Повні члени — із правом на участь у біржових торгах у всіх секціях біржі і на визначену установ­чими документами біржі кількість голосів на загаль­них зборах біржі і на загальних зборах членів секцій біржі.

Неповні члени — із правом на участь у біржо­вих торгах у відповідній секції і на визначену уста­новчими документами біржі кількість голосів на за­гальних зборах біржі і на загальних зборах членів секцій біржі.

У деяких біржах існує інститут відвідувачі. Вони поділяються на постійних і разових. Постійні відві­дувачі вносять річну плату за вхід на біржу, разо­ві — за кожне відвідування.

Органи управління біржі включають три основ­них рівні, що відповідають широті кожного з них.

Вищим органом є загальні збори учасників — чле­нів біржі, що є деякою мірою законодавчим органом.

Виконавчі функції виконує біржовий комітет, що володіє правом контролювати діяльність інших служб, розробляти головні напрямки діяльності бір­жі, встановлювати і коректувати правила біржової торгівлі.

Поточне управління і контроль за діяльністю бір­жі здійснює контрольно-ревізійна комісія, компе­тенція і повноваження якої регулюється статутом товарної біржі.

Політика біржі проводиться в життя комітетами, що складаються з членів біржі, призначаються ра­дою директорів. Члени комітетів працюють без від­повідної плати. Вони вносять рекомендації і допома­гають раді директорів, а також виконують конкретні обов'язки щодо функціонування біржі.

Число комітетів не постійне і коливається від 8 до 40. Основними є 5 комітетів, які є практично на коленій біржі.

Котирувальний комітет — робочий орган, голо­вним завданням якого є підготовка і публікація бір­жових котирувань і аналізу руху цін.

Спостережний комітет розглядає суперечки і ви­носить рішення з дисциплінарних питань, які йому передає комітет з ділової етики.

Комітет із прийому нових членів — розглядає всі звернення про вступ у члени біржі. Рекомендації ко­мітету подаються раді директорів, яка вирішує пи­тання про прийняття кандидата в члени біржі.

Основною операційною ланкою на біржі є брокер­ська контора.

Завдання брокерських контор — забезпечення біржової торгівлі в біржовому залі. Як правило, бро­керська контора може бути створена тільки за наяв­ності місця повного члена біржі, що може бути куп­лене на періодично проведених адміністрацією біржі тендерних торгах. На одне місце повного учасника може бути створена тільки одна брокерська контора, що, у свою чергу, може безкоштовно акредитувати певне число брокерів. Додаткові брокери і їхні по­мічники акредитуються за певну плату.

Брокерська контора має право укладати договори про брокерське обслуговування з клієнтами, а також діяти від свого імені і за свій рахунок.

Під час роботи з клієнтом брокерська контора від­криває в одній з розрахункових фірм своєї біржі ра­хунок для роботи з цим клієнтом. Домовляючись із брокером про проведення угод певного виду, клієнт видає йому доручення.

Доручення бувають таких видів:

• купити або продати товар за поточною біржовою ціною;

• купити або продати товар за ціною не вище зада­ної;

• купити або продати товар у момент, коли ціна на нього досягне визначеного (граничного) значення;

• купити або продати товар на розсуд брокера. Успішна діяльність товарних бірж знаходиться в прямій залежності від брокерських контор. Брокери одержують дохід здебільшого не від членства на бір­жі, а від власної посередницької діяльності — чим більше брокер провів угод, тим більший одержить прибуток.

1.3. Біржовий товар

До біржових товарів належать товари масового ви­робництва, що мають якісну однорідність, відзнача­ються порівнянністю якісних характеристик протягом тривалих періодів часу і взаємозамінністю партій. Це дозволяє вести торгівлю або за описом якості або за зразками. Перелік біржових товарів, що реалізуються, визначається правилами кожної конкретної біржі.

Вимоги до біржових товарів:

1. Товар повинен бути масовим і випускатися в досить великому обсязі (велике число виробників і велике число покупців). Це дає змогу визначити по­пит та пропозицію. Вироби одиничного виробника, унікальні за манерою виконання, не можуть бути об'єктом біржового торгу.

2. Товар повинен бути легко стандартизований (зй якістю, умовами зберігання, транспортування) для продажу без перегляду — за зразками або технічни­ми описами. У практиці біржової справи стандарти­зація становить головну ознаку біржового товару.

3. Товар на біржі продається або купується в суво­ро визначених розмірах. Ці розміри називаються біржовими одиницями, партіями, лотами, що відпо­відають або місткості транспортних засобів, або міс­цю, обсягові і вазі. Партія або лот повинні бути кратними біржовій одиниці.

Об'єктами біржової торгівлі нині є приблизно 70 видів товарів. їх можна об'єднати в такі групи і підгрупи:

1. Сільськогосподарські і лісові товари та продук­ти їх переробки:

• зернові (пшениця, кукурудза, овес, ячмінь, жито);

• насіння олійних рослин (лляне, бавовняне насін­ня, соя, боби, соєва олія);

• живі тварини і м'ясо (велика рогата худоба, свині, окости);

• текстильні товари (бавовна, джут, вовна, шовк, пряжа, льон);

• харчосмакові товари (цукор, кава, какао-боби, рослинні олії, картопля, перець, яйця, арахіс, концентрат апельсинового соку).

2. Лісові товари (пиломатеріали, фанера, нату­ральний каучук);

3. Кольорові і дорогоцінні метали (мідь, олово, цинк, свинець, нікель, алюміній, срібло, золото, платина).

4. Нафта і нафтопродукти.

Номенклатура біржового товару з роками міняєть­ся. Так, останнім часом біржовими товарами стали продукти нафтопереробки: бензин, дизельне паливо, мазут, а також такі нові товари, як нікель, алюмі­ній, дорогоцінні метали, концентрат апельсинового соку, фанера, картопля тощо.

1.4. Біржові угоди і біржові операції на товарній біржі

Залежно від місця здійснення існують біржові і позабіржові угоди. Згідно із Законом України «Про товарну біржу» біржовою угодою визнається угода, що відповідає сукупності таких умов:

• якщо вона являє собою купівлю-продаж, поста­чання й обмін товарів, допущених до обертання на товарній біржі;

• якщо її учасниками є члени біржі;

• якщо вона пред'явлена до реєстрації і зареєстрова­на на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Розглянемо докладніше кожен вид біржових угод.

1. Угоди з реальним товаром передбачають купів­лю або продаж конкретної партії зробленого або в процесі виробництва в конкретному періоді товару. Розвиток біржової торгівлі починався саме з угод з реальним товаром, метою яких було дійсне поста­чання реально існуючого товару. Еволюція біржової торгівлі виробила своєрідний біржовий механізм, що дозволяє укладати угоди під час відсутності това­ру на товар, що буде виготовлений у майбутньому і реальне постачання якого буде здійснюватися не на біржовому, а на так званому наявному (реальному) ринку. Особливістю угод з реальним товаром є те, що її предметом може бути будь-який товар, допу­щений до обігу на біржі, у будь-якій кількості, якос­ті, з будь-якими базисними умовами постачання і формами розрахунку.

Залежно від терміну постачання товару угоди з реальним товаром поділяються на:

• Угоди з негайним постачанням (до 15 днів). Це угоди типу «спот» або «кеш». Метою угод з корот­ким терміном постачання є фізичний перехід то­вару від продавця до покупця на умовах, обумов­лених у договорі купівлі-продажу.

• Угода типу «форвард» (на термін до 6 місяців) — взаємна передача прав і обов'язків стосовно реаль­ного товару з відстроченим терміном постачання. Вона полягає в тому, що організація-продавець зо­бов'язується поставити (передати у власність) за­куплені товари організації-покупцеві в термін, обумовлений у договорі. У свою чергу, організація-покупець зобов'язується прийняти і оплатити придбаний товар за встановленими договором умо­вами і цінами. Ліквідація такої угоди здійснюєть­ся шляхом постачання реального товару, але не негайно, а протягом 6 місяців. Характерне вста­новлення ціни не в момент проведення біржових торгів, а згодом, з ініціативи покупця або продав­ця (онкольна угода). Відмінною рисою термінових угод є те, що момент виконання зобов'язань (угод) не збігається з моментом їхнього виконання. Крім того, об'єктом таких угод може виступати як на­явний товар, так і товар, що буде виготовлений до терміну, встановленого договором.

З розвитком ринкових відносин форвардні угоди повинні стати основним видом угод. Переважний їх розвиток пояснюється тим, що великі партії товару можуть бути реалізовані лише за допомогою угод че­рез якийсь визначений термін. Згідно з теорією мар­кетингу виробництво орієнтується на виявлений по­пит. Термінові, або форвардні, угоди стають тією формою господарських відносин, за допомогою якої можуть бути здійснені великі економічні операції.

За умовами ознайомлення з товаром угоди мо­жуть бути укладені:

• без попереднього ознайомлення;

• на основі попереднього огляду всієї партії або ок­ремих його зразків;

• на основі стандартів і технічних умов.

За характером біржових цін розрізняють угоди з реальним товаром, що укладаються:

• за ціною, що склалася в процесі біржової сесії (біржового дня);

• за ціною, установленою згодом (форвардні онколь­ні угоди).

Залежно від умов здійснення угод у нашій біржо­вій практиці виділяють такі їх види:

• Бартерні біржові угоди — це угода на товаро­обмінні угоди з передачею права власності на товар без платежу грішми (натуральний обмін), тобто угоди, при яких «товар» обмінюється на «товар».

Ці угоди суперечать суті біржової торгівлі й в Україні на більшості товарних бірж вони заборо­нені, їх недоліки полягають у такому: пропускна спроможність бірж різко знижується; практично відсутній обмін інформацією між дрібними біржа­ми, що приводить до величезних розбіжностей за ціна­ми на ті самі види товарів; істотна частка доходів від продажу не надходить безпосереднім товарови­робникам тощо.

• Угоди з особливими умовами — це угоди, під час укладання яких брокер повинен виконати певні доручення клієнта. Найчастіше при угодах з умо­вою клієнт дає доручення продати реальний товар на умовах одночасної закупівлі для нього іншого реального товару. При цьому брокер має право відмовитися від такого доручення. Якщо ж умова (доручення) прийнята, але не виконана стосовно купівлі іншого товару, то брокер позбавляється права на винагороду за угоду з умовою.

• Угоди з кредитом, що являють собою угоду між брокером і клієнтом, за якою брокер зобов'язуєть­ся в обмін на товар, запропонований клієнтом, на­дати йому товар, який його цікавить. З цією уго­дою брокер звертається в банк, де одержує кредит на здійснення угоди. Використовуючи кредит, брокер купує на торгах товар, що цікавить клієн­та, після цього одержує той товар, що пропонував­ся клієнтом спочатку. Отриманий товар, як прави­ло, дефіцитний, брокер самостійно продає його на біржі і повертає кредит банкові.

Угода з кредитом дає змогу законно здійснювати бартерні операції. Гроші в цьому випадку для клієн­та фактично втрачають функцію засобу платежу і служать лише мірою вартості.

Процес тривалого розвитку біржової торгівлі при­вів до використання на біржі угод без реального то­вару, які нині поділяються на ф'ючерсні й опціонні.

2. Ф'ючерсні угоди передбачають купівлю або про­даж не реального товару, а контрактів на товар на майбутній період. Це період до одного року, але на деяких біржах установлена межа до п'яти років. Метою здійснення ф'ючерсних угод є здійснення біржо­вих спекуляцій, пов'язаних з динамікою цін, тобто результатом ф'ючерсної угоди с сплата або одержан­ня різниці між ціною контракту в день його укла­дання й у день виконання.

Відмінною рисою ф'ючерсної угоди є те, що об'єк­том виступає не товар, а біржовий контракт, що пе­редбачає купівлю-продаж суворо погодженої кіль­кості товару встановленого сорту (марки) з мінімаль­но допустимими відхиленнями, що поставляється на визначених умовах оплати транспортних засобів. Ф'ючерсні угоди укладають за стандартами ще не виготовленого товару. Контракти за ф'ючерсними угодами багаторазово укладаються і ліквідуються доти, поки не надійде термін постачання або зазна­чений товаровиробником термін продажу.

Обороти за ф'ючерсними угодами, як правило, у багато разів перевищують реальні обсяги постачань. Цей факт вказує не тільки на розвиток спекуляції, але і на пожвавлення обміну, що є однією з умов розвитку біржової торгівлі.

Угода з продажу ф'ючерсного контракту однієї із сторін обов'язково реєструється розрахунковою па­латою біржі. Порядок і умови укладання ф'ючерс­них угод визначаються окремим положенням, яке затверджується біржовою радою конкретної біржі.

Серед переваг, що мають ф'ючерсні контракти, можна виділити поліпшення планування, вигоду, надійність, конфіденційність, швидкість, гнучкість, ліквідність проведення угоди і можливість арбіт­ражу.

3. Опціонні угоди. Сам принцип опціонних угод відомий дуже давно, але застосування його в біржо­вій торгівлі майже завжди було обмеженим. Нині цей процес широко використовується в біржовій торгівлі. Опціонні угоди (угоди з премією) передба­чають купівлю права або продаж зобов'язання укласти біржовий контракт на певну кількість това­ру за заздалегідь визначеною ціною, у межах вста­новленого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує його продавцеві визначену суму (премію). Ціною опціону є розмір пре­мії продавцеві опціону.

Розрізняють кілька видів опціонних угод:

• простий опціон (прості угоди з премією). При цих
угодах сторона — платник премії, одержує так зва­не право відступного, тобто контрагент, за сплату раніше встановленої суми відступає від виконання
договору у випадку його невигідності, або втрачає визначену суму у випадку виконання договору.
Опціони в цьому випадку можуть бути на продаж або купівлю.

Опціон на купівлю надає право, але не зобов'я­зує купити певний ф'ючерсний контракт, товар або нетоварну цінність за вказаною ціною.

Опціон на продаж надає право, але не зобов'я­зує продати певний ф'ючерсний контракт або цін­ність за вказаною ціною.

• подвійний опціон (подвійні угоди з премією) — це договори, у яких платник премії одержує право на вибір між позицією покупця і позицією продавця, а також право (якщо на це є згода його контраген­тів) відступитися від угоди.

Оскільки права платника премії збільшуються при таких угодах вдвічі порівняно з його правами в простих угодах, то величина премії встановлюється також подвійна. Ця премія може враховуватися як величина, окрема від суми угоди або ж включатися в суму угоди.

При обліку подвійної премії у вартості товару ос­тання, як сума угоди на купівлю, збільшується і, навпаки, як сума угоди на продаж, зменшується на розмір цієї премії.

• складний опціон (складні угоди з премією) — це договори, що являють собою поєднання двох про­тилежних угод із премією, що укладаються од­нією і тією ж брокерською фірмою з двома інши­ми учасниками біржової торгівлі. Залежно від то­го, чи є дана брокерська фірма, що укладає угоду, її платником або одержувачем, угода набирає дво­їстого характеру: у першому випадку право відходу від угод належить даній брокерській фірмі; у другому — право відходу належить її контраген­там.

• кратний опціон (кратні угоди з премією) — це до­говори, при яких один з контрагентів одержує право (за визначену премію на користь іншої сто­рони) збільшити в кілька разів кількість товару, що підлягає передачі або прийому.

Кратність виражається в тому, що більша кількість товару повинна знаходитися в кратному відношенні до обов'язкового (твердого) мінімуму, тобто перевер­шувати його в два, три, чотири і т. д. рази в межах максимуму, установленого договором.

Премія враховується в сумі угоди, що збільшуєть­ся при продажі, але виплачується у випадку відмови контрагента, який володіє правом на збільшення кількості, що підлягає передачі або прийому товару. Премія виплачується тільки за неприйняту або пере­дану кількість товару.

Укладання тих або інших видів угод підлягає пев­ним цілям здійснення біржових операцій, які учас­ники біржі проводять на торгах.

Базовими операціями на товарній біржі є:

1. Купівля і продаж реальних товарів, необхідних для здійснення виробничого і торговельного процесу на окремих підприємствах. Цей вид біржових опера­цій дає змогу виробникові реалізувати, а споживаче­ві придбати необхідний товар. У процесі цих опера­цій виробник виступає як продавець своєї готової продукції, а споживач — як покупець конкретної партії товару, обумовленої індивідуальними кількіс­ними і якісними параметрами.

2. Операції хеджування, тобто страхування ціно­вого ризику. Ф'ючерсні угоди звичайно використо­вуються для страхування — хеджування від можли­вих втрат у випадку зміни ринкових цін при укла­данні угод на реальний товар. Принцип страхування тут побудований на тому, що якщо в угоді одна сто­рона втрачає як продавець реального товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсів на ту ж кількість то­вару, і навпаки. За технікою здійснення хеджування розрізняють два основних типи:

1) хеджування купівлею являє собою біржову опера­цію, у процесі якої продавець реального товару, уклавши форвардну угоду на його продаж, одно­часно здійснює купівлю ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товару.

2) хеджування продажем являє собою біржову опе­рацію, у процесі якої покупець реального товару, уклавши форвардну угоду на його купівлю, одно­часно здійснює продаж ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товару.

Механізм хеджування ґрунтується на тому, що змі­на ринкових цін на ф'ючерси однакові за своїми роз­мірами і напрямком. Насправді ці ціни не завжди од­накові, однак межі їхніх коливань приблизно ті самі. Різниця між ціною на контракт реального товару і ці­ною на ф'ючерсний контракт називається базисом. Оскільки всі контракти стандартизовані, то не вини­кає потреби перевіряти надійність протилежної сто­рони. Ліквідність дозволяє продати товар за фіксова­ною ціною незалежно від її зміни в майбутньому. Крім того, хеджування може бути здійснене за допо­могою особливого виду біржових операцій — опціону.

3. Біржові спекуляції. Хоча обсяг операцій хеджу­вання неухильно зростає і вони продовжують скла­дати економічну основу ф'ючерсної біржової торгів­лі, в останні роки більш високими темпами збільшу­ється обсяг спекулятивних угод.

Біржові спекуляції на різниці в цінах являють со­бою найскладніший вид біржових операцій і здій­снюються з єдиною метою — отримання прибутку з коливань цін на товар. Сам товар учасників таких операцій не цікавить — вони не пов'язані безпосе­редньо з виробництвом, переробкою, реалізацією реаль­ного товару.

Біржові спекуляції вимагають, як правило, здійснення двох видів біржових угод — спочатку на купівлю, а потім на продаж реального товару або ф'ючерсних контрактів. Фінансовий результат такої операції (розмір прибутку або збитку) визна­чається зрештою тим, наскільки ціна продажу буде відрізнятися від ціни купівлі. При цьому варто враховувати одне біржове правило — на суму при­бутку, який отримується одними учасниками бір­жових спекуляцій, несуть фінансові втрати інші їх учасники.

Різноманіття форм біржових операцій, постійне удосконалення практики біржової торгівлі створю­ють основу для ефектнішого функціонування ринко­вого механізму і збалансування ринку.

Глава 2. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ, ФОНДОВІ БІРЖІ ТА ЇХ РОЛЬ В

ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Ринок цінних паперів, його структура і класифікація

В умовах становлення ринкової економіки складо­вою частиною фінансової системи України, особли­вим сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів, куди банки, держава, населення, підприєм­ства, установи вкладають свій капітал.

Фондовий ринок — чуйний барометр стану еконо­міки. Основними завданнями ринку цінних паперів є становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку — комерційні банки, метою яких є одержання прибутку.

Перш ніж перейти до розгляду цінних паперів, необхідно з'ясувати, що таке фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку. Виникнення фік­тивного капіталу пов'язано з відокремленням позич­кового капіталу й утворенням кредитної системи. Відокремлення фіктивного капіталу від реального відбулося на базі позичкового капіталу, у руках яко­го залишається титул власності, а реально розпоря­джається цим капіталом функціонуючий підпри­ємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється у формі титулу власності, здатного вступати в оборот і, більше того, здатного обертатися відносно неза­лежно під руху дійсного капіталу. Реально фіктив­ний капітал передує процесові концентрації і цен­тралізації капіталу, розподілу і перерозподілу при­бутку, а також перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів.

Приватизація й акціонування приватної власнос­ті, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кре­дитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінні паперів — фінансовий ринок, що вимагає не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, а і виникнення організації, яка б забезпечувала щ оборот. Такою організацією є фондова біржа.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на ринок банківських позичок і ринок цінних паперів, і ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на довгий термін. Цінні папери дають можливість одержати гроші на довгий період (на десятиліття — облігації) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягають у тому, щоб забезпечити більш повне швидке переливання заощаджень за ціною, як влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і функціонуючі на ринку цінних паперів посередники.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати (ст. 356 ГКУ) такі види посередницької діяльності:

• виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати за цінні папери або їх реалізації іншим способом;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється: торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Законом можуть передбачатися також інші виді посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).

Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угода про розміщення і купівлю-продаж цінних паперів здійснюється обмеженою кількістю біржових посередників. Ор­ганізаціями або підприємствами, що випускають і оборот гроші або цінні папери, (емітентами) на ринку цінних паперів, виступають приватні національні, державні національні, приватні і державні іноземні організації.

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосереджує попит і про­позицію цінних паперів, сприяє формуванню їх бір­жового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі. Вона створюється засновни­ками — торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом, і її діяльність спрямовуєть­ся виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними папе­рами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондовий ринок поділяється на первинний і вто­ринний. Первинний ринок поєднує фазу констру­ювання нового випуску цінних паперів і їх первинне розміщення. Первинний ринок цінних паперів ви­значається як відносини, що складаються при емісії (для інвестиційних цінних паперів) або при укла­данні цивільно-правових угод між особами, які бе­руть на себе зобов'язання щодо інших цінних паперів, і першими інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів, а також їх представниками.

Первинний ринок — це ринок, на якому прода­ються вперше випущені цінні папери, де емітентами можуть бути держава, кредитно-фінансові установи, підприємства, компанії тощо.

Найважливішою рисою первинного ринку є повне розкриття інформації для інвесторів, що дає змогу зробити обґрунтований вибір цінного паперу для вкладення коштів. Уся діяльність на первинному ринку служить для розкриття інформації і підготов­ки проспекту емісії, його реєстрації і контролю з бо­ку державних органів.

Основними формами первинного ринку цінних паперів є приватне розміщення і публічна пропози­ція.

Приватне розміщення характеризується прода­жем (обміном) цінних паперів обмеженій кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропо­зиції і продажу.

Публічна пропозиція — це розміщення цінних паперів при їх первинній емісії шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесто­рів. Співвідношення між публічною пропозицією і приватним розміщенням постійно змінюється і зале­жить від типу фінансування, який обирають підпри­ємства в тій або іншій економіці, від структурних перетворень, що проводить уряд, та інших факторів.

Під вторинним фондовим ринком мають на увазі відносини, що складаються при обертанні раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Основу вторинного ринку складають операції, що оформляють перерозподіл сфер впливу вкладень іно­земних інвесторів, а також окремої спекулятивної операції.

Найважливіша риса вторинного ринку — це його ліквідність, тобто можливість успішної і великої торгівлі, здатність поглинати значні обсяги цінних паперів у короткий час, при невеликих коливаннях курсів і низьких витратах на реалізацію.

Вторинний ринок цінних паперів поділяється на організований (біржовий) ринок і неорганізований (позабіржовий або «вуличний») ринок.

Організований, або біржовий, ринок вичерпуєть­ся поняттям фондової біржі як особливого, інституціонально організованого ринку, на якому оберта­ються цінні папери найбільш високої якості, і опера­ції на якому працюють професійні учасники ринку цінних паперів.

Основними нормативними актами, що регулюють ринок цінних паперів,є:

• Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів на Україні» від ЗО жовтня 1996 р. Цей Закон визначає правові основи здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів в Україні.

• Закон України «Про цінні напори і фондову бір­жу» від 18 червня 1991 р. визначає умови і поря­док випуску цінних паперів, а також регулює по­середницьку діяльність в організації обертання цінних паперів.

• Закон України «Про Національну депозитарну си­стему й особливості електронного обертання цін­них паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., який визначає правові основи обертання цінних паперів у національній депозитарній системі й особливості електронного обертання цінних папе­рів в Україні.

• Різні постанови Кабінету Міністрів, інструкції і накази Міністерства фінансів України, рішення державної комісії з цінних паперів. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів «Про виготовлення бланків цінних паперів і документів строгої звіт­ності» від 27 серпня 1997 р., Постанова Кабінету Міністрів «Про забезпечення діяльності Держав­ної комісії з цінних паперів» від 4 серпня 1997 р., Наказ Міністерства фінансів України «Про поря­док видачі дозволу на здійснення діяльності по ви­пуску і обертанню цінних паперів як виняткової діяльності» від ЗО вересня 1991 р. та ін. Суб'єктами ринку цінних паперів є:

• емітенти — юридичні особи, що випускають цін­ні папери, які повинні дотримуватися усіх вказі­вок та нормативних і законодавчих актів щодо ви­пуску, продажу, реєстрації цінних паперів;

• інвестори — фізичні і юридичні особи, що купу­ють цінні папери від свого імені, накопичують їх, підвищують вартість і отримують прибуток;

• учасники ринку цінних паперів — юридичні і фі­зичні особи (дилери, брокери), які функціонують на основі дозволів, ліцензій, доручень, що вида­ються у встановленому порядку.

Залежно від застосовуваних технологій торгівлі можна виділити такі ринки: стихійний, дилерський, аукціонний.

На стихійному ринку правила укладання угод, ви­моги до цінних паперів і учасників не встановлені,торгівля здійснюється довільно у приватному кон­такті продавця і покупця.

Аукціонні ринки характеризуються публічними гласними торгами з відкритим змаганням покупців і продавців у визначенні цінових і інших умов угод щодо цінних паперів, при наявності механізму зістав­лення заявок на купівлю, продаж і встановлення задо­вольняючих один одного заявок, які можуть служити підставою для укладання угод. Аукціонні ринки по­діляються на: простий, голландський і подвійний.

Простий аукціонний ринок — ринок, на якому конкурують тільки покупці, пряма конкуренція продавців відсутня. Перед початком торгів, на під­ставі заявок на купівлю і продаж, складається віль­ний котирувальний лист. Аукціон відбувається шля­хом публічного послідовного оголошення списку пропозицій, за кожною з яких проводиться гласне змагання покупців шляхом призначення нових цін. Простий аукціон лежить в основі діяльності біль­шості бірж і фондових відділів товарних бірж, часто використовується для організації позабіржових аук­ціонів цінних паперів, що проводяться інвестицій­ними інститутами.

При голландському аукціоні відбувається попе­реднє нагромадження заявок покупців, що заочно розглядаються емітентом або посередником, який працює в його інтересах. Установлюється єдина ці­на, яка дорівнює найнижчій ціні в заявках на купів­лю, що дозволяє продати весь випуск. Усі заявки на купівлю, представлені за цінами вище офіційних, задовольняються за офіційною ціною. За такою схе­мою проводяться аукціони казначейських векселів у СІЛА.

Подвійні аукціонні ринки — на таких ринках між собою конкурують і продавці, і покупці. Ринок цін включає онкольні і безперервні аукціонні ринки.

На онкольних ринках до початку торгів накопичу­ються заявки на купівлю і продаж, що потім ранжируються за ціновими пропозиціями, послідовністю надходження і кількістю. Заявки і пропозиції, що збігаються, порівнюються, установлюється певний курс, за яким можна задовольнити найбільшу кіль­кість заявок на купівлю і пропозицій на продаж. Та­кі ринки широко використовуються на Заході в ор­ганізації подвійного режиму роботи фондових бірж. Подібні ринки почали функціонувати в Україні, на­приклад, у діяльності валютної біржі.

За схемою безперервних аукціонних ринків орга­нізована робота найбільших фондових бірж на Захо­ді. У період торгів на такому ринку виникає безпе­рервний потік заявок на купівлю і пропозицій про продаж, що реєструються спеціально уповноважени­ми особами, які зводять між собою всі доручення продавців і покупців. Заявки, що знову надходять, порівнюються з зареєстрованими раніше і, якщо во­ни збігаються, то задовольняються в порядку надхо­дження, а при одночасному надходженні викону­ються найбільші за сумою надходження. Безперерв­ний аукціонний ринок можливий лише при значних обсягах щоденної пропозиції цінних паперів (понад 10000 лотів щодня).

На цих дилерських ринках продавці привселюдно повідомляють про ціни пропозиції і порядок доступу до місць купівлі цінних паперів. Покупці, які згодні з ціновими пропозиціями й іншими умовами інвесту­вання, заявляють про свої наміри і набувають цінні папери. Продавці зобов'язані укладати угоди за ці­нами, які вони оголосили. Прямої відкритої конку­ренції між продавцями або між покупцями немає.

Дилерські ринки використовуються при первин­ному розміщенні цінних паперів і в тендерних про­позиціях (публічній пропозиції вагомого інвестора щодо купівлі цінних паперів).

Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку й в умовах розвинутої ринкової економіки ви­конує ряд найважливіших макро— і мікроекономічних функцій. Можна виділити такі основні функції ринку цінних паперів:

1. Ринок цінних паперів виконує роль регулю­вальника інвестиційних потоків, що забезпечує оп­тимальну для суспільства структуру використання ресурсів. Саме через цей ринок здійснюється основ на частина процесу вкладання капіталів у галузі, що забезпечують найбільшу рентабельність вкладень.

2. Ринок цінних паперів забезпечує масовий ха­рактер інвестиційного процесу, даючи змогу будь-яким економічним агентам, які мають вільні грошо­ві кошти, здійснювати інвестиції у виробництво шляхом придбання цінних паперів. Концентрація обороту цінних паперів на фондових біржах або в професійних посередників дозволяє інвесторові по­легшити процедуру здійснення інвестицій.

3. Ринок цінних паперів дуже чуйно реагує на змі­ни, що відбуваються або очікуються в політичній, соціально-економічній, зовнішньоекономічній і іншій сферах життя суспільства.

4. За допомогою цінних паперів реалізуються принципи демократизму в управлінні економікою на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників акцій, причому один голос до­рівнює одній акції, тому, чим більше акцій, тим більший вплив має той або інший співвласник на
прийняття управлінських рішень.

5. Через купівлю-продаж цінних паперів окремих підприємств держава реалізує свою структурну полі­тику, здобуваючи акції «потрібних» підприємств і роблячи, таким чином, інвестиції у виробництва, важливі з погляду розвитку суспільства взагалі.

6. Ринок цінних паперів є важливим інструмен­том державних цінних паперів, за допомогою якого держава впливає на грошову масу і, отже, на розши­рення або скорочення рівня ВНП.

2.2. Фондова біржа, її суть, ознаки й операції

Фондова біржа являє собою організаційно оформ­лений, постійно діючий ринок, на якому здійснюєть­ся торгівля цінними паперами. Фондова біржа — це спеціальна організація, що поєднує професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщен­ні для проведення торгів, створює умови для кон­центрації попиту та пропозиції і збільшення ринку.

Концентрація означає, що всім торговцям цінними паперами дається доступ до всіх пропозицій купівлі-продажу, які на даний момент є на ринку. І все-таки між торговцями йде конкурентна боротьба за ту або іншу пропозицію.

Біржа суворо стежить за тим, щоб ніхто з продав­ців або покупців не міг диктувати ціни. Нарешті, всі угоди укладаються методом відкритого торгу і за кожною з них надається повна інформація. Спочат­ку вона надходить на електронне табло біржі, а по­тім публікується в пресі.

Фондова біржа виступає в якості торговельного, професійного і технічного ядра ринку цінних папе­рів.

Усього у світі близько 150 фондових бірж, най­більшими з яких є Нью-Йоркська, Лондонська, То­кійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька і Гонконгська.

У міжнародній практиці існують різні організа­ційно-правові форми бірж. Серед них:

• неприбуткова корпорація (Нью-Йоркська біржа);

• неприбуткова членська організація (Токійська біржа);

• товариство з обмеженою відповідальністю (Лон­донська і Сіднейська біржі);

• напівдержавна організація (Франкфуртська біржа).

В Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, які заклали основу для функціонування цінних па­перів. Одним з головних нормативних актів, що ре­гулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».

Фондова біржа — організація, що створюється без мсти одержання прибутку і займається винятково ор­ганізацією укладання угод купівлі і продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінни­ми паперами від власного імені і за дорученням клі­єнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства, що зосереджує попит та пропозицію цін­них паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність згідно з вказаним зако­ном, іншими актами законодавства України, стату­том і правилом фондової біржі.

Фондова біржа створюється не менше як 20 заснов­никами — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами за умови внесення ними в статутний фонд не менше як 10000 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондові біржі України ґрунтуються на безприбут­кових засадах і повинні діяти на принципах ліквід­ності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабіль­ності ринку, широкої гласності і довіри. Усе це до­зволяє їй виконувати такі функції:

• залучення грошових сум для інвестицій у вироб­ничу і соціальну сферу;

• перерозподіл капіталів між різними галузями і підприємствами;

• акумуляція вільних заощаджень представників різних прошарків населення;

• створення умов для розвитку в країні підприєм­ницької діяльності;

• створення постійно діючого ринку;

• підтримка професіоналізму торговельних і фінан­сових посередників;

• індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Усі зазначені функції фондова біржа може викону­вати тільки при розвинутому ринку цінних паперів. Варто зауважити, що в Україні функціонують такі організатори торгівлі цінними паперами: Українська фондова біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Донецька фондова біржа (ДФБ), При­дніпровська фондова біржа (ПФБ), Позабіржова фон­дова торговельна система (ПФТС), Південноукраїн­ська торгово-інформаційна система (м. Миколаїв).

Першою виникла УФБ. Перші торги на ній відбу­лися 6 лютого 1992 р. Нині відкрито 25 її філій по всій Україні. З 1995 р. її конкурентами стали КМФБ, УМВБ, ДФБ і ПФТС.

На УФБ згідно з чинним законодавством можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недер­жавні цінні папери, укладатися касові угоди й угоди на термін.

Основними ознаками фондової біржі є:

1) фондова біржа -- централізований ринок з фіксо­ваним місцем торгівлі, тобто наявністю торговельної площадки;

2. процедура добору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають визначеним вимогам (фі­нансова стійкість і великі розміри емітента, масо­вість цінного паперу як однорідного і стандартного товару, масовість попиту тощо);

3. існування процедури добору кращих операторів ринку як членів біржі;

4. наявність тимчасового регламенту торгівлі цін­ними паперами і стандартними торговельними про­цедурами;

5. централізація реєстрації угод і розрахунків по них;

6. встановлення офіційних (біржових) котирувань;

7. нагляд за членами біржі (з позиції їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Фондова біржа отримує права юридичної особи від дня її реєстрації Державною комісією з цінних папе­рів і фондового ринку.

Статут і правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі містять­ся такі дані:

• найменування і місцезнаходження фондової біржі і засновників;

• розмір статутного фонду;

• умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

• права й обов'язки членів фондової біржі;

• організаційна структура фондової біржі;

• компетенція і порядок створення керівних органів;

• порядок і умови відвідування фондової біржі;

• порядок і умови застосування санкцій, установле­них фондовою біржею;

• порядок припинення діяльності фондової біржі.

У статуті можуть передбачатися інші положення стосовно створення і діяльності фондової біржі. Правила фондової біржі повинні передбачати:

• види угод, які укладаються на фондовій біржі;

• порядок торгівлі на фондовій біржі;

• умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

• умови і порядок підписки на цінні папери, що ко­тируються на фондовій біржі;

• порядок формування цін, біржового курсу і їх публікації;

• перелік цінних паперів, що котируються на фон­довій біржі;

• обов'язки членів фондової біржі щодо ведення об­ліку й інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

• систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

• види послуг, надані фондовою біржею, розмір пла­ти за них;

• правила ведення розрахунків на фондовій біржі тощо.

Позначення «фондова біржа» або таке, у якому міститься вираз «фондова біржа», може використо­вувати у своєму фірмовому найменуванні або рекла­мі тільки та організація, яка створена в порядку, визначеному статтею 34 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Особливістю державного регулювання роботи бір­жі є те, що Міністерство фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриман­ням положень статуту і правил фондової біржі і які мають право брати участь у роботі її керівних орга­нів. Така практика має місце в країнах з розвинутою економікою: наприклад, в Англії, США функціо­нують державні комісії з нагляду за фондовими бір­жами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва стосовно цінних паперів і здійснювати ком­пенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припи­нення діяльності фондової біржі. Одним з них є ви­никнення ситуації, коли в біржі залишається менше 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавство намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На фондовій біржі здійснюються певні операції й угоди, що поділяються на касові і термінові.

За касовими операціями відбувається негайний розрахунок і оформлення.

Найбільш цікаві операції на термін, оскільки во­ни мають завжди спекулятивний характер, тому в деяких країнах подібні угоди заборонені.

Угоди з преміями передбачають, що одна із сторін має право відмовитися від своїх зобов'язань, а в ре­зультаті платить «відступні» іншій стороні.

Продаж без покриття в термін полягає в наступно­му: гравець бере в борг певну кількість акцій з вида­чею боргового зобов'язання. Потім продає їх за бір­жовим курсом, а через термін, очікуючи зниження курсу, він купує їх знову за низькою ціною і повер­тає власникові, одержавши свій дохід.

Організаційна структура фондових бірж відобра­жає виконувані біржами функції, що в узагальнено­му виді виглядає таким чином.

Вищий орган фондової біржі складається з Кон­сультативної Ради (апарат порадників) і Виконавчо­го органу фондової біржі, що містить апарат фондо­вої біржі, який складається з таких підрозділів:

• організація ринку — встановлення правил торгів­лі й організації діяльності ринку, допуск нових членів на біржу, виключення членів, допуск на ринок цінних паперів (листинг);

• поточне управління біржовим ринком — організа­ція поточної роботи ринку (трейдинг);

• організація і нагляд за поточною роботою обліково-операцій­них, клірингових і депозитарних систем; збір, аналіз і поширення поточної біржової інформації; організація і нагляд за поточною роботою ринків окремих видів цінних паперів (ф'ючерсні й опціонні секції тощо);

• нагляд за станом ринку — контроль стану і тен­денцій розвитку біржового ринку, зовнішнє спосте­реження й оцінка фінансово-господарського стано­вища компаній-членів фондової біржі, дисциплі­нарне спостереження й адміністративні санкції;

• зовнішні зв'язки і послуги — міжнародні зв'язки; зв'язки з громадськістю; послуги публіці, компаніям-емітентам, компаніям-членам фондової біржі.

• розвиток — маркетинг і управління стратегічним розвитком; розробка нових технологічних й інфор­маційних систем для торговельної, обліково-адміністративної й інформаційної діяльності фондової біржі.

Поряд з торгівлею цінними паперами на фондовій біржі існує позабіржовий ринок, що охоплює ринок операцій з цінними паперами, який функціонує поза фондовою біржею.

Через цей ринок проходить більшість первинних розміщень і торгівля паперами гіршої якості (порів­няно з зареєстрованими на біржі).

Разом з тим, існують перехідні форми, так звані «прибіржові» ринки, що розмивають чітку межу між біржовими і позабіржовими ринками, — це «другі», «треті», «рівнобіжні» ринки, які створю­ються фондовими біржами і знаходяться під їх регу­люючим впливом. Як правило, подібні ринки мають більш низькі вимоги до якості цінних паперів, міс­тять у собі акції малих і середніх компаній, підтри­муючи при цьому регулярність торгівлі, котируван­ня і єдність правил.

Виникнення цих ринків було обумовлене прагнен­ням фондових бірж розширити свій ринок, а також бажанням створити упорядкований, регульова­ний ринок цінних паперів для фінансування невели­ких і середніх компаній, що є носіями найбільш су­часних технологій. З іншого боку, з позабіржового обороту виникають організовані системи торгівлі цінними паперами, що мають комп'ютерну основу й аналоги територіально розподіленої електронної біржі. Прикладом можуть бути позабіржові систе­ми Національної асоціації інвестиційних лідерів (США): НАСДАК — Система автоматичного котиру­вання Національної асоціації інвестиційних лідерів, НМСК — Цінні папери національного ринку, а також Канадська система позабіржової торгівлі, Система автоматичного котирування при Сінгапурській фон­довій біржі та ін.

Нині ринок цінних паперів в Україні знаходиться в стадії формування і розвитку. Поки ще не існує чіткої системи розміщення цінних паперів як для вітчизняних, так і для іноземних фізичних і юри­дичних осіб, немає чіткого і повного правового за­безпечення функціонування національного ринку цінних паперів, достовірного і докладного інформа­ційного забезпечення, захисту від підробки цінних паперів та ін.

Подальший розвиток українського фондового рин­ку стримується рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів, основними з яких є такі:

• криза української економіки, інфляція, відсут­ність твердої національної грошової одиниці;

• відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку і розвитку властивих йому реальних процесів (як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами й іншими фінансовими посередниками);

• недостатність державного регулювання національ­ного ринку цінних паперів;

• слабкий розвиток первинного ринку цінних папе­рів, невелика кількість операцій з похідними від цінних паперів;

• відсутність гарантій щодо операцій з цінними папе­рами, недовіра населення і його психологічна не­підготовленість до операцій на фондовому ринку;

• зубожіння більшої частини населення, його низь­ка купівельна спроможність, що заважає появі масового приватного інвестора;

• відсутність гарантій держави щодо захисту грошо­вих заощаджень населення, у тому числі й у цін­них паперах.

2.3. Цінні папери, їх поняття, види і класифікація

У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 1) вказується, що цінні папери — це гро­шові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що перед­бачають виплату доходу у вигляді дивіденду або від­сотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.Цінним папером є документ, що засвідчує з дотри­манням установленої форми й обов'язкових реквізи­тів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

В іменних цінних паперах вказується прізвище, ім'я, по батькові власника і його власник має право на всі ті умови, що передбачаються в них. Іншим особам передаються вони шляхом повного індоса­менту (передатним записом, що завіряє перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника можуть свідчити право власника лише при пред'явленні цінного па­перу. Вони вільно обертаються, є засобом платежу, розрахунку, кредиту — досить лише пред'явити цін­ний папір як документ для здійснення певних опе­рацій.

Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується викона­ти відповідні дії. Як правило, це обігова виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують та­кі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

• державна позика (позика уряду на створення спеціальних фондів);

• комунальна позика (для збалансування держав­них фінансів місцевих органів управління);

• комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання то­вариств);

• промислова облігація (боргові зобов'язання з фік­сованим доходом промислової компанії).

Відновлення загублених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємства­ми, установами й організаціями, що випустили ці папери. Наступність цінних паперів здійснюється згідно з цивільним законодавством України.

Як реальний капітал цінні папери не мають ніякої реальної вартості, їх ціна або курс визначаються від­повідно до доходів у вигляді дивідендів по акціях або відсотків по облігаціях, а також у вигляді вели­чини позичкового відсотка. Курс цінних паперів на біржі визначається пропозицією та попитом на них. Через фондову біржу здійснюється розміщення акцій, облігацій переважно великими банками.

Згідно з законодавством на Україні можуть ви­пускатися такі види цінних паперів:

0. акції;

1. облігації внутрішніх і зовнішніх державних по­зик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні папери.

Розглянемо більш докладно види цінних паперів.

Акція — у статутному фонді акціонерного това­риства підтверджує членство в акціонерному това­ристві і право на участь в управлінні ним, надає пра­во її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як правило, акції зберігаються у брокерів або в спеціалізованих конторах. Власник має тільки свід­чення про кількість акцій. Розрізняють звичайні і привілейовані акції.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, привілейованими і простими.

Прості або звичайні акції надають право власни­кові на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник звичайної акції має право на одержання частини чистого прибутку у вигляді дивідендів. При ліквідації акціонерного товариства його претензія на власність є останньою. Він одержує те, що залиша­ється після сплати боргів і розрахунків із привілейо­ваними акціонерами.

Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обертання іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. У ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, включаючи ім'я власника, час при­дбання акції, а також кількість таких акцій у кож­ного з акціонерів.

Акції на пред'явника реєструється в книзі за за­гальною кількістю.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріори­тетну участь у розподілі майна акціонерного това­риства у випадку його ліквідації. Власники привіле­йованих акцій не мають права брати участь в управ­лінні акціонерним товариством, якщо інше не пе­редбачене його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксо­ваним у відсотках до їх номінальної вартості щоріч­но виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, зазначеному в акції, неза­лежно від розміру отриманого товариством прибутку у відповідному році. У тому випадку, коли прибуток відповідного року є недостатній, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за раху­нок резервного фонду.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Існують також акції номінальні і безномінальні, вітчизняні й іноземні, платні і преміальні, вільного й обмеженого обертання.

Номінальна і безномінальна акція. У традицій­ному контексті номінальна акція являє собою цін­ний папір, на бланку якої зазначена її номінальна вартість. На бланку ж безномінальної акції номі­нальна вартість не вказується.

Вітчизняні й іноземні акції. Вітчизняними ак­ціями с ті, котрі випущені і с в обігу на території держави, де здійснена державна реєстрація емітен­та. Стосовно інших держав, на території яких будуть укладені угоди з приводу акцій даного емітента, во­ни є іноземними. У 1997—1998 рр. Комісія з цінних паперів прийняла ряд положень, що регламентують рух як вітчизняних, так і іноземних акцій на тери­торії України і за її межами.

Платні акції продаються у власність інвесторів-емітентів безпосередньо або через посередників. Емі­тент здійснює продаж акцій при їх випуску. Інвес­тор, отримуючи акції, сплачує їхню вартість,

Безкоштовні (преміальні) акції. З метою збіль­шення статутного фонду емітент може здійснювати додаткові випуски акцій. Акції додаткового випуску також можуть продаватися або акціонерами, або но­вими інвесторами. Бувають випадки, коли емітент приймає рішення про капіталізацію частини свого накопиченого з роками нерозподіленого прибутку. При цьому засоби нерозподіленого прибутку пере­творюються в засоби статутного фонду і зарахову­ються як оплата акцій додаткового випуску. У свою чергу акції додаткового випуску безкоштовно пере­даються емітентом у власність акціонерів пропор­ційно кількості належних їм акцій.

Акції вільного й обмеженого обертання. У за­кордонній політиці регулювання ринків цінних па­перів немає єдиного кількісного критерію, на основі якого можна було б чітко стверджувати, що певні акції є акціями вільного обертання. Це пов'язано з питанням визначення відкритого і закритого випу­сків акцій. Коли емітент пропонує свої акції до про­дажу всім потенційним інвесторам, а не якійсь пев­ній групі, то такий випуск вважається відкритим. Якщо ж емітент продає свої акції певним і відомим йому інвесторам, то такий випуск називається за­критим.

Незалежно від форми і виду акція повинна місти­ти такі реквізити: фірмова назва акціонерного това­риства і його місцезнаходження, найменування цін­ного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції і її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фон­ду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів і підпис голови правління ак­ціонерного товариства, печатка.

Власник акції має право на частину прибутку ак­ціонерного товариства (дивіденди), на участь в управ­лінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавчи­ми актами України, а також Статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною, а у випадку, коли одна і та ж акція належить декільком особам, усі вони визна­ються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійсню­ється за рішенням засновників у розмірі його статут­ного фонду або на усю вартість майна державного підприємства (у випадку перетворення його в акціонер­не товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції цілком оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, пе­редбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпоря­дженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків по банківському кредиту.

Облігація — цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання від­шкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації усіх видів поширюють­ся серед підприємств і громадян на добровільних за­садах.

Випускаються облігації внутрішніх і місцевих по­зик, облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприєм­ствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і поширення облігацій підпри­ємств визначаються Законом України «Про цінні па­пери і фондову біржу», іншими актами законодав­ства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільо­вими), що вільно обертаються або з обмеженим ко­лом обертання.

За термінами погашення позики поділяються на: короткострокові, або поточні (до одного року), середньострокові (1—5 років), довгострокові (понад 5 років).

Облігації внутрішніх і місцевих позик випуска­ються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є за­значення товару (послуг), під який вони випуска­ються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізи­ти: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість обліга­ції; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис ке­рівника емітента, печатка емітента.

Крім основної частини, до облігації може додава­тися купонний лист на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Мі­ністрів України і місцевих Рад.

Облігації усіх видів придбаваються громадянами тільки за рахунок їх особистих коштів. Підприєм­ства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їхні розпорядження після сплати податків і відсотків по банківському кредиту.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується від­повідно до умов їхнього випуску. Дохід за облігаці­ями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародному й іноземному фондовому ринках і підтверджують зо­бов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою до­ходу відповідно до умов випуску облігацій. Ці облі­гації оплачуються тільки в конвертованій іноземній валюті.

На облігаційний ринок країни виходять емітенти трьох категорій: держава в особі тих або інших орга­нів центральної чи місцевої влади, представники приватного бізнесу, іноземні позичальники. Статус емітента тим вище, чим менше ризик його бан­крутства. Держава не може збанкрутувати, і тому її облігації вважаються «еталоном надійності».

Держава може взяти гроші в борг у центральному банку або в населення, що веде або до емісії, або до збільшення їхньої кількості в населення, що загро­жує інфляцією.

Операції, пов'язані з розміщенням і погашенням облігацій, проводяться через установу НБУ, а також через комерційні банки.

В останні роки в Україні стала поширюватися практика проведення муніципальних позик для за­безпечення потреб місцевих бюджетів: будівництва і утримання ряду об'єктів, функціонування яких має велике значення для даної місцевості (міста). Ба­жаючи скоріше вирішити проблему наповнення доходної частини бюджетів і орієнтуючись на багатий досвід розвинутих країн, міські влади стали емітува­ти власні облігації.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добро­вільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.

Бувають такі види казначейських зобов'язань:

• довгострокові від 5 до 10 років;

• середньострокові — від 1 до 5 років;

• короткострокові — до одного року.

Казначейські зобов'язання випускаються за рі­шенням Міністерства фінансів України (коротко­строкові казначейські зобов'язання) або Кабінетом Міністрів України (довгострокові і середньострокові казначейські зобов'язання). Такий цінний папір свідчить про те, що її власник вніс у бюджет країни певну суму коштів і має праведна одержання фінан­сового доходу. Вона випускається з метою усунення дефіциту бюджету.

Порядок визначення продажної вартості казна­чейських зобов'язань установлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу купівлі. Гроші від реалізації казначейських зобов'язань йдуть на по­криття поточних витрат державного бюджету.

Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встанов­леного терміну депозиту і відсотків по ньому.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифі­кат», назва банку, що випустив сертифікат, і його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення внеску (для термінового сертифіката), назва або ім'я власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатка банку.

Ощадні сертифікати бувають іменні і на пред'явника, під певний відсоток на термін, і до запитання. Доходи від ощадних сертифікатів виплачуються при їх пред'явленню в банк, що їх випустив.

У випадку, коли власник сертифіката вимагає повер­нення депонованих засобів за терміновим сертифіка­том раніше обумовленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого ви­значається на договірних умовах при внесенні депо­зиту.

Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). У країнах з розвину­тою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, сумлінно і надійно виконує функції кредиту, засобу платежу і є об'єктом різних угод. Існують такі види векселів:

• простий — це нічим не обумовлена обіцянка борж­ника сплатити зазначену суму з зазначенням тер­міну і місця оплати, виписується і підписується боржником;

• перекладний (тратта) — передбачає сплату визначе­ної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;

• банківський — його виставляє банк країни інозем­ним банкам;

• комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;

• ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;

• депонований — видається на забезпечення кредиту;

• дружній — вексель з гарантійним підписом тре­тьої особи.

Порядок випуску і обертання векселів визначаєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Приватизаційні папери — це особливий вид дер­жавних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі при­ватизації частини державного майна державних під­приємств, державного житлового і земельного фондів. Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними, не підлягають продажу, вільному обер­танню, дивіденди на них не нараховуються.

Інвестиційний сертифікат — це частка в спеціаль­ному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципа­ми — може включати тільки акції великих компа­ній або тільки облігації. Основною метою формуван­ня такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідних процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвести­ційних сертифікатів максимальних доходів.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'яв­ляється ряд нових цінних паперів, причиною чого в основному є необхідність удосконалення організа­ційної структури фондових ринків. До цих нових цінних паперів відносяться конвертовані акції й облігації, ф'ючерси, опціони.

Ф'ючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного цінного паперу за заздалегідь зафіксованою ціною.

Опціони — відрізняються від ф'ючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання прове­дення тієї або іншої операції, якою керує покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових показників сумою, спла­ченою за контракт.

Одним з різновидів опціонів с варранти, що нада­ють право їх власникові на придбання відповідних фондових цінностей. їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив.

В останні роки варранти все частіше випускають­ся з облігаціями, що зробило останні більш приваб­ливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, влас­ник фактично видає кредит, який повинен принести прибуток, достатній для сплати відсотків і диві­дендів.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варрантами тим, що їх власник не може прода­ти право одержання акції за фіксованою ціною на ринку окремо від облігацій.

Висновок

Створення біржових інститутів виступає необхід­ною умовою функціонування ринкового механізму. Організаційно відродження бірж було частково під­готовлене системою аукціонної торгівлі виробничи­ми ресурсами, яка набула розвитку у 1989—1990 ро­ках. Криза планового матеріально-технічного поста­чання призвела до появи натурального обміну. Тому в умовах економічного хаосу перші біржі орієнтува­лися на організацію бартерних обмінів.

Радянська економіка протягом багатьох десяти­літь була економікою дефіциту, тобто грошовий по­пит постійно перевищував товарну пропозицію як засобів виробництва, так і предметів споживання. Надлишок грошових доходів через фінансово-кре­дитну систему перетворювався в нагромадження ве­ликих фінансових засобів у формі не використовува­них фондів розвитку виробництва. Підприємства, одержавши свободу у використанні цих засобів, шу­кали можливість їх застосування. Поява біржових структур обумовлена можливістю вкладення над­лишкових ресурсів. Виникли великі біржові струк­тури, сформувалися регіональні, обласні, міські, ра­йонні біржові комплекси.

Скоротилося число біржових угод, зменшилася кількість товарних бірж. Біржа перестала бути єдиним і неповторним символом ринку, вона поступово відмовляється від невластивих для неї угод з наяв­ним товаром. Відбувається становлення ф'ючерсного ринку, біржі стали продавати суто біржові товари. Створення єдиних біржових просторів на основі угод, що укладаються між біржами про спільні торги, ста­ло важливим внеском у ринкову економіку країни.

Відмітною рисою великих українських бірж завжди була їх універсальність. Кількість бірж, аукціонний принцип торгівлі, біржовий бартер, продаж одинич­них або дрібносерійних партій товарів і послуг — ос­новні риси, властиві тільки біржовій системі Украї­ни, пов'язані з незвичайною економічною ситуацією в країні, що склалася на сьогоднішній день.

Зараз в Україні біржі вже пройшли ряд етапів: відродження, швидкий ріст, спад біржової активнос­ті, реорганізація бірж (цей етап передбачає вижи­вання в ринкових умовах).

Відродження біржової діяльності відбувалося за відсутності відповідної законодавчої бази, і лише 10 грудня 1991 року був прийнятий Закон України «Про товарну біржу», що передбачає контроль дер­жавних органів за діяльністю бірж. Прийняття Гос­подарського кодексу України (ст. 278—282) допов­нило рядом положень про функціонування товарно-біржової діяльності.

Регулювання біржової діяльності — певне упоряд­кування роботи біржі, укладання біржових угод на основі встановлених правил і вимог.

Основною тенденцією розвитку біржі є рух від ре­ального товару до ф'ючерсної форми торгівлі. У зв'язку з тим, що ф'ючерсні біржі — це своєрід­ні фінансові інститути, що обслуговують торгівлю, однією з визначальних умов їх розвитку є стан ва­лютно-фінансової системи, а також наявність доста­тніх фінансових ресурсів. Як правило, ф'ючерсні біржі створюються в провідних фінансових центрах, де є широкі можливості для фінансування торгівлі і спекуляції біржовими товарами, які при активній ф'ючерсній торгівлі є зручними об'єктами заставних операцій.

Незважаючи на багато проблем, з якими зіткнувся нині український фондовий ринок, слід зазначити, що це молодий, динамічний і перспективний ринок. Він розвивається на основі позитивних процесів, що відбуваються в нашій економіці: масового випуску цінних паперів у зв'язку з приватизацією держав­них підприємств, швидкого створення нових комер­ційних утворень і холдингових структур, що залуча­ють засоби на акціонерній основі тощо. Крім того, ринок цінних паперів відіграє важливу роль у систе­мі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а та­кож він необхідний для нормального функціонуван­ня ринкової економіки. Тому відновлення і регулю­вання розвитку фондового ринку є одним з першо­чергових завдань, що стоять перед урядом, для вирі­шення яких необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондо­вого ринку і строгий контроль за її виконанням.

Список використаної літератури:

1. Конституція України - К.,1996 р.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4. Закон України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» // ВВР України. - 1991. - № 38. - Ст. 508.

5. Закон України від 19.09.1991 р. «Про господарські товари­ства» // ВВР України. - 1991. - № 49. — Ст. 682.

6. Закон України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу» // ВВР України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.

7. Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» // ВВР України. — 1996. —-№ 51. -Ст. 292.

8. Закон України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему й особливості обертання цінних паперів в Україні» // ВВР України. — 1991. —-№ 10. -Ст. 292.

9. Указ Президента України від 27.02.1995 р. «Про участь Україн­ської фондової біржі в приватизаційних процесах» // Комп'ютер­на база даних «Ліга: Закон».

10. Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності: Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового рин­ку від 11.11.1997 р. № 46 (в редакції рішення ДКЦПФР від 22 січня 1998 р. № 19) // Збірник законодавства з підприєм­ницького права України / Укладачі І. М. Грушинський, І. І. Ціка­ло. - К.: Атіка/2000. - С. 1024-1035.

11. Рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 15.01.1998 р. № 2 «Щодо приведення організаційно-правової форми Української міжбанківської валютної біржі у відповідність з вимогами чинного законодавства» // Збірник законодавства з підприємницького прана України / Укладачі І. М. Грушинсь­кий, 1. І. Цікало. - К.: Атіка, 2000. - С. 1035-1036.

12. Господарське право: Навч. посібник / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.К. Неживець. - К.: Кондор, 2003. - 400с.

13. Правове й организаційно-економічне регулювання господарської діяльності / За ред. проф. Л. А. Жука .- К.: Кондор 2002. - 348 с.