Національний університет державної податкової служби України

Завдання

на курсову роботу

1. Тема курсової роботи _________________________

2. Строк здачі студентом закінченої роботи___________________

3. Вихідні дані по роботі_____________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які підлягають розробці)_______________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним значенням обов’язкових креслень)_______

6. Дата видачі завдання____________

Календарний план

№ п/п	Назва етапів курсової роботи	Строк виконання етапів (роботи)	Примітки
1.	Вибір теми, вивчення літературних джерел та складання плану роботи
2.	Підготовка 30 % курсової роботи та подання її керівнику
3.	Підготовка 70 % курсової роботи та подання керівнику
4.	Підготовка 100 % курсової роботи та подання керівнику
5.	Доопрацювання роботи з урахуванням зауважень керівника
6.	Отримання відгуку керівника роботи
7.	Захист курсової роботи

Студент ___________________

Керівник__________________

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичний аспект

1.2 Підстави та умови відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

2. Види, обсяги та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

2.1 Форми відшкодування матеріальної шкоди

2.2 Особливості відшкодування моральної шкоди

2.3 Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Захист прав людини і громадянина, визнання її прав і свобод найвищою соціальною цінністю на конституційному рівні – обов’язок всіх без винятку органів державної влади та їх посадових і службових осіб, в тому числі судових та правоохоронних органів. Кожний такий орган та особа згідно зі своїм юридичним статусом зобов’язані не тільки забезпечувати, але й здійснювати захист прав і свобод особистості згідно з Конституцією України, спираючись на норми міжнародно-правових актів і чинне законодавство.

Нажаль, досить об’єктивні причини тривалої соціально-економічної кризи залишають відкритим питання "кризи влади" і, зокрема, тих державних органів і посадових осіб, які, виходячи із своєї головної функціональної направленості іменуються "судовими" і "правоохоронними". Подібне становище однак не є "вибачальним" для існуючих судово-слідчих помилок, а інколи і посадових злочинів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Про масштаби і значущість цього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень (постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів) про закриття провадження у кримінальних справах у зв’язку з так званими реабілітуючими обставинами.

Потерпілим від зловживань і помилок судів та інших правоохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдування чи закриття кримінальної справи у зв’язку з обставинами такого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністю поновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян. Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повного поновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконних рішень, що зганьбили добре ім’я, потрібно також усунути, по можливості, будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, кого реабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це є не тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижу судових та правоохоронних органів на необхідному рівні.

Все це ще раз підтверджує актуальність теми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Актуальність цієї теми обумовлена ще й тим, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.

Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хоча збільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства, відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.

Нажаль, нашими законотворцями явно недостатньо уваги приділяється цьому питанню. Також не існує окремої дисципліни в навчальних закладах, яка б готувала юристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теорії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, а й практики. А тому, ми вважаємо, що саме дослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою для вирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти його недоліки, сприятиме правильному практичному використанні цих знань.

Об’єкт дослідження - інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду.

Ціллю і метою написання роботи є повне та всебічне дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, як матеріальної, так і моральної; з’ясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, недоліків, а також внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці. Методологічну основу складають загальнонауковий метод пізнання правової дійсності, а також наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний; методи аналізу документів, синтезу та ін. В роботі використовується та аналізується чинне законодавство України, наукові праці, монографії відомих юристів, а також останні дослідження вітчизняної і зарубіжної юридичної науки.

1. Загальна характеристика деліктних зобов'язань завданих незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

1.1 Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду і компаративістичний аспект

Відшкодування шкоди як засіб цивільно-правового захисту суб’єктивних прав є дієвим механізмом реабілітації прав потерпілого, запобігання цивільно-правових порушень, стабілізації майнових відносин і підтримання економічного балансу у суспільстві. Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи із конституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56 Конституції України "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".[1, с. 17] Конституційний принцип права на відшкодування шкоди передбачає безперечне зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду. Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускає відповідальність незалежно від вини, а також покладає обов’язки не на самого порушника.[2, с. 4] Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. Делікт такого типу виділений, оскільки суб’єктом відшкодування шкоди є держава, а відповідальність наступає незалежно від вини посадових чи службових осіб. На перший погляд здається, що заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за вчинене. Насправді, держава за допомогою своїх органів забезпечує дотримання й виконання законів, які приймає, крім того вона має право звертатися з регресною вимогою до службових чи посадових осіб за відшкодованою нею шкодою. Органи попереднього (досудового) слідства, прокуратури й суду є державними, і створюються нею для того, щоб успішно

реалізовувати своє суверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення правосуддя. При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних повноважень, реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належне виконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.

Покладення обов’язку на державу пояснюється і тим, що вона має могутні економічні можливості для ліквідації завданої шкоди. Крім того, це зумовлено і принциповими міркуваннями державно-правової політики: інтересами відправлення правосуддя, поновленням поваги до держави та її органів, гарантуванням захисту прав поновлення правового статусу потерпілого громадянина. Українська держава відшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судові помилки щодо визначення суб’єкта відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною діяльністю судових та правоохоронних органів. Так, громадянин К. був незаконно засуджений. Згодом обвинувальний вирок було скасовано. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, пов’язаної зі сплатою послуг юридичній консультації. Суд виніс рішення про стягнення відповідної суми за рахунок консультації. Це рішення незаконне, бо зазначені суми відшкодовуються за рахунок державного бюджету, а не коштів певної організації, зокрема юридичної консультації.

Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний зв’язок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є об’єктивні підстави відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій органу дізнання, прокуратури або суду. Щодо суб’єктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, відповідальність наступає незалежно від вини. Вважаємо таку позицію цілком виправданою. Обґрунтування відповідальності незалежно від вини вбачається:

1) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду;

2) в підсиленні захисту прав і законних інтересів громадян.[3, с.840]

Суб’єктами права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду [4, с. 877]

Для визначення поняття зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду насамперед слід з’ясувати характерні риси даного зобов’язання. На думку М.Д. Єгорова, для них характерними є такі положення:

а) їх дія поширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи на те, що відшкодування шкоди має майновий характер;

б) виникають внаслідок порушення абсолютних прав;

в) мають недоговірний характер;

г) обов‘язок відшкодувати шкоду покладений не на заподіювача шкоди, а на орган державної влади, в інтересах якого діяв заподіювач. [5, с. 495]

Г.К. Матвеєв зазначав, що особливостями даних зобов‘язань є те, що сторони пов'язані між собою правами та обов‘язками тільки з моменту завдання шкоди. [6, с. 38, 39] З таким міркуванням можна повністю погодитися, оскільки між потерпілим і заподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.

О.О. Красавчиков до характерних ознак зобов'язань із відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду відносить те, що:

а) за своєю економічною суттю вони є правовою формою відносин для перерозподілу матеріальних благ (головним чином, грошових сум). Заподіювач шкоди безеквівалентно відшкодовує завдану його діями (бездіяльністю) шкоду;

б) за юридичною природою зобов‘язання, що розглядаються, є юридичною формою реалізації цивільно-правової відповідальності, до якої притягується заподіювач шкоди, згідно з нормами закону;

в) основна функція даних зобов‘язань полягає в тому, що вони мають на меті відновлення майнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати на увазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом на правопорушника;

г) особливістю заходів цивільно-правової відповідальності, що реалізуються за допомогою зобов‘язань внаслідок завдання шкоди, є те, що вони не здійснюють безпосереднього впливу на особу правопорушника. У випадку завдання шкоди заподіювач зазнає обмежень своїх майнових прав, які проявляються в тому, що заподіювач змушений відшкодувати за свій рахунок всі понесені потерпілим втрати, виходячи з принципу повного відшкодування шкоди (нагадаємо, що представником заподіювача є держава);

д) своєрідними є підстави виникнення зобов‘язань: вони виникають за наявності передбачених законом умов і у будь-якому випадку лише тоді, коли шкоду завдано протиправними діями або бездіяльністю;

е) відшкодування може полягати у відшкодуванні шкоди в натурі або в повному відшкодуванні завданих збитків.[7, с. 323,324] Д.Б. Боброва зазначає, що: а) юридичними фактами, на підставі яких виникає зобов‘язання, є порушення абсолютного пасивного обов‘язку і тим самим – абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння;

є) обов‘язок заподіювача - це його новий обов‘язок, який покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного обов‘язку пасивного типу в абсолютних правовідносинах;

ж) заподіювач зобов‘язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних збитків;

з) обов‘язок заподіювача спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо це неможливо – на відшкодування заподіяних збитків;

к) суб‘єктний склад зобов‘язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права щодо зобов‘язаної особи, то нею стає будь-яка зобов‘язана особа в абсолютних правовідносинах, яка порушила абсолютне право.[8, с. 805-807]

Таким чином, характерними рисами зобов’язань із відшкодування шкоди є те, що вони: виникають внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; настають у тому випадку, коли потерпілий і заподіювач шкоди не знаходилися в цивільних правовідносинах; це завжди новий юридичний обов‘язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного; виникають при порушенні абсолютного права потерпілого; регулюються імперативними нормами; виступають тільки у формі відшкодування шкоди; на розмір відшкодування впливає умисел і груба необережність заподіювача шкоди в особі фізичної особи; наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв‘язку між шкодою і протиправно поведінкою заподіювача, вини є обов’язковими умовами виникнення даного виду відповідальності.

Що ж до компаративістичного аспекту, то в зарубіжних країнах зобов’язання із заподіяння шкоди в усіх правових системах розглядаються як один з інститутів цивільного права і мають назву недоговірних зобов’язань або деліктних (unerlaubte Handlungen, delits, torts). Хоча поняття "недоговірні зобов’язання", зокрема в континентальному праві, має ширше значення, оскільки охоплює, поряд з деліктними, зобов’язання з безпідставного збагачення та деякі інші.

Джерелами регулювання деліктних зобов’язань є кодекси (окремі глави у ФЦК і НЦК) та спеціальні закони: про захист та інформування споживачів товарів і послуг, про морські пригоди й інші окремі види зобов’язань (Франція), про автомобільний транспорт, про повітряний транспорт, про відповідальність за шкоду, завдану використанням атомної енергії та радіоактивних речовин (ФРН) та інші. В англо-американському праві основним джерелом є судові прецеденти, а також діють норми спеціальних законів про відповідальність за шкоду, завдану повітряним судном та ін. (Англія), закони окремих штатів США.

Зобов’язання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов’язань полягає в покладанні на боржника (заподіювача шкоди) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору (потерпілому) неправомірними діями.

У континентальній цивільно-правовій системі деліктні зобов’язання засновані на нормах об’єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають. До таких умов у німецькому та французькому праві належать:

• шкода, завдана майну чи особистості ;

• протиправне діяння, яким заподіяно шкоду;

• причинний зв’язок між протиправним діянням і шкодою;

• вина як психічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків.

Як окрема умова відповідальності розглядається в континентальному праві й праві США деліктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента) [18].

У праві всіх країн встановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, що відшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадках розмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завдано особистості, життю й здоров’ю (ФРН); коли поведінка особи має особливо небезпечний, зухвалий характер (США).

Обсяг відповідальності може бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкоду завдано душевнохворим громадянином; скрутним є матеріальне становище делінквента (континентальне право); розмір компенсації занадто великий (суддя має право зменшити його); закон передбачає зменшення компенсації (reduced damages); якщо платоспроможність відповідача є низькою (англо-американське право).

В англо-американській правовій системі існує поняття номінальної шкоди, яке використовується судом у випадках, коли позивач не зазнав реальних збитків, але його права порушені та потребують захисту. Суд присуджує стягнення умовної (номінальної) суми, яка підтверджує право потерпілого (кредитора), наприклад, 1 дол. в США, 2 ф.ст. в Англії.

Протиправні дії виявляються в порушенні норм об’єктивного права, яке захищає інтереси осіб, і в посяганні на чуже суб’єктивне право чи інтерес, зловживанні правом. Доктрина й судова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількості потерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великої групи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічному заводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамація колективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичної особи).

За французькою концепцією цивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементом вини заподіювача шкоди.

Зарубіжна цивілістика досить докладно розглядає різноманітні теорії причинного зв’язку як умови відповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинного зв’язку, теорія еквівалентності, теорія адекватного зв’язку та ін.) [18]. У доктрині й судовій практиці встановлено правило, згідно з яким протиправна дія повинна бути необхідною умовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягає відшкодуванню. Не відшкодовується: шкода, що виникла без адекватного причинного зв’язку (ФРН), непряма шкода (Франція), занадто "віддалена" за причинним зв’язком (Англія та США)

Одними з перших дослідників інституту зобов’язань із відшкодування шкоди, в тому числі і завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду були Б.С. Антимонов, О.О. Красавчиков та А.М. Бєлякова. Їхні праці є основним підґрунтям для науковців та практиків при вирішенні питань про відшкодування завданої шкоди. Пізніше дослідження даного інституту проводили М.С. Малеїн, Л.Г. Могилянський, О.Л. Жуковська. Серед досліджень, виконаних в Україні, на особливу увагу заслуговують праці Д.В. Бобрової та С.Н. Приступи. У роботах згаданих авторів аналіз зобов‘язань із відшкодування шкоди був основним предметом дослідження. Про даний вид зобов‘язань йшлося також у працях Х.І. Шварца, К.К. Яїчкова, К.А. Флейшиц, Ю.С. Червоного, О.С. Йоффе, Г.П. Кафтановської, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Ю.Х. Калмикова, Г.К. Матвеєва, В.В. Глянцева, С.Є. Донцова, К.Б. Ярошенка, П.Р. Стависького, Є.О. Харитонова, М.Д. Єгорова, А.М. Савицької, О.С. Шевченко, А.І. Загорулька та ін. Однак питання про поняття зобов’язань із відшкодування шкоди є суперечливим, спірним в юридичній літературі.[9, с. 86] Оскільки, в новому Цивільному кодексі України законодавець не дає визначення поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, ми змушені досліджувати його правову природу через призму теорії інституту зобов’язань із відшкодування шкоди.

За чинним законодавством, шкода, що спричинена незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду відшкодовується за нормами: Цивільного кодексу України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" ; Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України; Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого Державним казначейством України; Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди", "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення".

Підводячи підсумок, хочеться загадати висловлювання О.С. Йоффе про двояке цільове призначення зобов’язань такого характеру, як відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів:

• по - перше, вони слугують охороні власності, оскільки загроза майнових санкцій відіграє превентивну (попереджувальну) роль. Але якщо, не дивлячись на попереджувальні заходи, майнова шкода все-таки була заподіяна, компенсація за рахунок порушника забезпечить відновлення власнику того становища, у якому він знаходився до моменту, коли йому було завдано шкоди.

• по - друге, вони слугують також захисту інтересів особистості, охороні її життя та здоров’я. Завдана шкода теж може призводити до певних майнових втрат, тому вона виконує і відновлювальну (компенсаційну) функцію.[10, с. 38]

Отже, можемо стверджувати, що шкода, завдана громадянину незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду та порядок її відшкодування має свою специфіку. По-перше, не кожна шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише та, яка передбачена у спеціальних нормативно-правових актах; по-друге, шкода відшкодовується не судовими та правоохоронними органами, а державою; по-третє, шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Враховуючи, що видання спеціальних норм, пов’язане із внутрішньою особливістю врегулювання відносин з відшкодування шкоди, вимагається наявність у чинному законодавстві норми, в якій би була врахована ця специфіка, а також чітко визначене поняття такого відшкодування.

1.2 Підстави та умови відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, є шкода, незаконні дії, причинний зв’язок між незаконними діями та шкодою. При цьому, як уже зазначалось, наявність вини не є обов’язковою, бо відповідно до законодавства шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду. Адже незаконність дій виражається у тому, що заподіювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомірної поведінки правом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх.

Обов’язковою підставою для відшкодування заподіяної шкоди є наявність взаємозв’язку між протиправною поведінкою того, хто заподіяв шкоду, і шкодою, що настала. Для його встановлення слід довести, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки. [11, с. 6,7]

Насамперед, спробуємо з’ясувати, що ж таке: "протиправність", "протиправна поведінка", "протиправна бездіяльність" і в чому вона проявляється, оскільки в жодному нормативному акті ми такого визначення не зустрічаємо.

Протиправність поведінки – це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов’язків протиправність виступає у формі дії або бездіяльності. Якщо для виконання активного юридичного обов’язку необхідне вчинення зобов’язаною стороною певних дій, то пасивний юридичний обов’язок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій. Протиправна поведінка – це поведінка, заборонена законом. Протиправна бездіяльність – це не вчинення особою дії, до якої вона зобов’язувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов’язує цю особу до вчинення відповідної дії.[12, с. 870] Хоча Б.Т. Безлепкін вважає, що "не протиправність дій чи вина службових осіб, а несправедливість обвинувачення, покарання, застосування кримінально-процесуального примусу є загальною ознакою умов для відшкодування шкоди, завданої громадянину судовими та правоохоронними органами".[13, с. 116]

Спробуємо визначити за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди.

До таких діянь Цивільним кодексом України віднесено:

1. незаконне засудження;

2. незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

3. незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

4. незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

5. незаконне затримання;

6. незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.[14, с. 220]

Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" майже дублює статтю 1176 Цивільного кодексу України, хоча більш її деталізує зокрема у статті 1 вказано, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.[15, с. 4] Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з іншими підставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальні відносини між потерпілим і зобов'язаною особою. Новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік незаконних дій службових осіб правоохоронних органів, які є елементом спеціального делікту. До них належать незаконне затримання і незаконне застосування підписки про невиїзд. Ця нормативна новела створює нові гарантії захисту прав фізичних осіб від незаконної діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.

А тепер спробуємо з’ясувати в яких випадках діяльність правоохоронних та судових органів є незаконною і, відповідно, буде підставою для відшкодування заподіяної шкоди. До підстав для відшкодування шкоди відносяться:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

3) відмова в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Крім того, право на відшкодування заподіяної шкоди виникає у випадках заподіяння шкоди оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи.[16, с. 364]

Тобто таке право виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно тощо, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

Крім того, відповідно до норм цивільного законодавства держава повинна відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі. Для настання відповідальності за даною нормою необхідно встановити наявність в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду. Необхідно зважати на те, що право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями судових та правоохоронних органів, виникає лише при наявності перелічених вище обставин. В інших випадках заподіяна шкода відшкодовується на підставах, прямо визначених законодавством. Наприклад, відшкодування шкоди жертвам політичних репресій здійснюється на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій в Україні".[17, с. 9,10]

Умови виникнення права на відшкодування шкоди – це обставини, за наявності яких починають діяти підстави, процесуальні акти, що містять у собі рішення відповідного органу чи посадової особи про невинуватість притягненого до відповідальності. Такими умовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Тобто право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначено в п.3 Положення про застосування Закону про відшкодування шкоди від 4 березня 1996 року.[18, с. 13]

Тлумачення терміна "реабілітація" у правових нормах відсутнє, однак у юридичній літературі він означає винесення процесуального рішення про невинуватість громадянина й одночасно вжиття заходів щодо поновлення майнових та інших прав реабілітованого громадянина.[19, с. 21]

Отож, ми з’ясували, що загальними умовами настання відповідальності по деліктним зобов’язанням, а саме відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду є протиправна поведінка, наявність шкоди у потерпілого, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкідливих наслідків, які настали, а також наявність вини заподіювача шкоди, яка може проявлятися як у протиправних діях, так і у протиправній бездіяльності. Також ми встановили за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди та якими нормативно-правовими актами регулюється це питання.

2. Види, обсяги та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства та прокуратури

2.1 Форми відшкодування матеріальної шкоди

Згідно з частиною п’ятою статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "кожний, хто був жертвою незаконного затримання, арешту або засудження, має захищене позовом право на компенсацію шкоди".[20, с. 7].

Відчувши майновий тягар та під впливом понесених втрат державою у свідомості заподіювача шкоди мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.

Б.Т. Безлепкін виділяє три види шкоди, яка має відшкодовуватись, це:

1) майнова або матеріальна шкода чи збитки;

2) моральна шкода, яка полягає у так званій "ганьбі", "безчесті";

3) інша шкода, тобто позбавлення по вироку певних трудових, пенсійних, житлових прав, військових, спеціальних і почесних звань, орденів.[22, с. 23]

Спробуємо спочатку розглянути особливості відшкодування матеріальної шкоди. Майновою або матеріальною вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в грошах. Види шкоди, що підлягають відшкодуванню, передбачені у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та у Положенні про застосування цього Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України. Зокрема, відшкодуванню громадянинові підлягає:

1) заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки до них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Розмір сум, які підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.[23, с. 21] Відшкодування шкоди шляхом надання речі того ж роду і якості застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна.[24, с. 17] Вартість втраченого житла відшкодовується з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди, якщо зазначене майно не збереглося в натурі. Право на відшкодування заподіяної шкоди, виникає з моменту вступу у законну силу виправдувального вироку, з дня винесення постанови про закриття кримінальної справи, в основу якої покладено реабілітуючі обставини (відсутність події злочину, відсутність у діях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину), чи припинення справи про адміністративне правопорушення. Закриття кримінальної справи на підставі акта про амністію або акта про помилування не є підставою для виникнення права на відшкодування. Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства і судового розгляду самообмовою перешкоджав встановленню істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних дій.[25, с. 878] Виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за приписами Державної виконавчої служби за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.[26, с. 40] Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і суду. Крім того, якщо громадянин помер, право на відшкодування шкоди мають його спадкоємці.

Не випадково, розглядаючи це питання ми згадали про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме вона була основою для написання статті 1176 Цивільного кодексу України.

Можемо зробити висновок, що держава будь-якими способами захищає майнові права громадянина. Крім того, держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Ми вважаємо, що було би краще, якби держава мала право звертатися з такою регресною вимогою також і по самому факту вчинення незаконної дії чи бездіяльності. Це було б дієвим превентивним заходом, оскільки, відчувши майновий тягар на своїх плечах, службовці та посадовці більше б звертали увагу на додержання у майбутньому покладених на них державою обов’язків.

2.2 Особливості відшкодування моральної шкоди

Проблема відшкодування моральної шкоди на сьогоднішній день є дуже актуальною, оскільки не існує конкретного закону, який би врегулював порушення норм моралі, пов’язаних із заподіянням, наприклад, непоправної чи будь-якої іншої фізичної шкоди, незаконного засудження, незаконного притягнення до відповідальності людини. Тому справи, які розглядаються в судах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди викликають певні труднощі. Ці труднощі пов’язані з тим, що даний правовий інститут знаходиться в Україні лише на етапі становлення, а тому потребує: по-перше, значного законодавчого доопрацювання, а по-друге, певного часу для практики його застосування.

Новий Цивільний кодекс України дещо збагатив цей інститут новими нормами. Проте деякі аспекти залишились неврегульованими, тому при вирішенні справ цієї категорії суди нерідко відмовляють в задоволенні позовних вимог через неподання доказів заподіяння особі моральної шкоди.

Нормативного визначення поняття моральної шкоди цивільне законодавство України не містить.[27, с. 11] Пленум Верховного Суду України у п.3 Постанови №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначив, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, у зв’язку незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків із оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.[28, с.53,54] Передбачене частиною 5 ст. 4 Закону від 01.12.1994 р. відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Якщо для з’ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.[29, с. 33] Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається характер відповідальності. За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Моральна шкода в такому випадку відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб правоохоронних та судових органів. [30, с. 871, 872]

Але в процесі складання позовних заяв виникає сама важлива проблема – проблема розміру компенсації завданої моральної шкоди.

Звичайно, що спосіб, яким визначається розмір моральної шкоди не є однозначним. Тим більше, коли ми говоримо про те, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пов’язано це з тим, що ключові поняття – фізичні та душевні страждання – не є константою. А тому однакові неправомірні дії у відношеннях різних людей будуть мати абсолютно різні результати. Хтось на це навіть не зверне уваги, а комусь така подія в його свідомості поламає життя. З вищевказаними труднощами пов’язані і проблеми визначення розміру моральної шкоди у суді. Як правило такий розмір визначається, виходячи не із суб’єктивного сприйняття потерпілим незаконних дій (бездіяльності), які направлені проти нього, а із об’єктивних факторів, таких як тривалості і роду незаконних дій.[31, с. 33]

Залишається також ще одне невирішене запитання – яким чином визначається розмір відшкодування моральної шкоди. Як свідчить практика, визначаючи розмір відшкодування, суддя має кілька варіантів:

1) взяти за основу суму, яку заявляє позивач, але користуватися принципами розумності і справедливості. Суд може змінити суму або залишити такою, про яку просить позивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити порівняно з тим, про який просить позивач. Суддя також має звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. Якщо визначена сума відрізняється від суми, заявленої позивачем, судді слід абстрагуватися від мотивації позивача та дати власну мотивацію, оскільки в п.9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 вказано: "Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви". В іншому разі, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру.

2) призначити судово-психологічну експертизу або визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно.[32, с. 3] Відповідно до п. 152 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз експертові можна поставити такі запитання: - чи є ситуація, що досліджується в справі, психотравмувальною для певної особи? - якщо так, то чи страждала ця особа (чи зазнала вона моральної шкоди)? - який можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду)? [33, с. 72] Звернутися до експерта позивач може і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Хоча в разі самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта останній виступатиме як спеціаліст.

Поки що в Україні не існує чіткої законодавчої позиції стосовно того, яким чином вираховується розмір відшкодування моральної шкоди. Однак російський учений А. Ерделевський розробив формулу, за якою можна вирахувати розмір відшкодування. Цю формулу він описав у своїй монографії "Компенсація моральної шкоди в Росії та за рубежем". Хоча формула розроблена в Росії, вона цілком може застосовуватись і в Україні, оскільки враховує ті самі чинники, передбачені ст.23 Цивільного кодексу України для вирахування розміру відшкодування. Більш того, ця формула вже застосовується при проведенні судово-психологічної експертизи акредитованими експертами, які працюють як у державних НДІ, так і в недержавних закладах.

Формула має такий вигляд:

D = d * fv * i * c * (1 – fs).

D (від англ. damage- збиток, шкода) - розмір компенсації дійсної моральної шкоди;

d - розмір компенсації презюмованої моральної шкоди.

fv (від англ. fault — вина, violator — заподіювач шкоди) - ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, при цьому 0 <= fv <= 1.

c (від англ. circumstances — обставини) — коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують на увагу (об’єктивні фактори), при цьому 0 <= с <= 2.

fs (від англ. fault — вина, survivor — потерпілий) - ступінь вини постраждалого, при цьому 0 <= fs <= 1.[34, с. 156]

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що проблема відшкодування моральної шкоди й, особливо, визначення її розміру стоїть досить гостро. Немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування та певної грошової суми за певний вид страждань. Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення її розміру.

2.3 Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду виникає у громадянина в таких випадках:

а) постановлення судом виправдувального вироку;

б) закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

в) винесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи по будь-яких з вищевказаних обставин;

г) закриття справи про адміністративне правопорушення на основі підстав, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення чи іншим спеціальних законом, наприклад Митним Кодексом України, Законом України "Про боротьбу з корупцією".[35, с. 58]

Громадяни України, які потерпіли в результаті незаконних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не завжди звертаються до відповідних органів з питанням про відшкодування завданої їм шкоди. Одні не роблять цього тому, що вважають за достатнє той стан речей, за якого їм вдалось уникнути незаконного засудження, бути звільненим з місць позбавлення волі тощо.

Інші – з причини незнання такого конституційного права, яке передбачено статтею 56 Конституції України, і порядку його реалізації.

Тому стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зобов’язує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляння виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення: а) роз’яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті - його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому роз’яснюється куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду); б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.[36, с. 61,62] Крім того, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті – на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особи можуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строк від дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а також викладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону. Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої організації.[37, с. 25] Зокрема, до суду громадянин може звернутися, якщо:

1) він не згоден з винесеною правоохоронними органами постановою про відшкодування шкоди;

2) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям безоплатно (в разі їх ліквідації), або відшкодування частини такого майна за рахунок державного бюджету;

3) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування вартості майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям за плату;

4) вимога повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згоден з прийнятим рішенням органів дізнання, прокуратури, попереднього слідства. Крім того, в судовому порядку вирішується питання відшкодування моральної шкоди.[38, с. 23]

Тобто, можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством України є два способи відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної: добровільний (за заявою працівника правоохоронних органів) та судовий (за рішенням суду).

Нажаль, розглянуте право не у повній мірі використовується громадянами. За свідченнями фахівців його реалізують тільки 15% реабілітованих осіб, на що є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Головна серед них – та, що вказані особи побоюються відновлення провадження у справі. І небезпідставно. Наприклад, справи про відшкодування шкоди і реабілітацію особи можуть тривати не тільки місяцями, але й роками.[39, с. 32]

Таким чином, вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.

Висновок

Закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутись до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

На сьогодні зі вступом в дію Цивільного кодексу України вирішення питань, пов’язаних із відшкодування заподіяної шкоди перейшло на новий етап регулювання. Однак і зараз перед громадянином, який потрапив у життєву ситуацію, в якій він є постраждалим постає багато питань правового характеру. Адже для того, щоб правильно, а головне законно вчинити у кожній конкретній ситуації, крім норм Цивільного кодексу необхідне знання цілого ряду підзаконних нормативних актів.

Атож, у цій роботі ми намагалися якнайповніше розглянути чинне законодавство України, яке регулює питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, а також дослідити сутність самого поняття як деліктного зобов’язання, підстави та умови відповідальності. Ми розглянули більш детально порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та її особливості.

Дослідивши ці питання, ми можемо, зробити висновок, що нечисленні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі від 1 грудня 1994 року граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.

Крім того, немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування шкоди та певної грошової суми за певний вид страждань.

Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення його розміру.

Крім того, законодавці не встановили граничного терміну розгляду таких справ. Ми вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.

Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.

Пропонуємо, запозичати зарубіжний досвід в сфері правової думки і законотворення, а також вдосконалювати теоретичну базу для вивчення цього питання студентами – правниками, які в свою чергу могли би глибше дослідити це питання, виявити хиби в ньому, змінити підходи до вирішення багатьох проблем, більш розвинути діюче законодавство.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду потребує більшого дослідження та вдосконалення, оскільки він є тим правовим засобом, гарантією захисту законних прав та інтересів громадян, основним завданням якого є звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре ім’я, честь та достойно відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну службовими особами цих органів.

Список використаних джерел

1. Конституція України. К.: Школа, 2005. - 47 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV /Відомості Верховної Ради України № 40 вiд 03.10.2003 - 2003 р.- 356 с.

3. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду". №266/94-ВР від 1 грудня 1994р. /Голос України №4 від 17 січня 1995р. - 18 с.

4. Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду". Затв. Мінюст. Ген. прокуратура. Мінфін.: Наказ від 04.03.1996р. №6/5, 3, 41 /Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 9-10. - 757 с.

5. Порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, а також судів. /Затв. Наказом Державного казначейства України №48 від 07.03.2006р. /Офіційний вісник України №13 від 11.04.2003 - 2003 р. - 64 с.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ". № 6 від 27.03.1992 р. /Юридичний вісник України. - 2002. -№ 26. - 56 c.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". №4 від 31.03.1995 р. /Право України. - 1995. - №7.- 65 c.

8. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Затв. Наказ Мінюст. України N 53/5 від 08.10.1998. /Офіційний вісник України вiд 03.12.1998 - 1998 р., № 46. - 87 c.

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) (ратифіковано Законом N 475/97-ВР) /Голос України, 10 січня 2001 року. N 3. - 18 с.

10. Агафонов Сергій. Морально шкодити в Україні почали з 1993-го. Особливості відшкодування моральної шкоди за законодавством. /Закон і Бізнес. №14 (794) 7.04.07 - 13.04.07. - 30 с.

11. Анатолий Косован.Проблемы возмещения морального вреда. /Юридическая практика №33/2007 от 14.08.2007. – 67 с.

12. Андрей Чебаненко. Возмещение ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суда (национальный аспект). /Информационный бюллетень адвокатского объединения "Одесская областная коллегия адвокатов" и Одесского отделения Союза адвокатов Украины. - №4/2006. - 75 с.

13. Безлепкин Б.Т. Отраслевая принадлежность института возмещения ущерба реабилитированному. /Советское государство и право. - 1989. №1.- 73 с.

14. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури або суду. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. /Л.М. Горбунова, С.В. Рогачов, І.Ф. Іванчук, Ю.В.Трало; М-во юстиції України.-К.:[ТОВ "Поліграф-Експрес], 2006.- 58 с.

15. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами. Безлепкин Б.Т. /М., Академия МВД СССР, 1979. - 202 с.

16. Гражданское право: Учебник. Ч. 2 /Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1998. - 782 с.

17. Делікти в цивільному праві України: Навч. посібник. /За ред.Русу С.Д.-Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. - 120 с.

18. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежем.- М.: Форум-Инфра-М, 1977. - 240 с.

19. Елена Демьянова. Аспекты ответственности по ГК. Некоторые проблемы деликтной ответственности в новом Гражданском кодексе Украины. /Юридическая практика №6 (319) от 10.02.04 /Еженед. проф. газета. - 43 с.

20. Зобов‘язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів /О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.

21. Луспеник Дмитро. Стаття 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і право на відшкодування шкоди у судовій практиці. /Юридичний журнал №9/2004 від 19 вересня 2004 року. - 43 с.

22. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.: Юрид. лит., 1970. - 311 с.

23. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України. /За ред. В.М. Коссака. - К: Істина, 2004. - 976 с.

24. Новиков В. Гарантії права особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням /Право України. - 1998. - № 11. - 64 с.

25. Озерський І. Реабілітація у кримінальному процесі. /Право України. – 2004 - №5. - 56 с.

26. Онищенко Ганна. До питання про співвідношення поняття "деліктного зобов’язання" та "деліктної відповідальності" у теорії цивільного права. /Юридичний журнал №10/2005 від 19 грудня 2005 року. - 58 с.

27. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов (научно-практический комментарий). М.:Городец, 1998. - 132 с.

28. Советское гражданское право: В 2-х т./ Под. ред. О.А. Красавчикова.-М.: Высшая школа, 1973.- Т.2. - 430 с.

29. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.

30. Цивільне право України: Навч. посіб. /За ред. І.Д. Копайгора, Г.В.Іваненко, М.І.Панченко - К.: Знання, 2005. - 583 с.

31. Шкіря М. Визначення моральної шкоди, завданої фізичній особі. /Юридичний вісник України. - 2003. №40. - 68 с.

32. Шумило М.Є. Про реабілітацію у кримінальному судочинстві та оперативно-розшуковій діяльності. /Вісник Дніпропетровського університету. Правознавство.-1994 - №2. - 70 с.