Тема 10. Управління ліквідністю банку

1. Показники ліквідності і платоспроможності як складові фінансової стійкості банку.

2. Еволюція вимог НБУ щодо нормативів ліквідності комерційного банку.

3. Обов’язкове резервування залучених коштів як метод державного регулювання ліквідності комерційних банків.

4. Теорія і практика управління банківською ліквідністю на макро- і мікрорівні.

Задачі. Варіант 10

1. Показники ліквідності і платоспроможності як складові фінансової стійкості банку

Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Термін “ліквідність” походить від латинського liquidus, що в перекладі означає рідкий, текучий, тобто ліквідність характеризується легкістю реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей та інших активів у грошові кошти.

Термін «платоспроможність» дещо ширший, він включає не тільки і не стільки можливість перетворення активів в такі, що швидко реалізуються, скільки здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов‘язання, які витікають з торговельних, кредитних і інших операцій грошового характеру. Таким чином ліквідність виступає як необхідна і обов‘язкова умова платоспроможності, контроль за дотриманням якої бере на себе не тільки сама юридична чи фізична особа, але і певний зовнішній орган контролю чи нагляду.

Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов‘язань по пасиву. Ліквідність банку визначається збалансованістю активів і пасивів балансу банку, ступенем відповідності строків розміщених активів і залучених банком пасивів.

Норми ліквідності банку звичайно встановлюються як відношення різних статей активів балансу до всієї суми чи до визначених статей пасивів, або навпаки, пасивів до активів. Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності.

Платоспроможність трактується як здатність банку у встановлені строки в повній сумі відповідати за своїми зобов‘язаннями.

В цілому ліквідність суб’єкта можна охарактеризувати за такими параметрами як: наявність ліквідних активів для виконання зобов’язань перед постачальниками, підрядчиками, бюджетом, різними кредиторами; достатність власних коштів для життєдіяльності (оборотних і основних коштів, які характеризуються якісними і кількісними показниками); залежність від зовнішніх джерел фінансування.

Крім того, ліквідність суб’єкта визначається величиною позабалансових зобов’язань, добросовісності суб’єкта у виконанні платежів і загальною культурою взаємовідносин з контрагентами, здатністю суб’єкта випускати цінні папери, які користуються попитом на ринку. У випадку купівлі-продажу (процесів злиття, поглинання) ліквідність суб’єкта “переходить” у ліквідність об’єкта.

У сучасних економічних умовах банківську ліквідність можна розглядати також як багаторівневу систему категорій, яка об’єднує поняття: ліквідність банківської системи, ліквідність банку, ліквідність балансу банку (ліквідність активів, ліквідність пасивів).

Ліквідність банківської системи – це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності банківських установ, Національного банку України і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає змогу вважати банківську систему цілісною. На ліквідність банківської системи також впливають зовнішній та внутрішній борг України, рівень інвестицій, динаміка кредиторської та дебіторської заборгованості, законодавчо-нормативна база захисту кредиторів.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання. Інакше кажучи, суми його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасновиконувати зобов’язання, відображені в пасиві балансу. Зокрема, з метою підтримання ліквідності, банк повинен мати певний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків-партнерів. Ліквідність банку є запорукою його стійкості, оскільки банк, який володіє достатнім рівнем ліквідності, може з мінімальними затратами для себе виконувати такі функції: • проводити платежі за дорученням клієнтів; • повертати кредиторам (вкладникам) кошти як з настанням терміну погашення, так і достроково; • сплачувати випущені цінні папери; • відповідати за зобов’язаннями, які можуть відбутися в майбутньому, в тому числі за позабалансовими зобов’язаннями.

Ліквідність балансу є співвідношенням окремих статей активу та пасиву балансу з метою порівняння їх значень зі значенням встановлених нормативів. Варто зазначити, що ліквідність балансу банку є основним фактором ліквідності самого банку. Тому немає підстав протиставляти ці поняття як несумісні. На ліквідність банківського балансу впливають певні фактори, серед яких можна виділити: співвідношення строків залучення ресурсів та строків розміщення коштів, структура активів, ступінь ризикованості активних операцій, структура пасивів, якість управління ліквідності банком. Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати термінові зобов’язання за пасивами. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов’язань зумовлена багатьма чинниками, серед яких головний – відповідність термінів та обсягів розміщення фінансових ресурсів термінам та обсягам їх залучення. На основі балансу банку можна розрахувати показники ліквідності, з яких окремі регламентовані Національним банком України, а інші можуть бути визначені самостійно для потреб банку при проведенні аналізу його надійності.

Ліквідність активів передбачає, що активи можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов’язань або трансформуватися в грошові та інші платіжні засоби, іншу грошову форму.

Ступінь ліквідності того чи іншого активу визначається його властивістю зберігати свою номінальну вартість без змін. Така властивість активу перебуває в протилежній залежності від ризиковості.

Такі характеристики банківських активів, як мобільність (легкість перетворення в грошову форму) та диверсифікація можна об’єднати під загальною назвою "якість активів" банку. Чим вища якість активів банку, тим вища його ліквідність. Стан ліквідності банку залежить від ступеня "пов’язаності" його пасивів з активами. Якщо в складі банківських пасивів значна частка великих депозитів (кредитів), що належать одному–двом вкладникам (кредиторам), то спроба раптового дострокового вилучення таких пасивів може підірвати ліквідність банку. Отже, можна зробити висновок, що ліквідність банку залежить від якості банківських активів, яка, в свою чергу, виражена такими показниками, як структура активів за ступенем ліквідності, ризикованість, дохідність, відповідність активів і пасивів за строками.

Іншим структурним елементом банківської ліквідності є категорія “ліквідні пасиви”. Її суть полягає в тому, що це пасиви, які стабільно перебувають в обігу, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються.

До ліквідних пасивів належать залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

Ці поняття, «ліквідність» і «платоспроможність», розглядаються подекуди як споріднені, а різниця між ними вбачається у часовому горизонті аналізу: ліквідність є окремим випадком платоспроможності, а саме можливістю своєчасного виконання зобов’язань. За тимчасової відсутності ліквідності банк може не виплатити депозит сьогодні та сплачувати штраф за затримку. Після отримання коштів він може виплатити депозит та відновити ліквідність. У такому випадку платоспроможність банку як мала, так і має місце, незважаючи на несвоєчасне виконання зобов’язання.

Платоспроможний банк – це банк, що раніше чи пізніше в змозі виконати свої зобов’язання, а ліквідний банк – це той, що виконує всі свої зобов’язання у строк. У зв’язку з цим можливі такі сполучення як «платоспроможність – неліквідність», «неплатоспроможність – ліквідність». Останнє можливе тоді, коли банк підтримує ліквідність шляхом залучення нових ресурсів у зростаючому обсязі. Виконання зобов’язань, строк за якими уже настав, відбувається за рахунок нових залучених коштів. Це і є достатньо відомий економічний феномен – «піраміда». «Пірамідальна» система є ліквідною, однак неплатоспроможною. За умови припинення нових залучень така система стає неліквідною.

Методи аналізу (оцінки) ліквідності банком.

Науковці, серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, виділяють методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності (табл. 1). До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу та аналіз грошових потоків (як різновид – оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку).

До методів зовнішньої оцінки ліквідності належать: оцінка зміни характеристики платоспроможності банку та оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку. Оцінка ліквідності банку на основі коефіцієнтів є найбільш доступною і поширеною. Суть цього методу полягає в розрахунку низки коефіцієнтів, що характеризують ліквідність балансу, стабільність зобов’язань банку і потреби банку в додаткових ліквідних коштах.

Таблиця 1

Методи оцінки ліквідності банку

Різні коефіцієнти переважно розраховуються як співвідношення між обсягами активів і відповідних зобов'язань. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності у вигляді економічних нормативів входить до складу обов'язкової звітності банків і використовується регуляторами для контролю за рівнем ліквідності кредитних організацій.

Виділяють три основні групи коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти для розрахунку обсягу і структури зобов’язань банку.

2. Коефіцієнти для визначення обсягу і структури ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку.

3. Коефіцієнти, що дають можливість визначити здатність виконання банком своїх зобов’язань за рахунок ліквідних активів.

Як правило, визначається один (або декілька) основних коефіцієнтів для оцінки ліквідності. Інші слугують додатковими (допоміжними), які допомагають детальніше дослідити той чи інший аспект оцінки ліквідності (табл. 2).

Таблиця 2.

Показники ліквідності балансу банку

Найбільш поширеним основним коефіцієнтом є коефіцієнт миттєвої ліквідності (Quick, або “лакмусовий папірець”), за яким може здійснюватися факторний аналіз.

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку. Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю.

Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності (GAP) – різниця між сумою надходжень і сумою використаних коштів. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GAP > 0). Це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GAP < 0) і перед ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

2. Еволюція вимог НБУ щодо нормативів ліквідності комерційного банку

З метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності, Національним банком було затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (постанова НБУ № 368 від 28.08.2001).

Ця Інструкція встановлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

• мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

• адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),

• співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3),

нормативи ліквідності:

• миттєва ліквідність (Н4),

• поточна ліквідність (Н5),

• короткострокова ліквідність (Н6);

нормативи кредитного ризику:

• максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

• великих кредитних ризиків (Н8),

• максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

• максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та

• поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

нормативи інвестування:

• інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)-1,

• загальної суми інвестування (Н12).

За нормами чинної редакції Інструкції, вимоги до нормативів ліквідності банків встановлені у розділі V «Нормативи ліквідності» і містять наступне:

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

(Н4) = кошти у касі та на кореспондентських рахунках

зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

(Н5) = активи первинної* та вторинної* ліквідності

зобов'язань** банку з відповідними строками виконання

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж: 30 відсотків, з 01.07.2002 - 35 відсотків, з 01.01.2003 - 40 відсотків.

* До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у

портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі

банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

надані кредити.

** До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

(Н6) = ліквідні активи*

короткострокових зобов'язань**

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

* До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в НБУ та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в НБУ та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

боргові цінні папери органів державної влади в торговому

портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до

погашення

** До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від НБУта інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав і зважених за ступенем кредитного ризику.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим ніж 10 відсотків.

Під час розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику, додається сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.

Для порівняння еволюції нормативів можна розглянути відповідний порядок, який діяв до введення в дію вищевказаної постанови.

З 1998 року діяла постанова НБУ від 30.12.97 N 469 «Про введення в дію Інструкції N 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", яка була введена вводиться для посилення контрольних функцій Національного банку України у ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової надійності, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Згідно з Інструкцією № 10 діяли наступні нормативи ліквідності:

Норматив миттєвої ліквідності (Н6)

Розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (Ка) до розрахункових (Рп) і поточних зобов'язань (Пр) за формулою:

Ккр + Ка

Н6 = --------------,

Рп + Пр

де: Рп - (розрахункові рахунки) та Пр - (поточні рахунки), Ка (кошти в касі)

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20%.

Норматив загальної ліквідності (Н7)

Розраховується як співвідношення загальних активів (А) до

загальних зобов'язань банку (З) за такою формулою:

А

Н7 = --- х 100%,

З

де: А (активи банку), З(зобов'язання банку)

Нормативне значення нормативу Н7 має бути не менше ніж 100%.

Сучасність регуляторної політики Національного банку України забезпечується шляхом поглиблення інтеграційних орієнтирів щодо запровадження міжнародних стандартів нагляду, зокрема рекомендацій Базельського комітету.

За рекомендаціями Базельського комітету, викладеними в Принципах ефективного управління ліквідністю у банківських установах (2000) та Основних принципах ефективного банківського нагляду (2006), органи нагляду різних країн поступово вдосконалюють свої підходи до організації здійснення своєї наглядової функції, зокрема, що стосується її нового аспекту, а саме оцінки управління банком ризиком ліквідності. В умовах потенційного збільшення кредитних та інвестиційних вкладень банків у реальну економіку за наявності дефіциту середньо-та довгострокових ресурсів органам нагляду необхідно звертати увагу банків на підвищення важливості управління ліквідністю, зокрема щодо процедур прийняття рішень, які мають вплив на стан ліквідності, та ефективний контроль за її станом.

При оцінці ліквідності банку з точки зору нагляду необхідне зміщення акцентів з математичного розрахунку показників/коефіцієнтів ліквідності у напрямі оцінці якості управління ліквідності конкретного банку. Це повністю відповідає ідеології базельських рекомендацій, які передбачають взаємозв’язок між банківським наглядом і власними методами управління ризиком ліквідності, які застосовують банки.

Основними завданнями органів нагляду в напрямі якісної оцінки управління ліквідністю є: - підвищення стабільності функціонування банківської системи; - підвищення конкурентноздатності та фінансової стійкості кредитних установ за результатами вжитих заходів щодо управління ризиком ліквідності відповідно до кращої вітчизняної та світової практики; - встановлення єдиних вимог до процесу управління ризиком ліквідності в банку; - підвищення ефективності заходів, спрямованих на контролювання стану ліквідності в банку; - підвищення загальної культури банківської справи, довіри населення, підприємств та організацій (суспільства у широкому розумінні) до кредитних установ, що є необхідною передумовою для розвитку кредитної організації, підвищення ефективності банківської діяльності.

У напрямі вдосконалення якісної оцінки наглядом стану управління ризиком ліквідності в банку доцільним є розроблення і впровадження Стандарту якості управління ризиком ліквідності в кредитних установах (далі – Стандарт), проект якого вже розроблено вченими та практиками банківської справи в Росії. Стандарт складається з сукупності вимог, які відображають стан кращої банківської практики у сфері управління ліквідністю, інструмента оцінки якості управління ризиком ліквідності в банку, інструмента управління ризиком ліквідності та документа, що реалізує вимоги системного підходу до організації діяльності банку у сфері управління ризиком ліквідності.

3. Обов’язкове резервування залучених коштів як метод державного регулювання ліквідності комерційних банків.

Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів, основні з яких:

• порядок визначення норми обов'язкових резервних вимог;

• база, що використовується для обчислення обов'язкових резервів;

• банківські активи, які НБУ дозволяє використовувати для задоволення резервних вимог;

• величина норми резервування та критерії її диференціації;

• розрахунковий період дотримання резервних вимог і порядок регулювання резервних вимог.

Комерційні банки України зобов'язані формувати резерви на будь-які залучені кошти незалежно від джерел і строків залучення валюти. Резерви формуються лише у національній валюті за єдиною процентною ставкою. НБУ відмовився від практики зарахування певних активів банку у якості виконання норми резервування.

Сума залишків залучених коштів для розрахунку обов'язкових резервів визначається за формулою середньоарифметичної за звітний період.

Якщо фактична середньоарифметична сума залишку коштів на кореспондентському рахунку КБ за звітний період буде меншою від середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої норми обов'язкових резервів, то з банку стягується штраф. Розмір штрафу визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від недозарезервованої суми залучених коштів. Сума неправомірно одержаного доходу визначається, у свою чергу, на основі діючої у відповідний період облікової ставки НБУ. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів періоду регулювання.

До осінньої кризи 1998 р. період регулювання норм обов'язкових резервів КБ визначався НБУ терміном у 15 днів, а після неї НБУ зобов'язав тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунку щоденно.

Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затверджене постановою НБУ від16.03.2006 № 91.

Національний банк використовує нормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком.

За залишками коштів, що формують обов'язкові резерви, проценти не нараховуються. Норматив обов'язкового резервування - установлений Національним банком у процентному значенні розмір обов'язкових резервів до зобов'язань щодо залучених банком коштів.

Об'єкт резервування - сума пасивів (склад зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками - пасивне сальдо за зведеним балансом банку.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів згідно з цією постановою наступний.

Сума залишків коштів, що береться для розрахунку обов'язкових резервів за відповідний звітний період резервування, визначається за формулою середньоарифметичної величини

L1 + L2 + L3 + ... + Ln

Ld = ------------------------,

n

де Ld - середньоарифметичні залишки коштів, що використовуються для розрахунку обов'язкових резервів за звітний період резервування;

L1, 2, 3, ... - сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування за станом на кожне число (дату) звітного періоду;

Ln - сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

n - кількість календарних днів у звітному періоді резервування.

Порядок формування і зберігання коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку наступний.

Національний банк може прийняти рішення щодо формування і зберігання банками коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку в разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслідок несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техногенних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть загрожувати стабільній роботі банківської системи.

У разі зростання обсягів залучених банком коштів порівняно із попереднім звітним періодом резервування банк зобов'язаний протягом трьох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування перерахувати на окремий рахунок, відкритий у Національному банку, суму коштів обов'язкового резервування відповідно до встановлених нормативів.

Вимоги щодо дотримання банком порядку формування обов'язкових резервів є виконаними, якщо:

на його кореспондентському рахунку в Національному банку зберігається середньоарифметична сума залишків коштів за звітний період у розмірі, який дорівнює або більший, ніж фактична середньоарифметична сума обов'язкових резервів;

на його кореспондентському рахунку в Національному банку щоденно на початок операційного дня зберігається обсяг коштів у розмірі, установленому Національним банком, з урахуванням граничної кількості випадків недотримання щоденних залишків обов'язкових резервів на кореспондентському рахунку в окремі дні звітного періоду резервування не більше ніж 30 разів протягом трьох звітних періодів поспіль.

Якщо банк порушує вимоги щодо дотримання порядку формування обов'язкових резервів за звітний період та/або більше ніж 30 разів (уключаючи вихідні і святкові дні) не дотримується визначеного Національним банком щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов'язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому, то територіальне управління протягом п'яти робочих днів після закінчення звітного періоду надає пропозиції тому структурному підрозділу Національного банку, який здійснює контроль за діяльністю банків, для прийняття відповідних рішень.

4. Теорія і практика управління банківською ліквідністю на макро- і мікрорівні

В Україні, де центральний банк, який реалізує свою грошово-кредитну політику в режимі прив’язки гривні до долара США, в умовах відкритості економіки та притоку іноземного капіталу Національний банк України змушений проводити інтервенції з купівлі іноземної валюти з метою підтримки курсової стабільності.

Така політика супроводжується зростанням обсягів коштів на кор-рахунках банків у центральному банку та, відповідно, вільної ліквідності (резервів). Проведення валютних інтервенцій центральним банком стали основним каналом безготівкової емісії і вагомим чинником впливу на ліквідність банківської системи України.

У багатьох країнах світу на певному етапі розвитку проведення валютних інтервенцій, з метою підтримання стабільності курсу, було причиною надлишкової ліквідності та пов’язаних з цим негативних наслідків для економіки країни та діяльності центрального банку. У результаті накопичувалися надлишкові валютні запаси, які в окремих країнах центральної Європи, наприклад, Хорватії, Чехії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Словенії в окремі періоди зростали до 20-30 % ВВП країни. Із часом більшість країн перейшли до більш гнучких видів курсоутворення, який дозволив зменшити вплив цього чинника надлишкової ліквідності.

На мікрорівні ліквідність є спроможністю окремого банку своєчасно й у повному обсязі виконувати всі свої грошові зобов’язання та забезпечити розвиток банку на основі нарощення обсягів його операцій.

На макрорівні ліквідність – це динамічний стан банківської системи, який забезпечує своєчасність, повноту і безперервність виконання усіх її грошових зобов’язань та достатність коштів відповідно до потреб розвитку економіки.

Розмежування сутності банківської ліквідності на цих двох рівнях є принциповим для процесу управління ліквідністю, яке на мікрорівні здійснюється в кожному окремому банку шляхом саморегулювання з урахуванням чинних нормативних вимог, на макрорівні – через реалізацію регулятивних функцій центрального банку.

Мікрорівень (ліквідність банку). Найпоширенішим є трактування ліквідності банку як його спроможності своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання. В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні від 28 серпня 2001 року № 368 ліквідність банку визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів

Такий підхід характеризує банківську ліквідність як потік. Кожний банк має володіти запасом ліквідних активів, які можуть бути використані для виконання його поточних зобов’язань. У разі їх тимчасової нестачі банк може залучити (купувати) кошти на грошовому ринку.

З огляду на це управління ліквідністю на мікрорівні окремого банку означає підтримання її на достатньому рівні для своєчасного виконання усіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів шляхом забезпечення оптимального співвідношення активів і пасивів за строками і сумами та оптимального співвідношення між власними та залученими коштами з метою мінімізації витрат на підтримку ліквідності банку.

Відомо, що зобов’язання банку складаються із реальних і потенційних. Реальні зобов’язання відображені в балансі банку у вигляді депозитів, залучених міжбанківських ресурсів, коштів кредиторів тощо. Потенційні – зобов’язання, відображені на позабалансових рахунках, зокрема надані банком гарантії, поруки, інші зобов’язання, які передбачають їх виконання в грошовій формі.

Поділ зобов’язань банку на реальні і потенційні став підґрунтям для існування поширеного підходу до визначення ліквідності банку, відповідно до якого „ліквідність банку – це здатність банку вчасно і повністю виконувати свої поточні зобов’язання, задовольнити вимоги вкладників та попит позичальників”.

Проте однією з умов розвитку кожного окремого банку по висхідній є те, що його рівень ліквідності має забезпечити не лише своєчасне, повне виконання своїх зобов’язань та задоволення попиту кредитоспроможних клієнтів на кредитні ресурси, а й сприяти розвитку інших операцій відповідно до кон’юнктури на банківському ринку.

Макрорівень (ліквідність банківської системи). Теоретичні дослідження ліквідності банківської системи, на відміну від ліквідності банку, поки що не знайшли широкого висвітлення в економічній літературі. Серед трактувань сутності ліквідності банківської системи існує підхід, за яким вона ототожнюється із спроможністю банківської системи виконувати свої функції. Так, деякі вітчизняні дослідники під ліквідністю банківської системи розуміють її спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов’язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни.

Характеризуючи ліквідність банківської системи, автори виділяють:

• внутрішню ліквідність банківської системи – здатність виконувати свої зобов’язання перед резидентами України – юридичними і фізичними особами;

• міжнародну (зовнішню) ліквідність – здатність країни виконувати свої міжнародні зобов’язання, повертати борги.

Жодна банківська система не може бути ізольована від банківських систем інших країн. Проте міжнародну ліквідність банківської системи не можна ототожнювати з платоспроможністю держави, за зобов’язаннями якої вона, відповідно до чинного законодавства, не відповідає. Міжнародну ліквідність банківської системи, слід визначати як спроможність банківських установ своєчасно та у повному обсязі відповідати за своїми грошовими зобов’язаннями за межами країни.

Ліквідність банківської системи є її динамічним станом, який забезпечує своєчасність, повноту і безперервність виконання усіх грошових зобов’язань банківської системи та достатність коштів відповідно до потреб розвитку економіки.

В ринкових умовах неможливо зберегти достатній рівень ліквідності в усіх банках. Проте втрата ліквідності одного або кількох банків ще не означає втрату ліквідності банківської системи країни. В цілому ліквідність банківської системи є складним явищем, яке визначається сукупною ліквідністю банківських установ другого рівня й обумовлюється багатьма факторами внутрішнього та зовнішнього впливу на мікро- та макро- рівні, що перебуває в постійній зміні та взаємозв’язку.

Таблиця 3

Характеристика змін у ліквідності банківської системи

Ознаки зменшення банківської ліквідності

	Ознаки зростання банківської ліквідності
Зменшення обсягів коштів банків на кореспондентському рахунку; зростаючий (великий) попит на кредити рефінансування НБУ; підвищення залежності ре- сурсної бази від обсягів міжбан- ківського кредитування; знижен- ня залишків готівки в касах бан- ків; зростання відсоткових ставок на грошово-кредитному ринку	Збільшення обсягів коштів бан- ків на кореспондентському рахунку; зростання попиту банків на стерилі- заційні операції центрального банку та зменшення попиту на операції з рефінансування; зниження залежнос- ті ресурсної бази від обсягів міжбан- ківського кредитування; зниження відсоткових ставок на грошово- кредитному ринку

Зокрема, на мікрорівні дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від таких основних чинників: відповідність структури активів і пасивів за строками та сумами; структури і стабільності депозитної бази; якість активів і достатність капіталу банку; стратегія управління ліквідністю; репутація банку тощо.

Ліквідність банку визначається його спроможністю адаптуватися до скорочення зобов’язань, здійснити фінансування зростання активів за мінімальною вартістю чи своєчасно ліквідувати активи за ринковою ціною.

Ліквідність банківської системи формується під впливом зовнішніх факторів загальноекономічного характеру, найважливішими з яких нині в Україні є:

динаміка коштів Уряду на рахунках у Національному банку України,

інтервенції центрального банку на валютному ринку,

динаміка готівки в касах банків та поза банками,

результати використання Національним банком відповідних механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку в попередньому періоді.

Ураховуючи багатофакторність проблеми ліквідності та її роль у забезпеченні стійкості всієї банківської системи, важливого значення набуває питання централізованого управління банківською ліквідністю, яке в Україні здійснюється Національним банком України в процесі реалізації грошово-кредитної політики.

Управління ліквідністю – процес створення передумов, забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності банку та банківської системи в цілому. Однією з таких передумов є нормативно-законодавче забезпечення банківської діяльності, що визначає такі рамки поведінки банків, які сприяють забезпеченню ліквідної та стійкої банківської системи.

Іншим аспектом регулювання ліквідності є контроль за діяльністю банків, який проводиться з метою забезпечення надійності та стійкості, що передбачає цілісний і безперервний нагляд Національного банку України за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючим законодавством та інструкціями наглядового органу.

Важливою складовою управління ліквідністю банківської системи є її регулювання механізмами та інструментами грошово-кредитної політики Національного банку України з метою нівелювання впливу волатильності банківської ліквідності на процентні ставки на грошово-кредитному ринку та зниження ефективності політики центрального банку щодо досягнення намічених цілей.

Оперативному управлінню ліквідністю банківської системи передує процес прогнозування та аналізу її стану за результатами якого центральний банк операційними механізмами та інструментами регулює (надає або вилучає) ліквідність на щоденній основі з метою згладжування небажаних коливань в попиті і пропозиції та її подальшого впливу на ринкові процентні ставки.

Задачі. Варіант 10

Завдання 1

Баланс комерційного банку містить наступну інформацію, млн.грн. Визначити розмір надлишку (дефіциту) ресурсів для задоволення потреби у нових кредитах.

Прибуток		0,9
Статутний фонд		5,0
Резерви		1,9
Інші фонди		0,7
Кошти на поточних рахунках юросіб		11,0
Кошти місцевих бюджетів		0,5
Строкові депозити підприємств		1,0
Вклади фізичних осіб всього, у т.ч.		0,8
а) до запитання		0,2
б) строкові		0,6
Норма обов’язкових резервів		20%
Кредити, надані позичальникам		13,0
Потреба клієнтів банку у нових кредитах		7,0

Розрахунки:

1. Додаємо кошти за рахунок яких можуть видаватися кредити, така сума становить 8,5 млн.грн.

Прибуток		0,9
Статутний фонд		5,0
Резерви		1,9
Інші фонди		0,7
Разом:		8,5

2. Кошти за іншими статтями необхідно спочатку розрахувати за виключенням норми резервування (12%).

Кошти на поточних рахунках юросіб		11,0
Кошти місцевих бюджетів		0,5
Строкові депозити підприємств		1,0
Вклади фізичних осіб всього, у т.ч.		0,8
а) до запитання		0,2
б) строкові		0,6
Разом:		13,3
з них в резерв		1,6

Отже, під активні операції можемо використати 11,7 млн.грн. (13,3 - 1,6). А разом із попередніми розрахунками загальна сума становить 20,2 млн.грн. (11,7+8,5 = 20,2).

3. Для вирахування надлишку додаємо статті з вже виданими або зарезервованими сумами кредитів:

Кредити, надані позичальникам	13,0
Потреба клієнтів банку у нових кредитах	7,0
Разом:	20,0

Потім, знаходимо суму надлишку ресурсів для задоволення потреби у нових кредитах: 20,2 – 20,0 = 0,2 млн.грн.

Завдання 2 Стан ресурсів банку характеризується наступними даними, млн.грн.

Припустимо, що норма резервування залучених коштів = 0%. Визначити розмір надлишку або нестачі банківських ресурсів: а) для короткострокових кредитів, б) для довгострокових кредитів.

Статутний та інші фонди		12,0
Прибуток		0,6
Кошти на розрахункових рахунках юросіб		78,0
Короткострокові вклади громадян		6,0
Депозити підприємств:		12,2
а) до 1 року		9,0
б) від 1 до 3 років		3,0
в) більше 3 років		0,2
Міжбанківські кредити отримані		10,0
Короткострокові кредити		110,0
Довгострокові кредити		20,0

Розрахунки

1. Розраховуємо суму коштів за пасивними операціями за короткостроковим терміном та довгостроковим терміном (в таблиці):

			Короткострокові	Довгостро-кові
Статутний та інші фонди		12,0		12,0
Прибуток		0,6		0,6
Кошти на розрахункових рахунках юр.осіб		78,0	78,0
Короткострокові вклади громадян		6,0	6,0
Депозити підприємств:		12,2
а) до 1 року		9,0	9,0
б) від 1 до 3 років		3,0		3,0
в) більше 3 років		0,2		0,2
Міжбанківські кредити отримані		10,0	10,0
Короткострокові кредити		110,0
Довгострокові кредити		20,0
Разом:			103	15,8

2. Оскільки ставка резервування 0%, не потрібно робити розрахунки для відрахування у резерв.

3. Знаходимо надлишок (нестачу) банківських ресурсів:

а) для короткострокових кредитів: 103 – 110 = -7 ( 7 млн.грн. нестачі)

б) для довгострокових кредитів: 15,8-20 = -4,2 (4,2 млн.грн. нестачі)

Завдання 3

Розрахувати розмір капіталу банку за допомогою таких даних (млн.) а) по балансовій вартості, б) по принципу регульованої бухгалтерії, в) по ринковій вартості.

Сумарні активи (баланс)	20,0
Сумарні зобов'язання (баланс)	10,5
Резерви	0,2
Нерозподілений прибуток	0,1
Субординовані зобов'язання	0,0
Акції дочірніх компаній	0,0
Номінальна ціна 1 акції	0,001
Курсова ціна 1 акції	0,010

Кількість емітованих акцій	1000

Розрахунки

а) по балансовій вартості: балансовий капітал = балансова вартість активів – балансова вартість зобов‘язань

отже, капітал = 20,0- 10,5 = 9,5 млн.грн.

б) по принципу регульованої бухгалтерії: капітал = всі акції по номіналу (звичайні і привілейовані) + нерозподілений прибуток + всі резерви + субординовані зобов‘язання + акції дочірніх компаній

отже, капітал = (0,001 х 1000) + 0,1 + 0,2 + 0,0 + 0,0 = 1,3 млн.грн.

в) по ринковій вартості: капітал = кількість емітованих акцій х курсову ціну

отже, капітал = 1000 х 0,010 = 10,0 млн.грн.

Завдання 4

Розрахувати розмір основного і додаткового капіталу банку за допомогою таких даних (млн.)

Статутний фонд (зареєстрований)	22,0
Статутний фонд (сплачена частка)	20,0
Прибуток минулих років	4,0
Прибуток поточного року	0,5
Резервні фонди за рахунок прибутку	3,0
Страхові резерви по стандартних кредитах	1,2
Емісійні різниці	1,0
Результат переоцінки основних засобів	0,0
Дивіденди, направлені на збільшення статутного фонду рішенням акціонерів	0,2

Розв‘язання

Розрахунки основного та додаткового капіталу здійснюються на основі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні (постанова НБУ № 368 від 28.08.2001), результат у таблиці:

		Основний капітал (капітал 1-го рівня)	Додатковий капітал (капітал 2-го рівня)
Статутний фонд (зареєстрований)	22,0
Статутний фонд (сплачена частка)	20,0	20,0
Прибуток минулих років	4,0		4,0
Прибуток поточного року	0,5		0,5
Резервні фонди за рахунок прибутку	3,0	3,0
Страхові резерви по стандартних кредитах	1,2	1,2
Емісійні різниці	1,0	1,0
Результат переоцінки основних засобів	0,0		0,0
Дивіденди, направлені на збільшення статутного фонду рішенням акціонерів	0,2	0,2
Разом:		25,4	4,5

Список літератури

1. Закон України № 2121-ІІІ від 07.12.2000 "Про банки і банківську діяльність" (із змінами і доповненнями, внесеними 20.09.2001//Урядовий кур'єр. – 2001. – № 8. – 17.01.2001.

2. Закон України № 679-ХІV від 20.05.1999 "Про Національний банк України"//Голос України. – 1999. – № 112. – 22.06.1999.

3. Постанова Правління НБУ № 173 від 26.04.2000 "Про внесення змін до Положення про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків"//Офіційний вісник України. – 2000. – № 21. – ст. 865.

4. Постанова Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 "Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків"//Офіційний вісник України. – 2000. – № 32. – 25.08.2000. – ст. 1378.

5. Постанова Правління НБУ № 244 від 27.06.2001 "Про затвердження Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України"//Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – 27.07.2001. – ст. 1268.

6. Постанова Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 “Про затвердження інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”//Офіційний вісник України. – 2001. – № 40. – ст. 1813.

7. Банківські операції. Підручник. – під ред. Мороза А.М. – К.: КНЕУ. – 2000. – 384 с.

8. Вступ до банківської справи. Учбовий посібник. – авт. кол. під ред. Савлука М.І. – К.: Лібра. – 1998.

9. Заруба О.Д. Основи банкіської справи. – К.: УФИМБ. – 1995.

10. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку. – К.: КНЕУ. – 1999. – 279 с.

11. Науково-аналітичні матеріали «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду», Національний банк України, Центр наукових досліджень, випуск 11, Київ – 2008

12. Науково-аналітичні матеріали «Ліквідність банківської системи України», Національний банк України, Центр наукових досліджень, випуск 12, Київ – 2008

Internet-ресурси

Інформаційний сайт НБУ – http://www.bank.gov.ua

Комп’ютерна правова база Верховної Ради України – www.rada.kiev.ua

Комп’ютерна правова база “Нормативні акти України” – www.nau.kiev.ua