ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУХОДІЛЬНІ ЛУКИ: ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ

РОЗДІЛ 2. ЗАПЛАВНІ ЛУКИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

2.1 Екологічні особливості заплавних луків

2.2 Поліські заплавні луки

2.3 Лісостепові та степові заплавні лук

2.4 Заплавні луки Дніпра

2.5 Заплавні луки Десни

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Лучна рослинність в структурі рослинного покриву України посідає другу позицію і займає 8,5-9,0 млн. га. Якщо врахувати, що зі структури земельного фонду вилучаються малопродуктивні землі та антропогенно порушені території з метою їх ренатуралізації та реабілітації і наступним використанням як сіножатей та пасовищ, то площа лук в наш час зростає.

Лучні угруповання розвиваються в різних екологічних умовах: від ксерофітних до гігрофітних, але найоптимальнішими вважаються мезофільні умови середовища. Від впливу абіотичних факторів, а також антропогенезу зони (головним чином кліматичних грунтово-гідрологічних умов) значною мірою залежать видовий склад, будова лучних травостоїв та їх сезонна динаміка. Цю залежність лучної рослинності від природних умов слід розглядати також у зв'язку з характером її використання. Зі зміною клімату з заходу на схід у бік зростання континентальності відповідно змінюється і лучна рослинність. В східних районах порівняно з західними в травостоях луків значно посилюються процеси ксерофітизації і зростання участі галофільних луків.

Предмет дослідження – особливості справжніх та заплавних лук.

Об`єкт дослідження – видове різноманіття справжніх та заплавних лук.

Мета роботи - проаналізувати екологічні особливості справжніх та заплавних лук.

Основні завдання роботи полягають в наступному:

1. дати характеристику суходільних луків;

2. проаналізувати екологічні особливості заплавних луків;

3. розглянути видове різноманіття справжніх та заплавних луків.

РОЗДІЛ 1

СУХОДІЛЬНІ ЛУКИ: ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ

Ці луки формуються на місці лісових угруповань і розміщуються в межах лісових масивів. Найпоширеніші суходільні луки в північно-західній частині Полісся, в межах Рівненської і Волинської областей, а також у північно-західних районах Житомирської та Київської областей. Не так часто вони зустрічаються на території Сумської та Чернігівської областей, що пояснюється більш широким використанням післялісних ділянок для землеробства.

Суходільні луки Полісся, які виникли на місці зведених суборів, сугрудків і грудів, приурочені до вододільних масивів, горбів та схилів, а також до сухих низин, Для яких характерний недостатній і непостійний водний режим. Зволожуються ці ділянки атмосферними опадами; ґрунтові води більшості суходільних луків залягають глибоко. Для суходільних луків характерні досить бідні на поживні речовини дернові супіщані, пилувато-піщані, різною мірою опідзолені ґрунти.

Неоднорідність грунтово-гідрологічних умов суходільних луків обумовила різноманітність їх флористичного складу та рослинних угруповань. Лучні угруповання суходільних луків належать до справжніх та пустищних луків.

Справжні луки поширені на схилах вододільних пасм, горбів, а також на рівнинних ділянках дернових супіщаних різною мірою опідзолених ґрунтів. Найпоширенішими є звичайно мітлицеві, червонокострицеві та луки пахучої трави звичайної. Суходільні луки з домінуванням Agrostis vinealis є характернішими для Полісся ніж для Лісостепу Тут вони займають післялісові Ділянки, покинуті землі, зруйновані лісові культури і староорані землі.

Зростаючи на бідних дерново-підзолистих ґрунтах, вони мають бідний видовий склад і розріджений травостій з покриттям 30-50%. Навпаки, на аналогічних ґрунтах, але сформованих на моренових відкладах, виникають угруповання з ряснішим і різноманітнішим травостоєм. Участь мітлиці тут зростає до 50-70% загального покриття, місцями утворюються монодомінантні рослинні угруповання. В бідомінантних і полідомінантних фітоценозах співдомінантну роль відіграють Anthoxanthum odoratum, Nardus stricta, Festuca rubra, Calamagrostis epigeios, Coryneforus canescens. За флористичним складом вони бідні, з малою участю бобових і різнотрав'я, але доброї кормової якості.

Пустищні луки представлені біловусовими пасовищами, які належать до найменш врожайних (3-5 ц/га) і найбільш низькоякісних луків за ботанічним складом травостою.

На суходільних луках Полісся досить поширені луки з домінуванням у травостої Nardus stricta. Ці угруповання приурочені до знижень з дерново-глейовими або торф'янисто-глейовими ґрунтами і рівнем ґрунтових вод 0,5-1,0 м. Інколи на їх поверхні застоюються дощові або снігові води.

За цих умов розвиваються біловусники з густим травостоєм. Злак щільнодернинний і місцями утворює суцільний покрив з участю Nardus stricta до 80-90%. При їх інтенсивному випасанні вони розріджуються, і в дернину едифікатора проникають види інших господарських груп. Їх постійними компонентами є: Anthoxanthum odoratum, Holcus lanatus, Siegtingia decumbens, Carex nigra, Agrostis tenuis, Festuca ovina, Molinia coerulea, з якими утворюють відповідні пустищні асоціації, що репрезентують ценотичний та екологічний спектри різноманітності поліських біловусників. їх особливістю є щільнодернинність травостою, бідність видового складу і флористичної насиченості ценозів, вторинність за походженням, низька врожайність, спрощеність структурної диференціації.

РОЗДІЛ 2

ЗАПЛАВНІ ЛУКИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

2.1 Екологічні особливості заплавних луків

Ці луки України найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок. У степовій частині країни, де річок менше, вони трапляються значно рідше.

Заплавні луки виникли на місцях вирубано: деревно-чагарникової рослинності, яка у заплавах багатьох річок зараз зведена до мінімуму (5-10%). Подальшого скорочення площ деревно-чагарникової рослинності дозволяти не можна (особливо в прируслових частинах заплав), бо це призведе до різкого посилення ерозії і занесення продуктами останньої доброякісних лучних ділянок.

Заплавні луки як за своїми лучнорослинними умовами, так і за складом рослинних угруповань, досить різноманітні. Це найчастіше обумовлено тим, що долини річок, розташованих у різних зонах, перебувають на різних стадіях розвитку і за своєю геолого-геоморфологічною будовою неоднакові.

Головними особливостями лучнорослинних умов, властивих заплавам найтиповіших річок, є те, що вони розвиваються під впливом двох антагоністичних факторів: самої річки і позазаплавних материкових умов.

Вплив річки на заплаву відбувається в період весняної повені. Коли на заплаву наносяться дрібноземні частки, збагачені зольними елементами, необхідними для живлення рослин. При незначних розливах вплив річки на заплаву незрівнянно менший, ніж материкових умов. Відомо, що чим сильніше виражена алювіальність і заплавність річки, тим слабше виявляється вплив позазаплавних материкових умов на розвиток луків та їх рослинність зокрема.

Якщо вплив річки на заплаву незначний, завдяки чому алювіально-заплавні процеси заплави перебувають у стадії повного згасання, то вплив материкових умов (клімату, геологічної будови басейну, ґрунтів та рослинності) збільшується і проявляється в тому, що розвиток ґрунтового рослинного покриву заплави значною мірою підпорядковується тим же умовам, які властиві материку відповідної зони.

Взагалі на всіх заплавах спостерігається велика різноманітність умов місцезростання лучної рослинності, що пояснюється характером ґрунтового покриву, зволоженням, потужністю і якістю намулу, особливостями мікроклімату і господарською діяльністю людини.

У геоморфологічному відношенні заплава, особливо великих і середніх річок, підрозділяється на прируслову, центральну і притерасну частини. Кожна з названих частин заплави в різних районах поздовжнього профілю річки неоднакова. Це особливо помітно на річках, що течуть з півночі на південь.

Для прируслової частини заплави характерні порівняно добре розвинутий алювіальний процес, непоганий дренаж, глибоке залягання ґрунтових вод і відносно добре прогрівання ґрунтів. Щодо формування останніх, то тут переважає дерновий процес ґрунтоутворення.

Притерасній частині заплави, розташованій у пониженні біля корінного берега, властиві інші риси: майже повне згасання алювіального процесу, малий дренаж, близький рівень ґрунтових вод і незначне прогрівання ґрунтів. У розвитку останніх переважає болотний грунтотвірний процес. У лісостепових і степових заплавах процес заболочення притерасся часто супроводжується засоленням.

Центральна частина заплави за своїми топографо-екологічними показниками є чимось середнім між прирусловою і притерасною частинами, її ґрунтовий покрив - це дерново-лучні і лучні супіщані та суглинисті ґрунти. Заболоченість виражена лише в порівняно глибоких слабо дернованих зниженнях із близьким рівнем ґрунтових вод. Переходи між розглядуваними частинами заплави здебільшого поступові, рідше різкі.

Для заплав малих річок та верхів'їв середніх і навіть великих річок, зокрема для Дніпра, принцип поділу заплави на три топографо-екологічні частини непридатний. Ці заплави в основному слабо відокремлені від вододільних схилів, часто перезволожені ґрунтовими водами. Алювіальний процес, властивий для розвинутих заплав, змінюється тут делювіальним. У розвитку ґрунтового покриву основна роль належить болотному ґрунтотвірному процесу. На багатьох ділянках цих заплав, особливо у верхів'ях, на болотний процес накладається процес торфоутворення.

На поперечному профілі заплав малих річок звичайно виділяються порівняно вузька, невисока (над рівнем річки) прибережна смуга (вал) і знижено-рівнинна, різною мірою заболочена частина заплави, що простягається в бік надзаплавної тераси. Вищезгадані прибережні вали за своїми екологічними ознаками наближаються до центральних частин заплави, а знижено-рівнинні заболочені ділянки - до притерасних.

Крім поперечної диференціації заплави на окремі частини (зони) спостерігається також її диференціація на висотні рівні. На території кожної окремої частини заплави розрізняють низькі, середні і високі рівні, ділянки яких добре виділяються за характером алювіально-заплавних режимів, умов підгрунтово-грунтового зволоження і ґрунтів. На кожній частині поперечного і висотного профілю заплави спостерігається відповідний відбиток зони.

Щодо походження заплавних луків, то на Поліссі, в Лісостеповій і Степовій зонах вони, на нашу думку, за невеликим винятком виникли на місці зведених заплавних лісів. Це підтверджується залишками в заплаві лісової рослинності і ґрунтами, що зберегли сліди підзолистого процесу. Таким чином, всі вони є синантропно-вторинним утворенням.

Опідзолені ґрунти, які свідчать про колишнє заліснення заплави, на багатьох заплавних ділянках перекриті сучасними алювіальними відкладами і знаходяться в похованому стані.

Луки, що розвинулися на новоутворених річкою ділянках, які не підлягали залісненню, ми вважаємо синантропно-первинними. Завдяки діяльності людини (сінокосіння і випасання худоби), заростання новоутворених лучних ділянок лісовою рослинністю не відбувається. Природні (первинні) луки властиві виключно притерасним частинам заплав лісостепових і степових річок із засоленими ґрунтами, на яких лісова рослинність не розвивається.

Заплавні луки за своїми лучнорослинними умовами і за складом рослинних угруповань досить різноманітні. Це обумовлено тим, що долини річок України перебувають на різних стадіях свого розвитку і в своїй геолого-геоморфологічній будові неоднакові. Крім того, їх різноманітність значною мірою залежить від географічного положення, топографо-екологічних умов заплав та специфіки територій водозбірних басейнів, що їх оточують.

Всю різноманітність заплавних лучних угруповань ми відносимо до справжніх, остепнених, пустищних, болотистих і торф'янистих луків.

Справжні заплавні луки займають 40-45% загальної площі, вони звичайно пов'язані з середньовисокими елементами рельєфу заплави. В їх ґрунтовому покриві переважають свіжі й вологі дернові, лучно-дернові та лучні фунти. До них відносяться наступні луки: наземно куничникові, звичайно гребінникові, безостобромопсисові, повзучопирійні, лучнокитникові, червонокострицеві, біломітлицеві, звичайномітлицеві, лучнотонко-ногові, середиьотрясучкові, лучнокострицеві, лучнотимофіївкові.

Найпоширеніші серед них наземнокуничникова, лучнокитникова, біломітлицева, червоно- та лучнокострицева формації. Рідко зустрічаються лучнотонконогова, звичайногребінникова та середньотрясучкова Решта формацій за своїм поширенням займає проміжне положення між першою та другою групами.

Остепнені луки у заплавах річок України зустрічаються дещо рідше. На їх долю в середньому припадає до 8-10% всієї лучної площі. А взагалі найпоширеніші вони в заплавах лісостепових та степових річок. У заплавах поліських річок їх значно менше. Остепнені луки, як правило займають найвищі місця заплави (верхи, верхні та середні частини схилів високих грив і гряд, а також підвищено рівнинні добре дреновані ділянки). У їх ґрунтовому покриві переважають сухі, добре прогрівані дерново-лучні та лучні темно-сірі, чорноземовидні ґрунти.

До складу остепнених луків відносяться борознистотипчакові, тонкомітлицеві, вузьколистотонконогові, келерійові, пальчатосвинорийні та ранньоосокові. Найпоширеніші з них мітлицеві, вузьколистотонконогові та ранньоосокові.

Пустищні луки у заплавах наших річок представлені дуже слабо. Вони трапляються лише в заплавах поліських річок, де на їх долю припадає 3-5% всієї лучної площі. Вони поширені на верхніх та середніх частинах схилів високих плоских гряд притерасних частин заплав на слаборозвинених дерново-глейових слабопідзолистих ґрунтах. До пустищних луків віднесені лише біловусові луки.

Болотисті луки поширені на дерново-глейових, лучних оглеєних, лучно-болотних та мулувато-глейових ґрунтах у заплавах річок і займають 25-30% загальної площі луків. Приурочені до притерасних знижень або до берегів стариць, озер, проток. До болотистих луків належать лепешнякові, очеретянкові, бекманієві, болотнотонконогові, гостроосокові, лисячоосокові та інші луки.

Із крупноосокових болотистих луків слід ще назвати пухирчастоосокові, побережноосокові та дворядноосокові луки. Вони в заплавах наших річок трапляються дуже рідко, а ділянки, які займають, майже завжди мають дуже малі розміри.

Торф'янисті луки займають дещо меншу площу, ніж болотисті луки. В середньому вона дорівнює 15-20% всієї лучної площі. Торф'янисті луки поширені здебільшого у притерасних частинах заплав. Як і болотисті, торф'янисті луки пов'язані з негативними елементами рельєфу. Якщо для місцезростань болотистих луків характерне постійне або тимчасово надмірне зволоження проточними водами, то для місцезростань торф'янистих луків основним є те, що вони формуються в умовах застійних і бідних на кисень вод. У Лісостеповій і Степовій зонах ці води нерідко містять невелику кількість розчинених карбонатних і навіть хлоридо-сульфатних солей. В цілому торф'янисті луки найбільшого розвитку досягають в заплавах поліських річок. Південніше Полісся вони трапляються досить рідко і звичайно займають невеликі ділянки.

Названі луки розвиваються звичайно на торф'яно-глейових і торф'янисто-глейових ґрунтах. На торф'янистих луках переважають рослини, що ростуть на кислих ґрунтах в анаеробних умовах.

До торф'янистих луків належать дернистощучникові, собачомітлицеві, дернистоосокові, звичайноосокові, молінієві луки. До найпоширеніших формацій належать перші три типи луків.

2.2 Поліські заплавні луки

Заплавні луки зустрічаються в заплавах усіх поліських річок, але за флористичним складом утворюваних ними угруповань спостерігаються значні відміни. Ця різниця залежить насамперед від топографо-екологічних умов заплав, причому формування останніх залежить від природних умов басейну, потужності річок, господарської діяльності людини.

Більшість поліських річок має широкі долини з чітко окресленими низькими заплавами, які невисоко (на 2-3 м) піднімаються над меженним рівнем своїх річок. Всі заплави великих і середніх за розмірами річок щороку заливаються повеневими водами на довгий (близько двох місяців) час. їх русла дуже звивисті, течія здебільшого повільна. Мутність більшості поліських річок, зокрема Прип'яті, незначна, що обумовлено рівнинністю, піщаністю і заболоченістю поліської рівнини.

Заплави майже всіх поліських річок більш-менш заболочені, що сприяє їх заселенню (переважно в притерасній частині) чагарниковими вербами та вільхою. Серед річок часто зустрічаються і такі, заплави яких значною мірою заболочені. До таких річок насамперед належать праві притоки Дніпра і Прип'яті - Тетерев, Уж та Горинь зі Случчю. До річок із сильно заболоченими заплавами можна віднести Ірпінь, Снов, Остер, Здвиж, Стир, Стохід, Тур'ю, а також верхів'я Прип'яті.

Великі болотні масиви часто зустрічаються в заплавах Дніпра, Десни, Прип'яті (в межах України), де вони звичайно приурочені до притерасних частин.

Взагалі заплави Дніпра, Десни, пониззя Прип'яті (в межах України) і Сейму порівняно з заплавами названих малих поліських річок заболочені значно менше.

Торф'яні болота, що зустрічаються в заплавах поліських річок, належать до боліт низинного типу, серед яких переважають очеретяні (чисто очеретяні, осоково-очеретяні і гіпново-очеретяні), осокові і осоково-мохові, рідше лісові (головним чином з вільхи чорної) і чагарникові (переважно з верби попелястої). Потужність торф'яних покладів заплав коливається в межах 0,3-6,0 м; частіше вона дорівнює 1-3 м. Зольність торфу переважної частини заплавних торфовищ висока (10-40%). Нагромадження в торфі мінеральних часточок, які утворюють золу, відбувається здебільшого за рахунок мулистих і пилуватих наносів, які приносяться алювіальними і делювіальними водами.

У заплавах малих річок звичайно переважають торф'яні болота, торф'янисті і болотисті луки. Справжні луки представлені значно менше. Тут вони займають вершини високих гряд і прибережних валів.

Усі заплавні високозольні торф'яні ґрунти дуже родючі і їх слід використовувати для створення сіяних луків у системі лучних сівозмін.

У багатьох долинах поліських річок торф'яні поклади перекриті алювіальними і делювіальними відкладами різної потужності, на яких сформовані мінеральні, здебільшого болотні, рідше лучні ґрунти.

Замулювання долинних торфовищ алювіально-делювіальними відкладами відбувалося, на нашу думку, в один із геологічних періодів коли ерозійно-акумулятивні процеси проходили значно енергійніше порівняно з сучасним періодом.

На заплавних торф'яних болотах Українського Полісся найчастіше розвиваються осокові, гіпново-осокові, злаково-осокові, злакові, вербові й чорновільхові фітоценози.

Лучні угруповання, поширені в заплавах поліських річок, відносяться до справжніх, остепнених, болотистих, торф'янистих і пустищних луків.

Справжні луки зустрічаються в заплавах всіх поліських річок, проте не скрізь представлені однаково. Найбільше вони поширені у заплавах великих і середніх річок, менше - в заплавах малих річок. У заплавах першої групи річок вони представлені дещо ширше болотистих і торф'янистих луків, а у заплавах другої групи поступаються перед ними.

У рельєфі заплави справжні луки займають середню позицію між остепненими і болотистими луками. Ґрунтовий покрив під ними досить різноманітний. Для них найхарактерніші дернові, дерново-лучні (різною мірою оглеєні) ґрунти, за механічним складом - піщано-пилуваті, супіщані, рідше - суглинисті.

Справжні луки поліських річок представлені досить різноманітними лучними угрупованнями (фітоценозами), причому в заплавах великих річок (Дніпра, Прип'яті, Десни) до їх складу входять переважно крупно- і дрібнозлакові луки, у заплавах середніх і малих річок - дрібнозлакові.

Остепнені луки представлені лише в заплавах поліського Дніпра, Прип'яті, Десни, Сожу і Сейму; на інших річках Полісся вони майже відсутні. Приурочені звичайно до високих грив та гряд, у ґрунтовому покриві яких переважають дерново-лучні і лучні піщано-пилуваті ґрунти, забарвлені в сірий, темно-сірий і навіть чорний колір. По заплаві Дніпра остепнені луки заходять далеко на північ.

За своїм розміщенням у заплаві остепнені луки займають ті ж висотні позиції, що й переважна частина пустищних луків і пустищ: перші властиві переважно добре прогріваним гривам, які ще не повністю втратили зв'язок із алювіальним процесом, другі - гривам, ґрунти яких ущільнені, погано провітрювані і дуже збіднені на поживні речовини. В заплавах лісостепових річок остепнені луки вже повністю домінують в місцях високих рівнів. Тут вони зональні, в заплавах лісових річок - інтразональні.

Болотисті і торф'янисті луки звичайно приурочені до різноманітних знижень центральних і притерасних заплав. Болотисті луки, як правило, розвиваються в умовах постійного, рідше тимчасово надмірного (здебільшого незастійного), зволоження. Торф'янистим лукам властиве постійне надмірне (звичайно застійне, бідне на кисень) зволоження.

У ґрунтовому покриві болотистих луків розвиваються головним чином лучно-болотні і мулувато-глейові, а торф'янистих - торф'яно-глейові і торф'янисто-глейові ґрунти.

Перехід від болотистих до торф'янистих луків відбувається поступово, тому встановити межу між ними важко.

Болотисті та торф'янисті луки, що розвиваються в заплавах поліських річок, утворені звичайно крупно- і дрібнозлаковими, крупно- і дрібно-осоковими, рідше злаково-різнотравними і осоково-різнотравними угрупованнями.

Пустищні луки в заплавах поліських річок представлені порівняно незначною кількістю. Найчастіше вони зустрічаються в заплавах Дніпра, Прип'яті і Сожу. Приурочені звичайно до високих грив і підвищено-рівнинних ділянок, які майже повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом. Характеризуються дуже бідними пилувато-піщаними, пилуватими підзолистими ґрунтами. Крім того, вони зрідка зустрічаються по неглибоких плоских, добре дренованих зниженнях, ґрунти яких значною мірою промиті повеневими водами і збіднені на поживні речовини. В заплавах малих і середніх річок пустищні луки нерідко зустрічаються в притерасних частинах заплав на делювіальних відкладах (шлейфах других піщаних терас або вододілів), що знаходяться поза сферою впливу повені.

Травостої пустищних луків здебільшого рідкі. Поряд з мезофітами на них ростуть оліготрофні рослини холодно-сухої екології (психрофіти, мезопсихрофіти і психромезофіти). Домішка оліготрофних рослин часто досягає великої кількості. Переважання в травостої справжніх психрофітів над мезофітами свідчить вже про зміну пустищної луки пустищем. У заплавах поліських річок пустищні луки представлені головним чином угрупованнями Nardus stricta.

В заплавах поліських річок пустища представлені дуже слабо. Вони властиві головним чином суходільним місцезнаходженням, сильною мірою збіднілим на поживні речовини. В поліських заплавах (переважно Дніпра і Прип'яті) вони звичайно представлені фрагментами овечокострицевих (з перевагою Festuca ovina) і замоховілих туїдійових (з перевагою моху Abietinelia abietina) пустищ, які приурочені до найвищих гряд, їх місцезростання звичайно характеризуються дерновими опідзоленими піщаними, рідше пилувато-піщаними бідними ґрунтами.

У заплавах малих поліських річок переважають торф'яні болота. На лучну рослинність (головним чином болотистих і торф'янистих луків) припадає невеликий процент.

У заплавах середніх поліських річок Західного Бугу (притока Висли), Турії, Горині, Стиру, Случі, Ужа (праві притоки Прип'яті), Тетерева (права притока Дніпра), Снову (права притока Десни), по їх прибережних, найбільш дренованих гривах і грядах переважно розвиваються різнотравно-злакові угруповання справжніх луків. Найчастіше зустрічаються угруповання з переважанням Festuca rubra, Agrostis tenuis, Poa pratensis, Cynosurus crista-tus, Anthoxantum odoratum, рідше Festuca pratensis. На більш піщаних грунтах (в заплавах річок Тетерев і Уж) зустрічаються угруповання Calamagrostis epigeios і Agrostis alba. Трохи нижче (на порівняно невисоких гривах, рівнинних і знижено-рівнинних ділянках) справжні луки представлені угрупованнями Festuca pratensis і Alopecunjs pratensis.

На негативних елементах рельєфу розвиваються головним чином болотисті і торф'янисті луки. До перших належать здебільшого угруповання Poa palustris, Agrostis stoionrfera, Phalaroides arundinacea, Carex acuta та інших, які розвиваються на лучно-болотних, мулувато-глейових ґрунтах. У складі торф'янистих луків найчастіше зустрічаються угруповання з переважанням Deschampsia caespitosa, Molinia caerulea, Carex fiava, C. nigra. Угруповання торф'янистих луків розвиваються найчастіше на торф'яно-глейових і торф'янисто-глейових ґрунтах.

На обводнених, слабо проточних зниженнях розглядуваних заплав часто зустрічаються також угруповання Acorns calamus.

Для притерасних шлейфів багатьох поліських річок характерні угруповання Nardus stricta, що належать до пустищних луків. Взагалі в заплавах цих поліських річок найкраще представлені болотисті й справжні луки (вогкі варіанти), на другому місці стоять торф'янисті і пустищні луки. Остепнені луки, за винятком заплав Тетерева і Ужа, майже зовсім відсутні.

Остепнені луки Тетерева і Ужа (в межах нижніх течій) представлені головним чином угрупованнями з переважанням Agrostis vinealis, рідше Carex praecox.

Заплавні луки Прип'яті і Сожу представлені болотистими та торф'янистими формами внаслідок того, що заплава Прип'яті в межах України значною мірою заболочена. Майже вся її притерасна частина (25-30%) зайнята торф'яними болотами, в яких трав'янистій рослинності основна роль належить Carex rostrata, C. elata, C. appropinquate та ін. з участю болотного різнотрав'я (Comarum palustre, Caltha palustris, Lysimachia vulgaris та ін.), Dryopteris thelypteris і зелених мохів із родів Drepanocladus, Calliergonella, Calliergon та ін.

Лучні ділянки в заплаві Прип'яті зайняті головним чином болотистими і торф'янистими луками (понад 45%). На справжні луки припадає порівняно невелика площа (понад 20%). Крім того, тут нерідко зустрічаються угруповання остепнених (5-7%), пустищних (2- 3%) луків і навіть фрагменти пустищ (до 2%).

До складу болотистих луків здебільшого входять різнотравно-осокові, злаково-осокові і чисто заростеві осокові угруповання з переважанням Carex acuta та осоково-злакові, різнотравно-злакові і злакові з домінуванням Glyceria maxima і G. fluitans та Poa palustris. Крім того, зрідка зустрічаються угруповання Beckmannia eruciformis і Carex vesicaria.

Торф'янисті луки представлені головним чином різнотравно-злаковими, злаковими і осоковими угрупованнями з переважанням Agrostis саnіna, Molinia caerulea, Deschampsia caespitosa, Carex cespitosa і C. nigra.

До справжніх луків входять головним чином різнотравно-злакові і злакові угруповання Calamagrostis epigeios, Agrostis tenuis, рідше Cynosurus cristatus.

Справжні луки на території прип'ятьської заплави займають порівняно невелику площу і представлені малою кількістю угруповань, що свідчить про одноманітність і обмеженість їх місцезростань.

Остепнені луки зустрічаються головним чином у прирусловій і центральній частинах заплави і пов'язані з верхніми частинами високих грив і гряд. Вони розвиваються переважно на дерново-лучних пилувато-піщаних порівняно добре прогріваних ґрунтах, які ще не повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом. До складу цих луків найчастіше входять угруповання з переважанням Agrostis gigantea, рідше Koeleria delavignei і Carex praecox.

Пустищні луки представлені виключно одним угрупованням з переважанням Nardus stricta, до якого в невеликій кількості домішується Agrostis tenuis або Моlіпіа caerulea.

Біловусники з участю Agrostis tenuis зустрічаються переважно по вершинах високих грив, що характеризуються дерново-лучними опідзоленими супіщаними ґрунтами. Молінієві біловусники приурочені до невеликих депресій рівнинних ділянок, грунти яких значною мірою вилуговані. Як ці, так й інші місцезнаходження біловусників майже повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом.

Крім того, в заплаві пониззя Прип'яті на високих суглинистих гривах, що прогріваються слабо, зустрічаються своєрідні угруповання, в будов яких основна роль належить Nardus stricta і Calluna vulgaris, до яких зрідка домішується Agrostis vinealis. Ці угруповання є фрагментами пустищ.

Заплавні луки пониззя Прип'яті і поліського Дніпра за своїми екологічними умовами, складом та будовою лучних угруповань досить близькі між собою, але між ними є й істотні відмінності.

Знайомство з загальними закономірностями розвитку і розміщення лучних угруповань на території відрізків заплав Прип'яті і Дніпра показує, що процеси остепнення луків краще виражені на дніпровській заплаві, а процеси психрофілізації - на Прип'ятській.

Розвиток процесів остепнення і психрофілізації відбувається в основному під впливом двох взаємно обумовлених факторів - кліматичного (головним чином температури) та едафічного (родючості ґрунту).

Так, на легких сухих ґрунтах, що добре прогріваються і не втратили ще повністю зв'язку з алювіальним процесом, розвиваються остепнені луки. На бідних (опідзолених і вилугованих) холодних ґрунтах, що майже повністю вийшли з-під впливу алювіальних процесів, розвиваються пустищні (психрофілізовані) луки.

Процеси заболочення і торфоутворення поширені більше на прип'ятській заплаві, ніж на дніпровській. Це залежить від того, що перша знаходиться над меженним рівнем дещо нижче, ніж друга.

Заплавні луки Сожу, який заходить в межі України лише пригирловою частиною, дуже подібні до заплавних луків поліського Дніпра складом своїх угруповань та характером їх розміщення на поперечнику заплави.

У заплавах Сожу і поліського Дніпра зустрічаються мітлицеві, келерієві остепнені луки, приурочені здебільшого до верхніх частин високих грив, а також біловусові пустищні луки, що трапляються на притерасних ділянках, які вийшли з-під впливу алювіального процесу.

Із болотистих і торф'янистих луків на території заплави річки Сож найчастіше зустрічаються злаково-крупноосокові і різнотравно-дрібноосокові угруповання з переважанням осок - Carex acuta, C. nigra і С. рапісеа, а також крупнозлакові та дрібнозлакові угруповання з домінуванням Glyceria maxima, Deschampsia caespitosa, Beckmannia eruciformis, Poa palustris, Agrostis canina, Molinia caerulea та ін.

Заплавні луки пригирлової частини Сожу і поліського Дніпра мають велику схожість. Це обумовлено тим, що їх заплави за своїми топографо-екологічними умовами дуже близькі між собою. При вивченні заплави Сожу різко впадає в око наявність на її території великих площ перелогів, що виникли на місці остепнених, справжніх і частково болотистих луків, які неодноразово розорювались і використовувались головним чином під ярі, рідше озимі зернові (центральна заплава) і городні (притерасна заплава) культури. Залуженням, утворенням штучних (сіяних) луків тут ніхто не займається.

Практика використання лучних земель під сільськогосподарські культури без кормових сівозмін і залуження не може бути схвалена, оскільки вона призводить до того, що сінокісні угіддя перетворюються в перелоги і втрачають продуктивність.

2.3 Лісостепові та степові заплавні луки

Більшість лісостепових і степових річок України належить до басейну середнього лісостепового і нижнього степового Дніпра, який майже повністю розміщується на території Лівобережної Придніпровської терасової рівнини і Причорноморської низовини. До складу лісостепових і степових річок України входять також Південний Буг з Інгульцем, Північний Донець (верхня і середня течія) з Осколом, Дністер (переважно верхня течія) і такі малі річки, як Молочна, Кальміус, Міус, Тиса (верхня течія) та ін.

Переважна частина згаданих річок має широкі долини з чітко вираженими заплавами. Висота заплави над рівнем води у різних річок неоднакова, що залежить від багатьох причин, насамперед від геологічної будови і геоморфологічних особливостей долини, а також від потужності течії річки та характеру алювіальних і делювіальних відкладів. Взагалі заплави лісостепових і степових річок порівняно з заплавами поліських лежать над рівнем річки дещо вище.

Майже всі заплави лісостепових і степових річок характеризуються плоско-гривистим рельєфом; вони складаються з пилуватих і глинистих пісків, рідше алювіальних суглинків (Бондарчук, 1949), які з поверхні здебільшого прикриті дрібнозернистими алювіальними відкладами Останні краще, ніж алювіальні відклади поліських річок, збагачені дрібними пилувато-мулистими часточками, органічними речовинами і мінеральними солями, які приносяться талими водами з навколишніх лесових територій.

У заплавах лісостепових і степових річок переважна частина ґрунтів, що сформувалася на піщано-пилуватих і суглинистих алювіальних відкладах, належить до дерново-лучних і лучних чорноземовидних, більшою або меншою мірою структурних. Незрівняно менша частина ґрунтів, сформованих на піщаному і пилувато-піщаному алювії, відкладеному в умовах напруженого алювіального процесу (переважно в прируслових частинах заплави), належить до дернових і лучно-дернових безструктурних ґрунтів. До ґрунтів, які займають у заплаві другорядне місце, належать болотно-лучні і мулувато-глейові, які властиві здебільшого притерасним частинам заплави.

Для заплав лісостепових і степових річок, крім нижньодніпровської заплави, характерним є короткочасне заливання їх водами весняних паводків, різка зміна в їх водному режимі і недостача вологи в літні місяці, широкий розвиток явищ остепнення на ділянках, які іноді зовсім не заливаються весняними повеневими водами. Крім того, в заплавах (переважно в притерасних, рідше центральних частинах) Сули, Псла, Ворскли, Орелі, Самари, Осколу, Півн. Дінця, Півд. Бугу, Інгулу, Інгульця та інших малих річок цієї зони особливо в сухе і жарке літо відбувається накопичення в поверхневих шарах ґрунту легкорозчинних солей, а в окремих місцях навіть утворення солонців і солончаків. Процес остепнення луків, а також засолення грунтів (при однакових умовах) зростає в напрямку з півночі на південь. У великій дніпровській заплаві, яка щорічно довгий час перебуває під дією опріснених повеневих вод, процеси остепнення і засолення заплави виражені значно менше.

Місцезростання луків малих лісостепових і степових річок відрізняються від місцезростань лісостепової і степової заплав Дніпра. Це обумовлено головним чином тим, що в заплавах малих річок алювіальність і заплавність значно менші. У зв'язку з цим та сильнішим впливом на них материкових умов процеси гуміфікації, засолення і остепнення ґрунтів виражені значно сильніше, ніж в заплаві Дніпра.

Крім того, заплавні луки лівих приток Дністра, які розміщені на території західної частини України, менш засолені й остепнені, ніж луки Псла, Ворскли, Півн. Дінця тощо, які розміщені значно далі на схід. Взагалі ступінь засолення і остепнення заплавних луків зростає в напрямку з півночі на південь і з заходу на схід, що пов'язано в основному з кліматичними факторами, а також з будовою долини і геолого-геоморфологічними особливостями басейнів.

2.4 Заплавні луки Дніпра

Поліський Дніпро представлений острівною піщаною крупно-гривистою заплавою. Меандрування річки по заплаві обумовлене головним чином нестійкістю останньої до розмиву; воно призводить дорозчленування заплави на різні за розмірами ділянки (острови) і утворення на її території озер, стариць, проток та піщаних пляжів. На деяких масивах площа, яку займають заплавні водоймища, в середньому зростає до 10-15%. Меандруюча річка часто заходить вглиб центральної і навіть притерасної частини, утворюючи по обидва боки основного і другорядних русел піщанисті прируслові смуги, і у цій частині заплави з'являється особливий екологічний режим.

Переміщення русла річки, що відбувається під час весняної повені, часто супроводжується великими ерозійно-акумулятивними процесами, які виникають на поверхні багатьох лучних ділянок і призводять до різких змін екологічних умов. На заплавних масивах Дніпра, зокрема на межі притерасної і центральної частин, зустрічаються й такі ділянки, поверхня яких протягом довгого часу не міняється.

У ґрунтовому покриві дніпровської заплави найпоширеніші піщані й супіщані відміни дернових, лучно-дернових і лучних ґрунтів. Крім того, значна роль у формуванні ґрунтового покриву належить супіщаним і суглинистим відмінам болотних та лучно-болотних ґрунтів. Часто зустрічаються також мулувато-глейові та торф'янисто-глейові ґрунти. На багатьох відмінах дернових, лучно-дернових ґрунтів тією або іншою мірою виражені процеси опідзолювання.

Вздовж поперечника заплави названі ґрунти розподіляються так: дернові ґрунти розміщуються головним чином в прирусловій частині заплави; лучно-дернові й лучні - в центральній; болотні, лучно-болотні, мулувато-глейові та торф'янисто-глейові - у притерасній. Проте у кожній з названих частин заплави, які здебільшого мають широку екологічну амплітуду, майже завжди є усі з названих ґрунтів.

Серед заплав, розміщених в межах Лісостепової і Степової зон, особливе місце займає дніпровська заплава. Остання, порівняно з заплавами інших річок, досягла великих розмірів і відзначається різноманітністю лучних угруповань. Заплава лісостепового Дніпра складена в основному крупнопіщаними староалювіальними утвореннями, які на поверхні вкриті сучасними піщано-пилуватими і суглинистими алювіальними відкладами. Рельєф заплави рівнинно-гривистий. Крім того, для неї характерна наявність широких гряд, проточних долин, озер і старих річищ.

Дрібнозернистий матеріал поверхневих відкладів заплави - це здебільшого продукт змиву, що приноситься талими водами з лесових просторів басейну лісостепового Дніпра і порівняно з крупнозернистими піщаними відкладами поліської заплави містить значно більшу кількість поживних речовин (мінеральні солі й органічні рештки).

Для лісостепової заплави Дніпра характерні слабодернові, дернові, піщані і супіщані (прируслова частина); дерново-лучні, лучні чорноземновидні слабоструктурні супіщані і суглинисті (центральна частина), лучні, лучно-болотні суглинисті та мулувато-глейові, місцями слабозасолені ґрунти (притерасна частина).

Степова заплава Дніпра (Нижньодніпровські плавні) складена пилувато-піщаними наносами, значна частина яких вкрита з поверхні пилувато-мулистими алювіальними відкладами. Тільки в північній прибережній частині плавнів спостерігаються пилувато-піщані алювіальні відклади. Нижньодніпровська заплава, яка характеризується майже рівнинним рельєфом, дуже порізана великою кількістю річок, протоками, єриками, що призвело до утворення різноманітних за формою і розміром слабо обвалованих заплавних ділянок (островів), оточених з усіх боків водою. Крім густої сітки річок і проток, на які особливо багаті центральна і притерасна частини заплави, досить часто на території останньої зустрічаються різноманітні за формою і величиною глибокі заболочені низини і озера, береги яких звичайно сильно грузькі і часто зовсім недоступні. Тут переважають лучні, лучно-болотні, мулисто-глейові ґрунти. В центральній, а ще частіше в притерасній частині заплави зустрічаються солонцювато-солончакові ґрунти, які приурочені головним чином до ділянок із високим рівнем підгрунтово-грунтових вод, засолених легкорозчинними солями (переважно хлоридними і сульфатними).

Заплавні місцезростання луків лісостепового і степового Дніпра досить різноманітні, завдяки чому на території їх заплав добре розвивається як деревно-чагарникова, так і трав'яниста (лучно-степова, лучна і водно-болотна) рослинність.

До складу трав'янистої рослинності розглядуваних відрізків заплави Дніпра входять лучно-степові угруповання (заплавні степи), остепнені, справжні і болотисті луки. На долю лучних і лучно-степових фітоценозів припадає: в заплаві лісостепового Дніпра 70-75% площі, в заплаві степового Дніпра (плавнях) - 3-5%.

Лучно-степові угруповання приурочені в основному до найвищих елементів рельєфу заплави, які характеризуються здебільшого лучними чорноземовидними супіщаними ґрунтами. Вони представлені лише однією групою асоціацій з переважанням Festuca rupicola. Останні угруповання зустрічаються тільки в заплаві лісостепового Дніпра; в Нижньодніпровських плавнях через затяжні розливи вони майже зовсім відсутні. Розширення площі "заплавних степів" проходить в основному під впливом надмірного випасання за рахунок остепнених луків. Через низьку продуктивність травостою борознистотипчакові угруповання майже ніколи не косяться на сіно.

Остепнені луки (луки високого рівня) приурочені головним чином до верхів, верхніх і середніх частин схилів помірно високих грив і гряд заплав. До початку літа вони розвиваються в умовах достатнього зволоження, а пізніше в їх ґрунтах спостерігається нестача вологи. Це часто (особливо в посушливі роки) призводить до вигорання травостою у багатьох угрупованнях остепнених луків. Вигорання травостою здебільшого прискорюється надмірним випасанням худоби, що сприяє ущільненню ґрунту і сильному випаровуванню із нього вологи.

До складу остепнених луків лісостепового Дніпра входять переважно злакові угруповання Agrostis gigantea, Poa angustifolia, Koeleria delavignei, рідше осокові - з переважанням Сагех praecox та келерієво-різнотравні і мітлицево-різнотравні фітоценози.

Угруповання Agrostis vinealis є дуже характерними для прируслової зони Дніпра. На сформованих грунтах вони утворюють досить рясні травостої з проективним покриттям 50-60%, місцями 80-90%, а на антропогенно порушених 30-40%. Їх особливістю є неподільне панування в рослинному покриві Agrostis vinealis, участь якої в фітоценозах змінюється від 20-30% до 40-50%. Місцями створює монодомінантні угруповання доброї кормової якості.

Частіше утворюються складніші за структурою і багатші та різноманітніші за видовим складом і ценотичною диференціацією угруповання На найбільш сухих місцезростаннях формуються угруповання із значною участю співдомінантів Phleum phleoides, Poa angustifolia, менше з Agrostis tenuis i Festuca rubra. Із зростанням вологості ґрунту в складі мітличників зростає участь мезофітів до статусу співдомінантів, із яких тут ростуть Festuca pratensis, Phleum pratense i Alopecurus pratense, внаслідок чого виникають відповідні асоціації з багатшим і чисельнішим видовим складом.

Менше поширення мають угруповання з домінуванням у травостої Koeleria delavignei. Це також розріджені травостої з покриттям 40-70%. Монодомінантних угруповань, за рідким винятком, майже не утворюють. Koeleria delavignei частіше асоціюється з Agrostis vinealis, рідше з Роа angustifolia, Festuca valesiaca, F. rubra і Coryneforus canescens, з якими утворює відповідні бідомінантні угруповання. У їх складі ростуть також ксерофіти і ксеромезофіти, в тому числі Calamagrostis epigeios, Phleum phleoides, Poa bulbosa, Bromopsis inermis, Festuca rupicola, Carex praecox, Ніеrасіиm pilosella, Crepis tectorum, Sеdum acre, Роtеntіlla агепагіа, Р. argentea, Dianthus borbasii, Gypsophilla muralis, Plantago scabra. Scleranthus annuus, Herniaria glabra та ін.

У прирусловій зоні Дніпра досить поширені угруповання з домінуванням в травостої Festuca rupicola. Вони утворюють досить густі травостої з покриттям до 80%, але зімкнутої дернини при цьому не виникає, хоч едифікатор формує монодомінантні угруповання. Міждернинні проміжки цих угруповань заселяють кореневищні і рихлодернинні види - Bromopsis inermis, Agrostis tenuis, Poa bulbosa, Calamagrostis epigeios та види різнотрав'я - Potentilla argentea, Stellaria graminea, Achillea nobilis, A. millefolium, Galium verum, Dianthus borbasii, Veronica spicata, Lotus corniculatus, Hieracium umbellatum тощо.

В прирусловій частині досить поширені угруповання з домінуванням Poa angustifolia. Місцями злак настільки розростається, що утворює монодомінантні угруповання невеликих розмірів. Тут його покриття становить 40-80%, а в більшості ценозів звичайно 30-40%. В цьому випадку едифікатор поділяє участь з Agrostis vinealis, Bromopsis inermis, Elytrigia repens, Calamagrostis epigeios і Carex praecox, з якими створює бідсгиінзнтні угруповання з багатим видовим складом і ценотичним різноманіттям, особливо на більш закріплених і розвинутих чорноземних супіщаних ґрунтах.

Спорадично в прирусловій зоні трапляються угруповання з домінуванням Carex praecox. Це майже монодомінантні угруповання, які розвиваються на малозакріплених піщаних ґрунтах або занесених і покритих делювіальними нанесеннями. Тому їх справжнє покриття не перевищує 40-50%, тоді як проективне майже в два рази вище.

Остепнені луки степового Дніпра (Нижньодніпровських плавнів) представлені лише двома угрупованнями: з домінуванням Agrostis vinealis і Cynodon dactylon.

Справжні луки (луки середнього рівня) лісостепового Дніпра формуються головним чином злаковими угрупованнями Calamagrostis epigeios, Bromopsis inermis, Elytrigia repens, Alopecurus pratensis, Festuca pratensis, Beckmannia eruciformis, рідше Agrostis tenuis. Крім того, до складу справжніх луків входять також злаково-різнотравні і крупнорізнотравні луки із справжніх луків найбільше поширені угруповання з переважанням Calamagrostis epigeios, Bromopsis inermis, Elytrigia repens, Beckmannia eruciformis та Festuca pratensis.

У центральній заплаві лісостепового Дніпра значного поширення на підвищених ділянках з легкими дерново-лучними ґрунтами та з періодичним занесенням шару піску досягають куничникові та пирійні угруповання.

Куничникові угруповання з Calamagrostis epigeios великих площ не займають, але трапляються часто. Їх характерною ознакою є: розрідженість травостою, неподільне домінування Calamagrostis epigeios, бідність флористичної насиченості і видового складу та участі видів з ксероморфною структурою. Едифікатор з покриттям 30-70% часто утворює монодомінантні угруповання.

На більш розвинутих і багатих ґрунтових відмінах виникають угруповання, в складі яких співдомінують Elytrigia repens, Bromopsis inermis, Agrostis vinealis, A. tenuis, Poa pratensis і Festuca pratensis, які й утворюють відповідні асоціації. їх постійними супутниками є: Poa bulbosa, Carex praecox. Galium verum, Sedum acre, Scleranthus annus, Herniaria glabra, Hieracium pilosella, Thymus serpyllum, Trifolium montanum, Steilaria graminea, Rumex acetosella, Echium vulgare, Tanacetum vulgare, Filipendula vulgaris та ін.

Пирійні угруповання з Elytrigia repens так само приурочені до піщаних дерново-лучних ґрунтових відмін з РГВ до 1,0-1,5 м. Пирій належить до фітоценотипів із віолентною життєвою спроможністю і не знаходячи належної конкуренції на наносних піщаних відкладах, швидко розростається, створюючи майже суцільні одновидові зарості. Участь Elytrigia repens у загальному покритті коливається від 20-30% на малозакріплених субстратах, до 50-60% на сталих з розвиненим ґрунтовим профілем.

Едифікатор, поєднуючися зі співедифікаторами (Calamagrostis epigeios, Bromopsis inermis, Agrostis tenuis, Koeleria delavignei, Poa angustifolia), створює рослинні угруповання, які репрезентують різні сукцесійні стадії і фази становлення та закріплення субстрату пирійкими лучними угрупованнями. Як і куничникові, вони мають бідний видовий склад, флористичну насиченість і ценотичне різноманіття.

Для центральної заплави з дерново-лучними і лучними ґрунтами характернішими є як за флористичним складом, так і ценотичною структурою, а також продуктивністю і кормовою цінністю лучно-кострицеві, лучно-тонконогові і лучно-лисохвостові угруповання.

Угруповання Festuca pratensis є визначальними на центральній заплаві як за еколого-топографічним положенням, так і ценотичним відношенням. їх відмінністю є неподільне панування у травостої Festuca pratensis, участь якої тут досягає 60-80%; різноманітність видового складу і висока флористична насиченість; переважання видів мезофітної екології; ценотичне різноманіття; висока продуктивність і кормова якість сіна.

Постійними супутниками кострицевих угруповань Дніпра є Dactylis glomerata, Phleum pratense, Agrosris vinealis, Arrhenatherum elatus, Poa pratensis, Elytrigia repens, Alopecurus pratensis, з якими едифікатор асоціюється і утворює чисельні бі- та полідомінантні угруповання. В них травостій чітко диференціюється на три яруси: І - 80-100 см; II - 40-60 см III-15-30 см.

У першому ярусі, крім перелічених співдомінантів за винятком Роа pratensis, ростуть Calamagrostis epigeios, Stenactis annua, Salvia pratensis, Asparagus officinalis та ін. з покриттям 1-5%.

Другий ярус утворюють Festuca rubra, Cynosurus cristatus, Holcus lanatus, Ranunculus acris, R. polyanthemos, Campanula patula, Filipendula vulgaris, Galium verum, G. mollugo, Anchusa officinalis, Trifoliurn montanum, i. pratense, Vicia tetrasperrna, V. cracca, Hierochloe odoraia, Lathyrus pratensis та ін., які мають проективне покриття 20-30%.

Третій ярус нечисельний і представлений Potentilla argentea, P. anserina, Prunella vulgaris, Gratiola officinalis, Veronica chamaedrys, Rhinanthus minor, Euphrasia stricta та іншими менш поширеними видами з незначним покриттям.

Досить часто в аналогічних фунтово-кліматичних умовах заплави трапляються угруповання з домінуванням Poa pratensis. Їх відмінністю є панування в травостої тонконога лучного, який на відміну від костричників, практично не утворює чистих монодомінантних угруповань. Тонконогові угруповання є полідомінантними, часто з участю Trifolium pratense, Medicago falcata, Galium verum та ін., з якими Роа pratensis створює злаково-бобові, злаково-бобово-різнотравні та злаково-різнотравні угруповання.

Більш гідрофільний варіант луків центральної заплави представляють угруповання з домінуванням у травостої Alopecurus pratensis. Вони приурочені до знижених вирівняних ділянок з тривалішим затопленням повеневими водами, внаслідок чого тут сформувалися дерново-лучні і лучні ґрунти різного ступеня оглеєння.

За подібних грунтово-екологічних умов розвиваються гідрофільніші угруповання з насиченістю видів із гігроморфологічною структурою. Сам едифікатор належить до гігромезофітів і за оптимальних умов місцезростання створює майже чисті монодомінантні угруповання, в яких проективне покриття Alopecurus pratensis становить 70-80%, а в розріджених полідомінантних 20-40%. Травостій досить чітко диференційований на 3-4 яруси: І - 80-120 см; II - 40-50 см; III - 15-30 см.

Перший ярус утворює едифікатор Alopecurus pratensis, до якого домішуються у значній кількості співдомінанти Typhoides arundinacea, Beckmannia eruciformis, Festuca pratensis, з якими формуються відповідні асоціації. Менше представлені тут Phragmites australis, Glyceria maxima G. fluitans, Lythrum salicaria, Valeriana tuberosa та інші види. Цей ярус утворює основну фітомасу і визначає продуктивність і кормову цінність лисохвостових угруповань.

Другий ярус утворюють Роа palustris, P. trivialis, Agrostis stolonifera Fiiipenduia denudata, Lysimachia vuigaris, Genanthe aquatica, Mentha arvensis, Ranunculus repens, Carex hirta, C. acuta, C. vulpina, Veronica longifolia, Myosotis palustris, Coronaria flos-cuculi та ін.

Малочисельні види із низьким покриттям утворюють третій ярус. Серед них Potentilla anserina, Prunella vulgaris, Cerastium holosteoides Glechoma hederacea, Gratiola officinalis, Galium uliginosum, Gnaphalium uliginosum, Juncus atratus, Carex nigra та ін.

Ще більш гігрофільні угруповання центральної заплави репрезентують повзучомітлицеві з Agrostis stolonifera. Займаючи екотонне положення в рослинному покриві луків, вони утворюють окремі екологічні варіанти. Місцями це майже монодомінантні угруповання, а частіше полідомінантні, які на сухіших ділянках еволюціонують до злаково-різнотравних і злакозо-бобово-різнотравних лучних мезофільного типу, а на зволоженіших з близьким РГВ і утворенням шару торфу - в напрямі до гігрофільних болотистих і торф'янистих лучних і типових болотних угруповань.

Всі ці угруповання, за винятком лучнокитникового і тонкомітлицевого, зустрічаються також і на території Нижньодніпровських плавнів. Проте в умовах плавнів за своєю структурою вони трохи простіші і менш насичені видами. Деякі види, що входять до складу лучних угруповань лісостепового Дніпра, в плавнях не зустрічаються. Пояснюється це їх нездатністю витримувати довготривалу повінь. В плавнях краще представлені крупнорізнотравні лучні угруповання і значно гірше злакові.

Болотисті луки (луки низького рівня) з близьким РГВ, що розвиваються на дерново-глейових або мулистих ґрунтах, у рельєфі заплав лісостепового і степового Дніпра займають середню позицію між справжніми луками і болотами. Найтиповішими для обох заплав є злакові угруповання з переважанням Phalaroides arundinacea, Giyceria maxima, Poa palustris і Agrostis stolonifera.

Із осокових угруповань болотистих луків основна роль в обох заплавах належить осоковим і різнотравно-осоковим угрупованням з домінуванням Carex acuta, С. гірагіа, Eleocharis palustris і Е. uniglumis. Дость поширені тут також різнотравно-очеретяні і крупнорізнотравні угруповання.

Для луків лісостепового Дніпра характерними є угруповання Сагех vulpina, С. nigra і С. rіраrіа, які в плавнях не зустрічаються. Навпаки, тут поширені угруповання Bolboschoenus maritimus та ін., які на заплавних луках Дніпра трапляються фрагментарно. Відмінності лучних угруповань обох заплав зумовлені в основному різною тривалістю повені і вмістом різної кількості солей в їх ґрунтах.

2.5 Заплавні луки Десни

Деснянська заплава належить до типу знижених суглинисто-гривистих заплав (Єленевський, 1936; Афанасьєв, 1941). Порівняно з піщано-крупногривистою заплавою Дніпра вона лежить трохи нижче відносно меженного рівня і в своїй основі має переважно дрібнозернисті шаруваті піски, вкриті тонким шаром суглинистих наносів. Останні на багатьох високих гривах центральної заплави під впливом розорювання та випасання майже зовсім знесені вітром. Меандрування Десни по заплаві за розмірами і силою ерозійно-акумулятивних процесів порівняно з меандруванням Дніпра виражено слабше. У ґрунтовому покриві деснянської заплави переважають супіщані (центральна заплава) й суглинисті (притерасна заплава) відміни лучних і лучно-болотних грунтів. На заплавах велике значення мають піщані й супіщані відміни дернових і лучно-дернових ґрунтів (прируслова заплава), а також деякі відміни мулувато-глейових і торф'яно-глейових ґрунтів (притерасна заплава). В заплаві Десни також поширені лучні осолоділі та слабосолонцюваті грунти (Афанасьєв, 1937).

Відмінною ознакою деснянських луків є те, що порівняно з луками інших поліських річок вони мають добре виявлені ознаки ксерофітизації і цілком сформовані угруповання остепнених луків у своєму складі. Остепнення зазнають лучні ділянки, які ще не повністю втратили зв'язок з алювіальним процесом, але дуже висушуються у літні місяці. Нерідко процеси ксерофітизації луків прискорюються під впливом надмірного випасання худоби, що сприяє ущільненню ґрунту, випаданню з травостоїв мезофітів і розвитку пасовищно-стійких мезоксерофільних і ксерофільних рослин.

Деснянські луки порівняно з дніпровськими менше ксерофітизовані, що обумовлено топографо-екологічними особливостями заплави Десни.

У заплаві нижньої і середньої Десни до остепнених луків входять угруповання Agrostis vinealis і Festuca rupicola. Мітлицеві угруповання широко представлені на обох відрізках заплави; типчатники зустрічаються тільки в межах нижньої течії, де здебільшого представлені фрагментарно. До розорювання високих гряд вони, безумовно, були представлені значно краще.

Остепнені луки Десни приурочені переважно до верхніх частин високих грив і гряд, розміщених здебільшого в прируслових і центральних частинах заплав. Багато угруповань цих луків, безперечно, виникли на місці справжніх луків під впливом інтенсивного випасання худоби.

На території деснянської заплави головну роль відіграють справжні і болотисті луки. Дещо менше представлені торф'янисті луки і зовсім мало остепнені.

До справжніх луків деснянської заплави належать переважне злакові угруповання з домінуванням Bromopsis inermis, Elytrigia repens, Agrostis gigantea, A. tenuis, Alopecurus pratensis, Festuca rubra, F. pratensis, Calamagrostis epigeios та ін.

Болотисті (25-30%) і торф'янисті (12-15%) луки поліського Дніпра представлені злаковими, різнотравно-злаковими, різнотравно-осоковими і осоковими угрупованнями з переважанням Beckmannia eruciformis, Agrostis stolonifera, A. canina, Glyceria maxima, G. fluitans, Phalaroides arundinacea, Deschampsia caespiiosa. Carex acuta, C. cespitosa та C. nigra. Дуже поширені гостроосокові і собачомітлицеві угруповання.

До складу болотистих і торф'янистих луків деснянської заплави належать злакові, різнотравно-злакові, осокові і різнотравно-осокові угруповання з домінуванням Beckmannia eruciformis, Phalaroides arundinacea, Glyceria maxima, Agrostis stolonifera, A. canina, Carex acuta, C. cespitosa, C. nigra, C. flava, C. panicea.

Ці луки Десни за складом своїх угруповань мало чим відрізняються від подібних дніпровських. Це обумовлено тим, що екологічні особливості їх місцезростань значною мірою нівелюються загальними для них факторами - заплавністю і вологістю.

При порівнянні деснянських і дніпровських луків з'ясовується, що на заплавах обох річок є багато однакових луків. Ззовні вони схожі, але між ними існує значна різниця. Деснянські луки флористично більш насичені і фіто-ценотично складніші та продуктивніші, оскільки ґрунти деснянської заплави багатші на поживні речовини, а умови місцезростання менш динамічні.

ВИСНОВКИ

Традиційно лучна рослинність України розподіляється на материкові (позазаплавні) і заплавні луки. Серед материкових розрізняють суходільні й низинні. В складі цих груп традиційно окремо розглядають справжні, остелнені, болотисті та торф'янисті луки. Подібний розподіл пояснюється значними відмінами у їх ботанічному складі, продуктивності та різній реакції на засоби їх господарського використання. Зважаючи на глибокий аналіз флористичної і ценотичної оцінки лучної рослинності України у цитованій монографії Д.Я. Афанасьєва, ми максимально використали ці матеріали з окремими змінами та доповненнями.

Справжні луки формуються на місці лісових угруповань і розміщуються в межах лісових масивів. Заплавні луки України найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок. У степовій частині країни, де річок менше, вони трапляються значно рідше. Заплавні луки виникли на місцях вирубано: деревно-чагарникової рослинності, яка у заплавах багатьох річок зараз зведена до мінімуму.

Лучна рослинність України різною мірою представлена в кожній природній грунтово-кліматичній зоні - лісовій, лісостеповій і степовій, а також в Українських Карпатах та Гірському Криму.

Справжні луки поширені на схилах вододільних пасм, горбів, а також на рівнинних ділянках дернових супіщаних різною мірою опідзолених ґрунтів. Найпоширенішими є звичайно мітлицеві, червонокострицеві та луки пахучої трави звичайної. Досить добре на суходільних луках розвиваються біловусники з густим травостоєм.

Різноманітність заплавних лучних угруповань представлена такими видами луків: справжні, остепнені, пустищні, болотисті та торф'янисті. Видова різноманітність заплавних луків найбільш широко представлена угрупованнями осокових, злакових, куничникових.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова В.Д. Классификация растительности. Обзор принципов классификации и классификационных систем в разных геоботанических школах. - Л.: Наука, 1969. - 275 с.

2. Білик Г.І. Рослинність засолених ґрунтів України. - К.: Вид-во АН Укр. РСР. - 1963. - 300 с.

3. Брадіс Є.М. Рослинний покрив боліт УРСР // Рослинність УРСР. Болота. - К.: Наук, думка, 1969. – С. 34-135.

4. Брадіс Є.М., Бачуріна ГФ. Болота УРСР. - К: Наук, думка, 1969. - 242 с.

5. Геоботанічне районування УРСР. - К.: Наук, думка, 1977. - С. 172-177.

6. Григора И.М. Происхождение и динамика лесных болот Украинского Полесья: Автореф. дис... д-ра биол. наук. - Киев, 1988. - 44 с.

7. Рослинність УРСР: Природні луки. - К.: Наук, думка, 1968. - 256 с.

8. Рослинність УРСР. Болота. - К.. Наук. думка_: 1969. - 243 с.

9. Рослинність УРСР: Ліси. - К.: Наук, думка, 1971. - 460с.

10. Рослинність УРСР. Степи, кам'янисті відслонення, піски. - К.: Наук, думка, 1973 -428 с.

11. Соломаха В.А. Синтаксономія рослинності України // Укр. фітоцен. зб.-К., 1996.-Сер. А, вип. 4(5).-120 с.

12. Федоров А.А. Жизнь растений. - М.: Просвещение, 1974.

13. Хржановский В.Г., Исаин В.Н. Практический курс ботаніки. - М: Высшая школа, 1963. – 299 с.

14. Шеляг-Сосонко Ю.Р, Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. - Киев: Наук, думка, 1982. - 285 с.