Курсовая на тему Образно стилістичні особливості фотографії О Родченка Портрет шофе
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-24Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ…………………………………….……………………………………..….3
Розділ І
Стан дослідженості фотографічної спадщини О.Родченка …...……………..5
Розділ II
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера»………………………………………………………...………………...8
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета....………...……………...8
2.2. Композиційне вирішення ……………………………………….………..11
Висновки ………………………………………………………………………..14
Список використаної літератури …………………………………………..…15
Додатки
Вступ
Актуальність. Сучасна архітектура, реклама, фотографія та поліграфія стоять на візуальних схемах, що свого часу відкрив Олександр Родченко. Звідси випливає особлива цікавість до його спадщини. В сучасному мистецтвознавстві з’являється нове коло досліджень, в яких велику увагу приділяють окремим царинам у творчості О. Родченка. Тому особливий інтерес представляють дослідження окремих робіт у рамках конкретного жанру. Головним напрямком у розвитку фотографії, крім того, одним з найважливіших чинників сучасного художнього процесу є розвиток фотографії до справжнього мистецького. І внесок О. Родченка у цей процес не можна переоцінити. До фактів, що підтверджують значення художника, можна віднести нещодавне створення школи фотографії та мультимедіа імені О. Родченка.
Тема: Мистецтвознавчий аналіз фотографії О.Родченка «Портрет шофера» у контексті мистецтва XX ст.
Об’єкт: портретний жанр у фотографічній спадщині О.Родченка.
Предмет: фотографія «Портрет шофера» О.Родченка.
Завдання:
1. Розглянути творчий шлях О.Родченка.
2. Висвітлити місце портретного жанру в фотографічній спадщині О.Родченка.
3. Виявити стилістичні та композиційні особливості фотографії «Портрет шофера».
Структура курсової роботи
Робота містить вступ, два розділи основного тексту, висновки, список використаної літератури та додатки.
Розділ І
Стан дослідженості творчого шляху О. Родченка
Напрямок творчих пошуків в радянській фотографії невід’ємно пов’язан з ім’ям фотографа, архітектора, дизайнера та художника Олександра Родченка (1891—1956). В історії фотомистецтва цей художник уславився своїми незвичними ракурсами, динамічністю композиційних форм, документальністю.
Вже наприкінці 20-х років критики пишуть про вплив знімків Родченка на радянську фотографію того часу. Це були журнали «Советское фото», «Новый ЛЕФ», «Советское кино», що нерідко супроводжувались коментарями. В деяких випадках згадували формальну незвичність робіт. «Мы знаем и ценим фотографические работы А.М.Родченко, хотя они порой вызывают те или иные оговорки и возражения, даже часто недоумение. Но всегда в этих фотографических «трюках», полных неожиданности, и порою мало понятных, можно наблюдать свежесть творческого подхода, эффект «сильно действующего снадобья…».
Відбувається процес поступового входження робіт О.Родченка у критичний розгляд. У другій половині 20-х років було опубліковано більш ста його робіт. Таким чином, деякі з робіт природно увійшли у культурну ситуацію, інші визвали перегляд звичних критерій оцінювання.
Точка зору самого Родченка, оригінальність ракурсів, визначила його художнє новаторство, естетику його фотографій.
Л.Волков-Ланніт, видатний дослідник фотомистецтва писав, що Родченко був одним з перших радянських фотожурналістів, котрий звернувся до серії зображень як самостійного жанру.
С.Хан-Магомедов розглядав конструктивізм в рамках концепції формотворення, досліджував поліграфічне та агітаційне мистецтво в творчості Олександра Родченка.
А.Вартанов відмічав, що композиційна спадщина фотографів перших післяреволюційних років значна, але майже не проаналізована теоретично. Критики поспішають з висновками, оголошуючи композиційні пошуки того часу неактуальними.
З теоретичними дослідженнями, завдяки власній фотографічній практиці, Родченко почав виступати у 20-ті роки. До цього він прийшов після викладацької роботи («ВХУТЕМАС»), а також після курсів «Союз фото», для яких він розробив програму по композиції. Цю програму, супроводжуючи її поясненнями, опубліковує у своїй монографії «Ракурсы Родченко» О.Лаврентьєв, що є одним з основних дослідників життєвого і творчого шляху О.Родченка. В своїй монографії автор прослідкував шлях майстра у фотомистецтві. Лаврентьєв розповідає про різні побудови кадру, також автор розглянув питання про вплив діяльності Родченка на розвиток радянського фотомистецтва, особливості та специфіку його фотографічної школи, серед якої постають такі відомі майстри, як Є.Лангман, Г.Петрусов, Б.Ігнатович, В.Грюнталь та інші. Автор аналізує погляди Родченка стосовно концепції серійності фотографії, уявлень о принципах композиції, прес-фотографії та підготовці професійних кадрів.
Життєва і творча хроніка Родченка надає нам повне уявлення про стабільне бажання знімати, постійні пошуки об’єктів для зйомки. Це розуміння можливостей фотографії та її радикального впливу на культуру теперішнього і майбутнього.
Ім’я Олександра Родченка відомо всьому світові. Його роботи експонуються у європейських виставкових залах та музеях сучасного мистецтва. Наприклад, у 1998 році в країнах центральної Європи уперше проходив повний ретроспективний показ робіт видатного радянського художника Олександра Родченка.
Вітчизняна наука поповнилась черговим дослідженням творчості О.Родченка. У 2007 році вийшов альбом з коментарями– «Александр Родченко. Фотография— искусство. Його представила програма «Интеррос» разом із московським будинком фотографії у серії «Россия. XX век». Це найбільш детальне, наукове та візуальне дослідження. Воно відкриває нову сторінку в історії Родченка- фотографа: в сучасний художній обіг увійдуть сотні фотографій, раніш існуючих тільки у негативі.
Родченко– один з видатних талантів XX ст. Він досягнув міжнародної популярності на початку 20-х років, увійшов у конфлікт зі сталінським бюрократизмом і останні 20 років свого життя провів у безвісності та ізоляції.
Слід зазначити, що багато видань підготовлено нащадками художника, котрі стали його послідовниками. Результатом їх дослідницьких праць стала підготовка та видання збірки матеріалів. До збірки увійшли статті, спогади, автобіографічні записки та листи Родченка. Вступна стаття належить Хан- Магомедові. Він з нових позицій охарактеризував творчість Родченка, включаючи дизайнерські та архітектурні проекти.
Розділ ІІ
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера».
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета
Фотопортрет представлений найбільш природним в теоретичному поясненні жанром.
В основі специфічної ролі, що відіграє портрет в культурі знаходиться протиставлення знака і об’єкта. Портрет виконує роль документального свідка, підтверджує справжність, дійсність людини та її зображення. З іншого погляду, портрет відокремлює ті риси людської особистості, яким приписується деяка смислова домінанта.
Зазвичай обличчя вважається основним і головним, що притаманне даній людині, в той час як інші частини тіла допускають значно більшу умовність та загальність в зображенні. «Лицо выступает одновременно и как «зеркало души», и как зеркало мира».[11, с.141].
Динаміка являє художню домінанту портрета. Слід відзначити, що фотографія не має минулого та майбутнього, вона завжди в теперішньому часі. Дуже часто включення динаміки розподіляється у просторі портрета нерівномірно: воно може бути зосередженим в очах; іноді руки більш динамічні, ніж уся фігура.
В фотографії динаміка розподіляється в більшому просторі, портрет підносить нам її у фокусному зосередженні, що робить її динамізм більш прихованим, але потенційно діючим. Динамізм вводиться в зображення наявністю кількох фігур, що задають напрямок його читання, відносно поз даних фігур. Віддаленість зображення конкретної фігури складає другий рівень індивідуалізації.
Розглянемо спосіб введення в портрет другої фігури. В широкому виборі подвійних портретів можна виокремити наступні. З одного боку, це парний портрет, що знаходиться у джерел портретного мистецтва. В ньому біографічними обставинами оригінала задана стереотипність фігур даного жанру. В подальшому відбувається розвиток у все більшому розходженні обов’язкових принципів. Портретне мистецтво початку XX ст. широко використовує додаткові можливості.
Портрет знаходиться посередині між відображенням та обличчям. В різниці із дзеркальним відображенням, портрет приховує в собі два питання: хто зображен, і хто відображав. Саме цей момент надає можливість поставити ще два питання: яку думку виразила своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити художник присутністю свого зображення. Отже, портрет по своїй природі найбільш філософський жанр. В своїй основі він побудован на зіставленні того, що людина являє собою, і чим вона має бути. Це дозволяє прочитувати портрет різними засобами: ми в змозі побачити риси людини конкретної епохи, психологічні відмінності чоловічої та жіночої поведінки, соціальні трагедії, різні варіанти втілення самого поняття «людина».
Таким чином, портретний жанр знаходиться на перетині різних можливостей розкриття сутності людини засобами інтерпретації його обличчя. В цьому сенсі портрет не тільки документ, що зберігає в пам’яті зовнішність того чи іншого обличчя, це відбиток культурної мови даної епохи та особистості творця.
Портрет– це подвійне дзеркало: в ньому мистецтво відображається у житті, а життя в мистецтві. При цьому обмінюються місцями не тільки відображення, але і реальності. З однієї позиції, реальність по відношенню до мистецтва– об’єктивність; з іншої– цю функцію виконує мистецтво, а реальність– відображення у відображенні. Слід додати, що гра між живописом та об’єктом– це лише частина інших дзеркал. Наприклад, портрети художників у костюмах та гримі визначених ролей. Обличчя та одяг художника підкорені сценічній трансформації, що відображає особливості живописної мови.
Наближуючись до межі між портретом і людиною, що на ньому зображена, слід зауважити, що портрет зберігає молодість. Він знаходиться в просторі зупиненого часу. Власне «Я» портрета не підлягає часу, це відокремлює його від автора, що виконує функцію глядача.
Багаточисленні спроби поповнення різними деталями залишились епізодами. Лишилось головне: портрет в портреті. Обличчя людини виявилось найсуттєвим. Саме тут людина залишається людиною, або перестає нею бути.
2.2. Композиційне вирішення
Отже, перейдемо до аналізу фотографії О.Родченка «Портрет шофера».
Перед нами, без сумніву, репортажний портрет, на якому представлений загальний образ робочого, що керує, управляє технікой. Репортажному портрету властиві більш демократичні форми. Зйомка проведена в реальній обстановці, тому в композицію увійшли різні предмети з навколишнього середовища. Проте виразні властивості події або обстановки не будуть самоцінними, вони лише додатково характеризують зображуючи людину. Інтерес фотографа, як ми вже відмітили, зосереджений на людині: виявляються та підкреслюються його індивідуальні риси, його неповторність. Оточуючі предмети і навколишнє середовище включені у структуру портретного знімка, як елементи, що відтінюють своєрідність моделі.
Портрет самого шофера являє собою сюжетно- важливий композиційний центр. Він розташований у зоні «активних точок», визначених у відповідності схеми композиційної побудови принципу «золотого перетину». Композиційний центр винесений на передній план. Кадр побудований таким чином, що композиційні діагоналі також сходяться у сюжетному центрі. Завдяки зіставленню двох фігур, простір наче розтягується углиб. Підіймані руки фотографа припиняють відхід простору. Рух фотографа направлений по діагоналі кадру. А діагональні композиції сприяють рішенню теми, пов’язаної з рухом. [5, с.202]. Оскільки діагональ– це лінія нахилу, вона нестійка і, отже, динамічна. Об’єкт, що рухається по діагоналі кадру, посилює ефект руху. Зсилаючись на багаточисленні дослідження стосовно композиційних побудов принципу «золотого перетину», можна розглянути це питання більш детально.
На будь-якому відрізку існують дві точки, які ділять його за принципом «золотого перетину». Розділимо за цим принципом вертикальну сторону кадра і через одержанні точки проведемо лінії паралельно до сторін кадра. Побудовані лінії перетинаються в чотирьох точках. Ці точки одержали назву «активні точки». Вони і відіграють основну роль в композиційній формі «золотого перетину». Суть цієї форми в тому, що головні об’єкти зображення розміщенні в областях цих активних точок.
Розглянемо побудову фрагменту відрізків золотої пропорції, яку описав Ковальов Ф.В. у своїй праці[3, с.33] Тут можна знайти відрізки золотого ділення наступним чином. Це роблять геометричним способом (дод. 3). Тобто: 1/ з правого нижнього кута В ставиться перпендикуляр вгору, який дорівнює ½ нижньої сторони фрагменту кадра АВ, отримуємо точку С; 2/ від цієї точки С проводимо діагональ до нижнього лівого кута А. 3/ на цій діагоналі відкладаємо відрізок ВС, який закінчується точкою, D. 4/ відрізок AD переноситься на пряму АВ. Отримана при цьому точка Е ділить відрізок АВ у співвідношенні золотої пропорції, яка виражається ірраціональною дріб’ю, округлюючи її до 0,62 та 0, 38. Тому, нижню сторону ми помножуємо на ці числа і отримуємо нерівні відрізки. Так як ми маємо фрагмент, який дорівнює квадрату, то всі його сторони будуть ідентичними. Звідси випливає, що сторони будуть мати такі ж самі пропорції «золотого перетину». Побудувавши лінії золотого перетину, ми можемо побачити що центральною фігурою буде фотограф, його постать окреслена цими лініями.
Композиція побудована на відкритому спілкуванні героя з фотографом, їх погляди спрямовані на глядача. Різновид використання кругової форми допомагає об’єднати зображені предмети в одне ціле і, деякою мірою, забезпечує їх замкнутість. [4,с.35].
Слід зазначити, що композиція зрізаних форм припускає наявність так званої «упаковки»– це плотна концентрація зображувального матеріалу у кадрі, при цьому необхідні суттєві деталі, якби зтягують увагу глядача до центру.
Даний портрет не являється портретом тільки шофера, оскільки на ньому зображений і сам автор. Тому, ми маємо відзначити, що це подвійний портрет і присутність фотографа надає історичний смисл.
По відношенню до місця події — це був репортажний новаторський портрет. Про це свідчить активна авторська інтерпретація, а не пряма зйомка життєвого матеріалу.
Висновки
Проаналізувавши літературу з акцентом на головні питання, ми прийшли до наступних висновків.
Олександр Родченко, без сумніву, найвидатніший художник XX ст. Його значення в історії радянського мистецтва величезне. Творчий доробок О.Родченка представлений в практичних і теоретичних матеріалах багатьох дослідників ХХ-ХХІ ст.
Портретний жанр займає значне місце у фотографічній спадщині О,Родченка. Його творча концепція не відємно повязана з соціальною перебудовою суспільства та ідеям науково-технічного прогресу. Втілення нового соціального змісту призвело до інтенсивного пошуку нових композиційних рішень.
Оригінальність ракурсів О.Родченка визначила його художнє новаторство та естетику його фотографії.
Література:
1. Вартанов А. Композиция (електронна версія).
2. Даниэль С.М. Искусство видеть / С. М.Даниэль.- Л.: Искусство, 1990.- 120с.
3. Дегтярьов о. Композиційні форми у фотографії// Світло й тінь. Український фотомистецький журнал.- Львів, 1996.- №3.- с.33-35.
4. Дыко Л.П. Беседы о фотомастерстве/ Л.П.Дыко.- 2-е изд., перераб. И доп.- М.: Искусство, 1977.- 276с., ил.
5. Дыко Л.П. Основы композиции в фотографии/ Л.П.Дыко.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Высш. шк., 1989.- 176 с., ил.
6. Клуцис Г. Русский фотоавангард: история фотографии в 20-е– 40-е гг. XX ст.// Наше наследие.- Луцк.- №81.- с.34-48.
7. Лаврентьев А.Н. Ракурсы Родченко/ А.Н. Лаврентьев.- М.: Искусство, 1992.- 224с., ил.
8. Лотман Ю.М. Портрет (електронна версія).
9. Микулин В.П. Некоторые вопросы композиции (електронна версія).
10. Михалкович В. Внутренняя форма снимка// Советское фото (под ред. О.В. Суслова).- М.: Союз журналистов СССР.- 1982.- №1.- с.26-27.
11. Родченко А.М. Статьи. Воспоминания. Автобиографические записки. Письма/ Сост. В.А. Родченко.- М.: Советский художник, 1982.- 224 с.
12. Родченко А.М. Фотографии: Альбом/ Сост. А.Н. Лаврентьев.- М.: Планета, 1987.- 194 с.
13. Свитлова О. История фотографии (електронна версія).
14. Сидлин М. Родченкомания (електронна версія).
15. Стигнеев В.Т. Поэтика фотографии/В.Т. Стигнеев, В.И. Михалкович.- М.: Искусство, 1989.- 277с., ил.
16. Уолш Д. Судьба и творчество А. Родченко (електронна версія).
17. Фельдман Я.Д. Техника и технология фотосъемки: Учеб.пособие/ Я.Д.Фельдман, А.Д.Курский.- М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981.- 240с., ил.
18. Филоненко Д.Ю. Фундаментальный образ в русском авангарде 1920-х гг.(електронна версія).
19. www.biplane- photo.ru
20. www.foto- art.land.ru
Вступ…………………………………….……………………………………..….3
Розділ І
Стан дослідженості фотографічної спадщини О.Родченка …...……………..5
Розділ II
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера»………………………………………………………...………………...8
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета....………...……………...8
2.2. Композиційне вирішення ……………………………………….………..11
Висновки ………………………………………………………………………..14
Список використаної літератури …………………………………………..…15
Додатки
Вступ
Актуальність. Сучасна архітектура, реклама, фотографія та поліграфія стоять на візуальних схемах, що свого часу відкрив Олександр Родченко. Звідси випливає особлива цікавість до його спадщини. В сучасному мистецтвознавстві з’являється нове коло досліджень, в яких велику увагу приділяють окремим царинам у творчості О. Родченка. Тому особливий інтерес представляють дослідження окремих робіт у рамках конкретного жанру. Головним напрямком у розвитку фотографії, крім того, одним з найважливіших чинників сучасного художнього процесу є розвиток фотографії до справжнього мистецького. І внесок О. Родченка у цей процес не можна переоцінити. До фактів, що підтверджують значення художника, можна віднести нещодавне створення школи фотографії та мультимедіа імені О. Родченка.
Тема: Мистецтвознавчий аналіз фотографії О.Родченка «Портрет шофера» у контексті мистецтва XX ст.
Об’єкт: портретний жанр у фотографічній спадщині О.Родченка.
Предмет: фотографія «Портрет шофера» О.Родченка.
Завдання:
1. Розглянути творчий шлях О.Родченка.
2. Висвітлити місце портретного жанру в фотографічній спадщині О.Родченка.
3. Виявити стилістичні та композиційні особливості фотографії «Портрет шофера».
Структура курсової роботи
Робота містить вступ, два розділи основного тексту, висновки, список використаної літератури та додатки.
Розділ І
Стан дослідженості творчого шляху О. Родченка
Напрямок творчих пошуків в радянській фотографії невід’ємно пов’язан з ім’ям фотографа, архітектора, дизайнера та художника Олександра Родченка (1891—1956). В історії фотомистецтва цей художник уславився своїми незвичними ракурсами, динамічністю композиційних форм, документальністю.
Вже наприкінці 20-х років критики пишуть про вплив знімків Родченка на радянську фотографію того часу. Це були журнали «Советское фото», «Новый ЛЕФ», «Советское кино», що нерідко супроводжувались коментарями. В деяких випадках згадували формальну незвичність робіт. «Мы знаем и ценим фотографические работы А.М.Родченко, хотя они порой вызывают те или иные оговорки и возражения, даже часто недоумение. Но всегда в этих фотографических «трюках», полных неожиданности, и порою мало понятных, можно наблюдать свежесть творческого подхода, эффект «сильно действующего снадобья…».
Відбувається процес поступового входження робіт О.Родченка у критичний розгляд. У другій половині 20-х років було опубліковано більш ста його робіт. Таким чином, деякі з робіт природно увійшли у культурну ситуацію, інші визвали перегляд звичних критерій оцінювання.
Точка зору самого Родченка, оригінальність ракурсів, визначила його художнє новаторство, естетику його фотографій.
Л.Волков-Ланніт, видатний дослідник фотомистецтва писав, що Родченко був одним з перших радянських фотожурналістів, котрий звернувся до серії зображень як самостійного жанру.
С.Хан-Магомедов розглядав конструктивізм в рамках концепції формотворення, досліджував поліграфічне та агітаційне мистецтво в творчості Олександра Родченка.
А.Вартанов відмічав, що композиційна спадщина фотографів перших післяреволюційних років значна, але майже не проаналізована теоретично. Критики поспішають з висновками, оголошуючи композиційні пошуки того часу неактуальними.
З теоретичними дослідженнями, завдяки власній фотографічній практиці, Родченко почав виступати у 20-ті роки. До цього він прийшов після викладацької роботи («ВХУТЕМАС»), а також після курсів «Союз фото», для яких він розробив програму по композиції. Цю програму, супроводжуючи її поясненнями, опубліковує у своїй монографії «Ракурсы Родченко» О.Лаврентьєв, що є одним з основних дослідників життєвого і творчого шляху О.Родченка. В своїй монографії автор прослідкував шлях майстра у фотомистецтві. Лаврентьєв розповідає про різні побудови кадру, також автор розглянув питання про вплив діяльності Родченка на розвиток радянського фотомистецтва, особливості та специфіку його фотографічної школи, серед якої постають такі відомі майстри, як Є.Лангман, Г.Петрусов, Б.Ігнатович, В.Грюнталь та інші. Автор аналізує погляди Родченка стосовно концепції серійності фотографії, уявлень о принципах композиції, прес-фотографії та підготовці професійних кадрів.
Життєва і творча хроніка Родченка надає нам повне уявлення про стабільне бажання знімати, постійні пошуки об’єктів для зйомки. Це розуміння можливостей фотографії та її радикального впливу на культуру теперішнього і майбутнього.
Ім’я Олександра Родченка відомо всьому світові. Його роботи експонуються у європейських виставкових залах та музеях сучасного мистецтва. Наприклад, у 1998 році в країнах центральної Європи уперше проходив повний ретроспективний показ робіт видатного радянського художника Олександра Родченка.
Вітчизняна наука поповнилась черговим дослідженням творчості О.Родченка. У 2007 році вийшов альбом з коментарями– «Александр Родченко. Фотография— искусство. Його представила програма «Интеррос» разом із московським будинком фотографії у серії «Россия. XX век». Це найбільш детальне, наукове та візуальне дослідження. Воно відкриває нову сторінку в історії Родченка- фотографа: в сучасний художній обіг увійдуть сотні фотографій, раніш існуючих тільки у негативі.
Родченко– один з видатних талантів XX ст. Він досягнув міжнародної популярності на початку 20-х років, увійшов у конфлікт зі сталінським бюрократизмом і останні 20 років свого життя провів у безвісності та ізоляції.
Слід зазначити, що багато видань підготовлено нащадками художника, котрі стали його послідовниками. Результатом їх дослідницьких праць стала підготовка та видання збірки матеріалів. До збірки увійшли статті, спогади, автобіографічні записки та листи Родченка. Вступна стаття належить Хан- Магомедові. Він з нових позицій охарактеризував творчість Родченка, включаючи дизайнерські та архітектурні проекти.
Розділ ІІ
Образно-стилістичні особливості фотографії О.Родченка «Портрет шофера».
2.1. Жанрова специфіка фотографічного портрета
Фотопортрет представлений найбільш природним в теоретичному поясненні жанром.
В основі специфічної ролі, що відіграє портрет в культурі знаходиться протиставлення знака і об’єкта. Портрет виконує роль документального свідка, підтверджує справжність, дійсність людини та її зображення. З іншого погляду, портрет відокремлює ті риси людської особистості, яким приписується деяка смислова домінанта.
Зазвичай обличчя вважається основним і головним, що притаманне даній людині, в той час як інші частини тіла допускають значно більшу умовність та загальність в зображенні. «Лицо выступает одновременно и как «зеркало души», и как зеркало мира».[11, с.141].
Динаміка являє художню домінанту портрета. Слід відзначити, що фотографія не має минулого та майбутнього, вона завжди в теперішньому часі. Дуже часто включення динаміки розподіляється у просторі портрета нерівномірно: воно може бути зосередженим в очах; іноді руки більш динамічні, ніж уся фігура.
В фотографії динаміка розподіляється в більшому просторі, портрет підносить нам її у фокусному зосередженні, що робить її динамізм більш прихованим, але потенційно діючим. Динамізм вводиться в зображення наявністю кількох фігур, що задають напрямок його читання, відносно поз даних фігур. Віддаленість зображення конкретної фігури складає другий рівень індивідуалізації.
Розглянемо спосіб введення в портрет другої фігури. В широкому виборі подвійних портретів можна виокремити наступні. З одного боку, це парний портрет, що знаходиться у джерел портретного мистецтва. В ньому біографічними обставинами оригінала задана стереотипність фігур даного жанру. В подальшому відбувається розвиток у все більшому розходженні обов’язкових принципів. Портретне мистецтво початку XX ст. широко використовує додаткові можливості.
Портрет знаходиться посередині між відображенням та обличчям. В різниці із дзеркальним відображенням, портрет приховує в собі два питання: хто зображен, і хто відображав. Саме цей момент надає можливість поставити ще два питання: яку думку виразила своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити своїм обличчям зображувальна людина, що намагався виразити художник присутністю свого зображення. Отже, портрет по своїй природі найбільш філософський жанр. В своїй основі він побудован на зіставленні того, що людина являє собою, і чим вона має бути. Це дозволяє прочитувати портрет різними засобами: ми в змозі побачити риси людини конкретної епохи, психологічні відмінності чоловічої та жіночої поведінки, соціальні трагедії, різні варіанти втілення самого поняття «людина».
Таким чином, портретний жанр знаходиться на перетині різних можливостей розкриття сутності людини засобами інтерпретації його обличчя. В цьому сенсі портрет не тільки документ, що зберігає в пам’яті зовнішність того чи іншого обличчя, це відбиток культурної мови даної епохи та особистості творця.
Портрет– це подвійне дзеркало: в ньому мистецтво відображається у житті, а життя в мистецтві. При цьому обмінюються місцями не тільки відображення, але і реальності. З однієї позиції, реальність по відношенню до мистецтва– об’єктивність; з іншої– цю функцію виконує мистецтво, а реальність– відображення у відображенні. Слід додати, що гра між живописом та об’єктом– це лише частина інших дзеркал. Наприклад, портрети художників у костюмах та гримі визначених ролей. Обличчя та одяг художника підкорені сценічній трансформації, що відображає особливості живописної мови.
Наближуючись до межі між портретом і людиною, що на ньому зображена, слід зауважити, що портрет зберігає молодість. Він знаходиться в просторі зупиненого часу. Власне «Я» портрета не підлягає часу, це відокремлює його від автора, що виконує функцію глядача.
Багаточисленні спроби поповнення різними деталями залишились епізодами. Лишилось головне: портрет в портреті. Обличчя людини виявилось найсуттєвим. Саме тут людина залишається людиною, або перестає нею бути.
2.2. Композиційне вирішення
Отже, перейдемо до аналізу фотографії О.Родченка «Портрет шофера».
Перед нами, без сумніву, репортажний портрет, на якому представлений загальний образ робочого, що керує, управляє технікой. Репортажному портрету властиві більш демократичні форми. Зйомка проведена в реальній обстановці, тому в композицію увійшли різні предмети з навколишнього середовища. Проте виразні властивості події або обстановки не будуть самоцінними, вони лише додатково характеризують зображуючи людину. Інтерес фотографа, як ми вже відмітили, зосереджений на людині: виявляються та підкреслюються його індивідуальні риси, його неповторність. Оточуючі предмети і навколишнє середовище включені у структуру портретного знімка, як елементи, що відтінюють своєрідність моделі.
Портрет самого шофера являє собою сюжетно- важливий композиційний центр. Він розташований у зоні «активних точок», визначених у відповідності схеми композиційної побудови принципу «золотого перетину». Композиційний центр винесений на передній план. Кадр побудований таким чином, що композиційні діагоналі також сходяться у сюжетному центрі. Завдяки зіставленню двох фігур, простір наче розтягується углиб. Підіймані руки фотографа припиняють відхід простору. Рух фотографа направлений по діагоналі кадру. А діагональні композиції сприяють рішенню теми, пов’язаної з рухом. [5, с.202]. Оскільки діагональ– це лінія нахилу, вона нестійка і, отже, динамічна. Об’єкт, що рухається по діагоналі кадру, посилює ефект руху. Зсилаючись на багаточисленні дослідження стосовно композиційних побудов принципу «золотого перетину», можна розглянути це питання більш детально.
На будь-якому відрізку існують дві точки, які ділять його за принципом «золотого перетину». Розділимо за цим принципом вертикальну сторону кадра і через одержанні точки проведемо лінії паралельно до сторін кадра. Побудовані лінії перетинаються в чотирьох точках. Ці точки одержали назву «активні точки». Вони і відіграють основну роль в композиційній формі «золотого перетину». Суть цієї форми в тому, що головні об’єкти зображення розміщенні в областях цих активних точок.
Розглянемо побудову фрагменту відрізків золотої пропорції, яку описав Ковальов Ф.В. у своїй праці[3, с.33] Тут можна знайти відрізки золотого ділення наступним чином. Це роблять геометричним способом (дод. 3). Тобто: 1/ з правого нижнього кута В ставиться перпендикуляр вгору, який дорівнює ½ нижньої сторони фрагменту кадра АВ, отримуємо точку С; 2/ від цієї точки С проводимо діагональ до нижнього лівого кута А. 3/ на цій діагоналі відкладаємо відрізок ВС, який закінчується точкою, D. 4/ відрізок AD переноситься на пряму АВ. Отримана при цьому точка Е ділить відрізок АВ у співвідношенні золотої пропорції, яка виражається ірраціональною дріб’ю, округлюючи її до 0,62 та 0, 38. Тому, нижню сторону ми помножуємо на ці числа і отримуємо нерівні відрізки. Так як ми маємо фрагмент, який дорівнює квадрату, то всі його сторони будуть ідентичними. Звідси випливає, що сторони будуть мати такі ж самі пропорції «золотого перетину». Побудувавши лінії золотого перетину, ми можемо побачити що центральною фігурою буде фотограф, його постать окреслена цими лініями.
Композиція побудована на відкритому спілкуванні героя з фотографом, їх погляди спрямовані на глядача. Різновид використання кругової форми допомагає об’єднати зображені предмети в одне ціле і, деякою мірою, забезпечує їх замкнутість. [4,с.35].
Слід зазначити, що композиція зрізаних форм припускає наявність так званої «упаковки»– це плотна концентрація зображувального матеріалу у кадрі, при цьому необхідні суттєві деталі, якби зтягують увагу глядача до центру.
Даний портрет не являється портретом тільки шофера, оскільки на ньому зображений і сам автор. Тому, ми маємо відзначити, що це подвійний портрет і присутність фотографа надає історичний смисл.
По відношенню до місця події — це був репортажний новаторський портрет. Про це свідчить активна авторська інтерпретація, а не пряма зйомка життєвого матеріалу.
Висновки
Проаналізувавши літературу з акцентом на головні питання, ми прийшли до наступних висновків.
Олександр Родченко, без сумніву, найвидатніший художник XX ст. Його значення в історії радянського мистецтва величезне. Творчий доробок О.Родченка представлений в практичних і теоретичних матеріалах багатьох дослідників ХХ-ХХІ ст.
Портретний жанр займає значне місце у фотографічній спадщині О,Родченка. Його творча концепція не відємно повязана з соціальною перебудовою суспільства та ідеям науково-технічного прогресу. Втілення нового соціального змісту призвело до інтенсивного пошуку нових композиційних рішень.
Оригінальність ракурсів О.Родченка визначила його художнє новаторство та естетику його фотографії.
Література:
1. Вартанов А. Композиция (електронна версія).
2. Даниэль С.М. Искусство видеть / С. М.Даниэль.- Л.: Искусство, 1990.- 120с.
3. Дегтярьов о. Композиційні форми у фотографії// Світло й тінь. Український фотомистецький журнал.- Львів, 1996.- №3.- с.33-35.
4. Дыко Л.П. Беседы о фотомастерстве/ Л.П.Дыко.- 2-е изд., перераб. И доп.- М.: Искусство, 1977.- 276с., ил.
5. Дыко Л.П. Основы композиции в фотографии/ Л.П.Дыко.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Высш. шк., 1989.- 176 с., ил.
6. Клуцис Г. Русский фотоавангард: история фотографии в 20-е– 40-е гг. XX ст.// Наше наследие.- Луцк.- №81.- с.34-48.
7. Лаврентьев А.Н. Ракурсы Родченко/ А.Н. Лаврентьев.- М.: Искусство, 1992.- 224с., ил.
8. Лотман Ю.М. Портрет (електронна версія).
9. Микулин В.П. Некоторые вопросы композиции (електронна версія).
10. Михалкович В. Внутренняя форма снимка// Советское фото (под ред. О.В. Суслова).- М.: Союз журналистов СССР.- 1982.- №1.- с.26-27.
11. Родченко А.М. Статьи. Воспоминания. Автобиографические записки. Письма/ Сост. В.А. Родченко.- М.: Советский художник, 1982.- 224 с.
12. Родченко А.М. Фотографии: Альбом/ Сост. А.Н. Лаврентьев.- М.: Планета, 1987.- 194 с.
13. Свитлова О. История фотографии (електронна версія).
14. Сидлин М. Родченкомания (електронна версія).
15. Стигнеев В.Т. Поэтика фотографии/В.Т. Стигнеев, В.И. Михалкович.- М.: Искусство, 1989.- 277с., ил.
16. Уолш Д. Судьба и творчество А. Родченко (електронна версія).
17. Фельдман Я.Д. Техника и технология фотосъемки: Учеб.пособие/ Я.Д.Фельдман, А.Д.Курский.- М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981.- 240с., ил.
18. Филоненко Д.Ю. Фундаментальный образ в русском авангарде 1920-х гг.(електронна версія).
19. www.biplane- photo.ru
20. www.foto- art.land.ru
