1.2 Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі
Учасники ринку цінних паперів можуть мати один із таких статусів: виступати як індивіди, як інститути або як органи державно – правового врегулювання.
Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають здатність і процесі ринкової взаємодії користуватися правами та виконувати обов’язки. Це можуть бути громадяни даної держави, іноземні громадяни, а також особи без громадянства.
Інституційні учасники – це юридичні особам, які не є органами державно – правового регулювання. Основні риси їх наступні: наявність організаційної єдності, закріпленої у статуті ( положенні, заснованому договорі), який визначає структуру та діяльність юридичної особи як самостійно цілісного утворення; наявність відокремленого майна, яке є необхідною основою діяльності його як суб’єкта права; спроможність виступати від свого імені у відносини з приводу цінних паперів, набувати прав та виконувати обов’язки; наявність розрахункового рахунку в банку; спроможність виступати від свого імені в суді або в арбітражному суді в якості позивача або відповідача; внесення відомостей про даний інститут у державний реєстр юридичних осіб. Як інститути звичайно виступають підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації тощо.
Органи державно-правового врегулювання – це органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, які не належать до органів законодавчої або виконавчої влади але підкоряються законодавчій владі. Характерними рисами органів державно-правового регулювання є наявність публічної влади, організаційної оформленості, право видавати загальнообов’язкові акти, звертатися в необхідних випадках до організаційного примусу та санкцій, включаючи адміністративні.
В залежності від функцій, а також з огляду на зміст постійно виконуваних у процесі ринкової взаємодії дій, суб’єкту ринку цінних паперів поділяються на дві великі групи: основних та інфраструктурних учасників.
До складу першої групи, зокрема, належать: 1) емітенти, 2) інвестори, 3) посередники, 4) інститути-регулятори, 50 державні органи регулювання.
Інфраструктурними учасниками вважаються: а) довірчі товариства, б) депозитарії, в) реєстратори, г) агенти по трансферту, д) клірингово-розрахункові установи, е) спеціальні фонди страхування акцій, є) торговці інформацією про ринок цінних паперів.
Головними учасниками вважаються тому, що саме вони своїми діями створюють ринок акцій, підтримують їх рух, забезпечують безперервність та постійність взаємодії на ньому. Інша група учасників має призначення допомагати та прискорювати взаємодію поміж ними, сприяти підвищенню якості цієї взаємодії.
Без перших учасників ринок акцій не може існувати; без других – він не може удосконалюватись.
Емітенти. Термін «емітенти» означає «той, хто випускає цінні папери». Емітентами можуть бути держава в цілому, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, у випадках, коли вони випускають цінні папери. Відповідно до законодавства, емітентами можуть виступати виключно юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних або місцевих цінних паперів, то теж мається на увазі, що вони як суб’єкти цивільно-правових відносин є юридичними особами. Наприклад, у випадках випуску державних або місцевих облігацій відносини заборгованості виникають між інвесторами, з одного боку, та вказаними державними або місцевими органами як юридичними особами, з другого боку. Це означає, що вказані юридичні особи несуть цивільно-правову відповідальність перед інвесторами за виконання ними зобов’язань, зафіксованих в умовах випуску, так само, як і інституційні юридичні особи.
Необхідно мати на увазі, що право юридичної особи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом, є спеціальним, а не абсолютним. Це означає, що конкретні види цінних паперів можуть випускатися конкретними юридичними особами, тобто існує певна залежність між тим, які види цінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можуть випускати конкретні цінні папери. Інакше кажучи, існують певні правові обмеження та вимоги що до того, які види цінних паперів можуть випускатись конкретними емітентами.
Основні обов’язки емітентів боргових цінних паперів полягають у тому, щоб у встановлені строки повністю повернути власнику цінного паперу суму боргу та сплатити йому винагороду у вигляді доходу. Якщо мова йде про облігації, то обов’язком емітента також є підготування та оголошення умов випуску облігацій. Якщо облігації випускаються і емітентом - інститутом у вільний обіг, то крім вище вказаних, він також зобов’язаний зареєструвати випуск облігацій і інформацію про їх випуск у комісії цінних паперів.
Інвестори. Інвесторами називають тих учасників ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування, як правило, є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, також одержання прибутку. Як інвестори на ринку цінних паперів звичайно виступають індивіди та інститути, рідше – держава в особі Національного банку. Названі цілі інвестування є основними, крім них також можуть існувати і спеціальні цілі.
Найбільш активними серед інституційних інвесторів звичайно є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарчі товариства.
Посередники. Посередники на ринку цінних паперів – це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, та дилерські послуги щодо цінних паперів.
Брокери являють собою посередників, діяльність яких полягає в наданні послуг щодо укладання угод з цінними паперами за рахунок клієнтів. Брокери завжди діють на ринку цінних паперів як агенти, тобто виражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнти платять брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати свої посередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.
Розрізняють брокерів, які працюють у офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах. Такий поділ залишається і сьогоднішнього часу в тих випадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Більш детально про це мова йде в розділі, де розглядаються способи торгівлі на відомих фондових біржах.
Дилери являють собою посередників діяльність яких полягає в наданні послуг щодо здійснення на постійній основі придбання та продажу певних цінних паперів від свого імені та за власний рахунок. Джерелом доходу дилера є різниця між ціною продажу певного цінного паперу та ціною його придбання дилер у будь-який свій робочій час повинен бути готовий до того, що до нього можуть звернутися з пропозицією придбати в нього або продати йому цінні папери, якими він торгує, і він не має права відмовити, якщо особи, що звернулися, згодні з цінами, встановленими дилером. В комісії з цінних паперів в більшості випадків видають ліцензію на здійснення цього виду посередницької діяльності за умови, щоб в дилера на банківських рахунках знаходиться певна сума коштів і він є учасником спеціальних страхових фондів, що діють на ринку цінних паперів.
Інститути-регулятори. Цим терміном називають саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин з цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найбільш важливими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів з цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів.
Правові норми, які встановлюють інститути-регулятори на ринку цінних паперів, звичайно закріплюються у їх статутах, положеннях, правилах та інших документах. За допомогою вказаних документів вони визначають механізм взаємодії учасників в рамках конкретної само регульованої організацій, встановлюють процедури допуску та виходу з інституту-регулятора.
Державні органи регулювання.
Під спеціальними держаними органами регулювання ринків цінних паперів звичайно розуміють органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють врегулювання ринкових відносин з цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників на ринку, а також здійснюють заходи які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів.
Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів це такі учасник які виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Наприклад, депозитарії цінних паперів.
Депозитарій цінних паперів – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів). Термін «зберігання» має однакове значення як для тих випадків, коли мова йде про матеріальні цінні папери, так і доля тих, коли говорять дематиріалізовані цінні папери.
Послуги що до відповідального збереження, обліку цінних паперів, а також обліку прав власності на цінні папери що підлягають збереження та обліку можуть здійснюватись в Україні комерційними банками та торговцями цінними паперами, які одержали дозвіл комісії з цінних паперів на проведення депозитарної діяльності як зберігачі цінних паперів.
Агентами по трансферту звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які виконують функції «нагляду» за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Основними споживачами послуг агентів по трансферту є емітенти, які випускають іменні цінні папери, а також інвестори які їх купують та продають. У процесі обігу цінні папери переходять з власності одних інвесторів у власність інших. Усі зміни у праві власності агент по трансферту відображає у книзі реєстрації іменних цінних паперів.
Під реєстраторами звичайно розуміють інфраструктурні інститути, які наглядають за тим , щоб в обігу знаходилась постійна кількість цінних паперів, які випущенні конкретним ін тентом, щоб при переході права власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери забиралися, а нові видавалися, і при цьому щоб кількість цінних паперів, які забрали, відповідала кількості знову виданих.
З іншої сторони, реєстратори, як правило, здійснюють контроль за тим, щоб емітенти на випускали в обіг більшої кількості цінних паперів, ніж та, що вказана в реєстраційних документах. Особливо це стосується випадків «сезонних» випусків акцій.
Інфраструктурні функції агентів по трансферту та реєстраторів частот виконують банки, але вони також можуть виконуватись іншими інститутами, які спеціалізуються на наданні такого виду послуг.
Продавці ринкової інформації – це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на наданні послуг по обробці та поширенню ринкової інформації про види цінних паперів, які знаходяться в обігу, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів і тому подібне.
У цілому дану категорію інфраструктурних учасників представляють два типа інститутів: ті, що спеціалізуються на наданні поточної інформації про ринок цінних паперів, і ті, що продають на згаданому ринку аналітичну інформацію. Однак бувають випадки, коли такий розподіл є умовним.
Власником цінних паперів є юридичні та/або фізичні особи, яким певні цінні папери належать на праві власності. У юридичному контексті право власності складається із трьох прав – права володіння, права користування і права на розпорядження. Два перших є відокремлюваними складовими частинами права власності, останнє – невідокремлюваним, тобто переуступка або відчуження його іншій особі 9фізичній чи юридичній) означає й перехід самого права власності до останньої. Таким чином, ціні папери можуть надаватися іншим особам у володіння або користування, але не в розпорядження. При передачі їх у володіння та/або користування право власності залишається за власником, тобто за особою, якій вказані цінні папери належать на праві власності. Власник цінних паперів завжди є принципалом по відношенню до інших паперів, які належать йому. Власник завжди є принципалом, агент завжди виступає як не принципал, а як особа, що діє на підставі угоди з принципалом в межах та на умовах, визначених такою угодою. Разом з тим, дії агента, які не порушують зазначених меж, є зобов’язувальними для принципала. Наприклад, якщо принципал надав агенту право на управління цінними паперами, то це означає, що останній може володіти, користуватися і навіть відчужувати вказані цінні папери. Зовні сукупність цих прав схожа на право власності, але зважаючи на те, що всі вони є такими, що здійснюються в межах, встановлених угодою між принципалом та агентом, вони не є правом власності. Тобто, якщо агент певним чином переуступає третій особі право на володіння або користування цінними паперами, які були наданні агенту в управління, то власником цих цінних паперів все одно залишається принципал. У випадку ж, коли агент відчужує третій особі надані принципалом в управління цінні папери з додержанням меж, встановлених між принципалом та агентом, то право власності на ці цінні папери переходить до третьої особи, але не від агента, а від принципала, в інтересах якого діяв агент. Таким чином, право власності, може переходити від одного принципала до іншого. Воно не може переходити від агента до агента або від агента до принципала, або від принципала до агента.
Номінальні держателі цінних паперів. Номінальними держателями цінних паперів вважаються особи, які володіють та/або користуються цінними паперами, що належать на праві власності іншій особі. У контексті відносин принципал – агент, номінальні держателі завжди є агентами. Зазначений термін використовується здебільшого і випадках, коли йдеться про іменні цінні папери, оскільки в саме таких випадках здійснюється облік права власності на цінні папери. Наприклад, при випуску іменних цінних паперів акціонерне товариство (або за його дорученням реєстратор) веде книгу обліку власників іменних акцій. До зазначеної книги заносяться відомості про осіб, яким належать акції цього акціонерного товариства. Інколи власники цінних паперів з певних причин не бажають реєструватися в книзі і надають належні їм акції агенту, який і буде зареєстрований у книзі як номінальний держатель. Законодавство ряду зарубіжних країн, наприклад Великобританії, надає право акціонерному товариству надсилати запити акціонерам, які зареєстровані в них у книгах, з тим, щоб з’ясувати, чи є акціонер вкладником чи номінальним держателем акцій. Акціонерні товариства також в праві вимагати, щоб номінальні держателі повідомили імена власників. Відмова від виконання такого запиту може спричинити скасування відповідних акцій, тобто призвести до виконання відносин між акціонерним товариством і акціонером такими, що не є взаємозабов’язувальними.
Механізм на українських фондових біржах є аналогічним тому, який застосовується в багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передавання його своєму біржовому брокеру, виконання та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати.
Взаємини між клієнтом і брокерською конторою оформлюються письмовим договором на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки документів клієнтів та встановлення наявності в них цінних паперів та грошових коштів відкриває в кліринговій установі та депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.
Як на фондових біржах світу, так і в практиці українських бір­жових операцій у разі угод із цінними паперами допускається виконання таких операцій:
1) з готівкою (касових операцій);
2) строкових;
3) з премією;
4) з опціоном.
Операції з готівкою означають, що оплата куплених цінних паперів проводиться негайно або, через технічні причини, в установлені біржею мінімальні строки (наприклад, за облігаціями — на наступний день, а за акціями — на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.
Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х, проводиться в день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцю в день Х не потрібні гроші, а продавцю — цінні папери. Строкові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме вони краще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Для того щоб унеможливити масову спекуляцію, на фондових біржах строкові угоди дозволяється проводити тільки з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не меншій установленого мінімуму.
Операції з премією та опціоном побудовані за принципом термінових операцій, однак дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань за сплати клієнту раніше обумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, у першу чергу, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку воно дається на строк від 1 до 3 місяців, а в другому — від 1 до 9 місяців.
Висновки до розділу 1
Зміст цього розділу полягає в тому, що фондовий ринок – особлива сфера економічних відносин, яка має свою певну структуру, тому його вивчення передбачає врахування цих особливостей і структури. Фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Первинний – це ринок, призначений для сприяння новому випуску цінних паперів і їх первинного розміщення. Вторинний ринок – це такий, на якому відбувається обертання раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Фондовий ринок за своєю структурою складається з наступних компонентів: суб’єктів ринку, власне ринку ( біржовий та позабіржовий фондові ринки ). В структуру фондового ринку входять також органи державного регулювання та нагляду, такі як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Міністерство фінансів тощо.
До інфраструктури фондового ринку відносяться законодавче та інформаційне забезпечення, депозитарна, розрахунково-клірингова мережа. Всі вони спрямовують свою діяльність на функціонування фондового ринку, виконання їм функцій інвесторів та фінансових механізмів обслуговування ринкової економіки.
Поширені різні моделі фондового ринку, які відрізняються статусом фінансових посередників, а саме банківського чи небанківського характеру. Крім того, існують певні класифікації фондового ринку. У якості критерію може бути взятий регіональний, за видами цінних паперів, по емітентам, по строкам, по видам угод тощо.
На фондовому ринку обертається головний товар – цінні папери. У світовій практиці існує різне визначення цінних паперів, їх поняття та надання змісту механізмів їх дії, призначення, змісту економічних відносин, які вони відбивають. Основними агентами фондового ринку, які забезпечують його безперервне функціонування, є акції та облігації. Крім того, існують ще наступні види цінних паперів: векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати та інші, кожен з яких має певні особливості. Ці особливості стосуються перш за все обсягів і видів взаємних прав та обов’язків, виникаючих між емітентом цінного паперу та його власником.
Отже, на фондових ринках, як правило, продаються і купуються цінні папери авторитетних емітентів, які займають вагоме місце в функціонуванні економічного механізму країни і показники діяльності яких мають велике значення для багатьох господарюючих або фінансових суб’єктів і країни в цілому. Саме тому важливою умовою діяльності фондового ринку повинно бути забезпечення і підвищення його ефективності, що активно сприятиме загальному економічному зростанню.

Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України
2.1 Особливості організації фондового ринку України
Важливою складовою частиною фінансового ринку є фондовий ринок. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що в Україні фондовий ринок розвинений дуже слабко. Вторинний ринок, що є його основою, практично не функціонує. Однією з причин цього є відсутність комплексної, достовірної інформації про емітентів і про стан ринку в цілому. Така інформація є головним джерелом даних для потенційних інвесторів, кредиторів і партнерів, що керуються у своїй діяльності, як результатами фінансового аналізу підприємства, так і його рейтинговою оцінкою.
Останнім часом міжнародні дослідницькі центри і аналітичні інституції у галузі фінансів приділяють Україні особливу увагу. Про перспективність вітчизняного ринку для іноземних інвесторів, яка ґрунтується на поступальному нарощуванні фундаментальних показників економічного зростання в нашій державі дбає і Кабінет Міністрів.
Банківський сектор як складова фінансової системи країни залежить від розвину тості її інших сегментів. Асиметричність їх розвитку на певному етапі знижує ефективність діяльності фінансової системи, що, зрештою, може привести до ситуації, за якої вона стимулюватиме економічний розвиток в цілому. З огляду на це становлення фондового ринку в Україні є дуже актуальним, адже саме від нього залежить подальший поступ та зміцнення національної банківської системи, розширення можливостей Національного банку забезпечувати макроекономічну стабільність монетарними інструментами.
Сучасну номінальну капіталізацію ринку цінних паперів України можна представити наступною таблицею (таб.2.1) [12, с.8]:

Таб.2.1

Номінальна капіталізація ринку цінних паперів України
Показники	на 01.01.00	на 01.01.01	на 01.01.02	на 01.01.03	на 01.01.04	на 01.01.05	на 01.01.06
Обсяг номінальної капіталізації, млрд. грн.	11,26	23,1	31,32	46,51	68,43	81,23	98,13
Абсолютний приріст номінальної капіталізації за період, млрд. грн.	-	11,84	8,22	15,19	21,92	12,8	16,9
Відносний приріст номінальної капіталізації за період, %	-	205	136	148	147	119	120,8

Сучасний вітчизняний ринок цінних паперів значно відстає у своєму розвитку як від ринків промислово розвинутих країн, так і від ринків держав із перехідною економікою і не відповідає економіки країни. Так, капіталізація фондового ринку в Україні як часка у ВВП дорівнює 7,5 % і порівняна з аналогічним показником у Латвії (8%) та Словаччині (7%) (Рис.2.1) [7, с.4]:

Рис.2.1

Операції із цінними паперами суб’єктів господарювання здебільшого здійснюються на неорганізованому ринку , частка обсягу торгів на якому в 2003 році становила 98,2 %, збільшившись порівняно з 2002 роком на 4,2 відсоткового пункту. Обсяг угод, укладених упродовж минулого року на організованому ринку (на фондових біржах та ПФТС), дорівнював 3,53 млрд. грн., тобто зменшився порівняно з попереднім роком майже в 1,8 разів.
Неорганізована торгівля не дає змоги реально оцінити цінні папери, попит на них, обсяги їх реалізації, напрями руху капіталу. Можливість проведення «фіктивного» котирування призводить до викривлення цін. Унаслідок зростає ризиковість здійснення операцій із цінними паперами як комерційними банками, так і Національним банком України. Це знижує ефективність фондового ринку як елементу фінансової системи країни.
Досвід створення і розвитку фондових ринків у країнах із перехідною економікою свідчить, що швидкість їх становлення залежала передусім від макроекономічної стабільності, зокрема стабільності національної грошової одиниці і темпів інфляції. Проводячи виважену грошово-кредитну політику, Національний банк України створює умови для подальшого розвитку вітчизняного фондового ринку. Однак утримання протягом майже чотирьох років стабільного курсу гривні суттєво не вплинуло на його прискорення.
Нерозвинутість національного фондового ринку не лише стримує зростання обсягів інвестицій, необхідних для структурної перебудови економіки та підвищення конкурентоспроможності реального сектору, а й перешкоджає розвитку банківської системи, обмежує можливості Національного банку України щодо регулювання пропозиції грошей.
Незважаючи на те, що банки на українському організованому ринку є лідерами за обсягами торгів корпоративними облігаціями та державними борговими забов’язаннями, частка цінних паперів у їхніх активах незначна. На 01.01.2004 вона становила лише 6,5%, що значно менше від аналогічного показника в інших країнах Східної Європи (в Чехії – 17,5, Польщі – 22,3% ) та євро зони – 34,6% [7, с.4].
Як емітенти боргових забов’язань банки посідають одне з останніх місць. У2003 році ними випущено облігації на суму 329,2 млн. грн., що становить 8 % від загального обсягу їх емісії. Тому частка цінних паперів у забов’язаннях українських банків незначна . вона дорівнює лише 1,4%. Нагадаємо, що в країнах Євро зони цей показник сягає майже 58%.
Нерозвинутість вітчизняного фондового ринку позбавляє українські банківські установи можливості диверсифікації пасивів та ефективного використання активів, що значно знижує їх конкурентоспроможність порівняно з банками інших країн.
Для моніторингу, аналізу та ефективного регулювання валютного і грошово-кредитного ринків Національному банку України необхідна повна інформація щодо фінансових потоків, зокрема і на фондовому ринку. Проте на сьогодні вони є прозорими лише за державними цінними паперами, які обслуговує депозитарій Національного банку України. Щодо цінних паперів суб’єктів господарювання повної та достовірної інформації (ні за цінами, ні за обсягами продажу) немає, оскільки операції з ними здійснюються переважно на неорганізованому ринку та на умовах вільної поставки (без обов’язкового застосування принципу «поставка проти оплати»).
У сфері операцій із цінними паперами Національний банк застосовує державні цінні папери та боргові зобов’язання суб’єктів господарювання, вимоги щодо яких установлено Положенням «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій», затвердженим постановою Правління НБУ від 24 грудня 2003р. № 584. [ 7, с.4]
Стосовно державних цінних паперів, то в Україні, починаючи з 1998 року, спостерігається зменшення обсягів розміщення ОВДП на внутрішньому ринку. Винятком був лише 2002 рік, протягом якого ВАТ «Ощадбанк» виявляв інтерес до придбання ОВДП як найліквідніших і менш ризикових активів із постійним гарантованим доходом, чим сприяв значному зростанню обсягу емітованих державою цінних паперів (з 1,2 до 2,8 млрд. грн.)
Обсяг торгів ОВДП на організованому вторинному ринку цінних паперів також мав тенденцію до зменшення – із 77,5 % від загального обсягу торгів у 2002 році до 16,9 % у 2003 – му (на цей час він становив 520,97 млн. грн.). Зазначене зниження стало наслідком того, що в торгах не брав участі Національний банк України, оскільки державні цінні папери, якими він володів, мало приваблювали потенційних покупців.
На жаль, для фондового ринку України вже сталою є тенденція до зниження питомої ваги організованого ринку при постійному суттєвому зростанні загальної кількості та обсягу операцій. Однією з основних причин такого стану є відсутність зацікавленості торговців працювати за біржовими правилами, оскільки це дає можливість здійснювати масове скуповування цінних паперів за цінами нижчими, ніж ті, які могли б скластися на біржі. Окрім того, сам емітент не обізнаний з цивілізованими правилами торгівлі, ще не розуміє своєї вигоди від виходу на біржу, яка, як і у всьому світі, виконує свою найважливішу функцію – формування реальної ринкової ціни. Остання дає змогу здійснювати захист прав акціонерів, у тому числі міноритарних.
Стан розвитку фондового ринку значною мірою відбивається у відповідних фондових індексах, що являють собою агрегований показник змін у певних економічних подіях на таких ринках. Не зважаючи на це, український фондовий ринок усе ж таки розвивається. До того ж, щоб прогнозувати динаміку фондових ринків, потрібно чітко, на кількісному рівні, знати відповідні тенденції. Це дістає певне відбиття у динаміці фондових індексів, що й зумовлює необхідність її дослідження.
На нашу думку, важливою проблемою в розкритті інформації на фондовому ринку України є недоступність до інформації інвестиційної громадськості або доступ із запізненням, тобто коли інформація вже втрачає свою актуальність. А також учасники фондового ринку належно не усвідомлюють важливості систематичного та комплексного оприлюднення інформації, що й призводить до дефіциту на ринку регулярної, достовірної, повної, актуальної інформації. До того ж учасники фондового ринку докладають чимало нераціональних зусиль, аби забезпечити наявної потреби. Зокрема значного поліпшення потребує якість аудиту публічної фінансової звітності емітентів.
Сьогодні інформаційна інфраструктура ринку цінних паперів України розвивається досить повільно, причому 60 % інформації, що надається учасникам ринку цінних паперів Держфінмоніторингу, містить помилки.[, с. 90]. Отже, пожвавлення у цій сфері вкрай потрібне.
2.2 Основні показники діяльності української фондової біржі
Фондовий ринок України, незважаючи на всі песимістичні прогнози аналітиків, все-таки продовжує розвиватися. Так, сьогодні ми можемо впевнено говорити про повне сформування та функціонування інфраструктури фондового ринку. Цьому передувала напружена нормотворча діяльність фахівців Комісії.
Підсумки діяльності УФБ за дев’ять місяців 2006 року свідчать про суттєве зростання у порівнянні з аналогічним періодом 2005 року показників, що характеризують біржову активність.
Аналіз стану фондового ринку України показує наявність фондових інструментів, у які можна інвестувати активи пенсійних фондів. Як і в попередні роки провідну позицію на фондовому ринку України серед фінансових інструментів за обсягами зареєстрованих випусків займають акції – 84,90% та облігації підприємств – 8,06% від загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів у першому півріччі 2006 року.
Минулого року зафіксовано найбільший за всю історію ринку цінних паперів України обсяг товарів, який склав 202,964 млрд. грн. Це на 94,356 млрд. грн. більше, ніж у 2002 році.
А за перше півріччя поточного року обсяг виконаних угод на ринку ЦП становив 141,18 млрд. грн. ,що майже у два рази більше ніж обсяг виконаних угод у відповідному періоді 2003 року. За цей період найбільші обсяги виконаних угод зафіксовані з акціями – 33,3 млрд. грн. та з векселями – 22,8 млрд. грн.
Важливий чинник ,який впливає на розвиток ринку цінних паперів, - створення умов для виконання угод з цінними паперами на організаторах торгівлі. Торгівля ЦП на організаторах торгівлі підвищує інвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості.
Порівнюючи обсяги укладених угод за три квартали 2004 року з відповідним періодом минулого року, можна зробити висновок, що зберігається тенденція збільшення обсягу укладених угод на організаторах торгівлі, а саме, за 9 місяців цього року укладено угод на3,6 млрд. грн. більше, ніж, за аналогічний період того року.
Сьогодні ,для зміцнення довіри інвестора, Комісія сприяє розвитку інформаційних та рейтингових агенцій, що спеціалізуються на наданні інформаційних послуг на фондовому ринку. Вони сприятимуть інтеграції України у світовий фондовий ринок шляхом надання періодичних та достовірних рейтингових оцінок учасникам та регуляторам ринку, та, в свою чергу, захищатимуть інвестора від недоброякісної і неправдивої інформації.
При здійсненні інвестиційної діяльності перед компаніями з управління активами пенсійних фондів постає ряд питань, які необхідно врегулювати нормативно-правовими актами.
Так, один з напрямків інвестування пенсійних актів – придбання цінних паперів за чинним законодавством національний банк України видає компаніям з управління активами разову ліцензію на вивезення капіталу за кордон, це значно ускладнює формування інвестиційного портфелю закордонними державними та корпоративними цінними паперами. Запровадження на законодавчому рівні спрощеної процедури вивезення капіталу значно розширить можливості осіб, які здійснюють управління активами пенсійних та інвестиційних фондів, розміщувати кошти, які надходять від інвесторів.
Разом з тим, вважаємо за необхідне внести зміни до закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» стосовно відповідальності осіб, які надають послуги пенсійному фонду за збитки, завдані його учасникам.
Вивчаючи та аналізуючи світовий досвід регулювання розвинених ринків та ринків, що розвиваються, Комісія намагається правильно і раціонально його використовувати.
Законопроект «Про цінні папери та фондовий ринок» суттєво вдосконалює законодавче забезпечення функціонування ринку ЦП в Україні, в ньому чітко визначається класифікація цінних паперів України за видами, категоріями, впорядковуються питання виникнення та передання прав за ЦП, виконання зобов’язань за цінними паперами. Позитивне і нове те, що в законопроекті визначені види та обов’язки здійснення професійної діяльності на фондовому ринку.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку намагається створити нормативно-правову базу діяльності правових учасників ринку цінних паперів, яка б забезпечила їхнє функціонування за правилами, сприйнятливими як самим суб’єктам фондового ринку, так і тим, кому вони надають відповідні послуги, з врахуванням захисту прав інвесторів, а також належний рівень відповідальності за порушення чинного законодавства України.