Александрія

Автор: Народна творчість.

(Уривки)

...Перегодом сидів Филип на своєму царському місці, а навколо блукало, дзьобаючи корм, всіляке птаство. І раптом сіла птиця на коліна до царя Филипа й знесла яйце. І скотилося воно з колін на землю й розбилося. Із яйця ж виповзло маленьке гадюченя і кілька разів обповзло навколо шкаралупи, знову намагаючись залізти туди. І засунуло голову в шкаралупу й здохло. Занепокоївся цар Филип і покликав до себе якогось Антифона, тлумача знамень, розказав йому, що сталося. І сповів йому тлумач знамень:

— Царю! Буде в тебе син, який обійде ввесь світ, всіх покоряючисвоєю силою, і, повертаючись у царство своє, помре замолоду. Бо гадюка — символ царя, яйце ж, звідки виповзла вона, подібне до світу. Обійде ввесь світ і, намагаючись повернутися туди, звідки вийшов, помре, не дійшовши до того місця.

Розтлумачив знамення Антифон і, одержавши винагороду, залишив царя Филипа.

І коли настав час пологів Олімпіади (дружини Филипа, матері Алек-сандра), почала мучитися вона, сівши на лаву, на якій народжують жінки. А Нектонав (чаклун), який був біля неї, розрахувавши рух зірок небесних, умовляв її, щоб вона не поспішала народжувати і, підкоривши чарівною силою земні стихії, дізнався, що чекає її, і сказав:

— Жінко! Кріпися, подолай єство своє: якщо зараз народиш, то пустиш на світ раба й бранця.

Знову металася жінка від болю і вже не мала сил переборювати страждання, але Нектонав сказав:

— Жінко, потерпи: якщо зараз народиш, то пустиш на світ нікчему й жебрака.

Втішаючи Олімпіаду притчами й лагідними словами, чаклував, не даючи розродитися. Нектонав, озирнувши рух зірок, побачив, що над світом, посередині небесного склепіння, розлилося якесь Сяйво, ніби сонце до-сягло зеніту, гукнув до Олімпіади:

— Час, поклич своє чадо! Отепер народиш царя й володаря світу. Олімпіада народила отрока зі щасливою долею. І ледве торкнувся він землі, як залунали могутні гуркоти грому, заблискотіли блискавиці, так що весь світ здригнувся.

Коли настав ранок, Филип побачив отрока і сказав, що не хотів би виховувати його, бо це йому не син. Але поскільки так ніхто не народжувався, і це Боже сім'я, то хай він буде вихований на знак пам'яті померлого його сина від першої жінки. І назвав його Александром.

Сказавши так, Филип оточив хлопця турботою і водив по всіх своїх володіннях. Коли ж підріс Александр, виявилось, що він не був схожий ні на батька, ні на матір, але мав своєрідну красу. Виду нього був людський, але волосся — наче левина грива, а очі були різні: праве око — чорне, ліве — сіре. Зуби мав гострі, мов у змії. Виглядом нагадував лева, рухи швидкі і обличчя світле. Підріс він трохи і розпочав навчання.

Нянькою була сестра Меланта, вихователем (дядьком) Леонід, різні вчителі навчали його грамоті, музиці, землемірству, мудрим речам, філософії, військовій справі. Александр усім цим оволодів і рух зірок осягнув. А повертаючись після занять додому, примушувавхлопчаків, з якими разом учився, боротися, розділившись на дві групи, і сам брав участь у їхній боротьбі. Коли ж бачив, що зазнає поразки протилежна сторона, то переходив на ту сторону, і допомагав їм, а коли вони перемагали, то було ясно, хто приніс перемогу.