План

Вступ

1. Особливості процесу нафтодобування і характеристика об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання

2. Порядок обліку витрат за статтями калькуляції

3. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості продукції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Нафтодобувна промисловість являється провідною світовою промисловою галуззю протягом уже багатьох років, це галузь яка об’єднає підприємства, що розвідують і видобувають нафту та попутний газ і транспортують та зберігають їх.

Питання фінансового та внутрішньогосподарського обліку і аудиту затрат та калькулювання виробничої собівартості продукції на нафтодобувних підприємствах за сучасних умов ринкової економіки розкриті недостатньо та потребують додаткового дослідження. Чинна методика бухгалтерського обліку затрат та калькулювання виробничої собівартості продукції, що застосовується на цих підприємствах, не повною мірою відповідає сучасним вимогам господарювання зокрема, не забезпечує на її основі прийняття ефективних управлінських рішень. Крім того, не застосовується зарубіжний досвід, адаптований до специфіки організації виробництва вітчизняних підприємств.

Розвитку теорії і методології бухгалтерського обліку, проблемам організації обліку затрат та калькулювання собівартості продукції в умовах ринкових відносин приділялась увага в працях вітчизняних учених України: Бородкіна О.С., Білухи М.Т., Голова С.Ф., Гуцайлюка З.В., Єфіменка В.І., Завгороднього В.П., Забіле-вич С., Кузьмінського А.М., Кірейцева Г.Г., Кужельного М.В., Лінника В.Г., Литвина Ю.Я., Пархоменка В.М., Самборського В.І., Свідерського Є.В., Сопка В.В., Ткаченка Н.М., Чумаченка М.Г.та ін. Питання автоматизації обліку затрат, доходів досліджувалися Брагою В.В., Давидовим В.Н., Ємурановим Г.В., Завгороднім В.П., Далласом К.Є. та ін..

Проте у більшості наукових праць несистемно розглядаються підходи до бухгалтерського обліку і аудиту затрат виробничої діяльності підприємств нафтодобувної промисловості України, що негативно впливає на ефективність діяльності підприємств.

Метою даної курсової роботи є удосконалення теорії та практики бухгалтерського обліку і аудиту затрат та калькулювання виробничої собівартості продукції на підприємствах нафтодобувної промисловості.

Досягнення мети передбачає вирішення таких основних завдань:

• визначити місце та роль нафтодобувної галузі в економіці України, специфіку та її особливості в умовах ринкових відносин;

• виявити особливості побудови системи бухгалтерського обліку затрат та калькулювання виробничої собівартості продукції на даних підприємствах України;

• визначити місце та роль внутрішньогосподарського обліку затрат і собівартості продукції у системі управління.

Об’єктом дослідження є діюча система обліку, затрат, калькулювання собівартості продукції та аудит виробничих затрат в нафтодобувній промисловості .

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних питань з бухгалтерського та внутрішньогосподарського обліку затрат нафтодобувної промисловості.

1. Особливості процесу нафтодобування і характеристика об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання

Нафтопереробна промисловість – це галузь яка займається виробництвом різних сортів бензину, попутного газу і дизельного палива, а також різні види технічних, медичних і господарських масел і змазок, кокс, спеціальні продукти, миючі засоби, бітум та іншу промислову продукцію. В останні роки нафтопереробна промисловість одержала новий напрямок у своєму розвитку. Що проявилося в тому, що крім вироблення традиційних нафтопродуктів широкий розвиток одержало виробництво хімічної сировини й багатьох хімічних продуктів. У десятки разів зросло виробництво бензолу, ксилолу та інших ароматичних вуглеводнів. Розвивається виробництво синтетичних жирних кислот і спиртів, виробництво сірчаної кислоти на основі використання побічної продукції.

Підприємствами даної галузі щорічно видобувається більше мільйона тонн нафти (включаючи газовий конденсат).

Видобуток нафти, включаючи газовий конденсат в Україні, млн. тонн.

Рік	1940	1960	1980	2000	2001	2002	2003	2004	2005	1990
Нафта	0,4	2,2	7,5	3,7	3,7	3,7	4,0	4,3	4,4	5,3

Найбільше нафти видобувається у Дніпровсько-Донецькій нафтогазовій області, яка простягається на 650-700 кілометрів вузькою смугою 80-100 кілометрів на Лівобережній Україні. Виявлено понад 140 родовищ нафти і газу та газового конденсату. Нафто та газовидобувні поклади є у Сумській (Октирське, Качанівське родовища); Чернігівській (Гнідинцівське, Прилуцьке родовище); Полтавській (Сагайдацьке, Радчеківське родовища).

Передкарпатська нафтогазова область із промисловими запасами нафти і газу на площі 15тис. км². Вона розміщена в межах Львівської, Івано- Фрвнківської і Чернігівської області, розвідано 29 нафтових і 7 нафтогазоконденсатних родовищ.

Причорноморсько – Кримська нафтогазоносна область, яка розміщена на Південній Україні та в прилеглих акваторіях Чорного моря, її площа – 25тис. км.². Відкрито 1 нафтове родовище. Також тривають пошуки корисних копалин у рівнинній частині Криму.

Україна забезпечує свої потреби в нафтопродуктах частково, тому що в 2001р. вона спожила нафти (включаючи газовий конденсат) – 9,4 млн. тонн, а було добуто тільки 3,7 млн. тонн.

Особливості процесу видобутку нафти, що впливають на організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції:

1. Попереднє розвідування нафтових родовищ;

2. Технологія видобутку: підземна і надземна;

3. Специфіка основного виду знарядь праці – свердловини;

4. Використання природних сил для підняття рідин на поверхню;

5. Різні способи експлуатації свердловин для вилучення з нафти рідин. Видобута рідина є емульсією із значним вмістом води;

6. У процесі виробництва одночасно одержують два види основної продукції – нафту і газ;

7. Незавершене виробництво у галузі стабільне.

Облік виробничих витрат здійснюють за процесами і видами виробництв. З цією метою до рахунку 23 відкривають ряд аналітичних рахунків. Вважається, що підземний виробничий процес організований за без цеховою структурою, а тому витрати цехів обліковуються на рахунку 92.

Рахунок 91 використовується для обліку цехових витрат наземних процесів і допоміжних виробництв.

Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання

Оскільки технологічний процес протікає у відособлених установках, то об'єктом обліку витрат є процес переробки на кожній установці ( процеси і види виробництв). Якщо на установці здійснюється кілька різних послідовних процесів, то витрати на них розраховуються роздільно.

Витрати на виробництво збираються на рахунку Основного виробництва. По кожному технологічному процесі відкривається аналітичний рахунок, на якому фіксуються виробничі витрати, прямо відносні до конкретного процесу. До таких витрат ставляться сировина, матеріали, напівфабрикати власного виробництва й покупні, допоміжні матеріали й паливо па технологічні цілі, основна й додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, амортизація виробничого встаткування й витрати на поточний ремонт устаткування.

Витрата сировини, напівфабрикатів і реагентів визначається на основі записів в оперативних аркушах про прийом і відкачку по кожному резервуарі. Наприкінці місяця виробляється інвентаризація залишків шляхом виміру в резервуарах. Після закінчення місяця виробничі цехи представляють звіти про рух сировини, матеріалів, напівфабрикатів, реагентів і випуску готової продукції по технологічних процесах. За цим даними складається виробничо-технічний звіт, що є підставою бухгалтерських проводок про витрату матеріальних цінностей.

На нафтопереробних заводах збільшується питома вага каталітичних процесів: каталітичний крекінг, каталітичний риформінг, гідрокрекінг і ін. У зв'язку із цим росте й витрата різних каталізаторів (алюмосилікатних, алюмо-лібденових, алюмокобальтових, алюмоплатинових, фосфорних, ціолітових і ін.). Вартість каталізаторів у загальній сумі витрат по переробці становить від 15 до 50%. Тому важливе значення має облік і порядок включення цих видів витрат у собівартість. Діючої в галузі інструкцією з обліку, плануванню й калькулюванню встановлено, що каталізатори й розчинники (фенол, ацетон, бензол, пропан і т.п.) ураховуються на рахунку Малоцінних і швидкозношуваних предметів, а в собівартість продукції включаються у вигляді зношування. Суму зношування визначають розраховуючи на місяць виходячи з терміну служби або встановлюють планову норму на 1 т сировини, що переробляється.

Зношування каталізаторів ставиться із кредиту рахунку Зношування малоцінних і швидкозношуваних предметів у дебет рахунку Основного виробництва по статті «Допоміжні матеріали на технологічні цілі». Вартість заповнення втрат рухливого каталізатора списується повністю на витрати. Якщо вартість завантаженого каталізатора, що продовжує використовуватися у виробництві, погашена повністю, нарахування суми зношування припиняється. При достроковій заміні каталізаторів досчитується зношування до їхньої первісної вартості, зменшеної на суму оприбуткованих відходів.

На рахунку Основного виробництва відбиваються суми основної й додаткової заробітної плати робітників і інженерно-технічних працівників, що обслуговують установки, а також премії за виконання й перевиконання виробничого плану вироблення нафтопродуктів, нараховані по розрахункових відомостях'. Сюди ж ставляться відрахування в резерв на оплату відпусток робітником і виплату за вислугу років. Від суми заробітної плати, а також премій з фонду матеріального заохочення виробляються відрахування па соціальне страхування в розмірі 8,4%.

На рахунку Основного виробництва враховуються відрахування до фонду освоєння нової техніки й до фонду преміювання за створення; н впровадження нової техніки. Вони включаються у витрати на виробництво шляхом розподілу загальної суми пропорційно розколам па переробку. Витрати по переробці як база розподілу складаються із суми витрат палива й енергії на технологічні цілі, основний і додаткової заробітної платні виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, витрат па зміст і експлуатацію встаткування й внутрішньозаводське перекачування.

Відрахування й витрати на науково-дослідні роботи, па стандартизацію, па централізовану технічну пропаганду але заводу в цілому розподіляються між виробничими процесами пропорційно сумі витрат на переробку.

Амортизацію й витрати на поточний ремонт виробничого встаткування відносять безпосередньо на основне виробництво. Під виробничим устаткуванням у нафтопереробці розуміється технологічна установка як єдиний об'єкт. У нього входять печі, колони, теплообмінники, насоси, мотори, електроустаткування, контрольно-вимірювальні прилади, а також (трубопроводи, аварійних резервуарів п т.д. Амортизація й витрати па поточний ремонт зазначеного встаткування включаються прямо у витрати виробничого процесу відповідно до розрахунків нарахування амортизації й документам про фактичну витрату.

Об'єктами обліку витрат на зміст і експлуатацію встаткування, крім його амортизації й витрат па поточний ремонт, цехових витрат, витрат допоміжних виробництв, є підрозділу заводу. Тому вони протягом місяця накопичуються па рахунках Витрат по змісту й експлуатації встаткування, загальноцехових витрат і Допоміжних виробництв у розрізі цехів.

(Стабільність незавершеного виробництва дозволяє не враховувати його при калькулюванні. Тому всі витрати поточного місяця включаються в собівартість випущеної продукції й напівфабрикатів. Однак в одному технологічному процесі виходить кілька видів продукції. Щоб спростити калькулювання собівартості, прийнято підрозділяти отриману продукцію па основну й попутну. Основний уважається продукція, для» одержання якої організується дане виробництво. Одержувані, при цьому газ сухий, газ жирний, мазут, напівгудрон, газойль і т.п. називають попутною, або побічної, продукцією.

Об'єктом калькуляції є сукупність основних продуктів кожного технологічного процесу. Одиницею калькуляції є 1 т основної продукції.

Технологія й організація нафтопереробного виробництва визначає методи обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості вироблюваної продукції. Оскільки нафтосировина проходить ряд послідовних стадій виробництва, облік і калькулювання організуються по попередільному методу. З кожного процесу переробки одні види отриманої продукції направляються на товарний склад як готові продукти, інші - на склад напівфабрикатів, треті - на подальшу переробку. Ті самі напівфабрикати можуть направлятися на переробку в різні виробничі процеси. Ця обставина вимагає визначення собівартості напівфабрикатів і готової продукції після кожного технологічного процесу. Тому зведений облік виробничих витрат ведеться по полуфабрикатному варіанті.

При організації обліку витрат па виробництво й калькулювання собівартості варто враховувати особливості нафтопереробної промисловості.

Виробництво нафтопродуктів здійснюється на каталітичних, термічних і інших технологічних установках, відокремлених одне від другого, але вони одночасно є такими, що взаємодіють між собою і залежать одне від другого. А саме - звичайна сировина проходить послідовно через ряд всіх вище наведених установок.

Тут сировина використовується комплексно. За один виробничий цикл із одного чи кількох видів сировини в більшості випадків одночасно виходить ряд нафтопродуктів, що ускладнює визначення собівартості окремого виду отриманої продукції.

Напівфабрикати, отримані па одній установці, можуть бути спрямовані на подальшу переробку або реалізовані на сторону. Оскільки кількість завантаженої сировини обмежується об'ємом установок, то розмір незавершеного виробництва практично не змінюється.

У нафтопереробній промисловості до основного виробництва ставляться підготовка сировини до переробки, перегонка нафти й нафтопродуктів; переробка сировини шляхом крекінгу й реформинга; коксування й контактна переробка нафтових залишків; переробка газу; очищення газу; очищення нафтопродуктів і газу; виробництво масел, парафіну, водню, синтетичних жирних кислот, сірчаної кислоти, сірки й інших продуктів. Кожне виробництво може бути організоване на різних послідовних або паралельних технологічних установках. Тому одне виробництво може мати десяток відособлених технологічних процесів. Наприклад, переробка сировини шляхом крекінгу й риформинга має процеси каталітичного крекінгу, термічного крекінгу, каталітичного очищення, каталітичного риформинга на одержання високооктанових бензинів і ароматичних вуглеводнів.

У даній галузі для одержання готової продукції використовується велика кількість напівфабрикатів власного виробництва, тому вони в калькуляції ^: відбиваються окремою статтею. Ці напівфабрикати власного виробництва оцінюються по фактичній собівартості. У самостійну статтю виділяються допоміжні матеріали на технологічні цілі.

У калькуляційних листах по статтях «Сировина й матеріали» і «Напівфабрикати власного виробництва» показується в тому числі вид сировини: нафта, конденсат, газовий бензин, дистилят та ін. Потім вказується кількість безповоротних втрат і відходів, які пов'язані з фізико-хімічними властивостями сировини, що переробляється, (випар легких фракцій, витік, просочування й ін.). У статті «Допоміжні матеріали на технологічні цілі» відбиваються реагенти й каталізатори.

Значна питома вага у витратах на зміст і експлуатацію становлять амортизація технологічного устаткування (більше 60%) і витрати на поточний ремонт, тому вони виділяються із загальних витрат.

У статті «Внутрішньозаводське перекачування» відбиваються витрати на зміст резервуарів, трубопроводів, зливальних і наливних пристроїв по перекачуванню, зберіганню, зливу й наливу нафти й нафтопродуктів у межах заводу.

Крім розходжень, пов'язаних з галузевими особливостями, номенклатура й сполука витрат по статтях мають і інші відхилення від типових.

Так, у статті «Поворотні відходи» відбивається вартість не тільки відходів, одержуваних при виробленні продуктів (таких, як кислий гудрон, відходи бітуму, парафіну, коксу), а також відходів коксу при чищенні трубчастих печей. По цій статті враховується вартість продукту, який є сумішшю , якщо він виходить у господарстві, виділеному в самостійний підрозділ (цех). Цим продуктом у нафтопереробних заводах уважається суміш різних видів сировини, напівфабрикатів, що вловлюються на спеціальних спорудженнях. Продукція такого господарства оцінюється по середній плановій вартості нафти, що надходить на завод. Кількість і вартість сумішеподібного продукту відбиваються по процесі прямої перегонки нафти в статті «Поворотні відходи», При цьому зменшується кількість поворотних відходів.

Якщо відходи отримані від використання допоміжних матеріалів (реагенти, глина й ін.), вони оцінюються по планових ціпах; або ціпам можливому реалізації. На вартість цих відходів: зменшуються витрати по статті «Допоміжні матеріалі па технологічні співали».

В статтю «Витрати на зміст і експлуатацію встаткування» включаються й витрати по поточному ремонті приміщень цехових контор, що перебувають у виробничих будинках, хоча по призначенню вони повинні ставитися до цехових витрат. Виробничі витрати по перекачуванню продукції між основними виробничими цехами й товарно-сировинним цехом ставляться на цехові витрати.

В процесі переробки нафти не буває непоправного браку, тому що нестандартна продукція може бути виправлена. По-цьому у статті «Витрати від браку» відбиваються витрати тільки па виправлення шлюбу. До складу, цих витрат включаються фактичні витрати па переробку, повторне очищення, вторинну перегонку й інші процеси, а також знижки, що представляються перекладом бракованої продукції в нижчий сорт. Якщо шлюб виправляється шляхом змішання з нафтопродуктами більше високого : якості, то у втрати від шлюбу включаються тільки додаткові Витрати але внутрішньозаводському перекачуванню. Різниці між цінами! змішаних нафтопродуктів більше високої якості й отриманих нафтопродуктів уважаються втратами від позапланових накачувань нафтопродуктів. Ці втрати відбиваються на фінансових результатах зниженням оптової піни й виторгу через низьку якість продукції.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.2003 p.*

	Запаси всього		Балансові запаси						Забалансові запаси
басейни	млрд	%	А+ В + С,		С2		Всього		млрд. т	%

млрд. т	%	млрд. т	%	млрд. т	%
Україна	117,1	100,0	45,7	100,0	11,2	100,0	56,9	100,0	17,4	100,0
Донецькуй басейн	101,9	87,0	42,2	92,3	10,7	95,5	52,9	93,0	16,7	96,0
Львівсько-Волинський басейн	2,3	2,0	1,2	2,6	0,25	2,2	1,5	2,6	0,4	2,3
Дніпровський басейн	4,1	3,5	1,9	4,2	0,25	2,2	2,2	3,9	0,2	1,1

* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).

Наведені в табл. дані характеризують стан вугільних басейнів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(за даними 2003 р.)

Показники	По Мін-вуглепрому	Донецький басейн	Львівсько-Волинський басейн	Дніпровський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т	45,7	42,2	1,2	1,9
Розроблювані і підготовлені до освоєння запаси, млрд. т	23,3	21,5	0,7	0,8
Середня потужність розроблюваних пластів, м	1,18	1,06	1,24	3,27
Максимальна глибина розробки, м	1400	1400	550	100
Мінімальна глибина розробки, м	24	123	345	24
Середня глибина розробки, м	651	692	456	77
Виробничі потужності, млн. т	115,1	109,1	4,0	2,0
Видобуток вугілля, млн. т	75,9	70,9	3,6	1,4
в тому числі: коксівного, млн. т	31,6	31,6
енергетичного, млн. т	44,3	39,3	3,6	1,4
Зольність видобутого вугілля, %	36,0	36,2	47,6	21,7

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 1991—2002 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до втрати реальної виробничої потужності шахтного фонду в обсязі 77,3 млн. т і зниження видобутку вугілля до надзвичайно низького рівня — 75,9 млн. т в 1997 р. при 164,8 млн. т в 1990 p., або більше ніж у два рази.

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні — на 84,8%, тоді як у Донецькому — на 51,1 %, а Львівсько-Волинському — на 65,7%.

ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В УКРАЇНІ у 1990—2003 pp., млн. т

	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1998	2003
Україна	164,8	135,6	133,6	115,7	94,4	83,6	71,7	75,9
Донецький басейн	145,1	120,4	119,4	103,6	85,3	76,4	66,3	70,9
Львівсько-Волинський басейн	10,5	8,0	8,4	8,0	6,4	4,9	3,8	3,6
Дніпровський басейн	9,2	7,2	5,8	4,1	2,7	2,3	1,6	1,4

* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при-діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до еколо-гонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що посилює техногенне навантаження на навколишнє середовище і характеризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.

2. Особливості процесів вугледобування і їх вплив на організацію обліку витрат і калькулювання

Вугільна промисловість являється основою розвитку важливих галузей народного господарства.

Вугілля залишається важливим джерелом електроенергії, вихідною технологічною сировиною для багатьох продуктів хімічної промисловості, кам'яновугільний кокс необхідним для виплавлення металу. Значну частину вугілля займають витрати на комунально-побутові потреби. Вугільна промисловість забезпечує паливом залізничний і водний транспорт.

В теперішній час наряд з збільшенням виробництва особлива увага приділяється на більш інтенсивний розвиток вугільної промисловості в східних районах, на різке збільшення добування коксуючого вугілля і покращення його якості і збільшення випуску сортового вугілля. Розширюється добування найбільш економічним, відкритим способом.

Ріст добування вугілля і покращення техніко-економічних показників досягається за рахунок технічного переоснащення вугільної промисловості на базі комплексної механізації і автоматизації виробництва.

Методика витрат, а також порядок зіставлення облікових калькуляцій в окремих галузях промисловості в більшості визначаються специфікою виробництва.

Собівартість вугілля складається з витрат матеріальних, трудових і інших ресурсів, які використовуються в процесі його добування. До них відносяться витрати на: підготовчі роботи, пов'язані з видобутком вугілля, підготовка технології і організації виробництва, а також витрати на управління, організацію виробництва і покращення якості, покращення умов праці і техніки безпеки, рекультивацію земель.

Особливості виробництва у вугільній промисловості пов'язані із трудомісткістю добування корисних копалин, які є більшими ніж у інших галузях народного господарства, робочого часу на одиницю продукції і значна вага заробітної плати в загальній собівартості продукції. На шахтах роботи ведуться під землею, порівняно часто змінюються гірничо-геологічні умови, значно впливають на організацію виробничих процесів добування вугілля гірничий тиск, вологість. Все це являє особливі потреби до створення оперативної системи інформації про собівартість продукції по окремих елементах, статтях витрат і місцям виникнення витрат.

У зв'язку з неухильним ростом технічного оснащення, комплексної механізації і автоматизації шахт змінюються і технологічні процеси добування вугілля і умови праці шахтарів. Сучасна шахта – це підземний завод, оснащений новітньою технологією. Технічне переоснащення вугільної промисловості привело до концентрації очисних і підготовчих робіт. Механізовані комплекси об'єднали в єдиний технологічний процес відбійку, навалку вугілля і транспортування вугілля з лави. Добування вугілля перетворилось в неперервне виробництво.

Зміни в технології добування вугілля змінюють характер організації і управління виробничими процесами, а також структуру і рівень витрат на виробництво. В залежності від нагрузки на лаву, способу механізації робіт, потужності пласта і інших умов собівартості добування вугілля на окремих ділянках в 3 – 4 рази нижча, ніж на аналогічних ділянках з більш низьким рівнем механізації і концентрації очисних робіт.

До 60-х років витрати на добування вугілля враховувались тільки по економічних елементах в цілому по шахті і калькулювалась лише собівартість 1 т вугілля. На шахтах застосовувався простий метод обліку витрат на виробництво.

У вугільній промисловості важливо не тільки встановити самий факт відхилення фактичної собівартості від планової, а скільки виявити причини відхилення, так як рівень собівартості часто не залежить від діяльності самих підприємств, а визначаються змінами природних умов. Простий метод обліку не дає можливості виявити вплив природного фактора на рівень витрат на виробництво.

Підземний характер ведення робіт, віддаленість робочих об'єктів один від одного, короткочасність багатьох допоміжних операцій вимагають необхідність виявлення в процесі здійснення господарських операцій витрат на виробництво, відхилення від норм витрат, причин відхилення і їх винуватців. Але простий метод обліку не забезпечує ні отримання даних по процесах виробництва, ні оперативності виявлення загальних витрат на добування вугілля.

Наряд з різноманітними гірничо-геологічними умовами на рівень і структуру собівартості в останні роки все більше вирішальний вплив виявляють економічні фактори: рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, способи виїмки, управління виробництвом. В умовах науково-технічного прогресу потребуються не тільки групування і аналіз однорідних по-своєму економічному змісту витрат по елементах і статтях калькуляції, але і вимір їх по виробничих процесах в залежності від застосованої техніки.

Групування витрат за процесами виробництва призводить до найбільш важливих з них: гірничопідготовчі роботи, очисні роботи, утримання внутрішахтового транспорту, вентиляція, дегазація, осушення, ремонт гірничих виробіток, відбір породи, сортування і погрузка вугілля у вагони, інші процеси.

Основним напрямком підвищення технічного рівня вугільних шахт і покращення техніко-економічних показників є різке підвищення ступеня концентрації робіт, збільшення нагрузки на лаву, пласт і шахту на основі комплексної механізації і автоматизації виробництва. Тисячотонне добування з кожної лави є звичайною справою. В зв’язку з цим в перспективі буде, напевно, економічно вибрано собівартість не тільки по ділянках і виробничих процесах, а і по окремих лавах і пластах. Попластовий облік буде в подальшому розвиватися і скріплюватися.

3. Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання

У вугільній промисловості калькулюється вся кількість добутого вугілля, тобто валова, а не товарна. У валову кількість на працюючих шахтах включається все вугілля, добутий із очисних і підготовчих забоїв, в тому числі вугілля попутного видобутку. Останній є при проведені підготовчих гірничих виробіток капітального характеру, фінансування яких проходить за рахунок капітальних вкладень.

Товарним рахується все добуте вугілля, крім того яке використовується на технічні потреби. В товарну продукцію не включається вугілля попутного видобутку.

Для визначення собівартості 1 т вугілля загальна сума витрат на виробництво ділиться на калькуляційний видобуток вугілля по шахті, показаний в І розділі «Видобуток вугілля» (табл. 1).

Калькуляційний лист собівартості добутого вугілля

І. Видобуток вугілля

	№ рядків	За звітний місяць			З початку року
		План	Фактично	% виконання	План	Фактично	% виконання
А	Б	1	2	3	4	5	6
Калькуляція добування В тому числі товарне добування	01 02	47500 47000	52975 52675	111,5 112,1	520000 516650	589000 585650	113,3 113,3

ІІ. Витрати на видобуток вугілля по статтях

	№ рядків	Фактично за минулий рік	План на 1 т		Фактично
			На звітний місяць	З початку року	За звітний місяць		З початку року
					На все добування	На 1 т	На все добування	На 1 т
А	Б	1	2	3	4	5	6	7
Допоміжні матеріали на технологічні цілі Паливо і енергія Основна З/П Додаткова З/П Відрахування Витрати на підготовку Витрати на утримання і експлуатацію обладнання Цехові витрати Загально шахтні На охорону праці Інші	03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13	1 – 27 0 – 22 1 – 57 0 – 26 0 – 17 - 0 – 30

- 0 – 76 0 – 35 0 - 48	1 – 04 0 – 19 1 – 51 0 – 40 0 – 17 - 0 – 20 - 0 – 64 0 – 36 1 - 27	1 – 05 0 – 19 1 – 55 0 – 26 0 – 17 - 0 – 32 - 0 – 54 0 – 40 1 - 26	54,2 9,2 80,0 21,0 9,0 - 8,0 - 31,1 20,3 62,8	1 – 02 0 – 17 1 – 51 0 – 40 0 – 17 - 0 – 15 - 0 – 60 0 – 38 1 - 18	619,0 105,0 920,2 153,4 98,0 - 184,0 - 312,0 240,1 723,5	1 – 05 0 – 18 1 – 56 0 – 26 0 – 17 - 0 - 31 - 0 – 53 0 – 41 1 - 23
Всього: Внутрішньо виробничі Повна собівартість	14 15 16	6,03 0 – 43 6,46	5 – 42 0 – 42 5 - 84	5 – 34 0 – 42 5 - 76	275,3 22,2 297,5	5 – 20 0 – 42 5 - 62	3115,1 247,4 3362,5	5 – 29 0 – 42 5 - 71

Характер продукції являє не тільки вибір методу калькуляційних розрахунків, а і певні об’єкти обліку витрат на виробництво, об’єкти калькуляції і калькуляційні одиниці. Об’єктом калькулювання на шахтах є вугілля, а в розрізі, де добування проходить відкритим способом, крім цього відкриті роботи і відкриті запаси.

Від калькуляційного об’єкту потрібно відрізняти об’єкт обліку витратна виробництво продукції. Ці поняття співпадають в тих випадках, коли аналітичний облік витрат ведеться по тих самих об’єктах, по яких проводиться калькулювання.

Якщо аналітичний облік витрат на добування вугілля ведеться в цілому по шахті, то об’єкти калькулювання і обліку виробничих витрат співпадають. Коли витрати на виробництво враховуються по окремих структурних підрозділах, ділянках і цехах, об’єкт виробничого обліку являється більш вужчим, ніж об’єкт калькулювання. Витрати по калькуляційному об’єкту в цьому випадку визначаються на основі сумування даних по витратах на ділянки, цехах і інших структурних підрозділах.

За калькуляційну одиницю приймається одиниця виміру, в якій виражається об’єм калькуляційного об’єкту. На вугледобуваних підприємствах – це тонна видобутого вугілля, а в розрізах, крім цього, тонна викритих запасів. Калькуляційною одиницею продукції вугледобувних фабрик є 1 т концентрату, брикетних фабрик – 1 т брикету.

Для більш повної характеристики собівартості добутого вугілля необхідно мати наряд з основною додатковою калькуляційною одиницею, так як остання дає недостатньо інформації про вартість продукції. Для правильного визначення різних марок і класів вугілля переводиться в умовне паливо. У вугільній промисловості за умовну одиницю приймається тонна вугілля, яка має 7000 калорій. Для переводу в умовне паливо і складання кожний вид вугілля має свій коефіцієнт. Так, середній коефіцієнт для донецького кам’яного вугілля дорівнює 0,871, донецького антрациту – 0,9, підмосковського вугілля – 0,373.

4. Групування витрат за статтями калькуляції

Працююча система реєстрації господарських операцій дозволяє всі витрати на добування вугілля розпреділити по окремих калькуляційних статтях, економічних елементах, видах виробництва, структурних підрозділах, які виражають характер виробництва і організаційно-господарську структуру шахти, по способах добування, по процесах виробництва на шахті. На шахтах відсутнє незавершене виробництво, а комплексні статті мають невелику питому вагу у витратах на добування вугілля. В цих умовах невеликою точністю відрізняється калькулювання собівартості по економічних елементах.

У вугільній промисловості розглядається калькулювання собівартості добутого 1 т вугілля по статтях витрат, разом з цим зберігається застосована раніше калькуляція по економічним елементам. В цілях посилення контролю за ефективністю виробництва на шахтах матеріальних ресурсів фактичні затрати на добування вугілля групуються по основних процесах виробництва.

В собівартості добування вугілля відсутні такі елементи витрат, як сировина і основні матеріали, тому що у вугільній промисловості головний предмет праці знаходиться в природі.

По статті «Допоміжні матеріали на технологічні цілі» показують витрати на матеріали на ремонт гірничих виробіток, а також вартість матеріалів витрачені на підземний і поверхній транспорт, на підйом вантажу, відбір породи, погрузку вугілля у вагони. Допоміжні матеріали займають близько 12 % всіх витрат на виробництво.

У вугільній1 промисловості є також інші матеріальні витрати, а саме витрати на забезпечення гірничих виробіток і механізмів, кріплень. При відпуску зі складу матеріалів для кріплення вони списуються на фактичну собівартість або неопосередковано на рахунок виробництва, або на рахунок витрати майбутніх періодів. Амортизація на капітальний ремонт кріплення не нараховується.

Залізні і залізобетонні кріплення, призначені для очисних і підготовчих робіт відносяться на собівартість в нормальному порядку через рахунок Витрати майбутніх періодів.

Залізні і залізобетонні конструкції, призначені для поточного ремонту гірничих виробіток списуються на собівартість добутого вугілля в тому місяці, в якому кріплення використовувалось.

Вартість інших матеріалів, які використовуються протягом довгого періоду списуються безперечно на собівартість добутого вугілля. До таких матеріалів відносяться транспортні ролики, арматура та інші.

У вартість матеріалів включаються транспортно-заготівельні витрати в тій частині, в якій вони відносяться до розхідних матеріалів.

За статтею «Паливо і енергія на технологічні цілі» обліковуються всі види палива і енергії, які витрачені на виробничо-технологічні цілі. Покупне вугілля списується на собівартість за прейскурантними цінами, до якої включаються надбавки і знижки за якість і транспортно-заготівельні витрати. Вугілля власного видобутку оцінюється за виробничою собівартістю. В цій статті виражається вартість електроенергії, яка була використана на освітлення гірничих робіт, технологічного комплексу на поверхні і інших об’єктів.

Найбільш значне місце у витратах на виробництво у вугільній промисловості займає заробітна плата. На статтю «Основна заробітна плата виробничих робітників» відноситься основна заробітна плата робітників, які зайняті на очисних і підготовчих роботах, на підземному і поверхньому транспорті, на відбірках породи, на погрузці вугілля у вагони. До цієї статті відноситься відрядна оплата і погодинна, премії, доплати бригадирам за понадурочну роботу.

Частина заробітної плати робітників зайнятих на службах вентеляції, підйому, і інших службових ділянках відноситься до капітального будівництва і капітальному ремонту гірничих робіт.

Основна заробітна плата персоналу допоміжних виробництв, а також заробітна плата робітників зайнятих на утримання і експлуатацію основних засобів відноситься на відповідний рахунок і в калькуляції по статті «Основна заробітна плата виробничих робітників» не відображається.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників включає всі виплати, передбачені законодавством про працю, в тому числі оплату передбачених і додаткових відпусток, резерви на одноразових виплат за вислугу років.

Також пі ці статті відображаються нарахування на заробітну плату за відповідними ставками.

В статті «Витрати на підготовку і освоєння виробництва» обліковуються витрати на гірничопідготовчі роботи, пусконалагоджувальні витрати, відчислення у фонд преміювання за здійснення і ведення нової техніки. Витрати на підготовку і використання природних ресурсів мають велику частку в собівартості добування вугілля. На діючих шахтах і розрізах підготовчі роботи діляться на капітальні і експлуатаційні, що викликає необхідність окремого обліку витрат на їх виробництво і включення у собівартість добування вугілля тільки експлуатаційних витрат. Гірничо капітальні роботи відносяться до капітального будівництва, а витрати на ці роботи після здавання гірничих виробіток в експлуатацію переносяться на собівартість вугілля у вигляді амортизаційних відрахувань.

Відрахування у фонд преміювання за здійснення і впровадження нової техніки враховуються у собівартість продукції централізовано в цілому по об’єднанню.

До статті «Витрати на утримання і експлуатацію обладнання» відносять витрати, пов’язані з утриманням, амортизацією і ремонтом виробничого і транспортного обладнання, вартість запасних частин для ремонту обладнання і транспорту, допоміжні матеріали, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів, вартість електроенергії, води, пари, стиснутого повітря і інших видів енергії, основна і додаткова заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування допоміжних робітників, які обслуговують обладнання і транспорт, витрати на монтаж і демонтаж шахтних механізмів.

Стаття калькуляції «Цехові витрати» шахтами і розрізами не заповнюється, так як вони мають без цехову структуру. Витрати на утримання персоналу дільниць включаються у «Загально шахтові витрати». На цю статтю відносяться витрати, пов’язані з управлінням і організацією виробництва в цілому.

Загально шахтові витрати діляться на наступні основні групи:

• витрати на управління об’єднанням (основна і додаткова заробітна плата апарату управління, службові відрядження, відрахування на утримання вищестоящих організацій, утримання охорони);

• загальногосподарські витрати (утримання персоналу дільниць, амортизація основних фондів загально шахтового характеру, утримання і ремонт конструкцій, витрати на охорону праці і навчання персоналу);

• податки, сбори і обов’язкові відрахування (відчислення у фонд міністра, відчислення на фізкультурно-масову роботу);

• невиробничі витрати (втрати від протестів, від псування матеріалів, недостачі матеріалів і продукції на складах шахт, оплата за простої залізничних вагонів і інші невиробничі витрати).

Витрати на обслуговування і управління шахтою обліковуються на рахунку Загально шахтові витрати. По закінченню місяця загально шахтові витрати списуються на основне виробництво, а також на послуги по капітальному ремонту непромисловим господарством і іншим організаціям. Загально шахтові витрати розподіляються пропорційно заробітній платі робітників основного виробництва і допоміжних виробництв, відносяться до послуг капітального будівництва, капітального ремонту і інших організаціях.

По місцях виникнення загально шахтових витрат розділяються на витрати, пов’язані з управлінням виробничих об’єднань в цілому, виробничих одиниць, дільниць і цехах. Значна частина загально шахтових витрат, які раніше планувались і враховувались самими підприємствами, централізуються в об’єднаннях. Централізуються і не включаються в собівартість добутого вугілля по шахтах такі статті витрат, як основна і додаткова заробітна плата апарату об’єднання виробничих одиниць, машинно-рахункових станцій, науково-курсових комбінатів і лабораторій, відчислення на утримання вищестоящих організацій. Централізуються також деякі витрати загальногосподарського характеру: утримання пожарної і збройної охорони, витрати на навчання персоналу, амортизаційні відрахування по різних конструкціях, утримання приміщення і інвентарю для професіонально-технічних училищ.

По статті «Інші виробничі витрати» відображаються відчислення і витрати на науково-дослідні і геологорозвідувальні роботи, амортизаційні відрахування основних фондів, які не включені в інші статті, вартість робіт, пов’язаних з приведенням земель поверхня яких порушена гірничими роботами в стан, придатний для господарського використання, відчислення на соціальне страхування з виплатою сум премій і винагородою робітникам із фонду матеріальної допомоги.

В останній час все більша увага приділяється охороні навколишнього середовища. Одне із самих основних заходів по збереженню природи – бережне ставлення до ґрунтів. Рекультивація земель допомагає збереженню і більш повному повторному використанню природних ґрунтів. У зв’язку з цим при добуванні вугілля збільшуються витрати на ці цілі. Але в даний час вони не компенсують всіх втрат від зниження урожайності.

В бухгалтерському обліку відображаються тільки фактичні витрати, які не покривають повний збиток від зниження урожайності ґрунтів. Держава несе значні збитки, збільшуючи по мірі розширення виробництва і росту добування вугілля. Виходячи з народногосподарських інтересів, необхідно забезпечити в обліку визначене число збитків від втрати у зв’язку з погіршенням якості земель для його відновлення.

Розмір амортизаційних відрахувань по шахті залежить від вартості і структури основних фондів. Для визначення собівартості основні фонди діляться на дві частини. В першу входять фонди, пов’язані з обробкою запасів, в другу частину – всі інші виробничі фонди.

Амортизація на повне становлення по гірничокапітальним виробіткам і спеціальними конструкціями нараховується в залежності від ставок, а по інших фондах – на основі затверджених для даного виду основних фондів норм в відсотках до їх первісної вартості. Поточна ставка вираховується кожного року як відношення остаточної вартості основних виробничих фондів першої групи до залишків промислових запасів вугілля. Для розробки яких ці основні фонди створені.

Амортизація на капітальний ремонт як по першій , так і по другій частині основних фондів розраховується за загальновстановленими нормами для даного виду основних фондів у відсотках від їх вартості.

Амортизаційні відрахування по основних і допоміжних цехах, адміністративно-господарському обслуговуванню і непромисловим господарством фіксується на певних рахунках основного виробництва, загально шахтних витрат.

У статті «Збутові витрати» відображаються витрати, пов’язані з реалізацією вугілля, транспортні витрати на перевозку вугілля від шахти до залізничної станції, відрахування на утримання вугільно-збутових організацій і інших витрат на збут.

Наряд з калькулюванням собівартості по статтях витрат дійсні положення зберігають традиційний для вугільної промисловості по елементний облік витрат. Витрати групуються за такими елементами:

• Матеріальні витрати;

• Витрати на заробітну плату;

• Відрахування на соціальні заходи;

• Амортизація;

• Інші операційні витрати.

Таке групування витрат призначене для виявлення всіх витрат по видах, характерним для яких є їх економічний зміст.

Перехід на нову структуру управління, створення виробничих об’єднань викликають необхідність подальшого абсолютного обліку, скріплення господарського розрахунку і забезпечення контролю за використанням матеріальних і грошових ресурсів по всіх виробничих одиницях.

У зв’язку із створенням виробничих об’єднань представляються можливості не включати в собівартість продукції виробничі одиниці витрат, величина яких не залежить від їх діяльності. Ці витрати плануються і враховуються централізовано у виробничих об’єднаннях.

Централізація обліку в виробничих об’єднаннях значно розширяє можливості механізації обліково-рахункових робіт, забезпечує прискорене отримання інформації для своєчасного прийняття раціональних управлінських рішень.

5. Групування витрат і методи визначення собівартості

Групування витрат на виробництво здійснюються на основі даних, отриманих в результаті обробки первинних документів по нарахуванню заробітної плати, витрат матеріалів, палива і інших елементів витрат.

Методика зведеного обліку визначаються специфічними особливостями виробництва і видом випущеної продукції. Дані зведеного обліку використовуються для калькулювання собівартості продукції.

Звітна калькуляція собівартості добування вугілля складається з виробничих одиниць за місяць, квартал, рік і представляються тільки своєму виробничому об’єднанню. Шахти і розрізи нараховують виробничу собівартість, в якій виражається визначена частина загально шахтних витратах. Витрати на управління централізуються, у зв’язку з чим виробнича собівартість добутого вугілля в об’єднанні може бути розрахована в повному об’ємі тільки з рахунком тієї частини витрат. В об’єднанні складається зведена калькуляція собівартості добутого вугілля шахтним методом по сумі витрат виробничих одиниць і централізованих витрат. Повну собівартість продукції вираховують по виробничому об’єднанню шляхом сумування виробничої собівартості і виробничих витрат.

Більшість підприємств вугільної промисловості зведений облік витрат ведуть і цілому по шахті, витрати окремих цехів і ділянок в собівартості не виділяються. Суми витрат заносяться в журнал ордер № 10 і відомість розподілення матеріалів. Заробітної плати і інших групувань виробництва.

При наявності одного виду продукції і відсутності незавершеного виробництва діюча в теперішній час на шахтах система зведеного обліку витрат дозволяє в короткі строки отримати дані для калькулювання і аналізу собівартості добутого вугілля. Але ця система не в повній мірі відповідає завданням контролю за формуванням собівартості. Вона не показує результати роботи дільниць і структурних підрозділів, не утримує інформацію про їх видах. При цій системі в обліку не надходить жодного вираження економічної ефективності по новій техніці і застосування раціональних методів організації виробництва.

Запропоноване нижче групування витрат дозволяє в значній мірі зменшити недостатки діючої системи вільного обліку витрат на добування вугілля. На шахтах ведеться при цьому облікова калькуляція собівартості вугілля – звід витрат (див. табл.). По цій системі проводяться планові і облікові показники собівартості добутого вугілля за:

• дільницях і цехах, що дає можливість контролювати витрати по кожному структурному підрозділу, організовувати внутрішньо шахтовий господарський розрахунок;

• основним процесом виробництва, що відповідає характеру і організації виробництва;

• елементам витрат, що дозволяє представити загально шахтну собівартість як суму витрат на добування вугілля по дільницях, цехах і інших структурним підрозділам.

Групування очисних дільниць по розмірах добового добування і способах механізації робіт, пов’язаних з виїмкою вугілля, дозволяє виявити вплив на собівартість способів механізації і різноманітної технології добування вугілля, зробити висновки про економічну ефективність очисних робіт.

Зведення витрат дає можливість отримати різноманітну інформацію про роботу дільниць і шахт в цілому. Перша частина зводу витрат призначена для визначення собівартості вугілля по окремих дільницях в розрізі витрат, включаючи дільничну собівартість. Очисні дільниці диференційовані по способах виїмки вугілля і рівню середньодобового добування.

Друга частина таблиці служи для визначення собівартості по інших дільницях і інших структурних підрозділах шахти і виробничих процесах. В цьому розділі групуються витрати по внутрішньо шахтному транспорту, вентиляції, осушенню, ремонтній частині, монтажу і іншим підземним дільницям шахти.

Групування витрат на виробництво вугілля

Назва процесу виробництва	Спосіб виїмки	Матеріали		Паливо	Електроен.	Зарплата	Відрахування	Амортизація	Інші витрати	Всього
		Всього	В тому числі дійсні
І. Підготовчі роботи – всього В тому числі: дільниця № 1 дільниця № 2 очисні роботи в тому числі дільниця № 3 дільниця № 5	погрузочні машини комбайни комплекс, <1000 т струговий >1000 т	6621 3880 2741 19319 7901 11418	4201 2605 1596 6397 2266 4131	- - - - - -	666 440 226 1240 675 565	14274 10465 3809 14105 6207 7898	1284 941 343 1270 559 711	2087 1279 808 13239 7730 5509	- - - - - -	24932 17005 7927 49173 23072 26101
ІІ. Інші процеси в тому числі: шахтний транспорт вентиляція осушення		2380 7443 2465 1012	5527 1105 920 705	- - - -	7520 1340 1441 218	4547 16307 3050 5200	4370 1468 275 468	1468 3652 245 71	-	25812 30212 7476 6969
ІІІ. Витрати по дільницях загально шахтові вартість послуг		- 216 3336	- - 200	160 - -	120 114 260	45944 6930 7800	4134 624 702	28206 3200 3540	- - -	78564 11084 15638

Витрати на утримання цехів і дільниць на поверхні диференційовані по наступних процесах: підйом, технологічний комплекс на поверхні, котельня, компресорна, механічний цех, електроцех, господарський цех і інші підрозділи в залежності від специфіки умов і організації структури шахти.

В третьому розділі показують загально шахтові і централізовані витрати і визначаються собівартість по шахті в розрізі всіх елементів, , а саме: матеріали, паливо, електроенергія, заробітна плата, нарахування на зарплату, амортизація і інші грошові витрати.

Собівартість по шахті в цілому визначається як всього витрат по дільницях, інших структурних підрозділах, загально шахтових і централізованих витрат.

Вартість послуг, наданих основною діяльністю шахт своєму капітальному будівництву і капітальному ремонту, відноситься на відповідні рахунки по прямому призначенню. У випадках, коли прямо віднести неможливо, вартість послуг розподіляються пропорційно сумам валових витрат на добування вугілля по елементах витрат.

Звід витрат ск4ладається за даними журналів-ордерів, відомостях нарахування заробітної плати, накопичувальних відомостей витрачання матеріалів і інших бухгалтерських документів. Після цього забезпечується достовірність показників собівартості видобутого вугілля по дільницях і інших структурних підрозділах, відділах виробничих процесів і шахті в цілому.

Важливою умовою зменшення витрат на добування вугілля є технічний процес, покращення використання гірничої техніки, застосування більш раціональної технології і організації виробництва.

Система обліку витрат на добування вугілля по дільницях і процесах дозволяє визначити економічну ефективність того іншого способу виїмки, виявити вплив на собівартість виконання різних розділів плану організаційно-технічних заходів, механізації і автоматизації виробничих процесів.

Висновки

У курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення теорії та практики бухгалтерського обліку і аудиту затрат та калькулювання виробничої собівартості продукції на підприємствах вугільної промисловості. Сформульовано положення теоретичного, методичного та науково-практичного характеру, що відображують вирішення основних завдань відповідно до поставленої мети.

Отже, з даної курсової роботи можна зробити такі висновки, що:

1. Методика й організація обліку і аудиту затрат на виробництво і калькулювання собівартості вугільної продукції залежать від організаційно-технологічних особливостей процесу видобутку вугілля. З цією метою в роботі обґрунтовано основні аспекти формування методики внутрішньогосподарського обліку затрат вугледобувних підприємств.

2. Недостатня розробленість питань, пов'язаних з економічною сутністю категорій витрати (видатки) та собівартістю потребувала подальшого дослідження та узагальнення сутності затрат, їх змісту, структури, ролі та впливу на калькулювання собівартості продукції вугледобувних підприємств.

3. Критичний аналіз сучасних наукових джерел та практики обліку дав змогу визначити науковий підхід до розкриття економічної сутності затрат і на підприємствах вугледобувної промисловості. Доведено, що категорія “затрати” на підприємствах вугледобувної промисловості має ширше значення, ніж “видатки”, оскільки охоплює весь господарський процес, пов'язаний з використанням ресурсів і з функціонуванням підприємства. Обґрунтовано необхідність розрахунку та використання в діяльності підприємств показника “ефективність витрат” - комплексного показника, який визначається порівнянням величини затрат і величини отриманої вигоди, отриманої в результаті здійснення цих затрат.

У результаті вивчення методики бухгалтерського обліку затрат і калькулювання собівартості продукції вугледобувних підприємств автором розроблені методичні рекомендації з удосконалення:

- класифікації затрат вугледобувних підприємств;

- методики фінансового обліку затрат за напрямами їх поділу;

- методики внутрішньогосподарського обліку затрат за системами та прийомами їх обліку, за методами:

- повних затрат та калькуляції повної собівартості продукції;

- неповних затрат і калькулювання урізаної собівартості продукції.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996.

2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

3. Типове положення з планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1996 року № 473.

4. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного кабінету промислової політики України від 2 лютого 2001 року № 47.

5. Войтенко Т., Вороная Н. Усе про облік витрат на виробничому підприємстві. – Х.: Фактор, 2005. – 268 с.

6. Игумнов Ю. С. Учет и калькулирование себестоимости в промышленности. И.: Недра, 1974. – 188 с.

7. Калькуляция себестоимости в промышленности: Учебник / Под ред. Проф. А. Ш. Моргулиса. – М.: Финансы, 1980. – 288 с.

8. Калькуляция себестоимости в промышленности: Учебное пособие В. А. Белобородова, А. П. Чечета, В. Т. Слабинский. – 2-е узд., перероб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 279 с.

9. Ластовецький В. О. Проблеми галузевого обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - № 9. – с. 29-32.

10. Мареви Т. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - № 12. – с. 19-25.

11. Новиченко П. П. Учет и калькулирование себестоимости продукции в важливих отреслях промишленности. М.: Економика, 1970. – 191 с.