Міністерство освіти та науки України

Миколаївській міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Кафедра правознавства

Курсова робота

з адміністративного права України

на тему: «Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання»

Виконав студент ІV курсу денної форми навчання

Групи П – 41-06 Мацюця Артем

Перевірив: к.ю.н., доц. каф Цимбалюк В.М

Миколаїв – 2010

Зміст

Вступ

1 Правовий статус працівників міліції

2 Основні обов’язки працівників міліції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Так, відповідно до основного Закону – Конституції України ст. 17 - оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на збройні сили України. А забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування, та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законами [1].

Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, а тому державо – владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони, як частина механізму держави, мають компетенцію розглядати різного роду юридичні справи і спираються на можливість застосування державного примусу.

Дана тема є актуальною на сьогоднішній день, адже сучасна Україна розвивається на конституційно – визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Проте така держава неможлива без правової культури більшості її громадян, а передусім працівників правоохоронних органів. Виходячи з цього випливає, що реформування органів внутрішніх справ (ОВС), є невід’ємною частиною життя і побудови правової держави. Тому, що досвід державного будівництва незалежної України свідчить, що без високого, на рівні світових стандартів, професіоналізму правоохоронців, побудувати правову державу з розвинутою ринковою економікою практично неможливо.

Органам внутрішніх справ, відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави – проводять діяльність із захисту економіки від злочинних посягань (податкова міліція); стоять на стражі законності і правопорядку (патрульно – постова служба). А окремі служби ОВС (міліція, виправно – трудові установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально – процесуального закону. Тобто, виходячи з положення «Про Міністерство Внутрішніх справ», можна сказати, що МВС забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю.

Курсова робота має свою структуру, яка складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

І розділ має назву: «Правовий статус працівників міліції». В ньому дається визначення правового статусу державного службовця , якими нормативними актами регулюється, а також загальні аспекти державної діяльності працівників ОВС (міліції).

В ІІ розділі наводяться основні завдання працівників міліції, а також їхні права, необхідні для виконання покладених на них завдань.

У даній курсовій роботі ми розглядаємо правовий статус працівників міліції, їх основні завдання, які регулюються законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р).

Об’єкт дослідження – є суспільні відносини що формуються в процесі становлення та розвитку професійної правосвідомості і професійної правової культури працівників правоохоронних органів.

Предмет дослідження – є особливості змісту, та шляхи формування і вдосконалення професійної правосвідомості працівників міліції.

Під час написання курсової роботи, був використаний широкий спектр законів України, різної юридичної літератури, а також залучені різні інформаційні сайти з мережі Інтернет.

1 Правовий статус працівників міліції

Місце і роль особи у правовій системі найбільш повно можна розглядати через категорію правового статусу, який дозволяє визначити положення людини в суспільстві.

Правовий статус – це категорія, яка торкається інтересів не тільки окремої особи, але й колективу, кожної окремої організації, установи, які виконують свої функції, і покладені на них обов’язки. Тобто, правовий статус – це юридичне вираження соціального статусу.

Підходячи до розгляду правового статусу державних службовців і працівників міліції, необхідно враховувати, що це поняття має декілька значень:

• Загальний – тобто правовий статус громадянина;

• Спеціальний – статус відповідних груп громадян;

- Індивідуальний – правовий статус конкретних осіб.

Щодо державних службовців, то їх правовий статус необхідно пов’язувати і розглядати відповідно до класифікації органів державного управління і місця, яке займає конкретна особа в цій системі.

Правовий статус державного службовця і працівника міліції має суттєве значення: для розробки нормативних актів, які регулюють такі питання, як призначення конкретного державного органу та його посадових осіб, їх завдання, повноваження, форми відповідальності, тощо.

Правовий статус державних службовців визначається – законом України «Про державну службу», а працівників міліції – законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р). [2].

Порівнюючи положення обох законів, можна виділити їх основні загальні риси – служіння суспільству, забезпечення функцій держави, реалізація прав свобод і обов’язків громадян. Тобто, ці моменти є об'єднуючими у соціальному призначенні державної і міліцейської служби, яка є також державною, хоча в законі України «Про державну службу» про це прямо не вказано. Але у ч.2 ст. 9 цього закону зазначається: що регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, суду, митного контролю, служби безпеки, а також внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього закону, якщо інше не передбачено законами України [3]. Закріплюючи це положення в ст. 6 Закону України «Про державну службу», законодавець зазначає, що «питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами».

Таким чином, зробивши аналіз цих положень, ми бачимо, що державними службовцями визнаються також особи, які працюють в апараті органів внутрішніх справ. До складу апарату ОВС входить – Міністерство внутрішніх справ, управління МВС в областях, міських, районних відділів, містах Києві та Севастополі, а також на транспортних магістралях. Адже, у Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ, як носій державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена конституційності. Її конституційність оцінюється насамперед двома категоріями:

• Відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в Конституції України;

• Законністю процедури застосування ОВС чинного законодавства.

А тому більше 10 статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням організації і функціонування державної служби, мають на увазі усіх її носіїв, у тому числі співробітників ОВС. Отже, служба в органах внутрішніх справ ґрунтується на правах, обов’язках і відповідальності, загальних для всієї системи державної служби.

Тобто, аналізуючи ч.1 ст. 20 Закону України «Про міліцію», можна сказати, що «працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади». Виходячи із статей обох законів можна побачити, що основні їхні положення є аналогічними. Це стосується, насамперед, поняття самої служби, її принципів, права на службу, а також ряду положень правового статусу держслужбовця і працівника міліції. Але зміст правового статусу працівника міліції значно спецефічніший, що пов’язано з виконанням ним особливих завдань і функцій, що мають правоохоронний характер. Також необхідно зазначити, що працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Крім того, Закон України «Про державну службу» регулює загальні аспекти державної діяльності, які є концептуальними для нормативного регулювання, різних напрямів державної служби. А тому, виходячи з того, що вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій, деякі автори поділяють державну службу за наступною класифікацією:

• Цивільна служба;

• Адміністративна служба – в органах представницької, виконавчої і судової влади;

• Спеціалізована – служба в ОВС, державної безпеки, прокуратури, збройних силах, тощо.

Дана класифікація більш чітко відображає стан і потреби правового регулювання статусу державних службовців і в той же час, поряд з різними видами державної служби застосовується і в міліції, тим самим підкреслюючи положення, викладене у ст.16 Закону «Про міліцію», у якій « особливий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції». Отже, службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Так, розглядаючи обов’язки державних службовців (ст. 10 Закону України «Про державну службу»), ми можемо бачити, що вони мають більш загальний вигляд і повністю прийнятні до працівників міліції. Безпосередньо обов’язки ж працівників міліції значно ширше розкриваються у ст. 10 Закону України «Про міліцію» і конкретизуються відповідно до тих функцій, які на них покладені, а також до специфіки даних функцій і завдань.

А щодо прав міліції (ст. 11 Закону «Про міліцію»), то вони чітко визначені, та розширенню не підлягають, але наприклад, деякі застосування фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, додатково регламентуються іншими статтями вказаного закону (ст. 13, 14, 15). А сам порядок проходження служби в міліції регламентується Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи питання прав і обов’язків, як основного критерію правового статусу державних службовців і працівників міліції, не можна залишати без уваги ті обмеження, які пов’язані з проходженням служби даних категорій. Так у ст. 3 Закону України «Про міліцію» зазначається, що: « у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». А в ст. 18 цього ж закону «працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету». Тобто, працівникам міліції забороняються займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, бути членом політичних партій, а також організовувати страйки, або брати участь у них. Аналогічні обмеження передбачені законодавством щодо державних службовців. [4].

Отже, працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і тому законні вимоги працівників міліції є обов’язковими для виконання громадянами і службовими особами. Також поширення правового статусу державних службовців на працівників міліції, може бути аналіз поняття посадової службової особи і його тлумачення в науці і законодавчих актах, зокрема у Кримінальному кодексі України.

Аналізуючи поняття «посадова особа» можна дати наступне визначення: державно – службова особа – це визначена структурою та штатним розкладом первинна структура, одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових функцій та повноважень.

Таким чином, з даного визначення можна зробити деякі висновки, застосовуючи його до конкретних структурно – функціональних розписів органів внутрішніх справ (міліції), тобто штатних розкладів. Якщо розглядати для прикладу конкретний районний, чи міський орган внутрішніх справ, спираючись при цьому на ст. 2 Закону України «Про державну службу», то посадовими особами можуть бути:

• Керівники та заступники керівників, тобто начальники ОВС, та їх заступники;

• Інші державні службовці. Це можуть бути керівники, та інспекторський склад окремих підрозділів, оперуповноважені та слідчі, дільничні інспектори, працівники ДАІ, тощо.

Останнє положення може бути підкреслене особливостями юридичної відповідальності осіб, які займають дані посади. Адже, необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс містить поняття «службова особа». Так у ст. 368 КК України (одержання хабара), зазначається: «службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи зазначені у п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорії, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць».[5].

А тому, виходячи з викладеного, ми можемо бачити, що працівник міліції – це службова особа і на нього можуть поширюватися норми закону «Про державну службу». А це в свою чергу дозволяє наблизити правовий статус співробітників ОВС до статусу державних службовців, що передбачено Концепцією адміністративної реформи.

А тому виходячи з чинного законодавства можна виділити специфічні ознаки служби співробітників ОВС (міліції):

1. Виконує особливі, охоронні завдання;

2. Застосовує державний примус;

3. При вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

4. Суворо дотримується ієрархії по службі. Так, у ст. 20 Закону України «Про міліцію», чітко встановлює: «робітник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується лише законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов’язати працівника міліції виконувати обов’язки не передбачені чинним законодавством».

5. Має спеціальний правовий статус з розширеним переліком обмежень і компенсацій.

Змістом державної служби в ОВС є виконання співробітниками від імені та за дорученням держави конкретних службових обов’язків із забезпеченням особистої безпеки громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю, роботи з засудженими, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, надання допомоги громадянам у здійсненні їх прав та ін. Тобто, кожна зі структур системи ОВС, та співробітників міліції мають певне соціальне призначення. Специфіка цілей і завдань служби, правового статусу співробітника підрозділів органів внутрішніх справ (міліції), характер службово – трудової функцій, правове регулювання праці державних службовців ОВС, їх повноваження і відповідальність визначені в законодавстві.

Отже, Конституційно – правові засади державної служби співробітника міліції – ті самі, що і будь-якого державного службовця. Підвищення рівня правових засад державної служби до конституційного закріплення свідчить про зростання її ролі і значення для формування громадянського суспільства і побудови демократичної, соціальної, правової держави. Державна служба співробітників органів внутрішніх справ споконвічно покликана бути соціальною і правовою, орієнтованою на принципи гуманізму і відповідальності. [6].

А правову основу служби в ОВС складають: Конституція України, закони та інші нормативно – правові акти у тому числі нормативні акти МВС України, акти органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, тощо.

2 Основні обов’язки працівників міліції

Розглядаючи питання прав і обов’язків, як основного критерію правового статусу працівників міліції необхідно значно ширше розкрити питання, що стосується завдань працівника ОВС.

Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана:

1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

2) виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

3) приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;

4) здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них;

6) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;

7) проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких воно встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

8) виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення;

9) розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;

10) проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях;

11) виконувати прийняті в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду;

12) забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснювати контроль за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів;

13) давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об'єктів;

14) контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства; 

15) повідомляти відповідним державним органам і громадським об'єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків, врятування людей і подання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду;

16) брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій;

17) сприяти забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості; 

18) охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства;

19) забезпечувати збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживати заходів до повернення їх законним власникам. Міліція несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна;

20) охороняти, конвоювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб;

21) у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам охорони здоров'я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснювати за поданням закладу охорони здоров'я з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін'єкцій, для обов'язкового обстеження і лікування; 

22) здійснювати привід до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу;

23) подавати у межах наданих прав допомогу народним депутатам, представникам державних органів і громадських об'єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;

24) подавати у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров'я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опікування;

25) забезпечувати у порядку, встановленому законодавством України, безпеку осіб, взятих під захист, у разі надходження від них заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров'ю, житлу чи майну;

26) забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих Рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку і правил торгівлі у невстановлених місцях, правил утримання тварин у домашніх умовах, а також контролювати утримання в належній чистоті територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах;

27) забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять.

Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Тобто, співробітник ОВС (міліції) у кожному державному органі повинен працювати на однаково високому професійному рівні, застосовувати однакові засоби і методи вирішення правоохоронних завдань, мати рівні соціально – економічні і трудові права (при різних посадових повноваженнях і зарплаті), поступати на службу, проходити і припиняти її на підставі єдиних організаційно – правових норм і правил. А діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням, гласності, позапартійності.

Так, ст. 20 Закону України «Про міліцію», чітко встановлює: «Робітник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується лише законом, діє в його межах, і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов’язати працівника міліції виконувати обов’язки, не передбачені чинним законодавством». Співробітники міліції виконують обов’язки і використовують права в рамках своєї компетенції в порядку, встановленому законами та іншими правовими актами (поточне законодавство, Присяга, Положення про проходження служби рядовим і командним складом ОВС, контракт), застосовуючи, у разі потреби, засоби державного примусу.

А в разі вчиненная протиправних дій або бездіяльності при виконанні службових обов'язків співробітник внутрішніх справ несе дисциплінарну, адміністративну, матеріальну і кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства, відшкодовує заподіяну шкоду в порядку, ним передбаченому.

Адже, за свою діяльність співробітник міліції відповідає не тільки перед собою, а й перед суспільством, що означає забезпечення простору для самоорганізації і становлення інститутів громадського суспільства. Він виступає у відносинах із населенням як професійний управлінський робітник, безпосередній представник державної влади, носій державно – владних повноважень. А організована і функціонуюча на демократичних правових засадах державна служба є найважливішою державно – правовою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

А тому, для виконання покладених обов’язків, працівник міліції наділений комплексом відповідних прав. (ст. 11 Закону України «Про міліцію»), без яких їх правоохоронна діяльність практично неможлива, це:

• вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу;

• перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

• Затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчинені злочину, осіб, які вчинили правопорушення, тощо;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

• проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

• одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції;

• проводити з участю адміністрації підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню;

Вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб підприємств, установ і організацій відомості та пояснення по фактах порушення законодавства, проведення документальних і натуральних перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої та фінансово-господарської діяльності; витребувати і при необхідності вилучати документи, зразки сировини й продукції, опечатувати каси, приміщення і місця зберігання документів, грошей та товарно-матеріальних цінностей;

• вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;

• проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства; Та інші права відповідно до чинного законодавства.

Але, разом з тим у ст. 12- 15, 15-1 розділу ІІІ Закону України «Про міліцію» визнається порядок застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та передбачаються гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції [7].

Відповідно до ст. 12 цього ж закону застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.

Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Висновок

Отже, підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція. Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року.

Відповідно до закону міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань .

Основним завданням міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, забезпечення безпеки дорожнього руху, захист власності від злочинних посягань, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .

Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються права:

1. вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вигом застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;

2. викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом , піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;

3.виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки ;

4.складати протоколи про адміністративні правопорушення, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення ;

5.при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції особисто ;

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни , які здатні за своїми особистими і діловими , моральними якостями, освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник міліції приносить присягу . Він перебуває під захистом закону . Законом гарантується захист життя, здоров’я , честі , гідності , майна працівника міліції , членів його сім’ї від злочинних протиправних дій . Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист .

Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28. 06.1996 року; Х. «Ранок» 2003р.

2. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990р. Відомості ВРУ №15

3. Закон України «Про державну службу» Відомості ВРУ №52

4. А.П. Гель, Г.С. Семаков «Судові та правоохоронні органи України» Київ – 2004р.

5. Кримінальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

6. Дубенко С.Д. «Державна служба в Україні»: навч. посібник К. 2000р.

7. www.mvs.gov.ua. – інформаційний сайт МВС.