Курсовая на тему Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-11-30Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Тема
“Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва”
Зміст
Вступ
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва
4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" [9].
Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швидкого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.
Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.
Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:
– пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;
– ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;
– виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;
– виготовлення пива й вина;
– виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;
– виготовлення тютюнових виробів;
– медична практика;
– ветеринарна практика;
– юридична практика;
– створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;
– торгівля алкогольними напоями та ін.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:
– у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
– у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;
– в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
– у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
– у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90—95% усіх підприємств і до 20—60% валового національного продукту .Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.
У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.
За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.[1]
3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва
Невід'ємною складовою державної політики сприяння розвиткові підприємництва є політика підтримки малих і середніх підприємницьких структур. Саме на базі масового розвитку малих підприємницьких структур зарубіжні країни досягають значних успіхів господарювання, забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві, формують умови для зростання зайнятості і достатків значної частини населення.
Саме тому уряди цивілізованих країн з ринковою економікою приділяють багато уваги розвиткові малого бізнесу, розробляють механізми підтримки підприємницьких організацій. Активна політика держави сприяє інтенсивному розвиткові малих підприємницьких структур. Інтенсивність їх розвитку можна проаналізувати на прикладі таких країн, як США, Японія, держав Західної Європи (Франція, Швеція, Італія, Німеччина та ін.). Зокрема, у США 1960 року функціонувало близько 5 млн. малих і середніх компаній, а вже 1970-го їх кількість зросла удвічі і становила понад 10 млн. одиниць, 1980 року - 14 млн., а 1990-го -понад 20 млн. одиниць [2].
У Великобританії за останні вісім — десять літ щороку реєструється понад 900 нових компаній, які належать до сфери малого підприємництва. На таких підприємствах зайнято 30% робочої сили, вироблено близько 20% валового національного продукту. В Японії на підприємствах із чисельністю зайнятих до 500 чол. припадає 99,5% від їх загальної кількості. Діючі підприємства малого і середнього бізнесу в цій країні забезпечують 77% зайнятості населення, 52% обсягів продажу та 56,6% умовно чистої продукції переробних галузей промисловості. Специфіка розвитку малого бізнесу у Швеції полягає в тому, що в цій країні досить розвиненими є сімейний бізнес, споживча кооперація та різні підприємницькі угруповання на базі кооперативних зв'язків. У Німеччині практично немає розподілу на малі і середні підприємницькі структури. Ця сфера підприємницької діяльності виділяється як середній прошарок, який функціонує в різних сферах економіки. Згідно із прийнятою системою обліку в Німеччині, до малих підприємницьких структур належать підприємства із чисельністю працюючих до 50 чоловік, а обсяг виробництва - до 1 млн. марок. Отже, у світовій практиці господарювання мають місце різні вимоги і критерії віднесення підприємницьких структур до категорії малих та середніх. Це значно ускладнює процеси аналізу та оцінки впливу таких форм господарювання на розвиток національної економіки. У таблиці. 1. представлено дані, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва в розвинутих державах світу, Росії та Україні за такими показниками, як кількість МСП, що припадає на 1000 чол. населення, частка зайнятих у МПС у загальній чисельності зайнятих (%), частка МПС у ВВП (%). Дослідження показують, що в Україні вплив малого підприємництва на розвиток національної економіки, забезпечення зайнятості населення є набагато нижчим, аніж у розвинутих державах. Однак наведені дані щодо розвитку підприємництва е неповними, оскільки відбивають результати лише офіційно зареєстрованих функціонуючих структур. Тоді як у реальній ситуації, як показують вітчизняні і закордонні дослідження, значна кількість малих підприємницьких структур функціонує нелегально, а результати їх діяльності не знаходять відображення в офіційній статистиці. Отже, і реальні результати функціонування підприємницьких структур є значно вищими, аніж в офіційній економіці. Однак нелегальна частина малого бізнесу в Україні не тільки офіційно не обліковується, не оподатковується, а й існує поза увагою державної системи управління економічними процесами. Ураховуючи, що в Україні, за різними оцінками, до 50-60 % обсягів ВВП формує тіньовий сектор економіки, основну структуру якого становлять малі підприємницькі організації, проблеми державного управління процесами розвитку підприємництва набувають особливої актуальності.
Аналіз і оцінка зарубіжного досвіду стосовно втручання держави в розвиток підприємництва показують, що під особливою державною опікою перебувають структури малого і середнього бізнесу. При цьому кожна держава, використовуючи типові важелі впливу на розвиток підприємництва, формує власну систему управління цими процесами, підтримуючи перш за все малі підприємницькі структури, масовість яких забезпечує зайнятість і добробут більшої частини населення, а відтак і стабільну економічну ситуацію в країні та ефективність функціонування національної економіки.
В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.
Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.
Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України. “Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва”
Зміст
Вступ
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва
4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" [9].
Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швидкого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.
1.Загальні основи малого та середнього підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.
Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.
Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.
Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:
– пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;
– ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;
– виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;
– виготовлення пива й вина;
– виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;
– виготовлення тютюнових виробів;
– медична практика;
– ветеринарна практика;
– юридична практика;
– створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;
– торгівля алкогольними напоями та ін.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.
2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств
Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:
– у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
– у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;
– в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
– у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
– у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90—95% усіх підприємств і до 20—60% валового національного продукту .Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.
У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.
За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.[1]
3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва
Невід'ємною складовою державної політики сприяння розвиткові підприємництва є політика підтримки малих і середніх підприємницьких структур. Саме на базі масового розвитку малих підприємницьких структур зарубіжні країни досягають значних успіхів господарювання, забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві, формують умови для зростання зайнятості і достатків значної частини населення.
Саме тому уряди цивілізованих країн з ринковою економікою приділяють багато уваги розвиткові малого бізнесу, розробляють механізми підтримки підприємницьких організацій. Активна політика держави сприяє інтенсивному розвиткові малих підприємницьких структур. Інтенсивність їх розвитку можна проаналізувати на прикладі таких країн, як США, Японія, держав Західної Європи (Франція, Швеція, Італія, Німеччина та ін.). Зокрема, у США 1960 року функціонувало близько 5 млн. малих і середніх компаній, а вже 1970-го їх кількість зросла удвічі і становила понад 10 млн. одиниць, 1980 року - 14 млн., а 1990-го -понад 20 млн. одиниць [2].
У Великобританії за останні вісім — десять літ щороку реєструється понад 900 нових компаній, які належать до сфери малого підприємництва. На таких підприємствах зайнято 30% робочої сили, вироблено близько 20% валового національного продукту. В Японії на підприємствах із чисельністю зайнятих до 500 чол. припадає 99,5% від їх загальної кількості. Діючі підприємства малого і середнього бізнесу в цій країні забезпечують 77% зайнятості населення, 52% обсягів продажу та 56,6% умовно чистої продукції переробних галузей промисловості. Специфіка розвитку малого бізнесу у Швеції полягає в тому, що в цій країні досить розвиненими є сімейний бізнес, споживча кооперація та різні підприємницькі угруповання на базі кооперативних зв'язків. У Німеччині практично немає розподілу на малі і середні підприємницькі структури. Ця сфера підприємницької діяльності виділяється як середній прошарок, який функціонує в різних сферах економіки. Згідно із прийнятою системою обліку в Німеччині, до малих підприємницьких структур належать підприємства із чисельністю працюючих до 50 чоловік, а обсяг виробництва - до 1 млн. марок. Отже, у світовій практиці господарювання мають місце різні вимоги і критерії віднесення підприємницьких структур до категорії малих та середніх. Це значно ускладнює процеси аналізу та оцінки впливу таких форм господарювання на розвиток національної економіки. У таблиці. 1. представлено дані, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва в розвинутих державах світу, Росії та Україні за такими показниками, як кількість МСП, що припадає на 1000 чол. населення, частка зайнятих у МПС у загальній чисельності зайнятих (%), частка МПС у ВВП (%). Дослідження показують, що в Україні вплив малого підприємництва на розвиток національної економіки, забезпечення зайнятості населення є набагато нижчим, аніж у розвинутих державах. Однак наведені дані щодо розвитку підприємництва е неповними, оскільки відбивають результати лише офіційно зареєстрованих функціонуючих структур. Тоді як у реальній ситуації, як показують вітчизняні і закордонні дослідження, значна кількість малих підприємницьких структур функціонує нелегально, а результати їх діяльності не знаходять відображення в офіційній статистиці. Отже, і реальні результати функціонування підприємницьких структур є значно вищими, аніж в офіційній економіці. Однак нелегальна частина малого бізнесу в Україні не тільки офіційно не обліковується, не оподатковується, а й існує поза увагою державної системи управління економічними процесами. Ураховуючи, що в Україні, за різними оцінками, до 50-60 % обсягів ВВП формує тіньовий сектор економіки, основну структуру якого становлять малі підприємницькі організації, проблеми державного управління процесами розвитку підприємництва набувають особливої актуальності.
Таблиця 1.
Показники, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва (МСП) у різних країнах світу| Країна | Кількість МСП у розрахунку на 1000 чол. населення | Частка зайнятих у МСП у загальній чисельності зайнятих (%) | Частка МСП уВВП(%) |
| Великобританія | 46 | 49 | 50 |
| Німеччина | 37 | 46 | 50 |
| Італія | 68 | 73 | 57 |
| Франція | 35 | 54 | 55 |
| СІІІА | 74,2 | 54 | 50 |
| Російська Федерація | 5,05 | 9,6 | 10 |
| Україна | 5,4 | 4,6 | 6 |
В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.
Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.
1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.
Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.
Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємопов'язаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємопов'язуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прийняття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.
Загальну схему можливих напрямів державної підтримки підприємництва представлено на Рис. 1.
Рис. 1. Основні напрями державної підтримки малого підприємництва
З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями:
– форми прямої фінансово-кредитної підтримки;
– форми опосередкованої підтримки;
– забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;
– захист державою інтересів малих підприємств.
Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у формах гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.
У США застосовується пільгова система оподаткування для малих підприємницьких структур. Основними критеріями при визначенні доцільності надання пільг в оподаткуванні є величина доходу підприємницьких організацій. Так, з доходу до 50 тис. дол. стягується податок у 15% від доходу; з доходу 51-75 тис. дол. - 25% з доходу, а з доходів понад 75 тис. дол. - 34% [2]. Практично всі розвинуті країни основну увагу при формуванні політики підтримки малого бізнесу і механізмів її реалізації звертають на перспективність функціонування підприємницьких структур, їх функціональні особливості в забезпеченні престижності країни на міжнародних ринках, упровадження досягнень науки і техніки, включаючи розроблення нових ідей, «ноу-хау», прогресивних ресурсозберігаючих технологій.
Можна констатувати, що основна увага з боку розвинутих держав при формуванні політики підтримки малого підприємництва звертається на такі позиції як:
– орієнтація на перспективу, наукову і технічну новизну;
– адресність допомоги при створенні нових підприємницьких організацій;
– пріоритетність підприємницької діяльності при забезпеченні престижності країни на міжнародному рівні;
– обґрунтування ефективності функціонування підприємницьких структур та доведення можливості повернення кредитів у визначений період часу.
Отже, державна політика підтримки малого підприємництва в розвинутих державах формується на принципах забезпечення пріоритетності країни на міжнародних ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення добробуту населення.
В Україні, враховуючи обмежені фінансові можливості держави, фінансово-кредитна політика повинна будуватися на принципах широкого залучення різних джерел фінансування, включаючи іноземні інвестиції, заощадження населення, вільні кошти підприємницьких структур тощо. [2]
Слід зазначити, що кількість підприємств, які діють в Україні, становить близько 3073 тисяч. Розподіл підприємств залежно від кількості зайнятих наведений в табл. 2.
Таблиця 2
Структура діючих підприємств в Україні залежно від кількості зайнятих*| Група підприємств за кількістю зайнятих | Кількість підприємств | Кількість зайнятих на підприємствах даної групи | Кількість зареєстрованих підприємств (в % від загальної кількості підприємств даної групи) | Кількість зайнятого населення на підприємствах даної групи (в % від загальної кількості зайнятих) |
| Самозайняті особи | 2651433 | 2651435 | 24,6 | 33,9 |
| 1-5 | 148976 | 516947 | 37,6 | |
| 6-10 | 104608 | 850460 | 94,1 | |
| 11-50 | 123757 | 3189226 | 99,5 | |
| 51-250 | 33169 | 4206444 | 99,5 | 19,8 |
| 250 і більше | 10851 | 9822542 | 99,4 | 46,3 |
| Всього | 3073244 | 21237054 (52,0 % населення від 15 років і старше) | - | 100,0 |
Із загальної кількості підприємств 2 млн. 650 тис. - це самозайняті особи, які підтримують себе виробництвом і/або розповсюдженням і продажем продукції на місцевих ринках. Зазначимо, що більше, ніж 3 млн. підприємств є малими (з кількістю зайнятих 50 або менше робітників), в той час як лише 33169 належать до категорії середніх підприємств (51-250 зайнятих) і 10851 підприємство належить до великих (де кількість зайнятих перевищує 250 чоловік). Крім того, 11,6 % зайнятих на підприємствах, які виробляють товари та послуги для продажу, ідентифікуються як працівники неофіційної економіки. На думку фахівців, існують певні передумови перетворення "мікро компаній" на ефективні форми середнього бізнесу.
Проаналізувавши дані табл. 2, можна зробити висновки, що фірми малого і середнього бізнесу в Україні налічують більшу кількість зайнятих, ніж компанії великого розміру. У більшості країн світу у компаніях малого та середнього бізнесу зайнято від 50 до 90 відсотків від загальної кількості зайнятих. В Україні цей показник дорівнює 53, 7 відсоткам.[5]
Державна фінансова підтримка малого підприємництва надалі надаватиметься шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій і накопичення капіталу в цьому секторі економіки.
На необхідності посилення ролі банківської системи в розвитку малого та середнього бізнесу в державі було наголошено Президентом України у Посланні до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки".
Актуальність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлюється, зокрема, тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється більша частина валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою, на які нині орієнтується Україна. За даними ООН, у малому бізнесі зайнято понад 50% працездатного населення світу. У таких державах, як США, Японія, Німеччина частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50—60 відсотків від загального його обсягу, а чисельність їх працівників - більше половини (близько 60%) від загальної кількості працюючих.
За даними Державного комітету статистики України, на початку 2002 року у сфері малого підприємництва в Україні налічувалося понад 233 тисячі суб'єктів господарювання (без фермерських господарств) із чисельністю зайнятих до 50 осіб, або на 18,5 відсотка більше, ніж у 1999 році. Кількість працюючих у зазначеній сфері за цей період збільшилася на 7,8% і становила понад 1,8 млн. осіб. На початку 2002 року на 10 тисяч населення в Україні припадало 48 діючих малих підприємств. У 2001 році ними вироблено продукції та надано послуг на суму 23,3 млрд. гривень, що становило 7,3% від загального обсягу виробництва в Україні, а частка створеного ними ВВП у 2001 році зросла до 10 відсотків. Поточні зобов'язання малих підприємств за короткостроковими банківськими кредитами за 2001 рік збільшилися на 41,2% і на 01.01.2002 р. перевищили 2.014 млрд. грн., або становили 7,2 відсотка заборгованості за кредитами, спрямованими банками в реальний сектор. Але незважаючи на те, то темпи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні були у 2001 ропі найвищими в СНД, кількість суб'єктів малого підприємництва є ще замалою для створення необхідного для їх розвитку конкурентного середовища.[7]
Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать про те, що в Україні є значні кошти в населення, тіньових підприємницьких структур, які вони бояться вкладати в розвиток національної економіки, оскільки не впевнені в тому, що вони можуть бути збереженими і примноженими в процесі їх використання. Отже, вирішення проблем, пов'язаних із фінансово-кредитним забезпеченням потреб малого бізнесу, держава повинна шукати в напрямах удосконалення юридичної бази. Насамперед, це стосується створення правової основи для ефективного використання іноземних і вітчизняних інвестицій, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, включаючи надання державних гарантій тим інвесторам, які вкладають кошти і ресурси в розвиток пріоритетних для країни видів підприємницької діяльності.
Пріоритетність окремих видів підприємництва повинна стати важливим критерієм для формування механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Визначення пріоритетних напрямів підприємницької діяльності залежить від багатьох факторів. Перш за все це залежить від стану економіки, наявності гострих соціально-економічних проблем і можливостей їх вирішення за рахунок розвитку підприємницької діяльності. [2]
Реалізація проголошеної політики економічного зростання досить чітко визначає пріоритетність підприємницької діяльності у вирішенні таких важливих для національної економіки проблем, як:
– забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;
– формування нових видів продукції та послуг і розширення їх збуту на міжнародних ринках;
– ефективне використання ресурсів, перш за все енергоресурсів;
– забезпечення зайнятості населення;
– упровадження нових ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.
Відповідно до характеру проблем пріоритетними для держави видами підприємництва на теперішній час і на найближчу перспективу повинні стати:
– розвиток підприємництва у сфері науки і наукового обслуговування;
– розвиток підприємництва на базі використання прогресивних технологій, техніки і способів управління;
– розширення сфери послуг підприємницькими структурами, забезпечення на цій основі зайнятості населення, створення нових робочих місць;
– інвестиційне забезпечення важливих для національної економіки видів підприємницької діяльності.
Визначення пріоритетних видів підприємницької діяльності слід вважати першим кроком у побудові механізмів фінансово-кредитної підтримки їх розвитку. Наступним кроком є прийняття та затвердження на державному і регіональному рівнях фінансово-кредитних важелів, що стимулюють розвиток пріоритетних напрямів підприємницької діяльності, визначення джерел фінансування, форм і методів фінансової підтримки. На цьому етапі доцільно застосовувати диференційований підхід, з визначенням конкретних форм підтримки по кожному із зазначених вище видів пріоритетної підприємницької діяльності. У таблиці 3 наведено основні форми фінансової підтримки пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. [2]
Значну увагу питанням розвитку малого та середнього бізнесу приділяють адміністрації місцевих рівнів. Так в процесі розробки Сумською адміністрацією програми "Сумщина - 2010" наголошено, що підтримка малого підприємництва повинна інтегруватися з іншими складовими економічних реформ: приватизацією, демонополізацією, інвестиційною політикою, формуванням фондового ринку, створенням економічного механізму міжрегіональних відносин.
Таблиця 3
Форми фінансової підтримки пріоритетних напрямів розвитку малих підприємницьких структур
| Пріоритетні напрями підприємницької діяльності | Форми фінансово-кредитної підтримки |
| 1. У сфері науки і наукового обслуговування: - розроблення нової конкурентоспроможної продукції; - розроблення проектів і впровадження в практику господарювання нових ресурсозберігаючих технологій; - наукове обслуговування виробничих об'єднань, фірм, корпорацій | - державні замовлення на наукові дослідження в пріоритетних для національної економіки напрямах; - фінансування науково-технічних та цільових програм, інноваційних проектів; - звільнення науково-дослідних організацій від податку на прибуток, надання пільг в оподаткуванні; |
| - розроблення нових комп'ютерних технологій; - розроблення нових прогресивних управлінських, маркетингових технологій | - створення Інвестиційних центрів, фондів для підтримки підприємницьких структур, що спеціалізуються у сфері науки і наукового обслуговування |
| - науково-технічна експертиза; - аудит, консалтинг; - формування банків науково-технічної інформації тощо | - звільнення новостворених підприємницьких організацій від податків на певний період часу; - цільові субсидії; - надання пільгових довгострокових кредитів; - надання державних позик на виконання важливих для держави наукових досліджень; прискорена амортизація |
| 2. У галузях промисловості: - упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій; - випуск конкурентоспроможної продукції; - інноваційна діяльність; - завоювання міжнародних ринків збуту наукомісткої продукції | - надання пільг в оподаткуванні; - надання пільгових кредитів на впровадження прогресивних технологій; - надання державних позик для реалізації нових прогресивних проектів, що забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції; - прискорена амортизація |
| 3. У сфері надання послуг: - створення інформаційно-аналітичних центрів; - розширення сфери послуг; - формування ринків нових послуг; - створення мережі фінансово-кредитних установ з використанням сучасних банківських технологій; - зниження вартості послуг; - упровадження сучасних прогресивних технологій у сфері послуг | - державні замовлення на виконання важливих послуг екологічного, соціального характеру; - пільгові кредити на впровадження прогресивних технологій у сфері послуг; - звільнення від податків на період становлення нових підприємницьких структур на визначений період часу |
– створення цілісної дворівневої системи законодавчого і нормативного забезпечення підтримки розвитку малого підприємництва на рівні області;
– нормативне закріплення часткової передачі функцій регулювання і контролю сфери малого бізнесу громадським об'єднанням підприємців (якість товарів і обслуговування, дотримання принципів добросовісної конкуренції, обов'язкова атестація управлінського персоналу малих підприємств, які претендують на фінансову чи технічну допомогу);
– залучення підприємницьких кіл до законотворчого процесу шляхом ефективного використання правових і організаційних можливостей спілок і асоціацій малого підприємництва.
Фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка малого підприємництва на обласному рівні на період до 2010 року передбачає:
– забезпечення повного переходу до універсальної "одноподаткової" чи патентної системи оподаткування всієї сфери малого підприємництва;
– створення регіональної системи лізингових послуг, франчайзингу, системи гарантування і страхування інвестиційних ризиків у малому підприємництві;
– формування системи фінансово-кредитних установ для підтримки малого підприємництва, які кредитують під відповідні державні гарантії оборотний капітал та інвестиційні проекти малих підприємств, створення відповідних умов для їх діяльності;
– створення системи антикримінального страхування малого підприємництва: особистого, малого тощо.
В галузі інформаційного забезпечення планується:
– створення широкої сітки освітніх та консалтингових структур для надання послуг підприємцям;
– забезпечення загальнодоступного безплатного пільгового чи платного (залежно від категорії підприємництва) інформаційного обслуговування малих підприємств з питань юридичного, комерційного та інвестиційного характеру;
– забезпечення можливості ведення за допомогою системи інформаційного забезпечення бухгалтерського обліку, підготовки статистичних звітів та іншої документації для малого підприємництва.[5]
Важливими проблемами, що виникли в Україні у сфері формування фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, слід вважати:
– відсутність рівних можливостей структур малого підприємництва, порівнюючи з іншими суб'єктами господарювання, в отриманні державних позик, цільових фондів підтримки;
– невідпрацьованість нормативно-правової бази, яка виділяє малий бізнес в окрему сферу підприємницької діяльності;
– часті зміни в чинному законодавстві у сфері надання фінансово-кредитної підтримки малим підприємницьким структурам;
– невідпрацьованість механізмів реалізації державної політики підтримки малого підприємництва;
– обмеженість державних фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб розвитку малого підприємства.
Окремий блок питань, пов'язаних із формами не фінансової підтримки малого підприємництва, - це інформаційно-консультаційна підтримка, матеріально-технічна допомога, підготовка спеціалістів у сфері бізнесу.
Державна політика України останніх років набула чіткого спрямування на спрощення процедур, пов'язаних з організацією підприємницьких структур, включаючи їх реєстрацію, надання послуг на безоплатній основі підприємцям-початківцям у виборі перспективних видів підприємницької діяльності, інформації стосовно іноземних фірм, ринків збуту тощо.
Продовжують зберігатись і такі негативні тенденції у сфері малого підприємництва, як:
– зниження чисельності зайнятих, що припадають у середньому на одну підприємницьку структуру;
– скорочення загальної чисельності зайнятих у сфері малого бізнесу;
– зростання кількості підприємницьких структур, які функціонують нелегально в тіньовій економіці, а їх діяльність не фіксується в офіційній статистиці.
В умовах ненасиченого ринку та попиту на послуги і продукцію підприємницьких структур зростання чисельності безробітних свідчить про наявність суттєвих негараздів у державній системі сприяння розвиткові підприємництва. [5]
4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва
Важливими проблемами, які на теперішній час потребують вирішення у сфері підтримки малого підприємництва, слід вважати такі:
1. Виділення сфери малого підприємництва в окремий підрозділ сектора підприємництва з визначенням основних техніко-економічних показників, що характеризують результати й ефективність їх функціонування в різних галузях економіки та дозволяють визначити їх вклад у розвиток національної економіки. Реалізація цього напряму потребує внесення відповідних змін у звітність об'єктів малого підприємництва та існуючу систему статистичної звітності. Частково цей напрям уже знайшов реалізацію у формуванні статистичної звітності. Однак він потребує подальшого доповнення в напрямах більш детальної диференціації об'єктів бізнесу за чисельністю працюючих.
2. Блок малого підприємництва повинен бути представлений у всіх структурах управління національний) економікою, включаючи державний, регіональний, місцевий рівні, входити окремою підсистемою в систему оподаткування підприємницької діяльності.
3. Підтримка малого бізнесу повинна визначатись як один із стратегічних напрямів розвитку національної економіки. Реалізація цього напряму потребує розроблення цільових програм підтримки розвитку малого підприємництва на всіх рівнях управління економікою, механізмів реалізації цих програм з виділенням пріоритетних видів підприємницької діяльності, форм і джерел фінансово-кредитної підтримки.
4. Механізми державної підтримки підприємництва повинні тісно взаємодіяти з механізмами і системами недержавної підтримки підприємництва. Державно-адміністративні департаменти, які спеціалізуються в напрямах забезпечення ефективного функціонування малого підприємництва, повинні не тільки координувати роботу підприємницьких структур, а й формувати стратегічні та індикативні плани пріоритетних напрямів розвитку малого підприємництва, доводити їх до підприємців, пропонувати стимулюючі мотиви для їх реалізації в практиці господарювання.
5. У функції державного управління процесами розвитку малого підприємництва входить створення сприятливої інфраструктури, спрямованої на забезпечення умов ефективного функціонування підприємницьких структур. Реалізація цього напряму передбачає сприяння держави у формуванні мережі ринкових інституцій, включаючи впровадження сучасних технологій банківського обслуговування малих підприємницьких структур, їх доступ до матеріальних, сировинних, технічних, технологічних ресурсів.
6. Перспективними формами розвитку малого підприємництва в Україні повинні стати сучасні форми фінансування і кредитування на базі використання факторингу, лізингу, селенгу, овердрафту. Зарубіжна практика використовує різні механізми організації фінансово-кредитних відносин з малими підприємницькими структурами на основі цих форм опосередкованої підтримки малого бізнесу. В Україні цей напрям тільки набуває визнання і робить перші реальні кроки. Подальший їх розвиток слід вважати важливим напрямом опосередкованої підтримки малого підприємництва.
7. Важливим напрямом удосконалення державної політики стосовно розвитку малого підприємництва слід вважати впорядкування системи ліцензування підприємницької діяльності, включаючи питання, пов'язані з визначенням відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності та видачею державою дозволу (ліцензії) на право займатися відповідним видом підприємництва. На теперішній час існуюча система ліцензування є надто складною і громіздкою, що значно ускладнює процеси отримання ліцензій, негативно впливає на розвиток легального підприємництва, сприяє посиленню тіньової економічної діяльності у сфері підприємництва.
8. Удосконалення законодавчої бази в напрямах забезпечення ефективного функціонування малих підприємницьких структур. Зокрема, необхідно прийняти закон «Про мале підприємництво». Бо й досі в Україні немає законів, які визначають особливості формування малих підприємницьких структур, забезпечують умови їх ефективного функціонування, захищають права дрібних підприємців. Майже в усіх країнах з ринковою економікою прийняті і діють закони з підтримки малого підприємництва. В Україні такі питання вирішуються на підставі постанов Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Указів Президента України. При цьому не завжди рішення, прийняті на державному рівні, взаємопов'язані, що дає можливість трактувати одні й ті ж постанови з різних позицій. У більшості випадків це відбувається не на користь підприємців, а чиновників, що призводить до посилення корупції серед чиновницького апарату. З цих позицій чинне законодавство України у сфері підприємництва необхідно доповнити законом «Про підтримку малого підприємництва», розробити і прийняти: Підприємницький кодекс, закон «Про приватну власність», мета якого полягає у визначенні правового режиму приватної власності та недоторканності власності підприємців; розробити та прийняти закон «Про довірче управління майном (трастом)»; внести відповідні зміни та доповнення до чинних Законів України - «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про власність»; законодавче закріпити можливість доступу суб'єктів малого підприємництва до виробничих ресурсів: сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів, фінансово-кредитних, інвестиційних ресурсів; розробити методологічну та юридичну базу для розвитку підприємництва на міжнародному рівні, прийняти закон «Про спільні з іноземними країнами підприємства».
9. Удосконалення потребує система державного управління процесами розвитку і підтримки малого підприємництва. У найближчій перспективі доцільно завершити процеси реструктуризації системи державного управління процесами розвитку підприємництва, виділивши підсистему підтримки малого підприємництва, яка окремим блоком повинна виходити на найвищі щаблі владних структур і мати представництва на рівні регіонів, місцевих органів влади. У функції такої підсистеми повинно входити вирішення питань формування політики підтримки малого підприємництва, обґрунтування важливих для національної економіки пріоритетних напрямів підприємницької діяльності, визначення джерел фінансування і підтримки пріоритетних напрямів підприємництва, розроблення механізмів реалізації державної політики щодо цього. При Кабінеті Міністрів України доцільно створити координаційну раду з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, у роботі якої повинні брати активну участь, поряд з державними структурами, громадські об'єднання малого підприємництва.
10. Більш ґрунтовного і чіткого висвітлення потребує функція держави в напрямах забезпечення гарантій комерційним фінансово-кредитним установам у поверненні кредитів малими підприємницькими структурами. Держава особливу увагу повинна приділити наданню гарантій тим малим структурам, діяльність яких пов'язана з підвищеним ризиком і є важливою для розвитку національної економіки; розробкою нових видів продукції, конкурентоспроможної на внутрішніх і зовнішніх ринках збуту. Доцільно передбачити формування державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та умов їх отримання; створити спеціалізовані банківсько-кредитні установи, які надають фінансові послуги малим підприємницьким структурам; запровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів; забезпечити надання державних гарантій малим підприємствам, що беруть участь у державних програмах розвитку національної економіки, діяльність яких є пріоритетною; упровадити порядок віднесення на собівартість витрат, пов'язаних з формуванням страхового фонду при кредитуванні малих підприємств тощо.
11. Продовжити і поглибити процеси, пов'язані зі спрощенням організаційно-облікових механізмів і звітності малих підприємницьких структур. Доцільно створити науково-методичний центр з проблем розвитку малого підприємництва, організувати видавництво журналу, бюлетеня з питань діяльності суб'єктів малого підприємництва (об'єднати з інфраструктурою).
12. Запровадити механізми стимулювання розвитку малого підприємництва та недержавних структур, які надають послуги цим суб'єктам економіки; розширити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, торговельно-посередницькими фірмами тощо. [2]
Реалізація зазначених вище напрямів спрямована на те, щоб малі підприємницькі структури мали можливість взаємодіяти з державними органами управління економічними процесами на всіх рівнях, створюючи цілісну систему управління розвитком національної економіки. Структурну схему формування системи підтримки малого підприємництва та її взаємозв'язки із системою державного управління розвитком національної економіки представлено на Рис. 2.
Ураховуючи, що вже в теперішній час підприємницький сектор забезпечує понад 70% обсягів ВВП і понад 50% зайнятості працездатного населення, необхідно, щоб не тільки результати функціонування цього сектора знаходили відображення в офіційній статистиці, а й вимоги та потреби підприємців врахувалися в державній політиці і стратегії розвитку національної економіки.
Процеси узгодження державних і підприємницьких інтересів потребують формування конкретних управлінських і виконавчих структур, які спеціалізуються на розв'язанні конфліктних ситуацій, розробленні заходів, які запобігають їх виникненню, формують стратегію взаємодії державних установ і підприємницьких організацій.
Рис.2. Структурна схема формування системи підтримки малого підприємництва та її зв'язки із системою державного управління економічними процесами
Активна роль у вирішенні суперечностей між владними структурами і підприємницькими організаціями має належати координаційній раді з питань розвитку підприємництва в Україні і підтримки малих підприємницьких структур.
Така рада повинна формуватися на принципах підприємництва, тобто бути незалежною, ініціативною і нести повну відповідальність за реалізацію тих пропозицій і заходів, які запропоновані нею і прийняті урядом до виконання. Одночасно координаційна рада повинна представляти і відстоювати інтереси підприємницького сектора економіки, тісно взаємодіючи з Державним комітетом підприємницької діяльності (Держком-підприємництва), Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів України, Мінекономіки та іншими міністерствами і відомствами виконавчої влади.
Висновки
Працюючи над темою даної контрольної роботи, можна зробити висновки, що особливо болючою для суб'єктів малого підприємництва є проблема пошуку джерел фінансування подальшого розвитку. Як свідчить практика, для більшості вітчизняних малих підприємств основним джерелом фінансування виробництва є їхні власні кошти. Проте цілковито задовольнити потреби у фінансуванні лише за рахунок власних ресурсів ці підприємства не в змозі. Для їх розвитку необхідні значні обсяги додатково залучених коштів. З метою фінансово-кредитної підтримки суб'єктів малого підприємництва на рівні держави запроваджується цілеспрямована, послідовна єдина регуляторна політика у сфері розвитку підприємницької діяльності. У 1999 році згідно з Указом Президента України "Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього бізнесу" створено відповідну недержавну комерційну установу, головним завданням якої є надання кредитів малим і середнім підприємствам та гарантій їхнім кредиторам. Кредитно-гарантійна установа вже надала кредитні гарантії ряду підприємств, але сповна реалізувати свої основні функції вона не в змозі через відсутність інституту гарантій, а також необхідних коштів.
У 2000 році Верховна Рада України прийняла закони "Про державну підтримку малого підприємництва" та "Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", якими вимагається "невідкладна побудова небанківського фінансово-кредитного сектору, спрямованого виключно на малий бізнес і самозайнятість населення".
Особлива увага з боку держави приділятиметься вдосконаленню механізму фінансової підтримки підприємництва (зокрема, наданню державних гарантій, запровадженню системи пільгового кредитування та спрощеної системи оподаткування і т. ін.), що може бути ефективним за умови більш широкого використання недержавних джерел фінансування.
Однією з актуальних проблем в процесі залучення іноземних інвестицій є також відсутність скоординованої участі українських підприємств в інвестиційних форумах, семінарах, конференціях, брак розуміння особливостей технології міжнародного співробітництва, проблеми визначення регіональних і галузевих переваг в процесі використання іноземних інвестицій.
Так, специфіка підприємництва в окремих галузях, насамперед, в АПК, робить неможливим вирішення проблем розвитку підприємництва на основі лише використання програм мікрокредитів за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Водночас розробка механізму ефективної фінансової підтримки розвитку підприємництва в АПК потребує особливої уваги з огляду на те, що сільське господарство залишається однією з пріоритетних сфер для подальшого залучення іноземних інвестицій.
Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:
– надмірний податковий тиск;
– слабка стартова матеріально-технічна база;
– низька продуктивність праці;
– відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;
– нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;
– недостатній рівень по інформованості суб'єктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.
Аналіз світового досвіду свідчить, що в загальних обсягах фінансування малих та середніх підприємств протягом останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами — кредитними спілками, кредитними кооперативами, товариствами взаємного кредитування та взаємного страхування тощо.
Список використаної літератури
1. Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.
2. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.
3. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.
4. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.
5. Науменкова С.В., Люта О.В. Особливості фінансово-кредитної підтримки розвитку малого підприємництва в Україні //Вісник Української академії банківської справи,- 2000.- №1.- с. 13-20
6. Помомаренко Н.Ш. Місце і роль малого та середнього бізнесу в економічних відносинах регіону //Регіональні перспективи (Полтава) (укр.).- 2000.- № 2. - С. 321-323
7. Галь В.М. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України (укр.).- 2003.- № 1.- с 13-15
8. В.В.Войтенко “Вплив податково-бюджетної системи на розвиток економіки”// Формування ринкових відносин в УКРАЇНІ: збірник наукових праць. Вип.2(21)/Наук.ред.І.К.Бондар. – К., 2003. – 109с.
9. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.
10. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП,2000.-176с.
