Курсова робота

зі спеціальності “ Практична психологія”

на тему: “Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу “

План:

Вступ.

1. Соціально-психологічний тренінг, як засіб підвищення комунікативної компетентності.

1.1 Теоретичне підгрунтя комунікативного соціально-психологічного навчання.

1.2 Зміст та характеристика соціально-психологічного тренінгу.

1.3 Завдання, принципи та стадії тренінгового процесу.

2. Теоретичні та практичні аспекти організації соціально-психологічного тренінгу.

2.1 Методи соціально-психологічного тренінгу.

2.2 Особливості застосування вправ у соціально-психологічному навчанні.

2.3 Організація роботи та аналіз емпіричного дослідження.

Висновки.

Спілкування є необхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників її соціального розвитку. Без спілкування людина не жити чи працювати, задовольняти свої потреби – це умова розвитку особистості. Саме слово “спілкування” вказує на щось спільне, колективне, те, що об‘єднує людей. Але потрібно пам‘ятати, що кожна людина – це особистість, індивідуальність, і для того щоб вміти адекватно сприймати і розуміти її відношення, потрібно виявляти спостережливість, як до самої людини, так і до форми вираження цих відносин. Для цього потрібно мати певні знання, навички, уміння і постійно поглиблювати їх. Щоб взаємодія була цспішною, у особистості повинні бути сформовані такі психологічні якості, як здатність до емпатії, само рефлексії, ідентифікації, тощо.

Нажаль, дуже невеликій кількості людей в нашому суспільстві притаманні ці якості. Це найчастіше призводить до конфліктів і непорозумінь. В результаті цього страждають професійна, особистісна сфера особистості, а найголовніше це фізичне і психологічне здоров‘я самої особистості.Саме цими проблемами займається соціально-психологічний тренінг. За допомогою тренінгу людина може оволодіти певними знаннями і навичками у сфері взаємовідносин між людьми, а також тренінг дає змогу сформувати ті важливі психологічні якості, які потрібні для цього. Це дозволить людині бути вільною, уникати та успішно розв‘язувати конфлікти, а найголовніше зберігати своє здоров‘я та оточуючих.

Автор книги «Соціально-психологічний тренінг» Петровська Л.А. (1985), вивчаючи соціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку та удосконалення комунікативної компетентності, вказує, що необхідно постійно пам’ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодами спілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. Комунікативна компетенція займає особливе місце у формуванні рівня самоповаги індивіда. Адже результат будь-якої взаємодії з оточуючими кожна людина усвідомлено чи неусвідомлено роздивляється з точки зору оцінки своєї комунікативної компетентності. При цьому міру успішності задуманих актів впливу і використання засобів зробити враження на інших приймається нею за міру своєї комунікативної компетенції. Таким чином, комунікативна компетенція пропонує ситуативну адаптацію і вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки. Як підсумок, комунікативна компетентність повинна розглядатися, як ідейно-моральна категорія, яка регулює всю систему відношення до природнього і соціального світу, а також до самої себе, як синтезу обох світів. [8]

Соціально-психологічний тренінг належить до комплексних методів соціально-психологічного навчання і впливу. Основною ціллю є підвищення компетентності у сфері спілкування. Ця ціль визначає соціальне призначання метода, безпосередньо пов’язаного з практичними задачами розвитку суспільства, а також створення сприятливих умов для розвитку особистості, удосконалення роботи з кадрами. При рішенні задачі, удосконалення роботи з кадрами, соціально-психологічний тренінг може бути особливо корисним, як при першопочатковому навчанні, так і в ході підвищення кваліфікаціїпредставників тих професій, об’єктом трудової діяльності яких є інша людина (перекладачів, медичних робітників, керівників, вихователів, юристів, психологів...) В їх професійній діяльності спілкування займає особливе, важливе місце. Від його ефективності залежить успіх діяльності в цілому. За рахунок правильної організації спілкування покращується результат сумісної діяльності, самопочуття її учасників, менше часу іде на рішення ділових проблем, створюється сприятливий для роботи соціально-психологічний клімат. Іншою сферою використання соціально-психологічного тренінгу є надання допомоги людині, яка має труднощі в спілкуванні. Розвиток практичної психології потребує від психолога опанування різноманітними діагностичними методами, а також методами психологічного впливу і навчання, до яких і відноситься соціально-психологічний тренінг.

Перші групи тренінгу були проведені в США (м. Бетель) учнями Курта Левіна. Історія їх виникнення така: в 1946 р. Декілька психологів зібралися, щоб обговорити поведінку учасників дискусійної групи, яку вони спостерігали в цей день. Тут же були присутні деякі члени цієї групи. Було співставлено бачення одних і тих же процесів поведінки учасників самими учасниками і психологами-спостерігачами. Вважається, що цей випадок в більшій мірі допоміг відкрити значущість зворотнього зв’язку в міжособистісному спілкуванні. Через рік, влітку 1947 р., таке навчання було спеціально заплановане. Незабаром цей метод поряд з програванням ролей, аналізом конкретних ситуацій, звичайними лекціями і семінарами вводиться в систему підготовки керівників. В основу методу лягла ідея про те, що більшість людей повинно жити і працювати в групах, але частіше за все вони не відповідають за свої вчинки в тому, як вони в них беруть участь. Якими їх бачать інші, які реакції, що викликані їх поведінкою.

Тренінгова група визначалась, як збори гетерогенних індивідів, які зустрілися з метою дослідити міжособистісні відношення і групову динаміку, яку вони самі породжують своєю взаємодією. Головним інтересом для учасників тренінгової групи є сама група. В 1964 р. Вийшов перший великий збірник, який зібрав досвід сімнадцяти років розвитку

тренінгової групи. В цьому збірнику тренінгові групи розглядалися, як спосіб допомогти людині в рішенні проблеми більшої особистісної

інтегрованості і як спосіб внесення змін у великі соціальні структури. Були названі чотири основні проблеми розвитку цього напряму: професіоналізація тренерів, модифікація методу тренінгової групи, розширення використання цього методу в нелабораторних умовах, ріст досліджувань і розвиток теорій. Інший напрямок розвитку тренінгу - «групи зустрічей» К. Роджерса - пов’язано з гуманістичною орієнтацією в психології. Основною задачею таких груп є рість особистості, надання допомоги особистості в досягненні аутентичного існування. Найбільш суттєвим на цьому шляху є розширення самосвідомості, тобто сфери самопізнавання самого себе. Так само як групова динаміка породила тренінгові групи, а гуманістична психологія - «групи зустрічей», інші теорії чи напрями в психології наповнювали своїм змістом групові форми психології впливу та навчання. Наприклад: в гештальттерапії Ф. Перлса акцент робиться на прийняття людиною в собі протилежностей, життя в гармонії з ними. [3]

Ключові засоби підвищення комунікативної компетентності потрібно шукати не в шліфовці поведінкових умінь і не в ризикованих спробах особистісної перебудови, а на шляхах активного пізнання індивідом природніх міжособистісних ситуацій та самого себе, як учасника цих діяльнісних ситуацій, на шляху розвитку соціально-психологічної уяви. Яка дозволяє бачити світ з точки зору інших людей.

Хто заважає людині бути комунікативно ефективним? Перш за все він сам. Точніше, його надлишкова увага до свого Я-образу, яка затуляє усвідомлення міжособистіної ситуації. В цьому лежать витоки недостатнього вміння спостерігати, слухати, питати та розмовляти з урахуванням своїх висловлювань і невербальних проявів.

Задача активного соціально-психологічного навчання складається з того, що, показавши людині його соціальну природу і тим самим знищивши суб’єктивне розуміння їх міжособистісних ситуацій, зробити його більш незалежним від особистісного Я-образцу і дати йому концептуальний інструментарій до проблеми Я-образцу в ситуації. Потрібно на чутливо-практичному досвіді переконати людину в тому, що успішність спілкування і будь-якої діяльності забезпечується міжособистісною взаємодією, а не індивідуальними зусиллями, тобто грунтується на розумінні людьми того, що навіть їх суб’єктивні досягнення завжди носять не індивідуально-психологічний характер, а соціально-психологічний характер. [8]

Соціально-психологічне навчання не повинно бути формалізованим відпрацюванням тих чи інших прийомів спілкування, які торкаються лише поведінкової компоненти почуттів, думок, дій. Адже педантичне дотримання правил спілкування ще не гарантія його ефективності: не випадково іноземця розпізнають по надмірній правильності вимови, а не по природному, особистісному оволодінні мовною культурою. [8]

Навчити людину колективній поведінці поза реальним колективом неможливо, і розуміння їм закономірностей соціально-психологічних процесів пролягає через досвід особистісної участі в цих процесах. За словами С.Л. Рубінштейна, об’єктивна, зовнішня зміна взаємовідносин людини з оточуючими, відображаючись в його свідомості, змінює і внутрішній психічний стан людини, перебудовує його свідомість, його внутрішнє відношення і до інших людей і до самого себе. [8]

Творець вчення про домінант академік А.А. Ухтомський пов’язував щастя людства з можливістю людей в майбутньому виховувати в собі здатність переключатись в життя іншої людини, здатність розуміння стрічної людини як конкретної, ні чим не замінної в природі самобутньої істоти, одним словом, коли виховується в кожному з нас домінанта на обличчя іншого. Тільки там, де постає домінанта на лице іншого, як на саме дороге для людини, вперше перемагається індивідуалістичне відношення до життя, світосприймання. Адже тільки в міру того, наскільки кожний з нас перемагає самого себе та свій індивідуалізм, йому відкривається лице іншого. І з того моменту, як відкривається лице іншого, сама людина вперше заслуговує, щоб про неї заговорили як про особу.

Звідси головною задачею активного соціально-психологічного навчання повина бути не стільки концентрування уваги учасників тренінгу на їх комунікативних вміннях, скільки на пробудження інтересу до іншої людини.

Вся атмосфера тренінгу готує учасників до переборення іллюзій самодостатності окремого індивіду і сприяє формуванню почуття органічного зв’язку кожної людини з суспільством, колективом та групами. Учасник тренінгу повинен навчитися сприймати та оцінювати себе не в якості незалежної частини цілого, а в якості незамінної частини взаємозалежного цілого, яким і є згуртований колектив.

Активізуючий ефект тренінгу обумовлений створенням навчально-експериментальної обстановки, яка забезпечує розуміння учасниками групи того, які індивідуальні чи групові психологічні події розгортаються в процесах міжособистісного спілквання, яким чином кожний з учасників впливає на інших, яка при цьому роль сумісної діяльності і який її зміст, як ситуація в цілому діє на поведінку окремих учасників і всієї групи. В звичайних умовах людина не усвідомлює до кінця тих ситуацій, в яких вона бере участь, але навіть стихійно пережитий досвід, як правило, чинить суттєвий вплив на його уявлення про самого себе, навколишнє і особливості спілкування з ними. [8]

Той, хто навчається, отримує можливість переглянути свої дії на реальному досвіді участі в міжособистісних ситуаціях, приймаючи від навколишніх зворотній зв’язок відносно ефективності своїх поведінкових тактик і стратегій. Наприклад, людина довгі роки може прикидатися уважним співрозмовником і наївно думати, що всі вважають її чуйним слухачем. В групі соціально-психологічного тренінгу не щирість легко виявляється і вона з’ясовує, що її нібито ефективна тактика бесіди насправді викликає до неї тільки неприязнь тих, хто намагається довірити їй свої проблеми.

В широкому розумінні слова під соціально-психологічним тренінгом (СПТ) розуміється практика психологічного впливу, яка базується на активних методах групової роботи. При цьому мається на увазі використання своєрідних форм навчання знанням, умінням і технікам в сфері спілкування, діяльності, особистого розвитку і корекції.

СПТ спрямований на оволодіння певними соціально-психологічними знаннями, розвитком комунікативних здібностей персоналу, рефлективних навичок, здатності аналізувати ситуацію, поведінку, стан як членів групи, так і свій особистий, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих. При цьому виробляються і корегуються норми особистісної поведінки та міжособистісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучкореагувати на ситуацію, швидко змінюватись в різних умовах і різних групах.

Тренінг проводиться як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реально існуючими групами, а також в сім’ях. Якщо в першому випадку частіше переслідуються індивідуально-психокорекційні цілі, то в другому задачі заключаються в покращенні соціально-психологічного клімату в колективі.

Дуже вдале визначення, на мій погляд, соціально-психологічному тренінгу дає автор А.А. Осипова у посібнику «Загальна психокорекція» [6, ст. 338]. СПТ - це один з методів активного навчання і психічного впливу, який здійснюється в процесі інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвіщення компетентності у сфері спілкування, в якому загальний принцип активності учня доповнюється принципом рефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших учасників групи. Для такої рефлексіїї і саморефлексії в групі створюються максимально благоприємні умови у вигляді можливості отримати зворотній зв’язок на поведінку кожного учасника від тренінга, членів групи, перегляд відеоматеріалів.

Основні задачі, які вирішуються в ході СПТ, можна умовно поділити на сім груп. [10]

1. Оволодіння певними соціально-психологічними знаннями;

2. Корекція і формування соціально-психологічних умінь і навичок;

3. Усвідомлення цілісності соціально-психологічного буття людей;

4. Розвиток здатності адекватно пізнавати себе і інших;

5. Оволодіння прийомами декодування психологічних повідомлень, що надходять від оточуючих;

6. Вивчення індивідуалізованих прийомів міжособистісного спілкування;

7. Чуттєве пізнання групово-динамічних феноменів і усвідомлення своєї приналежності до міжособистісних ситуацій, що виникають

Ці задачі цілісні і їх неможливо повністю відокремити одну від одної, вони пересікаються і взаємодоповнюють одна одну. В той же час при проведенні заняття в центрі уваги повинна опинятись одна з перерахованих задач, а всі інші лишаються на периферії.

При проведенні СПТ слід враховувати наступні моменті [12]:

1. Свій діапазон використання і свої обмеження;

2. Ефективність тільки в рамках системної соціально-психологічної підготовки;

3. Не може тлумачитись і підміняти групову психотерапиію, не є самостійним;

СПТ включає в себе тренінг сенсетивності, спрямований на створення відповідного емоційного фону за допомогою прийомів групової психотерапії, а також на розвиток психологічної чутливості учасників. А також включає особистісний тренінг ділового спілкування шляхом рольової гри і дискусії. Тренінг сенсетивності є синтезом рольової гри і групової психотерапії.

СПТ проводиться у групах по 8-12 осіб під керівництвом психолога, який пройшов спеціальну підготовку. Звичайний цикл занять розрахований на 30-50 годин, але тривалфсть його можна змінювати в залежності від зарактеру вирішуваних задач. В той же час нетривалі заняття (менше 20-24 годин) не дозволяють у повному обсязі реалізувати оптимальну програму СПТ і знижують її ефективність. Заняття можуть проводитись з інтервалами в 1-3 дні і середній тривалості кожного заняття 3 години. Але найбільш ефективною формою організації роботи є марафон - декілька занять підряд по 8-10 годин безперервної роботи.

В процесі СПТ застосовуються різноманітні методичні прийоми: групова дискусія, рольова гра, невербальні вправи... Використання у ході

заняття відеозапису суттєво підвищує ефективність СПТ, дозволяючи учасникам об’єктивний зворотній зв’язок.

Підготовка спеціалістів в галузі психокорекції, які використовують групові форми у свої роботі, також включає СПТ, так як поряд з теоретичними заняттями, спеціаліст повинен володіти практичними навичками, а саме: бути компетентним в спілкуванні, вміти встановлювати зв’язок емоційний, організовувати простір спілкування, створювати благоприємний клімат спілкування, вислуховувати і розуміти клієнта, контролювати особистісну поведінку, аргументовно висловлювати свою точку зору, вирішувати конфліктні ситуації.

Оволодіння даними навичками і набуття досвіду більш ефективного їх застосування на практиці і є задачею СПТ для психологів. На групові заняття за допомогою гри можуть виявлятися і аналізуватися помилки, які допускаються в спілкуванні з клієнтом, набувається досвід ведення бесіди, здійснюється корекція особистісного емоційного стану.

Не менш важлива задача СПТ - виявлення поведінкових стереотипів, властивих учасникам групи. Вважається, що стереотипи, утруднюючи успішне спілкування, заважають професійній діяльності психолога. Під час заняття групи СПТ, в процесі безпосередньої групової взаємодії набуваються знання в галузі психології особистості, спілкування, групи, взаємовідносин, які складаються між людьми; розвиваються здатності адекватно і повно сприймати себе і інших; підвищується чутливість до групових процесів; виробляються навички використання цього досвіду у своїй професійній діяльності.

Результативність СПТ у більшій мірі залежить від дотримання в групі

всезагально прийнятих принципів та від керівника, тренера. Гарний керівник - цей той, хто вірить у групову здатність учасників самостійно вибиратись із складних ситуацій, які вони самі собі створюють [6. 335]. Роль керівника складається з того, що потрібно ззалучити учасників у сумісну працю по дослідженню їх взаємовідносин і поведінки, організувати груповий процес, а потім непомітно відійти від керівництва. Загальна помилка усіх керівників складається з намагання активно включитись у груповий процес, витягнути групу з тупікової ситуації. Насправді такі дії керівника тільки заважають групі реалізувати свої резервні можливості. Але відійти від керівництва не означає втратити контроль над ситуацією. Керівник, який має певний досвід, завжди лишається центральною фігурою, але уникає очевидного керівництва групою, ненав’язливо спрямовуючи процесс у потрібне русло. Дуже вдало, на мій погляд, задачі керівника описав Захаров В.П. на Хрящева Н.Ю.

Керівнику групи потрібно подбати, щоб ніхто з її членів не був підданий груповому тиску, щоб кожному у разі переживання кризового стану була надана відповідна допомога і підтримка.

Ефективність навчання багато в чому залежить від того, як керівник вміє використовувати одержаний матеріал, витягати з нього навчальний ефект.

Керівник повинен упереджувати поспішні наміри того чи іншого члена групи, якщо вони є результатом наповнення особистістно емоційною енергією, а не наслідком глибокого самоаналізу. Його обов’язок вчасно попередити, до чого можуть призвести непродумані рішення.

Керівник має продумувати і знаходити способи залучення учасників до роботи один з іншим, і досліджувати, яким чином можна зрозуміти причини тієї чи іншої поведінки в групі. Бажано періодично проводити аналіз того, що відбувається в групі, підбивати підсумки, уточнювати напрямки розвитку групи.

На заключному занятті потрібно попередити членів групи, щоб вони не переносили відносини в групі безпосередньо в звичайне життя. Спочатку треба з’ясувати реальний рівень розвитку іншого колективу і підходити до організації своїх стосунків з людьми доброзичливо, але й критично, не відкидаючи, а використовуючи досвід, якого вони набули у процессі навчання. Тоді можна сподіватись на позитивні зміни.

На початку стадії навчання найважливішим завданням є становлення групових і соціальних норм, і засвоєння учасниками головних вимог тренінгу. Керівник повинен докладно ознайомити всіх з головними нормами і принципами спілкування. Провідним принципом організації тренінгу (СПТ) є принцип діалогізації взаємодії, тобто повноцінного міжособистісного спілкування, яке грунтується на повазі чужої думки, довіри, звульненні учасників від взаємних підозр, нещирості, страху. Для досягнення позитивних особистісних змін, перебудови відносин інколи потрібні гострі моменти, потрясіння. Тому в навчально-тренувальній групі повинні використовуватись такі прийоми, як відкриття, обговорення поведінки учасників, елементи психодрами... Одним із основних є принцип самодіагностики, який включає в зміст занять запитання і вправи, розраховані на те, щоб кожен з учасників групи розповів про свої психічні проблеми і запропонував шляхи їх практичного розв’язання. Істотним є питання про комплектування групи. Практика показує, що слід проводити попередні індивідуальні співбесіди і загальні розмови з її учасниками. Формуючи групу краще не включати до неї людей з дуже стереотипізованим психологічним захистом. Це може ще більше підсилити тревожність суб’єкта і справити негативний вплив на груповий процес. Небажаною є також участь людей, які не мають наміру продуктивно працювати, а йдуть до групи заради приємного дозвілля.

Дуже об’єктивно, на мій погляд, основні принципи СПТ виклав Мареанов В.С. [5]:

1. Спілквання за принципом «тут і тепер» - на початку у учасників спрацьовує захисний механізм психологічного захисту; потрубно, щоб під час виконання людина могла за допомогою інших побачити себе. Щоб існував зворотній зв’язок, який грунтується на довірі у спілкуванні.

2. Принцип персоніфікації висловлювань - його суть полягає у довільній мові, без особових мовних форм, які допомагають приховувати власну позицію: «часто вважається» ® «я вважаю».

3. Принцип наголошування мови почуттів - учасники групи мають наголошувати увагу на емоційних станах і проявах, використовувати мову, що фіксує такий стан. Наприклад: «Твоя манера говорити на підвищених тонах викликає в мене роздратування». В повсякденному спілкуванні таке звернення не типове. Відповідно перед кожним учасником ставиться завдання виробити вміння чітко і адекватно висловлювати свої почуття.

4. Принцип активності - головна норма тренінгу. Інтенсивна групова взаємодія, цілеспрямоване споглядання себе, партнерів, тощо. Навчитись поєднувати зануреність у себе і активність.

5. Принцип довірливого спілкування - створення найсприятливіших умов для довірливого спілкування, визначення результативності і забезпечення групової динаміки. Як найпростіший крок до цього, прийняття єдиної форми звернення один до одного на «ти». Це урівнює всіх членів групи і вносить елемент інтимності і довіри.

6. Принцип конфіденційності - не виносити зміст спілкування, що розвивається в процессі тренінгу за межі групи. Це і включає в себе щирий і відвертий контакт, дає змогу зберігти свій дискусійний потенціал.

7. Принцип моделювання - моделюють певні реальні ситуаціїї, в яких учасники демонструють негативні і позитивні форми поведінки.

8. Принцип новізни - оригінальність вправ, постійна зміна партнерів.

9. Принцип дослідження - група самостійно знаходить рішення поставлених задач.

Існують певні плани або схеми, які тренер складає для успішного проведення тренінгу. Тренер переконується, що дану проблему, або певні дефекти можливо уникнути лише за допомогою тренінга. Але перед прийняттям рішення проводити тренінг, потрібно ретельно дослідити ситуацію і переконатися у такій необхідності.

Стадії процесу тренінгу досить цікаво, на мій погляд, надає Р. Баклі та Дж. Кейпл у своїй книзі [1]:

1. Визначення кола повноважень: необхідно разом із клієнтом

узгодити перелік роботи, яка буде виконуватись, виділити межі компетентності, узгодити фінансову сторону, випрацьовувати план дій.

2. Подальше дослідження: визначається необхідність тренінгу, забезпечення тренера певною інформацією для подальших кроків (аналіз змісту роботи, збір інформації, відображення основних задач та прогнозування).

3. Аналіз знань, умінь, навичок.

4. Аналіз цільової аудиторії: для кого цей тренінг.

5. Аналіз змісту: визначення головних і другорядних аспектів роботи, та узгодження з клієнтом.

6. Встановлення стандартів виконання: розробка такої програми, яка виведе працівника на той рівень, коли він зможе самостійно рухатись у даному напрямку.

7. Уточнення цілей тренінгу: визначення конкретної операції, вимоги і стандарти, які потрібно досягти по закінченню тренінгу.

8. Принципи навчання та мотивація: визначення благоприємного середовища для проведення тренінгу - методи навчання і фізичні умови. При цьому тренер повинен враховувати індивідуальні особливості кожного і передбачити всі можливі зміни.

9. Визначення методології тренінгу.

10. Пілотний тренінг: випробування програм.

11. Проведення тренінгу: включає в себе 4-и етапи [6]:

а) створення єдиного психологічного простору, а також зворотнього зв’язку;

в) проведення дискусій, ігр, поліалога чи інтерв’ювання для створення ситуації рефлексій;

с) рішення конкретних задач, оволодіння знаннями, навичками, вміннями, а також досягнення інших розвиваючих або корекційних цілей;

d) релаксаційно відновлюючі вправи для зняття напруги і підсумок заняття.

Кожний з цих етапів. В свою чергу, має відповідні фази:

- визначення цілей, теми дискусії, характеру проблеми, орієнтацію на них учасників заняття;

- кругову дискусію з проблеми, що обговорюється, збір інформації, суджень, думок, нових ідей, пропозицій від усіх учасників;

- впорядкування інформації і її обговорення;

- обгрунтування альтернатив і сумісна їх оцінка;

- підведення підсумків дискусії, сумісне резюмування;

- співставлення цілей заняття з отриманими результатами;

- зняття психологічного навантаження, підведення підсумків заняття.

12. Внутрішня валідизація - оцінка учнів, щоб можна біло виявити, чи досягли вони поставлених цілей.

13. Використання наявних умінь та моніторинг - перевірка на місці роботи тих цілей, які повинні бути досягнуті.

Групова робота багатьох спеціалістів припускає застосування різних підходів (методів) при проведенні СПТ: психодраматичного, гештальттерапії, трансактного аналізу, соціального психоаналізу, біографічного методу, методу наведення зміненого стану свідомості та багатьох інших.

Найбільш розповсюдженими і ефективними є групова дискусія і ігровий метод, а в тренінгу ділового спілкування - метод НЛП (нейролінгвістичног програмування).

Групова дискусія є базовим методом для реалізації і освоєння ділового спілкування. Саме дискусія дозволяє визначити особистісну позицію, виявити багатосторонність підходів, точок зору з будь-якого питання і в результаті обміну підвести до всестороннього бачення предмету.

Вона розвиває вміння імпровізувати, діяти за межами передбачуваного. Для формування соціально-психологічної компетентності необхідно створювати моделі системи спілкування і сумісної діяльності. Це можливо за допомогою ролбових ігор[11]. Ознаками рольової гри є:

• наявність моделі керуючої системи;

• наявність ролей;

• розрізнення рольових цілей учасників;

• взаємодія ролей;

• наявність загальної мети у всього колективу;

• багатоальтернативність рішень;

• наявні системи групового чи індивідуального оцінення діяльності учасників гри;

• наявність емоційної напруги[11].

Гра дозволяє експериментувати із своєю поведінкою, не лякаючись серйозних негативних наслідків, дає можливість придбати новий досвід спілкування і змінити особистісну невдалу стратегію. Розрізнябть дві основні групи ігор: спонтанні або імпровізаційні, та сюжетні або сценарні. В спонтанній рольовій грі відсутня розгорнута фабула, а ролі та позиції учасників тільки намічуються. Основною задачею учасників є прояв своїх здібностей до імпровізації та моделювання поведінки. Ці ігри не потребують спеціальної підготовки і можуть створюватись під час заняття. Сюжетні ігри базуються на задачах, які ведучий ставить перед собою

заздалегідь, плануючи тренінгів курс. Вони орієнтовані на аналіз найбільш типових проблем ділового спілкування. Такі ігри потребують більше часу і надають більш складний матеріал для аналізу. Їх використовують для навчання учасників незвичним для них моделям поведінки[12].

Метод НЛП являє собою ефективну систему технік, дозволяючи проводити вплив на людську поведінку в сфері між особистісних стосунків. НЛП розвиває вміння адекватно сприймати вербальне і невербальне спілкування, встановлювати і підтримувати між особистісний контакт.

Актуальною є проблема переносу досвіду, придбаного в групі у реальне життя. К.Роджерс у своїх працях висуну гіпотезу про те, що чим вищій статус та престиж людини у суспільстві, тим важче йому вступити у відкриті психологічні відносини з іншими людьми. Груповий досвід презводить учасників до того, що вони стають більш вільними у висловленні позитивних і негативних почуттів, починають встановлювати з оточуючими більш реальні відносини, замість того щоб приховувати їх, доки вони не стануть вибуховими.[7.]

А.Б. Коваленко і М.Н. Корнєв у підручнику «Соціальна психологія» пропонують один із варіантів проведення соціально-психологічного тренінгу. Відповідно до специфіки складу групи, досвіду керівника, особливостей групової динаміки, соціально-психологічної компетентності учасників можна вносити корективи та зміни в запропоновані вправи.

Заняття № 1.

Метою заняття є створення умов для кращого і швидкого знайомства учасників тренінгу, ознайомлення їх із принципами роботи групи і вироблення групових ритуалів, оволодіння ігровим стилем спілкування,

визначення особистісних особливостей кожного учасника, над яким йому доведеться працювати разом із групою.

Зміст заняття: Знайомство. Усі учасники сідають у коло. Керівник роздає папір і ручки. Кожний учасник пише у верхній частині аркуша своє ім’я, потім ділить аркуш на дві частини вертикальною лінією. Ліву позначає знаком «+», праву знаком «-». На лівій частині перелічує те, що особливо подобається (в природі, людях, собі), а на правій - те, що особливо неприємне для кожного в навколишньому світі. Потім усі зачитують свої записи вголос.

Варіанти:

Вправа «Хто я?» - У кожної людини є власна теорія щодо того, що соме робить її унікальною, єдиною у своєму роді, чим вона відрізняється від усіх інших людей. При цьому виникає запитання: чи поділяють

оточуючі мою думку про себе? Якщо вони бачать мене інакше, то що лежить в основі їхнього сприйняття та оцінки?

а) Дайте відповідь на запитання: «Хто я такий?» Зробіть це швидко, записуючи відповіді точно в такій формі, як вони зразу приходять в голову.

б) Дайте відповідь на запитання: «Як, на Вашу думку, про Вас сказали б Ваші батько чи матір? (Виберіть одного)

в) Дайте відповідь на запитання: «Як, на вашу думку, сказав би про вас найкращий друг (подруга)?»

Тепер порівняйте ці набори відповідей і в письмовій формі вкажіть таке: У чому полягає подібність? Які відмінності? Якщо є відмінності, то як Ви їх пояснюєте стосовно самого себе? Яким чином ці відмінності пояснюються, виходячи з індивідуальних особливостей цих інших осіб? Вкажіть, які 10 відповідей Вашої самохарактеристики стосувалися: фізичних якостей, психологічних особливостей, соціальних ролей. Тепер установіть черговість перерахування цих трьох груп якостей, яку ви вважаєте доцільною. Чи залишаєтесь Ви тепер на своїй початковій позиції в складані своєї самохарактеристики? Якщо ні, то запишіть новий порядок чергування якостей, вказаних Вами спочатку. Чи додалися, чи змінилися деякі з них і чим Ви це пояснюєте?

Якщо Ви виконали вправу, то написаний Вами підсумок є словесним визначенням Вашої Я-концепції, тобто відносно узгодженого і зафіксованого уявлення про самого себе. Тепер спробуємо розібратися в тому, як на судження про інших людей впливає наше ставлення до них, тобто з’ясуємо особливості «Я», як суб’єкта сприймання інших.

Вправа «Хто мені подобається і хто не подобається». Вступаючи у взаємовідносини з оточуючими, ми помічаємо, що вони подобаються нам чи не подобаються. Як правило, цю оцінку ми пов’язуємо з внутрішніми

якостями людей, які нами сприймаються, а не з особливостями власного сприймання. Ця вправа має на меті продемонструвати існування змінних, які наявні в нас самих і не стосуються інших людей, яких ми оцінюємо. Це наочно проявляється в нашому ставленні, часто суперечливому, до людей, яких ми добре знаємо.

а) Згадайте двох людей, які Вам дуже подобаються. Вкажіть п’ять якостей, які Вам в них подобаються.

б) Згадайте двох людей, які Вам зовсім не подобаються. Позначивши їх за тією самою схемою, запишіть якості, які Вам не подобаються.

Проводячи порівняння другої пари списків, Ви побачите подібність людей, які Вам не подобаються, виокремленими Вами якостями. Тепер порівняйте всі чотири списки і визначте. Які особистісні параметри людей змушують Вас любити чи ненавидіти їх. Визначте, які якості людей

важливі для Вас, що Ви шукаєте в оточуючих і що Вас в них відштовхує. Запишіть свої висновки.

Тепер неважко побачити зв’язок самохарактеристики з характеристиками, які Ви даєте іншим людям, і зробити висновок, що кожний індивід може зрозуміти іншого лише в межах власної Я-концепції.

Крім того, вправи допомагають підійти до чуттєвого розуміння феномена «ставлення». Як неважко побачити, воно не збігається з об’єктивним відображенням дійсності, містячи в собі витоки суб’єктивізму, який перешкоджає повному взаєморозумінню людей. Нарешті, Ви можете зареєструвати множину виконування Вами ролей.

Загалом слід зробити висновок про колективістську природу Я-концепції людини, її залежність від оточуючих. Тут виникає зв’язок: чим більше нам подобаються люди, тим більше ми подобаємося їм, і, як наслідок, покращити себе можна лише шляхом покращення тих груп і колективів, учасниками яких Ви є.

Вироблення правил роботи в групі.

Після того, як відбулося знайомство в групі, керівник повторює коротко головні норми спілкування в групі. Потім іде колективне обговорення і уточнення цих норм: щось можна додати, виправити і в подальшій роботі користуватися тільки цими нормами спілкування.

Вправа «Девіз» - Усі учасники по черзі говорять про те, яку футболку і з яким написом - девізом вони купили б собі, якби була така можливість. Цей напис повинен відображати життєве кредо людини , її основний життєвий принцип, а колір відповідати її характеру.

Вправа «Іграшка» - Кожний член групи думає про те, якою іграшкою хотів би стати. Група ж намагається відгадати іграшку кожного, йде обмін враженнями і відчуттями.

Вправа «Вгадай, хто це?» - Кожний учасник складає детальну психологічну самохарактеристику, не вказуючи ознаки, за якими можна зразу ж впізнати людину. В цій самохарактеристиці повинно бути десять - дванадцять речень із ознаками людини. Усе написане віддається керівникові, переміщується і зачитується вголос - одна за одною всі самохарактеристики. Група намагається впізнати, де чия самохарактеристика.

Список якостей, важливих для міжособистісного спілкування.

На першому етапі роботи над цим завданням проводиться дискусія з метою виявлення колективної думки. Будь-який член групи може висловлюватись, аргументуючи свою думку. Нарешті складається довільний загальний список якостей, вважливих для міжособистісного спілкування. На другому етапі кожний учасник заповнює вже свій аркуш, вказуючи якості, які, на думку групи є найважливішими для міжособистісного спілкування. У цей індивідуальний список можна включати й додаткові якості, важливі на думку учасника, але чомусь не підтримані групою. Потім всі оцінюють наявність цих якостей у себе, використовуючи шкалу від 0 до 16 балів. Після цього керівник збирає ці аркуші до наступного заняття.

Вправа «Телефон довіри» - Уявіть собі, що набираєте номер «телефона довіри». Про що б ви хотіли запитати чергового спеціаліста? Відповіддю може бути колективне обговорення, або чиєсь персональне висловлення, або обов’язково у рамках ролі спеціаліта, який відповідає на запитання клієнта. Творча робота групи закінчується заповненням анкети, яка потрібна для того, щоб керівник міг спостерігати за розвитком групо-динамічних процесів. Орієнтовний текст анкети: ім’я; дата заняття; враження від спілкування від 1 до 5 балів; я відчувала себе: вільно, скуто; найбільший вплив на хід заняття, на мою думку, мали: а) ...., б) ...., в) ...; особисто мені дуже заважала поведінка: а) ...., б) ...., в) ...

Заповнені анкети здаються керівникові. Наприкінці заняття вся група одержує домашнє завдання: «Згадайте якомога більше і запишіть ласкаві імена, якими ви в момент найбільшої духовної близкості назіваєте своїх близьких, батьків, друзів ...»

Заняття № 2.

Мета заняття: закріплення ігрового стилю спілкування, подальше саморозкриття, відкриття в собі сильних боків, тобто таких якостей, навичок, прагнень, які людина приймає, цінує в собі і які дають почуття внутрішньої стійкості й довіри до самого себе; вивчення можливостей використання своїх сильних боків у взаємовідносинах із іншими людьми.

Зміст заняття: якщо в групі вироблені ритуали спілкування, зустрічі, то заняття починається саме з цього. Наприклад, керівник звертається до

групи з такими словами: «Закрийте очі... Тепер візьміть правою рукою руку сусіда... потримайте її в своїй. Намагайтесь. Не відкриваючи очей, зосередитися на звуках навколо Вас, нехай кожен зосередить увагу тільки на тому, що чує; нехай деякий час послухає і впізнає звуки, які до нього долинають (1 хвилина)... Все ще не розкриваючи очей, зконцентруйте свою увагу на долонях сусіда справа і зліва, яких ви торкаєтесь. Постарайтесь визначити, яка долоня тепліша, яка - холодніша (30 сек). Із закритими очима розімкніть руки і зосередтесь кожний на диханні, відчуйте, як повітря входить і виходить через ніздрі і губи, як рухається грудна клітка при цьому (1 хвилина). Спробуйте порахувати кожний вдих і на п’ятому - відкрийте очі...»

Рефлексія минулого заняття - група сідає в коло, і всі бажаючі по черзі висловлюють свої враження про це заняття. Що сподобалось? Що не приємне? Що хотілося б зробити сьогодні по-іншому? Які є претензії до групи, конкретно до кого? Не треба нікого примушувати висловлюватися, нехай говорять тільки за бажанням.

Вправа «Добрий день». - Починає один учасник заняття. Звертаючись до сусіда ліворуч, з почуттям радості від зустрічі промовляє: «Добрий день...», виражаючи своє ставлення до нього і голосом, і жестом, і посмішкою.

Вправа «Ласкаве ім’я» - Це перевірка домашнього завдання. Кожний з учасників розповідає те, що він зміг згадати, але обов’язково щиро. Не треба зачитувати, слід говорити з тими самими інтонаціями, мімікою тощо, начебто учасник звертається до самої близької людини. При цьому можна дивитися на когось із групи, хто є найприємнішим у цей момент.

Вправа «Інтерв’ю» - Один з учасників сідає у центрі кола. Група може задати йому п’ять запитань, але суворо дотримуючись рамок певної соціальної ролі того, хто сидить у центрі, наприклад, запитання до педагога, студента, члена парламенту... Потім ще хтось сідає у центрі кола, йому також ставлять п’ять запитань, але обов’язково із врахуванням того, в якій соціальній ролі він виступає.

Вправа «Захоплення ініціативи у діалозі» - Двоє учасників сідають у центрі кола. Один з них починає діалог із будь-якої репліки, на будь-яку тему. Інший повинен підхопити розмову, але при цьому переключитиспівбесідника на свою тему. Робити це треба ненав’язливо, вічливо, але наполегливо. Група стежить за діалогом. Потім двоє інших учасників сідають на їхнє місце, завдання для них те саме.

Вправа «Бачення інших» - Один з учасників тренінгу сідає спиною до групи, він має детально описати зовнішній вигляд когось із присутніх товаришів. Або можна створити таку ситуацію: хтось із учасників сідає в

центрі, а інший повинен детально відтворити послідовність його поведінки, наприклад за останні півгодини. Подібні тренування бажано проводити регулярно, щоб учасники звикли уважніше ставитись один до одного.

Вправа «Розмова через скло» - Двоє учасників лише за допомогою жестів намагаються про щось домовитись. Тему повідомляють одному з них і він повинен передати цю інформацію своєму товаришеві, стоячи перед звуконепрониклим склом.

Вправа «Сильні сторони». - Кожний член групи повинен розповісти про свої сильні сторони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевнненості і довіри до себе в різних ситуаціях. Не обов’язково говорити тільки про позитивні риси характеру, важливо підкреслити те, що є або може бути точкою опертя у різні моменти життя.. Ця вправа спрямована не тільки на визначення своїх власних сильних боків, а й на вміння думати про себе позитивно. Тому, виконуючи її, слід уникати будь-яких висловлювань про свої недоліки, помилки. Керівник повинен стежити за тим, щоб хтось не вдався до самокритики.

Висловлюється перший бажаючий. Він може говорити про свої сильні сторони 3-4 хвилини і навіть якщо закінчить раніше, час, що залишився, належить йому. Це означає, що інші члени групи залишаються тільки слухачами, вони не можуть висловлюватися, уточнювати деталі, просити пояснень або доказів. Людина, яка говорить про себе, не повинна обгрунтовувати або пояснювати, чому вона вважає ті чи інші якості своїм сильним боком. Потім починає говорити наступний учасник, і так триває, доки не висловляться всі. Потім керівник дає кожному аркуш паперу, олівці і пропонує спробувати назвати свої сильні боки, причому не тільки ті, що згадувались, а й інші, які кожний усвідомлює в собе.

Побачивши, що члени групи виконали вправу, керівник роздає їм аркуші паперу з переліком якостей, важливих для міжособистісного спілкування, який був складений на першому занятті. Напроти кожної якості значилися цифри, за допомогою яких кожен оцінив себе. Керівник просить знову оцінити ті ж якості, тобто поставити нову оцінку. Після цього учасники тренінгу створюють групи з 2-3 чоловік (за симпатіями). Кожна з них знаходить місце, де ніхто не заважав би - адже потрібно ще обговорити, як. Спираючись на свої сильні боки, зробити щось по-справжньому цінне. На це відводиться 30 хвилин. І ось усі знову повертаються до загального кола і розповідають один одному про те, як вони збираються використовувати сильні боки. Анкетування проводиться за тією самою схемою, що і на першому занятті. Керівник дає домашнє

завдання: «Згадайте і запишіть, якими ласкавими іменами назівають Вас рідні, друзі...»

Заняття № 3.

Мета заняття: засвоєння невербальних засобів спілкування, руйнування шаблонів повсякденного спілкування, активне саморозкриття, подолання психологічних бар’єрів.

Зміст заняття: перед його початком використовується ритуал індивідуального привітання, а потім в колі - ритуал привітання групи.

Рефлексія минулого заняття - зберігається загалом схема попереднього заняття, куди можна включити ще одну позицію «якби я був керівником групи, я б...» Члени групи по колу вітаються цією фразою,

описуючи будь-який цікавий, смішний випадок, який мав місце під час спілкування з якоюсь людиною в період між попереднім і цим заняттями.

Вправа «Ласкаве ім’я» - Так само, як іна другому занятті, перевіряється домашнє завдання. Учасники назівають щиро і з інтонацією ласкаві імена, а група стежить за відвертістю висловлювань.

Вправа «Подарунок» - Усі учасники по колу висловлюються: «Що хотів би я подарувати тому, хто сидить поруч?» Називається те, що могло б по-справжньому порадувати людину. Той, кому подарували, дякує і пояснює, чи справді він був би радий такому подарунку.

Вправа «Емпатія» - Один з членів групи виходить із кімнати. Ті, що залишилися, характеризують його, називаючи риси, властивості, звички, тобто висловлюють свою думку, причому тільки позитивну. Хтось із групи веде протокол, записуючи автора і зміст висловлення. Через якийсь час запрошується учасник. Який вийшов із кімнати і йому зачитується все сказане, не назіваючи автора. Головне завдання його - визначити, хто міг би про нього таке сказати. Потім «секретар» зачитує всі висловлення, але вже із зазначенням авторів.

Вправа «Шлюбне оголошення» - Усім членам групи дається 3-5 хвилин для того, щоб написати шлюбне оголошення. Кожен пише про себе, складаючи свій психологічний портрет, виділяючи свої переваги, якими він би міг зацікавити іншу людину. В інструкції підкреслюється, що слід виділяти насамперед психологічні характеристики, а не захоплюватись описанням зовнішнього вигляду особи, квартири, машини.

І знову всі по черзі зачитують свої оголошення.

Вправа «Без маски» - Усі учасники по черзі беруть картки, які лежать у центрі кола,і без підготовки продовжують висловлення, яке має початок на картці. Група прислухається до інтонацій, голосу, оцінюючи міру щирості. Якщо визнається, що висловлення було щирим, то вправу продовжує інший учасник. Якщо ж група визнає, що воно було

шаблонним, нещирим, учасник робить ще одну спробу, але вже після всіх.

Зміст незакінчених речень:

«Мені особливо не подобається, коли...»

«Мені знайоме гостре відчуття самотьності. Пам’ятаю...»

«Мені дуже хочеться забути, що...»

«Бувало, що близькі люди викликали в мене ненависть. Одного разу, коли...»

«Одного разу мене налякало те, що...»

«У незнайомому товаристві я відчуваю...»

«Навіть близькі люди інколи не розуміють мене. Одного разу, коли...»

«Пам’ятаю випадок, коли мені стало соромно, я...»

«Особливо мене дратує те, що...»

Заняття № 4.

Мета заняття: це заключне заняття і керівнику треба бути особливо уважним до учасників: стежити за їх емоційним станом, орієнтувати групу

на надання психологічної підтримки, якщо вона буде потрібна.

Зміст заняття: ритуал зустрічі на початку заняття, рефлексія минулої зустрічі і психологічна розминка.

Вправа «Рішуча розмова» - По колу всі висловлюються про те, яких слів і звичок у спілкуванні вони хотіли б позбутися. Причому все треба актуалізувати, тобто проговорити і продемонструвати групі, знову ж таки - щиро і відверто.

Вправа «На прийомі у психолога». - Усі учасники заняття мірою психологічної готовності обирають із свого середовища «психолога» - значущого іншого, і, уявивши собі, що прийшли до нього на прийом із своїми проблемами, які заважають нормальному спілкуванню вдома чи на роботі, розповідають йому про це. Психологом може бути вся група, якщо «психолог» не може дати «кваліфіковану консультацію».

Вправа «Валіза» - Це головна вправа заняття, яке є останнім для групи. Один з учасників виходить із кімнати, а інші починають готувати йому в далеку дорогу «валізу». В цю валізу збирають те, що, на думку групи, найпотрібніше людині у спілкуванні з іншими людьми, враховуючи і позитивні характеристики, які група особливо цінує. Не забувають перебрати і те, що заважає цій людині, чого їй слід позбутись. Практично це робиться таким чином. Обирається «секретар», який бере аркуш паперу і ділить його виртикальною лінією навпіл: на одному боці згори ставить знак «+», під ним група збирає все позитивне, а на іншому - знак «-», де група збирає все негативне. При цьому будь-яка думка має бути підтримана більшістю групи, якщо є заперечення, сумніви, краще утриматись від категоричної оцінки. Для доброї «валізи» треба не менше

5-7 характеристик. Потім учаснику, який виходив, зачитується і передається це список. У нього є право лише на одне запитання, якщо йому щось незрозуміле. Виходить інший учасник групи і вся процедура повторюється. Зрештою це дає підстави для перегляду деяких висновків.

Після виконання вправи «Валіза» доцільно робити музичну паузу.

Підводячи загальний підсумок зробленому, кожний член групи складає угоду з самим собою, відповідаючи на такі запитання:

Що нового про себе я дізнався під час занять групи?

Що нового я дізнався про інших людей?

Що я хотів би змінити в собі за підсумками роботи в групі?

Яким чином я це робитиму?

Угода вкладається в конверт, на якому вказується точна поштова адреса того, хто підписав її. Всі конверти здаються керівникові. Через місяць він розішле їх за вказаними адресами. І в учасників буде ще одна можливість «зустріти себе самого» таким, яким кожний з них бачив себе наприкінці роботи групи.

Керівник проводить традиційне анкетування і звертається до членів із сердечними словами: «У Вас є отання можливість з’ясувати те, що особливо тривожить кожного. Якщо Ви хочете щось сказати, кажіть, група Вас слухає... Успіхів і щастя Вам серед людей!» [4 ст 289]

Практичною частиною наукової роботи є емпіричне дослідження, яке проводилось серед учасників соціально-психологічного факультету, першого курсу КіМУ.

Було запропоновано анонімне анкетування метою якого є вивчення психологічних особливостей спілкування у студентської молоді. Аналізуючи відповіді можна сказати, що на запитання:

“Чи подобається Вам спілкування? Чи хотіли б Ви поліпшити свої знання про між особистісне сприймання?

Як на Вашу думку, чи потрібно проводити навчання ефективній між особистісній взаємодії?” – всі учасники анкетування відповіли “так” – 100%. Студенти вважають, що майже всі конфліктні ситуації виникають через відсутність певних знань та навичок у сфері спілкування, і вони прагнуть до активного розвитку та удосконалення цих знань.

На запитання:

“Чи поважаєте Ви думку іншої людини, якщо вона не співпадає з Вашими поглядами?” – були дані такі відповіді: “так” - 30%, “інколи” - 70%, “ні” - 0%. Аналізуючи ці відповіді можна сказати, що більшість студентів поважає думку іншої людини якщо вона співпадає з їхніми потребами і та інтересами. Лише 30% молоді враховують точку зору іншого.

На запитання:

“Чи вважаєте Ви себе людиною, яка вміє ефективно спілкуватись?” – були дані такі відповіді: “так” - 60%, не знаю - 30%, ні - 10%. Не маючи умінь та навичок в сфері спілкування студенти вагаються – відносити себе до людей, які ефективно спілкуються чи ні. Ефективність спілкування може зростати завдяки практичним методам навчання. Звідси буде зростати кількість відповідей “так”.

На запитання:

“Як часто у Вашому житті з‘являються конфліктні ситуації?” –

респонденти відповідають так: “часто” - 20%, “інколи” - 80%, “ніколи” - 0%.

“Чи вмієте Ви ефективно їх розв‘язувати?” – відповіді були такі: “так” - 40%, “ні” - 20%, “не знаю” - 40%.

На сьогоднішній день у нашому житті конфліктні ситуації трапляються на кожному кроці, і майже кожна людина опиняється в них. Аналізуючи відповіді можна сказати, що не всі студенти знають, що таке конфлікти, але більшість впевнені в собі і вважають, що можуть ефективно розв‘язати конфліктну ситуацію.

На запитання:

“ Що таке соціально-психологічний тренінг?” – були отримані відповіді: “так” - 25%, “ні” - 75%. Двадцять п‘ять відсотків студентів під поняттям “соціально-психологічний тренінг” розуміють заходи, спрямовані на виховання впевненості в собі, на налагодження стосунків, вирішення проблем. На необхідність пояснення цього терміну та використання соціально-психологічного тренінгу на практиці вказують 75 % опитувальних.

На запитання: “З якими проблемами Ви б звернулися до психолога?” – студенти назвали такі проблеми, як між особистісні та особистісні конфлікти (майже 100%), сімейні конфлікти (50%), проблеми здоров‘я, професійного зросту та проблеми з дітьми (30%).

На запитання:

“Чи хотіли б Ви взяти участь у соціально-психологічному тренінгу?” – студенти відповіді: “так” - 75%, “не знаю” - 25%, “ні” - 0%.

Можна зробити висновок, що 50% студентів мають бажання взяти участь у соціально-психологічному тренінгу, хоч і не знають про що іде мова.

Отже, спілкування – є необхідною умовою існування людини , один з найважливіших чинників її соціального розвитку. Для успішної взаємодії у особистості доцільно сформувати такі психологічні якості, як здатність до емпатії, саморефлексії, ідентифікації, тощо. Саме соціально-психологічний тренінг формує у людини ці якості і навчає її ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми. Це один з методів активного навчання і психологічного впливу, який здійснюється в процесі групової взаємодії і спрямований на підвищення компетентності у сфері спілкування, в якому загальний принцип активності доповнюється принципом рефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших членів групи. Головною задачею соціально-психологічного тренінгу є виявлення поведінкових стереотипів у людини та уникнення їх .

Отримані результати психологічного опитування вказують на велику потребу у проведенні соціально-психологічного тренінгу в нашому суспільстві. Для цього потрібно проводити просвітницькі

заходи, які спрямовані на пояснення людям, що таке соціально-психологічний тренінг і чим він займається.

Література

1. Баклі та Дж. Кейпл «Теорія й практика тренінга»;

Изд. Питер, С-ПБ, 2002;

2. Емельянов Ю.Н. «Активное социально-психологическое обучение». - Л., 1995;

3. Під редагуванням Захарова В.П., Хрящева Н.Ю. «Социально-психологический тренинг». - Л., 1988 г.

4. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. «Соціальна психологія»; Підручник. - К., 1995;

5. Мареанов В.С. «Социально-психологический тренинг». - М., 1998 ;

6. Осипова А.А. «Общая психокоррекция», Навчальний посібник для студентів вузів. - М., 2001;

7. Петровская Л.А. «Теоретические и психологические проблемі социально-психологического тренинга». - М., 1982;

8. Петровская Л.А. «Социально-психологический тренинг». - М., 1985;

9. Петровская Л.А., Жуков Ю.М. «Диагностика и развитие компетентности в общении». - Киров, 1991;

10. Прутченков М.С. «Социально-психологический тренинг межличного общения». - М., 1991;

11. Смолкин А.М. «Методы активного обучения». - М., 1991;

12. Під редагуванням Сухова А.Н., Деркача А.А. «Социальная психология». Навчальний посібник. - М., 2001.