Курсовая Міжнародні фінансові організації та їх роль

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 23.11.2024

Зміст
Вступ

1.1 Типологія міжнародних організацій

1.2 Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій

Розділ 2. Всесвітні міжнародні фінансові організації

2.1 Група Світового банку

2.1.1 Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)

2.1.2 Міжнародна асоціація розвитку (МАР)

2.1.3 Міжнародна фінансова корпорація (МФК)

2.1.4 Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ)

2.1.5 Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС)

2.1.6 Стан та перспективи співробітництва України із Світовим банком

2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)

2.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності МВФ

2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ

2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду

2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Розділ 3. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку

3.1 Необхідність створення регіональних банків. Їх загальні риси

3.2 Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)

3.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЄБРР

3.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЄБРР

3.3 Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР)

3.3.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЧБТР

3.3.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЧБТР

3.4 Міжамериканський банк розвитку (МаБР)

3.5 Африканський банк розвитку (АфБР)

3.6 Азіатський банк розвитку (АзБР)

3.7 Ісламський банк розвитку (ІБР)

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Міжнародні організації є дієвим регулятором міжнародних відносин, зокрема, в економічній сфері. Їх значення як інституційних одиниць міжнародної економіки дедалі зростає. Сьогодні практично всі держави світу - від найпотужніших до невеликих і таких, економічний рівень яких ще невисокий, - сполучаються у світовій мережі міжнародних організацій.

Актуальність вивчення питання, визначеного темою курсової роботи, визначається також сучасною практичною діяльністю України в міжнародних організаціях i перспективами її залучення до широкого кола співтовариств. Україна сьогодні є членом багатьох міждержавних організацій. Свої взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями наша країна прагне будувати, в першу чергу, на принципах дотримання національних інтересів. Співробітництво з такими фінансовими організаціями, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР) має для нашої країни першочергове значення, оскільки від їх позицій багато в чому залежать сучасний стан і перспективи розвитку української економіки.

Сучасні економісти-міжнародники в своїй діловій практиці повинні обов’язково ураховувати вплив міжнародних організацій на розвиток національної економіки і прагнути до якомога ефективнішого використання позитивних наслідків співпраці з ними. Їм необхідно вміти відстоювати інтереси як України в цілому, так і своїх фірм і закладів в стосунках з міжнародними інституціями зокрема. Для цього важливо знати принципи і цілі діяльності міжнародних організацій, механізми їх функціонування, організаційну структуру, політику. Особливо це стосується зокрема валютно-кредитних організацій.

Згідно теми автор в роботі приділяє увагу саме таким міжнародним фінансовим організаціям.

Структура роботи побудована таким чином, що спочатку стисло розглядається типологія міжнародних організацій. Далі дається характеристика глобальних фінансових організацій за структурою, основними цілями та видами діяльності, наводяться певні дані про допомоги окремим країнам, що була надана організацією, діяльність якої саме вивчається. Такі ж характеристики розглядаються при вивченні регіональних фінансових організацій. Окремими пунктами в роботі розглядаються стан і перспективи співробітництва України з окремими міжнародними фінансовими організаціями. В кінці наводяться висновки, які були зроблені автором роботи в ході вивчення матеріалу за темою.

Розділ 1. Міжнародні організації

1.1 Типологія міжнародних організацій

Міжнародна організація - це об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур і діяльність яких виходить за національні кордони. Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства.

На початку XXI сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найбільш численними є так звані неурядові міжнародні організації, яких налічується понад чотири тисячі. Значно менше міждержавних організацій, але все ж таки їх налічується понад сотню, і їх число зростає чи не щороку. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації в залежності від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є [5, с.18]:

членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

географічне поширення;

функціональна спрямованість;

характер діяльності.

За складом членів і юридичним статусом організації поділяються на міждержавні і неурядові.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті. До відкритих організацій може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організацій нових членів приймають тільки по запрошенню засновників організації.

За географічним поширенням міжнародні організації поділяється на всесвітні (або глобальні) та регіональні. Всесвітні організації об'єднують країни або інші суб'єкти незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться. До глобального типу можна віднести Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Регіональні міжнародні організації об'єднують країни, розташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості.

За характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші. Характер організацій тісно пов'язаний з функціями, які вони виконують, особливо з домінуючою [5, с.21].

В системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна економічна інтеграція призводять до того, що вплив економічних стосунків стає дедалі вагомішим на інші сфери міжнародного співробітництва.

Міжнародні економічні відносини - зв’язки, що встановлюються між країнами світу в результаті торгівлі, міграції робочої сили, вивезення капіталу, міжнародного кредиту, валютних відносин і науково-технічного співробітництва.

Міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб'єкти. До суб’єктів належать підприємства, фірми, держава, приватні особи, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації.

Особливістю міжнародних організацій як суб'єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, деякі міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні (наприклад, Міжнародний валютний фонд). Як регулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток і спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучають в упорядкований процес чимало держав. По суті, сьогодні майже немає в світі держави, яка не була б членом якоїсь організації; більшість країн залучена зразу до декількох організацій [5, с.7]. Міжнародні економічні організації поділяються, в свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), а також регіональні організації інтеграційного типу - Європейський союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш вузькому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль в міжнародній економіці [5, с.22]. Прикладом таких спеціалізованих організацій є міжнародні валютно-кредитні організації, які за визначенням є міжнародними фінансовими організаціями, створеними на основі міждержавних угод з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин між країнами, сприяння економічному розвитку країн, надання кредитної допомоги. До числа таких організацій належать Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), регіональні міжнародні банки і фонди розвитку.

1.2 Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій

Загалом система міжнародних організацій пройшла 4 основні етапи становлення й розвитку, а саме:

Становлення системи міжнародних організацій (середина ХІХ ст. - середина 40-х років ХХ ст) [5, с.26]. В цей період, на тлі валютно-кредитних криз, у 1930 р. в м. Базель (Швейцарія), була створена найстаріша наднаціональна фінансова організація - Банк міжнародних розрахунків (БМР), метою якого спочатку було координувати політику національних банків і фінансових інституцій різних країн, сприяючи їх співробітництву, полегшенню умов міжнародних фінансових операцій, регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини. Вже пізніше, з 80-х років ХХ ст. почав здійсняти новий вид діяльності: надавати проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі, з метою підтримання економіки цих країн до одержання кредитів МВФ.

Формування системи Об’єднаних Націй (середина 40-х - кінець 50-х років ХХ ст) [5, с.28]. Другий етап був недовгим, але насиченим важливими подіями. Розпочався він з відкриття Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р., головнішим рішенням якої було заснування міжнародних валютних організацій - Міжнародного валютного фондуй Міжнародного банку реконструкції й розвитку, Які розпочали діяльність з 1945 р. Вони входять в систему ООН як спеціалізовані заклади.

Активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій (кінець 50-х - кінець 80-х років ХХ ст). На цьому етапі були засновані в 1958 р. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку. Головною метою останнього є надання допомоги країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС [5, с.31].

Також в цілому утворилась система регіональних банків розвитку, коли були засновані банки: Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 p); Центральноамериканський банк економічної інтеграції (1960); Африканський банк розвитку (АфБР, 1964); Азіатський банк розвитку (АзБР, 1966 p); Карибський банк розвитку (1970 p); Західноафриканський банк розвитку (1973 p); Арабський банк економічного розвитку в Африці (1973 p); Банк розвитку держав Центральної Африки (1975 p); Східноафриканський банк розвитку (1976 p).

Крім того, було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку, Арабський Валютний фонд та ін). Ці фонди звичайно засновувались регіональними організаціями або регіональними банками розвитку.

На третій етап припадає активізація процесу розвитку інституціональної структури міжнародного валютно-кредитного ринку. Складається група Світового банку на чолі з МБРР: в 1956 р. утворюється МФК, в 1960 р. - МАР, в 1966 р. - МЦУІС, в 1988 р. - БАГІ [5, с.33].

Триває удосконалення і розгалуження системи ООН. Під її патронатом утворюються організації загальної компетенції, наприклад, Фонд розвитку інвестицій (ФРІ) - в 1966 р., також організації, що обіймають якусь вузьку сферу, наприклад, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) - в 1977 р.

Головна мета ФРІ - сприяння країнам, що розвиваються, в надходженні інвестицій, наданні допомоги і позик. Фонд обслуговує, в першу чергу, найменш розвинені країни. Ресурси ФРІ формуються за рахунок добровільних внесків [5, с.90].

Головна мета МФСР - сприяння розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються, для подолання голоду й злиденності [5, с.116].

Функції МФСР:

надання позик і кредитів на пільгових умовах для здійснення проектів і програм по удосконаленню виробництва продовольства в країнах-членах;

фінансування розвитку сільських районів і населених пунктів;

надання фінансової допомоги дрібним фермерам і безземельним селянам в країнах, що розвиваються.

Членами МФРС є 158 держав, що поділяються на три категорії: категорія А - 22 розвинуті країни Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР); категорія В - 12 країн-експортерів нафти (члени ОПЕК); категорія С - 124 країни, що розвиваються. Країни категорії А і В є донорами; країни категорії С - одержувачами допомоги. Україна не є членом Фонду; з країн СНД до нього входять (в категорію С) Азербайджан, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Таджикистан. Внески країн-донорів є основним джерелом фінансового Фонду [5, с.116].

МФРС фінансує проекти й програми, які розробляються для країн, що розвиваються, й спрямовані на прискорення розвитку сільського господарства, вирішення продовольчої проблеми.

Відбувається процес глобалізації в розвитку системи міжнародних організацій, який проявляється також у тому, що вже багато країн беруть участь у декількох організаціях водночас, тобто відбувається безперервне співробітництво всіх країн світу в єдиній системі міжнародних організацій.

Відновлення єдиної системи міжнародних економічних відносин (з 90-х років ХХ ст) [5, с.35]. Для підтримки переходу країн Центральної та Східної Європи до ринкової економіки в 1990 р. було утворено Європейський Банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який надалі виділяв значні кошти на здійснення реформ в колишніх соціалістичних країнах. До речі, Україна посідає друге місце серед країн позичальників за обсягами одержаних кредитів від ЄБРР. Останній, зокрема, є каталізатором розвитку ринкової економіки в Україні. Він є найбільшим інвестором в Україну - близько 10% від загального рівня надходження прямих іноземних інвестицій [1, с.107].

Після утворення ЧЕС у 1992 р. було засновано Чорноморський банк торгівлі і розвитку у 1994 р. (кредитування Банк розпочав у 1999 р), до складу якого як учасниця Україна також входить і отримує допомогу Банку.

Розділ 2. Всесвітні міжнародні фінансові організації2.1 Група Світового банку

Група Світового банку (The World Bank Group) складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком [5, с.174].

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв'язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидва вони входять до системи ООН.

Спочатку діяльність МБРР була пов’язана з кредитуванням розвинутих країн, в першу чергу європейських, що постраждали підчас Другої світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнились від колоніальної залежності, цілі й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов'язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. була утворена Міжнародна фінансова корпорація. Для сприяння економічним перебудовам в найменш розвинутих країнах в I960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності (див. табл.1). Розглянемо їх детальніше [5, с.183].
Таблиця 1

Організаційно-функціональна структура Світового банку

Органі-зація	Основні цілі	Джерела формування ресурсів	Основні функції
МБРР	■ Сприяння економічному розвитку країн-членів ■ Заохочення іноземних інвестицій ■ Підтримка збалансова-ності платіжних балансів країн-членів	■ Внески країн-членів в уставний капітал ■ Позикові кошти із зовнішніх джерел ■ Платежі в рахунок погашення боргу	■ Кредитування країн-членів під урядові гарантії ■ Технічна допомога країнам, що розвиваються
МФК	■ Сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, шляхом заохочення приватного підприємництва	■ Внески в уставний капітал ■ Кредити МБРР ■ Відрахування від прибутків ■ Платежі в рахунок погашення боргу ■ Позикові кошти із зовнішніх джерел	■ Кредитування високорентабельних об’єктів без урядових гарантій ■ Інвестування в акціонерний капітал об’єктів з нacтyпним перепродажем акцій приватним підприємцям ■ Технічна допомога
МАР	■ Сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються	■ Прибутки від МБРР ■ Внески країн-донорів ■ Платежі в рахунок погашення боргу	■ Безпроцентні позики найменш розвинутим країнам під урядові гарантії. ■ Надання урядам кредиту під певний процент
БАГІ	■ Сприяння притоку інвестицій в країни, що розвіваються	■ Внески в уставний капітал	■ Страхування некомерційних ризиків ■ Консультативні послуги
МЦУІС	■ Урегулювання інвестиційних спорів		■ Примирення ■ Арбітраж

2.1.1 Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)

Міжнародний банк реконструкції й розвитку - МБРР (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD) був заснований в 1945 році. Місцезнаходження - Вашингтон. В число учасників банку входить 182 країни, також і Україна (увійшла в 1992 р) [5, с.175].

Основні цілі МБРР:

сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Організаційна структура МБРР:

Рада керуючих;

Директорат;

Комітет з розвитку;

Президент.

Рада керуючих - вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого - 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать вкупі державам "Великої Сімки".

Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п'ятьма членами МБРР - СІЛА, Японією, Німеччиною, Великою Британією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори здійснюють поточну діяльність банку.

Комітет з розвитку - спільний орган Світового банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем в сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньострокових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку.

Президент обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Формування ресурсів. Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу.

Уставний капітал банку на середину 1998 р. складав 191 млрд. доларів [4, с.462]. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів.

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється у відповідності з їх економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України складає 0,8% капіталу банку, США - 17%, Японії - 6,24%. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії - по 2,99% [5, с.176].

Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. Їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Кредитна політика МБРР. Основне призначення кредитів - стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. дол. [5, с.177].

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%.

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково. В середині 90-х років пересічно за рік прибуток складав понад 1 млрд. доларів; він використовується для поповнення ресурсів МБРР. Дивідендів своїм членам банк не сплачує. [5, с.177].

МБРР спочатку кредитував конкретні об'єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив'язуватись до конкретних об'єктів. Крім підприємств приватного сектора банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує й галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоємність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство).

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР.

2.1.2 Міжнародна асоціація розвитку (МАР)

Міжнародна асоціація розвитку - MAP (International Development Association - IDA) утворена в 1960 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою [5, с.179].

Основні цілі МАР:

сприяння економічному розвиткові країн-членів;

підвищення продуктивності праці;

зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура МАР:

Рада керуючих;

Виконавчий директорат;

Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті ж представники, що й до МБРР, тобто ті ж самі особи. Виконують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штат співробітників МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" - країн першої групи. Частка "Великої Сімки" складає 80% загальної суми внесків.

Розподіл ресурсів. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних [5, с.180].

Кредити прямуються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Так, в 1998 році на кредитування сільського господарства пішло, 18% виділених коштів МАР, на освіту - 16%, на охорону здоров'я - 14%, на транспорт - 13%, на енергетику - 12% [4, с.469]. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав [5, с.180].

2.1.3 Міжнародна фінансова корпорація (МФК)

Міжнародна фінансова корпорація - МФК (International Finance Corporation - IFC) заснована в 1956 році. Штаб-квартира - у Вашингтоні. Нараховує 174 члени, серед них Україна (з 1993 р).

Головна мета МФК - сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура МФК:

Рада керуючих;

Директорат;

Президент;

Банківська консультативна комісія;

Діловий консультативний комітет.

Рада керуючих - вищий орган МФК. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Рада проводить щороку збори водночас зі зборами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й МФК.

Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. Він називається також виконавчим президентом.

Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом МФК вони обговорюють ділові й політичні проблеми й стратегію корпорації.

Діловий консультативний комітет сполучає провідних промисловиків, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом МФК з економічних та фінансових проблем.

Джерелами фінансування є: внески країн-членів в уставний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; залучені на зовнішніх ринках кошти [5, с.178].

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам. З моменту утворення й до середини 1998 р. МФК здійснила інвестицій на суму 24 млрд. доларів [4, с.470], у 2000 році - загальна сума інвестованого МФК капіталу в 102 країни оцінювалася у 84,3 млрд. дол. [2, с.70].

Попри своєї головної функції - заохочення приватних інвестицій - МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування - капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник "База даних" по новим ринкам.

2.1.4 Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (БАГІ)

Багатостороння агенція з гарантії інвестицій - БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency - MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року. БАГІ входить до складу Світового банку як структурна одиниця, яка безпосередньо кредити не надає, але сприяє діяльності як інституцій Світового банку, так і приватних інвесторів [5, с.180].

Основні цілі БАГІ: сприяння збільшенню притока інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам; здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню; надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Основні напрямки діяльності БАГІ. Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерційних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерційних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках - понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. За станом на середину 1997 р. БАГІ видало гарантій на суму 3,4 млрд. доларів [5, с.181] (всього за 2 роки існування!).

БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних послуг.

2.1.5 Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС)

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів - МЦУІС (International Center for Settlement of Investment Disputes - ICSID). Заснований в 1966 p., місцезнаходження - Вашингтон. Нараховує 139 членів. МЦУІС - структурна одиниця Світового банку, наявність якої створює сприятливу основу для взаємодії групи Світового банку з його позичальниками.

Головна мета - сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов’язаний [5, с.182].

Діяльність МЦУІС. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.

2.1.6 Стан та перспективи співробітництва України із Світовим банком

3 вересня 1992 року Україна стала 167 членом банку, здійснивши підписку на 908 акцій ($1315,9 млн. акціонерного капіталу). З 1992 року Рада Директорів Світового банку затвердила низку проектів для України на суму більш, ніж 3060 млн. дол. США. З початку співробітництва зі ВБ загальна сума коштів, виділених Банком Україні, досягла 2,02 млрд. дол. США, з яких Україна не використала 0,63 млрд. дол. США [18].

Починаючи з 1994 року в Україні було підготовлено та розпочато впровадження 6 системних, 16 інвестиційних та 4 грантових проекти на загальну суму близько 2,7 млрд. дол. США.

Успішна діяльність українського уряду дозволила Світовому банку підготувати та прийняти 12 вересня 2000 року нову Стратегію допомоги Україні (Country Assistance Strategy - CAS) на період 2001-2003 років, яка передбачає надання нашій державі протягом трирічного періоду позик на суму 1,8 млрд. дол. США, а також здійснення ряду заходів, спрямованих на забезпечення ефективного державного управління, прозорості та звітності у діяльності державного сектора, розбудові орієнтованих на ринкове середовище установ.

Основні характеристики Стратегії допомоги такі [18]:

спрямування на скорочення бідності та підвищення життєвого рівня;

допомога уряду у створенні кращих інституцій та вдосконаленні управління;

забезпечення сталого довгострокового економічного та соціального розвитку.

Ключовим елементом вищезазначеної стратегії є Програмна системна позика (ПСП, Programmatic Adjustment Loan-PAL). Пріоритетними напрямками реалізації ПСП є:

реформування державного сектору через проведення фіскальної реформи та реформи державного управління;

розбудова громадянського суспільства шляхом вдосконалення інституту власності в Україні, реформування системи соціальних послуг населенню на державному та муніципальному рівнях;

підтримка фінансової стабільності, вдосконалення бюджетної системи і системи міжбюджетних відносин в Україні;

розвиток сприятливого ринкового середовища та приватного сектора вітчизняної економіки.

Угода про надання позики набула чинності 21 вересня 2001 року і 24 вересня минулого року Україна в її рамках отримала кошти першого траншу ПСП у розмірі 150 млн. дол. США. Наприкінці грудня 2001 року уряд Нідерландів вирішив надати грант у сумі 6,65 млн. голландських гульденів (2,64 млн. дол. США) на підтримку першого траншу Програмної системної позики Світового банку (ПСП-1). Внесок Нідерландів буде спрямовано Світовому банку трьома траншами [18].

Проект Програмної системної позики є наріжним каменем Стратегії допомоги Україні на 2001-2003 роки. Він представляє собою низку з трьох гнучких системних кредитних операцій по 250 млн. дол. США кожна на загальну суму 750 млн. дол. США, які протягом 2001-2003 років планується залучити до Державного бюджету України.

В 2002 році розпочався процес підготовки другого етапу проекту "Програмна системна позика". З цією метою з 4 по 15 лютого 2002 року в Україні перебувала місія Світового банку.

Під час роботи місії Світового банку було узгоджено редакцію більшості заходів, які увійшли у Матрицю стратегічних напрямів та орієнтовних показників реформ. Також були визначені деякі проблемні питання, які потребують додаткового узгодження між українською стороною та Світовим банком.

Другий етап проекту "Програмна системна позика" (ПСП) спрямований на подальше удосконалення управління бюджетом, на ліквідацію бюджетної заборгованості та податкової недоїмки. Також буде продовжено процес поліпшення якості управління в державному секторі шляхом зміцнення фінансового управління, зокрема, удосконалення міжбюджетних відносин, проведення реформи державної служби та запровадження більш ефективної податкової системи. Крім зазначеного, Уряд України буде надалі впроваджувати реформи в сфері підприємництва, прав власності та управління соціальними і екологічними ризиками.

Враховуючи велике значення надійного розвитку фінансового сектора для сприяння економічного розвитку і створення привабливого інвестиційного середовища, в Україні з 18 лютого по 2 березня 2002 року перебувала місія експертів фінансового сектору Світового банку.

Зазначена місія вивчала ситуацію щодо курсу реформ у фінансовому секторі. Також місія переглянула показники проекту "Програмна системна позика", зокрема [18]:

продовження реструктуризації заборгованості Уряду України перед банківським сектором;

створення незалежного органу по регулюванню небанківських фінансових установ;

досягнення прогресу у ліквідації АКБ "Україна" та реструктуризації ВАТ "Державний ощадний банк України";

підвищення прозорості діяльності та поліпшення звітності фінансових установ.

Крім зазначеного, місія обговорювала стратегію та подальші заходи підготовки Проекту фінансування розвитку села, який сприятиме розширенню кредитних ринків, особливо в сільській місцевості, та створенню надійного середовища для захисту прав кредиторів і інвесторів в Україні.

В рамках місії було розглянуто питання впровадження Проекту розвитку експорту, що має на меті сприяти розвитку експортного потенціалу економіки України. На даний час Україною виконуються умови щодо збільшення статутного капіталу Державного експортно-імпортного банку України у відповідності з вимогами Світового банку та вирішується питання погашення заборгованості ВО "Південмаш" та СП "Донквмет" за надані банком кредити [18].

Також слід відмітити, що з метою здійснення оцінки сильних та слабких сторін фінансового сектора України та внеску фінансової системи в процеси зростання і розвитку, фахівцями Світового банку та МВФ планувалось в поточному році здійснити Програму оцінки фінансового сектора. В рамках зазначеної програми необхідно було здійснити перевірку дотримання міжнародних стандартів щодо фінансового регулювання, нагляду та прозорості.

Стратегією допомоги Україні передбачалось впровадження Світовим банком інвестиційних проектів. Особлива увага в проектах приділена вирішенню гострих соціальних проблем, що існують в Україні, зокрема, це - підтримка охорони здоров'я, боротьба з епідеміями, розвиток місцевих громад, скорочення бідності, вирішення соціальних проблем, пов'язаних в реструктуризацією вугільної галузі.

У листопаді 2001 року був проведений 12-й перегляд проектного портфелю України у Світовому банку. На той час співпраця нашої держави з Банком здійснювалася за наступними напрямами [18]:

державний сектор:

програмна системна позика (750 млн. дол. США) - на стадії реалізації;

проект реформування системи державної статистики України (30 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект модернізації Державної податкової служби (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект розвитку системи казначейства (26,2 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

програма суспільного розвитку України (фонд муніципального розвитку) (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект реформування стимулів у системі державного управління (60 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

фінансовий сектор:

проект розвитку експорту (70,0 млн. дол. США) - на стадії впровадження.

приватний сектор:

проект розвитку приватного сектору (60 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект "Морський старт" (100 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

сільське господарство:

проект "Реєстрація прав власності на нерухоме майно в Україні" (35 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект "Фінансування розвитку села" (150 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект видачі державних актів на право власності на землю (132 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

енергетичний сектор:

проект реабілітації гідроелектростанцій та управління в системі електроенергетики (114 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

проект "Пом’якшення соціальних наслідків реформування вугільної промисловості" (загальна сума не визначена) - на стадії оцінки;

випробувально-іноваційна позика на техніку безпеки і скорочення викидів метану з експериментальної шахти (60 млн. дол. США) - на стадії визначення проекту;

проект енергозбереження в адміністративних та громадських будівлях м. Києва (18,3 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

проект удосконалення теплопостачання м. Севастополя (28,2 млн. дол. США) - 23 вересня 2002 року підписано Проектну та Кредитну угоду у Вашингтоні Послом України в США К.І. Грищенком;

проект реабілітації та розширення централізованого теплопостачання м. Києва (200,0 млн. дол. США) - на стадії впровадження.

соціальний сектор:

проект "Фонд соціальних інвестицій" (50,2 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект подолання епідемій туберкульозу та СНІДу (65 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект підвищення ефективності соціального захисту в Україні (загальна сума не визначена) - на стадії ініціювання;

екологія:

проект "Збереження біорозмаїття в Азово-чорноморському екологічному регіоні" (6,9 млн. дол. США) - на стадії підготовки;

проект глобального екологічного фонду "Вилучення речовин, що руйнують озоновий шар" (23,2 млн. дол. США) - на стадії впровадження;

муніципальний розвиток та інфраструктура:

проект "Модернізація системи водопостачання та водовідведення м. Львова" (24,3 млн. дол. США) - проект очікував на подання кредитної угоди на ратифікацію до Верховної Ради, в той час, як інші проблеми вже вирішені;

проекти глобального розвитку:

проект створення центру навчальної мережі глобального розвитку (1,8 млн. дол. США) - на стадії підготовки.

Галузь інформативно-комунікаційних технологій:

проект "Розвиток через Інтернет" (5 млн. дол. США).

Таким чином, з того моменту, як Україна стала членом Світового банку у вересні 1992 року, Банк неодноразово надавав їй фінансову допомогу, спрямовану на розвиток і стабілізацію української економіки. Розподіл позик (станом на кінець 2002 р) по галузях економіки наведений в таблиці 2 [18].
Таблиця 2

Позики Світового банку по галузях економіки України з 1992 року (млн. дол. США)

Енергетика	677
Розвиток приватного сектору	610
Економічна політика	570
Сільське господарство	332
Гірнича промисловість	316
Фінанси	300
Управління суспільним сектором	43
Постачання води та її очищення	24
Розвиток міст	17
Соціальний захист	3
Загальна сума	2,892

На думку Світового банку, за 2002 рік якість існуючого портфелю проектів не покращилась. Слід зазначити, що менеджмент Банку рекомендував директору Світового банку по Україні і Білорусії Л. Барбоне обмежити обговорення нових пропозицій щодо проектів, включно з проведенням офіційних переговорів щодо вже підготовлених проектів, як інвестиційних, так і системних до часу розв’язання проблемних питань щодо існуючих проектів. Така рекомендація стосувалася тоді невеликої групи країн, в яких існували подібні проблемні проекти [18].

Восени 2002 року було розпочато підготовку нової стратегії співробітництва Світового банку та України з метою її погодження Радою Директорів навесні наступного року. Передбачалося, що стратегія на наступні три роки буде побудована на базі визначених пріоритетів України, таких як програмний виступ Президента та документи Уряду України, з одночасним урахуванням обмежених можливостей банку.

2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)2.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності МВФ

Створення.

МВФ (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. Конференція прийняла Угоду, що виконує роль його Статуту. Угода набрала сили в 1945 р., практична діяльність Фонду почалася в 1947 р. Угодою визначаться відносини ООН і МВФ; останній виступає як спеціалізована установа ООН. В Угоді міститься положення про те, що ООН не має права давати Фондові рекомендації, що відносяться до проведеної ним політики. Статті Угоди змінювалися тричі: у 1969, у 1978 і в 1992 р. У 1969 р. - у зв'язку з уведенням спеціальних прав запозичення (SDR). У1978 р. - в результаті зміни порядку валютного регулювання: замість права затверджувати валютні паритети було введене спостереження за функціонуванням світової валютної системи і станом валютних курсів. У1992 р, - у зв'язку з наданням Фондові права тимчасово припиняти права членів на участь у голосуванні й інші пов'язані з цим права у випадках, коли країна-боржник із простроченою заборгованістю, яку МВФ позбавив права запозичати його ресурси, продовжує ухилятися від виконання своїх статутних обов’язків [2, с.73].

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Цілі МВФ [2, с.74]:

надання консультативної і технічної допомоги;

забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;

сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків;

зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;

сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;

участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;

підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Учасники МВФ:

станом на вересень 2003 р. - 184 країни [11], включаючи усі республіки колишнього СРСР. Членство в МВФ є передумовою для вступу країни в МБРР. Фонд підтримує тісні зв’язки з МБРР, Всесвітньою торговою організацією (ВТО), Банком міжнародних розрахунків (БМР) [2, с.74].

Структура МВФ.

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання [18].

Система голосування у Фонді визначається розміром внеску країни у Фонд. Оскільки МВФ організований за принципом акціонерного товариства, число голосів країн-учасниць визначається пропорційно їхній частці в капіталі. У 2000 р. на частку США приходилося 18,2% голосів; Великобританії - 5,1; Німеччини - 5,6; Франції - 5,1; Італії - 3,1; Японії - 5,6; Канади - 29%. Частка країн ЄС складала в загальній сумі 26,7%. На частку розвинутих країн (22 держави) приходиться 60,6% загальної суми голосів [2, с.74].

Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн [2, с.74].

Комітет з розвитку (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету) - спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються, складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії, а також Тихоокеанського регіону.

Статутний капітал МВФ.

Після ухваленого у січні 1998 р. рішення про Одинадцятий загальний перегляд квот до 212 млрд. SDR, капітал МВФ складав 208 млрд. SDR (близько 281 млрд. дол. США (SDR - умовні розрахункові одиниці; 1 SDR = 1,35123 дол. США)) [18]. Станом на 30 червня 1999г р. загальний обсяг квот становив 209,6 млрд. SDR [6, с. 198].

SDR (Спеціальні права запозичення) є міжнародними резервними активами, що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових глобальних потреб у забезпеченні фінансових ресурсів, що доповнюють існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля поповнення їх активів. Вартість SDR визначається щоденно на основі ринкового обмінного курсу п'яти валют: долара США, японської єни, німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення у дію євро - з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького франку, при визначенні вартості SDR, застосовується курс євро.

Формується статутний капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у SDR чи у валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у своїй національній валюті.

Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 SDR своєї квоти. У 2002 р. найбільші квоти мали США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН - 6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5 945,4 млрд. SDR, що становить близько 2,82% капіталу Фонду [18]. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на 5 років) загальний перегляд квот. Це пов’язано з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

Діяльність МВФ.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом.

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60%), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85% кредитів Фонду.

У 1997/1998 фінансовому році МВФ вдобрив 11 нових угод про резервний кредит загальною сумою 32,9 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 12 країн [16].

Якщо країна має проблеми, вирішення яких потребує тривалого часу, вона може отримати додаткові кредити за системою розширеного фінансування. Кошти, які виділяються згідно угод про розширений доступ, зазвичай поступають частинами протягом трьох років й передбачаються для подолання труднощів платіжного балансу, обумовлених структурними проблемами. Погашення кожної частини кредиту відбувається протягом 4-10 років. У 1997/1998 МВФ вдобрив 9 нових угод про розширений доступ на загальну суму 10,1 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 15 країн [16].

В рамках МВФ діють також спеціальні системи кредитування, в тому числі система компенсаційного й надзвичайного фінансування, система фінансування буферних запасів і система додаткового резервного фінансування.

Система компенсаційного й надзвичайного фінансування передбачена для країн-членів МВФ, які зіштовхнулись з тимчасовим скороченням надходжень від експорту або несуть надмірно великі витрати на закупівлю зерна з причин, що не залежать від даної країни. У 1997/1998 фінансовому році жодна з країн-членів МВФ не скористалася системою компенсаційного й надзвичайного фінансування, проте у липні 1998 р. Фонд вдобрив надання фінансової підтримки Росії в рамках такої системи на суму 2,16 млрд. SDR з метою компенсації скорочення доходів від експорту у зв’язку з падінням цін на нафту [16].

Попри те, що з 1984 р. жодна з країн-членів МВФ не займала кошти за системою фінансування буферних запасів, дана система продовжує існувати й передбачається для фінансування внесків країн-членів на підтримку міжнародних буферних запасів.

У грудні 1997 р. МВФ увів нову систему фінансування, яка передбачається для країн-членів, які зіштовхнулись з виключними короткотерміновими проблемами платіжного балансу, що були викликані раптовою втратою довіри інвесторів. Система додаткового резервного фінансування дозволяє отримати протягом одного року двома або декількома траншами додаткові кошти в рамках угод про резервний кредит або розширений доступ. У грудні 1997 р. було вдобрене перше виділення коштів за цією системою на суму 9,95 млрд. SDR, які отримала Корея в рамках угоди про резервний кредит. У липні 1998 р.4 млрд. SDR додаткового резервного фінансування були отримані Росією.

Бідним країнам світу, які потерпають від постійних проблем з платіжним балансом, у 1987 р. була запропонована, а у лютому 1994 розширена програма підтримки структурної перебудови, яка передбачає надання кредитів за пільговими умовами. Її ціллю є підтримка протягом трьох років середньотермінових національних програм структурної перебудови, які мають поліпшити стан платіжних балансів й сприяти економічному зростанню. З 1986 р. МВФ виділив по цій лінії кредити на загальну суму 9,9 млрд. SDR (за станом на 30 квітня 1998 р) [16].

Крім вищевказаних систем і програм, існують ще три спеціальних механізми кредитування країн-членів МВФ. По-перше, у вересні 1995 р. було вирішено надавати фінансову підтримку фондам стабілізації валютного курсу в рамках надання чергових кредитних траншей за угодами про резервний кредит або розширений доступ. По-друге, у 1995 р. МВФ прийняв рішення про виділення коштів з фонду надзвичайної допомоги (який спочатку передбачався для фінансування країн, постраждалих від стихійного лиха) державам, які переживають наслідки озброєних конфліктів. У 1997/1998 фінансовому році три держави - Албанія, Руанда й Таджикистан - отримали на ці цілі від МВФ 30 млн. SDR. Нарешті, у вересні 1995 р. почав функціонувати механізм екстреного фінансування. Передбачені цим механізмом невідкладні заходи приймаються тільки в рідких випадках, коли в країні-члені МВФ наступає криза платіжного балансу, яка потребує негайного втручання МВФ. Вперше механізмом екстреного фінансування скористались у липні 1997 р. Філіппіни; пізніше кошти від МВФ по цій лінії отримували Таїланд (серпень 1997 р), Індонезія (листопад 1997 р), Корея (грудень 1997 р) і Росія (липень 1998 р) [16].

Загалом у 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол. США, більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол. США), Індонезія (11,2 млрд. дол. США), Таїланд (4 млрд. дол. США). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна сума - 90,2 млрд. дол. США. Найбільші обсяги кредитування припадали на Бразилію (18,4 млрд. дол. США), Росію (11,3 млрд. дол. США) та Індонезію (8,6 млрд. дол. США) [18].

Азіатська фінансова криза наприкінці 1990-х років, яка вкрай негативно вплинула на розвиток світової економіки, продемонструвала недостатню ефективність світової фінансової системи в умовах зростаючої глобалізації економіки й різкого прискорення міграції капіталів. Тому все більш актуальним стає питання про перебудову глобальної фінансової системи на нових принципах, в тому числі про реорганізацію діяльності Міжнародного валютного фонду [16].

У вересні 2003 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк на зустрічі в Дубаї закликали 184 країни-учасниці до поновлення міжнародного співробітництва. Президент ВБ Джеймс Вульфенсон і директор-розпорядник МВФ Хорс Келер сповістили про рішення їх організацій збільшити економічну допомогу країнам, що розвиваються. Серед важливіших задач вони назвали скорочення бідності на континенті. Країни-донори на зустрічі в Дубаї підтвердили, що мають намір завершити трирічну програму сприяння економічному росту і скороченню бідності в Киргизстані. За останні сорок років об’єм допомоги бідним країнам склав лише $56 мільйонів. Тому треба не розпиляти кошти, а концентрувати їх по двох-трьох напрямках. Також було відмічено, що Киргизстан тепер може в деякому ступені впливати на політику ВБ і МВФ і лобіювати свої інтереси: країна увійшла в новий регіональний департамент Близького Сходу и Центральної Азії [11].

У 2004 році МВФ вирішив відновити допомогу Грузії, що була призупинена у 2002 р. за невиконання урядом країни прийнятих зобов’язань, внаслідок чого Грузія недоотримала від цього фінансового інституту близько 70 млн. дол. з кредиту, призначеного МВФ у 2001 році. Нова програма передбачає, що Грузія отримає перший транш у розмірі 14 млн. SDR (близько 21 млн. дол) в рамках затвердженої 4 червня для Грузії нової трирічної програми "Подолання бідності й стимулювання економічного росту". Програма передбачає надання країні в період до червня 2007 року кредиту в розмірі 98 млн. SDR (близько 144 млн. дол) строком на 10 років під 0,5% річних з пільговим періодом у 5,5 років. За 10 років співробітництва з МВФ Грузія отримала від Фонду довгострокові пільгові кредити на загальну суму 496 млн. дол. [20]. У грудні 2006 р. на Раді директорів МВФ розглядалось питання щодо збільшення розміру кредиту, що надається Молдавії в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності і сприяння економічному росту (PRGF), на 45 млн. дол. (з 118 до 163 млн. дол). Збільшення фінансової допомоги повинно допомогти Молдавії пристосуватися до складних зовнішніх обставин, тобто подолати наслідки зовнішніх шоків у вигляді підвищення ціни на газ і заборони на поставки винодільницької продукції в Росію [10]. Другий транш, що був запланований в рамках трирічної програми фінансування, розміром 47 млн. дол. (замість запланованих 17 млн. дол) Молдавія отримала вже наприкінці 2006 року. Кредити від МВФ надаються Молдавії на пільгових умовах - по фіксованій процентній ставці 0,5% у рік, із строком погашення 10 років, після пільгового періоду тривалістю 5,5 років [10].

2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ

Згідно із Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.

Одержувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. У даний час частка України в загальному обсязі квот дорівнює 0,65%, а її квота - 1 млрд. .372 млн. SDR. Порівняно з початковим періодом членства України в МВФ її квота зросла (спочатку становила 997,3 млн. SDR), а частка знизилась з 0,686% до 0,65% [6, с. 198].

За роки співробітництва України з МВФ (1994-2001 рр), отримано 3,9 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу [18].

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму "Механізм розширеного фінансування" для України загальним обсягом близько 2 млрд.266 млн. доларів США. Станом на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала 1 млрд.480 млн. дол. США [18].

Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення - 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 5 років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. доларів США) та під невеликі відсотки (до 7% річних) [18].

У жовтні 1999 року, у зв'язку із затримкою виконання українською стороною заходів, передбачених програмою економічної політики Уряду України, МВФ призупинив надання фінансової підтримки в рамках EFF.

Завдяки здійсненню скоординованих кроків української сторони та проведенню інтенсивних переговорів з представниками Фонду у ході завершення четвертого перегляду програми вдалося досягти домовленостей про те, що в числі основних заходів для завершення четвертого перегляду залишатимуться своєчасне прийняття Верховною Радою України бездефіцитного та реалістичного бюджету на 2001 рік та ухвалення нового Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виконання цих заходів сприяло прийняттю 19 грудня 2000 року рішення Ради виконавчих директорів МВФ про відновлення повномасштабного співробітництва з Україною та надання чергового траншу у сумі 246 млн. дол. США [18].

У результаті значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року,20 вересня минулого року стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. SDR (приблизно 375 млн. дол. США). При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору [18].

Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

У середині лютого 2002 року у США з візитом перебувала офіційна делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України Василем Роговим, яка провела низку переговорів з Фондом щодо продовження програми розширеного фінансування (EFF).

На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 року у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 році та на початку 2002 року, обговорювалися результати першого кварталу ц. р., очікування стосовно готовності новообраного парламенту підтримати реформи. Було дано загальну оцінку здобуткам за останній рік та особливо в період перед виборами.

Віталися заходи боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

7 серпня ц. р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн. дол. [18]. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.

3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF) [18].

На початку 2003 р. Уряд обговорював з експертами Фонду нову програму співробітництва України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з стану справ на той час, Україна, в принципі, бажала залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ [13], і тому віддавала перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай". Нові програми співпраці з МВФ мали будуватися на основі підходів, викладених у посланні Президента України Кучми Л.Д. до Верховної Ради України, які передбачали поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, має бути продовжена координація у сфері валютної політики.

2.2.3 Розвиток взаємовідносин МВФ з країнами-членами Фонду

При вивченні матеріалів щодо діяльності МВФ звертає на себе увагу той факт, що провідні політики та економісти окремих країн висловлюють негативне ставлення до заходів, якими користується МВФ при наданні допомоги, бо Фонд обтяжує її низкою умов, підчас досить жорстких. Це стосується як групи колишніх соціалістичних країн, так й інших країн-учасниць МВФ, які потерпають від економічних труднощів.

Як зазначалося вже вище, МВФ - міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об'єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав - членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань тощо. Таким чином, Фонд займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом. Слід наголосити, що розвиток економіки країни-боржника не віднесено до його прямих функцій. Надаючи обтяженим валютним дефіцитом країнам короткотермінові позики в іноземній валюті, фонди МВФ допомагають їм виграти час, аби сповільнити темпи інфляції та зменшити дефіцити зовнішньоторговельних балансів. Робиться це з огляду на те, що такі позики применшують потреби в девальвації і дають змогу впорядковано й безболісно скоригувати ситуацію [1, с.176]. Аналіз же досвіду проведення ринкових реформ у країнах з перехідною економікою, які досягли успіху, говорить про непридатність до цих реформ сценарію МВФ. Ці країни, хоча й співпрацювали з МВФ (наприклад, за допомогою позик), проте обрали свій унікальний шлях трансформації національної економічної системи, не виконуючи сліпо всі розпорядження МВФ. Його відхилили не лише країни Центральної і Східної Європи (наприклад, Польща чи Угорщина), але й Далекий Схід (Китай, В'єтнам), Південно-Східна Азія, а також Іспанія, Туреччина, Єгипет та ін. [1, с.186].

Сьогодні окремі країни повністю або частково відмовляються від допомоги МВФ.

Так у 1998 році від допомоги МВФ відмовилась Малайзія. На відміну від Таїланду, Південної Кореї та Індонезії, які звернулися до МВФ по допомогу в мільярдах доларів США, Малайзія узялась за відновлення своєї економіки шляхом відсунення МВФ і його експансіоністської політики, прийнявши неортодоксальний вибірковий контроль за просуванням капіталів [17].

Але не всі країни наважуються розривати стосунки з МВФ. Цей факт можна пояснити тим, що система міжнародних фінансових відносин побудована таким чином, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки позичкового капіталу залишатимуться, в такому разі, для країни, що розриває стосунки з МВФ, повністю перекритими. Отже співпраця з МВФ необхідна.

Крім того неврівноваженість економіки окремих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти цим країнам пом'якшують цей ризик. Це так званий "демонстраційний ефект". Отже, тісна співпраця будь-якої країни з МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету - це гарантія для зовнішніх кредиторів. Крім того, МВФ надає таким країнам кредити за відсотками, пересічно, нижчими, ніж комерційні банки, що також для них вигідно [5, с.265].

Тому Колумбія у жовтні 2006 р. лише тимчасово відмовилась від допомоги Фонду, посилаючись на те, що при постійній присутності Фонду в країні з 1999 р. вона жодного разу не скористалася такою допомогою, хоча мала право на кредити МВФ загальною сумою 5,5 млрд. дол. Проте, як зазначив міністр закордонних справ Колумбії Карраскілья у інтерв’ю колумбійському радіо, уряд Колумбії не планує повністю розірвати стосунки з Фондом, навпаки він має намір у майбутньому докласти всіх зусиль для нормалізації цих відносин у повному обсязі [10].

Попри те, що кошти від МВФ надходять за умови виконання жорстких вимог з його боку, достатня кількість країн користується його допомогою. Так, наприклад Фонд продовжує надавати допомогу Аргентині [12; 19], Бразилії, Уругваю [12], Білорусії, Молдавії [10], Грузії [20] тощо. Але уряди таких країн повинні пам’ятати, що Міжнародний валютний фонд - це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, але й часто політичного характеру. І країна, що має високу заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним контролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безоглядне і неефективне користування коштами МВФ може поставити під загрозу економічну незалежність країни [15].

На цей факт звернув ще увагу колишній Президент України Л.Д. Кучма: "На жаль, ми дедалі більше переконуємося - і не лише на своєму прикладі - що політика МВФ не завжди і не в усьому є конструктивною. Побудована на далеко не оптимальних стандартних схемах, вона не враховує специфічні особливості конкретних країн. Справжня мета цієї політики - пристосувати периферійну зону до обслуговування потреб центру" [9].

Водночас екс-Президент України застеріг проти розриву відносин з МВФ, але, за його словами, Україна повинна зайняти більш активну позицію у цих відносинах і виявити наполегливість у всьому комплексі питань, що стосуються утвердження нового міжнародного порядку, який базувався б не виключно на економічній силі, а на принципах реального співробітництва вільних і рівноправних націй. "Україна зацікавлена у співпраці з МВФ. Однак ця співпраця має бути повністю деполітизована, будуватися на засадах взаємної довіри та поважливого становлення до нашої політики і принципів, яких ми дотримуємося" [9].

Але ж слід зазначити, що МВФ сьогодні ще залишається найбільшим іноземним кредитором України. Його кредити почали надходити в Україну саме в той час, коли її економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю - гривню. Хоча при узгодженні економічних програм країн, зокрема України, Фонд не завжди виходить з її економічних інтересів, наприкінці 90-х років і в 2000 році вже відчутно простежувалась тенденція до стабілізації курсу національної валюти, що також відбувалося не без допомоги МВФ [5, с.265].

Що стосується майбутніх відносин України з МВФ, то надалі у цих відносинах з Україна буде поступово переносити центр уваги у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Відповідно до статутних положень співпраця з МВФ буде продовжена у сфері валютної політики [7, с.273].

2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Бак міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlements - BIS) - один з найстаріших міжнародних банків, який став першою в історії міжнародною фінансовою організацією. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банка стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банка було врегулювання виплат німецьких репарацій по результатах Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі СІЛА, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни [5, с. 190].

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є і деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.

Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г. чистого золота.

Організаційна структура БМР:

Генеральні збори;

Рада директорів;

Керівництво.

Генеральні збори - вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.

Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.

Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).

Формування ресурсів. Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках - кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах.

Основні цілі і функції БМР [5, с. 191]:

сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами;

обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів;

виконання функцій агента по здійсненню міжнародних фінансових угод країн-членів;

дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

У відповідності з основними функціями БМР здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках.

Одна з найважливіших функцій БМР - регулювання міжнародних розрахунків і розробка нормативних документів з банківського нагляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду, Базельський комітет по системам платежів і розрахунків, Постійний комітет по євровалютам.

Завданням Базельського комітету з банківського нагляду є розробка принципів ефективного банківського нагляду для упередження банківських криз. Комітет розробив низку документів, якими керуються практично всі країни світу. Крім того, розроблено норми й нормативи міжнародної діяльності в різних галузях.

З 90-х років в сфері уваги Комітету опинилися країни Центральної і Східної Європи. Органи нагляду великої групи країн цього регіону (серед них - Україна) утворили регіональну Групу банківського нагляду країн ЦСЄ. Комітет підтримує Групу, надає їй експертну й інформаційну допомогу, допомогу в підготовці фахівців. Служба банківського нагляду Національного банку України підтримує тісні контакти з членами Групи, Бере активну участь в роботі її органів.

БМР підтримує тісні контакти з міжнародними інститутами валютно-кредитного ринку, насамперед, з МВФ і Групою Світового банку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм фактичним валютно-фінансовим центром він є.

З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності: він надає проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтримати економіку країн до одержання кредитів МВФ [5, с. 193].

Розділ 3. Міжнародні регіональні банки та фонди розвитку3.1 Необхідність створення регіональних банків. Їх загальні риси

Розпад колоніальної системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, причому в якомога короткі строки. Ідея прискорення індустріалізації захопила й ті держави, які вже були незалежними до середини XX сторіччя, але затримались на аграрній стадії розвитку, наприклад, латиноамериканські країни.

Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які призначені для створення сприятливих умов економічного зростання країн, що розвиваються.

Регіональні банки діють у відповідних економічних регіонах і переслідують цілі, які випливають з потреб країн, що розвиваються. Вони покликані здійснювати довгострокові кредитування проектів розвитку регіону; приділяти особливу увагу регіональному співробітництву і кредитуванню регіональних об'єднань; розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки [2, с.82].

Розходження між регіональними банками обумовлені в основному рівнем економічного розвитку країн, що відносяться до різних континентів: Азії, Африки і Латинської Америки. Найчисленнішими за складом учасників і найбільшими за розмірами операцій є: Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку. Є й інші банки розвитку, які вирішують більш локальні проблеми.

Поєднують ці банки єдині цілі, а також склад членів. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн. Приблизно одна третина членів банків розвитку - саме промислово розвинуті країни. Оскільки розподіл голосів у радах директорів банків відповідає внеску учасника, промислово розвинуті країни, що виконують функції донорів, мають великий вплив на регіональні банки розвитку [5, с.187].

Загальними рисами в регіональних банків є також однотипні порядки формування пасивів, мобілізації ресурсів у спеціальні фонди; кредитна політика, багато в чому подібна політиці Всесвітнього банку. Оплачений статутний капітал регіональних банків звичайно не перевищує 10%, інша неоплачена частина служить гарантійним фондом. Отже, як і МБРР регіональні банки при формуванні своїх звичайних ресурсів розраховують в основному на залучення позикових засобів зі світового фінансового ринку шляхом випуску облігацій. Розміщення їхніх облігацій полегшується зв'язком регіональних банків з ООН через її відповідні регіональні економічні комісії.

Для регіональних банків загальним явищем стало утворення спеціальних фондів, за допомогою яких вони прагнуть розширити пільгове кредитування недостатньо рентабельних, але необхідних для комплексного розвитку об'єктів економічної і соціальної інфраструктури, особливо в найменш розвинутих країнах.

Важливе місце по обсягам наданого кредитування (25-30%) займає сільське господарство, включаючи агропромислові об'єкти. На частку видобувної і обробляючої промисловості доводиться приблизно 15% загальної суми кредитування [2, с.82].

Регіональні банки розвитку займають проміжне положення між національними банками і групою Всесвітнього банку в наданні сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку національної економіки, економічного співробітництву і регіональної інтеграції.

Причини утворення найбільших регіональних банків розвитку

Азії, Африки і Латинської Америки в 60-х роках [2, с.83]:

необхідність рішення специфічних регіональних проблем, що не завжди враховуються МБРР;

проведення промислово розвитими країнами політики регіоналізму, яка відбиває їхнє прагнення сприяти об'єднанню країн, що розвиваються, і знаходяться в сфері їхнього впливу;

розпад колоніальної системи; підвищення ролі країн, що розвиваються, у світовому розвитку; боротьба країн, що розвиваються, за новий економічний порядок;

розвиток регіонального співробітництва й економічної інтеграції країн, що розвиваються, з метою колективного рішення проблем національної економіки;

переміщення основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни, що викликає заміщення їх у країнах, що розвиваються, державними іноземними інвестиціями, а останніх - міжнародними.

3.2 Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)3.2.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЄБРР

ЄБРР (The European Bank for Reconstruction and Development - EBRD) був заснований в 1990 p., розпочав діяльність в 1991 p. До цього часу належить початок важливих соціально-економічних і політичних зрушень в країнах Східної Європи, а також в країнах СНД. В громадських і урядових колах цих країн визріло розуміння необхідності переходу до ринкової економіки. Але перебудова всієї структури соціалістичної економіки вимагала неабияких коштів. Для їх поповнення, для стимулювання реформ і було створено ЄБРР.

Банк є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейський Союз та Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена у Раді керуючих і Раді директорів.

Банк здійснює свої операції у 26 країнах-членах - Азербайджані, Албанії, Бєларусі, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Вірменії, Грузії, Естонії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Румунії, Російській Федерації, Словацькій Республіці, Словенії, Таджикистані, Туркменистані, Угорщині, Україні, Хорватії, Чеській Республіці. Загальні активи Банку становлять 20 млрд. євро, частина України у статутному капіталі складає 16 000 акцій (160 млн. євро) [18].

До складу ЄБРР увійшли всі європейські країни, а також низка неєвропейських країн - Австралія, Єгипет, Ізраїль, Кіпр, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Крім того, як нащадки СРСР членами банку стали всі азіатські республіки СНД. За статутом ЄБРР його членами можуть стати як європейські, так і неєвропейські країни, але всі вони мають бути членами МВФ.

Управління Банку знаходиться в Лондоні.

Основні цілі ЄБРР [2, с.133]:

сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою прихильність демократичним принципам;

надання допомоги каїнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентноспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі;

сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

надання технічної допомоги в реалізації проектів;

сприяння формуванню ринку капіталів;

сприяння у вирішенні екологічних проблем.

Звертає на себе увагу той факт, що серед найважливіших цілей міжнародного банку вперше опинились екологічні проблеми.

Організаційна структура ЄБРР [5, с.184]:

Рада керуючих;

Директорат;

Президент і віце-президенти;

Консультативна рада з питань довкілля.

Рада керуючих є вищим органом ЄБРР. Кожна країна в Раді представлена керуючим і його заступником. Рада керуючих вирішує кардинальні, стратегічні питання діяльності ЄБРР. До її компетенції належить приймання нових членів, виключення з членів Банку, зміни розміру уставного капіталу, обрання директорів і президента Банку та ін. Рада має право давати вказівки Директорату щодо виконання тих або інших завдань.

Директорат складається з 23 членів. З них 11 обираються керуючими, що представляють Бельгію, Велику Британію, Німеччину, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію а також ЄС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Решта 12 керуючих представляють інші країни, поділені на групи: 4 - від країн ЦСЄ; 4 - від решти європейських країн; 4 - від неєвропейських країн [5, с.185]. Директорат здійснює загальне керівництво діяльністю Банка, визначає основні принципи його політики у відповідності з вказівками Ради керуючих, підсумовує річний баланс, затверджує бюджет.

Президент керує поточними справами Банку. Він є офіційним представником ЄБРР на міжнародних форумах. Президент здійснює організаційну роботу, в тому числі наймання й звільнення службовців банку. Він головує в Директораті, але участі в голосуванні звичайно не приймає.

Функціонально ЄБРР поділено на департаменти, які знаходяться під безпосереднім управлінням Президента і віце-президентів:

банківські операції;

фінанси;

проектна експертиза;

відомство головного економіста;

комунікації;

персонал;

адміністрація.

Департамент банківських операцій, що координує комерційну діяльність країн ЦСЄ, поділяється на два підрозділи за регіональнім принципом - "північні країни" і "південні країни". Україна входить до групи південних країн.

Консультативна рада з питань довкілля складається з 17 фахівців в галузі екології. Вони консультують Банк з екологічних аспектів проектів, що реалізуються.

Організаційна структура Банка включає і процедуру прийняття рішень. В багатьох випадках при голосуванні досить простої більшості. Але при обговоренні найважливіших питань в Раді керуючих або в Директораті необхідна кваліфікована більшість (2/3 або 85% голосів). Кожна країна має кількість голосів, пропорційну своїй квоті в уставному капіталі. Найбільші квоти мають США - 10%; Італія, Німеччина, Франція, Велика Британія і Японія - по 8,5%. Таким чином, жодна країна самотужки не може заблокувати рішення, навіть якщо при голосуванні потрібна кваліфікована більшість.

Формування ресурсів. При утворенні ЄБРР його капітал формувався шляхом випуску акцій на суму 10 млрд. ЕКЮ. Потім капітал значно збільшився (в 1996р. - подвоївся). Квоти в уставному капіталі розподіляються таким чином (в%) [5, с.186]:

країни-члени ЄС, ЄІБ і власне ЄС51

країни ЦСЄ13

решта європейських країн11

неєвропейські країни24

Отже, країнам Європейського Союзу належить вирішальний вплив в ЄБРР.

Фінансові ресурси Банка формуються також за рахунок позичкових коштів, коштів, одержаних в погашення позик, за рахунок виручки від реалізації інвестицій в акціонерний капітал.

ЄБРР заснував спеціальні фонди на кошти з доходів, одержаних від інвестицій. Ці фонди призначені для підготовки інвестиційних проектів і здійснення інвестицій в країни-члени. Кошти фондів використовуються для кредитування низькорентабельних галузей соціальної інфраструктури.

Кредитно-інвестиційна політика ЄБРР. Відповідно з основними цілями Банка його політика спрямована, перш за все, на підйом і структурну перебудову країн Центральної і Східної Європи. Діяльність ЄБРР в цьому напрямку досить різноманітна і перспективна. Вона включає: надання кредитів на розвиток виробництва; інвестування в капітал; гарантоване розміщення цінних паперів; надання позик під реконструкцію й розвиток інфраструктури. Пріоритетними сферами кредитування є: фінансовий сектор, енергетика, телекомунікації, транспорт і агробізнес.

ЄБРР перетворився на значного інвестора в країнах ЦСЄ: на нього припадає 15% всіх прямих капіталовкладень в регіоні; переважна їх більшість йде у приватний сектор [5, с.187].

ЄБРР здійснює великі програми по охороні навколишнього середовища по регіону Балтійського моря, дельти Дунаю, водного середовища Чорного моря.

3.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЄБРР

Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992р. після підписання Президентом України Указу "Про членство України в Європейському банку реконструкції і розвитку" N379/92 від 14 липня 1992р. У 1993р. відкрилось представництво Банку в Києві.

У серпні 1999р. на базі т. зв. "української команди" ЄБРР, яка належить до бізнес-групи Південної та Східної Європи, було створено окремий департамент ЄБРР по Україні із розміщенням у Києві [18].

В процесі реалізації програм та проектів реформування економіки Україна тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку по наступних напрямках:

розвиток приватного сектору економіки шляхом відкриття кредитних ліній, а також надання кредитів та участі в акціонерному капіталі українських приватних підприємств;

розвиток фінансового сектору, а саме - підтримка кредитоспроможних українських комерційних банків, банківських ініціатив щодо організації фінансування приватних підприємств;

інвестиції в енергетичний сектор, а саме - реалізація проектів, спрямованих на підвищення потужності енергетичних об'єктів та впровадження енергозберігаючих технологій;

підтримка підприємств сільськогосподарського сектору з метою надання національному агропромисловому комплексу можливості отримання фінансування для придбання мінеральних добрив, насіння, сільськогосподарської техніки та обладнання;

впровадження інфраструктурних проектів, зокрема, в галузі транспорту та телекомунікацій, а також мереж тепло - та водопостачання;

підтримка приватизаційних процесів шляхом надання технічних послуг та фінансування найперспективніших приватизованих підприємств;

експортні виробництва у машинобудуванні;

розвиток готельного господарства, експериментальні проекти у житловому будівництві.

Процес співпраці України з ЄБРР характеризується не лише широким діапазоном галузей та напрямків діяльності, а й досить позитивною динамікою щодо кількості проектів та обсягів фінансування. Сумарні фінансові зобов'язання по проектам за весь період діяльності ЄБРР в Україні перевищили 1,4 млрд. євро. Станом на кінець березня 2002 року, портфель проектів ЄБРР в Україні, які знаходились у стані реалізації, складався із 54 проектів. У вересні 2002 року вартість портфелю (працюючі активи, тобто вже профінансовані кошти, та неосвоєні зобов'язання) становила 967,4 млн. євро. З них працюючі активи складали 370,1 млн. євро, або 38% [18].

Портфель проектів ЄБРР переважно сконцентровано у приватному секторі - 69% (667,7 млн. Євро) від усього обсягу фінансування - порівняно із 31% у державному секторі (300,8 млн. Євро). Такий "портфельний коефіцієнт" повністю відповідає статутному нормативу ЄБРР, за яким цей коефіцієнт після п'яти років операцій ЄБРР у країні має бути не менш ніж 60% (приватний сектор) та 40% (державний). Водночас, слід зазначити, що у найближчому часі цей коефіцієнт може дещо змінитись на користь державного сектору після ухвалення ряду проектів у муніципальному секторі та у транспортній галузі.

Нова стратегія ЄБРР в Україні

На сьогодні, із урахуванням покращення економічної та фінансової ситуації в Україні, підвищення попиту на середньо - та довгострокові фінансові ресурси з боку бізнесу можливо очікувати, що обсяги проектного фінансування ЄБРР проектів в Україні становитимуть 200-300 млн. євро на рік [18].

3 вересня 2002 року була ухвалена нова Стратегія ЄБРР щодо України.

Стратегія затверджує основні пріоритетні сектори діяльності Банку в Україні на найближчий період [18]:

1. Вироблення та постачання електроенергії:

сприяння приватизації наступної групи енергопостачальних компаній, використовуючи головування у Робочій групі з питань реформування галузі;

продовження практики постприватизаційного інвестування з метою підтримки стратегічних інвесторів;

фінансування окремих проектів у галузі вироблення електроенергії, які демонструють цінність стратегічних інвестицій.

2. Природні ресурси: нафта та газ:

здійснення проектів у газовому секторі;

моніторинг ситуації навколо газотранспортної системи України;

підготовка проектних пропозицій в галузі видобутки нафти та газу спільно із стратегічними інвесторами;

моніторинг ситуації навколо нафтопроводу Одеса-Броди.

3. Транспортна інфраструктура та послуги:

пошук нових можливостей для інвестування в контексті західного залізничного коридору; реструктуризація автошляхового господарства;

сприяння консолідації авіатранспортної галузі.

4. Муніципальна інфраструктура:

здійснення другого етапу Програми розвитку комунальних підприємств України із залученням водоканалів у 2-3 невеликих містах;

здійснення проектів у галузі теплопостачання в окремих українських містах;

сприяння створенню умов для фінансування проектів з боку міст та зменшення залежності від гарантії держави.

5. Телекомунікації:

надання фінансової та технічної допомоги у приватизації Укртелекому (за умови створення сприятливого для реформ середовища).

6. Енергозбереження:

здійснення проектів, які більш повно відповідають мандату Групи з питань енергозбереження;

активна участь у політичному діалозі з урядом у Робочій групі з питань енергозбереження.

фінансовий сектор та малий бізнес;

виплата траншів кредитної лінії МСП ІІ під гарантії уряду та започаткування прямого кредитування деяких банків;

збільшення кредитування банків з іноземним капіталом;

збільшення обсягу Програми сприяння торгівлі, залучивши до участі в ній нові українські банки;

розширення присутності Українського банку мікрокредитів у регіонах;

Вивчення можливості фінансування акціонерного капіталу більшої кількості банків;

продовження діалогу з НБУ щодо необхідності посилення банківського регулювання;

розробка основ іпотечного кредитування.

7. Агробізнес та сільське господарство:

фінансування переробних галузей;

запровадження схем фінансування під складські розписки з метою їх застосування для врожаю 2003 року.

Враховуючи обмеженість потенційних проектів, визначених у новій Стратегії ЄБРР в Україні, принципового значення набуває здійснення кроків, спрямованих на більш активний пошук нових можливостей бізнесу відповідними підрозділами ЄБРР та на найбільш енергійне "проштовхування" українських проектів через кредитний комітет Банку.

Першочергову роль у цьому процесі відіграє Представництво ЄБРР в Україні. Його активність у згаданому контексті протягом останніх двох років була дещо неадекватною наявним в Україні можливостям. У цьому зв'язку варто порушувати перед керівництвом Банку питання щодо необхідності підвищення результативності діяльності банкірів в Україні щодо пошуку нових проектів, а також щодо забезпечення відповідності за якість та обґрунтованість проектів, які пропонуються.

Питання щодо організації двохстороннього механізму розробки переліку потенційних проектів для фінансування з боку Банку у державному секторі (із залученням суверенних гарантій). В разі започаткування такого механізму українська сторона має скласти перелік пріоритетних проектів, а фахівці ЄБРР визначатимуть серед них ті проекти, які становитимуть інтерес для Банку.

Потенційні проекти

У Стратегії також визначено перелік проектів Банку в Україні на найближчу перспективу. На остаточних стадіях підготовки знаходяться проекти загальною вартістю близько 350 млн. євро.

Серед них найбільш значними є [18]:

постприватизаційні проекти у енергорозподільчому секторі (120 млн. євро);

фінансування приватного проекту у сфері енергогенерації (57 млн. євро);

підтримка програми фінансування у сільскогосподарському секторі за складськими розписками (87 млн. євро).

Потенційні проекти у муніципальній інфраструктурі посідають важливе місце. Серед них:

програма розвитку муніципального водогосподарства (до 90 млн) - триває підготовка проектів у містах, які ЄБРР вибрав для першої фази проекту (Маріуполь, Севастополь, Херсон);

муніципальний кредит по енергозбереженню (до 60 млн) - реабілітація тепломереж у 5-8 містах України. Проект потребуватиме узгодження із Урядом стратегії та пріоритетів реабілітації систем муніципальних тепломереж.

Проекти на суму більше ніж 480 млн. євро знаходяться на попередньому розгляді у фахівців Банку.

Також потрібно визначити, що муніципальні проекти, наведені вище, потребуватимуть надання у 2003 р. суверенних гарантій на суму більш ніж 140 млн. доларів.

Динаміка портфелю у 2000-2002 роках

Портфель проектів ЄБРР в Україні відрізняється достатньою диверсифікованістю. У структурі домінували агропромисловий комплекс (28%), банківсько-фінансова система (включно з підтримкою малого і середнього бізнесу) (19%), енергетика (16%), транспортна інфраструктура (14%), промисловість (7%), телекомунікації (3%), енергозбереження (2%), муніципальне господарство (2%), інше (7%) [18].

Протягом 2000-2002 років Радою директорів ЄБРР було затверджено 11 нових проектів в Україні (із них непідписним залишився лише один - муніципальний Проект переробки твердих відходів у Харкові).

Найважливішими серед них є [18]:

Проект "Балкани Газтранзит Фаза ІІ" (107.4 млн. євро): один із найбільш важливих проектів ЄБРР у 2000 році. Цей проект, спрямований на покращення пропускної здатності української газотранспортної системи на південно-європейському напрямку, передбачає спорудження паралельних газотранспортних потужностей довжиною 70 км у південно-західній Україні. Проект має великий демонстраційний ефект, оскільки він є першим прикладом (разом з першою фазою проекту) приватного фінансування із залученням іноземних інвестицій і кредитів у газотранспортному секторі України. Крім цього, проект розглядається керівництвом ЄБРР як вдала модель проектного фінансування у цьому важливому секторі, яка поєднує у одному проекті інтереси Росії, України та західних сторін, а також міжнародні фінансові інститути.

Позика Дніпропетровському олієекстракційному заводу (48 млн. євро): ухвалена у 2001 році кредитна угода є третім кредитним проектом між ЄБРР та ДОЕЗ. Даний кредит дозволить підприємству профінансувати потреби в оборотному капіталі та здійснити розширення обсягів експорту, зокрема Росії.

Проект "ISTIL Україна" (27,5 млн. євро): кредитна лінія для першого в Україні приватизованого сталепрокатного підприємства спрямована на підвищення обсягів продажу продукції підприємства, в тому числі збільшення експорту, а також на покращення якості спеціалізованої стале продукції.

Проект переробки твердих відходів у Харкові (23 млн. євро): проект передбачає створення у Харкові нового сміттєпереробного підприємства, реструктуризацію системи придбання сміття та оплати цих робіт із залученням приватних підприємств. Проект на даний момент ще не підписано.

Позика пивзаводу "Славутич" (18,4 млн. євро): позика ЗАТ "Славутич" має на меті фінансування інвестиційної діяльності підприємства у 2001-2002 роках та реструктуризацію структури капіталу ЗАТ.

Проект фінансування франшизної мережі "Bosch Україна" (15,4 млн. євро): перший проект по фінансуванню франшизної мережі у СНД. Проект надає систему фінансування для створення і розширення мережі майстерень автомобільного обслуговування європейського стандарту під маркою "Bosch" по всій території України.

Позика Гостомельському склозаводу (13,7 млн. євро): проект складається із позики підприємству на переобладнання та підвищення якості продукції. Банк має право на переоформлення частини позики (5 млн. дол. США) у акції підприємства. Проект високо оцінений відповідними підрозділами ЄБРР як такий, що підтримує українське підприємство, яке відрізняється високою якістю менеджменту та високим рівнем виробничих та ринкових стандартів.

Збільшення частки ЄБРР у проекті "Radisson SAS Kyiv Hotel" (8,1 млн. євро): проект передбачає спорудження та експлуатацію у центрі Києва чотирьох-зіркового готелю на 271 номер. Банк збільшив власну частку у проекті на додаток до своєї участі у початковому проекті (підписаному у 1998 році) у розмірі 39,5 млн. євро.

Позика для компанії "Топфер (Україна)": проект передбачає кредитування у розмірі 80 млн. дол., з яких 48 млн. дол. надаватимуться безпосередньо ЄБРР, а 32 млн. дол. - за рахунок співфінансування з боку комерційних банків. Проект є надзвичайно перспективним та корисним з точки зору сприяння трансформаційним процесам в українській економіці, зокрема, у сільському господарстві.

Проект фінансування компаній "Молтюроп Україна" та "Молтюроп Східна Україна": проект, загальною вартістю 28,5 млн. євро (13,7 млн. євро буде розподілено для співфінансування з боку інших учасників проекту), дозволить привнести сучасні солодопереробні технології в українську харчову промисловість та, завдяки програмі авансованого фінансування, агротехнічної допомоги та навчання для відповідних фермерських господарств, сприятиме зміцненню господарств, які вирощують ячмінь.

Серед проблемних проектів можна назвати [18]:

Проект модернізації Старобешевської ТЕС. Кредитна угода ЄБРР на суму 113 млн. дол. під суверенну гарантію, яка була підписана у 1996р., мала фінансувати модернізацію Старобешевської ТЕС із впровадженням найсучаснішої технології спалювання низькосортного вугілля та шламу у киплячому шарі. Окупність проекту розраховувалась на основі фінансової моделі єдиного позичальника - Донбасенерго. Після того, як активи Донбасенерго були розпродані за борги, з фінансуванням проекту виникли серйозні проблеми.

У квітні 2002 року Уряд України повністю виконав дві вимоги, висунуті раніше Банком для відновлення фінансування проекту: (1) було ухвалено Закон про заборону примусового продажу активів підприємств, у яких доля держави складає більше 25%; (2) відбулось відповідне підвищення відпускного тарифу Донбасенерго.

ЄБРР вважає, що український Уряд робить все можливе з метою визначення активів, які будуть передані Донбасенерго, але у керівництва Банку залишається певна занепокоєність щодо невирішеності цього питання.

Проект переробки твердих відходів у Харкові. Проект на суму 23 млн. євро під суверену гарантію, який було затверджено Радою Директорів ЄБРР 10 липня 2001 року, і який мав на меті створення в Україні нової системи утилізації твердих відходів, включно із створенням першого в Україні сміттєсховища у відповідності до стандартів Євросоюзу.

Після затвердження проекту виявилось, що він фактично, не має підтримки місцевої влади, яка не зацікавлена у реалізації проекту у існуючому форматі. З точки зору Банку, подальша реалізація проекту є малоймовірною.

Приклади успішного співробітництва.

Фінансування малого та середнього бізнесу. Проведення конкурсу на найкращій проект малого та середнього бізнесу, результати було оголошено у березні 2002 року.

Технічна допомога. У 2001 році Україна посіла друге місце (після Росії) за розміром наданої технічної допомоги - 21 проект на суму 10 млн. євро. По сумарному показнику Україна також знаходиться на другому місці, отримавши за 10 років існування ЄБРР технічної допомоги на суму більше 43 млн. євро [18].

Участь у робочих групах. На сьогоднішній день успішно функціонують Робочі групи, створені за ініціативою та активною участю ЄБРР, такі як: Робоча група з питань реформи та приватизації енергетичного сектора, Робоча група з питань енергозбереження, робочі групи по розробці законодавства у галузі іпотечного фінансування, фінансування під складські розписки. Належну підтримку з боку ЄБРР також отримала ініціатива, висунута українською стороною, щодо створення Робочої групи з питань муніципального фінансування. Очікується, що результатом діяльності групи має стати створення в Україні всіх умов - законодавчих, адміністративних та інфраструктурних - для переходу до якісно нового рівня кредитних відносин між органами місцевого самоврядування та міжнародними кредиторами.

Проблемні питання співробітництва України з ЄБРР.

Стан інвестиційного середовища

У ході ухвалення на початку вересня 2002 року нової стратегії ЄБРР в Україні керівництво та акціонери Банку зазначили, що на сьогоднішній день обсяги іноземних інвестицій в Україні є надзвичайно низькими. Тому, як було проголошено, рівень майбутніх інвестицій Банку безпосередньо залежатиме від того, якою мірою наша держава зможе покращити інвестиційне середовище за рахунок реальних зрушень у напрямку послідовного поліпшення режиму оподаткування, належного управління регулятивними процесами та створення дійсно незалежної судової системи. Також на сьогоднішній день залишається проблема корупції, зокрема, після доповіді організації "Трансперенсі Інтернешнл" та проблема невідповідності українських компаній світовим стандартам корпоративного управління та фінансової прозорості [18].

Ефективність активів ЄБРР в Україні

Викликає занепокоєння той факт, що при загальному, досить динамічному зростанні зобов'язань ЄБРР по проектах в Україні, частка у портфелі так званих "працюючих активів" (тобто вибраних і реально розміщених у проектах) (менше 40%) є нижчою, ніж середній показник по країнам операцій Банку (57%).

Банк визначив основні причини цього явища, які притаманні, насамперед, для проектів у державному секторі, а саме [18]:

а) затримки із виконанням українською стороною проектних умов, особливо, що стосується контрагентних фінансових зобов'язань (Старобешівська ТЕС);

б) затримки із ратифікацією проектів Верховною Радою;

в) адміністративні зміни, що приводили до зміни позичальника, обсягу, інших параметрів проектів;

с) помилки у підготовці деяких проектів, особливо що стосувалося вибору іноземних спонсорів тощо.

Очевидно, що успішна співпраця з ЄБРР залежить від прискорення темпів зростання "працюючих активів" Банку, що залежатиме від усунення вищезазначених причин.

Скорочення обсягу фінансування ЄБРР проектів в Україні

Протягом 2000-2002 років спостерігалося суттєве скорочення загального обсягу фінансування Банком проектів в Україні (2000 рік - 291 млн. євро, 2001 рік - 175 млн. євро, 8 місяців 2002 року 108 млн. євро). Серед основних причин такого стану можна назвати: політичний тиск з боку США та Євросоюзу, що призвів до певного перерозподілу потоків фінансування ЄБРР, відміна проекту Паливного кредиту, який збільшив на 100 млн. дол. США зобов'язання ЄБРР в Україні у 2000 році, відкладення ухвалення проекту добудови Рівненської та Хмельницької АЕС, який мав збільшити український портфель ЄБРР на 215 млн. дол. США [18].

Повернення ПДВ

Ще одним проблемним питання співробітництва України з ЄБРР, що ускладнює виконання деяких проектів Банку є несвоєчасне повернення цим та іншим підприємствам податку на добавлену вартість. Це питання ставилось інвесторами та керівництвом ЄБРР при багатьох нагодах, зокрема, на засіданні Дорадчої ради по іноземних інвестиціях при Президентові України, в ході роботи над новою Стратегією ЄБРР в Україні.

3.3 Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР)3.3.1 Структура, цілі та напрямки діяльності ЧБТР

Створення

Чорноморський банк торгівлі та розвитку - ЧБТР (Black Sea Trade and Development Bank - BSTDB) був заснований в 1998 році на підставі відповідної Угоди між країнами-членами ОЧЕС, підписаної в м. Тбілісі 30 червня 1994 року.

Співзасновниками банку стали 11 країн: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі складає по 16,5%, а також Болгарія, Румунія та Україна (по 13,5%). Частка інших країн становить по 2%. Початковий статутний капітал Банку, який складав 1,2 млрд. дол. США, планується збільшити на 300 млн. дол. США і довести його до 1,5 млрд. дол. США [16; 18].

Наприкінці 1997 року Україна здійснила усі внутрішньодержавні процедури, необхідні для вступу до ЧБТР, та перерахувала свій внесок до початкового статутного капіталу Банку у розмірі 18,15 млн. дол. США.

Основні цілі ЧБТР:

згідно з установчими документами, ця потужна міжнародна фінансова установа покликана, перш за все, забезпечити фінансову підтримку пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, а також у сфері захисту Чорного моря і довкілля, розвитку підприємницьких зв'язків між країнами-членами ОЧЕС [16; 3, с.396] тощо.

Формально Банк розпочав свою роботу з 1 червня 1999 р., хоча урочиста церемонія його відкриття відбулася 21 червня 1999 р. в м. Салоніки (Греція), де сьогодні знаходиться Центральний офіс ЧБТР.

Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів.

Рада керуючих (по 1 представнику від кожної країни) на своїх засіданнях визначає головні напрямки діяльності Банку, призначає президента Банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. На сьогодні Президентом ЧБТР є Мустафа Гюртін (Туреччина).

Рада директорів, до якої також входять по 1 представнику від кожної країни, здійснює нагляд над проведенням Банком операцій у відповідності зі Статутом Банку.

Першим представником у Раді керуючих ЧБТР від України був тогочасний Голова правління Національного банку України В.А. Ющенко, який очолював її протягом 1998 та 1999 років.

Діяльність ЧБТР

ЧБТР здійснює свою діяльність на основі загальноприйнятої практики великих міжнародних банківських інституцій, зокрема стосовно фінансування проектів та надання кредитів. Так, станом на початок 2002 року Банком було розглянуто понад 200 різноманітних проектів на загальну суму понад 150 млн. дол. США [18]. Якщо взяти до уваги той факт, що Банк почав здійснювати фінансування проектів з грудня 1999 року, то за такий короткий термін використано значні кошти.

Довідково: ще 40 млн. дол. США для фінансування цього проекту виділив ЄБРР. Загальна вартість першої черги реконструкції складає 78 млн. дол. США. Друга черга реконструкції газопроводу дозволить збільшити його пропускну здатність ще на 17 млрд. куб. м газу на рік.6 млн. дол. США для реалізації цього проекту знову планується отримати у вигляді кредиту ЧБТР. ЄБРР вже виділив з цією метою кредит у розмірі 51 млн. дол. США.

10 серпня 2000 року між ЧБТР та Avin International S. A. (Греція) було підписано угоду про надання позички на суму 10 млн. дол. США з метою побудови судна для перевезення нафти та нафтопродуктів. Замовником виступає зазначена компанія Avin International S. A. (входить до складу Vardinoyannis Group - однієї з найкрупніших грецьких корпорацій, сфера інтересів якої простягається від видобутку й переробки нафти та перевезення вантажів до банківської діяльності, операцій з нерухомістю, засобів масової інформації, готельного бізнесу та спорту). Виконавцем замовлення виступає Чорноморська суднобудівна верф (м. Миколаїв) [18].

3.3.2 Стан та перспективи співробітництва України з ЧБТР

Необхідно зазначити, що першим проектом, який був профінансований ЧБТР, став проект реконструкції газопроводу, що проходить територією України і яким постачається російський газ на Балкани та до Туреччини. З цією метою у 2000 році ЧБТР було виділено кредит у сумі 12 млн. дол. США для проведення реконструкції газокомпресорної станції в селищі Тарутине (Україна) [18].

Серед останніх проектів Банку в Україні слід відзначити відкриття кредитної лінії (затверджено Радою Директорів ЧБТР в ході 27 засідання 07.04.2002) на користь Хайпоферайнзбанку (до 2002 року - Банк Австрія Кредитанштальт Україна). Хайпоферайнзбанк є фінансовим посередником у наданні короткотермінових інструментів фінансування торгівлі (преекспортне фінансування та множинний споживчий кредит) на загальну суму 5 мільйонів доларів США терміном до 360 днів [18].

Перелік проектів, які реалізуються в Україні з допомогою ЧБТР, наведений у таблиці 3.

Вже на прикладі цих проектів видно, що Україна є активним партнером Банку. Подальше співробітництво нашої держави з ЧБТР є взаємовигідним і повинне сприяти залученню коштів в українську економіку через механізм банківського фінансування пріоритетних проектів у нашій державі.
Таблиця 3

Діяльність ЧБТР в Україні [18]

ъ	Назва проекту	Короткий опис проекту	Загальна вартість проекту (млн. дол. США)	Сума, виділена ЧБТР (млн. дол. США)	Витрати на закупівлю товарів і послуг в Україні з метою реалізації проекту (млн. дол. США)	Кількість робочих місць, що будуть створені в Україні
1.	"Трансбалкан-1" - "Газтранзит"	Будівництво газокомпресорної станції в Одеській обл. з метою збільшення транзитних поставок газу з Росії на Балкани і до Туреччини	78	12	22, 9	90
2.	AVIN - Чорноморський суднобудівний завод	Будівництво танкера на суднобудівному заводі в м. Миколаїв для міжнародної групи Вардіннояніс-Авін (Греція)	36	10	9	немає даних
3.	Термінал для перевантаження та зберігання зерна в Іллічівськом порту	Реконструкція терміналу для перевантаження та зберігання зерна в Іллічівському порту	27	9	4,5	не визначено
4.	"Трансбалкан-2" - "Газтранзит"	Будівництво другої гілки (Ананьїв-Ізмаїл) транзитного газопроводу, яким транспортується газ з Росії на Балкани і до Туреччини	116	6	46,6	не визначено
5.	АТ "Лінос"	Встановлення установки вісбрекінгу з метою збільшення виробництва дизпалива та мазуту	38	13	9	30
6.	Банк "Надра"	Кредитна лінія для підтримки доекспортного фінансування	2,5	2,5	не визначено	не визначено
7.	"Алроса"	Закупівля російською компанією "Алмази Росії-Саха" видобувного обладнання в Україні з метою збільшення видобутку алмазної руди	60	18,5	18,5	не визначено
		Всього:	357,5	71	110,5	120

3.4 Міжамериканський банк розвитку (МаБР)

Міжамериканський банк розвитку - МаБР (Inter-American Development Bank - IDB) утворено в 1959 p. Місцезнаходження - Вашингтон. В нього входять 28 країн Латинської Америки і 18 нерегіональних членів, включаючи Бельгію, Великобританію, Німеччину, Данію, Ізраїль, Іспанію, Італію, Канаду, Нідерланди, Норвегію, США, Фінляндію, Францію, Швецію, Японію [5, с.187].

Основною метою МаБР є фінансування проектів технічного й економічного характеру в країнах цього регіону, що розвиваються. Для цього банк надає кредити і гарантії.

Ресурси банка складаються із внесків країн-членів і запозичених коштів. Сплачена частка уставного капіталу складає 10%. Капітал банка поділяється на ординарні кошти, позарегіональні кошти і спеціальні фонди.

Ординарний капітал утворюють країни регіону; він складає майже половину загальних коштів. Позарегіональні кошти утворюються за рахунок країн, що не належать до цього регіону. Банк має також численні фонди, найважливіший з котрих - Фонд для спеціальних операцій.

У відповідності з квотами в уставному капіталі банка розподіляються число голосів. Кожна країна має 135 базисних голосів плюс 1 голос на кожну акцію своєї частки в капіталі банку. Понад третина голосів належить США.

Кредитна діяльність МаБР. Банк надає позики для фінансування будівництва народногосподарського об'єкта; позика при цьому складає половину загальної вартості об'єкта. Процентна ставка по кредитах ординарного і позарегіонального капіталу дорівнює в середньому 10%, строк кредитів - від 10 до 15 років. Ставка кредитів із спеціального фонду коливається в межах 1-4%, строк - від 20 до 40 років.

Кредити МАБР мають цільове призначення; основна їх частина прямується в енергетику, сільське господарство і рибальство. Найбільшу кількість коштів одержали нові індустріальні країни регіону - Бразилія, Мексика і Аргентина [5, с.188]. Створено філію МаБР - Міжамериканську інвестиційну корпорацію (МАІК), до складу якої входить 34 держави, серед яких нерегіональні члени - Австрія, Німеччина, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, США, Франція, Японія [2, с.143].

Основні напрямки діяльності МАІК:

надання позик;

сприяння у залученні фінансових ресурсів з інших джерел;

фінансування проектів і придбання акціонерного капіталу.

3.5 Африканський банк розвитку (АфБР)

Африканський банк розвитку - АфБР (African Development Bank - ADB) заснований в 1964 році. До його членів входять 53 африканських країн і 24 неафриканських. Місцезнаходження - м. Абіджан (Кот Д'Івуар). Спочатку, згідно зі Статутом банку, його членами мали бути лише африканські держави. Але гостра нестача коштів змусила Банк залучити й деякі розвинуті країни до формування капіталу [5, с.188]. В 1973 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), формально незалежний, але по суті він є складовою частиною структури АфБР. Членами фонду стали високо розвинуті держави (США, Японія, Канада, деякі західноєвропейські держави), а також Саудівська Аравія і Кувейт [2, с.175].

Цілі АфБР:

сприяння економічному й соціальному розвитку африканських країн;

фінансування інвестиційних програм і проектів;

сприяння державним і приватним інвестиціям та інші.

Цілі АФР:

фінансування на пільгових умовах проектів і надання технічної допомоги з метою сприяння внеску Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських держав-членів Банку (їх число складає близько 40);

фінансування з метою сприяння розвитку співробітництва на регіональному і субрегіональному рівнях і сприяння розвитку міжнародної торгівлі, особливо між країнами-членами АФР.

Ресурси АфБР складаються із внесків, переважну частину яких дають розвинуті країни. За розмірами капіталу АфБР - найбільший серед регіональних банків розвитку. Найбільша квота в уставному капіталі АфБР - у США (17,0%); Японія має 14,0%, Німеччина - 10,5%, Франція й Канада - по 9,0% [5, с.189].

Кредитна діяльність АфБР. Кредити надаються тільки африканським країнам. Звичайний кредит надається строком на 12-20 років, з рахунку 9,5% щорічних плюс комісія в розмірі 1%. За пільговий кредит стягується збирання в 0,75%, період пільги - від 3 до 5 років.

3.6 Азіатський банк розвитку (АзБР)

Азіатський банк розвитку - АзБР (Asian Development Bank - ADB) засновано в 1965 p. Місцезнаходження - м. Маніла (Філіппіни). Членами банка є 56 держав, в тому числі 16 неазіатських (Австралія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція) [2, с.157].

Основний напрямок діяльності Банку - фінансування регіональних, субрегіональних і національних проектів і програм, що сприяють економічному росту країн регіону, які розвиваються.

Пріорітетне значення надається розвитку наступних галузей економіки [2, с.158]:

сільське господарство: іригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісівництво;

енергетика: проекти в галузі енергетики, видобуток природного газу та вугілля, створення нафтопереробних підприємств і мереж газопроводів;

транспорт і зв'язок: порти і судноплавство, дороги, залізні дороги, аеропорти, телекомунікації;

інфраструктура: водопостачання, санітарія, інфраструктура міського господарства, проекти у сфері освіти та охорони здоров'я.

Ресурси банка формуються за рахунок внесків, переважно розвинутих країн. Найбільша квота в уставному капіталі належить Японії - 26%; Австралія має 11%. Частка неазіатських держав (крім Австралії) складає 33%. Таким чином, на всі країни, що розвиваються, припадає лише 30% від усієї квоти [5, с.189].

Діяльність АзБР полягає в мобілізації засобів і наданні позик для реалізації суворо обговорених проектів у країнах регіону.

Вибір проектів і порядок одержання позик визначаються в такий спосіб і припускають:

ідентифікацію проекту, в т. ч. вибір проекту після проведення консультацій з відповідною країною і узгодження з позикодавцями;

складання проекту; вивчення ситуації на місці; оцінка вартості проекту;

підготовка документації і проекту угоди про позику; проведення переговорів про позику; поширення документації про позику серед членів керівних органів;

затвердження рішення про надання позики; підписання угоди про позику;

ефективне використання позики; реалізація проекту організацією виконавця і Банком; завершення проекту;

аналіз та оцінка ефективності проекту; підготовка показників і результатів виконання проекту; звіт про перевірку виконання проекту; аналіз економічних, фінансових і соціальних вигод від реалізації проекту, його впливу на навколишнє середовище.

Кредитна діяльність. АзБР здійснює довгострокове кредитування. З 1995 р. практикує надання часткових гарантій по некомерційним ризикам. Пріоритетним об'єктом кредитування є енергетика.

Банк керує трьома спеціальними фондами [2, с.159]:

Фонд азіатського розвитку - ФАР, створений у 1974 р. промислово розвиненими країнами-членами АзБР (крім Франції). На долю Японії приходиться 52% коштів фонду, США - 16, Німеччини - 9, Канади - 5, Великобританії і Австралії - по 4%. Фонд надає позики на пільгових умовах (безпроцентні кредити на строк до 40 років з виплатою комісії в 1% щороку) найбіднішим азіатським країнам, що розвиваються, з низьким ВВП на душу населення і обмежених можливостей погашення заборгованості.

Спеціальний фонд технічної допомоги - СФТД, що фінансується переважно за рахунок добровільних внесків країн-членів; видає субсидії для фінансового забезпечення операцій Банку з надання технічної допомоги. Фонд надає також "зв'язані" позики, що містять зобов'язання закуповувати товари в країнах-донорах.

Японський спеціальний фонд - ЯСФ, створений у 1988 р. на основі угоди між Банком і Японією; надає допомогу країнам-членам Банку, що розвиваються, для структурної перебудови економіки і розширення можливостей залучення нових інвестицій; сприяє країнам, що розвиваються, у таких галузях, як індустріалізація, розвиток природних ресурсів, передача технологій на безоплатній основі; розвиток людських ресурсів.

В 1995 р. Банк виділив кредит Казахстану на суму 120 млн. доларів, залучаючи, таким чином, в свою сферу азіатські республіки колишнього СРСР. Найбільшу суму кредитів за весь час існування банка одержали Індонезія, Республіка Корея, Філіппіни, Пакистан і Таїланд, тобто країни, що відрізняються динамізмом розвитку.

3.7 Ісламський банк розвитку (ІБР)

Ісламський банк розвитку - ІБР (Islamic Development Bank - IDB). Засновано в 1974 році. Місцезнаходження - м. Джідда (Саудівська Аравія). Банк утворено за рішенням Організації Ісламська конференція, яка нараховує 51 державу [5, с. 190].

Мета ІБР - сприяти економічному і соціальному розвитку ісламських держав і мусульманських громад відповідно до принципів шаріату.

Банк має спеціальний рахунок допомоги, призначений для фінансування професійного навчання і проведення досліджень з метою надання допомоги країнам-членам у переорієнтації їхньої економіки, фінансової і банківської системи.

Основні напрямки діяльності ІБР [2, с.81]:

фінансування виробничих підприємств і проектів;

інвестування коштів в акціонерний капітал промислових і сільськогосподарських підприємств і проектів;

фінансування проектів, що забезпечують швидку віддачу шляхом пайової участі в прибутках, лізингу;

фінансування технічної допомоги, наданої країнам-членам з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів;

співробітництво з арабськими національними і регіональними фінансовими інститутами розвитку і Фондом міжнародного розвитку ОПЕК;

керування спеціальними фондами, створюваними для конкретних цілей, включаючи Фонд допомоги мусульманським громадам в не мусульманських країнах;

фінансування імпорту шляхом надання короткострокових кредитів імпортерові і посередництва Банку з наданням відстрочки платежу імпортерові.

Кредитна діяльність. Банк надає ресурси для фінансування зовнішньоторговельних операцій і проектів в інших сферах економіки. Особливістю банка є те, що він не стягує процентів за наданий кредит, оскільки це суперечить принципам шаріату, який забороняє одержання прибутку, не основаному на власний праці. Позики надаються безпроцентно, лише за обслуговування встановлена деяка винагорода. Водночас банк здійснює інвестиції в об’єкти промислового і сільськогосподарського призначення, від чого одержує відповідний прибуток.

Висновки

На початку XXI сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини.

Приблизно в середині ХІХ ст. почалося формування цілісної системи міжнародних організацій, яка відтоді й до нашого часу пройшла певні етапи становлення й розвитку.

Розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації, основними для розгляду з яких є

членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

географічне поширення;

функціональна спрямованість;

характер діяльності.

Велика частка в системі міжнародних організацій належить економічним організаціям, серед яких значиме місце посідають спеціалізовані (валютно-кредитне регулювання, фінансова підтримка країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою). Попри звуження кола проблем, що вирішують такі організації, окремі з них відіграють суттєву роль в міжнародній економіці (напр., Світовий банк, МВФ).

Всі ті організації, діяльність яких вивчалась і була стисло викладена в курсовій роботі, здебільшого мають різні структуру, функції, види діяльності і механізми її здійснення, але всіх їх поєднує одна мета (для окремих організацій вона - головна) - допомога найбіднішим країнам і країнам, що розвиваються, спрямована на їх стабільне економічне зростання. Окремі організації значну увагу приділяють також соціальному зростанню країн-членів (напр., Ісламський банк розвитку, Африканський банк розвитку тощо), вирішенню екологічних проблем (так, наприклад, в діяльності ЄБРР - це одна з найважливіших цілей).

Допомога фінансовими організаціями може надаватися у вигляді:

кредитів та позичок;

фінансування розвитку інфраструктури, певних галузей економіки і проектів,

в тому числі проектів, які не одержали б коштів з інших джерел (напр., МФК фінансує розвиток освіти, охорони здоров'я, транспорту тощо);

сприяння збільшенню притоку інвестицій через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам (БАГІ) та через створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами (МЦУІС);

консультацій з інвестиційних та інших питань;

технічної допомоги (в тому числі запровадження нових технологій, використання діяльності висококваліфікованих спеціалістів тощо).

Кредити та позики можуть бути надані у повному обсязі або частками (траншами) Так, наприклад проводять фінансування МВФ, МБРР.

Фінансові операції можуть здійснюватись як з урядами (їх центральним банкам) і під гарантії уряду країни-позичальника (операції так здійснюють, наприклад, МБРР, МАР, МВФ), так і без гарантій уряду. Наприклад, МФК для інвестування коштів не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю, що може в цілому позитивно впливати на розвиток економіки країни, яка потребує допомоги. Також ЄБРР не вимагає урядових гарантій для надання кредиту, а отримання наступної позики залежить на від стану економіки країни, а від рівня готовності окремого проекту.

Кредити країнам, що розвиваються, як правило, надаються на пільгових умовах, які являють собою і подовжений строк кредитування (від 5 до 20 років) з пільговим періодом (від 5 до 10 років), і невисока ставка кредиту. Найбіднішим країнам здебільшого надаються безвідсоткові кредити.

Допомога надається всім країнам-членам організації, але вони повинні виконувати певні умови договору, укладеному з цією організацією. В разі, коли країни-позичальники не виконують свої зобов’язання, допомога може бути призупинена або взагалі зупинена. Так, наприклад, якщо країна не виконує рекомендацій МВФ або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни.

Величина фінансової допомоги, на яку може розраховувати країна-позичальник, може залежати від її квоти (яка, наприклад, в МВФ визначається у SDR - спеціальних правах запозичення), тобто, загалом кажучи, від частки участі даної країни у формуванні статутного капіталу певної міжнародної фінансової організації.

Перед фінансуванням проекти розвитку ретельно розглядаються, вирішуються питання доцільності їх фінансування і тільки після цього приймається рішення надання позики чи відмови у ній за умови погодження з цим зацікавлених країн і країн-донорів.

Регіональні фінансові організації вирішують проблеми розвитку окремого регіону, але серед членів цих організацій здебільшого є і нерегіональні країни. Так, наприклад, серед країн-учасниць МаБР - 28 країн Латинської Америки і 18 нерегіональних, серед країн-учасниць АфРБ - 53 африканських і 24 неафриканських країни. Але кредити, напр., в АфБР надаються тільки африканським країнам. Нерегіональні члени - це, в основному, високорозвинені країни, що виконують роль країн-донорів в даній організації. Їх квота у статутному капіталі фінансової організації значна і тому від них залежить рішення про надання допомоги країні, що розвивається (так, в уставному капіталі АфБР, який є найбільшим серед регіональних банків розвитку за розмірами капіталу, найбільша квота - у США (17,0%); Японія має 14,0%, Німеччина - 10,5%, Франція й Канада - по 9,0%).

Україна є членом багатьох міжнародних фінансових організацій, зокрема, вступила до МВФ та МБРР - у 1992 р., до МАР, МФК та ЄБРР - у 1993 р., до ЧБТР - у 1997 р.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим іноземним кредитором України, його частка становить понад 60% всіх кредитів міжнародних організацій. За станом на 1999 рік МВФ виділив Україні 4,8 млрд. доларів, з них отримано 3,2 млрд. доларів. Кредити МВФ спрямовуються на економічну трансформацію в Україні. Перш за все, вони призначені для покриття дефіцитів платіжного балансу України та для погашення внутрішнього боргу уряду. Тобто кредити Фонду у виробництво не йдуть і не дають можливості одержати прибуток. Це має застерегти уряд від надмірного користування коштами МВФ, здійснювати ретельні макроекономічні розрахунки перш ніж звертатися з проханням про нові кредити.

Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8% всіх позичок. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР, умови якого менш обтяжливі для країни, за рахунок зменшення частки МВФ. Слід зазначити, що МБРР сьогодні є одним з провідних партнерів України.

Третім фінансовим донором України і також її провідним партнером є ЄБРР, який зокрема, є каталізатором розвитку ринкової економіки в Україні. Він є найбільшим інвестором в Україну - близько 10% від загального рівня надходження прямих іноземних інвестицій.

З огляду на майбутнє Україна має намір продовжувати стосунки з групою Світового банку, з ЄБРР та ЧБТР.

Перелік використаних джерел

1.                 Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 403 с.

2.                 Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л.І. Міжнародні економічні організації: Навчальний посібник. - К.: ВД „Професіонал”, 2006. - 352 с.

3.                 Кухарська Н.О., Харічков С.К. Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник. - „Одіссей", 2006. - 455 с.

4.                 Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. / Под ред. Красавиной Л.Н. - М.: Финансы и статистика, 2000

5.                 Міжнародні організації: Навчальний посібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського. - К.: ЦУЛ, 2003. - 288 с.

6.                 Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

7.                 Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2006. - 440 с.

8.                 Шелудько В.М. Фінансів ринок: Навчальний посібник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006 - 535 с.

9.                 Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на науковій конференції 16 листопада 2000 року // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 216.

10.            http://www.annews.ru

11.            http://www.businesspress.ru

12.            http://www.expert.ru

13.            http://www.glavred. info

14.            http://www.glossary.ru

15.            http://www.i2r.ru

16.            http://www.krugosvet.ru

17.            http://www.larouchepub.com

18.            http://www.mfa.gov.ua

19.            http://www.opec.ru

20.            http://www.podrobnosti.ua

Bukvasha