Курсовая Етнографічнопобутове начало в реалізмі повісті І. НечуяЛевицького Кайдашева сімя
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Курсова робота на тему:
«Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Значення творчості І.Нечуя -Левицького
РОЗДІЛ 2. Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті
РОЗДІЛ 3. Місце і значення теми в шкільному курсі української мови і літератури
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Тема нашої дослідницької роботи – «Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»»
Мета роботи – дослідити етнографічно – побутовий стильовий струмінь в організації художнього матеріалу повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»
Об’єкт дослідження – повість І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я»
Предметом дослідження є етнографічно – побутове начало в повісті «Кайдашева сім’я».
Методи дослідження: філологічний, біографічний, психологічний, структуралістичний.
Філологічний метод передбачає опис художнього твору, біографічний метод включає відомості про письменника, психологічний метод розкриває психологію героїв, структуралістичний – аналіз формальних прийомів і поєднання аналізу змісту і форми композиції.
Актуальність теми. Тема дослідницької роботи вивчається як в школах, так і у вищих навчальних закладах. Але повного, досконалого вивчення вона не набула. І до цього часу ця тема залишається відкритою для нових наукових досліджень.
Теоретична і практична значимість роботи. Матеріал виконаної дослідницької роботи можна використати в школі на уроках української мови та літератури, для роботи в гуртках українознавства, а також для дипломних робіт.
Структура дослідницької роботи.
Робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
РОЗДІЛ 1. Значення творчості І. Нечуя – Левицького
Іван Нечуй – Левицький – «великий артист зору» (Іван Франко) – вписав нові сторінки в розвиток прози, забезпечений його попередниками та сучасниками Григорієм Квіткою - Основ’яненком, Марком Вовчком, Олексом Стороженком, Анатолем Свидницьким, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Федьковичем, Олександром Кониським, Іваном Франком. Козацьке бурхливе минуле й складна українська дійсність XIX - початку XX століття зображені в його творах в образах представників різних суспільних станів, українського й інших народів.[ 5,17]
З ім’ям видатного письменника – реаліста пов’язане значне поширення жанрових меж української прози. Він не тільки блискуче розвинув традиції «малих» епічних жанрів (оповідання, нарис), але створив новаторські зразки соціально – побутової повісті й роману. Крім того, Нечуй – Левицький працює в галузі драматургії, пише комедії та історичні драми, друкує художньо – етнографічні праці, науково – популярні нариси, літературно – критичні статті, театральні рецензії і мовознавчі дослідження.
На новому етапі літературного процесу творцям соціально – психологічного роману та короткої новели надто вже детальними здавались етнографічні й соціально – побутові описи в творах славетного епіка, впадала в очі деяка одноманітність, повторюваність образних засобів. Але й наступні покоління вчились у нього вдумливого спостереження над життям у різноманітних його проявах, вміння створювати пластичні й яскраві людські характери. [10,24]
«Наглядайте над народним життям, - радив Нечуй – Левицький літературній молоді, - примічайте типи селян, розпитуйте про всякі сільські історії, і часом сама повість наскочить на вас, а чого не достачить, то покличте на поміч силу творчества, бо сама жизнь рідко коли дає цілу повість. Треба жизнь перепустити через свою душу…» [289,11]
Ліризм, соковитий гумор, поєднання серйозного й навіть трагічного з комічним складають одну з істотних сторін творчості письменника. Він звертався до мотивів та образних засобів фольклору, іноді, може, надто густо сипав у власних творах перлами усної народної творчості, але завжди майстерно використовував внутрішні можливості фольклорної образності для емоційного відтворення психологічного стану своїх персонажів, для характеристики їх поведінки. Не можна забувати й про чудове знання І.Нечуєм – Левицьким живої народної мови, вміле використання її скарбів.
Колоритні картини побуту й суспільних відносин дореволюційного українського села, багата галерея людських типів, викриття соціального зла й сатиричне змалювання гнобителів народу, гуманістичний демократизм, поетичність та теплота викладу – все це робить близькими й дорогими для нас кращі твори письменника, які назавжди ввійшли до скарбниці української класичної літератури. [10, 24-25]
РОЗДІЛ 2. Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті
Етнографічно – побутове начало – одна із форм реалізму, яка заявляє про себе на початку ХІХ століття у зв’язку з формуванням літератури нового типу і пов’язана з увагою до життя простого народу.
Етнографія – наука про культуру, побут, звичаї того чи іншого народу.[14,600]
Етнографічно – побутове начало пов’язане з художнім відтворенням звичаїв, обрядів, із зображенням побуту селян.
Що ж таке звичаї та обряди ?
Звичай – повсякденний усталений спосіб (правило) поведінки, складений історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.[14,601] Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи. [14,603]
Етнографічно – побутове начало виразно виявляється в реалізмі повісті «Кайдашева сім’я» І.Нечуя – Левицького. Повість вийшла з друку у 1879 році. ЇЇ можна назвати цілою епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 року.
У творі змальовувався побут селянської сім’ї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім’ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, темного, забитого віками панщини,роз’єднаного новими капіталістичними порядками. [13,39]
Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної діяльності. Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворених рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю «Кайдашеву сім’ю» проходить контракт між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин.[13,39]
Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад. Ці люди нічого не бачать у житті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається на клаптику землі, на тинові, на груші… У «Кайдашевій сім’ї» багато яскравих виразних діалогів, у яких виявляються з одного боку – ліризм і природний гумор українських селян, а з іншого – обмеженість їх світогляду,забобонність і примітивізм понять, що зростають на ґрунті дрібновласницької психології. [1,46-48]
«Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» - так починається повість І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я». В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор подає в портретах героїв не просто опис зовнішності, а загальну психологічну характеристику, показує своє ставлення до персонажа. Ось, наприклад, три жіночі портрети, що стоять у повісті поряд: «Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою.»[10,505]
«По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій , як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.» [10,505]
«…За бабою стояла Мелашка, в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці…Мелашка розцвіла й стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя…Мелашка сяяла, як кущ калини, посаджений серед двору.»[10, 505]
З цих портретів – описів видно, що Мотря, наприклад, скупувата й гоноровита, як швайка, баба Кайдашиха, як завжди, чепуриста і також в’їдлива та колюча, ніби циганська голка. Читач, безперечно, помітить і те, що автор найбільше симпатизує Мелашці.
І.С. Нечуй – Левицький виявив себе майстром і інших видів описів, зокрема інтер’єру, в якому одні речі ніби підтримували людську сварку, а інші виступали до неї контрастом: «В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла.»
Письменник з великою майстерністю описав убогу хату Балаша і в протилежність – хату Довбиша. Це свідчить про те як жили селяни на той час, з іншого боку письменник характеризує героїв, які знаходяться в цьому інтер’єрі. [6,54]
«Хата була третя до кінця й стояла край вишневого садочка. Вона була мала, стара аж похилилась набік. Коло хати стриміли хлівці та повітка. Було по всьому видно, що Балаш був чоловік убогий.» [10,429]
«… Хата була дуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й роз’їхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок.[10, 438]
«Над ставком стояла Довбишева хата, вся в черешнях…Перед ним блиснув вугол білої стіни, підперезаний внизу червоною призьбою, зачорніли чорною плямою, одчинені двері з одвірками, помальованими ясно-синьою фарбою з червоною вузькою смужкою навкруги. Довбишева хата була нова, велика, добре вимита, з чималими вікнами. Коло вікон висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фарбою.»[10, 383]
А ось опис Кайдашевої хати: «Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах.» [10,443]
Життя сільських трудівників споконвіку підпорядковувалося хліборобському циклові: оранці, сіянню, жнивам, возовиці, молотьбі. І саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашів. Не сиділи вони без діла і тоді, коли справлялися зі своїм урожаєм – йшли працювати на панське поле за снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як і будь-якого справжнього майстра. [4,154]
Бачимо в повісті і нові реалії пореформеної доби: щоб заплатити непомірні податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кіньми панські цукор і борошно до залізниці.
До громадського життя селяни здебільшого байдужі, адже їхня психологія формувалася ще за кріпаччини, коли про все думав пан, управитель. Згадаймо хоча б історію з розкопуванням горба. Сільська громада довірлива і недосвідчена у громадських справах, тому хитрий жид Берко легко її підкупив і обдурив з шинком, діставши собі велику вигоду, а людям зробивши шкоду.
Свята і неділю селяни шанували, не працювали, хіба що виконували неважку роботу по господарству.[2, 94]
Ось приклад із тексту: «Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.» [10,387]
«…Одначе сьогодні не можна жати, а копать можна.» [10,386]
Великого значення надавали селяни віруванням і забобонам. Кайдаші, як і всі селяни того часу, були глибоко релігійними, дотримувалися свят.
Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не втонути.
«Старий Омелько був дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постить, він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п’ятниця перед Паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку: він вірив, що хто буде постить у ту п’ятницю, той не буде в воді потопати.» [10,376]
Баба Палажка щороку їла паски в Київській лаврі, щоб потрапити до раю. «Хто їстиме щороку в Києві паску та ще й умре на великоднім тижні, той піде просто в рай, бо на великоднім тижні царських врат не зачиняють і в церкві, і в раю; душа через царські врата так і полетить просто в рай…
Хто постить у ті п’ятниці та носить при собі сон Богородиці, той не буде в воді потопати, в огні горіти, од наглої смерті помирати, а в рай просто не піде. А хто піде в Єрусалим або щороку в Києві в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий Великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть просто до Бога.» [10,450]
Мотря саджала пшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» місце під їхню нову хату.»
«Мотря посіяла на тому місці пшеницю. Пшениця зійшла, то був знак, що місце для хати було чисте.» [10,423]
У разі хвороби на селі зверталися до баби – «знахурки». У Семигорах це була Палажка, і до неї послали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша.
«Мотря побігла за бабою Палажкою. Палажка на селі була знахаркою. Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать…Баба Палажка налила в миску з кухля води, влила з пляшки трохи свяченої води, вкинула в воду жарину й шматочок печини, взяла в руки веретено, вмочила його в воду і знов черкнула ним так само по мисці…» [10,478]
Опис трудового життя жінок у І.Нечуя – Левицького більш докладний. Жінкам треба було дбати про одяг. То ж їм доводилося вибирати коноплі, мочити їх, бити на бительні, терти на терниці, сукати нитки в починки, мотати на мотовило, виробляти полотно, потім відбілювати його, шити сорочки і вишивати їх. От яким важким і довгим був цей процес! Саме за такою роботою ми часто бачимо Марусю Кайдашиху та її невісток. А ще ж кожній жінці хотілося, щоб полотно було тонким, білішим, і щоб сорочки були гарно вишитими. По цьому судили на селі, чи добра вона господиня.[14,43]
« Мотря пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала й покачала.» [10,419]
А як не помітити такої характерної деталі: і Омелько, і Маруся, й інші члени їхньої родини завжди ходили в чистих, білих сорочках, навіть на роботі, в будень, не кажучи вже про свята. Це свідчить про любов до чистоти й охайності українського жіноцтва.
Як бачимо з повісті, селянки багато уваги приділяли чистоті оселі: щотижня підмазували піч, розмальовували її, очепурили хату й зовні: білили стіни, призьбу підводили темнішим кольором, обсаджували кущами та деревами. Щодня замітали, прибирали у хаті та на подвір’ї. Потім пекли хліб, варили обід. Страв у будні було небагато: борщ та каша, галушки, лемішка, але вони мали бути смачними та поживними. [13,125] Ось приклад з тексту щоденної роботи Мотрі:
« Невістка вешталась, наче муха в окропі, скрізь встигала…Виплескала вона хліб, посаджала в піч і подала на стіл обід…Мотря підмазала стіни, обмазала комин, грубу, припічок…Мотря розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Вже Мотря напряла півпочинка й почала приставлять до печі обід…Мотря стала оджимать сорочки з відмоки…Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печі.» [10,399]
Кайдашиха та її невістки жили оцими щоденними турботами, їхня душа міліла й дрібніла, бо саме для неї роботи не було. Тому почалися сварки, колотнеча за розподіл хатньої роботи, за власність. Основною винуватицею цього була свекруха, яка вважала невісток, за прийнятою тоді думкою, свіжою робочою силою. І поважалася дружина сина саме за працьовитість та господарність, а ще більше за той посаг, який принесла з собою. [3,94]
Замолоду Маруся Кайдашиха довго служила у панів і набралася від них з одного боку облесливості – « до природної звичайності в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне», а з другого боку – зверхності , пихи та грубості. «Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства.» [10,378] Це відчули на собі спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свій відбиток не лише на Кайдаша, а й на Кайдашиху, і, мабуть, на багатьох інших селян, що виявилось у їхньому пияцтві, егоїзмі, сварливості та грубості.
Письменник не вдається у повісті до детального опису цікавих в етнографічному відношенні і визначних у житті людей подій: весілля, народин, хрестин, похорону.
Ось приклад з тексту, як поховали сини Кайдаша:
« Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву, як ховали, то читали Євангеліє трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст.» [10,482]
А ось, як письменник описав весілля Карпа з Мотрею:
« Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості в Довбиша.» [10,396]
Письменник не детально описав розглядини: « Довбишка виглянула в вікно й догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стіл, поклала на столі хліб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку і накинув на себе свиту…Довбишка одчинила сінешні двері й стала на порозі. Кайдаші привітались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сінях гостей стрів Довбиш і поцілувався з ними. Всі вони ввійшли в хату, і гості знов поздоровались з хазяїнами. Кайдашиха поклала на стіл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцілувала й знов поклала на стіл…» [10,392]
А як сказано про хрестини: « Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини.»[10,410]
Оцей стислий опис цікавих подій у житті людини і є новим кроком у розвитку української літератури, адже І.Нечуй – Левицький прагне дослідити психологію селянина – індивідуаліста. Засудити його егоїзм, причому специфічними засобами гумору та сатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового і буденного одягу українських дівчини та жінки, парубка та чоловіка. [9,86]
« Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юбку, нову білу свиту, ще й в жовті чоботи взулась.» [10,453]
« Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви.» [10,388]
За повістю «Кайдашева сім’я" можна вивчати звичаєве право українського народу. Час, коли діти повинні одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебільшого і радили, кого брати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини. За звичаєм старші сини відділялися, а молодший залишався з батьками і догодовував їх. [6,54]
«Він був менший син у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові. Лаврін знав, що батькова хата, батькові воли й вози, все батьківське добро – все те його добро.» [10,472]
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: « Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?» - говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…» це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час. [5,19] В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: « не лізь, бо задушу, іродова душа» - кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: «Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: «Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!» - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило.[7,231] Мотовило і є елементом обряду, і етнографічним елементом (знаряддя, властиве українському етносу), і психологічний елемент ( стає зброєю).
Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: «…Вона одразу почастувала її полином.» [10,443] Але після Мелащиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва свекруха стає м’якшою: «Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.» Після цього у кайдашевій хаті стала «мирнота», але на дворі між двома господарями почався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив: «… ви сьогодні господар, а я завтра.» З того часу усе господарство було у руках Лавріна. Сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: « Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.» [9,98]
Мелашка, яка була «…поетичною душею, з ласкавим серцем», довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.[13, 106]
У родині важливе місце відводилося вихованню пошани до старших, до матері ( «Ти – бо, Мотре, повинна таки поважати матір, бо мати старша в хаті, - повчав навчать старий батько, - треба ж комусь порядкувати в хаті та лад давати»); поваги до гідності людини, честі, до святого хліба ( «Чого ж ти кидаєш ложкою нам усім у вічі? Честі не знаєш, чи що?» - сказав старий Кайдаш. «Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хліб ложкою», - обізвався вперше сердито на свою жінку Карпо). Якщо хлопець ходив до дівчини на чужу вулицю, то повинен був відкупитися від тамтешніх хлопців могоричем, як це зробив Лаврін.[9,108]
«Коли хочеш з нами гуляти та до наших дівчат ходить, то став нам могорича, а то ми тобі киями покажемо дорогу з нашої вулиці. Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича й вже в згоді з ними вернувся на вулицю.» [10,432]
Окремо треба звернути увагу на стосунки між бабою Параскою та бабою Палажкою, які стають предметом аналізу й висміювання в повісті « Кайдашева сім’я», яка має своїм завданням морально вплинути на людей, «виправити» їх психіку, показати, «як не слід жити». Взаємні образи «бабів» й дорікання – «дискусії» та бійки сповнені гострого комізму. З уст Параски на адресу суперниці вилітає цілий феєрверк влучних порівнянь, заснованих на реаліях повсякденного сільського побуту ( «стала, як стовп, чорного рота роззявила, неначе її хто віжками спинив», «а вона, як собака через тин, так і плигнула проз мене через поріг»). Не лишається в боргу й «богомольна» Палажка, її лицемірна, святенницька оповідь раз у раз переривається лементом або дошкульними характеристиками суперниці – ненависної Параски.[10, 18-19]
Із усього вище сказаного, можна зробити висновок, що повість «Кайдашева сім’я» примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім’ї – це мир, злагода, спокій.
РОЗДІЛ 3. Місце і значення теми в шкільному курсі української мови і літератури
Тема дослідницької роботи «Етнографічно – побутове начало в реалізмі повісті І.Нечуя – Левицького «Кайдашева сім’я» доступна й зрозуміла. В цій роботі досліджуються звичаї, обряди, побут українського народу другої половини ХІХ століття. Ця повість вивчається в школі в 10 класі, але не тільки повість, а й біографія письменника.
Із дослідницької роботи можна дізнатися про значення творчості І.С.Нечуя – Левицького, про значення самої повісті.
Матеріал роботи може бути використаний на уроках української літератури при вивченні творчості І.С.Нечуя – Левицького. Може бути використаний і на уроках української мови як матеріал для переказів, усних і письмових.
Матеріал даної роботи може бути використаний вчителями та учнями при написанні рефератів, дослідницьких праць, в гуртках українознавства.
Місце і значення теми дослідницької роботи дуже велике. Без знання творчості й біографії І.С.Нечуя – Левицького не можливо вважати себе освіченою людиною. Тим більше, що робота порушує такі злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального укладу села, темноту і забитість селян, яких внаслідок їхньої неосвіченості і недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити і роз’єднати, як це сталося в історії з жидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного, духовного дозвілля. Разом з тим письменник звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра і зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми людської гідності та свободи.
ВИСНОВКИ
Опрацювавши матеріал дослідницької роботи можна підвести підсумки, зробити висновки для себе на майбутнє, а також для роботи в школі.
Соціально – побутова повість І.Нечуя -Левицького «Кайдашева сім’я»- один із кращих творів української літератури. У ній письменник гостро висміяв усе те огидне, що було породжено соціальною дійсністю пореформеної доби: обмеженість, егоїзм, жадобу до власності. Письменник стверджує, що приватновласницька психологія членів Кайдашевої родини призводить до повсякчасних сварок і чвар. І.Нечуй – Левицький так правдиво і реалістично зумів зобразити зло від індивідуалізму у середовищі приватних власників, їх егоїстичну обмеженість, що всім стало ясно, що потреба перебудови суспільного ладу стала гострою і неминучою. Довів, що доки існуватиме приватна власність на землю і природні багатства, доти існуватиме ворожнеча між людьми.
Сім’я Кайдашів внаслідок боротьби і сутичок за власність стають дріб’язковими, жалюгідними, жорстокими. Власне кажучи, ми бачимо розпад колишньої патріархальної родини.
Коли уважніше придивитися до себе, до сучасних людей, які оточують нас, то можна побачити в деяких з них теперішніх Кайдашів. Не одного чоловіка в наш час згубила пристрасть до горілки – на що «хворів» старий Кайдаш. Скільки внаслідок цього розпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані?А грубість, черствість, неповага до батьків теж дуже поширена «хвороба» і часто трапляється у нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть батьків на совісті сучасних молодих Кайдашенків. А щодо лайки, грубості, обмеженості, безкультур’я, то таких випадків у наш час і не перелічити.
Але не завжди є ідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, не рахуються з їхньою думкою, не можуть зрозуміти, що діти вже виросли і прагнуть самостійності та поваги, як і будь – яка особистість. Через це і виникають сварки і непорозуміння у сучасних родинах. Інколи конфлікти на побутовому ґрунті спричиняють злочини.
Письменник яскраво зобразив народне життя, побут, звичаї та обряди українців в повісті «Кайдашева сім’я».
І.Нечуй – Левицький детально описав трудове життя жінок і чоловіків, яскраво зобразив страви, які їли щодня селяни, детально описав інтер’єр хат, в яких жили на той час українці.
Письменник не вдається у повісті до детального опису цікавих в етнографічному відношенні і визначних у житті людей подій: весілля, народин, хрестин, похорону. І це новий крок у розвитку української літератури, адже І.Нечуй – Левицький прагне дослідити психологію селянина-індивідуаліста, засудити його егоїзм, причому специфічними засобами гумору та сатири. Однак у нього ми можемо знайти детальний опис святкового і буденного одягу українських дівчини та жінки, парубка та чоловіка.
За повістю можна вивчати звичаєве право українського народу. Письменник яскраво зобразив стосунки між Кайдашами, які є образом тогочасних селян.
У родині важливе місце відводилося вихованню пошани до старших, до матері, поваги до гідності людини, честі, до святого хліба. Все це яскраво зображено в повісті.
І.Нечуй – Левицький вдало описав вірування і забобони селян.
Мені здається, що жоден підручник історії не дасть такого яскравого, глибокого знання народного життя, побуту, звичаїв і традицій українського народу, не допоможе одержати відчуття епохи, як це робить талановитий художній твір, зокрема повість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя – Левицького.
Письменник зобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Отже, завдяки таланту І.Нечуя – Левицького ми мали змогу проникнутися духом доби, визначити риси національного характеру українців. І хоч ці риси не завжди були привабливими, автор дає нам зрозуміти, що вони не стільки від злої вдачі, скільки від тяжкої праці та нестатків – постійних супутників селянина.
Список використаної літератури
1. Власенко В.О. Художня майстерність І.С.Нечуя – Левицького. – К.: Радянська школа, 1969 – 342 с.
2. Грушевський О.Сучасне українське письменство в його типових представниках: І.Левицький – Нечуй // ЛНВ. – 1907 – кн. 2 – с.253
3. Єфремов С. Іван Левицький (Нечуй) – К., 1925 – с.143
4. Іванченко Р.Г. Іван Нечуй – Левицький. – К.:Дніпро,1980 – 543 с.
5. Іван Нечуй – Левицький // Українська мова та література. - 21 травня 2000 року. – с.17-28
6. Іваненко Р.Г. Іван Нечуй – Левицький: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1980 – 146с.
7. Історія української літератури: У 2 томах. – К., 1987. – Т.1. – 356 с.
8. Крутікова Ніна. У світі художньої правди і краси // І.С.Нечуй – Левицький. Твори: У 3 томах. – К.,1988 – Т.1. – 235 с.
9. Міщук Р.С. Співець душі народної. – К.: Знання, 1987 – 246 с.
10. Нечуй - Левицький І.С. Твори в двох томах. – К., 1977 – Т.1. – 632 с.
11. Нечуй – Левицький І.С. Зібрання творів: У 10 томах. – К., 1698 – Т.Х. – 532 с.
12. Приходько І. Тема України і національної зради у творчості І.Нечуя-Левицького // Диво слово. – 2001 - №3. – с.48 – 54
13. Українська література: Підручник для 10 класу / За редакцією професора В.М.Борщевського – К: Радянська школа, 1982 – 432с.
14. Українське народознавство / за редакцією С.П.Павлюка – Львів: «Фенікс», 1994. – 607 с.
