Зміст
Вступ. 2

1. Препарати з свіжих рослин. 4

1.1 Історія фітотерапії 4

1.2 Розвиток препаратів з свіжих рослин. 6

2. Соки з свіжих рослин. 7

2.1 Технологія отримання соків з свіжої рослинної сировини. 7

2.2 Незгущені соки. 9

2.3 Згущені соки. 12

2.4 Сухі соки. 12

3. Екстракційні препарати з свіжих рослин. 14

3.1 Технологія отримання екстрактів з свіжої рослинної сировини. 14

3.2 Препарати глікозидів. 15

3.3 Препарати вітамінів. 16

3.4 Фітонцидні препарати. 16

3.5 Інші екстракційні препарати. 18

4. Практична частина. 19

4.1 Загальна характеристика препарата. 19

4.2 Характеристика вихідної сировини. 22

4.3 Блок-схема технологічного процесу виробництва. 25

4.4 Матеріальний баланс. 25

4.5 Робочий пропис. 26

Висновки. 28

Список використаної літератури. 30




Вступ
До ліків, поєднуваним відповідно до джерела їхнього одержання в групу фітопрепаратів, відносяться витяги, одержувані з лікарської рослинної сировини. У залежності від її властивостей розрізняють препарати зі свіжих рослин і препарати з висушеної рослинної сировини. Виготовлення фітопрепаратів виробляється у відповідних цехах хіміко-фармацевтичних заводів, фармацевтичних фабрик і виробництв.

Більшість сучасних фітохімічних препаратів одержують з висушеної рослинної сировини, підданої сушінню з дотриманням умов, що виключають руйнування біологічно активних речовин, що містяться в них. Використання висушеної сировини незрівнянно зручно, оскільки суха сировина може бути заготовлене взапас і зберігатися тривалий час (1 рік і більш), що дозволяє забезпечувати нею фармацевтичні підприємства цілорічно. Остання обставина дуже важлива з погляду організації планової безперебійної роботи. Висушена лікарська рослинна сировина на складах і підприємствах повинне знаходиться в умовах, що виключають її відволоження і псування, для чого її періодично піддають перевірці.

Однак дослідження в області екстрагування лікарської рослинної сировини показують, що діючі речовини ряду рослинних матеріалів під час сушіння і наступного збереження піддаються змінам у результаті процесів ферментативного розщеплення, що протікають у них, випару, взаємодії з киснем повітря і т.д. Наприклад, після закінчення річного терміну зберігання біологічна активність трави конвалії зменшується на 77%, жовтушника — на 100%, вміст алкалоїдів у листах дурману — на 30%, вміст ефірної олії в коренях валеріани — на 50% і т.д.

У ряді випадків препарати, отримані зі свіжих рослин, мають більшу активність, чим відповідні препарати з висушеної сировини. Так, настойка зі свіжих коренів валеріани в 2 - 3 рази активніше настойки, отриманої з висушених коренів. Сік беладони робить більш сильну дія, чим відповідна доза атропіну, тому що в соку міститься фармакологічно активний гіосциамін, що частково перетворюється в процесі сушіння рослини в менш терапевтично активний рацемат атропін. Фітонцидна активність спостерігається, як правило, лише в препаратах, приготовлених зі свіжої рослинної сировини.

Зазначені спостереження приводять до висновку про доцільність використання в ряді випадків препаратів зі свіжих рослин. Однак масова переробка свіжозібраної сировини має труднощі чисто технічного порядку. Через те, що багато рослин зацвітають і дозрівають в один і той же час, причому час збору їх буває дуже коротким, потрібні великої виробничої потужності для швидкої переробки свіжої сировини. Оскільки свіжа рослинна сировина не може зберігатися, а транспортування утруднене, заводи повинні бути наближені до місця його заготівлі. Ця проблема в нашій країні поки не вирішена. Тому препарати зі свіжих рослин одержують у невеликих кількостях, номенклатура їх невелика, їх можна розділити на дві групи: екстракційні препарати (настойки, екстракти) і соки

В Франції популярні алкоголатури — настойки зі свіжих рослин, одержувані шляхом екстракції сировини 95% спиртом сприятливим згортанню плазми кліток рослин, що полегшує наступний витяг з них активних речовин. У ряді країн застосовують нітрати — стабільні рідкі екстракти, одержувані в співвідношенні 1:1 зі свіжої рослинної сировини за допомогою 95% спирту.




1. Препарати з свіжих рослин
1.1 Історія фітотерапії
З найдавніших часів люди використовували рослини з лікувальною метою. До III тисячоріччя до нашої ери археологи відносять знайдену при розкопках шумерського міста табличку, що містить рецепти ліків з рослин. Зі знайденої серед папірусів Древнього Єгипту "Книги готування ліків для всіх частин тіла", датуємої IV тисячоріччям до нашої ери, ми знаємо, що люди використовували для лікування запашні олії, бальзами з рослин, у тому числі відомі нам м'яту, яловець і інші. Описи лікарських рослин із указівкою способів їхнього застосування при конкретній хворобі знайдені на клинописних глиняних табличках асирійців (I тисячоріччя до нашої ери). Основоположник античної медицини давньогрецький лікар Гіппократ приблизно в цей же час описав і використовував більш 200 рослин, а батько фітотерапії грецький лікар Діоскорид (I століття нашої ери) у своїй книзі "Лікарські речовини" описав застосування в медицині близько 600 видів рослин.

Про застосування рослин для лікування писав знаменитий лікар і філософ Ібн-Сіна (Авіцена) у книзі "Канон лікарської науки", рослинні засоби застосовували в медицині древні китайські цілителі. Китайському імператору Шен Нуну приписують авторство книги по медицині зі звичним для нас назвою "Травник", де в основному описувалися рослинні засоби. Велике було значення рослинних ліків, якщо про їх писав сам імператор! Китайська медицина використовувала більш 1500 рослин. Дотепер не втратили актуальності описи властивостей рослин, що зібрав у своїй книзі "Основи фармакології" знаменитий китайський лікар Чі Ші Чжень. Давньоіндійска медицина, викладена в "Аюрведі" давньоіндійського лікаря Сушрута (I в. до н.е.), використовувала близько 800 рослин. Індія стала родоначальником культурного оброблення лікарських рослин.

У Європу лікування травами прийшло з Древньої Греції і Древнього Рима. Величезну роль у європейській медицині зіграли праці лікаря і фармацевта Клавдія Галена (II століття до нашої ери). Дотепер медики користуються рецептами рослинних ліків Галена, застосовують описані їм технології одержання настойок, екстрактів, а фармацевтичне виробництво, що використовує рослинну сировина, називають галенофармацевтичним.

У Древній Русі теж широко використовувалися рослинні препарати для лікування людей і домашніх тварин. Стародавні травники з описом рослин і способами їхні використання передавалися з покоління в покоління знахарями і цілителями і поповнювалися новими рецептами. У "Ізборнику великого князя Святослава Ярославовича" (11 століття) дані описи цілющих рослин і способи їхнього застосування. Цікаво, що правом лікування на Русі були наділені жінки. Онучка Володимира Мономаха Євпраксія склала лікарський порадник "Мазі", деякі глави якого актуальні і сьогодні. Причому в медицині використовувалися не тільки місцеві трави, але і лікарські рослини з Олександрії, Багдада, Генуї й ін.

При Івані Грозному був виданий перший російський "Травник", що описує рослини вітчизняної флори і їхнє застосування в народній медицині, а при Петрі I стали розводити аптекарські городи, на яких вирощували "трави для зілля" і продавали їх у "зілляних крамницях".

В даний час значно зріс інтерес до рослинних препаратів, до простих і ефективних методів лікування, заснованим на досвіді народного целительства. Накопичені за час існування людства безцінні знання дійшли до наших днів, вони підтверджуються, зберігаються і презбільшуються з використанням сучасних досягнень науки взагалі і медицини зокрема.




1.2 Розвиток препаратів з свіжих рослин
Особливість препаратів зі свіжих рослин полягає в тім, що в них міститься весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу лікарської сировини в найбільш природному їхньому стані.

Препарати зі свіжих рослин мають давню історію. Про їхнє готування маються численні зведення у вітчизняній і закордонній медико-фармацевтичній літературі XVIII-XIX вв. У «Фармацевтичних записках», складених по лекціях А. П. Нелюбіна, що очолює кафедру фармації «Медико-хірургічної академії» у Петербурзі, можна знайти опис одержання соків і настойок зі свіжих рослин.

До початку XX в. число препаратів зі свіжої рослинної сировини зменшилося, але вони залишилися в номенклатурі гомеопатичних аптек. В даний час галенові і новогаленові препарати готують з висушеної лікарської сировини, що по якісному і кількісному складі біологічно активних речовин не завжди рівноцінні свіжозібраним рослинам. Під час заготівлі, сушіння і збереження БАР піддаються змінам унаслідок ензиматичних процесів, дії кисню повітря і багатьох інших факторів. Дослідження багатьох учених показують, що після Ѕ — 1 року збереження лікарської сировини вміст біологічно активних речовин (особливо серцевих глікозидів і ефірних олій) різко зменшується. У деяких випадках препарати свіжих рослин мають більшу активність, чим відповідні препарати, отримані із сухої сировини. Так, настойка зі свіжих коренів валеріани лікарської в 2 — 3 рази активніше настойки, отриманої із сухих коренів. Крім того, вітамінна і фітонцидна активність спостерігається частіше в препаратах свіжих рослин. Тому доцільно в ряді випадків використовувати препарати зі свіжих рослин.

Сучасні препарати зі свіжих рослин можна віднести до двох груп: 1 — соки; 2 — витяги.

Соки зі свіжих рослин бувають: натуральні (незгущені), згущені, сухі.




2. Соки з свіжих рослин
2.1 Технологія отримання соків з свіжої рослинної сировини
Технологія одержання соків розроблена в інституті Фармакохімії ім. Кутателадзе АН Грузії з наступних видів рослин: валеріани, дурману, наперстянки пурпурної й іржавої, конвалії, беладони, хвоща польового, чистотілу, водяного перцю, чемериці, матері-і-мачухи, кропиви. Багато які з цих соків, як найбільш вивчені, дозволені до застосування як лікувальні препарати.

ТП одержання соків складається з наступних стадій.

Вимитий і висушений на повітрі свіжозібраний рослинний матеріал подрібнюють на траворізках, вальцьових дробарках чи вовчках до одержання кашкоподібної суміші.

Здрібнену мезгу загортають у полотняні серветки, що поміщають у циліндр преса, по 5 — 6 шт. накладаючи один на одного, прокладають між ними пластинки з нержавіючої сталі і пресують з метою одержання соку.

Очищення соку. Отримані соки містять велику кількість білків, ферментів, слизи і тому нестійкі. Для очищення їх обробляють 95% спиртом, що осаджує білкові, слизисті і пектинові речовини. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по масі 15 частин 95% етанолу, у якому розчинений хлоретон (0,3% від загальної маси рідини). З метою швидкого нагрівання суміш ставлять у воду, попередньо нагріту до температури 80— 85 °С, на 30 хв, а потім швидко прохолоджують у проточній воді. Така зміна температур сприяє інактивації ферментів і згортанню білкових речовин, що поліпшує також і додавання спирту. Якщо терапевтичними активними речовинами служать глікозиди, то для більш глибокого очищення від домішок ферментів сік нагрівають при 77-78 °С в плин 30 хв. Потім сік відстоюють і фільтрують. Іноді осад видаляють центрифугуванням. Одержують чистий, прозорий сік.

Відфільтрований сік піддають стандартизації. Для консервації до нього додають спирт до концентрації 15-20%, хлоретон (1,1,1-трихлор-2-метилпропанол-2) до концентрації 0,5%. Вміст сильнодіючих речовин повинний бути регламентований.

Іноді рекомендують використовувати концентровані соки, одержувані на основі застосування ліофільного сушіння. Вони значно стабільніші при збереженні, але спосіб їхнього готування вимагає великих витрат електроенергії, трудомісткий, що підвищує вартість продукції. Номенклатура соків приведена в таб.1.
Таблиця 1.

Номенклатура соків, що діють речовини і застосування

Найменування соку	Лікарська сировина	Діючі речовини	Застосування
Суккудіфер (Succudifer)	Листи наперстянки іржавої	Серцеві глікозиди (карденоліди), активність 1 мл соку дорівнює 6 ЖОД	При серцевій недостатності
Сукрадбел (Sucradbel)	Корені беладони	Тротанові алкалоїди	Спазмолітичний засіб, хвороба Паркінсона
Сукдіоскакіл (Sucdioskakilum)	Плоди східної хурми	Вітаміни, дубильні речовини, йод	При тиреотоксикозі
Сік конвалії (Suc. Convailariae)	Листи конвалії	Серцеві глікозиди (карденоліди), активність 1 мл соку дорівнює 24 ЖОД	При серцевій недостатності
Сік подорожника (Suc. Planlaginis)	Листи подорожника великого і блошиного	Вітаміни, дубильні речовини, глікозид рінатин (аукубін), полісахариди	Спазмолітичний і протизапальний засіб
Сік аронії чорноплодної (Suc.. Aroniae mela- nocarpae)	Плоди аронії чорноплодної	Вітаміни, органічні кислоти, пектинові речовини	Антигіпертен- зивний засіб
Сік алое (сабуру) (Suc. Aloлs)	Листи алое	Антрахінонові глікозиди	При гастритах і хронічних запорах. Зовнішньо при опіках, гнійних ранях, дерматитах
Сік каланхое (Suc. Kolanchoлs)	Листи і зелені частини стебла каланхое пір'ястого	Полісахариди, ка- техіни, дубильні речовини, аскорбінова кислота, мікроелементи	Протизапальний засіб, що поліпшує регенерацію тканин

2.2 Незгущені соки
Сік подорожника (Suceus Plantaginis). Суміш соку зі свіжих листів подорожника великого (Plantago major G.) і соку трави подорожника блошного (Plantago psillium G.). Технологічний процес одержання соку складається з наступних операцій: збір сировини, здрібнювання, пресування, консервування соку, відстоювання, фільтрування. Збір листів подорожника великого проводять у період цвітіння в суху погоду, ретельно очищають від забруднень, листів що пожовкли і засохли. Здрібнювання листів роблять на машині-вовчку МП-1-160, де ступінь здрібнювання їх досягає 2—8 мм. Сік листів подорожника віджимають під пресом. У циліндр преса на дно піддона з ґратами укладають до 18 пакетів зі здрібненою сировиною по 39 кг. Між пакетами поміщають дренажні ґрати з нержавіючої сталі і пресують. У результаті пресування одержують 56,6—60% соку. Гніт удруге подрібнюють на вовчках, віджимають на пресі й одержують ще 10% соку. До віджатого соку негайно додають 25 частин етилового спирту 90% при постійному перемішуванні, що забезпечує 20% його вмісту в кінцевій суміші. Сюди ж при працюючій мішалці завантажують 0,15% натрію метабісульфіту і перемішують до повного розчинення. Потім відбирають пробу для визначення змісту спирту, сухого залишку, рН. Отриманий сік подорожника великого перекачують у відстійник, де залишають на 7 діб. Відстояний від баластових речовин сік декантирують і за допомогою фільтр-преса фільтрують у збірник.

Свіжу траву подорожника блошного двічі подрібнюють на машинах-вовчках і негайно заливають етиловим спиртом і водою в співвідношенні 7 кг трави : 21 л спирта : 14 л води. Витяжку зливають, а масу двічі пресують. Шрот заливають водою очищеною в співвідношенні 2:1, ущільнюють і залишають на 12 год. Після чого водяний мацерат відпресовують, приєднують до етанольного, визначають вміст етанола. Фільтрують, як і сік подорожника великого, консервують, додаючи 0,15% натрію метабисульфита, перемішують до розчинення.

Соки подорожника великого і блошного змішують у рівних кількостях (1:1), відстоюють і фільтрують.

Це прозора рідина червоно-бурого кольору, кислувато- солонуватого смаку з відчуттям пекучості. Містить глікозид аутсубін, вітамін К, каротин і інші сполуки. Запах слабкий, своєрідний, ароматний.

Застосовують при анацидних гастритах і хронічних колітах.

Випускають у флаконах по 250 мл. Зберігають у прохолодному, темному місці.

Сік каланхое (Succus Ка1аnchоёs). Одержують зі свіжозібраної трави культивованої рослини каланхое пір'ястого (Kalanchoe pinnata Gam Pers) по загальній схемі. Отриманий сік відстоюють, декантують і для освітлення фільтрують через мезгу. Утрату соку виключають заміною декантації сепарацією. Процес проводять на рідинному сепараторі тарілчастого типу. Прояснена рідина виводиться в приймач, а осад осідає в шламовому відділі сепаратора, кількість якого складає близько 0,07%. Після сепарації сік піддається фільтрації, що стерилізує. Консервант — хлорбутанолгідрат додають у кількості 0,5%. Препарат містить дубильні речовини, вітаміни Р и С, кислоти органічні, мінеральні солі й інші сполуки.

Сік каланхое — рідина жовтуватого кольору, ароматичного запаху, що злегка опалесциює з дрібною суспензією, що легко розбивається при струшуванні. Сік каланхое робить місцеву протизапальну дія, сприяє очищенню ран від некрозних тканин, а також їх загоєнню. Входить до складу мазі каланхое, використовуваної при лікуванні трофічних ран.

Випускають в ампулах по 3, 5, 10 мл, у флаконах по 10— 100 мл. Зберігають у захищеному від світла місці при температурі не вище 10 °С.

Сукрадбел (Sucradbellum). Сік зі свіжих коренів беладони. Прозора буро-червоного кольору рідина зі своєрідним запахом і слабкогірким смаком. Одержують відповідно до типової схеми одержання соків, у якому міститься 0,13—0,15% суми алкалоїдів.

Застосовують при постенцефалічному паркінсонізмі.

Список Б.

Суккудіфер (Succudiferum). Сік зі свіжих листів наперстянки іржавої, очищеної від баластових речовин. Це прозора червоно-бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 — 6 ЖОД.

Застосовують у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої поразкою клапанного апарата і захворюваннями серцевого м’яза.

Список Б.

Сік конвалії (Succus Convallariae majalis). Сік зі свіжих надземних частин (суміші листів і квіток) конвалії. Прозора червоно-бурого кольору рідина, гіркого смаку, запах ароматний. У 1 мл міститься 24 ЖОД.

Застосовують аналогічно соку наперстянки.

Список Б,

Сік алое (Succus Aloes). Одержують зі свіжих неконсервованих листів алое деревоподібного (Aloe arborescens Mill.), подрібнюючи їх на порцелянових вальцях чи машинах-вовчках. З отриманої мезги віджимають на пресі сік, нагрівають при температурі 100 °С в плин 5—10 хв, прохолоджують, поміщають у відстійник, туди ж додають 95% етанол до концентрації його в соку 20% і відстоюють при температурі 6—8 °С в плин 14 — 15 діб. Після відстоювання сік декантують, фільтрують і додають 0,5% хлорбутанолгідрата. Стандартизують препарат по сухому залишку, вміст якого повинний бути не менш 2%. Сік алое — мутнувата рідина світло-жовтогарячого кольору, гіркого смаку, під впливом світла темніє.

Застосовують при гастритах, запорах. Зовнішньо використовують при гнійних ранах, опіках.

Випускають у флаконах по 100 мл.

Сік капусти білокачанної (Succus Brassicae capitae). Одержують з листів капусти білокачанної (Brassica capitha) за технологією, розробленої в інституті фармакохімії АН Грузії.

Препарат містить велику кількість вітаміну U (метилметіонінсульфаніт U). Це біла зі злегка жовтуватим відтінком рідина, мутнувата, солодкувато-гіркого смаку, своєрідного ароматного запаху. Застосовують при шлункових захворюваннях нервового характеру, при лікуванні виразкової хвороби і хронічного коліту, при недостатньому кровообігу слизуватої оболонки шлунка.
2.3 Згущені соки
Екстракт журавлини (Extracti Oxycocci). Вичавлюють сік зі зрілих ягід журавлини болотної (Oxycoccus palustris Pers.) родини брусничних (Yacinaceae) за типовою схемою. Після чого проводять зброжування соку для видалення пектинових речовин, якими багата журавлина. Відокремлюють пектинові речовини центрифугуванням. Згущають сік до концентрації густого екстракту у вакуум-апаратах, усередині висеребрених, при розрідженні 0,6 — 0,65 атм до вмісту 10% сухих речовин. У згущеному соці до 3,6% цукрів, 3,25% лимонної кислоти, аскорбінова кислота, вітамін Р (цитрин). Застосовують як вітамінний сік і смаковий засіб при пропасних станах.
2.4 Сухі соки
В останні роки багато дослідницьких робіт присвячені одержанню стабільних соків зі свіжих рослин у сухому виді.

Так, Н. Є. Чернов і Г. П. Півненко (Харків) розробили методики одержання стабільних сухих соків чистотілу, конвалії, нігтиків, пасльона пташиного, родовика, цибулі ріпчастої й ін.

Сушіння соків сублімацією зберігає первісну якість біологічно активних речовин (особливо летких фітонцидів) і поліпшують їх властивості шляхом концентрації важливих компонентів. Одержують соки шляхом заморожування з наступною сублімацією.

Розглянемо принципову схему одержання сухих соків.

Для одержання 100 частин сухого стабільного соку чистотілу вихідну сировину беруть у наступних кількостях: здрібнена сировина (трава з квітками) до кашкоподібної маси — 3090 частин, спирту етилового 96% — 360 частин. Спочатку грубо подрібнюють сировину на траво- і корнерізці. Негайно ж удруге подрібнюють на механічному подрібнювачі чи на машині-вовчку до кашкоподібної маси. Потім сировину загортають у лляні серветки і вичавлюють у перфорованому циліндрі з нержавіючої сталі під пресом із граничним навантаженням. Сік збирають у відстійник, де для консервування й осадження баластових речовин додають 360 частин 96% етилового спирту, щоб в отриманому рідкому соку містилося його 20%. Потім сік декантують, центрифугують 10 хв на осаджувальній центрифузі і потім фільтрують. Прозорий відфільтрований сік залишають на семиденне відстоювання в герметично закритому відстійнику. Якщо після 7 днів збереження випаде осад, то сік удруге 5 хв центрифугують на осаджувальній центрифузі. Далі із соку випарюють етиловий спирт у вакуум-апараті при залишковому тиску 160 мм рт. ст. і температурі не вище 50 °С до 80% первісного обсягу. Частково упарений сік розливають у спеціальні склянки для сушіння і збереження і заморожують методом накочування на сушарці КС-6 (Чехія) протягом 1 ч. Заморожений сік сушать на зазначеній сушарці 18 — 20 год при залишковому тиску в системі 100—160 мм рт. ст. і температурі внутрішнього і зовнішнього казанів не вище +55 °С.

Отриманий препарат являє собою гігроскопічний аморфний порошок бурого кольору, пористої структури, гіркого смаку, з характерним запахом екстракту чистотілу великого. Добре розчинний у воді, у 20% етанолі, при цьому майже цілком відновлюються первісні властивості свіжого соку.


3. Екстракційні препарати з свіжих рослин



3.1 Технологія отримання екстрактів з свіжої рослинної сировини
Зі свіжих рослин витяги біологічно активних речовин одержують у тих випадках, коли дана сировина малосочна і пресування виявляється недостатньо ефективним.

Свіжозібрану сировину відмивають від пилу і забруднень, провітрюють на повітрі і подрібнюють. Необхідно тонке здрібнювання сировини, тому що жива клітина знаходиться в стані тургору, протоплазма щільно притиснута до клітинної стінки і, володіючи властивістю напівпроникності, не пропускає назовні речовини, розчинені в клітинному соку. Тому для витягу біологічно активних сполук клітинні стінки необхідно зруйнувати.

Це досягається шляхом використання спеціальних машин-вовчків, улаштованих по типу механізованих м'ясорубок і вальців, тому що свіжа сировина містить до 80% вологи і має високу пружність. На даних машинах рослинний матеріал спочатку роздавлюється, а потім стирається.

Настойки зі свіжої рослинної сировини одержують методом мацерації чи бісмацерації. Звичайно з 1 частини по масі несильнодіючої сировини одержують 5 об'ємних частин настойки, а з 1 частини сильнодіючої — 10 об'ємних частин. В окремих випадках НТД передбачене інше співвідношення вихідної сировини і готової настойки (наприклад, 1:4, 1:20).

Для одержання екстракційних препаратів зі свіжої сировини застосовують метод мацерації міцним (90%) етиловим спиртом. Процес екстракції продовжується 14 діб і повинний інтенсифікуватися частим і енергійним перемішуванням вмісту мацераційних посудин. Потім мацерати відфільтровують, залишки віджимають на пресі і віджатий сік приєднують до витягу. Відстоюють 7 діб при температурі не вище 8 °С, відфільтровують від колоїдного осаду, що випав, потім відфільтровують ще раз через фільтр Сальникова. Отримані фільтрати придатні до застосування.

Застосовують також метод бісмацерації, при цьому здрібнену сировину перший раз заливають 96% етанолом і настоюють 7 діб; другий раз — 20% етанолом на 3 доби. Об'єднані витяги відстоюють, фільтрують і одержують настойки з вмістом 40 — 50% етанола. Їх стандартизують по тим же показникам, що і настойки, одержувані з висушених рослин. У сучасній номенклатурі маються складні препарати, у які поряд з витягами зі свіжих рослин уводяться багато інших лікарських засобів.

Сучасна номенклатура витягів зі свіжих рослин представлені в основному:

препаратами серцевих глікозидів,

препаратами вітамінів,

фітонцидними препаратами.
3.2 Препарати глікозидів
Кардіовален (Cardiovalenum). Препарат містить наступні інгредієнти: сік жовтушника розкидистого — 17,2 г (активністю 150 ЖОД у 1 мл), одержуваний зі свіжої трави, у якій містяться глікозиди еріхрозид, елізилін, близькі по дії до глікозидів групи наперстянки; адонізид — 30,0 г (активністю 85 ЖОД у 1 мл); настойка валеріани зі свіжих коренів — 46,9 г; рідкий екстракт глоду — 2,1 г; камфора — 0,4 г; етанол 96% — 1,6 г; натрію бромід — 2,0 г; хлорбутанолгідрат — 0,25 г.

Робить комбіновану дія на серцево-судинну і нервову систему. Солонувато-гірка рідина світло-бурого кольору з запахом камфори і валеріани. 1 мл відповідає 45 — 55 ЖОД. Випускається у флаконах темного скла по 10, 15 і 25 мл. Відноситься до списку Б.

Настойка валеріани (Tinctura Valerianae). Готується на 70% етанолі в співвідношенні 1:5 зі свіжих коренів валеріани лікарської (Valeriana officinalis G) родина валеріанові (Valerianaceae) методом перколяції. Це прозора рідина червонясто-бурого кольору з характерним запахом і солодкувато-гірким пряним смаком.

Хімічний склад: ефірна олія, валеріанова кислота, борнеол. складний ефір борнеола і ізовалеріанової кислоти, сліди алкалоїдів, органічні кислоти, дубильні речовини, цукри.

Застосовують усередину дорослим по 20 — 30 капель на прийом 3 — 4 рази в день.

Випускають у флаконах по 30 — 50 мл.

У число препаратів глікозидів зі свіжих рослин входять також сухі екстракти жовтушника (у 1 г – 800 ЖОД) і кендиря (у 1 г 1100 ЖОД), які варто розглядати як глікозидутримуючі концентрати зазначених рослин.
3.3 Препарати вітамінів
Препарати вітамінів включають спиртоочищений концентрат чорної смородини (містить вітамін Р), концентрат хвої (містить вітамін С) і екстракт волоського горіха (незрілого, містить вітамін С). Спиртоочищені концентрати вітамінів одержують після обробки водяного концентрату спиртом і розпарювання його у вакуум-випарному апараті після попереднього видалення обложених пектинових і баластових речовин.
3.4 Фітонцидні препарати
Зі свіжої рослинної сировини одержують препарати, що містять фітонциди — БАР, виділювані рослинами (переважно вищими), здатні убивати бактерії і паразитичні грибки чи придушувати їхній ріст і розвиток.

Термін «фітонциди» введений у 1928 р. російським біологом професором Б. П. Токіним, що установив здатність деяких рослин виділяти речовини (звичайно леткі) з подібною активністю. Фітонциди можуть міститися в рослинах у виді олієподібних чи продуктів кристалічних з різною розчинністю. Фітонциди мають широкий спектр антибактеріальної дії, що часто виявляється навіть у розведенні до 1:1000000 (наприклад, в аліцина, алілгорчичної олії). Деякі фітонциди придушують розвиток кліток злоякісних пухлин. Фітонциди містяться в багатьох рослинах, однак методи їхнього виділення, стабілізації і стандартизації недостатньо розроблені, Лише препарати, одержувані з часнику і цибулі, знайшли широке застосування в медичній практиці.

При використанні свіжого (не висушеного) рослинного матеріалу необхідно використовувати спирт у високих (70-90%) концентраціях для руйнування колоїдної плазми, що міститься в рослинних клітках (застосовувати з цією метою кип'ятіння для фітонцидних препаратів неприпустимо).

У цибулі і часнику містяться алкілсульфіди (тіоефіри).

З цибулин часнику виділена рідка амінокислота аліїн і сульфоксид аліцин (СН2 = СН — СН2 – S – О – S – СН2 – СН = СН2) . Аліцин відносять до летких антибіотиків, він у розведенні 1:125000 гальмує ріст бактерій.

З цибулин часнику одержують часникову настойку й алілсат.

Настойку часнику готують шляхом мацерації свіжоздрібнених на м'ясорубці (вовчку) цибулин часнику. У якості екстрагента використовують 90% спирт етиловий. З 1 частини сировини по масі готують 5 об'ємних частин витягу. Витяжку наполягають протягом 48 год, потім відстоюють, фільтрують і стандартизують по вмісту алілсульфідів (С3Н5)3S, яких повинно бути не менш 0,15%.

Алілсат — рідкий спиртовий екстракт часнику, готують методом реперколяції при екстрагуванні цибулин 90% спиртом етиловим у співвідношенні 1:3, тобто з однієї частини по масі одержують три об'ємні частини витяжки. Настоюють 72 год, потім витяжку відстоюють 48 год і фільтрують. До отриманого розчину в якості коригентів додають по 0,3% ефірних олій (кропової, кминної, м'ятної), суміш перемішують протягом 1 год. Стандартизацію рідкого екстракту здійснюють по сухому залишку (зміст повинний бути 1,2-1,7%) і кількості спирту (повинне бути 79-86%).

З цибулі отримують алілгліцер та алілчеп.

Алілглицер. Згущений спиртової екстракт цибулі, змішаний у рівних обсягах зі стерильним гліцерином. Препарат являє собою червоно-буру рідину густуватої консистенції зі слабким запахом цибулі. Випускається у флаконах місткістю 100 мл.

З цибулин цибулі одержують алілчеп — рідкий екстракт (1:4), наготовлюють екстрагуванням здрібнених цибулин 70% спиртом етиловим. Очищені цибулини подрібнюють у м'ясорубці і завантажують в екстрактор. Сировину заливають 70% спиртом етиловим (1,5 об'ємних частин) і при періодичному перемішуванні наполягають 7 доби при кімнатній температурі. Потім витяжку зливають, залишок сировини (віджимки) заливають 1 об'ємною частиною 60% спирту етилового і настоюють 1 добу. Потім витяг знову зливають, залишок віджимають, другу порцію витягу змішують з першою і доводять 44% спиртом до 4 об'ємних частин. Для освітлення до витягу додають 0,3 г активованого вугілля на 1 кг витяжки, рідину відфильтровують від вугілля через бельтингові фільтри-мішки. Алілчеп — прозора жовта чи зеленувата рідина з запахом цибулі. Зміст сухого залишку в препараті повинне бути 1,3 — 1,5%, спирту — 43 — 45% (об'ємних).



3.5 Інші екстракційні препарати
Холелітин. Суміші настойок різних розведень 48% спиртом.

Застосовується в основному при лікуванні жовчно-кам'яної хвороби.

Ангіноль (Anginolum). Це комплексні препарати, що складаються з розведених настойок рослинного походження і розчинів неорганічних інгредієнтів. Застосовується при лікуванні ангіни.


4. Практична частина
4.1 Загальна характеристика препарату
Торгова назва препарату: Ехінацея Гексал (Echinacea Hexal)

Лікарська форма: Розчин для внутрішнього застосування у флаконах.

Склад:

Фармакологически активні складові частини:

100 г розчину містять 80 г соку зі свіжої квітучої трави ехінацеъ пурпурної (1,5 - 2,5:1)

Інші складові частини: этанол, 22 об. %.

Фармакологічна дія:

Рослинний біогенний стимулятор чинить імуномодулюючу і протизапальну дію, стимулює кістковомозкове кровотворення, у результаті чого збільшується число лейкоцитів і кліток РЕС селезінки. Активує переважно клітинний імунітет, стимулює фагоцитарну активність макрофагів і хемотаксис гранулоцитів, сприяє вивільненню цитокінів, збільшує продукцію інтерлейкіна-1 макрофагами, прискорює трансформацію B-лімфоцитів у плазматичні клітки, підсилює антитілоутворення і T-хелперну активність. Підвищує неспецифічну резистентність організму (у т.ч. до збудників грипу і герпеса).

Показання до застосування:

Імунодефіцитні стани (у т.ч. на тлі психічної і фізичної перевтоми), що виявляються гострими інфекційними захворюваннями: "простудні" захворювання, грип, інфекційно-запальні захворювання носоглотки і ротової порожнини, рецидивуючі інфекції дихальних і сечовивідних шляхів). Вторинні імунодефіцитні стану після антибіотикотерапії, цитостатичної, імунодепресивної і променевої терапії.

Вказівка:

При наявності хронічних рецидивуючих інфекцій дихальних шляхів, що тривають більш 3-х днів і супроводжуються температурою, розвитком чи ядухи виділенням гнійного мокротиння, необхідно проконсультуватися з лікуючим лікарем.

Неодноразово виникаючі скарги на дисфункцію сечовивідних шляхів вимагають спеціалізованого і постійного медичного контролю. При тривалості захворювання більш 5 днів, наявності в сечі еритроцитів, чи підйомі температури, необхідна консультація з лікуючим лікарем.

Протипоказання:

Підвищена чутливість стосовно діючої чи допоміжної речовини. Препарат протипоказаний при наявності алергійної реакції на айстрові рослини, а також при прогресуючих системних захворюваннях, таких, як туберкульоз, лейкемія й інші захворювання крові; ревматичні захворювання і захворювання сполучної тканини (коллагенози); розсіяний склероз; СНІД; ВІЧ-інфекції й інші аутоімунні захворювання.

Особливі вказівки:

Не мається достатньої кількості даних про застосування препарату дітьми.

Через високий вміст етанолу не рекомендується приймати препарат дітям у віці молодше 12 років.

При хронічних захворюваннях печінки і пацієнтам із хронічним алкоголізмом, що проходить курс лікування, варто пам'ятати, що препарат містить 22 об. % алкоголю. Кількість прийнятого за один раз алкоголю відповідає прийому приблизно однієї ложки вина.

Застосування під час вагітності й у період лактації:

Не слід приймати препарат вагітними і жінками, що годують грудьми.

Взаємодія з іншими засобами:

Можливе застосування одночасне з антибіотиками й ін. протимікробними ЛЗ. Препарат у виді крапель містить етанол і може змінювати ефект похідних цефалоспорина (цефамандола, цефотетана, цефменоксима, цефаперазона, моксалатама), етанолвмісних напоїв. Несумісний з імунодепресантами.

Дозування, вид і тривалість застосування:

При відсутності інших указівок дорослим і дітям у віці старше 12 років рекомендується приймати 3 – 4 рази в день по 1/2 мірного стаканчика (по 3 мл).

При прийомі препарату варто використовувати прикладений мірний стаканчик.

Перед вживанням флакон варто збовтувати.

Препарат не можна приймати безупинно довше 2-х тижнів.

Побічні дії:

В одиничних випадках можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості на прийом препарат у виді шкірної висипки і запаморочення. У випадку розвитку у Вас яких-небудь побічних явищ просимо сповістити про це лікуючому лікарю.

При застосуванні препарату у високих дозах можливі нудота, блювота, порушення стільця, безсоння, підвищене збудливість нервової системи.

Форми випуску і розмір упакування:

Флакони з темного скла в комплекті з мірним стаканчиком обсягом 50, 100 і 150 мл.

Термін придатності:

Термін придатності лікарського засобу складає 5 років. Не слід використовувати лікарський засіб після закінчення зазначеного на упакуванні терміну придатності!

Термін придатності відкритого флакона:

Відкритий флакончик можна використовувати протягом 4 тижнів.

Умови відпуску:

Препарат відпускається без рецепта лікаря.

Умови збереження:

Зберігати препарат при температурі не вище 25О З у недоступному для дітей місці!
4.2 Характеристика вихідної сировини
Трава ехінацеї пурпурової

Ехіна́цея пурпу́рна (лат. Echinбcea purpъrea) — багаторічна рослина із родини Айстрові, чи Складноцвітні (Asteraceae).

Хімічний склад рослини

Трава ехінацеї пурпурової містить полісахариди (гетероксилани, арабінораміногалактани), ефірні олії (0,15—0,50 %), флавоноїди, оксикоричні (цикорієва, ферулова, кумарова, кавова) кислоти, дубильні речовини, сапоніни, поліаміни, ехінацин (амід поліненасиченої кислоти), ехінолон (ненасичений кетоспирт), ехінакозид (глікозид, що містить кавову кислоту і пірокатехин), органічні кислоти, смоли, фітостерини;

кореневища і корені — інулін (до 6 %), глюкозу (7 %), ефірні і жирні олії, фенолкарбонові кислоти, бетаїн, смоли. Усі частини рослини містять ферменти, макро- (калій, кальцій) і мікроелементи (селен, кобальт, срібло, молібден, цинк, марганець і ін.).

Застосування

Використання рослини має давню традицію, препарати з ехінацеї використовувала народна медицина і гомеопатія.

Історія застосування

Великий внесок у вивчення ехінацеї зробив київський професор С. О. Тамілін. Він рекомендував ехінацею при депресії, психічній і фізичній перевтомі, ангіні, тонзиліті, хроніосепсисі, параметриті, запальних захворюваннях внутрішніх органів, гострих і хронічних інфекційних захворюваннях (черевному тифі, дифтерії, бешиховому запаленні, остеоміеліті, церебральному менінгіті), а також при ранах, виразках гомілки, опіках.

Л. І. Селезненко рекомендує її для лікування й особливо профілактики грипу, ГРВІ, простого герпеса, при гепатиті, нефриті, ревматоїдном артриті, ревматизмі, аднекситі, циститі, простатиті, імпотенції, лейкопенії, екземі, псоріазі, вазомоторному риніті, стоматиті.

Народна медицина

Препарати з рослини володіють протимікробною, противірусною і протигрибковою дією, стимулюють реакції клітинного і гуморального імунітету, прискорюють процес загоєння ран, виразок, зменшують біль. Як імуномодулятор, ехінацея використовується також при психічній і фізичній перевтомі, після антибіотикотерапії, цитостатичній і променевої терапії.

Рослина токсична! У деяких випадках викликає алергію.

Фармацевтичні препарати

У медичній практиці в якості імуностимулюючого засобу застосовуються настойки, відвари й екстракти ехінацеї. У промислових масштабах випускаються, головним чином, лікарські препарати, виготовлені на основі соку чи екстракту трави ехінацеї пурпурної.

Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini).

Спирт етиловий (С2Н5ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.

Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв'язку з присутністю недопустимих домішок (спирту метилового та інших сполук).

Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію водно-спиртового розчину виражають в об'ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С.

Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алкалоїди та ін.), а в інших - як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безводному (абсолютному) спирті, 85 % етанол розчиняє близько 10 % олії касторової, 70 % - тільки 1 %, а 40 % - практично її не розчиняє.

Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70 %, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70 % спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину клітини до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється.

До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп'яняючу дію - смертельна доза 96 % спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спирту прямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітратом) спирт етиловий дає кристалічні сполуки.

Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95 %).

Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню.




4.3 Блок-схема технологічного процесу виробництва

4.4 Матеріальний баланс
Загальний об’єм готового продукту (С2) = 200 л

Розхідний коефіцієнт (Кроз) = 1,036


Кроз = С1 / С2

С1 = С2 * Кроз

Загальний об’єм вихідної сировини (С1) = 200 * 1,036 = 207,2 л

С5 = С1 – С2

Виробничі втрати (С5) = 207,2 – 200 = 7,2 л

η = (С2 / С1) * 100 %

Вихід продукту (η) = (200 / 207,2) * 100 = 96,53 %

ξ = (С5 / С1) * 100 %

Втрати сировини (ξ) = (7,2 / 207,2) * 100 = 3,47 %
С1 = 207,2 л

С2 = 200 л

С5 = 7,2 л

η = 96,53 %

ξ = 3,47 %

Кроз = 1,036
4.5 Робочий пропис
Проводимо розрахунки до робочого пропису:

Ехінацея:

80 г – 100 мл

Х г – 207,2 л

Х = 207,2 * 80 / 100 = 165,76 кг

Спирт етиловий:

22 мл – 100 мл

Х мл – 207,2 л

Х = 207,2 * 22 / 100 = 45,58 л

Робочий пропис:

Трава ехінацеї165,76 кг

Спирт етиловий45,58 л

Загалом 207,2 л

Речовина	Взято	Отримано
Ехінацея	Сировина – 165,76 кг	Продукція – 160 кг Втрати – 5,76 кг
	Разом – 165,76 кг	Разом – 165,76 кг
Спирт	Сировина – 45,58 л	Продукція – 44 л Втрати – 1,58 л
	Разом – 45,58 л	Разом – 45,58 л
Сік	Всього – 207,2 л	Всього – 207,2 л

Висновки
Особливість препаратів зі свіжих рослин полягає в тім, що в них міститься весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу лікарської сировини в найбільш природному їхньому стані.

Сучасні препарати зі свіжих рослин можна віднести до двох груп: 1 — соки; 2 — витяги.

Соки зі свіжих рослин бувають: натуральні (незгущені), згущені, сухі.

Технологія одержання соків розроблена в інституті Фармакохімії ім. Кутателадзе АН Грузії з наступних видів рослин: валеріани, дурману, наперстянки пурпурної й іржавої, конвалії, беладони, хвоща польового, чистотілу, водяного перцю, чемериці, матері-і-мачухи, кропиви. Багато які з цих соків, як найбільш вивчені, дозволені до застосування як лікувальні препарати.

ТП одержання соків складається з наступних стадій.

Подрібнення свіжої рослинної сировини

Пресування подрібненої сировини

Очищення соку.

Стандартизація та консервування.

Іноді рекомендують використовувати концентровані соки, одержувані на основі застосування ліофільного сушіння. Вони значно стабільніші при збереженні, але спосіб їхнього готування вимагає великих витрат електроенергії, трудомісткий, що підвищує вартість продукції.

В останні роки багато дослідницьких робіт присвячені одержанню стабільних соків зі свіжих рослин у сухому виді.

Сушіння соків сублімацією зберігає первісну якість біологічно активних речовин (особливо летких фітонцидів) і поліпшують їх властивості шляхом концентрації важливих компонентів. Одержують соки шляхом заморожування з наступною сублімацією.

Зі свіжих рослин витяги біологічно активних речовин одержують у тих випадках, коли дана сировина малосочна і пресування виявляється недостатньо ефективним.

Свіжозібрану сировину відмивають від пилу і забруднень, провітрюють на повітрі і подрібнюють.

Це досягається шляхом використання спеціальних машин-вовчків, улаштованих по типу механізованих м'ясорубок і вальців, тому що свіжа сировина містить до 80% вологи і має високу пружність. На даних машинах рослинний матеріал спочатку роздавлюється, а потім стирається.

Настойки зі свіжої рослинної сировини одержують методом мацерації чи бісмацерації.

Для одержання екстракційних препаратів зі свіжої сировини застосовують метод мацерації міцним (90%) етиловим спиртом.

Застосовують також метод бісмацерації, при цьому здрібнену сировину перший раз заливають 96% етанолом і настоюють 7 діб; другий раз — 20% етанолом на 3 доби. Об'єднані витяги відстоюють, фільтрують і одержують настойки з вмістом 40 — 50% етанола.

У сучасній номенклатурі маються складні препарати, у які поряд з витягами зі свіжих рослин уводяться багато інших лікарських засобів.

Сучасна номенклатура витягів зі свіжих рослин представлені в основному:

препаратами серцевих глікозидів,

препаратами вітамінів,

фітонцидними препаратами.

Препарати, отримані зі свіжих рослин, мають більшу активність, чим відповідні препарати з висушеної сировини. Фітонцидна активність спостерігається, як правило, лише в препаратах, приготовлених зі свіжої рослинної сировини.

Зазначені спостереження приводять до висновку про доцільність використання в ряді випадків препаратів зі свіжих рослин.


Список використаної літератури
1.                 Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина” – 1980, 440 с.

2.                 Государственная фармакопея СССР, Х издание – под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина” – 1968, 1078 с.

3.                 Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга” – 2008, 277 с.

4.                 Державна фармакопея України, перше видання – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2001, 531 с.

5.                 Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2004, 492 с.

6.                 Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. – під. ред. Гризодуба О.І.. Харків: “РІРЕГ” – 2008, 617 с.

7.                 Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина” – 1991, 1038 с.

8.                 Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия” – 2004, 455 с.

9.                 Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс” – 2002, 447 с.

10.            Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина” – 1980, 704 с.

11.            Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина” – 1989, 367 с.

12.            Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ” – 2003, 238 с.

13.            Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т.1,2. Харьков: “НФАУ” – 2002, 1272 с.

14.            Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” – 2003, 719 с.