Вступ

Лідерські якості притаманні кожній людині, а те чи вона їх розвиває чи ні залежить в більшості від середовища та людей в якому вона знаходиться і спілкується. Якщо спостерігати за дитиною з чітко вираженими лідерськими якостями ще з раннього дитинства, то можна поділити її життя на певні періоди формування цих здібностей. Наприклад, дитячий садок, школа, університет, робота, подружнє життя і так далі. Тобто багато що визначає оточення та місце в суспільстві.

У цілому лідер – це член групи, який виконує центральну роль в організації та діяльності класу. До нього всі прислухаються та нічого не вирішують без його участі.

Проблему лідерства досліджували велика кількість вчених різноманітних гуманітарних та практичних наук. Психологи, політологи, педагоги висували та доводили свої теорії, концепції, визначення щодо лідерства.

Цю тему досліджували: М. Шимановський, Р.Х. Шакуров, Є.С Кузьмін, С. Куча, О.І. Киричук, Р.І. Солопова, А.В. Мудрик, Н.Л.Седеванова, М. Фей гін, Б. Бабенко, Л.В. Турищева, Д. Креч, Л.І. Уманський, Т.Н. Мальковська, Н.Ф. Маслов, В.В. Шпалінський, В.І. Зацепін та інші.

Об’єктом дослідження курсової роботи є шкільний колектив та особливості індивідуальності учня.

Предметом дослідження: лідерство у класі, її типологія та характеристика.

У радянській та у сучасній педагогічній літературі зустрічається різна типологія, тлумачення, характеристика лідерства. Якщо порівняти декілька книг чи статей з висвітленням цієї теми, то можна розгубитися коли робити загальні висновки по ній. Кожний автор висвітлює своє бачення проблеми лідерства і це правильно, то в курсовій роботі можна спиратися не на одне чи два джерело, а на десятки. Важко відповісти однозначно на такі запитання, як «Мотиви лідерства», «Типи лідерів», «Хто у більшості стає лідером», «Яка різниця між хлопчиком-лідером та дівчинкою-лідером», а головне питання «Чи потребує суспільство лідера».

Очевидним є те, що проблема лідерства існує в сучасній школі, і про неї потрібно писати, її потрібно вивчати та вносити певні свої корективи. Проблему лідерства починають вивчати саме із школи, бо в ній дитина формується як юнацька особистість, починає будувати свій життєвий шлях та самоутверджуватись. Діти – це майбутнє нашої країни, а у встановленні лідерства одну з головних ролей грають вчителі, і саме їм потрібно звернути увагу на учнівський колектив класу та виділення лідерів серед дітей. Педагог повинен визначити чи це лідери «позитивні» чи «негативні», і прикласти максимум сил для того, щоб поставити дитину на правильний шлях розвитку.

Тому мета курсової роботи різнобічно і об’єктивно дослідити шкільний колектив, виділити лідерів, вивчити типологію лідерства, обґрунтувати функції лідера, звернути увагу на встановлення лідерства в сучасній школі.

Для досягнення даної мети потрібно розв’язати ряд завдань:

• проаналізувати теорії лідерства;

• провести характеристику лідерів;

• виділити головні якості лідерів;

• охарактеризувати здібності лідерів;

• вивчити структуру встановлення лідера;

• охарактеризувати умови досягнення лідерства;

• провести ряд ігор на встановлення лідера у шкільному колективі;

• провести з дітьми дискусію шляхом запитань.

Для написання даної роботи було використано періодичні та монографічні видання.

Свої статті висвітленню проблеми лідерства в шкільному колективі присвятили В. Татенко – «Типологія лідерства», С.Л. Аліфанов«Основні направлення аналізу лідерства», Г.В. Ложкин – «Механізми лідерства», М. Шимановський «Завдання лідера – вести за собою: практичні поради зі створення учнівського самоврядування», Н.Шевченко – «Майбутнє лідерам» та інші. Широко описують лідерство такі автори у своїх працях: О.Л. Кричевський і Є.М. Дубовська – «Психологія малої групи», Платонов Ю.П. – «Мастерская психология», Н.Л. Селіванова – «Шкільний клас», А.В. Мудрик – «Общение школьников», М.Ю. Кондратьєв – «Складові авторитета», М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко – «Соціальна психологія», О.І. Денисова, Г.Г. Довганич – «Модуль: як стати лідером» та ще багато інших.

Справа в тому, що кожен охарактеризовував проблему лідерства із своєї точки зору. Дуже багато вплинула на думку дослідників радянська епоха, вони висвітлювали тему, яка була огорнута комунізмом, а саме в школі. Бо в школі виховували комуністичних, буржуазних лідерів. Часи змінилися і потреба суспільства у лідері також. Незважаючи на це все одно єдиним залишається те, що лідерство у класі відіграє одну із основних ролей і саме вчитель може впливати на розвиток особистості лідера.

Отже, проблема лідерства була актуальною, є актуальною сьогодні та буде завтра, і тому в курсовій роботі ця тема також відіграє провідну роль.

1. Теорії походження лідерства. Поняття, роль та функції лідерства

Лідерство стало об’єктом дослідження на початку ХХ століття, коли почали виявляти інтерес до управління як науки. Проте тільки в 30-40-х роках вперше було здійснено вивчення цього явища на систематичних засадах. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників, що зумовлювалося насамперед потребами виробництва. Так виникла особистісна теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей), згідно з якою кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. Різні дослідники намагалися з’ясувати найбільш необхідні для лідера риси. Такі набори рис ретельно фіксувалися і розглядалися як підґрунтя для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства.

На жаль, незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, властивих великому лідеру. К.Берд, наприклад, склав список 79 рис, що визначалися різними дослідниками як «лідерські». Серед них були такі: ініціативність, товариськість, почуття гумору, ентузіазм, упевненість, дружелюбність тощо. Але жодна з рис не посідала надійного місця в переліках: 65% названих рис були згадані один раз, близько 20% - двічі і лише 5% чотири рази.

Абсолютизм втіленням теорії рис є поняття харизматичного лідера (від грецького – дар, милість, благодать божа). Харизматичному лідерові приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Як феномен групової психології харизма сприймається у зворотному вигляді: увага зосереджується на лідері, а не на його послідовникам. Саме для харизматичного лідера слушним є прислів’я: «Короля грає оточення». Потреба людей у такому лідері виникає за екстремальних умов, частіше за все в релігійному чи політичному житті. Харизматичний лідер викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схилення перед ним.

Висновок про те, що взагалі не існує набору особистісних рис, властивих талановитим керівникам, нерідко наводиться на доказ того, що ефективність керівництва має ситуативний характер. Тому на зміну теорії рис прийшла ситуаційна теорія лідерства, згідно з якою лідерство тлумачать як продукт певної ситуації. У різних конкретних ситуаціях групового життя звичайно виявляються окремі члени групи, які мають перевагу над іншими хоча б за однією рисою чи властивістю, а оскільки саме вона й необхідна в ситуації, людина стає лідером. На відміну від інших він краще за них уміє актуалізувати в конкретній ситуації притаманну йому рису. Властивості, риси і якості лідера стають відносними. Саме цей момент ситуаційної теорії піддав критиці Ж. Піаже, який стверджував, що при цьому по суті повністю знімається питання про активність особистості лідера.

З метою подолання недоліків цієї теорії Дж. Хартлі запропонував систему аргументів, які, на його думку, дають змогу інтерпретувати той факт, чому саме певні люди стають лідерами і чому не тільки ситуація визначає їхнє усунення. Це можливо, зокрема, тому, що, по-перше, якщо хтось став лідером і в іншій; по-друге, внаслідок впливу стереотипів лідери в одній ситуації інколи розглядаються групою як лідери взагалі; по-третє, людина, будучи лідером в одній ситуації, набуває авторитету, і цей авторитет працює далі на те, що цю людину оберуть лідером іншим разом; по-четверте, певні особистісні риси, звичайно, існують, і тому окремим людям властиво «шукати посади», внаслідок чого вони ведуть себе так, що їм «дають посади».

Але подібні міркування навряд чи можна вважати переконливими для подолання недоліків ситуаційної теорії. І все ж, незважаючи на це, вона набула популярності: саме на її ґрунті здійснено велику кількість експериментальних досліджень лідерства в школі групової динаміки.

Інший підхід до проблеми лідерства на противагу попереднім ґрунтується на зосередженні підвищеної уваги на поведінці керівника. Згідно з цим підходом ефективність лідера визначається не його особистісними якостями, а радше манерою поведінки щодо підлеглих. Концентруючи увагу на фактичній поведінці керівника, поведінковий підхід певною мірою сприяв вивченню лідерства. Але він мав і суттєвий недолік, що полягав у абсолютизації якогось одного оптимального стилю керівництва. Крім того ефективність стилю значною мірою залежить і від характеру конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється і відповідний стиль. Зрештою дослідники змушені були відмовитись від поведінкового підходу і повернутися до ситуаційного.

На ґрунті узагальнення практичного досвіду і попередніх підходів виникла синтетична теорія лідерства, згідно з якою лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин у групі, а лідер – як суб’єкт управління цим процесом. За такого розуміння лідерство інтерпретується як функція групи і тому вивчати його слід з точки зору цілей та завдань групи, хоча і структура особистісного лідера при цьому повинна братись до уваги. Рекомендується враховувати й інші змінні, наприклад, тривалість існування групи. З точки зору синтетичності ця теорія має низку переваг. Більшість вітчизняних дослідників, вивчаючи динамічні процеси в групі, ґрунтуються саме на ній. При цьому вони використовують нові принципи, головний зміст який полягає в тому, що сутність лідерства в малих групах розглядається в контексті спільної групової діяльності, тобто в центрі уваги ставиться не просто ситуація, а конкретні завдання групової діяльності й певні члени групи можуть продемонструвати свою спроможність організовувати групу для розв’язання цих завдань. Лідер відрізняється від інших членів групи не наявністю в нього якихось особливих рис, а вищим рівнем впливу. Особливості цього впливу, його якісні та зовнішні вияви знайшли своє відображення в дослідженнях стилю лідерства.

Стиль лідерства (від грец. – паличка для письма) означає спосіб, прийом, метод роботи, характерну манеру поводитися. Отже, під стилем розуміється типова для лідера система способів та прийомів впливу на підлеглих.

Перші спроби дослідження ефективності стилю лідерства були здійснені в «школі групової динаміки» під керівництвом К. Левіна. Вченими були виокремленні три стилі, які й досі широко використовуються в соціальній психології та педагогіці: авторитарний, демократичний та ліберальний. Деякі дослідники використовують інші назви для опису вказаних стилів: директивний (вольовий, жорсткий, одноосібний, адміністративний тощо); колегіальний (партнерський, колективістський тощо); анархічний (номінальний, вільний, потуральник, безвладний тощо).

Об’єктом вивчення в експериментах були десятирічні хлопчики, яких розподілили на кілька груп по різних клубах, на чолі яких стояли дорослі з авторитарним, демократичним і ліберальним стилями лідерства. Авторитарне лідерство відзначалось високою мірою влади лідера: він визначав усю стратегію діяльності групи, ніякі повноваження групі не делегувались. Демократичне лідерство здійснювалось за принципом поділу влади і участі підлеглих в управлінні, відповідальність не концентрувалась, а розподілялась. Ліберальне лідерство характеризувалось мінімальною участю керівника в груповій, група мала повну волю приймати власні рішення.

У своєму дослідженні К. Левін встановив, що авторитарне лідерство веде до виконання більшого обсягу роботи, ніж демократичне, але для нього властиві низька мотивація, менша оригінальність, не така міцна товариськість у групі, відсутність групового мислення, більша агресивність, тривожність, залежніше і покірніше поведінка. Порівняно з демократичним лідерством при ліберальному обсяг роботи зменшився, якість її знизилася, стало більше гри. Піддослідні перевагу віддавали демократичному стилю керівництва.

Узагальнюючи численні дослідження стилів лідерства, Г.М. Андреєва виокремлює змістовний і формальний боки, а кожен із стилів описує таким чином.

Авторитарний стиль

- ділові, короткі розпорядження; - справи групи плануються наперед (в усьому обсязі);

- заборони без попускань, з погрозами;

- чітка мова, непривітний тон;

- визначаються лише похвала і покарання суб’єктивні; середні цілі, віддалені - емоції не беруться до уваги; невідомі;

- показ прийомів – не система; - слово керівника – визначальне;

- позиція лідера – поза групою.

Демократичний стиль

- інструкції у формі пропозицій; - заходи плануються не товариський тон; наперед, а в групі;

- похвала і покарання – з порадами - за реалізацію пропозиції розпорядження і заборони – з відповідають усі дискусіями;

- усі розділи роботи не позиція лідера – всередині групи. тільки пропонуються, а й обговорюються.

Ліберальний (потуральник) стиль - тон – конвекційний; - справи в групі йдуть:

- відсутність похвали, покарань; собою;

- ніякого співробітництва; - лідер не дає вказівок;

- позиція лідера – непомітна, - розділи роботи складаються з окремих інтересів членів групи або йдуть від нового лідера.

У практиці експериментальних досліджень використовуються й інші схеми. Так, у працях Л.І. Уманського названі такі типи лідерів: лідер-організатор, лідер-генератор емоційного настрою, лідер емоційного тижня, лідер-умілець.

Б.Д. Паригін пропонує модель типології лідерства, яка будується на трьох засадах, пов’язаних із визначенням: а) змісту, б) стилю, в) характеру діяльності. При цьому за змістом діяльності ним виокремленні: 1) лідер-натхненник, який пропонує свою програму; 2) лідер-виконавець, який організовує виконання заданої програми; 3) лідер, який, який є одночасно і натхненником, і організатором.

За стилем діяльності: 1) авторитарний лідер; 2) демократичний лідер; 3)лідер, який поєднує у собі елементи цих двох стилів.

За характером діяльності: 1) універсальний лідер; 2) ситуативний лідер.

Різні поєднання цих ознак утворюють вісім типів лідерів:

1) натхненник(програміст) – авторитарний – універсальний;

2) програміст – авторитарний – ситуативний;

3) програміст – демократичний – універсальний;

4) програміст – демократичний – ситуативний;

5) організатор (виконавець) – авторитарний – ситуативний;

6) організатор – авторитарний – ситуативний;

7) організатор – демократичний – універсальний;

8) організатор – демократичний – ситуативний.

При характеристиці динамічних процесів в малих групах виникає питання про те, як саме група організується, хто візьме на себе функцію її організації? Проблема лідерства являється одною з кардинальних проблем педагогіки та соціальної психології.

На основі схожих індивідуальних відмінностей формуються різні типи лідерської поведінки, описи яких трапляються в соціально психологічній і політико психологічній літературі.

Так, наприклад, Б. Рассел виокремлював серед політичних діячів п’ять типів:

• мудрець;

• джентльмен;

• оратор;

• солдат удачі;

• релігійний тип;

Ю. Дженнінгс поділяв лідерів на:

- суперменів – великих людей, здатних ламати старі порядки і створювати нові цінності;

- героїв – відданих високим і благородним ідеям;

- принців – тих, чия діяльність мотивується прагненням панувати над іншими.

Г. Лебон, орієнтуючись на закони масової психіки, визначав три типи лідерів:

- вольовий та владолюбний тип, який досягає влади за будь-яку ціну і будь-якими засобами;

- хитрий та лагідний, що улесливо потурає інстинктам натовпу, аби панувати над ним;

- нервово-збуджений, імпульсивний тип, що щиро вірить кожному своєму слову і здатний збуджувати натовп.

М. Вебер диференціював політичних лідерів «за походженням»:

- традиційний тип («коронується» на владу за існуючою традицією);

- раціонально-легально-правовий (обирається громадянами на виборах);

- харизматичний (наділений особливим Божим даром – «харизмою»,яка приваблює людей і дає змогу впливати на них).

Дж. Барбер пропонував розрізняти типи лідерів, орієнтованих на:

• продуктивну діяльність;

• свої амбіції, прихильність і визнання з боку оточення;

• на мінімальне виконання своїх лідерських обов’язків.

Р. Такер поділяв лідерів на:

• консерваторів;

• реформаторів;

• революціонерів.

Свого часу М. Грушевський, аналізуючи типові ознаки аморальності в політиці, виявив типи:

• політичних лідерів-утопістів (або безплідних мрійників);

• лідерів-циніків – безпринципних і позбавлених будь-яких ідеалів.

Сучасний дослідник Л. Уманський на основі експериментальних досліджень зафіксував 4 типи позитивного лідерства:

• лідер-організатор;

• лідер-ерудит;

• лідер-генератор емоційного настрою;

• лідер-майстер.

А. Джордж поділяв лідерів за критерієм масштабності:

- стратег;

- тактик.

У. Стоун поділяв лідерів на:

- здатних впливати на вузьке оточення;

- спроможність вести за собою великі народні маси;

- «ділових»;

- «емоційних»;

- орієнтованих на досягнення чи на персонал.

Досить відомою є типологізація лідерів за стилем поведінки:

- директивний;

- демократичний;

- колегіальний;

- ліберальний;

- наставницький;

- гнучкий;

- догматичний.

На думку М. Ке де Врі, у вищому світі є три типи лідерів:

• які встановлюють правила;

• які їх виконують;

• які їх порушують.

Саме остання категорія, тобто лідери, які виходять за межі правил, переглядають кожну проблему з її виникненням, досягають у своїй роботі змогу диференціювати лідерів на певні типологічні групи:

• попередник – вперше щось запропонував чи здійснив;

• піонер – раніше за інших дістався певного місця;

• експерт – найбільш кваліфікований;

• авторитет – багато знає, добре поінформований;

• учений – знавець, ерудит;

• старший – найдосвідченіший;

• майстер – має більші за інших здібності;

• винахідник – придумав найкращу технологію;

• новатор – розробив найліпший проект;

• керівник – має найбільшу владу і впливовість.

Виявляється, що один лідер може просто на очах втрачати свою харизматичність, якщо опиняється в напруженій, конфліктній, тобто стресовій , ситуації, а іншого ситуація загрози робить ще активнішим, діяльним .

Існує думка, що лідери – це незвичайні, неординарні люди, не такі як усі, яскраві, непересічні, обдаровані особистості.

Якщо спробувати з’ясувати достеменні мотиви лідерської поведінки, то можливо, багатьом з лідерів буде відмовлено у цій ролі. Адже далеко не завжди ті цінності, які лідер пропонує своїм прибічникам, є для нього головними життєвими цінностями. Буває й так, що лідер сам не може збагнути, які спонуки насправді спрямовують та енергетизують його активність.

Отже, логічно розрізняти тип лідерів, які і внутрішньо сповідують, і демонструють зовні одні й ті самі цінності, і протиставити йому тип лідерства, коли зовні оприлюднюється одне, а всередині виношується інше. За цим критерієм, наприклад, лідерів-патріотів протиставляють лідерів-невротикам і лідерам-кар’єристам (Р. Лейн, Г. Ласвелл), ідейних і незалежних лідерів – лідерам підпорядкованим (В. Бебік, М. Обозов).

Сьогодні, на противагу лідерам-професіоналам, поширений тип лідерів популістів, які добре орієнтуються у кон’юнктурі цінностей, оцінок і думок, а також уміють у вигідному для себе ракурсі донести до аудиторії потрібні ідеї та набути популярності.

Слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає – той втрачає!»

Феномен лідерства вивчають різні науки. Так, психологія досліджує особливості особи лідера. Соціологія розглядає лідерство в соціальній системі. Соціальна психологія вивчає лідерство як процес взаємодії соціальних і психологічних чинників, досліджує його механізми, розробляє методи відбору, навчання, висування керівників залежно від характеру групи чи організації. Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.

Лідером може бути лише та особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує їхню довіру.

Згідно з концепціями лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися вияснити набір рис особи лідера. Було зібрано великий фактичний матеріал. Серед рис притаманним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тощо. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. Вияснилось, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалось б, необхідні для лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість тощо, виявились не безсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу. Досліди з різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визначаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків лідерства – ситуативної.

Ситуативна концепція виходить із ідеї відносної множинності явищ лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причини лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин.

Керівник – це, як відомо, офіційний статус. У шкільному класі керівниками є члени офіційного учнівського самоврядування (староста, у попередні роки – голова піонерського загону) і, звичайно, учителі, насамперед класний керівник. Лідери ж – це фактичні керівники, як офіційні, так і неофіційні. Вони мають такі психологічні якості, завдяки яким більш ніж будь-хто інший у колективі можуть сприяти задоволенню потреб та інтересів інших його членів. Лідеру від інших членів колективу завжди треба менше, ніж останнім треба від нього.

Саме по собі призначення офіційним керівником не робить людину лідером. Наприклад, староста класу, будучи його керівником за своїм статусом, може при цьому лідером не стати. Водночас який-небудь учень без офіційної посади завдяки своїм особистим якостям стає фактичним керівником класу, його неформальним лідером, вплив якого нерідко поширюється не тільки на рядових членів групи, а й на офіційних її керівників.

Таких впливових у своєму середовищі дітей у 20-х – 30-х роках називали вожаками. Вожакам, вожацтву в педагогічній літературі в той період приділялася значна увага. У посібниках з педагогіки цій темі присвячувались окремі розділи.

Слід зазначити, що поняття «вожак» значно ширше за своїм змістом, ніж сучасне поняття «лідер». Вожак – це ватажок будь-якого дитячого об’єднання, тоді як термін «лідер» (дитячого колективу) прийнято вживати саме в зв’язку з групами, які організовані дорослими.

У деяких групах позитивним можна вважати становище, коли офіційний керівник є тільки керівником фактичним, а й неформальним. Однак це можливе лише за умовами, коли обидві сторони, як керівник, так і група, мають високий рівень вихованості, який дає змогу не змішувати ділові стосунки з міжособистісними, не зловживати останніми на шкоду першим, постійно зберігати незримий кордон між ними, додержувати в певних випадках належної офіційності. Звичайно, таке трапляється нечасто, особисто у взаєминах між школярами середнього й молодшого віку.

Значна увага в психолого-педагогічній літературі, присвяченій дитячим групам, приділяється з’ясуванню особистісних якостей учнів, що стають вожаками, лідерами таких таких груп.

Перші дослідження, які були проведенні в цій галузі ще на початку століття А. Біне, а потім Л. Терменом, показали, що найхарактернішою рисою дитячих вожаків є опірність впливові інших дітей в поєднанні зі схильністю й здатністю самим активно впливати на ровесників. Трохи пізніше в дослідженнях Дерінга було встановлено, що в шкільному класі можна зустріти три типи лідерів: природний, насильницький, дезорганізаторський.

Перший з цих типів виступає як фактор згуртування учнів навколо спільних, соціально значущих цілей і цінностей, причому представники цього типу стають лідерами класу внаслідок того, що завдяки своїм достоїнствах здобувають популярність серед переважної частини класу.

Другий тип – це тип узурпатора влади, насильника й диктатора, який тримає багатьох дітей у стані постійного страху і надзвичайно згубно впливає на моральний розвиток дітей. (Правда, декого з дітей він може приваблювати своїми особистими якостями, насамперед фізичною силою й спритністю, зовнішньою привабливістю, а також сміливістю й рішучістю. Не виключаються й такі риси, як кмітливість, інтуїція стосовно психології ровесників тощо).

Що ж до третього типу, то звичайно в класі зустрічаються по 2-3 його представники. Вони, як правило, очолюють окремі угрупування і «проводять лінію» на їх збереження, активно протидіючи загально класному об’єднанню учнів в одному колективі.

Проте декілька фактичних лідерів (у тому числі й неформальних) можуть бути й у згуртованому класі. При цьому кожний з них виконує певну лідерську функцію. Так, у колективі класу може бути лідер-ініціатор. Він виступає ініціатором окремих заходів, визначає спільні позиції, перспективи, словом, домінує при цільовій орієнтації колективу. Бажано, щоб цю функцію виконував саме формальний лідер, скажімо, староста класу.

Безпосереднім помічником лідера-ініціатора в деяких учнівських колективах виступає так званий з’ясовував настроїв, бажань тощо, як загально класних, так і окремих членів колективу. Такий учень, звичайно, відіграє чималу роль не просто в з’ясуванні, а й у формуванні громадської думки класу.

Лідер-організатор відіграє головну роль у детальній організації діяльності колективу, спрямованої на досягнення спільної мети. Як правило, він виконує й функцію «енергізатора» - спонукає своїх товаришів – і словом, і власним прикладом – до енергійніших зусиль щодо виконання поставленого завдання. Лідер-ерудит висловлює авторитетні судження з приводу актуальних питань життя колективу, дає консультації й довідки з окремих питань, пов’язаних з життям колективу, зокрема інформує про стан справ з даного питання в аналогічних групах тощо. Нарешті, не можна не згадати й про таку суттєву для життя колективу неформальну роль, як улагоджував конфліктів і непорозумінь. Свою функцію він успішно виконує завдяки врівноваженості, терплячості, уважності до потреб та інтересів кожного учня, умінню закликати обидві конфліктуючі сторони до принциповості й благородства, до того, щоб позбутися дріб’язковості, більше дбати про спільні інтереси колективу тощо.

Як зазначалося вище, коли формальний лідер є водночас і фактичним лідером, він, як, як правило, виступає – в тій чи іншій формі – і як суб’єкт міжособистісних взаємин у класі. Звичайно, сфера таких взаємин не може охоплювати весь клас – здебільшого вона поширюється на якусь певну групу однокласників. Не виключається й така ситуація, кили формальний лідер зв’язаний з однокласниками лише діловими стосунками, а близьких приятелів, друзів не має за межами свого класу (а, можливо, й узагалі не має). При цьому той тип взаємин, який в учнів-нелідерів належить до категорій міжособистісних, у нього може виступати як своєрідний компонент ділових взаємовідносин.

Хоч лідери нерідко висуваються з відмінників, далеко не всі сильні учні мають шанси стати лідером – для цього, крім відмінної успішності, треба мати ще ряд особистісних якостей, який в окремих відмінників може й не бути. Нерідко в окремих угрупуваннях домінуючий вплив мають учні, які не відзначаються дуже доброю успішністю. Але загалом першорядну роль у процесах колективотворення відіграють саме відмінники.

Отже, досліди показують, що найбільший авторитет серед старшокласників мають ті учні класу, які відзначилися уважністю до товаришів чуйністю, добротою (на цю рису вказали 56% опитаних старшокласників); друге за популярністю місце посідають «веселі, товариські, здатні об’єднувати учнів у колектив», потім, майже з однаковою популярністю (відповідно 27 і 26%) ідуть ті, «хто активно займається громадською роботою» й «хто має фізичну силу».

Показовим є те, що, характеризуючи однокласників, учні, як правило, поєднували їхню високу успішність з незалежністю суджень і самостійністю поведінки, активну участь у громадській роботі – з веселою вдачею і комунікативністю.

Проте в останні роки характер лідерства в шкільних класах істотно змінився. Як буде показано наприкінці цього розділу, у зв’язку з різкими зниженням учбової мотивації неформальними лідерами в шкільних класах дедалі частіше стають учні з позашкільною спрямованістю, з проявами дезорганізаторських тенденцій тощо.

2. Елементи виховання лідерських рис

Елементи виховання лідерських рис слід включати до основних шкільних курсів історії, літератури, іноземної мови, географії, економіки й права.

Потрібен також і спецкурс для спеціально відібраних школярів, розрахований на один семестр або на цілий рік. Учень повинен подавати своє резюме або есе, мати характеристики-рекомендації трьох викладачів провідних предметів, письмове свідчення щодо підтримки батьків, він має бути активним учасником громадсько-політичної та позакласної роботи.

Один раз на місяць група майбутніх лідерів має зустрічатися з експертами, з керівниками різних державних установ, навчальних закладів, психологами. Учнів навчають: спілкуватися, аналізувати прочитати, готувати будь-які ділові папери, бути ораторами, уміти слухати, працювати в команді, групі, колективі і залагоджувати конфлікти, розпоряджатися своїм, творча і критично мислити, в усьому додержуватися принципів моралі, самостійно приймати рішення та розв’язувати проблеми, розвивати навички дослідника. З кожним роком кількість учнів зайнятих у програмі «лідер» треба збільшувати.

Щоб стати лідером, треба не тільки не пропускати уроків без поважних причин та як слід виконувати домашні завдання, а й брати в усіх академічних семінарах, конференціях, тестуваннях, олімпіадах, турнірах, не менш як у 80% класних і шкільних заходів; обов’язково пройти курс занять у лідерства; одержувати високі бали; присвятити громадській роботі не менше 50 годин на рік; вести щоденник корисних справ, писати звіти про найцікавіші з них.

Не кожна дитина може все це виконувати, але всі можуть прагнути до самовдосконалення.

У цілому можна виділити види діяльності, спрямовані на розвиток лідерських якостей в освітньому просторі:

1) навчальна діяльність;

а) індивідуальна;

б) групова;

в) колективна;

2) конкурсна діяльність;

3) дослідницько-пошукова діяльність;

4) проективна діяльність;

5) громадська діяльність;

6) представницька діяльність (уміння належно презентувати себе, групу однолітків, школу, молодіжну організацію).

Метою даної діяльності є формування досвіду громадської поведінки лідерів шляхом залучення їх до реальної участі в пропагандиській, природоохоронній роботі щодо охорони навколишнього середовища.

Також існують якості, які допомагають стати успішним лідером. Головною якістю є спроможність управляти собою, керуватися гаслом – «якщо хочу, то зможу». Спроможність повною мірою використовувати свій час, енергію. Уміння переборювати труднощі, виходити із стресових ситуацій. Піклування про накопичення сил та енергії (у тому числі й фізичних).

Наступна якість – це наявність чітких особистих цілей. Найголовніше гасло – «не знаю, не хочу». Якість характеризується: ясністю у питаннях про мету своїх вчинків; наявність цілей, сумісних з умовами спілкування й діяльності; розуміння реальності поставлених цілей і оцінка просування до них.

Далі – уміння вирішувати проблеми, лідер повинен вміти «знайти вихід у лабіринті думок». Головне у якості вміння розрізнити у проблемі головне і другорядне, оцінити варіанти рішення проблеми, прогнозувати наслідки після ухвалення рішення проблеми, прогнозувати наслідки після ухвалення рішення, визначити необхідні ресурси для рішення проблеми.

Далі – творчий підхід до організації людей («не так, як всі»). Лідер веде пошуки нестандартних підходів до рішення управлінських проблем, вміння генерувати ідеї, прагнення до нововведень.

Одна із головних рис особистості – лідера, це вміння впливати на навколишніх («вести за собою»), а саме

а) впевненість у собі;

б) вміння встановлювати гарні особисті стосунки;

в) спроможність переконувати;

г) вміння слухати інших.

Важливу роль грає знання особливостей організаторської діяльності – «організувати справу». Дана роль включає в себе:

а) вміння підібрати і розставити людей, скласти план і включити людей у його виконання;

б) стимулювати роботу товаришів, тактовно здійснювати контроль за їхньою роботою.

Дитина-лідер повинна володіти організаторськими здібностями, емоційно-вольовим впливом, яка включає у себе вимогливість, критичність, енергійність. Також мати схильність до організаторської роботи.

Ще одне гасло лідера – «згуртувати товаришів на справу».

Лідер повинен розуміти важливість згуртованості колективу, спроможність перебороти обмеження, що перешкоджають ефективній роботі колективу. Лідер аналізує розвиток групи в шукає шляхи їх розвитку.

Більшість психологів розробили 12 кроків правил до лідера з організаторської роботи у класі:

1. Визначити мету та що необхідно зробити.

2. Визначити шляхи для найкращого досягнення мети.

3. поділити весь обсяг роботи на частини.

4. Скласти план виконання.

5. Порадитись з фахівцями.

6. Підібрати помічників, виконавців.

7. Розподілити обов’язки.

8. Пояснити, що саме потрібно зробити.

9. Скоординувати роботу з іншими організаторами та організаціями.

10. Координувати хід роботи, вносити зміни за потребою.

11. Провести саму справу на найвищому рівні.

12. Проаналізувати роботу, підвести підсумки.

Складена схема: «Загальна характеристика лідера.» (див. в додатках)

Загальновідомою є пам’ятка лідеру (щоб прожити повноцінне, щасливе життя лідера). Більшість особистостей, які прагнули до лідерства дані фрази вивчають напам’ять, вішають на видних місцях і повторяють їх. Це допомагає краще поставити ціль, краще сформувати особистість.

А ось сама пам’ятка лідеру:

1. Починати день з улюбленою музикою.

2. Уникати неприємних вам людей.

3. Помічайте добро в людях.

4. Дисциплінуйте себе в заощадженні грошей. Це необхідно для успіху.

5. Оцінюйте свій успіх за тим, як ви насолоджуєтесь спокоєм, здоров’ям, коханням.

6. Не кажіть, що маєте обмаль часу. У вас стільки годин на добу, скільки вам потрібно.

7. Не відкладайте втілення цікавої ідеї. Можливо, хтось інший щойно подумав про це. Успіх приходить до того, хто починає діяти.

8. Читайте уважно все те, на чому має стояти ваш підпис.

9. Пам’ятайте, що крупний шрифт дає, а рідкий забирає.

10. Не залишайте одну роботу, доки не знайшли іншої.

11. Вибирайте роботу, яка гідна вас. Не платіть за роботу, яка не закінчена.

12. Приходьте на роботу завчасно і затримуйтесь по закінченні робочого дня.

13. Ніколи не доїдайте останнього шматка.

14. Не жалійте себе. Тільки-но вас охопить це почуття, зробіть щось добре для знедоленого.

У цілому природа встановлення лідера має цікаву природу. Схематично можна виділити: щира посмішка – сигнал – «я ваш друг» - утворення позитивних емоцій – позитивне ставлення до джерела цих емоцій.

Також існує перелік позитивних рис, які є моральним орієнтиром:

1. Доброта. Піклування про інших людей, про їхні інтереси нарівні зі своїми.

2. Шанобливе ставлення і до людей, і до матеріальних об’єктів.

3. Лагідність.

4. Сміливість.

5. Чесність, щирість.

6. Чемність.

7. Уміння прощати – це потребує надзвичайної сили духу, бо простити крив денника нелегко.

8. Незалежність, здатність думати та діяти самостійно.

9. Скромність (не робити із свого життя «шоу», не жити напоказ.

10. Дружелюбність.

11. Справедливість.

12. відповідальність, зокрема за свої вчинки.

13. Уміння додержувати слова.

14. Щедрість (не шкодування для інших, ані сил, ані знань, ані своїх ідей).

15. Терпіння (не все приходить тоді, коли цього хочеш).

16. Адекватна самооцінка (не перебільшувати того, чого ти насправді вартий).

17. Прямота.

18. Шляхетність.

19. Акуратність.

20. Дбайливість.

21. Передбачливість, поміркованість.

22. Стриманість, уміння контролювати себе.

Кожен учень, який прагне до лідерства повинен вести «банк власних ідей і корисних справ».

Цікаво і те, що дослідники-психологи велику роль звертають і на портфель лідера.

Ось і даний перелік:

1. Підтвердження особистого зростання, розвитку особистості як лідера, успішності і служіння на користь школи, суспільства.

2. Результати роботи з певних предметів (певні реферати, наукові дослідження з предметів, творчі роботи).

3. Найкращі зразки письмових робіт. Для більшості учнів даний перелік сприймається несерйозно, тому що можна бути лідером і без лідерського портфелю.

У практику шкіл вводиться «школа лідерства». Вони грають ігри на виявлення лідера, на поштовх до лідерства. Керівники даної школи, у більшості випадків ділять рід діяльності на:

а) громадську діяльність;

б) моральні та етичні засади;

в) академічна зайнятість;

г) відвідування школи та успішності;

д) творчі роботи;

е) зростання як лідера;

є) самосвідомість;

ж) відповідальність.

За кожну діяльність учневі ставлять бали, також є графа самооцінки, оцінки однокласників та оцінка вчителя.

У кінцевому результаті підбиваються підсумки. У конституції школи лідерства в глави, які називаються звичками:

Звичка №1. Будь активним.

Це означає відповідальність за свої уподобання та вчинки, відповідальність, породжену не настроєм або умовами, а життєвими пріоритетами. Чим більше свободи має людина, для того, щоб зробити свій вибір, тим більше відповідальною вона стає. Розгадка в тому, щоб бути свідком, а не суддею, щоб бути взірцем, а не критиком, програмістом, а не самою програмою. Якщо це так, ми підживлює свої можливості, додержуємо слово і виконуємо обіцяне, а не шукаємо причини для виправдання, ми фокусуємо нашу увагу на сьогоденному впливі, а не на майбутніх клопотах.

Звичка №2. Покладайся на розум.

Кожний день лідера розпочинається з чіткого розуміння того, чого бажаєш і куди прямуєш. Розум посилає імпульс або установу, які служать основою для прийняття рішень. Він (розум) окреслює цінності, і пріоритети для того, як ставити цілі і втілювати їх.

Непродуктивні особи дозволяють іншим керувати їхнім розумом. Вони сприймають цінності й цілі відповідно до рівня своєї культури і, видряпуючись одвічною драбиною успіху, тільки на верхньому щаблі розуміють, що драбина стоїть не біля тієї стіни.

Нам слід менше уваги приділяти справам, хоча й терміновим, але неважливим; і, навпаки – більше уваги тому, що є важливим, але необов’язково терміновим. Тільки вміючи сказати «ні» неважливим справам, можна сказати «так» важливим. Тож якщо ти плануєш кожен день замість планування потижнево або навіть помісячно, ти вирішуватимеш тільки нагальні проблеми.

Звичка №3.

Завжди думай про те, як перемогти. Дістати перемогу – це звичка міжособистісного лідерства. Шлях до перемоги – це пошук взаємовигідних поступок.

Звичка №4.

Спочатку намагайтеся зрозуміти самі, а потім бути зрозумілими – тобто, щоб інші зрозуміли вас.

Звичка спілкування є головною в житті, ключем до налагодження відносин і суттю професіоналізму, для того, щоб дійти згоди, ми повинні розглянути точку зору іншої особи. Терпляче прислуховуватися – це суто психологічна ситуація. Якщо людей розуміють, послаблюється їхня захисна функція. Правильна характеристика, симпатія і вміння дати пораду, може, й не такі вирішальні, але можуть допомогти одній людині зрозуміти іншу.

Звичка №5.

Вчитись працювати в одній упряжці. Це творча співдружність та співпраця, колективне розв’язання проблем. Оточуючи себе тими, хто думає так саме, як і вони, люди помилково вважають одноманітність єдністю, однаковістю, тотожністю, незмінністю, винятковістю. Справжня винятковість означає: «Казати те, що хочуть почути.»

Звичка №6. «Наточи пилку»

Ця звичка має 4 важливі аспекти: фізичний, розумовий, емоційно-соціальний і духовний. Без дисципліни тіло стає слабким, розум – механічний, емоції – кволими, а людина – егоїстом. Це закон урожаю: що посієш, те й пожнеш.

Даний перелік звичок вважається ефективним у розвитку лідерства. За звички ставляться також бали і підсумовуються.

Отже, кожен учень прагне до вищого балу і тому збільшує ефект лідера. Головне завдання вчителя – підготувати учнів до реального життя, допомогти їм виробити життєву позицію, навчити їх обстановлювати свої погляди. Учні на протязі навчання в школі розвивають свої здібності, лідерські якості, визначають життєве кредо та шлях по якому далі йти. Тому не лише виховують майбутніх лідерів суспільства в спеціалізованих школах, а й звичайних. Тому я схиляюся більше до твердження, що лідерами не народжуються, а ними стають. На даний час потреба сучасного суспільства організаційно сформувати соціальну активність підлітків, залучити їх, використовуючи різноманітні форми громадських об’єднань, до оволодіння соціальними ролями не тільки для збагачення досвідом з людьми, а й для реалізації можливостей лідерського творчого потенціалу підлітків. Суспільство зацікавлене у захисті прав та інтересів дітей, забезпеченні їх реалізації через програми дитячо-юнацьких громадських організацій.

3. Ряд ігор на встановлення лідера у шкільному колективі

Для того, щоб вчитель знав хто в його класі лідер, немає різниці чи він викладає в цьому класі один рік чи більше, він на виховній годині може провести з учнями ряд ігор на виявлення в класному колективі лідера та дітей з лідерськими якостями.

Перша гра, яку проведемо у класі називається мозковий штурм «Що таке лідерство?»

Мета: надати учасникам сформувати поняття «лідерство», показати багатоаспектність поняття «лідерство».

Хід проведення: вчитель розділяє учасників на чотири мікрогрупи за допомогою кольорової методики. Кожна мікрогрупа має дати своє визначення поняття «лідерство». Визначення має бути коротким і глибоким. Після обговорення представник від кожної мікрогрупи знайомить з визначенням всіх учасників. Після того, як групи презентували свої формулювання, вчитель вивішує плакат з визначенням поняття «лідерство», під зготовлений раніше. Учні мають змогу порівняти, ознайомитися з іншими визначеннями і висловити своє ставлення до них.

Питання для обговорення:

Що відрізняє кожне визначення?

Яке визначення є найбільш пивним?

Чи можна дати одне визначення поняття «лідерство»?

Чи є тема лідерства актуальною для вас; якщо так, то чому?

В процесі обговорення слід звернути увагу учнів на те, що поняття «лідерство» краще усвідомити, якщо розглядати його як набір функцій, а не характерних якостей особистості; лідерство складається з навичок, яких можна навчитися і з допомогою яких координуються зусилля окремих осіб для досягнення спільної мети.

Наступна гра має назву «Пантоміми лідерства»

Мета: сприяти поглибленню змісту поняття «лідерство».

Хід вправи: вчитель ділить учнів на три групки за допомогою розрізаних малюнків (пазлів). Кожна група отримує два сюжетних малюнки з теми лідерства. Група має показати сюжетні малюнки у вигляді пантоміми таким чином, щоб інші учасники зрозуміли, про які функції йде мова.

Питання для обговорення:

Яка пантоміма не викликала труднощів під час розглядування?

З якими труднощами зіткнулись учасники в процесі створення пантоміми?

Третя вправа «Емблема лідерства»

Мета: сприяти поглибленню змісту поняття «лідерство», розвитку фантазії.

Хід вправи: вчитель розповідає, що на попередньому етапі учасники виробили власні визначення лідерства. Ця вправа дозволить розглянути поняття лідерство з іншого боку – учасникам потрібно створити емблему лідерства. Кожен самостійно малює теку емблему, яка могла б друкуватися н програмах, прапорах дитячо-громадських організацій, ділових паперах лідерів. По завершенні роботи діти розглядають малюнки одне одного. Після ознайомлення з результатами творчості інших учасники розділяються на підгрупи на основі спільних ідей малюнків. Кожна група має пояснити, що є спільного в їхніх малюнках і сформувати девіз, який би відповідав суті їхньої емблеми. Потім проводиться презентація емблеми кожної групи.

Далі йде гра «оплески»

Мета: сприяти усвідомленню учасниками себе , як лідерів.

Хід гри: учасники сідають у коло. Учитель пропонує встати тих, хто володіє певними лідерськими вміннями або якостями (наприклад: встаньте ті, хто вміє організовувати творчі справи для однолітків). Решта учасників аплодують тим, хто встав.

Питання для обговорення:

Які почуття викликали в учнів під час гри?

Чи легко було визначити лідерські уміння або якості?

Наступна гра називається «Словесний портрет лідера»

Мета: сприяти поглибленню самопізнання, розвитку невербальної комунікації.

Хід гри: учасники розподіляються на дві групи. обом групам дається завдання написати словесний портрет кожного члена групи. портрет має відображати організаторські здібності лідерів. Портрет створюється після обговорення в групі і досягнення спільної думки. Далі портрети першої групи розкладаються на столі і кожний член другої групи, який був описаний, має знайти свій портрет. Потім члени першої групи намагаються впізнати себе у портретах, описаних членами іншої групи.

Питання для обговорення:

Які почуття викликали у вас під час написання словесного портрета?

Чи вдалося описати задумане?

Цікавим виявилось те, що не кожен учень міг знайти свій портрет. Особливо ті діти, які вважали себе лідерами не знайшли своїх словесних характеристик. Вони тепер замисляться, бо їх авторитет трішки впав в очах інших. Тому ці діти зроблять самоаналіз і замисляться над своїми мінусами і плюсами.

Наступна гра: «Пишаюсь…»

Мета: позитивно оцінити свої набуті вміння.

Хід вправи: учні сідають в коло. Учитель просить по черзі кожного учасника по черзі вийти на середину і сказати про себе: «Пишаюсь собою, коли…» (наприклад «Я пишаюсь собою, коли я допомагаю іншим» тощо).

Питання для обговорення:

Чи складно було виконувати цю справу?

Якщо так, то в чому були складнощі?

За яких ситуацій корисно послуговуватися цією вправою?

Тут діти показали все своє мистецтво і казати правду, і складати казки. Дехто себе вихваляв, а інші соромились аудиторії.

Далі буде гра «Вартівський ланцюжок»

Мета: розширити уяву про лідера і виявити лідера.

Хід гри: кожний учень класу на аркуші паперу записує свої асоціації, які викликає в нього слово «лідер», і пише ім’я дитини, яку вважає лідером у їхньому класному колективі.

Ця гра показала, що думка дітей дещо розбіглася, тому що хлопці вибрали свого лідера, а дівчатка звісно дівчину. У багатьох дітей є певний рівень лідерства та організації, і саме тепер класний керівник зверне увагу на учнів з вираженими лідерськими здібностями.

Потім діти визначили риси особистості, які визначають ділового лідера:

1. Спроможність управляти собою («якщо хочу, то зможу»). Спроможність повною мірою використовувати свій час, енергію. Уміння переборювати труднощі, виходити зі стресових ситуацій. Піклуватися про накопичення сил та енергії (у тому числі й фізичної).

2. Наявність чітких особистісних цілей («знаю, що хочу»). Ясність у питаннях про мету своїх вчинків. Наявність цілей, сумісних з умовами спілкування й діяльності. Розуміння реальності поставлених цілей і оцінка просування до них.

3. Уміння вирішувати проблеми («знати вихід у лабіринті думок»). Вміння розрізнити в проблемі головне і другорядне, оцінити варіанти рішення проблеми, прогнозувати наслідки після ухвалення рішення, визначити необхідні ресурси для рішення проблем.

4. Творчий підхід до організації людей («не так, як всі»). Пошук нестандартних підходів до рішення управлінських проблем. Вміння генерувати ідеї. Прагнення до нововведень.

5. уміння впливати на навколишніх («вести за собою»). Впевненість у собі. Вміння встановлювати гарні особисті стосунки. Спроможність переконувати. Вміння слухати інших.

6. Знання особливостей організаторської діяльності («організовувати справу»).вміння підібрати і розставити людей, скласти план і включити людей у його виконання. Стимулювати роботу товаришів, тактовно здійснювати контроль за їхньою роботою.

7. Наявність організаторських здібностей («у їхній єдності»). Організаторське чуття (психологічна вибірність, практично-психологічний розум, психологічний такт). Схильність до організаторської роботи.

8. Уміння працювати з групою («згуртувати товаришів на справу»). Розуміння важливості згуртованості колективу, спроможність перебороти обмеження, що перешкоджають ефективній роботі колективу. Уміння домагатися згоди в колективі. Прагнення до аналізу розвитку групи і пошук шляхів її розвитку.

Назвавши та проаналізувавши лідерські якості діти повинні ставитись до неї, як до особистого надбання. Щоб набути необхідної якості, вони повинні сконцентруватися на тому, що з кожним днем вона стає все більш властивою дитячій особистості.

Далі вчитель проводить роботу зі словником лідера. Керівник зачитує слова-визначення, якими повинен бути впізнаний справжній лідер та має їх використовувати в своєму лексиконі. Учні в свою чергу записують та обґрунтовують кожне визначення.

Лідер – людина, здатна повести за собою, пробудити інтерес до справи. Часто плутають слово-поняття «лідер», «керівник», «організатор».

Організатор – той, хто управляє конкретною діяльністю, вирішує як робити, об’єднує людей для спільної справи. Звичайно офіційно призначеного (або обраного) лідера-організатора називають керівником або формальним лідером.

Активність – готовність до діяльності і енергійна діяльність, спрямована на зміну, перетворення чого-небудь.

Взаємовідносини – відносини між людьми в процесі спілкування і діяльності. Розрізняють особисті (побудовані на почуттях – від симпатії до антипатії) і ділові (партнерські, побудовані на ділових контактах) взаємовідносини.

Імідж – своєрідна звична «роль», й якій оточуючи сприймають людину.

Ініціатива – починання, прояв підприємливості, прагнення й вміння діяти самостійно.

Колектив – вищий рівень розвитку групи, коли в неї є загальна мета діяльності, єдність, порозуміння, прагнення допомагати іншим.

Комунікація («роблю загальним», «зв’язую») – процес передачі інформації від відправника до одержувача.

Компроміс – угода між різноманітними думками, поглядами, досягнута шляхом взаємних поступок для корисної справи.

Конфлікт – сутичка протилежних думок, цілей, інтересів, бажань.

Мотивація – усвідомлення або не усвідомлена причина дій людини (потяг, потреба).

Спілкування – установлення контактів на основі спільної діяльності (обмін інформацією, виробітку взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини).

Престиж – авторитет, вплив, повага, визнання гідностей людини (організації).

Репутація – сформована думка про людину (організацію), її переваги та недоліки.

Рішення – прийняття відповідальності за діяльність у невизначеній ситуації (вивчення засобу дії, коли є декілька шляхів досягнення мети).

Отже, лідер – людина, здатна повести за собою, пробудити інтерес до справи. Він прагне «викластись» для досягнення мети, активно впливає на навколишніх, найбільше повно розуміє інтереси більшості. Саме з ним хочеться порадитись у важкі хвилини, поділитися радістю, він здатний зрозуміти, поспівчувати, завжди готовий прийти на допомогу, від нього багато в чому залежить настрій, він спроможний «завести» оточуючих.

Розрізняють лідерів-творців й лідерів-руйнівників.

Лідер-творець діє в інтересах справи, в інтересах організації і всіх її членів, яких він веде за собою (по великому рахунку-в інтересах усіх людей).

Лідер – руйнівник діє у своїх власних інтересах, для нього на першому плані не справа, не люди, а власне егоїстичне бажання показати себе, використовуючи для цього справу і навколишніх (найчастіше на шкоду і справі, і людям).

У дитячому об’єднанні, організації зустрічаються лідери, ролі яких різноманітні: лідери – організатори (ділові лідери), лідери – генератори емоційного настрою (емоційні лідери), лідери – ініціатори, ерудити, умільці.

Для впливу на колектив поряд з умінням сприймати особисті відношення велике значення має уміння вивчати статус однолітків. У цьому краще усіх орієнтуються абсолютні лідери, на другому місці йдуть ділові лідери. Від емоційних лідерів у більшому ступені залежить психологічний клімат у колективі, самопочуття однолітків, а також прийняті моральні цінності.

Після вправ учням ще задали ряд запитань, а діти відповідали на них спонтанно.

Світлана, 12 років (7-й клас )

- Лідер - це людина, котра примушує себе поважати. Якщо в когось у класі проблеми, то він допомагає. До його точки зору завжди прислухаються. Якщо сам лідер за щось дуже переживає, то намагається цього нікому, ніколи й нізащо не показувати. Він рідко каже, що думає насправді, й ніколи не ділитиметься своїми сумнівами, а стане ще більш напористим, щоб довести свою силу. Справжнім лідером не може бути людина, в якої немає впевненості в собі. Це відразу видно. Звичайно, справжній лідер повинен мати певні задатки й бути розважливою людиною. В нього обов’язково має бути вміння організувати клас, він повинен бути владною людиною. Раніше лідерами в класі були заводіяки. Тепер клас - це як велика компанія, в якій лідер той, хто завжди знайде тему для розмови, вигадає розвагу, у кого є якісь зв’язки, наприклад дядько в кінотеатрі чи щось таке. Сьогодні він більше душа компанії. Але якщо в класі щось сталося і вчителька запитує про це, то лідер, звичайно ж, має щось сказати. Якщо він мовчки стоятиме й водитиме носком по підлозі, то підірве свою репутацію.

- А якщо лідер погано вчиться, він хіба не втрачатиме свій статус?

- Я ще не розумію, можливо, це якась тонка риса психології, але якщо лідер попросить мене дати списати - я йому точно дам, а якщо попросить двієчник - ще подумаю.

Якщо лідер, коли просить списати, сам себе не принижує, то він не принижується і в очах інших, а якщо він сам розуміє, що принижується, то це побачать інші. Але якщо лідер - двієчник, то він, у кожному разі, принижується, бо не знає того, що знають усі чи майже всі. Я розумію, якщо хтось знайшов якесь хитромудре слово й, окрім однієї людини, в класі його ніхто не знає - це одне, але якщо це слово знають усі, окрім лідера, - він сам себе за це вже не так поважатиме, хоча й може віджартуватися. Звичайно, якщо лідер має задатки відмінника, то ще більше зміцнює своє місце.

- А лідером класу може бути дівчинка? Якщо так, то якою для цього вона повинна бути?

- У дівчинки-лідера більше проявляється риса владності. Це відразу видно. Якщо вона починає командувати, то суперечити їй просто неможливо. Інколи дівчата навіть бувають небезпечніші за хлопчиків. Дівчинка-лідер не може бути «фіфою» і не повинна бути двієчницею, тому що лідером тоді вона навряд чи буде. Якось так виходить, що навіть якщо вона має лідерські риси, але погано вчиться, то до неї, звісно, можуть прислухатися, але навряд чи її поважатимуть. Дівчинку-лідера можуть брати за приклад її подружки. Зрідка це приємно, але потім починає дратувати. Нині ніхто не хоче бути схожим один на одного. Особливо дівчатка. Кожній хочеться бути єдиною й неповторною. Хлопчик-лідер розуміє свою перевагу. За ним ніхто ніколи не повторює відкрито. У них все якось по-іншому.

Максим 12 років (7-й клас)

- У нашому класі лідера немає. Кожен сам по собі. Як в інших класах - не знаю, хоча колективи бувають різні. Є такі, в яких усі як один, а бувають і з індивідуальним характером. Який колектив - таким повинен бути й лідер. Якщо колектив активний, то лідер у ньому має бути таким самим. Лідерство важко пояснити. Це щось всередині людини. Ось буває, що в клас тільки-но прийшла нова людина, а всім уже зрозуміло, що це лідер. І до нього хочеться прислухатися. Багато що вже з самого початку має бути в тобі. Лідер повинен відповідати за свої слова, бути зібраним і дуже чесним, уміти спрямовувати колектив, організовувати його. В ньому має бути якась позитивна енергетика - це відіграє велику роль. Людина може дуже підходити для ролі лідера, але якщо в ній не буде якоїсь крапельки - вона ним не стане. Я особисто побоююся такої відповідальності.

- А лідер повинен бути відмінником?

- Необов’язково. Багато знаменитих в історії людей не були відмінниками. Це не найважливіше. Людина може погано вчитися, але це не головне, якщо в неї добра й чуйна душа. Ще Вальтер Скотт казав, що лідер повинен вести за собою не силою, а прикладом.

- Максиме, а ти сам хотів би бути лідером?

- Не дуже. Я просто не така людина.

- Як щодо дівчинки-лідера? Це можливо в класі?

- Я гадаю, що в хлопчиків лідером має бути хлопчик, тому що із хлопчиками простіше - у них характери знайомі. Хлопчика знаєш, а дівчаток не зрозумієш. Дівчинка може бути лідером тільки для дівчаток. Я не думаю, що хлопчики її слухатимуться.

- Як вважаєш, лідер взагалі потрібен?

- Гадаю, що так, бо іноді бракує ланки, яка об’єднує і тримає. Правда, в нас про об’єднання більше говорить учителька, ми самі сприймаємо це якось млявенько.

Отже, абсолютно різні між собою дівчинка та хлопчик чудово доповнили одне одного, активізувавши всі головні точки в силуеті лідера, озвучивши і його вміння йти на компроміс, і необхідну ініціативність, і чудову здатність говорити мовою іншого, водночас прислухаючись до тональності всіх. Вони провели чітку риску й під готовністю лідера брати на себе відповідальність за прийняті рішення, дуже яскраво озвучили його здатність виручати й допомагати, проговорили необхідність перейматися інтересами іншого, а також зачепили дуже рідкісну психічну рису, про яку свого часу казала ще Маргарет Тетчер, - це вміння блискавично відновлювати свої сили. Звісно, всі ці та інші риси можна якось «підтягнути» й навіть «розтягнути» на лідерських тренінгах та курсах, але, як сказав Максим, якщо в людині, котра претендує на лідерство, не буде «якоїсь крапельки», вона ним не стане ніколи. Душа колективу - це не тактичні напрацювання і стратегічне мислення, це щось живе й багатогранне, здатне взаємодіяти з будь-якою індивідуальністю навіть за межами себе.

Висновки

Життя одне для кожного, хтось проживе його з високо піднятою головою добившись успіху і визнання, а повз іншого воно просто пройде поряд. В однієї людини воно довге, а в іншої коротке. Але від нас залежить як ми його проживемо – активно чи пасивно. Це має велике значення для сім’ї, для країни, для суспільства. Тому людина своєю індивідуальністю стає найбільшим важелем суспільного життя. Жодна людина не приходить у світ сформованою. Протягом життя вона безперервно розвивається і змінюючись прогресує. Склалося так, що ми більше знаємо про навколишній світ, ніж про самих себе. Власні здібності, почуття і багато чого іншого для нас часто залишається таємницею. А незнання себе, невміння керувати собою призводить до помилок, конфліктів і життєвих розчарувань. Шкільні кроки – це той корисно-продуктивний час, коли учні мають можливість відкривати, активно вдосконалити самих себе.

Лідерська позиція особливо багато в чому залежить від знань, умінь, особистісних якостей.

Слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає, той втрачає!».

Спірне питання курсової роботи – це чи народжується дитина з лідерськими здібностями? Як на мене, то відповідь на проблемне запитання можна дати не одну відповідь. І все ж таки, точної думки, яка б була доведеною цілком важко знайти.

На одну мить здається, що лідерські якості вроджені, а з іншої сторони, що вони у більшій мірі є набутими.

Та все ж таки, лідерству потрібно навчатись. А саме школа формувала, виховувала творчих, енергійних, чесних, поміркованих, справедливих, скромних і відповідальних шкільних лідерів, які в майбутньому ставали сильними особистостями і робили вклад у розвиток країни та суспільства взагалі.

Розвиток незалежної Української держави, її розквіт, прогрес нації можливі тільки за умови виховання добре освічених з глибоко-усвідомленою громадянською позицією соціально активних молодих громадян. Це найважливіше соціальне замовлення, виконання якого є завданням сучасної української школи.

Формування особистості, яка здатна на нестандартні рішення, яка має свою точку зору, здатної та прагнучої постійного саморозвитку, особистості з якостями лідера неможливе без існування та активної роботи системи шкільного самоврядування. Ця система може приймати, будь-які форми у тому чи іншому конкретному навчальному закладі, але вона повинна працювати і працювати так, щоб кожен учень формувався ставав цією особливістю, незалежно від того, який соціальний старт може дати йому сім’я. сучасна школа зі своєю системою самоврядування має сприймати особистісному росту дітей, допомогти сформуватися кожній дитині. Як соціально-успішній, гуманістично-спрямованій особистості.

Отже, проблема лідерства вважається однією із самих найактуальніших у розвитку шкільного колективу та кожного учня зокрема.

Список використаних джерел та літератури

1. Шатенко В. Типологія лідерства // Психолог. – вересень 2006.

2. Алифанов С.А. Основные направления лідерства // Психологічний журнал – 2000.-№5.

3. Г.В. Ложкин Механізми лідерства//Практична психологія та соціальна робота. – 1999-№5.

4. М. Шимановський Завдання лідера – вести за собою: практичні поради зі створення учнівського самоврядування. // Шкільний світ.-2008.-березень №9.

5. Н. Шевченко Майбутнє належить лідерам // Шкільний світ.-2008.-січень №4.

6. Є.М. Дубовська, О.Л. Кричевський Психологія малої групи – М..-1991.

7. Ю.Г. Платонов Мастерская психология. Основы сициальной психологи – Санки-Петербург-М. - 2004.

8. Н.Л. Селіванова Шкільний класс – М.-1988.

9. А.В. Мудрик Общение школьников – М.-1987.

10. М.Ю. Кондратьев Слагаемые авторитета – М.-1988.

11. М.Н. Корнєв, А.Б.Коваленко соціальна психологія – К.-1995.

12. О.І. Денисова, Г.Г. Довганич Модуль «як стати лідером» (Програма Міністерства освіти і науки України). - !998.

13. М. Арютюнян Позиция школьника в класе // Воспитание школьников. – 1999-№3.

14. Видай В.Ф. Механізми лідерства // Практична психологія та соціальна робота. – 1999.-№5.

15. Дудов Н.Т. Восприятие личности // Психологічний журнал. – 1992-№6-том 13.

16. В. Татенко Типологія лідерства // Психолог – вересень-2006.

17. О.В. Слісаренко Самоврядування як засіб формування особистості// Педагогіка толерантності. – 2002.-№3.

18. С. Пастух Як виховати лідера // Сільська школа України – вересень-2004.

19. С. Пастух Лідерство й імідж // Сільська школа України – червень-2005.

20. И. Мокин Ребячий лидер – кто он? // Воспитание школьников – 2001-№1.

21. Д.І. Фельдштейн Лідерство в групі // Психологічний журнал – 1999-№5-том 11.

22. С. Куча Школа для майбутніх лідерів//Шкільний світ – 2006-лютий-№8.

23. Г.Г. Коваль Соціальна педагогіка. – К.-1997.

24. Т. Забута До питання дитячого самовиховання у навчально-виховних закладах // Нова педагогічна думка – 1997-№3.

25. О.О. Гладчук Педагогічне керівництво учнівським самоврядуванням// Педагогічна скарбниця Донеччини – 1998-№1.

26. Ю.З. Гільбух, О.В. Киричук Шкільний клас: як пізнавати й виховувати його душу – К.-1994.

27. Б. Бабенко Дослідження на тему «Сучасні категорії учнів» // Завуч – 2008-травень, №13.