Зміст

Вступ

Розділ 1 Місце фізичної культури в житті людини

Розділ 2 Засоби фізичного виховання

2.1 Загальна характеристика фізичних вправ

2.2 Фактори, що визначають вплив фізичних вправ

2.3 Природні сили природи як засіб фізичного виховання

2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання

Розділ 3 Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі

3.1 Компоненти здоров’я людини

3.2 Стандарт основної загальної освіти та його призначення

Розділ 4 Програма основ здорового способу життя

Висновок

Література

Вступ

Серед найболючіших питань нашої держави - здоров'я дітей. Адже тільки здорова дитина досягає успіхів у навчанні, займає гідне становище у класному колективі, добре розвивається фізично, має врівноважений психічний стан.

Тим часом, здоров'я маленьких громадян України різко погіршало в останні роки. Крім об'єктивних причин цього явища, існують і суб'єктивні — неувага до власного здоров'я, невміння його зберегти, не-сформованість здорового способу життя. Як навчити школяра з дитинства цінувати своє здоров'я, докладати зусилля, щоб зберігати та зміцнювати його?

Завдання складне, якщо зважати на те, що тільки в окремих школах і класах викладається курс «Основи валеологіі» та введено факультативи з охорони життя і здоров'я дітей. Звичайно, програми різних навчальних предметів містять окремі відомості про людину та її здоров'я. Але практика свідчить, що необхідні спеціальні заняття, під час яких можна було 6 узагальнити отримані знання, озброїти учнів уміннями, закласти бажання і прагнення залишатися здоровими на довп роки. Крім того, валеологічна освіта має велике значення в підвищенні загальної культури школярів, збагачує їхній світогляд і духовний світ, сприяє формуванню милосердя, гуманності, доброти.

Мета даної роботи – розглянути формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури.

Завдання даної роботи:

1. Визначити місце фізичної культури в житті школярів.

2. Розглянути основні засоби фізичної культури ті їх характеристику.

3. Встановити фактори, які сприяють здоровому способу життя.

4. Навести приклад програми формування здорового способу життя школярів в загальноосвітній школі.

Розділ 1 Місце фізичної культури в житті людини

Фізична культура — одна з основних складових здорового способу життя, збереження, розвитку здоров'я людей.

Вчителі валеології, охорони життя і здоров'я (ОЖіЗ) у початкових класах мають володіти знаннями й вміннями, основами методики викладання фізичної культури молодшим школярам; знати їхні фізіологічні особливості; впроваджувати елементи здорового способу життя на власному прикладі, через особисту валеологічну культуру.

Учителю валеології, ОЖіЗ слід мати досконалі знання з фізіології дитячого організму, володіти основами методики навчання, способами і методами оцінки психо-соматичного стану дитини.

Але варто нагадати, що валеологія (зокрема, освітня) — це галузь знань і практичної діяльності з розвитку здоров'я, гармонійного збільшення функціональних резервів людини, а не вивчення здоров'я, як такого, що є лише складовою частиною валеології. Тому педагоги-валеологи мають знати, як ті чи інші засоби фізичної культури впливають на певні системи дитячого оргатзму, сприяють їх розвитку чи гальмують його; які засоби і методи покращують фізичну та розумову працездатність; як саме за допомогою засобів і методів фізичної культури розвивати духовність дітей. Валеолог має знати, які системи організму дівчаток і хлопчиків початкових класів інтенсивно формуються в цей віковий період і які фізичні вправи, загар-тувальні, гігієнічні процедури активно впливають на їх розвиток і організм у цілому. Більше того, вчителі валеології, ОЖіЗ, фізичної культури мають навчити дітей користуватися фізкультурно-оздоровчими засобами щоденно, формувати в учнів валеологічний світогляд. При цьому слід обов'язково розглядати питання безпеки, профілактики захворювань на заняттях фізичними вправами і загартувальними процедурами (програми з валеології, ОЖіЗ, фізичної культури).

Фахівці фізичної культури мають чітко уявляти, які умови для оздоровлення молодших школярів слід створювати в школі та різних сферах життєдіяльності молодших школярів, знати механізми їх створення, законодавчі основи; розвивати практичну діяльність у цьому напрямку.

За даними науковців і практиків у галузі фізичної культури, діти мають перебувати на свіжому повітрі та займатися фізичними вправами не менше 5—6 годин щодня.

Для розвитку рухових якостей у дітей, зміцнення здоров'я ефективними є заняття на свіжому повітрі, на лоні природи рухливими й спортивними іграми, легкою атлетикою, акробатикою, плаванням, гімнастикою, танцями, їздою на велосипеді, лижах, ковзанах тощо. Вправи мають нести відповідний зміст (засоби, методи, способи, емоційний фон) стосовно стану дитячого організму, мети і завдань, що вирішуються на заняттях.

На уроках валеології, ОЖіЗ слід навчати дітей усвідомлено виконувати вправи для формування правильної постави, стопи, дихання, збереження й розвитку зору, розвитку рухових якостей, гнучкості, швидкості, спритності, рівноваги, координації рухів. Цими вправами формується фізичний потенціал особи (тобто, рівень здоров'я) на все життя.

Загартувальні, гігієнічні процедури як засоби фізичної культури ефективно зміцнюють і розвивають здоров'я молодших школярів, зокрема, збільшують неспецифічний імунітет до простудних хвороб. Тому вчителі мають знати й володіти методиками проведення загартувальних процедур, активно, через власний приклад оздоровлення, з допомогою батьків залучати дітей до загартування. За темами загартування слід проводити практичні заняття, які 6 приносили користь і задоволення всім його учасникам.¹

У вихідні дні, дні народних, релігійних свят, особливо на канікулах, розпорядок дня учнів, їхній руховий режим мають свої відмінності. Є можливість більше часу перебувати на свіжому повітрі. Тому діти мають знати, як організувати і провести в ці дні різні рухливі спортивні ігри, загартувальні процедури, прогулянки, походи, забави, розваги, змагання.

У дні народних, релігійних свят велике пізнавально-виховне, оздоровче значення (в духовному, фізичному, соціальному аспекті) має дотримання українських народних звичаїв святкування та відродження національних фізкультурно-оздоровчих, загартувальних традицій. Засоби народної фізичної культури (фізичні вправи, загартувальні, гігієнічні процедури) присутні у звичаях і традиціях українських народних свят упродовж цілого року. Приміром, гаївки, веснянки, обливання водою — на Великодні свята; вихід на росу, збирання роси, ходіння зранку по росяній траві босоніж — на Юрія (6 травня); початок купального сезону («Переплавна середа») — у середу, через чотири тижні після Великодня і т.д. за народним християнським календарем. Безперечно, багатовіковий досвід здорового способу життя нашого народу варто повною мірою розкривати у шкільному валеологічному навчанні і вихованні.

На заняттях з валеології, ОЖіЗ, беручи до уваги якісні показники рівня фізичної культури дітей молодшого шкільного віку, слід розглядати теми, в яких висвітлюються: руховий режим учнів; харчування і фізкультурні заняття; гігієнічні правила занять фізичними вправами; дозування, зміст і призначення простих загартувальних процедур; правила проведення самостійних тренувальних занять, елементарних прийомів контролю за своїм фізичним станом; фізична підготовленість учнів; вплив фізичних вправ на формування постави, стопи, зору, на підвищення розумової і фізичної працездатності; дихання і фізичні вправи; перша допомога при травмах; заняття в спортивних секціях; досягнення розвитку здоров'я людей засобами фізичної культури; побіжні спортивні події у місті, державі, за кордоном.

Протягом навчального року вчителі мають інформувати дітей про рівень їх фізичної підготовленості, проводити різні заняття з батьками (бесіди, лекції, круглі столи, фізкультурно-оздоровчі заходи тощо) на теми оздоровлення дітей.

У 1997 році нами проведено анкетування з метою визначення знань, умінь, а також діяльності вчителів валеології експериментальних шкіл та ОЖіЗ початкових класів у галузі фізичної культури. Опитано за допомогою анкет 65 учителів Львівської (56 осіб), Тернопільської (4) областей і міста Києва (5). Також були опитані шляхом анкетування 33 вчителі фізичної культури у початкових класах Львівської області (29 осіб), Тернопільської області (2) і міста Києва (2).

Отримані дані дають підстави для наступних висновків та пропозицій.

Валеологію у початкових класах викладають переважно жінки-педагоги за спеціальністю «вчитель початкових класів». Дві третини опитаних учителів валеології та ОЖіЗ не цікавлять питання фізичної культури молодших школярів. Учителі не здобувають достатніх знань з цієї освітньої галузі на заняттях з підвищення кваліфікації, самостійної підготовки.

Тому для викладання валеології, ОЖіЗ у початкових класах слід залучати вчителів, які дотримуються .ідорового способу життя, мають високий рівень особистої фізичної культури, володіють педагогічними методиками фізкультурного оздоровлення молодших школярів, творчо розвивають їх.

З метою покращення валеологічної освіти, варто надавати більше можливостей викладати валеологію, ОЖіЗ у початкових класах вчителям фізичної культури. Адже студенти профільних навчальних закладів фізичної культури вивчають анатомію, фізіологію, основи медичних знань, медичну реабілітацію, гігієну, біохімію, психологію, педагогіку, екологію, соціологію, правознавство, народознавство, теорію та методику фізичної культури, теорію та методику різних видів спорту, рекреацію і, накінець (крім інших дисциплін), валеологію й безпеку життєдіяльності, що формує комплекс знань про здоров'я людини й суспільства та шляхи його збереження, зміцнення, розвитку в сучасних умовах. Саме в навчальних закладах для фахівців з фізичної культури варто готувати вчителів-валеологів молодших класів.¹

Переважна більшість опитаних вчителів валеології, ОЖіЗ та четверта частина вчителів фізичної культури не знайома з санітарно-гігієнічними правилами для шкіл і спортивних споруд, з Державними тестами фізичної підготовленості населення України.

Більшість опитаних учителів валеології, ОЖіЗ і половина вчителів фізичної культури не знає параметрів фізіологічних норм частоти серцевих скорочень, дихання, артеріального тиску дітей молодшого шкільного віку, отже, і не користується ними в практичній діяльності. Половина вчителів валеології, ОЖіЗ не навчали дітей методів оцінки свого фізичного стану, фізичного розвитку.

Не всі респонденти-валеологи знають, які фізичні вправи добре розвивають серцево-судинну, дихальну системи; ефективних вправ для формування правильної постави, стопи, дихання; які психічні, духовні якості розвиваються в процесі занять фізичними вправами; які методи навчання у фізичній культурі найефективніші для молодшого шкільного віку.

Вчителям валеології, ОЖіЗ, початкових класів, які здебільшого проводять фізкультхвилинки, рухливі перерви, години здоров'я та інші форми занять з молодшими школярами, слід мати якісні знання з фізичної культури, зокрема, з методики проведення різних організаційних форм занять з молодшими школярами.

Дві третини вчителів валеології, ОЖіЗ і фізичної культури початкових класів не навчають дітей загартувальних процедур; значна їх частина ие ознайомлює молодших школярів з вправами для м'язів очей, ритмічною гімнастикою, танцями, українськими народними іграми, забавами, піснями та дихальними вправами. Більшість учителів не навчала молодших школярів знань правил безпеки з плавання, пірнання, їзди на велосипеді, ковзанах, лижах. Майже зовсім не ознайомлювали дітей з вправами йогів, іншими оздоровчими системами.

У валеологічному навчанні переважають теоретичні уроки. 35 відсотків вчителів валеології, ОЖіЗ не проводили уроки на теми: «Харчування і фізкультурні заняття», «Гігієнічні правила занять фізичними вправами», «Вплив фізичних вправ на формування постави, стопи, на підвищення розумової і фізичної працездатності», «Дихання під час ходьби, бігу», «Перша допомога при травмах».

Уроки фізичної культури в школах переважно практичні, з обмеженою кількістю передачі знань фізкультурно-оздоровчої тематики.

Половина опитаних учителів валеології, ОЖіЗ та 25% вчителів фізичної культури не радили дітям або їхнім батькам, як фізично вдосконалюватися, не повідомляли батькам про рівень фізичної підготовленості дітей.

Педагоги мають радити батькам, які засоби і методи з фізичної культури ефективніше застосовувати для оздоровлення кожної дитини; враховуючи індивідуальні схильності школярів, умови та можливості занять фізичними вправами, загартувальними процедурами, спільно обирати оптимальні варіанти розвитку особистої фізичної культури дітей.

Паспорти здоров'я учнів мають вести, на нашу думку, фахово підготовлені валеологи разом з дітьми та батьками. У них слід відображати показники фізичної підготовленості, загартованості, фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, наявність умов для занять фізичними вправами, загартування в школі та вдома.

На нашу думку, можливості покращення шкільного навчання з валеології, ОЖіЗ полягають у якісній підготовці вчителів початкових класів з теорії та методики фізичного виховання молодших школярів у профільних навчальних закладах, а також у наданні переваги спеціалістам у галузі фізичної культури під час підбору фахівців для викладання предметів «валеологія», «охорона життя і здоров'я» у початковій школі.¹

При введенні в навчальні плани загальноосвітніх закладів нових предметів, керівникам освітньої галузі держави слід звертати особливу увагу на підготовку кадрів для їх викладання. Зокрема, ютукми фахівців для викладання валеології, ОЖіЗ, варто проводити перекваліфікацію вчителів інших предметів з о6’ємним і ґрунтовним освоєнням питань нової спеціальності.

Розділ 2 Засоби фізичного виховання

Знання повного обсягу засобів фізичного виховання і їхніх характеристик дозволяє учителю відповідно до поставлснными педагогічних задач к омплексно використовувати усі види засобів, відбирати найбільш ефективні фізичні вправи, розробляти нові системи фізичних вправ і повноцінно використовувати наявні педагогічні класифікації.

Для фізичного виховання характерна комплексність у застосуванні засобів, причому до засобів варто відносити, крім фізичних вправ, природні сили природи і гігієнічні фактори, але ведучим і специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи.

В угруповання засобів фізичного виховання (фізичні вправи, природні сили природи, гігієнічні фактори) покладені переважні функціональні можливості кожного засобу. Будь-який застосований засіб впливає на організм у цілому, проте кожне володіє специфічним, тільки йому властивим акцентованим впливом на ту чи іншу систему, на той чи інший орган.

Кожна група поєднує визначену кількість типових засобів. Застосовуючи один засіб, але з різною інтенсивністю, можна одержати кілька варіантів. Нарешті, кожен засіб застосовується не ізольовано, а в комплексі з іншими засобами різних груп (наприклад, біг зі стрибками при різних сполученнях і рівнях дії природних сил природи). Подібних комплексів засобів може бути необмежена кількість. Звідси випливають ті положення, якими зобов'язаний керуватися вчитель: 1) розмаїття засобів створює, з одного боку, великі ускладнення при виборі найбільш ефективного засобу, а з іншого - необмежені можливості при вирішенні будь-яких педагогічних задач; 2) вибір засобів повинний завершуватися розробкою їхніх комплексів, системи впливів на учнів.

2.1 Загальна характеристика фізичних вправ

Поняття «фізична вправа» зв'язано з увленням про діяльність людини, рухових діях і рухах. Розрізняють три види діяльності: праця, навчання, гру. Фізичне виховання у формі активного відпочинку відноситься до ігрової діяльності (наприклад, добровільне і нерегламентоване фізичне виховання дітей у родині), у формі педагогічного процесу - до навчального (наприклад, обов'язкова участь школярів у класно-визначеній системі занять відповідно до навчального плану і програми). Між цими формами існує різноманіття перехідних форм: в ігровій діяльності можуть з'являтися елементи навчальної (перед грою, у самій грі треба чомусь навчити!), а в навчальну діяльність включаються елементи ігрової. У різні періоди життя дитини окремі види діяльності домінують, наприклад у дошкільному віці - ігрова, у шкільному - навчальна.

Кожна діяльність складається із системи рухових дій, об'єднаних єдиною метою.

Руховою дією називається цілеспрямований прояв рухової активності людини, що переслідує рішення конкретної задачі. Навчальна діяльність школяра в області фізичного виховання складається з оволодіння системою рухових дій, передбачених державною програмою.¹

Усі рухові дії мають соціальний характер: учень навчається їм, спираючись на знання і досвід суспільства. Рухові дії, входячи до складу діяльності, спрямовані на вирішення визначених педагогічних задач. Отже, характеристика будь-якої рухової дії як довільного акту повинна спиратися на матеріалістичне розуміння єдності свідомості і діяльності. Виходячи з цього, у педагогічній структурі рухової дії прийнято розрізняти: спонукання (чи мотив) до здійснення даної рухової дії; усвідомлення задачі, до якої прагне учень, виконуючи дану рухову дію; побудова плану рішення задачі, а також практичну реалізацію плану. Звідси випливає великої важливості педагогічне положення: учень може успішно опанувати руховою дією тільки в тому випадку, якщо буде зацікавлений процесом навчання, буде розуміти, для чого варто вивчати рухова дія, уміти будувати план майбутнього виконання і реалізовувати його.

Більшість рухових дій формується па основі знань, наявного рухового досвіду і визначеної кількості спроб виконати дана рухова дія. Кожна рухова дія складається ш визначеної системи рухів.

Рух є моторна функція організму. Для фізичного виховання мають значення довільні ( придбані) руху, а не уроджені.

Кожен довільний рух характеризується трьома ознаками: по-перше, воно завжди являється функцією свідомості; по-другу, набуває людина в результаті життєдіяльності ( включаючи процея навчання ); по-третє, навчання рухам підвищує ступінь підкореннч їх волі учня. але довільний рух завжди є свідомим, воно впливає на людину в цілому як на особистість. У силу того що довільні рухи завжди являються свідомими, воно діє на людину в цілому як на особистість.

Окремий рух є складеним елементом рухової дії. За допомогою декількох зв'язаних між собою рухів здійснюється бажана рухова дія. Наприклад, визначена система рухів ніг, рук, тулуба й ін. дозволяє учню виконати рухову дію у виді стрибка. Отже, рухи, що переслідують рішення конкретної задачі і на цій основі об'єднані у визначену систему, і складуть рухову дію.

Тими самими рухами можна виконувати різні рухові дії, і навпаки, те саме рухова дія можлива здійснити різними рухами. Пояснюється це тим, що з тих самих рухів можуть бути утворені різні системи рухів, при одній і тій же черговості рухів вони можуть мати різні характеристики по швидкості, амплітуді, напрямку й ін. Чи відповідність якість системи рухів визначається результативністю рухової дії в рішенні поставленої задачі.

Підводячи підсумок приведеним характеристикам діяльності, руховим діям і рухам, покажемо їхній взаємозв'язок на конкретному прикладі. У такій ігровій діяльності, як гра в баскетбол, ставиться цілити-виграти. Граючі для досягнення цієї мети використовують багато рухових дій: ведення м'яча, передачі, кидки в кільце і т.д. Ці дії будуть залежати від конкретних умов, від виникаючих на площадці ситуацій; вони будуть більш-менш складними, по завжди спрямовані на рішення якихось практичних задач (обвести, розіграти комбінацію, потрапити в кільце і т.д.), а через них і до досягнення мет-виграти гру. Будь-яка дія, вироблена гравцем, виконується визначеними рухами ніг, тулуба, рук, унаслідок чого і будуть здійснюватися різноманітні переміщення тіла і частин тіла в просторі.

Знаючи характеристики цих трьох явищ, неважко буде зрозуміти сутність фізичної вправи. Те рухова дія. яке створено і застосовується для фізичного удосконалювання людини, і називається фізичною вправою.

Фізична вправа — це рухова дія, спеціально організоване для рішення задач фізичного виховання відповідно до його закономірностей.

Отже, не всяка рухова дія може бути названо фізичною вправою. Фізичними вправами будуть тільки ті рухові дії, що спрямовані на рішення задач фізичного виховання і підлеглі педагогічним закономірностям.

Слово «фізичне» відбиває характер чиненої роботи (у відмінність від розумової), переважно виконуваної нервово-м'язовим апаратом і виявляється зовні проявляється у вигляді переміщень тіла людини і його частин у просторі і в часі. З характеристики рухової дії можна зрозуміти, що назва це умовно. Воно виражає лише переважну залежність від функції нервово-м'язового апарата, а отже, лише переважний вплив на фізичну структуру організму. Фізична вправа - вольовий акт, є функцією свідомості і впливає на людину в цілому.

Слово «вправа» позначає спрямовану повторність дій з метою його удосконалювання і впливу на фізичні і психічні властивості людини.

Таким чином, фізична вправа розглядається, з одного боку, як конкретна рухова дія, а з іншого боку, як процес багаторазового виконання рухової дії.

Характеристики рухової дії і довільного руху, що були дані вище, рівною мірою відносяться до фізичної вправи. Необхідно тільки вказати на відмітні ознаки фізичної вправи від трудової рухової дії:

по-перше, фізичною вправою зважується педагогічна задача (образно говорячи, фізична вправа спрямована на «себе», на своє особисте фізичне удосконалювання), трудова рухова дія - виробнича задача (рухова дія спрямована на предмет виробничої діяльності);

по-друге, фізична вправа виконується відповідно до закономірностей (фізичного виховання, трудове рухове у відповідності з закономірностями виробництва; саме тому зовнішня подібність фізичної вправи з побутовою чи трудовою руховою дією не може служити підставою для підміни одного іншим: тривалість, інтенсивність, частота повторень та інші ознаки фізичної вправи, а також сам спосіб виконання підкоряються тільки тим закономірностям, що, з одного боку, найбільше ефективно впливають на організм учня, з інший, дозволяють показати найвищу результативність при виконанні даної фізичної вправи (наприклад, біг у фізичному вихованні будується так, щоб уплинути на організм і одночасно показати найбільшу швидкість бігу);

по-третє, трудові рухові дії при сприятливих умовах можуть, зрозуміло, впливати на фізичний розвиток людини, однак тільки комплекси фізичних вправ створюють можливості для развитку всіх органів і систем організму в оптимальному співвідношення; саме тому навіть відмінно поставлені уроки трудового навчання в школі не можуть підмінити уроків фізичного виховання.

Фізичні вправи - основний специфічний засіб фізичного виховання. Результативність фізичного виховання досягається завдяки використанню всієї системи засобів, однак значимість кожної групи засобів неоднакова: найбільша питома вага в рішенні задач фізичного виховання приходиться на частку фізичних вправ. Обумовлено це рядом причин.¹

1. Фізичні вправи як системи рухових дій і рухів виражають у кінцевому рахунку думки, емоції, потреби людини, його відношення до навколишнього дійсності.

2. Фізичні вправи - це один зі способів передачі суспільно-історичного досвіду в області фізичного виховання, він наукових і практичних досягнень.

3. Фізичні вправи впливають не тільки на функціональний стан організму, але і на особистість, що виконує їх. Отже, фізичні вправи закономірно розглядати як рухові дії, у яких виявляється матеріалістичне навчання про єдність фізичного і психічного в діяльності людини.

4. Серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом навчання є рухові дії, спрямовані на фізичне удосконалювання що навчається і виконувані заради засвоєння самих рухових дій.

5. Фізичні вправи можуть задовольняти природну потребу людини в рухах. Дефіцит у руховій діяльності, що утворюється в сучасної людини, може бути успішно ліквідований тільки за допомогою систем фізичних вправ. Навчання про «оптимум» рухової активності дозволяє науково обґрунтувати педагогічну проблему про соціальну потребу в рухах, тобто потреби в організованих і систематичних заняттях фізичними вправами. Установлено, що при низькому рівні рухової активності (наприклад, дитина не займається п спортивної секції, не виконує ранкової зарядки і т.д.) діти компенсують недолік у рухах, образно говорячи, добирають відсутнє до оптимуму кількість рухів своєю активністю, що може суперечити нормам гуртожитку.

2.2 Фактори, що визначають вплив фізичних вправ

Відомо, що одна і та ж фізична вправа може привести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть викликати однаковий результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені якимись постійними властивостями, що дозволяють у всіх випадках досягати рівної ефективності. Отже, знання факторів, що визначають ефективність впливу фізичних вправ, дозволить підвищити ступінь керованості педагогічним процесом. Усе різноманіття факторів може бути згруповане в такий спосіб.

1. Особистісні характеристики вчителя й учнів є найважливішими факторами, що обумовлюють ефективність фізичних вправ. Процес навчання двосторонній - вчитель учить, учні учаться, тому вплив фізичних вправ рівною мірою залежить від того, хто учить, і від тих, хто учиться: від моральних якостей і інтелекту, від рівня знань, умінь і фізичного розвитку, від зацікавленості й активності.

2. Наукові фактори характеризують міру пізнання людиною закономірностей фізичного виховання. Ніж глибше розроблені педагогічні, психологічні, фізіологічні і біомеханічні особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх використовувати для рішення педагогічних задач.

3. Методичні фактори поєднують велику групу вимог, що підлягають реалізації при використанні фізичних вправ.

Максимальний ефект від фізичних вправ може бути достигнут.иннь при їхньому оптимальному дозуванні. Дозування залежить від ряду моментів:

1. тривалості виконання рухової дії;

2. нею інтенсивності, тобто складності окремих рухів і їхніх сполучень, швидкості, вагового навантаження і т.п.;

3. частоти повторень чи вправи кількості інтервалів відпочинку;

4. тривалості відпочинку між повтореннями;

5. характеру відпочинку (активного, пасивного);

6. вихідного положення (наприклад, положення рук при нахилі вперед).

При регулюванні дозування варто враховувати взаємодія всіх перерахованих моментів.

Результативність фізичної вправи залежить від способу виконання рухливої дії.

Виконання фізичної вправи викликає так званий наслідок, тобто специфічні в кожнім випадку функціональні й емоційні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі цього наслідку змінюється ефективність впливу на тих що займаються фізичними вправи. У залежності від застосовуваних вправ (тобто в залежності від попереднього і наступної вправ) ефективність впливу чи може підвищуватися, чи знижуватися (наприклад, після перекидів виникає наслідок, що ускладнює навчання руховим діям у рівновазі ). Зрозуміло, рівень наслідку по своїй глибині і тривалості дуже варіативний і залежить від багатьох причин: стану тих хто займається, їхнього віку, підгоповки й ін.

4. Гитиено-санитарные фактори є вирішальними в реалізації задач оздоровчої спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні вправи роблять тільки тоді, коли застосовуються з урахуванням режиму праці, харчування, відпочинку і з дотриманням санітарних норм місць занять (освітленості, вентиляції й ін.).

5. Метеорологічні фактори (температура повітря, вологість, атмосферний тиск, сила вітру) складають ту групу факторів, який, як правило, людина керувати не може. Пізнавши закономірності впливу цих факторів на організм що займаються, можна знайти оптимальні положення, при яких буде досягатися нормальний ефект від фізичних вправ.

6. Матеріальні фактори складають групу факторів матеріального забезпечення: спортивні спорудження, інвентар, снаряди, одяг і ін. Для деяких груп вправ вони не є вирішальними в досягненні бажаного ефекту; для інших - істотно змінюють ступінь і характер впливу на організм; для третіх – безпосередньо визначають результативність фізичних вправ. Від матеріального забезпечення в великій мірі залежить вирішення спортивних задач і у меншій - вирішення загальноосвітніх задач.

2.3 Природні сили природи як засіб фізичного виховання

Людина знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому виявляється закономірність єдності організму і середовища.

Постійно змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями. Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього середовища на занимающихся фізичними вправами привело до створення самостійної галузі науки-біометеорології спорту.

Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:

1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність воисйстпия рухів на організм людини.

2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні эмоция.

Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.

2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.¹

Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних заинтнй фізичними вправами.

Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).

Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.

Розділ 3 Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі

Потреба у формуванні здорового способу життя (ЗСЖ) і створенні програм навчання ЗСЖ влаштовується закономірностями змін стану здоров'я населення, характеру захворюваності, тривалості життя, що істотно впливають на якість життя людини.

Проблема здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи сучасної школи, стратегічна мета якої — виховання і розвиток вільної життєлюбної особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи загальноосвітньої школи (1998), у якому на одному з перших місць постає здоров'я школярів. Школа у своїй діяльності виходить з необхідності творчого розвитку особистості, сприяє становленню, розвитку інтелектуальних, психофізичних здібностей, соціальному самовизначенню. Усе це можливо тільки при наявності відповідного середовища в освітній установі, психологічного комфорту учня і вчителя, системно організованої виховної роботи.

У свою чергу, здорове середовище забезпечується наявністю умов збереження і зміцнення здоров'я школярів, з одного боку, і цілеспрямованим формуванням культури здоров'я всіх учасників освітнього процесу - з іншої. Центральне місце в культурі здоров'я займають цінністно-мотиваційні установки, а також знання, уміння, навички збереження і зміцнення здоров'я, організації ЗСЖ.

В даний час у практику роботи школи широко впроваджуються різні освітні й оздоровчі програми, що сприяють формуванню валеологічної грамотності, організації ЗСЖ, зміцненню здоров'я учнів у сфері як загальноосвітньої навчальної діяльності, так і фізичної культури і виховної роботи, орієнтованої на ЗСЖ.

Однак дотепер не дозволене наявне в науці і практиці протиріччя між насущною потребою у формуванні і навчанні здоровому способу життя учнів і відсутністю цілісної теорії і технології ЗСЖ. Дане протиріччя обумовлене в першу чергу відсутністю єдиного розуміння здоров'я людини, розглядом його в цілісності.

Новий методологічний підхід до визначення сутності поняття здоров'я і принципів ЗСЖ уперше був розглянутий у монографії А.Г. Щедріної і одержав подальший розвиток у роботах Л.Г. Апанасенко, Р.И. Айзмана, Э.М. Казина, В.П. Казначеева й ін. Змістовна характеристика категорії здоров'я може бути отримана при глибокому аналізі його компонентів.

Розглядаючи здоров'я людини як багатокомпонентну модель,не можна не зупинитися на його визначенні, даному ВОЗ, у якому "здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність чи хвороби дефектів".¹

Отже, в основу даного визначення покладена категорія стану здоров'я, що оцінюється по декількох рівнях: соматическому, психічному, соціальному. Однак характер прояву психофізичних якостей індивіда, ступінь його соціальної адаптації не можуть не залежати від особистісних якостей людини, усвідомленості поводження, або зміцнювального власне здоров'я, або збиток, що наносить йому. Тому здоров'я людини повинне визначатися й особистісним рівнем його прояву.

3.1 Компоненти здоров’я людини

Цілісний погляд на здоров'я можна представити у виді чотирикомпонентної моделі, у якій виділені взаємозв'язки різних його компонентів і представлена їхня ієрархія.

У нашому розумінні духовний компонент здоров'я визначає його особистісний рівень, що будується відповідно до основними цілями і цінностями життя, характеризується моральною орієнтацією особистості, її менталітетом стосовно себе, природі і суспільству.

Фізичний компонент характеризується рівнем фізичного розвитку, ступенем саморегуляції органів і систем, наявністю резервних можливостей організму.

Психічний компонент визначається, на наш погляд, рівнем розвитку психічних процесів, ступенем регуляції діяльності емоційно-вольовою сферою.

Соціальний компонент характеризується ступенем соціальної адаптації людини в суспільстві, наявністю передумов для всебічної і довгострокової активності в соціумі.

Дане виділення компонентів здоров'я, до деякої міри умовно прийняте нами, дозволяє, з одного боку, показати багатомірність взаємовпливів різних проявів функціонування цілісного організму, з іншого боку — більш повно охарактеризувати різні сторони життєдіяльності людини, спрямовані на організацію індивідуального стилю життя. При цьому, розглядаючи взаємозв'язок різних компонентів здоров'я з урахуванням вікових особливостей, сенситивних періодів біологічного і соціального розвитку, слід зазначити, що на різних вікових етапах розвитку людини ступінь взаємовпливу компонентів здоров'я й ієрархія його рівнів можуть мінятися. Саме облік даних взаємовпливів, спадкоємних і средовых факторів, індивідуальних особливостей розвитку людини повинний лежати в основі навчання і формування ЗСЖ.

У зв'язку з викладеним почата спроба розробки програмно-методичного забезпечення навчання загальноосвітніх шкіл, що учаться, основам здоров'я і здорового способу життя. Процес навчання і формування ЗСЖ у загальноосвітній школі здійснюється по трьох взаємозалежних напрямках:

- формування валеологической грамотності;

- упровадження здоровьесберегающих освітніх технологій і умов навчання;

- організація оздоровчої роботи в навчальне і внеучебное час.

Аналізуючи сучасний стан проблеми формування валеологічних ЗУН, слід зазначити, що вивчення основ ЗСЖ у різних регіонах нашої країни і за рубежем ведеться по самих різних програмах, розробленим з обліком регіональних, вікових, соціально-економічних умов, а також на основі світоглядних позицій авторів.

З обліком багатокомпонентності здоров'я і багатомірності ЗСЖ, а також інтегрованості науки про здоров'я навчання основам здорового способу життя повинне здійснюватися з позицій системного підходу і комплексності засобів і методів навчання, виховання і розвитку учня. У зв'язку з цим освоєння валеологічних ЗУН можливо з використанням всієї освітньої системи школи, починаючи від навчальних предметів і закінчуючи організацією оздоровчої і виховної роботи в тісному співробітництві з родителями.

3.2 Стандарт основної загальної освіти та його призначення

Розглядаючи державний освітній стандарт основної загальної освіти, слід зазначити, що він містить окремі розрізнені зведення про здоров'я, переважно фізичному. При цьому отсутствует цілісний погляд на здоров'я людини і систему засобів його збереження і зміцнення.

Розв'язати дану проблему можна шляхом корекції загальноосвітніх програм по різних предметах з виділенням у них валеологічного компонента, обліком міжпредметних зв'язків і інтеграції скоректованих програм з курсом валеології і фізичної культури, що забезпечують цілісне сприйняття отриманих знань про здоров'я, формування ціннісної орієнтації на ЗСЖ, спеціальних умінь і навичок збереження і зміцнення здоров'я.

Програмно-методичне забезпечення процесу навчання основам здоров'я і ЗСЖ можливе лише при наявності валеологічного стандарту, у якому представлені змістовні лінії і система вимог до учнів. Розроблений зразковий регіональний валеологічний стандарт, що розкриває зміст навчання ЗСЖ і вимоги до учнів 1 — 11 -х класів, що охоплює всі області знань, так чи інакше зв'язаних зі здоров'ям людини ("фізична культура", "природні дисципліни", "мови і література", "суспільні дисципліни", "технологія","мистецтво"). Призначення стандарту:

- забезпечує єдине освітнє простір в освітній установі;

-є основою відновлення змісту утворення (навчальний план, навчальні програми);

- є основою об'єктивної оцінки рівня валеологічної освіти тих хто навчається;

- служить орієнтиром у розробці і реалізації системи позакласної виховної роботи валеологічної спрямованості;

- служить орієнтиром у розробці і реалізації програм формування валеологічної грамотності педагогів, батьків.

Принципи побудови стандарту.

1. Принцип актуальності має на увазі добір знань і умінь з опорою на соціальне замовлення рішення актуальної проблеми збереження здоров'я підростаючого покоління.

2. Принцип системності і комплексності припускає формування комплексу знань і умінь, що забезпечує цілісне розуміння (дерева людини у взаємозв'язку його фізичного, психічного, духовного, соціального компонентів, а також освоєння системи засобів і методів по його збереженню і зміцненню.

3. Принцип науковості і приступності перед-думає, з одного боку, включення знань і умінь по збереженню і зміцненню здоров'я, заснованих на багатовіковому колективному досвіді людства, фиксируемого в поняттях, законах, теоріях базових наук (біології, психології, філософії, соціології й ін.), з іншого боку - стандарт повинний відповідати рівню освітніх можливостей учнів.¹

4. Принцип інтегративності побудови стандарту обумовлений специфікою валеологии як интегративной області знань вищезгаданих наук.

5. Принцип регіональності. При складанні стандарту враховуються регіональні особливості: природно-кліматичний, екологічні, стан здоров'я населення.

6. Принцип концентризму і наступності. Стандарт має спиралеподібний характер побудови, тобто від віку до віку передбачається постійне розширення і поглиблення знань про здоров'я і способи його збереження і зміцнення. На основі принципу концентризма в стандарті виділено три концентра: I ступінь - початкове загальне утворення, II ступінь - основне загальне утворення, III ступінь - середнє (повне) загальне утворення. Кожен концентр являє собою визначену завершенность валеологического утворення на рівні, що відповідає віковим можливостям учнів.

Стандарт побудований на основі чотирикомпонентної моделі здоров'я і містить п'ять розділів. Чотири розділи присвячені вивченню компонентів здоров'я: "Фізичне здоров'я", "Психічне здоров'я", "Соціальне здоров'я", "Духовне здоров'я". Синтезуючим розділом валеологического стандарту є розділ "Основи здоров'я і ЗСЖ", що дозволяє систематизувати знання й уміння по окремих компонентах здоров'я і представити їх у цілісності на основі деятельностного підходу. У цей розділ також включені знання й уміння по самооцінці, саморегуляції, самовоспитани, що є необхідною умовою для усвідомленого відношення до свого здоров'я і цілеспрямованого використання валеологічних ЗУН при організації ЗСЖ відповідно до індивідуальних особливостей.

Слід зазначити, що в розробленому стандарті представлений мінімум змісту навчального матеріалу по ЗСЖ і в системі вимог до учнів позначені лише ті ЗУН, які можна піддати якісній чи кількісній оцінці.

«Основи здоров'я і ЗСЖ»

I ступінь освіти

Знати визначення здоров'я; фактори, що сприятливо впливають на здоров'я; про необхідність піклуватися про своє здоров'я; про значення здоров'я для успішної навчальної діяльності; визначення ЗОЖ; як скласти режим дня; значення самоконтролю; про самооцінку і взаимооценке; прийоми саморегуляції.

Уміти складати індивідуальний режим дня і дотримувати його; використовувати прийоми самоконтролю; оцінювати себе в порівнянні з іншими; володіти прийомами саморегуляції.

II ступінь освіти

Знати взаємозв'язок компонентів здоров'я; компоненти ЗОЖ; принципи ЗОЖ; про відповідальність людини за своє здоров'я; про здоров'я як необхідній умові високої працездатності в будь-якому виді діяльності; вікові особливості фізичного і психічного розвитку і їхній вплив на здоров'я людини; визначення імунітету, способи підвищення імунітету; про самоспостереження, самооцінку, взаимооценке, самоаналізі як способах пізнання себе й інших; про взаємозв'язок самооцінки і здоров'я; методи самовиховання,

Уміти використовувати окремі компоненти 3СЖ в відповідності з індивідуальними особливостями; використовувати способи підвищення імунітету; здійснювати саморегуляцію в різних видах діяльності.

III ступінь освіти

Знати комплекс факторів, що впливають на здоров'я; означении здо ровья для успішної професійної діяльності, задовільного положення в суспільстві, у колективі, для сімейного благополуччя; про відповідальність людини за своє здоров'я і здоров'я навколишніх; про рефлексію як способі пізнання себе; як скласти програму самовиховання в рамках ЗСЖ.

Уміти складати індивідуальний план ЗСЖ і реалізовувати його; пропагувати ЗСЖ.

«Фізичне здоров'я»

Змістовна.лінія № 1. Рухова активність і фізичний стан

I ступінь освіти

Знати про значення фізичних вправ для здоровья людини; про значення фізичних якостей ( гнучкість, витривалість, спритність, швидкість) для доровья людини; вправи для розвитку фізичних якостей; мати уявлення про те, що такий фізичний стан; найпростіші способи самоконтролю фізичного стану;простей-п| не засобу профілактики розумового і фізичного стомлення.

Уміти виконувати фізичні вправи для розвитку фізичних якостей; здійснювати найпростіші прийоми самоконтролю фізичного стану; виконувати комплекс ранкової гімнастики.

II ступінь освіти

Знати визначення фізичного здоров'я; що таке фізична підготовленість і фізичний розвиток, рівні і фактори, що впливають на них; про значення фізичних якостей (сили, витривалості) для здоров'я людини; вправи для розвитку сили, витривалості; що таке «працездатність», «стомлюваність»; засобу підвищення працездатності; про значення фізкультури і спорту для здоров'я людини.

Уміти здійснювати самоконтроль фізичного розвитку і підготовленості; визначати ступінь стомлення по об'єктивних і суб'єктивних показниках; використовувати засобу підвищення працездатності в режимі дня; виконувати фізичні вправи для розвитку фізичних якостей (сили, витривалості); підбирати вид спорту для самостійних занять.

III ступінь освіти

Знати про значення резервних можливостей організму (серцево-судинної і дихальної систем) для розвитку здоров'я людини.

Вміти оцінювати рівень резервних можливостей серцево-судинної і дихальної систем; підбирати засобу для зміцнення фізичного здоров'я і комплексно застосовувати їх у залежності від індивідуальних особливостей.

Змістовна лінія №2. «Загартовування»

I ступінь освіти

Знати про значення загартовування для здоров'я людини; найпростіші процедури, що гартують, і правила їхнього виконання.

Уміти виконувати найпростіші процедури, що гартують.

II ступінь освіти

Знати види і принципи загартовування; ознаки переохолодження і перегрівання; методи оцінки ступеня загартованості.

Уміти регулювати холодове навантаження в процесі загартовування; виконувати різні види загартовування і застосовувати їх у режимі дня; здійснювати самоконтроль і ступінь загартованості; складати індивідуальний план загартовування.

III ступінь освіти

Знати про значення лазні для здоров'я людини;

правила виконання контрастних процедур, що гартують.

Уміти розробляти і реалізовувати індивідуальну програму загартовування в процесі організації ЗОЖ.

Змістовна лінія №3. "Харчування"

I ступінь освіти

Знати про живильні речовини; про користь основних харчових продуктів, про «корисні» і «шкідливих» продукти; значення режиму харчування; правила прийому їжі.¹

Уміти розрізняти «корисні» і «шкідливі» продукти.

II — III ступіні освіти

Знати значення основних харчових продуктів для здоров'я людини; про вплив технології готування їжі на здоров'я людини.

Уміти дотримувати правила готування їжі, що забезпечують схоронність корисних речовин; використовувати способи готування блюд, що забезпечують схоронність вітамінів.

Змістовна лінія №4. «Фізичне здоров'я і навколишнє середовище»

I ступінь освіти

Знати про вплив навколишнього середовища на здоров'я людини; про вплив об'єктів природи на здоров'я людини; про відповідальність людини за здоров'я природи.

Вміти в доступній формі пропагувати знання про природу, про відповідальність за здоров'я природи.

II ступінь освіти

Знати про сфери Землі і їхньому значенні для життя і здоров'я людини; про особливості адаптації людини до різних кліматичних умов; про вплив кліматичних умов Сибіру на здоров'я людини; про використання природних ландшафтів для оздоровлення людини; про антропогенний вплив на природу і його значення для здоров'я людини; про способи збереження здоров'я і життя в екстремальних умовах; про біологічну функцію хімічних елементів, простих і складних речовин, що містять ці елементи, про їхній вплив на організм людини; про біологічну дію деяких фізичних явищ;про способи захисту від негативного впливу деяких фізичних явищ на здоров'я людини.

Уміти складати валеологический прогноз у зв'язку з різними порушеннями природної рівноваги материків і океанів; визначати сприятливі для здоров'я регіони материків і океанів; грамотно використовувати речовини, не піддаючи небезпеки своє здоров'я і здоров'я навколишніх.

III ступінь освіти

Знати про біологічну функцію хімічних елементів, простих і складних речовин, що містять ці елементи, про їхній вплив на організм людини; про біологічну дію деяких фізичних явищ; про способи захисту від негативного впливу деяких фізичних явищ на здоров'я людини.

Уміти грамотно використовувати різні речовини, не піддаючи небезпеки своє здоров'я і здоров'я навколишніх.

Змістовна лінія №5. «Профілактика захворювань»

1 ступінь освіти

Знати про деякі захворювання (про причини виникнення і способи профілактики): простудні захворювання, захворювання опорно-двига-тельного апарата (порушення постави, плоскостопість), порушення зору, захворювання зубів; про вплив шкідливих звичок на здоров'я людини.

Уміти використовувати засобу профілактики деяких захворювань.

II ступінь освіти

Знати про причини найбільш розповсюджених захворювань органів і систем; симптоми деяких захворювань; міри профілактики найбільш розповсюджених захворювань органів і систем; про негативні наслідки шкідливих звичок.

Уміти використовувати міри профілактики найбільш розповсюджених захворювань органів і систем; пояснювати негативні наслідки шкідливих звичок.

ІІІ ступінь освіти

Знати про спадкоємний предрасположенно

сти до захворювань.

Уміти переконувати навколишніх у необхідності відмовлення від шкідливих звичок.

Виконувати стандарт передбачається через навчальні предмети (залеологию, фізичну культуру, навколишній світ, природознавство, біологію, хімію, географію, технологію, фізику, літературу, музику, ИЗО) і систему позакласної виховної роботи валеологической спрямованості, що є відмінною рисою даного стандарту.¹

Корекція загальноосвітніх програм по фізичній культурі, біології, природознавству, фізиці, хімії, географії, технології здійснювалася на основі виділення в них уже наявного валеологического компонента, цілеспрямованого введення нового валеологического матеріалу, визначення необхідності і достатності компонента в кожній конкретній темі, що дозволяє уникнути "обмеження" основного програмного матеріалу і перевантаження школярів.

Ціль таких навчальних предметів, як література, музика, образотворче мистецтво, - формування духовної культури, що згідно четирикомпонентної моделі здоров'я відповідає духовному здоров'ю і спрямовано на формування позитивних цілей і цінностей, допомагає освоєнню моральних норм і зразків поводження. У зв'язку з цим за даними предметам не коректувалася програма, а наявний у них матеріал, що стосується переважно духовного здоров'я, актуалізувався і збагачувався.

Через відсутність державної програми по валеологии для загальноосвітніх шкіл колективом авторів кафедри вікової педагогіки і валеологии Сибгафк (О.Л. Трещева, М.П. Асташина, В.П. Гогольчева, И.В. Павлова, Н.Б. Гребенникова, Р.И. Мирошникова, Т.В. Коптева) розроблена дана програма для учнів 1 - 11-х класів, навчальний матеріал якої синтезований на основі загальнокультурних, медико-біологічних і психолого-педагогічних знань, пропонованих для вивчення причин і закономірностей формування і збереження здоров'я, організації ЗОЖ.

У зв'язку з вищесказаним у програмі по валеологии для учнів 1 - 11-х класів для вивчення пропонуються наступні розділи:

- «Здоровий спосіб життя як цілісна діяльність»;

- «Людина, середовище і здоров'я»;

- «Рух і здоров'я»;

- «Подих і здоров'я»;

- «Основи психічного здоров'я»;

- «Поводження, звички і здоров'я»;

- «Основи здорового харчування»;

-«Загартовування»;

- «Профілактика захворювань»;

- «Основи полового і сімейного виховання». Викладання даних розділів ведеться по спіралі - від молодших класів до старшого з розширенням матеріалу по горизонталі і поглибленням по вертикалі від однієї ступіні навчання кдру-гой, на основі методичних принципів комплексності, системності, наступності, безперервності.

Поряд із програмою по валеологии велике значення для реалізації зазначеного стандарту має програма по фізичній культурі, що скоректована нами на основі сучасної концепції фізкультурного виховання й освітнього стандарту по фізичній культурі, що формує в учнів потреба в ЗСЖ, фізичному удосконалюванні, що дає глибокі знання про організм, засоби спрямованого впливу на здоров'я в цілому, і фізичне зокрема. Пропонована нами програма по фізичній культурі містить базовий і варіативний компоненти. Базовий компонент побудований на основі плавання і спортивних ігор, варіативний присвячений засобам оздоровчої фізичної культури і знанням про здоров'я і ЗСЖ. Крім обов'язкових уроків фізичної культури широко практикуються додаткові заняття спортом, фізичною культурою дітей, що навчаються в спортивних класах і класах перед-професійної підготовки, орієнтованих на спеціальність "Фізична культура і спорт". Крім того, у школах, що вибрали курс на ЗСЖ, проводиться велика спортивно-масова і виховна робота валеологической спрямованості з всіма учнями й оздоровительно-реаби-литационная робота зі школярами, що мають відхилення в стані здоров'я.

Дані дослідження з упровадження зазначених програмно-методичних основ ЗСЖ у загальноосвітніх школах свідчать про те, що тільки цілісне формування наукових понять здоров'я і ЗСЖ приводить до адекватного освоєння валеологічними ЗУН і використанню їх у процесі індивідуальної життєдіяльності школярів. При цьому найбільша результативність формування ЗСЖ учнів загальноосвітніх шкіл досягається при включенні школярів в активну фізкультурно-спортивну діяльність.

Розділ 4 Програма основ здорового способу життя

У ряді навчально-виховних закладів освіти м. Києва та Київської області була апробована програма, яка пропонується до вашої уваги. Вона має практичний характер і націлена на досягнення якісно нових результатів - зміни ставлення дитини до свого здоров'я та виховання почуття відповідальності за нього.

Програма основ здорового способу життя

1. Моє здоров'я;

1. Що найдорожче і найцінніше у моєму житті?

2. Моє здоров'я: фізичне, психічне, духовне, соціальне.

3. Що означає «бути здоровим».

4. Чи здорові мої батьки, мої однолітки.

5. Ознаки здоров'я і причини його порушення.

6. Складові чинники здоров'я.

7. Традиції здоров'я моєї родини.

II. Бажаю бути здоровим

1. Як зберегти своє здоров'я.

2. Мій спосіб життя — який він?

3. Здоровий спосіб життя — шлях до здоров'я.

4. Що зміцнює моє здоров'я і що його руйнує.

5. Мій режим дня.

6. Паспорт здоров'я — картина мого здоров'я.

7. Як скласти індивідуальну оздоровчу програму.

8. Мої лікарі: сонце, повітря, фізичні вправи, відпочинок.

III. Вивчаю свою будову.

1. Як влаштована людина. Що я знаю про свою будову.

2. Начала, які складають людину — тіло, душа, дух.

3. Тіло — храм душі людини.

4. Критична самооцінка.

Які в мене: хребет, суглоби рук і ніг, стопи, постава, хода, зір, слух, зуби, волосся, м'язи, шкіра; жести, навички, звички.

Які мої внутрішні органи: серце, легені, нирки, шлунок, печінка, селезінка, підшлункова залоза, тонкий кишечник, товстий кишечник, стравохід, кровоносні судини.¹

Яка у мене душа: думки, вчинки, бажання, мова, вираз обличчя, вираз очей.

5. Які загальні особливості розвитку організму у моєму віці.

IV. Що лопомагає мені бути здоровим.

1. Як навчитись жити радісно.

2. Про добре ставлення до всього живого.

3. Піклуюся про інших.

4. Про чуйність і байдужість.

5. Рідне довкілля — основа нашого здоров'я.

6. Добра людина — яка вона?

7. Моє чесне слово.

8. Мої захоплення.

9. Людина — частина природи.

10. Заповідні куточки рідної природи — джерело радості і здоров'я.

11. Що зміцнює моє здоров'я: праця, кроса, радість, любов, доброта, віра, природа Що руйнує моє здоров'я: роздратованість, образа, злостивість, гнів, страх, лінощі, жалощі до себе, неврівноваженість.

12. Стань сам кращим — зробимо життя кращим.

13. Завтрашній характер — у сьогоденному вчинку.

14. Чию старість ти втішив.

15. Бе.ч добрих справ немає доброго імені.

16. Поспішаю радувати інших.

17. Чи люблю я рідних.

18. Поділяю сум і радість інших.

19. Поспішаю робити добро.

V. Загартовуюсь у радості.

1. Сонячні ванни.

2. Повітряні ванни.

3. Водні процедури.

4. Навчаюсь прийомів масажу і самомасажу.

5. Вчення К.Іванова про загартування. Його «Дитинка».

VI. Вчуся правильно дихати.

1. Як ми дихаємо.

2. Види дихання.

3. Спеціальні дихальні вправи.

4. Дихання під час вживання їжі.

5. Дихання під час відпочинку.

VII. Правильно харчуюся.

1. Значення здорового харчування для здоров'я.

2. Основні правила харчування.

3. Не можу бути здоровим без води.

4. Жива їжа.

5. Азбука вітамінів.

6. Який хліб корисний

7. Здорові звички в харчуванні.

8. Національні страви п харчуванні.

9 Традиції харчування моїх бабусь.

10. Навчаюсь їсти правильно і красиво.

11. Екологічне середовище мого міста і району та його вплив на здоров'я.

12. Поведінка людини на радіаційне забрудненій території.

VIII. Гігієнічні основи мого здоров'я.

1. Ранкова гімнастика — основа бадьорості на весь день.

2. Правила догляду за зубами.

3. Як берегти зір.

4. Як правильно відпочивати.

5. Прогулянки, їх значення для здоров'я.

6. Чистота і охайність — запорука здоров'я.

7. Одяг і взуття — мої друзі й вороги.

8. Гігієна розумової праці.

9. Правила перегляду телепередач.

10. Гігієна занять у школі та вдома.

11. Як запобігти порушенням зору, слуху, постави.

IX. Треную своє тіло.

1. Як правильно стояти та сидіти.

2. Рух — основа здоров'я.

3. Народні ігри, забави, змагання та їх значення для здоров'я.

4. Оволодіння вправами з хатха-йоги: для зміцнення хребта, його гнучкості; для рівноваги і покращення роботи всього організму; для постави; від плоскостопості; для рук, шиї, очей, обличчя, язика.

5. Оздоровчі хвилинки в повсякденному житті.

X. Розвиваю свої можливості.

1. Зустрічаю ранок з усмішкою. Етюди для душі:

«Сонечко у серці», «Мир, Любов, Добро усім» та інші.

2. Азбука чарівних слів. Слова-вчинки.

3. Шукаю діло для душі.

4. Мій труд мені на радість.

5. Правила організації праці та відпочинку вдома.

6. Розвиваю свої здібності та творчість.

7. Мої вчинки та прагнення. Що потребує змін?

8. Як позбутися шкідливих звичок.

9. Навчаюсь керувати собою.

10. Вдосконалюю свої душевні якості.

Висновок

Фізична культура — одна з основних складових здорового способу життя, збереження, розвитку здоров'я людей.

Комплексна програма з фізичного виховання школярів має оздоровчий напрямок. Тому роль вчителя фізичної культури в поліпшенні здоров’я, підвищенні роботоздатності школярів і їх правильному фізичному розвитку дуже велика.

Заняття фізичною культурою і спортом сприяють гармонійному розвитку організму дітей та підлітків. Під впливом щоденних фізичних вправ укріплюється ріст тіла, збільшується окружність грудної клітини, життєва ємкість легень, м’язова сила, поліпшується робота серцево-судинної системи.

Для фізичного виховання характерна комплексність у застосуванні засобів, причому до засобів варто відносити, крім фізичних вправ, природні сили природи і гігієнічні фактори, але ведучим і специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи.

Заняття фізичними вправами допомагають в навчанні. По-перше, регулярні заняття фізкультурою і спортом покращують здаров’я і підвищують закалюваність організму. По-друге, під дією тренувань покращується фізичний розвиток, робота серця,підвищується сила дихальних м’язів.

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм.

Відомо, що одна і та ж фізична вправа може привести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть викликати однаковий результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені якимись постійними властивостями, що дозволяють у всіх випадках досягати рівної ефективності.

Цілісний погляд на здоров'я можна представити у виді чотирикомпонентної моделі, у якій виділені взаємозв'язки різних його компонентів і представлена їхня ієрархія.

Проблема здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи сучасної школи, стратегічна мета якої - виховання і розвиток вільної життєлюбної особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи загальноосвітньої школи, у якому на одному з перших місць стоїть здоров'я школярів.

Література

1. Абаскалова Н.П. Теорія і практика формування здорового способу життя учнів і студентів у системі «школа-вуз»: Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. — 48 с.

2. Больсевич В.К., Лубышева Л.И. Фізична культура;молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.

3. Валеология: Програма для учнів 1 — 11-х класів загальноосвітніх шкіл /Під общ. ред. О.Л. Трещевой Омськ, 1999. - 70 с.

4. Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей: книга для малишей и их родителей. – М., 1996.

5. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.

6. Новосельский В.Ф. Азбука физической закалки детей. – К., 1991.

7. Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.

8. Павлова И.В. Удосконалювання валеологического утворення студентів фізкультурного вузу; Автореф канд. дис. Омськ, 1999. - 20 с.

9. Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И. Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід) //Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.

10. Татарникова Л.Г. із соавт. Валеология — основа безпеки життя дитини. — СПб: Петрос, 1997. — 240 з

11. Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, - 1998, №9.

12. Теория и методика физического воспитания: Учедное пособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – 360 с.

13. Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. 2000. № 10.

14. Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя. /Под ред. А.М.Шлемина. – М., 1988.