1.2 Теоретичні основи дослідження формування індивідуальних стилів професійної діяльності майбутніх педагогів

эАналіз наукових джерел щодо проблематики індивідуального стилю професійної діяльності особистості засвідчив, що це питання по-різному досліджувалось як у вітчизняних, так і в зарубіжних роботах. Водночас необхідно зазначити, що дослідження з індивідуального стилю діяльності інтенсивніше проводились у психологічній сфері на відміну від інших галузей науки.
У психології поняття “стиль” першим використав А. Адлер (1927, 1929), засновник індивідуальної психології як напряму у психоаналізі. Класичними з проблеми стилю стали роботи також Г. Олпорта, Д. Ройса та Е. Поула. [25, 24]
Аналізуючи особливості дослідження індивідуального стилю діяльності зарубіжними фахівцями, необхідно зазначити, що вони характеризувалися особистісним підходом до означеної проблеми, який дозволив розкрити та описати інструментальну й компенсаторну функції стилю, взаємовплив стилю на особистісні структури і поведінку. Натомість у дослідженнях не розглядалася залежність індивідуального стилю від вимог довкілля, своєрідності діяльності, тобто не усвідомлювався зворотний вплив діяльності, життєвих умов на формування особистості.
Аналіз різноманітних вітчизняних досліджень щодо трактування поняття індивідуального стилю, дозволив систематизувати їх за загальними концепціями. Означені підходи умовно поділено на три групи.
У першій групі підходів стиль розглядається як індивідуально-своєрідна система особистості, обумовлена особливостями її нервової системи та особистісними характеристиками, а класифікації, що входять до означеної групи, побудовані на внутрішніх умовах індивідуального стилю діяльності.
У вітчизняній психології проблема індивідуального стилю діяльності розглядається насамперед у контексті загальної теорії діяльності. Одним з перших дав визначення стилю Б.М. Теплов, який аналізував його як спосіб успішного виконання діяльності, що залежить від здібностей людини. [36, 133] Автор зазначав, що здатність людини до того чи іншого виду діяльності зумовлена її певними індивідуально-психологічними здібностями та їх різноманітним синтезом. Означені положення було відбито в експериментальних дослідженнях Е.А. Голубєвої [12], C.А. Гільманова [13, 96], В.Д. Небиліцина [31, 18], які засвідчили, що індивідуальний стиль діяльності може мати пристосувальне значення у процесі оволодіння професійними навичками.
Друга група підходів розглядає стиль у межах опису людської діяльності з погляду характеристики способу її здійснення як сукупності компонентів діяльності. Класичним для вітчизняної концепції індивідуального стилю виявився підхід, обумовлений В.С. Мерліним [28], [29] і Є.А. Клімовим [18], який визначає стиль не як окремі властивості або особливості активності індивідуальності, а як систему типологічно зумовлених засобів і прийомів діяльності. Водночас успішність діяльності виступає ознакою сформованості стилю, а неуспішність - ознакою стихійно сформованого та типологічно неадекватного стилю.
Щодо педагогічного керівництва, то вчені (Н.В. Бордовська, І.А. Зязюн, А.А. Реан) [14], [15] виокремлюють такі стилі діяльності й виховання, як авторитарний, демократичний, ліберальний, засадами яких стало дослідження Курта Левіна. В авторитарному стилі характерна тенденція до жорсткого управління і контролю. Авторитарний учитель здійснює самоуправління і не допускає ніякої ініціативи з боку учнів. У демократичному стилі оцінюється не особистість, а факти. Демократичний учитель дозволяє учням висловлювати власні думки і розвиватися. Ліберальний стиль розглядають як відсутність активної участі педагога в управлінні процесом навчання і виховання.
Підходи третьої групи акцентують увагу на переосмисленні класичних теорій щодо поняття індивідуального стилю з метою визначення структурного інструментарію стилів різних видів діяльності. В означеній групі підходів стиль розглядається як сукупність різних індивідуальних якостей і системи способів діяльності (К.А. Абульханова-Славська, А.К. Маркова, Н.Я. Ніконова, О.П. Саннікова, М.Р. Щукін) [1], [2], [25], [26], [33]. Так, А.К. Маркова і Н.Я. Ніконова заклали в основу свого підходу щодо розгляду індивідуального стилю діяльності поєднання змістових і формально-динамічних характеристик, вони підкреслили їх взаємовплив у педагогічній роботі вчителя [26, 59-61]. Змістова характеристика включає орієнтацію вчителя переважно на процес або результат своєї праці. До динамічних характеристик автори віднесли гнучкість, стійкість, переключення, а до результативності - рівень знань, інтерес учнів до предмета. О.П. Саннікова зазначає, що істинна майстерність у будь-якій діяльності, зокрема педагогічній, досягається у створенні такого стилю діяльності, який базується на індивідуальних психологічних характеристиках особистості. [33, 127] На думку І.А. Зязюна, стиль - це усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель у педагогічній взаємодії, що залежить від особистісних якостей педагога і параметрів педагогічної ситуації. [14, 58] І.П. Підласий відносить поняття індивідуального стилю діяльності до структури професійного потенціалу педагога, який складається з професійної підготовки, творчості педагога, його професіоналізму та педагогічної культури. [13, 42]
На основі досліджень вітчизняних науковців (В.В. Москаленко, В.А. Семиченко та ін), спілкування, можна визначити як міжособистісну взаємодію, яка являє собою сукупність зв’язків і взаємовпливів, що виникають і закріплюються між людьми у процесі їх спільної життєдіяльності. [30, 32], [34, 21-22] Виходячи із такого трактування, професійну діяльність педагога або педагогічне спілкування розглядається, як процес комплексної взаємодії викладача і учнів, мета якого полягає у забезпеченні ефективного навчання, виховання і розвитку особистості. На основі аналізу досліджень у контексті особистісного підходу (С.Л. Рубінштейн, В.М. Мясищев, О.О. Бодальов, К.А. Абульханова-Славська, Г.А. Мюррей, Л.А. Петровська, О.Т. Соколова), індивідуальний стиль педагогічної діяльності визначено як комплекс індивідуально своєрідних, стабільних у часі та трансситуаційних способів, прийомів спілкування, які детермінуються мотиваційно-ціннісними диспозиціями викладача. [4, 6-12], [1, 163], [32, 85-86]

1.3 Поняття індивідуального стилю педагогічної діяльності та фактори, які впливають на його формування

Проблема ефективності стилів професійно-педагогічної діяльності не має однозначного вирішення. Одні дослідники визнають в якості найбільш ефективного якийсь один конкретний стиль педагогічної. Інші схиляються до думки про неадекватність самої постановки проблеми пошуку однозначно продуктивних і непродуктивних стилів: універсального, ефективного взагалі, в усіх умовах та відношеннях стилю професійно-педагогічної діяльності не існує.
Педагогічна діяльність учителя (викладача), як і будь-яка інша діяльність, характеризується визначеним стилем. Стиль діяльності (наприклад, педагогічної) у самому широкому змісті слова - стійка система способів, прийомів, що виявляється в різних умовах її існування. Він обумовлюється специфікою самої діяльності, індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта. [4]
По Е.А. Климову, індивідуальний стиль діяльності у вузькому змісті - "це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається в людини, що прагне до найкращого здійснення даної діяльності... індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності" [15, 49]. Підкреслюється, що це індивідуальне своєрідне сполучення прийомів і способів, що забезпечує найкраще виконання діяльності. [14] Стиль діяльності включає її оперативний склад, уміння і навички, виявляючи здатності самого суб'єкта й обумовлюючи його індивідуально-психологічними й особистісними особливостями.
К. Левіним були позначені три стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний. У стилі виділяються дві сторони: змістовна і технічна, тобто формальна (прийоми, способи).
Стилі педагогічної діяльності, в першу чергу, поділяються на три загальних: авторитарний, демократичний та потурання, але одночасно мають власне "педагогічний зміст". Так, А.К. М аркова визначає їх таким чином:
Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні, колега в спільному пошуку знань. Учитель залучає учнів до прийняття рішень, враховує їхню думку, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше перебувають у стані спокійної задоволеності, високої самооцінки. Учителя з цим стилем більше звертають увагу на свої психологічні уміння. Для таких учителів характерні велика професійна стійкість, задоволеність своєю професією.
Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель одноосібно приймає рішення, установлює твердий контроль за виконанням пропонованих їм вимог, використовує свої права без врахування ситуації і думок учнів, не обґрунтовує свої дії перед учнями. Унаслідок цього учні втрачають активність чи здійснюють її тільки при ведучій ролі вчителя, виявляють низьку самооцінку, агресивність. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Головними методами впливу такого вчителя є наказ, повчання.
Для вчителя характерна низька задоволеність професією і професійною нестійкістю. Учителя з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.
Ліберальний стиль. Вчитель іде від прийняття рішень, передаючи ініціативу учням, колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює без системи, виявляє нерішучість, коливання. У класі хитливий мікроклімат, приховані конфлікти".
Кожний з цих стилів, виявляючи відношення до партнера взаємодії, визначає його характер: від підпорядкування, проходження - до партнерства і до відсутності спрямованого впливу. Істотно, що кожний з цих стилів припускає домінування або монологічної, або діалогічної форми спілкування.
Більш деталізована по характеру включеності в діяльність педагога спілкування диференціація стилів запропонована В.А. Кан-Каликом. [10] До цих стилів відносяться:
стиль захопленості педагога спільною творчою діяльністю з учнями що є вираженням відносини вчителя до своєї справи, до своєї професії;
стиль дружнього розташування, що служить загальним тлом і передумовою успішності взаємодії вчителя з класом.В.А. Кан-Калик звертає увагу на небезпеку переходу дружнього розташування у фамільярність, панібратство, що може згубно позначитися на педагогічній діяльності в цілому.
стиль спілкування - дистанція, що є вираженням авторитарного стилю, що, сприятливо позначаючись на зовнішніх показниках дисципліни, організованості учнів, може привести до особистісних змін - конформізму, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниженню рівня домагань і т.д.;
стиль спілкування - лякання і загравання. Обидва стилі свідчать про професійну недосконалість педагога.
Комунікативний аспект педагогічного спілкування посідає особливе місце в роботі вчителя, оскільки передбачає інтенсивний обмін інформацією між ним і учнями. Від того, як повно він використовує різноманітні комунікативні засоби, враховує рівень поінформованості учнів, можливі бар'єри спілкування, неабиякою мірою залежить ефективність педагогічної діяльності.
Проте спостереження свідчать, що мовлення вчителя, особливо початківця, займає у навчальному процесі невиправдано багато часу. Учителі ж, які оволоділи педагогічною майстерністю, широко використовують можливості немовних засобів спілкування, а їхнє мовлення характеризується лаконічністю і змістовністю.
Якщо ж узяти інтерактивний аспект педагогічного спілкування, то відомо, що при демократичному стилі, який реалізує вчитель, школярі значно частіше, ніж за інших стилів, відчувають задоволення і радість від навчання. Такий учитель працює з усім класом, організовує спільну діяльність, ураховуючи індивідуально-психологічні особливості учнів, заохочуючи їх до кооперації зусиль. Водночас авторитарний стиль негативно позначається на самооцінці учнів, особливо слабовстигаючих. У початкових класах значення стилю спілкування ще очевидніше, більшість першокласників, з якими працюють авторитарні вчителі, виявляють бажання повернутися до дитячого садка. Відомо також: якщо стиль спілкування, засвоєний дитиною вдома, відрізняється від стилю, що його демонструє вчитель, між ними складаються далеко не гармонійні стосунки. [4]
На нашу думку найбільш ефективним є гармонійний або збалансований індивідуальний стиль професійно-педагогічної діяльності, в якому яскрава вираженість певних параметрів міжособистісної поведінки поєднується зі здатністю гнучко і адекватно реагувати на мінливі ситуації професійно-педагогічної взаємодії.
На основі узагальнень психологічних досліджень про тривимірну модель міжособистісної взаємодії, можна виділити три параметри, за якими розрізняють поведінкові прояви професійно-педагогічної діяльності: „домінантність - залежність”, „доброзичливість - ворожість”, „формальність - особистісність". [38, 119]
За даними параметрами можна виділити сім стилів професійно-педагогічної діяльності: авторитарний, м’який, доброзичливий, агресивний, формальний, конформний та збалансований.
Найбільш оптимальним для ефективної професійно-педагогічної взаємодії є стиль педагогічної діяльності, в якому вимогливість, певна міра домінантності педагога поєднується із доброзичливістю, прийняттям вихованців та особистісною відкритістю, конгруентністю. Такому типу взаємодії відповідає збалансований стиль професійно-педагогічного спілкування. Доброзичливий стиль спілкування теж дозволяє налагодити з учнями продуктивні взаємостосунки, але строга спрямованість на встановлення з учнями відкритих, хороших взаємостосунків, боязнь отримати негативну оцінку на свій рахунок, використання тільки позитивних форм соціального контролю, ігнорування соціальної дистанції дещо знижує виховний потенціал даного стилю, перешкоджає виконанню професійно-рольових обов’язків. [40, 29-31]
Інші стилі педагогічної діяльності мають у своїй основі неадекватне виховній діяльності, диспропорційне поєднання основних параметрів міжособистісної поведінки, що негативно позначається на ефективності професійно-педагогічної взаємодії.
Аналіз стилів педагогічної діяльності в залежності від її характеру включає такі його сторони: змістовні характеристики стилю (орієнтація вчителя на процес чи результат своєї праці, розгортання вчителем орієнтованого та контрольно-оціночного етапів своєї праці); динамічні характеристики стилю (гнучкість, стійкість, вміння переключатися); результативність (рівень знань і навичок учіння у школярів, а також інтерес учнів до предмета). На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя:
Емоційно-імпровізаційний. Орієнтуючись здебільшого на процес навчання, викладач недостатньо адекватно планує свою роботу по відношенню до кінцевих результатів; для викладання відбирає найбільш цікавий матеріал, а важливий, але нецікавий залишає на самостійне вивчання. Орієнтуючись в основному на сильних студентів, намагається, щоб його робота була творчою. Діяльність викладача високо оперативна: часто міняє види роботи, практикує колективні обговорення. Однак багатий арсенал методів, що використовуються у навчанні, сполучається з низькою методичністю, недостатнім уявленням про роль закріплення і повторення навчального матеріалу.
Емоційно-методичний. Орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, викладач адекватно планує навчально-методичний матеріал, не упускаючи закріплення і запам'ятовування, включаючи повторення і контроль знань, що плануються.
Розумово - імпровізований. Для викладача характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності і рефлексії. Сам викладач менш говорить, особливо під час опитування, віддаючи перевагу впливу на тих, що навчаються, побічним шляхом, даючи можливість детально оформити відповідь.
Розумово-методичний. Орієнтуючись здебільшого на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, викладач виявляє консервативність у використанні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність сполучається з малим, стандартним набором методів навчання.
На основі аналізу літератури можна виділити основні критерії сформованості індивідуальних стилів спілкування: домінантність, залежність, формальність, особистісність, доброзичливість, ворожість, гнучкість. За даними критеріями виділяють рівні сформованості ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності: високий, середній, низький. [40, 32]
Стильові особливості педагогічної діяльності залежать від чинників індивідуально-психологічного мікрорівня спілкування. Основними чинниками ефективних індивідуальних стилів на мікрорівні є: збалансованість усіх груп професійно-ціннісних орієнтацій (формування предметних знань, дисципліна і порядок на заняттях, встановлення доброзичливих стосунків, авторитет у студентів); високі мотиви досягнення, афіліації та помірно виражений мотив домінування; адекватність уявлень педагогічним наслідкам різних способів професійно-педагогічного спілкування; позитивні професійні Я-образи.
Основними чинниками неефективних індивідуальних стилів мікрорівня є: незбалансованість професійно-ціннісних орієнтацій; низький мотив афіліації (мотивація страху неприйняття значущо перевищує мотивацію надії на прийняття); низький мотив досягнення (мотив уникнення невдачі значущо перевищує мотив прагнення до успіху), мотив домінування або досить високий або занадто низький; неадекватність уявлень педагогічним наслідкам різних способів професійно-педагогічного спілкування; негативні професійні Я-образи.
Сформованість індивідуального стилю педагогічної діяльності у майбутніх викладачів залежить від чинників мезорівня спілкування у вищому аграрному навчальному закладі. Основними чинниками мезорівня є: відведення на вивчення психолого-педагогічних дисциплін незначного відсотку часу; зміст навчальних програм; відсутність у викладачів вищого навчального закладу психолого-педагогічної освіти; незбалансованість різних груп професійно-ціннісних орієнтацій у викладачів; перевага у викладачів неефективних стилів професійно-педагогічного спілкування. [39, 202-203]
З урахуванням різних підходів до типології індивідуального стилю педагогічної діяльності в якості основних типостворюючих характеристик стилю визначені організаційний і комунікативний аспекти педагогічної діяльності (орієнтація вчителя на діяльність або міжособистісні відносини), їхнє різне співвідношення. Відповідно до домінуючої групи педагогічних умінь, що дозволяють учителю виявити свої педагогічні здатності, схильністю до певного виду педагогічної діяльності, формі організації педагогічного спілкування виділені наступні типи стилю: організаторський, комунікативний і організаторсько-комунікативний.
Комунікативний стиль характеризується перевагою в діяльності вчителя комунікативного компонента, прагненням до створення сприятливої емоційної атмосфери, орієнтацією більшою мірою на процес навчання. Таким педагогам властиві інтенсивне спілкування, обумовлене в основному потребою у встановленні ділових відносин, попередньо обмірковані взаємини з учнями, переважно доброзичливий тон.
Організаторський стиль властивий учителям, у діяльності яких більшою мірою виражені організаційний компонент і орієнтація на результат навчання. Для них характерні старанність підготовки до уроку, рівномірний темп ведення уроку, стійкість вимог до учнів і чітка регламентація їхньої діяльності, емоційна стабільність, упевненість у собі, прагнення до ділових (з тенденцією на стратегію авторитарності) відносин, відносна бідність і стандартність засобів спілкування.
Організаторсько-комунікативний стиль характеризується інтенсивним проявом у діяльності вчителів як організаційного, так і комунікативного компонентів. Учителів даного стилю відрізняють орієнтація як на процес, так і на результати навчання, творчий характер ведення уроку, оперативність у рішенні педагогічних завдань, використання великого арсеналу методів і прийомів навчання, способів педагогічної взаємодії, схильність до імпровізації, велика інтенсивність спілкування.
Існуюча типологія стилів професійної діяльності вчителя, яка базується на індивідуально-типологічних особливостях людини, може бути основою для здійснення особистісно-орієнтованого підходу в процесі практичної підготовки, спрямованої на становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя. [39, 204-205]
Теоретичний аналіз сутнісних характеристик індивідуального стилю педагогічної діяльності й аспектів його становлення дозволив розробити структурно-логічну модель, що включає компоненти й рівні стилю, а також адекватні динаміці їхнього розвитку етапи практичної підготовки. [38, 120]
У зв'язку з тим, що сутнісні характеристики індивідуального стилю педагогічної діяльності обумовлюються мотивацією, ціннісними орієнтаціями й спрямованістю особистості вчителя, а також накопиченим суб'єктивним досвідом, рівнем розвитку педагогічних умінь, сформованістю рефлексивних механізмів, як структурні елементи індивідуального стилю діяльності виділені наступні компоненти: мотиваційно-ціннісний, змістовно-діяльнісний і рефлексивний-перетворюючий. [9, 82-83]
Мотиваційно-ціннісний компонент, на основі аналізу психолого-педагогічних досліджень є змістостворюючим у структурі стилю, тому що він пов'язаний з формуванням стійкого прагнення майбутнього вчителя до становлення власної індивідуально-своєрідної системи загально-педагогічних знань, умінь, навичок, які визначаються мотивацією й спрямованістю його особистості, що виражаються в потребах, установках і ціннісних орієнтаціях.
Змістовно-діяльнісний компонент виділений, виходячи з посилання, що, стиль діяльності в самому широкому змісті слова - стійка система способів, прийомів, що проявляється в різних умовах її здійснення (Н.Д. Левітов, Е.А. Климов і ін). При цьому принципове значення має висновок В.А. Сластьоніна про те, що практична готовність учителя як складова його професійно-педагогічної компетентності проявляється через дві основні групи вмінь - організаторські й комунікативні. Даний компонент містить у собі індивідуально-своєрідну систему методів, прийомів і засобів професійної діяльності, психолого-педагогічної взаємодії вчителя.
За допомогою рефлексивно-перетворюючого компонента здійснюється побудова майбутнім учителем індивідуальної програми індивідуально-професійного самовдосконалення, становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності. Цей компонент проявляється в індивідуальних способах рефлексії професійної діяльності, спрямованих на усвідомлення ефективності своїх педагогічних дій, на самозміну майбутнього вчителя в професійній діяльності.
Компоненти індивідуального стилю педагогічної діяльності взаємозалежні й визначають прояв один одного. [9, 85-87]
З огляду на, що індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це система способів дій учителя, яка динамічно розвивається і базується на особистісних якостях, потрібно розглядати його в контексті становлення.
Теоретичний аналіз досліджень дозволив зробити висновок, що становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя являє собою тривалий, багатоступінчастий процес кількісних і якісних змін структурних компонентів стильової системи діяльності протягом її розвитку, успішність якого забезпечується взаємозв'язком зовнішніх, керованих, здійснюваних у навчанні й внутрішніх особистісних процесах, що припускають перехід з одного рівня на інші, більш досконалі. [6, 167]
Структурні компоненти індивідуального стилю педагогічної діяльності можуть бути визначені як основні критерії, що дозволяють діагностувати рівневі зміни в його становленні в майбутнього вчителя. Кожний із критеріїв розкривається через систему показників: мотиваційно-ціннісний (інтерес до майбутньої професійної діяльності, ціннісні орієнтації, мотивація самовдосконалення й оволодіння індивідуальним стилем діяльності), змістовно-діяльнісний (актуалізація індивідуально-своєрідної системи педагогічних умінь і навичок, адекватність професійних дій, креативність), рефлексивно-перетворюючий (рефлексивна позиція, рефлексивні вміння й навички, готовність до адекватної самооцінки).
На основі розроблених критеріїв і показників становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя були виявлені його рівні: позастильовий, репродуктивний, пошуковий, творчий.
Позастильовий рівень характеризується відсутністю стильових проявів, при якому основні педагогічні ідеї майбутнім учителем не осмислені, потреба реалізовувати професійні знання й уміння для рішення педагогічних завдань не розвинена, простежується низький рівень мотивації, педагогічна спрямованість і вихід у рефлексивну позицію не виражені.
Репродуктивний рівень властивий майбутнім учителям, які на основі осмислення лише деяких педагогічних ідей володіють окремими вміннями на основі наслідування або інструкції; захопленість учбово-професійною діяльністю носить ситуативний характер, інтерес до професії виражений помірковано, відношення до педагогічної діяльності хитлива; студенти уникають творчих завдань; їхня рефлексивна позиція не пов'язана з усвідомленням власного стилю діяльності.
Пошуковий рівень свідчить про осмислення основних педагогічних ідей і понять, про оволодіння професійними знаннями й уміннями, про прагнення майбутнього вчителя вдосконалити окремі елементи виконуваної роботи. Студент здійснює проби переносу колишнього досвіду педагогічних дій у нові ситуації, звільняється від прихильності до готового зразка. Чинені дії осмислені, самостійні й доцільні. Стійке бажання брати участь у професійній діяльності, проявляючи в ній індивідуальні особливості (прагнення до індивідуалізації). Рефлексивна позиція пов'язана із самоствердженням, самореалізацією через вироблення індивідуального стилю.
Творчий рівень характеризується усвідомленим позитивним емоційним відношенням майбутнього вчителя до професійної діяльності, баченням у ній особистісного змісту, захопленістю процесом формування індивідуального стилю, стійким прагненням до прояву індивідуально-своєрідної системи загально-педагогічних знань, умінь, навичок. Студент володіє глибокими, системними, усвідомленими знаннями, уміннями; дії відбуваються швидко й легко; проявляє творчий підхід до рішення педагогічних завдань; рівень самооцінки досить високий, рефлексивна позиція пов'язана із самоактуалізацією через аналіз себе як коригувальну свою діяльність суб'єкта. [6, 203-205]
Системний аналіз особливостей індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів дозволяє охарактеризувати рівні прояву досліджуваної професійно-особистісної освіти.
Низький рівень: майбутній учитель незацікавлений у роботі з учнями, він спрямований на задоволення власних потреб; рішення приймаються необмірковано, педагогічна ситуація не осмислюється, а педагогічна взаємодія характеризується формальним спілкуванням. Діяльність учителя здійснюється методом випробувань і помилок. Все вирішують обставини та певні педагогічні умови. Вчителю цього рівня притаманна низька варіативність дій. Стиль діяльності формується стихійно, суб’єкт пристосовується до професійних умов, а власні індивідуальні особливості або не використовуються, або зовсім подавляються.
Середній рівень: студент замислюється над своїми можливостями та перспективами їх реалізації. Він спрямований на педагогічну діяльність, але його бажання мінливі і залежать здебільшого від обставин. Майбутній фахівець намагається організувати продуктивну педагогічну взаємодію, встановити контакт з аудиторію, зацікавити її у важливості предмета мовлення, випробувати себе в різних формах організації навчально-виховного процесу, але під контролем інших. Студента занадто цікавить стороння думка, він не виходить у своїй діяльності за межі відомих йому правил та інструкцій, працюючи за підказками, перевіреними зразками і стандартами. Водночас не відбувається системного формування стилю діяльності. Цей процес характеризується фрагментальним проявом індивідуальності.
Достатній рівень: майбутній учитель характеризується визначеною професійною позицією, мотиваційною спрямованістю на ефективну педагогічну взаємодію. Він здатний дохідливо розтлумачити сутність і зміст предмета мовлення, схилити слухачів до виконання запропонованої програми. Спостерігається здатність до інноваційної діяльності, що проявляється в зацікавленості новітніми тенденціями та пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу. Студент володіє системою самовпливу та основними принципами саморегуляції з метою створення нового адекватного стилю діяльності. Вибір поведінкового стилю здійснюється свідомо, на основі рефлексії власного досвіду. Індивідуальний стиль формується цілеспрямовано з орієнтацією на розвиток учня як творчої натури.
Високий рівень: студент характеризується професійною спрямованістю, бажанням організовувати теплу педагогічну взаємодію. Прояв позитивних емоцій вказує на почуття захопленості, емоційне піднесення, радість спілкування з учнями. Майбутній учитель проявляє творчу ініціативу та активність в організації різних форм навчально-виховного процесу; йому притаманні варіативне, оригінальне розв’язання педагогічних завдань, пошук нових творчих способів роботи. Студент майстерно володіє саморефлексією та саморегуляцією, оптимально застосовує творчий потенціал, активно використовує авторські технології, в нестандартних ситуаціях здатний забезпечити реалізацію адекватного стилю діяльності, знаходить нові ресурси. Майбутній учитель не чекає нових інструкцій, постійно пропонує свої ідеї, відстоює власні цінності з урахуванням можливостей як своїх, так і учнів. [20, 269-271]
Відповідно до особистісно-діяльного підходу вирішальним фактором становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя визначена професійна практична підготовка, збагачення змісту й методів якої сприяє ефективності цього процесу. При цьому "збагачення" розглядається як внесення в практичну підготовку елементів, що підвищують її цінність, корисність і сприятливе успішне становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя.
Адекватними рівневим проявам індивідуального стилю педагогічної діяльності є наступні етапи практичної підготовки: орієнтаційно-мотиваційний, операційно-регулятивний, інтегративно-узагальнюючий.
Перший етап - орієнтаційно-мотиваційний - спрямований на виявлення й формування мотивації майбутньої професійної діяльності, системи ціннісних орієнтацій, професійної самосвідомості, стимулювання саморозвитку особистості майбутнього педагога. На даному етапі формуються стійка мотивація до оволодіння індивідуальним стилем педагогічної діяльності, усвідомлення себе як неповторної, унікальної індивідуальності, спрямованість особистості студента на самореалізацію й самовдосконалення в індивідуально-професійній сфері.
На другому етапі - операційно-регулятивному - відбувається оволодіння майбутніми вчителями цінностями й змістами учбово-професійної діяльності, створення індивідуальних фрагментів педагогічної діяльності, розвивається вміння співвідносити свої можливості з нормативами педагогічної діяльності. Головні завдання цього етапу: оволодіння узагальненими способами дій на основі цілісної системи теоретичних знань, формування професійно-педагогічної спрямованості особистості, розвиток гуманістичних професійних цінностей, удосконалювання рефлексивної позиції студентів.
Третій етап - інтегративно-узагальнюючий - припускає послідовне втілення індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя, реалізацію його індивідуально-професійного самовираження, підвищення статусного значення професійно-орієнтованих знань як в особистісному, так і в професійному плані, структурування знань і навичок у процесі оволодіння індивідуальним стилем діяльності, розвиток креативності.
На третьому етапі вирішуються наступні завдання: реалізація в конкретної, що постійно розширюється й ускладнюється професійної діяльності в процесі педагогічної практики власних педагогічних ідей і переконань майбутнього вчителя; розвиток індивідуального стилю педагогічної діяльності, формування адекватної самооцінки, позитивної самосвідомості, здійснення індивідуально-коригувальних дій. [23, 27]
Отже, успішність становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя забезпечується особистісно-орієнтованим характером її здійснення, єдністю інформаційного й діяльного аспектів професійної освіти за умови формування в студентів ціннісного відношення, особистісної значимості теоретичних і практичних знань.
Таким чином, становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя відбувається в процесі активного освоєння її змістовної й процесуальної характеристик, при обов'язковому виборі й розвитку суб'єктом у своїй діяльності такої системи засобів і форм взаємодії із професійним середовищем, які найбільшою мірою відповідають його внутрішньому складу, схильностям, індивідуально-типологічним особливостям і ціннісно-значеннєвим установкам.

Розділ 2. Практична частина

2.1 Визначення особливостей індивідуальних стилів педагогічної діяльності майбутнього вчителя

Для того, щоб виявити попередній рівень розвитку стильових проявів у діяльності майбутніх учителів, потрібно провести діагностику, за допомогою використання діагностичних методик, спрямованих на діагностику спрямованості особистості Смекала-Кучера [Див. Додаток I], та на аналіз студентом-майбутнім педагогом особливостей індивідуального стилю своєї педагогічної діяльності - на основі типології індивідуальних стилів педагогічної діяльності А.К. Маркової в співпраці з А.Я. Ніконовою [Див. Додаток ІІ].
Студентам IV курсу гуманітарного факультету, психологічного відділення, які проходили педагогічну практику у загальноосвітніх школах у вигляді проведення уроків, було запропоновано відповісти на опитувальник аналізу особливостей індивідуального стилю своєї педагогічної діяльності. [Див. Додаток ІІ]. Опитувальник містить 33 запитання, які розкривають приналежність студента-майбутнього педагога до одного з чотирьох стилів педагогічної діяльності: емоційно-імпровізаційного, емоційно-методичного, міркувально-імпровізаційного і міркувально-методичного стилів.
У результаті проведеного опитування виявлено деякі тенденції, щодо приналежності до різних стилів педагогічного спілкування. (Таблиця 1)

Таблиця 1.
Розподіл індивідуальних стилів педагогічної діяльності серед досліджуваних студентів психологічного відділення
Отже, якщо відобразити результати опитування у відсотковому співвідношенні, то отримуємо такі дані:
Студенти з яскраво вирадженим емоційно-імпровізаційним стилем педагогічної діяльності - 40%;
Студенти, які відносяться до емоційно-методичного стилю педагогічної діяльності - 34%;
Студенти з переважаючим міркувально-імпровізаційним стилем педагогічної діяльності - 16%;
Студети-представники міркувально-методичного стилю - 10%.
Типологія індивідуальних стилів педагогічної діяльності, побудована на основі змістовних характеристик з обліком динамічних і результативних характеристик діяльності вчителя, в нашому випадку стедента-майбутнього педагога, включає 4 стилі, 2 з яких є полярними, а 2 - проміжними.
У цілому по змістовних характеристиках проміжні стилі відрізняються від полярних орієнтацією як на результати, так і на процес навчання, що проявляється в більшій у порівнянні з полярними врівноваженістю орієнтовною, виконавською й контрольною фазами діяльності Полярні стилі відрізняються переважною орієнтацією або на процес навчання (ЕІС), або на результати навчання (ММС), що пов'язане з меншою в порівнянні з полярними врівноваженістю трьох фраз педагогічної діяльності.
Методичність і імпровізаційність визначаються складниками змістовних характеристик, а емоційність і розважливість - складниками динамічних характеристик. Імпровізаційність характеризується в цілому більшим розгорненням виконавчої фази діяльності в порівнянні з орієнтовною й контрольною, для методичності в цілому характерна більша згорнутість виконавчих дій у порівнянні з орієнтовними й контрольними. Емоційність характеризується в цілому гнучкістю, імпульсивністю, підвищеною чутливістю, для розважливості в цілому характерні традиційність, обережність, знижена чутливість.
Більша частина опитаних студентів виявилася приналежною до емоційно-імпровізаційного стилю (ЕІС). Їх відрізняє переважна орієнтація на процес навчання. Пояснення нового матеріалу такий учитель будує логічно, цікаво, однак у процесі пояснення в нього часто відсутній зворотний зв'язок з учнями. Під час опитування вчитель із ЕІС звертається до великої кількості учнів, в основному сильних, які його цікавлять, опитує їх у швидкому темпі, задає неформальні питання, але мало дає їм говорити, не чекає, коли вони сформулюють відповідь самостійно. Для вчителя з ЕІС характерно недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу. Для відпрацьовування на уроці він вибирає найцікавіший матеріал; менш цікавий матеріал, хоча й важливий, він залишає для самостійного розбору учнями. У діяльності вчителя з ЕІС недостатньо представлене закріплення й повторення навчального матеріалу, контроль знань учнів. Можна висловити гіпотезу про те, що відсутність досвіду та практичної педагогічної діяльності і спричиняють приналежність до цього стилю педагогічної діяльності більшу частину наших респондентів. Можна припустити, що в процесі щоденної педагогічної діяльності в подальшому житті, цей індивідуальний стиль педагогічної діяльності, зміниться на користь результатів навчання учнів, а не тільки на процес їх навчання.
Емоційно-методичний стиль (ЕМС). Для студентів з ЕМС характерна орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуітивності над рефлексивністю. Орієнтуючись як на процес, так і на результати навчання, такий учитель адекватно планує навчально-виховний процес, поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, уважно стежить за рівнем знань всіх учнів (як сильних, так і слабких), у його діяльності постійно представлені закріплення й повторення навчального матеріалу, контроль знань учнів. Такого вчителя відрізняє висока оперативність, він часто міняє види робіт на уроці, практикує колективне обговорення.
Міркувально-імпровізаційний стиль (МІС). Для студентів з МІС характерна орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу. У порівнянні із учителями емоційних стилів, учитель із МІС проявляє меншу винахідливість у підборі й варіюванні методів навчання, не завжди здатний забезпечити високий темп роботи, рідше практикує колективні обговорення, відносний час спонтанного мовлення його учнів під час уроку в нього менший, ніж у вчителя з емоційним стилем. Учитель із МІС менше говорить сам, особливо під час опитування, воліючи впливати на учнів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень і т.д.), даючи можливість, тим, хто відповідає детально оформити відповідь.
Міркувально-методичний стиль (ММС). Орієнтуючись переважно на результати навчання й адекватно плануючи навчально-виховний процес, студент-майбутній педагог із ММС проявляє консервативність у використанні засобів і способів педагогічної діяльності. Висока методичність (систематичність закріплення, повторення навчального матеріалу, контролю знань учнів) сполучається з малим, стандартним набором використовуваних методів навчання, перевагою репродуктивної діяльності учнів, рідким проведенням колективних обговорень. У процесі опитування вчитель із ММС звертається до невеликого числа учнів, даючи кожному багато часу на відповідь, особливу увагу приділяючи слабким учням. Для вчителя із ММС характерна в цілому рефлексивність.
З метою визначення залежності індивідуального стилю педагогічної діяльності від спрямованості особистості, тим же 20 студентам психологічного відділення було запропоновано пройти тест психолого-педагогічної діагностики - Діагностика спрямованості особистості Смекала-Кучера [Див. Додаток І]. Результати тестування вміщенні в таблицю 2.
Таблиця 2.
Спрямованість особистості студентів психологічного відділення, які мають різні стилі педагогічної діяльності.
Отже, з вищенаведених даних можна зробити висновок про те, що більшість студентів, у яких формується емоційно-імпровізаційний стиль педагогічної діяльності (ЕІС), виявилися спрямованими на взаємодію з учнями. Колективістську спрямованість, або спрямованість на взаємні дії (ВД) характеризує ситуація, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини оточуючими. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності.
Студенти-майбутні педагоги, у яких виражена схильність у діяльності до емоційно-методичного стилю (ЕМС), в більшості віднесли себе також до спрямованих на взаємні дії, хоча виявилася тенденція і до спрямованості представників цього стилю на завдання (СЗ), що відбиває перевагу мотивів, породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими вміннями й навичками. Звичайно така людина прагне співробітничати з колективом і домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленого завдання.
Студенти-представники міркувально-імпровізаційного стилю (МІС) та міркувально-методичного стилю (ММС), в більшості своїй віднесли себе до людей, спрямованих у своїй діяльності на себе (ОС), що зв'язується з перевагою мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше зайнята сама собою, своїми почуттями й переживаннями й мало реагує на потребі людей навколо себе. У роботі вона бачить насамперед можливість задовольнити свої домагання.
Отже, спираючись на отримані результаті у ході нашого дослідження, можна охарактеризувати рекомендації щодо удосконалення студентом-майбутнім педагогом індивідуального стилю своєї педагогічної діяльності.
Емоційно-імпровізаційний стиль. Студенти з переважанням ЕІС мають багато достоїнств: високий рівень знань, артистизм, контактність, проникливість, уміння цікаво викладати навчальний матеріал, захопити учнів преподаваним предметом, керувати колективною роботою, варіювати різноманітні форми й методи навчання. Їх уроки відрізняє сприятливий психологічний клімат.
Однак їх діяльність характеризують і певні недоліки: відсутність методичності (недостатня представленість у їх діяльності закріплення навчального матеріалу, контролю знань учнів). Можливі недостатня увага до рівня знань слабких учнів, недостатня вимогливість, завищена самооцінка, демонстративність, підвищена чутливість, що обумовлює залежність майбутніх педагогів з вираженим ЕІС від ситуації на уроці.
У результаті у учнів стійкий інтерес до досліджуваного предмета й висока активність сполучаються з неміцними знаннями, недостатньо сформованими навичками навчання.
Для таких студентів рекомендовано зменшити кількість часу, що відводиться поясненню нового матеріалу; у процесі пояснення ретельно контролювати, як засвоюється матеріал (для цього через певні проміжки часу можна звертатися до учнів із проханням повторити сказане або відповісти на питання). Ніколи не потрібно переходити до вивчення нового матеріалу, не будучи впевненим, що попередній засвоєний всіма учнями. Потрібно уважно ставитеся до рівня знань слабких учнів. Ретельно відпрацьовувати весь навчальний матеріал, приділяючи велику увагу закріпленню й повторенню. Не потрібно боятися й уникайте "нудних" видів роботи - відпрацьовування правил, повторення. Потрібно намагатися активізувати учнів не зовнішньою розважальністю, а викликати в них інтерес до особливостей самого предмета.
Під час опитування більше часу варто відводити відповіді кожного учня, домагатися правильної відповіді, ніколи не виправляти відразу помилки: нехай учень, який зробив помилку, сам чітко сформулює й виправить свою відповідь, а вчителю потрібно допомогти йому уточненнями й доповненнями. Завжди потрібно давати докладну й об'єктивну оцінку кожній відповіді. Студентам-майбутнім педагогам з вираженим ЕІС варто підвищувати вимогливість. Стежити, щоб учні відповідали й виконували перевірочні роботи самостійно, без підказок і підглядання. Також варто докладно планувати урок, виконувати намічений план і аналізувати свою діяльність на уроці.
Емоційно-методичний стиль. Представників цього стилю відрізняють дуже багато достоїнств: високий рівень знань, контактність, проникливість, висока методичність, вимогливість, уміння цікаво подати матеріал, уміння активізувати учнів, викликавши в них інтерес до особливостей предмета, уміле варіювання форм і методів навчання.
У результаті у учнів таких педагогів міцні знання сполучаються з високою пізнавальною активністю й сформульованими навичками навчання.
Однак представникам цього стилю властиві й деякі недоліки: трохи завищена самооцінка, деяка демонстративність, підвищена чутливість, що обумовлює зайву залежність від ситуації на уроці, настрою й підготовленості учнів.
Студентам-майбутнім педагогам, у яких в діяльності переважає даний стиль рекомендується намагатися менше говорити на уроці, даючи повною мірою висловитися учням, не виправляти відразу неправильних відповідей, а шляхом численних уточнень, доповнень, підказок домагатися, щоб опитуваний сам виправив і оформив свою відповідь. Власні формулювання варто пропонувати лише тоді, коли це дійсно необхідно. По можливості варто намагатися проявляти більше стриманості.
Міркувально-імпровізаційний стиль. Студенти, у яких цей стиль діяльності переважає мають дуже багато достоїнств: високий рівень знань, контактність, проникливість, вимогливістю, уміння ясно й чітко дати навчальний матеріал, уважне ставлення до рівня знань всіх учнів, об'єктивна самооцінка, стриманість.
У учнів таких педагогів інтерес до досліджуваного предмета сполучається з міцними знаннями й сформованими навичками навчання. Однак діяльність педагогів з стилем МІС характеризують і певні недоліки: недостатньо широке варіювання форм і методів навчання, недостатня увага до постійної підтримки дисципліни на уроці. Вчителі МІС багато часу відводять відповіді кожного учня, домагаючись, щоб він детально сформував свою відповідь, об'єктивно оцінюють його, що підвищує ефективність їх діяльності. У той же час подібна манера ведення опитування обумовлює деяке вповільнення темпу уроку. Цей недолік можна компенсувати, ширше використовуючи різноманітні методи роботи.
Студентам-майбутнім педагогам з вираженим МІС рекомендовано частіше практикувати колективні обговорення, проявляти більше винахідливості в підборі захоплюючих для учнів тем. Рекомендується проявляти більше нетерпимості до порушень дисципліни на уроці. Відразу й строго вимагати тиші на кожному уроці, і в остаточному підсумку не прийдеться робити такої кількості дисциплінарних зауважень.
Міркувально-методичний стиль. Представники цього стилю педагогічної діяльності мають багато чеснот: високу методичність, уважне ставлення до рівня знань всіх учнів, високу вимогливість.
Однак їх діяльність характеризують певні недоліки: невміння постійно підтримувати в учнів інтерес до досліджуваного предмета, використання стандартного набору форм і методів навчання, перевага репродуктивної, а не продуктивної діяльності учнів, нестабільне емоційне відношення до учнів.
У результаті у учнів таких педагогів сформовані навички навчання й міцних знань сполучаються з відсутністю інтересу до досліджуваного предмета. Перебування на уроках у педагога з вираженим ММС для багатьох з них стомлююче й не завжди цікаво. На уроках нерідко відсутній сприятливий психологічний клімат.
Для студентів з переважанням ММС рекомендовано ширше застосовувати заохочення гарних відповідей, м’якше висловлюватися про погані. Адже від емоційного стану учнів залежать і результати навчання. Потрібно намагатися розширити свій арсенал методичних прийомів, ширше варіювати різноманітні форми занять. Варто частіше практикувати колективні обговорення, вибирати для них теми, які можуть захопити учнів.

2.2 Рекомендації для організації диференційованого навчання студентів з метою формування у них індивідуальних стилів педагогічної діяльності

Існують психологічні умови формування ефективних індивідуальних стилів педагогічної діяльності майбутніх педагогів:
а) усвідомлення стильових особливостей власної професійно-педагогічної діяльності, визначення їх адекватності-неадекватності успішній професійно-педагогічній діяльності; забезпечення адекватного усвідомлення ефективних та неефективних способів, прийомів професійно-педагогічної діяльності;
б) корекція системи професійно-ціннісних орієнтацій; активізація рефлексивних процесів; розвиток позитивних мотиваційних тенденцій; корекція уявлень про особливості та наслідки різних способів взаємодії; формування позитивних професійних Я-образів;
в) відпрацювання та закріплення нових ефективних способів професійно-педагогічної взаємодії.
Формування ефективних індивідуальних стилів педагогічної діяльності у майбутніх викладачів передбачає три напрями:
Перший напрям - спрямований на теоретичну психолого-педагогічну підготовку майбутніх викладачів із проблем професійно-педагогічної діяльності. Це забезпечується через проведення лекційно-семінарських занять, які передбачають знайомство з теоретичними основами педагогічної діяльності, класифікацією, показниками ефективності різних стилів, чинниками розвитку індивідуального стилю діяльності, поведінковими проявами, методами формування ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності.
Другий напрям - являє собою тренінг, спрямований на корекцію стильових особливостей та чинників мікрорівня сформованості індивідуальних стилів педагогічної діяльності, закріплення і відпрацювання ефективних способів та моделей взаємодії. Продуктивний результат у тренінгових групах забезпечується завдяки: моделюванню, розігруванню і аналізу конкретних професійно-педагогічних ситуацій; використанню групових дискусій, спрямованих на обговорення та корекцію професійно-ціннісних орієнтацій та способів професійно-педагогічної діяльності; застосуванню рольових ігор; читанню і колективному обговоренню наукової та науково-популярної літератури із проблем міжособистісного та професійно-педагогічного спілкування; складанню та реалізації індивідуальних програм удосконалення стилю педагогічної діяльності. Загальними принципами для тренінгової роботи є: принцип персоніфікації висловлювань, принцип активності, принцип „тут і тепер", принцип зворотного зв’язку, принцип довірливого і відкритого спілкування, принцип акцентування мови почуттів.
Третій напрям направлений на комунікативну підготовку майбутніх педагогів (корекцію чинників формування індивідуального стилю педагогічної діяльності). Така підготовка реалізовується через заняття науково-практичного семінару. Кожна тема науково-практичного семінару розкривається за допомогою трьох функціональних компонентів: а) інформаційно-пізнавального; б) діагностичного; в) корекційно-розвивального. У свою чергу, кожен із компонентів реалізується через лекції, практичні заняття, діагностичні методики, групові дискусії, розв’язання проблемних професійно-педагогічних ситуацій.
Потрібно організовувати різні види практичної підготовки: практичні заняття по педагогіці, практикум "Основи педагогічної майстерності", педагогічна практика, спрямовані на розвиток суб'єктної позиції, педагогічної спрямованості й професійної компетентності майбутнього вчителя, індивідуально-стильових особливостей його діяльності. Істотний вплив на розвиток окремих структурних компонентів стилю справляє виконання студентами самостійних творчих робіт: написання есе й творів, складання замальовок, моделей, проектів та ін.
Якщо в вищих навчальних закладах розпочинати процес формування індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутніх педагогів, то зникає агресивний стиль спілкування, зменшуються показники і таких неефективних стилів професійно-педагогічного спілкування, як авторитарний, м’який, формальний, конформний. Те, що незначна кількість студентів продовжує притримуватися неефективних стилів, можна пояснити проблемами особистісного розвитку майбутніх викладачів, що важко піддаються корекції (негативна Я-концепція, занижена самооцінка).
При проведенні контрольного експерименту з метою дослідження динаміки становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності в майбутніх учителів студентів було поділено на експериментальну і контрольної групу. Експериментальна група - студенти без спеціальної підготовки формування індивідуального педагогічного стилю. Контрольна група - студенти, які пройшли підготовку щодо формування ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності.
Проведена діагностика показала, що більшість студентів (72,3% - в експериментальній групі й 61,5% - у контрольній) характеризуються репродуктивним і позастильовим (професійно-неорієнтованим) рівнем розвитку досліджуваного феномена. Дана обставина обумовлює необхідність організації практичної підготовки, спрямованої на оволодіння майбутніми вчителями індивідуальним стилем педагогічної діяльності.
Діагностичні методики дозволили також досліджувати схильність кожного студента до оволодіння тим або іншим типом індивідуального стилю педагогічної діяльності: 19,8% студентів ЕГ і 23,1% - КГ мають схильність до оволодіння комунікативним стилем, в 18,4% студентів ЕГ і 28,8% - КГ домінують ознаки організаторського стилю, 40,8% студентів ЕГ і 30,8%. - КГ характеризуються перевагою задатків інтегрального стилю, 21% студентів ЕГ і 17,3% - КГ не мають виражених ознак стилю.
Порівняльний аналіз результатів констатуючого та контрольного експериментів представлений на діаграмі 1.
Діаграма 1
Динаміка становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності студентів експериментальної й контрольної груп (в%)

КГ

ЭГ

КГ

ЭГ

Констатуючий експеримент

ЕГ                                                                             КГ =	позастильовий
	репродуктивний
	пошуковий
	творчий

Контрольний експеримент

Результати свідчать про позитивну динаміку в оволодінні майбутніми вчителями індивідуальним стилем педагогічної діяльності.
Робота зі створення й реалізації шляхів збагачення змісту й методів практичної підготовки, які сприяють становленню індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя, яка цілеспрямовано здійснювана в ході експерименту, привела до зміни співвідношення груп студентів, що характеризуються перевагою яскраво виражених ознак певного типу індивідуального стилю педагогічної діяльності (діаграма 2).
У ході діагностики виявлено, що в ЕГ істотно знизилося число студентів (з 21% до 1,3%), що не мають виражених ознак стилю.
Діаграма 2
Співвідношення типів індивідуального стилю педагогічної діяльності студентів експериментальної й контрольної груп на початковому й кінцевому етапах дослідно-експериментальної роботи (в%)
Підсумкове порівняння показників початкового й завершального етапів дослідно-експериментальної роботи дозволило зробити висновок про позитивні якісні зміни в рівневих характеристиках індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутніх педагогів.
У контрольній групі, де навчання велося без створення виділених психолого-педагогічних умов, за період експерименту також намітилася позитивна динаміка розвитку досліджуваної якості, однак вона не носила настільки яскраво вираженого характеру, незважаючи на те, що на початку експериментальної роботи показники за окремими критеріями в контрольній групі були трохи вище, ніж в експериментальній.
Таблиця 3
Динаміка індивідуальних стилів професійно-педагогічної діяльності майбутніх викладачів експериментальних та контрольних груп (у%)
Відповідно, до позитивних змін у стильових особливостях майбутніх викладачів експериментальних груп відбувся і перерозподіл за рівнями сформованості ефективного індивідуального стилю професійно-педагогічної діяльності. У експериментальних групах частки майбутніх викладачів із високим та середнім рівнями сформованості ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності значно підвищилися, частка майбутніх викладачів із низьким рівнем зменшилася. У контрольних групах не відбулося значущих змін у розподілі за рівнями сформованості ефективного індивідуального стилю професійно-педагогічної діяльності (див. табл.4).
Таблиця 4
Розподіл майбутніх викладачів за рівнями сформованості ефективного індивідуального стилю професійно-педагогічної діяльності (у%)
Загалом можна зробити висновок про те, що програма із формування ефективних індивідуальних стилів педагогічної діяльності у майбутніх викладачів, яка впроваджувалась у експериментальних групах, реально сприяла підвищенню рівня сформованості ефективного індивідуального стилю професійно-педагогічної діяльності.
Узагальнення результатів на завершальному етапі дослідження дозволило зробити висновок, що процес становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього педагога забезпечується за допомогою збагачення змісту курсу "Основи педагогічної майстерності" елементами вікової психології, моделювання, розігрування і аналізу конкретних професійно-педагогічних ситуацій; використання групових дискусій, спрямованих на обговорення та корекцію професійно-ціннісних орієнтацій та способів професійно-педагогічної діяльності, насичення педагогічної практики ціннісними аспектами педагогічної діяльності. На основі включення в практичну підготовку методів контекстного навчання оволодіння індивідуальним стилем діяльності стало для майбутніх учителів особистісно-значимим, у них з'явилося прагнення осмислити свій перший, нехай і невеликий, але важливий для індивідуально-професійного розвитку психолого-педагогічний досвід.
Таким чином, створення умов у процесі практичної підготовки для розвитку стильових проявів у діяльності майбутнього педагога й опора на внутрішню активність особистості в цьому процесі сприяли росту творчого потенціалу, формуванню суб'єктної "авторської" позиції, становленню індивідуального стилю педагогічної діяльності майбутнього вчителя.

Висновки

Індивідуальний стиль професійної діяльності вчителя - це своєрідний самопрояв його особистості через усталену систему способів і прийомів, що утворюють особистісну систему дій і характеризуються нестереотипністю поведінки, оригінальністю та креативністю форм організації навчально-виховного процесу, регуляторними властивостями, що впливають на механізми міжособистісної взаємодії. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності характеризує цілісну особистість як суб'єкта й проявляється в активному внутрішньому прагненні фахівця творчо вирішити професійно-педагогічні завдання.
Отже, за результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
1. Проблема індивідуального стилю діяльності ґрунтовно не розглядалася як предмет психолого-педагогічного впливу у вищих навчальних закладах. Відсутні належні теоретичні та практичні розробки для формування ефективного стилю педагогічної діяльності майбутніх викладачів. Маючи ґрунтовну спеціальну підготовку, вони допускають серйозні прорахунки і помилки в організації професійно-педагогічної діяльності. Така непідготовленість на практиці приводить до появи неефективних стилів індивідуальної діяльності, що, в свою чергу, породжує негативні наслідки у навчально-виховному процесі. У зв’язку з цим актуальним є проведення спеціальної роботи з формування та корекції індивідуальних стилів педагогічної діяльності майбутніх викладачів вищого навчального закладу.
2. З позицій особистісного підходу індивідуальний стиль педагогічної діяльності визначається як сукупність стабільних у часі, індивідуально своєрідних і трансситуаційних способів та прийомів психолого-педагогічної взаємодії, які обумовлені мотиваційно-ціннісними диспозиціями викладача і проявляються на поведінковому рівні через три основні параметри: „домінантність - залежність”, „формальність - особистісність” і „доброзичливість - ворожість". Дані параметри є біполярними та відносно незалежними, кожен із них відображає особливий аспект особистісної поведінки і може використовуватися в якості самостійного критерію диференціації стилів педагогічної діяльності та спілкування.
Враховуючи полярність описаних параметрів, можна виділити сім стилів професійно-педагогічного спілкування: авторитарний, м’який, конформний, формальний, доброзичливий, агресивний та збалансований. Найоптимальнішим є збалансований стиль професійно-педагогічного спілкування, в якому параметри „домінантність - залежність”, „доброзичливість - ворожість”, „формальність - особистісність” проявляються в збалансованому співвідношенні, відповідно до ситуаційних умов професійно-педагогічної взаємодії. На основі вивчення даних параметрів пропонуються наступні критерії сформованості індивідуальних стилів педагогічного спілкування: домінантність, залежність, формальність, особистісність, доброзичливість, ворожість, гнучкість. За даними критеріями виділені рівні сформованості ефективного індивідуального стилю педагогічної діяльності: високий, середній, низький.
3. Досліджені стильові особливості професійно-педагогічної діяльності спілкування майбутніх викладачів: поширеність директивних, владних (авторитарний стиль) та м’яких, поступливих способів (м’який стиль) міжособистісної взаємодії. Ефективні способи міжособистісної взаємодії, які характеризуються поєднанням вимогливості, певної міри домінантності із доброзичливістю, особистісною відкритістю (збалансований стиль) властиві малій частці майбутніх викладачів.
4. Стильові особливості педагогічної діяльності залежать від чинників індивідуально-психологічного мікрорівня спілкування. Основними чинниками ефективних індивідуальних стилів на мікрорівні є: збалансованість усіх груп професійно-ціннісних орієнтацій (формування предметних знань, дисципліна і порядок на заняттях, встановлення доброзичливих стосунків, авторитет у студентів); високі мотиви досягнення, афіліації та помірно виражений мотив домінування; адекватність уявлень педагогічним наслідкам різних способів професійно-педагогічного спілкування; позитивні професійні Я-образи. Основними чинниками неефективних індивідуальних стилів мікрорівня є: незбалансованість професійно-ціннісних орієнтацій; низький мотив афіліації (мотивація страху неприйняття значущо перевищує мотивацію надії на прийняття); низький мотив досягнення (мотив уникнення невдачі значущо перевищує мотив прагнення до успіху), мотив домінування або досить високий або занадто низький; неадекватність уявлень педагогічним наслідкам різних способів професійно-педагогічного спілкування; негативні професійні Я-образи.
5. Сформованість індивідуального стилю педагогічної діяльності у майбутніх викладачів залежить від чинників мезорівня спілкування у вищому аграрному навчальному закладі. Основними чинниками мезорівня є: відведення на вивчення психолого-педагогічних дисциплін незначного відсотку часу; зміст навчальних програм; відсутність у викладачів вищого навчального закладу психолого-педагогічної освіти; незбалансованість різних груп професійно-ціннісних орієнтацій у викладачів; перевага у викладачів неефективних стилів професійно-педагогічного спілкування.
6. Психологічними умовами формування ефективних індивідуальних стилів педагогічної діяльності у майбутніх викладачів є: а) усвідомлення стильових особливостей власної діяльності спілкування, визначення їх адекватності-неадекватності успішній професійно-педагогічній діяльності; забезпечення адекватного усвідомлення ефективних та неефективних способів, прийомів педагогічної діяльності; б) корекція професійно-ціннісних орієнтацій; активізація рефлексивних процесів; розвиток позитивних мотиваційних тенденцій; корекція уявлень про наслідки різних способів педагогічної діяльності; формування позитивних професійних Я-образів; в) відпрацювання та закріплення нових ефективних способів професійно-педагогічної взаємодії.
Дуже доцільним є впровадження у психолого-педагогічну практику програми формування ефективних індивідуальних стилів педагогічної діяльності майбутніх викладачів:
1) теоретичну психолого-педагогічну підготовку майбутніх викладачів із проблем педагогічної діяльності;
2) тренінг формування ефективних стилів педагогічної діяльності (корекція стильових особливостей та їх чинників на мікрорівні спілкування);
3) комунікативну підготовку викладачів (корекція чинників мезорівня спілкування у вищому аграрному закладі).
Проведене дослідження не вичерпує всіх питань з формування індивідуального стилю професійної діяльності майбутніх учителів гуманітарних дисциплін. Воно відкриває перспективу для більш глибокого вивчення умов, факторів, етапів цього процесу.

Додатки

I. Методика психолого-педагогічної діагностики - Діагностика спрямованості особистості Смекала-Кучера
Методика розроблена чеськими психологами В. Смекалом і М. Кучером. В основі методики Смекала-Кучера лежить трохи змінена орієнтовна анкета Б. Басса. Методика Смекала-Кучера заснована на словесних реакціях випробуваного в передбачуваних ситуаціях, пов'язаних з роботою або участю в них інших людей. Відповіді випробуваного залежать від того, які види задоволення й винагороди він бажає. Хоча у випробуваного й створюється враження, що за допомогою цієї методики дослідники одержують орієнтовну інформацію про нього самому, у дійсності ж випробування дозволяє вивчити його основну життєву позицію.
Призначення дослідження - визначення спрямованості людини:
особистісної (на себе);
ділової (на завдання);
колективістської (на взаємодію).
Особистісна спрямованість (спрямованість на себе - ОС) зв'язується з перевагою мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше зайнята сама собою, своїми почуттями й переживаннями й мало реагує на потребі людей навколо себе. У роботі вона бачить насамперед можливість задовольнити свої домагання.
Колективістську спрямованість, або спрямованість на взаємні дії (ВД) характеризує ситуація, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності.
Ділова спрямованість (спрямованість на завдання - СЗ) відбиває перевагу мотивів, породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими вміннями й навичками. Звичайно така людина прагне співробітничати з колективом і домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленого завдання.
Необхідно відзначити, що всі три види спрямованості не існують абсолютно самостійно й незалежно, а сполучаються один з одним. Тому вірніше буде говорити в результаті діагностики не про єдину, а про домінуючу спрямованість особистості.
Вказівки для випробуваного: на кожний пункт анкети ви можете дати 3 відповіді, позначені буквами А, В, С. З відповідей на кожний пункт виберіть ту, яка найкраще виражає вашу точку зору або найбільше відповідає правді. Букву вашої відповіді напишіть в аркуші відповідей (табл.8) проти номера питання в стовпчику "Найбільше". Потім з відповідей на це ж питання виберіть найменш прийнятний варіант. Відповідну букву напишіть проти номера запитання, але в рубриці "Найменше". Для кожного питання використовуйте тільки дві букви. Над питаннями не думайте занадто довго: перший вибір зазвичай буває самим точним. Час від часу перевіряйте, чи правильно ви записуєте відповіді, чи у ті стовпці, чи скрізь проставлені букви. Якщо виявиться помилка, виправте її, але так, щоб виправлення було чітко видно.
Аркуш відповідей (форма 1)
Текст опитувальника:
1. Найбільше задоволення в житті дає:
А. Оцінка роботи.
В. Розуміння того, що робота виконана добре.
С. Розуміння, що перебуваєш серед друзів.
2. Якби я грав у футбол, то хотів би бути:
А. Тренером, що розробляє тактичні ігри.
В. Відомим гравцем.
С. Капітаном команди, вибраним іншими гравцями.
3. Кращі викладачі - це ті, хто:
А. Мають індивідуальний підхід.
В. Захоплені своїм предметом і викликають інтерес до нього.
С. Створюють у колективі атмосферу, у якій ніхто не боїться висловити свою точку зору.
4. В очах учнів найгірші викладачі ті, хто:
А. Не приховують, що деякі люди їм не симпатичні.
В. Викликають у всіх дух змагання.
С. Роблять враження, що предмет, який вони викладають, їх не цікавить.
5. Я радий, коли мої друзі:
А. Допомагають іншим, коли для цього представляється випадок.
В. Завжди вірні й надійні.
С. Інтелігентні, мають широке коло інтересів.
6. Кращими друзями вважаються ті:
А. З ким складаються взаємні відносини.
В. Хто може більше, ніж я.
С. На кого можна сподіватися.
7. Я хотів би бути відомим, як ті:
А. Хто домігся життєвого успіху.
В. Може сильно любити.
С. Відрізняється дружелюбністю й привітністю.
8. Якщо б я міг вибирати, я хотів би бути:
А. Науковцем.
В. Начальником відділу.
С. Досвідченим льотчиком.
9. Коли я був дитиною, я любив:
А. Ігри із друзями.
В. Успіхи в справах.
С. Коли мене хвалили.
10. Найбільше мені не подобається, коли я:
А. Зустрічаю перешкоду при виконанні покладеного на мене завдання.
В. Коли в колективі погіршуються товариські відносини.
С. Коли мене критикує мій начальник.
11. Основна роль школи повинна полягати в:
А. Підготовці учнів до роботи зі спеціальності.
В. Розвитку індивідуальних здатностей і самостійності.
С. Вихованні в учнях якостей, завдяки яким вони могли б уживатися з людьми.
12. Мені не подобаються колективи, у яких:
А. Система, далека від демократичної.
В. Людина втрачає індивідуальність у загальній масі.
С. Неможливо виявити власну ініціативу.
13. Якби в мене було більше вільного часу, я б використовував його:
А. Для спілкування із друзями.
В. Для улюблених справ і самоосвіти.
С. Для безтурботного відпочинку.
14. Мені здається, що я здатний на максимум досягнень, коли:
А. Працюю із симпатичними людьми.
В. Робота мене задовольняє.
С. Мої зусилля достатньо винагороджуються.
15. Я люблю:
А. Високу оцінку навколишніх.
В. Почуття задоволення від виконаної роботи.
С. Приємно проводити час із друзями.
16. Якби про мене писали в газетах, мені хотілося б, щоб:
А. Відзначили справу, яку я виконав.
В. Похвалили мене за мою роботу.
С. Повідомили про те, що мене вибрали в комітет або раду.
17. Найкраще я вчився б, якби викладач:
А. Знайшов до мене індивідуальний підхід.
В. Підштовхнув мене до більше цікавої роботи.
С. Викликав дискусію з питань, на яких я знаюся.
18. Немає нічого гірше, ніж:
А. Образа особистого достоїнства.
В. Неуспіх при виконанні важливого завдання.
С. Втрата друзів.
19. Найбільше я ціную:
А. Особистий успіх.
В. Загальну роботу.
С. Практичні результати.
20. Дуже мало людей:
А. Дійсно радуються виконаній роботі.
В. Із задоволенням працюють у колективі.
С. Виконують роботу по-справжньому добре.
21. Я не переношу:
А. Сварки й суперечки.
В. Відмову від усього нового.
С. Людей, які ставлять себе вище інших.
22. Я хотів би:
А. Щоб навколишні вважали мене своїм другом.
В. Допомагати іншим у спільній справі.
С. Викликати приязнь інших.
23. Я люблю начальство, коли воно:
А. Вимогливе.
В. Має авторитет.
С. Доступне.
24. На роботі я хотів би:
А. Щоб рішення приймалися колективно.
В. Самостійно працювати над рішенням проблеми.
С. Щоб начальник визнав мої достоїнства.
25. Я хотів би прочитати книгу:
А. Про мистецтво добре уживатися з людьми.
В. Про життя відомої людини.
С. Типу "Зроби сам".
26. Якби в мене були музичні здібності, я хотів би бути:
А. Диригентом.
В. Солістом.
С. Композитором.
27. Вільний час із найбільшим задоволенням проводжу:
А. Дивлячись детективні фільми.
В. У спілкуванні із друзями.
С. Займаючись своїм захопленням.
28. За умови однакового фінансового успіху я б із задоволенням:
А. Видумав цікавий конкурс.
В. Виграв би в конкурсі.
С. Організував би конкурс і керував ним.
29. Для мене важливіше всього знати:
А. Що я хочу зробити.
В. Як досягти мети.
С. Як залучити інших до досягнення моєї мети.
30. Людина повинен поводитися так, щоб:
А. Інші були задоволені нею.
В. Виконати насамперед своє завдання.
С. Не потрібно було докоряти їй за роботу.
Обробка результатів. Якщо зазначена в ключі (табл.1) буква занесена в рубрику “ Найбільше”, то випробуваному ставиться знак “+” по даному виду спрямованості.
Якщо ж вона розташована під індексом "Найменше", то йому ставиться знак "-". Потім підраховують кількість "+" і записують їх у підсумкову таблицю у відповідні стовпці НС або ВД, або НЗ залежно від того, який ключ використовувався (табл.2). Також підраховується кількість "-".
Кількість "+" підсумується з кількістю "-" (з урахуванням знака!). Отриманий результат записується в підсумкову таблицю (табл.2) у рядок "Сума". Нарешті, до отриманого числа додається 30 (знову з урахуванням знака!). Цей показник і характеризує рівень виразності даного виду спрямованості. Загальна сума всіх балів по трьох видах спрямованості повинна дорівнювати 90.
Перевірка: загальна сума = 27 + 29 + 34 = 90
Таблиця 1
Ключ до опитувальника Смекала-Кучера

Таблиця 3 Підсумкова таблиця (приклад)  НС  ВД  НЗ  Кількість"+"  +8  +10  +12  Кількість "-"  -11  -11  -8  Сума  -3  1  +4  +30  +27  +29  +34

Запитання	Варіанти відповідей
	ЕІС ЕІС	ЕМС	МІС	ММС
1. Чи складаєте ви докладний план уроку?	Ні	Так	Ні	Так
2. Ви плануєте урок лише загалом?	Так	Ні	Так	Ні
3. Чи часто ви відхиляєтеся від плану уроку?	Так	Так	Так	Ні
4. Чи відхиляєтеся ви від плану, помітивши пробіл у знаннях учнів або труднощі в засвоєнні матеріалу?	Ні	Так	Так	Так
5. Ви відводите більшу частину уроку поясненню нового матеріалу?	Так	Так	Ні	Ні
6. Чи постійно ви стежите за тим, як засвоюється новий матеріал у процесі пояснення?	Ні	Так	Так	Так
7. Чи часто ви звертаєтесь до учнів з запитаннями в процесі пояснення?	Ні	Так	Так	Так
8. Чи багато часу в процесі опитування ви відводите на відповіді кожного учня?	Ні	Ні	Так	Так
9. Ви завжди домагаєтеся абсолютно правильних відповідей?	Ні	Так	Так	Так
10. Чи завжди ви домагаєтесь, щоб опитуваний самостійно виправив свою відповідь?	Ні	Ні	Так	Так
11. Чи часто ви використовуєте додатковий навчальний матеріал при поясненні?	Так	Так	Так	Ні
12. Ви часто міняєте теми роботи на уроці?	Так	Так	Ні	Ні
13. Чи допускаєте ви, щоб опитування учнів спонтанно перейшло у колективне обговорення або пояснення нового навчального матеріалу?	Так	Ні	Ні	Ні
14. Ви відразу відповідаєте на несподівані запитання учнів?	Так	Ні	Ні	Ні
15. Ви постійно стежите за активністю всіх учнів під час опитування?	Ні	Так	Ні	Ні
16. Чи може непідготовленість або настрій учнів під час уроку вивести вас із рівноваги?	Так	Так	Ні	Ні
17. Ви завжди самі виправляєте помилки учнів?	Так	Так	Ні	Ні
18. Ви завжди вкладаєтесь в рамки уроку?	Ні	Ні	Так	Так
19. Ви строго стежите за тим, щоб учні виконували перевірочні роботи самостійно:	Ні	Так	Ні	Так
без підказок, не підглядаючи в підручник?
20. Ви завжди докладно оцінюєте кожну відповідь?	Ні	Так	Так	Так
21. Чи різко різняться ваші вимоги до сильних і слабких учнів?	Так	Ні	Ні	Ні
22. Чи часто ви заохочуєте за гарні відповіді?	Так	Так	Так	Ні
23. Чи часто ви висловлюєте невдоволення учням за погані відповіді?	Ні	Так	Ні	Так
24. Чи часто ви контролюєте знання учнів?	Ні	Так	Ні	Так
25. Чи часто ви перевіряєте пройдений матеріал?	Ні	Так	Так	Так
26. Ви можете перейти до вивчення наступної теми, не будучи впевненим, що попередній матеріал засвоєний всіма учнями?	Так	Ні	Так	Ні
27. Як ви думаєте, учням зазвичай цікаво у вас на уроках?	Так	Так	Так	Ні
28. Як ви думаєте, учням зазвичай приємно у вас на уроках?	Так	Так	Так	Ні
29. Ви постійно підтримуєте високий темп уроку?	Так	Так	Ні	Ні
30. Ви сильно переживаєте невиконання учнями домашнього завдання?	Ні	Так	Ні	Ні
31. Ви завжди вимагаєте чіткого дотримання дисципліни на уроці?	Ні	Так	Ні	Так
32. Вас відволікає "робочий шум" на уроці?	Ні	Так	Ні	Так
33. Ви часто аналізуєте свою діяльність на уроці?	Ні	Так	Ні	Так