Контрольная работа на тему Екологічне право України
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-10-14Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
1.Вступ……………………………………………………......…………
2. Екологічна безпека поняття ………………………………...……
3.Стан та оцінка загроз в екологічній сфері ………………………
4 . Міжнародна торгівля відходами………………………………….
5. Cучасний екологічний стан України ...............................................
Список використаної літератури ……………...............……………
1. Вступ:
Кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального екологічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.
Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.
Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.
2 .Екологічна безпека поняття
Екологічна безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Гарантіями екологічної безпеки для громадян України широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічні технічних, організаційних, виховних, правових та інших за ходів.
Першочерговими заходами в досягненні екологічної безпеки є:
а) зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднені
б)захист і збереження від забруднення, виснаження і раціонального використовування земельних ресурсів;
в) захист від забруднення повітряного басейну;
г) захист від забруднення, засмічення і виснаження к
у тому числі підземних;
д) захист і відтворення лісів;
е) піднесення екологічного значення природнозаповідного фонду;
є) знешкодження, утилізація і поховання промислових, побутових відходів;
ж) розвиток системи екологічної освіти і виховання.
Важливою гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів її
Підприємства, установи й організації, діяльність яка пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути ,обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшенням впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і вжиття заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію.
Підприємства, установи, організації та громадяни мають вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів
Утворення та знешкодження переробки, безпечного складування поховання, побутових та інших відходів.Складання, зберігання або розміщення відходів дозволяє за наявності спеціального дозволу, на визначених місцевими Радами народних депутатів територіях, у межах ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм та способом, який забезпечував би можливість їх подальшого господарського використання, безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Певні екологічні вимоги встановлено і для транспортних засобів Підприємства, установи і організації, що здійснюють проектування , виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів , літаків, суден, інших засобів для пересування, виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і заходи щодо зниження токсичності та знешкодження речовин, що містяться у викидах і скидах трансзасобів. Необхідно переходити на менш токсичні види енергії й палива, додержуватись режиму експлуатації транспортних засобів, уживати інших заходів, спрямованих на запобігання й зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище.
Виробництво й експлуатація транспортних та інших засобів для пересування, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається .
На особливу увагу заслуговує додержання екологічних вимог сільському господарстві. Перехід на промислові технології вирощування сільськогосподарських культур обумовив широке використання хімічних засобів боротьби зі шкідниками хворобами рослин і бур'янами. Суть хімічного методу боротьби полягає в тому, що проти шкідливих організмів застосовують різні хімічні речовини, так звані пестициди.
У зв’язку з постійним розширенням асортименту, збільшенням кількості пестицидів, що використовуються у боротьбі з шкідливими для рослин організмами, виникає небезпека забруднення навколишнього природного середовища, передусім земель в організм людини пестициди можуть потрапляти через органи дихання, травлення, шкіряний покрив. І це треба мати на увазі тим, хто їх використовує негативно на сільськогосподарські угіддя, навколишнє середовище в цілому впливають і мінеральні добрива, особливо при тривалому їх внесенні у грунт великими дозами. Нерідко негативні наслідки від використання мінеральних добрив обумовленні не самими добривами, а тими помилками, які допускаються в технологіях їх виробництва, зберігання, трансп тування і застосування.
Особливо небезпечними є недбалість і неграмотність час зберігання і застосування мінеральних добрив і отрут мікатів. Досить часто ці засоби зберігаються в непристосованих приміщеннях або ще гірше — на відкритому просторі. час злив вони потрапляють до річок і озер, їх розносить тер, що призводить до забруднення грунтів, вод, атмосферно го повітря і, як наслідок, — до погіршення стану здоре людей.
Для запобігання цим явищам необхідно, щоб у повну с діяв Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 резня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані безпечним для здоров'я людини і навколишнього природи середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.
Вимоги до охорони навколишнього природного середоща, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки обов'язково винні враховуватися при проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосувасування нової техніки, імпортного устаткування, технолог систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки .
У разі порушення встановлених вимог така діяльність привапиняється уповноваженими на те державними органами винні особи притягуються до відповідальності.
Екологічні вимоги передбачені і для розміщення та розвитку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням міс вих Рад народних депутатів з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використовування природних ресурсів то екологічної безпеки.
У разі використовування природних ресурсів необхідно додержуватися таких екологічних вимог:
а) раціонально і економно використовувати природні ресурси на основі широкого застосування новітніх технологій;
б) вживати заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному вт на стан навколишнього природного середовища;
в) вживати заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів.
1.Вступ……………………………………………………......…………
2. Екологічна безпека поняття ………………………………...……
3.Стан та оцінка загроз в екологічній сфері ………………………
4 . Міжнародна торгівля відходами………………………………….
5. Cучасний екологічний стан України ...............................................
Список використаної літератури ……………...............……………
1. Вступ:
Кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального екологічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.
Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.
Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.
2 .Екологічна безпека поняття
Екологічна безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Гарантіями екологічної безпеки для громадян України широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічні технічних, організаційних, виховних, правових та інших за ходів.
Першочерговими заходами в досягненні екологічної безпеки є:
а) зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднені
б)захист і збереження від забруднення, виснаження і раціонального використовування земельних ресурсів;
в) захист від забруднення повітряного басейну;
г) захист від забруднення, засмічення і виснаження к
у тому числі підземних;
д) захист і відтворення лісів;
е) піднесення екологічного значення природнозаповідного фонду;
є) знешкодження, утилізація і поховання промислових, побутових відходів;
ж) розвиток системи екологічної освіти і виховання.
Важливою гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів її
Підприємства, установи й організації, діяльність яка пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути ,обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшенням впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і вжиття заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію.
Підприємства, установи, організації та громадяни мають вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів
Утворення та знешкодження переробки, безпечного складування поховання, побутових та інших відходів.Складання, зберігання або розміщення відходів дозволяє за наявності спеціального дозволу, на визначених місцевими Радами народних депутатів територіях, у межах ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм та способом, який забезпечував би можливість їх подальшого господарського використання, безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Певні екологічні вимоги встановлено і для транспортних засобів Підприємства, установи і організації, що здійснюють проектування , виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів , літаків, суден, інших засобів для пересування, виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і заходи щодо зниження токсичності та знешкодження речовин, що містяться у викидах і скидах трансзасобів. Необхідно переходити на менш токсичні види енергії й палива, додержуватись режиму експлуатації транспортних засобів, уживати інших заходів, спрямованих на запобігання й зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище.
Виробництво й експлуатація транспортних та інших засобів для пересування, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається .
На особливу увагу заслуговує додержання екологічних вимог сільському господарстві. Перехід на промислові технології вирощування сільськогосподарських культур обумовив широке використання хімічних засобів боротьби зі шкідниками хворобами рослин і бур'янами. Суть хімічного методу боротьби полягає в тому, що проти шкідливих організмів застосовують різні хімічні речовини, так звані пестициди.
У зв’язку з постійним розширенням асортименту, збільшенням кількості пестицидів, що використовуються у боротьбі з шкідливими для рослин організмами, виникає небезпека забруднення навколишнього природного середовища, передусім земель в організм людини пестициди можуть потрапляти через органи дихання, травлення, шкіряний покрив. І це треба мати на увазі тим, хто їх використовує негативно на сільськогосподарські угіддя, навколишнє середовище в цілому впливають і мінеральні добрива, особливо при тривалому їх внесенні у грунт великими дозами. Нерідко негативні наслідки від використання мінеральних добрив обумовленні не самими добривами, а тими помилками, які допускаються в технологіях їх виробництва, зберігання, трансп тування і застосування.
Особливо небезпечними є недбалість і неграмотність час зберігання і застосування мінеральних добрив і отрут мікатів. Досить часто ці засоби зберігаються в непристосованих приміщеннях або ще гірше — на відкритому просторі. час злив вони потрапляють до річок і озер, їх розносить тер, що призводить до забруднення грунтів, вод, атмосферно го повітря і, як наслідок, — до погіршення стану здоре людей.
Для запобігання цим явищам необхідно, щоб у повну с діяв Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 резня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані безпечним для здоров'я людини і навколишнього природи середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.
Вимоги до охорони навколишнього природного середоща, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки обов'язково винні враховуватися при проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосувасування нової техніки, імпортного устаткування, технолог систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки .
У разі порушення встановлених вимог така діяльність привапиняється уповноваженими на те державними органами винні особи притягуються до відповідальності.
Екологічні вимоги передбачені і для розміщення та розвитку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням міс вих Рад народних депутатів з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використовування природних ресурсів то екологічної безпеки.
У разі використовування природних ресурсів необхідно додержуватися таких екологічних вимог:
а) раціонально і економно використовувати природні ресурси на основі широкого застосування новітніх технологій;
б) вживати заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному вт на стан навколишнього природного середовища;
в) вживати заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів.
3. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері
Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинники, які насамперед визначили цей кризовий стан.
Для більш детального огляду цієї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,
чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.
Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів.
Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.
Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.
На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна.
На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур.
Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.
Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі.
Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л).
Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв’язку.
Враховуючи всі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи яка значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею з нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.
4. Міжнародна торгівля відходами:
У §26 Декларації ООН про навколишне середовище записано,що держави відповідають за те, щоб діяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль цього принципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.
Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронения токсичних віходів,а також не витрачати великих коштiв на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.
Експорт токсичних відходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприемств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разів перевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за останні два роки було здійснено близько 40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходів та понад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).
У 1994 р. в Україну почали у великих обсягах надходити імпортні пестециди які заборонені на Заході,використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.
3розуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.
5. Cучасний екологічний стан України.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася
розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, щот екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними
наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається дорівня глобальної екологічної катастрофи.
Основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля та використання природних ресурсів.
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно
до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги наериторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду .Українського народу є обов'язком держави.
Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави .
Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);
2 .складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";
"Про тваринний світ" ;
"Про природнозаповідний фонд" ;
"Про охорону атмосферного повітря" ;
“Лісовий кодекс України” ;
“ Водний кодекс України” ;
” Земельний кодекс України” ;
“Кодекс України про надра” ;
Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування; підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль.
Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.
Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.
Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає: екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства; соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф; розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.
Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:
· території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниц ;
· територію Автономної Республіки Крим та території областей України;
· території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.
Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.
ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І
РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах,
необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:
· погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;
· втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;
· погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;
· еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.
До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:
1. гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2. поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;
3. стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
4. будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
5. запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;
6. формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;
7. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.
Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:
- зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;
- захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;
- захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;
· збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;
· підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;
· знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;
· запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;
· збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-ми на основі басейнового принципу;
· завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;
· створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;
· забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;
· здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;
· розробка механізмів реалізації схем природокористування;
· впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;
· створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.
Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення
Визначених пріоритетів
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ПРОМИСЛОВОСТІ
Головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об'єктів.
Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує:
· здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання
проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;
· налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами із створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;
· проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень;
· розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами;
· проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському господарстві.
1) Металургійна промисловість
Виходячи зі світового досвіду та системного аналізу екологічних проблем металургійного комплексу стратегічними напрямами діяльності у цій галузі є:
· комплексна структурна перебудова галузі;
· підвищення ефективності використання сировинних та енергетичних ресурсів до світового рівня;
· зниження частки продукції, що її отримують у мартенівському виробництві, і розширення використання конверторного її виробництва;
· перехід на екологічно чисті технології в головних ланках виробничого ланцюга металургійного циклу.
Програма розв'язання екологічних проблем металургійної промисловості має передбачати:
· проведення поглибленого екологічного аудиту на всіх металургійних комплексах України;
· розроблення екологоорієнтованих критеріїв структурної перебудови металургійного комплексу України, яка б грунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості;
· розроблення програми першочергових заходів у металургійному комплексі з метою зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та поліпшення якості довкілля;
· удосконалення нормативно-методичних засобів регулювання викидів забруднюючих речовин металургійної промисловості;
· розроблення та впровадження механізму узгодження рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в металургійній промисловості;
· реалізацію комплексу програм з переробки та утилізації твердих відходів.
2) Хімічна та нафтохімічна промисловість
Враховуючи напрями розвитку галузі, а саме:
· удосконалення структури галузі, розроблення пріоритетних напрямів її розвитку;
· розвиток вітчизняної мінеральної сировинної бази;
· створення виробництв базових продуктів;
· впровадження наукоємних технологій, спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів, стратегічними завданнями програми є:
· розроблення та впровадження передових маловідходних та безвідходних ресурсозберігаючих технологій;
· комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною утилізацією вилучених продуктів та подальшою переробкою їх;
· проведення науково-технічних робіт, спрямованих на зниження аварійних ситуацій та їх запобігання на підприємствах галузі;
· розроблення та здійснення програм створення високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод;
· здійснення програм комплексної переробки відходів;
· здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі.
3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість
Для вирішення питань цієї отраслі необхідно:
· здійснити комплексну сертифікацію нафтогазових об'єктів;
· розробити заходи щодо підвищення екологічної безпеки технологічних процесів на цих об'єктах;
· внести зміни і доповнення до діючих норм технологічного проектування та експлуатації об'єктів нафтогазової та нафтопереробної промисловості з питань, що стосуються вимог екологічної безпеки та охорони довкілля;
· розробити і впровадити у виробництво технологічні програми переробки відходів і відпрацьованих нафтопродуктів з метою поліпшення екологічного стану довкілля;
· впровадити у виробництво технології щодо зменшення викидів у атмосферу летких органічних сполук;
· розробити комплексні технології очищення води та грунту від забруднення вуглеводнями;
· розробити та впровадити систему оцінки і прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами;
· розробити нормативні документи щодо визначення і розрахунку шкідливих викидів з основних джерел підприємств нафтопереробної промисловості.
Також існують проблеми зовнішнього рівня , вони стосуються питань використання продуктів діяльності нафтопереробного та газового комплексу (бензину, дизельного пального, мазуту, газу) в інших галузях господарства і пов'язані насамперед з низькою якістю вироблюваного пального.
Для розв'язання цих проблем необхідно:
· припинити випуск нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю;
· збільшити глибину переробки нафти шляхом будівництва на основних нафтопереробних підприємствах установок каталітичного риформінгу;
· впровадити на нафтопереробних підприємствах технологічні процеси гідроочистки дизельного та авіаційного пального з одночасним вир-ом сірки;
· розробити технології виробництва моторного пального з альтернативних видів сировинних ресурсів;
розробити і впровадити способи і технології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального.
4) Машинобудівна промисловість
Основою здійснення природоохоронної політики в галузі мають стати:
· істотне зменшення викидів забруднюючих речовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля;
· впровадження екологічно чистих технологій в усіх напрямах діяльності машинобудівного виробництва, зокрема вирішення питань утилізації і знешкодження токсичних відходів гальванічного виробництва.
5) Видобувна промисловість
Для розв'язання екологічних проблем у видобувній промисловості необхідно:
· здійснити модернізацію та технічне переозброєння підприємств галузі;
· розробити та впровадити системи запобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища на об'єктах з підвищеним екологічним ризиком;
· збільшити виробництво енергетичного вугілля в результаті скорочення видобутку коксівного вугілля;
· вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки;
· розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану;
· розробити і впровадити технологічні схеми очищення та використання мінералізованих шахтних вод;
· розробити і впровадити технології та обладнання для використання відвалів
пустої породи з метою одержання з них сировини для будівельної індустрії;
· забезпечити роздільне складування розкривних порід з метою подальшого їх
ефективного використання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів та продукції;
· забезпечити в найближчі роки гасіння породних відвалів, а також розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт;
· розробити і впровадити екологічно безпечні способи консервації шахт.
6) Будівництво
Метою природоохоронної діяльності в будівництві є нормалізація умов життєдіяльності населення і поліпшення стану природно-територіальних комплексів України, що перебувають у кризовому екологічному стані.
Для формування переліку завдань конкретних програм необхідно провести екологічний аудит кризових територій України, визначити комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метою досягнення контрольних рівнів стану довкілля.
Для розв'язання цих завдань необхідно:
а) провести екологічний аудит кризових територій України, що включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій на найближчі 1 - 3 роки, та можливість їх реального досягнення, першочергове проведення екоаудиту у високоурбанізованих районах і містах;
б) розробити містобудівні заходи, спрямовані на виведення територій з кризового стану:
· провести екоаудит з урахуванням зміни структури землекористування у напрямі збільшення територій національних природних парків, зон рекреації;
· визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення контрольних рівнів стану довкілля;
в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:
· обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких може бути задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів; розробити і впровадити програми створення та виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;
г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин:
· розробити комплексні програми впровадження безвідходних та екологічно безпечних технологій;
· розробити і впровадити мобільну, легку, екологічно безпечну та низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;
д) розробити і втілити архітектурно-планувальні заходи, заходи захисту окремих об'єктів, заходи переорієнтування інфраструктури територій:
· вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття рішень в екологічному, економічному і планувальному аспектах;
ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.
Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних матеріалів залишається цементна промисловість, підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому треба створити спеціальну програму істотного зменшення впливу підприємств з виробництва цементу на довкілля.
Висновок: Аналізуючи цю велику сукупність проблем , ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити чинникі та особливості життедіяльності та природокористування.
“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні, многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі , діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:
· макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до экстенсивного використовування природних ресурсів;
· Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких секторов економіки;
· помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске господарство, лісове господарство та інше);
· нестабільне законодавство;
· відсутність прав власності на природні ресурси;
· відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;
· на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охорони довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;
· інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть екологічних проектів;
· природно-ресурсні властивості експорту;
· існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );
· відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.
Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:
збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.
У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:
збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.
Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми.
Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних
ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.
Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору
екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).
Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:
Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:
· плата за спеціальне використання природних ресурсів;
· плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;
· система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);
· екологізація податкової і цінової систем;
Підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:
· активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.
1. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можно розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси , значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.
2. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.
3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економікі , прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою лишуться лише як вдалі проекти із за відсутності фінансування, бажання, а також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.
Список використованої літератури:
1. “ Основи загальної екології “ Г.О. Білявський.
2. “ Екологічна експертиза, право та практика “ Андрейцев Ю.І.
3 .“ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Основні напрями державної політики України у
галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.
4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ“.
5.Екологічне право України
· знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;
· запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;
· збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними рес-ми на основі басейнового принципу;
· завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;
· створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;
· забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу;
· здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України;
· розробка механізмів реалізації схем природокористування;
· впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;
· створення системи екологічної освіти, виховання та інформування.
Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення
Визначених пріоритетів
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ПРОМИСЛОВОСТІ
Головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об'єктів.
Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує:
· здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання
проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;
· налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами із створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;
· проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень;
· розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами;
· проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському господарстві.
1) Металургійна промисловість
Виходячи зі світового досвіду та системного аналізу екологічних проблем металургійного комплексу стратегічними напрямами діяльності у цій галузі є:
· комплексна структурна перебудова галузі;
· підвищення ефективності використання сировинних та енергетичних ресурсів до світового рівня;
· зниження частки продукції, що її отримують у мартенівському виробництві, і розширення використання конверторного її виробництва;
· перехід на екологічно чисті технології в головних ланках виробничого ланцюга металургійного циклу.
Програма розв'язання екологічних проблем металургійної промисловості має передбачати:
· проведення поглибленого екологічного аудиту на всіх металургійних комплексах України;
· розроблення екологоорієнтованих критеріїв структурної перебудови металургійного комплексу України, яка б грунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості;
· розроблення програми першочергових заходів у металургійному комплексі з метою зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та поліпшення якості довкілля;
· удосконалення нормативно-методичних засобів регулювання викидів забруднюючих речовин металургійної промисловості;
· розроблення та впровадження механізму узгодження рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в металургійній промисловості;
· реалізацію комплексу програм з переробки та утилізації твердих відходів.
2) Хімічна та нафтохімічна промисловість
Враховуючи напрями розвитку галузі, а саме:
· удосконалення структури галузі, розроблення пріоритетних напрямів її розвитку;
· розвиток вітчизняної мінеральної сировинної бази;
· створення виробництв базових продуктів;
· впровадження наукоємних технологій, спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів, стратегічними завданнями програми є:
· розроблення та впровадження передових маловідходних та безвідходних ресурсозберігаючих технологій;
· комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною утилізацією вилучених продуктів та подальшою переробкою їх;
· проведення науково-технічних робіт, спрямованих на зниження аварійних ситуацій та їх запобігання на підприємствах галузі;
· розроблення та здійснення програм створення високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод;
· здійснення програм комплексної переробки відходів;
· здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі.
3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість
Для вирішення питань цієї отраслі необхідно:
· здійснити комплексну сертифікацію нафтогазових об'єктів;
· розробити заходи щодо підвищення екологічної безпеки технологічних процесів на цих об'єктах;
· внести зміни і доповнення до діючих норм технологічного проектування та експлуатації об'єктів нафтогазової та нафтопереробної промисловості з питань, що стосуються вимог екологічної безпеки та охорони довкілля;
· розробити і впровадити у виробництво технологічні програми переробки відходів і відпрацьованих нафтопродуктів з метою поліпшення екологічного стану довкілля;
· впровадити у виробництво технології щодо зменшення викидів у атмосферу летких органічних сполук;
· розробити комплексні технології очищення води та грунту від забруднення вуглеводнями;
· розробити та впровадити систему оцінки і прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами;
· розробити нормативні документи щодо визначення і розрахунку шкідливих викидів з основних джерел підприємств нафтопереробної промисловості.
Також існують проблеми зовнішнього рівня , вони стосуються питань використання продуктів діяльності нафтопереробного та газового комплексу (бензину, дизельного пального, мазуту, газу) в інших галузях господарства і пов'язані насамперед з низькою якістю вироблюваного пального.
Для розв'язання цих проблем необхідно:
· припинити випуск нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю;
· збільшити глибину переробки нафти шляхом будівництва на основних нафтопереробних підприємствах установок каталітичного риформінгу;
· впровадити на нафтопереробних підприємствах технологічні процеси гідроочистки дизельного та авіаційного пального з одночасним вир-ом сірки;
· розробити технології виробництва моторного пального з альтернативних видів сировинних ресурсів;
розробити і впровадити способи і технології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального.
4) Машинобудівна промисловість
Основою здійснення природоохоронної політики в галузі мають стати:
· істотне зменшення викидів забруднюючих речовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля;
· впровадження екологічно чистих технологій в усіх напрямах діяльності машинобудівного виробництва, зокрема вирішення питань утилізації і знешкодження токсичних відходів гальванічного виробництва.
5) Видобувна промисловість
Для розв'язання екологічних проблем у видобувній промисловості необхідно:
· здійснити модернізацію та технічне переозброєння підприємств галузі;
· розробити та впровадити системи запобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища на об'єктах з підвищеним екологічним ризиком;
· збільшити виробництво енергетичного вугілля в результаті скорочення видобутку коксівного вугілля;
· вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки;
· розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану;
· розробити і впровадити технологічні схеми очищення та використання мінералізованих шахтних вод;
· розробити і впровадити технології та обладнання для використання відвалів
пустої породи з метою одержання з них сировини для будівельної індустрії;
· забезпечити роздільне складування розкривних порід з метою подальшого їх
ефективного використання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів та продукції;
· забезпечити в найближчі роки гасіння породних відвалів, а також розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт;
· розробити і впровадити екологічно безпечні способи консервації шахт.
6) Будівництво
Метою природоохоронної діяльності в будівництві є нормалізація умов життєдіяльності населення і поліпшення стану природно-територіальних комплексів України, що перебувають у кризовому екологічному стані.
Для формування переліку завдань конкретних програм необхідно провести екологічний аудит кризових територій України, визначити комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метою досягнення контрольних рівнів стану довкілля.
Для розв'язання цих завдань необхідно:
а) провести екологічний аудит кризових територій України, що включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій на найближчі 1 - 3 роки, та можливість їх реального досягнення, першочергове проведення екоаудиту у високоурбанізованих районах і містах;
б) розробити містобудівні заходи, спрямовані на виведення територій з кризового стану:
· провести екоаудит з урахуванням зміни структури землекористування у напрямі збільшення територій національних природних парків, зон рекреації;
· визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення контрольних рівнів стану довкілля;
в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:
· обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких може бути задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів; розробити і впровадити програми створення та виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;
г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин:
· розробити комплексні програми впровадження безвідходних та екологічно безпечних технологій;
· розробити і впровадити мобільну, легку, екологічно безпечну та низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;
д) розробити і втілити архітектурно-планувальні заходи, заходи захисту окремих об'єктів, заходи переорієнтування інфраструктури територій:
· вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття рішень в екологічному, економічному і планувальному аспектах;
ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.
Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних матеріалів залишається цементна промисловість, підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому треба створити спеціальну програму істотного зменшення впливу підприємств з виробництва цементу на довкілля.
Висновок: Аналізуючи цю велику сукупність проблем , ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити чинникі та особливості життедіяльності та природокористування.
“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні, многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі , діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:
· макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до экстенсивного використовування природних ресурсів;
· Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких секторов економіки;
· помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске господарство, лісове господарство та інше);
· нестабільне законодавство;
· відсутність прав власності на природні ресурси;
· відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;
· на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охорони довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;
· інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть екологічних проектів;
· природно-ресурсні властивості експорту;
· існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );
· відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.
Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:
збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.
У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:
збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.
Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми.
Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних
ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.
Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору
екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).
Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:
Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:
· плата за спеціальне використання природних ресурсів;
· плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;
· система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);
· екологізація податкової і цінової систем;
Підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:
· активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.
Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати участь у глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально- економічних проектів , значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливійшим та першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її функціонування.
1. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можно розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси , значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.
2. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.
3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економікі , прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою лишуться лише як вдалі проекти із за відсутності фінансування, бажання, а також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.
Список використованої літератури:
1. “ Основи загальної екології “ Г.О. Білявський.
2. “ Екологічна експертиза, право та практика “ Андрейцев Ю.І.
3 .“ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Основні напрями державної політики України у
галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.
4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ“.
5.Екологічне право України
