Східноєропейський університет економіки і менеджменту

Юридичний інститут

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави і права України

Тема №3 "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ"

Виконав:

студент 1-го курсу, групи ЮР-91

Пащенко Сергій

Перевірив: старший викладач

Мошняга Л.В.

Черкаси 2010 р.

План

Вступ

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки

2. Види нормативно-правових актів, їх юридична сила

3. Закон та його ознаки. Види законів

4. Підзаконний нормативно-правовий акт

5. Дія нормативно-правових актів у часі просторі і за колом осіб

6. Систематизація нормативно-правових актів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Способом юридичного правоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави - юридичний нормативний акт, дво - чи багатосторонньому волевиявленню суб’єктів права на паритетних засадах - юридична нормативна умова, санкціонування - правовий звичай, визнанню претендента - судовий прецедент і т. і.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб’єктів, які встановлюють юридичні норми, і для суб”єктів які їх застосовують джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, тобто ті, що можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загально-0людські цінності, досягнутий рівень правової культури та правосвідомість. Класифікуючи їх можна виділити:

соціально-правові джерела, у тому числі об’єктивні та суб’єктивні (матеріальні та матеріальні) - насамперед:

суспільні відносини, які мають правову природу.

правосвідомість.

юридичні джерела (офіційні та неофіційні) - нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права - це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. і.

Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм обов’язкової юридичної сили. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його - юридизують. Для суб’єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, оскільки лише офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов’язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

Нині в правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.

Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів суспільного життя;

дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:

завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);

приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію; ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України - укази, Кабінет Міністрів України - постанови)

З іншого джерела можна побачити трохи іншу характеристику нормативно-правового акту. Згідно з ним нормативно-правовий акт це - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.

Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції:

функцію юридичного джерела права

функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта;

ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти - у часопису "Офіційний вісник України").

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2. Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - "ст. ", а частини (абзаци) статей - "ч. ". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3. Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

5. Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

У чому полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити "такого-то" головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права).

2. Види нормативно-правових актів, їх юридична сила

Нормативні правові акти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характерризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Нормативно-правові акти можна класифікувати так:

1) за юридичною силою - на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, засновані на законах, що їм не суперечать;

2) за суб'єктами правотворчості - на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і т.д.;

3) за обсягом і характером дії - на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю - на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу - на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

Юридичні властивості нормативно-правових актів наступні:

вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

містять у собі правові норми;

мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

Юридична сила - це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на:

закони

підзаконні нормативно-правові акти.

Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

Конституція України - Основний Закон держави.

2. Закони прийняті на референдумі.

3. Нормативно-правові акти Верховної Ради України:

3. Закони України.

4. Підзаконні нормативно-правові акти.

5. Постанови В.Р. України.

6. Нормативно-правові акти Президента України - укази Президента України;

7. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України - постанови Кабінету Міністрів України;

8. Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - накази.

9. Нормативно-правові акти державних адміністрацій - розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

10. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування - рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

загальні;

спеціальні;

локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

акти встановлення норм права;

акти заміни норм права;

акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

цивільні;

кримінальні;

адміністративні;

кримінально-процесуальні;

адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс. Кримінальний кодекс. Адміністративний кодекс. Кримінально-процесуальний кодекс. Адміністративно-процесуальний кодекс та ін).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України - закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим - постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України - укази (нормативні та ненормативні) розпорядження;

Кабінет Міністрів України - постанови І розпорядження;

керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим.

Нормативно-правові акти класифікуються також із змісту. Такий поділ певною мірою умовно. Умовність ця об'єктивно пояснюється лише тим, що ні переважають у всіх нормативно - правових актах містяться норми однорідної змісту. Є акти, містять норми лише однієї галузі прав (трудовое, сімейне, кримінальна законодавство). Але поруч із галузевими нормативними актами діють акти, мають комплексний характер.

Вони включають норми різних галузей права, обслуговуючих певну сферу життя. Господарська, торгова, військова, морське законодавство - приклади комплексних нормативно - правових актов

За обсягом і характером дії нормативно - правові акти поділяються:

на акти загального дії, що охоплюють усю сукупність відносин певного виду на даної территории;

на акти обмеженого дії - поширюються лише з частина території чи суворо певний контингент осіб, що є на даної территории;

на акти виняткового (надзвичайного) дії. Їх регулятивні можливості реалізуються лише за наступі виняткових обставин, куди розрахований акт (бойових дій, стихійних бедствий).

За основними суб'єктами державного правотвореня нормативно-правові акти можна підрозділити на акти законодавчої влади (закони); акти виконавчої (підзаконні акти); акти судової влади (юрисдикційні акти загального характера).

3. Закон та його ознаки. Види законів

Закон - це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Юридичні властивості закону:

він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст.92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються:

1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на:

1. Конституція (закон законів).

Конституція України - Основний Закон України.

2. Конституційні закони - закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад “Про громадянство", “Про загальний військовий обов'язок” та ін.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

а) органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції);

б) номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

в) ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

г) звичайні (прості, поточні) закони.

3. Звичайні або біжучі закони - нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України „Про освіту” від 28.10.1998 р). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

4. Надзвичайні закони - нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

5. Допоміжні закони - нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22 січня 1993 року” від 3 березня 1998 року).

Розглянемо інше судження про закон

Закон - нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають "під" законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж - норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного "рангу"; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодификационні закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т. зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

По суб'єктах видання:

Закони України (приймаються Верховною Радою України);

Закони колишнього СРСР.

Закони колишнього СРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:

а) регулюють відносини, неурегульовані правом України;

б) не суперечать Конституції й законам України.

За суб'єктами законотворчості: Закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими централь ними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

За предметом правового регулювання:

Конституційні (Закон України "Про вибори народних депутатів")

Адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення)

Цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України)

Екологічні (Закон України "Про охорону атмосферного повітря") тощо;

За терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні - їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

За структурою: прості (Закон України "Про освіту"), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

За сферою дії: загальнодержавні (Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

У федерації видаються:

а) федеральні закони;

б) закони суб'єктів федерації.

4. Підзаконний нормативно-правовий акт

Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону, для його виконання і не повинні суперечити йому.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Проте, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Хоча вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти являють собою чітко визначену ієрархічну систему, кожен елемент якої відрізняється один від одного за юридичною силою. Юридична сила підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише "під законом", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні:

Нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВР України. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

Нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст.106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів. Наприклад: Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97 р.

Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території

України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це - принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження - це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях.

3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ - вищий орган у системі органів виконавчої влади - в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст.117 Конституції). Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР".

Постанови і розпорядження Уряду України - це акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття.

4. Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів - це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази - розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції - встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути - закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства. У випадках, коли вони торкають прав і свобод громадян або мають міжвідомчий характер, вони є обов’язковими до виконання іншими суб’єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок. Наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласними бюджетом та бюджетами територіальних громад, затверджений Наказом Мінфіну України від 3 листопада 2000 р.

5. Нормативно-правові акти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

6. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст.144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради приймає рішення.

Рішення і постанови органів місцевого самоврядування - приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

7. Локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативних актів належать акти, що видаються державними установами та організаціями всіх форм власності для регламентації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих організацій (наприклад, нормативні накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.

Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст.106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст.127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст.135), голови місцевих державних адміністрацій (ст.118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. (статті 143, 144).

5. Дія нормативно-правових актів у часі просторі і за колом осіб

Дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні

відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

1. Дія нормативно-правового акту у просторі - це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст.7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

2. Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України", Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

3. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).

Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:

1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напряму темпоральної дії нормативного акта;

3) моменту зупинення дії нормативного акта;

4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього

моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

В ч.2 і 3 ст.57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. ” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності".

Ст.1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України", „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр", газета „Голос України", „Офіційний вісник Президента України”. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.

Згідно з ч.5 ст.94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч.5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Згідно зі ст.1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України".

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п.5 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

Згідно зі ст.41 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:

пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)

Зворотна дія - нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст.137 Конституції України „з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності".

6. Систематизація нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

усунення суперечностей між нормативними актами;

підвищення якості та ефективності законодавства;

забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів'.

кодификацію;

інкорпорацію;

консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).

Кодифікація [3] - спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:

Конституція

Кодекс

Основи законодавства

Статут

Положення, правила.

Кодекс - єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг, поділяється на частині: загальну і особливу, розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, Адміністративний кодекс та ін).

Основи законодавства - кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм - норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв'язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні - Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавства про охорону здоров'я від 19.11.92, Основи законодавства про загальнообов'язкове соціальне страхування від 14.01.98).

Статут - кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств, міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).

Положення - кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ).

Правила - кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють кодификації:

загальну;

галузеву;

міжгалузеву (комплексну);

спеціальну (внутрішньогалузеву).

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін). Міжгалузева (комплексна) кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін). Як і комплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.

Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація - спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація може бути:

офіційною - здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, "Відомості Верховної Ради України") [4] ;

неофіційною - здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Найпоширеніші види інкорпорації:

хронологічна

систематична

спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію

спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Консолідація - спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифи-кації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів. Історії законодавства відомий Звід законів Юсти-ніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній - в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР. Звід законів видано у Російській Федерації, запланована його підготовка в Україні. Консолідовані акти в Україні доцільно підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційної політики держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній послідовності).

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

[1] Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України. [2] Нагадуємо, що нормативне розпорядження - текст граматично і логічно завершених частин нормативного акта, в якому безпосередньо виражаються зміст і структура правових норм. [3] Термін "кодифікація" введений до наукового обігу І. Бентамом (XIX ст.). [4] Указом Президента України від 22 січня 1996 р. "Про видання актів законодавства України" визнано за необхідне видавати, починаючи з 1996 p., збірники актів законодавства України. Встановлено, що до збірників актів законодавства України вносяться закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер; нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, що підлягають державної реєстрації. Офіційне видання збірників актів законодавства покладено на Міністерство юстиції України.

Висновок

Отже, як висновок варто зазначити, що не менш важливе питання зв'язане з визначенням нормативно правового акта. Чому нормативно-правовий акт, а не просто нормативний акт, чи правовий акт? Тут існує дуже тонке розходження, що і виділяє теорія права.

Справа в тім, що поряд з нормами права (соціальними правилами поведінки), що втілює, містить нормативно-правовий акт, існують і норми, що не мають правового характеру і значення, однак вони також утілені, закріплені в письмовій і іншій документальній формі. Наприклад, в інструкціях, у яких визначаються правила звертання з електротехнікою, з побутовими приладами (праскою, електроплитою і т.д.). Ці акти також є нормативними, але не правовими, вони містять технічні, але не правові норми. Існують і змішані акти, наприклад, державні стандарти. У них, з одного боку, містяться визначені технічні вимоги до якості продукції, з іншого боку - установлюється, що порушення цих вимог суворо забороняється, веде до відповідальність за законом.

Слід також зазначити, що не можна нормативно-правовий акт позначати просто як правовий акт. І тут існує тонке розходження, винятково важливе для юридичної практики. Це розходження стає зрозумілим з такого приклада. Правовим буде акт, що містить як правові норми (правила поведінки), так, наприклад, і вказівка про застосування мір відповідальності до конкретного адресата цих правил, якщо він їх порушив. Наприклад, наказ керівника установи про накладення дисциплінарного стягнення на порушника встановлених у цій установі правил внутрішнього трудового розпорядку (за запізнення на роботу, прогул, інші порушення трудової дисципліни) є правовим актом, тому що має правове значення - Цей наказ є правовим, але не утримуючої норми права, актом. Цей другий вид правового акта позначається як правозастосовчий, а не як право утримуючий. Він також правовий, але не нормативно-правовий акт.

Оскільки зберігається практична потреба враховувати реальне розходження між право утримуючими, правозастосовчими і правореалізуючими актами, остільки для розглянутого джерела права зберігається необхідність його позначення як нормативно-правового акта.

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Список використаної літератури

Нормативно-правова література:

1. Конституція України. - К., 1996. Зі змінами і доповненнями від 8.12.2004.

2. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. - 1993. - № 1.

3. Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.1993 // Зібрання постанов і розпоряджень Уряду України. - 1993. - № 12.

4. Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 22.

5. Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої: Указ Президента України від 03.10.1992 // БНАМіВ України. - 1995. - № 1; Офіційний вісник України. - 1998. - “ 20.

6. Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом на розгляд Верховної Ради України: Указ Президента України від 30.03.1995 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 5.

7. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10.06.1997 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 24.

8. Про Єдиний державний реєстр нормативних актів: Указ Президента України від 30.12.1997 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 20.

9. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09.02.1999 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 6.

10. Порядок проведення державної реєстрації відомчих нормативних актів та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів у міністерстві

Основна література:

11. Богінич О.Л. Проблеми реалізації підзаконних актів // Правова держава. - К., 1996. - №7.

12. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. - К.: “Юрінком", 1998.

13. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996.

14. Нечитайленко А.А. Основы теории права. - Харьков. 1999.

15. Общая теория права и государства / Под редакцией В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 2000.

16. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави та права. - К. 1994.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001.

18. Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах. Відп. ред. проф. М.Н. Марченко. - Том 2. Теорія права. - М.: Видавництво "Зеркало", 1998.

19. Теорія держави та права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 2002. - 368 с.

20. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М.: “Статут", 1999. - 712 с.

21. Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України) / Відповід. редакт. Канд. Юрид. Наук С.Б. Чехович. - К.: Ліра-К, 2005. - 96 с.

Додаткова література:

22. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. - 1999. - № 11.

23. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України. - 1995. - № 12.

24. Панов М.І., Воронов М.П. До проекту закону України “Про нормативно-правові акти” // Академія правових наук України. Вісник. 1995. № 4.

25. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. - 1999. - № 1.

26. юстиції України: Наказ Міністра юстиції України від 26.11.1997 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 50.

Інтернет-ресурс:

27. http://www.apelliazya.com.ua

28. http://www.portal. rada.gov.ua

29. http://www.liga.net

30. http://www.lawukraine.com

31. http://www.nau. kiev.ua/

Ссылки (links):

http://www.apelliazya.com.ua/

http://www.portal.rada.gov.ua/

http://www.liga.net/

http://www.lawukraine.com/

http://www.nau.kiev.ua/