ЗМІСТ

  РЕФЕРАТ. 2
ВСТУП.. 2
1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ГОРАЦІЯ.. 5
2 «Послання до Пізонів» як маніфест античного класицизму   12
2.1 «Послання» Горація. 12
2.2 «Послання до Пізонів» («Про мистецтво поезії») 14
2.2.1 Про значення поезії 14
2.2.2 Про талант та мистецтво.. 14
2.2.3 Про єдність змісту і форми.. 14
2.2.3 Про мову.. 15
2.2.4 Про роль критики.. 15
2.2.5 Про трагедію... 15
3 Горацій — теоретик римського класицизму.. 22
ВИСНОВКИ.. 27
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 29

 

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 30 с., 15 джерел.
Об’єктом дослідження даної роботи є «Послання до Пізонів» та творчість Горація.
Мета роботи: ознайомитись з «Посланням до Пізонів» Горація та виділити особливості та значення даного послання в літературному процесі.
задачі:
- ознайомитись з літературою з даної теми;
- ознайомитись з творчістю Горація;
- виділити особливості «Послання до Пізонів» Горація;
- визначити значення «Послання до Пізонів» Горація в період античного класицизму;
- зробити відповідні висновки.
Новизна дослідження полягає у вивченні та узагальненні сучасного рівня проблеми.
Метод дослідження – метод системного аналізу.
Сфера застосування – шкільне та вузівське викладання літератури.

 

СТРОФА, ОДА, ПОСЛАННЯ, ЕПОД, САТИРА, КЛАСИЦИЗМ, АНТИЧНІСТЬ, «ІДЕОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА», ПОЕТИЧНА ТЕХНІКА, ВИТОНЧЕННІСТЬ, ГЕНІАЛЬНІСТЬ.

 

ВСТУП

Ім'я Горація – одне з найпопулярніших серед імен письменників стародавності, навіть ті, хто ніколи не читав жодної його строчки знайомі з його ім'ям.
Але якщо читач візьме в руки вірші самого Горація в російських перекладах, його чекає несподіванка, а може бути і розчарування: нерівні строчки, без рими, з важко уловимим мінливим ритмом. Довгі фрази, що перескакують із строчки в строчку, починаються другорядними словами і лише поволі і насилу добираються до підмета і присудка. Дивна розстановка слів, природний порядок яких, немов навмисно збитий і перемішаний. Велика кількість імен і назв, звучних, але мало зрозумілих і, головне, зовсім, мабуть, що не йдуть до теми. Дивний хід думки, при якому суцільно і поряд до кінця вірша поет немов забуває те, що було спочатку, і говорить зовсім про інше. А коли крізь всі ці перешкоди читачу вдається уловити головну ідею того або іншого вірша, то ідея ця виявляється банальною: "насолоджуйся життям і не думай про майбутнє", "душевний спокій дорожчий за багатство" і т.п. Ось в якому вигляді розкривається поезія Горація перед недосвідченим читачем.
Якщо після цього здивований читач, прагнучи зрозуміти, чому ж Горацій користується славою великого поета, спробує заглянути в товсті книжки по історії стародавньої Римської літератури, то і тут він навряд знайде відповідь на свої сумніви. Тут він прочитає, що Горацій народився в 65 році до н.е. і помер в 8 році до н.е. Цей час його життя співпадає з найважливішим переломом в історії Риму, падінням республіки і становленням імперії. В молодості Горацій був республіканцем і бився у військах Брута, останнього поборника республіки. Після поразки Брута перейшов на сторону Октавіана Августа, першого Римського імператора, став близьким другом горезвісного Мецената – керівника "ідеологічної політики" Августа. Одержавши в подарунок від Мецената маленький маєток серед Апеннін, до кінця днів прославляв Мир і щастя Римської держави під владою Августа: у таких-то одах прославляв так-то, а таких-то одах так-то. Все це відомості дуже важливі, але нітрохи не пояснюючі, чому Горацій був великим поетом. Швидше, навпаки, вони складаються в малопривабливий образ поета-ренегата і царського лестивця.
І все-таки Горацій був геніальним поетом, і кращі письменники Європи не помилялися, прославляючи його протягом двох тисяч років як найбільшого лірика Європи. Проте "геніальний" – не значить: простий, легкий для всіх. Геніальність Горація – в безпомилковій, досконалій майстерності, якою він володіє, складною, найвитонченішою поетичною технікою античного мистецтва, такої складної, такої витонченої, від якої сучасний читач давно відвик. Вірш Горація дійсно звучить незвично. Не тому, що в ньому немає рими (античність взагалі не знала рими; вона з'явилася в Європейській поезії лише в середні століття), рими немає і в "Гамлеті", і в "Борисі Годунові". Вірш Горація важкий тому що сторони в ньому складаються з віршів різного ритму (вірніше сказати, навіть різного метра): метричною одиницею, що повторюється, в них є не рядок, а строфа. Такі різнометричні строфи можуть бути дуже різноманітні, і Горацій користується їх різноманітністю дуже широко: у його одах і епосах вживається двадцять різних видів строф.
Точне звучання античного вірша не може бути передано на російську, оскільки довгих і коротких складів, незалежних від наголосу, в російській мові немає. Тому російські перекладачі передають античні ритми умовно, замінюючи чергування довгих і коротких складів чергуванням наголошених і ненаголошених складів [1, с.210].

1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ГОРАЦІЯ

Молодшим сучасником Вергілія був Квінт Горацій Фланк видатний поет епохи Августа.
Горацій народився в 65 р. до н.е. у Венузії, на півдні Італії. Батько його був вільновідпущеником, володів невеликим маєтком. Від батька поет успадковував практичний здоровий глузд і добродушний гумор. Він дав своєму сину гарну освіту. Спочатку Горацій навчався в Римі в школі, де вивчав Гомера і древніх римських поетів, а потім виїхав в Афіни. Там Горацій займався грецькою поезією і філософією — «істину-правду шукав» [2, с.119].
Подібно більшості своїх аристократичних товаришів Горацій не кінчив своєї освіти Римом, а відправився до Афін. Але там круговорот тодішніх подій втягнув його в політику. До Афін прибув Брут після смерті Цезаря; римська молодь, що захоплювалась ним зустріла вбивцю тирана і охоче записувалася в ряди війська Брута для боротьби за свободу. Горацій навіть одержав в цій армії звання військового трибуна. Але після нещасної битви при Філіппах (42 р. до н.е.) запал поета, якому, за його словами, довелося бігти з поля битви і навіть на зразок Архілоха і деяких інших поетів кинути свій щит, значно охолонув; до того ж і невеликий венузійський маєток, дорогий для нього по спогадах дитинства, було конфісковано. Та і на чужині він відчував себе несолодко, а тому, коли була оголошена амністія, повернувся на батьківщину. Тут він вступив в колегію квесторських писарів, які вели рахункові книги по фінансовому відомству. Це дало Горацію деякий заробіток, а тому він міг свій вільний час присвятити поезії, звичайно, латинській, тому що грецькі вірші він пробував писати ще в Афінах і скоро переконався, що це те ж саме що носити дрова до лісу. Сам поет говорить про свої перші латинські спроби, що був вимушений до них своєю бідністю, що робить людей сміливими. Звичайно, це не треба розуміти так, що він розраховував на гонорар за свої твори; цей гонорар був, ймовірно, такий нікчемний, що жодним чином не міг дати достатніх прожитків. Ні, Горацій тільки хотів привернути до себе увагу якого-небудь знатного покровителя літератури, що було в звичаях тієї епохи. Очікування поета виправдалися. Його вірші помітили його побратими по літературі Вергілій і Люцій Варій Руф, які згодом представили Горація Меценату. Перше побачення поета з ним було коротким. Горацій відчував себе ніяково у присутності знатної вельможі, як колишній республіканець і людина, що належала до іншого прошарку суспільства. Меценат також не міг ласкаво віднестися до поета, який в своїх тоді вже опублікованих творах нападав на багатьох послідовників Октавіана. Але все таки Горацій справив на Мецената, гарне враження, оскільки той зайнявся наведенням довідок про нього і через десять місяців запросив його до себе знову. З тих пір поет зближувався з своїм високим покровителем все тісніше і тісніше. Різниця в суспільному положенні між ними все більше і більше згладжувалася, і, нарешті, відносини їх перейшли в справжню дружбу. Меценат піклувався про матеріальний добробут поета, що особливо відобразилось в подарунку йому (біля 33-го року до н.е.) маєтку в Сабінськіх горах. Цим здійснилася заповітна мрія Горація мати власний затишний куточок, де він міг би відпочити від столичної суєти і хвилювань і на дозвіллі вдатися до творчості. Прихильність Меценату до Горація особливо яскраво виявилася в передсмертному проханні вельможі до Августа: "Пам'ятай постійно про Горація Флакке, як про мене" [2, с.120]. Але Августу довелося недовго дотримувати цей заповіт друга, оскільки поет майже повністю здійснив те побажання, яке виказував неодноразово в своїх творах, - померти одночасно з Меценатом. Він помер 27-го листопаду 8 року до н.е., через 59 днів після свого високого друга.
Твори Горація дійшли до нас майже повністю; вони були видані при його житті і зібрані в збірки ним самим з тією надзвичайною ретельністю, з якою Горацій відносився до своїх праць. Можна припускати, що все, що він не бажав випускати в світло, було ним самим знищено. Від нього залишилося наступне:
I.             Дві книги сатир: 1-а містить 10 сатир, 2-а – 8 сатир. Всі сатири написані гексаметром.
II.          Книга еподів: 17 віршів, написаних різними розмірами.
III.       Чотири книги од: (у першій книзі міститься 38 од, в другій книзі – 20 од; у третій книзі – 30 од; у четвертій книзі, що вийшла окремо, через 10 років, після перших трьох, - 15. Всього 103 оди: всі оди написані найрізноманітнішими ліричними розмірами).
IV.      “Ювілейний гімн”.
V.         Дві книги послань ( у першій книзі – 20 послань, в другій – 2 послання, а якщо зарахувати до неї «Послання до Пізонів», звичайно зване «Про мистецтво поезії», то – 3 послання. Всі послання написані гексаметром. Послання першої книги за розмірами невеликі, послання ж другої книги є довгими віршованими трактатами на літературні теми).
Останні твори Горація були випущені ним в 43 р. до н.е. За останні 5 років свого життя він не написав нічого.
Літературна спадщина Горація складається з еподів, двох збірників сатир, чотирьох книг од, ювілейного гімну і двох книг послань.
Знайомство з Горацієм розпочинається з од. І не випадково. Саме вони принесли поетові безсмертя, в них найповніше проявилася сила його таланту, його тонка лірична натура, багатство поетичних форм, милозвучність письма. У чотирьох книгах од знаходимо твори найрізноманітнішої тематики — громадянської, філософської, інтимної, пейзажної (хоч поділ цей досить умовний: всі поезії Горація осяяні високими почуттями гуманіста і глибокими роздумами мислителя).
На відміну від багатьох своїх сучасників, яким за взірець правила александрійська лірика, Горацій спирався не лише на елліністичне мистецтво, а й на творчість старогрецьких поетів, запозичаючи в них передовсім форму. Він поширює, а подекуди і вперше вводить у римське мистецтво властиві грецькій поезії розміри. Подібно до поетів з острова Лесбос — Алкея і Сапфо — Горацій великої ваги надає ритмомелодиці віршів, поетичним фігурам і тропам. Особливо багата на поетичні форми перша книга од: в ній можна знайти майже всі строфи, які застосовував Горацій. Проте форма для нього — не самоціль, вона — лише відповідне вбрання для думок і почуттів. «Мало, щоб вірш був красивий: нехай і солодкий він буде» [3, с.23], — писав поет.
Відтворюючи Горацієві оди, Андрій Содомора перш за все намагається бути максимально точним [2, с.122]. Ні, не в буквальному розумінні. Внутрішня точність, точність думки і настрою, відповідність поетичної манери для перекладача найважливіші. Прикладом можуть служити хоча б перші рядки 11 оди 1 книги («До Левконої»)
Ти не звідуй про те,
де нам межу доля накреслила
Левконоє: того — й знати не слід.
так що й халдеїв ти.
й числа їхні облиш. Краще стократ—брати,
що суджено... [2, с.123]
Тут не лише точно віддано зміст, але й збережено той філософсько-розважливий настрій, з яким поет висловлює своє розуміння суті життя. Досягнуто цього завдяки збереженню розміру — асклепіадового більшого вірша, який своїм ритмом утворює звуковий образ моря. Горацієві поради якнайменше покладатися на майбутнє, сповна використовувати сьогоднішній день читач сприймає мовби на фоні шуму морських хвиль, які уособлюють невблаганний плин часу.
Горацій неодноразово підкреслював спорідненість поезії і живопису. Саме йому належить вислів: «Поезія — це картина» [2, с.125]. Оди поета — найкраще підтвердження тому. У них знаходимо чарівні пейзажні замальовки, що переплітаються з роздумами поета про вічне оновлення природи й минущість людського життя. Яскравим прикладом може бути перлина Горацієвої лірики — 7 ода 4 книги («До Манлія Торквата»), напрочуд вдало віддана А. Содоморою [2, с.127]:
Білі вже збігли сніги.
На луги повертається зелень
Знов кучерявиться гай.
В красній обнові земля, і знову.
спадаючи, води
В'ються в своїх берегах.
Перекладач постійно намагається зберегти образність поетичного стилю Горація, численні фігури і тропи, без яких ця поезія втратила б своє оригінальне звучання. Гранично уважний він і до ідіоматичних висловів, їх він намагається передати якомога точніше та образніше, і це йому здебільшого вдається, що видно хоча б з таких прикладів: «Коли злочинець чує, що меч над ним на нитці висне»; і «гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька» («Про поетичне мистецтво») [3, с.95]. Багато думок Горація давно вже стали крилатими фразами. Содомора зберігає їх афористичність: «День цей лови!», «Лягти за край свій — любо і почесно», «Сором не лікар: болячку приховує він — не лікує» [4, с.237].
Чільне місце у творчій спадщині римського поета посідають так звані еподи (по-грецьки — приспіви), що складаються з двовіршів, де другий вірш коротший від першого і нагадує приспів. Здебільшого це інвективи — твори, сповнені сарказму, уїдливої насмішки навіть відвертої лайки. Спрямовані проти конкретних осіб, вони висміюють водночас негативні явища суспільного життя.
І в перекладі більшість еподів зберігають свою динамічність, влучність, напругу змісту і форми. Сприяє цьому вживання запитальних і окличних речень, вигуків, звертань до противника. Відповідну емоційну атмосферу в перекладі створюють негативно забарвлені слова: «гадюча кров», «рука нечестива», «гидь», «вп'ятися», «шкіритися», «недогризок» і т. п [4, с.239].
Відомий Горацій і як автор двох книг сатир і послань. Сам поет вказував на їхню спорідненість, називаючи їх «бесідами». У формі безпосередніх повчань, у притчах, байках, сентенціях поет говорить про шкідливість крайнощів у житті, закликає до поміркованості, до «золотої» середини — цієї серцевини його життєвої філософії. Діалогічну форму сатири Горацій доводить до високої досконалості, віртуозності [5, с.78].
Нелегко А. Содоморі досягти такої ж довершеності у своїх перекладах, але в більшості випадків це йому вдається. Ось приклад [4, с.240]:
Що ж тут робити. Требатію? —
«Спокоєм пробуй втішатись». —
Як це? Покинути вірші? — «Авжеж».
— Непогана порада.
Тільки ж не спиться мені. —
«Хто сну потребує міцного,
Тричі, змастившись олією,
Тібр нехай вплав подолає...»
Особливе місце у творчості Горація посідає послання до Пізонів — художній трактат «Про поетичне мистецтво». Тут, по суті, сформульовано основні положення поетики римського класицизму, яка вимагає поєднання гармонійності, стрункості, логічної послідовності всіх частин художнього твору з його ідейною насиченістю і силою емоційного впливу.
Попри очевидну дидактичність твору йому властива легкість і невимушеність, майстерно збережені в перекладі. А. Содомора намагається достовірно відтворити не тільки плин думок автора, а й їх так сказати аромат. Вже в перших рядках послання відчувається характерна для всього твору атмосфера довірливості, дружелюбності [4, с.245]:
Що, якби шию коня з головою людини
надумав
Пензлем з'єднати маляр.
ще й пір'ям барвистим одіти
Ті звідусіль позбирані кусники:
зверху обличчя
Гарної жінки, внизу ж — подоба лускатої
риби.
Хто, на цей витвір поглянувши,
сміхом не пирснув би, друзі?
Перечитуючи книгу можно помітити що деякі твори нагадують засушені квіти, які втратили свій аромат, хоч і зберегли подобизну. І хоча їх у книжці, на щастя, небагато, доводиться з жалем констатувати, що до них належать деякі з кращих поезій Горація. Як, приміром, славнозвісна ода «До Мельпомени» [4, с.249]:

Звів я пам'ятник свій.
Довше, ніж мідь дзвінка.
Вищий од пірамід царських, простоїть він.
Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі.
Впавши в лють. Аквілон...
Хоч загалом ці рядки і відповідають за змістом оригіналові, та не викликають у читача високої емоційності, вкладеної в оду Горацієм. Причина ж — в ускладненій синтаксичній конструкції речень і збідненому лексичному матеріалі.

2 «Послання до Пізонів» як маніфест античного

класицизму

2.1 «Послання» Горація

Наприкінці 20 р. з'явилася перша книга «Послань» Горація, а друга — між 19 і 14 р. до н.е. Хоча поетичні листи до нього і були у творчості Луцілія і Катулла, але тільки Горацій дав закінчене художнє оформлення епістолярного жанру в поезії.
Перша книга послань написана на різноманітні теми філософського характеру, близькі до сатир. Вони, так само як і сатири, написані гекзаметром. Не всі вони є дійсними листами — у деяких випадках автор користається такою формою для передачі своїх настроїв [6, с.387]. Найбільша близькість до сатир полягає в посланні 7 книги І. У ньому Горацій повертається до улюбленої теми — прославленню сільського життя, підкріплюючи свої думки, як і в сатирах, прикладами.
Тон послань відрізняється більшою серйозністю. Це поет пояснює своїм віком і, отже, іншими потребами. У творах нового жанру більше філософських міркувань про сенс життя, вільної від усяких пристрастей і надмірностей. Зберігаючи в основному схильність до епікуреїзму [6, с.388], поет у багатьох випадках виправдує свої положення стоїчними принципами. Він заявляє, що не дотримує ніякої визначеної філософської школи: «Усюди я гостем примчуся, куди б не загнала погода» [3, с.101].
В посланнях Горацій в більшій мірі, ніж в інших творах, уникає питань релігії, політики і вводить читача у свій внутрішній світ. В заключному посланні книги I і в 20-м він навіть повідомляє про себе біографічні відомості і дає читачу представлення про свою зовнішність.
Спокій, воля духу, подолання нерозумних бажань — основні думки послань книги I. Свою задачу Горацій бачить в тому, щоб передати цю істину людям свого кола і навчити їх жити правильно, згідно з обстановкою його часу.
Великий інтерес в історико-літературному відношенні представляє друга книга «Послань», що складається з трьох листів «До Августа», «До Флора» і «Послання до Пізонів», відоме літературі за назвою «Про мистецтво поезії».
В посланні «До Флора» Горацій не зупиняється ретельно на естетичних проблемах, він скаржиться на мінливість смаків читачів, на хвалькуватих поетів, що визнають тільки свій талант.
Свої погляди на поезію Горацій докладно викладає в двох посланнях: до Августа і до Пізонів. Послання до Августа, за свідченням біографа Горація Светонія, було викликано бажанням імператора одержати твір, присвячений йому талановитим поетом. У цьому посланні Горацій підкреслює культурне і моральне значення поезії, що формує і наставляє людину, утішає, приносить зцілення. Головне ж у цьому посланні — полеміка з архаїстами, сильним і численним супротивником. Горацій знаходить їх стиль твердим. Але якщо Луцілій винний у недостатньо ретельній обробці творів, то провина Плавта глибша: він, крім цього, не піклується про витриманість персонажів. У нього немає тонкого окреслення характеру, а є буфонада, карикатура, що нагадує ателлану. Горацій виступає проти грубого комізму, до якого виявляють інтерес навіть досвідчені глядачі.
Відношення Горація до Плавта і Луцілія пояснюється іншими часами і іншими естетичними вимогами. Політичні сатири Луцілія були спрямовані проти вищих прошарків суспільства. Луцілій, за власним визнанням, писав їх «для народу». Плавту і Луцілію було далеке прагнення Горація догодити смаку «досвідчених друзів» [6, с.388].
Бажаючи знайти в Августі союзника в боротьбі з архаїстами, Горацій вказує, що преклоніння перед старовиною є особлива форма легального протесту проти всього сучасного.

2.2 «Послання до Пізонів» («Про мистецтво поезії»)

2.2.1 Про значення поезії

Визнаючи за поезією божественне походження, Горацій говорить про міфічний доісторичний час, коли Орфей, поет тлумачив волю богів, змусив людей припинити вбивства і змінити спосіб життя. В історичний час на формування поезії вплинула філософія.

2.2.2 Про талант та мистецтво

Питання взаємин таланту і мистецтва (уміння) хвилював не одного Горація. Аристотель затверджував, що «поезія складає частину чи дуже обдарованого природою, чи схильної до божевілля людини. Перші здатні перевтілюватися, другі приходити в екстаз» [6, с.389].
Горацій не є прихильником цієї теорії, що ставить поета на одну ступінь із провісником, якому в стані екзальтації дається божественне вселяння. Карикатура на такого поета дана наприкінці послання. Одного таланту недостатньо. Його потрібно доповнити майстерністю й умінням.

 

2.2.3 Про єдність змісту і форми

Потрібно вміти за силою вибрати матеріал з міфології, історії,— при цьому виключається сліпе наслідування. Кратність змісту у поєднанні з ясністю — одне з найважливіших вимог Горація. Засуджуючи недоречне вплітання епізодів, поет відстоює необхідність краси, пов'язаної з добірністю форми і стрункістю композиції. Вчитися цьому треба у грецьких поетів.
Без серйозної роботи над формою твору в мистецтві не можна домогтися досконалості. Вислів Горація «Нехай на дев'ятий рік (твір) буде видано» [6, с.389] стало крилатим. Необхідна завзята праця, ретельна обробка твору, щоб почувалася в ньому найменша неточність. Горацій метафорично уподібнює поета скульптору, що прибирає зі статуї всяку шорсткість, яку можна відчути проведеним по мармурі пальцем.

2.2.3 Про мову
Говорячи про відживаючі і слова, що знову з’являються, порівнюючи їх з умираючою природою і людським життям, Горацій попереджає, що введення нових слів потребує обережності, ретельного відбору.

2.2.4 Про роль критики

Дуже важлива думка авторитетного судді-критика, що безстрасно проаналізує твір з точки зору стилю, мови та недосконалі за формою твори поверне автору для виправлення. Незалежний від автора критик, що сміливо вказує на недоліки, — щирий, непідкупний друг.

2.2.5 Про трагедію

Задача поета — радувати, наставляти і хвилювати — повинна виявлятися у всіх жанрах, але з особливою силою в трагедії. Говорячи про кожен жанр окремо, Горацій більше всього зупиняється на трагедії, обурюється зіпсованими смаками публіки, що цікавиться тільки видовищами, і піднімає голос у захист класичної трагедії. У її відродженні він бачить можливість відродження древніх вдач.
Горація більше приваблюють міфологічні сюжети зі збереженням традиційної характеристики героїв. Характер героя повинен бути незмінним від початку трагедії до кінця. Поведінка і мова персонажів варіюється в залежності від віку, походження, соціального стану, занять. Хор є охоронцем справедливості, світу, порядку, помірності. Крім хору, можуть брати участь тільки три актори. Дія розвивається в п'ятьох актах і закінчується розв'язкою без участі бога.
Горацій порушує питання про причини недосконалості трагедій і дає короткий огляд історії драми. Він стосується також і сатировської драми, мова якої повинна бути веселою і разом з тим пристойною. Погляди Горація, безсумнівно, є результатом узагальнення його творчої діяльності.

З "Послання до Пізонів"
30. ...Силам своїм відповідну беріть, письменники,
тему.
Зважуйте довго, чи втримають, чи не відмовляться
плечі [7, с.27]
40. Нести тягар цей. Хто обере посильне завдання.
Той ні плавності мови, ні ладу ясного не втратить.
Сила й краса толо ладу — хіба таки я помиляюсь? —
Те говорити завжди, що й треба було говорити,
І дослідивши усе, завчасно й відкинути дещо [7, с.27].
45. Право поета — що повикреслювать, що відібрати.
Тонко й ретельно сплітаючи слів нерозривну тканину.
Зробиш чудово, в майстернім сполученні слово
відоме
Давши немовби нове. Коли ж доконче потрібно
В висловах свіжих явити речі, незнані раніше [7, с.27]
50. Можна і винайти слово, якого й не чули Цетеги[1],
Туго підтягнуті, — скромну цю буде пробачено
вольність,
І новокуті слова довір 'я здобудуть, як злегка
Змінені, з грецьких джерел вони ллються.
Якщо дозволяв це
Римлянин давній Плавту[2] й Цецілію[3], чи заборонить [7, с.27]

55. Варію[4] він та Вергілію?[5]Дещо і я запровадив —
Чи докоряти ж за це, коли і раніше — Катона[6]
Й Еннія[7] мова, речам нові надавши імення,
Мову батьків збагатила? Вільно й було це і буде —
Слово впровадити, вжитком сучасним його
позначивши [7, с.27].
60. Як відмінюється листя в лісах із зміною року
І опадає, так і слова, відцвітаючи, гинуть.
А новотвори, немов юнаки, і міцніють і квітнуть.
Ми і все наше — дань смерті [7, с.27].
70. ...Віршем трагедії твори комічні складать
не годиться [7, с.27],
90. Не подобае і стилем буденним, лише для
жартливих
Сокків[8] придатним, співати про щедру Фіестову учту, —
Кожній-бо речі своє призначено місце пристойне.
Правда, й комедія часом свій тон повсякденний підносить,
І роздратований Хрем[9] пишномовним лається словом [7, с.27].
95. Але ж і трагіки часто в висловах простих
сумують —
Так от і Телеф з Палеєм, убогі вигнанці обидва.
Речень, ліктів на два, уникають величних та пишних.
Жалем гірким глядачеві пройняти бажаючи серце.
Ні, не досить поемі краси, — питвом найсолодшим [7, с.27]
100. Хай вона буде, щоб дух слухача вести, куди
схоче.
Сміхом на усміх, слізьми на ридання завжди
відгукнеться
Людське обличчя. Хочеш, щоб плакав я — треба
самому
Смутком пройнятись, тоді лиш твоє нас горе
зворушить,
Телеф або Пелей: а погано роль проведеш ти – [7, с.27]
105. Спати або й сміятись я буду. Смутку а обличчі
Мова сумна потребує, погрозного вислову — гнівна,
Жартів — весела, речень суворих — мова поважна [7, с.28].
110. ...Річне однакова — бог чи герой промовляє
славетний [7, с.28]
115. В розквіті сил кипучих юнак чи старець похилий,
Горда й поважна матрона чи мамка дбайлива і скромна,
Всюди бувалий купець чи ратай зеленого поля,
Ассірієць чи Колх[10], Фіванець чи син Арголіди, —
Зваж на їх славу, поете, чи сам вигадуй доладно [7, с.28]
120. То ж, як схотів би Ахілла преславного ти
відтворити,
Хай невблаганний, палкий, невтомний і гострий він
буде,
Хай відкидає закони, все підкоряючи зброї [7, с.28].
155. Слухали, поки співець їм скаже: "Плещіть у
долоні!" ^[11] -
Знай, ти звичай відбити кожного віку повинен,
Всю ту красу, що дарують нам роки скороминущі.
Щоб юнакові [7, с.28]
175. Ролі старого не дати, а хлопчику — партії мужа,
Завжди дотримують прикмет, і постаті й віку
властивих.
Дію — на сцені виводять або розмовляють про неї [7, с.28].
185. Перед народом нехай дітей не вбиває Медея,
І нечестивий Атрей хай нутрощів людських не варить;
Прокну—у пташку і Кадма — у змія не слід обертати, —
Хоч і покажеш таке — не повірю тобі й одвернуся.
Дій не менше п'яти і не більше бути повинно [7, с.28].
190. В драмі, щоб знову глядач зажадав на неї дивитись;
Хай не з'являється бог, якщо вузол такої розв'язки
Не потребує; четвертий нехай не встрявав в розмову;
Місце актора і роль належну хай хор заступає,
Але нічого співати між діями він не повинен [7, с.28],
195. Щодо прямої мети не веде й не пов'язане
змістом.
Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,
Хай втихомирює гнаних, а тихим любов вділяє,
Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість
шанує
Й давні закони, і міста мирно відчинені брами [7, с.28].
200. Хай таємниці ховає і молить богів і благає,
Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.
[…]
...Співів трагічних Камени рід невідомий, як кажуть.
Винайшов Феспіс[12], який на колесах вивозив театр
свій,
Де виступали, обличчя дріжджами розмалювавши.
Згодом маски Есхіл запровадив і одяг пристойний,
Сцену на полях помірних умів намостить невелику [7, с.28].
280. Мови високої вчив і стрункої ходи на котурнах[13].
Далі старинна з'явилась комедія — не без значної
Слави, та в зле обернула свободу й накликала грізну
Силу закону на себе: діє закон — і ганебно
Хор замовкає, свою шкідливу втративши чемність [7, с.28].
285. Наші поети нічого без досліду не залишили,
Шану ж за те здобули, що звернутії з грецької
стежки
Зважились і прославляли наші домашні події,
Їх у поважну претексту чи в тогу звичайну
вдягнувши.
Доблестю й зброєю сильний, Лаціум[14] був би
не менше [7, с.28]
290. Мовою славен, коли б не боялись поети
напилком
Свій повільний труд шліфувати ретельно. Та знайте
Ви, о Помпілія кров[15], не варта уваги поема,
Що не зазнала ні плям, ні виправлень довгими
днями [7, с.28].

3 Горацій — теоретик римського класицизму

Перш за все виникає питання про порівняння теорії поезії в «Посланні до Пізонів» Горація й у «Поетиці» Аристотеля. Це порівняння може бути сформульоване з достатньою ясністю і простотою. Безсумнівно, Горацій відрізняється від Аристотеля, по-перше, своїм дидактизмом і, по-друге, деякого роду суб'єктивізмом. Аристотеля цікавлять форми поезії самі по собі. Горацій же, навпаки, входить у зміст творчого процесу. Крім чистих форм, його цікавить стан художньої свідомості. При цьому він не психолог, а дидактик-мораліст, він наполягає і дає поради. В той час як в Аристотеля тільки натяк на повчання тим, хто пише трагедію, Горацій присвячує цьому сотні віршів [8, с.237].
Необхідно також віддати собі повний звіт у класицизмі Горація й у його античній специфіці.
Серед основних естетичних принципів Горація характерних для класицизму, слід зазначити чітку єдність, простоту та злиття з цілим. Простота і єдність — основна форма твору мистецтва. Горацій всіляко висміює різнобій у стилі. Він представляє його у виді чудовиська з прекрасною жіночою голівкою, з кінською шиєю, з тілом, оздобленим строкатим пір’ям, і, нарешті, з риб'ячим хвостом. Це все рівно що дельфін у лісі чи кабан у водах, чи ніс на сторону при красивих очах і волоссі. Все повинно бути на місцях. Хто обрав предмет під силу, у того і мова поллється сама собою і лад її буде ясний, а вся головна сила і краса ладу в тому, щоб у відомий момент сказати тільки те, що в цей момент і повинне бути сказаним. Довго й переконливо Горацій радить не плутатися в подробицях і прямо виходити до мети.
За змістом поезія ґрунтується на придбаних здорових знаннях і на правдивому відображенні людських вдач. Горацій — шанувальник звичаю. Не те щоб він був обов'язково за старовину чи обов'язково за нововведення. Але зате йому властиве чисто естетичний консерватизм — дотримуватись точності і здоровому зображенню, і естетична воля — не заважати природному розвитку життя. Бути може, один образ з тих, які вжиті в «Поетиці», найбільш характерний для цієї сторони світосприйняття Горація. Він говорить про те, як ліс змінює листя з плином років, обпадають колишнє листя, як старіють і зникають слова і як, подібно юнакам, вони цвітуть і міцніють. Справи смертних гинуть, говорить Горацій, і тим більше не вічно живуть значення і приємність мов їх. Багато відродиться зі слів, які вже віджили; багато, якщо зажадає звичай, загине з тих, які нині в пошані. Цей образ прекрасно малює античний стиль загального світосприйняття і внутрішній спокій, як би байдужність античного естетичного сприйняття. Горацій анітрошки не проти нового. Однак він вимагає, щоб нове було витримане до кінця «таким, яким з'являється спочатку,— вірним собі» [8, с.238]. Погодженість в усьому — насамперед. Погодженими повинні бути слова героїв з їх особистістю і характерами, з їх віком і соціальним положенням. Погодженість повинна тим більше спостерігатися при зображенні традиційних типів.
Рухомий тим же настроєм, Горацій вимагає в усьому пристойності. Не можна давати на сцені потворні й огидні дії. Це нехай краще буде розказано вісниками. Стислість не повинна переходити в туманність, у пихате, обережність — у боягузтво. Усі ці риси горацієвої «Поетики» — навчання про єдність, простоту і цілісність, про здорову вірність собі і зображуваному предмету, про пристойність, про відсутність надмірності і крайностей — малюють поки тільки ще саме поетичний твір [9, с.120]. Та Горацій багато приділяє місця і самому поету– художнику. Він вимагає від поета великої ретельності в роботі. «До нігтя» треба виправляти свій вірш, змінюючи його «по десять разів» [10, с.310]. Дев'ять років нехай лежить воно під спудом, перш ніж буде опубліковане. Краще його знищити зовсім, ніж залишати невиправленим. Усяка зайва прикраса, усяка неясність у стилі і двозначність вираження повинні бути негайно виправлені. Поет — втілення розумності. Теми він бере тільки посильні, волю він допускає тільки «скромно». Горацій жорстоко висміював «вільного» поета, надаючи йому також волю і вмерти, коли він потрапить в яму. Усякий поет пов'язаний з темою, пов'язаний зі змістом своєї поезії, пов'язаний з правилами, і навчання його нітрохи не менше має значення, ніж природне дарування. Горацію належить знаменитий постулат про сполучення того й іншого [10, с. 311].
Нарешті, звідси ж випливає і ціль поетичної творчості — приносити користь і тішити, говорити відразу і приємне і корисне для життя. Поет буде повчати недовго, не томливо, так, щоб можна було легко сприймати і запам'ятовувати його поради. Він буде говорити розумно і тільки про природне, відкидаючи все незвичайне, неможливе, важко сприймане. Тоді він і навчить людей і потішить їх.
Вдумуючись в усі ці поради Горація, неважко сформулювати і їх загальну тенденцію. Ясно, що вона полягає в навчанні про координовану роздільність і раціональну індивідуальність стилю, як у порівнянні з усім іншим, що не є стиль, так і всередині його самого. Усі ці наставляння про єдність, ясність, простоту, несуперечності, так само як і навчання про удосконалення поета,—зводяться саме до цього. Все повинно бути просто, роздільно, закінчено, раціонально оформлено — і в поетичному твору, і в самому поеті, тобто все повинно бути підлегле законам класицизму. Класицизм Горація, однак, не є грецький класицизм, він яскраво відрізняється від класицизму Аристотеля. Горація треба вважати представником саме римського, а не грецького класицизму. З останнім у нього споріднення (як і з всією античністю) — у безпристрасному милуванні об'єктивною даністю мистецтва. Але відразу і величезна розбіжність: як представник елінистично-римської культури він хоче не тільки сприймати дотиком, але і засвоювати внутрішню відчутність буття. І цей загальноантичний лад, упорядкованість, ясну самороздільність предмету він хоче бачити в самій свідомості художника, у внутрішньому змісті поетичного твору [11, с. 91].
Варто сказати також про зовнішню сторону послання Горація. Воно добірне і різноманітне, як і сам Горацій взагалі. Щоб ні говорити про внутрішній зміст цього твору, з зовні художньої точки зору воно і зараз доставляє особливого роду тонку насолоду, почуття добірності і разом з тим деякої внутрішньої обмеженості. Горацій — це класична добірність, де завжди мінімум вираження і максимум виразності [12, с. 248].
Загальновідомий прийом Горація вживати сентенції на початку і наприкінці окремих частин свого твору. На початку відділу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині і кінці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, недостатньо, щоб поетичні твори були прекрасні, нехай вони будуть потішні,—вірш, поміщений у Горація на границі між міркуванням про введення зворушливих епізодів у трагедію і міркуванням про відповідність дикції настроям героя. Словами «Справи смертних загинуть» [12, с. 249] він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «Початку і джерело письменства — здоровий розум» [12, с. 249] на початку відділу про філософську освіту поета. Слова «Поети хочуть приносити користь чи тішити» [12, с. 249] чудово відкривають своєю простотою ціле міркування про потрібні і непотрібні якості письменника.
Звернемо увагу на інший прийом Горація — починати новий відділ без всякого переходу і зв'язку і тільки в його кінці показувати, з якою метою взяті ця нова тема і як вона пов'язана з попередньою. Так заговорив Горацій, наприклад, про сатирівську драму, про історію грецької драми після вказівки на недостатню увагу римських поетів до форми своїх творів. І тільки потім, коли він знову повертається до римських поетів, вже для їх похвали за оригінальні римські сюжети, стає ясним, навіщо йшла вся мова про греків [13, с. 176].
Горацій любить оживляти свою мову питаннями. То він у виді питання говорить про безглуздість протиприродних сполучень у поетичному образі; то він енергійно запитує, чи поет він, якщо він нічого не може і не знає; то він викликує з тоном питання про неможливість вимагати смаку від грубих сільських жителів; то він звертається до самого себе з питанням про поетичне свавілля і т. д.
У віршах же 326—330 Горацій дає цілу сценку уроку арифметики у кмітливого і розважливого хлопчиська [14, с. 131]. Дидактизм не перешкодив Горацію дати цікаву і різноманітну суміш різних порад, спостережень, узагальнень і сентенцій. Самий перехід від першої частини послання до другої, тобто від поезії до поета, являє собою живу іронічну картину поета, який заради своєї поезії не стриже нігтів, не ходить у баню. Тому в посланні Горація дотримані то римська жвавість, то поетична розмаїтість, що цілком анулюють нудьгу риторичного схематизму. Багато різних наставлянь дає Горацій, але це не заважає йому наприкінці намалювати поета, що потрапив в яму під впливом свого натхнення, і достатньо над ним познущатись. Якщо і дійсно Горацій використовував схему підручників риторики (він міг до того ж використовувати її приблизно, хоча б тільки як керівну нитку), то все-таки це не заважає «Поетиці» бути посланням, написаним вільно і добірно, невимушено, і разом з тим служити виразним зразком римського класицизму [14, с. 133].

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити такі висновки:
·        Ім’я Горація – одне з найпопулярніших серед імен письменників античності – ще в давнину стало символом поетичної слави.
·        Ім'я Горація у свідомості наших сучасників нерозривно пов'язане з виразом "золота середина", яке належить поетові. Для самого Горація думка про золоту середину, про міру та поміркованість була принципом, що визначив його поведінку в усіх сферах життя та творчості. "Золота середина" Горація стала крилатим висловом, в якому втілився заповіт античної цивілізації. Цей культ міри і поміркованості був, звичайно, далеко не повним вираженням античного гуманізму, але в ньому був урок розумної гармонії, що стала важливою складовою етичного та естетичного ідеалу людини [15, с.129].
·        Горацій прославився не тільки як поет, що надавав дуже велику увагу формі вірша, але і як поет, що вкладав глибоке філософське значення в свої твори, не дивлячись на те, що багато хто несправедливо обвинувачує його у тому, що він піклувався тільки про форму свого вірша. Хоча заперечувати те, що значення також важливе, було б, принаймні, не розумно. Зараз дуже небагато поетів прагнуть до того, щоб їх твори були максимально наближені до досконалості, а про Горація можна дійсно сказати, що це був поет, творчість якого ще впродовж багатьох століть залишатиметься прикладом наслідування для всіх поетів.
·        Кожна людина, незалежно від професії і віку, може черпнути у Горація його серйозність по відношенню до справи, якою він займався, навіть якщо ця область занять не має а ні найменшого відношення до художньої літератури, і літератури взагалі. Адже навіть зараз, дивлячись на минулі століття, важко знайти поета, який би так серйозно відносився до своєї творчості і до своїх творів. Не дивлячись на те, що творчості Горація була присвячена вже безліч наукових робіт, я вважаю, що їх кількість з часом постійно зростатиме. І ця тема завжди залишиться актуальною.
·        «Послання до Пізонів» («Про мистецтво поезії»), звернене до аристократичного сімейства, близького до літератури, є пам'ятником римської літературної критики і естетичних принципів класицизму.
·        Погляди на поезію одного з найбільших поетів стародавності представляють великий історико-літературний інтерес. Французький класицист Буало в своїй «Поетиці» наслідує Горація крок за кроком навіть у викликаючій суперечки композиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Полонська К.П. Римські поети епохи принципіата Августа.–М.: Вища школа, 1963. – 410 с.
2. Содомора А.О. Жива античність. – К.: Освіта, 1983. – 420 с.
3. Горацій: оди, еподи, сатири, послання. – М.: Вища школа, 1970. – 370с .
4. Квінт Горацій Фланк. Твори. / Пер. Содомори А.О. – К.: Освіта, 1982. – 430 с.
5. Грекова М. Філософія «золотої середини» в житті та творчості Горація.// Філософська думка. – 2002. - № 5. – С. 76 – 88.
6. Антична література. – М.: Просвіта, 1980. – 493 с.
7. Шалагінов Б.Б. Горацій та його «Послання до Пізонів». // Всесвітня література та культура. – 2004. - № 8. – С. 27 – 29.
8. Гаспаров М. Л. Очерки історії римської літературної критики. – М.: Просвіта, 1963. – 390 с.
9. Борухович В. Г. Квінт Горацій Фланк. – Саратов, 1993. – 517 с.
10. Теорія драми в історичному розвитку. – К.: Освіта, 1950. – 440 с.
11. Голубцов Є. С. Культура Стародавнього Риму. – Т. 1, М.: Вища школа, 1959. – 379 с.
12. Дуров В.С. Історія римської літератури. – СПб.: Пітер, 2000. – 615 с.
13. Антична література. – К.: Освіта, 1976. – 290 с.
14. Історія римської літератури. – Т.1, М.: Просвіта, 1959. – 430 с.
15. Загайська Г. Нова зустріч з античністю. // Всесвіт. – 1983. - № 12.–С. 129 – 130.

---