Курсовая на тему Процесуальні строки в господарському процесі
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-10-21Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Юридичний факультет
Кафедра цивільного та господарського права
Курсова робота
на тему: “Процесуальні строки в господарському процесі”
Виконала:
Студентка ІІІ курсу
Групи ПМ- 004
Шило О.В.
Перевірив:
Шеремет О.С.
Чернігів
2002 р.
Зміст
3.1. Процесуальні строки при вирішенні справи по суті......................................19
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи в апеляційному порядку.........21
3.3. Процесуальні строки при вирішенні справи у касаційному порядку...........25
Висновки....................................................................................................................28
Список літератури.....................................................................................................30
Наукове пізнання будь-якого процесуального моменту з метою з’ясування основ здійснення господарського судочинства передбачає розгляд процесуальних строків, що представляють собою найважливіші якісні характеристики й орієнтири не своєчасне вирішення господарського спору. Формування процесуальних строків відбулось враховуючи практику судового розгляду та розвиток господарського судочинства на Україні. Ефективність захисту порушених прав та законних інтересів підприємств, організацій, установ та громадян-підприємців у сфері економічної, підприємницької діяльності в порядку господарського судочинства істотно залежить від часового фактора, тобто швидкості розгляду спору. Значення фактора часу усе більш зростає в умовах ринкової економіки, коли важливого значення набуває швидкість оборотності коштів. У цій ситуації господарські суди зобов'язані забезпечити не тільки правильне, але і своєчасне вирішення господарських спорів, що надходять до них.
Встановлення в законодавчому порядку строків для процесуальної діяльності господарського суду та здійснення процесуальних дій сторонами й іншими учасниками господарського процесу є гарантією забезпечення швидшого відновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій. Швидке вирішення спорів вносить визначеність у господарські відносини, сприяє ліквідації заборгованості, прискорює оборотність коштів.
Саме тому дослідження процесуальних строків в діяльності господарського суду є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.
Основна мета курсової роботи полягає у створенні теоретичної моделі визначення процесуальних строків в залежності від суті господарського спору .
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
1) узагальнити види процесуальних строків у господарському процесі;
2)провести аналіз процесуальних строків;
3)визначити критерії їх визначення;
4)проаналізувати роль держави у вирішенні господарських спорів;
5)проаналізувати специфіку механізму реалізації функцій держави на сучасному етапі;
7) проаналізувати законодавство України, роль господарських судів при здійсненні господарського судочинства, історію їх розвитку.
Об’єктом дослідження є процесуальні строки, їх характерні риси.
Предмет курсової роботи складає система видів процесуальних строків.
Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення процесуальних строків в господарському судочинстві.
З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновок та список літератури.
Розпочнемо розгляд даного розділу з процесуальних строків, що існують в науці кримінально-процесуального права. Ст.106 КПК регламентує строки затримання. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.
Протокол затримання є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.
При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених законодавством. Про застосування запобіжного заходу складається постанова. В постанові зазначається прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові. Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом. У виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу.
Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується. Застосовувати запобіжний захід до обвинуваченого мають право слідчий, прокурор, суддя і суд – у справах, які знаходиться в їх провадження, а прокурор також у справах, що знаходяться в провадженні слідчого, за розслідуванням яких він здійснює нагляд. Із змісту ч.1 ст148 КПК випливає, що навіть за наявності для цього підстав зазначені особи і органи вправі, але не зобов’язані застосовувати запобіжний захід. Визнавши за непотрібне обирати запобіжний захід, а також при відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням від обвинуваченого письмового зобов’язання про явку, передбаченого ч.3 ст. 148 КПК. Воно не є запобіжним заходом і постанови про його відібрання виносити не потрібно. При порушення такого зобов’язання до обвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід. У виняткових випадках при наявності підстав, передбачених ч.1 ст.148 КПК, запобіжний захід може бути застосовано і щодо підозрюваного.
Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу — до трьох місяців.
Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором — до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року. Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду.
У відповідності зі ст.156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальної справи – 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскільки цей запобіжний захід пов’язаний з позбавленням волі, він повинен бути по можливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаде необхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно порушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінчення наявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основні процесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на нове розслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовження строку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд за розслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця від дня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строку тримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку, є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місця попереднього ув’язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінчення строку – прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти. Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартою протягом максимального строку, підлягає негайному звільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред’явлення його матеріалів обвинуваченому для ознайомлення.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії. На органи дізнання покладається вжиття необхідних опертивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов‘язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч.2 ст.108 (дізнання провадиться не більше 10 днів з моменту порушення справи).
Попереднє слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Вона має провадитись доти, доки не будуть належним чином дослідженні обставини, що входять до предмета доказування в даній справі водночас розслідування має провадитись швидко, щоб своєчасно виявити й закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно зі ст.120 КПК попереднє слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом 2 місяців.
Касаційна скарга і подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом 7 діб з моменту проголошення вироку.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ
Юридичний факультет
Кафедра цивільного та господарського права
Курсова робота
на тему: “Процесуальні строки в господарському процесі”
Виконала:
Студентка ІІІ курсу
Групи ПМ- 004
Шило О.В.
Перевірив:
Шеремет О.С.
Чернігів
2002 р.
Зміст
Вступ.............................................................................................................................3
Розділ 1. Процесуальні строки в різних галузях поцесуального права............................................................................................................................5
Розділ 2. Процесуальні строки ................................................................................13
2.1.Обчислення процесуальних строків..................................................................13
2.2. Закінчення процесуальних строків...................................................................15
2.3. Зупинення, відновлення та продовження процесуальних строків................17
Розділ 3. Процесуальні строки за трьохланковою судовою системою господарського судочинства....................................................................................19 3.1. Процесуальні строки при вирішенні справи по суті......................................19
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи в апеляційному порядку.........21
3.3. Процесуальні строки при вирішенні справи у касаційному порядку...........25
Висновки....................................................................................................................28
Список літератури.....................................................................................................30
Вступ
Встановлення в законодавчому порядку строків для процесуальної діяльності господарського суду та здійснення процесуальних дій сторонами й іншими учасниками господарського процесу є гарантією забезпечення швидшого відновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій. Швидке вирішення спорів вносить визначеність у господарські відносини, сприяє ліквідації заборгованості, прискорює оборотність коштів.
Саме тому дослідження процесуальних строків в діяльності господарського суду є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.
Основна мета курсової роботи полягає у створенні теоретичної моделі визначення процесуальних строків в залежності від суті господарського спору .
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
1) узагальнити види процесуальних строків у господарському процесі;
2)провести аналіз процесуальних строків;
3)визначити критерії їх визначення;
4)проаналізувати роль держави у вирішенні господарських спорів;
5)проаналізувати специфіку механізму реалізації функцій держави на сучасному етапі;
7) проаналізувати законодавство України, роль господарських судів при здійсненні господарського судочинства, історію їх розвитку.
Об’єктом дослідження є процесуальні строки, їх характерні риси.
Предмет курсової роботи складає система видів процесуальних строків.
Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення процесуальних строків в господарському судочинстві.
З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновок та список літератури.
Розділ 1. Процесуальні строки в різних галузях процесуального права
Розпочнемо розгляд даного розділу з процесуальних строків, що існують в науці кримінально-процесуального права. Ст.106 КПК регламентує строки затримання. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.
Протокол затримання є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.
При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених законодавством. Про застосування запобіжного заходу складається постанова. В постанові зазначається прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові. Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом. У виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу.
Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується. Застосовувати запобіжний захід до обвинуваченого мають право слідчий, прокурор, суддя і суд – у справах, які знаходиться в їх провадження, а прокурор також у справах, що знаходяться в провадженні слідчого, за розслідуванням яких він здійснює нагляд. Із змісту ч.1 ст148 КПК випливає, що навіть за наявності для цього підстав зазначені особи і органи вправі, але не зобов’язані застосовувати запобіжний захід. Визнавши за непотрібне обирати запобіжний захід, а також при відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням від обвинуваченого письмового зобов’язання про явку, передбаченого ч.3 ст. 148 КПК. Воно не є запобіжним заходом і постанови про його відібрання виносити не потрібно. При порушення такого зобов’язання до обвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід. У виняткових випадках при наявності підстав, передбачених ч.1 ст.148 КПК, запобіжний захід може бути застосовано і щодо підозрюваного.
Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу — до трьох місяців.
Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором — до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року. Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду.
У відповідності зі ст.156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальної справи – 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскільки цей запобіжний захід пов’язаний з позбавленням волі, він повинен бути по можливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаде необхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно порушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінчення наявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основні процесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на нове розслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовження строку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд за розслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця від дня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строку тримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку, є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місця попереднього ув’язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінчення строку – прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти. Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартою протягом максимального строку, підлягає негайному звільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред’явлення його матеріалів обвинуваченому для ознайомлення.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю.
Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії. На органи дізнання покладається вжиття необхідних опертивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов‘язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч.2 ст.108 (дізнання провадиться не більше 10 днів з моменту порушення справи).
Попереднє слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Вона має провадитись доти, доки не будуть належним чином дослідженні обставини, що входять до предмета доказування в даній справі водночас розслідування має провадитись швидко, щоб своєчасно виявити й закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно зі ст.120 КПК попереднє слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом 2 місяців.
Касаційна скарга і подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом 7 діб з моменту проголошення вироку.
Підготовка цивільної справи до судового розглядує обов‘язковою стадією. Суд зазначає про час і день розгляду справи в судовому засіданні. Ця ухвала означає про закінчення підготовчої стадії. Стадія підготовки повинна бути виконана в ті строки, які зазначені в ст.148 ЦПК (трудові спори – 7 днів, про стягнення аліментів – 10 днів, інші справи – 15 днів).
При розгляді справи по суті суд зобов‘язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні.
Суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Якщо суд не вирішив питання про судові витрати, таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення – за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення, інша постанова органу (крім суду) чи службової особи у справі про адміністративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпілим. Скарга подається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу чи місцем роботи службової особи. На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня винесення постанови, а у разі, якщо постанова про даний вид адміністративного стягнення підлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днів з дня прийняття рішення по скарзі останніми. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову. Скарга розглядається судом з викликом заявника і, в разі необхідності, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Суд повинен розглянути скаргу не пізніш як у десятиденний строк з дня її надходження.
Громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи. Скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин. Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду.
Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи, крім акта, перевірку законності якого віднесено до компетенції Конституційного Суду України. Заява подається в разі відхилення протесту прокурора в порядку загального нагляду або якщо протест не був розглянутий службовою особою чи органом у десятиденний строк після його надходження Заяву до суду може бути подано прокурором протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або якщо він не був розглянутий у встановлений десятиденний строк.
Відповідно до ст.50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються в строки, встановлені статтями ГПК. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. [2]
Процесуальним строком називається період часу, протягом якого повинна бути вчинена визначена процесуальна дія господарським судом, особами, що беруть участь у справі, іншими учасниками процесу, органами, що виконують рішення суду, або точна дата здійснення такої дії. Процесуальні строки гарантують якнайшвидше відновлення порушених прав та законних інтересів організацій і громадян - підприємців. Процесуальні дії відбуваються в строки, установлені ГПК, але можуть визначатися й іншими законами. Якщо процесуальні терміни не встановлені ГПК або іншими законами України, їх призначає господарський суд. Наприклад, при ухваленні рішення, що зобов'язує відповідача вчинити визначені дії, не зв'язані з передачею майна або стягненням грошових сум, суд у резолютивній частині рішення вказує, зокрема, протягом якого періоду часу відповідач зобов'язаний ці дії зробити. Коли справа не може бути розглянута в даному засіданні, арбітражний суд відкладає її розгляд, й учасники процесу сповіщаються про час проведення наступного засідання. Встановлюваний судом строк повинний бути, з урахуванням конкретних обставин справи, достатнім для здійснення процесуальної дії і разом з тим не створювати умов для затримки остаточного вирішення спору. [4]
Строки, що зобов'язують осіб, що не беруть участь в господарському процесі, зробити визначені в Кодексі дії, можуть визначатися ГПК або судом. Наприклад, обов'язок таких осіб представити письмовий або речовий доказ у строки, встановлені господарським судом. Там же передбачений п'ятиденний термін, протягом якого особи повинні повідомити про неможливість представити витребувані судом докази взагалі або у встановлений їм термін. Час здійснення процесуальної дії може визначатися точною календарною датою. Наприклад, в ухвалі судді про підготовку справи до судового розгляду вказується час проведення засідання господарського суду. У ряді випадків строк визначається вказівкою на подію, до настання якої можна вчинити визначену процесуальну дію. Так, до ухвалення рішення господарським судом: позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Незалежно від того, як процесуальні терміни обчислюються в ГПК - роками, місяцями або днями, перебіг їх завжди починається наступного дня після календарної дати або після настання події, якою визначено його початок. Дія може здійснюватися в будь-який день строку, включаючи останній.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. [2]
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Процесуальні строки, обчислювальні як роками, так і місяцями, минають в останній день відповідного терміну. Оскільки кінець терміну може приходитися на місяць, що не має відповідного числа, передбачається, що в такому випадку строк минає в останній день цього місяця. Процесуальний строк тече безупинно. Це значить, що неробочі дні, якщо вони приходяться на початок перебігу строку або зустрічаються на протязі його, включаються в строк і його не подовжують. Так, якщо останній день терміну для провадження визначеної процесуальної дії попадає на 1 травня, останнім днем строку вважається 3 травня, оскільки 1 і 2 травня є святковими днями, а якщо цей день є вихідним, - 4 травня. Процесуальна дія, для здійснення якої встановлений строк, може бути виконана до 24 годин останнього дня терміну. Не вважається пропущеним строк, якщо відповідні документи здані на пошту або телеграф до 24 годин останнього дня процесуального строку. Таким чином, здача документа в орган зв'язку прирівнюється до здійснення процесуальної дії в суді.
День здачі документів в орган зв'язку підтверджується датою поштового штемпеля на конверті, поштовою квитанцією, описом коштовного листа, випискою з реєстру поштових відправлень і т.п., оскільки вони дозволяють встановити факт здійснення процесуальної дії у встановлений термін. У тих випадках, коли процесуальна дія відбувається в господарському суді (наприклад, безпосередня здача документів у канцелярію), вона повинна бути виконана до кінця робочого дня, встановленого в цьому суді. [11]
Пропущення процесуальних строків спричиняє визначені правові наслідки. Наприклад, при пропущенні 3-місячного терміну, встановленого для пред'явлення до виконання виконавчого листа господарського суду, особа не може одержати стягнення на її користь. У деяких статтях ГПК прямо передбачені наслідки пропущення процесуальних термінів. Так, апеляційна скарга на рішення господарськоо суду, подана після закінчення встановленого строку до розгляду не приймається і повертається скаржникові (заявникові). Таким чином, у цих випадках особи, що порушили строк, встановлений для провадження процесуальних дій, втрачають право на їхнє здійснення. Право на здійснення визначених процесуальних дій може бути погашене з витіканням встановлених термінів. Порушення господарським судом встановлених термінів не звільняє його від обов'язку вчинити визначені дії
З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. [2]
Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
З дня поновлення провадження в справі перебіг процесуальних строків продовжується. Таким чином, перебіг процесуального строку припиняється на весь період зазначеної процесуальної дії; при цьому час, що минув до призупинення, повинне враховуватися. Перебіг строку продовжується з дати ухвали суду про поновлення провадження по справі, а не з дня, коли фактично усунуті обставини, що послужили підставою для його призупинення. Так, господарський суд припиняє провадження до ухвалення рішення по іншій справі або питанню, розглянутому в порядку конституційного, цивільного, карного або адміністративного судочинства. Перебіг процесуальних строків буде продовжуватися лише з дня поновлення провадження у справі, а не з дати ухвалення рішення по зазначеній справі або питанню. Господарський суд касаційної інстанції вправі по клопотанню осіб, що беруть участь у справі, призупинити виконання судового акту, прийнятого в першій і апеляційній інстанціях.
Пропущений процесуальний строк може бути відновлений судом, якщо причини пропущення строку визнаються їм поважними. Заява з проханням відновити пропущений строк подається в той суд, у якому належало вчинити процесуальну дію. Пропущений процесуальний строк може бути відновлений за заявою осіб, що беруть участь у справі. Разом з тим таким правом володіють і особи, що, наприклад, оскаржать стягнення штрафу. Варто мати на увазі, що відновлення процесуального строку з ініціативи суду не передбачено. У заяві про відновлення пропущеного строку варто пояснити причини його пропущення та вказати підстави, по яких заявник вважає ці причини поважними, привести докази, що вчинити відповідну процесуальну дію в термін заявник можливості не мав. Одночасно з подачею заяви повинне бути вчинена необхідна процесуальна дія, наприклад подана апеляційна або касаційна скарга. [11]
Розділ 3. Процесуальні строки за трьохланковою судовою системою господарського судочинства
3.1. Процесуальні строки при вирішенні справи по суті
Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили. Видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови. Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали суду (пункт 6 частини першої). Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3, і 9 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається. Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Цю ухвалу не може бути оскаржено у встановленому для інших ухвал порядку. Згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції. Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску. В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення. Відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. [6]
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи в апеляційному порядку
Відповідно до статті 92 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) перегляд за апеляційною скаргою або апеляційним поданням прокурора рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Право на звернення з апеляційною скаргою або апеляційним поданням мають відповідно сторони зі справи і прокурор . Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала. Якщо рішення місцевого господарського суду оскаржено в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК декількома особами, апеляційний господарський суд приймає до провадження апеляційну скаргу, подану першою, а інші приєднує до справи. [3]
Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.
Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 93 ГПК (а саме в місячний термін), або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної статтею 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.
Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропуск строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. До кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку. Зміст ухвали про відмову у відновленні пропущеного строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі статті 53 ГПК. Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено обставини, що перешкоджають розгляду справи, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку. Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Порушення процесуальних строків є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції. Повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи у касаційному порядку
Касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду. Право на подання касаційної скарги або касаційного подання (далі - касаційна скарга) мають відповідно сторони зі справи і прокурор .Таке ж право мають особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків, у тому числі громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Питання про прийняття або повернення касаційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала. Касаційна інстанція не вправі повернути касаційну скаргу (подання) супровідним листом або в інший, не передбачений законом спосіб. Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги (подання) і виносить з цього приводу відповідну ухвалу у випадках, якщо касаційну скаргу подано особою, яка відповідно до вимог ГПК не має права на її подання, або якщо касаційне подання внесено прокурором з порушенням його компетенції, визначеної у статті 37 Закону України "Про прокуратуру", або касаційну скаргу (подання) подано на ухвалу суду першої або апеляційної інстанції, яку не може бути оскаржено. Наведені обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку. [4]
ГПК не встановлено строк для звернення до господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання касаційної скарги. Якщо скаргу повернуто через пропуск строку за відсутності клопотання про його відновлення, скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку.
З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, що мають право на подання касаційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням касаційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення касаційної скарги.
Клопотання про відновлення строку подання касаційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття касаційної скарги до провадження. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного процесуального строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню. Про відновлення пропущеного строку з викладом відповідних мотивів може бути зазначено в ухвалі про прийняття касаційної скарги. Про відмову у відновленні пропущеного строку може бути зазначено в ухвалі про повернення касаційної скарги. В ухвалі про прийняття касаційної скарги зазначається час і місце розгляду скарги. Ухвала надсилається особам, що беруть участь у справі, а також особі, яка не була залучена до участі у справі і подала касаційну скаргу . Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається у постанові касаційної інстанції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскарженого судового рішення і ухвалення судом касаційної інстанції постанови. Якщо касаційна скарга надійшла до господарського суду після надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у першу чергу розглядається ця заява. Після прийняття судового акта за результатами розгляду такої заяви касаційна скарга надсилається до суду касаційної інстанції. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови касаційної інстанції, зміну способу та порядку її виконання вирішується господарським судом касаційної інстанції одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. [2] В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови судом касаційної інстанції, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали.
Зрозуміло, мова не йде про механічне скорочення строків вирішення супкречок. Господарський суд у кожному конкретному випадку повинний об'єктивно вирішувати питання про призначення дати засідання з урахуванням місця перебування сторін, засобів повідомлення, час доставки пошти, обсягу надання необхідних доказів. Скорочення строків вирішення господарських спорів не повинний порушувати процесуальних прав сторін, знижувати вимоги, пропоновані до якості рішень. Тому правове регулювання строків розгляду та вирішення справ в господарському суді, виконання рішень суду, здійснення окремих процесуальних дій здобуває досить важливе значення. Процесуальні дії відбуваються в строки, встановлені законодавством. У тих же випадках, коли процесуальні строки не встановлені законодавством, вони визначаються господарським судом. Строки для здійснення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, вказівкою на подію, що обов'язково повинна наступити, або періодом часу, протягом якого дія може бути вчинено. Процесуальні строки в науці господарсько-процесуального процесу мають неабияке значення, адже вони сприяють своєчасному вирішенню господарських спорів, як наслідок- належне забезпечення та охорона законних прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності.
Встановлюючи строк, протягом якого повинна бути вчинена визначена процесуальна дія, суд зобов'язаний виходити з конкретних обставин справи, цей строк повинний бути достатнім для здійснення процесуальної дії і разом з тим не зайво тривалим, щоб не створювати умов для затримки остаточного вирішення спору. Призначені господарським судом можуть бути продовжені, тобто їм можуть бути призначені нові, більш тривалі терміни для провадження відповідних процесуальних дій. Необхідність у цьому може виникнути в зв'язку з неможливістю вчинити визначену процесуальна дія в призначений господарським судом термін, наприклад представити документи, що у даний момент відсутні в сторони.
Здійснення та дотримання процесуальних строків під час провадження господарського судочинства може як стабілізувати розвиток суспільства, а недотримання- посилити його кризовий стан.
З урахуванням сказаного, процесуальні строки в господарському судочинстві можна визначити як особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, що визначають головні напрямки своєчасного вирішення спорів .
Список літератури
1. Конституція України, прийнята на п' ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-Київ.-1996.
2. Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 року. ВВР, 1992, № 6. ст. 56. із змінами від 21.06.2001, ВВР, 2001, № 36, ст. 188
3. Указ Президента України від 11.07.2001 N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України".
4. Законодавство України про господарське судочинство (збірник нормативних актів), Київ, Атіка, 2002 р.-867 с.
5. Концепція судово-правової реформи в Україні. Схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року. Голос України, 1992, 12 серпня.
6. Угода про порядок вирішення спорів, пов' язаних із здійсненням господарської діяльності. Ратифікована ВР України 19 грудня 1992 року. Голос України, 1993, 14 січня.
7. Абова Т. Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы)— М., "Наука". 1985, 142 с.
8. "Арбитражный процесс в СССР" под ред. А. А. Добровольского - 2 изд. —М. Изд-во МГУ, 1983, 325 с.
9. Арбітражний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Харків. 1995. 271 с.
10. Побирченко И. Г. Советский арбитражный процесс —К. Вища школа, 1988. ст. 272.
11. Притика Д. М. "Правові питання організації та концепції юрисдикційних органів по вирішенню господарських спорів (на матеріалах арбітражної практики).
12. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.
13. Савин Г.П. Становление и перспективы развития арбитражного законодательства в СССР // "Вестник МГУ" серия 11. "Право" 1993 №2.
При розгляді справи по суті суд зобов‘язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні.
Суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Якщо суд не вирішив питання про судові витрати, таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення – за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення, інша постанова органу (крім суду) чи службової особи у справі про адміністративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпілим. Скарга подається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу чи місцем роботи службової особи. На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня винесення постанови, а у разі, якщо постанова про даний вид адміністративного стягнення підлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днів з дня прийняття рішення по скарзі останніми. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову. Скарга розглядається судом з викликом заявника і, в разі необхідності, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Суд повинен розглянути скаргу не пізніш як у десятиденний строк з дня її надходження.
Громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи. Скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин. Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду.
Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи, крім акта, перевірку законності якого віднесено до компетенції Конституційного Суду України. Заява подається в разі відхилення протесту прокурора в порядку загального нагляду або якщо протест не був розглянутий службовою особою чи органом у десятиденний строк після його надходження Заяву до суду може бути подано прокурором протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або якщо він не був розглянутий у встановлений десятиденний строк.
Розділ 2. Процесуальні строки
2.1.Обчислення процесуальних строків
Відповідно до ст.50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються в строки, встановлені статтями ГПК. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. [2]
Процесуальним строком називається період часу, протягом якого повинна бути вчинена визначена процесуальна дія господарським судом, особами, що беруть участь у справі, іншими учасниками процесу, органами, що виконують рішення суду, або точна дата здійснення такої дії. Процесуальні строки гарантують якнайшвидше відновлення порушених прав та законних інтересів організацій і громадян - підприємців. Процесуальні дії відбуваються в строки, установлені ГПК, але можуть визначатися й іншими законами. Якщо процесуальні терміни не встановлені ГПК або іншими законами України, їх призначає господарський суд. Наприклад, при ухваленні рішення, що зобов'язує відповідача вчинити визначені дії, не зв'язані з передачею майна або стягненням грошових сум, суд у резолютивній частині рішення вказує, зокрема, протягом якого періоду часу відповідач зобов'язаний ці дії зробити. Коли справа не може бути розглянута в даному засіданні, арбітражний суд відкладає її розгляд, й учасники процесу сповіщаються про час проведення наступного засідання. Встановлюваний судом строк повинний бути, з урахуванням конкретних обставин справи, достатнім для здійснення процесуальної дії і разом з тим не створювати умов для затримки остаточного вирішення спору. [4]
Строки, що зобов'язують осіб, що не беруть участь в господарському процесі, зробити визначені в Кодексі дії, можуть визначатися ГПК або судом. Наприклад, обов'язок таких осіб представити письмовий або речовий доказ у строки, встановлені господарським судом. Там же передбачений п'ятиденний термін, протягом якого особи повинні повідомити про неможливість представити витребувані судом докази взагалі або у встановлений їм термін. Час здійснення процесуальної дії може визначатися точною календарною датою. Наприклад, в ухвалі судді про підготовку справи до судового розгляду вказується час проведення засідання господарського суду. У ряді випадків строк визначається вказівкою на подію, до настання якої можна вчинити визначену процесуальну дію. Так, до ухвалення рішення господарським судом: позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Незалежно від того, як процесуальні терміни обчислюються в ГПК - роками, місяцями або днями, перебіг їх завжди починається наступного дня після календарної дати або після настання події, якою визначено його початок. Дія може здійснюватися в будь-який день строку, включаючи останній.
2.2. Закінчення процесуальних строків
Відповідно до ст.51 ГПК України, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. [2]
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Процесуальні строки, обчислювальні як роками, так і місяцями, минають в останній день відповідного терміну. Оскільки кінець терміну може приходитися на місяць, що не має відповідного числа, передбачається, що в такому випадку строк минає в останній день цього місяця. Процесуальний строк тече безупинно. Це значить, що неробочі дні, якщо вони приходяться на початок перебігу строку або зустрічаються на протязі його, включаються в строк і його не подовжують. Так, якщо останній день терміну для провадження визначеної процесуальної дії попадає на 1 травня, останнім днем строку вважається 3 травня, оскільки 1 і 2 травня є святковими днями, а якщо цей день є вихідним, - 4 травня. Процесуальна дія, для здійснення якої встановлений строк, може бути виконана до 24 годин останнього дня терміну. Не вважається пропущеним строк, якщо відповідні документи здані на пошту або телеграф до 24 годин останнього дня процесуального строку. Таким чином, здача документа в орган зв'язку прирівнюється до здійснення процесуальної дії в суді.
День здачі документів в орган зв'язку підтверджується датою поштового штемпеля на конверті, поштовою квитанцією, описом коштовного листа, випискою з реєстру поштових відправлень і т.п., оскільки вони дозволяють встановити факт здійснення процесуальної дії у встановлений термін. У тих випадках, коли процесуальна дія відбувається в господарському суді (наприклад, безпосередня здача документів у канцелярію), вона повинна бути виконана до кінця робочого дня, встановленого в цьому суді. [11]
Пропущення процесуальних строків спричиняє визначені правові наслідки. Наприклад, при пропущенні 3-місячного терміну, встановленого для пред'явлення до виконання виконавчого листа господарського суду, особа не може одержати стягнення на її користь. У деяких статтях ГПК прямо передбачені наслідки пропущення процесуальних термінів. Так, апеляційна скарга на рішення господарськоо суду, подана після закінчення встановленого строку до розгляду не приймається і повертається скаржникові (заявникові). Таким чином, у цих випадках особи, що порушили строк, встановлений для провадження процесуальних дій, втрачають право на їхнє здійснення. Право на здійснення визначених процесуальних дій може бути погашене з витіканням встановлених термінів. Порушення господарським судом встановлених термінів не звільняє його від обов'язку вчинити визначені дії
2.3. Зупинення, відновлення та продовження процесуальних строків
Відповідно до ст.52-53 ГПК України, перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. [2]
Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
З дня поновлення провадження в справі перебіг процесуальних строків продовжується. Таким чином, перебіг процесуального строку припиняється на весь період зазначеної процесуальної дії; при цьому час, що минув до призупинення, повинне враховуватися. Перебіг строку продовжується з дати ухвали суду про поновлення провадження по справі, а не з дня, коли фактично усунуті обставини, що послужили підставою для його призупинення. Так, господарський суд припиняє провадження до ухвалення рішення по іншій справі або питанню, розглянутому в порядку конституційного, цивільного, карного або адміністративного судочинства. Перебіг процесуальних строків буде продовжуватися лише з дня поновлення провадження у справі, а не з дати ухвалення рішення по зазначеній справі або питанню. Господарський суд касаційної інстанції вправі по клопотанню осіб, що беруть участь у справі, призупинити виконання судового акту, прийнятого в першій і апеляційній інстанціях.
Пропущений процесуальний строк може бути відновлений судом, якщо причини пропущення строку визнаються їм поважними. Заява з проханням відновити пропущений строк подається в той суд, у якому належало вчинити процесуальну дію. Пропущений процесуальний строк може бути відновлений за заявою осіб, що беруть участь у справі. Разом з тим таким правом володіють і особи, що, наприклад, оскаржать стягнення штрафу. Варто мати на увазі, що відновлення процесуального строку з ініціативи суду не передбачено. У заяві про відновлення пропущеного строку варто пояснити причини його пропущення та вказати підстави, по яких заявник вважає ці причини поважними, привести докази, що вчинити відповідну процесуальну дію в термін заявник можливості не мав. Одночасно з подачею заяви повинне бути вчинена необхідна процесуальна дія, наприклад подана апеляційна або касаційна скарга. [11]
Розділ 3. Процесуальні строки за трьохланковою судовою системою господарського судочинства
3.1. Процесуальні строки при вирішенні справи по суті
Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Отже, дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили. Видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку, апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови. Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали суду (пункт 6 частини першої). Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3, і 9 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається. Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Цю ухвалу не може бути оскаржено у встановленому для інших ухвал порядку. Згідно з вимогами статті 1211 ГПК зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції. Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску. В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення. Відповідно до вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту наказу. [6]
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи в апеляційному порядку
Відповідно до статті 92 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) перегляд за апеляційною скаргою або апеляційним поданням прокурора рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Право на звернення з апеляційною скаргою або апеляційним поданням мають відповідно сторони зі справи і прокурор . Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала. Якщо рішення місцевого господарського суду оскаржено в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК декількома особами, апеляційний господарський суд приймає до провадження апеляційну скаргу, подану першою, а інші приєднує до справи. [3]
Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.
Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 93 ГПК (а саме в місячний термін), або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної статтею 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.
Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропуск строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. До кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку. Зміст ухвали про відмову у відновленні пропущеного строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі статті 53 ГПК. Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено обставини, що перешкоджають розгляду справи, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку. Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Порушення процесуальних строків є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції. Повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.
3.2. Процесуальні строки при вирішенні справи у касаційному порядку
Касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, який переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного суду. Право на подання касаційної скарги або касаційного подання (далі - касаційна скарга) мають відповідно сторони зі справи і прокурор .Таке ж право мають особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків, у тому числі громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Питання про прийняття або повернення касаційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала. Касаційна інстанція не вправі повернути касаційну скаргу (подання) супровідним листом або в інший, не передбачений законом спосіб. Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги (подання) і виносить з цього приводу відповідну ухвалу у випадках, якщо касаційну скаргу подано особою, яка відповідно до вимог ГПК не має права на її подання, або якщо касаційне подання внесено прокурором з порушенням його компетенції, визначеної у статті 37 Закону України "Про прокуратуру", або касаційну скаргу (подання) подано на ухвалу суду першої або апеляційної інстанції, яку не може бути оскаржено. Наведені обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку. [4]
ГПК не встановлено строк для звернення до господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання касаційної скарги. Якщо скаргу повернуто через пропуск строку за відсутності клопотання про його відновлення, скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку.
З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, що мають право на подання касаційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням касаційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення касаційної скарги.
Клопотання про відновлення строку подання касаційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття касаційної скарги до провадження. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного процесуального строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню. Про відновлення пропущеного строку з викладом відповідних мотивів може бути зазначено в ухвалі про прийняття касаційної скарги. Про відмову у відновленні пропущеного строку може бути зазначено в ухвалі про повернення касаційної скарги. В ухвалі про прийняття касаційної скарги зазначається час і місце розгляду скарги. Ухвала надсилається особам, що беруть участь у справі, а також особі, яка не була залучена до участі у справі і подала касаційну скаргу . Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається у постанові касаційної інстанції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскарженого судового рішення і ухвалення судом касаційної інстанції постанови. Якщо касаційна скарга надійшла до господарського суду після надходження заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у першу чергу розглядається ця заява. Після прийняття судового акта за результатами розгляду такої заяви касаційна скарга надсилається до суду касаційної інстанції. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови касаційної інстанції, зміну способу та порядку її виконання вирішується господарським судом касаційної інстанції одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. [2] В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови судом касаційної інстанції, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали.
Висновок
Процесуальним строком називається період часу, протягом якого повинна бути вчинена визначена процесуальна дія господарським судом, сторонами й іншими учасниками господарського процесу, органами, що виконують рішення господарського суду.Зрозуміло, мова не йде про механічне скорочення строків вирішення супкречок. Господарський суд у кожному конкретному випадку повинний об'єктивно вирішувати питання про призначення дати засідання з урахуванням місця перебування сторін, засобів повідомлення, час доставки пошти, обсягу надання необхідних доказів. Скорочення строків вирішення господарських спорів не повинний порушувати процесуальних прав сторін, знижувати вимоги, пропоновані до якості рішень. Тому правове регулювання строків розгляду та вирішення справ в господарському суді, виконання рішень суду, здійснення окремих процесуальних дій здобуває досить важливе значення. Процесуальні дії відбуваються в строки, встановлені законодавством. У тих же випадках, коли процесуальні строки не встановлені законодавством, вони визначаються господарським судом. Строки для здійснення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, вказівкою на подію, що обов'язково повинна наступити, або періодом часу, протягом якого дія може бути вчинено. Процесуальні строки в науці господарсько-процесуального процесу мають неабияке значення, адже вони сприяють своєчасному вирішенню господарських спорів, як наслідок- належне забезпечення та охорона законних прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності.
Встановлюючи строк, протягом якого повинна бути вчинена визначена процесуальна дія, суд зобов'язаний виходити з конкретних обставин справи, цей строк повинний бути достатнім для здійснення процесуальної дії і разом з тим не зайво тривалим, щоб не створювати умов для затримки остаточного вирішення спору. Призначені господарським судом можуть бути продовжені, тобто їм можуть бути призначені нові, більш тривалі терміни для провадження відповідних процесуальних дій. Необхідність у цьому може виникнути в зв'язку з неможливістю вчинити визначену процесуальна дія в призначений господарським судом термін, наприклад представити документи, що у даний момент відсутні в сторони.
Здійснення та дотримання процесуальних строків під час провадження господарського судочинства може як стабілізувати розвиток суспільства, а недотримання- посилити його кризовий стан.
З урахуванням сказаного, процесуальні строки в господарському судочинстві можна визначити як особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, що визначають головні напрямки своєчасного вирішення спорів .
Список літератури
1. Конституція України, прийнята на п' ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-Київ.-1996.
2. Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 року. ВВР, 1992, № 6. ст. 56. із змінами від 21.06.2001, ВВР, 2001, № 36, ст. 188
3. Указ Президента України від 11.07.2001 N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України".
4. Законодавство України про господарське судочинство (збірник нормативних актів), Київ, Атіка, 2002 р.-867 с.
5. Концепція судово-правової реформи в Україні. Схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року. Голос України, 1992, 12 серпня.
6. Угода про порядок вирішення спорів, пов' язаних із здійсненням господарської діяльності. Ратифікована ВР України 19 грудня 1992 року. Голос України, 1993, 14 січня.
7. Абова Т. Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы)— М., "Наука". 1985, 142 с.
8. "Арбитражный процесс в СССР" под ред. А. А. Добровольского - 2 изд. —М. Изд-во МГУ, 1983, 325 с.
9. Арбітражний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Харків. 1995. 271 с.
10. Побирченко И. Г. Советский арбитражный процесс —К. Вища школа, 1988. ст. 272.
11. Притика Д. М. "Правові питання організації та концепції юрисдикційних органів по вирішенню господарських спорів (на матеріалах арбітражної практики).
12. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.
13. Савин Г.П. Становление и перспективы развития арбитражного законодательства в СССР // "Вестник МГУ" серия 11. "Право" 1993 №2.
