Курсовая на тему Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-10-19

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 11.11.2024

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
К У Р С О В А Р О Б О Т А
з політичної економії на тему:
“Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні”
Роботу написала:
студентка 4-го курсу, I групи,
Кононенко С.Д.
Роботу перевірила:
доцент Ткаченко О.В.
2000 рік
П Л А Н

ВСТУП.

I. Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці.

II. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування.

1. Економічний зміст цінних паперів та їх види.
2. Організація фондової біржі і біржові операції.
3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обгрунтування.

III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

ВИСНОВОК.

Список використаної літератури.

ВСТУП

            Як ми знаємо, ринок становить систему товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ, що керується економічними законами попиту, пропозиції та конкуренції.

Сучасний світ характеризується високим поділом праці, в результаті чого обмін продуктами праці, торгівля стали суспільною необхідністю. Також важливу роль відіграє у процесі господарювання накопичення грошового капіталу. Самому процесу накопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як горошовий капітал створений або вироблений, його необхідно розділити на частину, котра знову направляється у виробництво, і ту частину, котра тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і представляє собою вільні грошові засоби виробництва підприємств і корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інститутами і ринком цінних паперів. Структура ринку позичкових капіталів складається в основному із двох елементів: кредитно-фінансових інститутів та ринку цінних паперів.
Виникнення та обіг капіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається ніби-то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої - його відображення у цінних паперах.
Поява цього різновиду капіталу пов’язана з розвитком потреби у залученні все більшого об’єму кредитних ресурсів внаслідок ускладнення та розширення комерційної та виробничої діяльності.. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, как передачу частини грошового капіталу у позику.
Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.
Саме слово “фонд” широко використовується для визначення різних за змістом економічних понять, але найчастіше - для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та оботорні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійний фонд і т.д.). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.
            Саме цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб'єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. є атрибутами фондового ринку. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Цих класифікацій існує велика кількість. Зокрема, класифікація за технологією обороту цінних паперів дає “первинний ринок” і “вторинний ринок”. Первинний ринок - це ринок, на якому відбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так звана система “чотирьох ринків”. “Перший ринок” - фондова біржа. “Другий ринок” - позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. “Третій ринок” - позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” - позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп'ютерну систему.
            У курсовій роботі ми детально розглянемо ринок цінних паперів, його структуру, основи регулювання, місце у національному господарстві та роль у суспільному відтворенні взагалі.

I. Місце і роль ринку цінних паперів в сучасній ринковій економіці.

            Приватизація та акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів - фінансовий ринок.
   Фінансовий ринок вимагає не тільки правового регулювання обігу цінних паперів, але й створення організації, котра б забезпечила цей обіг. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа - це організований та регулярно функціонуючий ринок для купівлі-продажу цінних паперів, обов'язковий елемент регулювання ринку цінних паперів.
            Історія розвитку ринку цінних паперів нараховує біля 400 років. На межі XVI i XVII ст. у нідерландському порту Амстердамі була створена перша у світі фондова біржа. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж.
            У нашій країні початок фондового ринку датується XVIII ст. Одеську біржу було відкрито у 1796 р. Через 40 років фондову біржу було відкрито у Москві.
            Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:
1) відбувається дальша автоматизація фондових операцій - окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;
2) триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;
3) збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.
            Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів.
Узагальнені правила поведінки емітентів, фінансових посередників та інвесторів на ринку цінних паперів сформульовані у міжнародних стандартах по торговим системам, клірингу та розрахунках по цінним паперам. Вироблені і принципи функціонування цивілізованого фондового ринку:
·      прозорість;
·      відкритість та доступність;
·      впорядкованість;
·      конкурентність.
            Цих стандартів та принципів необхідно дотримуватись при любій прийнятій формі організації фондового ринку.
            Самі терміни “ринок цінних паперів”, “фондовий ринок”, “ринок капіталу” законодавчо не закріплені. Лише пояснення терміну “ринок цінних паперів” наведено у Концепції функціонування та развитку фондового ринку України, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995р.: “Ринок цінних паперів являє собою багатофукціональну систему, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищенню доброботу громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин”.
            В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне фукціонування складного механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а це, в свою чергу, сприяє закріпленню результатів цього реформування.
            Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення таких цілей і розв'язання таких завдань[1]:
            1. Акумуляція коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).
            2. Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.
            3. Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.
            4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.
            5. Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:
            а) міграції капіталу - відтоку з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;
            б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;
            в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.
            6. Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей.
            7. Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.
            8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.
            9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.
            10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.
            11. Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів.
            12. Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.
            13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.
            14. Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.
            15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.
16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальноосвітніх принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.
            Фондовий ринок являє багатогранну своєрідну економічну ситему, за допомогою якої економіка функціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами.

ІІ. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування.

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.
Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В де-яких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.
Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:
1) цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);
2) учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);
3) процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).
Виходячи з вищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” дано їх визначення. “Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”[2].
Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.
Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.
Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою. Це ми можемо побачити з наведеної нижче схеми.

Закони

Постанови
Правове Стандарти

забезпечення Правила поведінки на фондовій біржі
і кодекс честі фінансових посередників

Фондовий магазин Автоматизовані

системи торгівлі ЦП

Фондова біржа

Інформаційно-
Брокерські контори обчислювальна мережа

Депозитарій
Спеціальні Кліринговий банк Організації по розробці

інститути програмного забезпечення

(суб’єкти)
Фінансові Інвестиційні фонди

посередники Інвестиційні компанії

Довірчі товариства

       Незалежні                         Торговці цінними паперами           реєстратори                                           Страхові компанії
                                                                                               Комерційні банки
Ринок цінних
    паперів

Спеціалізовані
друкарські видання

Інформаційне Рейтингові фірми

забезпечення

Біржова і позабіржова
інформація

Спеціалізовані обладнання

виробництва
бланків ЦП

Аудит посередницьких

структур ЦП

Підготовка спеціалістів

   Коміся по цінним паперам
Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:
n ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;
n депозитарна діяльність - надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;
n розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;
n торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;
n діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситься до продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговий інвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільні перепродавати їх наступним вкладникам. Слідуючий перепродаж цінних паперів утворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для термінового перепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторони вкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.
При відсутності вторинного ринку або його слабкій організації наступний перепродаж цінних паперів був би неможливий або громіздким, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіх або частини цінних паперів. В результаті суспільство залишилось би у програші, тому що багато хто, особливо нові підприємства та починання, не отримали б необхідної підтримки.
У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.
Термін “біржовий обіг” означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг - купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умов операції між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, а тільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінні папери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі, являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і не допускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній.
Кожна біржа встанавлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери де-яких компаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. У позабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозрядних компаній; папери де-яких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так і у позабіржовому обороті.
Позабіржовий ринок діє на основі телефону, телекса, комп’ютерної мережі, об’єднаних у єдиний організм проводами зв’язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий - практично любій компанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерськая фірма, яка б погодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.
1. Економічний зміст цінних паперів та їх види.
            Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:
            1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.
2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.
3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.
            Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.
            Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір - це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов’язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об’єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.
Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, доречі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред’явлення оригінального документу - цінного паперу. В наш час, у зв’язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про де-яку модифікацію цього визначення. Однак, той зв’язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером.
            За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.
            Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.
            Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.
            Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.
            Важливою ознакою цінних паперів є їх задатність до конвертування - вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).
            У зв’язку з інтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюється наявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються такоє єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні.
            Цінний папір може мати вигляд як документарної так і бездокументарної форми, тобто власник може встановлюватись на підставі пред’явлення сертифіката або на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів.
            Наявність електронної техніки надає можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх “паперового” (документарного виду). Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Така форма цінного паперу широко використовується в різних країнах.
            У нашій країні використання бездокументарного цінного паперу контролюється Національним депозитарієм, що діє на основі Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, у якій сказано: “Система Національного депозитарію створюється з метою:
            запровадженя та обслуговування електронного обігу цінних паперів;
            нематеріалізації або знерухомлення матеріалізованих цінних паперів та подальшого обслуговування обігу цінних паперів у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів”[3].
            Взагалі існує багато видів цінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних закодавчих актах в різних країн по-різному. Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:
·      акції;
·      облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
·      облігації підприємств;
·      казначейські зобов’язання республіки;
·      ощадні сертифікати;
·      векселі;
·      приватизаційні папери[4].
            Усі цінні папери, які обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливу доходу, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливо короткотермінові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації та акції великих компаній, що регулярно платять дивіденди. Саме ці види цінних паперів ми розглянемо докладніше.
            Акція - вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
Випуск акцій та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора головним інтересом є одержання доходу, який у цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства.
Акція має вартість, тобто ціну. Розрізняють передовсім номінальну вартість і ринкову вартість. Номінальна вартість вказується на лицьовому боці акції. Проте продаж і купівля акцій відбувається здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.
Ринкова ціна - це ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропозицією, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. Ринкова ціна залежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропозиції акцій даного акціонерного товариства. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менша пропозиція, то вища ціна, і навпаки.         В залежності від ознаки класифікації існує багато різновидів акцій. Вони представлені у даній схемі.

Ознаки Види акцій

класифікації

Біржові

По емітенту
Банківські

                                                                                                                                Корпоративні
                                                                                                                                Інвестиційних
                                                                                                                           компаній і фондів

По моменту емісії Старі

Нові емісії

Звичайні
(прості, загальні)

Конвертовані

По об’єму реалізації
                   прав акціонера                                                                                                Привілейовані

                                                                                                                                Безкоштовні

Безголосові

По кількості голосів Одноголосні

Плюральні

По способу Іменні

відображення
руху На пред’явника
До акції застосовують також такі поняття як “курсова вартість” і “курс”. “Курсова вартість” адекватна поняттю “ринкова вартість”. Поняттям “курс” користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобто як відносною величиною, коефіцієнтом.
Із наведеної вище схеми ми вже зробили висновок про існування багатьох різновидів акцій. Ми лише розглянемо найбільш поширені види.
Прості або звичайні (common shares) акції. Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивіденду по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованим акціям. Дивіденди, як правило, виплачуються у випадку отримання емітентом достатньої кількості чистого прибутку. При ліквідації підприємства власник простої акції отримує пропорційну частину його власності в останню чергу, тобто після розрахунків підприємства з державою, кредиторами, трудовим колективом та власниками привілейованих акцій.
Привілейовані акції (divferred shares). Власник таких акцій має певні привілеї у порівнянні з власником звичайних акцій того самого емітента. Сутність привілеї, як правило, підтверджується статутними документами емітента. Найчастіше вона заключається в тому, що власник привілейованої акції має гарантований, встановлений процент дивіденду, яикй не залежить від розміру прибутка товариства. Привілейовані акції дають власникові право на першочергове отримання частини власності при ліквідації товариства та повернення йому номінальної вартості по його вимозі.
Іменна акція (registered share). Вона представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім’я його власника. Для іменної акції характерні дві такі особливості: по-перше, ім’я власника обов’язково заноситься до книги реєстрації, яку веде сам емітент або за його дорученням особа (установа), що спеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарній формі.
Акція на пред’явника (bearer share) на відміну від іменної може випускатися як в документарній так і в електронній формі. Коли вона випускається на паперовому носієві, то на її бланку не проставляється ім’я власника. Якщо ж вона випускається у вигляді комп’ютерного запису, то у файлі електронного депозитарію навпроти прізвища власника просто вказується кількість акцій. Дивіденди по акціям на пред’явника можуть виплачуватись особі, що пред’явила акції або відповідний документ депозитарія про те, що їй належить певна кількість акцій, що знаходяться на зберіганні в депозитарії.
Досить поширений такий вид цінного паперу як облігація. Відповідно до ст. 10 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення іі власником певної суми коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в умовлений термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація являється стандартизованим борговим свідоцтвом: в межах облігаційної позики, реалізованої конкретним емітентом, усі випущені облігації не відрізняються по умовах, на яких вони були продані. Однообразність робить облігацію потенційним предметом фондової торгівлі. Звідси розрізняють номінальну, викупну й курсову вартість облігацій. Остання складається під впливом попиту і пропозиції на фондовому ринку.
На відміну від акцій облігації привертають увагу інвесторів тим, що забезпечують велику долю збереження заощаджень та стабільний дохід. При цьому в жертву приноситься така важлива інвестиційна якість, як можливість швидкого накопичення капіталу, що властиве акціям. Проте слід пам’ятати, що один цінний папір не може забезпечувати одночасно максимальну надійність, дохід та збільшення капіталу.
Різноманітність цінних паперів із загальною назвою “облігація” дає змогу вибрати саме той різновид, який найліпше відповідає інтересам і можливостям суб’єктів фондового ринку - держави, інвестора, емітента й посередника. Від якості та надійності облігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти.
Класифікацію облігацій ми можемо розглянути на даній схемі.

Ознаки класифікації Види облігацій

Центральний банк Державні

Місцеві органи влади Муніципальні

Емітент Підприємства Корпоративні
Іноземні позичальники Іноземні

Фінансування нових інвестиційних проектів

Мета випуску Рефінансування заборгованості емітента
Фінансування невиробничої діяльності

до 1 року Короткострокові

Срок випуску займу 1 - 5 Середньострокові
5 - 30 Довгострокові

Безтермінові
З правом дострокового погашення

Вільно обертаються

Наявність обмежень на обіг З обмеженим обігом
Поза обігом

Надійність (наявність забезпечення) Забезпечені

Незабезпечені

Спосіб реєстрації руху З вказанням власника Іменні

Без вказання власника На пред’явника

Незмінна ставка З фіксованим %

Форма виплати доходу Змінна ставка З плаваючим %

Нульова ставка З дисконтом

Виграшні займи
Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства досить переконано довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. В Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” ст.21 дається таке визначення “векселя” - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедаржателю).
Види векселів:
простий - має зміст простої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму з вказанням сроку та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженню кого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;
перевідний (тратта) - виписується і підписується кредитором (трассантом) і представляє собою наказ боржнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);
банківський (його виставляє банк країни іноземним банкам);
комерційний - видається під заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ або боргове зобов’язання;
цінностний (бронзовий) - випускає держава для покриття своїх затрат;
депонований - видається для забезпечення кредиту;
товариський - вексель з гарантованим підписом третьої особи.
Векселі класифікуються по емітенту, по обслуговуючим операціям, по суб’єктові, що проводить оплату.

Ознаки

класифікації Види векселів

Держава Казначейські

Емітент Юридичні і

дієздатні Приватні

фізичні особи

Комерційні
Фінансові Фінансові Банківські

операції Товариські

Обслуговуючі Цінностні

операції

Товарні Товарні

операції

Суб’єкт, що Векселедержатель Прості

проводить

   оплату                                      Третя особа                                     Переведні

В Україні, згідно законодавства, випускається два види векселів: простий і перевідний.
Вексель повинен мати обов’язкові реквізити: вексельну помітку (найменування “вексель” в тексті документа), зобов’язання сплатити вказану суму, найменування платника і першого держателя векселя; срок і місце оплати; найменування пред’явника; дату і місце складання документа; підпис векселедержателя.
На сьогоднішній день векселі широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності при одержанні кредиту, повернення якого забезпечується векселем, як певною формою грошового зобов’язання. Такий кредит достатньо простий в оформленні і досить надійний для продавця. Для цих цілей і використовуються перевідні і прості векселі. Проте в світовій практиці при наданні кредиту по операції купівлі-продажу найбільш часто використовують перевідні векселі.
2. Організація фондової біржі і біржові операції.
Тогрівля цінними паперами на біржовому ринку здійснюється через фондову біржу. Фондова біржа - це постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона представляє собою основний елемент вторинного ринку цінних паперів. Взагалі біржі як такі - це місця, де компанії, продаючи свої “долі в підприємствах”, забезпечують собі фінансову можливість розширяти виробництво і послуги, робити споживацький продукт більш якісним.
Виникнення біржі явилось об’єктивним наслідком розвитку ринкових відносин. Потреба в появі даного інституту була обумовлена розширенням торгівлі рядом товарів, такими, як сировинні товари, а в подальшому і цінними паперами. Відмічені товари характеризуються певними особливостями, які перетворюють їх в біржові товари:
масовістю споживання;
взаємозамінністю в рамках своїх товарних груп;
непередбачуваністю коливання цін.
Покупці і продавці бажають отримати з операції максимальний прибуток і тому хочуть бути впевненими в тому, що ціна операції відображає поточні співставлення попиту і пропозиції. У зв’язку з цим ринок подібних повинен зводити воєдино, обопільнювати великий об’єм інформації, причому протягом короткого періоду. Для виконання цієї функції він повинен характеризуватися високим степенем централізації. Дана мета досягається в організації біржі, де збігаються попит і пропозиція товарів.
Відмінними ознаками біржі являються:
постійний і організований по певним правилам характер функціонування;
торгівля ведеться без пред’явлення товарів;
операції заключаються по масовим, замінним товарам.
Біржа виконує слідуючі основні функції:
1. Зводить один з одним покупців і продавців цінних паперів, служить місцем, де безпосередньо здійснюються операції купівлі і продажу цінних паперів.
2. Реєструє курси цінних паперів, обопільнює і опосередковує відносини інвесторів до кожного представленому на ній виду акцій і облігацій.
3. Служить механізмом переливу капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу (інше).
4. Служить економічним барометром ділової активності як в країні в цілому, так і в окремих галузях, дає можливість судити про направлення структурної перебудови економіки.
Біржа здійснює свою діяльність на таких принципах:
n особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, операції на біржі заключаються усно і оформляються юридично заднім числом);
n гласність (публікуються дані по всіх операціях і дані, що надані емітентом по домовленості з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента);
n жорстке регулювання адміністрацією біржі і аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом встановлення правил торгівлі і обліку.
            В результаті перерахованих принципів формується середовище, яке спонукає продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливість кращого доступу до кредиту для купівлі цінних паперів (банк охоче його дасть, якщо досягнута домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, дуже добрий огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т. д.
Біржа може бути організована як акціонерне товариство, тобто на умовах приватного підприємництва, або як установа створена державою, громадський інститут. В першому випадку вона знаходиться у власності акціонерів, у другому - держави. Її діяльність базується на статуті, який визначає порядок створення органів біржі, склад її членів, умови їх прийому і т.д. Вищим органом біржі являється біржовий комітет (рада керуючих).
У статуті фондової біржі визначаються:
а) її найменування і місцезнаходження;
б) найменування і місцезнаходження її власників;
в) розмір статутного фонду;
г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;
д) права і обов’язки членів;
е) організаційна структура;
є) компетенція і порядок створення керівних органів;
ж) порядок і умови відвідування фондовоі біржі;
з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;
и) порядок припинення діяльності фондової біржі.
Правила фондової біржі регламентують:
а) види угод, що укладаються;
б) порядок торгівлі;
в) умови допуску цінних паперів;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов’язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їхньої діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
и) правила ведення розрахунків;
і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.
Членами фондової біржі можуть бути тільки ліцензовані торговці цінними паперами, котрі відповідають вимогам фондової біржі, дотримуються її статутних правил.
У будь-якої біржі є дві основні функції у вигляді двох взаємозамінних і збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів (точніше, організовує їхній продаж), а по-друге, здійснює кредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, у тім числі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень ліквідності вкладень в цінні папери і задовільну їхню надійність.
Нині у світі налічується близько 200 фондових бірж: у Великобританії - 22, США - 13, Японії - 9, Франції і Німеччині - по 8, Канаді - 5. Найбільш відомі Нью-Йоркська фондова біржа, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська, Копенгагенська, Амстердамська та інші.
Як правило, в економічно розвинутій країні налічується кілька фондових бірж, котрі утворюють певну біржову систему. В Україні (1992р.) першою виникла Українська фондова біржа (УФБ), яка представляє собою акціонерне товариство, в якому збігаються попит і пропозиція цінних паперів, що сприяє формуванню їх біржового курсу, і, яке здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” та іншими законодавчими актами країни. Конкурентами стали (з 1995 року): Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Позабіржова фондова торгова система (ПФТС).
Гігантський об’єм та різноманітність видів цінних паперів перетворюють їх купівлю-продаж в нелегку справу. Сам процес купівлі-продажу регулюється великою кількістю правил і обмежень. До того ж різні види цінних паперів реалізується на різних ринках. Ті, хто бере на себе функцію проведення операцій з цінними паперами, стають посередниками, або, кажучи по-іншому, професіональними учасниками ринку цінних паперів. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на фондових біржах. Просторово посередники розрізнені, проте вони зв’язані між собою і утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним. Саме це єдине ціле називається ринком цінних паперів. В окремо взятій фондовій операції (на фондовій біржі або поза нею) задіяно три сторони: продавець, покупець і посередник. Посередник може діяти двояко. По-перше, купуючи за свій рахунок цінні папери, він стає на де-який час їх власником і отримує доход у вигляді різниці між курсами купівлі і продажу. Таких посередників називають дилерами. По-друге, він може працювати як повірений або за певний процент від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж цінних паперів. В цьому випадку він іменується брокером або керуючим. Крім того, він від свого імені здійснює операції з переданими йому в довірче керування на певний срок чужими цінними паперами. В Україні розвиваються всі види професійної діяльності на ринку цінних паперів. Окрім дилерської і брокерської діяльності це: кліринг (діяльність по визначенню взаємних зобов’язань на ринку цінних паперів), депозитарна діяльність (зберігання сертифікатів цінних паперів), діяльність по веденню реєстра власників цінних паперів та інші посередницькі послуги.
Біржа строго слідкує за тим, щоб ніхто з продавців або покупів не міг диктувати ціни. Накінець, всі операції заключаються методом відкритого торгу і по кожній з них надається повна інформація. Спочатку вона поступає на електронне табло біржі, а потім публікується в пресі. Фондові цінності - це цінні папери, з якими дозволені операції на біржі. Торгівля ведеться або партіями, на певну суму, або по видам, при цьому операції заключаються без наявності на біржі самих цінних паперів.
            Всі біржові операції на фондовому ринку здійснюються у трьох основних напрямах і діляться на такі сегменти: безперервні аукціонні ринки, дилерські ринки, онкольні ринки.
            В основі цих трьох напрямів лежить курсова вартість цінних паперів, яка сформульована під впливом попиту і пропозиції, а також певного проміжку часу, встановленого для здійснення операцій.
   Безперервний аукціонний ринок - це основний спосіб торгівлі фондовими цінностями. Сутність його заключається в тому, що на відміну від звичайного традиційного акуціону, де з однієї сторони виступає продавеціь, а з іншої - де-кілька попупців, що конкурують між собою, і операція заключається з тим, хто запропонує вищу ціну за товар, на фондовій біржі аукціонна торгівля носить характер відкритої переклички заявок на купівлю та продаж цінних паперів.
Дилерський ринок знаходиться головним чином у позабіржовому обороті. Його учасниками являються, як правило, інституціональні інвестори з однієї сторони і дилерські фірми - з іншої, об’єктом операцій служать цінні папери компаній, що не включені в біржовий список. Дилерський ринок формується під впливом ціни, що встановлюється дилерською компанією.
Онкольний ринок - це ринок, що заснований на купівлі-продажу фондових цінностей по єдиній ціні, що врівноважує попит та пропозицію за певний проміжок часу. Онкольний ринок ефективний тільки при оптимальному співвідношенні попиту та пропозиції. Крім того, ефективність на цьому ринку залежить від кількості заявок і обороту фінансових активів.
При класифікації операцій з цінними паперами можна відштовхуватись від де-кількох критеріїв.

Види операцій на ринку

касові термінові арбітражні

                                прості                                    ф’ючерси                                 опціони
Найбільш важливим являється поділ на касові і термінові операції. Розрізняють також арбітражні операції, в основі яких лежить перепродаж цінних паперів на різних біржах, коли існує різниця в їх курсах, і пакетні операції, що являються операціями по купівлі-продажу великих пакетів цінних паперів. Типовим для касової операції являється те, що її виконання в основному відбувається безпосередньо після заключення операції. В Україні подібні операції здійснююються, як правило, протягом двох-трьох днів. Слід вказати на те, що самі цінні папери фізично не беруть участі в операціях, тому що, як правило, зберігаються на спеціальних рахунках банків. Для того щоб перевести продані цінні папери з банку покупцеві, їх власник виписує спеціальний чек на цінні папери. Після введення комплексних комп’ютерних систем біржових розрахунків необхідність виставлення чеків на цінні папери відпала і всі перекази здійснюються за допомогою ЕОМ. Термінові операції являються, по суті, договорами про постачання, в силу яких одна сторона зобов’язується здати у встановлений термін певну кількість фондових цінностей, а друга сторона — терміново їх прийняти і оплатити раніш виставлену суму. Термінові операції зазвичай заключаються на термін від одного до трьох місяців, рідко — на півроку. Термінові операції представлені перш за все, простими терміновими операціями, ф’ючерсами і опціонами.
Обіг цінних паперів на біржі називається котируванням. Котирування - це визначення курсу цінних паперів, яке здійснюється шляхом співставлення попиту та пропозиції, ліміту цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів, і встановлення оптимальної ціни (курсу дня). На Українській фондовій біржі діє програмне забезпечення, що пройшло апробацію на французьких біржах, яке дозволяє застосовувати так зване фіксингове котирування - співставлення в певний момент часу реального попиту і пропозиції цінних паперів.
Операції з цінними паперами здійснюються по таких етапах:
*              підписання операції;
*              звірка параметрів підписаної операції;
*              кліринг;
*              виконання операції.
Коротко зупинимося на змістові кожного этапу.
Підписання операції - це фактичне підписання договору про операцію (купівлі, продажу, обміну, і т.д.). Договір може підписуватися безпосередньо між інвесторами, однак частіше це робиться за участю посередників - професіоналів ринку цінних паперів (брокерами).
Різні типи операцій з цінними паперами розрізняються між собою в основному по способу, місцю і порядку підписання відповідного договору. Різна техніка підписання договору на біржовому і позабіржовому ринках.
Результатом даного етапу являється складання кожним з учасників своїх внутрішніх облікових документів, що відображають факт підписання операції (договору) і її основні параметри.
Звірка. На цьому етапі учасники мають можливість врегулювати всі випадкові розхождення у розумінні суті і предмету підписання операції. Для цього сторони оформляють спеціальні документи звірок, в яких конкретизуються всі істотні параметри операції, обмінюються ними (іноді цю функцію бере на себе біржа або тісно взаємнопов’язана клірингова операція), звіряють свої облікові документи із документами звірок, отриманими від контрагентів. Якщо розхождень немає, то звірка вважається успішною.
В ряді торгових систем від звірки як спеціальної процедури відмовляються. За цим ховається повна впевненість сторін в тому, що зрозуміли одне одного правильно.
Кліринг. Тут це цілий комплекс наступних процедур:
*              аналіз результуючих документів звірки на оригінальність і правильність оформлення;
*              вирахування суми грошей, що належать переказу, і кількості цінних паперів, які повинні бути поставлені по результатах операції (визначення і вирахування взаємних вимог і зобов’язань учасників операції, в тому числі нерідко з застосуванням взаєморозрахунків);
*              оформлення розрахункових документів, які направляються на виконання в системи, що забезпечують грошові розрахунки і постачання цінних паперів.
Виконання - останній етап операції. Воно передбачає здійснення грошового платежу і постачання відповідних цінних паперів. Те і інше виконується системами, які вибирають учасники операції (при наявності у них можливості вибору).
Що стосується постачання паперів, то воно можливе двома способами - шляхом передачі сертифікатів цінних паперів з рук колишнього власника в руки нового власника і шляхом переказу цих паперів з рахунка відповідального зберігання колишнього власника на аналогічний рахунок нового власника в депозитарії.
Всі операції на ринку з цінними паперами пов’язані з ризиком. Учасники цього ринку беруть на себе найрізноманітніші ризики - зниження доходності, прямих фінансових втрат, втраченої вигоди. Однак в кожному конкретному випадку доводиться враховувати різні види фінансового ризику.

Загальноекономічна Загальний Фінансове

і політична ситуація ризик положення емітента

Систематичний ризик Несистематичний ризик

Процентний ризик Ризик ліквідності

Країновий ризик Галузевий ризик

Інфляційний ризик Капітальний ризик

Валютний ризик Ризик постачання

Ризик врегулювання Кредитний ризик
розрахунків

Операційний ризик Відзивний ризик

Ризик законодавчих змін Процентний ризик

   Регіональний ризик

Систематичний ризик - ризик падіння цінним паперів в цілому. Представляє собою загальний ризик на всі вкладання в цінні папери, ризик того, що інвестор не зможе їх в цілому вивільнити, вернути, не маючи при цьому втрат. Аналіз систематичного ризику зводиться до оцінки того, чи варто взагалі мати справу з портфелем цінних паперів, чи не краще вкласти вільні кошти в інші форми активів (прямі грошові інвестиції, нерухомість, валюту ...).
Несистематичний ризик - агреговане поняття, що об’єднує всі види ризиків, зв’язаних з конкретним цінними папером. Несистематичний ризик являється диверсифіцированим, понижаючим, в певному випадку може здійснюватися вибір того цінного паперу (по виду, по емітенту, по умовах випуску і т.д.), який забезпечує прийнятні значення несистематичного ризику.
Селективний ризик - ризик неправильного вибору цінного паперу для інвестування в порівнянні з іншими видами паперів при формуванні портфелю. Цей ризик, пов’язаний з неправильною оцінкою інвестиційних якостей цінних паперів.
Тимчасовий ризик - ризик емісії, купівлі або продажу цінного паперу у невідповідний час, що невпинно тягне за собою втрати.
Існують і більш загальні закономірності (на розвинутих і наповнених фондових ринках), наприклад сезонні коливання (цінних паперів торгових, сільськогосподарських і інших сезонних підприємств), циклічні коливання.
Ризик законодавчих змін - ризик, здатний призводити, наприклад, до необхідності перереєстрації випусків, і викликаючий суттєві витрати і втрати емітента і інвестора. Емісія цінних паперів ризикує стати недійсною, може несприятливо змінитися правовий статус посередників по операціях з цінними паперами.
Ризик ліквідності - ризик, пов’язаний з можливістю втрат при реалізації цінних паперів із-за зміни оцінки їх якостей.
Кредитний діловий ризик - ризик того, що емітент, який випустив боргові цінні папери, опиниться в стані, в якому він не в змозі виплачувати процент по ним і (або) основну суму боргу.
Інфляційний ризик - ризик того, що при високій інфляції доходи, які отримують інвестори від цінних паперів, знецінюються, з точки зору реальної покупної здатності швидше, ніж ростуть, інвестор несе реальні збитки. В світовій практиці давно відмічено, що високий рівень інфляції руйнує ринок цінних паперів, хоча розроблено досить багато способів зниження інфляційного ризику.
Процентний ризик - ризик втрат, які можуть понести інвестори у зв’язку зі зміною процентних ставок на ринку. Як відомо, зростання ринкової ставки процента веде до зниження курсової вартості цінного паперу, особливо облігацій з фіксованим процентом. При підвищенні процентної ставки може початися також масовий “викид” цінних паперів, емітованих під більш низькі (фіксовані) проценти і за умовами випуску завчасно прийняті емітентом назад.
Процентний ризик несе інвестор, який вклав свої кошти в середньо- і довготермінові цінні папери з фіксованим процентом при поточному підвищенні середньоринкового процента у порівнянні з фіксованим рівнем (інвестор міг би отримати приріст доходів за рахунок підвищення проценту, проте не може вивільнити свої кошти, які вкладені на вказаних вище умовах).
Процентний ризик несе емітент, який випускає середньо- і довготермінові цінні папери з фіксованим процентом при поточному зниженні середньоринкового проценту у порівнянні з фіксованим рівнем (емітент міг би залучити кошти з ринку під більш низький процент, проте він вже зв’язаний з умовами випуску цінних паперів).
В інфляційній економіці при швидкому зростанні ставок проценту цей вид ризику має значення і для короткотермінових цінних паперів.
Політичний, соціальний, економічний і т.п. ризики - вкладання коштів в цінні папери підприємств, що знаходяться під юрисдикцією країн з нестійким соціальним і економічним станом, з нетовариськими відносинами до країни, резидентом якої являється інвестор. Зокрема, політичний ризик - ризик фінансових втрат у зв’язку зі зміною політичної системи, розташування політичних сил у суспільстві, політичної нестабільності.
Галузевий ризик - ризик, що пов’язаний зі специфікою окремих галузей. З позиції цього виду ризику усі галузі можна поділити на галузі, яким властиві циклічні коливання, на помираючі, стабільно працюючі, швидко зростаючі.
Галузеві ризики проявляються у змінах інвестиційної якості і курсової вартості цінних паперів і які відповідають втратам інвесторів в залежності від приналежності галузі до того чи іншого типу і правильності оцінки цього фактору інвесторами.
Для фондового ринку України, в даний час, усі наведені вище ризики мають важливе значення. Таким чином, рівень ризику і агресивність господарського середовища на українському ринку цінних паперів роблять необхідним розробку особливих портфельних стратегій і фінансових інструментів, які здатні знизити ці ризики.
3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обгрунтування.
            Фондовий ринок - це не тільки цінні папери, не лише його учасники, а й дії, які вони виконують, оперуючи цінними паперами. Ясна річ, що перед виконанням будь-якої дії необхідно прийняти певні рішення - як діяти, чи діяти взагалі. Особливо це стосується фондового ринку, де навіть незначна помилка може призвести до великих неприємностей. Рішення приймають усі учасники фондового ринку: одні щодо випуску і продажу цінних паперів і залучення капіталу, інші - у розрахунку на придбання цінних паперів і вкладання капіталу, треті - з метою мати зиск із надання фондових послуг.
              Для того, щоб знайти єдине правильне рішення не рідко потрібно зробити співставляючий аналіз ефективності різних напрямків вкладання коштів в ті чи інші види цінних паперів. Для цього користуються такими методами обгрунтування рішень:
·      вибір за одним показником;
·      метод ранжування показників;
·      рейтинговий метод.
              Вибір за одним показником - це такий метод, в якому вибір слід вважати обгрунтованим лише тоді, коли на рішення, що грунтується на одному показнику, вибраному як головний, не впливатимуть суттєво інші показники, або якщо такий вплив незначний і може бути прийнятним.
              Метод ранжування показників - це розподіл показників за зменшенням їхньої значущості для здійснення фондової операції. Найважливішому показникові надається перший ранг, а найменш важливому - останній ранг.
              Рейтинговий метод передбачає наявність достатньо широкої характеристики об’єкта, яка в процесі роботи внаслідок поступового синтезу показників спрощується до однозначних виразів.
            Дуже важливим інструментом успішної роботи на фондовому ринку являється аналітичний підхід та прогнозування. У світовій практиці для цієї цілі використовують індекс - числовий статистичний показник, що виражає (в процентах) послідовні зміни на ринку цінних паперів. Так NYSE INDEX, DOW JONES STOCK INDEX, FT-SE 100, BIOTEX, NIKKEY-225 та інші індекси мають щоденне котирування на біржах світу, продаються і купуються, тобто по суті і формі є цінними паперами.
            В Україні для оцінки ситуації на фондовому ринку застосовуються такі індекси: CityAVERAGE, CityNUMBER OF SELLERS, CityMARKET POTENTIAL, L-індекс.
            Індекс відображає курс цілої групи різних цінних паперів і дозволяє знизити ризик втрат від раптового падіння курсів де-яких з них; падіння курсу одних цінних паперів компенсується зростанням курсу інших.
            Одним із призначень фондового ринку (власне його головним призначенням) є стимулювання інвестицій в економіку країни. Тому цілком виправданою є підміна будь-яких у межах фондового ринку засадним питанням про обгрунтування залучення інвестиційного капіталу.
            Рішення, яке приймає інвестор, базується на п’яти економічних критеріях оцінення. В процесі прийняття рішення про інвестиції головним критерієм є рентабельність (Р) (дохідність, прибутковість), що становить співвідношення вкладеного капіталу та отриманого доходу (прибутку).
            Інші критерії: дохід (Д), надійність отримання доходу і рентабельності (Н), капітал, що вкладається (К), час вкладення капіталу та отримання доходу (Т).

К Н Д

       Т
              Ці критерії виконують дві функції:
              1) вони призначені для обчислення рентабельності і для характеристики доходу;
              2) вони можуть в окремих випадках відігравати самостійну роль в обгрунтуванні інвестицій.
              Треба завжди пам’ятати, що критерії обгрунтування інвестицій є не конкретними показниками, а поняттями і навіть економічними категоріями, кожна з яких виражається певною множиною суто конкретних показників. Передовсім це стосується рентабельності. Сутність того чи іншого показника рентабельності залежить від того, який саме показник доходу і капіталу закладено в розрахунок. Наприклад, у чисельник дробу можна поставити один із таких чотирьох показників: загальний дохід за рік, загальний дохід за весь період фукціонування капіталу, чистий прибуток за рік, чистий прибуток за весь період фукціонування капіталу. Якщо при цьому в знаменнику дробу буде також один з чотирьох показників (вкладеного капіталу, усіх активів, ліквідних активів або річних витрат), то матимемо аж 16 похідних показників рентабельності і таку саму кількість показників терміну окупності.
              Іще важливими для інвестора можуть бути позаекономічні критерії, зв’язані з досягненням певних науково-технічних, соціальних, економічних і спеціальних результатів інвестиції.
              Підводячи підсумок по даному пункту, ми можемо зробити висновок, що перш, ніж купувати певний портфель цінних паперів, потрібно зробити досить таки скурпульозний аналіз даного рішення, тобто врахувати всі “за” і “проти”. Без цього неможливе будь-яке вкладання інвестицій в економіку.

III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

              Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.
              Україна, як самостійна держава, існує уже дев’ять років. За цей період економіка України зазнала серйозних змін, зв’язаних зі зміною форм власності та формування ринкових відносин, що також вплинуло на виникнення та розвиток фондового ринку в нашій країні.
              Роль, яку відіграє держава у регулюванні та розвитку фондового ринку, досить таки велика. Політика, яку веде держава стосовно фондового ринку, називається фондовою політикою - вплив у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів.
              Фондова політика виконує такі функції:
·      управління;
·      участі;
·      впливу;
·      регулювання.
              Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на два види: саморегулювання і державно-правове регулювання.
              Саморегулювання буває індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним із учасників операцій на фондовому ринку. Колективне саморегулювання пов’язане з відпрацюванням правил і положень, які повинні дотримуватися групами учасників ринку.
              З метою введення в дію системи державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указом Президента була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку. Її основні завдання визначені Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”:
n формування і забезпечення раелізації єдиної державної політики в області розвитку і функціонування ринку цінних паперів і їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів міжнародним стандартам;
n координація діяльності державних органів по питанням формування в Україні ринку цінних паперів і їх похідних;
n державне регулювання і контроль за випуском і обігом цінних паперів і їх похідних на території України, забезпечення законодавчого регулювання в цій сфері;
n захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів по попередженню і присіканню порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в рамках своїх повноважень;
n сприяння розвитку ринку цінних паперів;
n узагальнення практики виуористання законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, підготування пропозицій по його вдосконаленню.
              Крім того, Коміся зосереджує свою увагу на проблемах, які являються найбільш актуальними для розвитку економіки України:
·      сприяння розвитку інвестиційно привабливого середовища для залучення внутрішніх і іноземних інвесторів;
·      сприяння реструктуризації акціонерних товариств для оживлення підприємницької діяльності;
·      збільшення кількості робочих місць та доходів бюджету;
·      інтеграція у міжнародні фінансові ринки, що може сприяти зміцненню міжнародного авторитету України;
·      наближення вітчизняного законодавства до міжнародних вимог.
              Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв’язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.
              В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання. Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країні становлять прийняті Верховною Радою закони України “Про господарські товариства”, “Про піlприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про власність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, а також закони, що стосуються приватизації.
              Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти - Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р. і Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19.02.94р. №55/94. У відповідності до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” розрізняють два типи цінних паперів:
·      іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту;
·      на пред’явника, що вільно обертаються.
              Українським законодавством визначені також наступні види цінних паперів:
·      акції;
·      облігації внутрішніх державних та місцевих займів;
·      облігації підприємств;
·      казначейські зобов’язання підприємств;
·      ощадні серитфікати;
·      векселі;
·      приватизаційні папери;
·      інвестиційні сертифікати.
              Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними лише після їх реєстрації у відповідному фінансовому органі. А в тому випадку, коли акції і облігації підприємств призначені для відкритої торгівлі, у тому ж фінансовому органі повинен бути зареєстрованим і проспект емісії.
              Українське законодавство встановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств в якості емітентів:
n акціонерні твоариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплаченого статутного фонду;
n кількість привілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутного фонду.
              Наказом Міністерства фінансів України (як регулюючого органу) від 20.07.95р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 .07.95р. №233/769, затверджено “Порядок видачі довзолу на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виключної діяльності”.
              Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подання документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними.
              Визначені нормативно-правові функції відбито і в інших документах, які не є законодавчими актами, тобто не мають сили закону і не обов’язковими для виконання, проте відіграють важливу роль у визначенні державних напрямів і методів державного фондового ринку. Прикладом таких докуметів може бути “Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України”, схвалена Верховною Радою в 1995р., яка встановила загальні принципи та основну мету функціонування ринку цінних паперів в Україні, регулюваного державою та інтегрованого у світові фондові ринки.
              Одним з найголовніших принципів забезпечення інтересів суб’єктів фондового ринку та захисту їхніх майнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхідних умов як соціально-політичних, так і економічно-правових.
              Державне регулювання ринку має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.
              Законодавче регулювання фондового ринку України постійно вдосконалюється з процесом реформування економіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів та формування інфраструктури фондового ринку.
              Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, поділяються на такі чотири групи:
              1. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідно віднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормотворчу функцію в державі.
              2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
              3. Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюють Національне агенство з реконструкції й розвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі.
              4. Державні органи, котрі виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. Ці функції поширюються й на ринок цінних паперів. До цієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.
              Координацію діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Для цього створено й Координаційну раду, до складу якої входять керівники вищеназваних державних органів.
              Контрольна функція держави на фондовому ринку починається з ліцензування, яке полягає не тільки у видачі дозволів (ліцензій), а й у призупиненні або анулюванні їх. Юридично ліцензування на фондовому ринку трактується як визначення відповідності намірів суб’єкта підприємницької діяльності, фінансово-майнового стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників і т. д. вимогам законодавства про цінні папери, котрі регламентують цю професіональну діяльність, і видача спеціального дозволу (ліцензії) у разі, коли таку відповідність підтверджено.
              На всіх фондових ринках, незалежно від того, наскільки вони розвинуті, безліцензійна діяльність кваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намагання ввести в оману інвестора та шахраювання з фінансовими ресурсами, що переслідується законом, оскільки призводить до дезорганізації торгівлі цінними паперами. Важлива також реєстрація емісії цінних паперів та інформація про неї. До речі, реєстрація може розглядатися як різновид видачі дозволу на здійснення діяльності на фондовому ринку.
              За підсумками 1999 року на ринку реєстраторських послуг України спостерігається тенденція до зменшення кількості суб’єктів підприємництва, що займаються діяльністю з ведення реєстрів власників іменних паперів. Це пов’язано з тим, що підприємства з кількістю акціонерів понад 500 завершують передачу реєстрів реєстраторам та зростанням конкуренції на ринку реєстраторських послуг.
              Протягом 1999 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було видано 30 дозволів на здійснення професійної діяльності з реєстрів власників іменних цінних паперів та анульовано 41 дозвіл. На сьогодні в України мають чинні права на здійснення професійної діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів 387 професійних учасників фондового ринку. Станом на 1 жовтня 1999 року Комісією також видано 1723 дозволи підприємствам на право самостійного ведення реєстру власників іменних цінних паперів.
              Прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” обумовило зростання ролі зберігачів як професійних учасників фондового ринку України, що здійснюють реєстрацію прав власності на бездокументарні та знерухомлені іменні цінні папери. Сьогодні в Україні професійну діяльність з реєстраторських послуг здійснює 75 суб’єктів підприємництва.
              На даний час фондовому ринку властива активність на високому рівні, що перш за все пояснюється пропозиціями Фонду державного майна України з продажу державних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів України, а також тих, що мають стратегічне значення для економіки України. У порівнянні з січнем, в лютому та березні результативність торгових сесій з продажу державних пакетів акцій у Києві значно зросла. На регіональному рівні найвищі об’єми продажу на ринку грошової приватизації були зафіксовані в лютому. Відчутно активізувався вторинний біржовий ринок цінних паперів. На ринку векселів суттєвих коливань не спостерігалося.
              З початку 2000 року перелік цінних паперів, які допущені до котирування на Українській фондовій біржі, поповнився цінними паперами 101 емітента. Станом на кінець І кварталу 2000 року цей перелік налічував цінні папери 2676 емітентів, серед яких цінні папери 24 емітентів знаходяться у відділенні офіційного котирування, решта - у відділенні позаофіційного котирування біржі.
              В порівнянні з першим кварталом 1999 року структура біржового ринку за відповідний період 2000 року відчутно змінилася. Найбільш питому вагу у біржовому обігу займає ринок приватизації - 77,9% від загального біржового обігу (в І кварталі 1999р. цей сектор займав лише 39% загального обігу). Вторинний ринок займає 12,8%, ринок векселів - 9,3%.
              Як ми бачимо, ринок цінних паперів набирає оберти з виходом на нього акцій промислових підприємств. Інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі у діяльності підприємств з наступним можливим отриманням довготермінового прибутку від зростання курсової вартості.
              Подальший розвиток нашого національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних і суб’єктвних факторів. Основними з них являються:
·      відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів;
·      недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
·      недовіра населення і його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;
·      відсутність необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.
              Перш за все для України важливо закінчити процес приватизації, шляхом корпоратизації і акціонування приватної власності.
              Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову ж таки постають питання законодавчого характеру. Проте є і інші. Серед них один з найголовніших - конкурентноздатність наших цінних паперів. Звичайно, що на Заході будуть цікавитися тільки акціями високорентабельних і перспективних компаній. У нас же таких поки що дуже мало.
              Національні фондові ринки світу все більше інтернаціоналізуються. Це очевидно, адже капітал взагалі має інтераціональний характер і вільно переміщається у ті країни і регіони, де його оборот дає найбільший приріст. Це стосується і обертання капіталу у вигляді цінних паперів. Тому дуже важливу роль у законодавчому регулюванні національного ринку цінних паперів відіграють міжнародні правові акти - договори, конвенції, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє дальшій інтергації нашої держави в міжнародні ринки капіталу.
              Зокрема Українська фондова біржа багато робить для заложення фундаменту інтеграції національного ринку цінних паперів у Європейський і світовий ринки. Достатньо згадати співробітництво з Організацією французьких бірж і Національним депозитарієм Франції, яке дало можливість у короткий термін створити при Українській фондовій біржі Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігу цінних паперів. Результативною є робота з Організацією сприяння розвитку фондових і фінансових ринків Східної і Центральної Європи (Німеччина), об’єднанням німецьких фондових бірж (німецька фірма АГ) і Франкфуртської фондової біржі. Ділові відносини налагодились між Українською фондовою біржею та керівництвом Федерації європейських фондових бірж, Нью-Йоркської, Чикагської, Торонтівської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської, Братиславської, Литовської, Російської, Токійської, Корейської фондовими біржами. Це співробітництво сьогодні більше носить характер інформаційного обміну, що, звичайно, важливо, адже це, в першу чергу, обмін досвідом. Проте найважливішим являється те, що створено фундамент для багатогранної спільної праці і ділової інтеграції. І цей обмін досвідом, мабуть, можна виділити як головне, на що варто спиратися (враховуючи особливості нашої економіки) при подальшому розвиткові ринку цінних паперів на Україні.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки в даній роботі, можна беззаперечно сказати, що ринок цінних паперів відіграє важливу роль у суспільному відтворенні. Адже основна функція ринку цінних паперів - мобілізація грошових засобів інвесторів для організації та розширення виробництва.
Друга функція - інформаційна. Вона полягає в тому, що ситуація на ринку цінних паперів повідомляє інвесторам інформацію про економічну кон’юнктуру в країні, і дає їм орієнтири для вкладання своїх капіталів. В цілому ж функціонування капіталу у формі цінного паперу сприяє формуванню эфективної та раціональної економіки, оскільки він стимулює мобілізацію вільних грошових ресурсів в інтересах виробництва та їх розподіл у відповідності до потреб ринку.
Як показує світовий досвід, ефективне функціонування ринку цінних паперів неможливе без регулюючої та контролюючої діяльності державних органів. В умовах становлення ринку цінних паперів функціонування подібних структур має велике значення.
На світовому ринку існує дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна з них передбачає перевагу на ринку комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція). Інша передбачає активну роль як банківських установ так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку переважає обмежена кількість комерційних банків, їх діяльність контролюється національним банком та іншими державними агенціями, державне регулювання більш жорстке.
Таким чином, ринок цінних паперів представляється як ефективний механізм функціонування ринкової економіки, інструмент мобілізації фінансових ресурсів та заощаджень населення, оптимального перерозподілу засобів, підвищення активності людини як реального власника.

Список використаної літератури.

1. Мозговий О.М. “Фондовий ринок” - Київ, 1999.
2. Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев А.А. “Рынок ценных бумаг”- Киев, 1999.
3. Правила Украинской фондовой биржи - Киев: УФБ, 1994.
4. Миркин Я.М. “Ценные бумаги и фондовый рынок” - Москва: Перспектива, 1995.
5. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” 1991.
6. Коцепція функціонування та розвитку фондового ринку України, 1995.
7. Закон України “Про державне регулювання цінних паперів в Україні”, 1996.
8. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, 1997.
9. Гольцберг М.А.

III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

ВИСНОВОК

Список використаної літератури.

Bukvasha