Курсовая Дослідження проблеми сприйняття
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття
1.1 Фізіологічні основи сприйняття
1.2 Теорії сприйняття
1.3 Властивості та види сприйняття
РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 ст.
2.1 Проблема сприйняття у психологічній науці
2.2 Аналіз проблеми сприйняття
2.3 Дослідження соціально-психологічних проблем сприйняття
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Наше уявлення про світ стабільне. Наш світ складається з певних матеріальних елементів: камінь – це камінь, дерево – це дерево, кішка – це кішка. Нам здається, що інакше і бути не може.
Проте ми підганяємо світ під власні мірки, визначені нашими людськими органами чуття. Мова йде про відносний образ, єдине відмінне від того, який може бути у інфузорії-туфельки, кажана або слона. Для деяких тварин реальність складається в основному із запахів, переважно нам невідомих, для інших – із звуків, в значній частині нами не сприйманих. Кожен вид володіє рецепторами, що дозволяють організму отримувати ту інформацію, яка найбільш корисна для його пристосування до навколишнього середовища, тобто у кожного виду є власне сприйняття реальності.
Навколишнє середовище у будь-який момент посилає нам тисячу всіляких сигналів, з яких ми можемо уловити лише дуже невелику частину. Людське вухо не здатне уловлювати дуже високі для нього звуки, тоді як ці ультразвуки легко чує собака, дельфін або кажан. Простір пронизується нескінченним безліччю електромагнітних хвиль – від найкоротших (гамма промені, рентгенівські промені) до щонайдовших (радіохвилі). Проте наші очі чутливі лише до невеликої ділянки спектру, що займає проміжне положення, до «видимого світла». Який би нам представилася реальність, якби ми були здатні розрізняти інші форми енергії? Як було б наше бачення світу, якби наші очі були здатні уловлювати рентгенівські промені і ми бачили наскрізь те, що зараз здається непроникним? Але який мозок знадобиться б нам, щоб осмислювати що оточує, від якого ми отримували б таку безліч сигналів?
Об’єкт дослідження – сприйняття.
Предмет дослідження – проблема сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 століття.
Мета – долідити проблему сприйняття у різних напрямках психології.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття
1.1 Фізіологічні основи сприйняття
Для того, щоб ми усвідомили який елемент навколишньої дійсності, потрібно, щоб витікаюча від нього енергія (теплова, хімічна, механічна, електрична або електромагнітна) перш за все була достатньою, щоб стати стимулом, тобто порушити який-небудь з наших рецепторів. Тільки тоді, коли в нервових закінченнях одного з наших органів чуття виникнуть електричні імпульси, може початися процес сприйняття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналу здійснюють рецепторні клітки, а потім вже цей закодований сигнал передається по сенсорних нервах до нервового центру в спинному або головному мозку. Якщо сигнал обумовлений стимулом, загрозливим викликати пошкодження організму, або ж адресований вегетативній нервовій системі, то мабуть, що він відразу ж викличе рефлекторну реакцію, витікаючу від спинного мозку або іншого, нижчого центру, і це відбудеться раніше чим ми усвідомлюємо дану дію (обсмикування руки при опіку, звуження зіниць при яскравому світлі)[1]. Сигнал продовжує свій шлях по спинному мозку, а потім йде по двох різних шляхах: один веде до кори головного мозку через таламус (скупчення ядер сірої речовини в головному мозку, розташування між середнім мозком і корою великих півкуль, центр, в якому збираються імпульси від всіх органів чуття, окрім органів нюху, і де здійснюється їх первинний аналіз і синтез), а інший проходить через фільтр ретикулярної формації (ця освіта тягнеться уздовж всієї осі мозкового стовбура). Виконує функцію фільтру, який дозволяє важливим для організму сенсорним сигналам активувати кору мозку, але не пропускає звичні для нього або сигнали, що повторюються), яка підтримує кору в безсонному стані і вирішує, чи достатньо важливий сигнал, переданий прямим шляхом, щоб його розшифровкою зайнялася кора. Якщо сигнал буде визнаний важливим, почнеться складний процес, який і приведе до сприйняття у власному сенсі цього слова. Цей процес припускає зміна активності багато, тисяч, нейронів кора, яка повинна буде структурувати і організувати сенсорний сигнал, щоб додати йому сенс. Перш за все увага кори мозку до стимулу спричинить серію рухів очей, голови або тулуба. Це дозволить більш глибоко і детально ознайомитися з інформацією що йде від сенсорного органу, а також, можливо, підключити інші органи чуття. У міру надходження нових відомостей вони зв'язуватимуться із слідами схожих подій, що збереглися в пам'яті. Якщо сигнал виявляється схожим на щось вже відоме, сприйняття приводить до пізнавання. Інакше воно виражається в усвідомленні якогось нового аспекту реальності, фіксації його в пам'яті і створенні нових слідів які у свою чергу будуть укріплені іншими актами пізнавання. Таким чином, мозок з початку і до кінця життя створює собі образ реальності, з якого виключені елементи, не пов'язані з інтересами і потребами індивідуума[2].
І.П. Павлов показав, що в основі сприйняття лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль при дії на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. В порівнянні з відчуттями сприйняття вища форма аналітико-синтетичної діяльності мозку. Без аналізу неможливе осмислене сприйняття. Так, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. В той же час в процесі сприйняття мови одночасно з аналізом має місце і синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі звуки, а слова. Основу синтезу складає процес встановлення тимчасових нервових зв'язків. Тимчасові нервові зв'язки, лежачі в основі сприйняття, складаються на основі об'єктивних зв'язків властивостей предметів і явищ зовнішнього світу. Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприйняття лежать системи зв'язків внутрішніх аналізаторів і суміжних аналізаторів, що забезпечують якнайкращі умови виділення подразників і облік взаємодії властивостей предмету як складного цілого[3].
1.2 Теорії сприйняття
Асоціативна теорія сприйняття досягла найбільшого впливу в другій половині 19-го століття. Її видними представниками були німецькі учені І. Моллер, Э. Мовляв, М. Гельмгольц, Э. Герінг, В. Бундт, Г.Е. Мюллер і американський психолог Е.Б. Тітченер. Не дивлячись на значні відмінності в поясненні часткових проблем, ці психологи дотримувалися загальних поглядів на природу сприйняття. На їх думку, сприйманий нами образ є насправді складним об'єднанням первинних елементів свідомості – відчуттів. При цьому само відчуття розумілося як усвідомлений стан органу чуття, що піддався дії зовнішнього подразника.
Об'єднання відчуттів в сприйняття здійснюється за допомогою асоціацій по суміжності або по схожості. Цей асоціативний механізм визначає провідну роль минулого досвіду для виникнення сприйняття.
Деякі з цих авторів, як наприклад, В. Вундт і М. Гельмгольц, привернули для пояснення процесів синтезу відчуттів в сприйняття також і внутрішню активність суб'єкта у вигляді вольової апперцепції (апперцепція в розумінні В. Вундта, позначає деяку внутрішню силу, що направляє думки і хід психічних процесів) або інтелектуальних несвідомих висновків. Основна помилка асоціативної теорії полягала в тому, що вона привертала для пояснення одних суб'єктивних даних інші, намагаючись тим самим вивести свідомість з самого себе. Ця помилка особливо яскраво виступала в роботах структуралістської школи (У. Вундт, Е.Б. Тітченер)[4].
Структуралісти вважали, що раз сприйняття є комплексом відчуттів, то завдання полягає в тому, щоб шляхом самоспостереження знайти в своєму суб'єктивному досвіді елементарні відчуття, а потім ізолювати і описати їх. Цей метод був названий методом аналітичної інтроспективної.
З різкою критикою ассоцианизма виступила група німецьких психологів: М. Вертхаймер, В. Келлер, До. Коффка та інші. Вони виходили з положення, що всі процеси в природі спочатку цілісні. Тому процес сприйняття визначається не одиничними елементарними відчуттями, а всім «полем» подразників, що діють на організм, структурній сприйманій ситуації в цілому. Даний напрям почав називатися гештальтпсихологией
. Методу аналітичної інтроспективної гештальтпсихологи протиставили феноменологічний метод, суть якого в безпосередньому описі спостерігачем змісту свого сприйняття[5].
Психологія сприйняття, на їх думку, повинна відповідати на питання – чому ми бачимо мир таким, яким ми його бачимо? Гештальтисти, подібно до структуралістів, відмовилися від вивчення сприйняття у зв'язку з виконуваною ним функцією. Ще один недолік – заперечення історичності сприйняття. Минулий досвід не здатний, на їх думку, змінити сприйняття об'єктів, раз вони утворюють «хорошу» структуру. Гештальтпсихологи зібрали велику кількість експериментальних даних, що дозволили встановити основні закономірності виникнення структур при сприйнятті. Елементи поля об'єднуються в структуру залежно від таких відносин як близькість, схожість, замкнутість, симетричність і так далі. Були відкриті закономірності розділення зорового поля на фігуру і фон. Нові шляхи теоретичного аналізу сприйняття були намічені в роботах ряду зарубіжних психологів, згідно яким сприйняття є результатом активної діяльності суб'єкта, що забезпечує отримання інформації про зовнішній світ. Дж. Гібсон, сприйняття трактується ним як процес добування інформації про середовище, внаслідок чого невизначеність положення організму в ній зменшується. Інформацію про зовнішній світ містять тільки організовані системи подразників. Наприклад, декілька крапок, розташованих в порядку зменшення їх розмірів і відстані між ними, утворюють так званий градієнт величини і щільності, що несе інформацію про протяжність даної поверхні в глибину. Тому ми сприймаємо ту, що йде удалину, поверхня.
Сприйняття по Дж. Гібсону – активний процес. Основний наголос в теорії Дж. Гібсона зроблено на те, що повинне бути виділене в потоці стимуляції для того, щоб найкращим чином орієнтуватися в навколишньому середовищі. При цьому, проте, слабо розроблено питання, яким чином сприйняття здійснюється. Близькі положення сформульовані в теорії сприйняття канадського психофізиолога Д.О. Хебба, яка заснована на численних клінічних, фізіологічних і генетичних фактах. Згідно цієї теорії сприйняття об'єкту як єдиний цілий не дано спочатку. На ранніх етапах розвитку сприйняття не так цілісно і організовано, як припускали прихильники гештальтпсихологии. На думку Д.О. Хебба, сприйняття в своїх основних рисах є навиком, сформованим під час життя, якому треба навчатися.
Формування сприйняття об'єкту починається з виборчої уваги до частин фігури, а потім вже всієї фігури. Таким чином, в роботах Д.О. Хебба сприйняття об'єкту трактується як процес синтезу окремих його деталей. Звідси, проте, не витікає, що теорія Д.О. Хебба є поверненням до асоціатизму, оскільки якщо ассоціаніотиы казали, що сприйняття починається з усвідомлення окремих подразників, то у Д.О. Хебба мова йде про активному виділенні частин об'єкту. В той же час цю теорію не можна вважати загальною теорій сприйняття. У ній залишаються нерозкритими такі найважливіші проблеми, як сприйняття простору, специфіка людського сприйняття і так далі. Серед зарубіжних концепцій розвиток сприйняття найповніше представлений в теорії швейцарського психолога Ж. Піаже. Експериментальні дані, отримані Ж. Піаже і його співробітниками, показують, що у дитини перших місяців життя ще немає справжнього сприйняття предметів і простору, він навіть не диференціює об'єкти і себе, не розрізняючи, наприклад, зміни виду предметів, викликані власними рухами, від змін, що виникли в результаті руху предметів. Велике місце в теорії Ж. Піаже відводиться аналізу відмінностей між сприйняттям і інтелектом[6].
При сприйнятті, на думку Ж. Піаже, причина помилок полягає в законі відносних центрацій: звернення уваги на яку-небудь деталь об'єкту приводить до її переоцінки. Сприйняттям є імовірнісний процес, що завжди виділяє одні сторони об'єкту в збиток іншим. Отже, для адекватного віддзеркалення об'єкту повинні враховуватися всі його сторони. Це можливо в результаті моторної активності суб'єкта. В результаті сприйняття стає цілісним і стабільним.
1.3 Властивості та види сприйняття
Активність
Активність сприйняття полягає перш за все в участі ефекторних компонентів в процесі сприйняття, виступаючих у формі руху рецепторних апаратів і переміщень тіла або його частин в просторі. Аналіз руху рук і очей виділені в два класи. У перший клас входять пошукові і настановні рухи, за допомогою яких здійснюється пошук заданого об'єкту, установка ока і руки в найбільш зручну для сприйняття позицію і зміну цій позиції. До цього ж класу відносяться рухи голови на звук, що раптово пролунав, стежачі рухи очей і так далі У другий клас входять власне пізнавальні рухи. При їх безпосередній участі відбувається оцінка розмірів, пізнаються вже знайомі об'єкти, здійснюється сам процес побудови образу. Відбувається безперервне порівняння образу з оригіналом. Всяка невідповідність їх один одному негайно викликає коректування образу. Отже, роль моторики в сприйнятті не обмежується створенням якнайкращих умов для роботи афектних систем, а полягає в тому, що рухи самі беруть участь у формуванні суб'єктивного образу об'єктивного предмету[7].
Значення активних рухів для розвитку сприйняття підтверджують досліди проведені Р. Хелдом. Для їх проведення він використовував спеціальні окуляри, що викликають оптичні спотворення. Випробовуваний, такий, що вперше надягає такі окуляри бачить мир, перевернутим вверх ногами або з переставленими лівою і правою сторонами. Р. Хелд надягав своїм випробовуваним окуляри що зрушують зображення вліво на 20 градусів, так, що намагаючись в темній кімнаті потрапити указкою в крапку, що світиться, випробовувані промахувалися якраз на цю відстань. Потім включалося освітлення і випробовуваним дозволялося ознайомитися з розташуванням кімнат в лабораторії і їх устаткуванням, при цьому одних випробовуваних возили в кріслі, а інші пересувалися по приміщенню самостійно. Через певний проміжок часу проба на точність попадання була повторена. Виявилось, що «активні» випробовувані навчилися правильно визначати положення мети, а «пасивні» промахувалися так само, як і на початку досвіду.
Зорове сприйняття залучає численні джерела інформації крім тих, які сприймаються оком, коли ми дивимося на об'єкт. В процесі сприйняття, як правило, включаються і знання про об'єкт, отримані з минулого досвіду, а цей досвід не обмежений зором. Це ще раз підкреслює активний процес сприйняття.
Історичність
Сприйняття є системою перцептивних (перцепція – безпосереднє віддзеркалення об'єктивної дійсності органами чуття) дій, оволодіння якими вимагає спеціального навчання і достатньо довгої практики. Перцептивні дії і критерії адекватності образу не залишаються незмінними, а проходять значний шлях розвитку разом з розвитком самої діяльності. Це означає, що найважливішою характеристикою сприйняття є його історичність – обумовленість конкретними умовами протікання діяльності і минулим досвідом суб'єкта. Спостереження над людиною, що осліпнула в десятимісячному віці, якій зір був повернений в 52 роки, провів англійський психолог Р. Грегорі[8]. Зорове сприйняття цієї людини було обмежено впізнаним шляхом дотику. Він так і не навчився читати за допомогою зору, проте дізнавався зрительно заголовні букви і цифри, які його учили читати в школі для сліпих. Малюнки цієї людини також свідчать про нездатність відтворити що-небудь, про що він раніше не знав через дотик. Наприклад, він не міг намалювати передню частину автобуса, оскільки не мав можливості досліджувати її руками.
В ході соціальних контактів дитина поступово засвоює суспільно вироблені системи сенсорних якостей – сенсорні еталони (А.В. Запорожець). До них відносяться: звукова шкала музичних звуків, система геометричних форм, «грати фонем» рідної мови. Якщо сенсорні еталони є результатом суспільно-історичної діяльності людини, то результат індивідуальної діяльності людини по засвоєнню сенсорних еталонів називається оперативними одиницями сприйняття. Оперативні одиниці сприйняття виступають як зміст, що виділяється суб'єктом при виконанні того або іншого перцептивного завдання. Розвиток сприйняття пов'язаний із зміною оперативних одиниць сприйняття. Ця зміна виражається в перетворенні груп випадкових, приватних ознак, в структурні, цілісні ознаки. В результаті того, що оперативними одиницями сприйняття стає образи предметів і навіть моделі цілих ситуацій, виникає можливість одномоментного сприйняття, незалежно від числа тих, що містяться в предметі або ситуації ознак. Зрозуміло, завдання формування образу, може виникнути і поза дитячим віком. Всякий раз, при зіткненні з новим, або при неадекватності образу, процес сприйняття знов перетворюється з одномоментного в сукцесивний (послідовний) і здійснюється за допомогою розгорнених перцептивних дій[9].
Таким чином, розвиток сприйняття приводить до створення певної сукупності образів або перцептивних моделей оточення. Якщо на фазі побудови образу об'єкту відбувається уподібнення сприймаючих систем властивостям дії, то на фазі пізнання або дії на основі оперативних одиниць, що склалися, сприйняття, характеристики і спрямованість процесу істотно змінюється. Ці зміни, по А.В. Запорожцеві, полягають в тому, що суб'єкт не тільки відтворює образ об'єкту, але і перекладає отриману інформацію мовою оперативних одиниць сприйняття або перцептивних моделей вже засвоєних. І це перетворення приводить до формування повноцінного адекватного образу.
Наочність
Третьою найважливішою характеристикою сприйняття є його наочність. Під наочністю сприйняття розуміють отнесенность всіх отримуваних за допомогою органів чуття відомостей про зовнішній світ до самих предметів. Це здатність суб'єкта сприймати світ не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих один від одного предметів, що володіють властивостями, що викликають дані відчуття. Оскільки перцептивні дії направлені на наочне віддзеркалення ситуації, значення наочного оточення виявляється вирішальним для нормальної роботи сприйняття. Людину занурювали у ванну з фізіологічним розчином при температурі комфорту. При цьому випробовуваний чув лише монотонні ритмічні звуки і бачив дифузний білий світ, а покриття на його руках перешкоджали отриманню дотикових відчуттів. Через декілька годинників випробовувані приходили в тривожний стан і просили припинити експеримент. Вони відзначали появу галюцинацій, а також порушення сприйняття часу. Після досвіду у випробовуваних спостерігалися дезорієнтація в просторі, порушення сприйняття руху, форми, кольори і тому подібне (N2 с.31). Наочність сприйняття виступає у формі цілісності, константної і свідомості перцептивного образу[10].
Цілісність
Сприйняття цілісне, оскільки воно відображає не ізольовані якості подразників, а відносини між ними. На цілісність сприйняття вперше звернули увагу представники гештальтпсихологии, їм же належить заслуга встановлення більшості фактів, що доводять важливість цієї властивості сприйняття. Завдяки цілісності ми сприймаємо певним чином організоване оточення, а не хаотичне скупчення колірних плям, окремих звуків і дотиків. Наприклад, виокремлення складні відносини між звуками, наш слух дозволяє з легкістю дізнатися мелодію, зіграну в різній тональності, хоча окремі звуки при цьому можуть виявитися абсолютно різними.
Оскільки на навколишньому світі замкнуті, симетричні контури зазвичай обмежують предмети, то ділянка поверхні, обмежена такими контурами, сприймається як фігура, що має характер речі. В результаті ми, по словах К. Коффки, «бачимо речі, а не проміжки між ними».
Цілісність сприйняття виражається в тому, що образ сприйманих предметів не даний в повністю готовому вигляді зі всіма необхідними елементами, а як би в думках добудовується до деякої цілісної форми на основі найбільшого набору елементів. Це відбувається в тому випадку, якщо деякі деталі предмету людиною безпосередньо в даний момент часу не сприймаються.
Константна
З цілісністю сприйняття тісно пов'язана його константна, під якою розуміється відносна незалежність сприйманих характеристик об'єкту від їх відображень на рецепторні поверхні. Завдяки константній предмети сприймаються як відносно постійні формою, квітну, величині і положенню. Існує значне число різних видів константної. Вона має місце практично для будь-якої сприйманої властивості предмету. Найбільш фундаментальний вид константної – стабільність навколишнього нас світу. Хоча всяке наш рух приводить до відносного руху сприйманого наочного фону, ми сприймаємо предмети нерухомими, а себе і свої очі – рухомими. Точно також постійна сприймана нами вага предмету. Незалежно від того, чи піднімається вантаж однією або двома руками, ногою або завиванням тілом – оцінка його ваги виявляється приблизно однаковою. Константну сприйняття має величезне біологічне значення. Адаптація і виживання були б неможливі в навколишньому середовищі, якби сприйняття не відображало її стабільних, постійних властивостей і відносин[11].
Тут можна відзначити маніпулятивні здібності сприйняття. Роль перцептивних дій полягає в тому, що з їх допомогою відбувається зіставлення предметів з оперативними одиницями сприйняття, що приводить до створення константного наочного образу. Здатність маніпулювати образом дозволяє сприймати стабільними і константними предмети, що повертаються до нас різними сторонами.
Прикладом константної можуть служити двері, які зберігають для наших очей свою форму незалежно від того, закрита вона або відкрита
Свідомість
Вищою формою наочного сприйняття є осмислене сприйняття. Завдяки свідомості наше сприйняття перестає бути біологічним процесом, яким воно було у тварин. Засвоюючи в процесі розвитку суспільно-історичний досвід, людина відображає також значення предметів, вироблені в практичній діяльності попередніх поколінь. Тому разом із сприйняттям предмету відбувається усвідомлення його функцій, завдяки чому сприйняття стає узагальненим і категоризованим.
Осмислене сприйняття дає можливість пізнати дійсність глибше, ніж це можливо за допомогою віддзеркалення відносин між об'єктами, що впливають на органи чуття. На стадії осмисленого сприйняття досягається вищий ступінь об'єктивування перцептивного образу. Велику роль в становленні свідомості сприйняття грає мова, за допомогою якої відбувається узагальнення і категоризація отримуваною органами чуття інформації[12].
Прикладом можуть служити досліди А.А. Любілінської, в яких у дитини дошкільного віку вироблялося диференціювання на тонкі, малопомітні зорові ознаки. Вироблення такого диференціювання протікало дуже поволі і насилу. Проте варто було лише назвати потрібні зорові ознаки певним словом, як виділення їх виявилося доступним.
Сприйняття людини, таким чином, нерозривно пов'язане з мисленням, воно виступає як активний пошук найбільш осмисленої інтерпретації даних.
РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 ст.
2.1 Проблема сприйняття у психологічній науці
У другій половині XIX ст. уявлення про сприйняття стали однією з вагомих складових системи психологічного знання. Ранні теорії сприйняття відповідали положенням традиційної асоціативної психології. Переборення асоціонізму у трактуванні сприйняття стало можливим завдяки розвитку І.М.Сєченовим рефлекторної концепції психіки, а також завдяки представникам гештальтпсихології, які показали обумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття незмінними відношеннями між компонентами перцептивного образу. Побудова перцептивного образу пояснювалась інсайтом (від англ. insight - осягнення, осяяння) - особливим психічним актом осягнення, миттєвого схоплення суттєвих відношень у полі сприйняття і структури ситуації в цілому, не пов'язаним із минулим досвідом, завдяки якому досягається осмислене вирішення проблеми.
Вивчення рефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей цього явища, в яких важливе значення надається еферентним (відцентровим) процесам, що підлаштовують роботу перцептивної системи до характеристик об'єкта (А.В. Запорожець, А.Н. Леонтьєв). Сучасні дослідження доводять, що початкові форми сприйняття визначаються особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвинені процеси сприйняття знаходяться під контролем цілей, що стоять перед суб'єктом. Інтенціональний (спрямований) характер цих процесів дає можливість розглядати їх в якості перцептивних дій (В.П. Зінченко).
«Філософський енциклопедичний словник» тлумачить сприйняття (від лат. perceptio - сприйняття) як «цілісне відображення предметів, явищ і подій в результаті безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття», «результат активної пізнавальної дії, спрямованої на вирішення певних завдань і здійснюваної у відповідності з соціальна виробленими нормами й еталонами»[13]. За словником «Психологія» (за редакцією А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського), «сприйняття - цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні... органів чуття. Разом з процесами відчуття забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування в навколишньому світі» і є «необхідним етапом пізнання»[14].
Виходячи з цих визначень, сформулюємо головні ознаки цього поняття.
1. Сприйняття - це відображення реального світу в свідомості людини. В наслідок перцептивної діяльності відбувається як би зняття зліпків з оточуючого. Результатом сприйняття (перцепції) є перцептивні образи, які в своїх істотних властивостях повторюють оригінали, що їх викликали. Система перцептивних образів у мозку людини складає внутрішню картину світу.
2. Сприйняття відрізняється від уяви (фантазії) саме тим, що відтворює в свідомості людини образи реальності, віддзеркалює зовнішній світ.
3. Таке відображення є результатом безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття. Цим перцептивні образи відрізняються від мнемічних, які зберігаються в пам'яті і можуть відтворюватися в уяві поза дією об'єктів реального світу на органи чуття, а також фантастичних, народжених безпосередньо під впливом діяльності уяви людини.
4. Сприйняття має фізіологічну природу і є результатом дії саме на органи чуття. Людина пізнає світ за допомогою органів чуття. Згадаємо вислів Дідро: «Наші чуття - клавіші, по яких ударяє оточуюча нас природа». Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з поняттям «відчуття» (як ціле і його частка). Окремі властивості предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття, віддзеркалюються у свідомості людини, утворюючи відчуття. Фізіологічним апаратом відчуттів є так звані аналізатори, що складаються з рецепторів, нервових шляхів та відповідної ділянки мозку (рецепторної зони). Об'єкт реального світу впливає на рецептор органу чуття своєю певною властивістю, подразнюючи при цьому чутливі клітини рецептора. Під впливом подразнення в нервових клітинах виникає збудження, яке по аферентних нервових волокнах передається у відповідну рецепторну зону мозку. Тут цей фізіологічний процес перетворюється на психічний, і людина відчуває ту чи іншу властивість предмету або явища.
5. В реальному житті відчуття майже не зустрічаються в чистому вигляді, вони входять у структуру сприйняття. Таким чином, сприйняття (перцепція) - це віддзеркалення предметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття.
Наші відчуття і сприйняття здатні до взаємодії. Пояснюється це тим, що в корі головного мозку всі рецепторні зони плавно переходять одна в одну, між ними немає різких меж. Це дозволяє нам сприймати тони як холодні чи теплі, мати гіркі чи солодкі спогади. Це явище синестезії - злиття декількох відчуттів в єдине ціле. Класичним прикладом синестезії є симфонічна поема А.М. Скрябіна «Прометей», до партитури якої автор включив партію «люкс» (партію світла). Психолог А.Л.Лурія наводить як приклад синестезії висловлення випробуваного ТИ з його розмови з Л.С. Виготським: «Який у вас жовтий і розсипчастий голос»[15].
Сприйняття - це складний динамічний когнітивний процес, пов'язаний з усією пізнавальною діяльністю особистості. Разом із процесами відчуття сприйняття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію людини в оточуючому світі. Оскільки сприйняття є необхідним етапом пізнання, тому воно завжди більш-менш пов'язане з іншими процесами пізнавальної діяльності - з мисленням, пам'яттю, увагою.
У процесі сприйняття відбувається аналіз і синтез отриманих нами різноманітних вражень від об'єктів оточуючого світу, тобто їх осмислення, інтерпретація. Аналітичні й синтетичні акти сприйняття виступають як єдиний процес. «Сприйняття людиною будь-якого предмету є не просто отримання чуттєвих дат зорового або слухового характеру, а завжди є осмисленням, тлумаченням побаченого, - пише П.М. Якобсон. - Бачити і осмислювати побачене - це єдиний процес, що здійснюється в акті тривалого або миттєвого сприйняття»[16].
7. Сприйняття розгортається в часі, тобто має певну структуру та тривалість. Структурними одиницями процесу сприйняття у людини є так звані перцептивні дії (В.П. Зінченко), а саме: свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєве даної ситуації, порівняння об'єктів сприйняття з тими їх відображеннями, що зберігаються в пам'яті, впізнання їх, тобто віднесення до того чи іншого семантичного класу (категорії), перетворення сенсорної інформації та подальшої побудови перцептивного образу, адекватного об'єкту сприйняття і задачам діяльності. «Закон перцепції», сформульований М.М. Ланге, будується на концепції стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, яка передбачає зміну фаз сприйняття від більш загального характеру (виокремлюється лише загальне й дифузне уявлення про предмет) до більш конкретного, диференційованого, детального. Будь-яке відчуття, по Ланге, починається з «простого поштовху» в свідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір, звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основу всіх найпростіших психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893).
Ю.Б. Гіппенрейтер виявив генетичний зв'язок між перцептивними й практичними діями, яка проявляється в їх розгорнутому зовнішньо моторному характері. Рухи рук, що обмацують предмет, рухи очей, що слідкують за контуром, напруга м'язів гортані, які відтворюють звук, що чується - все це свідчить про те, що відбувається безперервне порівняння сприйняття з оригіналом, перевірка й корекція образу.
Впізнання супроводиться особливим емоційним переживанням - відчуттям знайомості. Зустрічається також уявне впізнання - «desa vu» -«вже бачив», яке породжується наявними у свідомості асоціаціями. «Асоціація (від лат. - з'єднання) - зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них спричиняє за собою появу іншого»[17].
Розвиток перцептивних дій супроводжується значним скороченням моторних компонентів, й процес сприйняття зовнішньо набуває форму миттєвого акту «розсуду». Ці зміни обумовлені формуванням у дитини розвинених систем сенсорних еталонів й оперативних одиниць сприйняття, які дозволяють перетворити сприйняття з процесу побудови образу у відносно більш елементарний процес впізнання. Сенсорні еталони відповідають таким суспільно опрацьованим системам сенсорних якостей, як шкала музичних звуків, система фонем рідної мови, система основних геометричних форм. Засвоюючи сенсорні еталони, дитина починає користуватися ними як своєрідними чуттєвими мірками. В результаті зростає як точність, так і довільність сенсорно-перцептивних процесів.
8. Усвідомлення всіх ланок сприйняття відбувається далеко не завжди. Акт інтерпретації усвідомлюється нами лише у випадку виникнення утруднення і сумнівів при сприйнятті. Найчастіше це відбувається у процесі спостереження за новим для людини об'єктом реального світу. У протилежному випадку бачення та тлумачення відбувається майже миттєво, є єдиним актом сприйняття. Тож сприйняття завжди є «думаючим», тісно пов'язане з інтелектуальною діяльністю людини. Здійснювана при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам'яті категоризація предметів, подій і ситуацій близька до понятійної категоризації. Із процесами мислення сприйняття зближує також можливість трансформації образу з метою приведення його до стану, придатного для ухвалення рішення. Подібні перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню задач, що стоять перед суб'єктом. Таким чином, сприйняття - не пасивне копіювання миттєвої дії, а творчий процес пізнання.
9. Сприйняття - це живий, цілеспрямований процес. Спрямування сприйняття визначається його мотивацією. За психологічним словником, мотивація - це «спонуки, що викликають активність організму і визначають її спрямованість»[18]. Джерелами такої активності є інстинкти й потреби людини.
10. Сприйняття (як і відчуття) має певне афективно-емоційне забарвлення, викликає позитивні або ж негативні емоції. «Емоції (від лат. emoveo -приголомшую, хвилюю) - психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх суб'єктивних властивостей до потреб суб'єкта». Найпростіша форма емоцій - так званий емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі відчуття й спонукають суб'єкта до їх збереження або усунення. Пізнання починається саме з емоцій: організм одразу ж оцінює поступаючу через органи чуття інформацію за двоїною системою: «приємно-неприємно». Дослідник П.М. Якобсон зазначає: «Сприйняття будь-якого предмету, будь-якої речі перш за все є чуттєвим пізнанням, яке засноване на відчуттях наших різних органів чуття»[19].
11. Основними феноменами сприйняття є константність, структурність, залежність образу предмета («фігури») від його оточення («фону») та ін. Константність (від лат. constantis - постійний) - це «відносна незалежність характеристик об'єктів, що сприймаються, від параметрів подразнення рецепторних поверхів органів чуття». Виокремлюють сприйняття, адекватне реальності та ілюзії - «неадекватне відображення сприйманого предмету і його властивостей». Ілюзії бувають різного роду. «Оптико-геометричні ілюзії», наприклад, містяться в уявному спотворенні метричних співвідношень між фрагментами зображень. Так, із двох рівних за довжиною відрізків вертикальний здається більшим, ніж горизонтальний. До іншого класу ілюзій відноситься феномен контрасту яскравості. Сіра смужка на світлому фоні здається темнішою, ніж на чорному. Зустрічаються також різноманітні установочні ілюзії, детально досліджені Д.Н. Узнадзе та його учнями.
На думку Г. Гельмгольца та інших вчених, ілюзорні ефекти є результатом роботи в незвичних умовах тих же механізмів сприйняття, які за нормальних умов забезпечують його константність. Трансформація образу об'єктивної дійсності відбувається під впливом цілісних утворень особистості: установок, змістових утворень, «картини світу». За змінами особливостей сприйняття ілюзій можна визначити глобальні характеристики і якості людини - його стан в ситуації сприйняття (утомленість, активність), характер і тип особистості, статус і самооцінку, схильність навіюванню тощо.
Видатний психолог Л.С. Виготський висунув цікаву і революційну для свого часу (20-30-ті pp. XX ст.) ідею суб'єктивного спотворення дійсності як основної особливості сприйняття. Говорячи про обмеженість безпосереднього досвіду людини, він зазначає: «Наш досвід укладений між двома порогами, ми бачимо лише маленький острівець світу... Психіка вибирає стійкі точки дійсності серед загального руху. Вона є острівці безпеки в гераклітовому потоці. Вона є орган відбору, решето, що проціджує світ і змінює його так, щоб можна було діяти. В цьому її позитивна роль - не у віддзеркаленні... а в тому, щоб не завжди вірно відображати, тобто суб'єктивно спотворювати дійсність на користь організму))[20]. Наше знання про предмет часто виправляє і доповнює інформацію, яка поступає ззовні в процесі сприйняття. Так, тарілку ми сприймаємо як круглу, навіть якщо дивимося на неї під певним кутом. Тож можемо казати про соціальність людського сприйняття.
12. Відчуття грають величезну роль в житті людини. Одна з найголовніших життєвих потреб - потреба у нормальному потоці інформації, вражень від оточуючої дійсності. Органи чуття збирають цю інформацію й утворюють сенсорні канали, які живлять мозок людини новими враженнями. Нестача кожного з сортів інформації (відчуттів) викликає сенсорну депривацію (сенсорний голод), який здійснює негативний вплив на психофізичний стан людини. Видатний фізіолог І.М.Сєченов першим прийшов до висновку про необхідність повноводного потоку відчуттів для повноцінної психічної діяльності людини.
Довготривала дія явища (предмета) на органи чуття викликає адаптацію - пристосування органу чуття до діючого подразника. Адаптація призводить до послаблення емоційного забарвлення відчуттів та сприйняттів.
2.2 Аналіз проблеми сприйняття
Сприйняття людини визначається кількома факторами, а саме:
- якостями та властивостями об'єкту сприйняття;
- умовами, за яких відбувається рецептивна діяльність;
- особливостями суб'єкту сприйняття.
Об'єкт реального світу, що безпосередньо сприймається, впливає своїми фізичними властивостями на органи чуття спостерігача, визначаючи їх відображення у свідомості людини у вигляді перцептивних образів. Проте, зміст і якість перцептивних образів залежить не тільки від тексту сприйняття (властивостей об'єкту реальності), а й від контексту цього процесу. Контекст сприйняття визначають, перш за все, умови, за яких відбувається рецепція. Так, в темряві сприйняття певних об'єктів часто спотворюється або ж стає взагалі неможливим. До контексту сприйняття відносять також особливості сприймаючої особи.
Людське сприйняття обумовлюється всією психологічною структурою особистості, до якої входять ЇЇ спрямованість (потреби, мотиви, інтереси, установки, смаки, схильності, стереотипи, ідеали, ментальність), спроможність (можливості, здібності, дарування, обдарованість), особистісні якості (характер, темперамент). Залежність сприйняття від особистості реципієнта називається в психології апперцепцією. Психологічний словник дає таке визначення цього поняття: «Апперцепція (від лат. ad - до, perceptio- сприйняття) - залежність сприйняття від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини і її індивідуальних особливостей»[21]. Життєвий досвід індивіда забезпечує висунення ним гіпотез про особливості сприйманого об'єкту, його осмислене сприйняття. Розрізняють стійку апперцепцію - залежність сприйняття від стійких якостей особистості (світогляду, переконань, освіти і т.п.) і тимчасову апперцепцію, в якій позначаються ситуативно виникаючі психічні стани (емоції, експектації (очікування, вимоги щодо норм виконання індивідом соціальних ролей), установки і т.п.).
Фактор, що значно впливає на якісні й кількісні показники сприйняття людини - це її установка на сприйняття. А. Баронін дає таке визначення цього поняття: «Під установкою розуміється готовність, схильність суб'єкта, що виникає при передбаченні їм появи певного об'єкту і забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності по відношенню до даного об'єкту»[22]. Теорія установки створена в працях Д.Н.Узнадзе і його школи. Узнадзе розвинув уявлення про установку як «цілісну модифікацію суб'єкта», його готовності до сприйняття майбутніх подій і здійснення в певному напрямі дій, що є основою його доцільної виборчої активності. «Установка виникає при зустрічі двох чинників - потреби і ситуації задоволення потреб, визначаючи спрямованість будь-яких проявів психіки і поведінки суб'єкта».
Установки грають величезну роль в житті людини. Вони виникають непомітно, то у вигляді звичаю, то у вигляді звички, то у формі приєднання до думки оточуючих. Деколи установки діють як упередження, затуляють від людини реальні факти, спотворюючи сприйняття того чи іншого факту дійсності. Яскравим прикладом використання психологічної установки з метою впливу на величезні маси людей є, на нашу думку, остання передвиборча кампанія, коли до вироблення такої установки було задіяні засоби масової інформації.
Особливим видом установки, що впливає на процеси сприйняття й самосприйняття, є так звана Я-концепція - відносно стійка, більш-менш усвідомлена «система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе»[23]. Це цілісний образ власного Я, що складається з таких компонентів: когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості і т.п. (самосвідомість); емоційний - самоповага, себелюбство, зарозумілість, самоприниження і т.п.; оцінювально-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати пошану та інше.
У ході сприйняття людиною інформації, несумісної з її внутрішніми переконаннями (установками), виникає так званий когнітивний дисонанс (психологічний дискомфорт). Теорія когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер, 1957) пояснює вплив на людську поведінку системи когнітивних елементів (вірувань, думок, цінностей, намірів і т.д.) Вироблені в дитинстві чи протягом життєдіяльності, або ж успадковані разом з архетипами колективного несвідомого, установки можуть визначити не тільки те, що і як треба бачити, але багато в чому обумовлюють всі види сприйнять, формують внутрішню картину світу. На думку Б.Ф. Поршнєва, інформація між людьми проходить через своєрідний фільтр довір'я і недовір'я[24]. «Чуттєва стихія речей і явищ - звуки, форми, кольори, запахи, контури предметів - виступає в нашому сприйнятті то з більшою, то з меншою силою, залежно від установок нашого сприйняття», - пише П.М. Якобсон[25].
Впливає на процес сприйняття також наша увага (довільна і мимовільна), що становить основу спостережливості. На значення цього явища вказує скульптор А.С. Голубкіна: «Багато чого ми не бачимо тільки тому, що не вимагаємо від себе цієї здатності, не примушуємо себе розглядати і розуміти, мабуть, вірніше сказати, не знаємо, що можемо бачити»[26].
Наша спостережливість, уміння точно побачити в речах оточуючого світу їх чуттєву сторону становить основу культури сприйняття.
Рівень нашого сприйняття визначається також отриманими у процесі життєдіяльності знаннями, вміннями, навичками, досвідом, культурою (в тому числі культурою сприйняття). Ці фактори впливають на яскравість перцептивного образу, розуміння сприйнятого, швидкість сприйняття, впливають на формування установки сприйняття. На якість рецептивної діяльності впливає й фізичний та емоційний стан реципієнта в момент сприйняття, наявність та фізичні можливості його органів чуття, вік сприймаючої особи тощо.
Отже, сприйняття - це цілісний, складний, динамічний, цілеспрямований когнітивний процес відображення безпосередньо діючих на органи чуття об'єктів зовнішнього (об'єктивного) світу. Продуктом цього процесу є перцептивні образи, що утворюють внутрішню (суб'єктивну) картину світу. Людське сприйняття тісно пов'язане з усіма пізнавальними процесами й ширше - всією психічною діяльністю людини. Воно визначається фізичними властивостями об'єкту сприйняття, умовами сприйняття та особистісними характеристиками реципієнта. Процес сприйняття є соціальне обумовленим.
2.3 Дослідження соціально-психологічних проблем сприйняття
Об'єкт сприйняття також розглядається в значній мірі байдужим до смислової сторони перцептивного образу, а аналіз сприйняття як процесу закінчується аналізом породження, формування перцептивного образу, подальша "доля" якого не є предметом спеціального дослідження.
Інша, прямо протилежна картина спостерігається в соціальній психології. Під социальноперцептивными процесами тут розуміються, звичайно ж, не процесуальні в загальнопсихологічному розумінні аспекти породження образу соціальних об'єктів, а, швидше, результат цього процесу в його якісній і смисловій визначеності, для чого в загальній психології використовується поняття "образ". Можна сказати, що при социальнопсихологическом вживанні термінів "сприйняття" і "перцепція" зазвичай передбачається саме цей їх другий, результуючий аспект, зафіксований в індивідуалізованому "образі" значущого соціального об'єкту (наприклад, іншої людини, своїй або "чужої" групи). Цей "образ" представлений в свідомості що сприймає і операционально даний дослідникові найчастіше через самоотчет випробовуваного (наприклад, відповіді респондента в опиті).
У одній з останніх робіт А.Н. Леонтьева розглядаються методологічне значення і принципи вивчення образу сприйняття як "орієнтовної основи" поведінки. Ряд положень, висунутих в цій роботі, представляються важливими в даному контексті. "Психологія образу (сприйняття), пише А.Н. Леонтьев, є конкретнонаучное знання про те, як в процесі своєї діяльності індивіди будують образ миру світу, в якому вони живуть, діють, який вони самі переробляють і частково створюють; це знання також про те, як функціонує образ миру, опосередковувавши їх діяльність на об'єктивно реальному світі". Причому не тільки для суб'єкта, але і для дослідника сприйняття (як цілісного реального процесу) кінець кінцем "головне полягає не в тому, як, за допомогою яких засобів протікає цей процес, а в тому, що виходить в результаті цього процесу". "На реальному світі визначеність цілісної речі виступає через її зв'язки з іншими речами", тому "становлення образу припускає спільність його елементів єдність, відповідна цілісності властивостей предмету, презентирующих його зв'язку на реальному світі". Закономірно, що індивідуальні відхилення в характеристиках "образу" різко зростають при сприйнятті складного соціального об'єкту, тим більше, якщо цей об'єкт інша людина або група. В процесі сприйняття такого роду об'єктів перцептивне завдання зазвичай полягає в оцінці одночасно об'єктивно і суб'єктивно значущих їх характеристик, які інформаційно мало визначені (латентні), не мають чіткого визначення і загальноприйнятої міри. Теоретичне і методологічне значення цих положень для дослідження соціальної перцепції і, зокрема міжособового сприйняття, достатньо очевидно. Постановка в загальнопсихологічному плані проблем і завдань, що наближаються до проблематики соціальної перцепції, є наслідком зближення уявлень про об'єкт сприйняття в двох областях психологічного знання[27].
Що ж до дослідження власне процесуальних аспектів соціальної перцепції, то воно представлене в соціальній психології вельми бідно, хоча необхідність таких досліджень постійно доводиться. Зате абсолютно нового значення набуває вивчення таких складових перцептивного акту, як суб'єкт і об'єкт міжособового сприйняття. Їх соціальні атрибути виступають на перший план і стають предметом безпосереднього дослідження. Не випадково, що зі всього різноманіття теоретичних проблем, пов'язаних з областю соціальної перцепції, саме в цьому напрямі досягнуті найбільш значні успіхи.
Набагато менш визначеною є проблема якісних характеристик социальноперцептивных процесів. Ми продовжуємо застосовувати до області соціальної перцепції поняття "процес", хоча в світлі передуючого викладу абсолютно очевидно, що мова йде про тому, що з погляду загальної психології виступає як результат перцептивного процесу[28].
Таке розрізнення слід постійно мати на увазі, оскільки, принципово важливе само по собі, воно особливе істотно для розуміння поставленої проблеми. Її суть полягає в тому, що соціальна психологія потребує деякої загальновживаної і достатньо універсальній сітці понять, що відображають якісні характеристики социальноперцептивных процесів. Іншими словами, в соціальній психології відчувається потреба в категоріальному і понятійному апараті, який робив би можливим уніфіковане і операциональное опис будь-якого социальноперцептивного процесу. По суті мова йде про пошуку деяких аналогів якісним характеристикам процесу сприйняття в загальній психології, таким, як, наприклад, константна, цілісність, усвідомленість, наочність і так далі Такого роду категоріального апарату в дослідженнях соціальної перцепції до цих пір не існує. У дослідженнях зустрічається дуже широкий спектр самих різних характеристик (від "точності" сприйняття до "ригідності", "стереотипності" і так далі), які у кожному конкретному випадку мають різне тлумачення і сенс. Положення, що значною мірою створилося, обумовлене чисто зовнішнім термінологічним запозиченням понятійного апарату з арсеналу загальної психології. Категоріальний апарат, створений для опису процесуальних характеристик і закономірностей сприйняття в загальній психології, в "чистому" вигляді непридатний для вивчення соціальної перцепції: він може виступати як зразок або позитивний приклад, але жодним чином не як матеріал для безпосереднього використання.
ВИСНОВКИ
Живучи і діючи, вирішуючи в ході свого життя практичні завдання, що встають перед ним, людина сприймає те, що оточує. Сприймаючи, людина не тільки бачить, але і дивиться, не тільки чує, але і слухає, а іноді він не тільки дивиться, але розглядає або вдивляється, не тільки слухає, але і прислухається. Сприйняття – це форма пізнання дійсності. Але як пояснити той факт, що всі ми сприймаємо одне і те ж? Можна було б думати, що з самого народження культура бере на себе регулювання діяльності мозку таким чином, що мозок научається проводити ті ж розрахунки, які характерні для всіх членів даної групи. Відмінності в сприйнятті миру, житті, смерті і так далі у різних культур здавалося б, підтверджує це. Прібрам дотримується думки[29], що цей підхід повинен корінним чином змінити наше розуміння реальності. Це не означає, що старі моделі будуть відкинуті. Вони, швидше за все, увійдуть до ширшого і багатшого бачення світу, яке дозволить нам пояснити Всесвіт, частину якого складаємо ми самі.
Таким чином, наше сприйняття що оточує – результат тлумачення сигналів, що уловлюються антенами, налаштованими на зовнішній світ. Ці антени – наші рецептори; очі, вуха, ніс, рот і шкіра. Ми чутливі також до сигналів з нашого внутрішнього світу, до уявних образів і до спогадів, що зберігаються в пам'яті на більш менш свідомому рівні.
Список літератури
1. Баронин Анатолий Станиславович. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. - 264 с.
2. Выготский Лев Семенович. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. Изд. 5. Испр. и доп. Комментарии Вяч. Вс. Иванова и И.В. Пешкова. - М.: Лабиринт, 1997. - 416 с.
3. Голубкина А.С. несколько слов о ремесле скульптора. - М.: Советский художник, 1960. - С. 12.
4. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. Учебное пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Лабиринт, 2001. - 304 с.
5. Зеленский В. Послесловие // Юнг К.Г. Аналитическая психология. - М., 1995.-С. 291.
6. Киричук О.В., Роменець В.А.: Основи психології (підручник), К-1997
7. Коломинский Я.Л. Человек: психология: Кн. для учащихся ст.классов. - 2-е изд., доп. - М.: Просвещение, 1986. - 223 с.: ил.
8. Максименко С.Д. Общая психология. –К.: Ваклер, 1999. –578с.
9. Основи загальної психології: Навчальний посібник для студ.медичних вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ За ред.С.Д.Максименка.- К.: НПЦ Перспектива, 1998.- 256с.
10. Основи практичної психології.- К.: Либідь, 2003.- 536с.
11. Основи психології.- К.-Харків: , 2005.
12. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. - К.:Сфера, 1999.-408с.
13. Пащенко, Світлана Юріївна Практикум із загальної психології: Методичне видання.- Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 32с.- 1.50
14. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология.- М.: Изд-й Центр "Академия", Высшая школа, 2001.- 512с.
15. Психология личности.- М.: ООО "Вопросы психологии", 2003.- 223с.
16. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. - 2-е изд., испр. И доп. - М.: Политиздат, 1990. -494с.
17. Ребер А. Большой толковый психологический словарь.- М.: ВЕЧЕ - АСТ, 2000.- 592с
18. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- С-Пб: ПИТЕР, 2004.- 713с.
19. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев, А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев и др. - 2-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - 815с.
20. Якобсон Павел Максимович. Психология художественного восприятия. - М.: Искусство, 1964. - С.85.
