МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ. І. І. МЕЧНИКОВА

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ В 20-90-Х РОКАХ

Одеса – 2009

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КНИГОДРУКУВАННЯ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

2.1 Ідеологічне значення художньої літератури в СРСР

2.2 Поняття «художня література»

2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР

2.4 «Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга» – центральні видавництва художньої літератури в СРСР

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ

Вступ

Період існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 по 1991 рік) займав досить специфічний відрізок часу, який був переповнений значними світовими подіями. Найяскравіший приклад  Друга Світова війна, з якої радянський народ по офіційним даним вийшов переможцем.

Ні для кого не секрет, що Радянський Союз у свої часи був дуже могутньою, потужною, територіально величезною державою, і безперечно, являвся конкурентом і потенційно небезпечним ворогом для всіх інших країн світу у будь-якій сфері людської діяльності.

Не було такої галузі, в якій СРСР не відзначив би власні досягнення. І звісно, літературний світ не став винятком. Процес книговидання художніх видань пройшов довгий і складний шлях перед тим як ці книги зайняли почесне місце в світовій класиці. Література і без того торкалась багатьох інших сфер життя; була наповнена ідеологією радянської влади, яка жадала об’єднати народи загальним світосприйняттям; інколи слугувала зброєю жорсткої тоталітарної пропаганди…

У цій курсовій роботі в загальних рисах було досліджено історію радянського книгодрукування починаючи з 20-их років ХX століття. Для цього були проаналізовані таки видання як «Большая Советская Энциклопедия», праці Виноградової Л. А., Іванової Л. В., стаття Маркуса Г. А. 1995 року та інші.

Для розкриття основної теми було проведено дослідження з питання «Що таке художня література», в ході якого також була розкрита тема ідеологічно значення художніх творів у добу Вітчизняної війни.

Завдяки електронному виданню «Современное литературно-художественное книгоиздание РФ» вдалося визначити головні видавництва художньої літератури СРСР, такі як «Художественная литература», «Советский писатель» та «Радуга». Довідники видавництв Росії допомогли більш детально охарактеризувати їх діяльність.

Значення радянських художніх видань ХХ століття було неоціненно значним; література часто несла за собою як наслідки переосмислення сенсу життя. Особливо, коли слугувала ідеологічною зброєю. Тому недивно і досить закономірно, що слов’яни, з їх важким історичним минулим, не помічаючи цього, дозволяють собі пишатись могутнім «руським» словом, хапаючись за свої народні твори як з останніх сил та здебільшого признають тільки їх.

Використаний в цій роботі текст Козлової М. М. є суттєвим доказом цих припущень. Авторка, знаючи, через що довелось проходити радянським видавництвам (постійні забороні, цензура, безпощадний контроль, зміна пріоритетів влади, руйнівні наслідки війн), не соромлячись говорить як сильно радянська художня література впливала на свідомість народу, як вона його виховувала, як підштовхувала до рішучих дій задля радянської влади. Бо хто володіє інформацією – володіє світом.

РОЗДІЛ 1

КНИГОДРУКУВАННЯ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

Видання книжної продукції у Радянському Союзі  це загальнодержавна, загальнонародна справа. Як писав В. А. Маркус у своїй статті «Основы организации и экономики книгоиздательского дела» безпосередньо у той час (1949 рік): «Радянська книга відіграє величезну роль у розвитку народного господарства і соціалістичної культури. Вона є могутнім засобом комуністичного виховання народу» [6: 127]. Він також зазначав, що відмінні особливості видавничої справи в СРСР полягали у тому, що радянські видавництва слугували інтересам народу, керувались у своїй роботі принципом більшовицької партійності. За його словами, видавнича справа в Радянському Союзі слугувала також найбільшим завданням  побудови комунізму. «Видавана радянськими видавництвами література відрізняється високою ідейністю, глибокої принциповістю і правдивістю. Радянська книга виховує людей у дусі самовідданої любові до Батьківщини, в дусі непримиренності до ворогів радянської держави» [6: 127].

Таке ставлення влади до використання книг в свої цілях почалось з Жовтневої революції, яка правильно оцінила значення літературних видань як ідеологічної зброї і з перших своїх кроків поставила собі за мету вирвати їх з рук класових ворогів. У такий спосіб ставало можливо озброїти диктатуру пролетаріату. Внаслідок цього видавнича справа вже в 1918-1919 роках була вилучена з рук приватного капіталу і передана органам радянської влади. За роки громадянської війни внаслідок господарських труднощів (виробництво паперу зменшилось до 1921 року в десять разів) число видань впало до 4 257  у 1918 році, 6795  у 1919 році, 3260  у 1920 році й 4529  у 1921році. Одночасно з цим зменшувався і середній розмір книг з 4,9 листа у 1918 році до 3,4 аркуша в 1921, але проте сильно зростав середній наклад книжок, що випускались радянськими видавництвами. У літературній продукції епохи громадянської війни більше 60% (1921 рік) випадало на бойові книги (брошури) соціально-економічного змісту, що організують сили пролетаріату і всього працюючого народу для боротьби з буржуазією і поміщиками. Революційне, бойове значення видань зростає, незважаючи на падіння кількості та зовнішньої якості продукції [12: 450- 472].

Ще в 1905 році В. І. Ленін віщував появу принципово нового типу видавничого підприємства. Лідер говорив: «Видавництва і склади, магазини й читальні, бібліотеки та різні торгівлі книгами  все це повинно стати партійним, підзвітним. За всією цією роботою повинен стежити організований соціалістичний пролетаріат, всю її контролювати, у всю цю роботу, без єдиного винятку, вносити живий струмінь живого пролетарської справи». І за часів соціалістичної революції цей план зміг реалізуватись [8: 101-102].

Ленінський Декрет про друк, опублікований 28 жовтня (10 листопада) 1917 року, був одним з найважливіших документів революції. Комуністична партія і Радянський уряд з перших же кроків прийняли ряд заходів до становлення та організації радянської видавничої справи. Під час Громадянської війни і військової інтервенції 1918-1920 років було видано понад 500 назв книг. Значною була й видавнича робота військових органів, які випускали газети, плакати, листівки, журнали та книги для солдат Червоної Армії. На базі видавництв, що злились у 1918 році («Прибой», «Жизнь и знание», «Волна»), було засновано перше велике радянське партійне видавництво «Комунист» (Москва). У 1918 році з ініціативи М. Горького було створено видавництво «Всемирная литература», що приступило до реалізації плану випуску бібліотеки класиків світової літератури. [8: 104].

У перші роки після революції в країні налічувалося до 3 тисяч книжкових видавництв, в тому числі сотні буржуазних приватних видавництв. Між ними і радянськими видавництвами йшла гостра політична боротьба. Більшість буржуазних видавництв вороже прийняло новий лад і було закрито; деякі видавництва, які лояльно ставилися до Радянської влади, проіснували більш значний час. З цього приводу В. А. Маркус писав: «недивно, що буржуазні видавництва так швидко знищувались. Мета, яку вони собі ставлять  це одурманення народних мас, духовне роззброєння їх, відволікання від дозволу злободенних політичних питань» [6: 129]. Через ту, що видавнича справа в капіталістичних країнах цілком знаходилась в руках могутніх концернів, трестів і монополій, вона повністю контролювалась фінансовим капіталом. «Свобода друку там перетворена на свободу пропаганди реакційних ідей. Письменники, журналісти, репортери в капіталістичних країнах знаходяться в повній залежності від видавця. Боячись втратити великі гонорари або втратити роботу, вони стають по-рабськи виконавцями волі своїх господарів» [6: 129]. Як говорив Ленін: «Свобода преси в усьому світі, де є капіталісти, є свобода купувати газети, купувати письменників, підкуповувати, купувати і фабрикувати громадську думку на користь буржуазії» [8: 104].

Низка видавництв при пролеткульти народжуються вже після Жовтневої революції. Найбільш значні з них  видавництва Московського і Петербурзького пролеткультів, що випустили крім декількох журналів велику кількість віршів революційних поетів: Тарасова, Кирилова, Герасимова [12: 450- 472].

Вже 21 травня 1919 року ВЦВК було затверджено положення «О Государственном издательстве». Перед Держвидавом були поставлені два завдання:

- регулювання видавничої діяльності в країні

- випуск власних видань

Держвидавом у 1920-1926 роках було здійснено перше видання науково-популярної літератури, підручників; в серії «Народная библиотека» вийшли обрані твори класиків російської літератури. Нові радянські видавництва, численні відділи при видавничих наркоматах, відомствах і губвиконкому випускали друковану продукцію у величезній кількості і поширювали її безкоштовно через «Центропечать».

У 1925 році продукція видавництв досягла довоєнного рівня. У 1927 довоєнний рівень був перевищений за кількістю назв на 26%, за накладом на 157% [8: 130].

Соціалістична індустріалізація країни, колективізація сільського господарства в кінці 20-х  початку 30-х років потребували подальшої концентрації видавництв, поглиблення їх спеціалізації. Важливе значення для розвитку видавничої справи мала постанова ЦК ВКП (б) від 28 грудня 1928 «Об обслуживании книгой массового читателя», яка вказала на необхідність домогтися того, щоб масова література була знаряддям мобілізації народу навколо основних політичних і господарських завдань. Виконуючи вказівки партії, радянські видавництва збільшили наклади книг з 270 млн примірників у 1928 році до 867 млн примірників вже у 1930 році [12: 450- 472].

Найбільш розвиненою була видавнича система в УРСР, де в тому ж році організується Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ), що стало центром по керівництву книговиданням і книго розповсюдженням в республіці. Випуск книг був зосереджений у типізованих видавництвах. Надалі з ДВОУ були виведені Партвидат, Держтехвидат, Держсельхозвидат. До складу ДВОУ входило також Управління поліграфічними підприємствами та книготорговельна організація Укркнигоцентр. Науково-технічну книгу випускало Об'єднання науково-технічних видавництв України (ОНТВУ). У 1940 році на Україні діяло 14 республіканських видавництв, близько 900 поліграфічних підприємств [2: 97]. Проте постанова ЦК ВКП (б) від 15 серпня 1931 «Об издательской работе» вимагала поставити видання політичної і технічної літератури в особливе становище. Великі успіхи були досягнуті у виданні книг мовами народів СРСР. У 1930 році питома вага літератури на національних мовах складала 33,7% по назвах, видання національних книг зосереджено безпосередньо в республіках і національних областях.

Завдання радянських видавництв з усієї виразністю були сформульовані у постанові ЦК ВКП (б) від 15 серпня 1931 року. У ньому було сказано, що «вся видавнича робота повинна вестися під кутом всебічної допомоги соціалістичному будівництву, підйому теорії на вищий щабель і поєднання її з практикою, організації та мобілізації мас на побудову соціалізму, викриття буржуазних і дрібнобуржуазних ідеологій, боротьби з ними та з ухилами від ленінської лінії» [8: 139].

За словами В. А. Маркуса, радянські видавництва зобов'язані були видавати книгу, яка «... повинна бути бойовою і актуально-політичною, вона повинна озброїти найширші маси будівників соціалізму марксистсько-ленінської теорією і техніко-виробничими знаннями. Книга повинна бути могутнім засібом виховання, мобілізації та організації мас навколо завдань господарського та культурного будівництва; якість книги повинна відповідати зростаючим культурним запитам мас» (Постанова ЦК ВКП(б) від 15 серпня 1931 року). Виконання цих завдань потребувало від видавництв їх активної участі у створенні потрібної для країни літератури. Вони не могли звести свою роль до приймання і механічного передруку рукописів, що надходили до них. Вони повинні буди на основі більшовицької партійності побудувати весь редакційно-видавничий процес від складання свого тематичного плану і відбору рукописів до випуску в світ видань. Радянські видавництва повинні були бути ідеологічною фортецею, пильним вартовим більшовицького принципу партійності в літературі. [6: 129]. Що на мою думку зовсім не дивно. Прагнення радянської влади контролювали абсолютно всі аспекти людського життя було відомим на весь світ.

Та невдовзі Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років потребувала від видавництв докорінної перебудови всієї роботи стосовно до потреб фронту і тилу. Книги, написані й видані під час війни, пропагували справедливий характер війни Радянського Союзу, мобілізували зусилля народу на відсіч ворогові. За тематичної спрямованості у виданнях 1941-1945 років головне місце належало військовій книзі (40% всієї книжкової продукції країни), виключно важливе значення мала політична книга.

Велику роль у патріотичному вихованні грала також і художня література. За роки війни вийшло близько 1,7 млрд примірників, у тому числі понад 216 млн примірників суспільно-політичних видань, 82,7 млн примірників наукової літератури, 273,4 млн примірників художньої та дитячої літератури [8: 145].

Новий період радянського видавничої справи після переможного завершення Великої Вітчизняної війни почався складних умовах. Заново требо було в найкоротший термін сформувати розграбовані або знищені фашистськими загарбниками книжкові фонди республік і областей, які зазнали тимчасової окупації, найшвидшим чином відновити всю матеріально-технічну базу видавничої справи.

Радянський Союз у 1940 році випустив 45 830 назв книг тиражем 462 млн примірників, у 1945 році  18353 назви тиражем 298 млн примірників. Щоб досягти довоєнного рівня, видавництвам потрібно було збільшити випуск книг в 2,5 рази за назвами і більш ніж у півтора рази за накладом. ЦК партії і Радянський уряд прийняли енергійні заходи по відновленню і подальшому піднесенню видавничої справи в країні. Не зайвим буде зазначити, що у липні 1945 ЦК партії прийняв рішення «О полиграфическом оформлении книг», яке мало важливе значення для піднесення загальної культури видавничої справи та поліграфічного виробництва. Воно потребувало від видавництв різкого поліпшення художньо-технічного оформлення книг і їх поліграфічного виконання і намітив ряд заходів, спрямованих на підняття видавничої та поліграфічної культури [6: 130].

У жовтні 1946 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «О работе ОГИЗа РСФСР», в якій були визначені заходи щодо збільшення випуску книжкової продукції та покращення її якості; ОГИЗ був перетворений в союзний орган.

  В кінці 1940 - 1950-х років ЦК партії прийняли низка важливих рішень, спрямованих на підвищення ідейного, наукового та художнього рівня, а також поліграфічного виконання літератури, що видавалась. Виходячи з необхідності вдосконалення діяльності видавництв, поліграфічних підприємств і книжкової торгівлі, ЦК КПРС у 1963 році прийняв постанову про поліпшення видавничої справи в країні. Був утворений Комітет з друку при Раді Міністрів СРСР, що свідчить про всю серйозність відношення до видавничої справи. У союзних республіках створені республіканські комітети союзних республік, в автономних республіках, краях і областях  управління з друку при Радах Міністрів автономних республік, крайових і обласних виконкомах Рад [8: 152].

 У другій половині 1950-х років вступають в дію потужні на ті часи поліграфічні комбінати в Калініні, Ярославлі, Саратові, Мінську, Ташкенті, фабрика барвистою друку в Києві, що дозволило збільшити поліграфічні потужності до 1960 року в порівнянні з 1955 роком: за книжково-журнального друку  з 14 до 18 млрд аркушів-відбитків, з друку барвисто-образотворчої продукції з 4 до 12 млрд фарбо-прогонів.

Нова хвиля збільшення кількості назв почалася після смерті Сталіна. У 1954 році зростання склало 22% і тривало далі аж до 1962 року, коли вийшло понад 79 тисяч назв. За десятиліття з 1950 по 1960 року відбулося збільшення кількості назв на 77%, загального тиражу  на 51%, загального обсягу книжкової продукції  на 37%.

У 1960-і роки були видані твори, які по-новому розкривали історичні події, відбивали деякі негативні сторони життя країни. Незабаром після смерті Сталіна читачі отримали видання творів А. Ахматової, М. Зощенко, І. Бабеля і інших.

Характерною рисою культури 1970-х років було підвищення попиту на твори звичного кола авторів. Протягом десяти років, що передували «перебудові», соціологи читання фіксували з року в рік практично один і той же набір найбільш читаних авторів: Ф. Абрамов, Ю. Бондарєв, М. Булгаков, В. Бєлов та ішні.

Демократизація життя суспільства в кінці 1980-х років зробила можливим видання творів авторів, раніше «неугодних» владі. Дослідження читання, проведені у 1988-1990 роках відбили інший склад найбільш популярних авторів: А. Бек, В. Гроссман, Ю. Домбровський, В. Дудинцев та інші. Великий інтерес викликали історичні праці, в яких по-іншому оцінювався пройдений країною шлях [8: 156-157].

У 1973 р. за рішенням Держкомвидаву СРСР для поповнення фондів масових бібліотек почався випуск «Бібліотечної серії», книжки якої призначалися для реалізації тільки бібліотекам. З метою отримання сировини для виробництва паперу був задуманий і реалізований експеримент з продажу дефіцитних видань на талони, що свідчили про здачу певної кількості макулатури, з якої повинен був вироблятися папір.

В другій половині 1980-х років зліт популярності переживала і публіцистика. Видання навчальної літератури завжди знаходилася під пильною увагою партійно-урядових органів. За роки радянської влади країна досягла великих успіхів в освіті громадян. Вважалося, що до 1982 року СРСР займав перше місце у світі з випуску перекладних видань, проте більшість перекладів було з мов народів СРСР і соціалістичних країн.

Також можна відмітити, що розвитку зазнало й мистецтво оформлення видавничої продукції; зростає випуск книг з ілюстраціями.

У 1987 році вперше в радянській видавничій практиці був проведений експеримент з формування видавничого репертуару в прямій відповідності з попитом. Найбільший видавничий проект  випуск 200-томної «Библиотеки всемирной литературы» (видавництво «Художественная литература» у 1967-1977 роках).

У першій половині 1990-х років, здебільшого період розпаду СРСР та налагодження самостійної економіки нових незалежних держав, вітчизняна книжкова справа пережила докорінні зміни. На зміну ідеологічного диктату, державному монополізму, командно-адміністративної системи управління прийшла свобода підприємництва, конкуренція. Розвиток ринкових відносин стимулював підприємців до пошуку нових форм і методів роботи на книжковому ринку, вдосконалення вивчення попиту покупців книг і ретельного обліку його в діяльності підприємств. Разом з тим у книжковій справі виникають і загострюються нові проблеми, викликані складнощами переходу до ринкової економіки: скорочується випуск книжкової продукції, спостерігаються диспропорції в тематичному складі асортименту книг, ростуть ціни, що з урахуванням зниження доходів основної маси населення призводить до скорочення кола покупців.

РОЗДІЛ 2

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

2.1 Ідеологічне значення художньої літератури в СРСР

Перед тим, як детально розглянути здебільшого технічне видання безпосередньо художньої літератури на території СРСР, на мій погляд, буде доцільно визначити ідеологічне значення художніх творів в радянські часи – часи тотального контролю та «зомбування» мас.

У своїй книзі «Редакторская подготовка литературно-художественных изданий» М. М. Козлова дає дуже чітке визначення цьому явищу: «У радянський період нашої історії справедливо вважали, що художня література надає сильний, багатогранний вплив на людину, вона здатна відображати його внутрішній світ, фіксувати систему цінностей суспільства і активно впливати на формування ідейних переконань, моральних норм особистості. Цим і визначалося її важливе місце поряд з іншими видами мистецтва в системі виховання не тільки дітей та підлітків, але і цілком дорослих людей» [4: 6]. 

Не дивно, що особливе виховне значення художня література набула, як вважали партійні «функціонери», в роки «холодної війни»  війни між СРСР та США (1946-1985), ідеологічного протистояння двох систем. Тому вважалося, що література в яскраво-художній формі «покликана відображати історію Радянського держави, соціалістичний спосіб життя, велике братерство народів СРСР, досягнення в економічній, соціальній і духовній життя нашого суспільства, показувати у всій складності і повноті образ радянської людини. Вона повинна вести пропаганду марксистсько-ленінської ідеології, викривати антикомуністичну суть буржуазних ідеологів, повніше виявляти себе у вирішенні завдань комуністичного будівництва, в задоволенні культурних запитів народу» [4: 8]. 

У часи перебудови література теж розцінювалася як найважливіший інструмент впливу на свідомість людей. Наприклад, Генеральний секретар ЦК КПРС
М. С. Горбачов на зустрічі з письменниками підкреслював, що художня література повинна зіграти значну роль у здійсненні психологічної, моральної перебудови, у боротьбі за новий якісний стан радянського суспільства [4: 9-12].

І повторюючи слова авторки, цілком справедливо вважати, що художня література в радянські часи створювалась авторами з бажанням з одного боку розкривати очі народу, з іншого  розширювати сприяння світу працюючих мас. Але через тоталітарний контроль її використовували як зброю масового «розумового поневолення» і без того не вільних людей.

2.2 Поняття «художня література»

Щоб якнайкраще зрозуміти всю тонкість видання художньої літератури у часи нещадної цензури, розглянемо спочатку саме поняття «художня література».

За визначенням літературного словника-довідника літературно-художнє видання  це видання творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань, віршів, поем, драматичних творів, казок, легенд, художніх нарисів, есе [13: 238]. Це досить вузьке визначення такого масштабного явища, воно дає дуже посереднє уявлення про нього.

А от Ю. М. Лотман визначає «художню літературу» дещо інакше. У праці «О содержании и структуре понятия “художественная література„» він вказує, що розмежування творів художньої літератури і маси інших текстів, що функціонують у складі якоїсь культури, може здійснюватися за двох точок зору. Перша точка  функціональна. Згідно з нею, художньою літературою буде всякий словесний текст, який здатний реалізувати естетичну функцію. «Оскільки в принципі можливо (а історично дуже нерідко) положення, при якому для обслуговування естетичної функції в період створення тексту і в епоху його вивчення необхідні різні умови, текст, який не входить для автора у сферу мистецтва, може належати мистецтву, з точки зору дослідника, і навпаки» [5: 10]. Друга точка  організація тексту. Текст повинен бути певним способом побудований: відправник інформації багаторазово і різними кодами його зашифровує (хоча в окремих випадках можливо, що відправник створює текст як нехудожньої, тобто зашифрований одноразово, а одержувач приписує йому художню функцію та більш пізні кодування і додаткову концентрацію сенсу). Крім того, одержувач повинен знати, що текст, до якого він звертається, слід розглядати як художній.  «Отже, текст повинен бути певним чином семантично організований і містити сигнали, що звертають увагу на таку організацію. Це дозволяє описувати художній текст не тільки як певним чином, який функціонує в загальній системі текстів даної культури, але і як деяким чином влаштований. Якщо в першому випадку мова піде про структурі культури, то в другому  про структуру тексту» [5: 12-14].

Г. В. Кожевников , в свою чергу, визначає поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності,  словесну художню діяльність.

Він зазначає, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів  результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури  забезпечення процесу передачі, звернення в суспільстві системи словесних художніх образів, обмін словесної художньої інформації. Читацька адреса  спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні» [3: 203-207]. 

Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.

І як висновок: художня література опосередковується у книжковій справі в літературно-художню книгу [3: 203-216], яку видають у поліграфічних підприємствах, про що далі й піде мова.

2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР

Після ознайомлення з поняттям «художня література» можна розглядати це явище в процесі його розвитку в історії СРСР. Центральний комітет партії у своїй постанові про видавничу роботі приділяв цьому особливу увагу. 

У постанові ЦК йшлося: «Художня література, яка грає величезну виховну роль, повинна набагато більш глибоко і повно відобразити героїзм соціалістичного будівництва і класової боротьби, переробку суспільних відносин і зростання нових людей  героїв соціалістичного будівництва.Видання художньої літератури має бути спеціалізовано в ГІХЛ за окремими секторами» [1: 76]. 

Щоб своєчасно враховувати потребу в книжці з боку різних верств робітників, колгоспників, інтелігенції та учнів різних спеціальностей і кваліфікацій і диференційованого обслуговувати їх, ЦК партії ухвалив виділити із системи ОГИЗ ряд спеціалізованих видавництв (Масспартгіз, Партвидат, Держтехвидат). Поряд з цим ЦК ухвалив також перебудувати справу видання літератури на національних мовах. Для обслуговування національних меншин, які не мають своїх національних видавництв, організовуються у всіх видавництвах національні сектори. З постанови ЦК партії 1931 року: «Вся издательская работа должна вестись под углом всесторонней помощи социалистическому строительству, подъема теории на высшую ступень и сочетания ее с практикой организации и мобилизации масс на построение социализма, разоблачения буржуазных и мелкобуржуазных идеологий, борьбы с ними и с уклонами от ленинской линии. Издательская работа должна исходить также из задач интернационального воспитания масc» [12: 450- 472].

Тепер більш детально.

У 1917-1921 роках В. І. Ленін відводив художній літературі велику роль в ідейному вихованні працюючого нороду. У період громадянської війни її випускали майже всі видавництва. Було розпочато виявлення літературної спадщини письменників, встановлення правильних текстів, звільнення творів від цензурних і редакторських спотворень. Щодо дитячої літератури в ці роки, незважаючи на труднощі воєнного часу Радянська держава піклувалася про видання і таких виданнь. У перші роки Радянської влади отримали розповсюдження серії, призначені для школи і сім'ї. Так, книговидавництво письменників у Москві випускало серію «Народно-школьная библиотека», видавництво «Юнная Росия» - серію «Библиотека для семьи и школы», Держвидат  серію «Библиотека детского чтения» [1: 80].

У 1921-1930 роках поліпшенню видання художньої літератури сприяла постанова ЦК РКП (б) про політику партії в галузі художньої літератури, прийнята 18 червня 1925. Таким чином, поряд з «Дешевой библиотекой классиков» широку популярність придбали серії «Универсальная библиотека» (твори радянських та зарубіжних авторів), «Русские и мировые классики»,« Библиотечка Демьяна Бедного». Серед книг для селянства, що випускались Держвидавом, більше 40% займала художня література.

В період Великої Вітчизняної війни основну масу видань художньої літератури складали твори радянських письменників  романи, повісті, оповідання, нариси, вірші. Особливо популярний у цей час був нарис, який малвав образ радянського воїна-носія передових ідей, епізоди героїчної боротьби радянського народу з фашизмом, життя і боротьбу партизанських загонів, що оповідає про беззавітної хоробрості людей, що діяли в тилу ворога за завданням партії.

З розпадом СРСР і перетворенням Російської Федерації в незалежну державу починається новий історичний період розвитку вітчизняної видавничої справи, перший етап якого представляє собою бездумне руйнування всієї колишньої (державної планової) системи книговидання. На початку 90-х років приватизація видавництв носить відверто непродуманий і непослідовний характер: зберігши у федеральній власності більшу частину видавництв, формально надавши їм повну свободу у формуванні репертуару, держава практично припинило їх фінансування, але призначила значні податки нарівні з інтенсивно створеними недержавними видавництвами.

Формування недержавного сектору у книговиданні Росії в 90-і роки офіційно починається в квітні 1991 року і набуває стихійного характеру, єдиною регулюючої силою при повному усуненні держави виступають ринкові механізми, коли було прийнято урядову постанову про видачу ліцензій на видавничу діяльність. На початок 1998 року в країні було зареєстровано більше 11100 видавництв і видавничих організацій. 

Основними видавничими регіонами в 90-і роки продовжують залишатися столичні; в 1991 році в Москві видавалося 64,3% усіх назв книг і 82,6% сумарного річного тиражу, в Санкт-Петербурзі  відповідно 9,2% і 7,2%; в 1997 році в Москві вийшло 55,5% всіх видань за назвами і 79,0% - за тиражами, а в Санкт-Петербурзі  10,0% і 8,5%.

Розглянемо детальніше наявні на території Радянського Союзу видавництва художньої літератури.

2.4 « Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга»  центральні видавництва художньої літератури в СРСР

Найбільш спеціалізованим на випуску творів світової художньої літератури було видавництво радянського періоду  «Художественная литература». Засноване у 1930 році на базі цілого ряду видавництв і редакцій: московської та ленінградської літературно-художніх редакцій Держвидаву, видавництва «Земля и Фабрика» та Державного видавництва художньої літератури (ГІХЛ). У 1934 році перейменовано в Держлітвидав, у 1937 році до нього приєднано видавництво «ACADEMIA». У 1963 придбало остаточну назву «Художественная литература» та відкрило відділення в Ленінграді [7]. З метою популяризації випускало найбільш значні класичні твори світової художньої літератури, що одержували широкий громадський резонанс, твори сучасних вітчизняних та зарубіжних авторів, літературні мемуари, літературознавчі та літературно-критичні видання, журнали «Москва», «Звезда» та інші. Видова структура репертуару була надзвичайно широка, зокрема, видавництво регулярно і масштабно випускало масові коментовані (рідше науково-масові) зібрання творів класиків світової художньої літератури. Репертуар видавництва традиційно включав велике число різноманітних, ретельно продуманих («програмних») серій; деякі з них випускалися десятиліттями [10: 275]. Серед найбільш значних видань післявоєнного часу можна виділити наступні:

 «Библиотека всемирной литературы» (200 томів) видавалася у 1967-1977 роках, розповсюджувалася за передплатою. 

Складається з трьох відносно самостійних підсерій (передплата проводилася окремо на всі підсерії):

1  Література Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Риму, середньовічна література до XVIII століття включно (64 томи);

2  Література XIX століття (63 томи);

3  Література XX століття (73 томи). 

Загальний задум серії в руслі традицій видавництва «Всемирная литература» (1918-1924 роках) був визначений як створення коментованого зводу видань кращих творів світової художньої літератури («всіх часів і народів») і виконаний повністю. У складі 200 томів опубліковано більше 26 тисяч творів, обсяг супровідних статей  понад 270 друкованих аркушів, коментарів  більше 450 друкованих аркушів [7]. Всі видання супроводжуються оригінальними ілюстраціями сучасних вітчизняних художників і класичними роботами минулих історичних періодів. Серія представлена окремими виданнями одного твору, авторськими підсумковими і колективними збірками різних модифікацій, у тому числі антологіями. Тип серії  науково-масовий [7]. 

 «Библиотека классики» заснована у 1977 році примикає та неформально продовжує «Библиотеку всемирной литературы».

Серії однотипні, тільки склад останньої обмежений чіткими хронологічними рамками: XIX-XX століття. «Библиотека классики» була покликана не тільки використовувати досвід, накопичений у процесі видання свого попередника, а й певною мірою заповнити суттєві прогалини у віддзеркаленні історії розвитку світової літератури в радніших літературних виданнях. «Библиотека классики» видавалася в 70-80-ті роки, поширювалася в роздріб, її попередній план, що включав 147 видань, не був до кінця реалізований [7].

 «Классики и современники» - масова за типом серія, продовжувала просвітницькі традиції вітчизняного книговидання, була заснована в 1930 році під назвою «Народная библиотека» та у 1977 році отримала своє теперішнє ім’я . 

Серія видавалася без будь-якого плану, її завдання  популяризація творів світової класичної літератури всіх історичних періодів і національних шкіл. У складі «Классиков и современников» виділялися три підсерії:

1. «Отечественная литература»;

2. «Зарубежная литература»

3. «Поетическая библиотека». 

Видання виходили в м'якій обкладинці і були надзвичайно дешеві, тиражі окремих видань перевищували мільйон примірників. Тип серії з часом мінявся від масового не коментованого до масового коментування. Видовий склад залишався незмінним: у видання входили авторські (найчастіше жанрові) і колективні збірки (у тому числі антології), окремі видання одного твору [10: 308].

Відповідно до традицій видавництва «ACADEMIA» «Художественная литература» випускала серії (бібліотеки) національних літератур, частина яких давала уявлення про найбільш значні твори певних історичних періодів (зародження або розквіту національної літератури):

 «Библиотека античной литературы»  масова коментована серія , що видавалася з 1963 року

 «Библиотека литературы Древней Руси»  науково-масова серія, яка виходила з 1978 року з ініціативи академіка Д.С. Лихачова. Інша частина включала найбільш значні твори всіх основних періодів розвитку національної літератури. Багато творів серії представляли собою міжвидавничі проекти, в реалізації яких, крім видавництва «Художественная литература» брали участь «Прогресс» (пізніше  «Радуга»), «Искусство», «Молодая гвардия» [7].

У репертуарі видавництва завжди були присутні поетичні серії, серед яких: «Русская муза» (заснована в 1985 році, включала переважно авторські збірки лірики російських поетів XIX-XX століть), «Библиотека советской поэзии» (заснована в 1957 році) , «Сокровища лирической поэзии» (існувала з 1963 року) у завдання якої входила популяризація кращих зразків світової ліричної поезії від античності до XX століття включно.

У групі жанрових серій виділялася серія «Зарубежный роман XX века», що виходила з 1957 року і більше трьох десятиліть знайомила вітчизняного читача з видатними творами ключового для світової літератури XX століття жанру. 

Серед серій з оригінальним загальним задумом знаменита свого часу «Роман-газета», заснована у 1927 році і що видавалася «Художественной литературой» з 1930 року. 

Рівень підготовки літературно-художніх видань у видавництві був дуже високий: з «Художественной литературой» протягом усього радянського періоду існування співпрацювали найкращі вітчизняні літературознавці, текстології, перекладачі, художники книги (видавництво регулярно випускало так звані «особливо художні» видання з великим числом оригінальних ілюстрацій і мініатюрні книги). Репертуар складався з видань усіх видів та двох основних типів: науково-масового і масового [11: 356].

У 1986 році видавництво «Художественная литература» випустило 334 видання тиражем 84,9 млн примірників. Видавництво включало у свій репертуар твори сучасних вітчизняних авторів лише в тому випадку, якщо вони входили до групи найбільш відомих загальновизнаних письменників, «класиків радянської літератури» (іноді цей титул як би надавався письменнику ще за його життя). 

Поточний літературний процес більш повно відбивався в репертуарі щей іншого видавництва  «Советский писатель». Це видавництво Спілки радянських письменників, що спеціалізувалося на випуску нових творів сучасних письменників усіх союзних республік російською мовою, а також літературознавчих і літературно-критичних видань. 

Засноване у 1934 році за рішенням I з'їзду радянських письменників на базі Московського товариства письменників і Видавництва письменників у Ленінграді. Весь період існування видавництво послідовно вирішувало завдання широкої популяризації нових творів багатонаціональної радянської літератури в перекладах на російську мову (у 60-80-ті роки переклади щорічно складали не менше 40% видаваних книг). Репертуар «Советского писателя» утворювали авторські та колективні збірники та Моновидання масового типу [9: 419].

Видавництво не випускало зібрань творів сучасних авторів аж до кінця 80-х років, це була прерогатива видавництва «Художественная литература». «Советский писатель» практично не випускав і стабільних серій, за єдиним винятком: з 1934 року ленінградське відділення, продовжуючи починання Видавництва письменників у Ленінграді, готувало і видавало «Библиотеку поэта»  коментований звід пам'яток вітчизняної поезії від моменту її зародження і до XX століття включно [9: 420]. 

Взагалі, «Библиотека поэта»  фундаментальна науково-коментований серія, була заснована в 1933 році. Вирішальне завдання видання  створити науково обґрунтованого подання головних етапів формування і розвитку вітчизняної (в першу чергу, російською) поезії. З 1935 року видається у двох підсерія:

 «Большая серия Библиотеки поэта»

 «Малая серия Библиотеки поэта».

 Перша підсерія включає повне зібрання віршів російських поетів, філософських творів, у тому числі підсумкові вітчизняних поетів, різноманітні колективні збірки, що відображають спадщину конкретних поетичних об'єднань, гуртків, стилів, жанрово-хронологічні пласти російської поезії і, нарешті, окремі видання одного твору (найчастіше  епічного). Більшість видань належить до наукового типа  в них відображені оригінальні результати текстологічних, історико-літературних досліджень. Видання поетичних творів видатних національних поетів союзних республік СРСР не містять текстів на мові оригіналу і належать, як правило, до видань науково-масового типу. Довідковий апарат видань в обов'язковому порядку включає велику вступну статтю наукового або науково-популярного типу, текстологічний, історико-літературний і реальний коментар, необхідні покажчики, документальні ілюстрації [7].

Друга підсерія, у момент свого створення адресована починаючим поетам, покликана служити їм в якості своєрідного навчального посібника, виконувала популяризаторську функцію; її видання (переважно авторські та колективні збірки, готувалися на основі видань «Большой серии») відносяться до масового коментованого типа. Довідковий апарат видань серії включає науково-популярні літературознавчі статті, реальний коментар з історико-літературними і текстологічними елементами, необхідні покажчики [7].

«Библиотека поэта» виходить випусками, кожен подальший випуск доповнює попередній: «Большая серия» вийшла двома закінченими випусками, з 1986 року видається третій. «Малая серия» вийшла трьома закінченими випусками і у 1986 році була припинена. У цілому, в серії у 1933-1986 роках було видано 579 книжок. Рівень підготовки, значимість серії для вітчизняної філології та літературно-художнього національного репертуару ставлять її в один ряд з серією «Литературные памятники» [9: 424].

У даний час величезний ретроспективний репертуар «Советского писателя» представляє інтерес, головним чином, для дослідників феномену радянської літератури, у той час як потенціал «Библиотеки поэта» може бути плідно використаний у процесі видання творів вітчизняної поезії сучасними видавництвами. При цьому сама серія після фактичного закриття «Советского писателя» у 1992 році потребувала державної підтримки, її збереження і мала стати одним з державних пріоритетів в галузі літературно-художнього книговидання.

У 1986 році «Советский писатель» випустив 493 видання загальним накладом 23 млн примірників [7].

Та останнім в ряду центральних, спеціалізованих на випуску саме художньої літератури видавництв стоїть «Радуга». Цe видавництво, яке займалося випуском перекладної художньої, філологічної і мистецтвознавчої літератури, було створено у 1982 році на базі декількох редакцій видавництва «Прогресс» (редакцій творів художньої літератури, літературознавства та мовознавства, мистецтвознавства та путівників на іноземних мовах) і у 80-ті роки, в основному, продовжувало традиційні напрямки діяльності цього видавництва [11: 271]. 

Репертуар «Радуги» складався з двох частин:

 перекладені російською мовою твори сучасних зарубіжних письменників (близько 100 видань на рік);

 переведені на іноземні мови твори вітчизняних авторів (близько 500 видань щорічно). 

Необхідно зауважити, що в Радянському Союзі випуску друкованої продукції на іноземних мовах, як важливому напрямку пропагандистської діяльності, приділялася величезна увага. У структурі Держкомвидаву СРСР функціонувало спеціальний підрозділ  «Главвидатекспорт», якому підпорядковувалися видавництва «Аврора», і яке повинно було пропагувати за кордоном російське образотворче мистецтво [7].

Розділ видань творів зарубіжних авторів, перекладених російською мовою, представляв творчість письменників соціалістичних країн і письменників країн Азії, Африки, Західної Європи, Америки та Канади. У цей період існування «Радуга» при відборі творів зарубіжної літератури для публікації в процесі перекладу і коментування змушене було керуватися не тільки художньо-естетичними, а й ідеологічними критеріями і тому судити про вершинних досягненнях світової літератури XX століття за репертуару «Радуги» було досить складно [11: 280]. 

У коло читання радянських людей одночасно не допускалися і складні твори, що належали до так званої «інтелектуальної прози», і твори популярних жанрів, тобто «масова література». Основні серії, що видавалися «Радугой» у перший період свого існування (у 80-ті роки) були створені «Прогрессом». Головне місце серед них займала серія «Мастера зарубежной прозы», заснована в 1970 році, її доповнювала «Современная зарубежная повесть» [7].

Особливою популярністю у покупців користувалася серія жанрових колективних збірників, що включали твори, що належали до детективній літературі однієї країни  «Современный (национальный) детектив» (видавалася з 1971 року). Багато видань, що виходили у 80-і роки у видавництві, являли собою перші переклади на російську мову творів широко відомих в усьому світі авторів. Найчастіше це були перші книжкові публікації творів вже відомих вітчизняному читачеві за журнальним варіантами (надрукованим, як правило, в «іноземній літературі» або в «іншому товстому журналі»).

Особливий розділ репертуару «Радуги» (нечисленний, але зовсім оригінальний і важливий) становили видання поетичних творів з паралельним текстом (білінгви) [11: 282].

Літературно-мистецький репертуар видань російською мовою складався із збірників та моновидання масового коментованого типу, які, безсумнівно, відрізнялися дуже високим рівнем підготовки, в першу чергу, якісним художнім перекладом творів.

У 1986 році «Радуга» випустила 610 видань (російською та іноземними мовами) загальним тиражем 17 млн примірників [7].

Літературно-художні видання центральних видавництв розповсюджувалися по території всієї країни і хоча вони були випущені, як правило, російською мовою, їх можна було побачити в книжкових магазинах всіх союзних республік, країв і областей. Вони неодмінно входили в асортиментний мінімум. 

Висновки

Видання художньої літератури та й літератури взагалі на просторах Радянського Союзу відігравало важливу роль у світовій історії та історії самої радянської держави. Влада намагалась підтримувати високий рівень книговидання; навіть у воєнні часи видавались листівки, нариси, твори з актуальною пропагандою, що свідчило про значимість літературного впливу.

Основні центральні видавництва художньої літератури хоч і були нечисленні, проте дуже добре і якісно робили свою справу:

 видавництво «Художественная література» випускало найбільш значні класичні твори світової художньої літератури, що одержували широкий громадський резонанс, твори сучасних вітчизняних та зарубіжних авторів, літературні мемуари, літературознавчі та літературно-критичні видання, журнали «Москва», «Звезда» та інші;

 вдавництво «Советский писатель» спеціалізувалось на випуску нових творів сучасних письменників усіх союзних республік російською мовою, а також літературознавчих і літературно-критичних видань.  Весь період свого існування видавництво послідовно вирішувало завдання широкої популяризації нових творів багатонаціональної радянської літератури в перекладах на російську мову;

 видавництво «Радуга» займалося випуском перекладної художньої, філологічної і мистецтвознавчої літератури, редакцій творів художньої літератури, літературознавства та мовознавства та путівників на іноземних мовах. Його репертуар складався з перекладання російською мовою творів сучасних зарубіжних письменників та на іноземні мови твори вітчизняних авторів.

Масштаби друкованої продукції також вражали, особливо у післявоєнний період. Збільшення накладу художніх збірок, як вітчизняних так і зарубіжних авторів, з року в рік, свідчило про поліпшення умов у навчальних закладах та й взагалі умов життя.

Після десятиліть найстрогішої цензури й нав’язування владою своєї ідеології народи радянських республік вже під кінець ХХ століття отримали своє право «дихати вільно», вільно читати. Бо неможна по-справжньому оцінити свободу не будучи до того в’язнем.

БІБЛІОГРАФІЯ

Наукова та навчальна література

1.Виноградова Л. А. История книжного дела в России (988-1917): Курс лекций для вузов по специальности «Издательское дело и редактирование».  М., 1991.  95 с.

2.Иванова Л. В. Издание художественной литературы в годы Великой Отечественной войны // Исследования и материалы.  Сб. 55.  М., 1987.  С. 94-114.

3.Кожевников Г. В. Типология литературно-художественной книги: Конспект лекции.  М., 1985.  40 с.

4.Козлова М. М. Редакторская подготовка литературно-художественных изданий: Учебное пособие для студентов специальности «Издательское дело и редактирование».  Ульяновск, 2000.  52 c.

5.Лотман Ю. М. О содержании и структуре понятия «художественная література» // Избранные статьи: В 2 т.  Т. 1.  Таллинн, 1992.  С. 203-216.

6.Маркус Г. А. Основы организации и экономики книгоиздательского дела.  М., 1955.  293 с.

7.Современное литературно-художественное книгоиздание РФ: Электронный документ

// http://www.hi-edu.ru/e-books/KaracheycevaLXDK/index.htm

Довідкова література

8. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т.  Т. 10.  М., 1969-1978 

512 с.

9. Издательства России: Справочник: В 4 вып.  Вып. 1.  М., 1998.  499 с.

10.Издательства России: Справочник: В 4 вып.  Вып. 3.  М., 1999.  420 с.

11.Книгоиздание в СССР. Справочник книжных издательств, издающих организаций и предприятий.  М., 1991.  256 с.

12. Литературная энциклопедия: В 11 т.  Т. 6.  М., 1939.  527 c.

13. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник.  М., 2003.  558 c.