Курсовая Транскордонне співробітництво
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Курсова робота
Транскордонне співробітництво
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Особливості геополітичного розташування Закарпатської області
РОЗДІЛ 2. Форми економічного співробітництва прикордонних територій
РОЗДІЛ 3. Завдання та перспективи розвитку транскордонного співробітництва закарпатської області
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
| |
Сучасні міжнародні відносини характеризуються досить інтенсивними інтеграційними процесами, серед яких важливу роль відіграє транскордонне співробітництво. Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон є найдовшим серед європейських країн. Підтримка транскордонного співробітництва прикордонних регіонів є інструментом соціально-економічного розвитку регіонів та пом'якшення територіальних диспропорцій.
Упродовж останніх років Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів, що, не в останню чергу, зумовлюється існуванням спільних кордонів із країнами які вже є членами Європейського Союзу. Унікальність Закарпатської області полягає в тому, що на її території проходять кордони України з чотирма державами, а саме з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Специфікою Карпатського регіону, який сформований прикордонними територіями згаданих країн, є подібність тенденцій соціально-економічного розвитку: периферійність розташування щодо національних центрів, різноманітність етнічного складу населення, відставання у темпах розвитку від решти території національних держав. У сучасних соціополітичних та економічних умовах найбільш ефективним шляхом вирішення спільних проблем розвитку та поглиблення взаємовигідних контактів між населенням сусідніх країн є транскордонне співробітництво.
Проблемами дослідження міжрегіонального та транскордонного співробітництва в Україні займаються науковці Відділення Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Ужгород), Інституту регіональних досліджень НАН України (м. Львів), Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ (м. Одеса) та інші.
Наукові дослідження цих проблем здійснюють багато вітчизняних науковців: З. Бройде, В. Будкін, Б. Буркінський, О. Вишняков, С. Гакман, М. Долішній, В. Євдокименко, Є. Кіш, М. Козоріз, М. Лендьєл, Н. Луцишин, П. Луцишин, В. Ляшенко, Ю. Макогон, М. Мальський, A. Мельник, В. Мікловда, A. Moкій, В. Пила, С. Писаренко, І. Студенніков та вчені інших країн: П. Еберхардт, Р. Федан, Т. Коморніцкі, T. Лієвські, З. Макєла, M. Ростішевскі, А., Стасяк, З. Зьоло (Польща), Б.Борісов, М. Ілієва (Болгарія), С.Романов, В. Білчак, Л. Вардомський, Й. Звєрєв (Росія), П. Кузьмішин, Ю. Тей (Словаччина), Д. Віллерс (Німечина), Р. Ратті, Г.-М. Чуді (Швейцарія) та інші.
Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що транскордонне співробітництво є одним із найперспективніших напрямків економічного розвитку України та Закарпатського регіону зокрема. По своєму геополітичному положенню Україна, 19 з 25 областей якої є прикордонними, а зовнішній кордон є найдовшим серед європейських країн, має великі потенційні можливості розвитку прикордонного та транскордонного співробітництва.
Метою нашої курсової роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів транскордонного співробітництва в контексті розвитку Закарпатського регіону.
Відповідно до визначеної мети ми поставили перед собою ряд наступних задач:
- розглянути особливості геополітичного розташування Закарпатської області;
- визначити форми економічного співробітництва прикордонних територій;
- проаналізувати завдання та перспективи розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що формуються в умовах євроінтеграції та розвитку транскордонного співробітництва.
В процесі написання даної курсової використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових праць, метод аналізу статистичних даних, метод порівняння.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. В першому розділі роботи «Особливості геополітичного розташування Закарпатської області» розглядається своєрідність соціально-економічного розвитку регіону в світлі його геополітичного розташування. В другому розділі «Форми економічного співробітництва прикордонних територій» висвітлюються теоретичні аспекти транскордонного співробітництва. В третьому розділі «Завдання та перспективи розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області» аналізуються основні проблеми та перспективи економічного розвитку Закарпатської області в контексті євроінтеграції та транскордонного співробітництва.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОПОЛІТИЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Закарпаття є складовою частиною України. Але має цілий ряд особливостей, які позначилися як на економічному, так і на політичному та етнічному розвиткові краю. Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в рівні часи називалося «Карпатська Русь», «Угорська Русь», «Підкарпатська Русь», «Карпатська Україна», «Закарпатська Україна», з давніх часів було своєрідним «містком зв'язків» між Північною і Південною, Східною і Західною Європою. Не лише шляхи сполучення перетиналися тут, але й стикалися політичні концепції європейської і особливо східноєвропейської історії.
На сьогодні Закарпаття – наймолодша область України, що розташована на крайньому її заході з територією 12,8 тис. кв. км, населенням в 1,2 млн. чоловік. Адміністративно-територіальний устрій складають 13 районів, 10 міст, 4 з яких – обласного підпорядкування. Всього в області 608 населених пунктів [11, с. 10].
За своїм геополітичним розташуванням, природно-кліматичними особливостями Закарпаття має свою специфіку. Це єдина з областей України, яка .межує з чотирма зарубіжними країнами – Угорщиною, Польщею, Румунією і Словакією. 70 відсотків території її складають гірські та передгірські зони, що зумовлює унікальність природного ландшафту, багатство і розмаїття ресурсного потенціалу краю. Область є багатонаціональною. Основним і корінним населенням є українці (78,4%). Проживають також угорці, росіяни, румуни, словаки, цигани, всього понад 30 національностей [11, с. 14].
Ці особливості визначають і своєрідність соціально-економічного розвитку регіону і колорит його традицій, побут людей, його минуле та сьогодення. В умовах реформування економічних відносин акцент робиться на розвиток пріоритетних галузей господарювання – лісова та деревообробна промисловість, легка і харчова галузі, розвиток прикордонного співробітництва, рекреації й туризму тощо. Основна увага приділяється подальшій структурній перебудові всього народногосподарського комплексу, залученню в економіку вітчизняних та зарубіжних інвестицій, розвитку малого і середнього бізнесу, ефективному використанню природно ресурсного потенціалу. Область є серед лідерів в Україні за часткою вкладених на кожного її жителя інвестицій [Додаток А].
Унікальність Закарпатської області полягає в тому, що на її території проходять кордони України з чотирма державами, зокрема з Польщею на північному заході (довжина кордону складає
- по-перше, це специфіка географічного розташування по відношенню до території всієї України;
- по-друге, це специфіка географічного розташування по відношенню до країн Центральної Європи;
- по-третє, це економіко-географічне розташування по відношенню до загальноєвропейських (включно і України) транспортних комунікацій;
- по-четверте, це соціально-економічне і соціально-демографічне розташування (народонаселення) [11, с. 19].
В недалекому історичному минулому Закарпатська область разом з окремими територіями вищезгаданих держав-сусідів протягом століть входили до складу Австро-Угорщини та пізніше до Угорщини. Тому, політичні умови, географічна близькість, постійні економічні і господарські зв’язки, міграційні процеси, інші фактори не могли не позначитись на формуванні співробітництва між ними. Співпрацю Закарпатської області із відповідними прикордонними регіонами сусідніх центральноєвропейських держав засвідчують підписані міжнародні угоди та інші документи.
У 1993 році за участю прикордонних територій України (4 адміністративні області, в тому числі Закарпатська), Угорщини (5 округів), Польщі (4 регіональні територіальні одиниці), Словаччини (13 районів) та Румунії (5 адміністративних одиниць) створено єврорегіон «Карпатський Євро регіон». Спільними рисами країн-учасниць Карпатського єврорегіону є географічне розташування, спільне історичне минуле, культурно-конфесійна спадщина, сучасний стан цих територій – всі вони є периферійними у власних державах і тому вимушені спиратися один на одного, кліматичні умови, спільні мовні риси, економічний розвиток та інфраструктура, бажання регіональних та місцевих органів влади єврорегіону співпрацювати [19, с. 22]. Геоекономічні вигоди прикордонних територій Карпатського єврорегіону полягають у розташуванні їх на перехресті транс’європейських і євразійських торгівельно-економічних, транспортно-інфраструктурних, виробничо-коопераційних, сировинно-енергетичних та інших потоків.
Особливого значення у даний час набуває створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Через територію області проліг міжнародний транспортний коридор №5 (Критський) за маршрутом Лісабон-Трієст-Любляна-Будапешт-Київ-Волгоград, який сполучає західно- і східноєвропейські автодорожні, залізничні та річкові національні мережі з метою інтерконтинентального забезпечення транзитних вантажних перевезень у напрямку Європа-Азія. Вказаний транспортний коридор, зокрема його допоміжні транспортні мережі на території Закарпатської області, перетинається з відгалуженнями міждержавного транспортного коридору Балтійське море-Чорне море (Гданськ-Одеса) для перевезення пасажирів і вантажів із півночі на південь Європи і навпаки [24, с. 167] [Додаток Б].
Перетворення у життя програми з розбудови міжнародних транспортних коридорів докорінно змінить обличчя транспортної інфраструктури Закарпаття. Це сприятиме успішному входженню економіки України і області в загальноєвропейський транспортно-економічний простір, залученню нових іноземних інвестицій та значному поповненню державного бюджету.
По периметру державного кордону протяжністю
Отже, можна сказати, що завдяки геополітичного розташуванню Закарпатської області, – яке зумовило специфіку соціально-економічного розвитку регіону, – відкриваються широкі перспективи розвитку транскордонного співробітництва. Саме тому, транскордонне співробітництво визначено пріоритетним напрямом розвитку регіональної політики. Зміна геополітичної ситуації внаслідок розширення ЄС і відповідно трансформація організаційно-економічного механізму регулювання міжнародного, міжрегіонального економічного співробітництва спричинили також і модифікацію міжрегіональних інвестиційно-виробничих зв’язків. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності є вкрай важливим стратегічним напрямом розвитку економіки Закарпатської області. Воно сприяє реалізації переваг географічного розміщення регіону, ефективному використанню наявного потенціалу трудових ресурсів та накопиченню досвіду транскордонного єврорегіонального співробітництва, зміцненню економіки України і області включно.
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПРИКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЙ
Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей.
Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.
Основними інституційними формами транскордонного співробітництва є наступні:
- «Робочі спільноти», які базуються на певних угодах, мають обмежені можливості і рідко включаються в європейські програми розвитку прикордонних територій;
- Установчі договори, що слугують для виконання певних програм;
- Євро регіони [19, с. 11].
Досвід демонструє, що ключовими факторами в розвитку спільних структур для транскордонного співробітництва є наступні:
- Спільні структури можуть бути засновані лише у відповідності до потреб тривалого та різнобічного співробітництва. Вони не повинні бути першим кроком у розвитку співробітництва.
- Спільні структури, які мають повноваження приймати рішення, повинні складатися з рівного представництва партнерів по обидва боки кордону.
- Кожна форма співробітництва, а також часто географічні умови території, впливають на практичне вирішення проблем розвитку регіону [19, с. 14].
Рекомендовані етапи розвитку транскордонного співробітництва:
- вивчення існуючих зв'язків між партнерами;
- визначення стратегії розвитку;
- розробка і забезпечення програм розвитку,
- моніторинг і оцінка.
Єврорегіон – це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності, у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права, для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.
Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами [22, с. 46].
Правові засади розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (995_106) (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (994_036) (ратифіковано Верховною Радою України у 1997 році).
Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), «Про місцеві державні адміністрації» (586-14), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (959-12), Указу Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» (341/2001) та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною (998_012), інших міжнародних договорів України [8, с. 123].
Також можна виділити перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей відносять правові аспекти функціонування єврорегіонів:
- створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;
- правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;
- керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів [10, с. 57].
Другу групу особливостей можна охарактеризувати як політичну. В цьому плані єврорегіони:
- не діють проти інтересів національної держави;
- вони не є наддержавними утвореннями;
- у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.
Третя група особливостей – історичні. У переважній більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Інколи до складу єврорегіонів входять території, які у більш чи менш віддаленому минулому мали так званий «спірний статус», тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.
Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані з національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.
П'ята група особливостей зумовлена тим, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн. Шоста група особливостей полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин. Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у між територіальному розподілі праці, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону виступає визначення спільної стратегії просторового розвитку [16, с. 12]. Отже, єврорегіон є однією з найбільш ефективних форм транскордонної співпраці в Європі, включно Центральної Європи та України. Існуючі інституційні, правові та організаційні моделі побудови єврорегіонів, є вже давно апробованими на решті території європейського континенту, і демонструють, що залучення певної території до діяльності єврорегіону, а також до процесів транскордонного співробітництва взагалі, є шансом для вирішення традиційних проблем соціально-економічного розвитку, налагодження співпраці з партнерами по інший бік кордону, залучення інвестицій та налагодження міжлюдських контактів між різними етнічними групами населення.
Основними напрямами співробітництва єврорегіонів є поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництві та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, науковій та культурній співпраці, охороні навколишнього природного середовища, обміні досвідом між відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, взаємній допомозі в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьбі зі злочинністю і нелегальною міграцією тощо.
РОЗДІЛ 3. ЗАВДАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Розвиток спільних концепцій з транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами є життєво необхідною умовою розвитку прикордонних територій України і сусідів-країн першого порядку. Міжрегіональна співпраця у сучасних умовах є однією з пріоритетних форм європейської інтеграції для нашої держави, яка надає можливості регіонального розвитку територій за рахунок мобілізації місцевого потенціалу і ресурсів, а також залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій.
Як відомо, сусідні території Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії мають усталені ще з кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття традиції транскордонної співпраці, зокрема участі з 1993 року у функціонуванні Асоціації «Карпатський єврорегіон». Практична реалізація інтеграційних планів України до ЄС вирішується сьогодні на містах, особливо в регіонах, що межують з країнами-членами ЄС та НАТО. Одним з таких регіонів є Закарпатська область, яка межує з чотирма країнами, а саме: Угорщина, Словаччина, Польща, які вже є членами ЄС і Румунією [23, с. 47].
У Закарпатті є можливість продуктивно працювати над вирішенням складових інтеграційної стратегії України і особливо залученні інвестицій, вдосконалення транскордонного співробітництва та механізму стабілізації міжнаціональних відносин в районах компактного проживання національних меншин.
Закарпатська область має тривалий та багатий досвід транскордонного співробітництва:
- Закарпаття виступило ініціатором створення одного з найбільших у Європі Карпатського Єврорегіону;
- в області систематично проводяться міжнародні конференції з питань транскордонного співробітництва, в тому числі і за участі представників Ради Європи;
- область бере активну участь у Програмах Сусідства Європейської Комісії;
- у мережі агентств розвитку, створених за участі Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини широко задіяні Закарпатські неприбуткові організації [4].
Показовим прикладом реальної та стратегічно виваженої транскордонної співпраці Закарпаття з прикордонним регіоном Угорщини – Саболч-Сатмар-Берег.
Для розвитку транскордонного співробітництва в регіоні важливим є створення спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Основними передумовами створення СЕЗ в прикордонних регіонах є: вигідне транспортно-географічне положення, наявність трудових ресурсів, наявність транспортної, виробничої ї соціальної інфраструктури, наявність умов для розвитку рекреаційної сфери.
На території Закарпатської області (Ужгородський і Мукачівський райони) було створено СЕЗ «Закарпаття» строком на 30 років (з 09.01.1999 року) площею 737,9 гектара відповідно до карти території. У СЕЗ «Закарпаття» встановлюється режим спеціальної митної зони. Правові основи функціонування СЕЗ «Закарпаття» визначав Закон України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», згідно якого метою створення СЕЗ «Закарпаття» є залучення інвестицій, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, збільшення поставок високоякісних товарів і послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури [6, с. 44].
Відміна пільг, які надавались в рамках законів України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» та «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття», призвело до призупинення реалізація восьми інвестиційних проектів, серед яких найбільші: ТОВ «РІК» (1500 робочих місць, 75 млн. євро); ТОВ «Флекстронік» (2 тисячі робочих місць, 22 млн. євро); ТОВ «Джейбіл» (3 тисячі робочих місць, 50 млн. євро); відмова від договору між японською корпорацією «Ядзакі» та французькою компанією «Пежо» (1500 робочих місць та 12 млн. євро).
Найбільша частина експорту припадає на європейські країни – Угорщину, Австрію, Німеччину Словаччину та інші (94,8%), експорт до країн СНД становить лише 3,6%, хоча з початку року значно зріс в Білорусію, Вірменію, Грузію, Узбекистан.
У товарній структурі експорту переважають деревина та вироби з неї, частини та деталі до електричних машин, меблі, останні збільшено у 1,9 рази. Основну питому вагу імпортних поставок становили товари групи «машини, устаткування та механізми, електротехнічне устаткування». Їх поставки складають більше третини загального обсягу імпорту.
Частка наших транскордонних сусідів у загальному обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку Закарпатської області складає на 1 січня 2005 року 19,6% - 1/5 частину. Невеликі обсяги іноземних інвестицій в Закарпаття з країн сусідів відображають активність малих інвесторів, що надають перевагу харчовій, деревообробній промисловості, торгівлі. Середні обсяги прямих іноземних інвестицій, вкладені угорськими інвесторами в одне підприємство в нашій області склали на 1 січня 2005 року 151.8 тис. дол., словацькими – 119.3 тис. дол., румунськими – 9.7 тис. дол., польськими – 776 тис. дол. [21, с. 34].
Щодо пріоритетних напрямків транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні, то до них відносяться проблеми розвитку інфраструктури, економіки, навколишнього середовища та сільської території, туризму, соціальної та культурної інтеграції.
У зв'язку з географічним розташуванням та геополітичними змінами в контексті «розширеної Європи» важливим питанням є також розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури. На сьогодні Закарпаття є ланкою, яка з'єднує напрями Схід-Захід і Північ-Південь. Територією області проходить V (п'ятий) міжнародний транспортний коридор Трієст - Любляна - Будапешт - Чоп - Львів, який з'єднує західно- і східноєвропейські автодорожні, залізничні та річкові національні мережі і забезпечує інтерконтинентальні транзитні вантажні перевезення в напрямку Європа-Азія.
Одним із перспективних шляхів міжрегіонального співробітництва є спільна експлуатація водного шляху р. Тиса в її судноплавній частині, зокрема створення спільного українсько-угорського порту. На сьогодні ми, разом з угорськими колегами розглядаємо можливість створення річкового порту Тиса. Для здійснення даного проекту необхідно отримання статусу міжнародної транспортної ріки Тиса [Додаток В].
Отже, активна позиція Закарпатської області щодо здійснення міжрегіонального та транскордонного співробітництва в контексті євроінтеграційних перетворень створює передумови стати інноваційною територією для впровадження нових схем та пріоритетів роботи з Європейськими Фондами. Найкращі ініціативи, які були запроваджені на Закарпатті мають мультиплікаційний ефект та впроваджуються в інших регіонах України. Практична реалізація інтеграційних планів України залежить від компетенції та бажання вирішувати питання містах, особливо в регіонах, що межують з країнами-членами ЄС та НАТО.
Про можливість і необхідність проведення такої стратегічної лінії євроінтеграційного поступу України, свідчать слова Ральфа Ваксмута – керівника представництва Фонду ім. Конрада Аденауера в Україні, про те, що «в інтересах Європейського Союзу – мати в якості свого східного сусіда – стабільну, квітучу і демократичну Україну».
ВИСНОВКИ
Розвиток транскордонного співробітництва став однією з характерних рис інтеграційних та субінтеграційних процесів в Європі на межі ХХ – ХХІ століття. Активізація розвитку єврорегіонального співробітництва зумовлена, передусім, реалізацією мети загальноєвропейського значення – «розмивання» кордонів між країнами членами Євросоюзу.
Можливість користування позитивним ефектом розширення Європейського Союзу визначається динамікою розвитку як української економіки в цілому, так і регіонів, їх здатністю адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Одним з інструментів успішної політики регіонального розвитку, який останнім часом набуває поширення, активізація прикордонного та транскордонного співробітництва, тому сьогодні є досить актуальним аналіз розвитку транскордонного співробітництва з часу отримання Україною незалежності, на основі якого визначаються відповідні проблеми та шляхи їх розв’язання.
Сусідні території Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії мають усталені ще з кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття традиції транскордонної співпраці, зокрема участі з 1993 року у функціонуванні Асоціації «Карпатський Єврорегіон». За роки незалежності України зроблено важливі кроки щодо ефективного використання цих можливостей, запровадження нових форм, які б відповідали реаліям теперішнього часу.
У Закарпатті є можливість продуктивно працювати над вирішенням складових інтеграційної стратегії України і особливо залученні інвестицій, вдосконалення транскордонного співробітництва та механізму стабілізації міжнаціональних відносин в районах компактного проживання національних меншин. Саме практика відпрацювання складових механізму інтеграційних процесів, її дієвість в багатьох випадках дає можливість використовувати і впроваджувати напрацьований досвід в інших регіонах держави, своєчасно вносити поправки і реагувати на недоліки.
Закарпатська обласна державна адміністрація прагне якнайактивніше реалізувати питання міжрегіонального співробітництва у площині конкретних заходів, які забезпечують реальні результати.
Зокрема за останні роки запроваджено проведення Днів Добросусідства із прикордонними регіонами суміжних держав. Це дає можливість розвивати набуті взаємозв'язки і налагоджувати нові, розширювати сфери співробітництва за різними напрямами суспільної діяльності, що склалися в силу географічних та історичних умов. Процес європейської інтеграції наших сусідів матиме потужний вплив на зміну системи транскордонного співробітництва, що в свою чергу у перспективі матиме позитивний вплив на налагодження взаємодії із Асоціацією Європейських Регіонів. Одне із найважливіших завдань, яке сьогодні вирішує обласна державна адміністрація, полягає в отриманні визнання Закарпатської області як стратегічно важливої території для впровадження інноваційних проектів та програм Європейського Союзу. Специфіка Закарпатської області, як «зовнішнього кордону Європейського Союзу» відкриває широкі можливості та конкретні передумови для визнання Закарпатської області Центром Європейських Ініціатив. З метою отримання такого статусу Закарпатська область працює над розвитком таких стратегічних напрямів, які повністю відповідаючи євроінтеграційному курсу держави, створюють всі передумови для того, щоб Закарпатська область виконувала функцію основного каталізатора євроінтеграційних процесів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996. – №19. – С. 80.
2. Закон України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» від 22.03. 2001 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001. – № 23. – С. 111.
3. Закон України «Про транскордонне співробітництво» // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – 45. – С. 499.
4. Стратегія розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні «Карпати 2004-2011» (Проект).
5. Балян А.В. Міжрегіональне транскордонне співробітництво України за умов розширення Європейського Союзу (на прикладі прикордонних регіонів України та Угорщини). – Ужгород: Ліра, 2005. – 320 с.
6. Бобух І.М. Оцінка ефективності функціонування спеціальних економічних зон у контексті регіонального розвитку // Економіка України – 2002. – № 11. – C. 42-48.
7. Будівництво Нової Європи. Прикордонне співробітництво у Центральній Європі. Проблеми співробітництва прикордонних територій України і Польщі. – Варшава, 1993. / За ред. В. Гудака. – Ужгород: Закарпаття, 1997.
8. Волошко В.В. Реалії та перспективи транскордонного співробітництва України // Регіональна економіка. – 2005. – №4. – С. 123-131.
9. Гарасюк О.А. Проблемні моменти розвитку транскордонного співробітництва в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №9. – С. 14-18.
10. Дікарєв О.І., Гаврилко П.П. Транскордонне співробітництво: аспекти міжнародних відносин, права, економіки. – Ужгород, 1999. – 184 с.
11. Долішній М.І., Ємець Г.С., Передрій О.С. Вигоди геополітичного і географічного розташування території. – Ужгород, 1995. – 41 с.
12. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети: Монографія. – К.: Наукова думка, 2006. – 511 с.
13. Економічний потенціал регіону: пріоритети використання / Школа І. М., Ореховська Т.М., Козьменко І.Д. – К.: Наші книги, 2003. – 464 с.
14. Жук М.В. Регіональна економіка. Підручник. – К. : Академвидав, 2008. – 416 с.
15. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2002. – 110 с.
16. Зінько І. Актуальні проблеми регіоналістики як науки // Вісник Львівського університету. – Серія: Міжнародні відносини. – Вип. 5. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – С. 12-15.
17. Кіш Є., Вишняков О., Максименка С., Студеннікова І. На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів. – К.: Логос, 2000. – 224 с.
18. Мартинюк В. О., Троян С. С. Політична географія та геополітика: Словник-довідник. – К., 2005. – С. 41-142.
19. Посібник з транскордонного співробітництва / Н. Носа, М. Лендьел, В. Чопак та інші. – Ужгород : Ліра, 2005. – 70 с.
20. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник. – 9-те вид., перероб. і допов. / За ред. В.В. Ковалевського. – К. : Знання, 2009. – 373 с.
21. Статистичний щорічник Закарпатської області. – Ужгород, 2007. – С.34-36.
22. Суховірський Б.І. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Монографія. – К.: КНЕУ, 2000. –154 с.
23. Шилепницький П.І. Розвиток транскордонного співробітництва як передумова європейської інтеграції України // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2007. – №6. – С. 47-52.
24. Школа І.М. Економічний потенціал регіону. – К.: Книги ХХІ, 2003. – 464 с.
