Курсовая на тему Особливості проведення уроків Я і Україна в 1 класі
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-06-24Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ
1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми
1.1 Теоретичні основи ознайомлення першокласників з природою
1.2 Організація спостережень у 1 класі як основний метод накопичення конкретних знань
2. Методика проведення уроків «Я і Україна» в 1 класі
2.1 Мета та завдання курсу
2.2 Аналіз методів та прийомів навчання «Я і Україна» в 1 класі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Знань про природу першокласники набувають при вивченні ряду предметів. У курсі «Я і Україна. Навколишній світ» вони дізнаються про природу найближчого оточення. Тема «Природа навколо нас» включає такі підтеми: «Пори року», «Рослини», «Тварини», «Охорона природи», «Правила поведінки дітей у природі». У процесі сільськогосподарської праці у дітей виробляються практичні уміння і навички по вирощуванню рослин і догляду за ними, підгодівлі зимуючих птахів. На уроках образотворчого мистецтва і музики першокласники вчаться розуміти естетичну цінність природи. Отже, лише на міжпредметній основі вчитель зможе забезпечити виконання накреслених програмою завдань по ознайомленню дітей з природою.
У процесі дослідницького навчання дітей встановлено, що у них найвища пізнавальна активність проявляється під час спостереження об’єктів навколишньої дійсності, дій із конкретними предметами, розв’язання навчальних завдань в ігровій формі та в навчальних ситуаціях, коли життєвий досвід застосовується у процесі продуктивної діяльності.
Психологи наголошують: якщо змалку привчати дитину спостерігати предмети і явища навколо, ті або інші аспекти життя, то в неї розвинеться така риса особистості, як спостережливість, тобто здатність помічати в об’єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті. Ставши в молодших класах одним із видів навчальної діяльності, спостереження пізніше перетворюється в один із найважливіших методів наукового пізнання світу.
Мета роботи – охарактеризувати методику навчання курсу «Я і Україна» в 1 класі.
Відповідно до мети сформульовані наступні завдання:
1.Проаналізувати дидактичну та методичну літературу з проблеми.
2.Виокремити методичні вказівки та особливості навчання першокласників природознавству.
3.Підсумувати методичну діяльність з проблеми на сторінках курсової роботи.
Об’єкт роботи – навчання 6-річних першокласників природознавству.
Предмет – методика навчання курсу «Я і Україна».
1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми
1.1 Теоретичні основи ознайомлення першокласників з природою
Джерелом знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їх проводять шестилітні діти на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше – і самостійно.
У процесі безпосереднього спілкування з природою розв’язуються освітні, розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу; діти оволодівають загально пізнавальними уміннями і навичками (виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою учителя); здійснюється екологічне виховання учнів. Відповідно до програми першокласники щоденно повинні спостерігати за станом неба, опадами, вітром; епізодично – за рослинами, тваринами, працею людей. Як засвідчує практика, часто учні одержують завдання для самостійних спостережень, ще не володіючи відповідними навичками цієї діяльності. Тому спочатку слід організувати спостереження під безпосереднім керівництвом учителя на уроках-екскурсіях, цільових прогулянках, які проводяться під час динамічної паузи між уроками та у другу половину дня. Цільові прогулянки можна віднести до фрагментарних навчальних занять, під час яких організовуються короткочасні спостереження, що поєднуються з відпочинком дітей на свіжому повітрі. Продумуючи цільові прогулянки, перші екскурсії, учитель повинен пам’ятати, що діти шестилітнього віку швидко стомлюються від одноманітних спостережень, тривалих бесід і розповідей. Тому в спостереження слід включати пізнавальні завдання, супроводжувати їх іграми, виконанням практичних завдань.
Цільову прогулянку для ознайомлення з ознаками ранньої осені слід провести теплого осіннього дня. Учитель звертає увагу дітей на Сонце: яке воно за формою? за кольором? чи так само гріє, як влітку? тепліше чи холодніше стало надворі порівняно з літом? Діти одержують завдання визначити, якого кольору небо. Щоб допомогти їм, учитель послідовно показує один за одним квадрати з кольорового паперу. Діти порівнюють їх із кольором неба і вибирають відповідний квадрат. «Чи є на небі хмари?» – наступне запитання учителя. Діти також спостерігають, чи є вітер, дають його словесний опис (теплий, лагідний). Для узагальнення спостережуваних явищ дітям пропонується завдання на логічне мислення: «Коли це буває?». Учитель говорить: «Ще яскраво світить Сонце. Надворі тепло, але не жарко. Дме легенький вітерець. Небо голубе, безхмарне. Коли це буває?»
Наступне завдання учителя: намалювати Сонце за допомогою палички на землі (чи крейдою на асфальті – залежно від умов). Діти малюють коло з променями. «Ось так ми будемо відтепер позначати сонячні дні у нашому «Календарику», – говорить учитель (див. Мал. 1).
Для створення уявлення про хмарний день слід дочекатися відповідної погоди. Під час прогулянки вчитель дає завдання провести спостереження: куди дівається Сонце у хмарний день? чи часто воно виглядає з-за хмар? якого вони кольору? що нагадують за своїми обрисами? рухаються, чи стоять на місці? чи є вітер? який він? яке за кольором небо? тепло чи холодно надворі? Учням пропонується уявити, як би вони намалювали сьогоднішній день, і передати це словами. Учитель підкреслює, що у хмарні дні часто йде дощ. Діти одержують завдання систематично спостерігати за станом неба, опадами, вітром.
Мал. 1. Календар спостережень для учнів 1 класу (всі ілюстрації розміщують в кишеньках)
Набуті знання закріплюються у процесі виконання завдань програми з – образотворчого мистецтва: діти придумують казку «На що схожі хмари», малюють композиції «Світить сонечко на небі», «Сонечко виглянуло Із-за хмар», «Хмари і дощик» та ін.
Наслідки спостережень фіксують раз на тиждень у «Календарику», вміщеному в підручнику, за допомогою умовних знаків, що намальовані поряд (роботу цю проводити у день, коли є заняття з предмета «Ознайомлення із навколишнім світом»).
На одній із прогулянок слід навчити дітей спостерігати за птахами за таким планом: як називається птах? який він за розмірами (великий, малий, середніх розмірів)? чим вкрите тіло? яке забарвлення оперення? який дзьоб? як пересувається по землі? чим живиться? які видає звуки? чи боїться людей?
Знання, набуті внаслідок безпосереднього спілкування дітей з природою, узагальнюються на уроці «Ознаки осені». Працюючи з підручником, учні виділяють характерні ознаки осені у неживій та живій природі, праці людей.
Проте цим уроком робота по ознайомленню дітей з ознаками осені не закінчується. Вони продовжують вести спостереження у природі, фіксують їх раз на тиждень у «Календарику». Більшість учителів веде і класні календарі природи та праці людей. Зверху наклеюють ілюстрацію із зображенням пори року. Нижче прикріплюються великі за розміром кишені, у які діти вставляють щоденно відповідно до змін у погоді картки з тим чи іншим умовним знаком («сонячно», «хмарно», «дощ», «сніг»), а також ілюстрації, власні малюнки рослин, тварин, картинки із зображенням праці людей.
Для формування цілісного уявлення про осінь слід провести екскурсію на тему «Пізня осінь». Екскурсія проводиться на те ж місце, де діти спостерігали золоту осінь.
У бесіді підбиваються підсумки спостережень за неживою природою. Діти відмічають, що Сонце мало тепла посилає на Землю; стало значно холодніше; все частіше небо вкривається хмарами; ідуть дрібні, затяжні дощі; дмуть холодні вітри; ранком бувають приморозки, від яких замерзають калюжі. Дітям пропонуються загадки: «Що за гість, що тепло їсть?», «Прозорий, наче скло, та не вставиш у вікно» тощо.
Діти спостерігають пізню осінь, порівнюючи її із золотою. Відмічають, що листяні дерева стоять голі, а сосна та ялина зеленіють; у парку стало просторіше, але сумніше. Діти порівнюють сосну і ялину за листям, встановлюють, що в обох дерев є листочки – хвоїнки. Вони зелені, вузенькі, вкриті восковим нальотом; дерева їх на зиму не скидають. Проте у ялини хвоїнки короткі, розміщені на гілках поодиноко, а у сосни – довгі, ростуть попарно.
Діти помічають, що на деяких деревах і кущах є плоди, багато їх і на землі; порівнюють плоди ясена, клена, липи, горобини між собою. На закріплення знань проводиться гра «Знайди дерево за плодом». Учитель роздає дітям плоди. За його сигналом вони повинні підбігти до дерева, з якого у них плоди. Учні збирають плоди для підгодівлі птахів узимку.
По дорозі додому відмічають, що вже не видно комах, менше стало птахів.
Взимку першокласники продовжують спостерігати за неживою і живою природою. Увага їх звертається на такі ознаки зими: Сонце стоїть низько; дні короткі, а ночі довгі; холодно; небо часто вкрите хмарами, проте бувають і ясні дні; дмуть холодні вітри; замерзають водойми; йде сніг; дерева і кущі стоять голі, лише хвойні зеленіють; одні птахи відлетіли у теплі краї, інші – наблизились до житла людини.
Великий інтерес викликає у дітей взимку сніг. Тому зимового дня, коли йде сніг, слід провести з ними цільову прогулянку, мета якої – ознайомити дітей із снігом, сніжинками. Надворі, розмістивши учнів півколом, дайте їм завдання поспостерігати, як падають сніжинки. Для порівняння покажіть падіння камінця. Діти роблять висновок: сніжинки падають повільно, вони кружляють, вітер відносить їх убік. Подальші спостереження дітей вчитель спрямовує такими запитаннями: чи видно Сонце на небі? якого кольору небо? чим воно вкрите? Учням пропонується впіймати сніжинку і розглянути, яка вона. Проте сніжинка в руках розтає. Діти роблять висновок, що від тепла сніжинка стає краплиною води. Вчитель показує, як треба ловити сніжинку на рукавичку. Діти розглядають, яка сніжинка за формою, на що схожа, скільки має променів (бажано показати їм сніжинку через лупу). Діти малюють сніжинки на снігу, граються у сніжки, ліплять «снігову бабу».
Під час екскурсії на тему «Ознаки зими» робота по формуванню у дітей образних уявлень про природу взимку триває. Для екскурсії краще обрати ясний, сонячний день і проводити її у тому ж місці, що й восени. По дорозі провести бесіду: яке сьогодні Сонце? високо чи низько воно піднімається взимку? яке небо? коли вам більше подобається природа – пізно восени, чи взимку? чому?
Слід звернути увагу дітей на красу зимового пейзажу, для опису якого допомогти їм підібрати образні порівняння: «Земля вкрилася снігом, неначе білою скатертиною», «Сніг білий, неначе цукор», «На сонці сніжинки іскряться, ніби маленькі зірочки» та ін. Діти відгадують загадку: «Біле, а не цукор, м’яке, а не вата, без ніг, а йде».
Учитель запитує, чи впізнають діти дерева, з якими познайомилися восени. Пропонує приглянутися до їхньої кори, гілок, плодів. Діти легко впізнають білокору берізку, милуються її красою. У липи стовбур майже чорний, у осики – зеленкуватий. Нехай діти доторкнуться до кори, порівняють її у різних дерев. Вони помітили, що у дуба вона товста, з глибокими тріщинами; у берези й осики – гладенька. Вчитель розповідає, що кора захищає дерева від морозу; чим старіше дерево, тим товща у нього кора, тому старі дерева краще витримують сильні морози. Дерева взимку поснули, відпочивають. Як тільки пригріє сонечко, прийде весна – вони прокинуться, зазеленіють. «Звідки ж візьмуться у них листочки?» – ставить проблемне запитання вчитель. Діти розглядають бруньки, помічають, що вкриті вони твердими лусочками, волосками, які й захищають їх від морозів. Учитель пропонує з’ясувати, які вони на дотик, понюхати їх.
Якщо зустрінеться зламана гілка, слід обережно зрізати її з тим, щоб помістити у куточку живої природи. Діти спостерігатимуть, як із бруньок розвиваються листочки (чи квіти) і зроблять висновок: щоб пробудити рослини від зимового сну, потрібні тепло і вода. Вони і взимку живі, їх треба берегти, не ламати.
Діти спостерігають за зимуючими птахами: горобцями, воронами (галками, граками); порівнюють їх за величиною, голосом, зовнішніми ознаками, поведінкою. Для закріплення уявлень проводять гру «Горобці й ворони». Учитель розділяє дітей на дві групи – «горобців» і «ворон»; вони наслідують рухи й голоси тих птахів, яких зображають. «Горобці» стрибають і цвірінькають, «ворони» ходять перевалюючись, хитають голівками і кричать «кар-кар».
Знань про птахів першокласники набувають і на уроках трудового навчання, де виділена тема «Заготівля кормів і підгодівля птахів». Спостерігаючи за птахами біля годівнички, діти повинні навчитися розрізняти окремих птахів (синиць, снігурів, горобців) за зовнішнім виглядом, повадками, голосом. Щоб активізувати цю роботу, їм слід дати пізнавальні завдання: які годівнички частіше відвідують птахи? чому? яким кормам віддають перевагу ті чи інші пернаті?
Набуті знання узагальнюються і систематизуються на уроці «Ознаки зими». Працюючи із сторінками підручника, діти вказують, які зміни побачили лісовички на пейзажному малюнку зими порівняно з осінню, який вигляд мають листяні і хвойні дерева, яких тварин можна зустріти взимку, як люди їм допомагають, чим займаються дорослі і діти в цю пору року; як треба одягатися, щоб не застудитись.
Під час весняних спостережень першокласники встановлюють ознаки весни в неживій і живій природі, праці людей. Щоб активізувати цю роботу, можна організувати гру «Розвідники». Завдання можуть бути різноманітними: дізнатися, яке дерево першим вкриється листям, зацвіте; хто першим помітить метелика, шпака, ластівку тощо.
На одній з прогулянок вчитель пропонує вказати на зміни, які сталися зі снігом: він брудний, дірчастий, розтає, з-під нього біжать струмки. «Чому ж так змінився сніг?» – запитує вчитель і звертає увагу дітей на те, як світить сонечко, яке небо, теплий чи холодний дме вітер. Діти слухають, як дзюрчить струмок, пускають по ньому паперові човники. Вони помічають, що перш за все сніг розтає біля стовбурів дерев, будинків, на пагорбах.
Під час прогулянок є можливість показати дітям набубнявіння бруньок, розпускання листочків, появу перших квітів, метеликів, приліт птахів та ін.
Екскурсію з теми «Весна» бажано провести до мішаного лісу. По дорозі діти спостерігають за змінами у неживій природі. Сонце піднімається вище, ніж взимку, світить яскравіше. Небо стало синім і на ньому з’явилися гарні купчасті хмари. Сніг залишився лише у ровах. Біжать струмки.
Для опису спостережуваних явищ учитель допомагає першокласникам підібрати відповідні епітети, порівняння, метафори. Так, сонечко вони називають ясним, теплим, променистим, усміхненим, ласкавим; струмочок – біжить, дзвенить, співає, з весною розмовляє.
Знайомляться першокласники і з іншими ранньоквітучими рослинами – первоцвітом, медункою, вчаться впізнавати їх за формою листочків, квітів. Учитель розповідає про значення цих рослин для людини, пропонує зірвати і з’їсти по кілька листочків первоцвіту, в яких міститься багато вітамінів.
Діти спостерігають за комахами (метеликами, бджолами, джмелями), які відвідують ранньоквітучі рослини, за тим, як вони живляться.
Завдання педагога – навчити дитину милуватися незірваною квіткою, невпійманим метеликом. Він запитує: «Який настрій у вас з’являється, коли після зимових холодів ви вперше побачите метеликів? де вони були взимку? чому метеликів називають «пурхаючими квітами»?»
І, нарешті, пропонуються запитання, при відповіді на які необхідно визначити свою позицію, відстояти свою точку зору у ставленні до природного об’єкта: як ти поступиш, коли побачиш красивого метелика? чому не можна ловити метеликів?
Для узагальнення спостережень учитель ставить запитання: «Хто ж розбудив ліс від зимового сну?» Діти відповідають, що ліс розбудила весна. Вона принесла з собою світло, тепло, яке розтопило сніг. А якщо є світло, тепло, вода – рослини оживають. Це спостерігали діти у куточку живої природи.
На закріплення знань про ранньоквітучі рослини можна провести гру «Аптека». Діти обирають «аптекаря». До нього по черзі підходять «хворі», вони описують, яку лікарську рослину хочуть купити, не називаючи її. «Аптекар» повинен показати цю рослину. Якщо він не справляється із завданням, обирається інший.
На уроці з теми «Ознаки весни» діти, працюючи з підручником, виділяють характерні ознаки цієї пори року в природі та праці людей.
Для перевірки знань дітей про пори року можна провести дидактичну гру «Що спочатку, що потім?». Учитель роздає дітям конверти із картинками, на яких зображені • різні пори року. За його командою діти виймають картинки із конверта і розкладають їх у такій послідовності, в якій зображені на них явища відбуваються у природі. Вступ
1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми
1.1 Теоретичні основи ознайомлення першокласників з природою
1.2 Організація спостережень у 1 класі як основний метод накопичення конкретних знань
2. Методика проведення уроків «Я і Україна» в 1 класі
2.1 Мета та завдання курсу
2.2 Аналіз методів та прийомів навчання «Я і Україна» в 1 класі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Знань про природу першокласники набувають при вивченні ряду предметів. У курсі «Я і Україна. Навколишній світ» вони дізнаються про природу найближчого оточення. Тема «Природа навколо нас» включає такі підтеми: «Пори року», «Рослини», «Тварини», «Охорона природи», «Правила поведінки дітей у природі». У процесі сільськогосподарської праці у дітей виробляються практичні уміння і навички по вирощуванню рослин і догляду за ними, підгодівлі зимуючих птахів. На уроках образотворчого мистецтва і музики першокласники вчаться розуміти естетичну цінність природи. Отже, лише на міжпредметній основі вчитель зможе забезпечити виконання накреслених програмою завдань по ознайомленню дітей з природою.
У процесі дослідницького навчання дітей встановлено, що у них найвища пізнавальна активність проявляється під час спостереження об’єктів навколишньої дійсності, дій із конкретними предметами, розв’язання навчальних завдань в ігровій формі та в навчальних ситуаціях, коли життєвий досвід застосовується у процесі продуктивної діяльності.
Психологи наголошують: якщо змалку привчати дитину спостерігати предмети і явища навколо, ті або інші аспекти життя, то в неї розвинеться така риса особистості, як спостережливість, тобто здатність помічати в об’єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті. Ставши в молодших класах одним із видів навчальної діяльності, спостереження пізніше перетворюється в один із найважливіших методів наукового пізнання світу.
Мета роботи – охарактеризувати методику навчання курсу «Я і Україна» в 1 класі.
Відповідно до мети сформульовані наступні завдання:
1.Проаналізувати дидактичну та методичну літературу з проблеми.
2.Виокремити методичні вказівки та особливості навчання першокласників природознавству.
3.Підсумувати методичну діяльність з проблеми на сторінках курсової роботи.
Об’єкт роботи – навчання 6-річних першокласників природознавству.
Предмет – методика навчання курсу «Я і Україна».
1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми
1.1 Теоретичні основи ознайомлення першокласників з природою
Джерелом знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їх проводять шестилітні діти на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше – і самостійно.
У процесі безпосереднього спілкування з природою розв’язуються освітні, розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу; діти оволодівають загально пізнавальними уміннями і навичками (виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою учителя); здійснюється екологічне виховання учнів. Відповідно до програми першокласники щоденно повинні спостерігати за станом неба, опадами, вітром; епізодично – за рослинами, тваринами, працею людей. Як засвідчує практика, часто учні одержують завдання для самостійних спостережень, ще не володіючи відповідними навичками цієї діяльності. Тому спочатку слід організувати спостереження під безпосереднім керівництвом учителя на уроках-екскурсіях, цільових прогулянках, які проводяться під час динамічної паузи між уроками та у другу половину дня. Цільові прогулянки можна віднести до фрагментарних навчальних занять, під час яких організовуються короткочасні спостереження, що поєднуються з відпочинком дітей на свіжому повітрі. Продумуючи цільові прогулянки, перші екскурсії, учитель повинен пам’ятати, що діти шестилітнього віку швидко стомлюються від одноманітних спостережень, тривалих бесід і розповідей. Тому в спостереження слід включати пізнавальні завдання, супроводжувати їх іграми, виконанням практичних завдань.
Цільову прогулянку для ознайомлення з ознаками ранньої осені слід провести теплого осіннього дня. Учитель звертає увагу дітей на Сонце: яке воно за формою? за кольором? чи так само гріє, як влітку? тепліше чи холодніше стало надворі порівняно з літом? Діти одержують завдання визначити, якого кольору небо. Щоб допомогти їм, учитель послідовно показує один за одним квадрати з кольорового паперу. Діти порівнюють їх із кольором неба і вибирають відповідний квадрат. «Чи є на небі хмари?» – наступне запитання учителя. Діти також спостерігають, чи є вітер, дають його словесний опис (теплий, лагідний). Для узагальнення спостережуваних явищ дітям пропонується завдання на логічне мислення: «Коли це буває?». Учитель говорить: «Ще яскраво світить Сонце. Надворі тепло, але не жарко. Дме легенький вітерець. Небо голубе, безхмарне. Коли це буває?»
Наступне завдання учителя: намалювати Сонце за допомогою палички на землі (чи крейдою на асфальті – залежно від умов). Діти малюють коло з променями. «Ось так ми будемо відтепер позначати сонячні дні у нашому «Календарику», – говорить учитель (див. Мал. 1).
Для створення уявлення про хмарний день слід дочекатися відповідної погоди. Під час прогулянки вчитель дає завдання провести спостереження: куди дівається Сонце у хмарний день? чи часто воно виглядає з-за хмар? якого вони кольору? що нагадують за своїми обрисами? рухаються, чи стоять на місці? чи є вітер? який він? яке за кольором небо? тепло чи холодно надворі? Учням пропонується уявити, як би вони намалювали сьогоднішній день, і передати це словами. Учитель підкреслює, що у хмарні дні часто йде дощ. Діти одержують завдання систематично спостерігати за станом неба, опадами, вітром.
Мал. 1. Календар спостережень для учнів 1 класу (всі ілюстрації розміщують в кишеньках)
Набуті знання закріплюються у процесі виконання завдань програми з – образотворчого мистецтва: діти придумують казку «На що схожі хмари», малюють композиції «Світить сонечко на небі», «Сонечко виглянуло Із-за хмар», «Хмари і дощик» та ін.
Наслідки спостережень фіксують раз на тиждень у «Календарику», вміщеному в підручнику, за допомогою умовних знаків, що намальовані поряд (роботу цю проводити у день, коли є заняття з предмета «Ознайомлення із навколишнім світом»).
На одній із прогулянок слід навчити дітей спостерігати за птахами за таким планом: як називається птах? який він за розмірами (великий, малий, середніх розмірів)? чим вкрите тіло? яке забарвлення оперення? який дзьоб? як пересувається по землі? чим живиться? які видає звуки? чи боїться людей?
Знання, набуті внаслідок безпосереднього спілкування дітей з природою, узагальнюються на уроці «Ознаки осені». Працюючи з підручником, учні виділяють характерні ознаки осені у неживій та живій природі, праці людей.
Проте цим уроком робота по ознайомленню дітей з ознаками осені не закінчується. Вони продовжують вести спостереження у природі, фіксують їх раз на тиждень у «Календарику». Більшість учителів веде і класні календарі природи та праці людей. Зверху наклеюють ілюстрацію із зображенням пори року. Нижче прикріплюються великі за розміром кишені, у які діти вставляють щоденно відповідно до змін у погоді картки з тим чи іншим умовним знаком («сонячно», «хмарно», «дощ», «сніг»), а також ілюстрації, власні малюнки рослин, тварин, картинки із зображенням праці людей.
Для формування цілісного уявлення про осінь слід провести екскурсію на тему «Пізня осінь». Екскурсія проводиться на те ж місце, де діти спостерігали золоту осінь.
У бесіді підбиваються підсумки спостережень за неживою природою. Діти відмічають, що Сонце мало тепла посилає на Землю; стало значно холодніше; все частіше небо вкривається хмарами; ідуть дрібні, затяжні дощі; дмуть холодні вітри; ранком бувають приморозки, від яких замерзають калюжі. Дітям пропонуються загадки: «Що за гість, що тепло їсть?», «Прозорий, наче скло, та не вставиш у вікно» тощо.
Діти спостерігають пізню осінь, порівнюючи її із золотою. Відмічають, що листяні дерева стоять голі, а сосна та ялина зеленіють; у парку стало просторіше, але сумніше. Діти порівнюють сосну і ялину за листям, встановлюють, що в обох дерев є листочки – хвоїнки. Вони зелені, вузенькі, вкриті восковим нальотом; дерева їх на зиму не скидають. Проте у ялини хвоїнки короткі, розміщені на гілках поодиноко, а у сосни – довгі, ростуть попарно.
Діти помічають, що на деяких деревах і кущах є плоди, багато їх і на землі; порівнюють плоди ясена, клена, липи, горобини між собою. На закріплення знань проводиться гра «Знайди дерево за плодом». Учитель роздає дітям плоди. За його сигналом вони повинні підбігти до дерева, з якого у них плоди. Учні збирають плоди для підгодівлі птахів узимку.
По дорозі додому відмічають, що вже не видно комах, менше стало птахів.
Взимку першокласники продовжують спостерігати за неживою і живою природою. Увага їх звертається на такі ознаки зими: Сонце стоїть низько; дні короткі, а ночі довгі; холодно; небо часто вкрите хмарами, проте бувають і ясні дні; дмуть холодні вітри; замерзають водойми; йде сніг; дерева і кущі стоять голі, лише хвойні зеленіють; одні птахи відлетіли у теплі краї, інші – наблизились до житла людини.
Великий інтерес викликає у дітей взимку сніг. Тому зимового дня, коли йде сніг, слід провести з ними цільову прогулянку, мета якої – ознайомити дітей із снігом, сніжинками. Надворі, розмістивши учнів півколом, дайте їм завдання поспостерігати, як падають сніжинки. Для порівняння покажіть падіння камінця. Діти роблять висновок: сніжинки падають повільно, вони кружляють, вітер відносить їх убік. Подальші спостереження дітей вчитель спрямовує такими запитаннями: чи видно Сонце на небі? якого кольору небо? чим воно вкрите? Учням пропонується впіймати сніжинку і розглянути, яка вона. Проте сніжинка в руках розтає. Діти роблять висновок, що від тепла сніжинка стає краплиною води. Вчитель показує, як треба ловити сніжинку на рукавичку. Діти розглядають, яка сніжинка за формою, на що схожа, скільки має променів (бажано показати їм сніжинку через лупу). Діти малюють сніжинки на снігу, граються у сніжки, ліплять «снігову бабу».
Під час екскурсії на тему «Ознаки зими» робота по формуванню у дітей образних уявлень про природу взимку триває. Для екскурсії краще обрати ясний, сонячний день і проводити її у тому ж місці, що й восени. По дорозі провести бесіду: яке сьогодні Сонце? високо чи низько воно піднімається взимку? яке небо? коли вам більше подобається природа – пізно восени, чи взимку? чому?
Слід звернути увагу дітей на красу зимового пейзажу, для опису якого допомогти їм підібрати образні порівняння: «Земля вкрилася снігом, неначе білою скатертиною», «Сніг білий, неначе цукор», «На сонці сніжинки іскряться, ніби маленькі зірочки» та ін. Діти відгадують загадку: «Біле, а не цукор, м’яке, а не вата, без ніг, а йде».
Учитель запитує, чи впізнають діти дерева, з якими познайомилися восени. Пропонує приглянутися до їхньої кори, гілок, плодів. Діти легко впізнають білокору берізку, милуються її красою. У липи стовбур майже чорний, у осики – зеленкуватий. Нехай діти доторкнуться до кори, порівняють її у різних дерев. Вони помітили, що у дуба вона товста, з глибокими тріщинами; у берези й осики – гладенька. Вчитель розповідає, що кора захищає дерева від морозу; чим старіше дерево, тим товща у нього кора, тому старі дерева краще витримують сильні морози. Дерева взимку поснули, відпочивають. Як тільки пригріє сонечко, прийде весна – вони прокинуться, зазеленіють. «Звідки ж візьмуться у них листочки?» – ставить проблемне запитання вчитель. Діти розглядають бруньки, помічають, що вкриті вони твердими лусочками, волосками, які й захищають їх від морозів. Учитель пропонує з’ясувати, які вони на дотик, понюхати їх.
Якщо зустрінеться зламана гілка, слід обережно зрізати її з тим, щоб помістити у куточку живої природи. Діти спостерігатимуть, як із бруньок розвиваються листочки (чи квіти) і зроблять висновок: щоб пробудити рослини від зимового сну, потрібні тепло і вода. Вони і взимку живі, їх треба берегти, не ламати.
Діти спостерігають за зимуючими птахами: горобцями, воронами (галками, граками); порівнюють їх за величиною, голосом, зовнішніми ознаками, поведінкою. Для закріплення уявлень проводять гру «Горобці й ворони». Учитель розділяє дітей на дві групи – «горобців» і «ворон»; вони наслідують рухи й голоси тих птахів, яких зображають. «Горобці» стрибають і цвірінькають, «ворони» ходять перевалюючись, хитають голівками і кричать «кар-кар».
Знань про птахів першокласники набувають і на уроках трудового навчання, де виділена тема «Заготівля кормів і підгодівля птахів». Спостерігаючи за птахами біля годівнички, діти повинні навчитися розрізняти окремих птахів (синиць, снігурів, горобців) за зовнішнім виглядом, повадками, голосом. Щоб активізувати цю роботу, їм слід дати пізнавальні завдання: які годівнички частіше відвідують птахи? чому? яким кормам віддають перевагу ті чи інші пернаті?
Набуті знання узагальнюються і систематизуються на уроці «Ознаки зими». Працюючи із сторінками підручника, діти вказують, які зміни побачили лісовички на пейзажному малюнку зими порівняно з осінню, який вигляд мають листяні і хвойні дерева, яких тварин можна зустріти взимку, як люди їм допомагають, чим займаються дорослі і діти в цю пору року; як треба одягатися, щоб не застудитись.
Під час весняних спостережень першокласники встановлюють ознаки весни в неживій і живій природі, праці людей. Щоб активізувати цю роботу, можна організувати гру «Розвідники». Завдання можуть бути різноманітними: дізнатися, яке дерево першим вкриється листям, зацвіте; хто першим помітить метелика, шпака, ластівку тощо.
На одній з прогулянок вчитель пропонує вказати на зміни, які сталися зі снігом: він брудний, дірчастий, розтає, з-під нього біжать струмки. «Чому ж так змінився сніг?» – запитує вчитель і звертає увагу дітей на те, як світить сонечко, яке небо, теплий чи холодний дме вітер. Діти слухають, як дзюрчить струмок, пускають по ньому паперові човники. Вони помічають, що перш за все сніг розтає біля стовбурів дерев, будинків, на пагорбах.
Під час прогулянок є можливість показати дітям набубнявіння бруньок, розпускання листочків, появу перших квітів, метеликів, приліт птахів та ін.
Екскурсію з теми «Весна» бажано провести до мішаного лісу. По дорозі діти спостерігають за змінами у неживій природі. Сонце піднімається вище, ніж взимку, світить яскравіше. Небо стало синім і на ньому з’явилися гарні купчасті хмари. Сніг залишився лише у ровах. Біжать струмки.
Для опису спостережуваних явищ учитель допомагає першокласникам підібрати відповідні епітети, порівняння, метафори. Так, сонечко вони називають ясним, теплим, променистим, усміхненим, ласкавим; струмочок – біжить, дзвенить, співає, з весною розмовляє.
Знайомляться першокласники і з іншими ранньоквітучими рослинами – первоцвітом, медункою, вчаться впізнавати їх за формою листочків, квітів. Учитель розповідає про значення цих рослин для людини, пропонує зірвати і з’їсти по кілька листочків первоцвіту, в яких міститься багато вітамінів.
Діти спостерігають за комахами (метеликами, бджолами, джмелями), які відвідують ранньоквітучі рослини, за тим, як вони живляться.
Завдання педагога – навчити дитину милуватися незірваною квіткою, невпійманим метеликом. Він запитує: «Який настрій у вас з’являється, коли після зимових холодів ви вперше побачите метеликів? де вони були взимку? чому метеликів називають «пурхаючими квітами»?»
І, нарешті, пропонуються запитання, при відповіді на які необхідно визначити свою позицію, відстояти свою точку зору у ставленні до природного об’єкта: як ти поступиш, коли побачиш красивого метелика? чому не можна ловити метеликів?
Для узагальнення спостережень учитель ставить запитання: «Хто ж розбудив ліс від зимового сну?» Діти відповідають, що ліс розбудила весна. Вона принесла з собою світло, тепло, яке розтопило сніг. А якщо є світло, тепло, вода – рослини оживають. Це спостерігали діти у куточку живої природи.
На закріплення знань про ранньоквітучі рослини можна провести гру «Аптека». Діти обирають «аптекаря». До нього по черзі підходять «хворі», вони описують, яку лікарську рослину хочуть купити, не називаючи її. «Аптекар» повинен показати цю рослину. Якщо він не справляється із завданням, обирається інший.
На уроці з теми «Ознаки весни» діти, працюючи з підручником, виділяють характерні ознаки цієї пори року в природі та праці людей.
Відчути красу весняної природи допоможуть дітям уроки музики, на яких вони розучують українські народні пісні: «Вийди, вийди, сонечко», «Ой, минула вже зима», слухають твори І. Дунаєвського «Шпаки прилетіли», Чайковського «Підсніжник» та ін.
На уроках з тем «Рослини», «Тварини», як і на попередніх, систематизуються і поглиблюються знання дітей, набуті внаслідок безпосередніх спостережень, на основі чого у них формуються загальні уявлення про рослини і тварин.
Збагаченню знань про рослини сприяють уроки сільськогосподарської праці, які проводяться у куточку живої природи та на навчально-дослідній ділянці. У куточку живої природи першокласники знайомляться з кімнатними рослинами, вчаться доглядати за ними (очищають листя від бруду, розпушують ґрунт, поливають рослини, пересаджують їх); створюють город на підвіконні (висаджують цибулю на перо, сіють кріп, петрушку); закладають досліди на виявлення потреби рослин у воді, теплі, світлі; спостерігають за ростом і розвитком рослин.
Восени першокласники спостерігають за роботою старших дітей на пришкільній ділянці, допомагають їм. Весною уже самі включаються у посильну працю: готують ґрунт для грядок, висівають насіння овочевих і квіткових рослин, доглядають за ними.
У процесі ознайомлення з природою найближчого оточення діти дізнаються не лише про господарське значення рослин і тварин, але й про естетичну, рекреаційну цінність природного середовища. У них слід формувати уявлення, що людина – невід’ємна складова частина природи і берегти природу – її святий обов’язок.
Діти цього віку повинні усвідомити, що вони зможуть принести користь природі хоча б тим, що не будуть їй шкодити: забруднювати навколишнє середовище побутовими відходами, ламати дерева і кущі, руйнувати пташині гнізда, мурашники та ін.
Робота з екологічного виховання дітей проводиться під час безпосереднього спілкування їх з природою; на уроках «Охорона природи», «Правила поведінки у природі» набуті знання уточнюються і систематизуються. Формуванню свідомого, відповідального ставлення до навколишнього середовища сприяє ігрова діяльність дітей, зокрема ситуаційні ігри. Саме в ході гри дитина включається в такі ситуації, які можуть трапитись у реальному житті. Так, під час прогулянок можна провести гру «Покажи, який ти є». Її мета – перевірити, як поводяться діти на природі і яка їх реакція на втручання людини в природне середовище. Маршрут вчитель визначає завчасно. Слід передбачити зустрічі дітей з різними природними об’єктами і прослідкувати за їхньою поведінкою, вчинками, аналіз яких і здійснюється в кінці маршруту. Так, штрафні очки записуються, якщо діти галасують, не йдуть стежкою, а топчуть траву, не помічають і не прибирають побутове сміття (папір, консервні банки) тощо. Ситуації, в які потрапляють діти на маршруті, можуть бути різними. Це залежить від місцевих умов та винахідливості вчителя.
Першокласники включаються і в практичну природоохоронну діяльність: вони збирають корми для зимуючих птахів, підгодовують їх узимку. При цьому слід пам’ятати одне з основних правил підгодівлі птахів: протягом усього сезону в годівничках регулярно повинен бути корм. Про нього слід потурбуватись завчасно. У вересні силами учнів можна заготовити насіння дикорослих рослин: чортополоху, кінського щавлю, кропиви, лободи. Взимку, коли земля вкриється снігом, насіння цих рослин стає недоступним для птахів. Зривати плоди треба разом із верхньою частиною стебла з тим, щоб можна було зробити невеликі снопики і зимою встромлювати їх прямо в сніг поряд із годівничкою.
Отже, слід виділити деякі особливості ознайомлення шестилітніх дітей з природою.
1. Джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини, тварин найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбувається і під час цільових прогулянок, екскурсій, які проводяться в позаурочний час, та під час роботи на навчально-дослідній ділянці.
2. Короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою.
3. Провідними методами пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіда, розповідь, робота з підручником, наочними посібниками), учитель постійно опирається на спостереження, життєвий досвід дітей, а включаючи їх в ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння матеріалу.
1.2 Організація спостережень у 1 класі як основний метод накопичення конкретних знань
Не секрет, що провідною діяльністю першокласників на уроках «Я і Україна» є спостереження. Порівняно з іншим видами діяльності, спостереження є вирішальним в побудові уроків курсу, а отже і потребує глибокого аналізу в нашій роботі.
Провідною діяльністю, якою починають оволодівати діти з 1 класу, є навчально-пізнавальна. Будь-яке пізнання розпочинається зі сприймання явищ, предметів, подій навколишнього світу, що відбувається через відчуття їх окремих ознак, властивостей, частин, які діють на відповідні аналізатори. Так, наприклад, під час першого ознайомлення з квіткою у дітей виникають різні відчуття: це її колір, форма, запах, розмір тощо. Всі ці ознаки самі собою не існують, а належать конкретному об’єктові природи. Тому у свідомості дитини виникає образ квітки. Він складається із сукупності відчуттів, які не зводяться до простої суми. Це пояснюється тим, що будь-який наочний образ сприймання відображає об’єкт, який характеризується цілісністю, зв’язками, взаємовідношеннями між його ознаками, властивостями, частинами.
Всі відчуття синтезуються у цілісний образ, який має свою структуру. При цьому кожна якість зіставляється з цілим, а цілісний образ залежить від особливостей сприйнятих частин. Отже, сприймання є результатом аналітико-синтетичної діяльності аналізаторів.
Систематичне навчання у школі потребує розвитку сприймання як цілеспрямованої, планомірної діяльності, що називається спостереженням. Значущість спостережень на початковому етапі навчання полягає насамперед у тому, що вони забезпечують його наочно-чуттєву сторону, створюють основу для осмисленого засвоєння елементарних понять. Адже, хоч і зростає тенденція до розвитку логічного мислення в молодших школярів та узагальнення знань, у 1 класі ще зберігається наочно-дійове і наочно-образне пізнання, а елементарні поняття відображають предметну сутність навколишнього світу.
Успішність використання спостережень у 1 класі залежить від розуміння вчителем психофізіологічних особливостей сприймання 6‑літніх першокласників, суті спостереження, його видів, методики організації у процесі навчання.
Як свідчать психолого-педагогічні дослідження, у дітей шестирічного віку сформовано деякі риси сприймання як цілеспрямованої діяльності зокрема, вони можуть виділяти знайомі предмети серед інших об’єктів, деякий час зосереджено їх розглядати, виділяти певні ознаки, властивості або частини. Але характерним є і те, що першокласники в першу чергу сприймають і називають ті елементи об’єктів, які одразу впадають в очі, тобто яскраві, незвичайні, що викликають інтерес, зацікавлюють у конкретній ситуації. Шестилітки здебільшого слабо розрізняють суттєве і несуттєве, головне і другорядне. Вони поєднують виділені ознаки без розуміння логічних зв’язків між ними, узагальнюють істотне і неістотне. Під час сприймання нового об’єкта розпізнавання його здебільшого здійснюється за випадковою ознакою, оскільки, не вміючи виділяти головне, дитина орієнтується на якусь відому деталь. За цією деталлю признає в ньому знайомий об’єкт і називає його. Наприклад, побачивши на малюнку кита, зауважує, що на ньому зображено рибу, бо тварина має подібний з рибою хвіст і плаває у воді.
Недиференційованість сприймання у першокласників, нечіткість та невиразність образів складних і малознайомих об’єктів вже з перших днів зумовлюють труднощі в навчанні.
Організація спостережень розпочинається з постановки і дальності цілей конкретизується у завданнях, які необхідно виконати, щоб її досягти. Зауважимо, що в цілях спостережень необхідно чітко виділяти їх результати та об’єкти. Наприклад, поспостерігайте за станом неба; поспостерігайте за поведінкою птахів тощо.
На початковому етапі навчання у 1 класі цілі і завдання спостережень формулює вчитель, а учні їх сприймають. Щоб вони були сприйняті кожним школярем як його власні і перетворилися в мотив діяльності, необхідна робота для їх усвідомлення. Вона зумовлюється, по-перше, різним рівнем опорних знань та вмінь учнів. По-друге, тим, що сприймання під час спостереження має цілеспрямований, вибірковий характер, а кожний його об’єкт – різноманітні ознаки, властивості, частини, зв’язки, які можуть сприйматися з різних боків і різних точок зору.
Об’єкти спостереження повинні бути більш-менш знайомі першокласникам, доступні, нескладні за будовою. Важливо, щоб їх істотні ознаки, властивості чи структурні частини виділялися на фоні неістотних своїм кольором, розміщенням, були виразними і чіткими.
В міру набуття учнями певного досвіду цілеспрямованого сприймання об’єкти спостереження поступово змінюються. Вони стають складнішими за будовою, менш відомими, а контраст між істотним і неістотним зменшується. Водночас вибрані об’єкти завжди мають бути значущими для учнів, викликати у них зацікавленість. Це впливає на мотивацію діяльності, створює позитивний настрій, сприяє зосередженню уваги.
На основі конкретних завдань спостереження складається його план. Під час роботи з першокласниками використовується простий, елементарний план, але він необхідний, оскільки забезпечує певну послідовність у діяльності учнів, усвідомлення ними своїх дій, а також уникнення стихійності, різних випадковостей.
Щоб складений план першокласники усвідомили і змогли ним користуватися, він закріплюється під час бесіди, відображається з допомогою умовних знаків або коротко записується словами на дошці, на таблиці чи в індивідуальних картках. Поступово діти залучаються до визначення і формулювання цілей та планування спостережень разом з учителем, самостійно за зразком і за аналогією.
Безпосереднє спостереження за вибраним об’єктом розпочинається із сприймання його в цілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього. Після цього за планом здійснюється детальне сприймання ознак, властивостей, частин, передбачених ціллю.
Для аналізуючого сприймання дітей у 1 класі характерним є те, що спочатку в ньому значне місце мають зайняти практичні дії. Такі дії готують дітей до сприймання зором, тобто до оволодіння перцептивними діями, а вони в свою чергу є підготовкою до здійснення аналізу як розумової дії.
Результати аналізу у процесі спостереження – окремі якості порівнюються між собою та з відповідними якостями подібних знайомих об’єктів. Під час порівняння здійснюється відбір ознак: одні з них оцінюються як характерні або істотні, інші – як випадкові або другорядні. Виділені ознаки, частини узагальнюються, але обов’язково на рівні цілісного об’єкта.
Як бачимо, сприймання, мислення і мовлення є основними процесами спостереження, за допомогою яких воно здійснюється і які в ньому цілеспрямовано розвиваються. Крім названих, у процесі спостереження функціонують і також розвиваються інші, не менш важливі психічні процеси дитини, зокрема, пам’ять. Адже під час спостережень використовуються відомі знання та вміння для впізнання об’єктів, порівняння їх якостей, узагальнення, висловлення певних суджень.
Спостереження потребує від дітей значних вольових зусиль для зосередження довільної уваги на заданих об’єктах. У зв’язку з цим велике значення має мотивація цього виду діяльності. Для першокласників сильними мотивами серед інших є інтерес і позитивні емоції.
Навіть найпростіші спостереження є складною пізнавальною діяльністю, на яку суттєвий вплив мають всі сторони особистості дитини: воля, довільна увага, емоції, інтереси, набутий досвід – знання і вміння. Тому оволодіння молодшими школярами умінням спостерігати – тривалий процес, який реалізується поступово, під час організації і проведення різних видів спостережень. У 1 класі використовуються розпізнавальні спостереження, спостереження за змінами і розвитком об’єктів та відтворювальні спостереження. Зазначені види різняться насамперед співвідношенням між сприйманням і мисленням.
Розпізнавальне спостереження пов’язане з вивченням нових для дітей об’єктів навколишнього світу або у зв’язку з виконанням практичної діяльності. У процесі його здійснення застосовуються різні способи цілеспрямованого обстеження об’єктів: виявлення їх частин, ознак, властивостей, розміщення у просторі. Психологи вважають доцільним дотримуватися такої послідовності обстеження предмета:
– цілісне сприймання предмета, формування загального враження про нього;
– виділення основних частин предмета, виявлення його особливостей (форма, розмір, колір);
– визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, нижче, зліва, справа);
– виділення додаткових і дрібних частин, визначення їх просторового розміщення відносно основної частини;
– повторне цілісне сприймання предмета, закріплення враження про нього, виділення основної частини.
У розпізнавальному спостереженні при домінуванні сенсорних дій сприймання контролюється мисленням. Завдяки мисленню добираються способи дій, дотримується планомірність сприймання, здійснюється аналіз, синтез, узагальнення сприйнятого. В результаті розпізнавального спостереження у школярів формуються уявлення (образи) про предмети і явища навколишнього світу. Вони оволодівають сенсорними еталонами, уміннями застосовувати різні способи сприймання.
Розпізнавальні спостереження бувають різні за складністю. Так, наприклад, на уроках «Я і Україна» розрізняють такі види:
1. Спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Мета – сприйняти окрему ознаку, властивість, частину. Спосіб обстеження визначається особливостями об’єкта і поставленою метою. У висновках такого спостереження відображається усвідомлена належність частини до цілого.
2. Спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Мета – сприйняти сукупність ознак, які його характеризують. У висновку відображається зміст одиничного уявлення про цей об’єкт відповідно до поставленої мети. Щоб його сформулювати, необхідно проаналізувати сприйняті ознаки, виділити випадкові і характерні. Перші пропускаються, а другі складають опис – визначення об’єкта.
3. Спостереження ведеться за групою подібних предметів або явищ. Мета – сприйняти і виділити їх характерні ознаки. Результатом є загальне уявлення про них. Щоб зробити висновок стосовно групи об’єктів, спочатку ведуться спостереження за окремими об’єктами цієї групи. У кожному з них сприймаються якості, передбачені цілями спостереження. Далі об’єкти порівнюються і визначаються подібні ознаки. Вони і складають зміст висновку.
Для створення у свідомості дітей правильного образу предмета чи явища і його запам’ятовування використовуються спеціальні прийоми. Вони допомагають затримувати увагу дітей на об’єктах, перевіряти і коригувати засвоєні знання та уміння. Наприклад, після розгляду предмета школярам пропонується заплющити очі, уявити його і розповісти про нього. Якщо допускаються помилки, організовується повторне сприймання, але тих частин образу, які нечіткі, розпливчасті або неправильні.
Одним із прийомів організації запам’ятовування образу сприйнятого є розфарбовування чорно-білих малюнків у зошитах з друкованою основою. Можна практикувати виконання елементарних зображень з пам’яті. Вони малюються переважно вдома, а використовуються на уроках. Ефективним прийомом є імітація звуків, рухів предметів і явищ навколишнього світу. Застосування його може відбуватися в ігровій формі: одні учні зображають, а інші – відгадують.
Успішність оволодіння молодшими школярами спостереженням забезпечується цілеспрямованим залученням їх до цього виду навчально-пізнавальної діяльності під час вивчення всіх навчальних предметів та позаурочної і позакласної роботи, починаючи з 1 класу.
2. Методика проведення уроків «Я і Україна» в 1 класі
2.1 Мета та завдання курсу
У навчальному плані на в інваріантній частині виділено курс «Я і Україна. Навколишній світ», який може реалізуватися варіативно – через предметний зміст або шляхом його інтеграції. Зауважимо, що в зв’язку з прийняттям Державного стандарту початкової освіти цей предмет набуває виняткового значення для досягнення кінцевих результатів початкової освіти.
Останніми роками спостерігається різке зменшення кількості дітей, що відвідують дошкільні заклади, а відтак багато шестирічних першокласників прийдуть до школи непідготовленими.
На уроках з курсу «Я і Україна. Навколишній світ» долаються організаційно-педагогічні бар’єри, що значно полегшує період адаптації першокласників до нових умов (знижується тривожність дітей), впливає на емоційний стан дитини, її працездатність, здоров’я тощо.
Вивчення цього курсу допоможе розвантажити інші дисципліни від питань, які не мають до них безпосереднього відношення (формування культури поведінки, бережливого ставлення до природи, предметного світу та ін.), дадуть можливість учителю сконцентруватись на специфічних завданнях кожного предмета (формування обчислювальних навичок, оволодіння технікою читання, письма та ін.).
Провідна ідея курсу «Я і Україна. Навколишній світ» – сформувати в учнів уявлення про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність і до природи, і до суспільства.
Крім того, у процесі реалізації програми треба мати на увазі й інші важливі завдання, виконання яких має свідчити про успішність навчання:
– накопичувати і використовувати знання для того, щоб розрізняти те, що належить до природи і те, що зроблене людьми;
– розрізняти і встановлювати найпростіші взаємозв’язки в природі й суспільстві;
– вести спостереження, виконувати елементарні досліди, практичні роботи для перевірки своїх ідей;
– застосовувати;, навчально-пізнавальні вміння, сформовані під час вивчення курсу, в подібних, змінених, нових навчальних ситуаціях;
– використовувати знання, вміння і навички в своїй життєвій практиці.
Велика увага має приділятися формуванню загально-навчальних умінь і навичок, як-от: спостерігати, аналізувати, порівнювати, групувати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.
Тому в змісті курсу знайшли відображення актуальні проблеми, які інтегрують елементи знань з різних галузей.
Суспільствознавчий напрям курсу охоплює знання про людину як складноорганізовану моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство; довкілля, в якому живе дитина; способи пізнання й орієнтації у навколишньому житті; сприяє поетапному усвідомленню єдності компонентів: «Я – сім’я – школа – рідний край – Україна»; розкриває взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей з соціальним і природним оточенням; накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.
Природознавчий напрям охоплює систему знань (емпіричні факти, уявлення, поняття) про об’єкти неживої та живої природи, взаємозв’язки і залежності між ними; поглиблює і розширює уявлення, елементарні поняття та закономірні зв’язки і залежності між ними; ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України; з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною природи та свого здоров’я.
До змісту програми, крім перелічених, включено знання, що сприяють розвитку мислення дитини, спостережливості, самостійності, активності. А також особистісні, які виражають ставлення до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування в процесі пізнавальної, комунікативної діяльності і виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів та є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.
Суспільствознавчі та природознавчі знання на предметному рівні конкретизуються такими темами: «Про тебе самого»; «Родина, рідня, рід»; «Людина серед людей»; «Природа навколо нас»; «Твій рідний край»; «Твоя країна – Україна».
2.2 Аналіз методів та прийомів навчання «Я і Україна» в 1 класі
Сутність використання педагогічних методів передбачає інтелектуальну активність шестирічних школярів, їхню успішність, працездатність, розвантаження нервової системи за рахунок:
– забезпечення максимальної відповідності змісту навчального матеріалу рівням розвитку учнів, правильного співвідношення елементів відомого і невідомого; ефекту новизни; емоціогенності навчального матеріалу; використання елементів проблемності, які потребують подолання пізнавальних утруднень, продовжують радість перемоги над ними;
– організації колективної діяльності (взаємного навчання) на уроках, у ході якої діти включаються в багатопланову безпосередню взаємодію один з одним, що створює сприятливі умови для їх самоутвердження; врахування темпів і особливостей залучення до спільної роботи.
Колективна діяльність учнів можлива за умови організації проектного навчання. Цей метод передбачає групові форми роботи.
Організовуючи роботу в групах, учителю варто передбачити ефективність вибраної форми діяльності; подбати про підготовку матеріалу для роботи в групах; про забезпечення психологічного клімату на уроці тощо.
Для повноцінної реалізації програми передбачено підручник «Я і Україна. Віконечко».
У підручнику виділено ті ж розділи, що і в програмі. Зміст кожного наступного розділу збагачується у певній послідовності: від окремих конкретних фактів до елементарних узагальнень, що забезпечує взаємодію старих і нових знань, попереднього і нового досвіду.
Підручник передбачає багатоманітні розумові та практичні дії учнів, спрямовані на переробку одержаної інформації з різних джерел.
Це різні досліди з повітрям, водою, ґрунтом; завдання на співвіднесення рослин і тварин з місцем їх зростання й проживання; встановлення послідовності явищ і подій (що з чого, що – за чим та ін.); встановлення причиново-наслідкових зв’язків (чому люди шанують хліб; звідки нам відомо про гірке і солодке; чому небезпечно колупатись у вусі гострими предметами та ін.); на виявлення чемності й вихованості дітей в особистій поведінці та у ставленні до людей (як повинен звернутися хлопчик до перехожого, щоб дізнатися, котра година; як треба поводитись у храмі, бібліотеці тощо); на виявлення життєвої позиції щодо інших (що ти скажеш хлопчикові, який поламав дерева); на виявлення милосердя, чуйності (що ти скажеш, якщо твій друг забився і йому боляче…); на виявлення розуміння дитиною стану інших людей.
Підручник приваблюватиме шестирічну дитину неадекватністю постановки навчальних завдань, які спрямовані на організацію пошуково-дослідницької робота.
У підручнику чимало завдань, які передбачають спільну роботу шестирічних першокласників з батьками або іншими членами родини. Орієнтуючи батьків на співпрацю з дитиною, вчитель розкриває важливість такої співпраці. З одного боку, підвищується здатність дитини до адаптації у нових умовах, з іншого – обізнаність батьків у шкільних справах дитини. Адже відомо, що здебільшого спільна діяльність батьків і дітей виявляється у прибиранні квартири, приготуванні обіду тощо.
Основний зміст підручника реалізує істотні цілі предмета.
Засобом засвоєння основного змісту підручника виступає система навчально-пізнавальних та практичних завдань, яка передбачає формування в учнів уявлень про органи чуття, їх важливість у пізнанні навколишнього світу; збереження здоров’я дитини в різних непередбачених ситуаціях; уявлень про професії батьків; про історію назви населеного пункту, вулиці; вмінь користуватися спеціальними методами вивчення об’єктів природи, рукотворних предметів (виконати дослід, практичну роботу, вести спостереження тощо).
Окрім цього, для активізації процесу засвоєння основного змісту, його систематизації, узагальнення та посилення практичної спрямованості введено до підручника різноманітні рубрики: обговоріть правила; перевір; поміркуй; запам’ятай; полічи; обстеж; висій зернятко; підгодовуй птахів; змайструй з батьками годівничку для птахів тощо. Завдяки цьому урізноманітнюється також діяльність дитини, підтримується інтерес до предмета.
Оскільки основним методом накопичення конкретних знань з курсу є безпосередні спостереження учнів, практична та дослідницька діяльність, то основна роль підручника полягає у систематизації знань учнів, навчанні школярів зв’язувати окремі факти в ціле, розкривати їх у взаємозв’язках і взаємозалежностях.
Методична нестандартність уроків має запобігти перевантаженню учнів, створити позитивне тло навчання, стимулювати виникнення в дітей інтересу до пізнання.
Особливості проведення уроків у 1 класі полягають у тому, що засвоєння переважної частини матеріалу забезпечується шляхом безпосередніх спостережень за об’єктами природи і суспільства; проведення елементарних дослідів; виконання практичних робіт, прогностичних завдань; включення дитини в ігрову ситуацію; розв’язання ситуацій морального вибору; обговорення змісту українських народних казок; відгадування загадок; розмірковування над прислів’ями, приказками, фольклором сміхового жанру, розучування закличок, веснянок, мирилок тощо.
Важливо на уроці забезпечити комфортність дитини, оскільки негативні емоції утруднюють засвоєння навчального матеріалу. Психологи стверджують, що пригадування вивченого здійснюється на тлі переживання того стану, в якому була отримана інформація. Якщо ж ознайомлення з навчальним матеріалом відбувалося в ситуації дискомфорту, то разом із внутрішнім небажанням відтворювати неприємні переживання у дитини мимовільно виникає й опір до відтворення засвоєного змісту.
Матеріал курсу «Я і Україна. Навколишній світ» розташовано за принципом концентричності. Це дає змогу з кожним уроком (на складнішому навчальному матеріалі) розвивати, розширювати, збагачувати, систематизувати уявлення й елементарні поняття дітей про явища навколишньої дійсності, створювати з одних фактів основу для розуміння інших, збагачувати моральний досвід.
Розповідь учителя в першому класі є одним із способів викладання нового матеріалу. Розповідь – це систематичне викладання фактичного навчального матеріалу або опис певного природного об'єкта чи явищ природи. До розповіді вчитель вдається тоді, коли вивчається тема, з якої в дітей немає відомостей або вони незначні, а текст підручника не дає повних уявлень про предмети або явища. Розповідь учителя дає учням можливість ознайомитися з матеріалом у послідовному, систематичному вигляді, вчить їх правильно й логічно мислити. Вона повинна створити в учнів образні уявлення про виучувані предмети і явища.
Розповідь учителя за формою викладу повинна бути доступною і популярною з урахуванням віку і рівня розвитку дітей, зрозумілою всім учням, а не окремим з них, повинна бути яскравою й емоційною, пробуджувати інтерес і активізувати розумову діяльність учнів. Розповідь повинна бути також ідейно спрямованою, не містити помилок і неточностей. Розповісти чітко і просто вчитель зможе лише тоді, коли сам знатиме досконало той матеріал, який пояснює дітям. Щоб докладно ознайомитися з науковим трактуванням того або іншого питання, вчитель використовує різні додаткові джерела: енциклопедії, науково-популярну літературу, довідники та ін. Розповідь повинна бути логічно і стилістично правильною, не містити неправильних слів. Тільки правильно побудована, емоційна і яскрава розповідь захопить дітей, зацікавить їх, буде прикладом правильної побудови відповіді. Вона повинна мати і виховне значення.
З усіх форм живого слова найефективнішою для учнів молодших класів є бесіда – діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Вона активізує педагогічний процес, збуджує мислення дітей, підвищує працездатність і самодіяльність учнів. Німецький педагог А. Дістервег зазначав, що будь-який метод поганий, якщо привчає учня до простого сприймання або пасивності, і добрий в тій мірі, в якій пробуджує в ньому самодіяльність.
Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям з прочитаних книг, з власних спостережень над предметами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, картин, таблиць, карт, кіно – або діафільмів та ін. її проводять у формі запитань учителя і відповіді учнів. Іноді учні також ставлять запитання, які потребують вичерпної відповіді. Запитання до учнів треба ставити так, щоб вони збуджували думку, самостійне мислення, спонукали до відповіді. Конкретні, точні, чіткі запитання дають змогу проводити бесіду послідовно, логічно пов'язувати в окремі частини програмний матеріал. Провести жваву, насичену навчальним матеріалом, логічну, цікаву для дітей бесіду нелегко, особливо для молодого вчителя. К.Д. Ушинський звертає увагу на те, що запитання, відповіді на які розкривають повністю зміст прочитаного, не так легко поставити, як може здатися на перший погляд, і наставнику слід спершу самому засвоїти зміст статті і підготувати запитання до неї. Спочатку краще попередньо навіть записувати ці запитання.
Для вивчення багатьох об'єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Проведення дослідів має велике навчальне і виховне значення. Вони дають можливість показати виникнення, розвиток і дію певного явища, яке іноді безпосередньо спостерігати неможливо і механізм якого може залишитися недоступним розумінню дітей. Під час досліду можна показати і розглянути ті чи інші властивості предметів або речовин, простежити хід якогось виробничого процесу. Постановка досліду збуджує інтерес учнів, розвиває їх спостережливість і мислення.
У класі за допомогою дослідів можна не тільки демонструвати і довести до розуміння дітей деякі явища природи, а й з'ясувати причинні взаємозв'язки в природі, розкрити причини виникнення окремих явищ, у доступній для дітей формі ознайомити із законами природи, розкрити матеріалістичну суть природних процесів і явищ.
Наводимо орієнтовне планування матеріалу предмета «Я і Україна. Навколишній світ». Важливо зазначити, що вчитель має творчо підійти до його використання, за необхідності поміняти уроки місцями, внести деякі зміни до змісту матеріалу окремих уроків (див. Додаток А).
Отже, як бачимо до основних методів та прийомів навчання курсу «Я і Україна» в 1 класі слід віднести наступні:
· робота з підручником;
· спостереження;
· розповідь учителя;
· бесіда;
· наочні і практичні методи.
Варто сказати, що використання одного методу чи групи на певному уроці не є ефективним і припустимим. Всі методи в процесі навчання слід використовувати в системі, з планомірним їх чергуванням і взаємозамінюванням. Разом з цим уроки слід насичувати різноманітними ігровими та цікавими моментами, щоб покращувати сприймання учнів, динаміки на уроці та зацікавленості дітей (комплект природознавчих ігор для першокласників див. Додаток Б).
Висновки
Джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини, тварин найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбувається і під час цільових прогулянок, екскурсій, які проводяться в позаурочний час, та під час роботи на навчально-дослідній ділянці.
Короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою.
Провідними методами пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіда, розповідь, робота з підручником, наочними посібниками), учитель постійно опирається на спостереження, життєвий досвід дітей, а включаючи їх в ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння матеріалу.
Отже, основними особливостями навчання першокласників на уроках «Я і Україна» є:
· насичення процесу навчання наочними посібниками;
· використання екскурсій для спостереження учнів за природою;
· використання ігор та інших розвантажувальних методів;
· опора на життєвий досвід дітей;
· активізація пізнавальної діяльності тощо.
Говорячи про освіту першокласників, слід пам’ятати, що їх навчання є обов’язковою ланкою та першою сходинкою, яка забезпечує майбутній розвиток особистості не лише в школі, але й подальшому житті.
Список використаної літератури
1. Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 16–19.
2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.
3. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147–226.
4. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98–142.
5. Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальном обучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – №3. – С. 45–47.
6. Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М., 1985.
7. Каштанова А.А. Некоторые приемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995. – №7 – С. 34–38.
8. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
9. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Вища школа, 1984.
10. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.
11. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи. – К.: Освіта, 1992.
12. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
13. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение, 1979.
14. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательного материала на уроках // Начальная школа. – 1997. – №3 – С. 32–34.
15. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальная школа. – 1987. – №7. – С. 27–28.
У навчальному плані на в інваріантній частині виділено курс «Я і Україна. Навколишній світ», який може реалізуватися варіативно – через предметний зміст або шляхом його інтеграції. Зауважимо, що в зв’язку з прийняттям Державного стандарту початкової освіти цей предмет набуває виняткового значення для досягнення кінцевих результатів початкової освіти.
Останніми роками спостерігається різке зменшення кількості дітей, що відвідують дошкільні заклади, а відтак багато шестирічних першокласників прийдуть до школи непідготовленими.
На уроках з курсу «Я і Україна. Навколишній світ» долаються організаційно-педагогічні бар’єри, що значно полегшує період адаптації першокласників до нових умов (знижується тривожність дітей), впливає на емоційний стан дитини, її працездатність, здоров’я тощо.
Вивчення цього курсу допоможе розвантажити інші дисципліни від питань, які не мають до них безпосереднього відношення (формування культури поведінки, бережливого ставлення до природи, предметного світу та ін.), дадуть можливість учителю сконцентруватись на специфічних завданнях кожного предмета (формування обчислювальних навичок, оволодіння технікою читання, письма та ін.).
Провідна ідея курсу «Я і Україна. Навколишній світ» – сформувати в учнів уявлення про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність і до природи, і до суспільства.
Крім того, у процесі реалізації програми треба мати на увазі й інші важливі завдання, виконання яких має свідчити про успішність навчання:
– накопичувати і використовувати знання для того, щоб розрізняти те, що належить до природи і те, що зроблене людьми;
– розрізняти і встановлювати найпростіші взаємозв’язки в природі й суспільстві;
– вести спостереження, виконувати елементарні досліди, практичні роботи для перевірки своїх ідей;
– застосовувати;, навчально-пізнавальні вміння, сформовані під час вивчення курсу, в подібних, змінених, нових навчальних ситуаціях;
– використовувати знання, вміння і навички в своїй життєвій практиці.
Велика увага має приділятися формуванню загально-навчальних умінь і навичок, як-от: спостерігати, аналізувати, порівнювати, групувати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.
Тому в змісті курсу знайшли відображення актуальні проблеми, які інтегрують елементи знань з різних галузей.
Суспільствознавчий напрям курсу охоплює знання про людину як складноорганізовану моральну і самооцінну істоту; знання про українське суспільство; довкілля, в якому живе дитина; способи пізнання й орієнтації у навколишньому житті; сприяє поетапному усвідомленню єдності компонентів: «Я – сім’я – школа – рідний край – Україна»; розкриває взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві; передбачає активне спілкування дітей з соціальним і природним оточенням; накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, зокрема, етнічних, загальнонаціональних, загальнолюдських.
Природознавчий напрям охоплює систему знань (емпіричні факти, уявлення, поняття) про об’єкти неживої та живої природи, взаємозв’язки і залежності між ними; поглиблює і розширює уявлення, елементарні поняття та закономірні зв’язки і залежності між ними; ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України; з системою цінностей у ставленні до природи, до людей, до самого себе; спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною природи та свого здоров’я.
До змісту програми, крім перелічених, включено знання, що сприяють розвитку мислення дитини, спостережливості, самостійності, активності. А також особистісні, які виражають ставлення до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування в процесі пізнавальної, комунікативної діяльності і виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів та є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.
Суспільствознавчі та природознавчі знання на предметному рівні конкретизуються такими темами: «Про тебе самого»; «Родина, рідня, рід»; «Людина серед людей»; «Природа навколо нас»; «Твій рідний край»; «Твоя країна – Україна».
2.2 Аналіз методів та прийомів навчання «Я і Україна» в 1 класі
Сутність використання педагогічних методів передбачає інтелектуальну активність шестирічних школярів, їхню успішність, працездатність, розвантаження нервової системи за рахунок:
– забезпечення максимальної відповідності змісту навчального матеріалу рівням розвитку учнів, правильного співвідношення елементів відомого і невідомого; ефекту новизни; емоціогенності навчального матеріалу; використання елементів проблемності, які потребують подолання пізнавальних утруднень, продовжують радість перемоги над ними;
– організації колективної діяльності (взаємного навчання) на уроках, у ході якої діти включаються в багатопланову безпосередню взаємодію один з одним, що створює сприятливі умови для їх самоутвердження; врахування темпів і особливостей залучення до спільної роботи.
Колективна діяльність учнів можлива за умови організації проектного навчання. Цей метод передбачає групові форми роботи.
Організовуючи роботу в групах, учителю варто передбачити ефективність вибраної форми діяльності; подбати про підготовку матеріалу для роботи в групах; про забезпечення психологічного клімату на уроці тощо.
Для повноцінної реалізації програми передбачено підручник «Я і Україна. Віконечко».
У підручнику виділено ті ж розділи, що і в програмі. Зміст кожного наступного розділу збагачується у певній послідовності: від окремих конкретних фактів до елементарних узагальнень, що забезпечує взаємодію старих і нових знань, попереднього і нового досвіду.
Підручник передбачає багатоманітні розумові та практичні дії учнів, спрямовані на переробку одержаної інформації з різних джерел.
Це різні досліди з повітрям, водою, ґрунтом; завдання на співвіднесення рослин і тварин з місцем їх зростання й проживання; встановлення послідовності явищ і подій (що з чого, що – за чим та ін.); встановлення причиново-наслідкових зв’язків (чому люди шанують хліб; звідки нам відомо про гірке і солодке; чому небезпечно колупатись у вусі гострими предметами та ін.); на виявлення чемності й вихованості дітей в особистій поведінці та у ставленні до людей (як повинен звернутися хлопчик до перехожого, щоб дізнатися, котра година; як треба поводитись у храмі, бібліотеці тощо); на виявлення життєвої позиції щодо інших (що ти скажеш хлопчикові, який поламав дерева); на виявлення милосердя, чуйності (що ти скажеш, якщо твій друг забився і йому боляче…); на виявлення розуміння дитиною стану інших людей.
Підручник приваблюватиме шестирічну дитину неадекватністю постановки навчальних завдань, які спрямовані на організацію пошуково-дослідницької робота.
У підручнику чимало завдань, які передбачають спільну роботу шестирічних першокласників з батьками або іншими членами родини. Орієнтуючи батьків на співпрацю з дитиною, вчитель розкриває важливість такої співпраці. З одного боку, підвищується здатність дитини до адаптації у нових умовах, з іншого – обізнаність батьків у шкільних справах дитини. Адже відомо, що здебільшого спільна діяльність батьків і дітей виявляється у прибиранні квартири, приготуванні обіду тощо.
Основний зміст підручника реалізує істотні цілі предмета.
Засобом засвоєння основного змісту підручника виступає система навчально-пізнавальних та практичних завдань, яка передбачає формування в учнів уявлень про органи чуття, їх важливість у пізнанні навколишнього світу; збереження здоров’я дитини в різних непередбачених ситуаціях; уявлень про професії батьків; про історію назви населеного пункту, вулиці; вмінь користуватися спеціальними методами вивчення об’єктів природи, рукотворних предметів (виконати дослід, практичну роботу, вести спостереження тощо).
Окрім цього, для активізації процесу засвоєння основного змісту, його систематизації, узагальнення та посилення практичної спрямованості введено до підручника різноманітні рубрики: обговоріть правила; перевір; поміркуй; запам’ятай; полічи; обстеж; висій зернятко; підгодовуй птахів; змайструй з батьками годівничку для птахів тощо. Завдяки цьому урізноманітнюється також діяльність дитини, підтримується інтерес до предмета.
Оскільки основним методом накопичення конкретних знань з курсу є безпосередні спостереження учнів, практична та дослідницька діяльність, то основна роль підручника полягає у систематизації знань учнів, навчанні школярів зв’язувати окремі факти в ціле, розкривати їх у взаємозв’язках і взаємозалежностях.
Методична нестандартність уроків має запобігти перевантаженню учнів, створити позитивне тло навчання, стимулювати виникнення в дітей інтересу до пізнання.
Особливості проведення уроків у 1 класі полягають у тому, що засвоєння переважної частини матеріалу забезпечується шляхом безпосередніх спостережень за об’єктами природи і суспільства; проведення елементарних дослідів; виконання практичних робіт, прогностичних завдань; включення дитини в ігрову ситуацію; розв’язання ситуацій морального вибору; обговорення змісту українських народних казок; відгадування загадок; розмірковування над прислів’ями, приказками, фольклором сміхового жанру, розучування закличок, веснянок, мирилок тощо.
Важливо на уроці забезпечити комфортність дитини, оскільки негативні емоції утруднюють засвоєння навчального матеріалу. Психологи стверджують, що пригадування вивченого здійснюється на тлі переживання того стану, в якому була отримана інформація. Якщо ж ознайомлення з навчальним матеріалом відбувалося в ситуації дискомфорту, то разом із внутрішнім небажанням відтворювати неприємні переживання у дитини мимовільно виникає й опір до відтворення засвоєного змісту.
Матеріал курсу «Я і Україна. Навколишній світ» розташовано за принципом концентричності. Це дає змогу з кожним уроком (на складнішому навчальному матеріалі) розвивати, розширювати, збагачувати, систематизувати уявлення й елементарні поняття дітей про явища навколишньої дійсності, створювати з одних фактів основу для розуміння інших, збагачувати моральний досвід.
Розповідь учителя в першому класі є одним із способів викладання нового матеріалу. Розповідь – це систематичне викладання фактичного навчального матеріалу або опис певного природного об'єкта чи явищ природи. До розповіді вчитель вдається тоді, коли вивчається тема, з якої в дітей немає відомостей або вони незначні, а текст підручника не дає повних уявлень про предмети або явища. Розповідь учителя дає учням можливість ознайомитися з матеріалом у послідовному, систематичному вигляді, вчить їх правильно й логічно мислити. Вона повинна створити в учнів образні уявлення про виучувані предмети і явища.
Розповідь учителя за формою викладу повинна бути доступною і популярною з урахуванням віку і рівня розвитку дітей, зрозумілою всім учням, а не окремим з них, повинна бути яскравою й емоційною, пробуджувати інтерес і активізувати розумову діяльність учнів. Розповідь повинна бути також ідейно спрямованою, не містити помилок і неточностей. Розповісти чітко і просто вчитель зможе лише тоді, коли сам знатиме досконало той матеріал, який пояснює дітям. Щоб докладно ознайомитися з науковим трактуванням того або іншого питання, вчитель використовує різні додаткові джерела: енциклопедії, науково-популярну літературу, довідники та ін. Розповідь повинна бути логічно і стилістично правильною, не містити неправильних слів. Тільки правильно побудована, емоційна і яскрава розповідь захопить дітей, зацікавить їх, буде прикладом правильної побудови відповіді. Вона повинна мати і виховне значення.
З усіх форм живого слова найефективнішою для учнів молодших класів є бесіда – діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Вона активізує педагогічний процес, збуджує мислення дітей, підвищує працездатність і самодіяльність учнів. Німецький педагог А. Дістервег зазначав, що будь-який метод поганий, якщо привчає учня до простого сприймання або пасивності, і добрий в тій мірі, в якій пробуджує в ньому самодіяльність.
Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям з прочитаних книг, з власних спостережень над предметами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, картин, таблиць, карт, кіно – або діафільмів та ін. її проводять у формі запитань учителя і відповіді учнів. Іноді учні також ставлять запитання, які потребують вичерпної відповіді. Запитання до учнів треба ставити так, щоб вони збуджували думку, самостійне мислення, спонукали до відповіді. Конкретні, точні, чіткі запитання дають змогу проводити бесіду послідовно, логічно пов'язувати в окремі частини програмний матеріал. Провести жваву, насичену навчальним матеріалом, логічну, цікаву для дітей бесіду нелегко, особливо для молодого вчителя. К.Д. Ушинський звертає увагу на те, що запитання, відповіді на які розкривають повністю зміст прочитаного, не так легко поставити, як може здатися на перший погляд, і наставнику слід спершу самому засвоїти зміст статті і підготувати запитання до неї. Спочатку краще попередньо навіть записувати ці запитання.
Для вивчення багатьох об'єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Проведення дослідів має велике навчальне і виховне значення. Вони дають можливість показати виникнення, розвиток і дію певного явища, яке іноді безпосередньо спостерігати неможливо і механізм якого може залишитися недоступним розумінню дітей. Під час досліду можна показати і розглянути ті чи інші властивості предметів або речовин, простежити хід якогось виробничого процесу. Постановка досліду збуджує інтерес учнів, розвиває їх спостережливість і мислення.
У класі за допомогою дослідів можна не тільки демонструвати і довести до розуміння дітей деякі явища природи, а й з'ясувати причинні взаємозв'язки в природі, розкрити причини виникнення окремих явищ, у доступній для дітей формі ознайомити із законами природи, розкрити матеріалістичну суть природних процесів і явищ.
Наводимо орієнтовне планування матеріалу предмета «Я і Україна. Навколишній світ». Важливо зазначити, що вчитель має творчо підійти до його використання, за необхідності поміняти уроки місцями, внести деякі зміни до змісту матеріалу окремих уроків (див. Додаток А).
Отже, як бачимо до основних методів та прийомів навчання курсу «Я і Україна» в 1 класі слід віднести наступні:
· робота з підручником;
· спостереження;
· розповідь учителя;
· бесіда;
· наочні і практичні методи.
Варто сказати, що використання одного методу чи групи на певному уроці не є ефективним і припустимим. Всі методи в процесі навчання слід використовувати в системі, з планомірним їх чергуванням і взаємозамінюванням. Разом з цим уроки слід насичувати різноманітними ігровими та цікавими моментами, щоб покращувати сприймання учнів, динаміки на уроці та зацікавленості дітей (комплект природознавчих ігор для першокласників див. Додаток Б).
Висновки
Джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини, тварин найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбувається і під час цільових прогулянок, екскурсій, які проводяться в позаурочний час, та під час роботи на навчально-дослідній ділянці.
Короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих внаслідок безпосереднього спілкування з природою.
Провідними методами пізнання природи є спостереження, які проводяться переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіда, розповідь, робота з підручником, наочними посібниками), учитель постійно опирається на спостереження, життєвий досвід дітей, а включаючи їх в ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності, доступність засвоєння матеріалу.
Отже, основними особливостями навчання першокласників на уроках «Я і Україна» є:
· насичення процесу навчання наочними посібниками;
· використання екскурсій для спостереження учнів за природою;
· використання ігор та інших розвантажувальних методів;
· опора на життєвий досвід дітей;
· активізація пізнавальної діяльності тощо.
Говорячи про освіту першокласників, слід пам’ятати, що їх навчання є обов’язковою ланкою та першою сходинкою, яка забезпечує майбутній розвиток особистості не лише в школі, але й подальшому житті.
Список використаної літератури
1. Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 16–19.
2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.
3. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147–226.
4. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98–142.
5. Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальном обучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – №3. – С. 45–47.
6. Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М., 1985.
7. Каштанова А.А. Некоторые приемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995. – №7 – С. 34–38.
8. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
9. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Вища школа, 1984.
10. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.
11. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи. – К.: Освіта, 1992.
12. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
13. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение, 1979.
14. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательного материала на уроках // Начальная школа. – 1997. – №3 – С. 32–34.
15. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальная школа. – 1987. – №7. – С. 27–28.
