Курсова робота

З адміністративного права України

На тему

Державне управління у сфері житлово-комунального господарства

План

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика управління у сфері житлово-комунального господарства

1. Поняття та завдання управління у цій галузі

2. Поняття та основні форми державного регулювання

Розділ ІІ. Організаційно-правові засади управління житлово-комунальним господарством

2.1 Загальне організаційно-правове забезпечення державного управління в даній сфері

2. Спеціальне організаційно-правове забезпечення

Розділ ІІІ. Органи державного управління в сфері житлово-комунального господарства

3.1 Система органів управління житлово-комунальним господарством

3.2 Основні завдання та функції Центральних органів виконавчої влади у сфері житлово-комунального господарства

3.3 Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в сфері житлово-комунального господарства

3.4 Повноваження органів місцевого самоврядування в цій сфері

Розділ ІV. Форми та методи управління в сфері житлово-комунального господарства

1. Форми управління в сфері житлово-комунального господарства

2. Загальні та спеціальні методи державного управління у сфері ЖКГ

Розділ V. Адміністративно-правова відповідальність за правопорушення в сфері управління житлово-комунальним господарством

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують біля 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг. Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування. Відсутність системних перетворень у цій сфері, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень не дозволило досягти бажаного результату щодо створення фінансово-спроможних та ефективно працюючих у ринкових умовах підприємств житлово-комунального господарства, які б надавали споживачам послуги необхідного рівня та якості. Чинний Житловий кодекс Української РСР, введений у дію з 1 січня 1984 року, не адаптований до змін у суспільстві і містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. Не має базового Закону, що регулює основні засади функціонування галузі, а також відповідних законів по підгалузям житлово-комунального господарства, окрім Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”. Має місце протиріччя положень чинних законодавчих актів з Конституцією України стосовно визначення прав суб’єктів комунальної власності. Відсутня регламентація правовідносин між власником - сільськими, селищними, міськими радами (їх виконавчими органами) та місцевими державними адміністраціями у випадку управління останніми майном, що знаходиться у власності кількох територіальних громад або у разі передачі цього майна у постійне користування комунальним підприємствам, які надають послуги населенню кількох міст та селищ. На виконання Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.92 №2482-XII передано у власність громадян понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 відсотка державного житлового фонду. Проте на утримання об’єднань співвласників багатоквартирних будинків передано лише 0,7 % загального житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності.

Тобто ціль щодо створення ефективного власника житла, яка була передбачена Законом України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29.11.01 №2866-Ш, у державі не досягнуто. Підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого. Це є значним гальмом на шляху реформування житлово-комунального господарства та створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла та наданні комунальних послуг. Діюча нормативно-правова база не адаптована до вимог ЄС, що не сприяє створенню привабливого інвестиційного клімату та залученню приватного сектору у житлово-комунальну галузь. На 01.01.03 із залученням кредитів Світового та Європейського банків реконструкції та розвитку реалізуються тільки три проекти у містах Києві, Львові та Запоріжжі. Таким чином на підставі вищезазначеного вказана гостра необхідність дослідити яким чином здійснюється державне управління житлово-комунальним господарством у сучасних умовах з метою визначення основних напрямків реформування цієї галузі державного управління. Вже є усвідомлення необхідності термінового прийняття заходів виведення галузі з кризового стану, розробки Загальнодержавної Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Це завдання покладено на центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (далі – Держжитлокомунгосп), інші органи центральної виконавчої влади, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Розділ І. Загальна характеристика управління у сфері житлово-комунального господарства

1. Поняття та завдання управління у цій галузі

Як зазначалося вище, житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду.

Комунальне господарство поділяють на такі групи об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.) Відповідно до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від червня 1995 р., спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві. Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання. Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами и організаціями в сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Підприємствам та об’єднанням ЖКГ притаманна внутрішня економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство – складний та багатогранний об’єкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу. Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо. Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури. Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Все це говорить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс. Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів.

Основними завданнями управління у сфері житлово-комунального господарства є :

1) підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

2) упорядкування відносин власності у цій сфері;

3) забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно–обгрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;

4) технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку.

1) Ключовою проблемою управління на етапі реформування житлово-комунального господарства є запровадження системи договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих суб'єктів різних організаційно-правових форм. Ефективне управління об’єктами житлово-комунального господарства на місцевому рівні потребує розроблення інвестиційних та виробничих програм, запровадження моніторингу діяльності підприємств, що дасть можливість органам місцевого самоврядування реалізувати власні повноваження щодо забезпечення населення якісними житлово-комунальними послугами.

Створення нових організаційно-правових форм управління в житлово-комунальній сфері повинно базуватись на законах України та враховувати інтереси споживача, насамперед населення, територіальної громади в цілому, як власника комунального майна, підприємств, організацій та їх об’єднань різних форм власності, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

2) Врегулювання відносин власності та управління об'єктами права комунальної власності територіальних громад, що знаходяться у повному господарському віданні підприємств та організацій, які надають життєво важливі послуги населенню декількох міст, селищ та сіл, відбуватиметься шляхом прийняття рішення представницькими органами територіальних громад щодо передачі їх в управління районним, обласним радам або утворення на добровільній основі регіональних акціонерних компаній, холдінгів тощо.

При цьому не підлягають приватизації об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а саме – об’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов’язані з постачанням споживачам води, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

З метою підвищення ефективності управління та розвитку у сфері природних монополій (централізоване водо,- теплопостачання та водовідведення) органи місцевого самоврядування самостійно обирають одну з схем управління комунальним майном та житлово-комунальними підприємствами - суб’єктами природних монополій. Ці кроки дозволяють залучити інвестиції в галузь, у т.ч. прямі іноземні інвестиції, для фінансування програм розвитку, реконструкції, технічного переобладнання, впровадження енергозберігаючих технологій тощо. Одночасно з реформуванням управління у сфері природних монополій посилюється державне регулювання діяльності суб’єктів на монопольних ринках послуг водо-, теплопостачання та водовідведення. Ці функції покладаються на першому етапі на Держжитлокомунгосп та його регіональні підрозділи, на другому на Національну комісію регулювання діяльності природних монополій у житлово-комунальній сфері. Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг.

3) Забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно–обгрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресному соціальному захисту населення. Головним завданням на першому етапі є досягнення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі з одночасним впровадженням комплексу заходів, спрямованих на:

- зменшення рівня витрат операційної діяльності;

- збільшення надходжень підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.

4) Технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку.

Підвищення ефективності використання енергетичних і матеріальних ресурсів передбачає наближення рівня показників їх використання на виробництво житлово-комунальних послуг та нормативів витрат та втрат до вимог ЄС. При цьому передбачається поетапне оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, Програми реконструкції житлових будинків перших масових серій, впровадження низки енергозберігаючих проектів, реалізація яких передбачає одержання швидкого економічного ефекту.

2. Поняття та основні форми державного регулювання

Встановлено, що внаслідок функціонування і розвитку окремих підгалузей (водо-, теплопостачання та водовідведення) житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. У зв’язку з тим, що характерними некоректними діями монополістів є завищення цін і тарифів, нав’язування умов договору, не вигідних споживачу, зниження якості продукції та якості обслуговування, встановлення бар’єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо, виникає необхідність регулювання природних монополій. Форми державного регулювання природних монополій передбачають контроль за рівнем і структурою цін, обсягом пропозиції продукції на ринку, рівнем доходів природного монополіста (у формі прибутку, комісійних тощо), бар’єрами входу (виходу) на ринок (з ринку), якістю продукції (послуг), правилами безпеки, фінансовою структурою і структурою власності підприємства або організації. Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг. Регулювання виконується у таких формах:

- державна реєстрація житлових приміщень;

- державний облік житлового фонду;

- розподіл житлових приміщень;

- контроль за використанням житлового фонду;

- видачі ліцензій на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

- контролю за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов;

- контролю за обґрунтованістю встановлених тарифів на послуги водо,-

теплопостачання та водовідведення;

- наданням дотацій із Державного бюджету.

- цінове регулювання

- застосування санкцій до суб’єктів господарювання у випадках передбачених законодавством.

Розділ ІІ. Організаційно-правове забезпечення управління житлово-комунальним господарством

2.1 Загальне організаційно-правове забезпечення державного управління в даній сфері

Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб’єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо. Проте ці акти не враховують особливості ЖКГ і регулюють лише загальні ринкові умови функціонування підприємств і організацій, а не можливі процеси розвитку житлово-комунального комплексу. Тому їх можна розглядати як результати перших кроків на шляху законодавчо-нормативного забезпечення реформування галузі, які повністю ще не вирішили проблем законодавчого характеру. У попередній період спостерігався досить активний законотворчий процес у сфері ЖКГ. За даними інформаційних бюлетенів Державного комітету з питань житлово-комунального господарства, наприклад у 2003 році було прийнято три закони з питань житлово-комунального господарства, одна Постанова Верховної Ради, чотири Постанови Кабінету Міністрів, видано два Укази Президента України, близько 230 наказів Держжитлокомунгоспу, з яких дев’ять зареєстровано у Міністерстві юстиції України, близько 50 рішень науково-технічної ради і 60 рішень колегії Держжитлокомунгоспу. Таким чином у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері ЖКГ, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено. Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування ЖКГ концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів. У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх суб’єктів у сфері управління ЖКГ, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування ЖКГ. В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах ЖКГ, а саме на суб’єктах природних монополій тощо. Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно суб’єктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях ЖКГ та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі. Вищезазначене свідчить про те, що з практичної точки зору якісна законодавча база реформування галузі тільки починає формуватися. Особливий наголос слід зробити на двох останніх розробках, а саме: 1. Проект нової редакції Житлового кодексу України; 2. Проект Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла". Проект нової редакції Житлового кодексу України має особливе значення і вплив не тільки на житлову сферу, але й на весь житлово-комунальний комплекс. Чинний Житловий кодекс Української РСР не створює сучасного правового поля, оскільки застосовані в ньому правові норми не адаптовані до змін у нашому суспільстві. У Житловому кодексі Української РСР та чинному законодавстві України відсутні такі правові поняття, як соціальний рівень, соціальне житло, оренда житла, пільгові кредити на будівництво та придбання житла, орендна плата за житло, об'єднання забудовників, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, товариства власників житла, а також відсутні визначення кола громадян, що потребують соціального захисту чи мають право на пільгові кредити на будівництво або придбання житла, існують обмеження щодо розмірів житлових приміщень, які будуються громадянами за їх кошти. Нова сучасна редакція Житлового кодексу України, що подана Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, містить принципово нову структуру. В ній зроблено наголос на посилення уваги до управління житловим фондом, його експлуатації та збереження, створення інституту управляючих компаній та управителів будинками. Адже зараз уже приблизно 90% колишнього державного житлового фонду приватизовано і його подальшу долю варто визначити законодавчо. Саме тому в останню редакцію Житлового кодексу України включено Закон про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків з урахуванням усіх змін, що відбулися в житловому законодавстві останнім часом з моменту його прийняття в 2001 р. Поки що збережено інститут розподілу житла і квартирних черг, хоча це і не властиво ринковій економіці. Але в перехідний період такі норми варто зберігати, щоби не допустити підвищення соціальної напруги у суспільстві. Якщо соціальне житло буде надаватися в строкову оренду соціально незахищеним верствам населення, то інший житловий фонд може надаватися в найм громадянам на загальних підставах у порядку черги або вони можуть придбати житло з оплатою 50% вартості або одержати пільговий кредит на будівництво житла, але теж у порядку черги. Ці норми і положення мають місце в новій редакції Житлового кодексу України. Приділено увагу в Кодексі створенню і діяльності житлово-будівельних, житлових кооперативів, молодіжних житлових комплексів. У цю редакцію включені положення про відносини власності в багатоквартирному житловому будинку стосовно загального майна власників приміщень. Прийняття Житлового кодексу України стане стартовою платформою реформування житлово-комунальних відносин у суспільстві, створення довіри між виробниками і споживачами послуг. Основний стрижень Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла" - це реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житла і заміна його на сучасне першокласне житло. До питання реконструкції залучаються інвестори-забудовники, що, звісно, будуть мати значну економічну вигоду і ряд пільгових преференцій у процесі реалізації проектів. У Законі передбачені також вигідні умови відселення мешканців з будинків, що підуть під знос. Це і надання житла в тому ж кварталі, де йде реконструкція в так званому "стартовому" будинку з можливо більшою площею квартир до 50% займаної в будинку, що зноситься, і компенсації за будівлі, що зносяться, якщо такі є у власника, у тому числі і за земельну ділянку і ряд інших привабливих моментів. Цей Закон прийнятий і вже діє, і само по собі це велика допомога в справі реконструкції житла. Потягом 2006 р. розроблено пакет нормативних документів до Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" стосовно порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік та надання такого житла, порядку розрахунку плати за соціальне житло, мінімальних норм забезпечення житлом при наданні громадянам квартир із житлового фонду соціального призначення та ряд інших, які забезпечують практичну реалізацію положень Закону "Про житловий фонд соціального призначення" та регламентують порядок його використання. Розробка і прийняття Закону України "Про благоустрій населених пунктів" започаткувала собою формування державної політики в сфері благоустрою і створення здорового оточуючого середовища для життєдіяльності людини. Крім того, виконана значна кількість нормативних розробок з реконструкції та капітального ремонту житлових будинків, що стало вагомим підґрунтям у справі оновлення існуючого житлового фонду та низка досліджень економічного спрямування: 1. Факторний аналіз та підготовка пропозицій щодо внесення змін до Правил розрахунку двоставкових тарифів на теплову енергію і послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення; 2. Методичні рекомендації для підприємств комунальної теплоенергетики по проведенню факторного аналізу собівартості теплової енергії та послуг централізованого теплопостачання; 3. Порядок запровадження диференційованої плати за житло, до складу якої включається поступово (з 2008 р.) плата за капітальний ремонт житлового будинку та Порядку накопичення та використання коштів на капітальний ремонт жилих будинків.

2.2 Спеціальне організаційно-правове забезпечення

Спеціальні правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є закони України:

1. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 - 2010 роки;

2. Про Загальнодержавну програму “Питна вода України”;

3. Про житлово-комунальні послуги;

4. Про міський електричний транспорт;

5. Про питну воду та питне водопостачання;

6. Про теплопостачання;

7. Про благоустрій населених пунктів;

8. Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду та інші закони.

Основні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які прийняті у сфері житлово-комунального господарства врегульовують:

- Формування тарифів, норм споживання, якості та режимів надання житлово-комунальних послуг;

- Договірні відносини суб'єктів господарювання у цій сфері.

Серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють управління у сфері ЖКГ можна назвати також укази Президента України, наприклад Указ Президента України № 1093/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року Про стан житлово-комунального господарства України та основні напрями його реформування», а також Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року.

Своєрідним підсумком діяльності центральних органів виконавчої влади у створенні правового забезпечення управління ЖКГ та його реформування є Державна Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та період до 2010 року. У якості головних напрямків прискорення реформ ЖКГ у Програмі визначені: удосконалення системи управління підприємствами, реструктуризація підприємств і організацій галузі та їх реорганізація, які передбачають роздержавлення і т. д. Варто наголосити, що подальша розробка нормативно-правових актів повинна бути спрямована на гармонізацію інтересів споживачів житлово-комунальних послуг, приватизованих підприємств і організацій та держави, на формування умов подальшого розвитку управління житлово-комунальним комплексом у майбутньому, які б дозволили забезпечити контроль з боку держави і суспільства за розвитком реструктурованих підприємств.

Розділ ІІІ. Органи державного управління в сфері житлово-комунального господарства

3.1 Система органів управління житлово-комунальним господарством

Система управління житлово-комунальним господарством поєднує зусилля центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, інших центральних органів виконавчої влади, відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також підприємств всіх форм власності та їх об'єднань, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, базується на відповідальності всіх суб’єктів господарювання та повинна бути збалансованою.

Система органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством:

Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління житлово-комунальним господарством належить:

- забезпечення проведення цінової політики відповідно до закону;

- визначення методології (порядку) формування цін/тарифів на певні види житлово-комунальних послуг, що надаються суб'єктами господарювання, які не займають монопольне становище на відповідних ринках;

- визначення пріоритетних інвестиційних проектів у сфері житлово-комунальних послуг загальнодержавного значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або державного бюджету;

- забезпечення соціальної підтримки незахищених верств населення;

- підготовка проектів нормативно-правових актів, які передбачатимуть стимулюючі заходи щодо розвитку сфери житлово-комунальних послуг;

- удосконалення порядку відшкодування суб'єктам господарювання збитків, завданих у результаті прийняття рішень, пов'язаних із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері ціноутворення.

3.2 Основні завдання та функції Центральних органів виконавчої влади у сфері житлово-комунального господарства

Перш за все центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління у сфері ЖКГ є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України. Воно діє на підставі положення про нього затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від від 12 травня 2007 р. Відповідно до цього положення Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус). Мінжитлокомунгосп у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Міністерство організовує в межах своїх повноважень виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Мінжитлокомунгоспу є:

1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

2) управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

3) реформування житлово-комунального господарства;

4) технічне регулювання у сфері житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

5) забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;

6) регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;

7) захист прав споживачів житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законодавством.

Мінжитлокомунгосп відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

2) бере в установленому порядку участь у розробленні проекту Державного бюджету України на відповідний рік, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Державної програми економічного та соціального розвитку України, забезпечує розроблення та виконання інших державних і галузевих програм;

3) розробляє та подає в установленому порядку проекти нормативно-правових актів у сфері житлово-комунального господарства, міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів та галузі поховання, бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань державної житлової політики;

3-1) здійснює в межах своїх повноважень координацію заходів з підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу об'єктів житлово-комунального господарства міст - учасників зазначеного чемпіонату;

4) розробляє і затверджує у межах своїх повноважень державні стандарти, норми і правила, бере участь у розробленні державних соціальних стандартів;

5) бере участь у розробленні інженерно-технічної документації з питань реконструкції та експлуатації протизсувних та інших споруд інженерного захисту, у розробленні та реалізації заходів щодо забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і ліквідації їх наслідків;

6) забезпечує проведення та здійснює в межах своїх повноважень координацію наукових досліджень (науково-дослідних робіт) у сфері житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, питної води та питного водопостачання, міського електричного транспорту (в тому числі з питань нормування, стандартизації, метрології, каталогізації, підтвердження відповідності);

7) розробляє і подає в установленому порядку пропозиції щодо призначення органів з оцінки відповідності для проведення робіт з підтвердження відповідності у сфері житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

8) установлює відповідно до законодавства порядок визнання результатів випробувань, у тому числі нових матеріалів;

9) здійснює нормативно-методичне забезпечення діяльності в галузі поховання, проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, поводження з побутовими відходами, перевезення пасажирів міським електричним транспортом (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів та розвитку квітково-декоративного насінництва та розсадництва;

10) здійснює реєстрацію та веде облік трамвайних вагонів і тролейбусів, а також державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус) та забезпеченням безпеки його руху;

11) визначає порядок формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги з перевезення пасажирів міським електричним транспортом (трамвай, тролейбус);

12) забезпечує розроблення та затверджує методики визначення норм споживання житлово-комунальних послуг (крім природного газу та електроенергії), нормативів витрат і втрат ресурсів, що використовуються у житлово-комунальному господарстві та на міському електричному транспорті (трамвай, тролейбус), вартості утримання та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

13) здійснює заходи щодо підвищення ефективності діяльності з надання послуг у сфері житлово-комунального господарства;

14) здійснює у межах своїх повноважень заходи з енергозбереження, в тому числі обладнання житлових будинків засобами обліку і регулювання споживання води та теплової енергії;

15) сприяє реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату щодо зменшення викидів парникових газів у довкілля від об'єктів теплопостачання, бере участь у реалізації положень Енергетичної стратегії України на період до 2030 року;

16) проводить моніторинг стану підготовки та проходження опалювального сезону, розрахунків підприємств житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус) за енергоносії, а також оплати населенням, юридичними особами наданих їм житлово-комунальних послуг;

17) розробляє методичні рекомендації та визначає порядок проведення моніторингу якості питної води та стану систем питного водопостачання та водовідведення, процесів підтоплення міст і селищ міського типу, готує Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні;

18) організовує в межах своїх повноважень діяльність у галузі поховання;

19) здійснює контроль у сфері благоустрою, квітково-декоративного насінництва та розсадництва;

20) забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів, що виділяються Міністерству як головному розпорядникові бюджетних коштів на виконання відповідних бюджетних програм, та здійснює внутрішній фінансовий контроль за надходженням коштів до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

21) здійснює нормативно-методичне забезпечення діяльності ідконтрольних та підзвітних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

22) вживає у межах своїх повноважень заходів до розвитку економічної конкуренції;

23) здійснює у передбачених законодавством випадках ліцензування відповідних видів господарської діяльності та контроль за дотриманням ліцензійних умов;

24) організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників сфери житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

25) здійснює відповідно до законодавства управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

26) здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом охорони праці на підприємствах, що належать до сфери його управління;

27) здійснює добір працівників центрального апарату Міністерства, організовує роботу з підвищення їх кваліфікації, формує кадровий резерв;

28) забезпечує в межах своїх повноважень виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

29) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

30) здійснює в установленому порядку міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції, вивчає, узагальнює та поширює досвід іноземних держав, бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів, залученні та координації міжнародної технічної допомоги, представляє в установленому порядку інтереси України у міжнародних організаціях;

31) забезпечує оприлюднення інформації про свою діяльність, здійснює заходи щодо налагодження діалогу Міністерства з громадськістю та створення умов для участі громадян у процесі формування та реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

32) вживає заходів до створення та розвитку інформаційних систем і ресурсів у Міністерстві;

33) провадить в межах своїх повноважень в установленному бпорядку виставкову та видавничу діяльність;

34) розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян з питань, що належать до його компетенції;

35) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Мінжитлокомунгосп має право:

1) залучати вчених, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), представників громадських організацій (за згодою) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

2) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

3) утворювати у разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи;

4) одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

5) здійснювати захист своїх прав та законних інтересів у суді.

6. Мінжитлокомунгосп під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями.

7. Мінжитлокомунгосп видає у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти Міністерства підлягають реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Мінжитлокомунгосп у разі потреби видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінжитлокомунгоспу, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

8. Мінжитлокомунгосп очолює Міністр, який призначається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України. Подання щодо кандидатур першого заступника та заступників Міністра вносить на розгляд Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністр України за пропозицією Міністра. Міністр розподіляє обов'язки між своїми заступниками. Центральними органами державного управління будівництвом і житлово-комунальним господарством також є Державний комітет комунального господарства та Державний комітет України з будівництва та архітектури (далі - Держбуд України). Вони діють на підставі положень про них, затверджених Указами Президента України відповідно від 19 серпня 2002 р. та 20 серпня 2002 р.⁵. Повноваження названих органів доцільно розкрити на прикладі Держбуду України.

Держбуд України - центральний орган виконавчої влади, що бере участь у формуванні державної житлової політики, державної науково-технічної й економічної політики в сфері містобудування, будівництва і комунального господарства, а також забезпечує проведення її в життя. Основними завданнями Держбуду України є: забезпечення проведення реформ у підвідомчих йому галузях господарства; забезпечення в них розробки та реалізації заходів щодо энерго- та ресурсозбереження; впровадження екологічно безпечних технологій; здійснення заходів щодо комплексного планування територій, поліпшенню архітектурно-планувального й інженерно-технічного рівня забудови населених пунктів, будинків і споруд; здійснення заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня будівництва і промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства і міського електротранспорту; організація роботи по стандартизації і т.д. Відповідно до покладеного на нього завданнями Держбуд України: забезпечує розробку, затвердження, видання і контроль за дотриманням державних стандартів, норм і правил; бере участь у розробці, затвердженні і реалізації містобудівної документації; здійснює координацію і нормативно-методичне забезпечення діяльності місцевих органів містобудування й архітектури, капітального будівництва, інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, бюро технічної інвентаризації й ін.; бере участь у розробці і реалізації заходів, спрямованих на проведення економічних реформ, демонополізацію, приватизаціюю у галузі, забезпечення післяприватизаційної підтримки приватизованих підприємств; видає спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що відносяться до його відання. Для успішного здійснення покладених на нього завдань і функцій Держбуду України надані досить широкі повноваження щодо організаційного забезпечення роботи. Він має право: одержувати від інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань, скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до його відання; залучати фахівців центральних і інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій за узгодженням з їх керівниками для розгляду питань, що відносяться до його компетенції, притягати до дисциплінарній відповідальності керівників підприємств, установ і організацій, що належать до його відання.

Держбуд України в межах своїх повноважень на основі й у виконання актів законодавства видає накази, організує і систематично контролює їхнє виконання; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що відносяться до його відання; розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України. Структуру Держбуду України складають Голова Держбуду України, його заступники, управління (зокрема, науково-технічного забезпечення, житлової політики, економіки житлово-комунального госпораства, підвідомчих організацій) та відділи (житлового господарства, міського електротранспорту, комунальної енергетики, благоустрою та комунального обслуговування та ін.). Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держбуду України, обговорення найбільш важливих напрямків його діяльності в ньому діє колегія в складі Голови Держбуду України (голова колегії), заступників Голови за посадою, а також інших керівників Держбуду України.

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства виконує власні функції щодо формування і реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, шляхом нормативно-правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання, координації дій органів виконавчої влади, а також регулювання господарської діяльності суб’єктів природних монополій у сфері централізованого водо,- теплопостачання та водовідведення. Інші центральні органи виконавчої влади, відповідно до покладених на них функцій, здійснюють у сфері житлово-комунального господарства контроль за діяльністю підприємств, якістю житлово-комунальних послуг, забезпечують соціальний захист населення та захист прав споживачів. Регіональні органи виконавчої влади та їх структурні підрозділи з питань житлово-комунального господарства відповідно до законів України здійснюють власні повноваження та забезпечують реалізацію на території регіону державної політики у житлово-комунальній сфері, несуть відповідальність за її наслідки. У разі делегування повноважень органами місцевого самоврядування, здійснюють управління комунальними підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги більш ніж двом територіальним громадам, встановлюють тарифи на ці послуги.

3.3 Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в сфері житлово-комунального господарства

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством на місцях покладено на відповідні управління і відділи місцевих державних адміністрацій. Так, при обласних державних адміністраціях діють управління містобудування й архітектури, управління житлово-комунального господарства й управління капітального будівництва, а в районних державних адміністраціях функцію управління забезпечують відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства. Ці органи створюються і діють відповідно до положень, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Вони здійснюють керівництво дорученими їм сферами будівництва і житлово-комунального господарства, несуть відповідальність за їхній розвиток на підвідомчій їм території, координують діяльність підприємств, установ і організацій, що відносяться до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації. Управління житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації є структурним підрозділом облдержадміністрації, що утворюється її головою. Управління підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації та Держбуду. Управління реалізує програми розвитку житлово-комунального господарства області, несе відповідальність за його стан, координує діяльність підприємств, установ та організацій галузі. Основними завданнями управління є: реалізація державної політики комплексного розвитку житлово-комунального господарства з питань водо- і теплопостачання, водовідведення, експлуатації та ремонту житла, дорожнього і зеленого господарства, благоустрою території міст і селищ міського типу, надання ритуальних, готельних та інших послуг, виконання ремонтно-будівельних робіт для населення, соціально-побутових і виробничих споживачів усіх форм власності, а також проведення державної політики, спрямованої на розвиток міського електротранспорту; участь у розробленні проектів програм соціально-економічного розвитку області, цільових програм, метою яких є підвищення рівня забезпеченості населення, соціальної та виробничої сфери в усіх видах житлово-комунальних послуг, поліпшення їх якості, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, а також участь у розробленні містобудівної документації; облік споживання житлово-комунальних послуг; участь у формуванні цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; реалізація економічної реформи у житлово-комунальному господарстві та міському електротранспорті; проведення інвестиційної політики у процесі проектування, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів житлово-комунального господарства, здійснення контролю за їх будівництвом. Регіональні управління відповідно до покладених на них завдань:

1) беруть участь у формуванні державної житлової політики, а також науково-технічної та економічної політики у житлово-комунальній сфері та забезпечують її реалізацію;

2) готують і подають в установленому порядку пропозиції щодо: комплексного розвитку житлово-комунального господарства області з метою якнайповнішого задоволення потреб населення, соціальної та виробничої сфери в усіх видах житлово-комунальних послуг; вдосконалення структури управління житлово-комунальним господарством області, розташування, спеціалізації та розвитку підприємств, організацій, об'єктів житлово-комунального господарства усіх форм власності та міського електротранспорту; поглиблення економічної реформи у житлово-комунальному господарстві області; розміщення виробництва продукції для потреб житлово-комунального господарства області; здійснення житлової реформи, проведення організаційної та методичної роботи, пов'язаної з приватизацією житлового фонду, реєстрацією та інвентаризацією житлового фонду, інженерних мереж та об'єктів житлово-комунального господарства області; вдосконалення системи соціального захисту населення, порядку надання субсидій для відшкодування витрат в оплаті житлово-комунальних послуг; передачі або продажу підприємств та об'єктів житлово-комунального господарства, які мають важливе значення для надання житлово-комунальних послуг населенню; вдосконалення управління майном підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства та міського електротранспорту;

3) беруть участь у розробленні проектів благоустрою територій міст і селищ міського типу;

4) розробляють заходи, спрямовані на забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства області в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і ліквідації їх наслідків;

5) контролюють хід виконання рішень органів виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та міського електротранспорту; 6) здійснюють в межах своєї компетенції контроль за станом експлуатації та утримання житлового фонду і об'єктів комунального господарства усіх форм власності;

7) вживають заходів для оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії згідно з державними та регіональними програмами;

8) аналізують рівень цін і тарифів на продукцію, роботи й послуги житлово-комунального господарства та проїзд у міському електротранспорті, готують пропозиції щодо їх удосконалення;

9) координують роботу підприємств житлово-комунального господарства та міського електротранспорту;

10) беруть участь у складанні балансів фінансових і трудових ресурсів житлово-комунального господарства, розробленні проекту бюджету області;

11) сприяють розвиткові підприємництва та конкуренції, демонополізації виробництва у житлово-комунальній сфері та міському електротранспорті;

12) вносять пропозиції до проектів місцевих програм приватизації майна підприємств житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності;

13) сприяють розвиткові зовнішньоекономічної діяльності підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства, а також міського електротранспорту;

14) вживають заходів до прискорення передачі об'єктів житлово-комунального господарства, що перебувають у повному господарському віданні або в оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій у комунальну власність;

15) здійснюють контроль за дотриманням законодавства в частині надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг;

16) проводять інвестиційну політику у процесі проектування, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів житлово-комунального господарства, здійснюють контроль за їх будівництвом, беруть участь у розробленні проектів благоустрою територій міст і селищ міського типу;

17) реалізують разом з відповідними органами державну політику з питань охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, санітарного стану населених пунктів, якості питної води, поліпшення технічного і технологічного стану систем водопостачання та водовідведення, запобігання підтопленню міст і селищ міського типу, ліквідації його наслідків;

18) проводять організаційну та методичну роботу, спрямовану на реалізацію державної політики з питань праці та заробітної плати, соціального захисту працівників житлово-комунального господарства та міського електротранспорту;

19) сприяють формуванню та розвиткові комунальної служби у сільській місцевості;

20) здійснюють контроль за організацією та якістю обслуговування населення;

21) вживають заходів для поліпшення умов охорони праці на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства та міського електротранспорту;

22) сприяють розвиткові галузевої науки, проведенню науково-технічних досліджень з метою підвищення рівня технології виробництва та якості житлово-комунальних послуг;

23) організовують разом з місцевими органами Держстандарту здійснення заходів, спрямованих на дотримання єдиної системи вимірювань, стандартизації та сертифікації продукції, робіт і житлово-комунальних послуг, а також нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів, метрологічних норм і правил;

24) проводять підготовку та перепідготовку робітничих кадрів для потреб житлово-комунального господарства;

25) вносять у встановленому порядку пропозиції про вдосконалення системи обліку, звітності та державної статистики у сфері житлово-комунального господарства та міського електротранспорту. Управління житлово-комунальною сферою на рівні району здійснюється відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної державної адміністрації, що є її структурним підрозділом, підзвітним і підконтрольним голові цієї адміністрації, а також управлінню житлово-комунального господарства обласної держадміністрації. Основними завданнями відділу у сфері житлово-комунального господарства є: забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства на території району; забезпечення організації обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, надання ритуальних, готельних та інших послуг, виконання ремонтно-будівельних робіт на замовлення населення; підготовка пропозицій щодо формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, а також норм їх споживання, здійснення контролю за їх додержанням. У сфері житлово-комунального господарства районні відділи відповідно до покладених на них завдань:

1) беруть участь у реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, готують пропозиції до програм соціально-економічного розвитку та проекту бюджету району;

2) координують роботу, пов'язану з наданням населенню району житлово-комунальних послуг підприємствами - надавачами цих послуг незалежно від форми власності;

3) розробляють систему заходів для забезпечення стабільної роботи житлово-комунального господарства району в умовах надзвичайної ситуації і ліквідації її наслідків;

4) здійснюють в межах своєї компетенції контроль за станом експлуатації та утримання житлового фонду і об'єктів комунального господарства незалежно від форми власності;

5) вживають заходів до оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії згідно із загальнодержавними та регіональними програмами;

6) аналізують рівень цін і тарифів на продукцію, роботи і послуги житлово-комунального господарства та у разі потреби готують пропозиції щодо їх змін в установленому законодавством порядку;

7) розробляють пропозиції до проектів місцевих програм приватизації підприємств житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності;

8) сприяють прискоренню передачі об'єктів відомчого житлового фонду та комунального господарства у власність територіальних громад;

9) сприяють проведенню ефективної інвестиційної політики під час проектування, будівництва нових та реконструкції діючих об'єктів житлово-комунального господарства, здійснюють контроль за їх будівництвом, беруть участь у розробленні проектів благоустрою територій населених пунктів;

10) здійснюють відповідно до законодавства контроль за організацією та якістю обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово - комунального господарства;

11) вживають заходів до поліпшення умов охорони праці на підприємствах, в установах та організаціях житлово-комунального господарства на території району.

Управління житлово-комунальною сферою на рівні району м. Севастополь здійснюється відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства районної у місті Севастополі державної адміністрації є її структурним підрозділом, підзвітним і підконтрольним голові цієї адміністрації, управлінню житлово-комунального та водного господарства Севастопольської міської держадміністрації. Основними завданнями відділу у сфері житлово-комунального господарства є: забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства на території району; забезпечення організації обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, надання ритуальних, готельних та інших послуг, виконання ремонтно-будівельних робіт на замовлення населення; підготовка пропозицій щодо формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, а також норм їх споживання, здійснення контролю за їх додержанням. У сфері житлово-комунального господарства районні відділи у м. Севастополі відділи відповідно до покладених на них завдань

1) беруть участь у реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, готують пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку та проекту бюджету району;

2) координують роботу, пов'язану з наданням населенню району житлово-комунальних послуг підприємствами - надавачами цих послуг незалежно від форми власності

3) розробляють систему заходів для забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства району в умовах надзвичайної ситуації і ліквідації її наслідків;

4) здійснюють в межах своєї компетенції контроль за станом експлуатації та утримання житлового фонду і об'єктів комунального господарства незалежно від форми власності;

5) вживають заходів до оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання води і теплової енергії згідно із загальнодержавними та регіональними програмами;

6) аналізують рівень цін і тарифів на продукцію, роботи і послуги житлово-комунального господарства та у разі потреби готують пропозиції щодо їх зміни в установленому законодавством порядку;

7) розробляють пропозиції до проектів місцевих програм приватизації підприємств житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності;

8) сприяють прискоренню передачі об'єктів відомчого житлового фонду та комунального господарства у власність територіальних громад;

9) сприяють проведенню ефективної інвестиційної політики під час проектування, будівництва нових та реконструкції діючих об'єктів житлово-комунального господарства, здійснюють контроль за їх будівництвом, беруть участь у розробленні проектів благоустрою територій населених пунктів району;

10) здійснюють відповідно до законодавства контроль за організацією та якістю обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства; 11) сприяють реалізації заходів щодо поліпшення умов охорони праці на підприємствах, в установах та організаціях житлово-комунального господарства на території району.

3.4 Повноваження органів місцевого самоврядування в цій сфері

Реформування будівельного комплексу й житлово-комунального господарства потребує не тільки координації зусиль багатьох міністерств і відомств, а й перенесення центра ваги реалізації проблем на місця. У зв'язку з цим, великого значення набуває діяльність органів місцевого самоврядування, які мають значні повноваження в галузі житлово-комунального господарства й будівництва. Органи місцевого самоврядування, у межах власних повноважень та у спосіб, передбачений законами України, забезпечують управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності територіальних громад, їх належне утримання та ефективну експлуатацію, необхідний рівень та якість житлово-комунальних послуг, соціальний захист малозабезпечених верств населення, встановлюють тарифи на проїзд у міськелектротранспорті, житлово-комунальні послуги, що надаються підприємствами комунальної власності, для всіх споживачів та виключно для населення у разі, якщо послуги надаються підприємствами не комунальної власності. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування мають такі власні (самоврядні) повноваження в галузі житлово-комунального господарства: управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; облік громадян, які відповідно до законодавства мають потребу в житлі, організація благоустрою населених пунктів тощо.

Поряд із власними повноваженнями органи місцевого самоврядування мають і делеговані їм повноваження в галузі житлово-комунального господарства. Серед основних із них слід назвати: здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних і комунальних організацій; облік і реєстрація згідно із законом об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. До повноважень органів місцевого самоврядування в установленому порядку має належати: - регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, що надаються суб'єктами, які не займають монопольне становище на відповідних ринках; - регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, що надаються суб'єктами, які займають монопольне становище на відповідних ринках, якщо обсяги виробництва не перевищують межу, встановлену відповідним органом державного регулювання; - визначення пріоритетних інвестиційних проектів місцевого значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або відповідного місцевого бюджету.

Підприємства, організації всіх форм власності та їх об'єднання, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, забезпечують, виключно на договірних засадах, всіх споживачів, у тому числі бюджетні установи і організації, казенні підприємства якісними послугами та у необхідних обсягах. Розмежування та впорядкування повноважень, завдань та обов’язків у сфері житлово-комунального господарства центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій – виробників, постачальників, виконавців, а також споживачів житлово-комунальних послуг потребує внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів. Ефективне управління об’єктами житлово-комунального господарства на місцевому рівні потребує розроблення інвестиційних та виробничих програм, запровадження моніторингу діяльності підприємств, що дасть можливість органам місцевого самоврядування реалізувати власні повноваження щодо забезпечення населення якісними житлово-комунальними послугами.

Розділ ІV. Форми та методи управління в сфері житлово-комунального господарства

4.1 Форми управління в сфері житлово-комунального господарства

Основною формою управління та утримання житлового фонду стають об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Прийнятими організаційно-правовими формами управління житлово-комунальним господарством є:

• об’єднання власників житла у різні групи з метою вибору обслуговуючих підприємств на конкурсних засадах;

• розвиток і застосування делегованого управління (концесій, оренди);

• стимулювання якості надання послуг і зниження їх вартості через підвищення конкуренції серед надавачів цих послуг;

• запровадження системи договірно-правових відносин.

Такі спеціальні форми управління житлово-комунальним господарством виправдані практикою, вони широко застосовуються у зарубіжних державах і довели свою ефективність, тому повинні застосовуватись і в нашій державі. Створення нових організаційно-правових форм та методів управління в житлово-комунальній сфері повинно базуватись на законах України та враховувати інтереси споживача, насамперед населення, територіальної громади в цілому, як власника комунального майна, підприємств, організацій та їх об’єднань різних форм власності, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

4.2 Загальні та спеціальні методи управління в даній сфері

В діяльності по здійсненню управління сферами, що аналізуються, в нинішніх умовах господарювання відповідні органи реалізують свої функції переважно шляхом координаційних, дозвільних, контрольно-наглядових методів управління. Слід ураховувати також те, що в управлінні будівництвом і житлово-комунальним господарством переплітаються інтереси не тільки органів, які безпосередньо вирішують ці питання, а й інших, оскільки всі органи державного управління, органи місцевого самоврядування, господарюючі та інші суб'єкти ведуть будівельні роботи, а житлово-комунальне господарство здебільшого передано в підпорядкування місцевим ланкам виконавчої системи та системи самоуправління. Управління житлово-комунальним господарством можна віднести до міжгалузевого управління. На відміну від галузевого (лінійного) управління, що представляє собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань. Тому серед основних форм та методів управління житлово-комунальною сферою особливо в сучасний період поряд із методами субординації та підпорядкування пріоритетне місце належить методам диспозитивним, а саме договірним. Ключовою проблемою управління на етапі реформування житлово-комунального господарства є запровадження системи договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих суб'єктів різних організаційно-правових форм. З метою підвищення ефективності управління та розвитку у сфері природних монополій (централізоване водо,- теплопостачання та водовідведення) органи місцевого самоврядування самостійно обирають одну з наступних схем управління комунальним майном та житлово-комунальними підприємствами - суб’єктами природних монополій: - схема безпосереднього керівництва (існуюча) - базується на постійному керівництві підприємством комунальної власності через укладення контракту з керівником, передбачає повну відповідальність органів місцевого самоврядування за експлуатацію, обслуговування, фінансування, інвестування реконструкції та розвитку підприємства тощо;

- схема делегованого управління (рекомендована) - базується на розподілі відповідальності згідно з договорами (контрактами) на управління, оренду, цілісного майнового комплексу або договору концесії на 20 – 25 років;

- Шляхи реалізації схеми делегованого управління:

- підготовка водо-, теплопостачальних підприємств до корпоратизації та приватизації, відокремлення та приватизація непрофільних підрозділів;

- удосконалення управління та структури підприємств, реалізація надлишкового майна;

- утворення керуючих компаній, які отримують в довірче управління всі основні фонди та об’єкти комунального господарства, при цьому виконкоми зберігають за собою право контролю за діяльністю керуючих компаній;

- утворення акціонерних товариств – керуючих компаній, до уставного фонду яких входять всі комунальні об’єкти (за виключенням майна, що не підлягає приватизації);

- утворення акціонерних товариств (“Облводоканал”, “Облтеплоенерго”) на базі комунального майна міст та селищ області згідно рішень місцевих рад (за виключенням майна, що не підлягає приватизації). Кількість голосів кожного міста, селища та дивідендів пропорційна вартості майна, що передана до уставного фонду;

- утворення обласних холдингових компаній “Облводоканал”, “Облтеплокомуненерго”, що об’єднують в собі керуючі компанії або безпосередньо підприємства, які надають комунальні послуги;

Ці кроки дозволяють залучити інвестиції в галузь, у т.ч. прямі іноземні інвестиції, для фінансування програм розвитку, реконструкції, технічного переобладнання, впровадження енергозберігаючих технологій тощо. У державному управлінні житлово-комунальним господарством також широко застосовується метод контролю. Контроль за технічним станом житлового фонду й об'єктів комунального призначення здійснюють посадові особи управлінь і відділів житлово-комунального господарства місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони мають право: проводити обстеження й перевірки підконтрольних об'єктів; давати приписи власникам і користувачам про усунення виявлених порушень; вносити пропозиції щодо притягнення винних до адміністративної відповідальності тощо.

З метою посилення контролю за технічним станом міського електротранспорту в Держбуді України створено та діють Головна державна технічна інспекція, а також державні регіональні технічні інспекції у містах. Здійснюючи постійний державний контроль за технічним станом міськелектротранспорту, посадові особи цих інспекцій мають право застосовувати як адміністративно-попереджувальні заходи, так і заходи адміністративного припинення. Контроль також здійснюється за якістю обслуговування населення, за виконанням підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, а також громадянами нормативних актів з питань утримання та ремонту житлового фонду, експлуатації комунальних об'єктів, благоустрою територій міст і селищ міського типу, за дотриманням умов угод між власниками об'єктів житлово-комунального господарства, виробниками і споживачами послуг. Нагляд здійснюється за впровадженням і дотриманням стандартів, метрологічних норм і правил, за станом державного, комунального і приватного житлових фондів, а також комунальних об'єктів, за виконанням технологічних процесів, що забезпечують екологічну безпеку населення, повинні здійснювати як органи місцевого самоврядування, так і Державна житлова інспекція з нагляду і контролю за використанням та утриманням житлового фонду і об'єктів комунального призначення, яку необхідно створити.

Розділ V. Адміністративно-правова відповідальність за правопорушення в сфері управління житлово-комунальним господарством

Адміністративна відповідальність у галузі будівництва настає за: недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування та будівництва (ст. 96 КпАП); порушення законодавства під час планування й забудови територій (ст. 96^і КпАП); самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КпАП). Справи про адміністративні правопорушення розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю й адміністративні комісії. Суб'єктами адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі будівництва можуть бути як громадяни, так і посадові особи. Крім них, згідно із Законом України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14 жовтня 1994 р.¹ відповідальність у цій галузі несуть також юридичні особи.

Справи про правопорушення в галузі будівництва й у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративні комісії.

Адміністративно-правова відповідальність за правопорушення у сфері ЖКГ встановлюється Главою 11 Кодексу про адміністративні правопорушення, що має назву «Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою». Зокрема у галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КпАП настає за порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками й жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151). Адміністративними правопорушеннями визнають також порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154). Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, органи Міністерства екології та природних ресурсів України.

Висновки

Житлово-комунальне господарство як об’єкт управління є складною комплексною галуззю економіки держави, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу. Крім того встановлено, що житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. Ці та інші особливості цієї галузі обумовлюють специфіку методів та характеру державного управління. Пріоритетним серед загальних методів державного управління в цій сфері в умовах ринкової економіки має бути застосування методів координаційних, дозвільних і контрольно-наглядових. Це обумовлено ще й тим, що управління у сфері житлово-комунального господарства відносять до міжгалузевого управління, яке здійснюється органами державного управління, наділеними міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань. Відповідно методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань. Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень. Розмежування та впорядкування повноважень, завдань та обов’язків у сфері житлово-комунального господарства центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій – виробників, постачальників, виконавців, а також споживачів житлово-комунальних послуг потребує внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів.

Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму. Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико-прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності. При переході до ринкових економічних відносин наявна структура управління не відповідає сучасним вимогам розвитку населених пунктів: вона є архаїчною, за принципом побудови громіздкою, орієнтованою на дотаційні схеми фінансування. Базові підприємства позбавлені самостійності, що негативно впливає на підвищення ефективності їх діяльності й вишукування прогресивних форм господарювання. Тому державна політика повинна бути спрямована на формування ринкових механізмів розвитку житлово-комунального господарства, зокрема на проведення демонополізації, формування конкурентного середовища у житлово-комунальному комплексі, розвиток нових форм і механізмів договірних відносин у системі надання комунальних послуг та запровадження холдингової форми управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства.

На сьогодні важливим напрямом реформи житлово-комунального господарства повинна стати демонополізація галузі, створення конкурентного середовища в системі управління та обслуговування житлово-комунальної сфери, що дозволить власникам житла і об'єктів комунального призначення вибирати того чи іншого суб’єкта управління, який зможе забезпечити необхідний рівень обсягів і якості робіт та послуг за найнижчими цінами.

Список використаної літератури

Нормативні акти органів державної влади

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

2. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 ) в редакції від 01.01.2008.

3. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190 ) в редакції від 01.01.2008.

4. Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2007 роки.

5. Кодекс про адміністративні правопорушення, Київ, «Форум», 2006 р. з наступними змінами і доповненнями.

6. Положення «Про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України» затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року.

7. Положення «Про Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства» затверджене указом Президента України від 19 серпня 2002 р.

8. Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року N 1324/2007.

Навчальні посібники і монографічні видання

1. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.

2. Адміністративне право України за редакцією Битяка Ю. П., «Юрінком Інтер», Київ 2005 р.

3. «Управління житлово-комунальним господарством у процесі ринкової трансформації економіки України», АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління ОЛІЙНИК Н. І.

4. «УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ УКРАЇНИ» А.П. Скорик, магістр, Одес. нац. політехн. ун-ту, «Труды Одесского политехнического университета», 2004, вип. 2(22)1УДК 332.87А.П.

5. Административное право зарубежных стран: Учебное пособие - Козырина А.Н., Москва