Вступ

Актуальність дослідження. Нові цілі освіти припускають формування творчої особистості, здатної до самостійного визначення способів своєї діяльності. Якість освітнього процесу багато в чому визначається тим, якою мірою учень є суб'єктом пізнання, виявляючи в процесі навчання активність і пізнавальну самостійність. Самостійність є основою формування творчості в діяльності суб'єкта, а творча діяльність - це активна взаємодія суб'єкта з навколишнім світом, в результаті якого він цілеспрямовано змінює цей світ і себе, і створює щось нове, що має суспільне значення. Тому майбутнє напряму залежить від зусиль школи: наскільки добре вона забезпечить розвиток активності і самостійності підлітків у навчанні. Таким чином, дана проблема є об'єктом пильної уваги психологів і педагогів. Разом з тим, завдання освіти на сучасному етапі вимагають конкретного вивчення проблеми самостійності підлітків на матеріалі окремих предметів. У роботі кращих вчителів накопичений значний досвід розвиваючого навчання. Однак переважно в більшості шкіл залишається традиційна організація самостійності підлітків. Ці недоліки масової практики пояснюються не достатньо високим рівнем розвитку технології самостійності школярів в навчально-виховному процесі.

Важливість практичного вирішення проблеми розвитку самостійності, її недостатня теоретична вивченість, значення для вдосконалення навчання і необхідність розробки обґрунтованої технології розвитку самостійності зумовили її актуальність і визначили вибір теми дослідження «Розвиток самостійності підлітків в навчально-виховному процесі». Успіх такої роботи багато в чому визначається тими умовами, в яких протікає навчання. Свідомо створювані в навчальному процесі, ці умови відносяться до педагогічних та повинні сприяти творчому розвитку особистості школяра.

Об’єктом дослідження є особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.

Предметом дослідження виступає процес розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

Мета дослідження. Виявити можливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховному процесі.

Завдання:

1. Вивчення теоретичного матеріалу з проблеми розвитку самостійності підлітків підліткового віку;

2. Вивчення психологічних особливостей розвитку самостійності підлітків;

3. Проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;

4. Аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження. Високий рівень розвитку самостійності забезпечує гармонійний розвиток особистості.

Методи дослідження.

1) вивчення і аналіз літератури;

2) типологічно порівняльний;

3) структурний;

4) метод спостереження;

5) тестування;

6) статистичний метод.

Дослідження проводилося на базі Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей інформаційних технологій, з учнями 8 – Б класу.

Розділ I. Теоретичні засади розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

1.1 Аналіз поняття «самостійність»

Одним із системоутворюючих якостей особистості є самостійність, що набуває в умовах сучасної і перспективної соціально-економічної ситуації особливої ваги. Розвиток цієї якості призводить до розвитку особистості підлітка в цілому.

Необхідність формування і розвитку самостійності диктується нам потребами суспільства в людях нестандартних, які вміють мислити творчо, робити відкриття на благо людства. А рішення цього питання знаходить своє відображення в процесі розвитку самостійності, яка дозволяє людині ставити нові проблеми, знаходити нові рішення.

Проблема самостійності в навчально-виховному процесі розглядалася ще з давніх часів. Аналіз літературних джерел показує, що питання самостійності підлітків сягають своїм корінням вглиб античності.

Вже греки створили теорію всебічності, що отримала розвиток в трактатах Платона і Аристотеля, а також в роботах давньоримських філософів: Плутарха, Тацита, Квінтілліана. Чільне місце у цих теоріях відводилося розумовому вихованню людини, зокрема розвитку самостійності.

Афінський філософ Сократ прийшов до думки про необхідність спеціального керівництва пізнавальної активністю і самостійністю підлітків у процесі навчання. Він був переконаний, що до такого керівництву необхідно спеціально готуватися заздалегідь, тобто попередньо готувати питання і завдання. Йому належить першість у розробці спеціального методу навчання, активізує самостійність навчання - евристичні бесіди.[7;146]

Поняття самостійності охоплює не тільки ту сторону безпосередній фізичної діяльності що-небудь зробити чи змінити, але і розумову, інтелектуальну діяльність, що сприяє правильному досягненню реальної мети.

Думка про розвиток самостійності підлітків народилася як заперечення середньовічних схоластичних методів навчання і відірваності від життя змісту освіти.

В епоху Відродження з'являються цінні висловлювання Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Д. Локка та інших. Вони вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ньому вдумливого, критично мислячої людини. Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дістервега, Н.І. Новіков, К.Д. Ушинський активність і самостійність підлітків у навчанні зводять в один з провідних принципів дидактики.

Видатний французький просвітитель Ж.Ж. Руссо, родоначальник теорії вільного виховання, заперечуючи усілякий авторитаризм у навчанні, ратував за те, щоб усі учні самостійно черпали знання з самої дійсності. «Великим двигуном, який веде вірно і далеко, - стверджував Ж.Ж. Руссо, - є інтерес дитини до діяльності, до навчання. На нього повинен, перш за все, спиратися педагог, стимулюючи самостійність підлітків ».

Основи методики навчання, що розвиває самостійність підлітків, заклав Я.А. Коменський. «У своїх підлітків, - зазначав він, - я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, у мові, в практиці» [11, 207].

На межі XVIII-XIX ст. велику роль у розвитку теорії самостійної роботи зіграли погляди І.Г.Песталоцці і А. Дістервега, що поглиблюють думка про самостійність підлітків як засіб активізації навчання. І.Г. Песталоцці розробив таку методику навчання, в якій велике значення надавав евристичним спостереженнями, що сприяють розвитку самостійності навчання школярів. Роль самостійності навчання в активному засвоєнні учнями знань, формування вмінь і навичок і розвитку пізнавальних інтересів дітей високо оцінював А. Дістервега. Він вважав, що дитяча самостійність у процесі навчання є одним з найважливіших засобів розвитку розумових здібностей: «Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити».

Не випадково в працях багатьох російських вчених XIX ст. розвитку самостійності навчання, пізнавальної самостійності і самостійності мислення відводилося одне з провідних місць в загальній системі виховання людини.

У XIX ст. в Росії проблему самостійності як одного з найважливіших умов навчання та виховання розглядали демократи А.І. Герцен, В.Г. Бєлінський, Н.А. Добролюбов, Н.Г.Чернишевський, Д.І. Писарєв.

Особливо добре розумів виховну та дидактичну цінність самостійності підлітків у навчанні А.І.Герцен. Він вважав за необхідне порушувати у них інтерес до знань, допитливість, здатність і готовність до самоосвіти. "Істини, встановлені наукою, - підкреслював А.І.Герцен, - не стають самі по собі надбанням розвивається розуму учня. Для їх дії потрібно наполеглива самостійна розумова робота. Розумна система виховання повинна надавати учневі можливість самодіяльності ».

Н.Г. Чернишевський висловлювався про важливість опори на самостійність вчення і пізнавальну самостійність у навчальному процесі. «Якщо наші діти хочуть бути людьми справді освіченими, - стверджував він, - вони повинні здобувати освіту самостійними знаннями» [7, 255].

У справу розробки методики навчання, активізує самостійність дітей, чимало цінного і істотного вніс К.Д. Ушинський. Грунтуючись на закономірностях мислення дітей, він прийшов до переконання, що навчання має обов'язково передбачати праця школярів по засвоєнню знань, так як «Самостійність думки ... випливає із самостійно ... набутих знань». Діти повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал» [3, 256].

В.П. Вахтерів керувався у своїй практиці організацією самостійної роботи підлітків як найважливішим принципом навчання. «Цей загальний принцип вимагає, - зазначає він, - щоб діти самі брали участь у всіх дослідах, а не тільки дивилися, як проводить їх учитель».

У післяреволюційних епоху більша частина радянських педагогів, що проводила реформу школи, бачила школу, що створює сприятливі умови для розвитку ініціативи і самостійності підлітків у пізнавальній і практичній діяльності.

Найціннішим внеском у педагогічну науку була розроблена теорія виховання колективу як основного компонента в концепції розвитку самостійності особистості (А. С. Макаренко).

В даний час існує чимало робіт, які розкривають самостійність у навчальній діяльності: П.І.Підкасістого, О.А. Нільсона, Р.І. Іванова, Б.П. Єсипова, З.Ф. Пономарьової, Л.В. Жарової, Т.М. Пономарьової. Ними розглянуті характеристики, основні складові, рівні самостійності навчання школярів; самостійність як якість особистості, що формується в процесі використання самостійної роботи, види самостійної роботи.

Такі автори, як Б.П. Йосипов, І.Т. Огородніков, Л.М. Піменова, Я.А. Пономарьов вказували, що самостійність дитини в навчанні виступає спочатку як наслідувальний, що відтворює діяльність, що дитині в елементарному плані властиво і зародження ідеї та творчого завдання, уявне її рішення і навіть реалізація на практиці.

У педагогічній роботі вчені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми в світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчої активності - як головних показників всебічного розвитку людини наших днів.

Що ж таке самостійність? Самостійність - незалежність, свобода від зовнішніх впливів, примусів, від сторонньої підтримки, допомоги. Самостійність - здатність до незалежних дій, суджень, володіння ініціативою, рішучість. Такі визначення нам дає «Тлумачний словник російської мови». У педагогіці це одна з вольових сфер особистості. Це вміння не піддаватися впливу різних факторів, діяти на основі своїх поглядів і спонукань.

"Самостійність" - дуже багатоаспектно і психологічно непростий феномен, це скоріше змістотворна, якісна характеристика будь-якої сфери діяльності й особистості, що має власні конкретні критерії. Самостійність - як характеристика діяльності учня в конкретної навчальної ситуації являє собою постійно проявляється здатність досягати мета діяльності без сторонньої допомоги. У зв'язку, з чим в дослідженні виділяються зв'язані поняття з поняттям «самостійність».

"Самодіяльність" - суб'єктивна, власне індивідуальна самокерована діяльність, з особистісно-зумовленими компонентами: метою, провідною потребою, мотивацією і способами реалізації.

"Самоактівація" - це суб'єктивно співвіднесення внутрішня мотивація діяльності.

"Самоорганізація" - властивість особистості мобілізувати себе, цілеспрямовано, активно використовувати всі свої можливості для досягнення проміжних і кінцевих цілей, раціонально використовуючи при цьому час, сили, кошти.

"Саморегуляція" - спочатку психологічне забезпечення діяльності, у подальшому розвитку набуває особистісний сенс, тобто власне психічне наповнення.

"Самоконтроль" - необхідний компонент самої діяльності, який здійснює її виконання на особистісному рівні.

Незважаючи на суперечливість у визначенні термінів, вчені одностайні в одному: самостійність - найважливіша характеристика особистості; самостійність не може виникнути у відриві від інших особистісних властивостей (довільності, волі, цілеспрямованості), без самостійності особистість не стає повноцінним.

На думку фахівців, самостійність і активність - це психічний стан особистості, що включає в себе: здатність ставити перед собою завдання; здатність утримувати в пам'яті кінцеву мету дії і організовувати свої дії в руслі її досягнення; здатність робити певною мірою складності дії без сторонньої допомоги, співвідносити отриманим результат з вихідним наміром.

На думку С.Л. Рубінштейна (1989), самостійність є результатом великої внутрішньої роботи людини, його здатності ставити не тільки окремі цілі, завдання, але й визначати напрямок своєї діяльності [4; 16].

Академік І.С. Кон (1992) розширює дане визначення, характеризуючи самостійність як властивість особистості, що припускає, по-перше, незалежність, здатність самому, без підказки ззовні, приймати і втілювати в життя важливі рішення, по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків і , по-третє, переконання в тому, що така поведінка реально, соціально можливо і морально правильно [10, 26].

П.І. Підкасістий у своїх роботах визначає самостійність, як будь-яку організовану вчителем активну діяльність підлітків, спрямовану на виконання дидактичної мети. Цей процес має на увазі пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань [3, 54].

Необхідність формування самостійності відзначає і В.Г. Орловський: «На сучасному етапі загальна тенденція вдосконалення методів і форм навчання полягає в тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси та максимально розвинути самостійність підлітків, сформувати навички самостійної роботи з навчальною та довідковою літературою, науково-технічною інформацією, технічної та технологічної документації, тобто розвинути прагнення вчитися самому, самостійно поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх в практичній діяльності »[ 6, 24].

Рівень самостійності залежить від змісту конкретної діяльності (предметної, розумової, комунікативної), що здійснюється учням без допомоги інших людей. Самостійність має ще одну характеристику - ступінь вираженості. Порівнюючи дії двох підлітків, ми завжди можемо виділити, хто з них найбільш самостійний, тобто більш наполегливий, менш розраховує на підтримку, зосереджений на завданні. У школяра це якість проявляється найчастіше у навчальній, інтелектуальної діяльності, а у дорослого - у трудовій. Отже, змістовна будь-яка діяльність, що вона є самостійною тільки тоді, коли здійснює її людина опановує нею в повному обсязі, тобто стає її носієм. У зв'язку з цим самостійність можна визначити як особливий момент становлення цілісної діяльності, як критерій ступеня оволодіння цією діяльністю. Істотну роль у процесі формування самостійності відіграє здатність учня до аналізу та самоаналізу дій і відносин у спільних справах, вміння співвідносити свої можливості з можливостями участі товариша. Наявність всіх цих показників дозволяє швидко самоствердитися в спільній діяльності, знайти своє місце і розумно застосувати свої здібності. Спільна діяльність з однолітками і відповідне керівництво цим процесом з боку дорослого є важливими умовами розвитку самостійності.

Розкриваючи дидактичні аспекти проблеми, що розглядається, варто пам'ятати, що важливо не передавати дітям знання, а озброювати їх способами придбання знань, адже те, що дістається самостійно, з працею, завжди самоцінне. У зв'язку з цим на плечі вчителів, працівників сфери освіти лягає наступна проблема - створення умов в школі, класі, в групі, що сприяють становленню цієї якості особистості, і вже в школі можна домогтися гармонійного поєднання високої успішності, мотивації і старанності.

Передумови розвитку самостійності аж ніяк не гарантують успішне формування у підростаючого людини цієї якості. Доведено, що без знань і умінь немає самостійності в навчанні. Ось чому важлива повноцінна навчальна діяльність, в якій формується система знань і комплекс різноманітних умінь. Виділимо лише ті основні групи вмінь, якими учні повинні систематично опановувати протягом усього періоду навчання:

1.Общеучебние уміння (знаходити відповідь на запитання, складати план прочитаного, тези, конспект, таблиці, планувати свою діяльність, контролювати їх дії).

2.Общелогіческіе уміння (виділяти головне, проводити порівняння, доводити, робити висновки, формулювати питання).

3.Предметние (спеціальні) вміння, що відбивають специфіку окремих навчальних дисциплін (виконувати вправи, писати твори, розв'язувати задачі та ін.)

4.Коммунікатівние вміння (вести діалог з учителем, з товаришами, брати участь у спільній діяльності, встановлювати контакти та ін.)

Співпраця учня з педагогами і товаришами - необхідна умова опанування вмінь - найважливішим компонентом самостійності. Наявність знань і вмінь визначає готовність підлітків до самостійного дії, як, втім, і емоційний стан при виконанні завдань. Проте виникає питання: чи завжди учень, що добре володіє знаннями та вміннями, прагне проявити самостійність у своїх діях. Однозначної відповіді на нього немає. Виконуючи самостійну або контрольну роботу, добре підготовлений учень прагне реалізувати свої можливості. Проте в іншій ситуації, наприклад при підготовці тематичного вечора, це якість в учня може і не виявлятися. Все це відбувається тому, що немає мотиву, внутрішньої потреби діяти самостійно.

З. Ф. Пономарьова у своїй праці «Виховання самостійності підлітка в громадській діяльності» стверджує, що розвивати самостійність необхідно через формування у школярів способів дії.

Проаналізувавши вищесказане, ми приходимо до висновку: самостійна діяльність знаходить своє відображення у самостійній роботі. У зв'язку з цим виникає необхідність розгляду самостійної роботи як засіб розвитку самостійності.

1.2 Самостійність як фактор особистісного розвитку підлітків

Одним із засобів розвитку самостійності підлітків є їх самостійна робота в навчальній діяльності. Однак можливості такого відомого методу навчання, на жаль, реалізується педагогами на в повній мірі. Вчителі використовують самостійну роботу в процесі закріплення та контролю навчального матеріалу, вигонячи його на репродуктивний рівень. Вчителі, інколи, не враховують, що самостійну роботу можна використовувати для виконання різних дидактичних завдань. Так вона може бути етапом засвоєння нових знань. Це дозволяє активізувати мислення учня в процесі вивчення нового матеріалу, робити його активним учасником набуття знань, умінь та навичок.

Якщо розглянути можливості використання самостійної роботи в навчальній діяльності то вона має передбачати наступне:

• Включати кожного учня старших класів в процес самостійної діяльності (враховуючи його вікові та індивідуальні особливості, рівень підготовки);

• Здійснювати перехід від простих знань до більш складних;

• Постійно забезпечувати контроль та керівництво зі сторони вчителя;

• Включати в сферу самостійної пізнавальної діяльності учнів старших класів всебічну інформацію стосовно навчального предмета.[6: 124]

Джерелами знань при організації самостійної роботи учнів є підручники, документи, географічні та історичні карти, фотодокументи, статистичні дані, довідкова та науково-популярна література, матеріали періодичних видань та інші засоби масової інформації, Інтернет. Оскільки в старших класах роль предметного підручника знижується, необхідно використовувати інші доступні засоби для отримання учнями предметної інформації. Завданням вчителя виступає допомога учням старших класів отримати максимальну віддачу від навчання, консультувати їх з певних питань, підтримувати їхню зацікавленість в навчанні на протязі всього періоду вивчення предмета.

Самостійність це якість яку людина виробляє багаторічною працею. Особливо гостро самостійність проявляється на кінець підліткового – на початок підліткового віку. Саме в цьому віці відбувається інтенсивний пошук життєвих орієнтирів. Сучасний підліток стає дуже прагматичним і тому постає питання розвитку особистості за допомогою його самостійної діяльності.

Взагалі самостійність особистості характеризується двома факторами: по-перше, знаннями, вміннями і навичками, по-друге, ставленням до процесу діяльності, результатів і умов її здійснення, а також зв'язками, які створюються під час діяльності з іншими людьми. Самостійність — це насамперед свідоме мотивування дій та їх обґрунтованість, непіддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань. Вона виявляється нерівномірно і специфічно в різних видах діяльності. Так, побутова практична і пізнавальна форми самостійності, хоч і мають певну спільність, виявляються в кожному виді діяльності неоднаково. Найвищий рівень самостійності в її загальному значенні передбачає не просто відтворення зразка розумової чи фізичної дії, а внесенням суб'єктом у працю свого суб'єктивного нового розуміння, створення власного способу мислення і дії." У навчанні обов'язковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового.

Жодна технологія не буде ефективною, якщо учня не навчити вмінню вчитися. Це завдання особливо актуальне для вчителів старших класів, бо в цьому віці в особистість починає використовувати приорітети у навчанні, а також починає своє входження у самостійне життя.

Вміння вчитися — це складне синтетичне поняття, до якого входять загальнонавчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розв'язання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти навчальної діяльності. Тому формувати їх у школярів — означає навчити їх учитися.[3;216]

Є три рівні формування вміння вчитися: низький, середній, високий (творчий). На першому розвиваються репродуктивні вміння, на другому — репродуктивні з елементами продуктивності, на третьому — продуктивні, творчі. Останні набувають в пошуковій діяльності, у процесі проблемного навчання, що є цілісною системою роботи і характеризується такими особливостями:

• нові знання не подаються в готовому вигляді, учні старших класів оволодівають ними під час активної самостійної діяльності;

• школярі вчаться використовувати набуті знання в різноманітних ситуаціях, оволодівають способами розумової практичної діяльності;

• від них вимагається творча самостійність;

• велике значення надається створенню в учнів старших класів емоційного стану;

• формуються комунікативні вміння: спілкуватися з учителями та іншими учнями.

Важливо аби кожен учитель старших класів мав на увазі:

• ефективність навчання істотно зростає, коли вчитель не тільки викладає готові істини, а й керує процесом їх відкриття і засвоєння учнями, формує в них потрібні для цього розумові дії, навчає самостійно поповнювати свої знання. Активізації і розвитку мислення сприяє таке керування учінням, коли учні поступово переходять від простих до складних пізнавальних, проблемних завдань, з допомогою вчителя оволодівають способами самостійного розв'язування, узагальнюють їх, переносять у нові ситуації;

• проблемна ситуація в реальному навчальному процесі є не тільки умовою виникнення мислення, а й засобом його функціонування та розвитку. Вона фактично є показником сформованості, вміння вчитися, активності учня в проблемній ситуації — критерієм його розвитку як творчої особистості;

• формувати вміння вчитися на базі певного програмового матеріалу з урахуванням специфіки;

• здійснювати його на доступному рівні;

• формувати вміння не на спеціальних заняттях, а на звичайних уроках, щоб ця робота природно впліталася в їхню структуру.[6: 12-15]

Слід нагадати, що в умовах тоталітарної держави самоосвіта носила досить обмежений характер, вірніше — могла здійснюватися лише у напрямі дозволеного пануючою ідеологічною системою. Самостійність і незалежність мислення не влаштовували систему, тому що були для неї потенційно небезпечними.

Підкреслимо, що кінцева мета розвитку навичок самоосвіти — це самостійне, незалежне мислення особистості, а воно є вкрай необхідною рисою і ознакою сучасної людини взагалі й громадянина незалежної держави зокрема.

Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами самостійного поповнення знань, умінням вчитися. Важливим шляхом дослідження цієї мети є формування загально-навчальних умінь і навичок. Зараз сучасний стан роботи по виробленню в учнів умінь і навичок навчання є однією з основних причин незацікавленості дітей у здобутті знань; він не сприяє розвитку пізнавальної активності школярів, їхній самоосвіті, якоюсь мірою навіть гальмує задоволення інтересів учнів, нахилів, зацікавлень та здібностей. Тим самим не створюється необхідної ґрунтовної основи постійного самовдосконалення особистості.

Об'єктивна самооцінка — провідна внутрішньо-особистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.

Навчально-виховний процес у старших класах складається із ряду навчальних дисциплін, програмами яких передбачено не тільки засвоєння специфічних знань, а й становлення школяра як особистості. Завдання вчителя, працюючи в колективі і з колективом школярів, сприяти формуванню адекватної самооцінки, яка, в свою чергу, має стимулювати розвиток пізнавальної самостійності підлітків.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозв'язку з її внутрішніми процесами — самопізнанням, емоційно-цілісним відношенням до себе і саморегуляцією.

У процесі життєдіяльності особистість розвивається і удосконалюється, в результаті цього вона змінює своє ставлення до самої себе.

Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Через усвідомлення результатів діяльності особистість приходить до усвідомлення себе як суб'єкта діяльності, до оцінки своїх можливостей і якостей. Для дітей молодшого шкільного віку вирішальним фактором формування самооцінки виступає навчальна діяльність і міжособистісні стосунки.

1.3 Розвиток пізнавального інтересу як основа розвитку самостійності учнів підліткового віку

Пізнавальний інтерес має дуже багато трактувань, ось деякі з них:

• Вибіркова направленість уваги особистості (Н.Ф. Добрині, Т. Рибко)

• Прояв розумової та емоційної діяльності людини (С.Л. Рубін штейн)

• Особливий сплав емоційних, вольових та інтелектуальних процесів, підвищуючих активність свідомості та діяльності людини (Л.А. Гордон);

• Специфічне відношення особистості до об’єкта, викликане усвідомленням його життєвого значення та емоційної привабливості (А. Ковальов).[10; 17-79]

Цей перелік трактувань пізнавального інтересу в психології далеко не повний, але і він підтверджує його зв’язки з різними психічними процесами.

Отже пізнавальний інтерес – найважливіше утворення особистості, яке складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування.

На протязі довгого часу йшов пошук досконалих методів навчання; педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувались нові ідеї в даній галузі.

У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення науки. На сторінках преси з’являється ряд альтернативних думок на певні наукові проблеми, в той же час обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з того потоку інформації (часом досить суперечливої), яка виплескується на нас з боку преси, радіо і телебачення. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок, які вбивалися в їхні голови ще з дитинства. Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобуття знань.

Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість і інші. Щоб виявити, на скільки учні володіють цими якостями, як у них розвинута здатність до аналізу, уміння виділяти істотне, здійснювати порівняння.

Даній проблемі присвячено багато посібників, монографій і статей, але часто дане питання розглядається вузько, з позиції якоїсь однієї риси, якості, яка протиставлялась іншим. Одні вчені твердили, що самостійність визначається тільки мислительною діяльністю учнів, другі - тільки мотивами її діяльності, її добровільністю, треті - тільки рисами характеру, поведінки тощо. Але не треба забувати, що діяльність людини багатогранна і тому треба формувати самостійність людини в цілому, у всіх її проявах. Можна виділити такі грані розвитку самостійності:

1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) і веде до формування переконань; з нею тісно пов’язана і самостійність в використовуванні навичок і вмінь, прийомів розумової праці, методу пізнання;

2) самостійність характеру, поведінка особистості, яка виражається в умінні виконувати певну діяльність у відповідності зі своїми поглядами, в тому чи іншому відношенні до оточуючого;

З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;

4) самостійність в практичній діяльності.

Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю: а) при передачі готових знань; б) при формуванні знань на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Головним видом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам’ятовування, при слабкому прояві мислительної активності і самостійності.[2; 185]

На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов’язане з використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.

Аналіз результатів експерименту показав, що для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її посильність, доступність і різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів дотримуючись дидактичних вимог.

Самостійна робота в навчанні має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи вчитель застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

- відношення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

- уміння виділяти головне і другорядне;

- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.[1: 63]

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.

Потрібно організувати класну роботу так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості й розгорнуті плани з окремих питань і тем, складати тематичні таблиці, працювати з матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати.

Домашня робота має носити творчий характер, будити думку школяра. Вчитель на уроці максимально застосовував прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.

Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Спочатку вчитель має навчати учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюватимуть колективно, після дворазового читання тексту підручника учні мають аналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини і аналізувати кожну з них. Важливо, щоб вчитель надалі дав вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам’ятовування, запису тез тощо.[2: 46]

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроці, так і по темі в цілому. Вивчаючи певні факти і події, учні узагальнюють ці факти і складають короткі висновки. Це активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню в них самостійності й робота по складанню порівняльних таблиць і схем.

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

7) повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.[2: 78]

Розділ ІІ. Практичне дослідження розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

2.1 Методичні рекомендації з визначенню рівня самостійності підлітків в навчально-виховному процесі

Під час проведення психологічного дослідження з учнями 8 – Б класу, Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцею інформаційних технологій, було використано ряд методик по визначенню рівня самостійності підлітків в навчально-виховному процесі.

Методика №1. Спостереження:

Під час дослідження проводилося спостереження за навчально-виховним процесом учнів 8 – Б класу, а саме за проявами самостійності учнів. Критеріями спостереження виступали такі чинники навчально-виховного процесу:

• виконання домашніх завдань;

• самостійна робота на уроках;

• підготовка до виховних заходів;

• самостійного створення завдань для уроків та виховних заходів;

• вміння брати на себе відповідальність;

• прояви самостійності в неформальному спілкуванні;

• лідерські якості учнів;

• рівень пізнавального інтересу;

• рівень домагань.

Спостереження за типом було прихованим, тобто учні не знали, що являються досліджуваними.

Методика №2. Тест «моя самостійність»

Дана методика спрямована на визначення рівня самостійності учнів в навчально-виховному процесі.

Проведення методики. Учням було запропоновано уважно прочитати та дати відповіді на 10 запитань, а саме:

Твердження:

1. Вибираючи факультатив, гурток чи спортивну секцію, ви приймали рішення:

А) повністю самостійно, слідуючи своєму потягу та інтересам;

Б) прислухаючись до думки своїх батьків і близьких;

В) чисто випадково.

2. При вирішенні складних завдань, виконання домашнього завдання ви звичайно; розраховуєте:

А) на свої сили і завзятість;

Б) на допомогу друзів, однокласників, батьків;

В) на випадок, підказку під час уроку.

3. Під час розмови з однокласниками (однолітками) ви:

А) наполегливо відстоюєте свою точку зору;

Б) прислухаєтеся до думки хлопців;

В) часто міняєте свої погляди.

4. При виникненні складних життєвих ситуацій ви приймаєте рішення:

А) розраховуючи тільки на свій досвід і знання;

Б) завжди радячись з батьками та друзями;

В) іноді радячись з батьками та друзями.

5. Якщо вам доручили купити продукти, ви здатні зробити самостійний вибір, що саме купити?

А) звичайно, я так і роблю;

Б) напевно, зможу, але краще все ж порадитися з батьками;

В) ні, для мене це проблема.

6. При розмові з батьками:

А) я завжди відстоюю свою точку зору;

Б) висловлюю свою точку зору, але при цьому поважаю і позицію батьків;

В) ніяк не можу зважитися висловити свою точку зору.

7. Як ви розвиваєтеся як особистість?

А) повністю прислухаючись до своїх здібностей і бажань;

Б) прислухаючись і до себе, і до думки і рекомендацій батьків;

В) повністю покладаючись на думку батьків.

8. Піклуючись про своє здоров'я, ви:

А) прислухаєтеся до своїх відчуттів і покладаєтеся на них;

Б) довіряєте думку своїх батьків;

В) довіряєте лише вирішенню лікарів.

9. Аналізуючи різну інформацію (політичну або економічну), зазвичай ви:

А) покладаєтеся тільки на свою точку зору;

Б) довіряєте тільки відомим фахівцям в даній області;

В) не можете прийняти певну точку зору.

10. Плануючи своє подальше життя, ви:

А) розраховуєте тільки на себе і свої сили;

Б) розраховуєте на допомогу батьків і хороших людей;

В) покладаєтеся на щасливий випадок.

Учням були запропоновані бланки куди вони мали заносити свої результати. Бали по кожному питанню та суму балів були підраховані дослідником.

Твердження	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Відповідь

Бали
Загальна кількість балів

Обробка результатів

Оцініть ваші відповіді за такими правилами:

- За кожну відповідь "а" по 4 бали;

- За кожну відповідь "б" по 2 бали;

- За кожну відповідь "в" по 0 балів.

Потім складіть всі отримані цифри і порівняйте з пропонованою інтерпретацією.

Інтерпретація результатів

0 - 10 балів. Ви дуже нерішучі. Настільки, що це межує з малодушністю. Може бути, тому до вас іноді ставляться з зневагою? Чому б вам не спробувати проявити більше самостійності? Звичайно, в розумних межах.

11 - 29 очок. У вас сильний характер, ви непогано переносите стреси. Ви надійний друг. Ваша впевненість у собі, у своєму майбутньому цілком обґрунтована. Ви незалежні, але завжди прислухаєтеся до думки оточуючих, що вас за це цінують і поважають.

30 - 40 очок. Ви занадто самостійні у всіх відносинах. Ви не тільки не терпите будь-якого втручання у ваші справи, але і не можете прислухатися до думки інших людей. Чи впевнені ви, що завжди будете точно оцінювати всі плюси і мінуси прийнятих рішень?

Методика №3. Оцінка рівня домагань Ф. Хоппе.

Було виявлено, що рівень самостійності учнів підліткового віку в навчально-виховному процесі залежить від рівня домагань, тому в даному дослідженні були використані дані методики з виявлення рівня домагань учнів.

Об’єктивний тест особистості. Призначений для вивчення таких особистісних якостей як: самолюбство, самооцінка, рівень домагань, а також адекватності або неадекватності його формування залежно від успіху або неуспіху.

Стимульний матеріал набір завдань, що сприймаються як тест на загальну ерудицію. Перед початком тестування випробовуваному дається наступна інструкція:

«Перед Вами розкладено два ряди карток від 1 до 12 і від 1а до 12а. Кожна картка містить завдання, складність якого зростає відповідно номеру картки. Картки з однаковими номерами мають завдання однакової складності. Ви можете по черзі вибирати картку з будь-яким номером і давати відповідь на завдання в картці. Час вирішення строго обмежений і фіксується по секундоміру». Дослідник може зменшувати або збільшувати час для виконання завдання тим самим довільно створювати ситуацію успіху-поразки. Порядок вибору (№ карток) фіксується в протоколі. Виконані завдання відзначають знаком «+», невиконані, - знаком «-».

При оцінці результатів дослідника повинен цікавити не інтелектуальний рівень дітей молодшого шкільного віку, а особливості їх поведінки залежно від успіху або неуспіху, наявність або відсутність тенденцій до ускладнення завдання (формування рівня домагань).

Стимульний матеріал:

1. Написати три слова на букву М;

2. Написати назви чотирьох тваринних на букву Л;

3. Написати назви п'яти міст на букву Л;

4. Написати шість імен на букву А;

5. Написати три назви квітів на букву Г;

6. Написати назви шести тварин на букву К;

7. Написати п'ять назв квітів на букву Г;

8. Написати чотири назви дерев на букву О;

9. Написати назви міст на букву Л;

10. Написати прізвища п'яти письменників на букву С;

11. Написати прізвища чотирьох композиторів на букву С;

12. Написати прізвища семи французьких художників;

1а. Написати три слова на букву Н;

2а. Написати назви чотирьох фруктів на букву А;

За. Написати шість імен на букву Б;

4а. Написати назви шести держав на букву П;

5а. Написати назви п'яти міст на букву К;

6а. Написати двадцять слів на букву С;

7а. Написати які частини світу починаються на букву О;

8а. Написати назви п'ятнадцяти міст на букву М;

9а. Написати назви п'яти фільмів на букву М;

10а. Написати прізвища п'яти відомих кіноакторів на букву Л;

11а. Написати прізвища відомих російських письменників, композиторів, художників на букву Р;

12а. Написати прізвища п'яти відомих російських художників на букву К.

Методика №4. Тест «Рівень домагань».

Для встановлення рівня домагань. Досліджуваним пропонується дивлячись на отриманий бланк, припустити скільки хрестиків вона зможе намалювати в ньому за 10 секунд. Це число припустимих хрестиків необхідно вказати на бланку в таблиці 1 поряд з рівнем домагань Потім, за сигналом експериментатора “почали” почати малювати хрестики в кожному квадраті, а по сигналу “досить” – припинити малювати. Підрахувати кількість реально намальованих хрестиків та вказати в таблиці 1 поряд з рівень домагань.

Повторити цю процедуру 3 рази, записуючи дані в таблиці 2, 3, 4 відповідно.

Розміри таблиць на бланку 10 х 3 см, розміри маленьких квадратиків у таблицях 1 х 1 см; тривалість перших, других, четвертого дослідів по 10 сек., а в третьому досліді – 8 сек. для штучного створення ситуації невдачі. Визначити відсоток рівня домагань.

Отримані результати порівнюємо зі запропонованою К. Шварцладером шкалою:

5 і вище балів	нереалістично високий
від 3 до 4,99	високий
від 1 до 2, 99	помірний
від –1,49 до 0,99	низький
– 1,5 і нижче	нереалістично низький

2.2 Аналіз результатів дослідження з визначення самостійності учнів підліткового віку в навчально-виховному процесі

Під час проведення дослідження було виявлено, що учні 8 – Б класу мають різні рівні розвитку самостійності.

Методика №1. Спостереження.

Під час проведеного дослідження було виявлено, що такі учні як Бабинець Руслан, Гнітецький Роман, Мельниченко Оксана, Шевчик Валентина краще готуються до уроків, без допомоги вчителя виконують додаткові самостійні завдання, проявляють риси самостійності у підготовці до виховних заходів, та проявляють лідерські якості у неформальному спілкуванні. Ці учні повністю реалізують свою потребу в самостійності, використовуючи всі свої сили для здобуття знань та вмінь самостійно, а також за допомогою вчителя.

Василюк Наталія, Галайко Олександр, Калинюк Анастасія, Савицька Інна, Сидоренко Олексій та Яровий Вадим проявляли посередній рівень самостійності керуючись, здебільшого, порадами вчителів. Однак, вони, в свою чергу, також старанно виконують самостійні завдання, хоча іноді, з не найкращою результативністю. В період дослідження ці учні проявляли як риси самостійності, так і риси залежності від слів вчителя, педагога-організаторі та однокласників.

Коломийчук Ольга та Малинчук Ігор майже не проявили рис самостійності, як в навчальному так і у виховному процесі. Учні рідко виконують домашні завдання не зважаючи на його результативність, намагаються не виконувати самостійних завдань. Для забезпечення їх продуктивної праці обов’язково потрібен примус вчителя. Ці учні не старанні, а також не проявляють лідерських якостей як у формальному, так і неформальному видах спілкування.

Методика №2. Тест «моя самостійність»

1. Прізвища учнів	Нараховані бали	Рівень розвитку самостійності
2. Бабинець Руслан	26	Високий рівень
3. Василюк Наталія	16	Середній рівень
4. Галайко Осександр	14	Середній рівень
5. Гнітецький Роман	24	Високий рівень
6. Калинюк Анастасія	12	Середній рівень
7. Коломийчук Ольга	8	Низький рівень
8. Мельниченко Оксана	26	Високий рівень
9. Малинчук Ігор	6	Низький рівень
10. Савицька Інна	16	Середній рівень
11. Сидоренко Олексій	12	Середній рівень
12. Чернецький Сергій	8	Низький рівень
13. Шевчик Валентина	22	Високий рівень
14. Яровий Вадим	18	Середній рівень

Під час обробки результаті проведеної методики, було виявлено, що такі учні як Бабинець, Руслан, Гнітецький Роман, Мельниченко Оксана і Шевчик Вадим отримали високий бал рівня самостійності. Під час якісного аналізу результатів відповідей даних учнів було виявлено, що вони як правило обирають відповіді які вказують на їх самостійність, а саме наголошують на відстоювання самостійної думки, розраховуючи на свої сили і керуючись своїми принципами.

Посередній рівень самостійності в навчально-виховному процесі отримали такі учні: Василюк Наталія, Галайко Олександр, Калинюк Анастасія, Савицька Інна, Сидоренко Олексій та Яровий Вадим. В своїх твердженнях вони керувалися не тільки самостійними твердженнями, але й іноді звертали свою увагу на думку інших (батьків, вчителів, однолітків). Самостійність у даних учнів розвинена на середньому рівні, так як вони потребують прямого або прихованого контролю з боку інших, хоча і намагаються, іноді, проявляти самостійність.

Коломийчук Ольга, Малинчук Ігор та Чернецький Сергій отримали низький показник рівня сформованості самостійності, тим самим показавши потребу в постійному підкорянні лідеру. В якісному варіанті обробки результатів даної методики ми бачимо що учні в більшості варіантів схиляються до думки батьків, вчителів або однокласників у будь-якій справі, що може свідчити як про низький рівень їх самостійності так і про низький рівень їх самооцінки, що потребує більш детального вивчення та коригування.

Методика №3. Оцінка рівня домагань Ф. Хоппе.

Після проведення психодіагностичної методики було отримано результати які занесені до таблиці.

Прізвища учнів	Питання ряду чисел 1-12.	Питання ряду чисел з буквами 1-12(а).	+ за вибори учнів складних завдань після невиконаних простих (макс. 12).
Бабинець Руслан	7+; 5-;	4+; 8-;	4 спроби
Василюк Наталія	8+; 4-;	4+; 8-;	3 спроб
Галайко Осександр	8+; 4-;	5+; 8-;	4 спроби
Гнітецький Роман	7+; 5-;	3+; 9-;	1 спроба
Калинюк Анастасія	5+; 7-;	2+; 10-;	7 спроб
Коломийчук Ольга	6+; 6-;	3+; 9-;	5 спроб
Мельниченко Оксана	9+; 3-;	5+; 7-;	2 спроб
Малинчук Ігор	8+; 4-;	3+; 9-;	3 спроб
Савицька Інна	7+; 5-;	2+; 10-;	4 спроби
Сидоренко Олексій	10+; 2-;	7+; 5-;	1 спроб
Чернецький Сергій	8+; 4-;	3+; 9-;	3 спроб
Шевчик Валентина	3+; 9-;	0+; 12-;	7спроби
Яровий Вадим	6+; 6-;	3+; 9-;	4 спроб.

З отриманих результатів ми бачимо, що учні не завжди справлялися правильно з поданим завданням, однак в даній методиці це не є головним, так як головною складовою цієї методики не є вимір загальної ерудиції учнів 4 – Б класу. Основним показником за даною методикою являється рівень домагань в цьому випадку прагнення дітей відповісти на складніше завдання після неправильної відповіді (або не повної) на просте запитання.

В даній методиці не враховувалися перехід від неправильних складних завдань до простих, а лише перехід від простих неправильних до складних дані переходи зазначені в останньому стовпчику.

З поданих результатів ми бачимо, що рівень домагань учнів залежить від їхньої ерудованості. Ми бачимо, що більшість учнів (окрім Гнітецького Ромна, Шевчик Валентина, Яровий Вадим) кожного разу (або майже кожного разу) після неправильних відповідей переходили до складніших завдань, що може визначати їхній стійкий завищений рівень домагань. Учні ж які рідше обирали складніші завдання після невиконаних простих проявляють більш адекватніший рівень домагань. Повністю адекватний рівень домагань можна виявити лише в учня Сидоренко Олексія який спочатку, по черзі вирішував прості завдання, а потім перейшов до складних, за рівень переходів отримав один бал за перехід від легкого останнього завдання, яке він виконав не повністю і перейшов до складних.

В загальному бачимо високі показники рівня домагань в учнів 4- Б класу, що може бути причиною неадекватної самооцінки в бік завищення, або стійкості пізнавальних інтересів учнів. В будь-якому випадку завищений рівень домагань свідчить про неправильний виховний вплив з боку вчителя молодших класів, що до адекватності рівня домагань і самооцінки учнів досліджуваного класу.

Якщо ж розглянути наступну тенденцію переходу учнів від одного рівня складності питань до іншого, тобто від складних до простих то ми побачимо картину в якій майже не зберігається перехід від складних завдань до простих, а тільки після двох-трьох невдач у складних запитаннях учні починають переходити до простих завдань, а подекуди залишаються вирішувати складні завдання і надалі. Це також свідчить про завищений неадекватний рівень домагань учнів так як вони не в змозі оцінити ситуацій невдачі. Деякі учні звичайно швидше зорієнтовуються на успіх після неуспішності, проте більшість, звичайно, намагається продовжувати вирішувати складні переоцінюючи свої можливості або не розуміючи складності цих завдань.

Методика №4. Тест «Рівень домагань».

Під час проведення останньої методики були виявлені показники рівня домагань, результати яких були занесені до таблиці.

Прізвище та ім’я	Рівень домагань	Реальна кількість	Коефіцієнт рівня домагань	Показник рівня домагань
Бабинець Руслан	25	7,4	3,4	Високий
Василюк Наталія	24	12	2,9	Помірний
Галайко Осександр	30	13,6	2,2	Помірний
Гнітецький Роман	21	5,2	4	Високий
Калинюк Анастасія	19,5	7,8	2,5	Помірний
Коломийчук Ольга	14	15,6	0,9	Низький
Мельниченко Оксана	22,7	7,1	3,2	Високий
Малинчук Ігор	10	11,8	0,85	Низький
Савицька Інна	15,6	9,8	1,6	Помірний
Сидоренко Олексій	19	10	1,9	Помірний
Чернецький Сергій	17,9	8,9	2	Помірний
Шевчик Валентина	32,5	7,9	4,1	Високий
Яровий Вадим	26.3	17,6	1,5	Помірний

Під час аналізу дослідження було виявлено, що такі учні як Бабинець Руслан, Гнітецький Роман, Мельниченко Оксана, Шевчик Валентина отримали показники високого рівня домагань, що може бути причиною подальших звершень в навчальній та позанавчальній діяльності (у випадку коли самооцінка адекватна або нестійка занижена), або до надмірної вимогливості до своїх потреб в оточуючих (якщо їх самооцінка занадто висока). Однак іноді і у випадку високої самооцінки у дитини спостерігається тенденція до розвитку завдяки високому рівню домагань, особливо коли завищена самооцінка в учня є адекватною.

Помірний рівень домагань проявили учні Василюк Наталія, Галайко Олександр, Калинюк Анастасія, Савицька Інна, Сидоренко Олексій, Чернецький Сергій та Яровий Вадим, що свідчить про їхню впевненість в своїх силах та розуміння своїх можливостей, що забезпечує побудову планів на рівні своїх можливостей.

Низький рівень домагань спостерігається в Коломийчук Ольги та Малинчука Ігора. Показник низького рівня домагань є причиною недооцінці своїх можливостей, а також можливої заниженої самооцінки однак стійкої тенденції в методиках виявлено не було.

Ці показники можуть стверджувати про низький рівень самостійності учнів, так як вони не можуть чітко сформувати для себе цілі і завдання своєї діяльності. Учні прагнуть отримувати готові завдання, а також з детальним планом їх виконання, що в свою чергу підтверджує низький рівень їх самостійності.

Висновок

Проблема розвитку самостійності в учнів підліткового віку в навчально-виховному процесі виступає досить актуальною на сучасному етапі. Цілі курсової роботи були досягнуті в процесі теоретичного та практичного дослідження, гіпотеза підтверджена. В ході дослідження було проаналізовано психолого-педагогічну літературу з питань розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі, а також проведено ряд методик по визначенню рівня самостійності учнів підліткового віку 8 – Б класу Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей інформаційних технологій.

Орієнтація сучасної школи на гуманізацію процес освіти та різносторонній розвиток особистості дитини, віддає перевагу необхідність гармонійного поєднання власне навчальної діяльності, в рамках якої формуються базові знання, вміння та навички, з діяльністю творчої, пов'язаної з розвитком індивідуальних задатків учнів, їх пізнавальної активності, здатності самостійно вирішувати нестандартні завдання та ін.

Парадоксальний факт: стати самостійним і бути таким підростаючій, навіть дорослій, людині дуже важко. У практичному житті родини, школи, суспільства найчастіше зустрічаються дві крайнощі: в одному випадку прагнуть вберегти від труднощів, створюють такі тепличні умови, в яких ініціатива і самостійність не потрібні, в іншому - від дитини вимагають повної самостійності навіть тоді, коли вона до цього ще не готова: у результаті одна стратегія породжує апатію, інфантильність, інша - страх, невпевненість перед новими труднощами. Для розвитку самостійності потрібні не тільки ситуації підвищеної напруги, але й підтримка, ситуації успіху.

Відомо, що самостійність людини розвивається в процесі її адаптації до природних та соціальних умов. Особливо цінна вона в тих екстремальних ситуаціях, коли необхідно приймати самостійні рішення, не чекаючи на допомогу ззовні. Щоб не боятися води, треба вміти плавати, а щоб навчитися плавати - треба самому кинутись у воду. Ця проста і давно відома істина, мабуть, розкриває роль самостійної дії в адаптаційних процесах, що вимагають зусиль, напруги, подолання труднощів. Просування та перевірені у власному досвіді знання знімають у людини стан тривожності, невпевненості, занепокоєння не тільки в навчально-виховному процесі, але і у відносинах з оточуючими людьми, предметами, явищами природи. Ось чому необхідно розвивати у школярів самостійності як властивість діяльності і як рису особистості.

Список літератури

1. Баєв Б.Ф. Психологія навчання. К., 1994

2. Горностаева, З.Я. Проблема самостоятельной познавательной деятельности// З.Я. Горностаева. – Открыт. школа. – 1998. – № 2 – С.15–21.

3. Дружинин В.В. Психология эмоций, чувств, воли. - М., 2003.

4. Зимняя, И.А. Основы педагогической психологии/ И.А. Зимняя. – М: Просвещение. – 1980. – С.39–54.

5. Эльконин, Д. Б. Психологическое развитие в детских возрастах./ Д.Б. Эльконин. – М.: НПО “Модек”.– 1995. – 416с.

6. Кон, И. С. Психология самостоятельности /И. С. Кон //Педагогика здоровья. – 1992. - №3. – с. 26-27.

7. Кордунова Н. О. Самостійна робота учнів – засіб розвитку пізнавальної активності і творчого мислення – Вінниця, 2006.

8. Король Л. М., Максимець С. М. Психологічні особливості розвитку пізнавальної самостійності сучасних учнів – Житомир, 2003.

9. Король Л. М., Яцюк Н. В. Розвиток самостійності школярів – Житомир, 2001.

10. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 3-е изд. – М, 2000. –608 с.

11. Пидкасистый П.Й. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. М., 1980

121. Столяренко, Л. Д. Педагогическая психология: Учебное пособие для студ. Вузов /Л. Д. Столяренко. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. – 544с.