Курсова робота

На тему:

«Структурні та функціональні особливості розмовного стилю англійської мови»

Черкаси 2006

Вступ

Стилістикою називається галузь лінгвістики, яка вивчає принципи і ефект вибору і використання лексичних, граматичних, фонетичних і взагалі мовних засобів для передачі думки і емоції в різних умовах комунікації.

Стилістика мови досліджує з одного боку специфіку мовних підсистем, які характеризуються своєрідністю словника, фразеології та синтаксису, і, з іншого боку, експресивні емоціональні і оціночні властивості різних мовних засобів. Стилістика мови вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи яким чином вони передають зміст, не тільки виходячи з норм відомих граматиці і стилістиці мови, але і на основі значущих відхилень від цих норм.

Стиль – це суспільно усвідомлений і функціонально обумовлений, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів вживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування в сфері того чи іншого загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовно-суспільній практиці даного на роду. Всі автори майже одностайно виділяють в розмовному стилі: літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення третього підстилю – просторіччя.

Актуальність дослідження: інтерес до особливостей розмовного стилю в лінгвістиці не зменшується вже декілька десятиліть, і лінгвістична література питання майже нескінчена. Стилістична диференціація складна тим, що кордони стилів є дуже нечіткими.

Ще більш ускладнена диференціація всередині розмовного стилю.

Мета: вивчення структури та функціональних особливостей розмовного стилю англійської мови.

Поставлена мета передбачає вивчення таких завдань: 1) розкриття поняття стилістики; 2) розкриття поняття мовного стилю; 3) вивчення структури та функціональних особливостей розмовного стилю англійської мови; 4) проаналізувати уривок з тексту американського або англійського автору; 5) зробити висновки.

Матеріал дослідження: матеріалом дослідження було обрано уривок з оригінального твору англійського письменника Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу «(«Posthumous Papers of the Pickwick Club», 1978), загальним обсягом 218 сторінок.

1. Предмет і задачі стилістики

Для того щоб в повній мірі представити собі предмет стилістики, відмітимо, що в різних ситуаціях мова як засіб спілкування використовується по-різному. Повідомлення про один і той самий факт дійсності може набувати різних форм в залежності від, наприклад, відбувається ця розмова в офіційній, діловій чи побутовій обстановці, від того, яка соціальна приналежність співрозмовників і відношення між ними, яке емоціональне відношення мовця до предмету розмови і від того, як він розцінює обстановку. Всі ці фактори факультативні, тобто в процесі розмови вони можуть виявлятися необов’язково всі одночасно. Крім цього, ці дані не безпосередньо не називаються, а переважно передаються в тексті різними непрямими шляхами, в розкритті яких і полягає задача стилістики.

Інформація в мові може бути двох видів: а) інформація не пов’язана с актом комунікації, а та яка складає сам предмет повідомлення;

б) додаткова інформація, пов’язана з умовами і учасниками акту комунікації. [5; 270]

Розглядаючи відповідно інформацію, яка міститься в повідомленні на рівні слів, можна зазначити, що слова разом з денотативним значенням яке вказує на предмет мови мають ще і конототивне значення, яке складається з емоціонального, експресивного, оціночного і функціонально-стилістичного компонентів. Так, наприклад, слова girl, maiden, lass, lassie, baby, chick, baby, young, lady можуть називати одну й ту саму дівчину і вибір того чи іншого слова з цього ряду буде визначатися не тільки і не скільки особливостями самої дівчини, а відношенням до неї мовця і певної соціальної ситуації. Перше слово girl стилістично нейтральне і є домінантою зазначеного синонімічного ряду, тобто може замінити всі інші. Узуальних, тобто тих які закріпилися в мові, конотацій воно не має, maiden-архаїчно піднесене слово. Слова lass і особливо lassie мають пестливе емоціональне забарвлення і належать діалектові або просторіччю. Багаті на конотації і інші слова ряду. Конототивні значення можливі не тільки в лексичних одиницях, але і в морфологічних формах і в синтаксичних конструкціях. В мовній дійсності асоціації, які може викликати слово залежать від контексту. Конотації можуть бути не тільки узуальними а і оказіональними. Наприклад, контексти, в яких maiden буде звучати іронічно. [5; 270]

Вказана відмінність двох типів інформації можна представити в іншому плані, а саме виходячи з функцій мови. Перший вид інформації пов’язаний з інтелектуально-комунікативною функцією мови. Другий, тобто додаткова інформація з усіма іншими функціями, а саме: з емотивною функцією, тобто передачею і вираженням емоцій мовця; з прагматичною, тобто волевиявленням і спонуканням адресата до дії; апелятивною функцією, тобто спонуканням слухача до отримання повідомлення; котактовстановлюючою функцією в ситуаціях, коли ціллю висловлення є не передача повідомлення, а тільки прояв уваги до присутності іншого лиця; і естетичною функцією, тобто впливом на естетичне відчуття. Різні автори пропонували різні класифікації функцій мови. [5; 271]

Задачею стилістичного опису і стилістичного аналізу тексту є розгляд взаємодії предметно-логічного змісту повідомлення з інформацією другого роду, тобто проявом емотивної, волюнтативної, апелятивної, контактовстановлюючої та естетичної функції мови. Це потребує розгляду зв’язків і взаємодії конототивних значень слів і конструкцій з денотативними і їх ролі в художньому цілому.

Щоб пояснити задачі стилістики ми звернулися до стилістичного аналізу оди Шеллі «Жайворонку».

To a skylark

Hail to thee, blithe spirit!

Bird thou never wert,

That from heaven, or near it,

Poorest thy full heart

In profuse strains of unpremeditated art.

Higher still and higher,

From the earth thou springest,

Like a cloud of fire;

The blue deep thou wingest,

Anad singing still dost soar, and soaring ever singest. [5; 271]

Предметно-логічна інформація полягає в тому, що високо в небі парить і співає свою пісню жайворонок. Але зміст строфи на цьому не закінчується. Вибраний Шеллі образ і форма його втілення говорять про настрій і світогляд поета. Звернення до жайворонка звучить урочисто і піднесено завдяки конотаціям вживаних слів і форм: лексичному архаїзму і архаїчній граматичній формі другої особи однини: to thee, thou never wert, poorest thy heart, thou springest, thou wingest, thou singest. Поет називає птицю ‘щасливим духом’ blithe spirit: боготворить її. Вибір піднесеного слова heaven, а не його нейтрального синоніма sky підсилює це значення, оскільки в число значень слова heaven входить значення ‘місце де живуть боги’. В маленькому птасі, який піднявся високо в небо, ми бачимо дух життя і творчості. Тема мистецтва вводиться системою образів і вживанням слова art. Читач асоціює пісню птаха і високе призначення поета, його зліт – higher still and higher, from the earth thou springest. Порівняння з вогненною хмарою відноситься і до птаха і до поета. Ода сповнена радістю життя. Захоплення виражається не тільки в словах, але і в самому ритмі оди, і читач не може не відчувати їх. [5; 272]

Все вище сказане підтверджує, що мова художньої літератури виступає не тільки в комунікативній, але і в емотивній, естетичній і апелятивній функціях. Не меншу роль в цьому відіграють конототивні значення слів і граматичних форм. Концентруючи увагу на особливостях і взаємодії вибору образів, вибору слів, ритму і інші, тобто вивчаючи конототивні значення і їх роль в здійсненні різних функцій мови, ми можемо глибше проникнути в суть твору і скласти собі поняття про світогляд і настрій поета. Деякі вчені користуючись поняттями і термінологією теорії інформації дають узагальнене формулювання задач стилістики, визначаючи її як науку, що вивчає ті сторони висловлювання, які передають особі, яка приймає і декодує повідомлення, образ думок особи, що кодує повідомлення. Так з’являється термін стилістика декодування. При такому підході головною задачею стилістики стає вивчення кодів і алгоритмів декодування для різних рівнів мови і культури. Під кодом розуміють набір значущих одиниць і правил їх з’єднання. Під алгоритмом декодування розуміють правила відновлення повідомлення на основі знання комбінацій. Матеріал для опису кодів вже частково підготовлений в рамках стилістики мови і літературознавчої стилістики. Мова художнього твору створює цілу систему кодів, найважливішим з яких є природна мова, на якій написано твір. [5; 273]

Стилістику прийнято підрозділяти на лінгвостилістику і літературознавчу стилістику, причому перша слугує основою для другої. При розробці стилістики сприйняття необхідні і та і інша. Вони стають двома аспектами однієї проблеми, але вміти розрізняти їх все ж необхідно. Лінгвостилістика, основи якої були закладені Шарлем Балі, порівнює загальнонаціональну норму і систему мови з особливими, характерними для різних сфер комунікації підсистемами, які називають функціональними стилями і діалектами, і вивчає елементи мови з точки зору їх можливості виражати і викликати емоції, додаткові асоціації і оцінку. В наведеному вище аналізі оди Шеллі використовувався запропонований і розроблений Шарлем Балі принцип ідентифікації, який має в основі співставлення елементу тексту який вивчається з логічно еквівалентним йому, але стилістично і емоційно нейтральним елементом. Балі застосовував цей спосіб до лінгвостилістики, а до літературознавчої стилістики відносився досить скептично. Важливим розділом лінгвістичної стилістики є порівняльна стилістика двох або більше мов. Літературна стилістика вивчає сукупність засобів художньої виразності, характерних для літературного твору, автора, певного літературного напряму або цілої епохи, і фактори, від яких залежить художня виразність. Існує дуже багато робіт радянських і закордонних літературознавців по стилістичній системі і мові Шекспіра, Спенсера, Мільтона і Байрона і інших. Поділ на лінгвостилістику і літературознавчу стилістику частково, проте не повністю співпадає з іншим важливим поділом, а саме поділом на стилістику мови і на стилістику мовлення. Остання розглядає не тільки художні але і взагалі будь-які мовні твори. [5; 274]

2. Поняття мовного стиля

В кожній розвинутій літературній мові спостерігаються більш або менш визначені системи мовного вираження, які відрізняються одна від одної особливостями використання загальнонародних мовних засобів. В кожній з таких систем можна виділити одну групу засобів, яка є провідною, найбільш помітною, найбільш значною. Так, термінологія є лексико-фразеологічною прикметою наукової прози. Однак, одна тільки термінологія не дає підстави для виділення наукової прози в самостійну систему. Системний характер використання мовних засобів проявляється перед усім в взаємодії і взаємозумовленості всіх основних засобів які використовуються в даному тексті. Системний характер використання мовних засобів призводить до того, що в різних сферах вживання мови нормалізується вибір слів і характер їх вживання, переважне вживання тих або інших синтаксичних конструкцій, особливості вживання образних засобів мови, вживання різних способів зв’язку між частинами висловлювання і інші. Такі системи називаються стилями мови або мовними стилями. Академік В.В. Виноградов дає наступне визначення мовного стилю «Стиль – це суспільно усвідомлений і функціонально обумовлений, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів вживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування в сфері того чи іншого загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовно-суспільній практиці даного народу». [2; 123]

Кожен стиль мови є більш або менш сталою системою на даному етапі розвитку літературної мови. Стилі мови – категорія історична. Це значить, що вони змінюються, розвиваються, з’являються і зникають. Так, наприклад, особливості ораторських промов в англійській літературній мові потерпіли деякі значні зміни в процесі свого розвитку. Ці зміни обумовлені загальними змінами англійської літературної мови в певний період свого розвитку. Мовні стилі виділяються як визначені системи в літературній мові перед усім в зв’язку з ціллю повідомлення. Кожен мовний стиль має більш або менш точну ціль, яка визначає його функціонування і його мовні особливості. Так, наприклад, для газетного стилю основною ціллю є інформація, реклама; ціль публіцистичного стилю – переконання, заклик до дії, оцінка факторів дійсності; ціль ділового стилю – встановити умови, обмеження і форми подальшої співпраці двох або більше людей; ціллю стилю наукової прози є доведення певних гіпотез, аргументація і т.п. [2; 124]

Кожен мовний стиль має як загальні типові для даного стилю особливості, які лежать в основі виділення цього стилю в самостійний мовний стиль, так і окремі форми його прояву. Співвідношення загального і окремого в мовних стилях проявляються по-різному в різні періоди розвитку цих стилів і усередині стильової системи даної літературної мови. Так, наприклад, ділові документи, дипломатичні листи і ноти, накази і інструкції, протоколи парламентських засідань і т.п. є формами прояву і існування стилю ділових документів в англійський літературній мові. Всі вони мають те загальне, що лежить в основі їх виділення в самостійний мовний стиль.

Однак, кожен з цих різновидів ділового стилю має свої специфічні риси, в яких мають прояв як загальні закономірності даного стилю, так і індивідуальні особливості властиві лише даному підстилю. Теж саме можна сказати і про інші засоби мови. Так, образність мови характерна для художнього стилю і не характерна для наукової прози, може своєрідно проявлятися в останній, не порушуючи загальних закономірностей даного стилю. [2; 125]

Співвідношення загального і окремого дуже особливо опукло виступає при аналізі індивідуальної манери використання мови. З точки прояву індивідуального в використанні мовних засобів, мовні стилі англійської літературної мови допускають значну амплітуду коливань. Такі стилі мови, як, наприклад, стиль офіційних документів, стоять на грані майже безособової творчості. Індивідуальна манера вираження тут майже відсутня. Теж саме можна сказати про газетні повідомлення. Прояв індивідуального в газетних статтях в значній мірі обмежно загальними закономірностями цього стилю. Коли прояв індивідуального стає обов’язковою умовою і характерною ознакою стилю ми маємо справу з художнім стилем. Тут відсутність індивідуального фактично розчиняє його серед інших стилів. [2; 126]

3. Розмовний стиль

Інтерес до особливостей розмовного стилю в лінгвістиці не зменшується вже декілька десятиліть, і лінгвістична література питання майже нескінчена. Стилістична диференціація складна тим, що кордони стилів є дуже нечіткими. Статистично встановити загальну характеристику стилів можливо, однак окремі розмовні слова в своїй стилістичній характеристиці ще рухливіші, ніж слова інших стилів, ось чому останні видання словника Вебстера взагалі не вживають позначку colloquial, мотивуючи це тим, що про розмовність слова взагалі не можна судити. Ще більш ускладнена диференціація всередині розмовного стилю. [6; 381]

Всі автори майже одностайно виділяють в ньому літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення третього підстилю – просторіччя є найбільш суперечливим. Розмовний стиль народжений усною формою мови, і специфічні його особливості в значній мірі залежать від усної мови. Але форми і стиль мови не тотожні, і можливість використання розмовного стилю в письмовій формі не виключена. Вона зустрічається в переписці і в рекламі. Що стосується видів мови, то серед діалогічного і монологічного виду формуючим видом є діалог, хоча монолог і не виключається. В літературних творах це в більшості випадків монолог. Таким чином поняття стилю, форми і виду мови неоднозначні і існує певна вірогідність їх сполучення. Стильоутворюючими факторами для розмовного стилю є функції мови яки реалізуються в розмовній мові, причому в розмовній мові реалізуються всі функції мови за виключенням естетичної. Однак, виключення естетичної функції в відомій мірі є умовним і можна було б навести випадки, коли реалізується і вона, просто ця функція тут є менш характерною, ніж в інших стилях, і роль її тут значно менша, ніж роль контактовстановлюючої і емотивної функцій. [6; 382]

Дуже велику роль відіграють соціолінгвістичні фактори, тобто прийняти норми мовної поведінки. Велику стильоутворюючу роль відіграють дві протилежні тенденції пов’язані з конкретними умовами спілкування, а саме компресія, яка призводить до різного роду неповноти виразу і надлишковість. Компресія має прояв на всіх рівнях – вона може бути фонетичною, морфологічною, синтаксичною і в усіх випадках підкорюється законам теорії інформації в томи смислі, що компресії піддаються семантично надлишкові елементи. Вживання усіченої форми, тобто фонетична редукція допоміжних дієслів, є характерною особливістю англійської розмовної форми: it’s?, it isn’t, I don’t, I didn’t, you can’t, you’ve, we’ll і інші. В тих випадках, коли усічена форма дієслова have I’ve і he’s виявляються не достатніми для передачі значення ‘мати, володіти’, використовується конструкція з дієсловом get: I’ve got, he’s got; ця ж конструкція виконує й модальну функцію, властиву have + Inf. I’ve got to go now. Нівелювання відмінностей між shall і will при вираженні майбутнього часу сприяє широкому вживанню форми ‘ll. Цей тип компресії однаково розповсюджений в усіх підстилях розмовного стилю, з тією тільки різницею, що в діалекті і просторіччі частково збереглись архаїчні форми контрактації, а саме ha’. [6; 383]

Скорочені структурні варіанти перфектних форм з опущенням допоміжного дієслова have для літературно-розмовного стилю не характерні не характерні і можливі тільки в фамільярно-розмовному і в просторіччі. Наприклад: «Seen any movies?» I asked. (Gr. Green). «Been travelling all the winter – Egypt, Italy and that–chucked America! I gather. (J. Galsworthy). В обох прикладах опущені не тільки допоміжні дієслова, але і особові займенники. Пришвидшений темп мови призводить таким чином до опущення семантично збиткових ненаголошених елементів, в цих прикладах це особові займенники 2-ї і 3-ї особи – підмет речення; присутність обох співрозмовників робить їх називання зайвим. [6; 384]

На рівні лексики компресія проявляється в переважаючому вживанні одно морфемних слів, дієслів з прийменниками в постпозиції: give up, look out, абревіатур: frig, marg, vegs, еліпси типу mineral waters → minerals або інших видів еліпсу: Morning!, слів широкої семантики: thing, stuff, транзитивному вживанні неперехідних дієслів: go it і т. п. Для синтаксичної компресії особливо характерним є еліпс. Проблема компресії на синтаксичному рівні дуже цікаво трактується і К.Г. Середіной. К.Г. Середіна відмічає, що багато дослідників, спираючись на запропонований А. Мартіне закон найменшого зусилля, зводили різні типи економії до опущення, сполучення, репрезентації: «He must have got mixed up in something in Chicago» – «I guess so,» said Nick. (Hemingway). В цьому прикладі слово so заміщає все перше висловлювання. Сама Г.К. Середіна пропонує ще один дуже важливий тип економії – простоту. На перший погляд речення The mother kissed the child’s tears away здається стислим. Однак згідно з спостереженнями така конструкція з її складними зв’язками належить до книжного стилю, вона, не дивлячись на стислість, складна і ось чому менш економна, ніж відповідна їй в розмовному стилі: The mother kissed the child and he stopped crying. Більш економна а отже вживана в розмовній мові конструкція, яка більш проста синтаксично. Під компресією Середина пропонує розуміти синтаксичну стислість і простоту синтаксичних зв’язків. [6; 385]

Протилежна тенденція тобто тенденція до надлишковості, зв’язана в першу чергу з непідготовленістю, спонтанністю розмовної мови. До надлишкових елементів слід перш за все віднести так звані time fillers, наприклад: well, I mean, you see і здвоювання сполучників: like as if. Елементи надлишкові для предметно-логічної інформації, можуть бути експресивними або емоціональними. В просторіччі це – подвійне заперечення: don’t give me no riddles, don’t bring no discussion of politics, плеонастичне вживання особових займенників в наказових реченнях: Don’t you call mother names. She’s had a hard life. Don’t you forget it. (J. Cary), а також грубе вживання you: You, come here! або Come here, you! Деякі важливі особливості розмовної мови породжені переважно її діалогічним характером. [6; 386]

Синтаксична специфіка розмовної мови полягає в тому, що одиницею більш великою, ніж речення в ній, як і в мові діалогічній є сполучення ряду реплік, зв’язаних структурно-семантичною взаємообумовленістю. Н.Ю. Шведова запропонувала називати їх діалогічною єдністю. В більшості випадків ці єдності двочленні – питально-відповідні, з підхопленням, з повтором або синтаксично паралельні. Цей зв’язок реплік є причиною розповсюдженості односкладових речень. Наприклад візьмемо декілька прикладів з творів Галсуорсі, які ми запозичили із статті С.С. Беркнера:

1. Питально-відповідна єдність: «When do you begin?» – «To-morrow», said the Rapfelite.

2. Єдність, створена підхопленням: «So you would naturally say.» – «And mean.»

3. Єдність, створена повтором: «There’s–some–talk–of–suicide.» he said. James’s jaw dropped. – «Suicide! What should he do that for?»

4) Єдність синтаксично паралельних реплік: «Well, Mr. Desert, do you find reality in politics now?» – «Do you find reality in anything, sir?» C.C. Беркнер вважає, що як підхоплення так і повтор виражають експресивну реакцію на слова співрозмовника, але між ними є суттєва семантична і структурна різниця. [7; 228]

Підхоплення розвиває діалог, містить нове повідомлення, часто іронічно спростовуючи перше: «…Americans are generally important, sooner or later.» – «To themselves,» said Fleur, and saw Holly smile. Підхоплення інколи перериває співрозмовника і змінює напрям діалогу: «I feel you’re a rock»– «Built on sand,» answered Jolyon… Повтор, на думку С.С. Беркнера, обмежується тільки оцінкою почутого і не передає нової думки: «…But you’re the head of the family, John–you ought–to settle.» – Nice head!» said John bitterly. Повтори-вигуки виражають обурення, глузування, іронію і значно рідше позитивну реакцію. Можливим є повтор-перепит: «What do you call it?»– «Call it? The big field.» Структурна відмінність між підхопленням і повтором більш відчутна. Підхоплення синтаксично продовжує першу репліку і в більшості випадків зв’язується з нею сполучним словом, так що виходить ніби одне речення розподілене між двома співрозмовниками. Специфічно і вельми важливу роль відіграють в цьому стилі контактовстановлююча і емотивна функції. [7; 229]

Вони усвідомлюються суспільством в вигляді прийнятих в колективі норм і форм ввічливості і повинні вивчатися в соціолінгвістиці. Мова повинна бути тактовною, не дуже категоричною і жорсткою і разом з тим не байдужою до співрозмовника. Звідси різноманіття форм ввічливої модальності, яка може бути виражена інтонаційно, лексично, морфологічно і синтаксично. Для прикладу розглянемо прояв цих функцій в літературно-розмовному стилі на матеріалі дієслова do. Для того щоб виразити певну невпевненість при відповіді і готовність прийняти заперечення або думки співрозмовника, дієслово do може бути використане в стверджувальному реченні:

«What has happened to your strange neighbour?»

«I did hear he’d gone to Australia.» [7; 230]

Тактична зацікавленість в думці співрозмовника і предметі розмови може виражатися в репліці, що розвиває або ілюструє почуте і посилене тим же do інколи з додаванням розчленованого питання:

«You can’t blame anyone, it’s the war.»

«The war does spoil everything, doesn’t it?» (Gr. Greene)

Така ввічлива репліка не рідко буває чисто механічною:

Stanton: …I think it a very sound idea–the truth as a sleeping dog.

Miss M. (who doesn’t care): Of course we do spend too much of our time telling lies and acting them. (J.B. Priestley)

В відповідних репліках співрозмовник може вжити do, виражаючи згоду, яка може бути щирою і повною, або навпаки іронічною, як в наступному прикладі:

«Perhaps I’d better the police to call,» he said. «You’d feel more comfortable, wouldn’t you Mr. Jamison, if the police were in charge–less responsibility… «Thank you,» I said, «You are a good chap. For I do certainly feel a lot of responsibility.» (J. Carry) [7; 231]

Do часто вживається в репліках м’якого докору, захоплення, роздратованості, а також, якщо той хто говорить хоче щоб співрозмовник виявив своє розуміння, згоду, довіру:

Stanton: I’m sorry, Olwen. I’d rather anything had happened than that. You do believe that, don’t you? (Looks at her appealingly but gets no response.) (J.B. Priestley) [7; 232]

В усіх цих прикладах інтелектуально-логічна функція не зникає, але виступає в сполученні з емотивною, контактовстановлюючою і нерідко з волюнтативною. В цих конструкціях do служить для підсилення. Підсилення, безумовно має місце, проте справа не тільки в цьому, і сама необхідність підсилення продиктована різними функціями. Емотивне і контактовстановлююче do може бути підтримане сполученням з такими словами, як actually, in fact, indeed, really, undoubtedly і т.п. і дієсловом seem.

Порівняймо: Monica: I see her point, you know. You really go a little bit too far. (Noel Coward, Present Laughter). Приберемо спочатку пом’якшуюче a little і продовжимо згортання:

You really did go too far.

You did go too far.

You went too far.

Проведене згортання показує, що послідовно знімаючи really і do ми не послаблюємо емфатичність а навпаки підсилюємо її; висловлювання стає більш різким і образливим. [7; 233]

В умовах великої ролі волюнтативної функції в сполученні з наказовим способом do, навпаки, дійсно стає чисто емфатичним:

«Oh go away, do, Mr. Jamison.» (J. Carry, The Horse’s Mouth)

Mrs. Eliot: Do put that telly down a bit, there are good children. We can’t here ourselves think in here. (Dylan Thomas, Epitaph)

Теж саме справедливе і при підсиленні емотивної функції в окличних реченнях: … and then suddenly I sat up and called out as loud as I could, «I do want to go on donkey. I do want to go on a donkey ride!» (K. Mansfield, Lady’s Maid). [14; 256]

Емотивна функція є причиною великої кількості в розмовній мові різного роду підсилювачів, які можуть виступати в різних сполученнях і різні для літературно-розмовного і фамільярно-розмовного стилів. Наприклад, в фамільярному-розмовному стилі how, when, where, who, which, what, why сполучаються зі словом ever або суфіксом ever, або з такими виразами: on earth, the devil, the hell і т.п. Наприклад: Whatever are you doing? або What ever are you doing? Whoever’s that? However did you get in here? What on earth are you doing? Who the devil do you think you are? Who on earth can that be? Why the hell do you ask?

Такий тип емфази можливий тільки в питальних або окличних реченнях. Емоційність при цьому зазвичай має негативний характер, тобто пов’язана з роздратованістю, нетерплячістю, докором. Позбавлені емоційності і від контактовстановлюючої функції такі підсилювачі: after all, actually, really, not really, certainly, surely, і т. п. Порівняймо: I certainly admire your courage і I admire your courage. Включаючи слово certainly, той хто говорить завіряє співрозмовника в своїй щирості і розумінні його точки зору. [14; 257]

В фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю і емфатичністю сполучаються і багато лайливих слів або їх евфемізми: damn, dash, beastly, confounded, lousy. Вони можливі в реченнях будь-якого типу, факультативні за своїми синтаксичними зв’язками, синтаксично багатофункціональні і можуть виражати як негативні, так і позитивні емоції і оцінки: damned pretty, damned nice, beastly mean, damn decent. Варіантом фамільярно-розмовного стилю є так звана дитяча мова baby talk з його специфічною лексикою, найбільш помітними особливостями якої є велика кількість звуконаслідуватильних слів: bow-bow (a dog) і слів зі зменшувальними словами: Mummy, Daddy, Granny, pussy, doggy, naughty, pinny, panties і інші. [12; 73]

Характерною особливістю є заміна особових займенників повнозначними словами. Звертаючись до дитини, замість you кажуть baby, Johnny, etc., замість I той хто говорить називає себе Mummy, nurse і т.п. Займенник першої особи множини we відноситься до слухача: Now we must be good and drink our milk. В художній літературі елементи baby – talk, що вживаються дорослими, зазвичай надають уявлення про афектованість або сентиментальність, не щирість того хто говорить. В романі Гріна «Суть справи» Фреді Бегстер підходить до хатини місіс Рольт Нісен – «Let Freddy in,» the voice wheeled. В таких випадках той хто говорить начебто представляється безпомічною дитиною, якій необхідна ласка і захист. В дитячій літературі для маленьких дітей з педагогічних міркувань використовуються головним чином нейтральний або літературно-розмовний стиль. Наприклад: «Is anybody at home?»

There was a sudden scuffling noise from inside the hole and then silence.

«What I said was ‘Is anybody at home?» called out Pooh very loudly.

«No,» said a voice; and then added «You needn’t shout so loud. I heard you quite well the first time.»

«Bother!» said pooh «Isn’t there anybody here at all?»

«Nobody.»

Winnie-the-Pooh … thought for a little and he thought to himself

«There must be somebody there, because somebody must have said ‘Nobody!»

So he … said

«Hallo, Rabbit, isn’t that you?»

«No,» said Rabbit, in a different sort of voice this time.

«But isn’t that Rabbit’s voice?»

«Oh» said Pooh. (A.A. Milne) [12; 74]

В цьому уривку із Winnie–the Pooh тільки слово Bother! Відноситься до фамільярно-розмовного стилю.

Ярко виражений емоційний, оціночний і експресивний характер має особливий, генетично вельми неоднорідний шар лексики і фразеології, який називається сленгом, існуючий в розмовній мові і який знаходиться поза межами літературної норми. Найважливішими властивостями сленгізмів є їх грубувато-цинічна або груба експресивність, зневажлива або жартівлива образність. Сленг не виділяється як особливий стиль або підстиль, оскільки його особливості обмежуються одним тільки рівнем – лексичним. Тяжким залишається питання про критерії віднесення слів до сленгу, оскільки кордони сленгу, як загального так і спеціального, тобто обмеженого професійною сферою вживання, вельми нечіткі. Слова і вирази сленгу мають, як правило, синоніми в нейтральній літературній або спеціальній лексиці, і специфічність їх можна виявити в і співставленні їх з цією нейтральною лексикою. [12; 75]

В багатьох сучасних романах з життя підлітків сленг тинейджерів відіграє важливу стилістичну роль. Вже давно помічено, що сленгу особливо властиве явище синонімічної атракції, тобто великі пучки синонімів для понять, викликаючи сильну емоційну реакцію (дівчина, гроші, алкоголь, сп’яніння, злодійство мають особливо великі групи сленгових синонімів). В романі Мак Інеса, де розповідачем є підліток і де проблеми поколінь і нонконформізму є дуже гострими, дуже багато синонімів для позначення представників старшого і молодшого поколінь: the oldies, the oldsters, the oldos, old hens, old numbers, old geezers і з іншої сторони: kid, kiddo, sperm, chick, chicklet, minors, beginners, debs. Люди яки покірно приймають існуючий порядок речей називаються розповідачем mugs, squares, tax-payers.

To have a job like mine means that I don’t belong to the great community of the mugs: the vast majority of squares who are exploited. It seems to me this being a mug or a non-mug is a thing that splits humanity up into two sections absolutely. It’s noting to do with age or sex or class or colour–either you’re born a mug pr a non-mug… (Mac Innes) [12; 76]

Стилістична структура розмовної мови, таким чином, неоднорідна. Сюди входять різні соціально обумовлені підстилі, які в ній взаємодіють. Членування розмовної мови на діалекти залежить від географічного фактору. Найбільш відомим діалектом міського просторіччя є лондонський кокні.

4. Практична частина

Для стилістичного аналізу матеріалом дослідження було обрано уривок із роману Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу «в оригіналі. Уривок містить в собі бесіду між містером Піквіком і його слугою Семом Уеллером. Хазяїн і слуга подорожують в диліжансі і насолоджуються навколишніми пейзажами. Між ними відбувається бесіда, з якої і починаються життєві уроки які надає вірний слуга своєму часом дуже наївному хазяїну.

Мова містера Піквіка відноситься до літературно-розмовного стилю, а його слуга розмовляє на кокні (cockney). Кокні – мова жителів робітничих кварталів Лондона, соціально-територіальний діалект територіальної мови. Для деяких його висловлювань існує навіть спеціальний термін – «уеллерізм».

Висновки

Системний характер використання мовних засобів призводить до того, що в різних сферах вживання мови нормалізується вибір слів і характер їх вживання, переважне вживання тих або інших синтаксичних конструкцій, особливості вживання образних засобів мови, вживання різних способів зв’язку між частинами висловлювання і інші. Такі системи називаються стилями мови або мовними стилями.

Стиль – це суспільно усвідомлений і функціонально обумовлений, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів вживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування в сфері того чи іншого загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовно-суспільній практиці даного народу.

Кожен стиль мови є більш або менш сталою системою на даному етапі розвитку літературної мови. Стилі мови – категорія історична. Це значить, що вони змінюються, розвиваються, з’являються і зникають. Мовні стилі виділяються як визначені системи в літературній мові перед усім в зв’язку з ціллю повідомлення. Кожен мовний стиль має більш або менш точну ціль, яка визначає його функціонування і його мовні особливості.

Кожен мовний стиль має як загальні типові для даного стилю особливості, які лежать в основі виділення цього стилю в самостійний мовний стиль, так і окремі форми його прояву. Співвідношення загального і окремого в мовних стилях проявляються по-різному в різні періоди розвитку цих стилів і усередині стильової системи даної літературної мови.

Статистично встановити загальну характеристику стилів можливо, однак окремі розмовні слова в своїй стилістичній характеристиці ще рухливіші, ніж слова інших стилів.

Всі автори майже одностайно виділяють в розмовному стилі літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення третього підстилю – просторіччя.

Стильоутворюючими факторами для розмовного стилю є функції мови яки реалізуються в розмовній мові. Дуже велику роль відіграють соціолінгвістичні фактори, тобто прийняти норми мовної поведінки. Велику стильоутворюючу роль відіграють дві протилежні тенденції пов’язані з конкретними умовами спілкування, а саме компресія, яка призводить до різного роду неповноти виразу і надлишковість.

Синтаксична специфіка розмовної мови полягає в тому, що одиницею більш великою, ніж речення в ній, як і в мові діалогічній є сполучення ряду реплік, зв’язаних структурно-семантичною взаємообумовленістю.

В фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю і емфатичністю сполучаються і багато лайливих слів або їх евфемізми.

Вони можливі в реченнях будь-якого типу, факультативні за своїми синтаксичними зв’язками, синтаксично багатофункціональні і можуть виражати як негативні, так і позитивні емоції і оцінки.

Ярко виражений емоційний, оціночний і експресивний характер має особливий, генетично вельми неоднорідний шар лексики і фразеології, який називається сленгом, існуючий в розмовній мові і який знаходиться поза межами літературної норми. Найважливішими властивостями сленгізмів є їх грубувато-цинічна або груба експресивність, зневажлива або жартівлива образність. Сленг не виділяється як особливий стиль або підстиль, оскільки його особливості обмежуються одним тільки рівнем – лексичним.

Список літератури

1. Аракін В.Д. Порівняльна типологія англійської і російської мови.-М., 1989.–340 с.

2. Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови.-М., 1990.–356 с.

3. Будагов Р.А. Нариси з мовознавства.-М., 1953.–364 с.

4. Виноградов В.В. Про задачі стилістики збірник статей.-М., 1923 р.–276 с.

5. Гальперін І.Р. Стилістика англійської мови.-М., 1983.–324 с.

6. Гальперін І.Р. Нариси зі стилістики англійської мови.-М., 1958.–438 с.

7. Гальперін І.Р. і Черкаська Є.Б. Лексикологія англійської мови.-М., 1956.–360 с.

8. Дубенко О.Ю. Порівняльна стилістика англійської та української мов.-В., 2005.–364 с.

9. Ільїш Б.А. Сучасна англійська мова.-М., 1952.–371 с.

10. Ільїш Б.А. Стрій сучасної англійської мови.-Л., 1968.–384 с.

11. Корунець І.В. Порівняльна типологія української та англійської мов.-В., 2003.–464 с.

12. Кухаренко В.А. Практикум зі стилістики англійської мови.-В., 2000.–160 с.

13. Мороковський А.Н. Стилістика англійської мови.-К., 1984.–348 с.

14. Разинкіна Н.М. Функціональні стилі англійської мови.-М., 1989.–368 с.

15. Швачко Т.Т., Терентьєв П.В., Янукян Т.Г., Швачко С.О. Введення в порівняльну типологію англійської, російської, української мов.-К., 1977.–341 с.

16. Grout E.H. Standard English. Structure and Style.–London, 1938.

17. Korunets I.V. Constructive Typology of the English and Ukrainian languages.–K., 1995.