ЗМІСТ

 

  Вступ
Розділ 1. Сутність, завдання та моделі статевого виховання
1.1 Теоретичний аналіз змісту статевого виховання школярів
1.2 Моделі статевого виховання
1.3 Особливості статевого розвитку молодших школярів
1.4 Здійснення статевого виховання учнів молодшої ланки
Розділ 2. Розробка виховного заходу на тему «Формування статево-рольової диференціації молодших школярів»
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Статеве виховання стало предметом виняткової уваги сучасних батьків, оскільки тепер уже ніхто не вважає, що настільки природною і фундаментальною функцією, як статева, можна управляти, тримаючи дітей у невідомості. Але статева врівноваженість людини лише почасти залежить від того, що їй відомо про сексуальні відносини чоловіка й жінки. В основі врівноваженості лежить як уявлення, знання про них, так і відношення до них.
Виховання як процес прилучення людини до історичного досвіду в змістовній основі завжди визначається провідними потребами суспільства. Зміна базових соціальних орієнтирів неминуче приведе до перегляду й переоцінки завдань, напрямків, форм організації виховної роботи. Кожен історичний етап вносить свої корективи в розуміння окремих ланок педагогічної системи на всіх рівнях системи освіти в цілому. У сучасних умовах суспільного розвитку особливо гостро встають проблеми соціалізації людини, прилучення її до загальнолюдських цінностей, значимих в усі століття й закріплених у культурно-історичному досвіді поколінь.
У ракурсі цих проблем важливим напрямком роботи, що задає орієнтири на подальше вивчення нових аспектів входження дитини у світ людських відносин, є статеве виховання. Традиційне розуміння суті виховної роботи, обумовлене тезою "Яка різниця: хлопчик або дівчинка, аби тільки людина була хороша", що наочно демонструє ідею "безстатевої" педагогіки, невблаганно йде в минуле. Питання статевої ідентифікації й диференціації, які залучають останнім часом все більше коло психологів, знаходять висвітлення в педагогічних дослідженнях, збагачуючи арсенал напрямків і зміст сучасної вітчизняної педагогіки.
Проблема виховання дитини з урахуванням статевих розходжень, що дозволяє по-іншому побачити специфіку педагогічної роботи c дітьми молодшого шкільного віку, по значимості й актуальності на сьогоднішній день не має аналогів. Пошук джерел духовності людини, що представляє сьогодні найбільший дефіцит, неминуче приводить до культурно-історичного минулого, закріпленого в традиціях різних народів, орієнтованого на диференційований підхід до дітей різної статі. Проблема диференційованого виховання, залежно від статі дитини, тісно пов'язана з гуманізацією педагогічного процесу, тому що задає перспективи подальшої участі людини в суспільному житті, готовить до виконання соціальних ролей у суспільстві й родині.
Для сучасної постановки питання про розробку систем статевого виховання існує безліч причин. Перша, як уже було відзначено, пов'язана з відсутністю диференційованого підходу до дитини відповідно до її статевої приналежності. Друга - загальнодержавне неуцтво педагогів, батьків у питаннях сексуальної освіти дітей, що приводить до стрімкого зростання числа позашлюбного народження, абортів, карних злочинів на сексуальному ґрунті, до відсутності ранньої орієнтації на виконання соціальної ролі в житті (батька, матері).
Значення процесу статевої соціалізації правомірно підкреслює І.С. Кон. Він відзначає, що не тільки сім’я, але й суспільство однолітків впливають на статеву соціалізацію дитини, будучи "винятково важливим агентом статевої соціалізації".
Важливість виховання якостей мужності й жіночності, починаючи з дошкільного віку підкреслював видатний педагог В.А. Сухомлинський, відзначаючи, що, уже в дитині-першокласника й дошкільника чоловічої статі потрібно виховувати справжнього чоловіка".
Психолог С. Никологорський говорить про те, що з "раннього дитинства на уроках фізкультури дівчаткам пропонують азартні ігри й змагання, які не тільки створюють зайву нервово-психологічну напругу, але й формують культ сили, честолюбство, егоїзм, прагнення постійно змагатися, а не доглядати, подобатися, допомагати, співчувати". Ціле покоління виховала "безстатева педагогіка". Школа й вуз практично ігнорують специфіку ролей чоловіка й жінки й, виховуючи дівчат у чоловічому стилі сприяють, таким чином, росту типово чоловічих рис.
Незважаючи на істотну психологічну аргументацію положення про необхідність цілеспрямованої роботи зі статево-рольової соціалізації дитини молодшого шкільного віку, у педагогіці традиційно ці проблеми піднімаються й вирішуються вкрай рідко. Аналіз програм, концепцій і нормативних документів показує наполегливе обходження цих питань, незважаючи на наявні науково обґрунтовані системи статевого виховання.
Проблеми статевого виховання, пов'язані з методичною оснащеністю цього процесу, з неадаптованістю науково-дослідного матеріалу, сьогодні вже, не одиничні. Чималу тривогу й заклопотаність педагогів і батьків викликає масовий випуск і некомпетентне використання літератури про процеси зачаття й дітородіння. Випуск і допуск цієї літератури до поширення не контролюється компетентними людьми або організаціями. Багато з цих книг, не відповідають вимогам, які висуваються до дитячої літератури, а також не враховують рівень розвитку сприйняття при використанні малюнків. Та й при адаптації тексту для сприйняття його школярами варто дотримуватися певних етичних норм. Все це відбувається через те, що в підготовці таких книг до випуску не беруть участь педагоги й психологи, а лише медики, сексопатологи й художники. Некомпетентне використання такої літератури може привести до неправильного тлумачення дітьми ряду фактів і до вироблення в дитини неправильного, нездорового відношення до такої інтимної інформації.
Соціально-педагогічна значущість і актуальність проблеми, відсутність чітко накреслених шляхів її вирішення в загальноосвітніх закладах на сучасному етапі розвитку суспільства, а також її важливе значення для теорії й практики виховання зумовили вибір теми курсової роботи: «Статеве виховання молодших школярів».
Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес середньої загальноосвітньої школи та статеве виховання учнів молодшого шкільного віку у ході навчальної та позакласної діяльності.
Предмет дослідження – методика статевого виховання дітей молодшого шкільного віку
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту, форм та методів статевого виховання молодших школярів в процесі навчання у середній загальноосвітній школі.
Виходячи з предмета і загальної мети дослідження, необхідно було розв’язати ряд конкретних завдань, зокрема:
-                   З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та в освітній практиці;
-                   Вивчити науково-теоретичні передумови статевого виховання особистості;
-        Визначити сутність і структуру статевого виховання молодших школярів.
-        Розробити елементи виховного заходу, що має на меті розвиток статевих уявлень та знань молодших школярів.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані студентами педагогічних факультетів для подальших досліджень даної проблематики.
Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, яке містить 24 джерела.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, ЗАВДАННЯ ТА МОДЕЛІ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ

 

1.1 Теоретичний аналіз змісту статевого виховання школярів

Входження України до Європейського освітнього простору ставить нові вимоги до навчання та виховання підростаючого покоління, яке має ввібрати кращі досягнення національної та світової культури як в інтелектуальній сфері, так і у формуванні моральності, збереженні фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я нації. У державних документах – Концепції національної системи виховання, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002 р.), Законі України “Про освіту” (1996 р.), Національній програмі виховання дітей та молоді в Україні (2004 р.) приділяється значна увага фізичному вдосконаленню та загартовуванню юнаків і дівчат, формуванню в них навичок здорового способу життя, підготовці молоді до шлюбу, прищепленню морально чистих, гуманних та доброзичливих стосунків між юнаками і дівчатами, побудованих на взаємоповазі та взаємовідповідальності. Саме вирішенню цих аспектів призначено статеве виховання школярів.
Актуальність статевого виховання зумовлена також зниженням культури міжстатевих відносин юнаків і дівчат, девальвацією цінностей материнства, батьківства, руйнуванням відповідальності за долю власних дітей і сім’ї.
Питанням статевого виховання велику увагу приділяли такі видатні вчені: В.Бехтерев, П.Блонський, А.Макаренко, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинський. Проблему статевого виховання розглянуто у працях Т.Говорун, Д.Ісаєва, В.Кагана, Д.Колесова, І.Кона, В.Кравця, І.Мезері, Ю.Орлова, А.Петровського, А.Хрипкової.
Сьогодні у зв’язку з переоцінкою багатьох норм відбувається переорієнтація сучасної вітчизняної педагогіки і в питаннях статевого виховання. Особливості психічного розвитку дитини, пов’язані з її приналежністю до тієї чи іншої статі, все докладніше вивчаються психолого-педагогічними науками, і результати цих досліджень поступово впроваджуються у практику виховання. Проте відсутня єдина стала система поглядів на проблему та шляхи її вирішення, як немає і єдиного визначення поняття “статеве виховання”.
За Д.Ісаєвим, статеве виховання як невід’ємна частина загального фактично розпочинається з перших років життя дитини і триває впродовж усіх вікових періодів її становлення як особистості взагалі та як представника певної статі. Цей процес відбувається завдяки тому, що дитина постійно включена в усю складну систему життєдіяльності людей [7, 70]. У сучасній педагогічній літературі пропонується таке визначення статевого виховання: “Статеве виховання – складова частина загального процесу виховної роботи сім’ї і школи, спрямована на формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для її нормального психосексуального розвитку” [18, 433].
Статеве виховання, як зазначає В.Кравець, – це організований і цілеспрямований процес формування фізичних, психічних і моральних якостей особистості, установок, що визначають корисне для суспільства ставлення людини до протилежної статі та високоморальні стосунки між статями [13, 61].
Статеве виховання – це процес, спрямований на вироблення якостей, властивостей, а також установок особистості, які визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Воно включає в себе чотири основних тісно взаємопов’язаних аспекти − соціально-психологічний, педагогічний, медичний та сексологічний. За В.Каганом, статеве виховання – це процес систематичного, свідомо запланованого і здійснюваного виховання, що передбачає певний кінцевий результат дії – формування статевої свідомості та поведінки [9, 32].
Пропонуються і такі визначення цього поняття: це формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості, засвоєння суспільно усталених нормативів статевої поведінки, яке здійснюється завдяки характеру спілкування дитини у колі сім’ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка (для жіночої статі відповідно) [21, 181].
Із різноманітних визначень статевого виховання найбільш поширеним у наш час є таке: статеве виховання – складова частина загального виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі [3, 319].
На основі аналізу вищевказаних трактувань під статевим вихованням ми розуміємо систематичний, свідомо спланований вплив на формування статевої свідомості і поведінки дітей, підготовку їх до сімейного життя, яка має на меті формування цілісної особистості хлопчика та дівчинки, здатних розуміти психологічні і фізіологічні особливості статей в зв’язку з соціальними і моральними нормами. Одночасно це і формування таких цінностей, як доброта, терпимість, порядність, доброзичливість, повага один до одного, що є складовою частиною загальної культури особистості. Також статеве виховання – це і здобуття інформації з питань медико-біологічного характеру, грамотної, систематизованої, адаптованої до відповідного віку системи юридичних знань з питань шлюбно-сімейних відносин, гігієни дівчини і хлопця, формування відповідального ставлення за свої дії та вчинки, відповідального батьківства.
Колегія Міністерства освіти і науки України рішенням від 26.02.1996 р. визначила мету статевого виховання в сучасних умовах – підготовка до сімейного життя, формування культури сімейних і статевих відносин. Ю.Орлов, розглядаючи сутність статевого виховання, вказує, що завданням статевого виховання є управління і контроль статевої потреби як з боку суспільства, так і з боку самої людини. Ігнорування цього виховного впливу деформує механізми статевої ідентифікації. Порушення цього процесу проявляється у зниженні народжуваності та погіршенні виховання підростаючого покоління [17, 5].
Більш широко визначає зміст статевого виховання В.Каган, вважаючи, що процес статевого виховання складає все те, що виховує здорову і цілісну особистість чоловіка та жінки, здатних адекватно усвідомлювати і переживати свої фізіологічні та психологічні особливості у відповідності з існуючими в суспільстві соціальними та моральними нормами, і завдяки цьому встановлювати оптимальні відносини з людьми своєї та протилежної статі в усіх сферах життя [9, 38].
В.Кравцем були сформульовані основні завдання статевого виховання: здійснення гетерогенної соціалізації, метою якої є формування відповідних (чоловічих чи жіночих) рис поведінки та правильне ставлення до протилежної статі; формування таких якостей, що лежать в основі гетеросексуальних стосунків (честь, вірність, гідність); культивування дружби і любові у стосунках хлопців та дівчат; прищеплення навичок особистої гігієни, формування здорового способу життя; організація статевого самовиховання школярів; вироблення вміння оцінювати свій стан, свої сексуальні прояви [13, 76].
Виходячи із загальних завдань статевого виховання, В.Каган виділяє основні його напрями: 1) статеворольове виховання, що сприяє формуванню мужності та жіночності; 2) сексуальне виховання, яке спрямоване на оптимізацію формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості із урахуванням моральних вимог; 3) підготовка до шлюбу; 4) підготовка до відповідального батьківства; 5) формування здорового способу життя. Автор наголошує, що вище розглянуті напрями є взаємозв’язаними, взаємообумовленими складовими цілісного виховного процесу, який повинен починатися з перших років життя дитини [8, 91]. На думку Д.Колесова, Н.Сельверової [11, 5], статеве виховання має ґрунтуватися на таких положеннях:
1) статева належність є найважливішим стрижнем формування особистості, а отже, формування в дітях еталонів справжнього чоловіка та істинної жінки, як і потреби дотримуватися цих еталонів, необхідне не лише з метою правильного сексуального розвитку, але і для нормальної та ефективної соціалізації особистості;
2) статевий потяг повинен не придушуватися, а навпаки, заохочуватися, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі.
Сутність статевого виховання не в тому, щоб іти за статевим розвитком школяра, йти позаду нього, а щоб випереджати процес статевого дозрівання, формувати той морально-психологічний і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки ускладнюють життя людини. Принципи статевого виховання випливають із загальних принципів виховної роботи. О.Кузнецова до них відносить:
1) врахування вікових та індивідуальних особливостей статі;
2) врахування інтелектуального рівня, наявних знань про статі;
3) зрозумілість;

4) диференційований характер, адресність;
5) індивідуальний підхід;
6) поетапність і послідовність;
7) правдивість;
8) єдність моральних знань, установок і реальної поведінки, відношення між статями [14, 70].
До вищевказаних принципів додаємо ще й такі: природність поведінки дорослих, спрямованість інформації на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, національний компонент змісту виховної роботи через народну творчість, надбання народної педагогіки у вихованні сім’янина.
Відповідно до визначених принципів І.Мезеря виділяє такі завдання статевого виховання: виховання почуття соціальної відповідальності у взаєминах між статями; виховання прагнення мати міцну щасливу сім’ю, засновану на коханні, повазі й рівності; виховання відповідального ставлення до батьківства; виховання здатності розуміння інших людей, здатності враховувати специфічні статеві їх особливості в процесі спільної діяльності; виховання здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням їх статевої приналежності; виховання відповідального ставлення до свого здоров’я й здоров’я інших людей [16, 6].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість визначити завдання статевого виховання: формування в учнів знань про гігієну статі; вироблення високоморальних уявлень про честь і гідність в інтимних стосунках; надання науково обґрунтованого для розуміння молоді поняття сексуальної проблеми, акцентуючи увагу на попередженні наслідків та шкідливості для здоров’я і майбутнього сімейного життя ранніх статевих зв’язків.
Таким чином, висвітливши проблему статевого виховання школярів, проаналізувавши сутність понять “статеве виховання” у науковій психолого- педагогічній літературі, постає необхідність вивчення стану статевого виховання у молодших школярів.

 

1.2 Моделі статевого виховання

Зміст статевого виховання становить все те, що виховує здорову й цілісну особистість жінки й чоловіка, здатних адекватно усвідомлювати й переживати свої фізіологічні й психологічні особливості. Відповідно до існуючих в суспільстві соціальних і моральних норм й завдяки цьому встановлення оптимальних стосунків з людьми своєї й протилежної статі у всіх сферах життя. Багато сторін цього процесу розглядаються по ходу викладу загальних проблем і статево-вікових особливостей психосексуальної диференціації. М. Козакевич описує три моделі статевого виховання [1, 14].
Факт прийняття суспільством тієї або іншої моделі не означає, що її розділяють всі існуючі в суспільстві групи й окремі люди. Це висуває непрості морально-етичні проблеми. Люди можуть не хотіти - це їхнє право, щоб їхні діти були включені в існуючу систему статевого виховання. Релігійна громада може вважати несумісним з вірою, які сповідують її члени, будь-яке статеве виховання в рамках пермісивної і демократичної моделей, але в іншій громаді можуть бути й інші погляди. Тому правом будь-якої людини залишається вибирати для своїх дітей свої шляхи.
В умовах нашої країни це має особливе значення, тому що дистанція між національними й релігійними психосексуальними культурами дуже велика і люди надають збереженню традицій у цій сфері життя надзвичайно насичене емоційне значення, що часто надає обговоренню проблем статі ідеологічне зафарблення. Це висуває цілий комплекс проблем по розробці стратегії й тактики, шляхів і методів, організації й засобів статевого виховання, диференційованих залежно від тієї культури, у якій воно буде здійснюватися.

Виходячи із завдань статевого виховання, можна виділити кілька основних його напрямків:
1.                Статево-рольове виховання, яке допомагає формуванню психологічної мужності й жіночності й установленню оптимальних комунікативних установок чоловіка й жінки.
2.                Сексуальне виховання, спрямоване на оптимальне формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості в контексті психосексуальної культури й моральних вимог.
3.                Підготовка до відповідального шлюбу як формуванню подружніх ролей і вироблення установок взаємовідповідального партнерства.
4.                Підготовка до відповідального батьківства, що припускає формування рольової поведінки матері й батька стосовно дітей і вироблення оптимальних репродуктивних установок.
5.                Формування здорового способу життя через роз'яснення залежності сексуальності, шлюбу й батьківства від таких шкідливих звичок, як паління, алкоголізм, наркоманія, від венеричних захворювань і т.д [1, 17].
Ці напрямки не окремі частини, які повинні ставати предметом спеціальних, не зв'язаних між собою “уроків”, а взаємозалежні й взаємообумовлені складові цілісного процесу, який починається з перших років життя.

 

1.3 Особливості статевого розвитку молодших школярів

Молодший шкільний вік – період від сформованої статевої ідентичності до початку статевого дозрівання, від 6-7 до 11 років. Індивідуальні границі цього періоду можуть коливатися, особливо якщо їх оцінювати по окремих сторонах розвитку. Протягом цього періоду відбувається перехід від адаптації до індивідуалізації. Хоча на цей вік приходяться критичні періоди багатьох сторін гормональної, фізіологічної і психологічної статевої диференціації, середові детермінанти розвитку. Середові детермінанти самі по собі мало незалежні: хлопчиків і дівчат однаковою мірою стосується і розширення кола і якість спілкування, і поява нових – шкільних – обов'язків, і підвищення інтелектуального й емоційного навантажень, і застосування критеріїв самооцінки і багато іншого.
М. Х’юз відзначав, що на першому році навчання хлопчики частіше дівчат відчувають труднощі в емоційній адаптації, координації рухів, мови, проявів наполегливості. На другому році навчання дівчатка перевершують хлопчиків у мовних завданнях, уступаючи їм у моторних навичках і розвитку просторової пам'яті. До кінця навчального року стомлюваність виявляється більше в хлопчиків і виражається в розгальмуванні, непосидючості, відовлекаємості. Звідси можна зробити висновок, що хлопчики більш складно переносять психологічні навантаження [24, 36].
У ряді досліджень показано, що хлопчики краще виконують завдання, які вони вважають «чоловічими», а дівчатка краще справляються з «жіночими», на їхню думку, завданнями. Хлопчики виявляють більше інтересів до завдання при матеріальному, а дівчатка – при емоційному заохоченні успіху. Звернувшись до дорослого життя, ми побачимо те ж саме: жінки, як правило, не без іронії відносяться до того значення, яке чоловікам додають різного роду знаки відмінності.
Психологи також відзначають, що у хлопчиків більший рівень домагань. Хлопчики краще виконують завдання поодинці, а дівчаька – у змішаній за статтю групі. За даними досліджень з відділу гігієни дітей і підлітків, у школах звичайного типу у хлопчиків рівень невротизму вищий, ніж у дівчат, але до кінця IV класу ця різниця стирається.
Дівчатка акуратніші за хлопчиків, більше хлопчиків схильні відповідати вимогам дорослих і завойовувати їхній настрій, подобатися ім. Дівчатка ближчі до умовного портрета «гарного учня». Бути «поганим учнем» стає свого роду хлоп'ячим статусом. Те, що «середовище визначає розвиток дитини» через переживання середовища, позначається не тільки на особливостях процесів адаптації і компенсації у хлопчиків і дівчат, але й у більш широкому плані – на взаєминах статей. Дівчатка досить швидко засвоюють тон некритичної переваги над хлопчиками, що спотворює статеву соціалізацію [24, 37].
Ігри і заняття хлопчиків – війна, спорт, космос, пригоди, «чоловічі» кружки по інтересах. Хлопчики зачитуються героїчними творами, захоплюються пригодницькою, військовою, детективною тематикою і наслідують своїх героїв. Часто при цьому вони переймають зразки грубої «мужності»: пробують курити, учаться по-особливому спльовувати, ходити характерної чоловічою ходою, тримати руки в кишенях і т.д. (усі ці деталі дуже залежать від часу і моди). У них з'являється особлива потреба в близькості до батька, наявності загальних з ним справ. Якщо батька немає чи відносини з ним не ладяться, то виникає потреба в фігурі, яка замінить батька, якою може стати керівник гуртка, тренер у спортивній секції, учитель-чоловік.
Дівчатка у своєму колі обговорюють літературних і реальних «принців» і «лицарів», починають збирати портрети артистів, співаків і в кого-небудь з них «закохуються», заводять перші зошити, у які записують цікаві пісні, вірші, які часто здаються дорослим примітивними. Виникає особлива потреба близькості з матір'ю. Потреба близькості з батьком (чи дорослим, який його замінює) далеко не завжди займає в дівочому житті цього періоду цінне місце.
І для дівчаток і для хлопчиків період статевої гомоселізації – це час статево-рольового розвитку через самовизначення в системі статевих відносин. Цей розвиток містить у собі виникнення інтересу до протилежної статі, що виявляється у своєрідному залицянні. Уся його своєрідність зрозуміла, якщо врахувати, що це притягання в ситуації відштовхування. Хлопчику треба, не викликавши осуду однолітків, показати дівчинці, що він виділив її серед інших дівчинок, і звернути її увагу на себе.
Ці внутрішні суперечливі задачі зважуються через систему агресивних (хлопчики) і оборонних (дівчатка) дій. Іноді хлопчик у відповідь на запитання, навіщо він смикнув дівчинку за косу, відповість: «А вона мені подобається». Таке усвідомлене пояснення у вустах дитини скоріше виключення з правил, але виключення, дуже точне саме правило. Серйозних конфліктів між дітьми це залицяння не викликає. Відсутність його може викликати в дівчинки почуття «обійденності», своєї непривабливості. Дівчатка часто самі провокують хлопчиків на такий прояв уваги, усіляко жартуючи над ними. Іноді ж, нагадуючи тим самим дорослих жінок, вони беруть ініціативу на себе. В останні 10-15 років це трапляється раніше і частіше, відбиваючи особливості прийняття статевих ролей у культурі.
Особливості поведінки нерідко викликають у цей період в батьків тривогу і прагнення призвати дітей до «порядку». Однак, якщо вихователі все-таки домагаються «успіху», це заважає повному і розгорнутому проходженню закономірного етапу розвитку. Надолуження його в наступному виражається у «застріванні» на інфантильно-агресивних способах залицяння тоді, коли воно вже повинне переходити до більш зрілих форм.
У молодшому шкільному віці характер починає виявлятися більш чітко і виразно. У 10-літньому віці хлопчики більш екстравертні, а дівчатка більш лейфотичні (нестабільні) і менш щирі. При сторонніх дівчатка менш охоче розкривають своє «Я». Хлопчики в порівнянні з дівчатками – більш активні і наполегливі, більш напружені і схильні до ризику, менш виконавчі і чуттєві, мають менший самоконтроль. Статеве виховання припускає більш глибоке проникнення особливо в характер особистості хлопчика і дівчинки, а не безстатевої особистості «учня» [24, 38].

1.4 Здійснення статевого виховання учнів молодшої ланки

При здійсненні статевого виховання молодших школярів (I-IV кл.) варто враховувати такі моменти, як початок виховного впливу школи, процес адаптації дітей до навчального навантаження, до шкільного життя, формуванню класного колективу. Для молодших школярів характерні також особливості недостатності до високопродуктивних темпів роботи, нездатність до концентрації уваги, швидка стомлюваність і т.д. Однак молодші школярі, у першу чергу дівчатка, дуже сприйнятливі до виховних процесів: авторитет учителя для них дуже високий. У цьому віці чітко виявляється характер відносин до однолітків іншої статі. Дівчатка, к правило, скоріше і легше, адаптуються до нових умов, чому в істотній мірі сприяє і той факт, що за рівнем «біологічної» зрілості вони помітно (на 1-1,5 року) випереджають хлопчиків.
Зміст статевого виховання в молодших класах включає такі питання, як поняття сім’ї, місце родини в суспільстві, права й обов'язки членів родини, сімейні традиції, статеві розходження в природі й у людському суспільстві. Необхідно розглянути питання про поділ професії в суспільстві на чоловічі і жіночі, підкресливши, що такий розподіл заснований на схильностях чоловіків і жінок до визначеного роду діяльності і найкращої їхньої здатності виконувати визначену роботу, а також на тому, що однією з важливих задач суспільства є збереження здоров'я жінок, їх здатності бути матерями і виховувати дітей. З цього виходить, що найбільш небезпечні професії для здоров'я жінок – професії чоловічі [24, 41].
При розгляді питання про статеві розходження варто враховувати, що в питаннях статей молодші школярі виявляють чисто пізнавальний інтерес. Задаючи питання і вислухуючи відповідь на нього, дівчинка з'ясовує для себе лише якусь обставину. Іноді вона хоче довідатися значення почутого десь слова, і запитує, не маючи уявлення про те, що це слово означає. Сам факт звертання до дорослого за роз'ясненням почутого, є доказом, що нічого поганого в цьому слові для дитини немає, інакше вона не звернулася б до дорослого. Діти дуже тонко відчувають неправду і не хочуть залишатися «у дурнях». У випадку ж, якщо дитина одержала правдиву і для її рівня сприйняття вичерпну інформацію від близької їй людини (батьків, учителя), то почувши в дворі цинічний вимисел, вона легко спростує його і доведе істину, тим самим затвердить себе в очах однолітків: одночасно зміцниться довірчий зв'язок між дитиною і дорослим.
Педагог повинен враховувати, що в цьому віці дівчатка, як правило, майже не мають досвіду спільної діяльності з хлопчиками, і навпаки. Тому необхідно намагатися організувати спільну діяльність хлопчиків і дівчат у класі, сформувати в них здатність до поділу обов'язків в інтересах загального позитивного результату.

РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА ВИХОВНОГО ЗАХОДУ НА ТЕМУ «ФОРМУВАННЯ СТАТЕВО-РОЛЬОВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ»

Для того,щоб дитина, у дорослому житті була щасливою їй необхідно в дитинстві закласти модель статево-рольового виховання. На даний час багато дітей виховуються в родині ,де є лише одна дитина; неповній родині, а є діти, яких виховують бабусі й дідусі. Крім того, у дитячих садах та молодшій школі позначається відсутність педагогів чоловічої статі, необхідних для приклада наслідування хлопчикам і дівчатками.
Щоб виховати майбутніх чоловіка й жінку, треба знати про хлопчиків і дівчат якнайбільше. Хлопчик і дівчинка – два різних світи, тому їх не можна виховувати однаково. Хлопчики більш збудливі, дратівливі неспокійні, нетерпимі, невпевнені в собі й більше агресивні , рухливі, ніж дівчатка. Ігри хлопчиків опираються на далекий зір. Вони бігають один за одним. Кидають предмети в мету. Хлопчикам необхідні спортивні вертикальні куточки або більші просторі кімнати для ігор. Питання хлопчики задають конкретно, для одержання інформації.
Дівчатка чутливі до шуму, різкі звуки їх дратують. Ігри опираються на ближній зір. Вони розкладають свої іграшки біля себе. У дівчаток краще розвинена швидкість мови, дрібна моторика рук. Мозок дівчинки готовий до відповіді на будь-яку неприємність, готовий відреагувати на будь-яку неприємність, готовий відреагувати на вплив з будь-якої сторони (інстинкт виживання), тому що ціль жінки - народження життя і її збереження. А ціль чоловіка - це прогрес, відкриття.
Хлопчик і дівчинка - два різних мири, тому їх не можна виховувати однаково. Таким чином, знаючи ці особливості та статево-рольові відмінності педагог повинен підбирати матеріал для розвитку і дівчат і хлопців одночасно.
Суть статево-рольового виховання міститься у наступному:

·                     оволодіння культурою в сфері взаємин статей;
·                     формування адекватної статі моделі поведінки;
·                     правильне розуміння ролі чоловіка й жінки в суспільстві.
Тому метою своєї виховної години “Хлопчики і дівчітка” ми визначили наступне:
·                     сприяти благотворному протіканню процесу статево-рольової соціалізації хлопчиків і дівчат молодшого шкільного віку;
·                     формуванню основ мужності й жіночності в учнів молодшої школи.
·                     формувати у дітей чіткі уявлення та знання про ролі чоловіка й жінки в родині, коло їхніх обов'язків, відповідальність перед членами сім’ї, прояв турботи й поваги один до одного й оточуючих людей.
Завдання.
1. Розширити уявлення та знання дітей про ролі чоловіка (чоловіка, батька ,дідуся)і жінки (дружини, матері, бабусі) у сім’ї, задоволення пізнавальних інтересів дітей.
2. Сприяти правильному вибору статевої ролі дітьми, позитивному відношенню з однолітками протилежної статі (сутність норм поведінки властивих хлопчикам і дівчаткам).
3. Формувати емоційно-позитивне відношення до виконання майбутньої соціальної ролі.
Заняття 1. Чоловік і жінка, - які вони?
Цикл занять дозволяє:
·                     Уточнити й сформувати у дітей уявлення про роль і зайнятість чоловіка й жінки в родині, про їхні взаємини: гарна родина - дружна, усі піклуються один про одного, допомагають один одному, кожен член родини має своє коло обов'язків.
·                     Збагатити уявлення про чоловічі й жіночі професії. Для чоловіків характерні професії, які дозволяють виявити героїзм, сміливість, фізичну силу, відвагу, шляхетність, уміння прийти на допомогу: військові, міліціонери, пожежні, льотчики, рятувальники). Жінки зазвичай вибирають професії, що дозволяють проявляти миротворчість, чуйність, доброту, уміння бачити й створювати красу (лікар, кравчиня, перукар, кухар, педагог, хореограф).
Заняття 2. Я - хлопчик, майбутній чоловік. Я - дівчинка, майбутня жінка.
Заняття покликане сформувати передумови мужності й жіночності, які проявляються стосовно представників протилежної статі, правильного розуміння хлопчиками й дівчатками їх майбутніх жіночих і чоловічих ролей, формуванню емоційно-позитивного відношення до виконання майбутньої соціальної ролі.
Заняття 3. Маленькі лицарі й маленькі принцеси.
У процесі виконання завдання формуються уявлення про різницю між хлопчиками й дівчинками - як зовнішню, так й у рисах характеру й поведінки, виховується культура спілкування з партнерами протилежної статі в різних ситуаціях й ігровій діяльності. Виробляються:
·                     Навички доброзичливого відношення один до одного.
·                     Уміння бути охайним: бачити й усувати недоліки свого зовнішнього вигляду в зачісці, одязі й ін.
·                     Навички надання допомоги один одному в грі, спільній діяльності.
·                     Уміння бачити й цінувати гарні вчинки й позитивні риси характеру.
·                     Уміння розуміти й поважати думка партнерів протилежної статі.
Доцільно кожному вчителю молодших класів розробити правила для хлопчиків і дівчат. Ці правила варто гарно оформити в доступній для молодших школярів формі та вивісити на стенді у класному приміщені. Спостерігаючи кожен день за цими правилами діти згодом на підсвідомому рівні почнуть їх використовувати у своїй практичній діяльності у спілкуванні з дорослими та однолітками. (Див. Додаток 1, 2).
Якщо виховна година проводиться на вулиці або в просторому приміщені, наприклад залі для співів, варто застосовувати систематизовані ігри-тренінги, так як вони є найбільш ефективними та їх особливо люблять діти (Див. додаток №3). Під час ігор, для розвитку статево-рольової ідентифікації молодші школярі відображають характер, емоції, сутність рідних, близьких людей, друзів і знайомих.

ВИСНОВКИ

Статеве виховання - система медико-психологічних, громадянських і педагогічних заходів, спрямованих на виховання в дітей, підлітків і молоді правильного ставлення до питань статі.
Завдання статевого виховання - сприяти гармонічному розвитку підростаючого покоління та моральним міжстатевим стосункам, зміцненню шлюбу й родини. Тому статеве виховання не може розглядатись відокремлено від загальних питань виховання, що готовить молоде покоління не тільки до праці та суспільної діяльності, а й до особистого життя. Разом із тим «статеве питання» - це й соціально-гігієнічна проблема, пов'язана зі здоров'ям, працездатністю, настроєм людей, оздоровленням їхнього сімейного побуту.
Завдання школи - закласти основи, розставити деякі загальнозначущі орієнтири, уникаючи безтактності та нав'язливості, не надаючи цій сфері виховання надмірно випереджального характеру, але разом із тим з оглядом на особливості віку та характер фізіологічних зрушень у організмі учнів.
При здійсненні статевого виховання необхідно дотримуватись таких принципів:
·                     Статеве виховання має здійснюватись у взаємозв'язку з усіма іншими напрямами навчально-виховної роботи школи. Воно не повинне бути відокремленим.
·                     Необхідно, щоби зміст, форми та методи статевого виховання відповідали віковим особливостям учнів (у тому числі й етапам статевого розвитку), а також рівню їхніх знань із конкретних тем. Вони мають право отримувати вичерпні (на їхньому рівні) морально спрямовані відповіді на всі виникаючі в них запитання.
·                     Учні, які цікавляться більш глибокими та специфічними питаннями, мають отримувати необхідну інформацію індивідуально або в невеликій групі в ході бесід із запрошеними фахівцями.
Сімейні, подружні, інтимні стосунки - як би їх не називати та які б їхні аспекти не розглядати, усе це - різні рівні та форми духовного та фізичного єднання. Людина, яка з дитинства виявляє схильність і здатність до взаєморозуміння, буде більш багатою й у даній специфічній сфері взаємин. Тому формування таких здатностей, як риси особистості, необхідно розглядати як базисне завдання статевого виховання учнів, починаючи з молодших класів.
З урахуванням сформованої у країні ситуації завдання статевого виховання мають бути сформульовані в такий спосіб:
·                     прищеплювання учням обох статей навичок спілкування та взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення;
·                     формування в учнів позитивного ставлення до здорового способу життя, планування родини та відповідального батьківства;
·                     захист (методами виховання) фізичного й репродуктивного здоров'я учнів;
·                     забезпечення учнів грамотною та систематичною інформацією, котра дає їм можливість зрозуміти, що з ними відбувається, а також допоможе адаптуватись до змін, що відбуваються в період статевого дозрівання, пройти з найменшими психологічними втратами цей непростий етап дорослішання.
Об'єктивна складність проблеми статевого виховання полягає у протиріччі, що важко долається, між інтимно-особистісним характером міжстатевих стосунків і суспільним характером освіти. Разом із тим підростаюче покоління не можна кидати наодинці само по собі або залишати у сфері впливу «сексуальної революції». Істотну частину питань зі сфери міжстатевих стосунків доцільно вивчати та обговорювати не на фронтальних або групових заняттях, а індивідуально. Уведення особливого й обов'язкового для всіх учнів навчального предмета «Статеве виховання» на даному етапі розвитку суспільства та школи недоцільне.

Необхідно використовувати у статевому вихованні різні форми та методи. Це й включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника та фахівців різного профілю (шкільні психологи, медики, соціальні працівники, працівники правоохоронних органів тощо) з учнями.
Організаційними формами можуть бути:
·                     фрагменти уроків та окремі уроки; із цією метою необхідно вводити відповідні зміни в навчальні програми, підручники та навчальні посібники без порушення загальної логіки, структури та змісту їх як предметів базисного навчального плану;
·                     факультативні заняття - необхідні навчально-методичні комплекти, що відповідають вимогам, які пред'являються до такого роду матеріалів. Бажано, щоб на вибір учнів були запропоновані різні варіанти предметів для факультативного вивчення, розроблені різними авторами й авторськими колективами;
·                     семінари для батьків - тематика, зміст та організація таких семінарів повинні відповідати їхнім запитам;
·                     консультації, що організуються для учнів і батьків у спеціальних центрах. Учитель повинен бути здатний давати точні та ясні відповіді на запитання учнів, а також мати вміння вчасно та правильно реагувати на будь-які конкретні моменти взаємин учнів різної статі протягом усього періоду їхнього навчання. Умілий вплив педагогічного колективу на характер міжстатевих стосунків безпосередньо у школі - важливий і необхідний елемент системи статевого виховання.
При рішенні питань статевого виховання необхідно враховувати також особливості вітчизняної (євразійської) цивілізації, що відрізняється специфічним ставленням до питань статі, а також національну та релігійну специфіку.
При реалізації програм статевого виховання як ніде необхідне тісне співробітництво вчителів і школи в цілому з батьками учнів.
Питання про статеве виховання може бути правильно вирішене тільки тоді, коли батьки і педагоги добре собі представляють мету, яку вони повинні досягти в статевому вихованні своїх дітей. Якщо ця мета буде ясна, то ясними стануть і шляхи її досягнення.
Питання про статеве виховання вважається одним із самих важких у педагогіці. І дійсно, ні в якому питанні не було стільки наплутано і стільки висловлено неправильних думок. А тим часом практично це питання зовсім не таке вже і важке. Воно стає важким тільки тоді, коли його розглядають окремо і, коли йому додають занадто велике значення, виділяючи його з загальної маси інших питань.
Створення системи статевого виховання має свої етапи. Потрібно вибудувати серйозний підхід і заглиблені знання в цьому питанні, розробити нові засоби і методи. Про наявність системи статевого виховання можна буде по-справжньому говорити лише тоді, коли дана система розчиниться в повсякденному житті і стане її невід'ємною частиною. Найважливішим фактором, що наближає цей час, є те, що педагоги самі в цьому зацікавлені. Вони повинні постійно шукати нові творчі підходи до вирішення цієї задачі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.                Боришевський М. Й. Психологічні питання статевого виховання учнів // Проблеми викладання курсу етика і психологія сімейного життя. – К., 1990. – С. 13–29.
2.                Говорун Т.В., Шарган О.М. Батькам про статеве виховання дітей. – К.: Рад.шк., 1990.
3.                Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
4.                Гринькова М. О. Та ін. Потрібні нестандартні підходи і статеве виховання підростаючого покоління // Рад. Школа. – 1989. – № 9. – С. 62–68.
5.                Дейнега Г. Ф. О половом воспитании детей. – М.: Знание, 1992. – 90 с.
6.                Добрович А.Б. Беседы о половом воспитании. – М.: Знание. 1982. – 189 с.
7.                Исаев Д. Н., Каган В. Е. Половое воспитание и психогииена пола у детей. – Л.: Медицина, 1980. – 184 с.
8.                Каган В.Е. Воспитателю о сексологии. / В.Е.Каган.– М.: Педагогика. 1991. – 256 с.
9.                Каган В. Е Психосексуальное воспитание детей и подростков. – Л.: Медицина, 1990. – 87 с.
10.           Колесов Д. В. Предупреждение вредных привычек у школьников. – М.: Педагогика, 1984. – 176 с.
11.           Колесов Д.В., Сельверова Н.Б. Физиолого-педагогические аспекты полового созревания. – М.: Педагогика, 1978. – 224 с. 5.
12.           Кравець В. П., Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Стратегії статевого виховання школярів. – Тернопіль: Богдан, 2000. – 32 с.
13.           Кравець В.П. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. – Тернопіль: Богдан, 1997. – 180 с.
14.           Кузнецова О.А. Статеве виховання як педагогічна проблема // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського: Збірник наукових праць. – Одеса, 2002. – Вип. 4-8. – С. 66-73.
15.           Масоликова Н. Ю. Психосексуальное развитие и воспитание детей. – М.: ЭКСМО, 1998. – 264 с.
16.           Мезеря І.В. Актуальні проблеми статевого виховання на сучасному етапі. – Луганськ: Знання, 2003. – 64 с.
17.           Орлов Ю.М. Половое развитие и воспитание. Книга для учителя. – М.: Просвещение. 1993. – 239 с.
18.           Педагогічний словник / За ред. дійсн. члена АПН України М.Д.Ярмаченка. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 514 с.
19.           Петрище И.П. О половом воспитании детей и подростков. – Мн.: Народная Асвета. 1990. – 159 с.
20.           Половое воспитание: Учебник для высших учебных заведений. − Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. − 320 с.
21.           Родинно-сімейна енциклопедія. Авт. кол. В.М.Благінін, Н.І.Белкіна та ін.; За заг. ред. Ф.С.Аврата та ін. – К.: Богдана, 1996. – 438 с.
22.           Храмцова А. Гигиенические вопросы полового воспитания школьников. – Л.: Знание, 1969. – 84 с.
23.           Шибаєва А.І. Батькам про статеве виховання. – М., 1989.
24.           Яковенко С. І., Гурлева Т. С. Психолого-педагогічні проблеми статевого виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1990. – № 10. – С. 36–45.

ДОДАТКИ

І. Правила для хлопчиків
У хлопчика повинно бути почуття відповідальності за тих хто слабкіший.
- він пропустить дівчинку (старшу людину, жінку) поперед себе при вході в приміщення.
- він не обганяє маму й сестру
- у класі він намагається нікого не залишити без уваги, залучає до ігор інших дітей
- не підвищує голосу в приміщенні
- він придумує способи зробити загальні заняття цікавими
Захищає слабких.
- якщо починається дощ принесе мамі або сестрі парасольку.
- не кривдить тварин
- допомагає нести важкі сумки
- не говорить поганих брутальних слів особливо в присутності дівчат.
Вихований хлопчик
- притримає двері
- пропустить дівчинку вперед
- заходячи в приміщення знімає шапку
- чемно розмовляє з однолітками
- не лихословить
- допоможе дівчинці зняти пальто
- якщо вдома гості, він не повинен без дозволу сідати за стіл з дорослими

ІІ. Правила для дівчат
Як сидіти правильно й красиво.
- прийшовши в гості дівчинка повинна почекати поки їй запропонують сісти
- до стільця підходити зберігаючи пряму й рівну поставу
- спина пряма, голова піднята, коліна не напружені, корпус злегка нахилений уперед, руки лежать на колінах.
Вихована дівчинка.
- з усіма розмовляє привітно й тепло
- посильно допомагає батькам
- акуратно одягається
- ясно виражає свої думки
- с добротою ставиться до молодших, допомагає доглядати за маленькими сестричками й братиками
- піклується про дорослих родичів
- зустрічає гостей біля дверей
- чекає поки гість сам подарує подарунки, а не вириває з рук
- приділяє увагу кожному з гостей
- прощаючись із гостями проводжає їх до порога, дякує що вони прийшли
- якщо збирається в гості то не спізнюється
- ретельно вибирає подарунок або майструє своїми руками, готовить мовне поздоровлення
- ідучи дякує іменинникові і його мамі за запрошення

ІІІ.
Ігри й вправи для виховання адекватних почуттів до батьків і дітей протилежної статі.