Курсовая на тему Досконало та недосконало конкурентний виробник в довгостроковому періоді особливості поведінки
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Хмельницький Національний Університет
Курсова робота
з дисципліни:
Макроекономіка
на тему:
Досконало та недосконало-конкурентний виробник в довгостроковому періоді: особливості поведінки
Виконала: ст. гр. Фз-1
Наумова О.С.
Викладач:
Ядуха С.Й.
Хмельницький 2008
План
Вступ.
1.1 Сукупний попит та сукупна пропозиція у довгостроковому періоді.
1.2 Теорія виробництва та виробнича функція.
1.3 Ізокванта.
2.1 Фірма в умовах досконалої конкуренції.
2.2 Ізокоста. Мінімізація довгострокових сукупних витрат.
2.3 Реакція конкурентної фірми на зміну ціни.
3. Вибір фірмою обсягу виробництва.
Висновок.
Cписок літератури
Додатки
Вступ
Виробник це суб’єкт мікроекономічного рівня господарювання. Вона також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).
У ринковій економіці фірма – це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Вона є й суб’єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб’єктом індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і менеджменту тощо.
Економічна сутність виробника полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, її діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об’єктивними умовами її існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворювання. Факторами виробництва її є робоча сила і виробничі фонди.
Як економічне явище виробник характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, він має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. По-друге, – це певна підсистема виробничих відносин.
Отже, вивчення особливостей функціонування фірми в ринковому середовищі є досить актуальним на сьогодення і виявляє певний науковий інтерес.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей концепції виробника в умовах досконалої та недосконалої конкуренції.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
розглянути процес суспільного виробництва та його особливості;
дослідити особливості поводження виробника в умовах ринкового господарювання;
Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі функціонування виробника в ринковому середовищі.
Об’єктом курсової роботи є такі поняття як виробник, мінімізація витрат, максимізація прибутку, монополія та конкуренція.
1.1. Сукупний попит та сукупна пропозиція у довгостроковому періоді
Сукупний попит (AD) — це загальний обсяг вітчизняних товарів і п слуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а такс економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:
1) в датків приватного сектора країни на споживання (С) та інвестиції.
2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці.
3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) - чистого експорт країни (NX):
YAD = C + I + G + NX (1)
Сукупний попит домогосподарств, фірм та уряду країни складається з попиту на вітчизняні, (C+I+G)d й імпортні (C+I+G)f товари та послуги для задоволення власних потреб. Зовнішній попит на вітчизняні товари й послуги з боку іноземців (X) можна уявити як додатковий внутрішній попит товари вітчизняного виробництва, але не для задоволення власних потреб а з метою продажу іноземцям. Отже, сукупний попит на товари та послуги можна показати таким чином:
YAD = (C+I+G)d + (C+I+G)f + X – M (2)
Оскільки (C+I+G)fe імпортом країни (М), тотожність (2) набуває вигляду рівняння (3)
YAD = (C+I+G)d + X (3)
Сукупний попит (3) є сумою внутрішнього та зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Він дорівнює сукупному доходу економічних агентів країни (1) і може бути представлений як сума запланованих видатків на вітчизняні товари та послуги для забезпечення власних потреб і експорту.
Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений насамперед загальними умовами, грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теореми грошей:
М V = P Y (3)
де: М - кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки, V - швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).
Номінальний доход економічних агентів (Y-P) дорівнює сумі у здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги. Згідно рівняння (4), обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.
YAD = M·V/ P (5)
Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати оді в одного при кожному можливому рівні цін. Відповідно, чим більше угод протягом періоду здійснюється за допомогою грошей, тим вище швидкість обігу грошей і більші сукупний попит при кожному можливому рівні цін. Звичайно в кіл кісній теорії грошей швидкім обігу грошей вважається постійною. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним. Тоді, за інших рівні умов, величина сукупного попиту визначається рівнянням:
YAD = M·V/ P (6)
При незмінній пропозиції і постійній-швидкості обертання грошей в личина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. При вищому рів цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послу оскільки їхній номінальний сукупний доход (V·P = M·V) залишатиметься постійним.
В макроекономічній теорії спадний похил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів:
а) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства),
б) ефектом процентної ставки
в) ефектом імпортних закупівель.
Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.
Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.
Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.
На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язав із зміною рівня цін.(Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринкам викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни.
Однозначний вплив па сукупний попит чинять лигає остаточні зміни в чистому експорті, а не окремі фактори. Коли курс національної валюти країни знижується або світові ціни зростають, товари вітчизняного виробництва стають дешевшими від іноземних. Попит на них зростає, а попит на імпорт, як правило, скорочується. Чистий експорт і сукупний попит країни в результаті збільшуються. Але знецінення валюти або підвищення зовнішніх цін матимуть протилежні наслідки, якщо видатки на імпортні товари та послуги, від яких країна не може відмовитись (паливо, електроенергія, обладнання, окремі продовольчі, медичні й побутові товари, міжнародні транспортні послуги), зростуть у підсумку більше, ніж доходи країни від експорту.
Сукупна пропозиція (AS) — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.
У довгостроковому періоді ціни па всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.
Довгострокова гнучкість ціп і витрати виробництва. Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реагують на зміни і сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на "правильний" шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рів-Іовазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.
Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номінальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл - повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб становити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.
Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня ін означає, що прибутки капіталу зростають у міру підвищення заробітної лати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого рийку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу — ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення вальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх часників суспільного виробництва і тому не змінюється.
Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає запланованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції, тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.
Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних мінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.
Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди ї є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період — це період довгострокової не рівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому о не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно ціпам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.
У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгострокові не рівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протягом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.
Насправді ціни інертні. Крім того, вони набагато менш гнучкі до зниження, ніж до підвищення. Тому тривалість довгострокового періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною. Принаймні час, якого вимагає відновлення довгострокової рівноваги AD-AS за рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін. Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням. Курсова робота
з дисципліни:
Макроекономіка
на тему:
Досконало та недосконало-конкурентний виробник в довгостроковому періоді: особливості поведінки
Виконала: ст. гр. Фз-1
Наумова О.С.
Викладач:
Ядуха С.Й.
Хмельницький 2008
План
Вступ.
1.1 Сукупний попит та сукупна пропозиція у довгостроковому періоді.
1.2 Теорія виробництва та виробнича функція.
1.3 Ізокванта.
2.1 Фірма в умовах досконалої конкуренції.
2.2 Ізокоста. Мінімізація довгострокових сукупних витрат.
2.3 Реакція конкурентної фірми на зміну ціни.
3. Вибір фірмою обсягу виробництва.
Висновок.
Cписок літератури
Додатки
Вступ
Виробник це суб’єкт мікроекономічного рівня господарювання. Вона також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).
У ринковій економіці фірма – це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Вона є й суб’єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб’єктом індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і менеджменту тощо.
Економічна сутність виробника полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, її діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об’єктивними умовами її існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворювання. Факторами виробництва її є робоча сила і виробничі фонди.
Як економічне явище виробник характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, він має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. По-друге, – це певна підсистема виробничих відносин.
Отже, вивчення особливостей функціонування фірми в ринковому середовищі є досить актуальним на сьогодення і виявляє певний науковий інтерес.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей концепції виробника в умовах досконалої та недосконалої конкуренції.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
розглянути процес суспільного виробництва та його особливості;
дослідити особливості поводження виробника в умовах ринкового господарювання;
Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі функціонування виробника в ринковому середовищі.
Об’єктом курсової роботи є такі поняття як виробник, мінімізація витрат, максимізація прибутку, монополія та конкуренція.
1.1. Сукупний попит та сукупна пропозиція у довгостроковому періоді
Сукупний попит (AD) — це загальний обсяг вітчизняних товарів і п слуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а такс економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:
1) в датків приватного сектора країни на споживання (С) та інвестиції.
2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці.
3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) - чистого експорт країни (NX):
YAD = C + I + G + NX (1)
Сукупний попит домогосподарств, фірм та уряду країни складається з попиту на вітчизняні, (C+I+G)d й імпортні (C+I+G)f товари та послуги для задоволення власних потреб. Зовнішній попит на вітчизняні товари й послуги з боку іноземців (X) можна уявити як додатковий внутрішній попит товари вітчизняного виробництва, але не для задоволення власних потреб а з метою продажу іноземцям. Отже, сукупний попит на товари та послуги можна показати таким чином:
YAD = (C+I+G)d + (C+I+G)f + X – M (2)
Оскільки (C+I+G)fe імпортом країни (М), тотожність (2) набуває вигляду рівняння (3)
YAD = (C+I+G)d + X (3)
Сукупний попит (3) є сумою внутрішнього та зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Він дорівнює сукупному доходу економічних агентів країни (1) і може бути представлений як сума запланованих видатків на вітчизняні товари та послуги для забезпечення власних потреб і експорту.
Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений насамперед загальними умовами, грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теореми грошей:
М V = P Y (3)
де: М - кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки, V - швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).
Номінальний доход економічних агентів (Y-P) дорівнює сумі у здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги. Згідно рівняння (4), обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.
YAD = M·V/ P (5)
Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати оді в одного при кожному можливому рівні цін. Відповідно, чим більше угод протягом періоду здійснюється за допомогою грошей, тим вище швидкість обігу грошей і більші сукупний попит при кожному можливому рівні цін. Звичайно в кіл кісній теорії грошей швидкім обігу грошей вважається постійною. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним. Тоді, за інших рівні умов, величина сукупного попиту визначається рівнянням:
YAD = M·V/ P (6)
При незмінній пропозиції і постійній-швидкості обертання грошей в личина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. При вищому рів цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послу оскільки їхній номінальний сукупний доход (V·P = M·V) залишатиметься постійним.
В макроекономічній теорії спадний похил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів:
а) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства),
б) ефектом процентної ставки
в) ефектом імпортних закупівель.
Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.
Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.
Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.
На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язав із зміною рівня цін.(Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринкам викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни.
Однозначний вплив па сукупний попит чинять лигає остаточні зміни в чистому експорті, а не окремі фактори. Коли курс національної валюти країни знижується або світові ціни зростають, товари вітчизняного виробництва стають дешевшими від іноземних. Попит на них зростає, а попит на імпорт, як правило, скорочується. Чистий експорт і сукупний попит країни в результаті збільшуються. Але знецінення валюти або підвищення зовнішніх цін матимуть протилежні наслідки, якщо видатки на імпортні товари та послуги, від яких країна не може відмовитись (паливо, електроенергія, обладнання, окремі продовольчі, медичні й побутові товари, міжнародні транспортні послуги), зростуть у підсумку більше, ніж доходи країни від експорту.
Сукупна пропозиція (AS) — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.
У довгостроковому періоді ціни па всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.
Довгострокова гнучкість ціп і витрати виробництва. Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реагують на зміни і сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на "правильний" шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рів-Іовазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.
Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номінальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл - повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропорційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб становити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.
Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня ін означає, що прибутки капіталу зростають у міру підвищення заробітної лати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого рийку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу — ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення вальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В довгостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх часників суспільного виробництва і тому не змінюється.
Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає запланованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції, тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.
Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних мінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.
Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди ї є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період — це період довгострокової не рівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому о не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно ціпам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.
У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгострокові не рівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протягом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.
Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші несприятливі фактори зменшують потенційний випуск. Потенційний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію з допомогою технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги спільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати, та коли вони морально застарівають — частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили.
1.2 Теорія виробництва та виробнича функція
Теорія виробництва і витрат є однією з центральних в економічній теорії.
Процес виробництва в мікросистемі розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.
Виробництво - це процес використання робочої сили; обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.
Фактори виробництва - виробничі послуги праці капіталу і природних ресурсів. Кожна з цих категорій включає в себе більш вузьке групування:
Праця як виробничий фактор за показниками трудомісткості поєднує кваліфіковану, некваліфіковану працю, а також підприємницькі зусилля керівників фірм.
Капітал: включає в себе споруди, обладнання, товарно-матеріальні елементи (реальний) та фінансові ресурси (фіктивний).
Природні ресурси і матеріали - мають багато різновидів.
Підприємницька діяльність пов'язана з пошуком найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів.
Умови виробництва товарів та послуг:
Наявність комбінацій факторів виробництва даного обсягу продукції за певний період часу.
Аналіз структури витрат, необхідних для виробництва певного обсягу продукції.
Урахyвaння обмежень. Основні обмеження - це існування границі обсягу продукції, яка може бути одержана при використанні будь-якої комбінації ресурсів.
Виробництво менш гнучке і чутливе до будь-яких змін у межах короткого проміжку часу при умові, що один із факторів виробництва залишається фіксованим порівняно з довгостроковим періодом (коли є можливість змінити всіх факторів виробництва або утворення їх нової комбінації).
Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку.
Максимізація прибутку вимагає здійснення вибору:
-що виробляти?
-яким чином виробляти?
-хто повинен виробляти?
-для кого призначені результати виробництва?
- головним способом досягнення максимізації прибутку є ефективність виробництва.
Технологічна та економічна ефективність
Виробничі відносини на мікро рівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можностями персоналу фірми.
Технологія - це сукупність методів і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стану, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ.
(Технологія походить від грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння).
Завданням технології є виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.
Технологічна ефективність:
Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів.
Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.
Економічна ефективність:
Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.
Технологія може бути врегульована:
в засобах виробництва;
в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).
Поняття і параметри виробничої функції
1. Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продyкцiї.
2. Виробнича функція будується для певної технології.
3. Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.
Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати:
- праці (L);
- капіталу (К);
- матеріалів (М),
то виробнича функція може бути визначена таким чином:
Q = f(L, К, М),
де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній тexнології і даному співвідношенні праці (L), капіталі (К), матеріалів (М).
Властивості виробничої функції
Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнено шляхом збільшення витрат основного ресурсу при незмінності інших.
Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозамінність цих факторів.
Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді ніж у короткостроковому
Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.
Довгостроковий період - це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.
Виробничі можливості вибору фірми обмежені у короткостроковому періоді внаслідок того, що деякі види витрат є фіксованими і не можуть бути змінені, навіть коли змінюється їх вартість. Такі види витрат є фіксованими і не можуть бути зміненими навіть коли змінюється їх вартість. Такі види витрат являють собою постійний фактор (будівлі, засоби виробництва).
Витрати, які можуть бути змінені у короткостроковому періоді, відносяться до змінних факторів.
1.3 Ізокванта
Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.
Ізокванта засвідчує наявність багатьох варіантів для виробництва певного обсягу продукції.
Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.
Ізокванта показує: альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.
Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.
Приклад (див. Додаток 1):
Проаналізуємо технологію виробництва, при якій можуть змінюватися обидва виробничих фактори - праця (L) та капітал (К).
Кожен результат таблиці 1 являє собою максимальний випуск продукції при відповідних комбінаціях факторів (К,L).
Дані таблиці 1 можна показати на графіку 1 (див. Додаток 2).
Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.
Ізокванта засвідчує наявність багатьох варіантів для виробництва певного обсягу продукції.
Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.
Ізокванта показує: альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.
Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.
Властивості ізоквант
Ізокванта має від'ємний нахил.
* Це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення годин споживання праці обумовлює збільшення годин роботи машин, щоб не допустити зменшення обсягів виробництва.
* Позитивний нахил означав би, що збільшення використання одного фактора обумовлює збільшення використання іншого.
Ізокванта має вигляд вигнyгиx кривих.
Ізокванти, які розташовані далі від початку координат, відповідають більшому обсягу випуску. (Див. додаток 2).
2.1. Фірма в умовах досконалої конкуренції
Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів. Вона є ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає в тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма на шляху до максимізації прибутку.
Ринок досконалої конкуренції — це ринок, який відповідає умовам досконалої конкуренції.
Умови формування ринку досконалої конкуренції
1. Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.
2. Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок, і ця частка не перевищує 1% загального продажу.
3. Фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів. Вона не розглядає конкурентів як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.
4. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.
5. Входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує повну мобільність у використанні ресурсів.
Конкурентна фірма
Підприємницька фірма — це самостійно діючий суб'єкт ринку, метою діяльності якого є отримання прибутку через виробництво одного або більше товарів для продажу на ринку.
Конкурентна фірма — це фірма, яка продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.
Мета діяльності конкурентної фірми максимізація прибутку.
Припущення про максимізацію прибутку продавцями лежить в основі моделі пропозиції конкурентної фірми, її раціональної економічної поведінки.
Попит на продукцію конкурентної фірми
В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу.
Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як задану (price-taker).
Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (Додаток 4). На графіку 2 зображена крива ринкового попиту.
Конкурентна фірма — це фірма, що приймає ціну.
Фірма, що приймає ціну, — це продавець такого обсягу товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на ринкову ціну. Конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає, по ринковій ціні P1 тому граничний доход конкурентної фірми буде дорівнювати ціні.
МR=Р,
МR — граничний доход;
P — ціна.
Фірма зацікавлена в додатковому доході, який може бути отриманий від продажу додаткової одиниці товару.
Приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукції — це граничний доход (див. Додаток5).
МR = (q2-q1)
Граничний доход — це зміна валового доходу відповідно до зміни кількості товару, що продається:,
де МR - граничний доход;
DTR- зміна валового доходу;
DQ - зміна обсягу попиту.
Оскільки конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає (будь-яку кількість товарів), по ринковій ціні, то додаток до валового доходу від продажу додаткової одиниці товару буде такий самий, як ринкова ціна, або:
MR=P1
MR- граничний доход;
Р1 — ринкова ціна.
Граничний доход в умовах досконалої конкуренції незмінний
З'ясувавши таким чином, як зростає доход конкурентної фірми по мірі продажу додаткової одиниці товару, можна перейти до розгляду того, якими є умови визначення конкурентною фірмою обсягу пропозиції її продукції (що лежить в основі рішення конкурентної фірми щодо кількості товару на продаж).
Пропозиція конкурентної фірми
Модель пропозиції конкурентної фірми виходить з припущення заданості її економічної поведінки (раціональної поведінки виробника) на максимізацію прибутку.
Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток.
Вона буде співпадати з тією частиною кривої граничних витрат фірми, яка розташована вище кривої її середніх змінних витрат.
Крива пропозиції конкурентної фірми — це частина кривої її граничних витрат МС (Marginal Costs), що розташована вище за АVС.
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім сукупним витратам (АТС), визначається точка самоокупності (точка В) ( див. Додаток 6).
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім змінним витратам (АVС), визначається точка припинення операцій (точка А), при будь-якій ціні, що нижча за Р0, фірма припиняє виробництво.
Для визначення обсягу випуску при будь-якій ціні (Р1,Р2), вищій за мінімальні середні змінні витрати (АVС), проводиться горизонтальна лінія до кривої граничних витрат (МС). Якщо із точки її перетину з кривою граничних витрат (МС) провести вертикальну лінію до осі абсцис, отримаємо точку, яка визначить той обсяг випуску продукції (q1, q2), який фірма по відповідній ціні пропонує до продажу.
Ринкова пропозиція
Ринкова пропозиція (пропозиція галузі) складається з обсягів пропозиції всіх фірм, що пропонують свою продукцію не ринку по будь-якій можливій ціні.
Крива ринкової пропозиції може бути одержана як результат додавання кривих пропозицій всіх індивідуальних фірм по кожній можливій ціні.
Оскільки крива пропозиції кожної фірми — це частина кривої її граничних витрат (МС), яка лежить вище кривої середніх змінних витрат (АVС), то крива ринкової пропозиції 8 буде отримана як результат додавання кривих МС1, МС2
МСз. ( див. Додаток 7).
Детермінанти ринкової пропозиції:
* Кількість фірм у галузі.
* Середній розмір фірми в галузі.
* Ціни змінних ресурсів , що використовуються фірмами.
* Технологія.
Якщо поєднати пропозицію конкурентної фірми з її кривою попиту, стає можливим визначення рівноважного обсягів виробництва товару, який виробляє фірма.
Рівновага на ринку досконалої конкуренції
У процесі свого функціонування конкурентна фірма має прийняти рішення:
1) здійснювати виробничу діяльність чи ні;
2) якщо здійснювати, то скільки продукції виробляти і продавати.
По-перше фірма буде здійснювати виробництво, якщо ринкова ціна буде дорівнювати ціні Ро, що відповідає точці припинення операцій точка (А на додатку 6)
З моменту, коли ринкова ціна перевищить ціну Ро, фірма готова прийняти рішення щодо здійснення виробничої діяльності.
По-друге фірма має вирішити, який обсяг продукції вона має виробляти.
Фірма, яка в своїй діяльності додержується правила раціональної поведінки, буде розширювати випуск продукції до точки Е, в якій її граничні витрати (МС) будуть дорівнювати граничному доходу (МR) (див. Додаток 8).
Якщо граничні витрати (МС) менші, ніж ціна (Р), продаж додаткової одиниці товару збільшує доход. Тому прибуток збільшується (або збитки зменшуються) з розширенням виробництва товару до того моменту, поки граничний доход (МR) не стане дорівнювати граничним витратам (МС).
Короткострокова рівновага
Для конкурентної фірми стан, в якому кількість товарів та послуг, що нею виробляється, визначається рівнянням Р = МС = МR, називається рівноважним.
Виходячи з того що в умовах досконалої конкуренції граничний доход фірми дорівнює ціні (МR = Р), стан рівноваги може бути також визначений рівнянням Р == МС.
Таким чином, конкурентна фірма досягає стану короткострокової рівноваги, коли Р = МК = МС.
2.2. Ізокоста. Мінімізація довгострокових сукупних витрат
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.
Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов’язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції
, довгострокові середні витрати – витрати на одиницю продукції 
та довгострокові граничні витрати 
, тобто приріст сукупних витрат. Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові засоби, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням:
, де
– годинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), 
– орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу). Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв’язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:
, або 
. Графічно ці комбінації відображає ізокоста (див. Додаток 9).
Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.
Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (див. Додаток 9).
Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.
Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів:
або 
. Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння: 
, або 
звідси: 
. Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення
– відносна ціна праці. Наприклад, якщо 
становить 10 грн., а 
– 5 грн., то відносна ціна праці: 10/5=2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу. Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.
Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (див. Додаток 10), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності
, а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін 
, то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми. Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:
. Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння – це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як
, одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин. І геометричний, і аналітичний методи розв’язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.
Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
- якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;
- якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу;
- якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.
Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, – це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант (див. Додаток 11).
З’єднавши точки дотику
плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми, яка ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва. У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.
2.3. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни
Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон’юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на зниження або підвищення ціни продукції в короткостроковому періоді за допомогою графічних моделей
та 
. На рис. 5 (див. Додаток 12) відображають типові ситуації зниження ціни, коли фірма збиткова. Графічно це означає, для всіх обсягів випуску функція сукупного виторгу
розташована нижче функції сукупних витрат 
. Фірма повинна знайти обсяг, для якого збитки будуть мінімальними або прийняти рішення про доцільність виробництва в умовах збитковості. Рис. 5.а) представляє випадок, коли фірма може знайти обсяг, який мінімізує збитки. Фірма може працювати в межах рівнів випуску, для яких лінія
проходить нижче кривої , але вище кривої 
(між точками 
). Оптимальним буде обсяг, де відстань по вертикалі між сукупним виторгом і сукупним витратами найменша (відрізок 
). На обсязі
виторг від реалізації продукції відшкодовує змінні витрати (відрізок 
) і частину постійних (відрізок 
). Величина постійних витрат рівна відстані між кривими і . Збитки будуть менші, коли фірма буде працювати, тому що, припинивши виробництво, вона матиме збитки, рівні постійним витратам (відрізок 
). Рис. 5.б) ілюструє ситуацію закриття фірми. Крива сукупного виторгу на жодному з обсягів випуску не досягає навіть кривої змінних витрат
. Немає обсягу, для якого збитки не перевищували б величини постійних витрат. Тому фірмі доцільно тимчасово призупинити виробництво. Мінімальні збитки в розмірі постійних витрат фірма одержить на нульовому обсязі, тобто, коли зовсім перестане виробляти. Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю
: -фірма прибуткова, коли
, існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат; -фірма беззбиткова, коли
, що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат; -фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли
, існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат; -фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли
для всіх 
. Модель
показує, що рівняння рівноваги 
дає лише необхідну умову для вибору оптимального обсягу, але не завжди точка оптимального обсягу забезпечує максимальний прибуток. Але, керуючись правилом граничного випуску, фірма може вибрати кращий варіант з можливих ситуацій збитковості. Від зміни ціни лінія граничного виторгу переміщується паралельно вгору або вниз, перетинаючи криву
вище або нижче кривої середніх сукупних 
або середніх змінних 
витрат (див. Додаток 13). За ціною
фірма випускає продукцію на обсязі 
(див. Додаток 13 рис. 6.а) і максимізує прибуток в точці рівноваги 
. Підвищення ринкової ціни до 
сигналізує фірмі, що на попередньому рівні випуску 
граничний виторг перевищує граничні витрати, отже, з’являється можливість збільшити загальну суму прибутку, розширивши виробництво до 
, де нова ціна і граничні витрати знову зрівняються в точці нової рівноваги 
. Якщо ціна падає, то, керуючись правилом
, фірма зменшує обсяги. Коли ціна впаде до рівня 
, економічний прибуток зникає (див. Додаток 13 рис. 6.б). Точка рівноваги 
є точкою беззбитковості, а ціна 
– ціною беззбитковості, яка забезпечує одержання нормального прибутку. Якщо ціна падає нижче
, фірма потрапляє в ситуацію збитків. Оптимальний обсяг так само визначається за правилом і відповідає точці 
(див. Додаток 13 рис. 6 в). Мінімальні збитки, як і прибутки, обчислюються за формулою
, а графічно – як площа прямокутника 
. Фірма може залишатися в галузі до того часу, поки її збитки будуть менші за постійні витрати, тобто доки виторг покриває змінні витрати 
. Однак у деяких ситуаціях фірма приймає рішення тимчасово припинити виробництво. Це буває, коли ціна спадає до рівня мінімуму середніх змінних витрат
. Ціна 
називається критичною і визначає точку закриття 
(див. Додаток 13 рис. 6 г). Якщо ціна падає нижче середніх змінних витрат, фірмі вигідніше тимчасово припинити виробництво. У цьому випадку фірма не матиме змінних витрат. Зберігаються лише постійні витрати, які утворюють збитки фірми. Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю
: -умова прибутковості:
; -умова беззбитковості:
; -умова мінімізації збитків шляхом виробництва:
; -умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва:
; 
– точка закриття. Умови прибутковості та збитковості, сформульовані за моделями
та , разом з умовою рівноваги визначають короткострокову стратегію фірми на досконало конкурентному ринку. 3. Вибір фірмою обсягу виробництва
У довгостроковому періоді всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.
Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за відомою нам двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна буде дорівнювати довгостроковим граничним витратам:
. На другому етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно проаналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг. У додатку 3 зображені криві короткострокових і довгострокових граничних і середніх витрат. За ціною
фірма в короткостроковому періоді розширює виробництво до обсягу 
, для якого 
. При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника 
. В точці 
встановлюється короткострокова рівновага. Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період залишатиметься на рівні
, то обсяг випуску розшириться до 
, де виконується умова максимізації прибутку 
. Нова рівновага в точці 
настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний прибуток зростає від 
до 
, а загальна сума економічного прибутку – до величини прямокутника 
. Досягнута довгострокова рівновага в точці буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може привабити нові фірми, на ринку з’явиться надлишок товарів і ціна впаде. Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть
, де в точці 
виконується умова 
. Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середнім витратам: 
. Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Обсяг 
є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний прибуток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке відхилення від погіршує положення фірми за ціни , тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці з обсягом і ціною беззбитковості є рівновагою довгострокового періоду. Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від’ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галузі. У довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва
. Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:
обрати обсяг випуску, для якого
; вступити на ринок, якщо
; вийти з ринку, якщо
. Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною. Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявило феномен, який дістав назву парадоксу прибутку.
Фірми вільно вступають в галузь в погоні за надприбутком, і виходять з неї, щоб уникнути збитків, вони постійно шукають таку галузь, де можна максимізувати економічний прибуток, а в результаті, коли настає довгострокова рівновага, всі одержують лише нульовий економічний прибуток. Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому результаті вони неминуче виходять на нормальний прибуток?
Справа в тому, що для досягнення тривалої рівноваги з нульовим економічним прибутком потрібно досить багато часу. А в короткостроковому періоді фірма, яка першою встигає увійти в прибуткову галузь, може захопити найбільше економічного прибутку. Ті, хто входять пізніше, вже отримають менше, а остання фірма може не одержати ніякого надприбутку. Так само, фірма, що першою виходить зі збиткової галузі, може зекономити значні суми, які можуть втратити ті, хто виходять пізніше.
Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, показує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.
Довгострокова крива пропонування фірми, – як і короткострокова, – співпадає з кривою граничних витрат. Вона представляє собою відрізок кривої
, розташований вище мінімуму довгострокових середніх витрат . Через те, що у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, спадна віддача менш відчутна, ніж у короткостроковому періоді, крива граничних витрат 
, відповідно і довгострокова крива пропонування фірми більш полога, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове. Довгострокова крива ринкового пропонування також більш полога, ніж короткострокова з двох причин: по-перше, через те, що довгострокова крива пропонування окремої фірми є більш пологою; по-друге, з підвищенням цін в галузі збільшується число фірм саме у довгостроковому періоді. І навпаки, коли ціни падають, то також повинен пройти певний період часу, достатній, щоб фірми почали залишати галузь. Отже, зміна ціни викликає більшу зміну обсягів випуску у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим.
Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відмінність у побудові: її не можна визначити простим додаванням обсягів пропонування окремих фірм, оскільки кожна точка на довгостроковій кривій пропонування відповідає іншому числу фірм в галузі. Тому потрібно врахувати можливість зміни цін на ресурси в результаті зміни числа і відповідно попиту фірм. Ціни на ресурси формують витрати виробництва, а положення кривої галузевого пропонування залежить від їх динаміки. Відповідно до динаміки витрат розрізняють три типи галузей: з постійним, зростаючим та спадним рівнем витрат. Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає значенню мінімальних довгострокових середніх витрат виробництва. Галузі з постійним рівнем витрат можуть мати і горизонтальні криві довгострокових середніх витрат. Крива довгострокового пропонування галузі зі зростаючими витратами є висхідною, галузі зі спадними витратами – спадною.
Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики: у будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат.
Рівність 
слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.
Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат 
. Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.
Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат 
. Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.
Висновок
В якості висновку резюмуємо основні положення курсової роботи.
Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу, структурі авансованого капіталу спричинені умовами його функціонування.
Економічні витрати підсумовують альтернативні витрати усіх факторів виробництва у грошовій формі. Проте залучення факторів виробництва вимагає не лише витрат, а й часу. Якщо сировину, матеріали та робочу силу можна залучати до виробництва досить швидко, то виробничі споруди, устаткування: та інші капітальні блага вимагають певного часу для їх створення. Вимагають також витрат часу інвестиції у людський капітал: для підвищення кваліфікації працівників, створення нових технологій тощо. Тому витрати на різні фактори виробництва по-різному впливатимуть на обсяг виробництва залежно БІД проміжку часу, який аналізується .
У довгостроковому періоді є змога змінювати увесь спектр факторів виробництва.
Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.
Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.
Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.
Список літератури
1. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 240 с.
2. Вёйе Г., Дёринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с нем. 17-го изд. — Красноярск: Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 1995. — Ч. 1. — 497 с.
3. Диллон Д., Хедди Е. Производственные функции у сельском хозяйстве. – М.: Прогрес, 1965. – 679с.
4. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. - К.: Видавничий дім «Альтернатива», 2001.-606 с.
5. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2003. — 219 с.
6. Задоя А.О. Мікроекономіка. – Київ: “Знання”, 2000 р. – ст.59-73
7. Зайченко Ю. П. Дослідження операцій: Підручник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К., 2000. — 688 с.
8. Гальперин В. М., Игнатьев С. И., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2 т. / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.; 1998. — Т. 2 т. — 503 с.
9. Карагодова О. О., Черванев Д. М. Мікроекономіка: Навч. посібник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 204 с.
10. Конраи Я. Дефицит. — М.: Экономика, 1990. — 608 с.
11. Леонтьев В.В. Межотраслевая экономика.-М.:Экономика,1997.-479с.
12. Мікроекономіка і макроекономіка: підручн. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 517с.
13. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроеко¬номіка: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с.
14. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства: Сучасний стан та напрямки розвитку. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.
15. Пиндайк Р. С., Рубинфельд Д. Л. Микроэкономика: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — 808 с.
16. Піндайк Р. С., Рубінфельд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996. — 646 с.
17. Рудий М.М, Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей). – К.: «Юнівест Медіа», 2005. – 312с.
18. Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Изд-во БИНОМ», 1998. — 544 с.
19. Сио К. К. Управленческая экономика: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 671 с.
20. Теория фирмы / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1995. — Вехи экон. мысли; Вып. 2. — 534 с.
21. Экономикс: Англо-рус. слов.-справ. / Э. ДЖ. Долан, Б. И. Доленко. — М.: Лазурь, 1994. — 544 с.
22. Ульянченко О. В. Методи оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. -Харків, 2001.
23. Ульянченко О. В. Сучасні моделі дослідження операцій в економіці: Навч.посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім, В. В, Докучаєва. — Харків, 2000. – 429с.
24. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: ТАКСОН, 2000. — 520 с.
25. Фель У., Оберендер П. Основи мікроекономіки: Пер. з нім. 6-го вид. / За ред. А. П. Наливайка. — К.: Укртиппроект, 1998. — 478 с.
26. Франк Р. Х. Микроэкономика и поведение. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 696 с.
27. Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992. - Т. 1. - 384 с.; Т. 2. - 384 с.
Додаток 1
Таблиця 1. Випуск продукції при різних комбінаціях факторів.
Додаток 2
Графік 1. Випуск продукції при зміні двох виробничих факторів.
L - витрати праці;
К - витрати капіталу.
Додаток 3
Рис. 1 Максимізація прибутку фірмою у довгостроковому періоді
Додаток 4
Графік 2. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.
а - попит з точки зору конкурентної фірми;
б - ринковий попит;
P — ціна;
Q - обсяг ринкового попиту;
q— обсяг попиту конкурентної фірми;
P1 — ринкова ціна.
Додаток 5
Графік 3. Граничний доход конкурентної фірми.
Додаток 6
Графік 4. Крива пропозиції конкурентної фірми.
А - точка припинення операцій;
В - точка самоокупності.
Додаток 7
Графік 5. Крива ринкової пропозиції.
Q - обсяг випуску галузі;
q1, q2 , q 3 - обсяг випуску фірм 1, 2, 3;
S— результат додавання кривих МС1, МC2 , МС3.
Додаток 8
Графік 6. Рівновага конкурентної фірми.
Додаток 9
Рис. 2. Карта ізокост.
Додаток 10
Рис. 3 Виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами.
Додаток 11
Рис. 4. Траєкторія розвитку фірм.
Додаток 12
Рис. 5. Збитковість і закриття фірм.
Додаток 13
Рис. 6. Реакція фірми на зміну ціни.
Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики: у будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат.
Рівність
слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів. Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат
. Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів. Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат
. Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів. Висновок
В якості висновку резюмуємо основні положення курсової роботи.
Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу, структурі авансованого капіталу спричинені умовами його функціонування.
Економічні витрати підсумовують альтернативні витрати усіх факторів виробництва у грошовій формі. Проте залучення факторів виробництва вимагає не лише витрат, а й часу. Якщо сировину, матеріали та робочу силу можна залучати до виробництва досить швидко, то виробничі споруди, устаткування: та інші капітальні блага вимагають певного часу для їх створення. Вимагають також витрат часу інвестиції у людський капітал: для підвищення кваліфікації працівників, створення нових технологій тощо. Тому витрати на різні фактори виробництва по-різному впливатимуть на обсяг виробництва залежно БІД проміжку часу, який аналізується .
У довгостроковому періоді є змога змінювати увесь спектр факторів виробництва.
Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.
Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.
Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття. До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.
Список літератури
1. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 240 с.
2. Вёйе Г., Дёринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с нем. 17-го изд. — Красноярск: Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 1995. — Ч. 1. — 497 с.
3. Диллон Д., Хедди Е. Производственные функции у сельском хозяйстве. – М.: Прогрес, 1965. – 679с.
4. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. - К.: Видавничий дім «Альтернатива», 2001.-606 с.
5. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2003. — 219 с.
6. Задоя А.О. Мікроекономіка. – Київ: “Знання”, 2000 р. – ст.59-73
7. Зайченко Ю. П. Дослідження операцій: Підручник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К., 2000. — 688 с.
8. Гальперин В. М., Игнатьев С. И., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2 т. / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.; 1998. — Т. 2 т. — 503 с.
9. Карагодова О. О., Черванев Д. М. Мікроекономіка: Навч. посібник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 204 с.
10. Конраи Я. Дефицит. — М.: Экономика, 1990. — 608 с.
11. Леонтьев В.В. Межотраслевая экономика.-М.:Экономика,1997.-479с.
12. Мікроекономіка і макроекономіка: підручн. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 517с.
13. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроеко¬номіка: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с.
14. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства: Сучасний стан та напрямки розвитку. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.
15. Пиндайк Р. С., Рубинфельд Д. Л. Микроэкономика: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — 808 с.
16. Піндайк Р. С., Рубінфельд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996. — 646 с.
17. Рудий М.М, Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей). – К.: «Юнівест Медіа», 2005. – 312с.
18. Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Изд-во БИНОМ», 1998. — 544 с.
19. Сио К. К. Управленческая экономика: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 671 с.
20. Теория фирмы / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1995. — Вехи экон. мысли; Вып. 2. — 534 с.
21. Экономикс: Англо-рус. слов.-справ. / Э. ДЖ. Долан, Б. И. Доленко. — М.: Лазурь, 1994. — 544 с.
22. Ульянченко О. В. Методи оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. -Харків, 2001.
23. Ульянченко О. В. Сучасні моделі дослідження операцій в економіці: Навч.посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім, В. В, Докучаєва. — Харків, 2000. – 429с.
24. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: ТАКСОН, 2000. — 520 с.
25. Фель У., Оберендер П. Основи мікроекономіки: Пер. з нім. 6-го вид. / За ред. А. П. Наливайка. — К.: Укртиппроект, 1998. — 478 с.
26. Франк Р. Х. Микроэкономика и поведение. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 696 с.
27. Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992. - Т. 1. - 384 с.; Т. 2. - 384 с.
Додаток 1
Таблиця 1. Випуск продукції при різних комбінаціях факторів.
| Витрати | Витрати праці (L) | |||||
| капіталу (К) | робоччі години | |||||
| машино/години | 100 | 200 | 300 | 400 | 500 | 600 |
| 200 | 20 | 40 | 55 | 65 | 75 | 95 |
| з00 | 40 | 60 | 75 | 85 | 90 | 105 |
| 400 | 55 | 75 | 90 | 100 | 105 | 110 |
| 500 | 65 | 85 | 100 | 110 | 115 | 120 |
| 600 | 75 | 90 | 105 | 115 | 120 | 125 |
| 700 | 80 | 92 | 102 | 112 | 125 | 130 |
Додаток 2
Графік 1. Випуск продукції при зміні двох виробничих факторів.
L - витрати праці;
К - витрати капіталу.
Додаток 3
Рис. 1 Максимізація прибутку фірмою у довгостроковому періоді
Додаток 4
Графік 2. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.
а - попит з точки зору конкурентної фірми;
б - ринковий попит;
P — ціна;
Q - обсяг ринкового попиту;
q— обсяг попиту конкурентної фірми;
P1 — ринкова ціна.
Додаток 5
Графік 3. Граничний доход конкурентної фірми.
Додаток 6
Графік 4. Крива пропозиції конкурентної фірми.
А - точка припинення операцій;
В - точка самоокупності.
Додаток 7
Графік 5. Крива ринкової пропозиції.
Q - обсяг випуску галузі;
q1, q2 , q 3 - обсяг випуску фірм 1, 2, 3;
S— результат додавання кривих МС1, МC2 , МС3.
Додаток 8
Графік 6. Рівновага конкурентної фірми.
Додаток 9
Рис. 2. Карта ізокост.
Додаток 10
Рис. 3 Виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами.
Додаток 11
Рис. 4. Траєкторія розвитку фірм.
Додаток 12
Рис. 5. Збитковість і закриття фірм.
Додаток 13
Рис. 6. Реакція фірми на зміну ціни.
