Зміст

Вступ

1. Коротка фізико – географічна характеристика басейну річки

1.1 Географічне положення, рельєф

1.2 Геологічна будова

1.3 Ґрунти та рослинність

1.4 Кліматична характеристика

1.4.1 Температура повітря

1.4.2 Опади

1.4.3 Сніговий покрив

1.4.4 Вітер та вологість повітря

1.5 Підземна вода

2. Гідрографія та гідрологічна вивченість

2.1 Характеристика гідрографічної мережі

2.2 Гідрологічна вивченість

3. Водний режим річки

3.1 Загальна характеристика водного режиму та живлення річки

3.2 Характеристика водного режиму за типовим гідрографом

3.2.1 Весняна повінь

3.2.2 Літньо - осінній сезон

3.2.3 Зимовий сезон

3.3 Кількісна оцінка складових живлення

3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень

3.3.2 Розчленування гідрографів за характерні по водності роки

3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого та підземного живлення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ціллю даної курсової роботи є викладення даних про основні характеристики клімату Закарпатської області, вчасності басейну річки Уж, його температури, вологості повітря, опадів, снігового покриву. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки Уж, географічне положення, рельєф, геологічна будова, ґрунти та рослинність викладаються на основі спеціальної літератури. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки.

1. Коротка фізико – географічна характеристика басейна річки

1.1 Географічне положення, рельєф

Річка Уж бере початок далеко в горах на північному заході Закарпаття біля підніжжя Верховинського хребта. Саме там на висоті 970 км два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку, яка спочатку тече в широкій міжгірній улоговині, потім огинає західні схили Полонинського хребта, перетинає Вулканічний хребет і біля міста Ужгород виходить на рівнинну територію. Вона впадає в річку Лаборець на території Словаччини. Її береги круті, висотою 1 – 2 метри, іноді до 6 – 8 метрів, дно у верхній течії кам’янисте, а в місті і нижче у берегів - замулене.

Довжина річки 128 км, площа водозбору 2750 км² (в межах України довжина – 107 км, площа – 2010 км²), загальне падіння річки 775 м, середній схил 7,2 %, середній зважений 3,9 %о), р. Убля (довжина 25 км); ліві – р. Люта (довжина 47 км), р. Тур'я (довжина 35 км).

Верхня частина басейна розміщена на схилах Верховинського (висотні зони 1000-1200 м) і Полонинського (висотні зони 900 – 1480 м) хребтів, нижня частина на Закарпатській низовині. Найвища гора на території басейну Полонина – Руна висота 1480 м. Басейн р. Уж межує з басейном р. Латориця на території України. Басейн асиметричний, грушоподібної форми. Довжина його 66 км, середня ширина 30 км., коефіцієнт ширини 0,47. Водорозділ слабо виражений, особливо в нижній частині басейна. Довжина водороздільної лінії 228 км, коефіцієнт її розвитку 1,44.

Рельєф в верхній частині басейну середньо і низькогірний, окремі вершину перевищують висоту 1400 м. ( гора Полонина – Руна, 1480 м), в середній частині рельєф пагорбистий, в низинах рівнинний.

Долина звивиста, V- подібна, біля витоку, нижче селищ Луг, Жорнава, Соль, має вигляд ущелини, здебільш лунко подібна, нижче міста Ужгород нечітко виражена. Ширина долини у витоку 15 м, потім вона поступово розширюється до 100 – 300 м і в м. Ужгород досягає 2,5 км. Схили круті не рідко у підніжжя близькі до підвісних і підвісні, більшою частиною випуклі сильно розсічені, складені суглинистими ґрунтами ( нерідко оголюються піщаники, рідше вапняки). Практично на всьому протязі прослідковується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м, місцями до 1,5 км. (Великий Березний), висотою 3,8 км, з крутим виступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками.

Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50 –150 м, у с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між селищами Луги і Ставне, Жорнава і Кострино, нижче с. Соль, в м. Ужгород). Навесні та інколи під час літніх дощових паводків затоплюється на 5-10 днів шаром води 0,5 – м. в звичайні роки і до 3 м. виключно в багатоводні роки.

Русло помірно розгалужене звивисте ( довжина закрутів

0,5 – 1,5 км, ширина перешийків 0,2 – 0,5 км, радіус кривизни

0,2 – 0,5 км.) на окремих ділянках пряме.

До с. Зарічево річка має порожистий характер. Поблизу витоку має декілька водоспадів з падінням 0,3 – 0,5 м. Нижче с. Зарічево спостерігається чергування перекатів з плесовими ділянками. На річкі зустрічаються досить часто вузькі і довгі, галькові і гальково - кам’янисті осередки довжиною 40 – 100 м., шириною 3 - 6 м, висотою 0,2 м; часті також галькові приплески довжиною від 40 – 100 до 300 – 500 м, шириною від 5 – 15 до 30 – 70 м. Ширина річки на верхів’ї близько 1 м, вниз по течії поступово збільшується до 15 –30 м, біля м. Ужгород досягає 135 м, глибина 0,1 – 0,6 м, найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 – 1,1 м/с, , місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте і гальково – кам’янисте, інколи скелисте, нижче смт. Великий Березний зачасту галькове біля м Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця по берегам заросле очеретом. Береги круті і уривчасті, висотою 1 - 2 м, інколи, зливаючись з виступом тераси досягають 6 – 8 м, нерідко зливаються зі схилами долини.

Спостереження за водним режимом проводиться з 1889р. в м. Ужгород, з 1946 р. - біля с. Жорнава, смт. Великий Березний, с. Зарічево.

1.2 Геологічна будова

Найдавніші породи, знайдені в Карпатах, мали вік приблизно 1,2 млрд. років, проте сучасна геологічна структура була сформована за останні 200 млн. років. На початку мезозою (понад 200 млн. років тому) значна частина Придунайської долини опустилася і була затоплена. Цей період супроводжувався сильною вулканічною діяльністю і продовжувався до нижньої крейдової епохи (120-130 млн. років тому).

В часи верхньої крейди сильні тектонічні зрушення призвели до грандіозних вулканічних вивержень. Насичена газами магма спричинила колосальні вибухи. Сотні квадратних кілометрів були вкриті попелом. На території Закарпаття такі велетенські вулкани були в районі м. Берегово. 25-26 млн. років тому відбулося стиснення земної кори і морське дно піднялося над рівнем моря.

До реліктів водоймищ, які вкривали колись значну територію Карпат, належить озеро Балатон в Угорщині. 12 млн. років тому андезитова вулканічна діяльність утворила в Закарпатті Вигорлат - Гутинську вулканічну гряду. 7 млн. років тому виверження закінчилися, проте тектонічні рухи в Карпатах продовжуються до наших днів. Гори ростуть і рухаються на північний схід по декілька міліметрів за рік.

В геологічному відношенні територія знаходиться у межах Південно-Західної частини покривно-складчастої споруди Українських Карпат і Закарпатського прогину. У будові Карпат вирішальну роль відіграє складно дислокована осадова товща флішу крейдово-палеогенового віку. Закарпатський прогин виповнений неогеновими мелосами. З зоною глибинного Закарпатського розлому на межі Карпат і прогину пов'язані ефузивні й інтрузивні породи, що складають Вулканічний хребет. Антропогенові відклади утворюють суцільний покрив піщано-галькових відкладів. В гірській частині залягають переважно малопотужні елювіально-делювіальні утворення і алювіальні відклади терас. Близько 80 % території області зайнято гірськими хребтами, міжгірними улоговинами і долинами.

Ґрунтовий настил Карпат сформувався в умовах досить складної літологічної деформації ґрунтоутворюючих порід і рельєфу, що обумовило його значну строкатість. Основними ґрунтоутворювальними породами є елювіальні – делювіальні відкладення продуктів вивітрювання флішу, кристалевих і магматичних порід. В меншій степені розвинуті алювіальні відкладення, потім морена, колювій і пролювій. Потужність елювію – делювію до 1 – 1,5 м, місцями не більше 0,3 – 0,5 м.

Фізико – хімічні властивості елювіо – делювію і морени генетично пов’язані з літологічними і фізико - хімічними особливостями корінних гірських порід. А такі екологічно важливі признаки ґрунтів, як їх потужність, скелетність, механічний склад, водонепроникність, склад кальцію, калію, магнію, фосфору та інших елементів, в значній мірі визначається літолого – петрографічними особливостями ґрунтоутворюючих субстратів. Так, потужність ґрунтів росте на легко вивітрюваних аргелітово – піщаникових відкладеннях, що містять рихлі вапняні, легко руйнуючіся піщаники.

Їх скелетність збільшується на відкладеннях зі значною дією на них щільних слабо вапнякових піщаників і зменшується на м’якому фліші з помітною участю вапнякових піщаників, нестійких до вивітрювання. Зі степеню скелетності пов’язана водопроникність ґрунтів і їх водний режим.

В Карпатах кристалові породи опущені на значну глибину і сховані під новішими пухкими наносами, які під час сильних дощів зазнають значної ерозії і змиваються.

Вигорлат – Гутинський хребет починається в Чехо – Словакії хребтом Вигорлат, простирається через Закарпатську область в напрямку міст Ужгород – Мукачево - Хуст і закінчується в Руминії хребтом Гутин. Він має довжину більше 200 км і ширину 20 км. Складається з базальтів, андезитів, дацитів, ліпаритів. В нижній частині вулканічної товщі переважають туфи.

Ґрунтоутворюючими породами в перед гірській зоні є елювально – дернові відкладення магматичних порід, як результат їх вивітрювання. Такий тип ґрунту має бурий і червонуватий відтінок.

На заплаві річки Уж і надзаплавних терасах зустрічаються піщані і піщано – галькові алювіальні відкладення. На підвищених ділянках рельєфу залягають дерново – підземні, глеюваті ґрунти. В низинній зоні ґрунтоутворювальними породами є алювіальні відкладення. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на древньо алювіальних відкладеннях.

На території басейна річки карстові відкладення не зустрічаються.

1.3 Ґрунти і рослинність

Ґрунтовий покрив Закарпаття дуже різноманітний. Для кожної рельєфної зони характерна своя група ґрунтів, хоч в цілому їх можна віднести до змішаних буроземно – підзолистих ґрунтів під хвойними і частково змішаними лісами і до лісних буроземів під буковими і дубовими лісами. На високій полосі гір, а також на крутих схилах ґрунти – щебенисті, скелетні, на самих високих точках – гірські болотні. Рівнинні території Закарпатської низовини зайняті дерново – глеєвими ґрунтами в комплексі з з підзолисто – глеєвими і болотистими.

В гірській частині басейн складений карпатськими флішами, перекритими алювіальними відкладеннями, льосами, льосовидними суглинками і глинами, рівнинна частина заповнена осадковими делювальними пісчано – глинистими відкладеннями і лісами. Ґрунти пісчано і пильово – середньосуглинисті, ґрунти дерново – середньопідзолисті.

Практично по всій довжині простежується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км (смт. Великий Березний), висотою 3-8 м., з крутими виступами і рівною розораною поверхнею, складеною суглинниками.

Заплава переривчаста, чергується по берегам, шириною 50-150 м, біля с. Зарічево до 1 км., в ряді місць зникає ( між поселеннями Луги і Ставне, Жорнава і Кострино і біля м. Ужгород), більша частина суха, лугова, місцями кущова, поверхня її рівна, місцями хвиляста (с. Зарічево), складена суглинистими ґрунтами з великою кількістю гальки, місцями супіщана (смт. Перечин і Ворочево)

Ґрунти в околиці Ужгорода характеризуються досить великою різноманітністю. Переважають дернові опідзолені, дернові глеєві і лугові на давньо – алювіальних відкладеннях.

На пн. – сх. околиці міста в долині р. Уж ґрунти дернові – буроземні, глеєві, опідзолені, крупно пилуваті середньо суглинисті на алювіально – делювіальних відкладеннях. На східній околиці ґрунтовий шар залягає на алювіально – делювіальній основі магматичних порід. З південної сторони міста ґрунти дернові – опідзолені глеєві крупно пилуваті середньо суглинисті; місцями дерново – глеєві піщані, легко суглинисті на давньому алювії. Найбільший (3%) зміст гумусу відмічається в ґрунтах південної околиці міста, найменший (0,52%) – в ґрунтах східних околиць.

Сучасний рослинний покрив Карпат сформований широкою гаммою корінних довго- и короткочасно – похідних ценозів. Основні площі зайняті лісами. Головні лісоутворювальні породи – ялина звичайна, піхта біла, бук лісний і дуб звичайний, ценозі деяких займають більшу частину лісних площ. Другорядними лісо утворювачами є дуб скельний, сосна звичайна, береза повисла, вільха сіра, вільха чорна, або клейка і граб звичайний. Також зустрічаються цінні породи дерев – ясень високий, клен – явір, клен гостролистий, в’яз гірський, а також осина, горобина звичайна та верба козяча.

Широко представлені кущові угрупування в лісному поясі в основному вербняки з верб лознякової та ламкої, на безлісному високогір’ї - гірські сосняки, зелено – вільшаники, ялівці.

Закарпатське передгір’я і південні схили Вигорлат – Гутинського (Вулканічного) хребта відносяться до поясу передгірних дубових, букових і смерекових лісів.

Основними складовими дібров Закарпатської низини є дуб черешковий, а на Вулканічному хребті – дуб скельний. Також зустрічаються бук, граб, ясень, в’яз гірський, береза, кущі – ліщина, калина, бузина чорна, бересклет європейський, свидина, верба козяча, вовче лико; на більш сухих місцях – клен татарський, глід одно маточковий, терн, кизил звичайний.

В трав’яному покриві – маренка духмяна, осоки волосиста, трясучковидна та лісна, зубниця бульбоносна, шавлій клейкий, копитняк європейський, проліски багаторічні, папороть, медунка неясна, чистець лісний, жовта глуха кропива, перлівка одно квіткова та поникаюча, орляк звичайний, барвінок малий та ін.

В комплексі з дібровами поширені дубові луження ( на більш вологих ґрунтах Вулканічного хребта).

Більша частина площі водозбору р. Уж ( 57%) зайнята листяними лісами ( бук, граб, ясень та ін.) з деревами висотою 15-20 м., місцями до 30 м., вершини з висотою більше 1000 м. покриті змішаним лісом ( смерека, ялина, береза, бук, явір); біля 15 % площі басейна розорюється. Схили долини покриті на вершинах ялинково – смерековими лісами, подекуди кущами, зустрічаються ділянки, порослі луговою рослинністю.

В Закарпатському окрузі в передгір’ях і на рівнинах рідко зустрічаються невеликі осокові болота. Більш значні за площею болота висушені і освоєні під пашню. Заболоченість складає 0,01 %.

1.4 Кліматична характеристика

Закарпатська область розміщена на крайньому заході України. На Заході область межує з прикордонними країнами Словакією, Венгрією, Румунією.

Закарпаття знаходиться в сфері дії атмосферних процесів, що розвиваються над Атлантикою і континентом Євразії. Основними ЦДА, обумовлюючими циркуляцію на заході республіки є : ісландська депресія, арктичний антициклон, середземноморська депресія, азорський антициклон, сибірський зимні антициклон, відроги якого інколи досягають і низинних районів Закарпаття. Взаємодія цих баричних центрів створює адвекцію повітряних мас і їх трансформацію під дією географічних умов.

Великий вплив на умови циркуляцію в західних районах мають Карпати. Гірський масив послаблює і міняє напрямок руху повітряних мас. Гори мають динамічний і термічний вплив на вертикальні рухи повітря і можуть суттєво мінять термодинамічні властивості повітряних мас. Під дією рельєфу на території Закарпаття формуються різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько – долинні і схилові вітри.

Карпати значно впливають на циклонічну дію. При наближені циклона до гірського хребта в передній частині його внаслідок конвергенції потоку в пригірських районах атмосферний тиск збільшується. Далі по мірі переміщення циклона , разом з ростом тиску на навітреній стороні хребта, починається падіння його на підвітреному схилі. В результаті утворюються два центра пониженого тиску – один біля навітреного схилу, другий – біля підвітряного. В подальшому центр біля не вітряного схилу заповнюється , а біля підвітряного – углибляється і зміщується далі на схід. Такий процес еволюції циклонів отримав назву сегментації.

Сегментації зазнає приблизно третина циклонів, які зміщуються через Карпати з заходу на південний захід, зазвичай це молоді циклони.

Закарпатська область по рельєфу і розміщенню ділиться на три основні частини: низинна частина, передгірна і гірська частина області.

В Закарпатській області переважає західний перенос висотних повітряних мас з європейських морів і Атлантичного океану, а також з східно – європейських рівнин. З Атлантики взимку поступає вологе повітря, відносно тепле, літом – помірно тепле, з відлигами, яке спричиняє зливові дощі та грози. Сибірський антициклон впливає на виникнення осінніх і весняних заморозків. З Арктики взимку інколи приходить різке похолодання.

Літня жара виникає внаслідок вступу континентального тропічного повітря з півночі Африки. Виноси тропічного повітря часто обумовлюються в першій половині осені теплою сухою погодою.

Клімат низинною частини області відрізняється практично по всім метеорологічним елементам від клімату передгірної частини області, а клімат передгірної частини має досить значну різницю в кліматі в порівняні його з гірською частиною.

Кліматичну характеристику басейна р. Уж зроблено по багаторічним даним спостережень ( 30 років) метеостанцій області ( м. Ужгород, смт. В. Березний) і гідрологічних постів.

До низинною частини області ( 100 – 150 м.) відносяться Ужгородський, південно – західна частина Мукачівського р-на.

Для кліматичної характеристики низинної частини використані гідрометеорологічні дані багаторічних спостережень метеостанції Ужгород, гідрологічного поста р. Уж – м. Ужгород.

1.4.1 Температура повітря

Низинна частина р. Уж ( 100 – 150 м. над рівнем моря)

Температурний режим

Характеристикою температурного режиму є дати першого і останнього морозу та довжина без морозного періоду. Середня дата останнього весняного заморозку 19 квітня і першого осіннього 14 жовтня.

Середня довжина без морозного періоду – 177 днів, найбільша – 242 (1960 р.), найменша 141 день (1954 р.) Найбільш ранній заморозок в районі зареєстрований 20 вересня (1986 р.), а найбільш пізній весняний – 20 травня (1952 р.).

Середньодобова температура повітря +20˚ тримається, приблизно, на протязі 50 днів в році ( 01.07. – 19.08.).

Середня місячна температура повітря в 13 год. Самого теплаго липня від 24.5˚ до 26.0˚, а середній максимум - 27˚ тепла.

Розрахункова температура самої холодної зими - 18˚, самих холодних діб - 23˚.

Середня температура повітря за рік - + 9,8˚ тепла, самого холодного січня - - 27˚, самого теплого липня + 20,2˚.

В жаркі літні дні ( липень, серпень ) при переміщенні тропічного повітря з півночі Африки на Західну Європу і Закарпаття, повітря в низинах області може прогріватися до 38.3˚, при зимових відлигах у січні до 13˚ тепла, в лютому до 18.4˚ тепла. Амплітуда середньомісячної температури повітря складає 22.9˚. Зима. Період обмежений датами стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0˚ восени та навесні. Починається в середині другої декади грудня і закінчується на початку третьої декади лютого. Весна. Починається з третьої декади лютого і закінчується в кінці квітня. Літо. Початком його рахується дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +15˚С. Середня дата початку літа 15 травня, кінець – 15 вересня; довжина літнього періоду, в середньому 125 днів. Осінь. Починається з другої декади вересня і закінчується на початку грудня, довжина, в середньому 85 днів.

Таблиця 1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-2.7	-0.1	4.8	10.8	15.8	18.6	20.2	19.5	15.6	10.3	4.8	-0.3	9.8

Таблиця 1.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-32.5	-27.5	-21.1	-7.1	-1.1	0.9	7.2	4.6	-3.1	-8.7	-23.0	-27.1	-32.5

Таблиця 1.3 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
12.9	18.4	26.1	30.0	32.2	34.1	36.5	38.3	36.1	27.0	21.8	16.3	38,3

Передгірна область. ( 150 – 350 м. над рівнем моря)

Кліматична характеристика зроблена на основі метеорологічних спостережень В. Березний і гідрологічних постів, розміщених в передгір’ї області ( р.Тур’я - с. Сімер; р.Уж – В.Березний).

До передгір’я області відносяться В. Березнянський, Перечинський райони області.

Температурний режим. Середня температура повітря за рік в передгір’ї області складає 8.4˚С, самого холодного січня - – 4.4˚С, самого теплого липня - +18.7˚С.

Абсолютний мінімум в перед гірській частині області складає 31˚ морозу, абсолютний максимум - +38˚С.

Розрахункова температура самої холодної п’ятиденки - - 18˚С, самих холодних діб - - 27˚С.

Зима. В передгір’ї області зима починається, в середньому в середині декади грудня і закінчується на початку березня, інколи в середині березня, при теплих зимах – в кінці лютого.

Відлиги: взимку відмічаються часто ( температура повітря вище 0˚С). За зиму відмічаєтьсь від 20 до 35 днів з відлигами. Досить велика повторюваність днів пов’язана з відкритою місцевістю передгір’я для південно – західних і південних, теплих і вологих висотних повітряних мас. Температура повітря в дні з відлигами може інколи підвищуватись до 7 - 12˚С., в лютому до 15˚С вище нуля.

Весна. Починається, в середньому, з другої декади березня і закінчується в другій декаді травня.

Літо. Продовжується до середини вересня, довжина літнього періоду, в середньому складає 108 днів.

Осінь. Продовжується в середньому 75 - 80 днів.

Таблиця 1.1.1 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-4.4	-1.2	3.5	9.7	14.5	17.3	18.7	17.8	14.1	8.7	3.6	-1.4	8.4

Таблиця 1.2.1 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-30.7	-28.2	-20.9	-6.8	-5.0	-0.9	4.7	2.6	-5.0	-10.3	-21.3	-29.0	-30.7

Таблиця 1.3.1 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
12.3	17.0	25.6	29.1	30.7	33.7	34.8	37.6	31.3	26.5	21.8	15.7	37.6

Гірський район області

До гірського району відносяться В. Березнянський район, в/п Жорнава.

Температурний режим.

Температурний режим гірської частини області формується під впливом радіаційного режима, атмосферної циркуляції, характеру підстильної поверхні і гірського рельєфу.

Середня температура повітря найбільш холодного місяця січня - - 5.0˚С.

Температура повітря найбільш холодних діб в гірській частині області - - 25˚С., найбільш холодної п’ятиденки - - 19˚.

Без морозний період тримається, в середньому, на протязі 134 – 159 днів, найменший – 115 днів ( 1952, 1959, 1977 рр.), найбільший – 202 ( 1975, 2002рр.).

Зима. Починається в середньому, в першій декаді грудня, на високогір’ї в другій – третій декаді листопада, продовжується до другої декади березня, на високогір’ї - до середини квітня. Довжина зими близько 4 місяців, на високогір’ї – в холодні сніжні зими – до 5 місяців.

Стійкі морози наступають, в середньому, з грудня, закінчуються в кінці лютого. Середній період стійких морозів близько 70 днів.

Весна. Наступає в середині березня і продовжується до третьої декади травня; на високогір’ї – в першій декаді квітня і продовжується до першої декади червня.. Період весняного сезону складає близько 75-80 днів, на високогір’ї – 95 – 100 днів. Температурний режим навесні нестійкий. Ясні, сонячні дні чергуються з холодними, вітряними і дощовими. Заморозки в повітрі і на поверхні ґрунту закінчуються в першій декаді, інколи в другій декаді травня. Можливі заморозки і на початку червня, навіть в середині червня ( 13.06.2000р.).

Літо. Починається в кінці травня і закінчується в першій декаді вересня, літній період складає в середньому 90 днів.

Осінь. Розпочинається осінь на початку вересня і продовжується до середини листопада. Осінній період складає, в середньому, 75 – 80 днів, на високогір’ї – 50 – 55 днів. З другої половини жовтня температура повітря понижається, кількість днів з опадами і туманами збільшується. Осінні заморозки починаються, в середньому, в третій декаді вересня, ранні – на початку вересня.

В жовтні, в горах, вже може з’явитись перший нестійкий сніговий покров.

Абсолютний максимум відмічений 36.3˚ тепла, в серпні місяці. Абсолютний мінімум – 31,3˚ морозу – в січні.

Середня максимальна температура повітря найбільш жаркого місяця липня складає 29.8˚ тепла, абсолютний максимум - 31.0˚ морозу.

Таблиця 1.1.2 Середньомісячна і за рік температура повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-5.0	-2.7	1.2	7.0	10.8	13.7	15.2	14.8	11.3	6.6	1.5	-1.8	7.3

Таблиця 1.2.2 Абсолютний мінімум температури повітря, ˚С.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
-31.3	-26.7	-25.6	-11.4	-5.7	-2.4	1.6	-0.1	-6.6	-11.0	-22.4	-28.2	-31.3

Таблиця 1.3.2 Абсолютний максимум температури повітря, ˚С.

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

рік

11.2

16.5

23.6

20.3

30.1

32.4

33.9

36.3

34.5

27.2

21.3

17.4

36.3

1.4.2 Опади

Атмосферні опади є одною з найбільш важливих характеристик клімату.

Територія Закарпаття по географічному положенню і кліматичним умовам відноситься до зони розвинутої зливової діяльності, де на протязі року неодноразово випадає за короткі терміни 100 мм. Опадів і більше. Опади на цій території на протязі усього року обумовлюються головним чином циклонічною діяльністю. Циклони, які переміщаються з Атлантичного океану і Середземного моря приносять в м. Ужгород до 80% річної кількості опадів. Для м. Ужгород характерний континентальний тип випадання опадів з максимумом в літні місяці ( червень, 95 мм.), мінімумом в лютому ( 51 мм. ) і на початку весни ( березень 50 мм.). Такий річний хід зберігається більшість років, але в окремі роки він суттєво відрізняється. Наприклад, 1979 р. максимум відмічався в грудні, а мінімум – в вересні, жовтні.

В низинній частині області випадає менша кількість опадів порівняно з підгірною і гірською частиною: на 80 – 100 мм, менше підгірної частини і на 400 – 500 мм., менше ніж в гірських районах.

Таблиця 1.4 Середньомісячна і річна сума опадів, в мм.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
55	44	47	45	70	87	83	72	50	48	56	67	724

За холодний період (ХІ - ІІІ) випадає 269 мм., за теплий (IV - Х) – 445 мм.

З опадами 1,0 мм, у середньому в році буває 90 – 110 днів.

Найбільша добова кількість опадів спостерігається в теплий період року, під час інтенсивних зливових дощів. В серпні 1998 р. зареєстровано 89 мм., дощу, який випав за 5 годин ( 71 мм. – місячна норма). В серпні 1980 р. по м. Ужгород випало 69 мм. ( 96% місячної норми), 9 серпня 2008 року випало 61.3 мм. ( 86% місячної норми). Опади в передгір’ї випадають в достатній кількості. Середня річна кількість складає 1095.0 мм. В 1922 р. зареєстровано максимальну кількість – 1676 мм., а в найбільш сухому році, 1961 р. – тільки 659 мм. В 1998 р. опадів за рік випало 1340 мм., в 2001р. – 1327 мм. В теплий період року (квітень - жовтень) випадає 641 мм., в холодний (листопад - березень) – 454 мм. Добовий максимум опадів був зареєстрований в травні 1970 р. і складає 131 мм.

Таблиця 1.4.1 Середньомісячна і річна сума опадів, мм.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
91	74	75	67	103	120	103	104	71	73	96	118	1095

Гірська частина. Середня річна кількість опадів в гірських районах області складає 1187 мм. За холодний період року (листопад - березень) випадає 445 мм., а за теплий (квітень - жовтень) – 742 мм. Максимального значення кількість опадів досягає в червні – липні: 132 – 141 мм.

Максимальна кількість опадів за рік в багатоводні роки складає 1301 мм., на високогір’ї – 2363 мм. Середня кількість днів з опадами 0,1 мм. І більше – 190 днів в році.

Таблиця 1.4.2 Середньомісячна і річна сума опадів, мм.

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
77	72	80	80	115	138	139	116	75	79	104	112	1187

Таблиця 1.4.3 Сума опадів за місяць і рік, мм.

Зона області висота, м.	Рік по вод-ності	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
Низинна до 150 м	Серед- ній	49	40	44	45	69	86	79	72	46	43	52	62	687
	Бага-товод-ний	27	11	41	117	56	190	181	52	115	67	74	38	969
	маловодний	7	53	3	24	40	87	71	25	25	48	27	42	402
Перед- гірна 150 – 350 м.	Серед- ній	91	74	75	67	103	120	103	104	71	73	96	118	1095
	Бага-товод-ний	113	147	143	130	286	179	81	49	93	82	94	178	1574
	маловодний	10	38	26	52	67	49	71	52	13	32	76	102	618
Гірсь-ка 350 –1000м	Серед- ній	71	67	77	76	111	134	137	111	89	77	96	103	1149
	Бага-товод-ний	54	36	100	183	102	187	302	211	154	242	265	65	1901
	маловодний	29	26	43	40	57	131	108	42	29	13	50	70	638
Висо -когір’я >1000м.	Серед- ній	125	101	102	117	148	187	184	145	125	122	142	149	1646
	Бага-товод-ний	82	94	7	44	253	391	245	158	110	507	206	266	2363
	маловодний	28	75	48	85	153	91	129	106	198	128	92	147	1278

В таблиці приведені суми опадів по місяцям і за рік для років різних по водності і по території Закарпатської області.

Добре видно, що з висотою сума опадів швидко росте. Суми за рік опадів в горах в 2-3 рази більші від опадів на низинній частині області, незалежно від водності року.

В розподілі опадів по місяцям немає чіткої залежності. По середнім декадам опадів за багаторіччя, сума опадів за холодний період практично вдвічі менша від суми опадів теплого періоду. В окремі роки саме в холодний період внаслідок дуже сильних дощів 2,5 – 3,5 місячної норми формуються високі паводки.

1.4.3 Сніговий покрив

Сніговому покриву належить одна з ведучих ролей у формуванні клімату зимового сезону. Він зберігає грунт від глибокого промерзання і цим сприяє всмоктуванню талих вод на весні. Значний вплив сніжний покрив має також на температурний режим холодного періоду року. Навесні тепле повітря над сніжною поверхнею охолоджується за рахунок витрати тепла на танення снігу, внаслідок чого виникає снігова інверсія. Сніжний покров характеризується висотою, щільністю та запасом води в снігові. Важливим показником також є дата появи та сходу снігового покриву, утворення та руйнування стійкого снігового покриву, кількість днів з сніговим покривом.

Середня дата утворення снігового покриву в м. Ужгород припадає на початок грудня ( табл. 1.5). Середнє квадратичне відхилення дат появи снігового покриву складає 15 днів. Один раз в 20 років сніговий покров може встановлюватись до 10 листопада, або після 28 грудня.

Строки появи снігового покриву в М. Ужгород сильно коливаються з року в рік в залежності від характеру погоди і особливостей циркуляції перед зимового періоду. Період між випадінням першого снігу і утворенням стійкого снігового покриву називається перед зимовим, він продовжується в середньому 24 дні. В ранні зими стійкий сніговий покрив утворюється на 40 днів раніше середньої дати, в пізні зими на 40 днів пізніше. Різниця між настанням найбільш ранньої (13 листопада 1983 р.) і найбільш пізньої ( 6 лютого 1956 р.) дати стійкого снігового покриву може складати три місяці. В теплі малосніжні зими з довгими відлигами обумовленими адвекцією тепла, коли сніжний покрив практично повністю тане, потім знов утворюється, інколи спостерігаються два періоди з стійким сніговим покривом.

На низинних територіях басейну р. Уж переважають зими м’які і відносно теплі з незначним і недовгим сніговим покривом. Навіть в холодні і багатосніжні зими періоди стійкого покриву не перевищують одного місяця.

Максимальна висота снігового покриву за роки спостережень 1946 – 2008, на низині досягала 70 – 90 см., в лютому 1999 р.

За зиму сніговий покрив може утворюватись і сходити в середньому 5 – 7 разів, за зиму 1951 – 1952 рр. він сходив і утворювався 10 разів. Зима 2006 – 2008 рр. була практично безсніжною в низинній частині області.

Повністю сходить сніг, загалом, в другій декаді лютого, при сніжних зимах в кінці лютого – початок березня.

Таблиця 1.5 Дати появи і сходи снігового покриву ті імовірність появи і сходу снігового покриву

Найбільш рання дата	Зима (роки)		Середня дата	Імовірність %
				5	10	20	30	40
Поява снігового покрову
06.11	1986 - 1987	04.12		10.12	14.12	22.11	27.11	30.11
Сходження снігового покрову
23.12	1971 - 1972	09.03		08.02	18.02	26.02	01.03	04.03
Імовірність %							Найбільш пізня дата	Зима (роки)
50	60	70		80	90	95
Поява снігового покриву
04.12	07.12	11.12		16.12	22.12	28.12	12.01	1985 - 1986
Сходження снігового покриву
10.03	15.03	18.03		23.03	27.03	02.04	28.04	1981 - 1982

Середня висота снігового покриву по району складає 15 - 20 см.

Максимальні снігові запаси формуються в основному, в лютому, коли спостерігається найбільша щільність снігу. Середні снігові навантаження в низинній частині області складають 30 кг / м. кв., максимальні – 138 кг/м. кв. (лютий 1999 р.).

Зими в передгірній частині області характеризуються більш значним сніговим покровом по висоті і по тривалості, ніж в низинних районах. В передгірній області (Перечинський р-н, в/п Зарічево, в/п Сімер) стійкість снігового покрову, в середньому, встановлюється в середині грудня, сходить в першій декаді березня. В теплі і малосніжні зими, внаслідок частих відлиг, стійкий сніговий покрив інколи не встановлюється.

В передгірній частині району, тривалість снігового покриву невелика, за зиму може бути декілька відлиг з дощами. Сніжний покрив сходить, в середньому, в кінці третьої декади лютого, при сніжних зимах в першій, в окремих випадках, в другій декаді березня.

Таблиця 1.5.1 Висота снігу для різних років.

Характеристика зими	Висота снігового покриву, см.			Роки
	Передгірна зона	гірська	високогір’я
Багатосніжна	50 - 70	70 - 140	120 - 180	1998 - 1999
Середньосніжна	30 - 50	50 - 70	60 - 180	2005 - 2006
Малосніжна	До 20	До 30	40 - 100	1997 - 1998

Стійкий сніговий покрив тримається, в середньому, 45 – 50 днів.

Середня висота снігового покриву за зиму складає 20 – 30 см., максимальна 70 – 95 см. ( 1999 р.).

Найбільша висота снігового покриву і найбільші запаси снігу спостерігаються в кінці січня і в лютому. Максимальні снігові навантаження відмічені в 1999 р. – 166 кг/м. кв. ( за період 1948 – 2008 рр.).

Стійкий сніговий покрив в гірських районах ( В. Березнянський р-н, в/п Жорнава) встановлюється, в основному, в другій половині лютого, в суворі зими, інколи, в першій, на високогір’ї в кінці лютого, або на початку грудня. Сходить в другій – третій декаді березня, на високогір’ї – в середині, або в кінці квітня, на північних схилах, в районі високогір’я – інколи, при суворих сніжних зимах, в першій декаді травня. В багатосніжні зими висота снігу досягає 70 – 80см., середня з максимальних – 100 см.,, максимальна 164 – 184 см. Найбільша висота снігу накопичується в горах в кінці січня – початок березня. Максимальні снігові запаси формуються в третій декаді лютого, коли спостерігається найбільша щільність снігу.

Середні снігові навантаження в гірських районах складають 73 кг/м. куб ( за період 1965 – 2005 рр.), максимальні – 218 кг/м. куб. (1999р.).

В теплі зими часті відлиги зменшують висоту снігового покриву.

1.4.4 Вітер і вологість повітря

Режим вітру безпосередньо пов’язаний з розвитком макропроцесів, що відбуваються в атмосфері, залежить від значення баричного градієнту і має сезонні коливання на протязі року. На характер вітру впливають орографія, яка приводить до деформації повітряних мас, зменшує швидкість і змінює напрямок вітру. Особливу роль в режимі вітру на гідрометеорологічній станції відіграють висота та захищеність її по відношенню до переважаючого повітряного потоку, а також шерховатість підстильної поверхні. Ужгород в основному знаходиться під дією азорського і сибірського антициклонів і переміщення циклонів з Атлантики і Середземномор’я.

Вологість повітря є однією з важливих характеристик клімату і погоди. Від неї залежить інтенсивність випаровування з поверхні ґрунту і водоймищ, транспірація вологи рослинам, виникнення заморозків, утворення туманів. Основним фактором, визначаючим режим вологості є атмосферна циркуляція. Найбільш вологе повітря поступає на територію Закарпаття у всі сезони року з Середземного моря і з Атлантики. Сухе повітря приходить із районів Арктики і центральної частини Азіатського материка. Таким чином повітряні маси в даному районі при одній і тій же температурі повітря будуть вміщувати різну кількість водяного пару, в залежності від місця формування повітряної маси.

Напрямок вітру і його швидкість в низинній частині області залежать від сезонного розподілу баричних систем і взаємодії між ними, а в приземному шарі також і від особливостей підстильної поверхні.

Кліматичні характеристики вітру приводяться за багаторічними даними вітрових характеристик авіаметеорологічної станції Ужгород для Ужгородського району.

В холодний період (листопад - березень) року переважають (27-42 %) південно – східний вітер, який пов’язаний з розповсюдженням відрогів сибірського антициклону. Захищеність Закарпатської низини, вчасності міста, визначає м’якість клімату цього району, гірська система Карпат захищає від північних і північно – східних вітрів.

В літній період, при сильних грозах, низинній частині області, при переміщенні через область дуже активних холодних з хвилями, атмосферних розподілів (фронтів), відмічаються інколи дуже сильні шквалисті вітри локального характеру (вітрові вихрі) з невеликою тривалістю (від 5 до 20 хв.) швидкість якого місцями досягає до 28 – 30 м/с., з поривами до 35 м/с., який класифікується як сильний. Такі випадки повторюються, приблизно, один раз на два – три роки.

Сильний вітер (більше 15м/с) спостерігаються в низинній частині області в середньому, 5 днів в році; частіше навесні і влітку, менше – в осінній період.

Таблиця 1.6.1 Середньомісячна і річна швидкість вітру, м/с

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
2.0	2.2	2.6	2.6	2.3	2.3	2.2	1.9	2.0	2.1	2.2	2.0	2.2

Таблиця 1.6.2 Імовірність швидкості вітру по градаціям (% від загального числа випадків)

0-1	2-3	4-5	6-7	8-9	10-11	12-13	14-15	16-17	>18-20
43.0	27.2	17.3	7.1	1.9	1.0	0.9	0.7	0.5	0.4*

*0,4 – 4 рази за 10 років.

Таблиця 1.6.3 Середнє число днів з середньою швидкістю вітру

Швидкість, м/с	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
≥10	2.7	3.2	4.0	6.1	4.6	4.4	3.5	2.8	2.8	2.7	2.7	2.9	42.4
≥15	0.5	0.4	0.5	0.8	0.6	0.3	0.4	0.5	0.1	0.1	0.2	0.2	4.6
≥25			0.01	0.01	0.01	0.02	0.03						0.08

Передгір’я області.

До передгірних районів області відносяться В. Березнянський, Перечинський р-н.

Напротязі року в В. Березнянському районі (долина р.Уж) переважають вітри північного, північно-західного і південного напрямку. Вони віють в основному по довжині річних долин. Вітрові характеристики, по даним метеостанції В. Березний є репрезентативними до Перечинського району.

Середня річна швидкість вітру в передгір’ї 1.3 м/с. Навесні швидкість вітру трохи більша, ніж в літній період (таблиця 1.6.4).

Найбільша швидкість вітру спостерігається вдень.

На штиль, в середньому по В. Березнянському і Перечинському районах за рік припадає 50% від всіх випадків, а також на вітри менше 5 м/с.

Вітер зі швидкістю > 25 м/с відмічається 1-2 рази на 10 років.

Таблиця 1.6.4 Середня місячна і річна швидкість вітру, м/с. (висота флюгера 15 м.).

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
1.1	1.3	1.6	1.9	1.6	1.5	1.4	1.2	1.1	1.1	1.2	1.1	1.3

Таблиця 1.6.5 Середнє число днів з різною швидкістю вітру

Швидкість, м/с	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	рік
≥10	2.7	3.2	4.0	6.1	4.6	4.4	3.5	2.8	2.8	2.7	2.7	2.9	42.4
≥15	0.3	0.4	0.5	0.7	0.3	0.1	0.3	0.4	0.1	0.1	0.2	0.1	3.5
≥25	0.01			0.01	0.01	0.02	0.03						0.08

Таблиця 1.6.6 Повторюваність (%) напрямку вітру та штилів.

Місяць	Пн	Пн-Сх	Сх	Пд-Сх	Пд	Пд-Зх	Зх	Пн-Зх	Штиль
І	1.9	7.1	11.9	38.7	10.0	3.2	4.5	12.7	33.5
ІІ	11.8	9.0	15.5	32.5	8.9	4.3	5.8	12.2	25.9
ІІІ	11.4	11.6	14.7	26.8	11.2	5.7	5.6	12.9	17.7
І V	14.6	13.3	13.9	21.7	11.0	6.4	5.9	13.1	14.6
V	12.7	17.0	14.3	19.4	11.2	6.0	7.5	11.9	16.7
VІ	14.4	17.8	14.2	15.0	9.5	6.6	7.9	14.6	20.9
VІІ	15.3	16.3	12.4	15.3	10.9	6.7	7.7	15.4	22.6
VІІІ	15.8	16.7	14.1	15.3	11.5	7.0	7.3	12.4	26.2
ІХ	12.4	13.4	14.1	24.0	13.5	5.4	5.5	11.7	27.1
Х	10.4	9.1	14.5	31.7	14.1	4.9	5.1	10.2	26.5
ХІ	7.9	7.0	13.8	42.0	14.1	3.0	3.8	8.3	23.5 ХІІ 9.7 6.0 12.1 39.6 15.2 4.0 3.5 10.0 26.8 РІК 12.4 12.2 13.9 26.4 11.8 5.4 5.9 12.1 23.5 Вологість повітря характеризується станом насичення повітря вологою в процентах, при даній температурі і є хорошим показником "сухості" клімату. Фізико – географічні умови території Закарпаття, велика кількість опадів зумовлюють високу вологість повітря. Середня річна вологість повітря складає 74%, максимальна в зимні місяці – 81 – 84%, мінімальна навесні – 65 - 68%. Дні, коли відносна вологість понижується до 30% і нижче, називаються "сухими"; в середньому році, в низинній частині області буває 13 – 17 таких днів. Практично "сухих" днів не буває в листопаді, грудні. Найбільша кількість "сухих" днів спостерігається в квітні місяці, в середньому 5-6 днів, в травні і червні. Таблиця 1.7 Середня місячна і річна відносна вологість повітря, в % I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII рік 83 81 72 65 66 68 68 70 72 75 81 84 74 Утворення високої вологості на протязі року в передгір’ї області обумовлює залісеність території, більшу кількість опадів. Середня річна вологість повітря – 77 – 82%, найбільша – 86% (грудень), найменша – 69% (квітень). Сухих днів в році буває, в середньому, 10 – 12. Як і по всій області найбільше таких днів буває в квітні і травні. 1.5 Підземні води В Закарпатті водоносним є шар гальки і пісків, перекритих з поверхні суглинками і глинами. В передгір’ї – вулканічні і туфогенні утворення. Потужність алювію збільшується в південо – західному напрямку і в центральній частині впадини (Чоп - Мукачевська) досягає 106 м. Крівлею алювіальних водоносних порід в більшості є глини потужністю 2-5 м., інколи досягають 15 м. В основі водоносної товщі горизонту на рівнинній частині впадини залягають глини і гальки., в передгірях – вулканічні і туфогенні утворення гутинської світи, піщано – глинисті і туфогенні відкладення ільницької світи. Глибина залягання підземних вод на рівнинній частині впадини коливається від 1.0 до 7.0 м. В передгір’ї на ділянках розвитку другої і третьої терас, глибина залягання водоносного горизонту коливається від 0.0 до 20 м. На ділянках розвитку четвертої і п’ятої терас глибина залягання виростає до 25 м. і більше. Води безнапірні, або з незначним напором (до 2-3 м.); рідко величина напору досягає 10 – 15 м. Живлення підземних вод відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і під руслових вод річки Уж і її протоків. В передгірній зоні Вигорлат – Гутинського хребта джерела прісної води приурочені до верхнього шару піщано – глинистих порід і до тріщинуватих вулканічних порід. Вода, як правило, витікає на поверхні струмками. Запаси води в цій зоні незначні, так як наповнення їх відбувається в основному за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Мінералізація питної води від 0.1 до 1 г/л. Вода відноситься до гідро карбонатного класу. В її складі переважають іони НСО3ˉ і Са². Найбільших значень мінералізація та жорсткість досягають в період межені і рівні 203.6 мг/л., і 2.45 мг-єкв./л. В період паводків мінералізація і жорсткість найменша і складає 132.8 мг/л і 1.62 мг-єкв./л. 2. Гідрографія та гідрологічна вивченість 2.1 Характеристика гідрографічної мережі Гідрографічна мережа р. Уж і її приток відноситься до басейну Дунаю. Протяжність р. Уж в межах Закарпатської області 113 км., загальна довжина 133 км. Площа водозбору в межах області 1582 км2 . Верхня частина басейна р. Уж розміщена на схилах Верховинського і Полонинського хребтів, нижня – на Закарпатській низині. Основні притоки : праві – р. Уличка (довжина 27 км.), р. Убля (довжина 25 км.); ліві – р. Люта (довжина 47 км.), р. Тур’я (довжина 35 км.). Ширина р. Уж на верхів’ї близько 1 метра, вниз по течії поступово збільшується до 15 – 30 м., біля м. Ужгород досягає 135 м.; найбільша 2,6 м. Швидкість течії 0,8 – 1,1 м/с, місцями не перевищує 0,1 м/с. Дно нерівне, крупно кам’янисте, гальково - кам’янисте, рідко скельне, нижче смт. Великий Березний часто галькове, біля м. Ужгород і нижче біля берегів замулене, біля с. Кам’яниця вдовж берегів поросле очеретом. До с. Зарічево річка має порожистий характер. Практично по всій протяжності просліджується над заплавна тераса шириною від 50 до 500 м., місцями до 1,5 км. (смт. Великий Березний, висотою 3 – 8 м., з крутим уступом і рівною розораною поверхнею, складеною суглинками. Заплава переривиста, чередується по берегам, шириною 50 – 150 м., біля с. Зарічево до 1 км. Русло помірно розгалужене, звивисте (довжина закрутів 0,5 – 1,5 км., ширина перешийків 0,2 – 0,5 км., радіус кривизни 0,2 – 0,5 км), на окремих ділянках пряме. Річка Уж широкою долиною пересікає Вигорлат – Гутинський хребет, ділячи його на відрізки між м. Ужгород і смт. Перечин на окремі низькогірні масиви. Вона протікає через місто з сходу на захід на рівні 113 м., виходить на Закарпатську низину, перетинає кордон зі Словакією і впадає в р. Лаборець. По контуру русла – річка помірно звивиста, русло нерозгалужене. Ширина річки в межах міста в меженний період складає 30 – 60 м., в період паводка 100 – 110 м. Берега річки обривисті, висотою 2 – м., укріплені камяною кладкою, а в центрі міста гранітною набережною. Низькі діляки берегів укріплені дамбами. Дно річки не рівне, гальково – кам’янисте, містами зустрічаються валуни. Долина річки по формі поперечного профілю в передгір’ї і при виході з нього трапеціовидна. На рівнині права частина долини – трапеціовидна, ліва – не чітко виражена. По конткру в плані долина звивиста, ширина її досягає 3.0 км. По всій протяжності р. Уж розміщені чотири водомірні поста, на яких проводяться гідрометеорологічні спостереження: р. Уж – с. Жорнава, р. Уж – смт. Великий Березний, р. Уж – с. Зарічево, р. Уж – м. Ужгород. Річка Уж – с. Жорнава. Пост розміщений в центрі села. Прилегла місцевість гірська. В межах заплави спостерігаються виходи джерел. Пост пальовий, знаходиться на правому березі, оснащений самописцем рівня води типа "Валдай". На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році. Відмітка нуля поста 328,29 мБС. Річка Уж – смт. Великий Березний. Пост розміщений в східній частині селища, в 2 км. нижче впадіння р. Уличка. Прилегла місцевість гірська. Затори льоду до виділених місць не приурочені, утворюються на згинах і перекатах. На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1959 році. Відмітка нуля поста з 01.01.1982 р. – 196.26 мБС. Річка Уж – с. Зарічево. Пост розміщений на північній околиці в 5,0 км нижче впадіння р. Люта. Прилегла місцевість гірська. Пост розміщений на лівому березі і складається з рейки і самописця рівня води типа "Валдай". На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу в 1953 році Львівською геологічною експедицією. Відмітка нуля поста 154,56 мБС. Річка Уж – м. Ужгород. Пост розміщений в центрі міста, в 1,9 км нижче впадіння деріваціонного каналу Ужгородської ГЕС. Навколишня місцевість рівнинна. Вище поста в 1,9 км розміщена ГЕС, робота якої впливає на режим річки. Вище водомірного поста 400 м. дитяча залізнична дорога ( підтоплюється при рівні 140 см.; в 7,5 км. вище поста при паводках підтоплюється шосейна траса на ділянці Оноківці – Невицьке при рівні 220 см.). Ґрунти в руслі характеризуються великим різновидами: піщані, піщано – галькові, гальково – кам’янисті (валунні). Русло деформуючеся, річка водною рослинністю не заростає, також не пересихає і не перемерзає. Затори і зажори льоду не спостерігаються, ополонки зустрічаються на перекатах вище поста 0,4 км, нижче 1,5 км. Промивини до визначених місць не приурочені. Регулюючих озер і водосховищ на річці Уж до замикаючого створу Ужгород немає. На посту прийнята Балтійська система висот, передана нівелюванням IV класу ГМС в 1957 році. Відмітка нуля поста 112,38 мБС. Основними притоками річки Уж на яких є водомірні пости і проводяться гідрометеорологічні спостереження є: р. Люта – с. Чорноголова, р. Тур’я – с. Сімер. Річка Люта. Довжина 47 км., середній схил 18%0. Утворюється в місці злиття багатьох струмків на північно – східному схилі гори Полонина Руна, впадає в річку Уж на 65 – му км. від гирла, біля залізничної станції Дубриничі. Притока – р. Бачава (лівий берег, довжина 10 км.); крім того в річку впадає 201 притока довжиною 10 км., протяжністю 341 км. Басейн не правильної овальної форми, розміщений на схилах Полонинського хребта; окремі вершини якого досягають 1482 м. (гора Полонина Руна). Басейн представляє собою гірську країну, сильно розсічену вузькими і глибокими долинами річок і струмків. Складений він давніми кристалевими породами (гранітами і гнейсами), місцями оголеними, перекритими третинними (палеогеними) і четвертинними елювіальними гравіювальними утвореннями. Ґрунти піщанисто – легко суглинисті. Більшу частину басейну займають зрілі хвойні ліси з домішками бука, дерева висотою 20 – 30 м. Режим річки вивчається на водомірному посту біля с. Чорноголова. Долина слабо звивиста, V-подібна, шириною по дну 30 – 60 м., місцями розширюється до 250 – 300 м., (селище Люта - Чорноголова). Схили випуклі круті і дуже круті, місцями підвісні, представляють собою гряду гірських хребтів, сильно розсічених короткими, але глибокими долинами приток, густо зарослих зрілими хвойними лісами (смереки) з домішками бука, рідше чагарників; місцями вони задерновані або частково розорані. Складе і схили суглинистими і каменистими ґрунтами. Заплава переривчаста, чергується по берегам, в середньому шириною 20 – 30 м. Поверхня її не рівна, місцями (селища Люта, Чорноголова) пересічена старицями. Складена вона суглинистими, рідко гальковими ґрунтами, заросла луговою і чагарниковою рослинністю, в основному суха і лише біля витоку слабко заболочена. Навесні і влітку заплава затоплюється шаром води 0,5 – 0,8 м. Русло звивисте, до с. Люта нерозгалужене, нижче зустрічаються невеликі острівці довжиною 20 – 150 м., шириною 10 – 40 м. Русло представляє собою ряд порожистих ділянок; найбільший з них довжиною 1,3 км., шириною 9-13 м., глибиною 0,6 – 1,1 м., швидкість течії до 1,5 м/с., падіння 0,8 м., нерівне валунне дно, розміщений в 0,4 км нижче гирла р. Бистриця. Швидкість течії змінюється від 0,4 до 1,8 м/с (на порогу), середня 0,9 – 1,2 м/с. Дно нерівне, каменисте, або крупно каменисте, рідше галькове. Берега круті, обривисті, місцями пологі, висотою 2,5 – 5,0 м., в багатьох місцях зливаються зі схилами долин. Берега задерновані, порослі чагарниками. Річка Тур’я. Довжина 46 км., середній схил 22‰. Бере початок з джерел на південному схилі гори "Остра Гора", впадає в р. Уж на 55 – му км. від гирла. Притоки: р. Звор (правий берег, 29 – ий км., довжина 14 км), р. Туриця (правий берег 85 – ий км., довжина 22 км.), р. Сімерки (лівий берег, 26– ий км., довжина 10 км); крім того, в річку впадає більше 100 приток довжиною менше 10 км., загальна протяжність близько 300 км. Басейн річки має форму неправильного багатокутника довжиною 30 км., середня ширина – 16 км., найбільша (у верхній частині) 25 км. Розміщений він на відрогах Полонинського хребта. Долина слабо звивиста, V-подібна, на верхів’ї має вигляд ущелини, в середній течії ящикоподібна. Ширина її по дну змінюється від 5 – 20 м. на верхів’ї до 1 км. біля с. Раково, основна ширина 0,2 – 0,5 км. Схили увігнуті, місцями випуклі, в своїй нижній частині вони пологі і помірно круті, потім поступово зливаються зі схилами гір. Вони сильно розсічені долинами мілких приток і балками, складені суглинистими ґрунтами, не рідко оголюються кристалеві породи, що утворюють в окремих місцях підвісні схили. Заплава, чередується по берегам – переривчаста. Переважаюча ширина її 50 – 200 м, найбільша 0,5 км (вище с. Тур’я Пасіка). Більша частина заплави суха, лугова, в прирусловій частині місцями чагарникова з невеликою кількістю дерев. Поверхня її рівна, в середній течії інколи пересічена пересохлими рукавами. Складена вона суглинистими ґрунтами з домішкою гальки і каміння. В період весняного водопілля і під час літньо – осінніх дощових паводків заплава затоплюється шаром води близько 1,5 м. Русло слабо звивисте, місцями помірно звивисте (довжина звивин 100 - 300 м.) ширина перешийків 40 – 100 м, радіус кривизни 50 – 150 м, на окремих ділянках прямолінійне, переважно нерозгалужене. На всій протяжності річка порожиста, біля верхів’я, де схили близько 150‰, має велику кількість перепадів з висотою падіння 0,3 – 0,5м. Між селищами Порошково і Раково інколи зустрічаються галькові і гальково – каменисті осередки довжиною 20 – 50 м, шириною 5 – 8 м. Крім того, чередуючись по берегам, впродовж річки тягнуться галькові та галькові – каменисті приплески шириною від 5 – 15 м в верхній течії до 80 – 150 в нижній. Ширина річки змінюється від 2 м. (верхів’я) до 35 м (с. Сімер), переважно ширина 10 – 15 м. Глибина річки 0.2 – 0.6 м, найбільша 1.6 м (с. Раково), найменша 0.1 м (в 1.5 км вище с. Тур’я Бистра). Швидкість течії змінюється від 0.1 м/с (с. Раково) до 1.8 м/с (с. Сімер), середня 0.5 – 1.0 м/с. Русло практично не заросле. Дно нерівне, у верхів’ї кам’янисте, на іншому протязі гальково – каменисте, рідко кам’янисті. Берега круті, обривисті, один берег частково пологий, висотою від 0.2 до 4 м, за часту 0,5 – 1.5 м, місцями зливаються зі схилами долин. Річку використовують як джерело гідроенергії. Таблиця 2.2 Основні гідрографічні характеристики річок Водозбір Річка Середня висота над рівнем моря, м абс Площа, км² Середній схил, ‰ Довжина, км Середня ширина, км Густота річної мережі, км/км² Коефіцієнт звивистості річки Люта	700	270	2,79	26	10	1,72	1,80
Тур’я	540	467	2,57	30	16	1,55	1,52
Уж	211	2010	7,2	107	30	1,40	1,62
Водозбір
Річка	Коефіцієнт			Площа (%), зайнята
	Ассимет-рія	Ширина водоз-бору	Розвиток водороз-дільної лінії	Озера-ми	Болотами, заболоче-ними землями і лісами	Лісами і чагарни-ками	Ріллею
Люта	0,58	0,39	1,39	-	<1	83	<5
Тур’я	-0,84	0,52	2,79	-	-	61	5
Уж	0,77	0,47	1,44	-	-	57	15

2.2 Гідрологічна вивченість

На головній річці Уж розміщено чотири водомірних поста:

р. Уж – с. Жорнава, смт. Великий Березний, с. Зарічево,

м. Ужгород.

На притоках – три водомірні поста: р. Люта – с. Чорноголова; р. Тур’я – с. Тур’я, р. Тур’я – с. Сімер.

Спостереження за водним режимом проводяться більше 30 років (див. таблиці 2.2, 2.3).

Таблиця 2.2 Список гідрологічних постів в басейні р. Уж.

Назва водного об’єкта	Назва поста	Відстань від гирла, км	Площа водозбору, км²	Відмітка нуля поста, мБС	Період дії
Уж	Жорнава	100	286	328,40	1927; 01.01.1946
Уж	В. Беерезний	78	653	196,26	1927; 1946-1988; 1994
Уж	Зарічево	60	1280	154,56	1946
Уж	Ужгород	33	1970	112,38	1989; 1948
Люта	Чорноголова	14	169	255,09	1926; 1946-1988; 1999
Тур’я	Тур’я Поляна	28	98,6	278,46	1965-1988; 1999
Тур’я	Сімер	1.4	464	151,23	1957

Таблиця 2.3 Розподіл постів по величині площі водозбору і періоду спостереження

Назва водного об’єкта	Назва поста	Площа водозбору, км²	Періо дії	Період спостережень (роки)
Тур’я	Тур’я Поляна	98,6	1965-1988; 1999	31
Люта	Чорноголова	169	1926;1946-1988; 1999	50
Уж	Жорнава	286	1927; 01.01.1946	61
Тур’я	Сімер	464	1957;	50
Уж	Великий Березний	653	1927; 1946-1988; 1994	55
Уж	Зарічево	1280	1946	61
Уж	Ужгород	1970	1989; 1948	59

3. Водний режим річки

3.1 Загальна характеристика водного режиму і живлення річки

Закарпатська область відноситься до найбільш паводконебезпечних регіонів України. Дощові і снігово – дощові паводки відрізняються частотою, інтенсивністю і одночасним обхватом великих площ. Паводки різної висоти на річках Закарпаття формуються в середньому 6 – 8 раз на рік в любу пору року, а їх висота та небезпека залежать від інтенсивності і періоду опадів, їх кількості, а взимку від снігових запасів та інтенсивності адвекції тепла.

Для гідрологічного режиму р. Уж характерні різкі коливання рівнів води, змінність стоку, нестійкість льодових утворень. Основна роль (50-60%) у формуванні стоку річки належить дощовим водам, а сніговим лише 10 – 15%.

Рівневий режим р. Уж характеризується чергуванням паводків на протязі всього року. На протязі року формуються в середньому 10 – 14 паводків довжиною 5 – 8 днів. Найменша довжина паводків 2 дня, найбільша 18 днів. На р. Уж часті високі зимні паводки, їх повторюваність приблизно 1 раз на 10 років (грудень 1957р, лютий 1968р, січень 1979р, листопад 1998р). Максимальна амплітуда підйому рівня води під час зимових паводків, по даним спостережень гідрологічного поста в м. Ужгороді, складає 3 – 4 м.

Середня багаторічна річна витрата р. Уж в місті Ужгород складає 29,0 м.куб./с. В окремі роки вона може коливатися в межах 11.6 – 46.0м.куб./с. Максимальна витрата води складає 1680 м.куб./с. (14 грудня 1957 р.), мінімальна 0.50 (24 жовтня 1947 р.).

Характер внутрішньорічного розподілу стоку пов'язаний з фізико – географічними умовами території. Близько 70% річного стоку приходиться на зимній (грудень - лютий) і весняний (березень - травень) сезони і лише 30% приходиться на літній (червень - серпень) і осінній (вересень - листопад) сезони.

Характерною паводковою особливістю низинного району р. Уж є те, що затоплення більш тривалі, ніж в інших районах області, що пов’язані з рівнинною територією.

В перед гірських районах області відмічається недовготривалий розвиток паводків, підйоми рівнів води досягають 1.5 – 2.5 м за 4 – 6 годин. Одночасно відмічається швидкий скид паводкових вод з гірських протоків річки. Зі збільшенням висоти кількість опадів стрімко зростає. Так, під час проходження сильних ливнів 100 – 170 мм., паводок формується дуже швидко і охоплює весь басейн.

Основними фазами водного режиму р. Уж є: весняне водопілля, літні паводки, літньо – осіння межень, зимній період. Тип річки по характеру водного режиму – паводковий.

Таблиця 3.1 Середньомісячні і середньорічні витрати води р. Уж – м. Ужгород за період 1992 – 2006 рр.

Рік	Середні витрати води м.куб./с.
	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	За рік
1992	10,1	15,0	67,3	47,6	11,5	10,8	5,59	2,34	8,03	51,0	93,8	23,2	28,9
1993	13,5	5,61	52,2	43,3	10,7	9,31	12,4	5,71	19,0	10,4	17,3	56,4	21,3
1994	33,1	24,4	57,6	58,5	22,5	13,9	4,14	3,80	7,07	20,3	17,6	25,9	24,1
1995	30,7	69,5	46,1	60,1	26,0	15,8	13,3	4,95	15,8	8,48	29,1	28,1	29,0
1996	18,1	5,45	16,4	37,7	33,4	9,49	11,4	18,0	25,3	23,0	23,3	22,1	20,3
1997	8,71	38,1	32,7	33,2	46,5	20,0	26,4	9,53	7,31	17,5	26,1	30,8	24,7
1998	34,4	33,4	28,6	72,6	23,3	20,0	45,9	30,8	26,9	59,6	73,6	8,82	38,2
1999	31,8	10,9	116	70,0	24,4	19,1	11,1	10,2	5,17	7,87	15,0	36,5	29,8
2000	12,8	43,7	103	110	12,9	6,28	19,8	8,93	10,5	4,87	11,1	37,3	31,8
2001	28,8	37,4	99,6	18,7	9,16	25,9	41,0	18,6	30,4	11,0	51,2	7,10	31,6
2002	26,1	77,8	48,3	20,0	12,3	13,1	5,27	6,83	6,08	31,2	32,3	12,5	24,3
2003	15,5	8,30	42,2	40,4	13,3	5,54	4,53	2,32	4,95	23,1	23,8	14,7	16,6
2004	21,5	37,7	94,9	43,4	33,6	12,4	14,6	24,8	15,8	27,3	37,4	42,0	33,8
2005	23,7	16,5	65,2	76,3	79,1	21,3	12,6	16,5	7,98	9,14	7,19	31,2	30,6
2006	21,9	19,1	82,6	97,2	32,3	38,4	8,65	17,9	13,6	5,49	30,4	10,5	31,5

3.2 Характеристика водного режиму за типовому гідрографом

3.2.1 Весняний паводок

В кінці зими на початку весни танення снігу є значною складовою у формуванні весняного водопілля.

Весняне водопілля в чистому вигляді спостерігається рідко. Сток формується за рахунок танення снігу з одночасним випадінням дощів. Максимальна амплітуда підйому рівня води складає 2.0 – 3.5 м (березень - травень).

В березні місяці 2001 року на р. Уж, як і на всіх річках Закарпатської області пройшов снігово – дощовий паводок. Основними гідрометеорологічними умовами формування цього паводку були: дуже сильні, тривалі, інтенсивні дощі 3 – 5 березня, які в басейні р Уж складали 44 – 95 мм; інтенсивна адвекція тепла, яка разом з опадами, склала дуже інтенсивні умови танення снігу, яке добавило ще 20 – 40 мм води до загальної кількості опадів; водність річки перед паводком досягла середніх багаторічних значень.

Підвищення рівня почалось ввечері 3 – вночі 4 березня. На 08 годину ранку 4 березня добові амплітуди підйомів рівнів води складали на р. Уж 0.4 – 2.44 м над перед паводковим. На протязі дня 4 березня сформувались перші максимуми з загальними підйомами на р. Уж – на 0.5 – 3.01 м. Загальні підйоми на р. Уж складали 1.40 – 3.39 м. З 6 березня почався спад рівнів води. Максимальний рівень на р. Уж біля м. Ужгород був 207 м, трохи нижчий від історичного максимуму.

Підйом рівня води супроводжувався значним затопленням заплав, перевищенням небезпечних рівнів затоплення.

3.2.2 Літньо – осінній сезон.

В літньо – осінній сезон спостерігаються багато чисельні дощові паводки, тривалість яких в нижній течії складає 5 – 17 днів. В нижній течії річки максимальні витрати дощових паводків значно нижчі максимальних витрат від талих вод; відношення максимальної витрати дощових паводків до максимальної витрати весняного водопілля складає всього 0.7. Найбільш часто повторюються паводки амплітудою 2.0 – 2.5 м. З усіх літніх паводків самим високим (3.75 м) в м. Ужгород був серпневий паводок 1980 року. Паводок охопив басейн р. Уж, сформувався значними опадами і проходив двома хвилями. Кількість опадів за паводок 21 – 27 липня складала 49 – 261 мм. Паводок сформувався в умовах достатньої напередодні вологості поверхні водозбору, на фоні високої водності. Літня межень не тривала і спостерігається в основному між паводками. Живлення річок в цей період відбувається за рахунок ґрунтових вод. Найнижчий річний рівень – 189 см на водомірному пості зареєстрований 13 серпня 2003 року.

3.2.3 Зимній сезон

Цей сезон характеризується багатократною зміною атмосферних процесів, визначаючих погодні умови. Зима характерна чергуванням теплих і холодних періодів. Переважає тепла погода з великою кількістю опадів, або їх дефіцитом. Для зими характерні часті відлиги, коли сніговий покров повністю сходить, або значно зменшується. Зачасту високі паводки формуються в холодний період року: грудень 1947 р, січень 1948 р, грудень 1957 р. Грудневий паводок сформувався в результаті різкого потепління, яке супроводжувалось інтенсивними дощами ливневого характеру. Найбільший підйом рівня на р. Уж біля Ужгорода спостерігався на 4,75 м. Зимня межень нетривала. Льодостав нестійкий, окремі ділянки річки замерзають на протязі всієї зими, в теплі зими льодоставу на річці не буває, в суворі зими річка покривається льодовим покровом; середня товща льоду 20 – 25 см, максимальна 81 см (зима 1963 – 1964 рр. смт. В. Березний). Найбільш часто утворюються сало, за береги, шуга, інколи на річці утворюється донний лід. Середні строки їх появи – друга половина грудня. Весняний льодохід продовжується від 1 до 8 днів, інколи два тижні, утворюються затори льоду на крутих поворотах річки. Льодохід може відмічатись декілька раз в будь – якому зимовому місяці в основному за рахунок транзитного льоду з верхів’я річки.

Таблиця 3.2 Витрати води та дати характерних точок гідрографів окремих років р. Уж – м. Ужгород за період 1992 – 2006 років.

№ п/п	Роки	Весняна (весняно – літня) повінь						Тривалість повені діб	Найменша витрата літньо-осінньої межені		тривалість межені, діб
		Початок		Максимум		Кінець
		Q*	Д*	Q	Д	Q	Д		Q	Д
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1	1992	19.5	01.03	281	27.03	6.69	21.05	82	1.56	26.08	18
2	1993	6.64	13.03	236	19.03	7.49	07.06	87	2.68	10,26.08	19
3	1994	22.0	23.03	201	07.04	19.4	30.04	39	1.65	07,08.08	30
4	1995	15.5	18.03	450	27.04	15.6	24.05	68	3.21	25.08	26
5	1996	7.03	14.03	156	14.05	14,9	20.05	68	4.29	5.09	16
6	1997	13.0	28.03	206	23.05	14.0	13.06	78	2.75	23.08	12
7	1998	18.3	04.04	351	07.04	12.9	14.05	72	5.48	13.09	12
8	1999	10.4	01.03	376	06.03	12.8	10.05	71	2.00	21,22.09	18
9	2000	22,2	01.03	484	10.03	22.2	02.05	63	2.90	26.27.08	15
10	2001	14,6	01.03	752	05.03	13.6	17.04	48	3.80	26.10	7
11	2002	36,5	18.02	159	01.03	19.2	30.03	41	2.49	15.09	22
12	2003	10.6	04.03	145	31.03	12.8	10.05	68	1.34	29,30.08	28
13	2004	24,5	10.03	337	20.03	24.5	24.04	46	3.76	22,23.07	18
14	2005	18.6	16.03	622	19.05	22.4	30.05	76	5.00	23.24.09	21
15	2006	29.2	20.03	558	30.03	17.4	11.05	53	4.00	17.10	28

Таблиця 3.2.1

Перший літній паводок						Осінній (зимовий) паводок						Тривалість паводкового періоду, діб
Початок		Максимум		Кінець		Початок		Максимум		Кінець
Q	Д	Q	Д	Q	Д	Q	Д	Q	Д	Q	Д
13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25
9.72	12.06	49.3	14.06	7.12	24.06	2.38	16.10	1280	17.11	9.29	30.12	89
2.80	20.07	44.6	20.07	5.00	04.08	4.46	10.12	166	05,01	14.0	24.01	60
13.3	18.05	68.0	06.06	4.94	15.06	5.64 10.9	25.1021.01	358 408	29.10 25.02	7.49 15.5	12.11 18.03	46 57
9.66	22.06	175	05.07	9.32	14.07	12.8	15.11	391	17.11	15.2	07.01	76
6.34	25.07	168	05.08	10.1	11.08	7.41	18.10	164	20.10	22.4	19.12	79
18.0	20.05	206	23.06	14.0	13.06	8.01 13.5	01.10 10.11	188 235	11.10 04.01	7.63 19.7	30.1019.01	54 70
10.7	01.07	640	05.08	12.3	14.08	10.3	27.09	1050	05.11	16.3	23.11	93
8.01	09.06	99.3	23.06	11.3	30.03	8.77	20.11	256	14.12	16.2	23.12	47
7.25	26.07	270	30.07	9.15	07.08	8.79	25.12	306	27.12	9.16	19.01	37
8.01	18.06	234	24.06	11.4	20.07	18.6 9.71	12.09 22.01	209 227	19.09 13.02	17.3 36.5	01.10 18.02	51 27
8.90	03.06	45.1	09.06	7.09	20.06	8.50	12.10	249	24.10	15.5	26.11	62
5.48	09.06	22.3	10.06	4.10	13.06	7.40	20.10	143	31.10	12.4	17.11	31
5.83	27.07	132	30.07	8.09	13.08	12.2	08.11	325	14.11	16.2	17.12	56
13.1	05.06	106	13.06	17.5	18.06	7.56	27.12	256	29.12	11.2	15.01	32
19.5	16.05	197	31.05	13.3	17.06	5.37	05.11	77.2	10.11	23.6	22.11	49

Таблиця 3.2.2

Льодові явища
Весняний льодохід		Осінній льодохід		Тривалість, діб	Поява льодових явищ
					Весна		Осінь
Початок	Кінець	Початок	Кінець		Початок	Кінець	Початок	Кінець
26	27	28	29	30	31	32	33	34
-	-	-	-	-	-	-	-	-
11.03	14.03	-	-	4	01.03	18.03	18.11	12.12
-	-	-	-	-	-	-	-	-
-	-	-	-	-	-	-	23.11	26.11
17.03	18.03	-	-	2	01.03	18.03	-	-
-	-	-	-	-	-	-	-	-
-	-	-	-	-	-	-	-	-
03.03	03.03	-	-	1	01.03	03.03	-	-
-	-	-	-	-	-	-	-	-
-	-	-	-	-	26.02	04.03	-	-
-	-	-	-	-	-	-	-	-
05,12.03	06,13.03	-	-	4	01.03	13.03	-	-
-	-	-	-	-	06.03	08.03	-	-
18.03.	19.03	-	-	2	01.03	19.03	-	-
-	-	-	-	-	01.03	10.03	-	-

Таблиця 3.2.3

Льодостав			Найменша витрата зимової межені
Початок	Кінець	Тривалість, діб	Q	Д
35	36	37	38	39
23.01.92	14.02.92	22	4.37	04.01
27.12.92; 02.02.93	23.01.93; 10.03.93	64	1.99	17.02
19.11.93	07.12.93	18	3.71	02.12
03.12.94; 15.01.95	07.12.94; 24.01.95	13	6.38	02.12
16.12.95; 24.01.96	23.12.95; 07.03.96 21 3.21 17.12 26.12.96 23.02.97 28 5.99 29.01 01.02.98 12.02.98 12 6.87 09.02 25.12.98; 31.01.99 06.01.99; 25.02.99 38 6.79 30.12 27.12.99; 03.02.2000 38 10.5 27.01 - - - 3.55 08.12 11.12.01; 24.01.02 45 4.04 26.12 10.12.02; 14.02.03 29.12.02; 02.03.03 36 3.70 25.12 09.01.04 31.01.04 22 7.00 11.12 31.01.05 17.02.05 18 7.01 10.02 20.01.06 20.02.06 31 4.93 08.02 Примітка Q* та Д* - відповідно витрата (м.куб./с.) та дата 3.3 Комплексна оцінка складових живлення 3.3.1 Комплексні графіки гідрометеорологічних спостережень Для вибору характерних по водності років складається таблиця середньомісячних і середніх за рік витрат води р. Уж – м. Ужгород (табл. 3.1) за п’ятнадцятирічний період. За багатоводний рік приймається рік з найбільшою середньою витратою за рік. В даному випадку це 1998 рік. За маловодний приймається рік з найменшою середньою витратою за рік – 2003 рік. Середнім по водності приймаємо – 1995 рік. Для побудови комплексних графіків використовуємо такі дані: температура повітря за 08 год., опади, середня температура води за добу, рівні води, середньодобові витрати води, товщу льоду і висоту снігу на ньому, фази льодового режиму. Льодові явища наносимо за допомогою умовних позначень. Вплив основних фізико – географічних чинників на водний режим річки можна встановити, порівнюючи хід стоку з ходом основних метеоелементів. Зимовий період 1995 р. характеризується переважно негативними температурами повітря, які досягали - 15ºС у січні. Стік змінюється незначно і формується виключно підземними водами. У кінці року початок зимового періоду збігається зі сталим переходом температури повітря через 0ºС до негативних відміток і, як наслідок, виникнення льодових явищ у вигляді за берегів та шуги. Коливання температури близько 0ºС заважає утворенню стійкого льодоставу. Сніготанення під час відлиги призводить до підвищення рівня (витрат) води у річці. Початок весняної повені збігається зі сталим переходом температури повітря через 0ºС до позитивних значень. Витрати води різко збільшується внаслідок танення снігозапасів, накопичених на водозборі у зимовий період, що призводить до скресання річки. Рідкі опади у цей час практично не впливають на хід стоку. Літньо-осінній період характеризується чередуванням низьким (меженним) стоком та невисоких паводків. Опади, що випадають у літній період, практично не утворюють значних паводків через поширення на водозборі піщаних та глинисто-піщаних ґрунтів, які добре поглинають вологу, за виключенням деяких років. Внаслідок чого відбувається накопичення запасів підземних вод. В осінній період опади відбуваються менші за величиною, ніж влітку, та формують порівняно невисокий та недовго тривалий паводок. У цей період річка живиться за рахунок підземних і дощових вод. Аналіз комплексного графіка показує, що у водному режимі р.Уж – м. Ужгород за 1995 р. виділяються такі основні фази: зимово - весняна повінь, літньо-осіння межень, літній, осінній і зимовий паводки. Зимово - весняна повінь, що є основною фазою водного режиму, формується за рахунок танення снігу. Тривалість повені дорівнює три з половиною місяці, що зумовлено здебільш кліматичними особливостями цього регіону. Повінь починається при витраті 10.9 м³/с у третій декаді січня. Повінь проходила декількома хвилями, спостерігалось три найвищі піки: перший пік- максимальна витрата спостерігалась 146 м³/с (28.01), другий пік – максимальна витрата спостерігалась 408 м³/с (25.02), третій пік – максимальна витрата спостерігалась 260 м³/с. Повінь закінчується 25/05 при витраті 16.5 м³/с. Літній паводок сформувався за рахунок дощів ливневого характеру, 04.07 випало найбільше опадів – 50 мм. Паводок розпочався 22.06 при витраті 9.66 і закінчився 14.07 при витраті 9.32, пік спостерігався 05.07 з максимальною витратою 93 м³/с. Літня межень на р. Уж тривала 31 добу з 25.07 по 26.08, найменша витрата спостерігалась 25.08 - 3.21 м³/с. Осінній паводок сформований дощовими опадами розпочався 02.09 з витрати 4.3 м³/с. Максимальна витрата спостерігалась 06.09 і склала 57 м³/с. Паводок закінчується 16.09 при витраті 6.5 м³/с. Осіння межень тривала з 13.10 по 02.11, найменша витрата спостерігалась 25.10 – 3.80 м³/с. Осінньо-зимовий паводок сформувався за рахунок різкого потепління, що призвело до сніготанення, а також за рахунок опадів. Розпочався паводок 15.11 при витраті 12,8 м3/с. Спостерігалось дві хвилі паводку, перший пік спостерігався 17.11 при витраті 391 м3/с, другий пік – 26.12 при витраті 206 м3/с. Паводок закінчився 7.01.1996 р. при витраті 15.2 м3/с. Льодостав на р.Уж - м.Ужгород спостерігався з 15.01 по 24.01. З переходом температури через 0ºС до позитивних значень почався процес руйнування льоду. Найменша зимня меженна витрата спостерігалась 17.12 – 3.21 м3/с. Кількісна оцінка джерел у загальному стоці річки здійснюється розчленуванням гідрографу за методом зрізки. 3.3.2 Розчленування гідрографа по характерним по водності рокам. Відрізняють такі фази режиму: 1) водопілля; 2) паводки; 3) межень. Водопілля характеризується найбільшою в році водністю, високим і довгим підйомом рівня. Головне джерело живлення: на рівнинних річках – сніготанення, на високогірних – таненням снігу і льодовиків. Танення снігу на водозборах рівнинних рік обумовлює виникнення весняного водопілля, танення високогірних снігів, а також випадіння дощів утворюють водопілля весняно – літнього і літнього типу. Паводки – швидкий і порівняно короткочасний підйом рівня води в річці. Виникають в результаті випадіння дощів, ливнів і сніготанення. Межень – фаза водного режиму річки, характеризується затяжними (сезонним) стоянням низьких рівнів і витрат води в річці в наслідок сильного зменшення, або припинення поверхневого стоку; в цей період річка живиться в основному за рахунок притоку ґрунтових вод. Загальне представлення про зміну на протязі року водного режиму дають графіки коливання витрат води. Кількісна оцінка долі різних джерел живлення в загальному балансі стоку досліджуваної річки проводиться шляхом розчленування гідрографів. Розчленування гідрографів по джерелам живлення проводиться з врахуванням особливості режиму річки, умов надходження води від дощу, сніготанення і з підземних джерел. Виділення ґрунтового стоку проводиться прямою лінією, або плавною кривою. Так як витрати початку літньої межені(після закінчення спаду весняного водопілля), як правило, вище витрат весняного водопілля, то по цій схемі значення ґрунтового стоку декілька збільшується в період весняного водопілля. Виділення літніх паводків в цьому випадку відбувається шляхом пересічення гілки підйому і спаду паводків з лінією, яка відокремлює підземний сток від поверхневого. 3.3.3 Кількісна оцінка поверхневого і підземного живлення. Основні характеристики річного стоку: 1) Середня річна витрата: Q = Qi / n = 290 Формула 3.1 де Qi - витрата кожного дня, n - число днів в році; 2)модуль стоку М - кількість води, стікаючої в секунду з км² площі басейну: М=Qср х 10³/ F л/с км² =14.7 (л/с км² ) Формула 3.2 3) об’єм стоку за рік W в м³/рік, або км²/ рік – кількість води, що стікає за рік: Wр=QсрхТ=915·106 (м³) Формула 3.3 Де Т = 86400 х 365 (кількість днів в році); 4) шар стоку h в мм за рік h=W/Fx10³ =464 мм Формула 3.4 5) Об’єм підземного стоку визначається за формулою: Wпов=СхN,=348·106(м3) Формула 3.5 Де С – площа розрахункової клітини палетки у масштабі робочого графіка, N – кількість кліток у контурі, які на гідрографі відповідають поверхневому стоку. 6) Об’єм підземного стоку обчислюється як : Wпід=Wр–Wпов=567х106(м3) Формула 3.6 7) Об’єм поверхневого та підземного стоку розраховується у відсотках від об’єму стоку за рік. W ПОВ =(W ПОВ /W РІЧ ) х 100% = 62% Формула 3.7 W ПІД = 100 – 62 = 38% Аналіз одержаних даних дозволяє зробити висновок про те, що у живленні річки переважає поверхневе живлення – снігове та дощове. Частка поверхневого стоку від загального об’єму стоку за рік дорівнює 62%, частка підземного = 38%. Висновок В даній курсовій роботі на основі даних метеостанцій Ужгород, В. Березний викладені відомості про основні риси клімату Закарпатської області, вчасності басейну р. Уж (температура вологість повітря, опади, сніговий покров). По даним гідрологічних щорічників "Ресурси поверхневих вод" викладені гідрографічні особливості головної річки – р. Уж і її основних протоків. Надається таблиця основних гідрографічних характеристик, гідрографічна схема річки. Також на основі матеріалів гідрологічних постів надається загальна характеристика водного режиму р. Уж. По характерним по водності рокам будуються комплексні графіки р. Уж – м. Ужгород. Дані гідрометеорологічних спостережень використовують в сільському господарстві, в плануванні і побудуванні дамб і т.д. Особливо велике значення гідрологія відіграє в гідротехнічному будівництві і при побудові мостів, водосховищ і каналів. Список використаної літератури 1 Ресурсы поверхностных вод СССР Т.6 Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. Гидрометеоиздат, 1969. 2 Ресурсы поверхностных вод СССР Т.6 Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. Гидрометеоиздат, 1978. 3 Климат Ужгорода. Гидрометеоиздат 1991. 4 Агроклиматический справочник по Закарпатской области. Киев, 1960 5 Украинские Карпаты. Киев. Наукова думка. 1988. 6 Государственный водный кадастр 1991 г. Т. II Вып. I. Киев, 1992. 7 Тепловой и водный режим Украинских Карпат. Гидрометеоиздат, 1985. 8 А.И. Чоботарев. Общая гидрология. Гидрометеоиздат, 1975. 1. Реферат Концепция ненасилия и политическая реальность 2. Статья Единый план счетов как им пользоваться 3. Реферат на тему Воронеж XVI в 4. Реферат на тему Temptation Of Women In Sir Gaiwan Essay 5. Реферат Понятие личности в психологии 3 6. Реферат на тему Gangs In Schools Essay Research Paper Gangs 7. Диплом Диагностика финансового состояния фирмы 2 8. Реферат на тему Extradition Of Nazi War Criminals Essay Research 9. Реферат на тему Young Thomas Edison Essay Research Paper I 10. Реферат Основные формы операций по прорыву позиционного фронта в годы первой мировой войны Bukvasha Правила Контакты