ПЛАН

Розділ 1. Головні принципи расових класифікацій

1.1 Визначення рас, ієрархічний принцип расових класифікацій

1.2 Класифікація Денікера

1.3 Класифікація Штраца

1.4 Класифікація Ейкштедта

1.5 Класифікація Бунака

Розділ 2.Расові етнічні та лінгвістичні класифікації

Розділ 3. Морфологічна характеристика основних расових груп

3.1 Європейська раса

3.2 Велика негроїдна раса

3.3 Велика монголоїдна раса

Використана література

Розділ 1. Головні принципи расових класифікацій

1.1 Визначення рас, ієрархічний принцип расових класифікацій

Раса — це велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним — психічні особливості. Представники певної раси завжди відтворюють собі подібних. Одразу треба зазначити, що не існує народів чистої раси, і майже всі народи є результатом расового змішування, хіба що в різних пропорціях. Також не треба плутати расу і етнос, ці поняття не збігаються і тому не існує „арійської”, „семітської”, „германської”, „слов’янської”, „фінно-угорської” та інших рас. Все це лише мовні поняття, а раса — насамперед біологічне.

Расові класифікації мають в основі ієрархічний принцип. Великі людські популяції поділяються на малі раси і антропологічні типи. Зокрема виділяють три великі раси: європеоїдну, монголоїдну і негроїдну. Вони поділяються на малі раси, яких нараховується від 20 до 40. В європеоїдній расі можна виділити від 5 до 10 малих рас та велику кількість антропологічних типів. Така класифікація є необхідною, адже навіть на побутовому рівні спостерігаються расові відмінності між європеоїдами.

Тому антропологи умовно поділяють європеоїдів на „північних” і „південних” за пігментацією (кольором) шкіри, очей, волосся. Проте, помилковим є виділення цілих рас на підставі лише пігментації, оскільки пігментація є рецесивною ознакою, в той час коли домінантними і основними є метричні (за вимірами тіла) і морфологічні (за будовою тіла) ознаки людини. Існування „рас”, що виділені на підставі лише пігментації, є сумнівним з огляду на змішані популяції і депігментацію (посвітління) нечистих європеоїдних типів.

Так, наприклад, в Північно-Східній Європі у саамів, фіно-угрів і росіян поєднуються суб-монголоїдні (урало-лапоноїдні) метричні і морфологічні риси зі світлою пігментацією волосся і очей. Протилежною є ситуація у Північно-Західній Європі, зокрема на Британських островах люди сполучають чітко європеоїдний нордичний (найближчий до скандинавського) комплекс метричних і морфологічних ознак із досить темною пігментацією. Тому підстав виділяти єдину „північну” чи „південну” расу немає.

1.2 Класифікація Денікера

Ще з часів стародавнього Єгипту вже тогочасні дослідники звернули увагу на неоднорідність фізичних прикмет людства. На тогочасній настінній фресці відтворено відомі типи людей із різницею в кольорі шкіри та волосся, форми волосистості на голові та на бороді у чоловіків, тобто зараз можливо уявити відчутну різницю та подобу тогочасних людей за зовнішніми ознаками.

Зокрема, в кінці ХІХ ст. І.Денікер розробив детальну расову класифікацію людства, яка базується виключно на комплексі морфологічних ознак. Ця типологія актуальною є й наразі. Першу ж спробу визначити фізичні риси українців, залучивши до цього свої спостереження, здійснив відомий український вчений етнограф, наш перший етнопсихолог Павло Платонович Чубинський. Розпочату ним справу13 продовжив і значно поглибив, залучивши до цього найновіші дослідницькі можливості Хведір Кіндратович Вовк, обґрунтувавши тезу про приналежність українців до високорослої темнопігментованої, круглоголової адріатичної раси, виокремлено І.Денікером серед південних слов’ян.

Форма волосся як початкова ознака класифікації прийнята і І. Денікером, проте автор враховував реальні поєднання основної ознаки з іншими і конкретну реалізацію виділених поєднань на певних територіях і в етнічних групах. Таким шляхом Денікер виділив 29 рас, з'єднаних їм по поєднанню форми волосся і кольору шкіри в 6 груп, а по генетичній близькості - в 12-13 груп (Deniker, 1914).

Накопичені за останні десятиріччя матеріали вносять деякі зміни в схему Денікера, але в цілому по широті обхвату різних даних, влучності характеристик, оцінці генетичної близькості етно-територіальних груп, класифікація Денікера служить міцною основою для антропологічного аналізу. Подальші роботи не внесли істотних змін в 29 типів, запропонованих Денікером, в характеристику типів і їх локалізацію, змінилися лише деякі висновки Денікера про співвідношення і спорідненість виділених груп, змінилася і їх номенклатура.

1.3 Класифікація Штраца

Підхід Штраца до расової проблематики вельми нетривіальний — він пропонує прийняти за основу расового підрозділу виключно жінку, вважаючи, що вирішення загадки "що таке раса" швидше виявиться можливою, якщо аналізувати як представників раси не "чоловіка і жінку разом, як це звичайно робилося досі, а винятково жінку". Обґрунтовувавши вибрану методу, Штрац відзначає: "тоді як у чоловіка індивідуальність виявляється часом у всій своїй силі навіть зовнішніми ознаками (борода, вуса), жінка представляє нам рід в незрівнянно більш чистій формі. У чоловіка індивідуальність може цілком поневолити расовий характер, у жінки вона підкоряється расовому характеру.".

Відповідь Штраца на питання про "расовий ідеал" абсолютно однозначна: вищий тип жіночої расової краси — це краса білої раси. Як і належить добросовісному вченому, Штрац постарався надати зробленому висновку в найменшій мірі суб'єктивний характер.

Так само навіть жінки інших рас свідомо або несвідомо визнають вищу красу за своїми більш світлими сестрами, прагнучи наслідувати їх чарівності. Китаянки, японки, бірманки користуються білилами, яванці завивають своє гладке волосся, мулатки приховують свою жовтувату суть, груди і руки під маскою з білої і рожевої пудри". Помітимо до цього і ми, що споконвічно і на Русі, і у всьому білому світі саме такий погляд на вищу красу був загальноприйнятим.

Так, наприклад, в пору скидання татарського ярма, коли Русь встала в повне зростання врівні з рештою Європи, усвідомивши себе Третім Римом, літопис зберіг характерний опис грецької царівни Софії Палеолог, нареченої Великого Князя Іоанна III, брак з яким в очах православних русичів узаконював спадкоємство Москви від Другого Рима — Царьграда-Константинополя.

Штрац робить і ще одне найважливіше зауваження, вся важливість якого стає цілком очевидною тільки тепер, більш ніж через сто років після написання книги. Він задається питанням: чи завжди найсильніша раса є, разом з тим, і найкрасивіша. За часів Штраца, здавалося, з цим питанням все ясно. Як заявляє Штрац, найбільших успіхів в "боротьбі за існування" досягла, "безперечно", біла раса. За його словами, "там, де з'являється вона, всі інші людські раси тануть, як сніг, що зігрівається сонячним промінням. Останні залишки тубільців розчиняються в крові могутніх завойовників і продовжують там побічно жити, але стара раса згаснула".

Нині повсюдно спостерігається строго зворотне: останні залишки білої раси буквально "тануть, як сніг", раса на очах угасає. Точно і жорстко про це пише американський журналіст російського походження П.Хлебников: "процес розкладання торкнувся всього. Вслід за французами на звалище історії потраплять італійці (при теперішньому рівні народжуваності — 1,1 дитина на кожну жінку — італійське населення скоротиться приблизно на 85% протягом трьох поколінь). По тій же дорозі йдуть німці і голландці, бельгійці і англійці, іспанці і майже всі стародавні народи Західної Європи. По тій же дорозі йдуть і росіяни. Демографічні процеси визначають долю будь-якої цивілізації. Головна війна — "тиха" — проходить усередині Росії, усередині Європи. Книга Штраца допомагає зрозуміти, що расова війна, за своєю суттю, є боротьба за Красу. Від рішення фатального питання, кому належатиме Біла жінка (російська жінка у тому числі), залежить не тільки доля Білої цивілізації, але і доля всесвіту в цілому.

1.4 Класифікація Ейкштедта

Е. Ейкштедт ввів для позначення рас одноманітну номенклатуру, складену з назви характерної для раси етнічної групи і закінчення "иды", що запозичає із загальної систематики. Правда, прийняте закінчення вживається в систематиці для позначення сімейств (гоміниди, симиїди), а не внутрішньовидових категорій; крім того, умовне закінчення без зміни застосовується для позначення як великих рас, так і менших за об'ємом підрозділів - європіди, балтиди, дінариди.

Проте запропонований спосіб найменування, що обмежив номенклатурний різнобій, полегшив розуміння складу расової групи (Eickstedt, 1934).

Ейкштедт визнав три напрями расової диференціації, але врахував відмінності поєднань ознак, ступінь їх вираженості і встановив в кожному напрямі чотири підрозділи:

• основний "круг рас", що включає від чотирьох до дев'яти різновидів в межах головного ареалу;

• "бічну" расу, що відділилася, мабуть, до формування основного круга форм;

• "перехідну", або проміжну, расу, що сполучає відмінності різних основних груп; "своєрідну", або "ухиляється", форму.

Точного загального визначення виділеним таксонам автор не дав. Якщо скористатися загальною номенклатурою, схема Ейкштедта включає три стовбури, кожний з чотирма достатньо відособленими гілками.

1.5 Класифікація Бунака

Схема походження і розселення людських рас, розроблена ще в 1950-х роках вітчизняним антропологом Віктором Валеріаном Бунаком . Цього ученого називають видатним без жодного перебільшення. В першу чергу, вражає обхват робіт: немає буквально жодної області антропології, яка залишилася б в стороні від його професійних інтересів, не відобразилася в його публікаціях. Але крім цієї «зовнішньої» результативності є «внутрішня»: масштабність висновків, а також уміння упорядкувати те, що на перший погляд здається безладдям.

З самого хаотичного нагромадження фактів і статистичних відомостей Бунаку вдавалося створювати максимально ємкі узагальнюючі схеми. Ще в 1930-х роках він упорядкував «основу основ» — методи антропології (без єдності і свідомості яких будь-яке дослідження стає даремним), опублікувавши вичерпний підручник-довідник.

І хоча з тих пір списано багато паперу, класифікація типів статури «по Бунаку » залишається найзручнішою на практиці (дозволяючи, наприклад, визначити «навскидку» без зайвих вимірювань тип статури дитини при медогляді).

А завершуючи плідний шлях ученого, В.В. Бунак створив книгу «Рід Homo, його виникнення і подальша еволюція», дивно ємку при невеликому об'ємі. Випущена вже після смерті автора, в 1980 році, книга об'єднала не тільки фундаментальні відомості про еволюцію людини, але і багато ідей, які нині вважаються «ультрасучасними».

Сьогодні можна оцінити глибину інтуїції цього ученого: нерідко після вживання найновіших і хитромудрих методів, комп'ютерної обробки даних, залишається сказати: «підтверджується припущення Бунака, висунуте їм п'ятдесят років тому».

Так вийшло і при описі рас. Погляньте на схему: екваторіальні групи (чиє положення, як вже мовилося, важливо визначити для розуміння еволюції людства) Бунак не став зводити воєдино, а розділив на тропічний і південний стовбури. Велика частина першого належить західному вогнищу — це африканці. Океанійска гілка, що залишилася, об'єднує всі ті групи, які включають африканську (негроїдну) домішку. Що стосується південного стовбура, то він цілком відноситься до східного вогнища. У тому числі і що належать до нього веддоїди і бадарійці — аборигени Індостану австралоїдного вигляду.

Сучасна антропологія при визначенні расових відмінностей використовує обрахування співвідношення поздовжніх і поперечних вимірів черепної коробки. За цим методом представники різних антропологічних (і расових) груп поділяються на короткоголових («брахікранних»), середньоголових («мезокранних») та довгоголових («доліхокранних»).

Розділ 2.Расові етнічні та лінгвістичні класифікації

За різними даними, на Землі проживає від 4 до 5 тис. різних народів чисельністю від декількох десятків до сотень мільйонів людей. Національні критерії лежать в основі поділу світу на одно - та багатонаціональні держави.

Мононаціональними є майже 100 країн світу, де більш як 90% населення - однієї національності (Франція, Італія, Данія, Норвегія, Чехія тощо). Винятком є КНР, де китайці становлять 91% всього населення, проте чисельність інших народів (чжуанів, уйгурів, монголів тощо) сягає 100 млн. осіб.

Етноси вирізняють на основі спорідненості історичних, культурних, господарських особливостей. Народ (етнос) - історично складена на визначеній території стійка сукупність людей, які мають загальні, відносно стабільні особливості культури та психіки.

При характеристиці народу враховуються такі його показники, як спільність господарства й культури (мови, релігії, звичаїв). Народ відрізняється від племені тим, що плем'я утворене з родів на основі шлюбних і родинних зв'язків. Народи об'єднуються на основі консолідації - рівноправного об'єднання народів, інтеграції - злиття, асиміляції - поглинання одного народу іншим. На основі політико-господарського об'єднання формуються нації. Нація може включати в себе народності, що різняться культурними особливостями (німецька нація включає баварців, саксонів та ін.; до українців належать бойки, лемки, гуцули).

Одним із критеріїв народу є мова (їх приблизно 4-5 тис.). За спорідненістю мови народи об'єднуються в мовні групи, а ті, в свою чергу, - у мовні сім'ї.

У світі налічується понад 20 мовних сімей. Найбільша з них - індоєвропейська, нею розмовляють понад 150 народів (45% населення світу, в Європі - 94,5%). Вона поділяється на мовні групи - слов'янську, балтійську, германську, кельтську, романську, грецьку, албанську, іранську, індоарійську, вірменську. Сіно-тібецька мовна сім'я - друга за чисельністю; включає найпоширенішу мову світу - китайську, (1,1 млрд. чол.). Інші мовні сім'ї: афразійська, північнокавказька, уральська; алтайська, ескімосько-алеутська; австралійська, нігеро-кордофанська, папуаська, тощо.

Є мови, що не належать ні до жодної сім'ї (наприклад, корейська, японська). За чисельністю осіб, що володіють однією мовою, найпоширеніші китайська (1,1 млрд. чол.), англійська (500 млн.), хінді, іспанська, російська, бенгальська, португальська, німецька та французька мови.

Расовий поділ населення світу відбувається переважно за зовнішніми ознаками. Сучасний вид людей охоплює чотири раси: європеоїдну (євразійську), монголоїдну (азіатсько-американську), негроїдну (африканську), і австралоїдну (океанійську). Раси формуються під впливом природного середовища, а зовнішні відмінності передаються у спадок наступним поколінням і закріплюються у генотипі людини.

Усі раси є рівноцінними за фізичними, психологічними та інтелектуальними можливостями. Більш як третина населення світу належить до змішаних рас.

Структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства. Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості).

У світовій статевій структурі жінок на 34 млн. менше, ніж чоловіків. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, за генетичними законами на 100 народжених дівчат припадає до 105 народжених хлопчиків; по - друге, у більшості азіатських, центральноамериканських та північно-африканських країн низьке соціально-економічне становище жінок.

У розвинених і постсоціалістичних країнах Європи жінок більше ніж чоловіків (52/48%). Головна причина - рівноправне положення жінки в суспільстві та приблизно на 5-8 років більша тривалість життя. Взагалі ж світове переважання чоловічої статі над жіночою досягається завдяки двом країнам - КНР та Індії.

У віковій структурі населення поділяється на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, понад 60 років. Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей - у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше - у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку - Малі (3%), найбільше - у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах - 75, найменш розвинених - 52 роки); мінімальна - 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна - 80 років - (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки - 63 роки.

У розвинених країнах частка економічно активного населення становить 50-70%, у країнах третього світу - менше 50%. Трудові ресурси характеризуються різною кількістю (надлишок або дефіцит робочої сили) та якістю - рівнем освіти, кваліфікацією, мобільністю, станом здоров'я, віковим і статевим складом.

За структурою зайнятості працююче економічно активне населення в кожній країні розподілене своєрідно, але певну закономірність можна виявити і тут. Із зростанням рівня економічного розвитку зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві та збільшується частка працюючих у нематеріальному виробництві.

Розділ 3. Морфологічна характеристика основних расових груп

3.1 Європейська раса

Всі люди, що живуть зараз на Землі, належать до одного біологічного типу - Homo sapiens.

Але люди різних країн відрізняються одне від одного за зовнішністю - будовою тіла, формою та кольором волосся і очей, кольором шкіри, формою носа.

Ці відмінності переходять від батьків до дітей, тобто є, як кажуть, наслідковими. Саме ці наслідкові ознаки , що відрізняють різні групи одне від одного, й називають расовими, а самі такі групи - расами.

Майже в кожному народі зустрічаються представники різних рас, і кожна раса поширена серед інших народів.

Та все ж у більшості країн переважають люди однієї раси.

Європеїдна ("біла") раса населяє всю Європу, переважає у Західній Азії та Північній Америці. Європеїди мають світлу (рожеву або смаглу) шкіру, вузький ніс, що стирчить, м'яке, часто хвилясте волосся. У чоловіків пишно ростуть борода та вуса.

У чому ж криється першопричина настільки фатальної “неконкурентоздатності” древньої Європи, що призвело до повного витіснення палеоєвропейської культури після приходу нової – схоже, аж ніяк не першої, – хвилі азіатських кочівників? Тут ми дозволимо собі навести певні міркування медико-антропологічного характеру: фізична подоба людського населення Європи могла сформуватися внаслідок різного ступеня змішування популяцій двох людських рас: протонегроїдної та протомонголоїдної, які почали витісняти неандертальців (вони, за даними аналізу решток ДНК, справжніми людьми не були) із всього ареалу їхнього розселення – Европи і прильодовикової частини північної Азії – починаючи приблизно 35 тисяч років тому. У такому разі, Європейська раса виявляється разів у три молодшою за монголоїдну й у 5-8 разів – за негроїдну. Що ж змусило європейців так швидко “побіліти” і набути європеоїдних рис обличчя? Серед відомих можливих факторів природного добору важко знайти істотніший, аніж залежність обміну вітаміну D у людини від ультрафіолету. Дія цього фактора полягає в тому, що в умовах низького рівня сонячної радіації, характерного для Європи і Північної Азії, темношкірі діти набагато частіше страждали від рахіту. Світліші діти, а також ті з них, хто мав опукліші риси обличчя, ширший розріз очей з проникнішою для світла райдужною оболонкою, мали значно більше шансів вижити.

Велика європеоїдна раса підрозділяється на малі: Атланто-Балтійску, Середньоєвропейску, Індо-Середньоземноморську, Біломорсько-Балтійску, Балкано-Кавказьку.

3.2 Велика негроїдна раса

Негроїди (люди "чорної" раси) мають темну, по більшості шоколадно-коричневу шкіру, курчаве чорне волосся, карі очі, широкий ніс та товсті губи, майже нерозвинуту бороду.

Найбільше їх живе в Африці. Багато негроїдів проживають в Америці, зокрема у США, на острові Гаїті і Бразилії - це, в основному, нащадки тих негрів, яких свого часу насильно вивезли з Африки як рабів.

За багатьма ознаками до негроїдів близькі австралоїди.

В них також темна окраса шкіри, широкий ніс, стовщені губи, але, на відміну від негроїдів. ще й сильно розвинута борода.

Деякі вчені об'єднують негроїдів та австралоїдів у одну екваторіальну, або негроавстралоїдну расу.

Найбільш типові представники австралоїдів - корінні мешканці Австралії - австралійці; близькі до них також і деякі народи Океанії та Південної Азії.

Велика негроїдна раса ділиться на малі: Австралійску, Веддоїдну, Меланезійску, Негрську, Негрілльську, Бушменську.

3.3 Велика монголоїдна раса

Представники монголоїдної ("жовтої") раси звичайно мають жовтувату шкіру (іноді світлу, матову, іноді більш темну), туге (жорстке), пряме чорне волосся, плескате обличчя з вилицями, що стирчать, ніс з низьким переніссям.

Особливо характерним є вузький розріз очної щілини, що утворюється особливою складкою в кутку ока, біля слізного пагорка. Борода та вуса в них ростуть скудно.

Люди "жовтої" раси переважають в країнах Центральної та Східної Азії.

Велика раса монголоїда підрозділяється на малі: Північноазіатську, Арктичну, Дальньосхідну, Південноазіатську, Американську.

Розділ 4. Докази спільності рас

При характеристиці рас вчені звертають увагу на декілька моментів. По-перше, все людство є єдиним біологічним видом. Доказом цього є те, що життєво важливі ознаки: структура мозку, особливості, пов'язані із прямоходінням, будова руки, устрій голосових зв'язок, зоровий та слуховий апарати та ін.— не мають расових відмінностей. По-друге, саме ці відмінності ніяк не є ступенями еволюції, а сформувалися внаслідок пристосування до різних умов географічного середовища. Отже, всі раси однаково здатні до культурного розвитку. По-третє, із зростанням культури роль біологічного чинника безперервно зменшується. Тому сучасне розселення рас відбиває вже не умови середовища, в якому вони живуть, а історію народів. По-четверте, поділ людей на раси загалом не збігається із поділом за етнографічними та мовними ознаками. Як правило, представники однієї раси зустрічаються серед різних націй, етносів, мовних сімей і, навпаки, до складу нації, етносу, мовної сім'ї входять представники різних рас.

Всі сучасні раси людства однаково віддалені від загальних мавпоподібних пращурів. Окремі (причому різні) риси схожості з цими пращурами є в усіх рас. Але немає такої раси, у якій було б більше схожості з первісними людьми, аніж у інших.

Деякі з ознак , що відрізняють раси, могли скластися в минулому у зв'язку з природними умовами життя.

Так, наприклад, у мешканців Південної Азії та Африки темна шкіра могла поступово утворитися як захист від дуже сильної дії сонячних променів (адже й люди європеоїдної раси також загоряють на сонці!).

Вузький розріз очної щілини у монголів ("монгольська складка"), можливо, розвився завдяки пристосуванню організму до сухого, різкого клімату азіатських степів з сильними вітрами, що здіймають величезну кількість піску та пилу.

Але головна причина, вважають деякі вчені, полягає в тому, що расові особливості виникли й закріпилися у окремих груп людства внаслідок їх тривалого роз'єднання - так званої географічної ізоляції за гірськими хребтами, льодовиками, водними перешкодами та дрімучими лісами.

А іноді завдяки ще й замкненості окремих груп - племінних або релігійних.

Основні раси людства склалися, як вважають вчені, в період останнього ольоденіння Землі, більше ста тисяч років тому, коли вільні від льоду частина Європи, Північна Америка, Передня Азія та Південна Сибір були тоді відділені льодовиками від Центральної і Східної Азії.

Європеоїдна раса, можливо, склалася саме там, в цих місцях Європи, Азії і Африки.

Монголоїдна раса могла скластися в межах Центральної Азії та Північного Китаю.

Негро-австралоїдна - в Африці на південь від пустелі Сахара та у Південно-Східній Азії.

Індійці Америки (американська підраса), як вважають вчені, беруть свій початок від однієї з груп найдавніших монголоїдів, які перейшли у Північну Америку з Азії через Берингову протоку під час останнього льодовикового періоду.

Кістка живої людини - динамічна структура, у якій відбувається обмін речовин - руйнування старих і створення нових кісткових трабекул і остеонів.

Кістки змінюються у відповідності до умов зовнішнього середовища, під впливом яких відбувається перебудова їх макро- і мікроструктури. Кістки розвиваються краще де більше працюють м'язи, що прикріплені до цих кісток.

Форма і рельєф кістки залежить від характеру прикріплення м'язів. Якщо м'яз прикріплюється сухожиллям, то на кістці формується горбик, відросток. Якщо м'яз вплітається в окістя широким пластом - формується на кістці заглиблення. В місцях проходження кровоносних судин на кістках формуються борозни. Поверхня кістки має багато дрібних отворів, крізь які до кістки входять кровоносні судини, що забезпечують живлення кістки.

Форма, ширина і довжина кістки залежать від виконуваної організмом роботи. У людей важкої фізичної праці, хребці набувають клиноподібної форми, а у балерин, шоферів - кістки плесно потовщені тощо. Суттєва роль у формуванні кісток скелету належить фізичним вправам.

В процесі еволюції скелет людини набув певних особливостей. Значно збільшений мозковий відділ черепа, зменшена довжина верхніх кінцівок, склепінчаста стопа, грудна клітка і таз більші по фронтальній осі ніж по сагітальній тощо.

Антропометричні дослідження сучасних українців доводять, що середній головний покажчик у них 83-83,5. А для українців Полісся, Рівненщини, Житомирщини середнім є 85,5. Це високий покажчик і в порівнянні з іншими слов'янськими народами: болгари - 78, росіяни - 80 (в деяких регіонах 81-82).

Цікавою галуззю антропології є етнічна дерматогліфіка, яка досліджує малюнки та капілярні лінії на руках у зв'язку з етнічною належністю людей. Виявлено, що кожна раса відзначається своїми особливостями і це найкраще видно на пальцях. Подивившись на відбитки пальців, ми можемо розгледіти своєрідні завитки, закрути, які, поєднуючись з іншими лініями, утворюють маленькі трикутники чи "трипроменеві зірочки". Ці значки прийнято називати дельтами. Отже, на одному пальці буває переважно одна - дві дельти (однодельтові і дводельтові пальці). Загальна кількість дельт на обох руках (на десяти пальцях) називається дельтовим індексом.

В Україні найнижчий дельтовий індекс (середній 12-13): на Правобережжі і в Поліссі 11,6-12, у Карпатах 13-13,6.8 Порівняємо: для росіян середнє до 15, для негроїдів 10-13, для монголоїдів та австралоїдів 16-17.

Серед інших галузей антропології можна назвати ще етнічну одонтологію, яка досліджує етнічні різновиди зубів. Шляхом створення численних зліпків із зубів вчені встановлюють типові узори борозен жувальної поверхні зубів. Навіть найскладніший узор можна висловити формулою. З допомогою таких методів можна простежити картину расових відмінностей. Складаються одонтологічні типи.

Українці мають два типи зубів. Південний грацильний тип поширений у Карпатах, Середньому Подніпров'ї. Середньоєвропейський тип має невелике поширення.

Одонтологічний тип визначається за першим нижнім моляром (кутнім зубом). Для українців характерний 4-х горбковий нижній моляр. Кількість лопатоподібних різців в українців дорівнює нулю. Лопатоподібні різці переважають у монголоїдів.

Росіяни мають два типи зубів: середньоєвропейський і північно-фінський. Для них характерний шестигорбковий нижній моляр. А лопатоподібність різців (6%) є спадком монголоїдного типу.

На думку багатьох антропологів одонтологія найточніше серед усіх галузей антропології відбиває етнічні зв'язки. До того ж вона дає цінний матеріал палеоантропології, оскільки в археологічному матеріалі зуби добре збережені порівняно з іншими кістками.

У формуванні антропологічних типів Східної Європи і Азії можна виділити такі етапи:

1. Середній палеоліт - неандертальська стадія розвитку - вироблення деяких рис, притаманних сучасним расам.

2. Верхній палеоліт і неоліт представлений незначною кількістю знахідок, але вони вказують на переважання європеоїдів у Криму, монголоїдів в районі нинішнього Красноярська.

3. У Трипільську епоху ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е. відбувалося формування сучасних європеоїдних рас. Відзначається також певне змішування з монголоїдами на межах контактів, тобто на межі Європи і Азії.

4. У ранню пору неометалу ніяких особливих змін в антропологічному складі Східної Європи не відбулося.

5. У І тисячолітті н.е. відбуваються зміни в географії розселення рас. Ареал поширення європеоїдів звужується. Відбувається заселення азіатської частини земель монголоїдами, які змішуються з автохтонним населенням. Але формування слов'янських племен значними змінами в расовому складі не супроводжується.9 У цей же час відбувається процес грацилізації черепа та збільшення черепного покажчика як серед слов'ян, так і серед фіннів. Фінни на сході і на півночі зберігають давнішу монголоїдну домішку.

До речі, самі неандертальці, не будучи справжніми людьми і предками сучасного населення Європи, мали проте низку типових європеоїдних рис, скажімо, дуже випнутий ніс; це свідчить про те, що сукупність ознак, які утворюють так званий “європейський расовий тип”, не випадкова, а географічно зумовлена. Близькість фізіології та біохемії неандертальців до людської підказує, що неандертальці, крім того, повинні були бути світлошкірими та ясноокими, подібно до сучасних європейців, що істотно полегшило б їм існування під час льодовикового періоду. Тропічним популяціям гомо сапієнса пігмент необхідний, щоб захистити шкіру від дії спекотного тропічного сонця, яке спричиняє сонячні опіки і ракові пухлини. Монголоїди крайньої півночі поповнюють запаси вітаміну D по-своєму, уживаючи з раннього дитинства багато риб’ячого і тюленячого тлущу. Коли ж вони переходять на “цивілізованого” раціону харчування, їхні діти також стають залежними від штучних добавок вітаміну D чи ультрафіолетових ванн.

Отже, в Європі та частині Євразії до останнього часу існували доволі жорсткі кліматичні фактори, які утруднювали проникнення туди нових популяцій гомінідів. Сукупність цих факторів природно було б назвати північноатлантичною кліматичною парасолькою, зважаючи на те, що вони складаються під впливом перенесення повітряних мас з боку Гольфстріму. Ця парасолька, з одного боку, захищала європейську культуру незгірше ядерної, але з іншого боку – консервувала розвиток нових технологій і прогресивніших суспільних відносин. Тому однозначно оцінити її роль неможливо: сумний приклад – перші європейські гомініди – неандертальці, – для яких наявність північноатлантичної кліматичної парасольки спочатку була благом, захищаючи ареал проживання від проникнення гомо сапієнса; але пізніше, коли ця парасолька була нарешті прорвана, вона стала фактором фатальної консервації технологічного розвитку і генетичної ізоляції неандертальців, що не дозволило змішатися з прибульцями і стати частиною їхньої цивілізації.

“Курганці”, які підкорили спадкоємців кроманьйонців (наприклад, східноевропейську землеробську культуру з дещо немилозвучною назвою Прекукутені-Кукутені-Трипілля), на думку Ґімбутас, належали до племен, яких сучасні вчені називають індоевропейськими чи арійськими і які свого часу були проголошені єдиною істинно європейською нацією. Однак насправді перші арійці мали аж ніяк не нордичний вигляд. Марія Ґімбутас відзначає, що “ширококості” курганці – носії праіндоевропейської мови – не були європейцями за походженням, а викристалізувалися десь у степах Росії і північного Казахстану перед тим, як піти в похід на Європу. Не були вони й індійцями, до арійського вторгнення в Індії мешкав інший народ, дравіди, який, втім, також має ознаки спільного походження з народами Північно-східної Азії: фінно-угорськими й алтайськими.

Щось (можливо, етика її німецьких учителів) перешкодило М.Ґімбутас зробити цей висновок у прямій і недвозначній формі, без жодних реверансів: перші “арійці” не були жодною мірою європейцями ще й тому, що вони були монголоїдами – однією (до того ж, не першою) із хвиль заселення Європи з боку Східної і Північно-східної Азії. Це дає нам право назвати перших індоевропейців монголо-аріями.

За іронією долі, якщо “монголо-арійська” гіпотеза правильна, висновки краніометрії свідчать радше про вищий ступінь “арійськости” слов’ян і татар, котрі мають ближчий до монголоїдів кефальний індекс (індекс передньозадньої витягнутості черепа), ніж німців, у яких цей індекс ближчий до показників семітських і негроїдних популяцій. Гітлер перевернувся б у могилі, довідавшись про таке відкриття.

Внаслідок зіткнення цивілізації євразійських кочівників і палеоевропейців матрилінійна культура з центральним образом жінки-богині перетворилася на цивілізацію індоевропейських напівкочових племен, різні племінні об’єднання яких пізніше відкочували з півдня Росії (місця одомашнювання коня і початку кочової революції) в усі напрямки під іменем греків, кельтів, германців, іранців, хетів, тохарців тощо. Отже, можна припустити, що сучасна європейська цивілізація – продукт гібридизації посвітлілих під північноатлантичною кліматичною парасолькою монголо-аріїв та палеоєвропейського населення, яке, в свою чергу, утворювалося з вибілених відгалужень людини розумної, які прийшли з Африки і Східної Азії .

Мови, якими говорила Європа безпосередньо перед приходом монголо-аріїв, достоту невідомі, але за характером небореальних європейських мов, яким вдалося вціліти у гірській ізоляції (баскській та чечено-дагестанським), варто припустити, що прамовою попередньої, не зафіксованої поки в археологічних розкопках лінгвістичної революції, був прабатько тібето-китайських, північнокавказьких і баскської мов (сино-кавказьких), а епіцентром її – один з районів, що знаходяться в межах сучасного Китаю .

Якщо неолітична революція принесла народам європейського Середземномор’я перші міста і сільськогосподарські поселення, то в монголо-арійському просторі вона призвела до створення пересувних стоянок кочівників. Головне, однак, полягало в революції у соціальній сфері, що її принесли із собою в Європу індоевропейці: сімейний патріархат. Монголо-арії, які унаслідок важкого кочового життя втрачали своїх власних жінок [9], захоплюють безліч аборигенок. Природно, ні на що більше, аніж на роль безсловесної машини біологічного відтворення і домашнього начиння, аборигенки претендувати не могли. Однак їх було стільки, що вистачило двох-трьох поколінь, аби арійські племена набули свого сучасного не монголоїдного вигляду, а протоіндоевропейска прамова до невпізнанности змінилася внаслідок її перекручення в устах численних бранок. І негроїдні за первинним походженням, і монголоїдні популяції людини розумної, котрі витіснили неандертальців, навіть при здогадно різному своєму первісному походженні, неминуче мусили набути схожого антропологічного типу, за винятком тих ознак, які не відіграють аж такого істотного значення у виживанні (скажімо, кефалічного індексу). Однак грандіозність патріархальної революції V тисячоліття до нової ери полягала в тому, що революція ця дозволила чужинцям стати повноправними господарями Європи вже через пару поколінь, в історично короткий термін прорвати кліматичну парасольку, розкинуту над Європою.

Використана література

1. Алексеев И.П. География человеческих рас. М., 1974.

2. Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. "Економічна і соціальна географія світу", Київ-2000.

3. Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Антропология. М., 1963.

4. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: Навч. посібник – К.: Либідь, 1999.

5. Сніжко В.В. Нариси з психоетнічної етнології України – К.: Веселка, 2001

6. Чебоксаров Н.Н. Основные принципы антропологических классификаций // Тр. Ин-та этнографии. Новая серия, Т. 16. 1951