ПЛАН

ВСТУП

І Частина. Художнє конструювання побутових виробів.

1. Особливості художнього конструювання побутових виробів.

2. Утилітарні та естетичні властивості виробів.

3. Ергономічні вимоги.

4. Вихідні принципи класифікації електротехнічних виробів, як об’єктів дизайну.

ІІ Частина. Маркетинговий підхід до розробки та реалізації промислових виробів.

1. Від ідей нового товару – до комерційного його виробництва.

2. Життєвий шлях товару.

ІІІ Частина. Виготовлення макетів.

1. Об’ємне проектування.

2. Види макетів.

3. Матеріали та техніки виготовлення макетів і моделей.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК

ВСТУП

Тема моєї кваліфікаційної роботи „Особливості художнього конструювання електротехнічних виробів, як об’єктів дизайну”.

Метою даної роботи є вивчення літератури, відбір відповідної інформації, виявлення нових підходів до роботи.

Адже на протязі всієї історії розвитку культури, людина намагалася покращити своє життя, створюючи красивими і зручними всі необхідні речі – одяг, житло, посуд, засоби виробництва. Тому співвідношення краси з утилітарними якостями на протязі віків залишається головною метою людини.

Завдання даної роботи – розробити макет електровиробу, який повинен мати нову, ще не існуючу форму. Але перш за все треба звернути увагу на те, які фактори впливають на зміну старої і створення нової форми. Адже будь-який промисловий виріб має свою історію, для нього характерна певна еволюція зовнішньої форми і ми можемо проаналізувати, які фактори і як швидко впливають на зміну форми, конструкції і інші властивості тієї чи іншої речі. Візьмемо, наприклад, такі сучасні промислові вироби: електропраска, електрочайник, пральна машина, магнітофон та інші. Ці речі мають різний „вік”, але кожна з них перетерпіла досить значні метаморфози, доки присвоїла той вигляд, який надає їй сьогодні конструктор чи художник.

Магнітофон, електрочайник, міксер змінили свою зовнішню форму під впливом розвитку науки і техніки, які безсумнівно грали провідну роль в еволюції тієї чи іншої речі. Однак суттєвий вплив на зміну її форми здійснювали і багато інших факторів – історичні, соціально-економічні, політичні, психологічні.

У різних виробах еволюція форми протікає по різному. У деяких за короткий час форма здійснює великі зміни, а в других дуже довгий час майже не змінюється.

Швидко і закономірно змінювалися форми, які підкорювалися потребам технічного прогресу.

В реальний час, створивши нову річ, художник-конструктор старається надати їй форму найбільш відповідну її функції і значенню. При цьому вона не тільки повинна виконувати свою функцію, а і органічною формою, кольором, матеріалом вписуватися в навколишній світ.

І ЧАСТИНА. 1.1. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ.

При розробці конструкцій і форм ряду побутових виробів необхідно враховувати періодичність (чи сезонність) і тривалість їхнього використання, забезпечення безпеки людини при користуванні цими виробами, можливість їхнього дрібного ремонту в домашніх умовах (розбірність, склад домашнього набору інструментів), зручного приєднання виробів до відповідних мереж – електричних.

При аналізі побутового процесу художник-конструктор повинен виявити нові функціональні якості, які варто додати виробу, щоб підвищити зручність користування їм (наприклад, лампочка в холодильнику чи швейній машинці), а також визначити, чи можна додати йому додаткові функції (наприклад, холодильник-стіл).

При розробці нових зразків побутових виробів з механізмами треба прагнути до максимального зменшення розмірів більшої частини механізмів. У таких виробах є функціонально необхідні розміри (площа телевізійного екрана, довжина ручки пилососа, ємність холодильника та ін.), але є габарити, обумовлені лише розмірами механізму, наприклад, заміна радіоламп напівпровідниками істотно впливає на зовнішній вигляд даного виробу.

Одна з найважливіших задач художника-конструктора – створення естетично виразних властивостей форми побутового виробу, що залежать від його функціонального призначення, технології виготовлення, матеріалу. Але задача досягнення абсолютної відповідності форми виробу його функції може мати лише теоретичне значення, тому що визнання функціонального призначення визначальним для роботи художника-конструктора над формою приведе фактично до визнання того, що кожній функції може відповідати лише одна єдина форма. Такий висновок, до речі, анітрошки не підтверджуваний історією розвитку художнього конструювання, міг би загальмувати новаторські пошуки виразної форми побутового виробу, що у дійсності, крім утилітарної функції, залежить ще від цілого ряду найрізноманітніших умов.

Психологія сприйняття естетичних характеристик форми виробу в домашніх умовах значно відрізняється від її сприйняття на виробництві. Квартиру людина сприймає як своє побутове оточення. Тому цілком природне прагнення додати виробам побуту, у тому числі і побутовим механізмам, „нетехнічну” форму, продиктовану, очевидно, не тільки консервативністю побуту, але й особливостями психологічного стану людини в домашній обстановці. Стан "розкутості", зняття психологічної напруги, відчуття інтер'єра квартири як своєрідного "початку координат" у просторі міста впливають на сприйняття естетичних якостей виробів. Навіть освітленість, колір, фактура у побутових умовах можуть сприйматися трохи інакше, чим на виробництві.

У психологічному відношенні до зовнішньої форми телевізора і холодильника, до їхньої ролі у вигляді інтер'єра, очевидно, ще збереглося багато чого від поглядів того часу, коли вони були рідкістю і служили предметом гордості, а для деяких минулого чимось начебто символу матеріального статку. Такому відношенню сприяло і художньо-конструкторське рішення побутових виробів: холодильники (наприклад, ЗІЛ, "Ока" робили громіздкими по габаритах і злитому багатозначними по формах, як би спеціально призначеними для розміщення в "червоному" куті загальної кімнати). Що з'явилися в продажі холодильник-стіл "Снайга" і холодильник "Сарма" (навісний чи сполучений з кухонним столом у єдиному блоці) не користуються великим попитом, хоча по всім художньо-конструкторським даним вони більш зручні, більш раціонально розміщаються в кухні, легко доступні і являють собою і робоче місце, і ємність.

До психологічних особливостей сприйняття естетичних властивостей побутового виробу відносяться і своєрідність інформаційної, комунікативної ролі форми виробу в побуті. В одних випадках засобу візуальної комунікації перестають бути потрібними в міру освоєння людиною даного виробу, тому що на зміну таким засобам приходять рефлекторні звички (особливо в чисто утилітарних процесах), а в інші, навпаки, зростає роль написів, кольору, символів у виробах техніки (телевізор, приймач, електропраска з регулятором).

При проектуванні побутових виробів варто враховувати, що людина не тільки по-іншому сприймає художню форму виробів, а психологічно поводиться не так, як на роботі, тому що в його діяльності відсутній елемент зовні вираженої обов'язкової необхідності виконання тих чи інших процесів. Крім того, у домашніх умовах безпека користування механізмами з різними пристосуваннями повинна бути не тільки не нижче, але навіть важча, чим на виробництві, тому що увага людини постійно відволікається різними домашніми справами.

Перед художником-конструктором, що проектує побутові вироби, стоїть задача задовольняти численні суперечливі вимоги, зв'язані зі специфікою використання промислових виробів у побуті. Розуміння ролі цих протиріч має величезне значення для вироблення в художника-конструктора правильної методики проектування.

При усій величині розмаху житлового будівництва в нашій країні збільшення кубатури і корисної площі квартири в розрахунку на одну людину відстає від росту загальної кубатури, що з’являються щороку нових побутових виробів. Це протиріччя дотепер не виявляється в гострій формі тільки тому, що рідко можна знайти квартиру, де виявилися б зібраними разом усі необхідні побутові вироби, що випускаються нашою промисловістю, Але з підвищенням матеріального рівня кожна родина одержить можливість здобувати усе більшу кількість нових типових побутових виробів. Надалі науково-технічний прогрес дозволить перетворити багато побутових виробів у предмети повсякденного побуту.

Художник-конструктор повинен зрозуміти, які саме побутові вироби можуть бути найбільш різноманітні. Відноситься ля це, наприклад, до санітарно-технічного і кухонного устаткування чи мова йде про речі, призначених для інших функціональних процесів. Далі в кожному конкретному випадку важливо з'ясувати, по яких ознаках зовнішнього вигляду виробів людина найбільше гостро сприймає їхню розмаїтість: за формою, фактурою, кольором. Аналіз показує, що в цілому ряді випадків можна змінювати не форму виробу (саме вона і зв'язана з машинною технологією виробництва), а його колір, чи фактуру малюнок.

У масових побутових виробах людина цінує майстерність художника-конструктора з погляду створення комфорту й одержує емоційне враження від форми виробу, по якій певною мірою він може судити про досягнення в даній області виробництва. У цій узагальненій формі інформації і полягає особлива принадність для людини, що відчуває себе співучасником суспільного прогресу.

У процесі проектування побутових виробів велике місце займає наукова розробка розрахована на певний строк оптимальної номенклатури побутових виробів. При цьому враховуються існуючий рівень виробництва і матеріальні можливості масового споживача. Задача художників-конструкторів разом з інженерами-проектувальниками створити максимальний асортимент виробів того чи іншого типу, що задовольнив би різні потреби. Кінцеві результати наукових досліджень формулюється в завданнях художник-конструктор, тому що на підставі саме таких даних виявляється попит, визначається потреба в нових виробах.

У процес художнього конструювання входить і творче осмислення завдання (уточнення мети, умов використання виробу і шляхів рішення задачі), і аналітичний етап (визначення кінцевого ідеального результату, виявлення основного суперечливого), і етап пошуків основного протиріччя (можливості усунення протиріч, варіанти різного підходу до рішення – використання "обхідних" чи прийомів "зворотних" рішень, з'ясування можливостей зміни умов використання даного виробу), і завершальний етап (художньо-конструкторська розробка основного варіанта рішення).

Особливості функціонального призначення пред'являють до побутових виробів, а отже, і до методики їхнього конструювання ряд специфічних вимог.

Вузького фахівця часто зв'язують звичні схеми, як би "блокуючи" шляхи, що ведуть до принципово нових рішень. И.П.Павлов відзначав, що в таких умовах даються взнаки звичайні стереотипність і упередженість. Художник-конструктор, що відносно легко переборює слабості мислення в багатьох областях промислового виробництва, у сфері побутового устаткування виявляється більш уразливим. У багатьох випадках при модернізації виробу його прототип має обмежені можливості розвитку, що сковує творчу уяву художника-конструктора. Легше буває перебороти вплив традиційного рішення в тому випадку, якщо художник-конструктор приймає як вихідну модель спрощену схему ідеального кінцевого результату. Тому при проектуванні побутових речей, особливо якщо поставлена задача створити принципово новий виріб, потрібно використовувати "обхідні" прийоми пошуків оригінального рішення.

Потреба в нових типах виникла давно, а можливість виготовлення з'явилася ще в перші, десятиліття нашого століття. Причини такого запізнювання нових ідей у тім, що художники-конструктори за відправну крапку своїх пошуків приймали традиційні типи виробів, що існували. Як би правильне завдання не було сформульовано, воно завжди містить невирішені чи навіть невиявлені протиріччя, тому важливо в процесі проектування уточнювати, а можливо, і істотно змінювати сформульовані там положення. Творчого відношення особливо вимагають ті пункти завдання, де говориться про шляхи рішення поставленої задачі.

Розробляючи побутові вироби, художник-конструктор повинен уміти виділити головні вимоги, підкоривши їм інші. Так, навряд чи їсти необхідність неодмінно домагатися дуже високого ступеня економічності витрати енергії в побутових приладах, що працюють мізерно малий термін (натирач підлоги, прилад для сушіння волосся і т.д.). Незначне зниження чисто технологічних вимог іноді дає можливість різко підвищити функціональні якості виробу.

Один із шляхів створення принципово нового побутового виробу полягає в тім, щоб узагалі не проектувати даний виріб як самостійний елемент. Часто буває корисніше проаналізувати всі існуючі в минулому аналогічні вироби не для того, щоб створити удосконалений зразок, а для того, щоб повернутися до вихідної точки. Зараз санітарно-технічне устаткування і пральні машини проектуються окремо. Цей побутовий прилад практично нікуди ставити в економічній по площі квартирі. Якщо ж пральну машину розглядати як елемент санітарно-технічного устаткування квартири і проектувати в комплексі з ним, то, можливо, що вона перетвориться в пристосування для ванни, буде убудованої чи підвісною.

При створенні нових типів побутового устаткування художники-конструктори не завжди враховують конкретні місця розміщення даного виробу в квартирі, особливо тоді, коли розробляються елементи устаткування для таких невеликих по площі приміщень квартири, кухня, ванна. Висота холодильника і спосіб відкривання дверцята такі, що його важко включити в раціональний фронт кухонного устаткування. Пральні машини, що повинні розміщатися в тісному просторі ванної кімнати, часто мають ручки керування, шланги й інші деталі, розташовані з трьох чи чотирьох сторін, через що машину важко поставити до стіни, у кут, а тим більше вмонтувати в нішу.

У побутових умовах, де виробами користуються не тільки фізично здорові і працездатні дорослі члени родини, але і старі люди, підлітки, діти, дуже важливо враховувати все що пересуваються чи стерпних виробів. Тим часом багато виробів, що випускаються, невиправдано важкі, причому в ряді випадків не використовується можливість пристрою роликів, що полегшують переміщення по квартирі.

Зниження ваги побутових виробів при максимальному використанні нових легких матеріалів повинно бути постійною турботою художника-конструктора.

Дуже поширена помилка, що полягає в тім, що кожен побутовий виріб, що створює художник-конструктор, він звик розглядати як самостійний добуток. Тому багато речей важко включити в художній вигляд інтер'єра, тому що вони претендують на роль композиційного акценту, порушуючи єдність інтер'єра.

Ще одна помилка, на яку хотілося б звернути увагу художників-конструкторів, зв'язана з недостатнім розумінням об'єктивних закономірностей формоутворення. Тут важливо відзначити два основних моменти: зв'язок сучасної форми з традиційною і зв'язок форми з функцією. Обидві проблеми не знаходять задовільного рішення в багатьох побутових виробах. Помилки в цій області властиві, мабуть, усьому сучасному дизайну. Т. Мальдонадо вважає, що широко розповсюджена в недавньому минулому "теорія про можливість абсолютного збігу форми виробу і його функцій" безнадійно застаріла в тому що форма будь-якого виробу - це результат тривалого історичного розвитку, хоча вона не є єдино можливою і буде змінюватися.

1.2. УТИЛІТАРНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ВИРОБІВ

Людина є частиною природи і зв'язаний з нею повсякденно й органічно. Найбільше наочно цей зв'язок виявляється у творчій діяльності людини при розкритті органічної і неорганічної структури природи, особливо при розкритті її біотайн.

Основу нової науки біоніки складають дослідження з модулюванню живих систем і використанню цих систем у техніку при розробці різних конструкцій, приладів, машин і іншої промислової продукції — чи стандартів продукції, що складає з окремих стандартних елементів.

Який же зв'язок може бути між стандартом і природою? Автор книги «Краса і стандарт» Г. Б. Борисовский порівнює природу з величезним космічним заводом, що безупинно поставляє виробу «масового серійного виробництва» — людей, курей, мурах, метеликів, берези, сосни і т.п. Ці «вироби» масового виробництва дійсно являють собою своєрідні серії, що складаються як би з однакових стандартів. Здається, що ці стандарти у своїх серіях всі абсолютно однакові й одноманітні. Однак у дійсності це не так — кожен стандарт строго індивідуалізований. У світі немає в тій чи іншій серії абсолютно однакових чи майже однакових стандартів. Здається, що всі люди однакові, точно так само, як і дерева, квіти й інші представники тваринного і рослинного світу. У дійсності це не так. На земній кулі немає абсолютно однакових людей, курей, беріз і т.д.

Усе створене природою носить індивідуальний характер, усі — нескінченно різноманітно.

Відомий англійський фізик, лауреат Нобелівської премії Джорж Томсон затверджує, що масове виробництво здійснюється природою і являє собою найглибшу з наукових істин. Він вказує на «принцип масового виробництва», посилаючись на закони збереження маси й енергії й інші закони, що лежать в основі будівлі Всесвіт.

«Стандартизація» у Всесвіті по Г. Б. Борисовскому виглядає так.

Продукція природи заснована на трьох основних «стандартах» — електроні, протоні і нейтроні. Сполучаючись один з одним, вони утворять просторові системи — атоми, причому дванадцять з них складають 99,5% усієї земної кори і навколишньої її атмосфери з всім органічним і неорганічним світом. Отже, земна куля в основному складається з дванадцяти елементів, що, у свою чергу, взаємно сполучаючись, утворюють безмежну кількість молекул речовини.

Органічна хімія побудувала новий світ речовин поруч з колишнім. Відомо більш трьох мільйонів органічних речовин — природних і синтетичних. Незважаючи на розмаїтість властивостей цих речовин, вони побудовані принципово однаково, а саме: атоми в їхніх молекулах з'єднані між собою хімічними зв'язками.

Такий спосіб з'єднання атомів і їхніх угруповань є фундаментальним будівельним принципом органічної хімії.

Такі науки, як молекулярна біологія, біофізика, біохімія й інші, по-різному пояснюють процес життєдіяльності і перетворення речовин, однак повне розкриття таємниці цього процесу в органічному і неорганічному світі ще переду.

Продукція, створювана природою, різко відрізняється від продукції, створюваної людиною. Весь великий матеріально-предметний світ, що оточує людину, є другою природою. Утвір архітектури і містобудування, велика сфера дизайну (знаряддя праці, засобу транспорту, всіляке устаткування науково-дослідних і навчальних інститутів, що пишуть пристрої і друковане устаткування, спортивний інвентар і асортимент предметів побуту) — усе це дійсно друга природа, заснована на стандартах, створених людиною.

Проводячи деяку аналогію між методом стандартизації, властивій природі, і методом стандартизації, здійснюваної людиною, принципи, по яких людина створює стандарти, умовно можна вважати наступними:

а) масова продукція другої природи в сфері архітектури і дизайну повинна створюватися на обмеженій кількості стандартів;

б) сполучаючи стандарти один з одним по визначеній строгій системі, необхідно робити нову відмінну продукцію і різні речовини, домагаючись при цьому максимальної користі і краси.

Немає необхідності всю промислову продукцію відносити до сфери дизайну і застосовувати метод художнього конструювання. Окремі стандарти в техніці як елементи системи і багато утилітарно-технічних виробів (автоматизовані системи, вузли механізмів, гайки, болти, цвяхи) виконують тільки робочу функцію на виробництві й в експлуатації. Тут важливі конструктивно-технічні й економічні показники, індустріальність виготовлення, якість конструкцій і матеріалів, трудові витрати й інші утилітарні властивості виробу. Якщо ж стандарти промислових виробів безпосередньо обслуговують людини, то до них, крім утилітарно-функціональних вимог, пред'являються ідейно-естетичі і соціально-утилітарні вимоги. Цим виробам притаманна художня виразність і образ.

Таким чином, до одних стандартних виробів пред'являються вимоги тільки утилітарно-функціональні, а до інших ще і естетичні.

Для наочності розглянемо один експеримент про питому вагу утилітарних і естетичних якостей (користі і краси) п'ятнадцяти різних стандартних виробів.

У приведеному експерименті брало участь 20 чоловік — інженери, архітектори і художники, конструктори, що проводять експертизу і ведуть розробку проектів виробів культурно-побутового призначення.

Усю продукцію, виготовлену людиною, можна класифікувати з обліком її утилітарно-функціональних, конструктивно-технічних, економічних, соціальних і ідейно-естетичних якостей.

Визначення утилітарних і естетичних якостей шляхом коефіцієнтів вагомості,— це тільки один зі способів оцінки. Існують і інші методи кількісної оцінки естетичного рівня виробів, що викладені в спеціальній літературі.

1.3. ЕРГОНОМІЧНІ ВИМОГИ

Сфера додатка ергономіки дуже різноманітна — вона охоплює фактично усі види техніки. Основні її принципи поширюються не тільки на знаряддя праці, але і на весь асортимент промислових виробів, включаючи побутові.

Не вдаючись докладно в окремі розділи ергономіки, з відомим ступенем умовності можна виділити три характерних відповідності між різними особливостями; людини і якістю промислових виробів у процесі їхнього виготовлення: антропометричне, психофізіологічне і естетичне.

Антропометрична відповідність виробів характеризується правильно обраними параметрами конструкції з погляду анатомічних особливостей людського тіла— його розмірів, маси, фізичної сили, можливостей руху з урахуванням робочого положення і користування виробом в експлуатації.

Фізіологічна відповідність виробів визначається особливостями почуттів людини — зору, слуху, дотику (чутливості токтильної, температурної, болючий) і нюху.

Вивчення функцій людського організму дає можливість правильно врахувати вимоги, що визначають оптимальні умови для різних психофізіологічних процесів, що відбуваються під час праці і відпочинку.

Естетична відповідність виробів — це емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з погляду естетики (гармонійність, пропорції, колір, масштабність) при повній відповідності виробу функціональному призначенню.

1.4. ПРО ВИХІДНІ ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЙ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНИХ ВИРОБІВ ЯК ОБ'ЄКТІВ ДИЗАЙНУ

Вихідні принципи класифікації виробів, речей, споруджень, що сукупно утворять предметне середовище, є одним та істотним елементом проблеми проектування. И.В.Федоров і С.С.Сомів виявили ряд труднощів, що виникають у теорії і практиці дизайну через відсутність загальної класифікації виробів і їхніх властивостей. Про це ж говорить Т.Борисова.

Необхідна складова частина художнього конструювання - порівняльна оцінка рівня споживчих властивостей як знову створюваного виробу, так і його прототипів щодо ряду еталонних речей. Формоутворення предмета зв'язане зі знанням про групи типових форм, структур і виявлених принципів цього процесу. Художнє конструювання може бути ефективним лише при наявності системи знань про предмети, що є його об'єктами. Нагромадження таких звань про всю сукупність предметів, а надалі і про предметне середовище в цілому практично неможливо без їхньої художньо-конструкторської класифікації.

Як указує С.С.Рожева, наукова класифікація – широко розповсюджений і ефективний засіб організації пізнавальної діяльності, виділення й організації предмета дослідження. У цьому змісті наукова класифікація допомагає зібрати новий фактичний матеріал, розчленувати і специфікувати пізнавальні задачі і дослідницькі процедури, виробити єдину наукову термінологію, служить базою для відкриття нових об'єктивних закономірностей. Усі знову одержувані знання як би нанизуються на відповідні класифікаційні стрижні, утворивши предметно-типологічну структуру знання.

Нарешті, наукова класифікація являє собою структуру, пристосовану до керування процедурами переносу знання. Такі процедури забезпечують колосальну економію пізнавальних можливостей, рятуючи людство від необхідності пошуку інформації про одиничні об'єкти, про кожне з них окремо.

Розбираючи питання про класифікацію електротехнічних виробів як об'єктів дизайну, необхідно насамперед виділяти ці об'єкти, визначити предмет дослідження.

У 1969 р. на V конгресі міжнародної ради суспільства по художньому конструюванню Ю.Б.Соловйов визначив дизайн як сферу творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини. Ця мета досягається шляхом перетворення форми виробів, створюваних засобами індустріального виробництва. До "формальних якостей" виробів відноситься не тільки своєрідність їхнього зовнішнього вигляду, але головним чином структурні зв'язки, що додають системі необхідну функціональну і композиційну єдність.

У тезах "Основи технічної естетики" говориться про два етапи розвитку дизайну: про сучасний, предметом якого є окремі промислові вироби і їхні споживчі якості, і про перспективний, вивчаюче предметне середовище в цілому, про "тотальний дизайн".

Ряд авторів розширює поняття предмета дослідження дизайну. Т.Борисова говорить про дві задачі, зв'язаних із класифікацією і виникаючих перед технічною естетикою і товарознавством у зв'язку з проблемою оцінки якості товарів. Перша з них – класифікація властивостей товарів, що Т.Борисова зв'язує з розробкою науково обґрунтованих критеріїв споживчих властивостей товарів народного споживання. "Без класифікації споживчих властивостей, не можна підійти до їх вивчення". Підійти до наукового формування асортименту виробів можна лише, розробивши наукову класифікацію товарної маси в країні.

Ю.С.Сомів і М.В.Федоров, виділяючи два напрямки розробки класифікації, предметне середовище і властивості виробів, окреслюють коло властивостей, що є предметом дослідження дизайну: суспільна корисність, зручність, краса – і поєднуваних поняттям "споживчі якості".

Підсумовуючи викладене, можна думати, що об'єктом наукової класифікації в дизайні повинна бити предметне середовище, утворена сукупністю індустріально вироблених виробів, що знаходяться в групових структурно-функціональних зв'язках. Така класифікація повинна систематизувати зведення як про взаємозалежне предметне середовище в цілому, так і про споживчі властивості складових її груп предметів і про окремі предмети.

Таке первинне виділення предмета дослідження може представитися недостатнім, оскільки виникає розрив між виділеним предметом дослідження й емпіричним матеріалом, накопиченим технічною естетикою та художнім конструюванням, утримуючим деяку кількість незафіксованих у предметі розчленувань досліджуваних об'єктів. Усі ці розчленовування в силу їхнього неорганізованого характеру не можуть бути безпосередньо перенесені з емпіричного матеріалу в наукову класифікацію.

Використовуючи результати проведеного С.С.Роговий аналізу, можна показати, що структура знання, організованого при новій класифікації, складається з двох блоків - діагностичного і стерпного знання. Вона утворить предметно-типологічну структуру звання, одним з видів якої є предметно-категоріальна структура. Однак на першому, сучасному етапі, коли здійснюється пошук закономірності утворення класів, коли йде нагромадження, фіксація фактів, що емпірично спостерігаються, процедура побудови класифікації здійснюється не як процес логічного виведення наслідків з деякої логічної підстави, а як фіксація факту, що емпірично спостерігається, угруповання об'єктів у пізнавальній і практичній діяльності.

Докатегориальна класифікація вже виникла в дизайні. Емпіричне нагромадження знань і угруповань об'єктів ще не дає, як це буде показано далі, можливості створити завершений керуючий блок, заснований на знанні закономірності утворення класів. Проте накопичений обсяг цих знань для окремих груп речей дозволяє запропонувати вихідні принципи наукової класифікації категоріального типу хоча б тієї частини предметного середовища, що утвориться цими групами,

Електротехнічні вироби побутового призначення - одна з тих груп речей, по яких кількість емпіричних зведень вже зараз дозволяє почати роботу з класифікації цих виробів як об'єктів дизайну. Один з експериментів був проведений з цією метою в серпні 1970 р. на відомчій виставці електротехнічних виробів народного споживання. Особливості організації цього експерименту дозволили залучити 73 експертів для визначення часткової вагомості споживчих властивостей (естетичних і ергономічних) 48 типів виробів. Висновок давали групи експертів для кожного типу виробів, а всі експерти – для виробів типопредставників кожної з груп. Для виявлення закономірностей при аналізі отриманих емпіричних даних була прийнята пропозиція про угруповання досліджуваних виробів у класифікаційній структурі "функція-середовище". При цьому основна частина виробів віднесена до функціонального класу "технічного обслуговування людини".

Угруповання середовища розміщені по ступені наростання престижності відносних до них речей і по їхньому масштабі щодо людини. Назви обрані умовно. Так, під особисто-престижною групою передбачається та частина предметів, для яких вимоги до рівня естетичних, а в інших випадках і ергономічних властивостей, в значній мірі визначаються не умовами побуту, а особистими смаками людини. Житлова група асоціюється з предметним середовищем житлових приміщень. Зона обслуговування розділена на дві групи – допоміжні і службові предмети – по ступені їх опосередкованості людиною, рівню престижності. У службову групу входять також предмети, розташовані чи використані звичайно поза будинком (наприклад, устаткування особистого чи гаража інструменти для дачного саду).

ІІ ЧАСТИНА. 2.1. ВІД ІДЕЇ НОВОГО ТОВАРУ ДО КОМЕРЦІЙНОГО ЙОГО ВИРОБНИЦТВА

Створити новий товар — нелегка й ризикована справа. За даними багатьох досліджень, на ринку товарів широкого вжитку зазнають невдачі 40% усіх новинок, що пропонуються. На ринку товарів промислового призначення — 20%.

Ось приклад однієї з найдорожчих товарних невдач усіх часів. Це сталося у 1957 р., коли на ринок було випущено автомобіль „Едзел” фірми „Форд”.

Уже на початку 50-х років фірма „Форд” відчула необхідність поповнення свого асортименту новою моделлю. У ті роки частина володарів „Фордів”, яким вдавалося стати дещо багатшими, купуючи дорожчі авто, віддавали перевагу виробам конкурентів „Форда”. На той час ними були “Понтіак”, “Бьюїк” і “Олдсмобіль”, які випускала фірма “Дженерал моторс”. Більш дорога модель фірми „Форд” — „Меркурій” їм не подобалася, а елегантний фордівський „Лінкольн” був для них надто дорогим.

Треба було створити авто середнього класу вартості, яке було б привабливим для збагатілих володарів звичайних „Фордів”. Фірма, не шкодуючи грошей, вклала їх у створення „Едзел”.

Однак операція не вдалася. Автомобіль продавався погано. Фірма „Форд” змушена була зняти його з виробництва у 1959 р.

Чому ж „Едзел” зазнав невдачі? По-перше, багатьом споживачам він виявився не до вподоби. Композиція передньої частини авто була вертикальною, а задньої — горизонтальною, неначе над протилежними кінцями його працювали різні групи дизайнерів. До того ж вельми чудернацький вигляд решітки радіатора давав привід для жартів із фрейдистським нахилом. По-друге, фірма „Форд” рекламувала „Едзел” як автомобіль нового типу. Одначе споживачі не вбачали в ньому новини. Для них він став просто черговим автомобілем середнього класу вартості. По-третє, поспішаючи випустити новий автомобіль, фірма „Форд” слабше пильнувала якість виготовлення. Отож багато „Едзелів” виявилися із браком.

Невдалим був і час виходу авто на ринок. „Едзел” заявився у 1957 р., коли в економіці намітився глибокий спад. Людям потрібні були дешевші машини й вони почали купувати „Фольксвагени” та модель „Рамблер” корпорації „Америкен моторс”. Публіка різко негативно реагувала на блискучі, хромовані „автомобілі з претензією” типу „Едзел”.

Врешті-решт фірма „Форд” на моделі „Едзел” зазнала збитків у 350 млн. дол. Отож розробка нового виробу потребує ретельного ставлення до маркетингових досліджень. Для того щоб зменшити ймовірність провалу, розробники нового товару повинні увесь час культивувати настанову на виявлення прихованих за будь-яким товаром потреб покупця. Треба знати, що продаються не властивості товару, а вигоди від нього.

Розглянемо приклад розробки нового промислового виробу. Припустимо, що автомобілебудівник знайшов шлях створення електромобіля, який може рухатися зі швидкістю 90 км на годинну й проходити 200 км до чергової підзарядки. За оцінками того автомобілебудівника, експлуатаційні витрати електромобіля будуть майже вдвічі менші, ніж у звичайного авто.

Це є: ідея товару. Одначе товарних ідей споживачі не купують. Вони купують товар. Завдання розробника — проробити певну кількість ідейних задумів, оцінити її відносну привабливість, обрати кращий з них і довести його до стадії виробництва.

Серед товарних задумів електромобіля можуть бути такі:

Задум 1. Недороге міні-авто, призначене для поїздок лише у межах міста на невеликі відстані.

Задум 2. Електромобіль середніх розмірів і середньою вартості на роль універсального сімейного автомобіля.

Задум 3. Малогабаритне авто спортивного вигляду середнього класу вартості, розраховане на молодих людей.

Необхідно перевірити задуми. Це передбачає випробування задуму на групі людей, які вважаються потенційними споживачами, їх просять висловити свою точку зору на відповідний задум у вигляді відповідей на такі запитання: Чи зрозуміло вам задум електромобіля? У чому ви вбачаєте вигоди електромобіля порівняно зі звичайним” авто? Чи зможе електромобіль вдовольнити вашу нужду? Хто братиме участь у прийнятті рішення про можливість купівлі? Чи купили б ви?

Відповіді гіпотетичних споживачів допоможуть визначити, який варіант задуму має більшу притягальну силу. Припустимо, що на питання про намір здійснити купівлю 10% споживачів відповіли „Так”, а 5% — „Можливо”. Розробники товару співвідносять ці цифри з відповідною загальною чисельністю представників конкретної споживацької групи та розраховують обсяг збуту. Щоправда, у цьому разі розрахункові величини будуть суто орієнтовними, оскільки люди не завжди втілюють у життя наміри, які висловлюють.

Припустимо, що якийсь варіант задуму товару з успіхом подолав етап аналізу можливостей виробництва і збуту. Після цього починається етап розробки промислового виробу, в ході якого задум повинен перетворитися на реальний товар.

Створений електромобіль повинен мати якомога менше якостей, що можуть сполохати покупця. Він мас справляти на нього враження добре зробленої та безпечної машини. Розробникам необхідно з’ясувати, як саме споживачі вирішують, чи добре зроблено авто. Декотрі, наприклад, мають звичку грюкати дверима й слухати, як це „звучить”. Якщо двері „звучать несолідно”, споживач вважає, що авто зроблено погано.

Коли дослідний зразок готовий, його треба випробовувати. Під час випробувань потенційних споживачів просять зробити пробну поїздку на авто і дати йому оцінку.

Припустимо, що дослідний зразок з успіхом пройшов випробування на запрошених споживачах.. Після цього влаштовують випробування у ринкових умовах, розгортаючи комерційне виробництво. Ринкові випробування дають інформацію для прийняття остаточного рішення про доцільність випуску нового товару.

Якщо фірма починає розгортати комерційне виробництво, то це пов’язано із великими витратами. Треба будувати або брати в оренду цілий виробничий комплекс. Крім того, слід витратити чимало коштів на рекламу й стимулювання збуту новинки.

При входженні до ринку з новим товаром фірма повинна вирішити, коли, де, кому та як його запропонувати.

Коли краще запропонувати? Якщо електромобіль підриватиме збут інших моделей фірми, то, певно, його випуск краще відкласти. Якщо з’явилася можливість зробити додаткові вдосконалення функціонального, конструкційного чи художнього плану, заради цього можна вийти на ринок у наступному році. Фірма матиме рацію, зачекавши й тоді, коли економіка перебуває в стані спаду.

Де краще випускати товар на ринок? Не кожна фірма має впевненість та гроші для виходу з новим товаром відразу на загальнонаціональний чи міжнародний ринок. Доцільніше скласти графік послідовного освоєння ринків. Так, невеликим фірмам треба обрати привабливе для себе місто й провести бліц-кампанію з виходу на його ринок. Далі так само освоювати ринки інших міст.

Кому треба запропонувати новий товар? Свої зусилля щодо стимулювання збуту слід спрямувати на найвигідніші групи споживачів. Необхідно перетворювати їх на прихильників товару, аби вони поширювали про нього гарну інформацію.

Як треба виводити новину на ринки? Перш ніж електромобіль потрапить у демонстраційні зали, бажано заздалегідь провести рекламну кампанію.

2.2. життєвий шлях товару

Випустивши новий товар на ринок, фірма намагається, аби він якнайдовше функціонував.

Одначе „життя” товару не буває вічним. Воно складається з чотирьох основних етапів, а саме: виведення на ринок, зростання, зрілість, занепад.

Етап виведення на ринок — це період повільного зростання збуту у процесі виходу товару. Повільність пояснюється тим, що споживачі не відразу відмовляються від звичних схем поведінки. Якщо новий товар дорогий, то зростання збуту стримується тим, що незначна кількість покупців може дозволити собі його купити. Через великі витрати на виведення товару прибутків на цьому етапі ще немає.

Етап зростання — при успішних справах це період швидкого сприйняття товару ринком і зростання прибутків. На ринку починають з’являтися конкуренти, яких приваблюють нові можливості. Ціни на товар залишаються на тому самому рівні або трохи знижуються із зростанням попиту. Для того щоб максимально продовжити період швидкого зростання ринку, фірма може використати кілька підходів:

підвищити якість нового товару, надати йому додаткових властивостей, випустивши його різновиди:

впити на нові ринки; використати нові канали поширення: переорієнтувати частину реклами щодо поширення відомостей про товар на стимулювання його придбання;

своєчасно знизити ціни аби залучити додаткову кількість споживачів.

Етап зрілості. Він починається тоді, коли темпи зростання збуту товару починають сповільнюватися. Цей етап є найдовшим за часом. Він висуває найскладніші завдання для фахівця-риночника. Сповільнення темпів зростання збуту означає, що у багатьох виробників накопичилися запаси непроданих товарів. Це веде до загострення конкуренції. Конкуренти усе частіше вдаються до продажу за зниженими цінами. Зростають кошти на рекламу, а також асигнування на дизайнерські розробки з метою створення найкращих варіантів товару. Усе це означає зниження прибутків. Найслабші конкуренти не витримують боротьби. Врешті-решт у галузі залишаються лише сильні суперники.

На етапі зрілості треба постійно шукати способи модифікації ринку, товару й власне маркетингу.

Модифікація ринку передбачає намагання збільшити споживання товару, що вже існує. Фахівці шукають нових споживачів, а також способи стимуляції інтенсивнішого споживання товару клієнтами, що вже існують.

Модифікація товару передбачає суто дизайнерські заходи. Дизайнер модифікує промисловий виріб, удосконалюючи різні його властивості: функціональні, конструкційно-технологічні, естетичні. Прикладом витончених дій такого напрямку може слугувати поведінка японських виробників годинників, калькуляторів, копіювальних апаратів тощо. Так, фірма „Соні” постійно вдосконалює свої магнітофони. У галузі автомобілебудування бачимо, як автомобільні фірми усього світу періодично змінюють зовнішнє оформлення своїх моделей для залучення покупців.

Модифікація маркетингу передбачає гнучкі дії, аби своєчасно знизити ціну на товар з метою „перетягування” клієнтури конкурентів, зробити спробу більш дієвої рекламної кампанії тощо.

Однак із часом збут товару неодмінно занепадає. Починається останній етап. Збут може перебувати на низькому рівні й залишатися на ньому впродовж багатьох років. Для фірми збереження у своїй номенклатурі товару, то занепадає, може обернутися значними витратами. Він потребує коштів на виробництво, рекламу, увагу продавців, водночас як це краще спрямувати на організацію виробництва нових, більш прибуткових товарів.

ІІІ ЧАСТИНА. 3.1. ОБ’ЄМНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

У роботі над художньо-конструкторським проектом будь-якого виду промислового виробу необхідно об'ємне проектування. Тому художнє і промислове моделювання варто розглядати як невід'ємну частину всього проектування.

У художнім конструюванні виготовлення моделей (макетів) практикується на всіх основних етапах розробки виробу. У залежності від функціонального призначення і складності об'ємно-просторової будівлі виробу визначається матеріал і технологія виготовлення моделі.

У різних галузях промисловості процес проектування нової продукції й окремих його етапів мають свої особливості. Відповідно різне місце в цьому процесі займає і моделювання. У деяких випадках воно може бути заключним етапом проектування, в інші — проміжним, у третіх — багаторазово повторюваною стадією. Моделі пошукового характеру можуть виповнюватися і на самому початку проектування при виборі варіанта зовнішньої форми нового виробу.

На якому етапі повинна бути створена модель, у якому виді, у якому матеріалі й у якій кількості — це зважується в залежності від задач, поставлених перед чи автором чи авторським колективом.

Здійснення моделі на визначених стадіях проектування завжди ясніше виявляє естетичні і технічні якості виробу. Моделювання допомагає завчасно, до випуску робочих креслень і досвідчених зразків, помітити помилки і непогодженості, що без моделі виявляються часто занадто пізно, іноді вже після прийняття виробу у виробництво.

Обсяг має цілий ряд переваг перед графічним виконанням задуму, тому що дає можливість наочно побачити результат можливого. Як правило, елемент, виконаний по кресленню, завжди вимагає в натурі деякого виправлення. Макетна техніка поряд з образотворчою допомагає розвитку в автора уміння бачити за чи кресленням чи малюнком щирі форми проектованого виробу.

У моделі легко досягти натуральності форми, виявити помилки, визначити потрібну співрозмірність елементів, їхньої пропорції і товщини. Об'ємне проектування розвиває просторова уява. Виконання композиції в обсязі вимагає більшого часу, чим у графіці. Виконати модель по заданій темі без креслення досить важко.

Модель виробу, виконана з будь-якого матеріалу, має більшу наочність, чим креслення. По моделі значно легше судити про загальний вид виробу, про співрозмірність і пластик окремих частин і усього виробу в цілому. На моделі невеликого виробу можна перевірити не тільки естетичні переваги його зовнішнього вигляду, але і зручність користування. Наприклад, якщо це модель предмета, призначеного для руки людини, то можна перевірити, наскільки вона пристосована до руки (електробритва, дверна ручка, электрофонарик). Такі моделі малогабаритних виробів, потрібно виконувати завжди в натуральну величину.

Моделі великих по розмірі і складних по конструкції виробів на різних стадіях проектування виконують у різних масштабах. Так, модель токарського чи фрезерного верстата варто виконувати в масштабі 1:5 чи 1:10.

У ряді випадків, коли в зменшеному виді виявляються всі необхідні якості виробу, технічні і естетичні, а важливі деталі, наприклад пульт керування, вимагають більш ретельного пророблення, варто виділити їх і виконати окремо у виді фрагмента натуральної величини.

Говорячи про розміри моделей, необхідно підкреслити, що не слід віддавати перевагу масштабу 1:2. Це самий оманливий для сприйняття людського ока масштаб, що не дає щирого представлення про справжній розмір предмета.

Моделі можна виконувати з найрізноманітніших матеріалів. Найбільш зручними є глина, пластилін, гіпс, пінопласт, різні пластмаси, дерево, картон, папір, тобто пластично рухливі, матеріали що легко ріжуться.

В даний час на багатьох підприємствах у конструкторських і художньо-конструкторських бюро, у навчальних закладах широко застосовується папір як матеріал для виконання моделей, особливо пошукових. Такі матеріали, як глина, пластилін, пінопласт і дерево придатні для більш ретельного пророблення форми деталей. Вони податливі і пластичні, але на виготовлення моделі з цих матеріалів затрачається більше часу, тому з них найчастіше виконують остаточну модель.

Виконуючи пошукову модель з папера, картону, пінопласту і пластиліну і т.д., обов'язково потрібно враховувати внутрішню конструкцію виробу (механізованої іграшки, електроприладу і т.д.).

За допомогою пошукової моделі художник-конструктор шукає загальний вигляд, пропорції, пластику, співвідношення обсягів, зручність звертання з виробом і, нарешті, образ. Коли ж усі ці питання вирішені, можна переходити до ув'язування зовнішньої і внутрішньої конструкції.

Наприклад, пилосос складається з корпуса, електродвигуна, крильчатки, пилезбірника і т.д. Усе це потрібно розмістити так, щоб прилад був не громіздким і маневреним.

3.2. ВИДИ МАКЕТІВ

Виділяють два види макетів: чорнові і чистові. У залежності від виконуваних функцій макети розділяють на пошукові і демонстраційні.

За допомогою чорнових макетів визначають і відпрацьовують у деталях проектне рішення. Вони відносяться до професійних засобів роботи художника-конструктора. Виготовляють їх звичайно з м'яких матеріалів (пластилін, пінопласт) без ретельної обробки, звідси і назва — чорнові. Такі макети призначені для спільної роботи художника-конструктора і фахівців, що беруть участь у створенні виробу. Їх називають ще робітничими чи пошуковими.

Пошукові макети мають різний ступінь закінченості і допускають можливість різноманітних переробок як у деталях, так і в цілому. Достоїнства і недоліки задуму в макетному пошуку виявляються швидко, тому що художник-конструктор думкою добудовує частково виконану форму до того ступеня закінченості, що дозволяє представити можливі якості створюваного виробу. Незавершеність пошукових макетів, приблизність відбитих у них ідей і рішень робить їхньої функції чисто творчими. Пошуковим методом визначають художньо-конструкторське рішення як виробу в цілому, так і окремих його фрагментів.

Пошукові макети найпростіші за технологією і матеріалами виготовляються зі значним зменшенням в інтересах оперативності роботи.

Після пошукового макета переходять до чистового, який виконують у більш надійному і міцному матеріалі (пінопласт, гіпс), оскільки кожна проектна задача найкраще зважується у визначеному виді макетного матеріалу.

Чистові макети. За допомогою чистових макетів знайдене раніше рішення закріплюють у таких макетних матеріалах: оргскло, склопластик, полістирол, гіпс і реальні матеріали. Вони дозволяють досить точно передати ознаки виробів промислового виготовлення і забезпечують їхнє збереження протягом тривалого часу.

У чистових макетах фахівці оцінюють результати проектування з виробничої, економічної і споживчої точок зору. Ці макети називають також демонстраційними. Демонстраційні макети відображають проектне рішення з деяким ступенем закінченості. Вони, як правило, не підлягають переробкам, зберігаються як еталони, фіксуючи момент, після якого проектування або пішло в новому напрямку, або завершилося.

Демонстраційні макети виготовляють на підставі даних, отриманих у процесі пошукового макетування, по кресленнях розробленим художником-конструктором і, як правило, на заключному етапі художнього конструювання. Демонстраційний макет служить еталоном естетичних властивостей виробу, зразком для серійного відтворення. Будь-яка технічна документація — креслення, технічні умови, стандарти — самі по собі не забезпечують точного відтворення споживчих властивостей, якими б детальними вони не були.

Тільки сполучення демонстраційного макета і технічної документації дозволяє вести конструкторську і технологічну розробку в напрямку забезпечення естетичних властивостей виробу, передбачених художньо-конструкторським проектом.

Демонстраційні якості макета цілком залежать від змісту проектного задуму, виконавської майстерності і відповідності його поставленій задачі. Демонстраційні якості макета — один з найважливіших критеріїв оцінки проектного задуму.

3.3. ВИГОТОВЛЕННЯ МОДЕЛІ

Пластилін — прекрасний матеріал для макетування. У залежності від характеру роботи користуються різними сортами пластиліну. На початковій стадії проектування найкраще працювати з м'якими сортами. Чистовий макет потрібно виконувати з твердого пластиліну. Поверхня макета обробляється шкребками, стеками, ножем.

Пластилін завдяки своїй аморфності і піддатливості дозволяє вести пошук «не задумуючись», тому що з цього матеріалу легко можна одержати будь-яку деталь того сполучення деталей, а також у короткий термін побудувати безліч варіантів того самого виробу.

У чистових макетах пластилін уже не можна вважати основним матеріалом. Вид його поверхні заважає образному розкриттю виробу. Тому найчастіше пластиліновий макет переводять у гіпс. Гіпсовий макет можна пофарбувати в будь-який колір і передати на ньому найтонші деталі форми.

У деяких випадках виникає необхідність крім умовних моделей без колірного рішення, що виявляють тільки чисто пластичні якості, форму і фактуру, виконувати моделі ілюзійно — у кольорі із повною імітацією справжніх матеріалів. Вибір матеріалу і способу виконання моделі залежить від художника і конструктора, що працюють над формою і зовнішнім виглядом виробу.

Правильне використання всіх можливостей моделювання сприяє підвищенню естетичних якостей промислової продукції.

Макет вносить уточнення в попередні рішення, дає відповідь на питання, чи можна задовольнитися отриманими результатами чи необхідно почати пошук нових, тому що макет є еталоном не тільки зовнішнього вигляду, але і конструктивного рішення.

Макет забезпечує ефективне впровадження розробок, тому що витрати праці і часу на усунення недоліків у макеті непорівнянні з витратами на розробку досвідчених зразків з реальних матеріалів. Таким чином, макет є засобом, що дозволяє реалізувати задум, виконувати вимоги технічного завдання, визначати варіанти.

Недоліки форми, помилки в пропорції і будь-які інші недоліки, повторені у масовому виробництві, завдають шкоди тисячам людей, що будуть користатися цими недосконалими за формою виробами. Тому автор виробу несе відповідальність за його досконалість як у технічному, так і в естетичному відношенні. Від вдалого рішення конструкції машин, агрегатів, побутових приладів і т.д. багато в чому залежить підвищення продуктивності праці і добре відношення людини до знарядь виробництва, якими він користується.

Глина і гіпс

Матеріали й інструменти:

глина чи гіпс; м'який посуд (капронове цебро чи половина великого м'яча); набір спеціальних ножів для обробки гіпсу; стеки дерев'яні (найкраще пальмові чи самшитові, можна також із груші, липи) і металеві (з алюмінію чи міді). Якщо модель великих розмірів, то перш ніж почати неї ліпити, потрібно зробити каркас з дерев'яних рейок чи металевих лозин, а потім уже розпочинати прокладку пластиліном чи глиною. Це потрібно не тільки для міцності моделі, але і для меншої витрати матеріалу на її виконання.

Моделі з гіпсу можна виконувати декількома способами. Спочатку роблять їх з глини чи пластиліну, потім знімають чорнову форму з гіпсу і по ній відливають модель у гіпсі. Чорнова форма годить тільки на один відлив. Можна безпосередньо моделювати в гіпсі, тому що він дуже легко ріжеться, виточується на спеціальному верстаті по шаблоні, склеюється і піддається різній іншій обробці. Технологія виконання й обробки гіпсу залежить від складності форми виробу.

Гіпсові моделі дозволяють відтворювати складні просторові структури, однак для них обов'язковий металевий каркас.

Гіпс має саме широке застосування в макетуванні, але на ескізній стадії гіпсові макети не прийняті. Гіпс і глина вимагають визначених умов для роботи. Гіпс потрібно тримати в сухому місці, щоб він не відволожився і не утратив свої якості. Якщо гіпс усе-таки відволожився, то при розведенні його водою потрібно додати небагато кухонної солі: він швидше схоплюється і буде міцнішим. Гіпс розводять у м'якому посуді (капронове цебро чи великий гумовий м'яч, розрізаний навпіл), щоб невикористаний гіпс, що залишився, легко можна було видалити.

Для уповільнення процесу затвердіння гіпсу при виконанні роботи, що вимагає великої витрати часу, у нього потрібно додати небагато столярного клею.

Щоб глина постійно була в робочому стані, м'яка і податлива, модель її, у проміжках між роботою, накривають мокрою ганчіркою чи целофановою плівкою.

Після роботи з чи гіпсом глиною потрібно ретельно забрати і провітрити приміщення для усунення випарів.

Папір і картон.

Матеріали й інструменти:

папір щільний картон; ножиці; скальпель; металева лінійка; олівець; гумка; клей; косинці з кутами 30, 45 і 60°; лекало; циркуль креслярський.

Папір (картон) є гарним матеріалом для роботи в домашніх умовах, і в майстерні, що не вимагає спеціальних навичок і устаткування. Це дешевий і завжди доступний матеріал, з якого можна зробити модель будь-якої складності. Папір повинний бути креслярським чи малювальним. Він має велику щільність і тому зручна в роботі. Від якості папера багато в чому залежить зовнішній вигляд моделі. Гарний папір не повинний ворситися при терті гумкою, переламуватися при перегинанні.

Папір і картон — дуже зручні матеріали для пошукової роботи, але мають свої недоліки.

Якщо в процесі роботи над макетом у пластиліні можна вносити корективи, то виконуючи макет з папера чи картону це зробити неможливо. Паперові макети практично не піддаються переробці, тому виявлені недоліки можна усунути тільки виготовивши заново окремий елемент чи весь макет.

Паперовий макет виконують складеним, що дозволяє виготовляти і відпрацьовувати кожен елемент окремо комбінаторним прийомом, використовувати різні їхні сполучення. Таким чином, паперовий макет дозволяє вирішити не тільки морфологічні, але і конструктивно-технологічні задачі. Паперові макети звичайно використовують як робітників, вони не призначені для широкої демонстрації через низькі демонстраційні якості, недовговічності і незручностей транспортування і збереження, але в навчальному процесі це один із кращих матеріалів.

Картон, як і папір, найчастіше використовують для макетування в навчальному процесі. Найчастіше використовують сірий чи коричневий картон. Попередньо можна наклеїти на нього білий папір, але обов'язково по обидва боки, щоб картон не звертався, тоді отримані аркуші-планшети здобувають міцність. Моделі з картону можна пофарбувати гуашшю, темперою і навіть олійною фарбою, попередньо обробивши масляними ґрунтами або прооліфивши два рази.

Виготовлення паперових і картонних деталей починають з розкрою з урахуванням припусків для склеювання у виді клапанів. Матеріал ріжуть гострим ножем чи скальпелем по металевій лінійці. Для початкових вправ по виготовленню моделей потрібно виконувати невеликі по розмірам та нескладні за формою і конструкцією вироби. Спочатку по кресленнях виконується викрійка (розгортка). Після цього монтують усю модель.

Для виготовлення паперових і картонних макетів застосовують різноманітні клеї, у тому числі столярний, конторський, казеїновий. Але найчастіше використовують синтетичну емульсію ПВА, що добре заповнює щілини і порожнини. Але в навчальному процесі найкраще користатися гумовим клеєм. Він не бруднить папір, і у випадку помилки можна легко розклеїти модель чи деталь без всяких ускладнень і знову склеїти.

Такої маневреності і чистоти в роботі, особливо в пошукових моделях, клей ПВА, столярний, декстриновий, канцелярський і інші не забезпечують, особливо коли виконавець не має навичок і вправності.

На вигинах, як ми вже говорили раніш, обов'язково потрібно злегка надрізати скальпелем і папір і картон, щоб грані були чіткі. Не можна забувати і про клапани, за рахунок яких будуть склеюватися стики.

Зрозуміло, у такому матеріалі, як папір (картон), важко передати усі до дріб'язків, кожну деталь, кожен профіль. Усе це буде узагальнено, а деякі деталі навіть умовно виражені, але образ виробу, пропорції будуть обов'язково відбиті.

Пінопласт

Матеріали й інструменти:

пінопласт; набір спеціальних ножів; клей ПВА; наждаковий папір різних розмірів. Пінопласт відноситься до полімерних матеріалів. Він легко піддається механічній обробці і добре склеюється. У макетуванні застосовується два види пінопласту, що відносяться до твердих сортів,— полістирольний (ПС) білого кольору і поліхлорвініловий (ПХВ) жовтуватого кольору. Пінопласт марки ПХВ найбільш зручний для обробки, оскільки має задовільну твердість і міцністю і допускає обробку будь-яким інструментом. Це забезпечує одержання складних і тонких деталей. Пінопласт ПС можна обробляти на деревообробних верстатах при швидкісних режимах, цим досягається ідеальна чистота поверхні.

Якщо пінопласт щільний, його можна різати навіть простою пилкою ножівкою, а більш м'який — електроспіраллю. Моделі з пінопласту можна робити монолітні і пустотілі. Вони добре склеюються і піддаються фарбуванню після того, як його добре обробити наждаковим папером і заґрунтувати шпаклівкою.

Використання для склеювання емульсії ПВА, що не залишає видимих слідів, сприяє одержанню цілісних, зримо однорідних макетів.

Деталі з пінопласту зручні для комбінаторної роботи, зв'язаної з пошуком нових конструктивно-компоновочних рішень. Забезпечується це не тільки легкістю обробки самого матеріалу і переміщенням, але і простотою кріплення: шпильками, цвяхами, штирями і т.д.

Оброблений пінопласт можна покрити промисловим воском (невеликі деталі занурюють у розплавлений віск) і полірувати покриття до блиску. Воскове покриття допускає механічну обробку. Оброблений пінопласт можна покривати пластиліном.

Дерево

Матеріали та інструменти:

дерев'яні бруски; рейки; фанера; ножівка; стамески; шевські ножі; наждаковий папір; ручний дриль; рашпіль; столярний клей і т.д.

Виконання моделі з дерева досить трудомістка робота, і до цього прибігають тільки у випадках необхідності, наприклад, коли модель потрібно зробити на виставку так, щоб вона з фотографічною точністю передавала оригінал. Перевага дерев'яної моделі в тім, що вона найбільш міцна і стійка в часі. Дерево володіє такими коштовними властивостями, як піддатливість, твердість. З нього одержують легкі і міцні макети, вони довговічні і транспортабельні. Дерево гарно обробляється, що відповідає фарбуванням його можна імітувати під різні натуральні матеріали. Як макетний матеріал дерево класифікують по технологічних ознаках (твердості) і художнім (декоративності).

По декоративних властивостях дерево підрозділяють на шляхетне і неблагородне. Бук, горіх, дуб відносять до шляхетних, хоча і важкообробляючі породи. Вільху, березу, липу — до неблагородних, оскільки вони не володіють власними декоративними властивостями (якостями).

Не завжди під рукою може бути дерево потрібної товщини, тому приходиться склеювати шматки, щоб набрати потрібний обсяг для моделі. Їх склеюють натуральними клеями: казеїновим, столярним, риб'ячим чи синтетичним — епоксидним, ПВА. Найкраще дерево клеїти столярним клеєм.

Не обов'язково виконувати моделі тільки з одного матеріалу. Замість того, щоб на дерев'яній чи пластмасовій моделі імітувати металеві деталі, краще їх виготовити з металу. Можна сполучити в одній моделі кілька матеріалів: дерево і пластмасу, метал і пінопласт і т.д.

Моделі можна фарбувати в потрібний колір, виходячи з психологічних і ергономічних вимог. Якість фарбування багато в чому залежить від підготовки поверхні, що перед фарбуванням ґрунтують.

Оргскло і полістирол

Оргскло буває в листовому і блоковому виді. По зовнішньому вигляді мало чим відрізняється від звичайного скла, зате має широкі можливості ручної і механічної обробки. При нагріванні оргскло розм'якшується, що використовують для одержання гнутих і об'ємних деталей. Лінію перегину нагрівають електроструною, розм'якшують - легко згинають під потрібним кутом. Склеювати оргскло можна дихлоретаном чи оцтовою есенцією, розчином стружки оргскла в дихлоретані. Для різання оргскла використовують дискові фрези. Обробку його ведуть різними способами: гострінням, фрезеруванням, свердлінням. При ручній обробці матеріал часто не ріжуть, а ламають, попередньо зробивши з двох сторін неглибокі надрізи. Після обламування крайки деталей зачищають наждаковим папером, напилком. Оргскло застосовують для виготовлення прозорих деталей та макетів усіх масштабів.

Полістирол в основному буває тільки листовий. Це пластмаса. Його найчастіше використовують для відтворення гнутих і штампованих деталей макетів. При нагріванні до 80 °С полістирол стає еластичним, що використовується при формуванні.

Полістирол легко ріжеться: товстий —пилкою чи лобзиком, тонкий чи плівковий — ножицями. Аркушевий полістирол незамінний матеріал для плоских, гнутих і циліндричних елементів демонстраційних макетів.

Для склеювання застосовують органічні розчинники типу дихлоретана і спеціальні клеї для пластмас, для фарбування — суміш нітроемалі з дихлоретаном (склад токсичний, фарбування роблять при наявності витяжної вентиляції і запобіжних заходів).

Формування невеликих об'ємних елементів, що мають вид гнутих і штампованих, роблять у наступному порядку: розм'якшений при нагріванні лист полістиролу укладають на дерев'яну чи гіпсову матрицю і притискають пуансоном у виді рамки. Якість формування залежить від ступеня витяжки, тобто відносини висоти деталі до ширини і швидкості витяжки. Потрібно встигнути набрати потрібну висоту деталі поки лист полістиролу не остигнув. Часто в полістиролі фіксують рішення, знайдені за допомогою паперових і картонних макетів, що не дають такого чіткого представлення про предмет.

ВИСНОВОК

Працюючи над кваліфікаційною роботою „Особливості художнього конструювання електротехнічних виробів, як об’єктів дизайну”, цікавим є те, що у масових побутових виробах людина цінує майстерність художника-дизайнера з погляду створення комфорту й одержання емоційного враження від форми виробу, по якій певною мірою він може судити про досягнення в даній області виробництва. У цій узагальненій формі інформації і полягає особлива привабливість для людини, що відчуває себе співучасником суспільного процесу.

Вибір матеріалу і спосіб виконання моделі залежить від художника, що працює над формою і зовнішнім виглядом виробу.

Макет вносить уточнення в попередні рішення, дає відповідь на питання, чи можна задовольнитися отриманими результатами чи необхідно почати пошук нових, тому що макет є еталоном не тільки зовнішнього вигляду, але й конструктивного рішення.

Макет забезпечує ефективне впровадження розробок, тому що, витрати праці і часу на усунення недоліків у макеті незначні. Таким чином макет є засобом, що дозволяє реалізувати задум.

Працюючи над кваліфікаційною роботою, було опрацьовано багато літератури і матеріалу, які можна використати в роботі над створенням макету. Це пластилін, гіпс і глина, папір і картон, пінопласт, оргскло, полістирол.

Але для виконання свого макету я використала папір.

Паперовий макет виконують складеним, що дозволяє виготовляти і відпрацьовувати кожен елемент окремо комбінаторним прийомом, використовувати різні їхні сполучення. Таким чином, паперовий макет дозволяє вирішити не тільки морфологічні, але і конструктивно-технічні задачі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шпара П.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.1, Киев, ХИИКС, 1969

2. Шпара П.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.2, Киев, ХИИКС, 1970

3. Шпара П.Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования. Ч.3, Харьков, УЗПИ, 1973

4. Фольта О.В. Смоленський Р.І. Основи художнього конструювання. Київ, „Вища школа”, 1973

5. Борисовский Г.Б. Красота и стандарт. М., издательство Комитета стандартов, 1968

6. Грейнер Л.К. Основы технической эстетики и художественного конструирования., Л., СЗПИ, 1968

7. Вакс И. Художник в промышленности. Л – М, „Искусство”, 1965

8. Сомов Ю.С. Композиция в технике. М. Машиностроение. 1977 – 271с.

9. И.Т.Волкотруб. Основы художественного конструирования. Киев, 1988

10. Быков З.Н., Минервин Г.Б. Художественное конструирование. Проектирование и моделирование промышленных изделий. М. Высшая школа, 1986 – 239с.