План

Вступ

1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство

2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості

2.1 Умови укладення мирової угоди у справах про банкрутство

2.2 Порядок укладення мирової угоди у справах про банкрутство

3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми наукової роботи обумовлена не тільки зростанням інтересів теоретиків, але і тим, що в сучасний період кількість випадків завершення проваджень у справі про неспроможність укладення мирової угоди доволі значна та має тенденції до зростання. Господарське законодавство сьогодні є однією за найдинамічніших галузей права в Україні і в світі. Але процес ускладнюється нечіткістю та неузгодженістю окремих важливих питань, спірністю окремих тверджень. Тому комплексний науковий аналіз проблем, що стосуються укладення та реалізації мирової угоди набуває особливої значущості, а його результати можуть сприяти пошуку оптимальних концептуальних основ подальшого удосконалення вітчизняного законодавства про банкрутство.

Об’єктом дослідження курсової роботи є господарське законодавство України, що регулює інститут мирової угоди як спосіб врегулювання спору у справах про банкрутство.

Предметом дослідження є мирова угода у справі про банкрутство.

Метою роботи є дослідити історичні аспекти виникнення та розвитку інституту мирової угоди взагалі та самої процедури розгляду в суді і укладення у справах про банкрутство.

Мета роботи реалізується шляхом з’ясування таких аспектів: дослідження історичних фактів про використання мирової угоди в минулому, з’ясування умов укладення мирової угоди; визначити основні процесуальні особливості розгляду мирової угоди у господарському суді; з’ясування особливостей відстрочення чи розстрочення, а також прощення (списання) боргів при укладенні мирової угоди у процедурі банкрутства.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

1. Теоретичні засади і нормативно-правове закріплення процедури укладення мирової угоди у справах про банкрутство

Мирова угода у даній курсовій роботі розглядається як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами.¹ Інститут неспроможності є важливою складовою держави з ринковою системою економіки. Актуальність обраної теми дослідження також обумовлюється тим, що з приходом на український ринок іноземних підприємств, вони вимагатимуть адекватного законодавства, у першу чергу, що регулює вирішення проблем заборгованості та банкрутства.

Мирова угода у господарському процесі вважається однією з процедур, що застосовуються до боржника при вирішення спорів у справах про банкрутство. Ця процедура часто називається найбільш вигідною та безболісною для боржника, оскільки являє собою домовленість між ним та кредиторами про відстрочку або розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення), при цьому не призводить до втрати контролю над підприємством керівником.²

Мирова угода в господарському процесі вважається новелою для нашого законодавства, проте такий інститут досліджувався ще раніше у юридичній літературі. Мирова угода як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами, розглядалася в працях відомих та авторитетних дореволюційних вчених: С. В. Завадського, В. М. Свідерського, Л. Кассо, К. І. Малишева, О. М. Трайніна, Г. Ф. Шершеневича та ін..³ У радянські часи проблема мирової угоди стала центральною в наукових пошуках учених 1920-1930-х рр. та окремих учених сучасності, які зверталися до досвіду країн Заходу⁴, після чого даний правовий інститут канув у лету у зв'язку зі скасуванням приватної власності, впровадженням адміністративно-командної системи, яка повністю усунула підприємництво, а відповідно звела нанівець можливість існування процедури банкрутства.

Другого дихання інститут банкрутства, а разом із ним інститут мирової угоди, отримали в сучасну добу у зв'язку із ламанням старих стереотипів управління економікою, появою нових форм господарювання, реформуванням господарського законодавства. Результатом теоретичних розвідок та генезису системи національного законодавства стало розширення відповідних правових норм про мирову угоду в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статей 1, 4, розділ IV), на що певною мірою вплинули положення ст. 50 Модельного закону міжпарламентської асамблеї держав - учасниць СНД про неспроможність (банкрутство) від 6 грудня 1997 р..⁵ У теоретичному аспекті слід виділити праці Р. Г. Афанасьєва, В. В. Джуня, А. Г. Бобкової, З. Ф. Татькової, Н. Г. Коломієць та ін.].⁶

Згідно сучасного українського законодавства про банкрутство, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.⁷ Аналогічне визначення міститься і в Постанові НБУ “Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків” від 9 жовтня 2000 р. № 395.

Мирова угода – це також судова процедура, що застосовується у межах відкритого провадження у справах про банкрутство, а також може виступати засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації. Судова процедура це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неплатоспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності чи ліквідації.⁸

Завдяки судовим процедурам вирішується головна задача – відновлення господарюючого суб’єкта. У процедурах використовуються спеціальні механізми та інструменти відносин неплатоспроможності.

Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.⁹

Поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основних значення:

1 – назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором і боржником;

2 – результат даної процедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодо уступок з боку кредиторів.

Мирова угода у провадженні у справах про банкрутство за своїм змістом є засобом отримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашення заборгованості. Вона відновлює функціонування боржника як самостійного і повноправного учасника цивільного обороту, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.

У процесуальному аспекті мирова угода розглядається як засіб впливу на динаміку судового розгляду справи, оскільки затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами, є підставою для припинення провадження у справі.¹⁰ Б. Поляков звертає увагу на універсальність мирової угоди у справі про банкрутство, оскільки вона не має самостійного значення, і має місце в інших судових процедурах.¹¹

В.Джунь вважає мирову угоду у справах про банкрутство особливим варіантом процедури санації, механізм якого визначений і більш детально регламентований у розділі IV Закону.¹²

Мирову угоду можна назвати одним з найдієвіших способів фінансового оздоровлення підприємства. Умови прощення та/або розстрочення чи відстрочення боргів, реструктуризація підприємства та інші способи виведення боржника зі скрутного становища, які можуть бути прописані в угоді, призводять до пошуку компромісу між кредиторами та боржником. А домовленість між сторонами у справі про банкрутство, в свою чергу, сприяє розвитку ринкових відносин та уникненню ліквідації підприємства-боржника.¹³

На відміну від інших процедур (санації, ліквідації чи розпорядження майном) мирова угода має універсальний характер. Вона не має самостійного значення і проявляється в інших судових процедурах. Вважається, що мирова угода є досить привабливою саме для боржника, оскільки реалізація умов мирової угоди відбувається без контролю комітету кредиторів та господарського суду. Боржник може продовжувати свою діяльність, його керівництво не звільняється та немає необхідності звітувати перед кредиторами та судом. ¹⁴

Іншими словами, якщо учасники хочуть вирішити питання погашення боргу, то вони можуть використовувати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура ставить своєю задачею досягнення згоди між кредиторами та боржником по врегулюванню боргу і відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Сторони узгоджують умови мирової угоди – відстрочку (розстрочку) чи прощення боргу шляхом складання спеціального документа. Поряд з обов’язковими умовами мирова угода має на меті використовувати такі заходи по фінансовому оздоровленню боржника як обмін боргів на акції, виконання зобов’язань третіми особами тощо. Мирова угода - це така ж сама реабілітаційна процедура як і санація, але з меншою ефективністю, оскільки реалізація умов мирової угоди виконується уже поза контролем комітету кредиторів і господарського суду. У той же час мирова угода більш вигідна боржнику, ніж санація, так як він не втрачає контроль над суб’єктом господарювання. Підписання мирової угоди має результатом припинення провадження у справі про банкрутство.¹⁵

У перші роки застосування нової редакції Закону процедура мирової угоди отримала широке використання, проте у подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася. Аналізуючи причини такого зменшення Н. Барабашова підтверджує те, що власник і органи управління боржника після укладення мирової угоди зберігають свій статус, а кредитори фактично втрачають контроль над боржником і лише виникнення надзвичайних обставин дає їм підстави вимагати захисту у суді своїх інтересів. Через це для кредиторів більш привабливою є процедура санації.¹⁶

Особливі суперечки серед фахівців викликає зміст мирової угоди, тобто саме вимоги, що включаються до мирової угоди. Також певні розбіжності виникають у практиці та теорії застосування законодавства про мирову угоду у справах про банкрутство.

Згідно ч. 2 ст. 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство. Проте, практика Вищого господарського суду України показує, що судді не в повному обсязі погоджуються із законодавцем в цьому питанні.

Так, в Постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 року у справі № Б-25/12-04 встановлено, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів.

Отже, з практики Вищого господарського суду України щодо укладення мирової угоди, вбачається, що в процедурі розпорядження майном мирова угода укладається та затверджується на завершальному етапі: коли суд визнає вимоги кредиторів і затвердить реєстр вимог; коли кредитори проведуть перші загальні збори і виберуть комітет кредиторів.

Варто звернути особливу увагу на види вимог, що можуть підлягати та не підлягають прощенню при укладенні мирової угоди: страхові внески та податки.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Оскільки мирова угода укладається щодо вимог, забезпечених заставою, другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, передбачених у ст. 31 Закону про банкрутство, то мирова угода не укладається щодо:

• виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, включаючи відшкодування кредиту, отриманого з такою метою;

• витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

• витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, включаючи витрати на роботу ліквідаційної комісії, оплату праці арбітражних керуючих, витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

• оплати державного мита, на публікацію будь-яких оголошень у справі про банкрутство;

• проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду. ¹⁷

Однією з переваг мирової угоди є те, що у випадку, якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочення або ж прощення (списання) боргів або їх частини, орган податкового стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог по податках, зборам (обов'язковим платежам) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому, податковий борг, який виник в строк, що передує трьом повним календарним рокам до дати подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, вважається безнадійним і списується, а податкові зобов'язання і податковий борг, які виникли в строк впродовж трьох останніх перед днем подачі заяви про порушення справи про банкрутство календарних років, підлягають розстроченню, відстроченню або списуються на умовах мирової угоди. Це твердження закріплене в Наказі ДПА України № 600 від 21.11.2000 року.

Крім того, прощенню (списанню) і розстрочці (відстроченню) підлягають всі види пені, штрафних і фінансових санкцій, які зараховуються до бюджетів всіх рівнів, а також плата за наданий податковий кредит. Достатньо багатою є практика Вищого господарського суду України щодо списання боргів при укладенні мирової угоди.¹⁸

Наприклад, Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 року у справі №6/154 було встановлено наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які виразили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

У цій справі орган державної податкової інспекції заперечував проти укладення мирової угоди і посилався на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише з податкових зобов'язань, а з інших вимог кредиторів третьої черги списання не передбачено.

Колегія суддів відзначила, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.

Судом встановлено, що Закон передбачає певні виключення із загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону, як для кредиторів інших черг.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство коли умови мирової угоди, укладеного згідно з правилами ст. 35 цього Закону, передбачають розстрочку, відстрочення або прощення (списання) боргів або їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

До того ж, презюмується згода зазначених вище органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потрібні. Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2005 року у справі №6/95 також підтверджується, що відмова керівника податкового органу підписати мирову угоду, яка відповідає вимогам статей Закону про банкрутство, не може бути підставою для відмови в затвердженні мирової угоди господарським судом. В той же час такі умови мирової угоди є обов'язковими для податкового кредитора.

З наведених вище постанов Вищого господарського суду України можна зробити висновки, що ч. 2 ст. 36 Закону про банкрутство слід трактувати наступним чином: податковому органу повинен бути наданий екземпляр для підписання мирової угоди. У випадку, якщо керівник податкового органу не підписує мирову угоду (або ж не повертає підписаний екземпляр) протягом розумного терміну, мирова угода подається на затвердження до господарського суду без підпису керівника податкового органу.

Дослідники стверджують, що мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов’язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов’язанням з метою врегулювання такого спору.¹⁹ Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода – це спосіб вирішення судового спору “миром”, сприяння застосуванню механізму відновлення платоспроможності боржника без винесення судового рішення.

2. Особливості укладення мирової угоди у справах про банкрутство відповіно до законодавства України: основні стадії та процесуальні особливості

Мирова угода є одним із традиційних засобів врегулювання конфліктних ситуацій у цивільних правовідносинах. Як юридичний інструмент мирова угода використовується у цивільному і господарському процесах, у провадженні справ про банкрутство, третейському розгляді. Укладення її можливе у виконавчому провадженні, а також у межах нотаріального провадження. У зв’язку з цим сукупність норм, що регулюють укладення мирової угоди, є міжгалузевим правовим інститутом, який охоплює як процесуально-процедурні, так і матеріальні норми цивільного права.²⁰

Чинне законодавство України передбачає можливість укладення мирової угоди в межах врегулювання не тільки питань щодо учасників цивільного обороту, а і публічно-правових відносин. Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість укладення мирової угода у спорах, що виникають з публічних правовідносин згідно з статтею 262.

Мирова угода у позовному провадженні господарського процесу є договором сторін про припинення розгляду справи в господарському суді на визначених та погоджених ними умовах. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії господарського провадження, включаючи стадію виконавчого провадження.

2.1 Умови укладення мирової угоди у справах про банкрутство

Перш за все варто зазначити, що у кожному випадку умови мирової угоди затверджуються ухвалою суду, є обов’язковими для сторін, які її уклали, і повинні виконуватися ними належним чином. Умови укладення мирової угоди повинні бути справедливими та не суперечити вимогам законодавства України. Проте, як свідчить практика, доволі часто як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин одна із сторін мирової угоди (боржник) не виконує своїх зобов’язань за цією угодою, чим порушує права другої сторони (кредитора) на отримання належного виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом є такою, що не може бути виконана відповідно до її умов, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.²¹

Зміст мирової угоди визначається характером досягнутих домовленостей між боржником і кредиторами, в окремих випадках - і третіми особами. Зміст МУ включає істотні умови, тобто такі, що обов’язково матимуть відображення в угоді. Такими умовами Закон визначає положення про розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника, відстрочку чи розстрочку або прощення боргів чи їх частини. Крім істотних, МУ може містити додаткові умови, зокрема щодо обміну вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права.

Закон передбачає можливість виконання зобов’язань боржника перед кредиторами третіми особами. Такими третіми особами можуть бути будь-які учасники цивільного обороту, у тому числі ті, які мають з боржником цивільно-правові відносини. Треті особи можуть приймати на себе права та обов’язки у відповідності з умовами мирової угоди. Вони беруть участь у погашенні боргів, зокрема, шляхом поручительства чи гарантії виконання боржником зобов’язань за МУ. У більшості випадків, беручи участь в укладенні МУ, треті особи переслідують власні цілі, наприклад отримання можливості участі в діяльності боржника чи збереження договірних відносин з боржником, який є постачальником сировини третій особі.

Законом передбачена, також можливість внесення до мирової угоди умов про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать Закону. Доцільно було б конкретизувати вказану норму та зазначити можливі способи задоволення вимог кредиторів, зокрема про припинення зобов’язань боржника шляхом надання відступного, новації зобов’язань.

На думку Полякова, мирова угода має бути комплексним договором, у якому переплітаються інтереси всіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власників, інвесторів та ін. У такій угоді зобов’язання між учасниками повинні бути чітко регламентовані для запобігання додатковим спорам.²²

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону. У разі, коли умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

У частині 3 ст. 36 йдеться про умови для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги. Щодо цього пункту є ряд роз’яснень Верхрвного суду України.

Якщо умови МУ передбачаються перерозподіл корпоративних прав, вона повинна також узгоджуватися з учасниками (акціонерами).²³

У МУ не можуть вирішуватися питання набуття інвестором права власності на майно боржника, оскільки це питання повинно вирішуватися у плані санації. До того ж Законом не передбачено можливості переходу права власності на це майно до третьої особи. У випадку якщо статут підприємства передбачає обмеження щодо суми угод, які можуть укладатися керівником, то при перевищенні цієї суми вартістю відчужуваного майна план санації та МУ в частині відчудження майна повинні затверджуватися також загальними зборами підприємства. ²⁴

Виходячи зі змісту положень закону (ст.35, 36) МУ угода може бути укладена лише до вимог, які включені до реєстру вимог кредиторів. Укладення МУ щодо вимог, які виникли під час процедури банкрутства, а також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому у зв’язку з укладення МУ, є порушенням ст.. 78 ГПК, ст.. 35, 36 Закону, а також прав і обов’язків кредиторів, які не брали участі у справі та в укладенні МУ, якою , однак, вирішено питання, що безпосередньо стосуються їх прав та інтересів. Отже, умови МУ, які передбачають порядок погашення (списання) вимог кредиторів, розмір яких не встановлений або які можуть бути заявлені до боржника в майбутньому, не відповідають положенням Закону. ²⁵

Коли умови МУ передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів на умовах такої МУ з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до ГС, визнається безнадійним і списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх календарних років, перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до ГС, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах МУ.

Зазначену МУ підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.²⁶

Мирова угода має містити положення про: 1) розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; 2) відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Крім цього, мирова угода може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Не може бути підставою для відмови у затвердженні МУ віднесення витрат на оплату роботи арбітражного керуючого до першої черги задоволення вимого кредиторів.²⁷

Згідно зі ст.. 37 Закону МУ набирає чинності з дня її затвердження ГС і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступної черг; одностороння відмова від МУ не допускається; МУ може містити умови про виконання зобов’язань боржника третіми особами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що корпорація ІСД (боржник) вживала заходів до укладення з ДК «Укртрансгаз» окремого договору, як це передбачено умовами МУ, з метою задоволення кредиторських вимог шляхом передачі позивачу у власність акцій українських підприємств. Проте позивач фактично ухилився від урегулювання питань кредиторської заборгованості у спосіб, визначений мировою угодою.

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦКУ кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання, звичаїв ділового обороту. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.4 ст. 612 ЦКУ). За цих обставин слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності законних підстав для задоволення позову про стягнення з боржника збитків у зв’язку з тим, що виконання МУ втратило інтерес для позивача.²⁸

2.2 Порядок укладення мирової угоди у справах про банкрутство

Порядок укладення мирової угоди, її розгляд у господарському суді та наслідки невиконання передбачено у розділі IV Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода як судова процедура провадження у справах про банкрутство складається з таких стадій:

1. Ініціювання укладення мирової угоди та визначення її умов.

Згідно зі статтею 35 мирова угода може бути укладена боржником та його кредиторами на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Проте, враховуючи конкурсну природу справ про банкрутство, як дослідники проблем банкрутства, так і судова практика дійшли висновку про неможливість укладення мирової угоди до моменту виявлення конкурсних кредиторів та формування кредиторами колегіальних органів. Ініціювання укладення мирової угоди можливо як боржником, так і комітетом кредиторів.

2. Прийняття рішення комітетом кредиторів про схвалення мирової угоди та підписання її сторонами.

Рішення про укладення МУ від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів (КК). Рішення КК вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість кредиторів-членів комітету і всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, надали письмову згоду на укладення МУ.

Такий порядок не захищає повною мірою інтереси усіх кредиторів. Досить часто долю МУ визначає один кредитор, який має вимоги на суму, що перевищує суму вимог інших кредиторів.

Рішення про укладення МУ від імені боржника на стадії здійснення процедури розпорядження майном приймається керівником боржника, а на інших стадіях – арбітражним керуючим (керуючим санацією чи ліквідатором).Від імені кредиторів право підписати МУ має лише голова КК.

Далі розглянемо укладення МУ на стадії розпорядження майном боржника. Рішення про укладення мирової угоди приймає від імені боржника – юридичної особи – керівник такого боржника, який підписує відповідну угоду.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна.

Певні особливості існують щодо укладення мирової угоди на стадії санації у межах провадження в справі про банкрутство. Укладення мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершення встановленого строку санації (якщо є підстави для відновлення платоспроможності шляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїм звітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймають збори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мирової угоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновити платоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію. Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.

За заявою громадянина-підприємця господарський суд у порушеній справі про визнання такого громадянина банкрутом може відкласти розгляд справи про банкрутство строком до двох місяців для укладення мирової угоди. Якщо ж мирову угоду не укладено у визначений строк, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Мирову угоду сторони можуть укласти в процесі виконання судового рішення. Вона обов’язково затверджується ухвалою господарського суду. Затвердження мирової угоди в межах виконавчого провадження тягне за собою закриття виконавчого провадження (ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV).

Закон не передбачає підписання МУ керівником (представником) третьої особи, якщо вона взяла на себе виконання зобов’язань боржника. На думку Вечірко І., це є однією з прогалин закону. Обов’язкове підписання МУ представником третьої особи сприятиме більш відповідальному ставленню цієї особи до виконання зобов’язань та гарантій захисту інтересів кредиторів.²⁹

У разі коли умови МУ передбачають розстрочку чи відстрочку боргів по обов’язкових платежах, таку МУ підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

На думку Р. Афанасьєва, позитивною ознакою українського законодавства є встановлення обов’язковості згоди державних органів, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів, на задоволення лише частини вимог з метою відновлення платоспроможності боржника. При цьому було б доцільно уточнити, яку саме частину заборгованості можуть списати державні органи.³⁰

3. Затвердження мирової угоди господарським судом.

Заяву про затвердження угоди подає до господарського суду арбітражний керуючий. Частиною 1 статті 38 визначено перелік документів, які мають додаватися до заяви про затвердження МУ:

текст мирової угоди;

протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.

Після отримання заяви арбітражного керуючого та доданих до неї документів господарський суд призначає засідання суду для розгляду мирової угоди. Судова практика свідчить, що доцільно було б доповнити статтю 38 нормою про те, що у разі ненадання арбітражним керуючим документів, які повинні бути додані до заяви про затвердження МУ, господарський суд має право залишити заяву без руху та надати строк для усунення недоліків.

Згідно з статтею 38 при розгляді питання про затвердження мирової угоди господарський суд повинен перевірити фактичні обставини, пов’язані з порядком укладення МУ, та відповідність її змісту вимогам чинного законодавства. Насамперед судом має бути з’ясовано факт проведення засідання КК та прийняття кредиторами, які мають більшість вимог, рішення про укладення МУ. Суд повинен перевірити наявність згоди боржника на укладення МУ та згоду на укладення МУ всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою. При включенні до МУ умови про виконання зобов’язань третіми особами суд має перевірити факт наявності згоди третіх осіб взяти на себе зобов’язання боржника з відшкодування всіх витрат першої черги, крім вимог, забезпечених заставою.

У матеріально-правовому аспекті МУ має відповідати вимогам встановленим господарським та цивільним законодавством, і оцінюватися судом із врахуванням, зокрема ст. 207 ГКУ, ст. 13, 203-215 ЦКУ.

Законом передбачено обов’язок суду заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення МУ. Суд має з’ясувати чи є умови МУ для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення МУ, не гіршими, ніж для кредиторів однієї з ними черги, які висловили згоду на укладення МУ.

Задоволення вимог конкурсних кредиторів у не грошовій формі не повинно створювати переваг для таких кредиторів порівняно з кредиторами, вимоги яких задовольняються у грошовій формі.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу про відмову в затвердженні МУ або про затвердження МУ, що в свою чергу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

У випадку відмови суду в затвердженні МУ вона вважається неукладеною. Проте сторони не позбавлені права укласти мирову угоду у цій же справі про банкрутство.

У судовій практиці не рідко виникають ситуації, коли сторонами укладається нова МУ після усунення недоліків при першої МУ. Так, у одній із судових справ господарського суду Вінницької області сторони внесли зміни до окремих пунктів МУ, розглянули МУ у зміненому варіанті на засіданні КК і представили її для затвердження господарському суду. Оскільки у новому варіанті МУ відповідала вимогам законодавства, вона була затверджена господарським судом.³¹

Якщо на час затвердження МУ вже винесені судові акти про визнання боржника банкрутом чи відкриття процедури санації, ці судові акти не підлягають подальшому виконанню. Арбітражний керуючий (ліквідатор, керуючий санацією) виконує обов’язки керівника боржника до дати призначення чи обрання керівника боржника. Боржник є процесуальним правонаступником стосовно позовів, заявлених раніше арбітражним керуючим.

4. Виконання мирової угоди здійснюється лише після її затвердження господарським судом. Виконання мирової угоди є належним, якщо боржник здійснює всі платежі та дії (визначені МУ) у визначені строки у МУ. Закон не передбачає внесення змін до МУ за згодою боржника і конкурсних кредиторів під час її виконання.

Законом передбачена можливість визнання МУ недійсною та її розірвання у зв’язку з невиконанням умов. Однак прямо не визначені обставини, при яких МУ укладена у справі про банкрутство може бути визнана недійсною. Закон передбачає визнання МУ недійсною, якщо для цього існують підстави, передбачені цивільним законодавством України.

У судовій практиці виникають проблеми, пов’язані з визначенням підстав визнання недійсною МУ, оскільки ця угода затверджується ухвалою господарського суду. При винесенні ухвали про затвердження МУ суд перевіряє відповідність законодавству її умов, і, якщо умови суперечать йому, суд має відмовити в затвердженні МУ. Більш прийнятним для кредитора є оскарження ухвали про затвердження МУ, ніж порушення в подальшому питання про визнання МУ недійсною. Законом передбачено поновлення провадження у справі про банкрутство при визнанні МУ недійсною. Проте механізм поновлення провадження і його наслідки повною мірою не регламентовано.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду в разі невиконання боржником не мнеш як третини вимог кредиторів.

Законом прямо не передбачені процесуальні наслідки розірвання МУ. Значна частина суддів господарських судів вважає, що після розірвання МУ провадження у справі про банкрутство має бути поновлено. Тут важко не погодитися, оскільки поновлення провадження у справі у такому випадку сприяє досягненню однієї з задача провадження у справі – задоволенню вимог кредиторів.

На думку Вечірко, не підлягає поновленню провадження у справі про банкрутство лише у тому випадку, коли на час розірвання МУ стосовно боржника вже порушена нова справа про банкрутство. У цьому разі конкурсні кредитори відповідно до ч.8 ст.39, можуть заявити свої вимоги у новій справі про банкрутство в межах, передбачених раніше укладеною угодою.

Розірвання МУ не тягне обов’язку конкурсних кредиторів повернути боржнику все отримане ними в ході виконання МУ. На практиці виникають ситуації, коли, в порушення умов МУ, зокрема встановлення черговості, задовольняють вимоги окремих кредиторів. У зв’язку з цим необхідно передбачити в законі норму про те, що кредитори зобов’язані повернути все отримане в ході виконання МУ, якщо вони знали чи повинні були знати, що задоволення їх вимог здійснено з порушенням прав та інтересів інших кредиторів.

Законом передбачена можливість розірвання МУ розірвання МУ господарським судом стосовно окремого кредитора, що не передбачає її розірвання щодо інших кредиторів. При цьому закон не визначає підстав, ні наслідків розірвання МУ стосовно окремого кредитора чи кількох кредиторів. Очевидно, що норма про розірвання МУ стосовно окремого кредитора має бути виключена із закону, оскільки після розірвання МУ строки виконання зобов’язання боржником щодо цього кредитора вважаються такими, що настали, і цей кредитор отримує переваги в погашенні боргу, тому що не пов'язаний умовами МУ. Провадження у справі про банкрутство поновлюється на тій стадії, на якій воно припинено у зв’язку з укладенням МУ.

3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі

Як не дивно, але законодавство про банкрутство вважається сьогодні однією з найбільш динамічних сфер законодавства. Так, український закон про банкрутство зазнав численних змін: при прийнятті нової редакції Закону про банкрутство, було передбачено застосування такої судової процедури банкрутства як мирова угода. Перший прийнятий в Україні закон про банкрутство (1992 р.) не передбачав врегулювання проблем шляхом укладення мирової угоди. Проте розвиток економічних відносин у державі потребував пошуку шляхів стабілізації відносин суб’єктів підприємницької діяльності. Так, масовим явищем протягом 90-х стало невиконання боржниками своїх зобов’язань перед кредиторами впродовж тривалого часу. Виконуючи державні замовлення, підприємства потрапили в складне фінансове становище у зв’язку з несвоєчасною оплатою державою виконаних робіт. Значне поширення отримали бартерні розрахунки. У зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати виникла значна соціальна напруженість. Криза неплатежів у цей період стала причиною порушення провадження у справах про банкрутство багатьох підприємств.

Саме процедура мирової угоди мала сприяти подоланню неплатоспроможності підприємств шляхом надання розстрочки, відстрочки виконання зобов’язань чи прощення боргів. У перші роки застосування нової редакції вказаного закону процедура мирової угоди отримала широке використання. У подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася, що свідчить про майбутні зміни у напрямку вдосконалення, підвищення ефективності застосування мирової угоди для захисту економічних інтересів. Можна відмітити, що законодавство у цій сфері інших країн є більш досконалим і точним. У розвинених країнах світу виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді: мораторій і списання частини заборгованості.

Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.

За останні роки відбувся повний перегляд чинного законодавства про банкрутство у США, Канаді, Німеччині, країнах з перехідною економікою. ³²

Процеси зближення правових систем різних країн набувають сьогодні великого значення, в першу чергу з причин охоплення світу глобалізаційними процесами. Глобалізація суспільного життя загострила питання гармонізації різних правових систем. Найпоширенішою формою такого зближення є гармонізація національного законодавства країн світу та вироблення узгоджених правил. В Україні гармонізацію часто пов’язують з євроінтеграцією.³³

Нагадаємо, що дана робота присвячена темі укладення мирової угоди у процесі провадження справ про банкрутство. За допомогою процедур банкрутства приватні особи і навіть держава вирішують проблеми заборгованості.

Якщо говорити про гармонізацію законодавства про банкрутство на Європейському континенті, то варто зазначити, що тут робота по уніфікації нормативної бази держав-членів мала на меті забезпечити реалізацію чотирьох свобод, а саме: вільний рух капіталів, товарів, послуг та робочої сили. Так, у Римському договорі 1957 року зазначалося, що наближення законодавства держав-членів є одним із пріоритетних напрямків розвитку і інструментом забезпечення цих свобод.

У ЄС банкрутство не є окремою сферою правового регулювання серед умовно визначених галузей права ЄС. Норми пов’язані з банкрутством окремо не визначені у системі законодавства ЄС. Проте банкрутство тісно пов’язано із законодавством про конкуренцію. А конкуренція відіграє важливе економічне значення для здорової життєдіяльності ЄС.

Банкрутство вважається важливим елементом регулювання договірних відносин та ефективним інструментом розв’язання проблем заборгованості компаній. Процедура банкрутства є елементом ринкової економіки і є юридичним засобом розв’язання проблем заборгованості у рамках корпоративного права. Припинення діяльності підприємства при неплатоспроможності шляхом порушення процедури банкрутства забезпечує захист інтересів кредиторів, іноді сотень кредиторів. Як свідчить практика, у більшості випадків такий спосіб є найпривабливішим як для боржника, так і для кредиторів.

Що ж до НПА, що були прийняті, то це Директива Ради 80/9876 від 20 жовтня 1980р. про наближення законодавства членів ЄС у сфері захисту прав працівників. Директива містить соціальні механізми забезпечення прав працівників у разі порушення справи про банкрутство роботодавця. Очевидно, що ціллю даної директиви є забезпечення соціальних гарантій та здійснення виплат працівникам неспроможних компаній. Також варто сказати про цілий ряд Директив прийнятих у 2001 році, що регулюють реорганізацію та ліквідацію страхових та банківських установ. Так, Директива Європарламенту і Ради 2001/24/ЄС заповнила істотну прогалину в законодавстві про надання фінансових послуг установи, що має філії в інших країнах-членах ЄС, за єдиними правилами з метою захисту кредиторів та інвесторів.

Коли мова йде про питання гармонізації законодавства про банкрутство у Північній Америці, то варто згадати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA). У рамках цієї угоди було розроблено проект «Транснаціонально неспроможність: співробітництво держав-членів НАФТА». Вихідними умовами цього проекту були: відсутність законодавства про регулювання процедури банкрутства у цих країнах, регулювання мало відношення лише до відносин у комерційній сфері та тільки з юридичними особами. Підготовка проекту була викликом часу та відповіддю на зростаючу кількість банкрутств у регіоні.³⁴

Особливу увагу варто приділити питанню гармонізації законодавства держав-учасниць СНД. Спочатку було створено Міжпарламентську асамблею, котра повинна була займатися даним питанням. Результатом такої діяльності стало створення Модельного цивільного кодексу, який надалі брався до уваги при нормотворчості у країнах СНД. Прикладом використання Модельного кодексу є Цивільний кодекс Вірменії. До речі розробка українського закону про банкрутство у новій редакції відбувалася під впливом концепцій викладених у даному Модельному кодексі, а саме про те, що дія закону поширюється на некомерційні юридичні особи, за винятком казенних та фізичних осіб-підприємців. Також у закон було введено положення про обов’язковість боржника звертатися до суду та статтю присвячену державному органу з питань банкрутства.³⁵

Проте точаться суперечки серед фахівців пов’язані із вдосконаленням законодавства. Важливою проблемою для законодавства України є визначення відповіді на питання: захист чиїх інтересів є пріоритетнішим для суспільства. При створенні норми законодавець виходить з відповіді на це питання. Зважаючи на це, у світі є дві основні моделі захисту майнових інтересів у таких справах – боржника та кредиторів.

Відомий російський учений Вітрянський В., здійснивши аналіз світових тенденцій розвитку законодавства про банкрутство в провідних країнах світу, обґрунтував існування 2 полярних систем – проборжникової і про кредиторської системи правового регулювання відносин неспроможності. Виходячи з обраної стратегії захисту, надається перевага чи то ліквідаційним процедурам (ліквідація чи розпорядження майном) чи санаційним, тобто таким, якщо метою є відновити діяльність підприємства (санація чи мирова угода). При проборжниковій системі мирова угода при банкрутстві виступає як засіб оперативного вирішення проблем, що стали предметом розгляду в суді, виконує важливі функції – зберігає на ринку неспроможного суб’єкта підприємницької діяльності, який здатен відновити своє функціонування. У такому випадку вимоги кредиторів, як правило, погашаються хоча б частково. Як свідчить судова практика деяких країн, ліквідація є найгіршою формою врегулювання проблем заборгованості.

До країн, де превалюють ліквідаційні процедури, можна віднести Німеччину та англійське законодавство про неспроможність. Законодавство тут задовольняє майнові вимоги кредиторів шляхом максимального задоволення їх вимог із конкурсного майна.

Законодавець у США та Франції у межах провадження про банкрутство надає можливість відновити платоспроможність боржника шляхом проведення реорганізації його справ. Це сприяє залишенню таких суб’єктів на ринку та погашення частини їх боргів за рахунок майбутніх надходжень.

Джунь В. зазначає, що концепція законодавства у Франції надає перевагу ідеї збереження діючих підприємств і робочих місць за рахунок обмеження прав та інтересів, у тому числі і забезпечених. У США пріоритетним завданням є не стільки задоволення вимог кредиторів, скільки збереження ділової активності боржників.³⁶

В Україні триває реформа законодавства про банкрутство. Зайве навіть говорити про необхідність знайомства з іноземним досвідом. Розробка уніфікованих законодавчих актів стала новою формою прояву досягнень сучасної теорії і практики. Серед проблем, що стають перепонами у процесі розробки гармонізованих правил, зазвичай називають психологічні чинники (консерватизм мислення, небажання зрозуміти досвід інших і правовий націоналізм), суб’єктивні недоліки (вузький професійний підхід до визначення понять і юридичних категорій, існування певної особливої правозастосовної практики), деякий розрив у розумінні між юристами-теоретиками і юристами-практиками.

На сьогодні в Україні відсутня судова практика застосування такого засобу врегулювання проблем заборгованості боржника, яка дозволила б зробити якісь висновки про ефективність цієї процедури. Однак слід зазначити, що в багатьох країнах світу мирова угода посідає важливе місце в законодавстві про неспроможність і банкрутство та визнається одним з найбільш дієвих заходів врегулювання зобов’язань боржника за активною участю кредиторів. Разом з реорганізаційними процедурами мирова угода має стати альтернативою ліквідації, що відповідає світовим тенденціям розвитку законодавства про банкрутство.

Загалом інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін «мирова угода». Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США — це «посередництво» (mediation), «примирення» (conciliation), «мінісуд» (minitrial), у Великобританії — «посередництво» і «примирення», у державах системи континентального права — «примирення» (conciliation).

Юридичний зміст мирової угоди за законодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландах мирова угода — це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконати певну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризується добровільним порядком його виконання. У державах системи «загального» права мирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, який укладається відповідно до законодавства держав системи континентального права, цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовлених дій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких інших мирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися у порядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду.³⁷

Законодавство держав передбачає різні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японії примирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії не можуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язані з особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи «загального» права мирова угода може укладатися з приводу відшкодування збитків.

Мирова угода може затверджуватися судом. Наприклад, суди США обов'язково затверджують мирові угоди у спорах за позовами неповнолітніх або недієздатних осіб, певних довірених осіб, кількох осіб. У інших випадках суд приймає договір про врегулювання без дослідження його справедливості та добросовісності сторін.

У деяких державах Західної Європи, наприклад, Іспанії, Нідерландах, Франції, рішення про укладення мирової угоди фіксується у протоколі судового засідання. Витяг з цього протоколу видається на вимогу сторони як документ, що має силу судового рішення (статті 1809—1819 ЦК Іспанії,³⁸ ст. 19 ЦПК Нідерландів³⁹, тит. 6 ст. 127; тит. 1 розд. 8 ст. 21; статті 128-130 ЦПК Франції⁴⁰). Мирова угода фіксується у протоколі, який має силу судового рішення й у Японії.⁴¹

Оскільки у деяких державах мирова угода є різновидом договору (зобов'язання), постає питання про те, чи є такий договір підставою у судах України для відмови у прийнятті позовної заяви та для закриття провадження в справі. Тобто чи такий договір є процесуальним документом (різновидом рішення суду), чи цивільно-правовою угодою. У першому випадку у разі невиконання мирової угоди як процесуального документа, вона підлягає визнанню і виконанню на території України шляхом видачі виконавчого листа. У другому — невиконання мирової угоди як різновиду цивільно-правового договору є підставою для звернення до суду України з позовними вимогами до сторони, яка її не виконує. Відповідь на це питання можуть дати норми міжнародних договорів за участю України, в яких регулюється визнання рішень установ іноземної держави. Тому в майбутньому, укладаючи міжнародні договори з державами, де мирова угода є різновидом цивільно-правового договору, необхідно у нормах про визнання іноземних рішень тлумачити поняття мирової угоди.

Отже, укладення мирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризується подвійною юридичною природою. З одного боку це угода про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого — це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом до суду України лише у разі відсутності ухвали суду про затвердження мирової угоди між сторонами в тотожній справі. Мирова угода може бути укладена як в судах України, так і на території іноземної держави. Ухвала про затвердження мирової угоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви від особи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється на підставі норм міжнародних договорів.

Також не можна лишити поза увагою практику Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, особливо те, що стосується реалізації наміру сторін врегулювати спір мирним шляхом. Практика, на жаль, свідчить про те, що, укладаючи мирову угоду, сторони не приділяють її оформленню належної уваги. Треба врахувати вимоги ст. 30 Закону, яка передбачає: якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулювали спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. На практиці Суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо сторони, укладаючи її, намагаються включити до порядку розрахунків шляхом взаємних заліків будь-які вимоги, які стосуються різних контрактів. У цьому разі мирова угода виходить за межі арбітражної угоди, що є правовою підставою розгляду справи. Але такі випадки поодинокі. Як правило, на прохання сторін Суд виносить арбітражне рішення на узгоджених умовах. Але треба враховувати, що арбітражний суд не може змінити мирову угоду. Таким чином, якщо він задовольняє клопотання сторін, рішення має повністю увібрати текст мирової угоди.

Сторони, укладаючи мирову угоду, мають звертати увагу і на порядок розподілу арбітражного збору. За загальним правилом, яке передбачене в Положенні про арбітражні збори й витрати, якщо позовні вимоги задовольняються повністю, то арбітражний збір стягується з відповідача, якщо ж частково, то в частині задоволених позовних вимог арбітражний збір покладається на відповідача, а в частині позовних вимог, щодо яких відмовлено у позові, – на позивача. У мировій угоді цей порядок не діє, тому що сторони домовилися врегулювати спір мирно.

Висновки

Аналізуючи судову практику та чинне українське законодавство, можна сказати, що мирова угода є не тільки предметом суперечок та перемовин між сторонами у справах про банкрутство, а й документом, який фіксує волевиявлення кредитора та боржника, спрямоване на зупинення провадження у справі про банкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами. Тож мирова угода в процедурі банкрутства є ефективним механізмом відновлення функціонування на ринку неплатоспроможного суб’єкта господарської діяльності.

При написанні роботи зясувалося, що поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основних значення: назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором і боржником, та результат даної процедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодо уступок з боку кредиторів.

Найбільшу цінність мирова угода у провадженні у справах про банкрутство має при слугуванні засобом отримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашення заборгованості. За допомогою таких механізмів є можливість відновити функціонування боржника, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.

У результаті дослідження процесуальних особливостей МУ доходимо висновку, що така угода має як спільні риси, так і відмінності від мирової угоди у позовному провадженні. Серед спільних рис:

Ініціатива в укладенні МУ має виходити від сторін у справі. Суд може тільки запропонувати сторонам укласти МУ. Процесуальним наслідком затвердження МУ є припинення провадження у справі. МУ має силу судового рішення і підлягає обов’язковому виконанню. Одностороння відмова від виконання затвердженої МУ не допускається.

Відмінності між МУ у позовному провадженні та в провадженні у справах про банкрутство полягають у такому:

Мирова угода у позовному провадженні спрямована на усунення спору між сторонами і врегулювання правового конфлікту. На час укладення МУ вимоги позивача ще не підтверджені судом. Натомість у провадженні у справах про банкрутство всі вимоги встановлені і визнані судом. Зміст МУ полягає в наданні відстрочки та розстрочки платежів, заміні одного способу виконання іншим. Для укладення МУ у позовному провадженні необхідна згода позивача та відповідача, тобто згода всіх осіб, які беруть участь у справі. У провадженні у справі про банкрутство МУ може бути укладена за наявності більшості голосів від загальної кількості голосів конкурсних кредиторів. Обов’язковою для укладення МУ є згода заставних кредиторів.

При укладенні МУ в позовному провадженні беруть участь сторони та треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, що, відповідно до процесуального законодавства, фактично мають процесуальний статус позивача. У справі про банкрутство в укладенні МУ беруть участь не тільки її сторони – боржник та кредитори – допускається участь інших осіб, які приймають на себе права і обов’язки, передбачені МУ. Ці особи умовно названі третіми особами.

Також з’ясувалося, що мирова угода широко використовується у інших країнах світу, проте часто називається по-іншому та має різне правове забезпечення. Незважаючи на відносну зручність та простоту у використанні, часто мирова угода не є ефективним механізмом захисту прав кредиторів, тому більшість фахівців вважають, що дану процедуру треба вдосконалювати.

Крім того у курсовій роботі представлена історична довідка про мирову угоду, з’ясовано деякі процесуальні аспекти укладення мирової угоди у справах про банкрутство за допомогою процесуальних документів судів України.

Список використаних джерел

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 6, ст.56.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, ст.440.

5. Закон України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207.

6. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» № 15 від 18.12.2009.

1. Постанова Пленуму Верховного суду України 27.05.2002 № 17-2-18-21/01-1015 // "Бізнес: законодавство та практика", № 12, 2003.

2. Інформаційний лист Вищий Господарський суд України «Про практику Верховного Суду України у справах про банкрутство» від 16.05.2003 N 01-8/525. Від 20.05.2002 N 171/9-155

3. Постанова Пленуму Верховного суду України Про визнання банкрутом 27.05.2002 N 17-2-18-21/01-1015

4. Постанова ВГСУ від 14.06.05 №11/68Б

5. Постанова ВГСУ від 26.12.06 № 6/182-7/670

6. Постанова ВГСУ від 18.05.04 № 23/239

7. Постанова ВГСУ від 27.04.04 № 5/117

8. Постанова ВГСУ від 26.04.05 № Б/40/42/04

9. Постанова ППВСУ від 18.12.2009 № 15

10. Афанасьев Р. Г. Проблеми правового регулирования банкротства за законодательством Украиньї :автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Хозяйственное право и хозяйственннй процессе» //Р. Г. Афанасьев. - Донецк, 2001. - 20 с.

11. Барабашова Н. Проблеми мирової угоди у процесі банкрутства. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №7. – с. 92-94.

12. Беляневич О.А. Процесуальні аспекти укладення мирової угоди в господарському суді. // Вісник господарського судочинства. – 2007. - №2. – С. 133-139.

13. Бірюков О. Міжнародні аспекти банкрутства: режими регулювання відносин неспроможності. // Підприємництва, господарство і право. - №3. – 2009. – С. 68-71.

14. Бірюков О. Мирова угода як неліквідаційна процедура у справах про банкрутство // Юридичний журнал. - №2, 2002.

15. Бірюков О. Гармонізація законодавства про банкрутство у різних регіонах світу. // Митна справа. - №4 (58). – 2008р. С.78-83.

16. Бочковский А. Способи разрешения несостоятельности и наше право / А. Бончковский // Еженедельник советской юстиции. — 1924. — № 43.

17. Володін А. Мирова угода: історико-правовий аналіз. УДК 347.133

18. Гордиенко М. Мирова угода в процедурі банкрутства як спосіб уникнути ліквідації підприємства боржника. // Юридическая Газета. - №5 листопад, 2009.

19. Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: монографія. – 2-е вид. – К.: Юридическая практика, 2006. – 384с.

20. Джунь В. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність. // Вісник господарського судочинства. – 2002. - №3. – с.67-70.

21. Завадский С. В. Кассационная практика по общеимперскому конкурсному праву и процессу // С. В. Завадский, В. Н. Свидерский. - СПб., 1913.

22. Конкурсное производство: учеб.-практ. Курс / под ред. В.В. Яркова. – СПб.: Издательский дом С.Петерб. гос. Ун-та, 2006. – 568с.

23. Колодник Л. Миритися – не баритися, або Як укласти мирову угоду в процедурі банкрутства. // Правовий тиждень №27(100) 2008 р. \ http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=520

24. Колянковський Т. Чим може обернутися для кредитора укладення мирової угоди з боржником. // Дебет-Кредит № 50, 2004.

25. Львова І. Мирова угода у справі про банкрутство. // Збірник систематизованого законодавства. Додаток до газети «Бізнес». - №3. – 2010-с.165-166.

26. Поляков Б. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України. – 2002. - №7. – с.60.

27. Поляков Б. Судебные процедуры банкротства. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №9. – С. 22-25.

28. Поляков Б. Право нессостоятельности (банкротства) в Украине. Монография. – К.: «Видавничий дім Ін Юре». – 2003. – 440с.

29. Святогор О. Окремі аспекти застосування мирової угоди в господарському процесі та виконавчому провадженні. // Юридичний журнал. №3, 2002.

30. Якименко О. Мирова угода в господарському судочинстві - обставини спотикання з примусовим виконанням. // Юридичний вісник України. № 32, 2007.

31. Бюлетень законодавства та юридичної практики. К.: ЮрІнком Інтер. - № 9. – 2007.

32. Балюк І. Господарське процесуальне право: навч.посіб. – К.: КНЕУ, 2008. – 224с.

33. Господарське право: Практикум / В. С Щербина, Г. В. Пронсь-ка, О. М. Вінник та ін.; Зазаг. ред. В. С Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.-320 с

34. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. — М., 2000. — С. 160-161.

35. Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи стран СНГ. – 1999. - №20.

36. Понікаров В. Д., Андрійченко Ж. О. Господарське законодавство: Навчальний посібник.- X.: ВД «ШЖЕК», 2004.- 232 с.

37. Модельний закон о несостоятельности (банкротстве) : постановление Межпарламентской Ассамблеи государств-участников СНГ от 6 дек. 1997 г. № 10-15.

38. Шемшученко Ю. Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с Европейским правом. – Юринком Интер, 2003.

39. CremadesB. М., CabledesE. G. Litigating in Spain. La Lay Spain. — Madrid, 1989. - P. 203.

40. Burgerlijke Rechtsvordering — Suppl. 202 (jimi, 1991), 208 (januari, 1992). — P. 1—53, 54

41. New Code of civil procedure in France / An English translation by F. G. de Kerstrat and W. E. Crawford. - N. Y. - 1978. - P. 28—29.

42. Сappe11e11і M. Access to justice. - Milan, 1979. - B. II. - Vol. 1. - P. 720—737.