Курсовая Види забезпечення зобовязань
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття і види забезпечення зобов’язань
1.1 Види забезпечення виконання зобов`язань
1.2 Класифікація і форма правочину щодо забезпечення виконання зобов`язань
Розділ 2. Характеристика видів забезпечення зобов’язань
2.1 Зобов’язально-правові способи забезпечення зобов’язань
2.1.1 Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки
2.1.2 Поняття, відповідальність та припинення договору поруки
2.1.3 Поняття, обов`язки і припинення гарантії
2.1.4 Визначення завдатку як зобов`язально-правового способу забезпечення виконання зобов`язань
2.2 Речово-правові способи забезпечення виконання зобов`язань
2.2.1 Загальний огляд і види застави
2.2.2 Право притримання як речово-правовий спосіб
Розділ 3. Порядок оформлення способів забезпечення зобов’язань
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Зараз в умовах низького рівня договірної дисципліни, ненадійності контрагентів все більший розвиток повинні отримувати різні способи забезпечення виконання зобов'язань.
У цивільному праві під способом забезпечення виконання зобов'язань розуміються передбачені законодавством або договором спеціальні заходи майнового характеру, стимулюючі належне виконання зобов'язань боржниками шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредиторів. Зобов`язання з моменту його виникнення має основною метою виконання. Під виконанням слід розуміти досягнення такого корисного результату, що його сторони хотіли досягнути, вступаючи у нього. Згідно зі статтею 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Курсова робота присвячена дослідженню формування, цивільно-правової характеристики, поняття та функцій видів забезпечення виконання зобов'язань. У ній проаналізовано стан цивілістичних наукових та практичних джерел, в яких було в тій чи іншій мірі досліджено способи забезпечення виконання зобов'язань.
Фундаментальні дослідження способів забезпечення виконання зобов’язань проводилися у різний час багатьма ученими, серед яких слід виділити М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Т.В. Боднар, О.І. Гелевого, Б.М. Гонгало, А.Г. Діденка, М.М. Дякович, Л.В. Ємельянову, О.С. Йоффе, Р.А. Камалітдінову, В.С. Констянтинова, А.В. Латинцева, В.В.Луця, Д.І. Мейєра, Л.О. Новосьолову, К.П. Победоносцева, О.П.Печеного, І.Й. Пучковську, С.В. Сарбаша, М.М. Сібільова, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Є.О.Харитонова, Р.Б. Шишку, Т.С. Шкрум та інших.
Актуальність даної теми полягає в тому , що відносини, які регулюють способи забезпечення виконання зобов`язань, розвивалися ще з того моменту, коли зароджувалося лише саме поняття «держава». А це означає, що в певному середовищі види зобов`язань відігравали величезну роль в житті кожної особи впродовж століть, бо майнові відносини між боржником і кредитором зародились ще в Стародавньому Римі. Розвиваючись з роками, види набувають все більше можливостей, для повного задоволення вимог кредитора і боржника. Ці види розвивались поступово, ніби доповнюючи і відкриваючи один одного.
Практичне застосування видів забезпечення виконання зобов’язань загострилось тим, що потреба інтеграції України в СОТ зумовлює необхідність пристати на єдину, а саме цивілістичну концепцію регулювання ринкових відносин. Якщо вступ України в СОТ, ЄС чи ЄЕП потребує врегулювання ринкових відносин на єдиних і достатньо прозорих правилах і формах, особливо договорі як універсальній правовій формі товарообороту, то ми повинні адаптувати своє законодавство до стабільних правових порядків.
Мета дослідження. Метою роботи є встановлення загальних ознак інститутів забезпечення виконання зобов’язань, дослідження функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань та цивільно-правовою відповідальністю.
З огляду на поставлену мету перед роботою поставлені наступні завдання:
- ознайомитись з літературними джерелами присвячені забезпеченню зобов’язань;
- розкрити способи забезпечення зобов’язань;
- визначити порядок оформлення способів забезпечення зобов’язань.
Об’єктом дослідження є зобов’язальні відносини, що виникають при використанні інститутів забезпечення належного виконання зобов’язань.
Предметом дослідження стали окремі види та механізм забезпечення виконання зобов’язань, цивільне і, зокрема, зобов’язальне право, правозастосувальна та судова практика.
Заключаючи вище сказане, я рахую, що саме ця тема є найпоширенішим видом, який найбільш використовується у суспільних відносинах.
Розділ 1. Поняття та види забезпечення зобов’язань
1.1 Види забезпечення виконання зобов`язань
зобов’язання порука правова цивільна
Забезпечення виконання зобов`язання – традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при застосуванні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами забезпечення виконання зобов`язань[4, с.653].
Види забезпечення виконання зобов`язань мають характерні ознаки:
— мають майновий зміст;
— націлені на спонукання боржника до виконання свого зобов`язання;
— мають додатковий (акцесорний) характер;
— можуть забезпечувати лише дійсні зобов`язання.
Враховуючи викладенні характерні риси, види забезпечення виконання зобов`язань можна визначити як передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов`язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.
Те, чи буде виконано зобов`язання, значною мірою залежить від волі самого боржника вчинити дії щодо виконання цього зобов`язання. Кредитор, у свою чергу, може бажати такого виконання та отримати правові механізми, спрямовані на гарантування виконання таких зобов`язань. Функцію таких правових механізмів виконують способи забезпечення виконання зобов`язань.
Цивільний Кодекс України встановлює такі види забезпечення виконання зобов`язань: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання.
Неустойка, яка згідно з нормами ЦКУ може бути у формі штрафу та пені, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. [6, с.145].
Наступним видом забезпечення виконання зобов`язань є порука. Порука - це договір, за яким до зобов’язання основного боржника додатково приєднується зобов’язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.
Гарантія, як і порука, має за мету залучення до зобов’язання інших осіб, майно яких, поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, а тому є надійним забезпеченням виконання зобов’язань.
Слідуючий вид забезпечення виконання зобов`язань – завдаток.
Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Видаючи завдаток у грошовій сумі слід мати на увазі: якщо не буде встановлено, що ця сума є завдатком, то вона вважатиметься авансом і не матиме наслідків завдатку, тобто не вважатиметься забезпеченням виконання зобов`язання.
Сутність застави полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов’язання забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Поряд із звичайною заставою ЦКУ передбачає ще й спеціальні види застави - іпотеку та заклад.
Новим методом забезпечення виконання зобов’язань є притримання (ст.ст.594-597 ЦК). Сутність виду полягає в тому, що кредитор, в якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику, або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов’язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов’язаних з нею витрат й інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов’язання не буде виконане.
Усі способи забезпечення виконання зобов`язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:
I – встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);
II – супроводжуються виділенням із майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);
III – мають на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).
Забезпечення виконання зобов`язання будь-яким із вище вказаних способів, також створює зобов`язальне правовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов`язання боржника).
1.2 Класифікація та форма правочину щодо забезпечення зобов'язань
Засоби забезпечення виконання зобов`язань можуть бути класифіковані за різними підставам. Так, залежно від часу способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.
Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов`язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов`язання. До таких засобів належить: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання.
Універсальним засобом забезпечення зобов`язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов`язання. Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений лише після невиконання зобов`язань.
Нікчемний правочин – окремий випадок недійсності правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК, нікчемний правочин – це такий, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція та відшкодування збитків.
Частина третя ст. 548 ЦК уособлює в собі одну з характерних рис забезпечення виконання зобов`язань – акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов`язання, тобто його додатковий характер, проявляється у багатьох моментах:
-по-перше, недійсність основного зобов`язання зазвичай спричиняє недійсність зобов`язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов`язань, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність;
-по-друге, забезпечувальне зобов`язання наслідує долі основного зобов`язання при зміні особи у зобов`язанні, наприклад при переході прав кредитора іншій особі при відступлені права вимоги. Так при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченою заставою;
-по-третє, припинення основного зобов`язання, як правило, спричиняє і припинення його забезпечення.
Розділ 2 Характеристика видів забезпечення зобов’язань
2.1 Зобов`язально-правові способи забезпечення виконання зобов'язань
Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути застосовані заходи примусу. Водночас з метою посилення захисту інтересів уповноваженої особи можуть застосовуватися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань.
Згідно з Цивільним кодексом України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням та іншими способами, встановленими законами або договором. Загалом ці способи забезпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові. До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої — заставу і притримання [1, с.119].
2.1.1 Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки
Незважаючи на уявну простоту, неустойка є одним з давніх та складних способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась у цивільному обороті ще з часів римського права. Неустойкою називалося додаткове зобов`язання боржника виплатити кредитору певну суму грошей в разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов`язання. Найголовнішими функціями неустойки в Стародавньому Римі були забезпечувальна та компенсаційна. Належне та своєчасне виконання зобов`язання забезпечувалося певною грошовою сумою, яку боржник повинен був сплатити кредиторові в разі його невиконання. Крім того, контрагенти, які побоювалися, що збитки, які виникнуть в разі невиконання одним з них свого зобов`язання, буде важко довести або вони взагалі не виникнуть, могли за допомогою неустойки закріпити свої позиції. Встановлення неустойки у догорівних зобов`язаннях мало ще одну додаткову функцію – за її допомогою можна було закріпити договір, який сам по собі не користувався юридичним захистом.
В нормативних актах, що діяли на теренах Російської імперії, не зустрічається чіткого та безпосереднього визначення неустойки (воно з`явилося тільки в проекті Цивільного уложення Російської імперії 1913р. – ст. 1601). Однак, зважаючи на те, що на практиці цей інститут застосовувався широко, вчені-правознавці того часу в своїх наукових працях приділяли увагу даній проблемі. І основні суперечності стосувалися саме можливості встановлення неустойки у вигляді не тільки грошової суми, а й іншого майна.
1 березня 1921 р. на 10-му з`їзді РКП(б) радянським урядом був проголошений початок нової економічної політики. Вона передбачала принципово інше функціонування всіх галузей суспільного буття, а тому виникла необхідністю створення нової нормативної бази для його врегулювання. Перший радянський „непівський” Цивільний кодекс 1922 р. мав досить значну кількість норм, запозичених з цивільних кодексів буржуазних держав.
Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього часу. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділяв на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка і завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпеченню виконання зобов`язань окрему Главу 16. Забезпечувальні способи, об`єднані в цій главі, законодавець розмістив відповідно до практичного значення кожного на той час. І звичайно на перше місце були поставлені норми про неустойку як такі, що мають найбільше практичне застосування, оскільки на той час умови про неустойку були обов`язковими для будь-якого планового зобов'язання.
Визначення неустойки, що наводиться у ст. 179 ЦК 1964 р., порівняно з визначенням, що наводилося у ЦК 1922 р., більш деталізовано та більш пристосовано до реалій тих часів. Так ЦК 1964 р. дозволяє, по-перше, визначати неустойку як договір, так і нормативний акт (закон), а, по-друге, застосовували її у всіх зобов`язальних як договірних, так і позадоговірних.
В теперішні часи згідно з ЦК неустойка є традиційний і найбільш поширений вид забезпечення виконання зобов`язань у цивільному праві. За статтею 549 неустойкою визначається грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання[1, с.120].
Неустойці притаманні такі риси:
- можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов`язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;
- можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.
Механізм стягнення з боржника неустойки у вигляді майна на практиці уявляється досить складним, оскільки незрозуміло, до якого виду неустойки воно належить, а звідси – як воно має обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі. Згідно зі ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов`язання.
Згідно із статтею 551 ЦК, неустойка виступає у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого та нерухомого майна. У законодавстві та судовій практиці виділяють договірну та законну неустойку. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, як правило, її розмір, умови застосування і т. п. визначається виключно тільки на їх розсуд.
Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачено цей обов'язок угодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки неустойка може встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства. Разом із тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лише неустойка, предметом якої є грошова сума. По відношенню до неустойки, встановленої законом, в ЦК передбачено правило, згідно з яким її розмір може бути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір, законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторони можуть зменшити, крім випадків, передбачених законом[9, с.23].
Відповідно до частини третьої ст. 551 ЦК, суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, істотного погіршення майнового стану боржника.
Важливою особливістю цивільного законодавства України є те, що за загальним правилом при порушенні зобов`язання повинна проводитись сплата штрафної неустойки.
Разом з тим, відповідно до ст. 624 ЦК договірна неустойка може бути встановлена сторонами або заліковою, або виключною, або альтернативною. Це правило не поширюється на так звану законну неустойку, яка відповідно до норм даного акту цивільного законодавства завжди повинна бути штрафною.
2.1.2 Поняття, відповідальність та припинення договору поруки
Порука віднесена до зобов`язально-правових способів забезпечення виконання зобов`язань, що стимулюють боржника до належного виконання зобов`язань шляхом створення можливості пред`явлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь у договір, зобов`язальної вимоги.
Коли ж боржник не виконує свої обов`язки або виконує їх неналежним чином, виникає проблема пошуку правових засобів, за допомогою яких можна було б примусити боржника виконати його договірні зобов`язання як слід.
Стаття 553 передбачає, що порука може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручителем на користь третьої особи – кредитора по основному зобов`язанню. Звідси випливає, що порука розглядається як додаткове зобов`язання, що може виникати на підставі чи договору, чи в силу інших обставин. При цьому учасником даного договору є не боржник по основному зобов`язанню, а інша особа: договірні відносини виникають між головним кредитором і поручителем. Таким чином, за законодавством юридичні особи можуть виступати поручителем незалежно від того, чи є згадка про це в їхніх установчих документах.
Порука – це договір, за яким до зобов`язання основного боржника додатково приєднується зобов`язання іншої особи, яка за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, яка за нього ручалась, тобто поручитель[3, с.630].
В юридичній літературі немає одностайності в питанні про те, як треба розуміти визначення законодавця „поручитель зобов`язується відповідати за виконання зобов`язання боржника”. Одні представники цивілістики трактували термін „відповідальність поручителя” у вузькому розумінні – як відповідальність за невиконання (неналежне виконання) забезпеченого порукою зобов`язання боржника, що виявляється у відшкодуванні збитків, сплаті санкцій, а за грошовими зобов`язаннями – також сплаті відсотків за користування грошовими коштами. Водночас ряд інших вчених наполягали на широкому трактуванні зазначеного терміну. На їхню думку, це поняття розумілося як зобов`язання поручителя виконати те ж саме, до чого зобов`язаний боржник відповідно до умов основного зобов`язання: ще одне зобов`язання, за змістом тотожне основному, боржником у якому є поручитель.
Приєднавшись до позиції науковців щодо визначення відповідальності поручителя в широкому значені, можна дійти висновку про неможливість використовувати поруку як забезпечувальний засіб у зобов`язаннях, скажімо, особистого характеру (виступ на концерті, написання картини тощо), оскільки поручитель не може самостійно ці дії у випадку невиконання боржником зазначеного обов`язку. Аналогічні висновки стосуються і зобов`язань, зміст яких складають негативні дії.
Порука припиняється після припинення забезпеченого нею зобов`язання. Вона також припиняється внаслідок відмови кредитора після закінчення терміну зобов`язання прийняти запропоноване виконання боржника чи поручителя; у випадку переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не дав кредитору згоди нести відповідальність за нову особу.
Слід зазначити, що у порівняння з законодавством до 2003 р. у ЦК збільшено строк для пред`явлення вимог до поручителя. Так порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку зобов`язання не пред`явить позов до поручителя. У випадках, коли строк виконання зобов`язання не зазначено і не може бути зазначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки[15, с.17].
Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов`язань.
За своєю суттю спосіб забезпечення зобов`язання є новим для цивільного права України, адже він суттєво відрізняється від гарантії, яка існувала за часів радянської та пострадянської цивілістики. Якщо раніше, згідно зі ст. 196 ЦК 1963 р. та Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31. 05. 1991 р., гарантія прирівнювалася до поруки, та на неї розповсюджувалися присвячені поруці правила, то гарантія за ЦК (в літературі її нерідко називають банківською гарантією) не тільки має власне правове регулювання, але й за своєю доктриною є новим для вітчизняного законодавства самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання.
Гарантія за ЦК має певну низку характерних ознак, що відрізняють її не тільки від інших способів забезпечення зобов`язань, насамперед поруки, але й від гарантії, яка використовувалась раніше в українському законодавстві:
- вона має самостійний характер, тобто вона не залежить від досі основного зобов`язання;
- має особливий суб`єктний склад;
- строк її дії не обмежується строком пред`явлення кредитором позовних вимог до гаранта;
- має оплатний характер;
- є безвідкличною.
Як уже вказувалось, цивільні правовідношення, що виникають відносно гарантії, мають особливий суб`єктний склад.
По-перше, як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси умовна назва – банківська гарантія). Практична діяльність банків щодо надання забезпечення виконанню зобов`язань третіми особами існувала й до прийняття ЦК.
По-друге, особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантії (принципал), є боржником за основним зобов`язанням, виконання якого забезпечується банківською гарантією. Якщо відповідно до ст. 196 ЦК 1963 р. такий боржник міг бути тільки юридичною особою, то обмежень щодо існування принципала – фізичної особи ЦК не передбачено.
По-третє, особа, яка отримує право висувати вимоги до гаранта (бенефіціар), є кредитором в основному зобов`язанні. Бенефіціар може бути як фізичною особою, у тому числі суб`єктом підприємницької діяльності, так і юридичною особою[7, с.14].
За своєю юридичною природою гарантія являє закріплене на письмі одностороннє зобов`язання, відповідно до якого гарант зобов`язується виконати бенефіціару-кредитору забезпечене банківською гарантією зобов`язання у разі його порушення принципалом-боржником.
Незадоволена гарантом письмова вимога кредитора про виконання зобов`язання є підставою для подання ним позовної вимоги до відповідного суду про стягнення суми основного боргу (тобто тієї на, яку була видана гарантія), завданих збитків та проценти річних. Позовна вимога при цьому повинна відповідати вимогам щодо її форми і змісту, встановленим Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України[3, с.458].
Після виконання всіх умов гарантії, а також інших умов, передбачених договором або законам настає припинення гарантії.
Припинення гарантії – це припинення існування (погашення) прав та обов`язків його учасників, що складають зміст гарантійного зобов`язання, припинення гарантії торкається всіх учасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара (кредитора), і принципала (боржника).
Усі підстави припинення зобов`язань гаранта перед кредитором пов`язані або з належним виконанням гарантом свого зобов`язання, або з одностороннім волевиявленням самого бенефіціара[4, с.668].
2.1.4 Визначення завдатку як зобов`язально-правового способу
Завдаток відрізняється від інших засобів забезпечення виконань зобов`язання. Адже отримавши його, кредитор спокійний, розуміючи, що, навіть коли боржник не виконає свого зобов`язання, гроші залишаються у нього.
Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК визначається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов`язань. Із визначення завдатку, можна вивести його характерні риси:
- по-перше, завдатком може забезпечуватися тільки зобов`язання, що виникають із договорів. Відповідно він не може використовуватися для забезпечення деліктних зобов`язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;
- по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов`язання. Цей висновок випливає із положення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов'язанні в рахунок належних з неї платежів[11, с.15].
Залежно від предмета завдатку виділяють два види завдатку: грошовий та майновий. Згідно зі змістом частини першої ст. 570 ЦК нерухоме майно виступати в якості завдатку не може.
Цивільний кодекс закріплює три основні функції завдатку, а саме:
- платіжна, оскільки видається в рахунок належних платежів. Наприклад, якщо покупець при придбані холодильника вартістю 1000 гривень передав продавцю 100 гривень завдатку, то йому належить доплатити ще 900 гривень;
- доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов`язання). Це позначає, що, якщо сторонами не заперечується факт видання (отримання) завдатку, а також якщо це і заперечується, але даний факт підтверджується доказами, договір вважається укладеним. З іншого боку, якщо договором передбачено сплату однієї зі сторін завдатку, то він вважається укладеним лише після виконання відповідним контрагентом свого обов`язку;
- забезпечувальна. Вона полягає в тому, що сторони додатково пов`язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушенні зобов`язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов`язана повернути його іншій стороні в подвійному розмірі.
Угода про завдаток згідно з нормами ст. 547 ЦК повинна вчинятися в письмовій формі і під страхом визнання її нікчемною. Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора.
Новим положенням цивільного законодавства (порівняно із ЦК 1963 р.) є доповнення правового регулювання завдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, яка передана боржником кредитору, коли є сумніви відносно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема, внаслідок недотримання правил про просту письмову форму угоди про завдаток). У цьому випадку внесена грошова сума визнається авансом.
Аванс – це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів. Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов`язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов`язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично в усіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов`язана до його повернення у більшому розмірі.
Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. У протилежному випадку отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.
За загальним правилом, наслідком порушення договірного зобов`язання, забезпеченого завдатком, стає наступне:
1) якщо договір порушений за провиною особи, яка дала завдаток, то вона втрачає завдаток;
2) якщо ж договір порушений за провиною особи, яка отримала завдаток, то остання повинна повернути завдаток у подвійному розмірі (якщо це грошовий завдаток) або повернути рухоме майно, отримане від боржника як завдаток, та додатково сплатити суму у розмірі вартості цього завдатку (якщо мав місце майновий завдаток).
Значення завдатку як способу забезпечення виконання зобов`язання полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує.
2.2 Речово-правові способи забезпечення виконання зобов`язань
2.2.1 Загальний огляд і види застави
Нині застава стає найпоширенішим способом забезпечення виконання зобов`язань. Її застосування викликане намаганням гарантувати належне виконання зобов`язань. В умовах економічної кризи, коли відсутня стабільність договірних зв`язків і немає переконаності у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій, належного виконання боржником своїх зобов`язань за договором.
Міцності заставлених відносин повинно сприяти розвинуте законодавство про заставу. Таке законодавство існує у всіх країнах з розвинутою економікою. Пояснюється це тим, що застава виникла давно і протягом її розвитку сформувалися оптимальні моделі поведінки учасників заставних відносин, які й були закріплені у законодавстві.
В Україні спеціальним нормативно-правовим актом, в якому визначені основні положення про заставу, є прийняття у 1992 р. Закону „ Про заставу”. Окремі норми про заставу містяться у деяких інших актах.
За законодавством України застава – це спосіб забезпечення зобов`язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Таким чином, наголошується на зобов`язально-правовій стороні застави. Між тим, як у римському приватному праві і у сучасному цивільному праві іноземних держав, вона визначається як речове право на чуже майно. Слід зазначити, що у Цивільному кодексі УРСР 1922 р. застава була віднесена до категорії речових прав. Проте, із запереченням приватної власності і критикою концепції речових прав вона стала способом забезпечення зобов`язань, що й було закріплено в законодавстві.
Заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога, тобто така, яка не суперечить чинному законодавстві і за якої не минув строк позовної давності. Найчастіше вона застосовується для забезпечення виконання кредитних договорів. Можливе забезпечення заставою вимог за договорами купівлі-продажу, оренди, перевезень вантажів тощо[2, с.10].
Для укладення договору застави, який потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, така згода має бути виражена у письмовій формі.
Залежно від предмету застави Закон про заставу поділяє його на іпотеку, заставу товарів в обороті і переробці, заклад, заставу майнових прав і цінних паперів.
У статті 30 Закону про заставу записано: іпотека – це застава землі, нерухомості (будівля, споруда, будинок, квартира, цілісний майновий комплекс підприємства та інше майно). При цьому предмет іпотеки зажди залишається у володінні заставодавця. Іпотекою вважають і заставу транспортних засобів, якщо вони залишаються у заставодавця (стаття 39 Закону про заставу).
Такий договір засвідчує нотаріусом. І якщо ним це передбачено, державний нотаріус накладає заборону на відчуження майна. Важливим є те, що договір іпотеки майнового комплексу поширюється не тільки на його споруди і приміщення, а ще і на всі основні фонди й оборотні засоби, які відображають у балансі підприємства. Правда, у ст. 38 Закону про заставу є одне застереження: „якщо інше не передбачено законом чи договором”. Права й обов`язки сторін за договором іпотеки перелічені у ст.ст. 33-35 Закону про заставу.
У статті 40 Закону про заставу закріплено, що застава товарів в обороті або переробці може бути сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, готова продукція тощо.
При такому виді застави заставодержатель може вимагати: рахунок-фактуру або інвойс, договір купівлі-продажу або інший цивільно-правовий договір, який підтверджує право власності заставодавця на товари; вантажні митні декорації, товарно-транспортні накладні чи акти приймання-передачі; копії платіжних документів, що підтверджують оплату товарів, які передаються у заставу; складську довідку про наявність товарів (найменування, код, кількість, вартість на дату оформлення застави, місце зберігання); договір оренди приміщення в якому зберігаються товари, що передаються у заставу (якщо приміщення – не власність заставодавця); сертифікати на товари.
На відміну від іпотеки (застави нерухомого майна), заклад – це застава рухомого майна. Його як предмет застави заставодавець передає у володіння заставодержателю. Але за згодою сторін предмет застави можуть залишити у заставодавця під замком і печаткою заставодержателя (так звана тверда застава) [12, с.6].
Застава майнових прав.
Під майновими правами розуміється:
- право вимоги за зобов`язаннями, в яких заставодавець виступає кредитором (наприклад за договором купівлі-договору товару йому повинні сплатити 100000 грн.);
- права на об`єкти інтелектуальної власності (що підтверджує патент на винахід, авторське свідоцтво, свідоцтво про право на знак для товарів і послуг тощо). Але майнове право обмежене строком, може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії.
Заставодавець може укласти договір застави не тільки на належні йому на момент укладення права, але й ті, що можуть виникнути у майбутньому (ст. 49 Закону про заставу).
Застава цінних паперів регулює 3-й і 6-й розділи Закону про заставу. У статті 53 передбачається, що вексель або інший цінний папір, який можна передати за індосаментом (передатним написом), віддають у заставу так: вчиняють індосамент і вручають індосований цінний папір заставодержателю. А ті цінні папери, які не можна передати за індосаментом, передають у заставу за договором заставодержателя з особою, на чиє ім`я вони видані.
2.2.2 Право притримання як речово-правового способу
Притримання є новим видом забезпечення виконання зобов`язання. Сутність його полягає в можливості кредитора притримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконає свої зобов`язання, або задовольнити з неї свій інтерес.
Сьогодні поняття „притримання” офіційно закріплено в ЦКУ і воно набуло статусу загальної норми.
Згідно зі статтею 594 ЦКУ суть притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Це – загальна норма, яка дозволяє кредитору захистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.
Суб`єктами права притримання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб`єкти підприємницької діяльності.
Специфіка притримання полягає в тому, що це – єдиний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який виникає із закону. Для застосування права притримання не потрібна згода сторін, тобто право притримання є односторонньою угодою, яка являє собою дії кредитора щодо неповернення речі боржнику.
Водночас, зважаючи на диспозитивні основи цивільного права та відсутність прямої заборони про це в законі, сторони можуть відступити від положень ст. 594 ЦКУ і домовитися про те, що правила притримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосування буде обмежуватися певним видом речей, і зробити у договорі спеціальне застереження.
Статті, що регулюють питання притримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформленні дії кредитора. Аналізуючи положення частини першої ст. 595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор, який притримав річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, та частини першої статті 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор має письмово попередити боржника про притримання речі[14, с.14].
Право притримання виникає у кредитора з моменту прострочення виконання зобов`язання. Якщо ж притримання забезпечення виконання не основного, а деліктного зобов`язання, то право притримання виникає у кредитора з моменту закінчення встановленого частиною другою статті 530 ЦКУ загального 7-денного строку з моменту пред`явлення відповідної вимоги боржникові.
Після передачі речі боржнику в межах виконання основного зобов`язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість.
3. Порядок оформлення способів забезпечення зобов’язань
Згідно з нормами ст.547ЦК правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання письмової форми спричиняє недійсність правочину щодо встановлення способів забезпеченнявиконання. Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення зобов’язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.
Раніше діючим законодавством обов`язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась стосовно неустойки, поруки і гарантії.
Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного способу зв`язку[13, с.125].
Деякі із способів мають бути не тільки оформленні письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках – також державної реєстрації.
Загальні умови забезпечення зобов’язань встановленні в ст.548ЦК:
- виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується додатковим(акцесорним)зобов’язанням, якщо це передбачено договором, або законом;
- недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню;
- визнання недійсним основного зобов’язання(вимоги) має наслідком недійсність додаткового(забезпечувального) зобов’язання, якщо інше не встановлено ЦК;
- недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсності основного зобов’язання.
Змістдоговору застави становлять умови на яких укладено цю угоду. Відповідно до ст.12 ЗУ "Про заставу" у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підставами виникнення застави можуть бути:договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовують положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору.
Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид заставленого майна тощо). Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст.15-1 Закону «Про заставу» та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30липня 1998р.№1185 .
Право виникнення застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.
Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи договором) (Дод.А).
Іпотека, крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимагає внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р.№14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порука має бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.
У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (Дод.Б).
Акти цивільного законодавства не висувають спеціальних вимог щодо істотних умов договору поруки. Але, буде правильно, якщо зміст такого договору передбачатиме:
1) предмет договору;
2) відсутність або наявність плати за послуги поруки, надані поручителем, розмір такої плати;
3) порядок виконання зобов'язань;
4) права й обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
5) інші умови за згодою сторін;
6) дія договору;
7) порядок зміни та припинення дії договору.
Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо кредитор протягом шести, місяців від дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.
Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.
Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.
Договір про завдаток має оформлятись письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним(ст.547ЦК).
Право при тримання виникає на підставі прямої вказівки закону(ст.549ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.
Висновки
Темі «Забезпечення виконання зобов’язання» у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.
До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу” від 02. 10. 92 р.
З прийняттям ЦК України відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалися протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду. Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст своїх прав і обов'язків. Головна мета видів забезпечення виконання зобов'язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав би договірне зобов'язання. Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістів необхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідження видів забезпечення виконання зобов'язань речово-правового характеру.
Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.
Необхідно зважати на те, що види мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.
Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.
Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.
На мою думку способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. Я вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.
В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.
Список використаних джерел
1. Цивільний кодекс України від 19. 06. 2003.
2. Про заставу: Закон України від 02.10. 92 р. № 2654-XII.
3. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Істина, 2003 р. – с. 386.
4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р. – с. 782.
5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2001 р. – с. 270.
6. Отраднова О. Поняття та функції неустойки: історія та сучасність // Право України – 2001. - №8. – с. 110.
7. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. – 2004. - № 11. – с. 36.
8. Заржицький О., Шевченко А. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. – 1996. - № 7. – с. 35.
9. Крат В. Неустойка. Що периможить: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 12. – с. 41.
10. Хілінський Ю. Неустойка: відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 27. – с. 25.
11. Герасименко А. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. – 2004. - № 92. с.8.
12. Хілінський Ю. Застава як забезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 62. – с. 24.
13. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 48. – с. 59.
14. Карнаух Т. Притримання – новий вид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 44. – с. 65.
15. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України – 2004. - № 2. – с. 37.
Додатки
Додаток А
ДОГОВІР ЗАСТАВИ №45
м. Хмельницький
1 грудня 2009 р.
ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В.В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "ЛЛЛ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління товариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:
1. Предмет договору
1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2009 р., про надання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом передачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської продукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).
1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт застави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із зазначеним у ст. 1.1 договору.
2. Зобов'язання сторін
2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які підтверджують його право власності на об'єкт застави: копії прибуткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні посвідчення.
2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазначені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.
2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.
2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комерційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.
2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього договору право власності на заставлену продукцію передається Заставодержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.
3. Відповідальність сторін
3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.
3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.
Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його повного виконання.
Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.
Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:
Заставодержатель Заставодавець
Договір підписали:
Директор Голова правління
(Оніщенко В.В.) (Куценко Я.Ф.)
Додаток Б
ДОГОВІР ПОРУКИ
м. Хмельницький
2 квітня 2010 р.
Ми, які нижче підписалися, Чабанов Павло Іванович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 20, і Сидорчук Антон Федорович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Прибузька, 6, кв. 39, уклали цей договір про таке:
Мельник Сергій Петрович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 11, позичив у Сидорчука А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 червня 2010 р. (договір позики від 2 квітня 2010 р.).
Я, Чабанов П.І., зобов'язуюсь перед Сидорчуком А.Ф. відповідати за повернення Мельником С.П. боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.
Якщо до 1 червня 2010 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мельник С.П. не поверне, Сидорчук А.Ф. зобов'язується повідомити про це Чабанова П.І., який протягом п'яти днів після отримання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму Сидорчуку А.Ф.
Я, Сидорчук А.Ф., отримавши від Чабанова П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн, зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 квітня 2010 р. для зажадання виплати йому Мельником С.П. — 5000 грн.
Зміст положень ст. 553—559 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Чабанову П.І., другий — Сидорчуку А.Ф.
Підписи
(Чабан П.І.) (Сидоренко А.Ф.)
Додаток В
ДОГОВІР ЗАВДАТКУ
м. Хмельницький
19 вересня 2009 р.
Ми, які нижче підписалися, Барчук Микола Павлович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам'янецькій, 10,кв. 46, і Луцюк Іван Іванович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам’янецькій, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:
1. Барчук Микола Павлович продає, а Луцюк Іван Іванович купує відеомагнітофон моделі "Philips-ІП" за 1000 (одну тисячу) грн.
2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за відеомагнітофон Барчук М.П. отримав від Луцюка І. І. завдаток у сумі 200 (сто) грн. Суму, що залишилася за відеомагнітофон — 800 (вісімсот) грн, Луцюк І.І. зобов'язується виплатити не пізніше 1 жовтня 2009 р.
3. Барчук М.П. зобов'язується передати відеомагнітофон Луцюку І.І. як тільки отримає за нього в цей строк решту 800 (вісімсот) грн.
4. Зміст положень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Барчуку М.П., другий — Луцюку І.І.
Підписи
(Барчук М.П.) (Луцюк І.І.)
Размещено на Allbest.ru
Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.
Договір про завдаток має оформлятись письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним(ст.547ЦК).
Право при тримання виникає на підставі прямої вказівки закону(ст.549ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.
Висновки
Темі «Забезпечення виконання зобов’язання» у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.
До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу” від 02. 10. 92 р.
З прийняттям ЦК України відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалися протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду. Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст своїх прав і обов'язків. Головна мета видів забезпечення виконання зобов'язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав би договірне зобов'язання. Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістів необхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідження видів забезпечення виконання зобов'язань речово-правового характеру.
Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.
Необхідно зважати на те, що види мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.
Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.
Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.
На мою думку способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. Я вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.
В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.
Список використаних джерел
1. Цивільний кодекс України від 19. 06. 2003.
2. Про заставу: Закон України від 02.10. 92 р. № 2654-XII.
3. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Істина, 2003 р. – с. 386.
4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р. – с. 782.
5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2001 р. – с. 270.
6. Отраднова О. Поняття та функції неустойки: історія та сучасність // Право України – 2001. - №8. – с. 110.
7. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. – 2004. - № 11. – с. 36.
8. Заржицький О., Шевченко А. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. – 1996. - № 7. – с. 35.
9. Крат В. Неустойка. Що периможить: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 12. – с. 41.
10. Хілінський Ю. Неустойка: відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 27. – с. 25.
11. Герасименко А. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. – 2004. - № 92. с.8.
12. Хілінський Ю. Застава як забезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 62. – с. 24.
13. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 48. – с. 59.
14. Карнаух Т. Притримання – новий вид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 44. – с. 65.
15. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України – 2004. - № 2. – с. 37.
Додатки
Додаток А
ДОГОВІР ЗАСТАВИ №45
м. Хмельницький
1 грудня 2009 р.
ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В.В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "ЛЛЛ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління товариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:
1. Предмет договору
1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2009 р., про надання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом передачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської продукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).
1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт застави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із зазначеним у ст. 1.1 договору.
2. Зобов'язання сторін
2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які підтверджують його право власності на об'єкт застави: копії прибуткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні посвідчення.
2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазначені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.
2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.
2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комерційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.
2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього договору право власності на заставлену продукцію передається Заставодержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.
3. Відповідальність сторін
3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.
3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.
Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його повного виконання.
Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.
Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:
Заставодержатель Заставодавець
Договір підписали:
Директор Голова правління
(Оніщенко В.В.) (Куценко Я.Ф.)
Додаток Б
ДОГОВІР ПОРУКИ
м. Хмельницький
2 квітня 2010 р.
Ми, які нижче підписалися, Чабанов Павло Іванович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 20, і Сидорчук Антон Федорович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Прибузька, 6, кв. 39, уклали цей договір про таке:
Мельник Сергій Петрович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 11, позичив у Сидорчука А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 червня 2010 р. (договір позики від 2 квітня 2010 р.).
Я, Чабанов П.І., зобов'язуюсь перед Сидорчуком А.Ф. відповідати за повернення Мельником С.П. боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.
Якщо до 1 червня 2010 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мельник С.П. не поверне, Сидорчук А.Ф. зобов'язується повідомити про це Чабанова П.І., який протягом п'яти днів після отримання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму Сидорчуку А.Ф.
Я, Сидорчук А.Ф., отримавши від Чабанова П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн, зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 квітня 2010 р. для зажадання виплати йому Мельником С.П. — 5000 грн.
Зміст положень ст. 553—559 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Чабанову П.І., другий — Сидорчуку А.Ф.
Підписи
(Чабан П.І.) (Сидоренко А.Ф.)
Додаток В
ДОГОВІР ЗАВДАТКУ
м. Хмельницький
19 вересня 2009 р.
Ми, які нижче підписалися, Барчук Микола Павлович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам'янецькій, 10,кв. 46, і Луцюк Іван Іванович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам’янецькій, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:
1. Барчук Микола Павлович продає, а Луцюк Іван Іванович купує відеомагнітофон моделі "Philips-ІП" за 1000 (одну тисячу) грн.
2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за відеомагнітофон Барчук М.П. отримав від Луцюка І. І. завдаток у сумі 200 (сто) грн. Суму, що залишилася за відеомагнітофон — 800 (вісімсот) грн, Луцюк І.І. зобов'язується виплатити не пізніше 1 жовтня 2009 р.
3. Барчук М.П. зобов'язується передати відеомагнітофон Луцюку І.І. як тільки отримає за нього в цей строк решту 800 (вісімсот) грн.
4. Зміст положень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.
Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Барчуку М.П., другий — Луцюку І.І.
Підписи
(Барчук М.П.) (Луцюк І.І.)
Размещено на Allbest.ru
