Курсовая на тему Роль малого підприємництва в умовах ринкових відносин
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-21Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вступ.
Малий і середній бізнес в ринковій економіці відіграє провідну роль, визначає темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту (ВНП). В усіх розвинених країнах на частку малого бізнесу доводиться 60-70% ВНП.
В більшості країн, таких як США. Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, величезну частку — 99,3-99,7% від кількості підприємств складають так звані малі і середні підприємства (МСП). Вони виділяються серед інших за чисельністю зайнятих (наприклад, не більше 500 чоловік) або розміром основного капіталу. На них припадає майже половина об'єму продукції, що випускається. Як правило, такі підприємства створюють 75—80% нових робочих місць на відміну від крупних виробництв, де спостерігається скорочення зайнятості.
Але справа не тільки в кількісних показниках. Цей сектор за своєю суттю є типово ринковим і складає основу сучасної ринкової інфраструктури.
Підприємництво процвітає в багатьох країнах світу. Більше 20 років тому відбувся вибух активності малого бізнесу, особливо в західній економіці. А 90-е рр. ознаменувалися переходом до ринкової економіки і країн Східної Європи. В якій би країні уряд не ухвалював рішення лібералізувати економічні умови, в найкоротші терміни виникала велика кількість малих підприємств.
Розвиток малого бізнесу відповідає загальносвітовим тенденціям до формування гнучкої змішаної економіки, поєднанню різних форм власності і адекватної їм моделі господарства, в якій реалізується складний синтез конкурентного ринкового механізму і державного регулювання крупного, середнього і дрібного виробництва. І якщо крупний бізнес – це скелет сучасної економіки, то все різноманіття дрібного і середнього підприємництва – м'язи, жива тканина господарського організму. Саме цей факт спонукав автора вибрати для випускної роботи тему «Малий бізнес», яку він вважає найактуальнішою на сьогоднішній день.
Сутність і роль малого бізнесу в умовах переходу до ринкових відносин
Підприємство малого бізнесу, за визначенням Управління малого бізнесу, - це незалежно керована, не домінуюча в області своєї діяльності фірма, що відповідає певним стандартам розмірів в плані кількості працівників і річного об'єму надходжень. Існує і інше визначення, більш адаптоване до українських умов: «малий бізнес» – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законами, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях.
Значення малого бізнесу в ринковій економіці, дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес в ринковій економіці - ведучий сектор, визначаючий темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту.
Тому абсолютна більшість розвинених держав всемірно заохочує діяльність малого бізнесу.
В світовій економіці функціонує величезна кількість малих фірм, компаній і підприємств. Наприклад, в Індії число МП перевищує 12 млн., а в Японії 9 млн. Цей малий бізнес, наприклад, тільки в США дає майже половину приросту національного продукту і дві третини приросту нових робочих місць.
Але справа не тільки в цім... Мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміну кон'юнктурі ринку, додає ринковій економіці необхідну гнучкість.
Істотний внесок вносить малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першорядне значення.
Не можна також забувати, що малі підприємства надають менше дію і на екологічну обстановку.
Важлива роль малого бізнесу в здійснення прориву по ряду найважливіших напрямів НТП, перш за все в області електроніки, кібернетики і інформатики. В нашій країні цю роль важко переоцінити, маючи у на увазі, процес конверсії, що розвернувся. Всі ці і багато інших властивості малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки Росії.
Щоб глибше і докладніше розібратися і зрозуміти необхідність малого бізнесу, безумовно, необхідно розглянути досвід провідних зарубіжних країн по розвитку малого бізнесу.
У всіх зарубіжних країнах з нормально розвиненою ринковою економікою існує могутня державна підтримка малого бізнесу. Наприклад, в Німеччині субсидії малим підприємствам складають близько 4 млрд. марок щорічно.
В конгресі США проблемами малого бізнесу зайнято два комітети. На чолі стоїть Адміністрація у справах малого бізнесу. В кожному штаті є регіональні відділення по 30-40 чоловік. Мета Адміністрації - підтримка малого бізнесу на державному рівні.
В Японії, де особливо висока кількість малих підприємств, спеціально виділені ті з них, які в умовах ринкової економіки без допомоги держави розвиватися не можуть.
Світовий досвід і практика переконують, що важливим елементом ринкової економіки є існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво розглядається не тільки як доповнення до великого виробництва, а як самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил – гнучка, життєздатна, ефективна, прогресивна.
Особливе значення малого бізнесу в період переходу до ринкових відносин виявляється в структурній перебудові економіки, прискоренні науково-технічного процесу, формуванні нового соціального простору.
Особливо актуальна проблема упровадження на ринок малих підприємств в світлі останніх змін в економіці нашої країни. В умовах виходу з економічної кризи не можна не пригадати про підтримку малого бізнесу. Поява великого числа фірм приведе до появи нових робочих місць, малим підприємством легше управляти в умовах нестабільного курсу національної валюти, та і це принесе реальні гроші до бюджету не тільки центру, але і регіонів, що особливо важливе.
Але щоб уникнути багатьох помилок, які неминучі при утворенні нової течії в економіці України, спочатку слід повчитися на зльотах і падіннях інших країн в цій області і зрозуміти, які ж умови необхідні для розвитку дрібного підприємництва в нашій країні.
Активне зростання частки малих підприємств в структурі економіки західних країн почало відбуватися з середини 70-х років. На сьогоднішній день в найрозвиненіших країнах Заходу малі фірми складають 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна узяти, наприклад, США - де в дрібному підприємництві зайняте 53% всього населення, Японію - з її 71,7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половина працюючого населення. Тільки ці цифри говорять про важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн.
Нарешті, розвиток дрібного підприємництва необхідний тільки тому, що вони дають життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержують значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому. Про це говорять наступні цифри: в США на малий бізнес доводиться 34,9% чистого доходу, а в Японії 56,6% всієї продукції в оброблювальній промисловості проводять підприємства малого бізнесу. В наступній таблиці приведені деякі статистичні дані, що показують рівень розвитку малого і середнього підприємництва в деяких зарубіжних країнах.
Таблиця 1.1.
Рівень розвитку малого і середнього підприємництва в деяких зарубіжних країнах.
Що стосується України, то розвиток малого підприємництва почався ще в умовах соціалістичної економіки і свого найбільшого розмаху досяг в період ринкової трансформації. Так, за період з 1991 до 2001 року загальна кількість підприємств які можна віднести до сфери малого підприємництва, виросла у декілька разів. В цьому секторі економіки працює більш 12% загальної кількості працівників, і який формує біля 8% валового внутрішнього продукту країни.
II. Аналіз малого підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства.
2.1. Визначення поняття малого підприємництва.
Як виявляється з самого визначення, «мале підприємництво» – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законами, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях (показниках), конституциирующих єство цього поняття.
Мале підприємництво — невід'ємний елемент сучасної ринкової системи господарювання, без якого економіка і суспільство в цілому не можуть нормально існувати і розвиватися. Незалежні підприємці є найчисленнішим шаром приватних власників і через свою масовість грають значну роль не тільки в соціально-економічній, але і в політичному житті країни.
Мале підприємництво забезпечує зміцнення ринкових відносин, заснованих на демократії і приватній власності. По своєму економічному стану і умовам життя приватні підприємці близькі до більшої частини населення і складають основу середнього класу, що є гарантом соціальної і політичної стабільності суспільства.
Західні економісти визначають підприємництво як процес пошуку нових можливостей, упровадження нових способів виробництва, відкритість до нових перспектив, подолання старих обмежень. Підприємництво, вважають вони, є четвертим чинником виробництва, що є невідчутним.[1]
Вітчизняні психологи убачають в підприємництві особливий, пов'язаний з ризиком вид діяльності з організації нового потенціалу, прибуткової справи, а також творчу активність в економіці, що вимагає специфічних особових якостей. Як правило, самими загальними критерійними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибули, доходу). За даними Світового банку, загальне число показників, за якими підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Проте часто найвживанішими критеріями є наступні: середня чисельність зайнятих на підприємстві працівників, щорічний оборот, одержаний підприємством, як правило, за рік, і величина активів.
Але у всіх розвинених країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва є чисельність працюючих. Приведемо критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва, які застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться підприємства при неперевищенні ними наступних показників:
§ Кількість зайнятих працівників до 50 чоловік;
§ Річний оборот менше 4 млн. ЕКЮ;
§ Сума балансу менше 2 млн. ЕКЮ;
При визначенні заходів підтримки суб'єктам підприємництва на рівні ЄС можуть застосовуватися і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використовувати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Запропонованими Комісією ЄС критеріями віднесення фірм до малих підприємств є наступні: число зайнятих працівників не повинне перевищувати 100 чол., розмір власних основних засобів повинен бути менше 75 млн. ЕКЮ за умови, що частка більш крупної компанії в статутному капіталі компанії не перевищує одну третину.
Як наголошувалося вище, в окремих розвинених країнах кількісний розмір показників віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва може відрізнятися від загальноприйнятого в ЄС:
Таблиця 2.1.
Показники, за якими відносять підприємство до СМП
В Україні малі підприємства — це не організаційно-правова форма, термін «мале» характеризує лише розмір підприємства, а критеріями віднесення підприємства до малих є численность працюючих і частка державної, муніципальної власності і власності суспільних об'єднань в статутному капіталі цих підприємств, яка повинна складати не більш 25%. Чисельність працюючих на МП визначається за середньосписочною чисельністю основного виробничого персоналу і співробітників, що працюють за договорами і сумісницею. До малого бізнесу відносяться підприємства з чисельністю працюючих не більше 200 чоловік в промисловості і будівництві, до 100 чоловік — в науці і науковому обслуговуванні, до 50 чоловік — в інших галузях виробничої сфери, до 15 чоловік — в невиробничій сфері.
III. Досвід розвитку малого підприємництва в зарубіжних країнах
3.1. Сучасне підприємництво: синтез дрібного і великого виробництва: зарубіжний досвід.
Мале підприємництво грає виключно важливу роль в економічному і соціальному житті промислово розвинених країн.
Однією з перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на роль малого бізнесу, була Великобританія. Дослідження, проведені там, показали, що найбільш ефективні фірми з числом зайнятих 1–19 чоловік. Такі фірми складали 96% від загального числа дрібних фірм Великобританії (2,4 млн.). На початку 90-х років на частку малого бізнесу доводилося 21% загального товарообігу, в ньому було зайняте 36% всіх найманих працівників.[1] Зараз у Великобританії кожний восьмий дорослий зайнятий власним бізнесом.
В США функціонує більше 15 млн. малих підприємств, які виробляють біля 40% ВВП і 50% валового продукту приватного сектора і забезпечують зайнятість майже половини працездатного населення.[1] Малий бізнес освоює в США удвічі більше нововведень, ніж крупні корпорації.
В Німеччині налічується близько 2 млн. дрібних і середніх підприємств (більш 99% всіх підприємств країни), які виробляють до 50% ВВП. У сфері дрібного і середнього бізнесу зайнято 2/3 всього економічно активного населення. За останнє десятиріччя на малих підприємствах (з чисельністю менше 20 чоловік) число зайнятих зросло на 600 тис. чоловік, тоді як на більш крупних (з чисельністю 21–100 працюючих) – лише на 90 тис.[2]
В Японії на початок 90-х рр. малі і середні підприємства в галузях виробничої і невиробничої сфери складали 99,1%, а чисельність зайнятих на них – 79,2%. На частку подібних фірм доводиться 78% річної виручки в роздрібній торгівлі і 62,1% - в оптовій торгівлі.[1] Малі підприємства грають важливу роль в механізмі саморегулювання ринкової економіки розвинених країн. Це обумовлено їх тісними зв'язками з крупним бізнесом як по лінії субпоставок, так і по лінії розробки нововведень. Серійне виробництво і організація збуту нового продукту, що вимагає крупних капіталовкладень, відповідних виробничих потужностей і ресурсів, не під силу малому бізнесу, і вони передають їх для в упровадження крупним фірмам. Підраховано, що малий бізнес США дав біля 50% всіх нововведень і більшість новітніх технологій, які визначають обличчя сучасного науково-технічного прогресу. 48 з 61 крупних відкриттів XX в. були зроблені в малих і середніх фірмах. Малі підприємства вперше розробили і упровадили: персональний комп'ютер, копіювальну техніку, крекінг нафти, кулькову ручку. За даними Національної наукової фундації США з розрахунку на 1 долар, вкладений в науково-дослідні роботи, малі підприємства дали в чотири рази більше новинок, ніж середні, і в 24 рази більше, ніж крупні корпорації. На одного співробітника малого підприємства за статистикою доводиться в 2,5 рази більше інновацій, ніж на працівника крупного підприємства.[3]
В ринковій економіці розвинених країн підприємництво побудовано на принципі кооперації крупних і малих підприємств, причому крупні підприємства орієнтуються не на придушення малого бізнесу, а навпаки, на взаємовигідну співпрацю з ним. Тому крупні і малі підприємства взаимодоповнюють один одного, особливо у сфері спеціалізації окремих виробництв і в інноваційних розробках. Якщо велике виробництво орієнтується на масовий відносно однорідний попит, випуск великих партій стандартної продукції, то малі підприємства функціонують на невеликих сегментах ринку, у вибраних ними нішах з обмеженою номенклатурою виробів. Ринкові ніші є ринками готової продукції, перш за все високої технології, які утворюються в тих випадках, коли попит на певному ринку не може бути задоволений крупним виробництвом через малу місткість самого ринку або через те, що виробництво не може досягти такого розміру, при якому воно покрило б весь попит на даному ринку. Тенденції сучасного виробництва і міжнародної торгівлі сприяють виникненню подібних ніш. Малий і середній бізнес в ринковій економіці відіграє провідну роль, визначає темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту (ВНП). В усіх розвинених країнах на частку малого бізнесу доводиться 60-70% ВНП.
В більшості країн, таких як США. Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, величезну частку — 99,3-99,7% від кількості підприємств складають так звані малі і середні підприємства (МСП). Вони виділяються серед інших за чисельністю зайнятих (наприклад, не більше 500 чоловік) або розміром основного капіталу. На них припадає майже половина об'єму продукції, що випускається. Як правило, такі підприємства створюють 75—80% нових робочих місць на відміну від крупних виробництв, де спостерігається скорочення зайнятості.
Але справа не тільки в кількісних показниках. Цей сектор за своєю суттю є типово ринковим і складає основу сучасної ринкової інфраструктури.
Підприємництво процвітає в багатьох країнах світу. Більше 20 років тому відбувся вибух активності малого бізнесу, особливо в західній економіці. А 90-е рр. ознаменувалися переходом до ринкової економіки і країн Східної Європи. В якій би країні уряд не ухвалював рішення лібералізувати економічні умови, в найкоротші терміни виникала велика кількість малих підприємств.
Розвиток малого бізнесу відповідає загальносвітовим тенденціям до формування гнучкої змішаної економіки, поєднанню різних форм власності і адекватної їм моделі господарства, в якій реалізується складний синтез конкурентного ринкового механізму і державного регулювання крупного, середнього і дрібного виробництва. І якщо крупний бізнес – це скелет сучасної економіки, то все різноманіття дрібного і середнього підприємництва – м'язи, жива тканина господарського організму. Саме цей факт спонукав автора вибрати для випускної роботи тему «Малий бізнес», яку він вважає найактуальнішою на сьогоднішній день.
Сутність і роль малого бізнесу в умовах переходу до ринкових відносин
Підприємство малого бізнесу, за визначенням Управління малого бізнесу, - це незалежно керована, не домінуюча в області своєї діяльності фірма, що відповідає певним стандартам розмірів в плані кількості працівників і річного об'єму надходжень. Існує і інше визначення, більш адаптоване до українських умов: «малий бізнес» – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законами, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях.
Значення малого бізнесу в ринковій економіці, дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес в ринковій економіці - ведучий сектор, визначаючий темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту.
Тому абсолютна більшість розвинених держав всемірно заохочує діяльність малого бізнесу.
В світовій економіці функціонує величезна кількість малих фірм, компаній і підприємств. Наприклад, в Індії число МП перевищує 12 млн., а в Японії 9 млн. Цей малий бізнес, наприклад, тільки в США дає майже половину приросту національного продукту і дві третини приросту нових робочих місць.
Але справа не тільки в цім... Мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміну кон'юнктурі ринку, додає ринковій економіці необхідну гнучкість.
Істотний внесок вносить малий бізнес у формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першорядне значення.
Не можна також забувати, що малі підприємства надають менше дію і на екологічну обстановку.
Важлива роль малого бізнесу в здійснення прориву по ряду найважливіших напрямів НТП, перш за все в області електроніки, кібернетики і інформатики. В нашій країні цю роль важко переоцінити, маючи у на увазі, процес конверсії, що розвернувся. Всі ці і багато інших властивості малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки Росії.
Щоб глибше і докладніше розібратися і зрозуміти необхідність малого бізнесу, безумовно, необхідно розглянути досвід провідних зарубіжних країн по розвитку малого бізнесу.
У всіх зарубіжних країнах з нормально розвиненою ринковою економікою існує могутня державна підтримка малого бізнесу. Наприклад, в Німеччині субсидії малим підприємствам складають близько 4 млрд. марок щорічно.
В конгресі США проблемами малого бізнесу зайнято два комітети. На чолі стоїть Адміністрація у справах малого бізнесу. В кожному штаті є регіональні відділення по 30-40 чоловік. Мета Адміністрації - підтримка малого бізнесу на державному рівні.
В Японії, де особливо висока кількість малих підприємств, спеціально виділені ті з них, які в умовах ринкової економіки без допомоги держави розвиватися не можуть.
Світовий досвід і практика переконують, що важливим елементом ринкової економіки є існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво розглядається не тільки як доповнення до великого виробництва, а як самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил – гнучка, життєздатна, ефективна, прогресивна.
Особливе значення малого бізнесу в період переходу до ринкових відносин виявляється в структурній перебудові економіки, прискоренні науково-технічного процесу, формуванні нового соціального простору.
Особливо актуальна проблема упровадження на ринок малих підприємств в світлі останніх змін в економіці нашої країни. В умовах виходу з економічної кризи не можна не пригадати про підтримку малого бізнесу. Поява великого числа фірм приведе до появи нових робочих місць, малим підприємством легше управляти в умовах нестабільного курсу національної валюти, та і це принесе реальні гроші до бюджету не тільки центру, але і регіонів, що особливо важливе.
Але щоб уникнути багатьох помилок, які неминучі при утворенні нової течії в економіці України, спочатку слід повчитися на зльотах і падіннях інших країн в цій області і зрозуміти, які ж умови необхідні для розвитку дрібного підприємництва в нашій країні.
Активне зростання частки малих підприємств в структурі економіки західних країн почало відбуватися з середини 70-х років. На сьогоднішній день в найрозвиненіших країнах Заходу малі фірми складають 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна узяти, наприклад, США - де в дрібному підприємництві зайняте 53% всього населення, Японію - з її 71,7% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах трудиться приблизно половина працюючого населення. Тільки ці цифри говорять про важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн.
Нарешті, розвиток дрібного підприємництва необхідний тільки тому, що вони дають життя старим великомасштабним підприємствам і в союзі з ними одержують значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки в цілому. Про це говорять наступні цифри: в США на малий бізнес доводиться 34,9% чистого доходу, а в Японії 56,6% всієї продукції в оброблювальній промисловості проводять підприємства малого бізнесу. В наступній таблиці приведені деякі статистичні дані, що показують рівень розвитку малого і середнього підприємництва в деяких зарубіжних країнах.
Таблиця 1.1.
Рівень розвитку малого і середнього підприємництва в деяких зарубіжних країнах.
| Країни | Кількість малих і середніх підприємств (тис.) | Кількість малих і середніх підприємств на 10 тис. жителів | Зайнято на малих і середніх підприємствах (млн. чіл.) | Частка малих і середніх підприємств в загальній чисельності занять (%) | Частка малих і середніх підприємств у ВВП (%, оцінний) |
Великобританія | 2630 | 460 | 13,6 | 49 | 50-53 |
| Німеччина | 2290 | 370 | 18,5 | 46 | 50-52 |
| Італія | 3920 | 680 | 16,8 | 73 | 57-60 |
| Франція | 1980 | 350 | 15,2 | 54 | 55-62 |
| Країни ЄС | 15770 | 450 | 68,0 | 72 | 63-67 |
| США | 19300 | 742 | 70,2 | 54 | 50-52 |
| Японія | 6450 | 496 | 39,5 | 78 | 52-55 |
II. Аналіз малого підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства.
2.1. Визначення поняття малого підприємництва.
Як виявляється з самого визначення, «мале підприємництво» – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законами, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях (показниках), конституциирующих єство цього поняття.
Мале підприємництво — невід'ємний елемент сучасної ринкової системи господарювання, без якого економіка і суспільство в цілому не можуть нормально існувати і розвиватися. Незалежні підприємці є найчисленнішим шаром приватних власників і через свою масовість грають значну роль не тільки в соціально-економічній, але і в політичному житті країни.
Мале підприємництво забезпечує зміцнення ринкових відносин, заснованих на демократії і приватній власності. По своєму економічному стану і умовам життя приватні підприємці близькі до більшої частини населення і складають основу середнього класу, що є гарантом соціальної і політичної стабільності суспільства.
Західні економісти визначають підприємництво як процес пошуку нових можливостей, упровадження нових способів виробництва, відкритість до нових перспектив, подолання старих обмежень. Підприємництво, вважають вони, є четвертим чинником виробництва, що є невідчутним.[1]
Вітчизняні психологи убачають в підприємництві особливий, пов'язаний з ризиком вид діяльності з організації нового потенціалу, прибуткової справи, а також творчу активність в економіці, що вимагає специфічних особових якостей. Як правило, самими загальними критерійними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибули, доходу). За даними Світового банку, загальне число показників, за якими підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Проте часто найвживанішими критеріями є наступні: середня чисельність зайнятих на підприємстві працівників, щорічний оборот, одержаний підприємством, як правило, за рік, і величина активів.
Але у всіх розвинених країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва є чисельність працюючих. Приведемо критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва, які застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться підприємства при неперевищенні ними наступних показників:
§ Кількість зайнятих працівників до 50 чоловік;
§ Річний оборот менше 4 млн. ЕКЮ;
§ Сума балансу менше 2 млн. ЕКЮ;
При визначенні заходів підтримки суб'єктам підприємництва на рівні ЄС можуть застосовуватися і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використовувати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Запропонованими Комісією ЄС критеріями віднесення фірм до малих підприємств є наступні: число зайнятих працівників не повинне перевищувати 100 чол., розмір власних основних засобів повинен бути менше 75 млн. ЕКЮ за умови, що частка більш крупної компанії в статутному капіталі компанії не перевищує одну третину.
Як наголошувалося вище, в окремих розвинених країнах кількісний розмір показників віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва може відрізнятися від загальноприйнятого в ЄС:
Таблиця 2.1.
Показники, за якими відносять підприємство до СМП
| Країна | Чисельність працюючих | Річний оборот |
Великобританія | 24-99 (до 200 чіл. в промисловості) | 400 тис. фунтів |
| Франція | не понад 200 (до 500 в промисловості) | нижче 200 млн. франків |
| ФРН | не більше 500 (до 49 офіційно) | не понад 500 млн. ЕКЮ (менше 1 млн. марок офіційний) |
| Швеція | до 200 чіл. | |
| Японія | до 100 (не понад 300 в промисловості) | до 30 млн. ієн (до 100 млн. в промисловості) |
| США | не понад 500 чола. | не понад 5 млн. доларів |
III. Досвід розвитку малого підприємництва в зарубіжних країнах
3.1. Сучасне підприємництво: синтез дрібного і великого виробництва: зарубіжний досвід.
Мале підприємництво грає виключно важливу роль в економічному і соціальному житті промислово розвинених країн.
Однією з перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на роль малого бізнесу, була Великобританія. Дослідження, проведені там, показали, що найбільш ефективні фірми з числом зайнятих 1–19 чоловік. Такі фірми складали 96% від загального числа дрібних фірм Великобританії (2,4 млн.). На початку 90-х років на частку малого бізнесу доводилося 21% загального товарообігу, в ньому було зайняте 36% всіх найманих працівників.[1] Зараз у Великобританії кожний восьмий дорослий зайнятий власним бізнесом.
В США функціонує більше 15 млн. малих підприємств, які виробляють біля 40% ВВП і 50% валового продукту приватного сектора і забезпечують зайнятість майже половини працездатного населення.[1] Малий бізнес освоює в США удвічі більше нововведень, ніж крупні корпорації.
В Німеччині налічується близько 2 млн. дрібних і середніх підприємств (більш 99% всіх підприємств країни), які виробляють до 50% ВВП. У сфері дрібного і середнього бізнесу зайнято 2/3 всього економічно активного населення. За останнє десятиріччя на малих підприємствах (з чисельністю менше 20 чоловік) число зайнятих зросло на 600 тис. чоловік, тоді як на більш крупних (з чисельністю 21–100 працюючих) – лише на 90 тис.[2]
В Японії на початок 90-х рр. малі і середні підприємства в галузях виробничої і невиробничої сфери складали 99,1%, а чисельність зайнятих на них – 79,2%. На частку подібних фірм доводиться 78% річної виручки в роздрібній торгівлі і 62,1% - в оптовій торгівлі.[1] Малі підприємства грають важливу роль в механізмі саморегулювання ринкової економіки розвинених країн. Це обумовлено їх тісними зв'язками з крупним бізнесом як по лінії субпоставок, так і по лінії розробки нововведень. Серійне виробництво і організація збуту нового продукту, що вимагає крупних капіталовкладень, відповідних виробничих потужностей і ресурсів, не під силу малому бізнесу, і вони передають їх для в упровадження крупним фірмам. Підраховано, що малий бізнес США дав біля 50% всіх нововведень і більшість новітніх технологій, які визначають обличчя сучасного науково-технічного прогресу. 48 з 61 крупних відкриттів XX в. були зроблені в малих і середніх фірмах. Малі підприємства вперше розробили і упровадили: персональний комп'ютер, копіювальну техніку, крекінг нафти, кулькову ручку. За даними Національної наукової фундації США з розрахунку на 1 долар, вкладений в науково-дослідні роботи, малі підприємства дали в чотири рази більше новинок, ніж середні, і в 24 рази більше, ніж крупні корпорації. На одного співробітника малого підприємства за статистикою доводиться в 2,5 рази більше інновацій, ніж на працівника крупного підприємства.[3]
Наростає диференціація і індивідуалізація попиту. У сфері особистого споживання все більшу роль грають специфічні потреби порівняно невеликих груп покупців. Задовольняти такий попит можуть тільки невеликі фірми, оскільки для компаній-гігантів при випуску багатосерійної або навіть замовленої продукції це може бути малорентабельним. Якщо йдеться про ринок нового продукту, що розширяється, мала фірма може перетворитися на Крупну. Якщо попит відносно стабільний, вона може контролювати свою нішу протягом достатньо довгого часу, як наприклад, у випадку з виробництвом медичного устаткування фірмами Данії.
Для крупних підприємств необхідні і вигідні: ємкий ринок із стабільним і тривалим попитом; продукція масового виробництва, що відповідає вимогам ринку; акумуляція значних фінансових коштів; дешева робоча сила. Малі підприємства мають нагоду швидше і краще пристосовуватися до вимог ринку і конкретних споживачів завдяки простоті управлінської структури, що забезпечує швидке ухвалення рішень, у тому числі і з коректування цілей. Крім того, собівартість продукції в малих підприємствах нижче, ніж в крупних, при більш високій якості продукції і послуг.
Малі підприємства і їх технічне оснащення багато в чому залежать від крупних виробничо-господарських комплексів. По відношенню до них малі підприємства виступають як постачальники комплектуючих виробів, що дозволяє їм використовувати спеціалізацію і кооперацію не тільки в області виробництва, але і у сфері збуту продукції і її технічного обслуговування. Дрібні і середні підприємства — субпідрядники крупних компаній працюють на основі подетальної, модульної або іншої спеціалізації, де вони досягають високих результатів за рахунок ефекту технологічного розподілу праці. Вони часто беруть на себе виконання однієї-двох операцій в складному технологічному процесі, який в комплексі здійснюється крупною компанією. В рамках технічної співпраці крупні фірми-замовники, що випускають дорогу готову продукцію на базі комплектуючих виробів, надають своїм субпоставщикам-виконавцям в оренду приміщення, первинні засоби виробництва, поставляють їм на пільгових умовах сировину і матеріали, забезпечують реалізацію більшої частини комплектуючої продукції на своїх складальних заводах, дають дозвіл на використовування своєї торгової марки.
Широке поширення в співпраці крупних і малих підприємств набула в сучасних умовах система контрактних відносин на основі франчайзингу. Її суть полягає в тому, що крупна фірма надає малій фірмі виняткове право використовувати свій технологічний досвід і знання, а також торгову марку. Крупна фірма звичайно надає також кредит на пільгових умовах, надає різного роду консультаційні послуги і здає в оренду устаткування. Франчайзинг сприяє освоєнню малими фірмами нових технологій, розширенню сфери малого бізнесу.
Особливістю малого бізнесу в розвинених країнах в сучасних умовах є його інтеграція у виробничі мережі крупних промислових структур. Організаційними формами такої інтеграції є лізинг, франчайзинг, довгострокові контракти, що фінансується, на поставки комплектуючих виробів під певні фінансові гарантії. Число дрібних і середніх підприємств, охоплених такою формою господарських відносин, склало в США в кінці 80-х років 50 тис. з об'ємом продажів 632 млрд долл. За оцінками оборот фірм на основі франчайзингу може зрости в 2005 р. до 1 трлн долл.[3]
Малі підприємства в процесі технологічного і фінансового зростання, звичайно переходять в розряд середніх підприємств. Саме субпідрядні зв'язки малих підприємств служать неодмінною умовою їх подальшого виходу на арену самостійної конкурентної діяльності. Малі підприємства, що не пройшли етап субпідрядної діяльності , навпаки, не змогли піднятися до високого рівня механізації і випуску продукції. Малі підприємства, будучи мобільними, легко переміщаються в перспективні ніші економіки. Вони відіграють важливу роль у вирішенні проблем зайнятості і безробіття. Малі підприємства грають важливу роль в регіональній політиці розвинених країн, сприяючи розвитку промислово відсталих регіонів. Вони організовуються з метою розробки місцевих ресурсів, освоєння яких крупними підприємствами є нерентабельним. Малі підприємства створюються з урахуванням місцевих традицій, з використанням новітніх технологій і розвиненої інформаційної мережі.
3.2. Роль малого бізнесу в економіці зарубіжних країн
Малі підприємства в порівнянні з крупними мають ряд переваг.
Дрібносерійна виробництва малого бізнесу дає можливість швидко реагувати на зміну ринкового попиту.
Розвиток мережі малих підприємців дозволяє широко використовувати місцеві сировинні ресурси і відходи виробництва.
Малі фірми більш конкурентоздатні. Це пов'язано з відсутністю зайвого бюрократичного апарату, зниженням невигідних витрат. Крім того легше і з мінімальними втратами вирішуються трудові конфлікти між адміністрацією і робітниками.
Для малих фірм характерна простота управління, короткі терміни будівництва і освоєння проектних потужностей, швидка окупність.
Мале підприємництво сприяє розвитку людини, дає можливість кожному проявити себе. Тут можливе використовування фахівців високої кваліфікації, досвіду немолодих працівників, яким важко пристосовуватися до умов автоматизованого великосерійного виробництва.
Малі і середні фірми безпосередньо впливають на рівень безробіття.
Малі підприємства сприяють встановленню тісних контактів із споживачами.
На малих і середніх фірмах проходить підготовку велика частина контингенту майбутніх кадрів.
Малі підприємства більш гармонійно вписуються в екологічне середовище малих міст і селищ.
Малі підприємства сполучають в одних руках власність і управління.
Розвиток малих і середніх підприємств стимулюється пільговим оподаткуванням.
На малих підприємствах створюється сприятливий клімат для інтенсифікації праці: у великому колективі зрівнялівка в оплаті праці, тоді як в малих фірмах легше оцінювати внесок кожного і диференціювати оплату праці, внаслідок цього зростає рівень ефективності праці.
Розглянемо внесок малого бізнесу і створення валового національного продукту в Російській Федерації і в розвинених зарубіжних країнах : в РФ – 22%, в США – 40%, в Індії-60%, в Японії –79%.
Однієї з центральних проблем, пов'язаних з чисельністю дрібного бізнесу, є його виживання. Основною характерною рисою є висока вірогідність банкрутства МП. У Великобританії бізнес з оборотом менше 13 тыс.фунтов стерлінгів в 6 разів частіше терпить банкрутство, ніж крупний бізнес. Причому серед фірм, потерпілих катастрофу, 50% банкрутств доводиться на перші 2,5 роки, 33% — на наступні 2,5 роки і лише 17% — на наступні 5 років. Причиною цього західні економісти вважають недостатність капіталу при організації бізнесу і небажання або боязнь пошуків фінансування на стороні, оскільки широко поширена думка, що зовнішнє фінансування підриває або ослабляє контроль над фірмою її власників.
За даними Міжнародної федерації дрібних і середніх промислових підприємств, на частку дрібних і середніх підприємств в країнах - учасницях цієї організації доводиться 50% продукції і чисельності зайнятих і більше 30% капіталовкладень і експорту.
Згідно даним Адміністрації малого бізнесу (США) налічується:
§ в США 13 млн. невеликих фірм;
§ в Англії — 2,37 млн.;
§ в Японії — 6,5 млн.
Таблиця 3.1.
ЧАСТКА ДРІБНИХ ПІДПРИЄМСТВ В ЗАГАЛЬНІЙ КІЛЬКОСТ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ %
| Країна | Найдрібніші | Дрібні підприємства |
| США | 26 | 28 |
| Японія | 49 | 28 |
| Великобританія | 26 | 23 |
| Франція | 32 | 28 |
3.3. Роль жінок в розвитку малого підприємництва
Економічний вплив і майбутні тенденції
Чи знаєте ви, що в даний час 80% всіх покупок скоюють жінки? Сьогодні вони купують більше половини всіх автомобілів, що продаються в США. Вони придбавають набагато більше бакалійних товарів, предмети одягу і товари тривалого користування, ніж чоловіки, а в 75% американських сімей саме вони в основному ухвалюють рішення, що стосуються витрат на медичне обслуговування. Жінки також складають 41 відсоток з тих, чий річний дохід не опускається нижче за 500.000 долари, а до двохтисячного року їм належатиме зверху 50% всіх малих підприємств!
Ці цифри ілюструють лише малу частину того впливу, яке жінки надають на ринок. Жінки-підприємці з такою швидкістю змінили обличчя американської економіки, що всі дослідники, що займаються демографією американського підприємництва, просто вражаються. Всі останні десятиріччя в США постійно збільшувалося число комерційних підприємств, що належать жінкам. В даний час в країні жінкам належить майже 8 млн. малих комерційних фірм, і вони створюють нові компанії в два рази частіше, ніж чоловіки. Жінки перетворилися на справжніх героїнь нинішнього періоду оздоровлення економіки.
Жінки не просто стають головною силою нашої економіки, вони вже стали нею. В цілому по країні крупні корпорації скорочують прийом на роботу нових співробітників, і лише в компаніях, які належать жінкам, кількість найманих працівників росте. Ось конкретний приклад: американські компанії, якими володіють жінки, приймають сьогодні на роботу на 35% більше людей, ніж компанії групи "Fortune 500" - у всьому світі.
Жінки-власниці компаній - це "мушкетери" нинішнього часу. Як правило, їм не дістаються сімейні компанії по спадку і вони не придбавають раніше створені фірми. Частіше за все вони відкривають свою власну справу, оскільки відчувають в цьому внутрішню потребу, оскільки їх можливості зробити кар'єру на ринку традиційним способом вельми обмежені. Часто вони створюють компанії в таких областях, як охорона здоров'я, догляд за дітьми, освіта і модельний бізнес, лише для того, щоб вирішити проблеми, з якими стикаються жінки і яким ринок не надає достатньо уваги.
Компанії, якими володіють жінки, звичайно не дуже крупні. Вони більш оперативні, більш ефективні і в них більше порядку. Недавно проведені дослідження показали, що, в порівнянні з іншими американськими фірмами, в компаніях, які належать жінкам, працівникам частіше пропонують гнучкий графік роботи, компенсацію при оплаті за навчання і частку від прибутку. Сьогодні жінки вирішують проблеми, які традиційно обмежували їх конкурентоспроможність на ринку, і вони продовжуватимуть робити це і в ХХI-м столітті. Іншими словами, компанії, чиїми власниками є жінки, перетворилися на силу, з якою суспільству доведеться вважатися.
IV. Підтримка малого бізнесу з боку держави
4.1. Міжнародний досвід підтримки малого бізнесу
У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється державне регулювання і підтримка малого підприємництва. Для цього створені спеціальні державні організації, що виражають і захищаючі інтереси малого підприємництва, що стежать за виконанням намічених урядових програм. Державна підтримка малого підприємництва спирається на законодавчу правову і фінансову базу, а також на організаційно-методичну систему і систему різних досліджень.
Особливу цікавість держава виявляє до тієї частини малого бізнесу, яка веде інтенсивну науково-виробничу діяльність. З середини 70-х рр однією з найважливіших задач державного регулювання і сприяння розвитку малого бізнесу є задача створення новітніх технологій, які вимагають великомасштабних, міждисциплінарних досліджень, і отже, великих витрат фінансових коштів, які малі підприємства самостійно здійснювати не взмозі. Самі технології і процес їх виникнення сталі в сучасних умовах не менш важливим об'єктом промислової політики, ніж галузі і товарні ринки.
Державне регулювання і сприяння розвитку малого підприємництва має на меті:
§ створення правових і організаційних умов для зростання ділової активності малих підприємств;
§ реалізацію економічної політики, включаючи науково-технічну, інноваційну, інвестиційну, цінову;
§ реалізацію податкової і кредитно-фінансової політики для забезпечення ефективного розвитку малого бізнесу;
§ надання малим підприємствам сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
§ вживання по відношенню до малих підприємств спеціальних заходів підтримки з урахуванням особливостей кожної галузі і регіону, окремих груп підприємців і видів діяльності: заохочення ремесел, сезонних робіт, артільних і сімейних форм організації діяльності;
§ спрощення порядку реєстрації і форм звітності, скорочення переліку ліцензійованих видів діяльності. Наприклад, в США для відкриття одноосібної фірми достатньо мати дозвіл (сертифікат) від місцевих властей або властей штату і зареєструвати торгову назву;
§ зниження витрат з соціального страхування.
Сприяння розвитку малого підприємництва покликане забезпечити реалізацію цілей державної політики регулювання, а саме:
§ підтримка зайнятості, соціально-економічної стабільності, зростання загального добробуту населення;
§ інтенсифікацію інвестиційних процесів;
§ стимулювання інновацій шляхом фінансування розробок нової продукції.
В країнах з розвиненою ринковою економікою державна підтримка підприємництва спирається на відповідне законодавство. Набули поширення дві форми державної підтримки МП:
§ законодавче встановлення довгострокових програм розвитку малого бізнесу;
§ включення малого бізнесу складовою частиною в державні економічні і соціальні програми.
В США малий бізнес інтегрований до державних структур через спеціальні комітети Конгресу, Адміністрацію у справах малого бізнесу, систему регіональних асоціацій, інкубаторів малого бізнесу. В Японії регулююча роль держави відображена в законах про основи політики по відношенню до малих і середніх підприємств, сприянні їх модернізації, керівництві їх діяльністю; в Законі про Центральний кооперативний банк для торгівлі і промисловості і ряду інших. У Великобританії законодавчо прийнятий ряд програм, зокрема, програма розширення бізнесу, що передбачає заходи з податкової підтримки малого підприємництва, і Програма гарантованого проекту, що полегшує малим фірмам доступ до банківських кредитів.
Більшість іноземних держав для сприяння розвитку малого бізнесу прагне привернути засоби не ззовні а за рахунок мобілізації на внутрішньому ринку використовуючи системи пільг і державної допомоги. Фінансова стабільність країни безпосередньо залежить від реалізації економічного потенціалу малих підприємств, можливостей і умов їх фінансового забезпечення. Ефективна система державної фінансової підтримки має велике значення не тільки для підприємств, а і для економіки країни.
Заслуговує увагу досвід США, що стосується розвитку малого бізнесу, за рахунок системи державних контрактів, даючі можливість одержати гарантований ринок збуту продукції, прискорити нагромадження приватного капіталу, збільшити виробничі потужності. Органи державної влади затверджують перелік робіт і послуг, замовлення на який надають тільки малим підприємства. При державному замовленні компании- монополісти часто вимушені частину замовлення (біля 10%) передавати в субпідряд малим підприємствам.
В Японії для прискорення якісного розвитку підприємства практикується компенсація всіх витрат малих підприємств, пов'язаних з підготовкою кадрів, і 2/3 витрат на підвищення кваліфікації працівників.
Місцевим органам влади буде цікавий досвід Великобританії, де муніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видів робіт. Переможець одержує не тільки вигідне замовлення але і стартовий капітал. Підтримка малого підприємництва на місці може стати основою розвитку регіонів і соціально-економічного забезпечення їх населення.
В Німеччині за рахунок засобів Банку кредитних гарантій малі підприємства мають нагоду одержати комерційний кредит, скласти лізинговий договір. Також в Німеччині застосовується система пільгового кредитування при освоєнні високотехнологічних виробництв, створенню малих приватних підприємств. В цьому випадку платня за користування кредитними ресурсами, як правило не перевищує 6% річних, а термін надання кредиту 10-15 років.
В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центри розвитку. У Франції з цією ж метою утворені суспільства взаємного поручительства.
В світовій практиці відомі такі форми підтримки малого підприємництва як повернення пільгових позик у разі успіхів і позики з пільговими процентними ставками. Наприклад, в Японії надаються довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу в певних регіонах країни, стимулювання виробництва нових видів продукції і поповнення основного і оборотного капіталу підприємницьких структур. При цьому держава гарантує комерційним банкам своєчасне повернення підприємствами позик.
В Італії практикують надання пільгових довгострокових кредитів. Наприклад, під 3-5% річних при ринковій процентній ставці біля 15%. Підприємства можуть одержати додаткову пільгу в 20-30% компенсації вартості позики при довгостроковому поверненні кредиту.
Державне сприяння розвитку малого підприємництва здійснюється за наступними основними напрямками:
§ створення стабільних державних і недержавних джерел асигнувань на підтримку малого бізнесу;
§ використовування раціональних механізмів контролю за витрачанням виділених коштів;
§ забезпечення діяльності контрольних і судових органів по захисту інтересів малих підприємств;
§ створення мережі спеціалізованих інститутів, що забезпечують реалізацію державної політики сприяння малому підприємництву, включаючої: державні органи влади; неурядові об'єднання і організації; спеціалізовані організації інфраструктури; фундації, кредитні, страховкі і гарантійні установи, технологічні парки, бізнес-інкубатори, промислові зони і полігони, учбові, консультаційні, інформаційні і обслуговуючі структури;
§ здійснення прямого фінансування діяльності малих підприємств на основі спеціальних законів шляхом надання субсидій, дотацій, податкових і інвестиційних пільг, компенсацій, виплат з фундацій підтримки підприємництва, розміщення державних замовлень:
§ розробка цільових програм державної підтримки малого бізнесу на довгострокову перспективу;
§ надання консультаційної допомоги підприємцям;
§ організація системи підготовки і перепідготовки підприємців;
§ надання малим підприємствам в оренду на пільгових умовах приміщень, устаткування, земельних ділянок.
§ сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств.
4.2. Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва.
Необхідність у фінансових ресурсах – це об'єктивне явище в умовах розвитку економіки, оскільки зростає потреба в поповненні оборотних коштів, оновленні і модернізації основних фундацій, використовуванні новітніх технологій і матеріалів. По цьому держава, як основа розвитку національної економіки, повинна сприяти в розвитку підприємницьких структур.
Рисунок 1. Види фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва.
В системі финасово-кредитної підтримки підприємства найважчим для бюджету країни є безповоротне фінансування окремих суб'єктів малого підприємництва і оподаткування. Взагалі фінансування підприємництва державою вважається неринковим і тому недоцільним способом державного впливу на розвиток економічних процесів. Проте на практиці дотування залишається одним з найпоширенішим важелем економічної політики багатьох країн. Наприклад, сума щорічних дотацій з бюджету США малому бізнесу складає 300 млрд. доларів. В теж час навіть у високорозвинутих країнах пряма державна підтримка або надається, тим підприємствам, діяльність яких є важливої для розвитку національної економіки, або має соціальне забарвлення.
Одним з важливих чинників дії на розвиток підприємництва з боку держави є податковий режим, на оптимізацію якого направлені значні зусилля.
Наприклад, у Франції в новому плані сприяння малому і середньому бізнесу передбачені наступні податкові пільги:
звільнення від податку частини прибутку, одержаного від операцій з нерухомістю, за умови її реінвестування в підприємство;
· податкове стимулювання дострокового розірвання деяких договорів оренди будов;
· відміна податку на привернутий капітал і пом'якшення податкового режиму на прибуток, одержаний в результаті його використовування;
· зниження податку на діяльність компаній до 33,3%.
Слід зазначити, що останнім часом найбільша увага з боку урядів виявляється заохоченню інноваційної діяльності.
Наприклад, в Німеччині державне сприяння фінансуванню діяльності таких фірм ведеться на різних стадіях становлення і розвитку, починаючи з періоду накопичення стартового капіталу, в період організації фірми, її пускового періоду і в подальші роки розвитку фірми, її модернізації, розширення і т.ін. В таких випадках широко застосовуються прямі заходи допомоги (безвідплатні субсидії) і непрямі (пільгові кредити, податки).
Так, цільові субсидії надаються (можлива участь держави в ризиковому капіталі) підприємствам, що освоюють нову технологію.
Державні дотації надаються на всіх етапах створення підприємства з передовою технологією. Держава бере на себе 80% витрат фірми на технічну експертизу проекту створення підприємства, оцінку можливостей збуту освоюваного продукту, можливостей патентування результатів проведення НІОКР.
Особливе місце займають державні субсидії, пов'язані із заходами, малими підприємствами, що займаються захистом навколишнього середовища і що надаються в рамках різних економічних програм: з відчистці стічних вод, очищенню повітря від шкідливих домішок, знищенню і переробці відходів і сміття.
Крім того, існують такі види дотацій:
· дотації на капітальні вкладення в НІОКР при придбанні патентів і рухомого майна, а також при вкладеннях в нерухоме майно, що використовується для НІОКР. Дотації складають 20% вартості майна в межах його вартості, що придбавалося або створюваного, 500 тисяч марок;
· дотації в розмірі 30% від договірної або контрактної суми проекту в межах 120 тисяч марок в рік — по контрактах, укладених малими фірмами на наукові дослідження і розробку удосконалень, направлених на створення продукції за новою технологією;
· дотації до заробітної платні персоналу, запрошуваного для проведення наукових дослідженні або досвідчених робіт, заробітну платню, що субсидується, знов прийнятий персонал одержує протягом 15 місяців, фірма має право одержувати субсидії на ці цілі протягом 6 років — протягом перші 5 років дотації складають до 40% заробітної платні, а на 6-у році — 25%;
· засоби з бюджету Міністерства наукових досліджень і технології для підвищення кваліфікації науково-технічного персоналу шляхом стажування їх у вузах, наукових інститутах, інших державних і приватних дослідницьких організаціях.
В Україні ж у зв'язку з відсутністю у держави можливостей пряма фінансова допомога практично відсутня. На сьогоднішній день основним способом фінансової підтримки малого бізнесу є банківський кредит.
Що стосується кредитування в цілому, то можна сказати, що банківські установи не хочуть мати справи з таким клієнтом, як малий бізнес. Причин цьому дещо: відсутність застави, дуже малий розмір позики і на короткий термін, значний ризик, і незначний прибуток в абсолютному виразі в порівнянні з кредитуванням серйозних позичальників. Таким чином, самі по собі малі підприємства не є сьогодні привабливими клієнтами для банків. На ряду з цим, ставки кредитних ресурсів, які діють на ринках, дуже високі для малих підприємств, що робить банківські кредити неприступними для цього сектора економіки. По цьому в ситуації, що склалася, державні позики повинні стати реальним джерелом формування фінансових ресурсів малого підприємництва.
Проте це – в довгостроковій перспективі за умови достатніх бюджетних засобів. А поки що на державному рівні фінансовою підтримкою підприємництва займається всього лише декілька структур, таких як, Ощадний банк України, українська фундація підтримки підприємництва, Державний комітет сприяння розвитку підприємництва.
В реалізації державної політики сприяння в розвитку підприємництва активна роль належить також Державному центру зайнятості України, який згідно чинному законодавству надає безпроцентні кредити безробітним для заняття підприємницькою діяльністю. На жаль, як довела практика, ці структури і об'єми їх кредитування не можуть задовольнити наявного попиту з боку суб'єктів малого підприємництва щодо отримання фінансово-кредитної допомоги.
Враховуючи обмежені фінансові можливості нашої держави, фінансово-кредитна політика може здійснюється на принципах широкого залучення різних недержавних джерел фінансування. недержавні організації, місія яких полягає у формуванні сприятливих умов для розвитку підприємництва, створюються за рахунок нагромадження капіталів підприємців, підприємницьких структур комерційного характеру, комерційних банків і т.д. Задача держави – стимулювати цей процес і створювати для нього відповідні умови.
Одним з важливих напрямів підтримки малого бізнесу може стати упровадження державного механізму стимулювання комерційних банків до видачі позик (пільгових позик) малим підприємствам. Його важливим елементом може бути звільнення від оподаткування банківських засобів, направлених до фонду кредитів малому бізнесу, і надання державної гарантії повернення позики. Варто розповсюдити на сектор малого підприємництва також новітні банківські послуги, а саме, факторинг, фінансовий лізинг і овердрафт.
Окрім банківських установ, необхідно також стимулювати розвиток фінансового небанківського сектора в Україні, що формується на основі розвитку фундацій підтримки підприємництва, разом з інноваційними і інвестиційними фундаціями, і лізингових компаніями страховок, фінансово-кредитними установами, гарантійними фундаціями т.д.
Зокрема, фінансові і кредитні ринки, що сформувалися за останні роки в Україні, не забезпечують потреби підприємницьких структур у фінансово-кредитних ресурсах. По цьому для вирішення проблеми фінансового забезпечення суб'єкти підприємницької діяльності повинні самоорганізовуватися, наприклад, в товариства взаємного фінансування. Такі товариства створюються за рахунок добровільних внесків і грають значну роль в рішенні проблеми покриття тимчасових фінансових потреб суб'єктів малого підприємництва своїми силами, без залучення бюджетних засобів.
Світова спільнота також бере участь в процесі інвестування малого бізнесу. В цьому плані велике значення надається співпраці з Світовим банком, європейським банком, банком реконструкції і розвитку, Фундаціям «Євразія», Фундаціям «Відродження», Фундаціям «Ноу-хау». Серед країн, що надають фінансово-технічну допомогу українським підприємствам, найактивнішими є США, Німеччина, Великобританія, Канада. Таким чином, міжнародна фінансова допомога Україні поступає і це є важливим напрямом в розвитку міжнародних економічних зв'язків, і українська сторона повинна ефективно використовувати іноземну допомогу і активніше визначати свою позицію у взаємостосунках з міжнародно-фінансовими організаціями.
Важливим чинником, позитивно впливаючий на формування фінансового забезпечення малого підприємництва, може стати вживання різних форм державного і недержавного забезпечення гарантій возращения позикових засобів підприємницькими структурами. Механізм державного гарантування кредитів для малого підприємництва базується переважно на авторитеті держави, як безумовно платоспроможного і відповідального гаранта позик.
Недержавне гарантування може здійснюватися різними установами, гарантуючих кредит:
· комерційними організаціями;
· банками;
· частими фінансовими установами;
· іноземними інвесторами;
· товариствами взаємного гарантування;
· суспільними організаціями і т.д.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що не дивлячись на позитивні зсуви в розвитку малого підприємництва в Україні, існують проблеми, перешкоджаючі його повноцінному розвитку. Однієї з найгостріших проблем в діяльності більшості суб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів.
Фінансово-кредитна допомога малому підприємництву може формуватися по таких напрямах:
· стимулювання комерційних банків і інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг малим підприємствам шляхом звільнення від оподаткування засобів, що направляються до фонду кредитів малому підприємництву, і надання державної гарантії повернення позик;
· переорієнтація бюджетних засобів, направлених на фінансово-кредитну підтримку малого сектора економіки за рахунок прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фундацій для надання послуг з метою стимулювання процесів кредитування малого підприємництва;
· активізація процесу освіти і діяльності недержавних гарантійних і страховок установ для обслуговування малого бізнесу по засобах утворення відповідальних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності і наданням пільгових умов для їх функціонування;
· більш ефективне використовування іноземної допомоги і активне визначення своєї позиції у взаємостосунках з міжнародними фінансовими організаціями;
· сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва в рішенні своїх фінансово-кредитних проблем шляхом організації установ взаємного фінансування і гарантування.
Основними виробниками продукції в нашій країні залишаються крупні підприємства (часто монополісти). Слід зазначити також, що малі підприємства, що створюються, займаються в основному посередницькою діяльністю, підготовкою кадрів і в значно меншому ступені випуском продукції і наданням послуг населенню.
Основними причинами такого становища є:
· нестабільність законодавчих актів, регулюючих господарську діяльність малих підприємств, податкову політику і т.д.;
· нерозвиненість ринкової інфраструктури.
Найістотнішою лінією дії на процес розвитку малого підприємництва є і відробіток оптимальних форм стимулювання праці. Проблема ця украй складна і вимагає спеціального аналізу.
Він володіє значним потенціалом у сфері трудовлаштування населення, залучення у виробництво резервів робочої сили, які не можуть бути використані в крупному виробництві через його технологічні і інші особливості. Це пенсіонери, що вчаться, домохазяйки, інваліди, а також особи, охочі трудитися після основного робочого часу ради отримання додаткових легальних доходів. Нарешті, створення цього сектора економіки — позитивна альтернатива підпільному бізнесу, усуває його монопольне положення на ринку шляхом вдосконалення юридичних умов діяльності легально працюючих МП.
Динамізм, розвиток і диверсифікація форм малого бізнесу дають підстави припускати, що в осяжному майбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу розвиватиметься.
Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи зарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу до сьогоднішніх економічних умов господарювання в України.
Мале підприємництво веде до оздоровлення економіки в цілому, що наочно видне з даної роботи. Отже кращим виходом з кризової ситуації, що створилася в Україні, була б державна політика уряду, направлена на розширення і розвиток підприємств малого підприємництва в нашій країні.
Хотілося б помітити, що безперечна перспективність сектора малого і середнього підприємництва в сучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього не слід розглядати лише як чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалий напрям структурної політики, що природним чином забезпечує органічну змичку відтворювальних і ринкових процесів в украінському господарстві, реалізацію сучасної стратегії економічного зростання протягом довготривалого переходу. Бо, саме малі підприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державної політики в області малого підприємництва, можуть стати основою ринкових структур в багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найефективнішого додатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування всеросійського ринку.
Слід зазначити, що відкрите акціонерне суспільство традиційно вважається формою організації крупного бізнесу, а для середнього і дрібного підприємництва найбільш прийнятні такі структури, як товариство з обмеженою відповідальністю і закрите акціонерне суспільство. Що ж до повного і командитного товариств, то на практиці вони зустрічаються досить рідко.
Необхідно підкреслити основні характеристики, що дозволяють малому бізнесу динамічно розвиватися. До них відносяться:
швидке реагування на кон'юнктуру;
рішення соціальних питань, наприклад, можливість швидко створювати нові робочі місця;
протидія монополізму в економіці;
активізація структурної перебудови економіки.
Таким чином, важко переоцінити значущість розвитку малого бізнесу для нашої країни, де воно здатне корінним чином і без істотних капітальних вкладень розширити виробництво багатьох споживацьких товарів і послуг (в першу чергу – для малозабезпеченої більшості населення) з використанням місцевих джерел сировини, розв'язати проблему зайнятості, прискорити науково-технічний прогрес і скласти позитивну альтернативу кримінальному бізнесу.
Об'єктивності ради необхідно відзначити, що економічний ризик у сфері малого підприємництва як правило вище, і «життєвий цикл» малих підприємств звичайно коротше, ніж крупних компаній. Навіть в благополучних промислово розвинених країнах невеликі підприємства випробовують цілий ряд характерних труднощів. От чому всюди: в Європі, Японії, США, країнах Південно-східної Азії – дрібне і середнє підприємництво знаходить все більш широку підтримку держави. Дана підтримка надається у вигляді:
організаційно-інфраструктурної форми (спрощений порядок реєстрації, навчання і перепідготовка кадрів, стимулювання зв'язків між крупним і малим бізнесом на основі механізмів франчайзингу, субпідряду і лізингу і т. д.);
фінансової форми (введення пільгового режиму оподаткування і кредитування, забезпечення держзамовленням, стимулювання банків і компаній страховок до кредитування і страхування малих підприємств і т. д.);
майнової форми (науково-технологічна підтримка, пільгування умов надання в оренду приміщень і устаткування, що знаходиться в державній власності, а також формування державних лізингових компаній і т. д.).
Підводячи підсумки, можна констатувати, що не дивлячись на позитивні зсуви в розвитку малого підприємництва в Україні, існують проблеми, перешкоджаючі його повноцінному розвитку. Однієї з найгостріших проблем в діяльності більшості суб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів.
Отже, розвиток підприємницької діяльності в Україні – складний і суперечливий процес, що має ряд специфічних особливостей. Поки він йде шляхом проб і помилок. Іноді намагається перейняти зарубіжний досвід. Такі спроби бувають успішними тільки у разі обліку специфіки нашої країни. Найефективніший спосіб рішення будь-якої проблеми – її чітке визначення на основі системи цінностей і недвозначної концепції. Це задача теоретичного дослідження української економіки.
2. Мурашок А. І. І ін. Малий бізнес: економіка, організація, фінанси. – М., 1999. – 428 з.
3. Оніщук Я. В.Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу. //Фінанси України. 7, 2003. – С.51-59.
4. Гончарова Н. В. Напрямки розвитку інтеграційних процесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва. //Фінанси України. 7, 2003. – З. 75-83.
5. Романів М. В. Фінансова підтримка підприємництва. //Фінанси України. 9, 2003. – З. 32-35.
6. Упрощенная система налогообложения, учета и отчетности для организаций – субъектов малого предпринимательства / Состав. О.В. Кратт. – М.: Экзамен, 2002.
7. Шестоперов О. Современные тенденции развития малого предпринимательства в России// Вопросы экономики, №4, 2001
8. Шеховцов А. Законодательство и развитие малого бизнеса в регионах// Вопросы экономики, №4, 2001
9. http://www.mb-gov.ru/worktext/
10. http://www.sbcnet.ru/news/
11. http://www.smb-support.org/news/
12. Лапуста М.Г. Предпринимательство: Учебное пособие. – М.:ИНФА-М, 2002.
13. Муравьев А. И. И др. Малый бизнес: экономика, организация, финансы. – М., 1999.
В Японії для прискорення якісного розвитку підприємства практикується компенсація всіх витрат малих підприємств, пов'язаних з підготовкою кадрів, і 2/3 витрат на підвищення кваліфікації працівників.
Місцевим органам влади буде цікавий досвід Великобританії, де муніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видів робіт. Переможець одержує не тільки вигідне замовлення але і стартовий капітал. Підтримка малого підприємництва на місці може стати основою розвитку регіонів і соціально-економічного забезпечення їх населення.
В Німеччині за рахунок засобів Банку кредитних гарантій малі підприємства мають нагоду одержати комерційний кредит, скласти лізинговий договір. Також в Німеччині застосовується система пільгового кредитування при освоєнні високотехнологічних виробництв, створенню малих приватних підприємств. В цьому випадку платня за користування кредитними ресурсами, як правило не перевищує 6% річних, а термін надання кредиту 10-15 років.
В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центри розвитку. У Франції з цією ж метою утворені суспільства взаємного поручительства.
В світовій практиці відомі такі форми підтримки малого підприємництва як повернення пільгових позик у разі успіхів і позики з пільговими процентними ставками. Наприклад, в Японії надаються довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу в певних регіонах країни, стимулювання виробництва нових видів продукції і поповнення основного і оборотного капіталу підприємницьких структур. При цьому держава гарантує комерційним банкам своєчасне повернення підприємствами позик.
В Італії практикують надання пільгових довгострокових кредитів. Наприклад, під 3-5% річних при ринковій процентній ставці біля 15%. Підприємства можуть одержати додаткову пільгу в 20-30% компенсації вартості позики при довгостроковому поверненні кредиту.
Державне сприяння розвитку малого підприємництва здійснюється за наступними основними напрямками:
§ створення стабільних державних і недержавних джерел асигнувань на підтримку малого бізнесу;
§ використовування раціональних механізмів контролю за витрачанням виділених коштів;
§ забезпечення діяльності контрольних і судових органів по захисту інтересів малих підприємств;
§ створення мережі спеціалізованих інститутів, що забезпечують реалізацію державної політики сприяння малому підприємництву, включаючої: державні органи влади; неурядові об'єднання і організації; спеціалізовані організації інфраструктури; фундації, кредитні, страховкі і гарантійні установи, технологічні парки, бізнес-інкубатори, промислові зони і полігони, учбові, консультаційні, інформаційні і обслуговуючі структури;
§ здійснення прямого фінансування діяльності малих підприємств на основі спеціальних законів шляхом надання субсидій, дотацій, податкових і інвестиційних пільг, компенсацій, виплат з фундацій підтримки підприємництва, розміщення державних замовлень:
§ розробка цільових програм державної підтримки малого бізнесу на довгострокову перспективу;
§ надання консультаційної допомоги підприємцям;
§ організація системи підготовки і перепідготовки підприємців;
§ надання малим підприємствам в оренду на пільгових умовах приміщень, устаткування, земельних ділянок.
§ сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств.
4.2. Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва.
Необхідність у фінансових ресурсах – це об'єктивне явище в умовах розвитку економіки, оскільки зростає потреба в поповненні оборотних коштів, оновленні і модернізації основних фундацій, використовуванні новітніх технологій і матеріалів. По цьому держава, як основа розвитку національної економіки, повинна сприяти в розвитку підприємницьких структур.
Узагальнення результатів опиту підприємців приводить до висновку, що однією з найгостріших проблем діяльності більшої частини суб'єктів малого підприємництва є проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів, необхідних для авансування процесу господарювання. По цьому особливо значення для розвитку сектора малого бізнесу має проблема державного сприяння у фінансовому забезпеченні підприємства малого бізнесу. В цьому напрямі можна виділити наступні види фінансово-кредитної допомоги.
Тепер розглянемо ці види детальніше з погляду діючих і рекомендованих методів їх вживання (рисунок 1).
|
|
|
|
|
|
| гарантування страхування кредитів МП за рахунок самостійних недержавних фінансових установ або їх об'єднань через створення гарантійних фундацій. |
| § гарантування страхування кредитів МП за рахунок державної фундації засобів; § надання резервних гарантій недержавним гарантійним фундаціям; |
| § пільгове кредитування комерційними банками і іншими фінансовими небанківськи-ми установами (фундації підтримки підприємни-цтва і ін.); § міжнародна фінансова допомога; |
| § пряме гарантування державної позики; § пільгове державне кредитування; § створення пільгових умов при отриманні кредиту; § формування державних кредитних ліній; |
| § цільове безповоротне фінансування; § цільове безоплатне субсидування; § державне замовлення; § пільгове оподаткування; § звільнення від окремих видів податків; |
Рисунок 1. Види фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва.
В системі финасово-кредитної підтримки підприємства найважчим для бюджету країни є безповоротне фінансування окремих суб'єктів малого підприємництва і оподаткування. Взагалі фінансування підприємництва державою вважається неринковим і тому недоцільним способом державного впливу на розвиток економічних процесів. Проте на практиці дотування залишається одним з найпоширенішим важелем економічної політики багатьох країн. Наприклад, сума щорічних дотацій з бюджету США малому бізнесу складає 300 млрд. доларів. В теж час навіть у високорозвинутих країнах пряма державна підтримка або надається, тим підприємствам, діяльність яких є важливої для розвитку національної економіки, або має соціальне забарвлення.
Одним з важливих чинників дії на розвиток підприємництва з боку держави є податковий режим, на оптимізацію якого направлені значні зусилля.
Наприклад, у Франції в новому плані сприяння малому і середньому бізнесу передбачені наступні податкові пільги:
звільнення від податку частини прибутку, одержаного від операцій з нерухомістю, за умови її реінвестування в підприємство;
· податкове стимулювання дострокового розірвання деяких договорів оренди будов;
· відміна податку на привернутий капітал і пом'якшення податкового режиму на прибуток, одержаний в результаті його використовування;
· зниження податку на діяльність компаній до 33,3%.
Слід зазначити, що останнім часом найбільша увага з боку урядів виявляється заохоченню інноваційної діяльності.
Наприклад, в Німеччині державне сприяння фінансуванню діяльності таких фірм ведеться на різних стадіях становлення і розвитку, починаючи з періоду накопичення стартового капіталу, в період організації фірми, її пускового періоду і в подальші роки розвитку фірми, її модернізації, розширення і т.ін. В таких випадках широко застосовуються прямі заходи допомоги (безвідплатні субсидії) і непрямі (пільгові кредити, податки).
Так, цільові субсидії надаються (можлива участь держави в ризиковому капіталі) підприємствам, що освоюють нову технологію.
Державні дотації надаються на всіх етапах створення підприємства з передовою технологією. Держава бере на себе 80% витрат фірми на технічну експертизу проекту створення підприємства, оцінку можливостей збуту освоюваного продукту, можливостей патентування результатів проведення НІОКР.
Особливе місце займають державні субсидії, пов'язані із заходами, малими підприємствами, що займаються захистом навколишнього середовища і що надаються в рамках різних економічних програм: з відчистці стічних вод, очищенню повітря від шкідливих домішок, знищенню і переробці відходів і сміття.
Крім того, існують такі види дотацій:
· дотації на капітальні вкладення в НІОКР при придбанні патентів і рухомого майна, а також при вкладеннях в нерухоме майно, що використовується для НІОКР. Дотації складають 20% вартості майна в межах його вартості, що придбавалося або створюваного, 500 тисяч марок;
· дотації в розмірі 30% від договірної або контрактної суми проекту в межах 120 тисяч марок в рік — по контрактах, укладених малими фірмами на наукові дослідження і розробку удосконалень, направлених на створення продукції за новою технологією;
· дотації до заробітної платні персоналу, запрошуваного для проведення наукових дослідженні або досвідчених робіт, заробітну платню, що субсидується, знов прийнятий персонал одержує протягом 15 місяців, фірма має право одержувати субсидії на ці цілі протягом 6 років — протягом перші 5 років дотації складають до 40% заробітної платні, а на 6-у році — 25%;
· засоби з бюджету Міністерства наукових досліджень і технології для підвищення кваліфікації науково-технічного персоналу шляхом стажування їх у вузах, наукових інститутах, інших державних і приватних дослідницьких організаціях.
В Україні ж у зв'язку з відсутністю у держави можливостей пряма фінансова допомога практично відсутня. На сьогоднішній день основним способом фінансової підтримки малого бізнесу є банківський кредит.
Що стосується кредитування в цілому, то можна сказати, що банківські установи не хочуть мати справи з таким клієнтом, як малий бізнес. Причин цьому дещо: відсутність застави, дуже малий розмір позики і на короткий термін, значний ризик, і незначний прибуток в абсолютному виразі в порівнянні з кредитуванням серйозних позичальників. Таким чином, самі по собі малі підприємства не є сьогодні привабливими клієнтами для банків. На ряду з цим, ставки кредитних ресурсів, які діють на ринках, дуже високі для малих підприємств, що робить банківські кредити неприступними для цього сектора економіки. По цьому в ситуації, що склалася, державні позики повинні стати реальним джерелом формування фінансових ресурсів малого підприємництва.
Проте це – в довгостроковій перспективі за умови достатніх бюджетних засобів. А поки що на державному рівні фінансовою підтримкою підприємництва займається всього лише декілька структур, таких як, Ощадний банк України, українська фундація підтримки підприємництва, Державний комітет сприяння розвитку підприємництва.
В реалізації державної політики сприяння в розвитку підприємництва активна роль належить також Державному центру зайнятості України, який згідно чинному законодавству надає безпроцентні кредити безробітним для заняття підприємницькою діяльністю. На жаль, як довела практика, ці структури і об'єми їх кредитування не можуть задовольнити наявного попиту з боку суб'єктів малого підприємництва щодо отримання фінансово-кредитної допомоги.
Враховуючи обмежені фінансові можливості нашої держави, фінансово-кредитна політика може здійснюється на принципах широкого залучення різних недержавних джерел фінансування. недержавні організації, місія яких полягає у формуванні сприятливих умов для розвитку підприємництва, створюються за рахунок нагромадження капіталів підприємців, підприємницьких структур комерційного характеру, комерційних банків і т.д. Задача держави – стимулювати цей процес і створювати для нього відповідні умови.
Одним з важливих напрямів підтримки малого бізнесу може стати упровадження державного механізму стимулювання комерційних банків до видачі позик (пільгових позик) малим підприємствам. Його важливим елементом може бути звільнення від оподаткування банківських засобів, направлених до фонду кредитів малому бізнесу, і надання державної гарантії повернення позики. Варто розповсюдити на сектор малого підприємництва також новітні банківські послуги, а саме, факторинг, фінансовий лізинг і овердрафт.
Окрім банківських установ, необхідно також стимулювати розвиток фінансового небанківського сектора в Україні, що формується на основі розвитку фундацій підтримки підприємництва, разом з інноваційними і інвестиційними фундаціями, і лізингових компаніями страховок, фінансово-кредитними установами, гарантійними фундаціями т.д.
Зокрема, фінансові і кредитні ринки, що сформувалися за останні роки в Україні, не забезпечують потреби підприємницьких структур у фінансово-кредитних ресурсах. По цьому для вирішення проблеми фінансового забезпечення суб'єкти підприємницької діяльності повинні самоорганізовуватися, наприклад, в товариства взаємного фінансування. Такі товариства створюються за рахунок добровільних внесків і грають значну роль в рішенні проблеми покриття тимчасових фінансових потреб суб'єктів малого підприємництва своїми силами, без залучення бюджетних засобів.
Світова спільнота також бере участь в процесі інвестування малого бізнесу. В цьому плані велике значення надається співпраці з Світовим банком, європейським банком, банком реконструкції і розвитку, Фундаціям «Євразія», Фундаціям «Відродження», Фундаціям «Ноу-хау». Серед країн, що надають фінансово-технічну допомогу українським підприємствам, найактивнішими є США, Німеччина, Великобританія, Канада. Таким чином, міжнародна фінансова допомога Україні поступає і це є важливим напрямом в розвитку міжнародних економічних зв'язків, і українська сторона повинна ефективно використовувати іноземну допомогу і активніше визначати свою позицію у взаємостосунках з міжнародно-фінансовими організаціями.
Важливим чинником, позитивно впливаючий на формування фінансового забезпечення малого підприємництва, може стати вживання різних форм державного і недержавного забезпечення гарантій возращения позикових засобів підприємницькими структурами. Механізм державного гарантування кредитів для малого підприємництва базується переважно на авторитеті держави, як безумовно платоспроможного і відповідального гаранта позик.
Недержавне гарантування може здійснюватися різними установами, гарантуючих кредит:
· комерційними організаціями;
· банками;
· частими фінансовими установами;
· іноземними інвесторами;
· товариствами взаємного гарантування;
· суспільними організаціями і т.д.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що не дивлячись на позитивні зсуви в розвитку малого підприємництва в Україні, існують проблеми, перешкоджаючі його повноцінному розвитку. Однієї з найгостріших проблем в діяльності більшості суб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів.
Фінансово-кредитна допомога малому підприємництву може формуватися по таких напрямах:
· стимулювання комерційних банків і інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг малим підприємствам шляхом звільнення від оподаткування засобів, що направляються до фонду кредитів малому підприємництву, і надання державної гарантії повернення позик;
· переорієнтація бюджетних засобів, направлених на фінансово-кредитну підтримку малого сектора економіки за рахунок прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фундацій для надання послуг з метою стимулювання процесів кредитування малого підприємництва;
· активізація процесу освіти і діяльності недержавних гарантійних і страховок установ для обслуговування малого бізнесу по засобах утворення відповідальних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності і наданням пільгових умов для їх функціонування;
· більш ефективне використовування іноземної допомоги і активне визначення своєї позиції у взаємостосунках з міжнародними фінансовими організаціями;
· сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва в рішенні своїх фінансово-кредитних проблем шляхом організації установ взаємного фінансування і гарантування.
Основними виробниками продукції в нашій країні залишаються крупні підприємства (часто монополісти). Слід зазначити також, що малі підприємства, що створюються, займаються в основному посередницькою діяльністю, підготовкою кадрів і в значно меншому ступені випуском продукції і наданням послуг населенню.
Основними причинами такого становища є:
· нестабільність законодавчих актів, регулюючих господарську діяльність малих підприємств, податкову політику і т.д.;
· нерозвиненість ринкової інфраструктури.
Найістотнішою лінією дії на процес розвитку малого підприємництва є і відробіток оптимальних форм стимулювання праці. Проблема ця украй складна і вимагає спеціального аналізу.
Висновок.
Розвиток МСП має ряд переваг порівняно з крупним виробництвом, а саме: активізує структурну перебудову економіки, надає широку свободу ринкового вибору і додаткові робочі місця, забезпечує швидку окупність витрат, оперативно реагує на зміну споживацького попиту. Малий бізнес допомагає наситити ринок товарами і послугами, долати галузевий і територіальний монополізм, розширити конкуренцію.Він володіє значним потенціалом у сфері трудовлаштування населення, залучення у виробництво резервів робочої сили, які не можуть бути використані в крупному виробництві через його технологічні і інші особливості. Це пенсіонери, що вчаться, домохазяйки, інваліди, а також особи, охочі трудитися після основного робочого часу ради отримання додаткових легальних доходів. Нарешті, створення цього сектора економіки — позитивна альтернатива підпільному бізнесу, усуває його монопольне положення на ринку шляхом вдосконалення юридичних умов діяльності легально працюючих МП.
Динамізм, розвиток і диверсифікація форм малого бізнесу дають підстави припускати, що в осяжному майбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу розвиватиметься.
Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи зарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу до сьогоднішніх економічних умов господарювання в України.
Мале підприємництво веде до оздоровлення економіки в цілому, що наочно видне з даної роботи. Отже кращим виходом з кризової ситуації, що створилася в Україні, була б державна політика уряду, направлена на розширення і розвиток підприємств малого підприємництва в нашій країні.
Хотілося б помітити, що безперечна перспективність сектора малого і середнього підприємництва в сучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього не слід розглядати лише як чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалий напрям структурної політики, що природним чином забезпечує органічну змичку відтворювальних і ринкових процесів в украінському господарстві, реалізацію сучасної стратегії економічного зростання протягом довготривалого переходу. Бо, саме малі підприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державної політики в області малого підприємництва, можуть стати основою ринкових структур в багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найефективнішого додатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування всеросійського ринку.
Слід зазначити, що відкрите акціонерне суспільство традиційно вважається формою організації крупного бізнесу, а для середнього і дрібного підприємництва найбільш прийнятні такі структури, як товариство з обмеженою відповідальністю і закрите акціонерне суспільство. Що ж до повного і командитного товариств, то на практиці вони зустрічаються досить рідко.
Необхідно підкреслити основні характеристики, що дозволяють малому бізнесу динамічно розвиватися. До них відносяться:
швидке реагування на кон'юнктуру;
рішення соціальних питань, наприклад, можливість швидко створювати нові робочі місця;
протидія монополізму в економіці;
активізація структурної перебудови економіки.
Таким чином, важко переоцінити значущість розвитку малого бізнесу для нашої країни, де воно здатне корінним чином і без істотних капітальних вкладень розширити виробництво багатьох споживацьких товарів і послуг (в першу чергу – для малозабезпеченої більшості населення) з використанням місцевих джерел сировини, розв'язати проблему зайнятості, прискорити науково-технічний прогрес і скласти позитивну альтернативу кримінальному бізнесу.
Об'єктивності ради необхідно відзначити, що економічний ризик у сфері малого підприємництва як правило вище, і «життєвий цикл» малих підприємств звичайно коротше, ніж крупних компаній. Навіть в благополучних промислово розвинених країнах невеликі підприємства випробовують цілий ряд характерних труднощів. От чому всюди: в Європі, Японії, США, країнах Південно-східної Азії – дрібне і середнє підприємництво знаходить все більш широку підтримку держави. Дана підтримка надається у вигляді:
організаційно-інфраструктурної форми (спрощений порядок реєстрації, навчання і перепідготовка кадрів, стимулювання зв'язків між крупним і малим бізнесом на основі механізмів франчайзингу, субпідряду і лізингу і т. д.);
фінансової форми (введення пільгового режиму оподаткування і кредитування, забезпечення держзамовленням, стимулювання банків і компаній страховок до кредитування і страхування малих підприємств і т. д.);
майнової форми (науково-технологічна підтримка, пільгування умов надання в оренду приміщень і устаткування, що знаходиться в державній власності, а також формування державних лізингових компаній і т. д.).
Підводячи підсумки, можна констатувати, що не дивлячись на позитивні зсуви в розвитку малого підприємництва в Україні, існують проблеми, перешкоджаючі його повноцінному розвитку. Однієї з найгостріших проблем в діяльності більшості суб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів.
Отже, розвиток підприємницької діяльності в Україні – складний і суперечливий процес, що має ряд специфічних особливостей. Поки він йде шляхом проб і помилок. Іноді намагається перейняти зарубіжний досвід. Такі спроби бувають успішними тільки у разі обліку специфіки нашої країни. Найефективніший спосіб рішення будь-якої проблеми – її чітке визначення на основі системи цінностей і недвозначної концепції. Це задача теоретичного дослідження української економіки.
Список літератури.
1. Відягин В. И. Экономическая теорія (політекономія): підручник для Вузів. – М., 2000. – 546 з.2. Мурашок А. І. І ін. Малий бізнес: економіка, організація, фінанси. – М., 1999. – 428 з.
3. Оніщук Я. В.Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу. //Фінанси України. 7, 2003. – С.51-59.
4. Гончарова Н. В. Напрямки розвитку інтеграційних процесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва. //Фінанси України. 7, 2003. – З. 75-83.
5. Романів М. В. Фінансова підтримка підприємництва. //Фінанси України. 9, 2003. – З. 32-35.
6. Упрощенная система налогообложения, учета и отчетности для организаций – субъектов малого предпринимательства / Состав. О.В. Кратт. – М.: Экзамен, 2002.
7. Шестоперов О. Современные тенденции развития малого предпринимательства в России// Вопросы экономики, №4, 2001
8. Шеховцов А. Законодательство и развитие малого бизнеса в регионах// Вопросы экономики, №4, 2001
9. http://www.mb-gov.ru/worktext/
10. http://www.sbcnet.ru/news/
11. http://www.smb-support.org/news/
12. Лапуста М.Г. Предпринимательство: Учебное пособие. – М.:ИНФА-М, 2002.
13. Муравьев А. И. И др. Малый бизнес: экономика, организация, финансы. – М., 1999.
