабільної банківської системи потрібно втілити в життя всі необхідні зміни в чинному законодавстві щоб воно відповідало високим світовим стандартам, і давало змогу здійснювати банківську діяльність безперебійно, безпечно та на високому рівні.
Список використаних джерел
1. Конституція України від 28.06.1996 року. № 254к/96 – ВР.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. № 23.
3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
4. Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III.
5. Основы банковского права: Олейник О.М. Курс лекций. — М.: Юрист, 1997. —С. 25.
6. Банковское право, Ефимова Л.Г.: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994. —С. 27.
7. Современный коммерческий банк: Усоскин В.М. , управление и операции. — М.: "Все для вас", 1993 — С. 23.
8. Банківська система України. Орлюк О.П. Правові засади організації. — С. 19.
