ЗМІСТ

  "1-3"
ВСТУП................................................................................................... 2
1. Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України  3
2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу 6
3. Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу     12
4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу     16
5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі.............................................................................................................. 22
6. Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України.............................................................................................................. 25
ВИСНОВКИ......................................................................................... 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................... 29

ВСТУП

У народному господарстві України паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль. Паливно-енергетичний комплекс є невід’ємною частиною економічного і суспільного добробуту. Ось чому ця тема для України є актуальною, особливо на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.
Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами – одне з найважливіших завдань будь-якої держави.
Метою курсової роботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань теорії розміщення продуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-енергетичного комплексу та застосування їх на практиці.
Завдання курсової роботи – розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан паливно-енергетичного комплексу України, висвітлити вплив факторів на розвиток та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу , викласти основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.
У роботі розглянуто сукупність принципів та факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні. Основними факторами є наявність паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.
Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для подальшого розвитку. Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої уваги, оскільки являється галуззю національної економіки.
При написанні роботи використано статистичні дані, графічний та картографічний матеріал, який допоміг краще проаналізувати стан та розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні.

1. Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України

Паливно-енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії (електроенергії й тепла), їх транспортування, розподілу й використання.
Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торф’яна) та електроенергетики, а також тісно пов’язані з ними обслуговуючі підприємства (схема 1). Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі.
Схема 1[1]
Структура паливно-енергетичного комплексу України

вугільна

нафтова

газова

торфова

паливна промисловість

 

Паливно-енергетичний комплекс

 

електроенергетика

Теплові електростанції

Гідравлічні електростанції

на тради-ційному паливі

атомні

Геотер-мальні

Гідро-електро-станції

Гідроаку-мулятив-ні

Приплив-ні

 
У розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплекс відіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а, з іншого – з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави (діаграма 1).
 
Діаграма 1[2]

Виробництво продукції промисловості за основними галузями у 1999 році
Таким чином, частка паливної промисловості та електроенергетики у загальному виробництві продукції промисловості у 1999 році становила відповідно 12 % та 16%, при чому їх частка зросла у порівнянні з 1990 роком на 5,7 % та 13%. Паливно-енергетичний комплекс посідає 1 місце за виробництвом продукції у структурі промисловості України.
У структурі промисловості на частку паливно-енергетичного комплексу припадає 26% вартості основних фондів і майже 16% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу (табл.1).

Таблиця 1[3]
Середньорічна кількість промислово-виробничого персоналу за галузями
(тис. чол..)

	1985	1990	1995	1998	1999
Промисловість	7534	7100	5035	4142	4015
Електроенергетика	125	137	193	203	208
теплові електростанції	37	38	58	58	56
атомні електростанції	…..	18	26	28	28
гідроелектростанції	2	1	2	2	2
Паливна промисловість	691	656	596	473	467
нафтодобувна	5	5	6	7	7
нафтопереробна	16	15	17	17	17
газова	5	5	7	10	10
вугільна	657	626	561	436	432

 
Вугільна промисловість це найбільш розвинена галузь паливної промисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному виражені посідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тут зосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливної промисловості. Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.
Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля об’єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Поряд з цим паливо використовується також як сировина для одержання різноманітних цінних продуктів. Так, з нафти одержують різні масла, пластмаси, мийні речовини, добрива тощо.
Таким чином, паливно-енергетичний комплекс має надзвичайно велике значення для соціального і економічного розвитку України.

2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу

Паливно-енергетичний комплекс відноситься до найстаріших галузей в Україні. Людина ще у давнину звернула увагу на річки як на доступне джерело енергії. Для використання цієї енергії навчилися будувати водяні колеса, які крутила вода; цими колесами приводилися в дію млини. Водяний млин є прикладом найдавнішої гідроенергетичної установки, яка збереглася в багатьох містах до нашого часу майже у первісному стані. До винаходу парової машини водна енергія була основною рухомою силою на виробництві.
Перший випадок застосування електрики на території України пов’язують з 1878 роком, коли інженер О.П. Бородін обладнав токарний цех київських залізничних майстерень чотирма електричними ліхтарями.
У 1888 році було встановлено перше електричне освітлення в саду Шато-де-Флер (тепер стадіон “Динамо”) в Києві, а в 1890 році почала працювати перша центральна електрична станція загального користування, яка освітлювала міський театр і Хрещатик. Електростанції були малопотужні і розміщувалися переважно у Донбасі, Придніпров’ї та у великих містах, причому функціонували вони ізольовано.
Згідно з планом електрифікації колишнього СРСР, прийнятому у 1920 році, в Україні перша державна районна електростанція – Штерівська ДРЕС стала до ладу у 1926 році. У наступні роки кількість і потужність електростанцій зростала і вже в 1940 році діяли 93 електростанції загальною потужністю 2,1 млн. кВт. Довжина лінії електропередачі напругою 35 кВ і більше перевищувала 4 тис. км. Сформувалися великі потужні енергосистеми (“Дніпроенерго”, “Київенерго”, “Харківенерго”).
Однією з найдавніших галузей паливної промисловості є торфова. За нею слідує вугільна, нафтова і наймолодша галузь – газова.
Історія видобутку вугілля в Україні починається з відкриття рудознавцем Г.Капустіним у 1721 році на р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і в Оленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м. Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 роки в Донбасі вже було видобуто 40 тис. т вугілля . З 1870 по 1923 роки видобуток вугілля зріс у 100 разів.
Під час другої світової війни паливно-енергетичний комплекс України було зруйновано повністю, але в повоєнні роки за короткий час його відбудували і вже на початку 50-х років були перевершений довоєнні показники виробництва галузі. У післявоєнні роки сформувалася газова промисловість як галузь на базі розвіданих у країні родовищ природного газу.
У 50 – 80-х роках в Україні поступово зростав видобуток палива, особливо газу. У структурі споживання палива почала знижуватися частка вугілля й нафти і збільшуватися газу. У 80-ті роки частка газу в структурі паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися.
Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1987 р. Однак останніми роками абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватися. Це пояснюється головним чином погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля у Донбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важким фінансовим становищем країни в цілому.
Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного продукту (табл. 2). З 1990 по 1999 рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти – 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%.

Таблиця 2[4]
Динаміка обсягів виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу України

Продукція	1985	1990	1995	1998	1999
Електроенергія, млрд. кВт*год	272	298	194	173	172
Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн.. т	5,8	5,3	4,1	3,9	3,8
Вугілля, млн.. т	189	165	83,8	77,2	81,7
Газ, млрд. м3	42,9	28,1	18,2	18,0	18,1

У структурі виробництва електроенергії в Україні переважає теплоелектроенергетика (діаграма 2).
Діаграма 2[5]

Структура виробництва електроенергії в Україні

         
Таким чином, теплові електростанції виробляють 47% електроенергії в Україні і є найбільшим джерелом електроенергії на сучасному етапі розвитку електроенергетики країни. Однак обсяги виробництва електроенергії за останні роки значно скоротилися (діаграма 3).
Діаграма 3[6]
Динаміка виробництва електроенергії теплоелектростанціями України

Таким чином, виробництво електроенергії тепловими електростанціями у 90-х роках зазнало спаду, що було пов’язано з розпадом СРСР та скрутним становищем всієї промисловості України.
Зниження обсягів виробництва спостерігається також у вугільній та нафтовій промисловостях (діаграма 4).
Діаграма 4[7]

Динаміка видобутку вугілля та нафти в Україні
Отже, видобуток вугілля скоротився з 189 млн. т в 1985 р. до 81,7 млн. т в 1999 році. У 1996 році видобуток вугілля був найменшим і становив 70,5 млн. т, у тому числі кам’яного вугілля – 68,9 млн. т, бурого – 1,6 млн. т. З 1997 року спостерігається збільшення обсягів видобутку, хоча і незначними темпами, що пов’язано з цілим рядом проблем в галузі.
Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. Так, у порівнянні з 1985 р. обсяги видобутку нафти скоротилися на 2 млн. т.
Газова промисловість найінтенсивнішого розвитку набула у першій половині 70-х років (табл. 3).
Таблиця 3[8]
Динаміка видобутку природного газу в Україні

Роки	Млрд. м3	В % до досягнутого рівня у 1975 р.	роки	Млрд. м3	В % до досягнутого рівня у 1975 р.
1940	0,5	0,07	1992	20,9	20,9
1960	14,3	20,03	1993	19,2	19,2
1970	60,9	89,65	1994	18,3	18,3
1975	68,0	100,00	1995	18,2	18,2
1980	56,7	83,38	1996	18,1	18,1
1985	42,9	63,88	1997	18,1	18,1
1990	28,1	28,1	1998	18,0	18,0
1991	24,3	24,3	1999	18,1	18,1

 
Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу знизився більше ніж у 3 рази.
В цей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.
Економічний механізм реалізації інвестиційної політики має бути спрямований насамперед на розширене відтворення розвитку науково-технічного прогресу. З цією метою доцільно здійснювати активну амортизаційну політику, постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхідних передумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілого обладнання.
Крім того, українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.
Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.
Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтного видобутку вугілля значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря.
Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розгляду особливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу України з метою більш ефективної територіальної організації галузі.

3. Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу

Перш ніж дати характеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупність нерівнозначних для різноманітних районів територіальних і ресурсних умов, облік і реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшими затратами.
У розвитку й розміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів.
Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третини електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. Поки що місце будівництва теплових електростанцій (ДРЕС) вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблять високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, то будівництво ДРЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України.
Атомні електростанції за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр розміщення їх. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.
Розміщення гідроелектростанцій повністю залежить від природних умов, а виробництво енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції працюють на базі гідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиною водних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великим падінням і витратою води.
Електронний транспорт в електроенергетиці має не останнє значення. Сукупні транспортні витрати на транспортування електроенергії мають важливе значення у визначенні загальних витрат на виробництво і доведення продукції до споживача. Це в кінцевому випадку впливає на кінцеву ціну продукції на ринку. Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі промисловості.
Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати).
Для видобутку та переробки вугілля необхідна наявність водних ресурсів. Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Дніпропетровська становить 53,4 км³, а далі дещо зменшується у зв’язку з випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку ж Сіверського Дінця (водної артерії Донбасу) складає 5 км³. Але в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні та в західних областях України сконцентровані великі ресурси підземних вод.
Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство, переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані від сировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж для перевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.
В Україні, особливо у вугільно-металургійних промислових районах (Південний Схід), існує добро розвинена транспортна мережа залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готової продукції до місць переробки та споживання.
Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.
Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.
Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.
Для розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування. На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти.
Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Східний район України є найбільш густонаселеним: лише в Донецькій області проживає більше 5 млн. чол., що становить майже десяту частину усього населення України. З них 4568 тис. чол. – міське населення, що становить 90,2 %, і лише 496,4 тис. чол. проживає в сільській місцевості. Зростання чисельності міського населення служить передумовою для розвитку вугільних підприємств. Щільність населення тут найбільша в Україні – 191 чол. на 1 км².
Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва. В тепловій електроенергетиці зайнята значна кількість трудових ресурсів України, Тут чисельність зайнятого населення на 20 % більша ніж в гідроенергетиці.
На всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу впливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється технологія виробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівень автоматизації виробничих процесів тощо.
Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичний комплекс спричиняє велике екологічне навантаження на навколишнє середовище – забруднює водні ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні, біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.
Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу

Розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу має свої особливості.
Вугільна промисловість
Найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.
Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об’єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.
В районі діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.
Коксохімічна промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України. Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Єнакієвому.
Другим важливим кам’яновугільним басейном України є Львівсько-Волинський басейн – важлива паливно-енергетична база на заході країни. Басейн розташований у західній частині країни на території Львівської (північна частина) і Волинської (південна частина) областей.
Площа басейну незначна, близько 10 тис. квадратних кілометрів. Потужність пластів невелика. Але розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України і країни в цілому, формуванню нових промислових комплексів, виникненню нових поселень. Тут виникли міста Червоноград, Нововолинськ, Соснівка, декілька шахтарських селищ. У цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Його використовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі на Добротвірській і Бурштинській теплових електростанціях. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам’яновугільної смоли, напівкоксу.
Основним районами видобутку бурого вугілля є Дніпровський буровугільний басейн, а також Тернопільська і Закарпатська області.
Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об’єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ.
Буре вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам’яного, високий вміст сірки, значну зольність. Вугілля району без брикетування не придатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільше для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобувати відкритим способом , розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. Основним центром буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.
Нафтова  і газова промисловість
Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут є родовища високоякісної нафти. - у Чернігівській (Гнідинцівське і Прилуцьке родовища), Сумській (Охтирське і Качанівське родовища) та Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти й на півдні країни.
Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами.
Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні). Також в області розташовані Хрестищенське, Кегичевське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське родовища. У сумській області – Рибальське, Качанівське, у Полтавській – Солохо-Диканське, у Дніпропетровській – Перещепинське та в Чернігівській області – Гнідинцівське родовище. Менше п’ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму (Голоцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське родовища). В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.
В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

Торфова промисловість
Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий.  У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо.
Електроенергетика
Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характером обслуговування є районними (ДРЕС).
Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська (на південь від Макіївки), Слов’янська, Кураїівська, Зуївська та інші. У Придніпров’ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біля Апостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕС є у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також є ряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну, місцевому мазуті і газі. Найбільші з них – у Добротворі (Львівська область), Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді інших областей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська – у Київській області та інші.
Крім електроенергії підприємства електроенергетики України виробляють значну кількість пари і гарячої води. Значну частку тепла і електроенергії виробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які обігрівають великі та ряд малих міст (понад 25 міст) України. Найбільшими ТЕЦ на Україні є шість київських, зокрема Київська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, а також Одеська, Роздольська, Лисичанська, Черкаська, Чернігівська, Жидачівська (Львівська область), Кременчуцька, Львівська, Харківська ТЕЦ, Калузька, Краматорська та інші.
В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій – Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська (працювала до останнього часу).
Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області – Тереблю-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють біля сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.
Наглядно розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні представлено на картосхемі 1.
Таким чином, по території України галузі паливно-енергетичного комплексу розміщені нерівномірно. Найбільша концентрація підприємств по видобутку і переробці вугілля, нафти і газу спостерігається у Південно-Східному та Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький та Львівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобутку вугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя, Передкарпаття і причорноморський регіон.
 

5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі

Доведення продукції від виробника до споживача відбувається через ринок (торгівлю). Торгівля є галуззю господарства, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу. Вона поєднує виробництво, розподіл, обмін і споживання. Торгівля здійснює економічні зв’язки між усіма галузями народного господарства, забезпечує неперервність процесу розширеного відтворення, обмін між окремими економічними районами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва і вдосконаленню територіального поділу праці.
Споживання окремих видів палива наведено в таблиці 4.
Таблиця 4[9]
Споживання окремих видів палива

Продукція	1990	1995	1997	1998	1999
Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн. т	68,5	15,0	12,8	13,7	13,3
Вугілля, млн. т	131,9	80,6	63,4	60,8	63,0
Природний газ, млн. м3	115,2	78,3	74,5	71,1	71,5
Торф, млн. т умов. вологості	1,8	1,0	0,6	0,5	0,5

 
Отже, в Україні споживається значна кількість палива, незважаючи на тенденцію до зменшення обсягів споживання. При цьому у структурі споживання палива переважає природний газ (43,6%) та вугілля (20,9%). Найбільшим споживачем палива є промисловість 89,6 %. І лише незначна частка припадає на транспорт (0,7 %), сільське господарство (0,5 %), житлово-комунальне господарство (0,4 %) та будівництво (0,2%). Продаж палива також здійснюється населенню. Це головним чином, вугілля, природний газ, автомобільний бензин та дизельне пальне. Останнім часом відбулося зниження споживання усіх видів палива населенням України, що пов’язано з економічною кризою в державі.
Через зниження внаслідок інфляції попиту на внутрішньому ринку актуальним є розвиток зовнішньоекономічних зв’язків. Загальновідомі форми зовнішніх економічних зв’язків – зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг, міжнародне спільне підприємництво, науково-технічне співробітництво тощо.
У 90-ті роки запаси вугілля в світі становили понад 15х10⁶ млн. т. Видобуток вугілля – майже 5 млрд. т., у т.ч. Китай – понад 1 млрд. т, США – понад 950 млн. т, Німеччина – біля 500 млн. т, Росія – 353,5 млн. т, а також в Австралії, ПАР, Індії, Польщі і Великобританії – більше 100 млн. т в кожній. За видобуванням бурого вугілля перше місце в світі займає Німеччина.
Україна має експортний потенціал. Тут є значна сировинна база, багаті родовища корисних копалин (в т.ч. вугілля), але надмірний експорт за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.
Особливістю експорту України є його сировинна направленість. Але проблема полягає не у самому факті експорту сировини, а в тому що наша держава мало експортує промислових товарів і технологій.
Україна мала тісні зв’язки з союзними республіками та країнами, що розвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцно тримав всі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такі багатства України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів, вугілля, мінеральні добрива, природний газ тощо. Частка України в експорті вугілля колишнього Радянського Союзу становила 65%.
Після набуття Україною незалежності були порушені виробничі зв’язки з країнами колишнього СРСР, що негативно відобразилося на стані вугільної промисловості України. Однак незважаючи на це обсяги експорту вугілля перевищують імпорт (діаграма 5).
Діаграма 5[10]

Структура експорту-імпорту вугілля в Україні у 1999 році
З діаграми видно, що експорт продукції вугільної промисловості перевищує її імпорт на 16 %. Це зумовлює необхідність більш ефективного та повного використання ресурсного потенціалу країни.
У структурі експорту-імпорту нафти і газу переважає імпорт. Україна повністю не забезпечує себе цими видами палива. Тому вони імпортуються у значній кількості.
Серед торговельних партнерів України провідне місце у зовнішній торгівлі посідає Росія, Білорусь, Туркменистан і Молдова. Серед країн далекого зарубіжжя – Туреччина, Китай, Італія, Німеччина, США, Польща і Угорщина, Індія. Стійкими залишаються зв’язки з країнами Європи – 21,5% експорту і 31,5 % імпорту.
Без інтеграції у світову економіку і без виходу на зовнішній ринок Україна буде відставати від стрімко змінюваних технологій видобутку і переробки, технічних, екологічних та інших стандартів та критеріїв конкурентоспроможності. На перспективу в регіональному аспекті для України традиційним і найбільш містким ринком залишиться ринок країн СНД.

6. Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України

Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.
У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства.
Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед, це стосується шельфу Чорного моря.
Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінчення експлуатації не потребує багато часу та коштів.
Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики – об’єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.
Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.
При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній – питання дуже актуальне.
Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 70⁰С і 100⁰С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.
Структурна перебудова народного господарства, економне використання різноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.
Потрібно на макроекономічному рівні визначити пріоритети енергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішення щодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств і виробництв, вирішити питання фінансування об’єктів життєзабезпечення.
Існує чітко налагоджений зв’язок – без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо, найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх і міждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падіння платоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об’єктивними факторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему “гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання не розділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо.
Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу  та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.

ВИСНОВКИ

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.
Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного комплексу значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.
В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку паливно-енергетичного комплексу.
Відмічається нерівномірність розміщення галузей по території України: найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у Придніпров’ї.
Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.
Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Долгоруков Ю., Гончаров Ю. Антикризові заходи у вугільному комплексі України. // Економіка України. – 1997. - № 8. –С.12 – 16.
2.     Єгорова В. До питання про розвиток електроенергетики України. // Економіка України. – 1998. - № 11. – С. 23.
3.     Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: “Світ” – 1994. – 225 с.
4.     Іванур Р. Стратегічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Розбудова держави. – 1997. - № 5. – С. 14 – 16.
5.     Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування. – К., 1996. – 112 с.
6.     Ковалко М.П. Проблемы энергосбережения. // Экотехнологии и ресурсосбережение. – 1996. - № 6. – С.14.
7.     Кононенко І.К. Електроенергетика: проблеми та перспективи // Економіка України. – 1996. - № 2. – С. 12 –13.
8.     Кузовкин А., Голубчик В. ТЕК: финансовое положение, ценообразование //Экономика. – 1998. - № 6. – С. 14.
9.     Лунина И.К., Фон Хиртхаузен. Реструктуризация угольной промышленности: европейский опыт и ситуация в Украине //Вопр. Экономики. – 1998. - № 5. – С. 90.
10.Мазаракі А.А. Експортний потенціал та розвиток зовнішньої торгівлі. – Київ. – 1994. – 32 с.
11.Мазаракі А.А. Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі. – Київ. – 1994. – 29 с.
12.Мазаракі А.А. Територіальна організація внутрішньої торгівлі України. – Київ. – 1992. – 35 с.
13.Масляк П.О. Географія. – К.: Знання, 1998. –  815 с.
14.Розміщення продуктивних сил України. /За ред. П.М. Качана. – К.: Техніка. – 1997. – 123 с.
15.Україна у цифрах 1999. – К.: Техніка. – 2000. – 211 с.
16.Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ. – 1994. – 400 с.

---