ВСТУП
1.   Шляхи реалізації Конституції України
1.1           Реалізація конституції в законодавчій діяльності 
1.2           Застосування Конституції України судами України
1.3           Реалізація Конституції в повсякденному житті
2.   Суть реалізації Конституції України
2.1           Механізм та форми реалізації Конституції України
2.2 Вплив Конституції на діяльність основних органів державної влади
3. Проблеми реалізації Конституції
3.1 Конституційні колізії та їх вплив на реалізацію Конституції України
3.2 Інші проблеми реалізації Конституції України
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП.
        
З проголошенням у 1991 році незалежності України, наша держава вступила на основний етап свого розвитку. З самого початку прийнявши курс на демократичний розвиток, перед Україною постала необхідність у прийнятті нової Конституції та законодавчої бази для закріплення основних засад побудови майбутньої незалежної держави. Таким чином, 28 червня 1996 року була прийнята перша Конституція України, яка визначила її Україну як «самостійну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу».[1] Ця конституція була змінена у 2004 році, але вона не змінила основних засад розбудови української держави, лише визначивши її як парламентсько-президентську республіку.
 Але після прийняття Конституції України постало питання у її реалізації.
 Саме поняття реалізації Конституції передбачає повне втілення її норм у життя. «Це забезпечується: організацією виконання конституційних положень, безпосереднім здійсненням норм конституції шляхом їх використання, виконання, дотримання і застосування, контролем і наглядом за неухильним дотриманням норм, застосуванням заходів виховання, заохочення, примусу»[2].
 Питання реалізації Конституції є дуже актуальним у наш час,адже «демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридичне оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму»[3]. Цей
розвиток зумовлений декількома чинниками. По-перше, ефективний та стабільний розвиток суспільства необхідний для самої держави, для ефективного розвитку її економічної, соціальної, політичної та інших сфер. По-друге, того, щоб успішно співпрацювати з іншими розвиненими країнами світу. І по-третє, це зумовлено тим, що для України одним з пріоритетних напрямків розвитку є вступ до Європейського союзу та інших міжнародних організацій, де потрібні високий розвиток економічної сфери країни та повна реалізація закріплених конституційних норм.
 Таким чином ми бачимо, що реалізація конституції, її основних норм та положень в усіх сферах суспільного та державного життя є основною для ефективного їх функціонування, розвитку та діяльності. А якщо брати до уваги ще й той факт, що демократична конституція є основою та фундаментом для розвитку демократичної правової держави, які є одними з основних демократичних цінностей, які розвиває країна для свого суспільства.
Якщо ж говорити про цей процес у міжнародному масштабі можна побачити таку закономірність, що найкраще живуть у тих країнах, де по-перше прийнята демократична Конституція, а по-друге вона реалізується. Прикладами таких країн можуть бути Франція, Англія, США тощо. У цих країнах є досить високий рівень добробуту суспільства, існує розвинуте громадянське суспільство.
 І хоча Конституція в Україні і була прийнята, і були визначені основні засади конституційного ладу України, основні права та свободи людини, визначено межі діяльності державних органів України та інші принципи розвитку держави та суспільства. Для України реалізація Конституції є досить складним процесом через те, що її суспільство ще не готове до кардинальних змін у своєму житті. А ще й крім того, впливає такий чинник як влада, яка також не бажає розлучатися зі своїми повноваженнями. До проблем, що також заважають реалізації Конституції України є:
-                      наша політична еліта, яка переважно складається з представників великого капіталу, які звичайно ж діють у своїх інтересах;
-                     Невірне уявлення людей про демократію. Так, представники нового покоління трактують її як вседозволеність без будь-яких обмежень, а ті люди, які жили за Радянського Союзу розтлумачують його як зло, що заважає існуванню держави;
-                     Також проблемою є те, що в самої Української держави немає достатнього досвіду з реалізації Конституції, а отже, і в побудові суспільства та держави.
Реалізація конституції України здійснюється на основі самої конституції України та інших нормативно правових актів, які прийняті державою з цією метою.
Процес реалізації Конституції проявляється у таких процесах: реалізація конституції у законодавчій, виконавчій, судовій діяльності, діяльності державних органів, місцевого самоврядування, через встановлення правил поведінки в суспільстві, визначенні основних правил діяльності установ та організацій, що діють в суспільстві. Також реалізація здійснюється через захист прав та свобод людини та інші напрямки, основні з яких розглянемо нижче.

1.                Шляхи реалізації Конституції України.
1.1           Реалізація Конституції в законодавчій діяльності.
Конституція України є надзвичайно важливим політико-правовим документом, адже вона зафіксувала відповідний стан розвитку нашої держави і суспільства, їх правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного характеру. Вона э своєрідним ядром національної правової систем та національного законодавства, де діє близько двох тисяч законів, сорока шести тисяч підзаконних нормативних актів, які охоплюють досить широкий спектр суспільних відносин. Тому безперечно, прийняття Конституції, є важливим кроком для подальшого, більш системного розвитку законодавства. Адже Конституція є основним законом країни, на якому базуються усі інші нормативно-правові акти Української держави.
Для розкриття суті реалізації Конституції України в законодавчій діяльності можна визначити основні принципи, за якими приймаються Закони України та цілі їх прийняття.
Основою реалізації Конституції України в законодавчій діяльності є те, що усі закони України побудова на Конституції України та відповідно до неї, і жодне їх положення не може суперечити їй. Тобто вона є «підґрунтям нормативно-правового масиву законодавчих актів з урахуванням ієрархічного, галузевого та інших аспектів»[4]. Цей принцип закріплений в статті 8 Конституції України, в якій сказано, що «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй»[5].
Взагалі, розробка і прийняття будь-якого закону обумовлюються соціальними чинниками. Так для прикладу можна взяти будь-який нормативно правовий акт держави. Наприклад, Регламент Верховної Ради України. Він приймається у зв’язку з функціонування Верховної Ради України. Регламент Верховної Ради України визначає основні процедури, що здійснюються Верховною Радою України, у тому числі і законодавчу, але в свою чергу цей Регламент базується на Конституції України, так як саме в Конституції України визначені основні функції Верховної Ради України (стаття 85 Конституції), вона сама визначена єдиним законодавчим органом держави (стаття 75 Конституції) тощо.
Вагоме значення для розвитку законодавства України на основі Конституції України має прийняття нових кодексів: цивільного, господарського, кримінального, сімейного, бюджетного, процесуальних кодексів тощо.
«Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство»[6].
Також характерною рисою реалізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що закони України доповнюють та деталізують положення Конституції. Так, розділ VIII Конституції України говорить про правосуддя, визначає його засади. А закони України «Про судоустрій», «Про статус суддів» та інші конкретно розписують «основні правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою»[7]. Втім ці закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють це питання, не можуть виходити за межі, визначені в Конституції України.
Також можна зазначити, що при прийнятті закону Верховна Рада України також керується Конституцією України, у якій зазначено, що верховна рада може приймати закони, постанови та інші нормативно правові акти (стаття 91 Конституції). Тобто прийняття законів відноситься до повноважень Верховної Ради.
Саме прийняття законів є реалізацією принципу верховенства закону, адже саме на основі та у їх межах діють всі інші державні та суспільні організації.
Так, можна сказати, що реалізація Конституції у законодавчій діяльності здійснюється у таких формах:
-                     прийняття законів на основі Конституції України, та за визначеною процедурою;
-                     недопустимість суперечностей між Конституцією та законами (стаття 8).
-                     прийняті закони регламентують та уточнюють основні засади діяльності об’єкту, з приводу якого був прийнятий закон;
-                     Сам процес прийняття закону є реалізацією Конституції.
Проте необхідно зазначити, що ефективність же законодавчого процесу залежить не лише від Конституції України, а й від багатьох інших чинників, наприклад, від її наукового забезпечення, участі людей у цій діяльності тощо. Саме ця участь народу також є реалізацією розділу ІІІ Конституції про «вибори та референдуми», адже через прийняття участі у референдумі народ сам безпосередньо приймає участь у законотворчій діяльності та у законодавчому процесі.
1.2            Застосування Конституції України судами України.
Реалізація Конституції судами України здійснюється різними способами, але основними з них є реалізація норм за допомогою розгляду справ, щодо захисту порушених прав та свобод особи або держави (реалізація статті 8 та статті 55 Конституції України), а також при тлумаченні Конституції (реалізація норми статті 57 та 150).
«Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується».[8]
Положення про пряму дію норм Конституції має особливе значення для судової діяльності, оскільки на підставі цього кожен може звернутися за допомогою до суду посилаючись лише на норми Конституції України. А також це положення діє для судів у тому сенсі, що вони у своїй діяльності мають безпосередньо керуватися цими нормами, навіть за наявності закону, який би заперечував їх.
Суди в Україні складаються з двох ланок: судів загальної юрисдикції та конституційної юрисдикції. Перші з них представлені системою судів, що формується відповідно до законів та Конституції України, а єдиним органом конституційної юрисдикції є конституційний суд України. Але незважаючи на таке розмежування вони діють на основі законів України та Конституції України, і здійснюючи свої повноваження застосовують Конституцію таким чином:
 - Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України;
 - вироки суду виносяться на основі положень, які охарактеризовують основні засади діяльності суду;
 - громадяни та інші особи звертаються до суду за захист ом своїх порушених конституційних прав та свобод посилаючись на норми України;
 - суди загальної юрисдикції в межах своєї компетенції дають роз’яснення Конституції;
 - суди у своїй діяльності керуються Конституцією та іншими законами, які прийняті на її основі тощо.
Що ж до труднощів, які виникають при використанні та реалізації Конституції Судами України, пов’язані з декількома моментами. Одним з них є різний ступінь конкретизації норм основного закону держави. взагалі, норми конституції відрізняються від норм звичайного закону тим, що вони
є більш юридично насиченими, зі значною щільністю юридичного змісту, що і дає підстави для різної інтерпретації норм різними органами чи особами.
         Саме для усунення цієї проблеми створений та функціонує суд України, що у своїй діяльності керується розділом ХІІ Конституції України, законом «про Конституційний Суд України» та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 147 Конституції зазначає, що «Конституційний суд є єдиним органом Конституційної юрисдикції в Україні»[9]. А пункт 2 статті 150 говорить про те, що Конституційний суд дає офіційне тлумачення Конституції України. Також він може перевіряти відповідність різних актів органів державної влади Конституції України.
Що ж до судів загальної юрисдикції, то відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначається, що так як Конституція має найвищу юридичну силу а її норми є нормами прямої дії, суди можуть в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, а судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Слід зауважити, що реалізація Конституції Судами знаходиться на незадовільному рівні. Це відображується у винесенні незаконних і необґрунтованих судових рішень. Ці порушення у багатьох випадках відбуваються через те, що суди невірно трактують положення Конституції і переносять їх на ті правовідносини, яких вона не регулює.
Ця проблема переходить в іншу – це відсутність ґрунтовних наукових досліджень питань проблем реалізації конституції як судами, так і іншими органами державної влади та в інших сферах життя суспільства.
Виходячи з усього вище сказаного можна зробити висновок, що для подолання перешкод у реалізації Конституції України судами необхідно створити чітку систему законодавства, виробити чітке тлумачення норм Конституції для їх однозначного та точного застосування, розробити наукові аспекти питання реалізації конституції судами України а також створити інші необхідні умови для її реалізації.
Отже, реалізація конституційних норм судами України є ще одним аспектом поняття реалізації основного закону держави, який потребує подальшої розробки та вивчення.
1.3Реалізація Конституції в повсякденному житті.
Прийняття Конституції України зумовила виникнення абсолютно нових суспільних відносин та внесло суттєві зміни в існуючі. Це, у свою чергу, вимагає змін у правовому регулюванні суспільних відносин, ще глибшого проникнення прав у суспільне і державне життя.
У повсякденному житті Конституція України реалізується головним чином через правовий зв'язок держави та населення, тобто через їх взаємні права та обов’язки. Основні з цих прав, свобод та обов’язків виписані в розділі ІІ Конституції України, але згідно зі статтею 22 вони не є вичерпними та їх зміст не може бути звуженим.
 Держава для реалізації конституції в повсякденному житті створила відповідні органи, чим започаткували розвиток України як самостійної, соціальної, правової держави (стаття 1 Конституції), а також створила умови для розвитку Української нації (стаття 11 Конституції). Цими органами є : суди, місцеве самоврядування, державні адміністрації тощо.

 Населення реалізує Конституцію України користуючись         своїми основними правами та виконуючи обов’язки перед Українською державою.
Так, згідно статті 27, «кожен невід’ємне має право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини»[10]. Для захисту цього права особа, при його порушенні звертається до суду, який створений державою з цією метою, і суд призначає відповідальність за порушення цього права.
 Стаття 36 Конституції України гарантує свободу об’єднання в політичні партії. Ця норма реалізується тим, що прийнятий закон «Про політичні партії», який регламентує порядок та умови створення політичної партії. А громадяни, вступаючи у політичні партії реалізують своє право на здійснення безпосередньо через органи державної влади управління державою (стаття 5), право брати участь в управлінні державними справами (стаття 38) та право бути обраним (стаття 38).
 Статті 43, 44 та 45 передбачають право на працю, відпочинок та страйк. Так, право на працю здійснюється при вільному виборі виду та місця роботи. З іншого боку, роботодавець забезпечує гідні умови праці та відпочинку, адже при незадоволеності робітників вони реалізують своє право на страйк.
 Право на відпочинок реалізується державою, коли вона закріпила його у трудовому законодавстві, визначила строки відпочинку, тривалість робочого часу, святкові дні тощо. Громадяни ж реалізують це право безперешкодно використовуючи час відпочинку на свій розсуд.
 Інше право – право на житло. Це право здійснюється як державою так і громадянами України та іншими  особами, які проживають на її території держави. з боку держави воно реалізується у тому, що вона надає соціальне житло, а також створює умови для будування громадянами собі житла, та будування такого житла для людей, яке потім придбається ними. Таким чином це право реалізується громадянами при придбанні житла або при будуванні його.
 Інше право, це право людини обирати та бути обраними. Право обирати зазначене в Розділі ІІІ Конституції України «Вибори. Референдуми», де воно визначене як безпосередня демократія. Це право здійснюється під час виборів та референдумів, виражаючи свою волю під час голосування. Це право також виражається у можливості бути обраним. Воно регулюється Конституцією України – розділом ІV та V; Законом України «Про вибори президента», Законом України «Про вибори народних депутатів України», Законом України про вибори народних депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських, селищних, сільських голів.
Інші права також зазначені в Конституції і реалізуються громадянами у повсякденному житті громадянами, при здійсненні правочинів та повсякденних справ.
Що ж до обов’язків, які зазначені в статтях 65, 66, 67, 68 Конституції України. Цими обов’язками є: захист Вітчизни, сплата податків, дотримання Конституції та законів, не заподіяння шкоди природі. Ці обов’язки здійснюються на вимогу держави і мають виконуватись неухильно.
Проте не можна говорити, що всі права та обов’язки та права, які визначені в Конституції виконуються беззаперечно. При їх виконанні існують проблеми як з боку держави так і з боку суспільства. З боку держави не виконуються певні обов’язки щодо забезпечення виконання прав особи, а суспільство не виконує свої обов’язки. Наприклад, щодо сплати податку або дотримання Конституції та інших законів держави. Тож для того щоб повністю реалізувати положення конституції необхідно забезпечити умови для ї реалізації, підготувати суспільство до вимог, що поставить перед ним держава при реалізації Конституції, для реалізації їх взаємних прав свобод та обов’язків.
Досвід зарубіжних країн показує, що найефективніше ця взаємодія відбувається між правовою державою та громадянським суспільством. Тобто такою державою, яка створена для суспільства, для захисту його інтересів прав та свобод; і такого суспільства, яке здатне ефективно взаємодіяти з органами державної влади, впливати на їх рішення, здійснювати покладені на нього державою функції.
В Українській державі норми, які регулюють розвиток цих явищ закладені в Конституції, але не практиці ще майже не реалізуються через знову ж таки неготовність влади віддати свої певні повноваження народу, та неготовність суспільства прийняти та виконувати ці повноваження, впливати на рішення державної влади.

2.Суть реалізації Конституції України;
2.1Механізм та форми реалізації Конституції України;
Як вже зазначалося, реалізація Конституції – це втілення на практиці закладених у ній демократичних цінностей. Цей процес здійснюється за допомогою механізму та форм реалізації Конституції.
«Механізм реалізації конституційних норм — це сукупність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституційних приписів».[11]
Цей механізм реалізації Конституції залежить не лише від юридичних засобів, за допомогою яких він діє. Він також має враховувати рівень політичної свідомості, культури населення; історію розвитку держави, настрої в суспільстві та інші чинники, які формуються серед населення держави. без врахування перекислених факторів механізм не буде дієвим, адже не можна втілити норму конституції в життя населення, якщо ця норма не відповідає дійсності, яка склалася в суспільстві. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні структури, які забезпечують дотримання конституційних приписів.
За формою реалізація Конституції – це додержання всіх її положень, принципів і норм всіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими особами та громадянами; забезпечення повної реалізації прав та свобод людини і громадянина; незалежне застосування положень Конституції при здійсненні своїх функцій і повноважень органами державної влади шляхом прийняття законів, актів Президента, Актів Уряду тощо. Отже, основними формами реалізації конституції України є: додержання, використання, виконання і застосування. Кожне з цих поняттями розглянемо нижче.
Так, дотримання конституційних норм – це така форма реалізації, за якої суб’єкти державно-правових відносин утримуються від вчинення дій, що суперечать нормам Конституції. Ця форма притаманна як державним інститутам, так і населенню. За приклад пасивної поведінки можна привести статтю 68 конституції України, в якій говориться, що «кожен має неухильно додержуватись конституції та законів України…»[12].
Другою формою реалізації конституції є виконання конституційних норм – тобто це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів. В Конституції України встановлені такі способи виконання норм:
-                     Суб’єкти права мають виконувати положення конституції та законів України;
-                     Держава зобов’язана виконувати міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України
-                     Громадяни повинні виконувати свої обов’язки.
Така форма реалізації Конституції притаманна як суспільству так і державі, її уповноваженим органам.
Третьою формою реалізації є застосування конституційних норм – це така владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов’язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Цей вид реалізації притаманний виключно державним органам влади та особам, які представляють ці органи.
Для застосування характерна така ознака як використання статті 8 Конституції, у якій сказано, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто, це означає, що немає сенсу звертатися до інших законів для реалізації певного положення Конституції.
 І, насамкінець, останньою формою реалізації конституційних приписів є їх використання. Використання – це форма реалізації конституційних норм уповноваженими суб’єктами шляхом наданих їм прав у вигляді дозволу або правомочностей. Прикладом використання конституційних норм можуть бути реалізація права на освіту, на працю, на відпочинок використовуючи відповідні статті Конституції.
 Всі ці чотири форми реалізації конституції повинні застосовуватись, та ефективно взаємодіяти між собою для повної та всебічної реалізації основного закону держави.
2.2            Вплив Конституції на діяльність вищих державних органів;
Конституція відіграє велику роль не лише у діяльності державних органів, але й у їх формуванні. Так, саме Конституцією України визначені основні органи держави. Ними є: Верховна Рада України – єдиний законодавчий орган (стаття 85); Кабінет Міністрів України – центральний орган виконавчої влади; Президент України – глава держави; Судові органи, які поділяються на суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.
При реалізації своїх повноважень органи державної влади діють на основі та у межах визначених Конституцією України і відповідають таким положенням:
 - стаття 5 Конституції – органи державної влади представляють інтереси народу;
 - стаття 6 – «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову»[13]. Ці органи здійснюють свої повноваження у встановлених законом межах.
діяльність Верховної Ради України регламентується розділом ІV Конституції України. Стаття 85 визначає її як єдиний орган законодавчої влади; статті 76 – 84, 86 - 101 регламентують основні засади діяльності Верховної Ради та осіб, які можуть бути народними депутатами; стаття 85 визначає основні повноваження Верховної Ради України. У статті 91 також зазначено, що Верховна Рада приймає закони, постанови та інші нормативно – правові акти, тобто бере участь у законодавчій діяльності, а отже і в реалізації конституції.
Розділ V Конституції України регламентує діяльність президента України. Стаття 102 визначає його главою держави; стаття 106 визначає його основні повноваження; також Конституція визначає умови обрання на посаду та припинення повноважень президента України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується розділом VІ Конституції України яка визначає головні засади його формування та основні його повноваження (стаття 116) та іншими нормативно – правовими актами, які відповідають основному закону держави.
Щодо органів судової влади, то воно діють на основі розділу VІІІ «Правосуддя» та розділу ХІІ Конституції України «Конституційний Суд України». Ці розділи визначають основні функції судів, їх повноваження та інші аспекти діяльності.
Отже, аналізуючи ці аспекти діяльності вищих органів державної влади, можна сказати, що діяльність державних органів реалізують статті Конституції, які регламентують їх діяльність. Тобто ці статті втілюються в життя цими органами, а також втілюються загальні засади Конституції, такі як розподіл влади, виборність органів влади, представництво державними органами влади волі народу як у внутрішніх, так і у міжнародних відносинах, що є однією з основних ознак розвитку демократизму, а також ознакою соціальної, правової, суверенної держави.
Також, можна сказати, що Конституція України безпосередньо приймає участь у створенні та функціонуванні основних органів державної влади в Україні, так як вона є основним законом держави, має найвищу юридичну силу, і відповідно до цього, інші нормативно правові акти, які приймаються для регламентації діяльності державної влади та державних органів, мають відповідати конституційним нормам та не порушувати їх.
З реалізацією Конституції одразу після її прийняття виникли абсолютно нові для України органи. Прикладом таких органів є Конституційний суд України, Рахункова палата, Центральна Виборча Комісія, Вища Рада Юстиції, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, органи місцевого самоврядування тощо.
Тож бачимо, що лише прийняття Конституції недостатньо для діяльності державних органів, необхідна ще й її реалізація. Адже, якщо б в Конституції України були лише зазначені органи державної влади (Верховна Рада, Кабінет Міністрів), та органи, що створюються при них (рахункова палата, уповноважений Верховної Ради з прав людини), то фактично ці органи не були б створені і не виконували б своїх функцій.

3.                Проблеми реалізації Конституції;
3.1           Конституційні колізії та їх вплив на реалізацію Конституції України;
Що ж до проблем, які виникають при реалізації Конституції у різних напрямках, то основною з них є те, що у нашій державі часто порушується принцип недопустимості суперечностей між законами України та Конституцією України. Тобто виникають колізії.
         Колізії – це суперечності, які виникають між різними законами або різними положеннями одного закону.
         Конституційні колізії – це певні невідповідності, що виникають між Конституцією України та іншими нормативно правовими актами, а також між різними положеннями самої Конституції.
 Прикладом Конституційної колізії може бути суперечність між статтею 17 у якій говориться, що «на території України не допускається розташування іноземних військових баз»[14] та пунктом 14 перехідних положень Конституції України, де говориться про можливість тимчасового перебування іноземних військ та використання ними військових баз України на правах оренди.
 Прикладом колізії між нормативно правовим актом та конституції може бути суперечність між Конституцією України та Законом України «Про конституційний Суд України». Так, Згідно п.22 ч.1 ст. 106 Конституції, Президент має право призначати, і звільняти 6 суддів Конституційного суду України після голосування за це в парламенті (згідно зі змінами, внесеними до Конституції 1996р.) Але згідно закону "Про Конституційний Суд", суддів Конституційного Суду звільняє ВР. У зв`язку з цим, в даному питанні існує юридична колізія: оскільки в ст. 126 Конституції чітко вказано, що ця частина суддів призначається і звільняється тим органом, який цю частину призначив.
  Так, будь-яка колізія між нормативно-правовим та Конституцією України має вирішуватись згідно з положенням Конституції, так як у статті 8 зазначено, що «Конституція України має вищу юридичну силу»[15].
Колізії між різними нормативно-правовими актами вирішуються відповідно до їх ієрархії (Закони України – підзаконні акти і так далі).
Таких колізій в Конституції дуже багато. Вони існують також між нормативно правовими актами України та Конституцією України. Як у першому так і у другому випадках, такі суперечності та неточності заважають повній та всебічній реалізації Конституції.
Але кожний нормативно-правовий акт, прийнятий відповідним органом державної влади, і який не відповідає Конституції не дає реалізовувати цю Конституцію. Як приклад можна взяти будь-який закон, що суперечить Конституції України. Він певним чином реалізує окремі положення Конституції, але так як він не відповідає їй, то визнається недійсним. Для того щоб прийняти новий закон, або внести зміни до вже існуючого потрібен ще час. Таким чином, це зупиняє реалізацію Конституції України у певному напрямку, а отже і виконання положення статті 1 Конституції України про те, що Україна розбудовує засади незалежності, демократичності, засади соціальної та правової держави.
 Складніше, якщо колізія виникає у різних нормах самої Конституції. У такому випадку не можна сказати, що якась із норм не є конституційною, і тому певні кола осіб використовують одну з цих норм на свою користь. Так до вищенаведеного прикладу можна навести ситуацію, що відбувається в Україні, коли йде мова про подовження терміну перебування російського флоту в Криму. Президент, спираючись на статтю 17 говорить, що їх перебування на території України є неможливим, а В.Ф. Янукович говорить, що відповідно з пунктом 14 перехідних положень таке перебування можливе.
 Такі колізії можуть вирішуватися з прийняттям змін до чинної Конституції, і подоланням у ній таких неточностей.
 Що ж до впливу конституційних колізій на реалізацію Конституції України, то вони роблять цей процес, у деяких випадках, неможливим у певній сфері. Адже для реалізації Конституції необхідно мати чітке та однозначне тлумачення її норм. А такого тлумачення при наявності колізій в основному законі держави бути не може так як кожна норма Конституції є рівною за своєю силою з іншою і використовувати можна як одну так і іншу. А так як вони суперечать одна одній то виникає невирішеність у певному внутрішньому або зовнішньому питанні, яка послаблює країни, та не дає їй можливості розвиватися стабільно.
3.2           Інші проблеми реалізації Конституції України;
Щодо інших проблем реалізації Конституції України необхідно зазначити, що наша держава є досить молодою на шляху свого незалежного розвитку, тому виникає досить багато питань при реалізації її Основного Закону. Першим з них є нестабільність, не лише політична, але й економічна. Цей факт заважає реалізації Конституції тим, що, наприклад, для ефективної її реалізації в суспільному житті необхідно втілювати основні права громадян в життя, а при політичній та економічній нестабільності це неможливо, так як перш за все необхідно зберегти ще й незалежність та самостійність держави.
Іншою проблемою є суспільство, яке звикло до того, що ним керують, визначають самостійно напрямки його розвитку, без урахування його думки. Тепер же воно має звикнути до того, що в Україні розбудовується соціальна, правова держава, діяльність якої перш за все спрямована на захист свого населення, забезпечення його прав і свобод (стаття 11, 12 Конституції). Цей принцип правової держави ще не дуже розвинений в Україні, але без наполягання самого населення на забезпеченні його він не буде реалізовуватись і далі. До цього ще можна додати і низький рівень обізнаності суспільства загалом у державних справах.
Наступною проблемою є недостатність наукових досліджень різних політичних, соціальних та економічних проблем, що виникають на різних етапах розвитку держави. таким чином, при виникненні певного питання, у багатьох випадках воно залишається нерозв’язаним. Не ведеться пошук ефективних та найоптимальніших шляхів його вирішення.
Наступним недоліком нашого законодавства, який впливає на реалізацію конституції є прогалини в праві.
Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм. Тобто норм, які регулюють конкретні суспільні або владні відносини. І найчастіше ці прогалини виникають при регулюванні владних відносин. Цим самим не може повністю реалізуватись принцип, кий закріплений в статті 6 Конституції, в які сказано, що влада здійснюється «на основі поділу на законодавчу, виконавчу та судову»[16], а також діє у межах визначених діючою Конституцією та законами України.
Не менш вагомим фактором є те, що український народ по різному ставиться як до конституції, самої української державності так і влади, що керує ним. Влада в Україні обирається не за розумним зваженням тих характеристик конкретної особистості чи групи осіб, які претендують на управління державою, а за тим, наскільки ця особа підтримує конкретний регіон. Тобто присутні певні ознаки авторитаризму.
Отже бачимо, що при реалізації Конституції виникає багато проблем, що потребують негайного вирішення. В Україні існує багато чинників, які не дають всебічно реалізувати Конституцію України. А так як кожний напрям реалізації Конституції пов'язаний з іншим, то ці проблеми гальмують її реалізацію в цілому.

Висновки
 Прийняття Конституції, як для України, так і для будь-якої іншої країни є лише початковим етапом створення відповідного типу суспільства та держави. Саме ці типи залежать від типу Конституції, ступеню демократичності та її реалізації. Сама реалізація Конституції є складним процесом, який має свої форми, зміст, механізм та принципи.
Поняття реалізації конституції не можна зводити тільки до дії її як нормативно-правового акта. Вона має також безпосередній вплив на правосвідомість. У конституції закладений значний потенціал, який не вичерпується на протязі усього терміну її дії. Під впливом Конституції складаються переконання людей про необхідність певних дій, дотримання правових норм, поваги до прав та законних інтересів громадян.    
Сам процес реалізації конституції держави здійснюється для розвитку суспільства цієї держави, так як за концепцією демократичної держави суспільство є основою держави, і остання створена для нього і діє лише в його інтересах. За тією ж концепції демократії створюється правова держава, яка у свою чергу створює громадянське суспільство, побудова якого можлива лише при повній реалізації Конституції певної країни.
 Що ж до труднощів, які виникають в процесі реалізації Конституції України, її норм та положень, то вони пов’язані з різними ознаками, які на даний момент притаманні нашому суспільству та державі.
         Такими ознаками є:
-                     Недосконалість законодавства України, його суперечливість з Конституцією та між собою.
-                     Недосконалість самої Конституції України, так як у ній самій міститься багато норм, які суперечать одна одній, або дійсності;
-                     Низький рівень розвитку культури та свідомості населення, що пов'язаний з довгостроковим перебуванням у складі іноземних держав;
-                     Низька політична свідомість політичної еліти, яка тлумачить норми Конституції України на свою користь, незважаючи на той факт, що згідно самої Конституції політики мають представляти волю народу, діяти в його інтересах;
-                     Відсутність ґрунтовних наукових досліджень з питань реалізації Конституції.
 Отже, реалізація Конституції є далеко не безпроблемним явищем для України. Ще, однією з основних її проблем «є її перехідний характер, відповідно до перехідного періоду у розвитку нашої держави і нашого суспільства. в Україні продовжує існувати певною мірою змішаний тип держави та суспільства»[17]. Можна з впевненістю сказати, що наші в формі правління присутні ознаки і демократизму, і анархізму, і авторитаризму. А за таких умов не можна говорити про всебічну реалізацію конституції, так як вона при демократизмі буде реалізовуватись, при анархізмі – нехтуватись, а при авторитаризмі реалізовуватись, але однобічно, лише у тих напрямках, які вигідні для держави чи певного кола осіб.
Ці всі та інші фактори негативно впливають на рівень реалізації Конституції держави в суспільстві, роблять її недієвою.
 Ефективна реалізація Конституції залежить від двох чинників: по-перше, від державної влади, від її бажання діяти на користь суспільства, втілювати основні конституційні положення в життя держави та суспільства, але з іншого боку, втілення цих норм неможливе без бажання самого суспільства їх сприйняти та виконувати, і у свою чергу вимагати від держави їх виконання.
Загалом це проявляється у взаємних правах та обов’язках держави, суспільства та його окремих членів, які закріплені в Конституції України, а також можуть виникати з загальновизнаних звичаїв, традицій, правил поведінки тощо.
 А так як Конституція України є основним законом нашої країни, який закріплює основні положення побудови нашої держави, її суспільних та владних відносин, а її норми є нормами прямої дії, то її реалізація просто необхідна для ефективного функціонування суспільства та держави, здійснення різних загальнодержавних програм та напрямків діяльності країни. Лише на підставі Конституції здійснюється формування органів державної влади, судових органів, органів місцевого самоврядування, а в для населення Конституція України є необхідною, бо вона закріплює основні права та обов’язки держави та особи, на підставі яких вони взаємодіють і реалізація яких є гарантією стабільного, поступового розвитку держави, а отже і процвітання та розвитку нації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.       Конституція України від 28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.
2.       Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. №2222 - ІV//Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №2. – ст. 44.
3.       Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 24 березня 2004р.// Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №27-28. – ст.№366.
4.       Закон України «Про всеукраїнські та місцеві референдуми» від 3 липня 1991р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №33. - ст.443.
5.       Закон України «Про Конституційний Суд України» 16 жовтня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49. - ст.272.
6.       Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 23. - ст.118 .
7.       Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002р.//Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. - ст.180.
8.       Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р.//Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. - ст. 56.
9.       Постанова пленум Верховного Суду України №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996р.
10.  Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 «Про стан здійснення правосуддя та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» від 19 січня 2001р.
11.  Скрипник О. Забезпечення Участі народу в формуванні органів державної влади//Право України. – 2006. - №6. – ст. 3.
12.  Тацій В. Проблеми реалізації Конституції України// Вісник академії правових наук України. - 2000. - № 2. - ст. 20 - 29.
13.  Теслянка Н.В. Демократія як народовладдя// Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2005. - №2. – ст. 18.
14.  Шомін М. Деякі аспекти реалізації судами норм Конституції// Юридична газета. - 2006. - №8. – ст. 12.
15.  Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України// Юріспурденція онлайн від 12.09.2003.
16.  Опришко В. Ф. Конституційні основи розвитку Законодавства України. – К.: КНЕУ, 2003.
17.  Опришко В. Ф. Концепція розвитку законодавства. – К.:КНЕУ, 2003.
18.  Погорілко І. Ю. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. – К.:НАНУ, 2003.
19.  Фрицький О. Ф. Конституційне право України. – К.:Юрінком Інтер, 2004.
20.  Шляхтун П. П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

---