Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія співробітництва України і ЄС

Розділ 2. Правові засади співробітництва України і ЄС

2.1Основні документи України стосовно ЄС

1. Постанова ВРУ "про основні напрями зовнішньої політики

2. Угода про партнерство і співробітництво

3. Стратегія інтеграції України до Європейського союзу

4. Програма інтеграції України до Європейського союзу

5. План дій Україна – ЄС

6. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС

2.2 Документи ЄС стосовно України

1. Спільна позиція ЄС до України

2. Декларація ЄС щодо України

3. План дій ЄС і України

4. Спільна стратегія ЄС щодо України

5. Акти транскордонного співробітництва

Розділ 3. Проблеми і перспективи співпраці України з ЄС

3.1 Проблеми співробітництва між Україною і ЄС, шляхи їх вирішення

3.2 Перспективи співпраці України і Європейського Союзу

Висновок

Література

Вступ

У 90 роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір відкриває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Саме тому співробітництво з Європейським союзом є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом для України. Що ж стосується євроінтеграційного курсу, то за оцінками експертів Україна в найближчі 10-15 років навряд чи зможе досягнути відповідності критеріям, по яким визначається готовність країн-кандидатів до повноправного членства в ЄС. Україна має пройти складний і довгий шлях наближення до західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних стандартів.

Механізм реалізації курсу України на інтеграцію в європейське економічне і політико-правове поле має відповідати методології і політичній психології цієї найвпливовішої у світі регіональної організації, врахувати досвід підготовки і реалізації стратегій країн-кандидатів на членство в ЄС. Основою, підґрунтям, передумовою євро інтеграції України в Євросоюз є співробітництво з цією конфедеративною структурою, правові засади якого мають бути чітко визначені з обох сторін.

Досвід інтеграції країн-членів Європейського союзу цікавий не лише з точки зору пошуку Україною ефективної стратегії на шляху в Європу. У процесі інтеграції європейці зуміли успішно подолати наслідки економічних, енергетичних, фінансових криз, здійснити структурні реформи в індустрії і агропромисловому комплексі, досягнути значних успіхів у науково-технічній і соціальній сферах, створити демократичне правове суспільство. Вивчення досвіду Європейського союзу є корисним і при аналізі проблем, пов’язаних з інтеграційними процесами в на території СНД, зокрема, актуальної на сьогодні активізації всебічного співробітництва між країнами СНД.

У світлі вищезазначеного є зрозумілою актуальність висвітлюваної мною теми та глибина її вивчення в науковій, навчальній та просвітницькій літературі. На протязі всієї історії взаємовідносин України і ЄС вчені, науковці, політики намагались узагальнити всі норми, принципи, які діють між цими суб’єктами міжнародного права, надати їм характеристику, сформулювати їх ознаки. Тому не дивно, що питанням, які стосуються моєї теми, присвячена значна кількість літератури. Глибина опрацювання питань, які пов’язані з відносинами України і Європейського союзу, вражає своєю масштабністю і різноманітністю. Значна кількість вчених-правознавців і юристів практиків висловлюють свої бачення правових засад даного співробітництва, вказують на їх недоліки та надають певні поради.

В своїй роботі я використовував праці таких вчених, як Копійки В.В., Шинкаренка В.В., Піхоцького В.Ф., Баймуратова О.М., Василенка О.О., Прохорова А.М. та ін.

Зазначу, що більша частина використаного мною матеріалу є монографічним, і це на мою думку ще раз засвідчує актуальність даної теми.

Після проголошення незалежності відбувається кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу України, приймаються перші нормативні акти, які засвідчують її європейський вибір. Процес співробітництва України і Європейського Союзу, формування його правових засад, був досить складним і суперечливим. Саме тому в своїй роботі я вирішив розглянути історію становлення правових засад взаємодії України і ЄС.

Другий розділ моєї роботи присвячений аналізу і загальній характеристиці правових засад співробітництва України і Європейського союзу. В даному розділі я вирішив окремо виділити ті правові засади, якими керується Україна при взаємовідносинах з ЄС, а також правові основи, які встановлені Європейським союзом по відношенню до України.

Сьогодні з особливою силою постала проблема глобального політичного реформування на шляху просування до правової держави і громадянського суспільства. Одним з важливих завдань, які стоять перед молодою українською державою, є входження в європейські правові структури, що вимагає визнання і підтвердження відповідних стандартів прав людини, встановлених для членів країн Ради Європи.

На даний момент Україна може активно інтегруватись в різні європейські структури, які пов’язані з такими сферами як культура, спорт, наука, освіта, технологія. Але незалежно від сфери, в якій відбувається співпраця України і ЄС, мають бути визначені головні пріоритети і засади даного співробітництва. Тому третій розділ моєї роботи присвячений розгляду проблем і перспектив співробітництва України і Європейського союзу.

На сьогодні найбільш розвиненим і перспективним напрямком співробітництва України з ЄС є торгівля. Україна має сьогодні позитивну динаміку двосторонньої торгівлі України з ЄС. Поступово динаміка цього співробітництва набирає обертів, тому передбачається, що незабаром ЄС разом з новими членами Євросоюзу стануть найбільшими торговельними партнерами нашої держави. Співпраці за даним напрямом сприяє і те, що Україна стала повноправним членом СОТ. Для того, щоб реалізувати стратегію євроінтеграції Україна мусить забезпечувати високі темпи економічного зростання. Тільки за таких умов її економіка зможе рухатися у напрямку гармонізації національних економічних показників з відповідними показниками країн ЄС.

Розділ 1. Історія співробітництва України І ЄС

Офіційно історія Європейського союзу починає свій відлік з укладення 18 квітня 1951р. Договору про заснування Європейського обєднання вугілля і сталі, що поклало початок економічній і політичній інтеграції Європи. Учасниками його стали шість держав – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція, які підписали договір. 25 березня 1957року країни-учасниці об’єднання підписали Договір про заснування Європейського економічного співтовариства та договір про утворення Європейського співтовариства з атомної енергії. 14 червня 1985 року в селищі Шенген, розташованому на території Великого герцогства Люксембургського, укладено договір про скасування паспортного контролю на внутрішніх кордонах держав, які приєднуються до угоди. Конвенція про ратифікацію Шенгенської угоди набула чинності з 1 вересня 1993 року.

7 лютого 1992 відбулося підписання Маастрихтської угоди про створення Європейського союзу, якою започатковано створення економічного і валютного союзу. З набутям чинності цією угодою Європейські співтовариства почали називати Європейським Союзом.

2 жовтня 1997 року укладено амстердамський договір, який розширив сферу соцыальної політики ЭС, розвинув інститут європейського громадянства, розширив повноваження Європарламенту, Ради Міністрів і голови Євро комісії, посилив відкритість у процесі ухвалення рішень ЄС, зміцнив механізм спільної зовнішньої політики, політики безпеки та ін.

Із 70-х років минулого століття відбувалося розширення Європейського Союзу, яке триває й досі.

Після проголошення незалежності відбувається кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу України. Вже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990р."Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин " Уряду було доручено "спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі". У 1993р. Верховна Рада України прийняла постанову "про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабільних відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".

Бажання України співпрацювати з ЄС було висловлено Президентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС.

Дату підписання даної угоди можна умовно вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбулося визнання незалежності української держави з боку ЄС і країн її членів.

Розвиток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюсселя щодо набуття Україною безядерного статусу. ЄС ставив гловною умовою розвитку співробітництва і підписання Угоди виведення з України ядерної зброї і приєднання її до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакорів. Укладення в Москві в січні 1994р. угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання Угоди "про партнерство і співробітництво" між Києвом і Брюсселем.

Чинником формування політики ЄС щодо України в першій половині 90-х років залишалось її бачення Брюсселем у контексті відносин з Росією. Так, Спільна позиція ЄС щодо України, ухвалена на базі вищезазначеної мною угоди 28 листопада 1994р., наголошувала на значенні для ЄС України як великої європейської індустріальної держави, розташованої між Росією і східними сусідами ЄС. Підкреслювалося, що мета ЄС - сприяння розвитку України як держави, що має збалансовані відносини з Росією і Заходом.

Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило відкриття в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств (жовтень 1993р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах (липень 1995р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямів галузевої кооперації і торгівельних відносин (1994р.). Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як державний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. 3 березня 1995р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торгівельного співробітництва.

Другий етап співробітництва між Україною і ЄС завершився прийняттям на Європейській в Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України.(10 грудня 1999р.). Під час цього періоду (друга половина 90х років) відбулися події, які стали етапними у процесі зближення України і ЄС. Серед них - ратифікація і початок імплементації Угоди про співробітництво і партнерство України з ЄС; набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання у Мадриді в липні 1997р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України до СОТ. Під час саміту "ЄС у Флоренції (липень 1996р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996р., який визначив напрямки взаємодії України з ЄС і окреслив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997р. відбувся перший саміт Україна - ЄС, під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх стосунків, а також відбувся обмін думками щодо існуючих проблем і шляхів співробітництва в майбутньому.

Після набуття чинності угоди про партнерство і співробітництво були здійснені кроки в напрямку інституціоналізації відносин між Україною і ЄС, а також внутрішнього забезпечення інтеграційного процесу в Україні. Указом Президента від 24 лютого 1998р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем’єр-міністр України. Указом передбачено формування в усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. створено також Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції. 11 червня 1998р. Указом Президента України було затверджено стратегію інтеграції України до Європейського союзу, у якій сформульовані основні напрями співробітництва України і ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення інтеграції України до ЄС. Під час Кельнського саміту ЄС ( 3-4червня 1999р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччини було відзначено досягнення якісно нового рівня у стосунках Євросоюзу з Україною.

Прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України під час Гельсінського саміту засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інтерес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія ЄС, ухвалена на базі угоди про партнерство і співробітництво, визначила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євросоюзу щодо України на чотирирічний термін. Спільна стратегія вперше задекларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила стратегічний курс на партнерство з нею.

Співробітництво України і ЄС було проголошено ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000р.) стратегічною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України і ЄС - зміст якого полягає в матеріалізації гасла руху до Європи.

На початку нового тисячоліття Україна перебувала на етапі імплементації угоди про партнерство і співробітництво. Після набуття чинності угоди 1 березня 1998р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007р.

Розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС. Зокрема, прийнято постанову Уряду від 1998р. про запровадження механізму адаптації законодавства до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС (16 серпня 1999р.). На четвертому засіданні Міжвідомчої координаційної ради ( 14 квітня 2000р.) було затверджено План роботи з адаптації законодавства., який передбачив розробку 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Указом президента України була створена Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Наступним етапом співробітництва України і ЄС стало підписання в Женеві 19 червня 2000р. Декларації Україна ЄАВТ, де визначені основні напрями і правові засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах ( постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000р.).

Розділ 2. Правові засади співробітництва України і ЄС

2.1 Основні документи України стосовно ЄС

А) Постанова ВРУ "про основні напрями зовнішньої політики"

Розпочинаючи характеристику нормативно-правового закріплення співробітництва України і ЄС, необхідно перш за все виходити з того зовнішньополітичного курсу, який обрала Україна після проголошення незалежності, і на основі якого вона будує міжнародні відносини з іншими державами та утвореннями. Тому за основу основ в своїй роботі я вирішив взяти постанову Верховної Ради України "про основні напрями зовнішньої політики" . Згідно з нею Україна з огляду на своє геополітичне становище,історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

4. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин.

5. Розширення участі в європейському регіональному співробітництві.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

В постанові зазначено,що розбудова стосунків з західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією,прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас таке співробітництво стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства в загальноєвропейський світовий економічний простір. Отже, цим документом визначено співробітництво з ЄС пріоритетним напрямом зовнішньої політики України.

В) Угода "про партнерство і співробітництво"

Базовим документом, який визначає правовий механізм співробітництва між Україною і ЄС, є "Угода про партнерство і співробітництво". Відповідні угоди були укладені Європейським Союзом майже з усіма Новими незалежними державами, які виникли на терені колишнього СРСР.

Головна мета Угоди про партнерство і співробітництво - створення сприятливих умов для інтеграції України у європейський і світовий економічний порядок. Угода також розглядає проблематику політичного співробітництва і має у цілому комплексний характер. ЇЇ специфічною рисою є положення про збереження єдиного економічного простору між членами-країнами СНД. Дана угода була прийнята 16 червня 1994р., ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994р. і набула чинності 1 березня 1998р. після її ратифікації національними парламентами країн-членів ЄС. Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво вимагає від України адаптації національного законодавства, вдосконалення адміністративного апарату й судочинства, реформування і реструктуризації економіки.

В угоді визначені наступні основні засади партнерства і співробітництва:

1. забезпечення політичного діалогу між сторонами;

2. сприяння торгівлі й інвестиціям, а також розвитку гармонійних економічних відносин між сторонами;

3. створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного й культурного співробітництва;

4. підтримка зусиль України по зміцненню демократії й завершенню переходу до ринкової економіки.

Згідно з угодою партнерами України виступають співтовариство, а також країни-члени ( в залежності від сфер компетенції партнерів), наприклад, питання торгівлі товарами згідно з правом ЄС віднесені до виключної компетенції співтовариства, а в питаннях інтелектуальної власності партнерами України виступають окремі країни-члени ЄС. Особливе значення в Угоді надається положенням про верховенство права й повагу прав людини, економічні й політичні свободи. Спільна декларація в додатках до угоди закріплює можливість негайного призупинення Сторонами усіх прав і обов’язків, що виникли згідно з угодою, без застосування нормальної процедури, у випадку порушення демократичних принципів та прав людини, а також принципів ринкової економіки. Угода про партнерство і співробітництво відкрила можливості для поступового зближення України з ЄС. У її рамках відбувається регулярний політичний діалог між Україною і ЄС на всіх рівнях, включаючи президентський. Угода - важливий крок до залучення України у правове поле єдиного ринку ЄС. Вона передбачила існування інституцій, покликаних забезпечити виконання положень угоди. До них належать Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС, Комітет з питань співробітництва між Україною і ЄС, а також комітет з парламентського співробітництва.

Рада з питань співробітництва здійснює нагляд за виконанням угод, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ради була створена указом Президента України від 24 лютого 1998р. і складається з членів Уряду України, частина ЄС – із членів Ради ЄС і ЄК. Засідання ради проводяться не менше одного разу на рік. Посаду Голови Ради обіймають по черзі представники ЄС і Уряду України. Рада співробітництва самостійно визначає правила процедури своєї діяльності.

Комітет із питань співробітництва між Україною і ЄС покликаний готувати засідання Ради з питань співробітництва, забезпечувати нагляд за виконанням Угоди у період між засіданнями Ради. Склад комітету аналогічний складу Ради, але з представництвом на рівні вищих посадових осіб.

Комітет з парламентського співробітництва – форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу і України. До Комітету входять депутати Європейського парламенту і Верховної Ради. Комітет обмінюється інформацією з питань співробітництва з радою, а також уповноважений надавати їй рекомендації.

Угода про партнерство і співробітництво визначила 28 сфер, у яких ЄС і Україна мають розвивати співробітництво, серед них, промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток; співробітництво в соціальній сфері; туризм; інформація і зв'язок; захист споживачів; митна політика; статистика; боротьба з наркобізнесом; культура.

Сторони погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння у торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт або експорт другої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони зобов’язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони,взяли на себе зобов’язання не обкладати податками та іншими зборами товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої в більшому розмірі, ніж це встановлено для аналогічних вітчизняних виробів. Сторони зобов’язались здійснювати торгівлю на основі ринкових цін та всіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Ці та інші домовленості стали основою для співробітництва і подальшого членства України в СОТ.

Політичні, економічні та соціальні цілі, визначені угодою, віддзеркалюють як політичне бачення, так і сучасні економічні реалії. Більша частина її змісту відповідає змісту Європейських угод, наприклад, положення щодо політичного діалогу, положення про заснування компаній, рух робочої сили і капіталу, співробітництво у сфері економіки, фінансів і культури.

Угода про партнерство і співробітництво доповнена галузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС.

1. Угода між Європейськими співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993р.);

2. Угода між Урядом України і комісією Європейських співтовариств про створення контактної групи по вугіллю і сталі ( 8 червня 1994р.);

3. Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997р.);

4. Багатостороння рамкова угода INOGATE між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999р.);

5. Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом галузі ядерної безпеки (23 липня 1999р.);

6. Угода про без квотну торгівлю текстильною продукцією (грудень 2000р.);

Таким чином, Угода про партнерство і співробітництво заклала основу для широкого економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов’язання, які мають вищу юридичну силу і повинні забезпечити динамічний розвиток торгівлі й інвестицій. Угода являється інструментом підтримки переходу до ринкової економіки і формування громадянського суспільства.

с) Стратегія інтеграції України до Європейського союзу

Наступним і вкрай важливим для співпраці України і ЄС документом є "Стратегія інтеграції України до Європейського союзу", затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615/98. ЇЇ метою є реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі.

Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом - організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції,уніфікації права,економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку. В цьому документі зазначено, що стратегія інтеграції України до Європейського Союзу має забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і безпеки),інформаційного,економічного і правового простору. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

В стратегії визначені головні напрями інтеграційного співробітництва України і ЄС:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави, а також сприятиме зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у країнах-членах ЄС. Цей процес має охопити приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про охорону праці, інтелектуальну власність, охорону життя і здоров’я, довкілля, захист прав споживачів, транспорт, технічні правила і стандарти, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство і співробітництво.

2. Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС –лібералізація, синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників.

3. Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки - безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.

4. Політична консолідація та зміцнення демократії – передбачає неухильне поглиблення політичного діалогу і поліпшення загальної атмосфери відносин між Україною та ЄС (саміти, міністерські консультації,зустрічі на експертному рівні). Вона спрямована на: - гарантування політичної стабільності як в Україні, так і на всьому Європейському континенті; - забезпечення мирного розвитку та плідного співробітництва всіх європейських націй, зміцнення демократичних засад в українському суспільстві.

Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. З іншого – ідентифікацію політики ЄС щодо України, а також підтримку європейськими державами і світовим співтовариством стратегії інтеграції України до ЄС. У цьому контексті важливим є співробітництво як з європейськими інституціями, так і з окремими країнами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньополітичної консолідації Стратегія визначила згоду ЄС на поступове залучення України до міжрегіональних ініціатив Союзу, досягнення згоди щодо спільної позиції України і ЄС в ООН з глобальних міжнародних питань.

Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенства права в Україні, становлення громадянського суспільства і подальше формування української політичної нації, формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України до ЄС.

5. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС - полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

6. Культурно-освітня,науково-технічна інтеграція, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм та стандартів в освіту,науку і техніку,поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

7. Регіональна інтеграція України – встановлення,поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій стратегії напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів влади на регіони, до органів місцевого самоврядування,територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян України.

8. Галузева співпраця - координація і взаємодія між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Пріоритетними Стратегія вважає транс’європейські транспортні, електроенергетичні, інформаційні мережі,співробітництво у сфері юстиції,боротьбу з організованою злочинністю й наркобізнесом, митну справу, науково-дослідницьку сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво та ін.

9. Співробітництво у галузі охорони довкілля – важливий пріоритет державної політики і предмет підвищеної уваги громадськості в європейських державах, один з головних напрямів діяльності ЄС і актуальна проблема для України, зумовлена не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має кінцевою метою створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Стратегія інтеграції України до Європейського союзу містить основні принципи і напрями інтеграції України до ЄС, які деталізуються в інших нормативно-правових актах. Вона визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення процесу співробітництва. Керівництво стратегією інтеграції України до ЄС здійснює Президент України. Забезпечення реалізації Стратегії інтеграції України до ЄС покладено на Кабінет Міністрів України. Міністерство закордонних справ забезпечує політичні відносини України і ЄС, координацію оргнів виконавчої влади в цій сфері. Міністерство економіки здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалузевого економічного і соціального співробітництва України з ЄС. Реалізацію галузевого співробітництва України з ЄС, а також імплементацію домовленостей між сторонами забезпечують міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

d) Програма інтеграції України до Європейського Cоюзу

Наступним і вкрай важливим нормативно-правовим актом, який регламентує процес співробітництва між Україною і Європейським Союзом є "Програма інтеграції України до європейського союзу ", яка дає відповідь на питання стосовно значення співробітництва України і ЄС. Згідно з цією програмою пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі.

Ця Програма інтеграції України до Європейського Союзу є головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми. Її структуру визначено з урахуванням досвіду країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також галузевих програм інтеграції України до ЄС. У Програмі охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв,що випливають з цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і сформульовані Радою ЄС в червні 1993 р. у м. Копенгагені. Програма містить 140 розділів, кожний з яких має такі частини:

1. Поточна ситуація (характеризується поточний рівень готовності України виконати відповідні зобов'язання у конкретній сфері для досягнення головної мети - набуття членства в ЄС. Визначається поточний ступінь відповідності нормативно-правових документів України базовим нормам ЄС);

2. Короткострокові (2000-2001 роки), середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети (сформульовано верхній рівень цілей, яких слід досягти у відповідний термін; крім конкретних організаційних заходів щодо реформування окремих сфер суспільного життя країни, визначено найважливіші напрями адаптації законодавства України до законодавства ЄС);

3. Інституційні потреби, фінансові потреби ( надано оцінку ресурсів, необхідних для реалізації визначених пріоритетів).

Крім того, у підрозділі 19.3 наведена загальна оцінка фінансових та інституційних потреб для реалізації Програми в цілому. У зв'язку з відсутністю нормативних методів проведення такої оцінки її необхідно розглядати лише як орієнтовну для подальшого опрацювання питання щодо фінансування інтеграційних заходів. У додатках до Програми подано довідковий матеріал за основними показниками економічного розвитку України та їх динамікою, а також поточним станом співробітництва окремих областей України з державами - членами ЄС. Механізм реалізації програми визначено у розділі II Стратегії інтеграції України до Європейського союзу, а також у Плані дій Україна – ЄС, який затверджується залежно від виконання Україною покладених на неї завдань.

e) План дій Україна – ЄС

План дій Україна – ЄС є комплексом завдань, які Україна має виконати протягом року, на шляху до зближення з ЄС. В ньому зазначено, що Україна та Європейський союз сповнені рішучості співпрацювати разом в рамках Європейської політики сусідства з метою виконання даного плану. План дій Україна – ЄС закріпив згоду України і ЄС інтенсифікувати політичні, без пекові, економічні та культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів. Як правило, План дій розрахований на певний період, і кожне наступне його затвердження є важливим новим кроком в процесі співробітництва України і ЄС. Його імплементація має допомагати реалізації положень Угоди, як діючої основи співробітництва України і ЄС та сприяти і підтримувати мету України щодо подальшої інтеграції до європейських політичних та соціальних структур. Його імплементація допомагає значно наблизити законодавство України до законодавства Європейського союзу. Він також формує міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи спільні зусилля у напрямку зони вільної торгівлі Україна – ЄС внаслідок вступу України до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних і торгівельних норм і правил, які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання. План дій сприяє розробці та реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку. Отже, сфера дії зазначеного плану є досить широкою і може змінюватись залежно від поставлених перед Україною завдань. Характерною рисою цього документу є його мобільність, яка полягає в закріпленні головних пріоритетних цілей, які стоять перед Україною на конкретному етапі співробітництва з ЄС, а також можливості регулярно вносити зміни і доповнення або оновлювати його з метою відображення прогресу у виконанні пріоритетів. На даний момент є чинним "План дій Україна - ЄС 2005р.", який був розрахований на 3 роки, але внаслідок його недовиконання він був пролонгований.

f) Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до ЄС

Одним із головних аспектів співробітництва України з ЄС є зближення (адаптація) законодавства. Відповідно до Стратегії інтеграції Україна зобов’язується провести адаптацію українського законодавства до законодавства ЄС, яка полягає у зближенні національного законодавства з сучасною європейською системою права та приведення його до рівня що, склався у державах – членах ЄС. Адаптація передбачає реформування правової системи України і приведення її у відповідність з європейськими стандартами, не останню роль в чому відіграє участь України в конвенціях Ради Європи, якими встановлені спільні стандарти правового регулювання, у тому числі і для країн – членів ЄС. Отже, мова йде про відповідність рівня українського законодавства, а не про абсолютну ідентичність з останнім.

Профільним нормативно-правовим актом в сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС є закон "про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу", який визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування, а також створення передумовою до підготовки законодавчого поля для входження України в Європейський Союз. Головними завданнями адаптації законодавства є:

1) забезпечення відповідності законодавства України зобов’язанням,що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з Європейським Союзом;

2) розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів;

3) створення нормативно-правової бази для інтеграції України до Європейського Союзу;

4) створення на законодавчому рівні механізму адаптації законодавства, який визначав би цілі та сфери, етапи адаптації законодавства, складовими елементами якого повинно бути фінансове, інформаційне, кадрове та наукове забезпечення;

5) забезпечення системності та узгодженості в роботі органів державної влади під час здійснення заходів з адаптації законодавства;

6)вдосконалення порядку планування нормотворчої роботи на основі довгострокової програми розвитку законодавства україни з метою його наближення до законодавства Європейського союзу;

7) вироблення єдиних, обов’язкових для всіх суб’єктів права законодавчої ініціативи правил підготовки проектів нормативно-правових актів у процесі адаптації законодавства;

8) вдосконалення інформаційного і кадрового забезпечення в органах державної влади, підготовка спеціалістів, які відповідали б особливим кваліфікаційним вимогам, що ставляться до учасників процесу адаптації законодавства;

9)підвищення рівня володіння офіційними мовами держав – членів європейського союзу державних службовців;

10) вдосконалення порядку підготовки щорічних пропозицій щодо обсягів фінансування заходів з адаптації законодавства в рамках Державного Бюджету України.

Процес адаптації має охоплювати всі сфери законодавства України, але пріоритети не повинні бути постійними, а мають визначатися на певний етап і коригуватися залежно від ситуації. Процес адаптації має охоплювати всі стадії нормотворення та нормо застосування і бути обов’язковим для всіх органів державної влади в межах їх відповідної компетенції та органів місцевого самоврядування. Більше того, ефективність такого процесу має ґрунтуватися на тлумаченні, наскільки це можливо, існуючого права України в світлі Європейського Союзу. Адаптація – це складний і багатогранний процес, який є загальнонаціональною справою а не прерогативою виконавчої влади. Концепція адаптації визначає три окремих етапи планомірного процесу Адаптації, на кожному з яких досягається певний ступінь відповідності законодавства України законодавство ЄС. Так на першому етапі (що триває в даний період) перевага повинна надаватися: а) розвитку правової системи України, яка б сприяла досягненню стабільності в суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки; б) приведенню законодавства України у відповідність до вимог Угоди про партнерство і співробітництво та інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України і ЄС; в) розвитку законодавства України за пріоритетними сферами у напрямку його поступового зближення із законодавством ЄС. На другому етапі процес адаптації зосереджується на таких завданнях: а) перегляд діючого законодавства України у сферах, визначених ч.2ст.51 Угоди, з метою забезпечення його приблизної відповідності законодавству ЄС; б) підготовка до асоційованого членства України в ЄС; Третій етап Адаптації залежатиме від укладення угоди про асоційоване членство України в ЄС та включатиме період підготовки розширеної програми гармонізації законодавства із законодавством ЄС.

2.2 Документи ЄС стосовно України

В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів, прийнятих ЄС щодо України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993р., а також затвердження стратегії ЄС щодо України у квітні 1994р.

a) Спільна позиція ЄС щодо України

З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС, а також для активізації співробітництва України з ЄС і країнами-членами Євросоюзу у другій половині 90-х років Рада ЄС прийняла низку відповідних документів. Серед них Спільна позиція ЄС щодо України від 28 листопада 1994р., яка містить зобов’язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У спільній позиції висловлювалась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. В страткегії зазначено, що Європейський Союз і Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Також підкреслюється, що такий підхід засновано на спільних цінностях і це сприятиме подальшому зміцненню нашого стратегічного партнерства. ЄС та його держави-члени розвиватимуть узгодженість, послідовність та взаємодоповненість всіх аспектів їх політики щодо України. Співтовариство та держави-члени будуть також співпрацювати разом в рамках регіональних та міжнародних організацій. Як наслідок, в спільній позиції ЄС щодо України відзначено, що Європейська Рада запрошує Україну до взаємовигідної співпраці з ЄС на основі спільних домовленостей. Також з боку ЄС спільною позицією було запропоновано декілька головних цілей, на основі яких повинно здійснюватись співробітництво:

1. підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні;

2. забезпечення стабільності та безпеки і вирішення спільних проблем на європейському континенті;

3. підтримка зміцнення співпраці між ЄС і Україною в контексті розширенння ЄС.

b) Декларація ЄС щодо України

У Декларації ЄС щодо України (травень 1996р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України – ключовий елемент безпеки в Європі. ЄС та Україна мають спільну зацікавленість у прискоренні процесу демократичних та економічних перетворень в Україні. Успішні перетворення в Україні принесуть процвітання не тільки Україні, але й усьому регіонові. Для забезпечення успіху цього процесу мають відбутися реформи, спрямовані на зміцнення демократії та верховенства права, а також соціально-економічні реформи в напрямі створення функціонуючої ринкової економіки. Вцілому документ містить головні положення стосовно взаємодії України і ЄС. Всі інші домовленості двох сторін базуються на його положеннях, в значній частині деталізуючи їх.

c) План дій ЄС щодо України

6 грудня 1996р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграції, беручи до уваги бажання України встановити тісні стосунки з ЄС,зважаючи на важливість розвитку звязків співробітництва між Союзом, його державами-членами та Україною, будучи переконаними, що існує необхідний зв'язок між повним впровадженням партнерства з одного боку та продовженням і завершенням Україною політичних, економічних і правових реформ з іншого боку, а також введенням факторів, необхідних для співробітництва, прийняла План дій щодо України. План дій передбачив шість головних напрямів діяльності ЄС і країн-членів щодо України:

1. Підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ в Україні;

2. Сприяння входженню України в європейську систему безпеки;

3. Підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної і законодавчої реформ;

4. Підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку співробітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн чорноморського басейну;

5. Ратифікація й імплементація Угоди про партнерство і співробітництво;

6. Допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втіленню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної галузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій.

План дій ЄС щодо України є аналогічним за побудовою з планом дій Україна-ЄС, складаючись з головних положень,розміщених за сферами, в яких має здійснюватись співробітництво. На кожному етапі співробітництва його пріорітети можуть змінюватись, а отже можива й зміна ключових положень документу. Характерною відмінною рисою двох вищезгадуваних мною планів дій є стримана позиція ЄС стосовно євроінтеграції України та натяк на співробітництво, в той час як план дій Україна –ЄС має ключовою метою євроінтеграцію.

d) Спільна стратегія ЄС щодо України

Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999р.) Спільної стратегії ЄС щодо України. Принципово важливим у Спільній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінюється як життєвий фактор руху до миру, процвітання і стабільності в Європі. ЄС виявив рішучість виконати свої зобов’язання на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях з метою підтримки успішних політичних і економічних перетворень в Україні, які забезпечать подальше зближення України з Євросоюзом. Спільна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:

1. Підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;

2. Вирішення спільних проблем європейського континенту;

3. Підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення.

Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила Угоду про партнерство і співробітництво конкретними проектами і запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співробітництва України і ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики і політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері. Стратегія пропонувала, зокрема, посилення діалогу в справі запобігання кризам і поглибленню безпеки, щодо питань роззброєння, торгівлі та передачі зброї, залучення України до заходів ЄС у рамках зовнішньоекономічного співробітництва згідно "Петерсбергських завдань". Особливу увагу в стратегії надано співробітництву в економічній сфері. Так, ЄС налаштований підтримувати зусилля України у створенні середовища, сприятливого для економічної діяльності, та підтримуватиме Україну в її соціально-економічних реформах.ЄС закликає Україну встановити макроекономічну політику, спрямовану на забезпечення цінової стабільності, оздоровлення державних фінансів та стабільного стану поточного балансу. Існуючі норми виваженого регулювання нагляду за фінансовим сектором потребують зміцнення. Необхідно покращити збір податків, а спеціальних податкових амністій та податкових пільг для окремих галузей господарства слід уникати. ЄС наполегливо закликає Україну прикласти більше зусиль для побудови функціонуючої ринкової економіки шляхом більших структурних, економічних та адміністративних реформ у контексті комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. Слід збільшити загальний темп здійснення цих реформ. Що ж стосується галузевих реформ, то на особливу увагу заслуговують галузі сільського господарства, енергетики та транспорту.

Також стратегія містить положення про співробітництво в сфері охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки; співробітництво в сфері юстиції і внутрішніх справ. Стосовно останнього напряму необхідно відзначити, що ЄС надає особливу увагу співпраці в цій сфері.

Спільна стратегія встановила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв’язку із процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. На думку західних і вітчизняних дипломатів, Стратегія ЄС – якісно новий крок вперед у відносинах між ЄС і Україною. Декларація Європейської ради стосовно спільної стратегії ЄС щодо України визначила, що імплементація положень Стратегії відбуватиметься на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи у співробітництві України і ЄС. Приймаючи Спільну стратегію, Європейська рада вирішила, що кожна країна в рамках свого головування готуватиме робочий план із реалізації її положень і звітуватиме перед Європейською радою стосовно виконання цього Робочого плану. Робочі плани розробляються головуючими в ЄС країнами з урахуванням основних цілей, зафіксованих у Спільній стратегії, а також конкретних ініціатив, запроваджених під час попереднього головування. Так, в рамках Робочого плану французького головування особлива увага приділена сприянню демократичних і ринкових реформ в Україні, розвитку політичного діалогу з питань європейської безпеки, роззброєння і непоширення зброї, боротьбі з нелегальною імміграцією, відмиванням грошей, співпраці в галузі охорони навколишнього середовища, енергетики і ядерної безпеки.

е) Акти транскордонного співробітництва

На мою думку було б доцільно окремо розглянути деякі акти ЄС, які містять полження про регіональне співробітництво. Регіональне (транскордонне) співробітництво постійно і планомірно підкреслюється ЄС. Таке співробітництво між двома або більшістю адміністративних органів влади( регіональних чи місцевих) розвивається на засадах транскордонних звязків, що виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання та ін. Сприяючи розвиткові добросусідських відносин в економічній, політичній, соціальній та інших сферах, транскордонне співробітництво є першочерговим кроком на шляху спочатку до економічної, а потім і політичної інтеграції держав. Виходячи з позиції євроінтеграції України та необхідності пристосування національного законодавства України до законодавства ЄС, результатом чого буде створення європейського адміністративного простору, транскордонне співробітництво можна визначити як співробітництво місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць України з такими самими громадами й органами влади інших країн, що є учасницями Європейської конвенції "про транскордонне співробітництво між територіальними громадами і органами влади", підписаної у Мадриді 21 травня 1980р. Зазначена Конвенція фактично легітимізувала організаційно-правові форми підтримки розвитку транскордонного співробітництва, що почали виникати та вдосконалюватися у повоєнній Європі. Конвеція закріпила засадові положення транскордонного співробітництва прикордонних територіальних громад або влад, а також визначила конкретні сфери співробітництва, а саме: регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування та комунального обслуговування, взаємна допомога у надзвичайних ситуаціях. Важливу роль у цій справі відіграють численні міжнародні громадські організації, спілки, обєднання, фонди та ін. Чільне місце серед них посідає Асоціація європейських прикордонних, утворена у червні 1971р. як добровільна неурядова організація, членом якої стала Україна у 1993р. Вона обєднує понад 100 різноманітних інституційних форм, спрямованих на прикордонну співпрацю в Європі, найпоширенішими з яких вважаються єврорегіони. Єврорегіон доцільно розглядати як організаційно-правову форму транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць країн-сусідів відповідно до дво – або багатосторонніх угод держав та наявного європейського досвіду для вирішення проблем за узгодженими механізмами, які визначають Угода про створення єврорегіону та Статут єврорегіону.

Грунтовну основу для розвитку співробітництва становить ряд документів, ухвалених Радою Європи та Європейським Союзом. Насамперед це вже згадувана мною Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами (Мадрид 28 травня 1980р.), Європейська Хартія місцевого самоврядування (Страсбург, 15 листопада 1985р.), яка в концептуальному плані справляє позитивний вплив на розвиток транскордонного співробітництва єврорегіонів, здійснення реформ місцевого самоврядування в Україні, а також сприяє подальшому вдосконаленню правових механізмів співпраці між органами самоврядування прикордонних міст і районів; Декларація про транскордонне співробітництво, прийнята комітетом Міністрів Ради Європи 6 листопада 1989р.; Віденська декларація глав держав та урядів членів Ради Європи ( Відень, 9 жовтня 1993р.); Додатковий протокол до рамковаї Конвенції про транскордонне співробітництво ( 9 листопада 1995р.) та ін.

Крім наведених правових документів, питання співробітництва прикордонних регіонів України та суміжних країн регулюють міждержавні й міжурядові угоди між Україною і країнами, з якими вона має спільні кордони. Аналіз нормативних актів, що регламентують транскордонне співробітництво та функціонування єврорегіонів в Україні і країнах Європи, свідчить про певний рівень урегулювання проблем, повязаних зі становленням та розвитком цього різновиду співробітництва. Напрацьовані документи можна поділити на три групи: 1)міжнародно-правовіа кти й акти Євросоюзу; 2) загальнонаціональні акти та акти місцевого значення; 3) аналітико-прогностичні та рекомендаційні матеріали;

Статус транскордонного співробітництва України з центральноєвропейськими державами піднявся на якісно вищий щабель. Україна може більш ефективно вирішувати проблеми зміцнення транскордонних відносин нелише з кожною із центральноєвропейських держав, їх регіональними обєднаннями, а й безпосередньо з Брюсселем і Страсбургом – на рівні центральних загальноєвропейських інституцій.

Отже, якщо зробити узагальнення всього другого розділу моєї роботи, то про ведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

1. Аналіз успішних інтеграційних стратегій країн Центральної і Східної Європи, розширення Європейського союзу, свідчить про необхідність поглиблення політичної взаємодії України з Євросоюзом, застосування ефективних політико-правових механізмів зближення, прискорення внутрішніх реформ та створення реальних передумов для набуття повноправного членства в ЄС.

2. Досвід реалізації євроінтеграційних устремлінь нових країн-членів більш чітко висвітлив для України головні політико-правові питання процедури вступу до Євросоюзу, методологію оцінки її політичними інституціями відповідності країн-членів на вступ копенгагенським критеріям членства в ЄС, механізм її застосування.

3. Пріорітетним напрямом євроінтеграції України є адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу, забезпечення прав людини, що полягає у зближенні з сучасною європейською системою права, яка забезпечує розвиток політичної, соціальної та культурної активності громадян.

4. Для розвитку транскордонного співробітництва України з державами – членами ЄС необхідне систематичне вдосконалення правового регулювання цього співробітництва та функціонування єврорегіонів з метою наближення до стандартів Євросоюзу; .

Розділ 3. Проблеми й перспективи співробітництва України і ЄС

3.1 Проблеми співробітництва України і ЄС, шляхи їх вирішення

Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені і отримали назву "копенгагенських критеріїв". Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії мають на увазі спроможність взяти на себе у повному обсязі зобовязання, що повязані з членством в ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Економічні критеріїм вимагають наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність конкурувати й витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Складовими оцінки економічних критеріїв можливості вступу країн субрегіону до Європейського Союзу є виконання наступних умов:

• Рівновага між попитом і пропозицією, яка встановлюється шляхом взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;

• Відсутність суттєвих барєрів, які обмежують вступ у ринок ( створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);

• Створення юридичної системи, яка включає регулювання прав власності; реалізація законів і контрактних зобовязань може забезпечуватись у примусовому порядку;

• Макроекономічна стабільність, складником якої є забезпечення стабільності цін, державних фінансів і балансу зовнішніх розрахунків;

• наявність широкого коненсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;

• достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворювати заощадження в інвестиції у виробництво;

• спроможність конкурувати та витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;

• наявність функціонуючої ринкової економіки, яка характеризується рівнем стабільності, достатнім для того, щоб економічні агенти приймали рішення в стабільному та передбачуваному середовищі;

• достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру(постачання енергії, телекомунікації,транспорт тощо), можливості освіти, науки та перспективи їхнього розвитку;

• можливість впливу держави та діючого законодавства на конкурентноспроможність засобами торгівельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги, сприяння середнім та малим підприємствам тощо;

• відповідний рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (обсяги та структура торгівлі з країнами-членами Союзу);

• питома вага малих фірм (оскільки малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою схильні адаптуватися до нових умов).

Аналіз соціально-економічного розвитку України показує, що практично у всіх складових оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу вона мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за сімнадцять років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери соціально-економічного розвитку. Більше того, за його рівнем Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентноспроможності національної економіки займала останні місця не лише серед європейських країн, але й у порівнянні з багатьма іншими країнами, що розвиваються.

У 1988р. у Європейському Союзі булог прийнято рішення про поглиблення економічної інтеграці та перехід до створення Економічного і валютного союзу. У 1992 у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн-членів ЄС, які можуть приєднатися до економічного і валютного союзу ЄС (так звані "маастрихтські критерії").

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас, ці критерії можуть розглядатися і суто з практичної точки зору як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку грошово-кредитної та валютної сфер.

Серед основних наведених макроекономічних показників розвитку україни викликає стурбованість значний розрив у рівнях економічного і соціального розвитку України та країн-членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС, а також істотні структурні невідповідності й деформації української економіки, порівняно невелика частка країн ЄС в експорті України, низький рівень прямих іноземних інвестицій країн. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, але й країн Східної Європи.

Серед факторів стримування співробітництва України з Європейським Союзом визначальну роль відіграють:

• невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам, що, зокрема, має вияв у звинуваченнях на адресу України в порушенні прав людини, придушенні преси, порушеннях при проведенні виборчих кампаній та референдумів, невиконанні зобов’язань перед Радою Європи тощо;

• низький рівень економічного розвитку; повільні темпи реформ, які до того ж недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, низький рівень ВВП і доходів на душу населення;

• нерозвиненість нормативного забезпечення підприємницької діяльності в Україні, базових інститутів економіки; несприятливий інвестиційний клімат; високий рівень корупції й економічночної злочинності; проблеми захисту прав інтелектуальної власності, боргових забовязань України; вузькість структури експортних пропозицій України щодо єдиного внутрішнього ринку ЄС; вагомість частки чутливих товарів у складі українського експорту, проти яких в ЄС застосовуються протекціоністські заходи ( продукція сільського господарства, чорної металургії, текстильної промисловості);

• перевага політичних декларацій над практичними заходами в справі імплементації угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу; непослідовність зовнішньої політики України; слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції, зокрема, брак досвідчених фахівців із проблем євр інтеграції у державних структурах України;

• Відсутність в Україні впливових підприємницьких політичних сил, які б ідентифікували своє майбутнє з ЄС; брак цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії на користь інтеграції України в ЄС.

• Нерівні умови для конкурентної боротьби внаслідок монополізації сфери виробництва;

Серед проблем співробітництва України і ЄС залишаються невизначеність країн-членів щодо географічних кордонів майбутнього ЄС і часових рамок приєнання до нього нових країн, відсутність реального проукраїнського лобі в політичних і бізнесових колах ЄС, пріоритетність російського фактора у зовнішньополітичних і економічних орієнтаціях західноєвропейських країн.

Аналіз причин стримування співпраці України і ЄС дозволяє визначити пріоритетні напрямии діяльності державної влади України в цій сфері:

1)структурні перетворення, необхідні для забезпечення зростання економіки України; ринкова трансформація національної економіки на основі європейських стандартів; підвищення конкурентноспроможності національного товаровиробника через приватизацію підприємств і запровадження ефективної політики конкуренції вітчизняної продукції по більшості товарних позицій; залучення західних інвестицій, входження рентабельних підприємств у транснаціональні групи з метою сприяння адаптації української економіки входженню у світовий економічний порядок;

2) демократизація суспільних відносин; розбудова громадянського суспільства; виконання в повному обсязі зобов’язань України перед Радою Європи;боротьба з корупцією;

3) удосконалення Україною захисту прав інтелектуальної власності; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів;

4) вдосконалення управлінського компоненту євроінтеграційної стратегії України ( створення структурних підрозділів з питань європейської інтеграції на урядовому і відомчому, а також парламентському рівнях); проведення адміністративної реформи з урахуванням європейського вектора; втілення в життя відповідної програми підготовки й перепідготовки службовців; зміцнення фінансової складової євро інтеграційного руху України;

5) проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької програми з метою поліпшення знань суспільства про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС;

6) зміцнення двосторонніх контактів із суб’єктами ЄС, зокрема, з Францією, Німеччиною, Великобританією; участь України у спільних економічних проектах ЄС;

7) активізація участі України в європейських регіональних ініціативах, зокрема, Центральноєвропейській угоді про вільну торгівлю, організації Чорноморського економічного співробітництва, Програмі співробітництва країн балтійського регіону, що дозволило б налагодити стійкі зв’язки з країнами-кандидатами,країнами-членами ЄС, а також головними міжнародними організаціями, залученими до економічного співробітництва в Європі;

8) участь у будівництві архітектури європейської безпеки, використовуючи членство в ОБСЄ й у програмі "Партнерство заради миру";

9) поглиблення прикордонного та митного співробітництва; координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів.

Орієнтація на співпрацю з ЄС не виключає активності України на інших напрямках. Її ствердження в інших регіональних секторах світового ринку буде додатковим фактором привабливості для партнерів з ЄС. Важливе значення має активізація присутності України на ринках Росії та інших країн СНД, розвиток співробітництва з Китаєм, країнами інших континентів.

Отже, вступ до ЄС визнаний ключовим напрямком зовнішньої політики України і її стратегічним курсом, але очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть кардинально змінити існуючу на сьогодні тенденцію.

3.2 Перспективи співробітництва з ЄС

Становлення та розвиток відносин Україна-ЄС– явище багатоаспектне.Рухаючись у напрямку інтеграції, логічним є завдання загальних питань: чим Україна приваблива для ЄС і чому саме ЄС зацікавлений у співпраці з Україною і в перспективному членстві нашої держави при виконанні певних умов. Які у сторін інтереси, потреби, наміри. Для кращого розуміння оставин слід подивитись на ситуацію з позиції ЄС та України.

Із збільшенням території та чисельності населення ЄС зменшуються економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС вимушений частково поступатися інтересами забезпечення максимально високого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей. Глобальне розширення ЄС спричиняє невдоволення населення країн-членів через зниження життєвого рівня заради перспективних компенсацій у майбутньому. А так як рівень розвитку демократії у країнах ЄС на високому рівні, керівництво союзу змушене прислухатись думки значної частини європейської громади щодо незадоволення до швидкої інтеграції.

Проте інша сторона медалі – привабливі українські землі в стратегічному, аграрному, промисловому плані, які протягом багатьох століть приваблювали іноземців. Євросоюз працює за правилом "якщо не вдається створити попит, то можна створити умови для попиту". В любому випадку це прагнення проявляється в інтересі щодо контролю та розпорядження ресурсами України незалежно від того, чи це член союзу, чи ні, з ухилом на благо ЄС. Різниця в тому, що якщо держава відповідає умовам країни-члена, відповідно вона може ним бути, якщо не відповідає, надається час для виконання умов (подібно як у нашому випадку) або про участь в ЄС мови не ведеться взагалі.

В найближчому майбутньому Україна не зможе суттєво наблизитись до можливості асоційованого членства в ЄС. Відтак, в контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових кордонів в Єропі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку вїзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь в економічних, культурних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі – спрощення візового режиму з ЄС для всіх категорій українських громадян. Перспективним є укладення угод України з країнами-членами ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту працівників за кордоном. Сьогодні Україна може активно інтегруватись в різні європейські структури, які пов’язані з такими сферами як культура, спорт, наука, освіта, технологія. В економіці вже є деякі зрушення в таких галузях, як машинобудування і літакобудування. Багато складних економічних проблем можливо вирішити шляхом укладання контрактів з інофірмами ЄС.

І знову ж таки, яка ціна входження в ЄС? Важко повірити, що Україна коли-небудь увійде в "центр" керівництва ЄС, навіть якщо її депутати будуть голосувати в Європарламенті. Сучасна система виборів до парламенту України не гарантує раціональне представництво інтересів громадян на регіональному рівні, то хіба можна сподіватись на це при представництві в ЄС. Але, як мінімум, можна сподіватись на:

1. стимул для перебудови власної економіки у зв’язку з появою ЄС на українських кордонах;

2. покращення інвестиційного клімату шляхом запровадження прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощених адміністративних процедур та боротьби з корупцією;

3. укріплення основ демократії;

4. активну підтримку науково-дослідних проектів;

5. найшвидше впровадження нових технологій та захист національного "інтелектуального ресурсу" від посягань інших держав;

6. створення інфраструктури транспортних коридорів, які будуть сприяти, зокрема, утвердженню України як великої морської держави.

Приєднання до європейської спільноти гарантує високі стандарти в економіці і суспільному житті, але поряд з цим вимагає від України здатності взяти на себе юридичні зобов’язання, що випливають з членства в ЄС.

Аналіз історичних типів та самого феномена європейської інтеграції дозволив охарактеризувати наддержавну інтеграцію як процес, за допомогою якого окремі країни надають частину своїх прав на користь сформованої наднаціональної структури з тим, щоб забезпечити врахування і реалізацію спільних інтересів у будь-яких суспільних сферах – політичній, економічній, соціальній, гуманітарній. Така перспектива розвитку чекає і Україну.

Висновок

Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах. Ключовим напрямом зовнішньої політики України визнано співпрацю з ЄС. Головним зовнішньополітичним приорітетом України у середньостроковому вимірі визначено отримання статусу асоційованого члена ЄС. Ідея європейського вибору позитивно сприймається населенням України, євроінтеграційні прагнення України співпадають з необхідністю її модернізації і радикального реформування. Досягнення відповідності держави й українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС є головним довготерміновим завданням євроінтеграційного курсу.

Важливим досягненням на євроінтеграційному шляху України є формування договірно-правових і політичних засад співробітництва з ЄС. Базовим документами, які визначили правовий механізм двостороннього економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу, стали Основні напрями зовнішньої політики України, Угода про партнерство і співробітництво, План дій Україна-ЄС, Стратегія інтеграції України до ЄС та інші не менш важливі нормативні акти (як з боку України, так і з боку ЄС).

За період незалежності в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: визначені головні напрями діяльності органів виконавчої влади, які мають забезпечити її входження до європейського економічного, політичного, правового постору; розроблена поетапна стратегія просування України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема, розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС.

Одночасно розвивається і економічне співробітництво України й країн-членів ЄС, Україна отримала з боку ЄС суттєву технічну допомогу. Водночас, фінансова допомога Україні з боку ЄС за багатьма відносними та навіть абсолютними показниками не відповідала потребам реформування її економіки, а за обсягом іноземних інвестицій Україна займала одні з останніх місць серед країн Центральної і Східної Європи. Залишалась загалом нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС і динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС.

Напротязі останніх років відбувається процес осмислення концептуальних і тактичних прорахунків, допущених Україною на євроінтеграційному шляху. Ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-економічних вимог ЄС буде довготривалим процесом. Нерівномірний розвиток демократичних інституцій стану громадянського суспільства європейським стандартам, низький рівень економічного розвитку, ВВП і доходів на душу населення, повільні темпи реформ, які до того ж були недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, проблеми, пов’язані з імплементацією УПС тощо, суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Лише проведення глибоких і рішучих реформ, послідовна демократизація суспільства можуть кардинально змінити цю негативну тенденцію і матеріалізувати гасло руху в Європу. Трампліном для майбутнього членства в ЄС може стати співробітництво у сфері зовнішньої політики й безпеки, юстиції і внутрішніх справ, а також у гуманітарній сфері.

На перспективи інтеграції в ЄС впливатиме процес подальшого розширення ЄС і його внутрішньої інституціональної реформи. Експерти прогнозують появу нових можливостей співробітництва України і ЄС у зв’язку з розширенням Євросоюзу, зокрема, зниження рівня тарифного захисту щодо українського експорту. Водночас, можна очікувати і негативного впливу розширення ЄС на такі сфери співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, як торговельно-економічну, військово-технічну, транспортну, міграційну, гуманітарну, що пов’язано із змінами чинного в країнах-кандидатах регуляторного режиму в їхніх відносинах із Україною згідно з нормаи, правилами і процедурами ЄС.

Отже процес співробітництва вимагає здійснення ситемних перетворень у державі і суспільстві, а також суттєве поглиблення і розширення практичного співробітництва між Україною і Європейським Союзом у всіх магістральних напрямках. Разом з тим, безальтернативність підтриманого українським суспільством європейського вибору є найважливішим внутрішньополітичним фактором інтенсифікації переговорного процесу з ЄС та поглиблення інтеграційного співробітництва у визначених чинними домовленостями напрямах.

Література

1) План дій Європейського Союзу щодо України в галузі юстиції та внутрішніх справ. Погоджено на IV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС від 12.12.2001р. м. Київ.

2) Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року, № 994_029.

3) Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами N 237/94-ВР від 10.11.1994 р. 4) Закон України "про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу " від 18.03.2004 р. N 1629-IV.

5) Указ Президента України "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" 11 червня 1998 року № 615/98 6) Постанова Верховної Ради України "Про Основні напрями зовнішньої політики України" ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1993, N 37, ст.379 )

7) Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004р. № 1365 "про деякі питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС ".

8) Указ Президента України "про загальнодержавні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки" від 13.12.2003, №1433/2003.

9) Указ Президента України "про Стратегію соціального та економічного розвитку України шляхом Європейської інтеграції на 2004 – 2015 роки". Від 28 квітня 2004р. № 493/2004

10) ) Копійка В.В., Шишкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів ВНЗ., Київ: видавничий дім "Ін Юре", 2001 – 448с.

11) А.Прохоров. "Політико-правові засади євроінтеграційного курсу України: національний та регіональний виміри". // Управління сучасним містом №10-12 (16), 2004

12) Єва Кіш. // Трибуна // № 5-6, 2007 ст 31-33.

13) О. Митрофанова. Україна та ЄС: теорія і практика двосторонніх взаємин. // Визвольний шлях № 1 ст. 16-29.

14) // Нова Політика // № 6, 2000р.

15) // Актуальні проблеми реалізації Плану дій Україна – ЄС. За ред.. В.М. Кравцової, Д.В. Ягу нова // ОРІДУ НАДУ при Президентові України – Одеса: Фенікс, 2007 – 315с.

16) Н. Плахотнюк, 2001 // Право України // ,2001 № 10.

17) О. Марцеляк. // Право україни //, 2003, № 4.

18) // Довідник Кадровика// № 11 Листопад 2006

19) О. Ковальова. Україна – ЄС: інтеграційний потенціал та проблеми співробітництва. // Людина і політика //, №6, 2002.

20) Вісник Національної академії державного управління №3, 2006р. ст. 306-307.

21) Тарнавська Н. Інтеграція України до ЄС. //Регіональна економіка//, 2001 №1.

22) О. Єфименко. Міжнародні, правові засади розвитку України // Юридичний журнал//, 2005 №7 ст.132 – 136.

23) О. Зеркаль. "Домашнє завдання для України". // Юридичний журнал //, 2005 №4ст. 49-51.

24) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2003 №8, ст. 23-31.

25) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2001 № 3, ст.49-54.