Норма права і стаття нормативно-правового акту (Норма права и статья нормативно-правового акта)

Курсовая работа, 19 с., 3 раздела, 8 источников.

Объект работы – норма права как основа системы социальных норм.

В курсовой работе рассмотрено понятие нормы права, ее признаки и классификации, охарактеризовано понятие статьи нормативно-правового акта, проанализированы способы изложения норм права в статьях нормативных актов.

НОРМА, ПРАВО, НОРМАТИВНИЙ, АКТ, СТАТЬЯ, ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ, ПОВОДЖЕННЯ, СИСТЕМНІСТЬ.

Зміст
Вступ                                                                                                         3
1. Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації                     4
2. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст                                     14
3. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових
актів                                                                                                       17
Висновки                                                                                                   19
Література                                                                                                 20

Вступ
Теорія держави і права — суспільствознавча наука, головним і основним об'єктом дослідження якої є державно-правова організація суспільства на різних етапах його розвитку, закономірності виникнення держави і права і зміна одного типу іншим. Іншими словами, предметом дослідження теорії держави і права є держава і діюче в ньому право з обліком їх формаційної, соціально-економічної і політичної обумовленості і призначення.
Предметом теорії держави і права є закономірності виникнення, функціонування держави і права як головних явищ громадського життя, їхня соціальна і політична сутність, їхній зміст і форми, юридичні відносини і зв'язки, характерні риси правової свідомості і правової культури.
Зрозуміло, усі ці процеси розглядаються теорією держави і права в динаміці. Життя постійно висуває для дослідження нові явища і розстається з віджилими. Сформована проблематика науки регулярно поповнюється новими напрямками дослідження. Без цього основні тенденції розвитку держави і права неможливо зрозуміти. Поява нового, власне, і складає прогрес теорії держави і права. Причому нерідко нове в праві з'являється «на стику» із предметами інших наук у сфері економіки, політики, суспільної свідомості і т.п.
Держава і право вивчаються не однією наукою, а комплексом суспільних наук. Пов'язано це з різнобічною діяльністю численних органів і установ держави. Держава займається економікою, керуванням, політикою, духовною сферою. Усе це сфери інтересу конкретних наук — управлінської науки, економічної, політичної, соціології і т.п. Повне представлення про державу дає тільки погляд на неї з різних сторін, аналіз соціальних, політичних, економічних і інших факторів, що визначають призначення, функції і роль у суспільстві і держави, і права.

1. Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації
Норма права — це основа системи соціальних норм. У сучасній юридичній науці норма права визначається як обов'язкове для всіх правило поведінки, установлене державою, підтримуване її примусовою силою і закріплене в офіційних державних актах.
Норма права характеризується переліком істотних ознак, що відрізняють її від інших правових явищ. Насамперед, вона являє собою загальнообов'язкове правило поведінки і наказує правильний з погляду суспільства і тому обов'язковий для всіх індивідів образ дій. У той же час норма права — це не будь-яке правило поведінки, а тільки таке, котре встановлено державою і допускає можливість державного примусу у випадках його порушення.
Норма права — це також формально-визначене правило поведінки, що виявляється в чіткому визначенні обсягу прав і обов'язків, конкретних указівках на наслідки її порушення. Будь-яка норма права закріплена в статті, главі, розділі офіційного документа — нормативному правовому акті.
Норма права, будучи цеглинкою правової системи, має в той же час різну структуру, спеціалізацію, складаючись у галузі й інститути права[1].
Багато правознавців звертають увагу на те, що норма права характеризує міру волі волевиявлення і поводження людини, і її найбільша ефективність досягається при збігу цілей окремої особистості і суспільства, сполученні загальнолюдських і соціально-групових інтересів.
А. Б. Венгеров[2] виділяє крім загальобов'язковості, формальної визначеності, системності, можливості державного примусу також такі ознаки правової норми, як неперсоніфікованість, багаторазовість застосування. Інші автори додають до цього типовість, відображення найбільш важливих цінностей суспільства, соціальної групи чи особистості.
Виникнення правової норми — це тривалий процес. Він починається з того, що в реальному житті у визначених ситуаціях потреби, інтереси конкретних людей і різних соціальних груп починають зіштовхуватися один з одним, викликаючи економічні, політичні, ідеологічні, релігійні й інші протиріччя. Усвідомлення цих протиріч і природні спроби їхнього вирішення приводять у кінцевому рахунку до виробітку правової норми як прийнятного для даного часу і суспільства способу регулювання конфліктних ситуацій, що забезпечує нормальне життя людей.
Основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність.
Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням.
Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права. Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві).
У системах же "загального права" (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.
Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм.
Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як "власне право" у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм.
Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою.
Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридико-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній
формі — у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення.
У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.
Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) — по загальній системній моделі норми
права — з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридико-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності)[3].
Перелічимо специфічні ознаки норми права:
1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.
2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності .
3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без указівки конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Формально-визначене правило поведінки надавально-зобов'язального характеру — норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язку на інші (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права здобуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Правило поведінки, прийняте в строго встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в границях їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна чи скасування дії.
6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примуса, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примуса до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.
Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:
— є мірою волі і справедливості;
— є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;
— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах[4].
Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, уся розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.
В.Н. Хропанюк[5], наприклад, класифікує норми:
—              по галузях права - державне, адміністративне, цивільне право і т.п;
—              по функціях, що виконують норми права — регулятивні, охоронні;
—              по характеру правил, що містяться в нормах права правил поводження — зобов'язуючі, забороняючі, уповноважувальні;
—              по ступеню визначеності — абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні;
—                        по колу осіб — загальні і спеціальні;
—                        спеціалізовані — закріпляючі, дефінітивні, норми принципу.
В.І. Леушин[6] і В.Д. Перевалов[7] пропонують трохи іншу класифікацію.
По суб'єктах правотворчості вони розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів представницької державної влади, виконавчої державної влади і судової державної влади. В другому випадку норми приймаються безпосередньо населенням (сільський схід, всенародний референдум).
Наступний їхній критерій — соціальне призначення і роль норми в правовій системі. На цій основі норми підрозділяються на установчі (норми-принципи), регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — стражі порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).
О.Ф. Скакун[8] класифікує норми права в такий спосіб.
Норми права по предмету правового регулювання (чи по галузях права) — норми конституційного, адміністративного, карного, цивільного, трудового, екологічного права й ін.
Норми права за методом правового регулювання (чи за формою закріплення бажаного поводження суб'єктів права) — імперативні та диспозитивні.
Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії, що не допускають ніяких відхилень від вичерпного перерахування прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, що передбачають державою варіант поводження, але надають можливість сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Вони заповнюють відсутню угоду і діють тільки тоді, коли сторони регульованих відносин не установили для себе іншого правила, не домовилися по даному питанню (розпізнаються по формулюваннях: «при відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлене в договорі» і ін.). Інакше: диспозитивні норми надають волю вибору поводження.
Норми права за характером впливу на особистість — заохочувальні та рекомендаційні.
Заохочувальні — норми, що встановлюють міри заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поводження суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (напр., правила виплати премій).
Рекомендаційні — норми, що установлюють варіанти бажаного з погляду держави поводження суб'єктів.
Норми права за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, не можна здійснювати вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд і т.п.
Призначення процесуальної норми — установити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.
Норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
— матеріальними умовами життя суспільства;
— особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.
Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої , правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
— змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень;
— особливостями адресата;
—   структурою побудови.
Норми права по суб'єктах правотворчості — норми органів представницької влади, норми глави держави, норми органів виконавчої влади та норми суспільних об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств.
Норми права за дією в просторі — загальні (загальнодержавні) та місцеві (локальні).
Норми права за дією в часі — постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії).
Норми права за дією на коло осіб — загальні (діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб’єктів, наприклад, тільки на студентів) та виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб’єктів).
Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права) —  (правила поведінки) та о (стражі порядку).
Регулятивні норми установлюють права й обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок вступу до шлюбу).
Охоронні норми установлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).
Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них — дозволяючі (уповноважувальні), зобов'язуючі та забороняючі.
Дозволяючі — норми, що вказують на можливість робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними правами (напр., подавати позов у суд, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може».
Зобов'язуючі — норми, що вказують на необхідність робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними обов'язками (напр., представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова «зобов'язаний», «повинний».
Забороняючі — норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій визначеного роду, що встановлюють заборони (напр., не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється бути опікунами і попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороняється», «не вправі», «не може».
Крім зазначених видів загальних норм права, маються так називані спеціалізовані (похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно властиві класичний моделі норми права.

2. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст
Зовнішнє вираження правових норм — це їхнє закріплення в офіційних документах, тобто в нормативних правових актах. Нормативний правовий акт — одне з основних джерел права в сучасному світі. Більшість правових норм, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини, містяться саме в нормативних правових актах. Правові звичаї, судові й адміністративні прецеденти відіграють допоміжну роль у регулюванні суспільних відносин.
Класифікація нормативних правових актів залежить від вибору критерію. За суб'єктами правотворчості виділяються акти органів представницької влади (закони, постанови, рішення) і органів виконавчої влади (укази, постанови, накази); за юридично чинністю — законодавчі і підзаконні; за ступенем систематизації — прості і кодифіковані; за сферою дії — федеральні, акти суб'єктів Федерації, акти органів місцевого самоврядування, локальні нормативні акти; за часом — постійні і тимчасові[9].
Основні структурні елементи нормативно-правового акта[10]:
1. Преамбула — вступна частина загальний вступ без статей (не утримуючий норм права), у якому дається обґрунтування закону, визначаються мета, задачі і часом формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко;
2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
Статті можуть підрозділятися на частині, а пункти на абзаци і підпункти. І статті, і частини, з яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статті — «ст.», а частини (абзаци)
статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, називаються пунктами;
3. Глави — маються у великих за обсягом нормативно-правових актах;
4. Розділи — поєднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти поєднуються в розділи, а розділи — у глави;
5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс підрозділяються на дві частини: Частина Загальна і Частина Особлива.
Основний структурний елемент нормативного акта — стаття. Співвідношення норми права і статті закону залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки.
Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:
1) звичайно правова норма укладена в одній статті, чим полегшується її сприйняття;
2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібно кілька статей;
3) іноді в одній статті міститься кілька норм права.
Навіть у випадках, коли юридична норма і стаття закону (нормативно-правового акта) не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке виражає певне нормативне судження, «деонтичну» (зобов’язальну) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (котрий, як було з'ясовано, може не «дорівнювати» юридичній нормі в її повному, тобто триелементному обсязі).
Нормативно-правовий припис — вміщене у статті нормативно-правового акта логічно і граматично завершене деонтичне судження загального характеру.
Отже, стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка — у повному обсязі, а частіше — у неповному), так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується. Такий припис, складаючи первинну клітину змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми — або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези і санкції[11].
Крім юридичних норм або їх частин — юридичних приписів,— в окремих статтях нормативно-правового акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, правотворчі цілі, завдання законодавства тощо). Тому із цієї причини система законодавства (як система нормативно-правових актів) і система права (як система державно-обов’язкових правил поведінки загального характеру) не однакові за обсягом: перша — ширша, більш "об’ємна" аніж друга.

3. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів
За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):
―          повна (пряма),
―          відсильна,
―          бланкетна.
Повна. У статті містяться всі необхідні елементи норми права без відсилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: У випадку припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його родини (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити займане приміщення. У випадку відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що грозять обвалом, — в адміністративному порядку.
Відсильна. У статті містяться не всі елементи норми права, але є відсилання до інших статей цього акта, де маються відсутні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинувачуваного» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, у відношенні якої винесена постанова про залучення її в справі в якості обвинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. При наявності основ, передбачених у ст. 155 дійсного Кодексу, слідчий може обрати у відношенні розшукуваного обвинувачуваного запобіжний захід у виді утримання під вартою.
Бланкетна. У статті міститься відсилання не до якогось конкретного нормативного розпорядження даного закону, а до іншого нормативному акту. Такого роду стаття являє собою «бланк», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 р. указуються: «Відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України». Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і загальним «бланкетним» образом передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.
Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення[12]:
—        казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом визначених фактів, випадків, ознак і ін.;
—        абстрактна — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

Висновки
Норма права — це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса.
Можна зробити висновки, що норма права є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.
Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, всю розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.
Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми.
Основний структурний елемент нормативно-правового акта — стаття. Співвідношення норми права і статті залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки. Змістом будь-якої статті є припис законодавця. стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми, так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується.
Література
1.     Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. — М.: Юрист. — 1999. — 272 с.
2.     Теория государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. — М.: Норма — 1995. — 420 с.
3.     Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. —
552 с.
4.     Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — 704 с.
5.     Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М.: Юрист. — 1995. — 545 с.
6.     Леушин В.И. Юридическая практика в системе общественных отношений. — Красноярск. — 1987. — 435 с.
7.     Перевалов В.Д., Югов А.А. Проблемы теории и практики законотворческого процесса в Российской Федерации // Российский юридический журнал. — 1993. — №2.
8.     Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка. — 2001. — 176 с.

---