Курсовая Особливості спрямованості особистості та її статусу в системі міжособистісних відносин
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вступ
Більшу частину свого життя особистість проводить у групі. І велике значення займаного в групі положення. Становлення особистості індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, у якому він живе, від системи відносин, у які він включається. За словами К. Маркса, суспільство "не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають друг до друга".
Характерна для перших десятиліть ХХ століття популярність проблематики малих груп була зв'язана, звичайно, з розвитком самої соціальної психології як системи наукового знання. Впровадження експериментального методу в соціальну психологію закономірно обумовило лідируючу роль малої групи як об'єкта наукових досліджень. Однак вирішальним фактором фокусування соціальної психології на проблемі малих груп виступили не внутрінаукові, а соціально-практичні обставини, обумовлені значимістю, що збільшилася, малих груп у більших соціальних процесах (виробництво, виховання, керування й т.п.). Дослідження малих груп у великій мері пов'язані з тією теоретичною моделлю, якої дотримуються автори того, або іншого напрямку. Г.М. Андрєєва визначає три таких основних напрямки в західній психології: социометрическое, соціологічне й школа «групової динаміки». Більше розгорнутою класифікацією можна вважати виділення наступних теоретичних ориентаций дослідження малих груп: теорія підкріплення, интеракционизм, теорія поля, психоаналітична орієнтація, социометрический підхід, організаційний підхід, деятельностный підхід, параметричний підхід, теорія систем. У вітчизняній психології існують свої традиції дослідження малої групи. Так, основна маса прикладних досліджень, виконаних в 60-70-і роки в нашій країні, концентрувалася навколо двох головних проблем: колектив - особистість і мала група - особистість.
Чим порозумівається постійний інтерес до малої групи? По-перше, мала група виступає найважливішим фактором вивчення в психології особистості, по-друге, дослідження малої групи дають можливості в постановці строго контрольованого експерименту, по-третє, вивчення малої групи дозволяє зрозуміти процеси, що протікають у більших соціальних общностях, по-четверте, запити практики пов'язані з колективним характером людської діяльності. Психологія малих груп у даний момент являє собою розроблену область наукового знання, що включає в себе різні феноменологические, динамічні й структурні аспекти. Соціальні групи не існують поза часом і простором.
Природа міжособистісних відносин у будь-яких общностях досить складна. У них проявляються як сугубо індивідуальні якості особистості - її емоційні й вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми й цінності суспільства.
Актуальність теми дослідження
На нашу думку, ця тема – тема першорядної важливості в соціальній психології тому що її актуальність для сучасників велика. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожний знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожні нації окремо й населення Землі в цілому.
Ціль дослідження:
Визначити особливості спрямованості особистості й статусу в системі міжособистісних відносин.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукову літературу по проблемі впливу, спрямованості особистості на міжособистісні відносини в колективі
2. Розглянути теоретичні основи проблеми спрямованості особистості якостей і соціального статусу в міжособистісних відносинах
3. Визначити особливості міжособистісних відносин у колективі.
4. Визначити характер сприйняття індивідом групи.
Об'єкт даного дослідження – є міжособистісні відносини.
Предмет -особливості спрямованості особистості й соціального статусу.
Методологічна основа дослідження:
Дослідження базується на наукових працях: Андрєєвій, Г.М.; Божович, Л.И.; Бодалева А.А.; Робера М. А. Методи дослідження засновані на вивченні й конструктивному аналізі наукової літератури по проблемі курсової роботи. У роботі були застосовані:
а) Методика социометрического виміру
б) Методика спрямованості особистості (Басс).
3. Методи математичної й статистичної обробки даних:
Критерій Фишера.
Дослідження особливості спрямованості особистості з її статусом у системі міжособистісних відносин курсантському колективі. У дослідженні взяли участь 22 чоловік із групи ИПТ 07-5. У складі групи переважна більшість дівчин (19 чоловік),група характеризується начальством з позитивної сторони.Має високий рівень успішності й достатній рівень дисципліни.Вік учасників дослідження від 19 до 23 років.
1. Аналіз теоретичної проблеми особливостей спрямованості особистості й соціального статусу
1.1 Проблема особистості в соціальній психології
Проблема предмета й об'єкта соціально-психологічного вивчення особистості дотепер коштує перед психологами досить гостро, тому що від її дозволу залежить, що і як буде досліджувати соціальний психолог, і яка орієнтація (специфіка) одержуваних результатів стосовно до теорії галузі.
Аналізуючи проблему дослідження особистості в соціальній психології, Г.М. Андрєєва, розділяє одну з основних позицій К.К. Платонова в дискусії про предмет соціальної психології й розуміє під завданням психології саме дослідження особистості. При цьому, природно, акцентуються характеристики особистості, формування в ній певних якостей у результаті соціального впливу й, звичайно ж, соціалізації. Разом з тим К.К. Платонов досить чітко відзначив, що особистість - це лише один з об'єктів соціальної психології. Специфіка соціально-психологічного дослідження особистості, по К.К. Платонову, може складатися у вивченні взаємодії явища, позначуваного терміном “особистість” з іншими явищами, досліджуваними соціальною психологією.
Е.С. Кузьмін уважав, що специфіка соціально-психологічних явищ, у тому числі й особистості, може бути зрозуміла через соціальну детермінацію досить високого рівня. Їм розглядаються три рівні соціальної детермінації. На першому рівні соціальне лише коректує природне й біологічне; на другому - історичні умови носять загальнолюдський соціально-демографічний характер; і на третьому - соціально-економічні й політичні умови стають вирішальними причинами соціалізації особистості, формування її найближчого оточення й включення її в більше широкі спільності. Істотне місце в соціально психологічних явищах приділяється пов'язаним з особистістю структури, відносинам, ціннісним орієнтаціями, ролям, сприйняттю й розумінню людьми один одного.
В основі соціально-психологічного вивчення особистості, по Е.В. Шорохової, лежить характеристика соціального типу особистості як специфічного утворення, продукту соціальних обставин, її структури, сукупності рольових функцій особистості, їхнього впливу на громадське життя. При цьому основними завданнями є дослідження соціальної детермінації психічного складу особистості; соціальна мотивація поводження; класові, національні, професійні особливості особистості, проблеми внутрішньої суперечливості особистості й шляхи її подолання, самовиховання й т.д.
У цей час у соціальній психології чітко виділяється ідея з'єднання соціологічного й загально-психологічного підходів до розгляду особистості (Б.Д. Паригин, В.А. Отрут, С. Московичи й ін.), з одного боку, і є спроба визначення властиво соціально-психологічного підходу (Г.М. Андрєєва, В.А. Лабунская, В.Н. Куніцина, Е.В. Шорохова, А.В. Петровский й др.) - з іншої.
Разом з тим розпалюються суперечки щодо розуміння як самих цих підходів, так й “питомої ваги” їхнього включення в соціально-психологічний.
Так, по В.А. Ядову, соціологія досліджує особистість із позицій її де індивідуалізованих властивостей у якості певного соціотипу - те загальне, що прив'язує особистість до соціальної групи, а не особливе, тобто як суб'єкта історичного соціально-економічного процесу (Отрут, 1969. С. 79). Це відмінно від специфіки загально-психологічного вивчення особистості (по Е.В. Шорохової) - як носія сукупності психологічних властивостей й якостей, що визначають соціальні форми діяльності й поводження.
В.А. Отрут пропонує визначити предмет соціальної психології особистості як конкретно-історичне дослідження особливостей психічних властивостей і внутрішньої структури особистості як суб'єкта соціальних відносин, узятого в певних соціально-конкретних обставинах. Конкретизуючи внутрішні психологічні структури, він говорить про мотивації, ціннісних орієнтаціях, соціальній установці й інших “диспозиционних” утвореннях.
З погляду Г.М. Андрєєвій розглянута специфіка полягає в тім, що “...соціальна психологія ... з'ясовує, яким образом, тобто, насамперед, у яких конкретних групах, особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку із систем діяльності), а з іншого боку - яким образом, у яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності)” (Андрєєва, 1998. С. 110). Відмінність від соціологічного підходу нею бачиться в тім, що вона виявляє, яким образом сформувалися соціально-типові риси, а від загально-психологічного - у тім, що розглядає поводження й діяльність “соціально-детерминованої особистості” у конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, причини (які може бути два роди - в характері й рівні розвитку груп, у яких особистість діє, і перебувають у самій особистості), від яких залежить величина цього внеску в загальну діяльність. Однак не цілком зрозумілим виявляється місце відносин у позиції автора, включаючи й суб'єктивні.
На думку Б.Д. Паригина, специфіка соціально-психологічного вивчення особистості складається в розкритті всієї структурної складності особистості, що є одночасно як об'єктом, так і суб'єктом суспільних відносин. Таке розуміння специфіки соціально-психологічного аналізу особистості є, на наш погляд, цілком адекватним й досить широке “поле діяльності” для соціального психолога. Разом з тим цей підхід виявляє чимало критики. Так, Г.М. Андрєєва думає, що він неправомірний остільки, оскільки ця ідея не може бути втілена тільки в соціально-психологічному підході до особистості. Тобто, у процес такого вивчення можуть бути включені й загальна психологія, і інші галузі. Тим часом до вивчення проблематики соціальної психології особистості потрібен комплексний підхід.
Специфіка соціально-психологічного вивчення особистості, по В.В. Новикову, складається в розгляді соціально-детерминированої особистості, де головним орієнтиром є взаємовідношення особистості із групою, вивчення суспільно обумовленої структури особистості, значення суспільних ситуацій для прояву її спрямованості.
Таким чином, у розумінні предмета думки дослідників помітно розходяться, і питання залишається відкритим. Разом з тим зрозуміло, що соціально-психологічне вивчення особистості припускає насамперед дослідження того, як відбувається соціалізація особистості, і як вона об'єктивує свою сутність.
Говорячи про методологічні проблеми соціальної психології, дослідники найчастіше акцентують увагу на зв'язку із загально-психологічною методологією й специфікою соціально-психологічного дослідження. Так, крім загальних принципів і підходів (комплексний, системний, особистісний), у неї включаються категорії, що мають методологічне значення (суспільні відносини, спосіб життя, спілкування, діяльність) і принципи “суспільного руху”.
Традиційно в соціально-психологічну проблематику особистості включають проблеми соціалізації і її інститутів, тобто за допомогою яких груп здійснюється вплив суспільства на особистість, проблеми соціальної установки, соціально-психологічних якостей особистості.
1.2 Поняття й сутність спрямованості особистості, основні складові спрямованості, їхня характеристика
Сьогодні питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах, інтересах недарма ставиться на перше місце. Замислюючись над особливостями свого внутрішнього миру, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби й бажання, свої здатності й характер. Удивляючись в іншу людину, намагаючись зрозуміти його, ми також як би запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?».
Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб й устремлінь, що орієнтують людини на певні поводження й діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей.
Спрямованість завжди соціально обумовлена й формується в онтогенезі в процесі навчання й виховання, виступає як властивість особистості, що проявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаної з особистим захопленням, заняттям чим-небудь у вільне від основної діяльності час (наприклад, образотворчою творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом й ін.).
У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях й установках, здійснюваних у потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах й ін.:
- потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь. Нерідко в основі потяга лежать біологічні потреби індивіда;
- схильність - прояв сфери особистості, що виражається в емоційній перевазі того або іншого виду діяльності або цінності;
- ідеал (від греч. ідея, прототип) - образ, що є втіленням досконалості й зразком вищої мети в прагненнях індивіда. Ідеалом може бути особистість ученого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні характеристики конкретної людини або риси його особистості;
- світогляд - система поглядів і подань про світ, на відношення людини до суспільства, природі, самому собі. Світогляд кожної людини визначається його суспільним буттям й оцінюється в порівняльному зіставленні моральних поглядів й ідеологічних поглядів, прийнятих у суспільстві.
Сполучення мислення й волі, що проявляють у поводженні й діях людини, приводить до переходу світогляду в переконання:
- переконання - вища форма спрямованості особистості, що проявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь;
- установка - готовність індивіда до певної діяльності в ситуації, що створилася. Вона проявляється в стійкій схильності до певного сприйняття, осмисленню й поводженню індивіда. Установка виражає позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації стосовно різних фактів побуту, громадському життю й професійній діяльності. Вона може бути позитивної, негативної або нейтральної. При позитивній установці явища, події й властивості предметів сприймаються доброзичливо й з довірою. При негативної - ці ж ознаки сприймаються перекручено, з недовірою або як далекі, шкідливої й неприйнятні для даної людини.
Установка установлює вплив зовнішніх впливів і врівноважує особистість із середовищем, а знання нею змісту цих впливів дозволяє з певним ступенем вірогідності прогнозувати поводження у відповідних ситуаціях;
- позиція - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що проявляється у відповідному поводженні. Вона містить у собі сукупність мотивів, потреб, поглядів й установок, якими індивід керується у своїх діях. У систему факторів, що визначають конкретну позицію людини, включаються також його домагання на певне положення в соціальній і професійній ієрархії ролей і ступінь його задоволення в цій системі відносин;
- ціль - бажаний і є результат, що, конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близької, ситуаційної або віддаленої, суспільно коштовної або шкідливої, альтруїстичної або егоїстичної. Особистість або група людей ставлять перед собою ціль на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.
У цілеполаганні важливу роль грають інформація про стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Цілевиконання складається із системи дій, спрямованих на досягнення передбачуваного результату.
Спрямованість формується в онтогенезі, у процесі навчання й виховання молодих людей, при підготовці їх до життя, професійної й суспільно корисної діяльності, служінню своїй Батьківщині. Тут важливо, щоб підростаюче покоління засвоїло, що їх особисте, сімейне благополуччя, досягнення в різних сферах діяльності й соціальний статус взаємозалежні охоче до служіння своєму народу й державі, у якому вони живуть. Виділяють три основних види спрямованості особистості: особиста, колективістична й ділова.
Особиста спрямованість - створюється перевагою мотивів власного благополуччя, прагненням до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше буває, зайнятий самим собою, своїми почуттями й переживаннями й мало реагує, на потребі навколишніх його людей: ігнорує інтереси співробітників або роботу, що повинен виконувати. У роботі бачить, насамперед, можливість задовольнити свої домагання поза залежністю від інтересів інших співробітників.
Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанню. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності, хоча може й не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко його дії навіть утрудняють виконання групового завдання і його фактична допомога може бути мінімальної.
Ділова спрямованість - відбиває перевагу мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорислива прагнення до пізнання, оволодінню новими навичками й уміннями. Звичайно така людина прагне до співробітництва й домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, що вважає корисної для виконання поставленого завдання Установлено що особи зі спрямованістю на себе мають такі риси характеру:
– більше зайняті собою й своїми почуттями, проблемами
– роблять необґрунтовані й поспішні висновки й припущення про інших людей, також поводяться в дискусіях
– намагаються нав'язати свою волю групі
– навколишні в їхній присутності не почувають себе вільно
Люди зі спрямованістю на взаємні дії:
– уникають прямого рішення проблеми
– уступають тиску групи
– не висловлюють оригінальних ідей і не легко зрозуміти, що така людина хоче виразити
– не приймають на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань
Люди з діловою спрямованістю:
– допомагають окремим членам групи виражати свої думки
– підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети
– легко й доступно викладають свої думки й міркування
– беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання
– не ухиляються від безпосереднього рішення проблеми
Спрямованість особистості, її роль у життєдіяльності людини
У психіці людини існує й така сукупність стійких істотних властивостей, що проявляється у всіх видах діяльності.
Характер - придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії особистості із середовищем, що становлять тип її життєдіяльності.
Своєрідність характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особистості) і особливостями здійснення діяльності - вольовими якостями.
Діяльність і поводження людини направляються стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поводження постійно змінюється залежно від стану організму й зовнішніх умов, то діяльність людини направляється стійкою системою відносин. Тому риси характеру визначаються й класифікуються, насамперед, залежно від спрямованості особистості, від системи стійких відносин людини до різних явищ дійсності.
Ця сфера особистості поєднує в собі домінуючі в даної особистості потреби, почуття, установки, потяги, інтереси, бажання, ідеали, переконання й світогляд. Система відносин особистості є основною її якістю. Фундаментом, на якому надбудовується система відносин людини, є потреби.
Вся система відносин особистості, її спрямованість є мотиваційно-регуляційної підструктурою особистості, що визначає загальні особливості її поводження.
Система стійких відносин особистості підрозділяється на наступні групи:
1. Відношення людини до суспільства, мікросередовищу, до окремих людей.
2. Відношення людини до самої себе - його самосвідомість.
Самосвідомість має свою структуру - систему самовідносин, що визначається здатністю особистості до самопізнання.
3. Відношення до праці й інших видів діяльності.
4. Відношення до речей як продуктам людської праці.
Поряд з вищевказаним підрозділом відносин особистості по змісту розрізняються властивості цих відносин, які також проявляються у вигляді окремих якостей характеру особистості.
Розрізняються наступні властивості відносин особистості.
1. Соціальна значимість відносин людини, рівень їхньої суспільної цінності, що визначає моральні якості людини, моральність його повсякденного поводження, відповідність спрямованості особистості прогресивним соціальним ідеям.
2. Розмаїтість потреб особистості, широта її інтересів й усвідомлення центральних стрижневих інтересів, які визначають цілеспрямованість особистості.
3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особистості в досягненні мети - цілісність характеру.
Широка система поглядів, подань і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків являє собою вищу основу поводження особистості - її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішого властивості особистості є ступінь його цілісність і науковість. Розвинений світогляд - показник зрілості особистості.
Зі світоглядом зв'язане формування системи переконань - стійкого мотиваційного утворення, у якому знання синтезуються з почуттями, із глибокою вірою в них. Переконання - це знання, що стали принципом діяльності.
Відносини особистості формуються на основі її знань, подань, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особистості, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.
Іншою підструктурою характеру є різноманітні узагальнені навички поводження й діяльності.
Риси й типи характеру. Характер є індивідуально-типологічним сполученням ціннісних орієнтацій і регуляційних особливостей особистості.
Розрізняються риси характеру й типи характерів. Риси характеру виражаються в окремих загальних особливостях поводження, а тип характеру - у загальних способах взаємодії із середовищем. Різноманітні риси характеру поєднуються в наступні групи.
1. Вольові риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості свідомої, поняттєво-опосередкованої регуляції діяльності й поводження. До них ставляться: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість й ін.
2. Емоційні риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості безпосереднього, спонтанного регулювання поводження.
3. Інтелектуальні риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості розумових здатностей.
Характер кожної людини являє собою найбагатшу палітру фарб, тонів і півтонів, неповторна, унікальна своєрідність.
Але головне в людині - це його центральні життєві устремління й здатності до їхньої реалізації.
Отже, характер складається із двох груп властивостей - мотиваційних і виконавських. Стійкі мотиваційні властивості, тобто спрямованість особистості, є показником рівня розвитку особистості. Ця сфера особистості в найбільшій мері пов'язана з інтелектом, емоціями й почуттями.
Виконавська ж сфера особистості - особливості її свідомої саморегуляції, визначаються вольовими якостями особистості. Але різні вольові якості особистості можуть бути розвинені в неоднаковому ступені. Так, більша сила характеру може сполучатися з деякою його неврівноваженістю, твердість характеру - з недостатньою його цілеспрямованістю й т.д. Це залежить від обставин життя, від тих вимог, які переважно пред'являлися до людини на його життєвому шляху.
Поряд з окремими рисами характеру можна виділити загальний спосіб адаптації особистості до дійсності - тип характеру людини. При визначенні типу характеру виділяється те істотно загальне в характерах окремих груп людей, що визначає стиль їхньої життєдіяльності, спосіб адаптації до навколишнього середовища.
Типи характеру:
1. Гармонічно цілісний тип, добре адаптований у різних ситуаціях. Цей тип характеру відрізняється стійкістю відносин й у той же час високою пристосовністю до навколишнього середовища. У людини з таким типом характеру відсутні внутрішні конфлікти, його бажання збігаються з тим, що він робить. Це товариська, вольова, принципова людина.
2. Внутрішньо конфліктний тип, але зовні погоджений із середовищем. Цей тип характеру відрізняється суперечливістю між внутрішніми спонуканнями й зовнішнім поводженням, що здійснюється з більшою напругою.
3. Конфліктний тип зі зниженою адаптацією. Цей тип характеру відрізняється конфліктністю між емоційними спонуканнями й соціальними обов'язками, імпульсивністю, перевагою негативних емоцій, нерозвиненістю комунікативних властивостей.
4. Варіативний тип, що адаптується до будь-яких умов у результаті нестійкості позицій, безпринципності. Цей тип характеру свідчить про низький рівень розвитку особистості, про відсутність стійкого загального способу поводження. Безхарактерність, постійне пристосовництво до зовнішніх обставин є сурогатом пластичності поводження; її не слід змішувати зі справжньою пластичністю поводження, зі здатністю враховувати обставини. Для досягнення своїх основних цілей, не відступаючи при цьому від соціально позитивних норм і вимог.
Отже, характер - це загальна регулятивна особливість особистості, що формується у відповідних умовах життя. Основою виховання характеру є система впливів на спрямованість особистості й відповідна організація способів життєдіяльності людини.
Довічна залежність людей друг від друга поміщає проблему людських взаємин у саму серцевину існування людини. Люди мають найсильнішу потребу в приєднанні: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.
Ця потреба, будучи обумовлена біологічно-соціальними причинами, сприяє виживанню людини:
- наші предки були зв'язані круговою порукою, що забезпечувала групове виживання (і на полюванні, і при зведенні жител десять рук краще однієї);
- соціальна зв'язаність дітей і виховуючих їх дорослих обопільно підвищує їхня життєздатність;
- знайшовши родинну душу - людини, що підтримує нас й якому ми можемо довіритися, ми почуваємо себе щасливими, захищеними, життєстійкими;
- втративши родинну душу, дорослі почувають ревнощі, самітність, розпач, біль, гнів, замкнутість у собі, знедоленість.
Людина - справді суспільна, соціальна істота, що живе в умовах взаємодії й спілкування з людьми.
Можна виділити різноманітні форми міжособистісної взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід , операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія й ін. Різні форми взаємодії людей характеризуються специфічними позиціями.
Ритуальна взаємодія - одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві. Ритуал виступає як спеціальна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальна взаємодія йде з позиції «батько-батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди виражають ритуалом те, що найбільше торкає їх, що становить їх соціальні ціннісні орієнтації.
Ритуальні дії важливі для здійснення наступності між різними поколіннями в тій або іншій організації, для підтримки традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальна взаємодія - це й своєрідне свято, що робить глибокий емоційний вплив на людей, і потужний засіб підтримки стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, механізм зімкнення людей, підвищення їхньої солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовуватися на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних цінностей у групову й індивідуальну свідомість, у родову й особисту пам'ять.
У наступному виді взаємодії - операціях - трансакція здійснюється з позицій «Дорослі-Дорослу-доросле-доросла-дорослий-дорослий». З операціями ми зустрічаємося щодня: це насамперед взаємодії на роботі, навчанні, а також готування їжі, ремонт квартири й ін. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність й одержує підтвердження навколишніх.
Трудова взаємодія, розподіл і виконання професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов'язків - от ті операції, які заповнюють життя.
Змагання - форма соціальної взаємодії, при якій є чітко певна мета, що повинна бути досягнута, всі дії різних людей співвіднесені один з одним з урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властив бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди. Оскільки людина приймає установки інших людей і дозволяє цій установці інших визначати, що він зробить у наступний момент, з обліком якоїсь загальної мети, оскільки він стає органічним членом своєї групи, суспільства, приймаючи мораль цього суспільства й стаючи значимим його членом.
У ряді випадків людина, перебуваючи з іншими людьми в одному приміщенні й виконуючи начебто б спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці, подумки розмовляє з уявлюваним співрозмовниками, мріє про своє- таку специфічну взаємодію називають відходом. Відхід - досить звичайна й природна форма взаємодії, але все-таки частіше до неї прибігають люди із проблемами в області міжособистісних потреб. Якщо в людини не залишається інших форм взаємодії, крім відходу, то це вже психоз-психоз-патологія-психоз.
Наступний тип схвалюваних фіксованих взаємодій – проводження час, що забезпечують хоча б мінімум приємних відчуттів, знаків уваги між взаємодіючими людьми. Проводження часу - фіксована форма трансакцій, Покликана задовольняти потреба людей у визнанні. Під час подібних проводження часу відбувається оцінювання партнерів і перспектив розвитку відносин з ними.
Стійка взаємодія людей може бути обумовлено появою взаємної симпатії - атракції. Тісні взаємини, що забезпечують дружню підтримку й почуття, пов'язані з відчуттям щастя. Дослідження показали, що тісні позитивні взаємини поліпшують здоров'я, зменшують імовірність передчасної смерті.
Якщо двох і більше людей багато чого зв'язує, формується фактор близькості, якщо їхні зв'язки поліпшуються, вони роблять друг для друга приємне - формується симпатія; якщо вони бачать друг у другу достоїнства, визнають право за собою й іншими бути такими, які вони є, - формується повага. Такі форми взаємодії, як дружба й любов, задовольняють потреба людей у прийнятті. Дружба й любов зовні схожі на проводження часу, однак тут завжди є присутнім чітко фіксований партнер, стосовно якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії й поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом.
Гра - це перекручений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворяться в одну - у потребу контролю, і тоді людина прибігає до сили, якщо хоче визнання, прибігає до сили, якщо хоче прийняття. Незалежно від виду потреби й життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Ігри - це стереотипізована серія взаємодій, що приводять до заздалегідь передбачуваного визначеного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поводження іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань цього іншого. Гри, на відміну від всіх інших видів взаємодій - нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, підбивання, розплати.
Ігри відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами: 1) схованими мотивами, 2) наявністю виграшу.
Соціальний вплив має місце в тому випадку, якщо в результаті взаємодії повторна відповідь людини на якусь проблему більше зближається з відповіддю іншої людини, чим із власною первісною відповіддю, тобто поводження однієї людини стає подібно поводженню інших людей.
У зв'язку із проблемою соціального впливу варто розрізняти конформність і сугестивність. Конформність - схильність людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, - мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.
Розповсюджена форма соціального впливу - покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. Така внутрішня позиція людини приводить до некритичного, беззастережного підпорядкування авторитету осіб, що мають більше високий соціальний статус, навіть вказівки цих «високопоставлених осіб» суперечать вимогам закону, моральності, та й самим поглядам, установкам конкретної людини.
1.4 Структура міжособистісних відносин
Сформована соціальна група майже завжди належить більше широкій соціальній організації, і це породжує так називану систему офіційних відносин. Активно діючими елементами цієї системи є члени групи, чиї ролі задані відносинами влади й підпорядкування, запропонованими на формальному рівні (начальник, завідувач, староста, капітан і т.д.). Звичайно відносини в цій системі диктуються структурою ієрархії й пов'язані з обов'язками й правами учасників соціальної діяльності.
Функціонально - рольові відносини виступають при вивченні "ділового"спілкування й спільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: "якої конкретної діяльності розвертаються ці відносини?" й "що вони відбивають?". Дорослий санкціонує ті або інші зразки поводження: черговий повинен бути акуратним і виконавчим; під час самостійної роботи на уроці не можна дивитися в зошит сусіда й т.д. Функціонально - рольові відносини, що проявляються в ігровій діяльності, у значній мірі самостійні й вільні від безпосереднього контролю з боку дорослого.
Експериментальне дослідження функціонально - рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опросниками, бесідою, спостереженням, інтерв'ю й ін. Емоційно - оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Відносно повну картину цих відносин дає социометрический опитування в різних його модифікаціях. Личностно - значеннєві відносини являють собою складні в спільній діяльності необхідні зв'язки, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, той, заради якого, в остаточному підсумку, здійснюється спільна діяльність. Потреба в придбанні й підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або погроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається в школярів всіх вікових груп, як у встигаючих, так й у слабких учнів. Пережите ними почуття незадоволеності проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, у демонстративному порушенні дисципліни. Протягом всього життя індивід виявляється включеним у різні соціальні групи, у яких відбувається його полова соціалізація. Важливим інструментом полової соціалізації є група однолітків, що пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення, який важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють об'єднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї полової приналежності протилежній підлозі. Ця опозиція виникає, затверджується й відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності й спілкування на одностатеві об'єднання одержало назви "полової сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "полової сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними половозрастными об'єднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" торкати переважно неофіційної структури дитячої групи, відбиваючи виборчий характер дитячих симпатій й антипатій, дружби й прихильностей.
1.5 Взаємодія в групі
Однієї із загальних форм соціальної взаємодії виступає соціальна група, у якій поводження й соціальний статус кожного члена у відчутному ступені обумовлені діяльністю й існуванням інших членів.
Взаємозалежність сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу - отже, можна виділити одне- і двосторонню інтеракцію. Інтеракція може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна інтеракція), так і тільки якусь одну специфічну форму або «сектор» діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.
Інтенсивність взаємодії характеризує ступінь залежності життєдіяльності від взаємин: вона може коливатися від максимальної до мінімальної величини. Чим більше екстенсивні або інтенсивні сектори інтеракції, тим більше залежні життя, поводження, психологія взаємодіючих сторін.
Початком будь-який інтеракції є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Інтеракція триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо - зустрічаються чи індивіди ні. Тільки коли сама пам'ять або думка про існування однієї сторони перестає впливати на поводження або психологію інший, тільки коли процес можна вважати закінченим.
Напрямок взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної інтеракції прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це - антагоністична форма інтеракції, якщо вони збігаються тільки почасти - це змішаний тип напрямку взаємодії.
Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: інтеракція організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися в певну структуру прав, обов'язків, функцій й опираються на якусь систему цінностей.
Неорганізовані інтеракції - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені.
Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система інтеракції, заснована на примусі; організовано-солідарна система інтеракції, заснована на добровільному членстві; організовано-змішана, солідарна-антагоністична система. Яка частково управляється примусом, а частково - добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. більшість організованих соціально-інтерактивних систем від родини до церкви й держави належить до типу організовано-змішана. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; не організовано-змішаний тип інтеракцій.
У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (інтеракції тотальні, екстенсивні, інтенсивні, солідарні по напрямку й тривала, характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (обмеженість за часом дії сторін, взаємодіючих у рамках договірного сектора, солідарність відносин егоїстична й спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення або навіть на одержання «як можна більшого за менше», при цьому інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (антагонізм відносин, різні форми примуса: психологічний примус, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).
Перехід від одного типу до іншого може відбуватися плавно й непередбачено. Часто спостерігаються змішані типи соціальних взаємодій - частково договірні, сімейні, примусові.
Соціальні взаємодії виступають як соціокультурні: одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей і груп; взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя.
Залежно від об'єднуючих цінностей можна виділити наступні групи6
-«однобічні» групи, побудовані на одному ряді основних цінностей;
- «багатобічні» групи, побудовані навколо комбінації декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас.
Отже, група представлена як сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до даної групи й сприймаються її членами з погляду інших людей. Група має свою ідентичність із погляду сторонніх.
Первинні групи складаються з невеликого числа людей, між якими встановлюються стійкі емоційні відносини, особисті взаємозв'язки, засновані на їхніх індивідуальних особливостях. Вторинні групи утворяться з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини, їхня взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей, їхні соціальні ролі, ділові відносини й способи комунікації чітко визначені. У критичних й аварійних ситуаціях люди віддають перевагу первинній групі, проявляють відданість членам первинної групи.
Люди вступають у групи з ряду причин:
група виступає як засіб біологічного виживання;
як засіб соціалізації й формування психіки людини;
як спосіб виконання певної роботи, що неможливо виконати одній людині;
як засіб задоволення потреби людини в спілкуванні, у ласкавому й доброзичливому відношенні до себе, в одержанні соціального схвалення, поваги, визнання, довіри;
як засіб ослаблення неприємних почуттів страху, тривоги;
як засіб інформаційного, матеріального й іншого обміну.
Спілкування, взаємодія людей відбувається в різноманітних групах. Під групою розуміється сукупність елементів, що мають щось загальне.
1.6 Соціальні роль і статус
У повсякденному житті часто ототожнюють такі поняття, як «людина», «індивід», «особистість». Але в соціології дані поняття не розглядаються як синоніми й досить чітко розрізняються при всій їхній близькості й взаємозв'язку. І для того щоб зрозуміти, що таке особистість, необхідно в першу чергу провести розмежування цих понять.
Поняття «людин» уживається для характеристики загальним, властивим всім людям якостей і здатностей тоді, коли важливо відзначити приналежність особи до людського роду. А коли необхідно підкреслити, що мова йде не про все людство, а про окремого представника людства, конкретному носії всіх соціальних і психологічних рис людини (розуму, волі, інтересів, потреб і т.д.), те вживають поняття «індивід». У цьому випадку поняття «індивід» означає «конкретна людина».
Поняття «особистість», як відзначає відомий російський соціолог И.С.Кін, дуже широко. У своїй роботі «Соціологія особистості» (М., 1967) він підкреслює, що, «з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особа) як суб'єкта діяльності, у єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально значимих рис, що утворилися в процесі прямої або непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми й роблячих його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання й спілкування. Цей другий аспект поняття найбільш важливий з погляду соціології, що окрема людина цікавить не сам по собі, а як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси» . Таким чином, дане поняття вживають у двох змістах. У першому випадку під особистістю розуміється людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому змісті слова), а в другому - стійка система соціально значимих рис й якостей, що характеризують індивіда як члена певного суспільства або спільності .
Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед філософії, психології й соціології. Філософію проблема особистості цікавить у широкому історико- теоретичному плані. Вона намічає підходи до рішення існуючих «вічних» питань. Філософія займається дослідженням сенсу життя, сутності людини, а також загальних закономірностей його розвитку як біологічного, так і соціальної істоти (мети, ідеали, шляхи їхнього досягнення). Таким чином, філософію цікавить особистість із погляду її положення у світі як суб'єкта діяльності, пізнання й творчості.
Психологія під особистістю найчастіше має на увазі суб'єкт свідомої діяльності в мотиваційній сфері, вивчає особистість як стійка цілісність. Як відзначає Г.М.Андрєєва: «Для соціальної психології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаємовідношення особистості із групою (не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємини особистості з конкретною групою)». У зв'язку із цим головна проблема аналізу особистості в соціальній психології полягає у виявленні того, яким образом суспільство впливає на особистість, яку роль у процесі формування особистості грає мікро- і макросередовище.
Соціологія, на відміну від інших наук, при вивченні особистості виділяє соціально-типове. Ключовим питанням соціології є з'ясування, чи є кожна людина чи особистістю ні? І якщо так, те що із цього треба для нього самого й для суспільства? Соціологічну теорію особистості цікавить процес формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних відносин, вивчення закономірного зв'язку особистості й суспільства, особистості й групи, регуляція й саморегуляція соціального поводження особистості. Деякі проблеми є загальними для соціології й соціальної психології, тому границя між ними в значній мірі умовна.
У сучасній науці, як відзначає Е.А. Ануфріїв, можна виділити два підходи до визначення особистості: формально-логічний і діалектико-логічний. Перший підхід розділяють психологи й педагоги, він як би опирається на «здоровий глузд». При цьому підході поняття особистість визначається через підведення його під більше широке, родове поняття людини, а після цього вказуються його видові відмінності, тобто. перераховуються ознаки, наявність яких відрізняє особистість від людини взагалі. Дані ознаки включають різні позитивні характеристики. У зв'язку із цим прихильники першого підходу визнають особистістю не всіх людей, а тільки тих, хто має певні позитивні якості. Процес соціалізації, у цьому випадку, буде полягати в придбанні необхідного набору позитивних якостей. Незважаючи на раціональність свого змісту, даному підходу все-таки властива певна обмеженість - кого конкретно й чому не можна вважати особистістю, наприклад, якщо дитини, то до якого віку, якщо злочинця, то за який злочин, і т.д.
Другий підхід дозволяє уникнути вищевказані протиріччя. Особистість у цьому випадку визначається через діалектику одиничного й загального, як щось особливе, розглянуте в соціальному аспекті. Для всіх людей властиве володіння поруч певних загальних рис, як біологічних, так і соціальних. Але в той же час кожній людині властиве щось своє, особливе (своя біографія, своя професії й т.д.). Сукупність загальних характеристик людини з його індивідуальними особливостями й буде створювати особливе - особистість. Таким чином, прихильники даного підходу вважають, що поняття особистості застосовне до всіх людей без винятку. Так як кожна людина володіє й загальними, і індивідуальними ознаками. Особистість - як унікальна сукупність - буде вимагати ряду додаткових характеристик, що вказують, яка саме особистість мається на увазі (розвинена або нерозвинена, свідома або несвідома). Слід зазначити, що дані підходи не взаємовиключають один одного, вони становлять єдність, що обов'язково необхідно враховувати в соціології особистості.
Центральною проблемою всіх соціологічних досліджень виступає проблема взаємини суспільства й особистості. У центрі уваги соціолога, як указував А.Г. Здравомислов, постійно перебуває складна взаємодія суспільства й особистих інтересів. Для соціолога суспільний інтерес виступає не у вигляді якогось загального поняття, а в конкретній формі ~ у вигляді інтересів тих або інших суспільних організмів, інститутів, соціальних систем.
На даній схемі конкретизується положення К.Маркса про те, що людина є «сукупність всіх суспільних відносин» .Суспільство є результатом взаємодії трьох головних систем: політики, економіки й духовного життя суспільства. А соціологія саме й з'ясовує, яким образом людина бере участь у цих важливих сферах громадського життя. Хоча економіка й відіграє вирішальну роль при поясненні історичного розвитку людського суспільства в цілому, того, як і чому відбувається зміна суспільних формацій, але вона не в змозі пояснити, як відбувається формування особистості, тому що не тільки економіка впливає на це.
Не можна, розглядаючи зв'язку людини із суспільством говорити про особистості взагалі й про суспільство взагалі, тому що кожна людина належить до певної соціальної спільності (нації, місто, клас і т.д.). Все це істотно впливає на структуру спілкування між людьми. Наприклад, спосіб життя жителів міста і їхніх відносин відрізняються від способу життя й відносин жителів села, і вони мають більше можливостей для подальшого розвитку й твердження особистості.
Звертають увагу соціологи й на процес становлення особистості, на те, як проходить його соціалізація. Адже перетворення дитини в дорослого відбувається завдяки впливу на нього двох соціальних інститутів: родини й системи суспільного виховання (у цьому випадку соціальним інститутом можуть виступати не тільки якісь установи, а навіть вулиця, що робить певний вплив на виховання людини).
Термін «соціальна роль» почали розробляти на початку XX століття Э.Дюркгейм, М.Вебер, а пізніше - Т.Парсонс, Т.Шибутани, Рлинтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різних соціологічних теоріях, у першу чергу функціоналістських й інтеракціоністських. У нашій країні розробці концепції рольової теорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як И.С.Кін, В.А. Отрут й інших.
«Соціальна роль, - пише И.С.Кін, - це щось безособове, не зв'язане ні... із чиєю індивідуальністю, це те, що очікується в даному суспільстві від усякої людини, що займає певне місце в соціальній системі» . Таким чином, соціальна роль - це сукупність вимог (приписання, побажання й очікування відповідного поводження), які суспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимоги знаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконання вимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій як позитивного, так і негативного характеру.
Соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретної займаної індивідом соціальною позицією, що має місце в суспільній структурі, одночасно із цим - конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поводження, що обов'язковий для всіх індивідів, що виконують подібні соціальні ролі.
Але слід зазначити, що жодна роль не є жорстко фіксованою моделлю поводження. Хоча суспільство й нав'язує індивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поводження буде відповідати очікуванням інших.
Термін «соціальний статус» (від лат. status - стан справ, положення) уперше в соціологічному змісті вжив англійський історик Г.Д.С.Мейн (Ancient law. N.Y., 1885). Спочатку в Древньому Римі даний термін означав правове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX в. розробкою теорії соціального статусу займалися Р.Линтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутани, Р.Тернер й ін. У цей час цей термін використається соціологами у двох основних змістах: а) позначення соціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі; б) позначення рангу, престижу цієї позиції.
У широкому змісті соціальний статус - це положення індивіда в суспільстві, що він займає відповідно до віку, підлогою, походженням, професією, родиним станом. Учені розрізняють природжений (приписаний) статус - національність, соціальне походження й т.д. і досягнутий (придбаний) статус - утворення, заслуги, кваліфікація й т.д.
Соціальний статус не визначаться довільно, а залежить від пануючої в даному суспільстві системи цінностей і культури. Наприклад, для дослідження стратифікаційної структури сучасного американського суспільства використають наступні критерії: рід занять, величина доходу, рівень утворення, етнічна пналежність.
У рольовій теорії (У.Томас, Р.Дарендорф), починаючи з 40-х рр., всі частіше замість терміна «соціальний статус» використається термін «позиція», як більше нейтральний, вільний від ціннісного підходу, тому що поняття «соціальна роль» всі частіше асоціюється із сукупністю певних прав й обов'язків, як із запропонованим або очікуваним поводженням. У цьому випадку соціальна структура розглядається як різні типи відносин між позиціями. Соціальний статус, здобуваючи якість рангу, престижу позицій індивіда або групи, стає елементом теорії соціальної стратифікації.
При цьому необхідно розрізняти соціальний статус й особистий статус індивіда. Якщо соціальний статус пов'язаний із приналежністю індивіда до певної групи й із престижем групи, то особистий статус, навпаки, з положенням усередині первинної групи, як правило, малої, і особистісними якостями, що викликають повага (неповага) навколишніх. На закінчення необхідно відзначити, що як статус не може існувати без ролі, так і роль не може існувати без статусу.
У цей час інтерес соціології до особистості знову зріс. Це пов'язане з тим, що процеси взаємодій у малих групах роблять велике значення на процеси, що відбуваються в макроструктурах.
1.7
Поняття социометрического статусу
Поняття "социометрический статус" увів Я. Морено, розуміючи під ним - положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових й інтелектуальних зв'язків членів цієї групи. Статус - положення людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально - психологічна характеристика його положення в системі внутрігрупових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.
Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, те, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися .
Кожен конкретний учасник групи оцінює інших й оцінюється ними. Згодом виникають переваги й установлюється шаблон потягів і відкидань. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного. Вивчення показує, що шаблони домінування не обов'язково приймають порядок рангів, як в «порядку клевания» серед курчат. А домінує над Б, що домінує над У и Г, але В и Г домінують над А. Чим триваліше період контакту, тим отчетливее оформляються такі шаблони. У кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.
Між учасниками групи може виникати взаємне притягання або взаємне відштовхування; можливо, що людина приваблива для одних і неприємний для інших; він може бути привабливий або неприємний для одних або байдужний для інших; можливо також взаємна байдужність.
Социометрический статус характеризує індивідуальні властивості особистості як член групи. Це кількість виборів (переваг) яке одержує кожен член групи за результатами социометрического опитування. Позитивний социометрический статус характеризує лідерську позицію члена групи .Лідери - це люди або соціальні ролі, здатні робити більше чим інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, і ініціативи, що проявляють ними, більше ефективні, чим ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які випливають по наміченому ними шляхи й виконують їхньої рекомендації. Їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, у збереженні її традицій і звичаїв, і вони вселяють в інших членів групи впевненість у досягненні вартих перед ними цілей. Функціями лідерів є функція фахівця в конкретній області (експерта), довгостроково ініціюючу структуру відповідно до вартої перед нею завданню й функція фахівця в області міжособистісних відносин, що регулює психологічний мікроклімат у групі. Негативний социометрический статус характеризує дезорганізуючі тенденції в поводженні члена групи. Найпростіший прийом визначення социометрического статусу - процедура таємного голосування за того або іншого кандидата при виборах по конкурсі. Спеціальною методикою виміру социометрического статусу є соціометрія .У процесі вибору можуть виявлятися такі внутрігрупові утворення, як диады (виникають щораз, коли існує обопільний вибір) і тріади (можуть виникати коли всі три чоловіки подобаються один одному, коли один залучає двох інших, які не особливо подобаються один одному або коли два чоловіки залежать від третього, котрий експлуатує їх). Морено говорить також про утворення, зірок, які складаються із природного лідера і його послідовників.
Значення статусу для людини велико, отже й важливість вивчення даного феномена переоцінити не можна. Неофіційні кодекси, що існують у багатьох закритих групах ефективні тому, що дії більшості людей спрямовані на збереження або підвищення свого особистого статусу в групі. Люди досить чутливі до думок тих, кого вони знають як індивідів, і, щоб зберегти їхню довіру, вони приносять значні жертви, іноді ризикуючи викликати на себе збурювання офіційних осіб або навіть смерть (людина не має права зробити нічого такого, що не відповідало б персоніфікації, що створили про нього інші, тому що будь-яке порушення викличе зміна взаємин).
Подання кожної людини пр самому себе підтримується переважно реакціями людей, яких він знає особисто. Кожне переживання людини якимсь образом пов'язане з іншими людьми, і його Я-концепція чітко уплетен у цю тканину взаємин.З вітчизняних психологів питаннями статусу займалися Т.А. Рєпіна, Я.Л. Коломинский, В.В. Абраменкова.
2. Дослідження спрямованності особистості та статусу у міжгрупових відносинах
2.1 Загальна характеристика методыв та груп випробуваних
Дослідження особливості спрямованості особистості з її статусом у системі міжособистісних відносин курсантському колективі. У дослідженні взяли участь 22 чоловік із групи ИПТ 07-5. Був застосований метод тестування, у рамках якого застосовувалися дві методики:
1) Социометрический метод,
2) Методика діагностики спрямованості (Басс)
У складі групи переважна більшість дівчин (19 чоловік),група характеризується начальством з позитивної сторони.Має високий рівень успішності й достатній рівень дисципліни.Вік учасників дослідження від 19 до 23 років.
Методи й методики дослідження
Методика социометрического виміру (Дж. Морено)
Термін «соціометрія» означає вимір міжособистісних взаємин у групі. Основоположник соціометрії відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено не випадково так назвав цей метод. Сукупність міжособистісних відносин у групі становить, по Дж. Морено, ту первинну соціально-психологічну структуру, характеристики якої багато в чому визначають не тільки цілісні характеристики групи, але й щиросердечний стан людини.
Впровадження цього методу в дослідження радянських психологів пов'язане з іменами Е.С. Кузьміна, Я.Л. Коломинского, В.А. Ядова, И.П. Волкова й ін.
Социометрическая техніка застосовується для діагностики міжособистісних і межгрупповых відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп.
Разом з офіційною або формальною структурою спілкування, що відбиває раціональну, нормативну, обов'язкову сторону людських взаємин, у будь-якій соціальній групі завжди є психологічна структура неофіційного або неформального порядку, що формується як система міжособистісних відносин, симпатій й антипатій. Особливості такої структури багато в чому залежать від ціннісних ориентаций учасників, їхнього сприйняття й розуміння один одного, взаимооценок і самооцінок. Як правило, формальних структур у групі виникає трохи, наприклад, структури взаимоподдержки, взаємовпливу, популярності, престижу, лідерства й ін. Неформальна структура залежить від формальної структури групи в тім ступені, у якій індивіди підкоряють своє поводження цілям і завданням спільної діяльності, правилам рольової взаємодії. За допомогою соціометрії можна оцінити цей вплив. Социометрические методи дозволяють виразити внугригрупповые відносини у вигляді числових величин і графіків й у такий спосіб одержати коштовну інформацію про стан групи.
Методика діагностики спрямованості особистості(Басс)
Для визначення особистісної спрямованості в цей час використається ориентационная анкета, уперше опублікована Б. Бассом в 1967 р. Анкета складається з 27 пунктів-суджень, по кожному з яких можливі три варіанти відповідей, що відповідають трьом видам спрямованості особистості. Респондент повинен вибрати одну відповідь, що найбільшою мірою виражає його думку або відповідає реальності, і ще один, котрий, навпаки, найбільш далекий від його думки або ж найменш відповідає реальності. Відповідь "найбільше" одержує 2 бали, "найменш" - 0, що залишився невибраним - 1 бал. Бали, набрані по всім 27 пунктам, підсумуються для кожного виду спрямованості окремо.
За допомогою методики виявляються наступної спрямованості:
1. Спрямованість на себе (Я) - орієнтація на пряму винагороду й задоволення безвідносно роботи й співробітників, агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва, дратівливість, тривожність, интровертированность.
2. Спрямованість на спілкування (ОБ) - прагнення при будь-яких умовах підтримувати відносини з людьми, орієнтація на спільну діяльність, але часто на шкоду виконанню конкретних завдань або наданню щирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи, потреба в прихильності й емоційних відносинах з людьми.
3. Спрямованість на справу (Д) - зацікавленість у рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділове співробітництво, здатність відстоювати в інтересах справи власна думка, що корисно для досягнення загальної мети.
Інструкція: Опитний лист складається з 27 пунктів. По кожному з них можливі три варіанти відповідей: А, Б, В.
1. З відповідей на кожний з пунктів виберіть той, котрий найкраще виражає Вашу точку зору по даному питанню. Можливо, що якісь із варіантів відповідей здадуться Вам рівноцінними. Проте, ми просимо Вас відібрати з них тільки один, а саме той, котрий найбільшою мірою відповідає Вашій думці й найбільше коштовний для Вас. Букву, який позначена відповідь (А, Б, В), напишіть на листі для запису відповідей поруч із номером відповідного пункту (1-27) під рубрикою "найбільше".
2. Потім з відповідей на кожний з пунктів виберіть той, котрий далі всього коштує від Вашої точки зору, найменш для Вас коштовний. Букву, який позначена відповідь, знову напишіть на листі для запису відповідей поруч із номером відповідного пункту, у стовпці під рубрикою "найменше".
3. Таким чином, для відповіді на кожне з питань Ви використаєте дві букви, які й запишіть у відповідні стовпці. Інші відповіді ніде не записуються. Намагайтеся бути максимально правдивим. Серед варіантів відповіді ні "гарних" або "поганих", тому не намагайтеся вгадати, який з відповідей є "правильним" або "кращим" для Вас.
Методи математичної обробки даних- критерій Фишера.
Критерій - кутове перетворення Фішера.
Даний метод описів у багатьох виданнях (Плохинський Н. А., 1970; Гублер Е. В., 1978; Івантер Е. В., Коросов А. В., 1992 та ін.). Дане описання спирається на варіант, що був розроблений та викладений Е. В. Гублером.Критерій Фішера призначений для співставлення двох вибірок за частотою зустрічаємості ефекту, що досліджується. Критерій оцінює достовірність розбіжностей між процентними частками вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас цікавить.
Суть кутового перетворення Фішера полягає в перекладі процентних часток у величини центрального кута, що вимірюється в радіанах. Більша процентна частка складає кут φ1, а менша I(PU- кут φ2. При збільшенні розбіжностей між кутами φ1 та φ2 та при збільшенні численності вибірок значення критерію φ зростає. Чим більша величина φемп., тім більше вірогідність достовірності розбіжностей.
Підрахувати емпіричне значення ? за формулою:
де, n1 й n2 – кількість осіб у першій та другій вибірках.
*1 й *2 відповідні величини кутів у радіанах. Гіпотези:
Н0 - частка осіб, у яких проявляється ефект, що досліджується, у виборці 1 не більше, ніж у вибірці 2.
Н1 - частка осіб, у яких проявляється ефект, що досліджується, у виборці 1 більше, ніж у вибірці 2.
Обмеження критерію :Жодна з часток не винна дорівнювати нулю;Верхня межа в критерії відсутня. А нижня - 2 спостереження в одній із вибірок.
2.2
Особливості спрямованості особистості й соціального статусу
Характеристика методів та вибірки дослідженя
Соціометричне
опитування(табл.1) У даній роботі ми використали соціометричне опитування для виявлення неформальних лідерів серед курсантів. Метою опитування було виявлення неформальних лідерів по службі, так як формальні лідери є таковими лише під час несення служби. Командири не завжди є лідерами у навчанні, спорті або інших сферах курсантського життя. Для виявлення курсантів, що користуються найбільшим авторитетом у питаннях служби, були поставленні наступні запитання:
1.Кому б ви довірили представляти інтереси нашої групи на сборах курсу?
2.Кому б ви не довірили представляти інтереси нашої групи на сборах курсу? Поставленні питання були направленні на виявлення особистостей з високими організаторськими, комунікативними вміннями та людей які можуть брати на себе відповідальність. Опитування проводилосьу групі 3-го курсу,загальною кількістю 22 людини. Кожен з опитуваних мав написати на аркуші паперу 3 прізвища одногрупників до кожного запитання.
Отримавши результати,ми мали можливість розділити групу на 4 підгрупи: особи,які користуються авторитетом і є неформальними лідерами у колективі були віднесені до першої групи «Лідери». Особи,які мали трохи менші ,але високі показники соціометричного статусу,були віднесені до другої групи «Наближені». Більшість групи попала у третю підгрупу «Нейтральні»,тому що мала середні показники соціометричного статусу. І нарешті особи з найнижчим статусом були віднесені до четвертої групи «Аутсайдери».
Методика направленості особистості Басса
Обробивши результати методики Басса, ми виявили наступні показники(табл.2)- з трьох лідерів направленість на «Я» не мають жоден,направленість на «О» має один досліджуваний(33%),направленість на «Д» мають два досліджуваних(66%).
У групі наближених результат розподілився іншим чином- з трьох опитуваних направленість на «Я» мають 2,5 (83,35%),направленість на «о»-жоден, направленість на «Д»-0,5 (16,65%).
Серед 12 чоловік групи нейтральних направленість на «Я» мають чотири людини (33,3%),направленість на «О» мають 4,5 (37,5%), направленість на «Д» мають 3,5(29,17%).
В групі аутсайдерів маємо двох направлених на «Я»(50%),жодного направленого на «О»,і двох направлених на «Д»(50%).
За допомогою критерія Фішера поступово порівнюємо між собою кожну з груп на наявність достовірної різниці між показниками. По результатам,записаним у таблицю, ми можемо зробити наступні висновки:
-порівнявши лідерів і наближених бачимо,що лідерам не притаманна направленість на «Я»,тому що ми маємо достовірну різницю по результатам перевірки цього критерію.
-у порівнянні лідерів і нейтральних маємо такі ж самі результати,що і у першому випадку-різниця по результатам достовірна.
-порівнявши результати лідерів і аутсайдерів ми можемо бачити чітку тенденцію,бо знов маємо по критерію «Я» достовірну різницю. Отже ,можемо точно сказати,що на статусне положення в групі направленість на «Я» впливає більшим чином негативно.
-у порівнянні наближених та нейтральних по направленість на «Я» бачимо,що різниця не є значимою,бо результат перевірки по Фішеру попадає у зону не значимості.
-порівнявши наближених і аутсайдерів бачимо такий самий результат ,критерій знов попадає у зону не значимості.
-у нейтральних і аутсайдерів бачимо ту саму тенденцію-по результатам критерію Фішера різниця по направленості «Я» попадає у зону не значимості. Робимо висновок,що направленість особистості на «Я» не впливає на статусне положення особи в групі позитивним чином.
По критерію направленості особистості на «О» маємо наступні результати:
-у лідерів і наближених результат попадає у зону не значимості. Це значить,що направленість особистості на «О» не грає суттєвого впливу на статусне положення.
-у лідерів та нейтральних різниця по критерію Фішера попадає у зону невизначеності.Робимо висновок,що направленість на «О» суттєво не впливає на статусне положення.
- у порівнянні лідерів та аутсайдерів результат знов попадає у зону не значимості.
-результат порівняння наближених та нейтральних попадає у зону значимості. Це свідчить про те,що направленість на «О» має вплив на статусне положення у групі, алє не є критерієм лідерства.
- порівнявши наближених та аутсайдерів,бачимо,що направленість на «О» суттєвого впливу не має.
- нейтральні у зрівнянні з аутсайдерами мають більшу направленість на «О».Таким чином направленість на «О» впливає на статус індивіда в групі позитивно,але не притаманна лідерам.
Роздивимось направленість на «Д».
-порівнявши лідерів та наближених,бачимо,що результат попадає у зону не значимості. Це означає,що по критерію «Д» статусне положення індивіда не визначається.
- ті самі результати ми отримуємо, зрівнявши між собою лідерів та нейтральних.
- та сама тенденція чітко визначається у порівнянні лідерів та аутсайдерів.
- зрівнявши наближених та нейтральних,бачимо,що критерій попадає у зону невизначеності,тобто робимо висновок,що у деяких випадках направленість на «Д» може впливати на статусне положення в групі позитивно.
- результат порівняння наближених та аутсайдерів попадає у зону не значимості.
- також у зону не значимості попадає результат порівняння нейтральних та аутсайдерів. Робимо висновок,що у дуже рідких випадках направленість на «Д» має позитивний вплив на статусне положення у групі.
Висновок
Сьогодні питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах, інтересах недарма ставиться на перше місце. Замислюючись над особливостями свого внутрішнього миру, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби й бажання, свої здатності й характер. Удивляючись в іншу людину, намагаючись зрозуміти його, ми також як би запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?». Виділяють три основних види спрямованості особистості: особиста, колективістична й ділова.
Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, те, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися . Позитивний социометрический статус характеризує лідерську позицію члена групи .Лідери - це люди або соціальні ролі, здатні робити більше чим інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, і ініціативи, що проявляють ними, більше ефективні, чим ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які випливають по наміченому ними шляхи й виконують їхньої рекомендації. Негативний социометрический статус характеризує дезорганізуючі тенденції в поводженні члена групи.
Провівши дослідження у групі курсантів нашого курсу можемо зробити такі висновки: направленність особистості на «я» не впиливає позитивним чином на статус особистості у групі,бо вона притаманна здебільшого або наближеним до лідера або аутсайдерам.Позитивно впливає на статус спрямованість на «О»,хоча вона й притаманна здебільшого группам нейтральних,але ми не виявили жодного аутсайдера з такою спрямованністю.Також більшості наших лідерів притаманна спрямованність на «Д»,це свідчить про те,шо люди з найвщим соціометричним статусом мають бути спрямованими на справу, зацікавлені у рішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтовані на ділове співробітництво, здатні відстоювати в інтересах справи власну думку, що корисно для досягнення загальної мети.
Список використанної літератури
1. Андрєєва, Г.М. Соціальна психологія. Підручник для вищих навчальних закладів / Г.М. Андрєєва. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 378 с.
2. Андриенко, Е.В. Соціальна психологія: навчальний посібник для студентів пед.вузів / Е.В. Андриенко. - М.: Освіта, 2000. - 339 с.
3. Асмолов, А.Г. Психологія особистості: Підручник / А.Г. Асмолов. - М.: Із МГУ, 1990. - 367 с.
4. Божович, Л.И. Проблеми формування особистості / Л.И. Божович. - М.: Освіта, 1995. -352с.
5. Більша енциклопедія психологічних тестів. - М.: З Эксмо, 2005. - 416 с.
6. Иванчик Т. Ф. К вопросу о формировании значимой направленности личности// Актуальные проблемы социальной психологии: Материалы всесоюзного симпозиума. Кострома, 1986. – с. 46 – 48.
7.Ковальов, А.Г. Колектив і соціально-психологічні проблеми керівництва / А.Г. Ковальов. - М.: Економіка, 1978. - 360 с.
8.Робер М. А. Психологія індивіда й групи - М.: Прогрес, 1988 -374з
9. Рейнвальд Р.С. Психология личности. Монография. Изд. УДН, 1987
10.Шибутани, Т. Соціальна психологія/Т.Шибутани. - М.: АСТ; Ростов н/Д: Фенікс, 1999 - 539
Додаток
Анкета методики діагностування спрямованості особистості Басса
Анкета
Найбільше задоволення я одержую від:
А. Схвалення моєї роботи;
Б. Свідомості того, що робота зроблена добре;
В. Свідомості того, що мене оточують друзі.
Якби я грав у футбол (волейбол, баскетбол), то я хотів би бути:
А. Тренером, що розробляє тактикові гри;
Б. Відомим гравцем;
В. Обраним капітаном команди.
По-моєму, кращим педагогом є той, хто:
А. Виявляє цікавість до учнів і до кожного має індивідуальний підхід
Б. Викликає інтерес до предмета так, що учні із задоволенням поглиблюють свої знання в цьому предметі;
В. Створює в колективі таку атмосферу, при якій ніхто не боїться висловити своя думка.
Мені подобається, коли люди:
А. Радуються виконаній роботі;
Б. Із задоволенням працюють у колективі;
В. Прагнуть виконати свою роботу краще інших.
Я хотів би, щоб мої друзі:
А. Були чуйні й допомагали людям, коли для цього представляються можливості
Б. Були вірні й віддані мені;
В. Були розумними й цікавими людьми.
Кращими друзями я вважаю тих:
А. З ким складаються гарні взаємини;
Б. На кого завжди можна покластися;
В. Хто може багато чого досягти в житті.
Найбільше я не люблю:
А. Коли в мене щось не виходить;
Б. Коли псуються відносини з товаришами;
В. Коли мене критикують.
По-моєму, гірше всього, коли педагог:
А. Не приховує, що деякі учащиеся йому несимпатичні, насміхається й жартує над ними;
Б. Викликає дух суперництва в колективі;
В. Недостатньо добре знає свій предмет.
У дитинстві мені найбільше подобалося:
А. Проводити час із друзями;
Б. Відчуття виконаних справ;
В. Коли мене за що-небудь хвалили.
Я хотів би бути схожим на ті, хто:
А. Домігся успіху в житті;
Б. По-справжньому захоплений своєю справою;
В. Відрізняється дружелюбністю й доброзичливістю.
У першу чергу школа повинна:
А. Навчити вирішувати завдання, які ставить життя;
Б. Розвивати насамперед індивідуальні здатності учня;
В. Виховувати якості, що допомагають взаємодіяти з людьми.
Якби в мене було більше вільного часу, охотнее всього я використав би його:
А. Для спілкування із друзями;
Б. Для відпочинку й розваг;
В. Для своїх улюблених справ і самоосвіти.
Найбільших успіхів я домагаюся, коли:
А. Працюю з людьми, які мені симпатичні;
Б. У мене цікава робота;
В. Мої зусилля добре винагороджуються.
Я люблю, коли:
А. Інші люди мене цінують;
Б. Випробовувати задоволення від виконаної роботи;
В. Приємно проводжу час із друзями.
Якби про мене вирішили написати в газеті, мені б хотілося, щоб:
А. Розповіли про яку-небудь цікаву справу, пов'язаним з навчанням, роботою, спортом і т.п., у якому мені довелось брати участь;
Б. Написали про мою діяльність;
В. Обов'язково розповіли про колектив, у якому я працюю.
Найкраще я вчуся, якщо викладач:
А. Має до мене індивідуальний підхід;
Б. Зуміє викликати в мене інтерес до предмета;
В. Улаштовує колективні обговорення досліджуваних проблем.
Для мене немає нічого гірше, ніж:
А. Образа особистого достоїнства;
Б. Невдача при виконанні важливої справи;
В. Втрата друзів.
Найбільше я ціную:
А. Успіх;
Б. Можливості гарної спільної роботи;
В. Здоровий практичний розум і кмітливість.
Я не люблю людей, які:
А. Уважають себе гірше інших;
Б. Часто сваряться й конфликтуют;
В. Заперечують проти всього нового.
Приємно, коли:
А. Працюєш над важливим для всіх справою;
Б. Маєш багато друзів;
В. Викликаєш замилування й усім подобаєшся.
По-моєму, у першу чергу керівник повинен бути:
А. Доступним;
Б. Авторитетним;
В. Вимогливим.
У вільний час я охоче прочитав би книги:
А. Про те, як заводити друзів і підтримувати гарні відносини з людьми;
Б. Про життя знаменитих і цікавих людей;
В. Про останні досягнення науки й техніки.
Якби в мене були здатності до музики, я зволів би бути:
А. Диригентом;
Б. Композитором;
В. Солістом.
Мені б хотілося:
А. Придумати цікавий конкурс;
Б. Перемогти в конкурсі;
В. Організувати конкурс і керувати їм.
Для мене важливіше всього знати:
А. Що я хочу зробити;
Б. Як досягти мети;
В. Як організувати людей для досягнення мети.
Людина повинен прагнути до того, щоб:
А. Інші були їм задоволені;
Б. Насамперед виконати своє завдання;
В. Його не потрібно було дорікати за виконану роботу.
Найкраще я відпочиваю у вільний час:
А. У спілкуванні із друзями;
Б. Переглядаючи розважальні фільми;
В. Займаючись своєю улюбленою справою
