Курсовая Класифікація юридичних осіб
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ПЛАН
ВСТУП
І.Поняття та сутність юридичної особи
ІІ. Поділ юридичних осіб залежно від порядку створення
А.Юридичні особи публічного права
Б.Юридичні особи приватного права
ІІІ.Поділ юридичних осіб залежно від способу створення
ІV.Поділ юридичних осіб залежно від організаційно-правової форми
А.Акціонерні товариства
Б.Товариства з обмеженою відповідальністю
В.Повне товариство
Г.Командитне товариство
Д.Товариство з додатковою відповідальністю
Е.Виробничий кооператив
V. Поділ юридичних осіб залежно від кількості учасників
VІ.Поділ юридичних осіб залежно від мети діяльності
VІI. Поділ юридичних осіб залежно від виду установчих документі
VIІI.Класифікація юридичних осіб за організаційними ознаками
IX. Поділ юридичних осіб залежно від економічної залежності
X. Поділ юридичних осіб за правовим режимом
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
Сучасну ринкову економіку неможливо уявити собі без категорії юридичної особи і доволі широкого спектру організаційно-правових форм цивільного обороту. Поява цих інститутів багато в чому пов’язана з тими ж причинами, що і генеза права, а саме ускладненням соціальної організації суспільтва, розвитком економічних та ринкових відносин, і, врешті, зміною суспільної свідомості. Так, на певному етапі розвитку стало зрозумілим, що правове регулювання лише за участі фізичних осіб як суб’єктів права є недостатнім. Так і виникли юридичні особи.
На мою думку, актуальність моєї теми курсової роботи виходить з того, що на сучасному етапі розвитку нашої держави юридична особа все частіше виступає самостійним суб’єктом цивільних правовідносин. Так, статтею другою Цивільного кодексу України зазначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. На мою думку, дуже важливим є розуміння як суті юридичної особи, так і її видів.
Актуальність теми полягає і в тому, що за умов, коли в Україні лише розвивається ринкова економіка, створюється чимало юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Крім того, майже в рівній кількості створюються юридичні особи всіх організаційно-правових форм. Більше того, бували випадки, коли засновники намагалися закріпити за юридичною особою організаційно-правову форму, не передбачену законодавством. Отож, можу сказати, що тематика юридичних осіб, включаючи тематику їх класифікації, є актуальною і важливою для вивчення взагалі.
Інститут юридичної особи є далеко не досконалим, і, без сумніву, є деякі питання, що мають бути вирішені. Тому не є дивним те, що законодавство, що стосується юридичних осіб постійно змінюється. Прикладом цьому може бути зміна до закону України “Про підприємництво в Україні", що встановлює те, що заснування суб’єкта підприємницької діяльності-юридичної особи не вважається підприємницької діяльністю, або визнання існування юридичної особи, що засновується однією фізичною особою. Всі ці зміни вносились не так давно, і я впевнений, що навіть найближчим часом Верховна Рада повернеться до юридичних осіб.
На мою думку, є певні недоліки і в класифікації юридичних осіб згідно до вітчизняного законодавства. Так, деякі українські цивілісти в своїх працях дають ширшу класифікацію, тим самим пропонуючи подолати правові огріхи. В своїй роботі я намагатимусь вказувати на ці недоліки і на можливі шляхи їх подолання.
Метою мого дослідження було розкриття проблематики класифікації юридичних осіб та краще зрозуміння цього питання особисто.
Додам, що є чимало критеріїв класифікації юридичних осіб, а осмислити класифікацію за деякими з них не надто легко. Краще розуміння цього і є другою причиною того, чому я обрав цю тему курсової роботи. Першою причиною, як я вже зазначав, є актуальність проблеми на сьогоднішній день.
У своїй роботі я намагатимусь розкрити класифікацію юридичних осіб і за Господарським кодексом, адже насправді господарське та цивільне право тісно пов’язані.
Створюючи свою роботу, я аналізував роботи багатьох вчених, порівнював їх та синтезував у своїй курсовій роботі. Також важливим джерелом дослідження були нормативно-правові акти, без яких навіть наукова доктрина є не зовсім доцільною для використання.
І. Поняття та сутність юридичної особи
На мою думку, для класифікації юридичних осіб, треба спочатку дати її поняття та охарактеризувати її за її основними ознаками.
Почну з визначення. Стаття 80 ЦК визначає юридичну особу як організацію, створену шляхом об’єднання осіб та/або майна, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести цивільні обов’язки , бути позивачем і відповідачем у суді. Вже з самого визначення ми бачимо, що юридична особа наділена досить широким колом прав і обов’язків, хоча, безперечно, визначення не може всебічно охопити поняття юридичної особи.[24-c.111-114]
Тому хотілося б охарактеризувати юридичну особу за її основними ознаками.
Виходячи з визначення, бачимо, що першою ознакою юридичної особи є наявність організаційної єдності. Вона полягає в тому, що дана організація як єдине ціле повинна мати чітку внутрішню структуру, мати органи управління і відповідні підрозділи для виконання своїх функцій. Організаційна єдність юридичної особи закріплюється статутом юридичної особи або іншими установчими документами. У статуті визначаються: назва організації, її місцезнаходження, предмет і мета діяльності, органи управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення і використання майна, умови припинення діяльності організації, порядок проведення реорганізаційних і ліквідаційних процедур. Законом або засновником можуть бути передбачені і й інші умови, які повинні бути в статуті конкретної організації (організаційно-правової форми). Про установчі документи, включаючи статут я розповім далі у своїй курсовій роботі.
Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність відокремленого майна, яке може бути використане з певною метою власником майна. А це, як правило участь у цивільному (економічному) обороті. .Якщо організаційна єдність необхідна для об'єднання більшості осіб в одне колективне утворення, то відокремлене майно створює матеріальну основу діяльності такого утворення. Майно може належати юридичній особі або на праві власності, або на праві господарського відання чи оперативного управління.
Наступними ознаками є право юридичної особи набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, також виступати позивачем і відповідачем у судових органах, тобто можливість виступати в цивільному обороті від свого імені є ознакою і одночасно тією метою, задля якої вона і створюється. Наявність організаційної єдності і відокремленого майна, на якому базується самостійна відповідальність, якраз і дозволяють ввести у цивільний оборот новий суб'єкт права.
Використання юридичною особою власної назви дозволяє відрізняти його від усіх інших організацій і тому є необхідною передумовою цивільної правосуб'єктності юридичної особи.
Зрозумілим є те, що лише за наявності всіх цих ознак юридичну особу можна визнати самостійним суб’єктом права. Але, незважаючи, на перший погляд, простоту визначення та зрозумілість ознак юридичної особи, завжди точилось і досі точиться чимало суперечок щодо її сутності.
Так, повертаючись до природи виникнення юридичної особи, можемо сказати, що в наш час розвитку ринкових відносин все більше підприємців створюють підприємства зі статусом юридичної особи. Таким чином слід погодитися із провідними вченими правниками, що на створення та існування юридичних осіб у першу чергу впливає розвиток цивільного обороту. Саме у відносинах економічного обороту виникає й існує організаційно-правова форма, яка має ознаки юридичної особи. Не можна погодитися із "теорією фікції" Савін'ї, що тільки людина є дійсним суб'єктом права, оскільки саме юридична особа виступає засобом оформлення у праві інтересів окремих фізичних осіб.
Не зовсім ясною та вірною здається мені думка основоположника органічної теорії О. Гірке, за якою юридична особа — це особливий тілесно-духовний організм, союзна особа.
Юридична особа не завжди повинна уособлювати певний колектив, Так, засновником приватного підприємства може бути одна людина, тому не зовсім поділяю я і "теорію колективу", запропоновану академіком А.В.Венедіктовим. Прийнятною є "теорія соціальної реальності" Д.М.Генкіна і І.Б.Черепахіна, яка стала відома з п'ятдесятих років. За даною теорією, юридична особа — це соціальна реальність; Слід погодитися із "теорією соціаль-них зв'язків" О.А.Красавчикова, "теорією організації" А.А.Пушкіна, які вважали, що юридична особа -це своєрідний прийом юридичної техніки, завдяки якому організація отримує можливість приймати участь у цивільному обороті.
Мабуть, істина, як завжди, знаходиться посередині двох крайнощів. Дійсно, в основі юридичної особи лежать не фіктивні, а дійсні, реальні потреби живих людей, які мають бажання займатися підприємницькою діяльністю, брати участь у цивільному обороті. Таким чином, створений суб'єкт права, суб'єкт економічного обороту матиме всі ознаки юридичної особи.[19,c.50-53]
ІІ. Поділ юридичних осіб залежно від порядку створення
Ст.81 Цивільного кодексу передбачає, що залежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та на юридичних осіб публічного права.
Важливе значення має правова природа акта, на підставі якого утворюється юридична особа. Так, юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів. Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчого акта тих осіб-засновників, які мають право в силу своїх правомочностей видавати такі акти. Крім порядку створення, поділ юридичних осіб на осіб приватного права й осіб публічного права залежить також від особи засновника, оскільки право видавати розпорядчі акти, на підставі яких засновуються юридичні особи публічного права, має держава в особі певних органів та органи місцевого самоврядування. Тому засновниками юридичних осіб публічного права можуть бути лише певні особи, наділені відповідними повноваженнями.
Цивільне право-це приватне право. Тому більше уваги я приділю юридичним особам приватного права. Та все ж, спочатку коротко розкажу про юридичних осіб публічного права.
А.Юридичні особи публічного права
Порядок створення, правовий статус юридичних осіб публічного права визначаються Конституцією України та законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Так, статтею 81 ЦК встановлюється вичерпний перелік суб’єктів, що можуть створити юридичну особу публічного права.
Діяльність цього виду юридичних осіб фінансується державою. Крім коштів, що виділяються з державного бюджету для функціонування державних установ, такі установи мають право отримувати доходи від різного роду господарських операцій, операцій з надання послуг, характер яких визначається змістом функцій конкретної установи. Такі доходи подібно бюджетним асигнуванням використовуються згідно з цільовим призначенням. Ці спеціальні доходи зберігаються на окремих рахунках.
Хотів би відмітити, що юридичні особи публічного права можна поділити на державні підприємства та установи.
Підприємство є однією із організаційно-правових форм юридичної особи, визначення якого дано лише в ЗУ”Про підприємства в Україні”. Так, підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково - дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Ст.2 цього закону визначаються види підприємств залежно від форми власності, і п.6 статті згадує державне підприємство, що засноване на
державній власності, в т.ч. казенне підприємство. Не слід застосовувати щодо державного підприємства термін «комерційне», який покликаний наголосити на тому, що підприємство, здійснюючи підприємницьку діяльність, має на меті отримання прибутку. Отримання прибутку є лише однією із цілей діяльності підприємства нарівні з іншими не менш важливими для державного підприємства суспільними цілями, тому не обов'язково виділяти саме ознаку комерційності.
Статтею 6 вище згаданого закону визначається, що юридичні особи публічного права можуть бути засновані державою в організаційно-правовій формі казенного підприємства. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства Реорганізація та ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Казенне підприємство — це, створена державою в розпорядчому порядку, на підставі рішення Кабінету Міністрів України, юридична особа публічного права, що здійснює свою діяльність за наявності особливих законодавчо визначених умов.
Міністерства, відомства, інші органи державної влади, вищі навчальні заклади, музеї, інші соціально-культурні організації, що створюються державою, здійснюють свою діяльність в організаційно-правовій формі державної установи. Цивільний кодекс України передбачає організаційно-правову форму установи для створення юридичних осіб приватного права. Особливості правового статусу окремих видів установ, у тому числі державних установ, встановлюються законом
Державною установою є юридична особа публічного права, яка створюється державою в розпорядчому порядку, фінансується з державного бюджету, використовує доходи відповідно до затвердженого кошторису та переважно здійснює діяльність, не пов'язану з виробництвом.
Державні установи наділяються спеціальною правоздатністю і мають право на вчинення лише тих дій і укладання таких правочинів, які безпосередньо пов'язані з діяльністю цих установ чи є необхідними для виконання ними покладених на них функцій.
Деякі вчені виділяють такий вид юридичних осіб публічного права, державні корпорації. Вітчизняним законодавством ще не передбачено такий вид юридичних осіб, але зарубіжній практиці таке відомо.
Класична публічна корпорація є унітарною, її майно формується шляхом передачі державою як власником певного майна, хоча можливі внески інших суб'єктів. Відносини між публічними корпораціями і державою в правовій літературі характеризуються як відносини опіки, нагляду та контролю . Пряме адміністративне підпорядкування публічної корпорації державним органам законодавством зазначених країн не передбачено. Проте існують інші важелі впливу на діяльність корпорації, зокрема контроль, часткове фінансування, участь представників держави в органах управління корпорацією.
Особливістю організаційно-правової форми публічної корпорації є те, що вона забезпечує поєднання в одній організації функцій управління з функціями господарювання, підприємницькими завданнями. Саме тому діяльність публічних корпорацій регламентується нормами . як публічного, так і приватного права. Разом із тим порядок створення та припинення публічних корпорацій, публічний характер цілей їх діяльності, наявність владних повноважень свідчать про необхідність віднесення цього виду організацій до юридичних осіб публічного права.
Деякі юристи, доводять наявність державних корпорацій в Україні. Так, Л.Винар називає такою НАК «Нафтогаз України». .[3,c.6-10]
Б.Юридичні особи приватного права
ЦК України регулює порядок створення, організаційні форми, правовий статус юридичних осіб лише приватного права(ст 81 ЦК).
Порядок створення юридичної особи приватного права визначається ст.87 ЦК. Так, для створення юридичної особи її учасники (засновники)
розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками)(зміст установчих документів визначається ЦК далі і залежить від організаційно-правової форми юридичної особи). Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
ЦК України поділяє юридичні особи приватного права на такі:
а)товариства(організації, створені шляхом об’єднання осіб, які мають право участі у ньому);
б)установи(організації, засновані однією або кількома особами(засновниками), що не мають права управління в ньому, шляхом об’єднання їхнього майна для досягнення цілей, визначених засновниками за рахунок цього майна);
в)юридичні особи, створені в інших формах, встановлених законом.
А що ж можна віднести до третього типу юридичних осіб приватного права? Звичайно ж, в законодавстві чітко не виписано, що мається на увазі під юридичними особами, створеними в інших формах, встановлених законом , але більшість вчених схильні вважати, що в даному випадку маються на увазі об'єднання підприємств (господарські організації, створені у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань) - асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, інші об'єднання та державні (комунальні) господарські об'єднання (відповідно до ст. 118, 119 Господарського кодексу) [16,c.125-130]
Щодо подальшої класифікації юридичних осіб приватного права, то про неї я опосередковано говоритиму далі.
ІІІ. Поділ юридичних осіб залежно від способу створення
Залежно від способу створення виділяють юридичні особи, що створюються в нормативно-явочному порядку та такі, що створюються в розпорядчому порядку. Класифікація юридичних осіб за цим критерієм пов’язане з класифікацією за попереднім. Тому я і розмістив їх поруч.
Цей зв’язок полягає в тому, що для юридичних осіб публічного права притаманний розпорядчий порядок, в той час як для юридичних осіб приватного права-нормативно- явочний.
Під нормативно-явочним способом створення мається на увазі те, що юридична особа утворюється на загальних умовах, встановлених законом та за умови проявлення власником ініціативи щодо її утворення. Держава в такому випадку визнає юридичну особу суб’єктом права, видаючи свідоцтво про державну реєстрацію.
Розпорядчий спосіб полягає у тому, що рішення про створення юридичної особи приймається одним або кількома власниками майна, чи уповноваженими на це органами, які затверджують її статут і звертаються до державного реєстратора. В роботі вже згадувались державні органи, які можуть своїм розпорядженням створити юридичну особу. Тому я не буду зупинятися на цьому ще раз. Лише додам, що юридична особа може бути створена і внаслідок сумісного рішення двох або більше органів державної влади. Розпорядчий акт про створення юридичної особи-це адміністративний акт, але фактично він нічим не відрізняється від рішень фізичних осіб про створення юридичної особи.[24,c.120-125]
І
V
. Поділ юридичних осіб залежно від організаційно-правової форми
Законодавство України визначає для юридичних осіб, що діють у цивільному обороті організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи тощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осіб вирішується у різних нормативних актах. Як вже зазначалось, відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак товарів та послуг. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може йому надати дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.
ЗУ ”Про підприємства в Україні” визначається, що в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади та вже згадуване державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Господарський кодекс, в свою чергу, залежно від форм власності поділяє підприємства на:
1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи юридичної особи;
2) підприємства колективної власності, до яких належать виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Господарські товариства Господарський кодекс України з причин, що важко пояснити, прямо не включає ані до приватних підприємств, ані до підприємств колективної власності, а виділяє правовий матеріал щодо них в окрему главу. Однак з урахуванням того факту, що норми Закону України “Про власність” відносять господарські товариства до колективної форми власності, їх (товариства), можливо, слід розміщувати в рубриці “підприємства колективної власності” в підрубриці –“інші підприємства, передбачені законом”. Далі Господарський кодекс виділяє:
3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності;
4) державне підприємство, що діє, відповідно, на основі державної власності; 5) підприємство, засноване на мішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Хоча в системі юридичних осіб, що закріплена в ЦК, немає згадки про приватні підприємства та підприємства колективної власності, але ст 83 ЦК, як наголошувалося, поряд із товариствами та установами передбачає можливість існування і юридичних осіб, створених в інших формах, встановлених законом. Під цією рубрикою, можливо, і слід розглядати вказані підприємства.
На жаль, Господарський кодекс з незрозумілих причин реанімує ті підприємства, що існували раніше, але не можуть бути створені за чинним законодавством України. Це підприємства, засновані на мішаній формі власності та орендне підприємство. Також важко погодитись з виділенням в окремий вид підприємств іноземних та підприємств з іноземною інвестицією, бо вони створюються в формі приватного підприємства або господарського товариства.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими(незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства визнаються середніми
Можуть діяти і інші види підприємств, передбачені законом.
Перехід до ринкової економіки зумовив появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності, які правомірно можна віднести до групи юридичних осіб приватного права. До них, у першу чергу, можна віднести господарські товариства. На даний час з певною часткою умовності господарські товариства можна поділити на юридичні особи, створені шляхом "об'єднання капіталів "та юридичні особи, створені шляхом "об'єднання осіб". До першої групи відносяться такі товариства, при створенні яких передбачається об'єднання майна засновників та учасників і необов'язково особистої участі, це акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю. До другої — належать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньою участю. До них відносяться повні та командитні товариства.[2, c.3-5]
А.Акціонерні товариства
юридичний особа товариство відповідальність
Об'єднання капіталів базується, в першу чергу, на майнових зв'язках учасників, у результаті чого об'єднання осіб поширені серед малого і середнього бізнесу, а в сфері великого бізнесу переважною формою є об'єднання капіталів. Основною формою функціонування сучасного великого бізнесу служить акціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Основою для створення і діяльності акціонерних товариств складають акції — цінні папери, які дають їх власникам право голосу при вирішенні питань діяльності товариства і право отримання частини прибутку від його діяльності. Акція є об'єктом права приватної власності, є товаром, її можна купувати, продавати, відчужувати в іншій формі. Акціонерні товариства мають важливі властивості, порівняно з іншими видами господарських товариств, що робить їх привабливими для великого капіталу. Одна з цих властивостей — відповідальність акціонерів за боргами товариства лише в межах суми їх акцій. Обмеження ризику акціонера і свобода відчуження акцій дозволяє маневрувати капіталом, вкладати його в різні акціонерні товариства. Важливою властивістю акціонерного товариства є безстроковість його існування, що зумовлює стабільність бізнесу. Централізований характер управління акціонерним товариством також дозволяє великому капіталу встановлювати свій контроль за його діяльністю. Успішній діяльності акціонерних товариств значною мірою допомагає і право отримувати довгострокові кредити. Відмічу, що Господарський кодекс ще поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті. Різниця між ними випливає вже з назви. Виходячи з положень п.2 і п.3 Господарського кодексу, можна сказати, що акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.[9, c.44-47]
На відміну від відкритого акціонерного товариства, акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.[5]
Насамкінець додам, що законодавство, що стосується акціонерних товариств є далеко не досконалим, і це, без сумніву підтверджує постанова Президії Верховного Суду України “Щодо вирішення спорів, які виникають у сфері регулювання діяльності акціонерних товариств”, де зазначено; Розглядаючи значну кількість цих спорів, господарські суди в основному вирішують їх правильно.
Водночас, внаслідок нечіткості окремих положень законодавства, суди допускають помилки у застосуванні правових норм. Непоодинокими є випадки неоднозначного застосування закону Вищим господарським судом України при перегляді судових рішень господарських судів у касаційному порядку.”
Б.Товариства з обмеженою відповідальністю
Наряду з акціонерними товариствами широкого розповсюдження набули і товариства з обмеженою відповідальністю. ЦК кодекс вказує, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Даний вид товариств застосовується переважно в сфері середнього та малого бізнесу. Товариство з обмеженою відповідальністю має спільні риси з акціонерними товариствами. Основне, що їх об'єднує — це звільнення учасників від майнової відповідальності перед кредиторами за межами їх вкладів у капіталі товариства. І ті, і інші діють на підставі статуту. І в тих, і інших головним органом є збори учасників товариства чи збори акціонерів. Докорінна відмінність полягає в тому, що капітал товариства з обмеженою відповідальністю ділиться на частки учасників, які можуть їх передати третім особам лише за згодою інших членів товариства. Окрім того, на відміну від акціонерних товариств, товариства з обмеженою відповідальністю звільнені від публічної звітності про стан своєї виробничої, фінансової і комерційної діяльності. Слід відмітити, що форма акціонерного товариства застосовується не тільки в національних, а й міжнаціональних рамках, в першу чергу в межах Європейської економічної співдружності.[20, c.10]
Менш популярними видами господарських товариств, що визначаються ЦК є повне товариство, командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, виробничий кооператив. Зараз я коротко їх охарактеризую їх за основними ознаками.
В.Повне товариство
Так, за ст. 119 ЦК, повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.
Засновницький договір повного товариства має містити відомості про зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників; розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.
Г.Командитне товариство
Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками. Цікавим є те, що ст.135 забороняє учаснику повного товариства бути учасником командитного і повному учаснику командитного бути учасником повного. В принципі, це зрозуміло з логічної точки зору.
Д.Товариство з додатковою відповідальністю
Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.
Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.
Без сумніву, причина того, що повні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та командитні товаристване є надто поширеними в Україні, є невигідність в питаннях відповідальності в порівнянні з товариством з обмеженою відповідальністю та акціонерним товариством.
Е.Виробничий кооператив
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Відмічу, що виробничий кооператив не має права випускати акції. Статут виробничого кооперативу має містити, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.
Різні організаційно-правові форми юридичних осіб можна ще довго розглядати та порівнювати, але я зупинюся хоча б тому, що є окрема тема курсової роботи “Організаційно-правові форми юридичних осіб”..
Закриваючи цю тему, лише додам, що в Україні за останній час розвиток малого бізнесу набув небувалої висоти. Він зумовлений тим, що, з одного боку, великі підприємства скорочують число працюючих, а, з іншого боку, в багатьох сферах виробництва малому бізнесу легше вижити, ніж великому, та й багато робіт меншими господарськими суб'єктами виконуються краще, ніж великими. На сьогодні в Україні існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млн підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тис. фермерських господарств.
Всього у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн чоловік, або 9 відсотків працездатного населення України. Водночас мале підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим7.
За такої ситуації закономірним є інтерес до організаційно-правових форм юридичних осіб і до самого феномена юридичної особи.[18, c.10]
V
. Поділ юридичних осіб залежно від кількості учасників
Залежно від кількості учасників юридичні особи фактично можна поділити на юридичні особи з двома і більше учасниками та юридичні особи одним учасником. Звичайно більшість юридичних осіб відносяться до перших. А як же бути з тими, складі яких є лише один учасник?
Відмічу, що на сьогоднішній день однією із основних правових функцій юридичної особи є функція обмеження підприємницького ризику розміром капіталу, що вкладений в юридичну особу. Саме цією функцією юридичної особи зумовлена поява юридичних осіб з одним учасником. Оскільки юридична особа створюється одним учасником, то немає потреби в об'єднанні осіб, а також в об'єднанні їх капіталів. Засновник у даному випадку самостійно формує капітал. У такому випадку в компанії однієї особи залишалася функція обмеження підприємницького ризику. Особливий інтерес викликає новела Цивільного кодексу (далі - ЦК) України щодо можливості створення юридичної особи однією особою.
У статті 83 ЦК України зазначається, що товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Статтею 114 ЦК передбачається, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. ЦК УРСР та Закон України “Про господарські товариства”, визначаючи учасників, вживає слово “учасник” у множині, тобто учасників повинно було 6 бути не менше двох. Однак, враховуючи вимогу про наявність ревізійної комісії, деякі автори вважали, що кількість учасників повинна бути три і більше. Введення ЦК України юридичної особи з одним учасником із вказівкою, що кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може бути обмежена законом, поклало край дискусії про те, чи може товариство мати одного учасника і яка взагалі кількість учасників у товаристві. [23]
До товариств, що можуть створюватись однією особою відносяться акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.
Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї. Про це я буду розповідати у своїй роботі далі. Але акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (це зазначено у ст.153 ЦК).
Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути засновано однією особою. При цьому, як і при створенні акціонерного товариства однією особою, передбачається обмеження, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Це закріплено в ч.2 ст.141 ЦК. Можливість створення товариства з додатковою відповідальністю однією особою закріплена в ст. 114 ЦК.
Наявність юридичної особи з одним учасником не потребує системи узгодження інтересів учасників, а отже і зборів учасників, не має потреби у створенні контрольних органів; воля одного учасника є волею юридичної особи. Саме тому на практиці при створенні юридичної особи одним учасником немає потреби проводити збори учасників, оформляти протокол зборів; учасник просто затверджує статут. Проте така юридична особа може перетворитися на юридичну особу з декількома учасниками і тоді повинні запрацювати всі передбачені законом механізми.
В якому сенсі існує така ознака юридичної особи як організаційна єдність в разі існування юридичної особи з одним учасником? У сучасних умовах, коли чинне законодавство визнає власником майна організацію (статті 2, 318, 325 ЦК України), немає ніяких підстав для того, щоб пов'язувати ознаку організаційної єдності з кількістю людей (наявність чи відсутність трудового колективу, множинність учасників). Організаційна єдність наявна, коли єдиний засновник юридичної особи влаштовує систему юридичної особи, визначає ЇЇ структуру, формує зв'язок між ними і закріплює його в статуті. Звичайно, він діє по-іншому, ніж діяли б троє учасників, однак юридичні можливості побудови внутрішніх зв'язків у них однакові. Включення ще одного учасника зумовить перебудову організаційної структури, але не її появу, оскільки вона вже була до того, а з наявністю двох чи більше учасників вона набуде нового вигляду і нових характеристик.
На практиці може бути так, що юридична особа, маючи єдиного учасника, його випадково втратить (смерть). Як бути в такому випадку, чи припиняється юридична особа, яка не має жодного учасника? Це запитання є малодослідженим у правовій науці і викликає чимало дискусій.
Визнання компанії однієї особи здійснюється одним із трьох способів: прямим, побічним, фактичним. У першому випадку законодавець дозволяє одній особі заснувати компанію - самостійного суб'єкта права. На даний час у США закони дозволяють створювати компанії однієї особи в кожному штаті. У Франції закон дозволяє одній фізичній чи юридичній особі створювати товариство з обмеженою відповідальністю, як “одноосібне підприємство з обмеженою відповідальністю”.
У деяких країнах набула поширення побічна форма визнання компанії однієї особи. Створення компанії однією особою заборонено, але якщо в результаті якихось подій у компанії залишається одна особа, то вона автоматично не припиняє свою діяльність. Досить часто такою подією є об'єднання всіх акцій чи часток в одних руках. [10, c.12]
Окрім того, якщо в компанії, де 99 % голосів належить одній особі, а ще 1 % десятьом, то чи слід сумніватися, що це компанія однієї особи. Можна оспорювати чи погоджуватися з такою позицією, але ще в римському праві були думки про те, що союз може складатися з однієї особи. Така думка існувала і в середні віки, коли була потреба обґрунтувати правосуб'єктність церкви, в якій деякий час міг бути лише один єпископ.
Підсумовуючи все сказане про юридичні особи з одним учасником, можна зробити такі висновки:
- введення ЦК України можливості створення юридичної особи одним учасником відповідає вимогам часу, враховує світовий досвід. “Компанія однієї особи” давно відома праву та науці інших держав; українська цивільна наука робить лише перші кроки в дослідженні цього поняття, і наразі це питання активно досліджується українськими вченими, особливо в періодичних виданнях.
- компанія однієї особи володіє всіма ознаками юридичної особи, її існування підтверджує функцію юридичної особи щодо обмеження підприємницького ризику розміром вкладеного майна.
- поняття юридичної особи не пов'язано з кількісним субстратом, що входить до її складу; першочергове значення має наявність необхідних ознак для її створення та реєстрації.
Викладені факти є дискусійними і передбачають необхідність подальшого дослідження особливостей правового статусу юридичної особи з одним учасником, проте дозволяють із упевненістю стверджувати, що такий специфічний суб'єкт права є юридичною особою з певними особливостями правового статусу.[1, c.3-6]
V
І
.
Поділ юридичних осіб залежно від мети діяльності
Внаслідок класифікації юридичних осіб за метою їх діяльності вони поділяються на підприємницькі і непідприємницькі. В основному поділ на підприємницькі і непідприємницькі юридичні особи пов’язують з товариствами. А що таке товариство взагалі?
Визначення товариства стало новим для України, адже до цього існувала лише така організаційно-правова форма юридичної особи, як господарське товариство. Відповідно до закону України "Про господарські товариства" господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. На відміну від цього визначення, за новим законодавством установа ніяк не може бути господарським товариством. За ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Поняття господарського товариства поглинається поняттям підприємницького товариства.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи).
Непідприємницькими товариствами є споживчі кооперативи, об'єднання громадян, тощо. Дуже цікавою мені здалася така норма, як п.14 листа Вищого господарського суду “Зауваження до Господарського кодексу”. [14]
Зокрема, там вказано, що коло непідприємницьких юридичних осіб, визначене Господарським кодексом, не є повним. Цей лист, крім вище згаданих видів юридичних осіб, до списку непідприємницьких юридичних осіб також включає військові частини, благочинні організації та непідприємницькі організації в сфері культури.
Логічним є те, що непідприємницька юридична особа є юридична особа, яка не має на меті, одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Я хотів би трохи детальніше зупинитися на правовому статусі непідприємницької та підприємницької юридичної особи, а також на питанні про їх відповідальність, адже це є однією з ознак, яка їх розрізняє.
Специфіка цивільно-правового статусу непідприємницьких юридичних осіб вирішальною мірою зумовлена тим, що вони створюються з метою досягнення цілей, більшість з яких, як правило, перебуває поза межами цивільно-правового регулювання.
Непідприємницькі юридичні особи майже всіх організаційно-правових форм визначаються відсутністю юридично значущих чинників, які б зумовлювали беззаперечну необхідність запровадження субсидіарної відповідальності їх учасників або засновників за зобов'язаннями вказаних організацій. Єдиним винятком з цього правила залишаються не передбачені ЦК України 2003 р. фінансовані власником установи, за якими майно закріплене на праві оперативного управління. Виходячи з належності права власності на вказане майно засновникам цих установ та враховуючи суто майновий характер цивільно-правової відповідальності, на їх засновників (передусім як власників відповідного майна) покладається необмежена додаткова відповідальність за зобов'язаннями створених ними організацій - невласників.
Відсутність у чинному ЦК згадки про можливість створення такого роду організацій спричинює істотні видові відмінності у правовому становищі приватних і публічних непідприємницьких юридичних осіб як суб'єктів цивільної відповідальності. Адже непідприємницьких юридичних осіб публічного права характеризує покладання на їх засновників (державу або відповідні територіальні громади) субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями вказаних юридичних осіб. Крім того, необхідність запровадження додаткової відповідальності засновників пояснюється у даному випадку також і необхідністю дотримання публічного інтересу, який полягає у гарантуванні умов для безперешкодного здійснення владних та інших особливо суспільно значущих функцій, покладених на юридичні особи публічного права. Тут режим додаткової відповідальності покликаний унеможливити звернення стягнення на майно, що забезпечує виконання завдань публічного характеру, віднесених до компетенції організації-боржника.
На відміну від підприємницьких організацій, закон, як правило, не обумовлює існування непідприємницьких юридичних осіб створенням і підтриманням ними у визначеному розмірі майнових фондів (статутного капіталу), призначених певною мірою гарантувати інтереси кредиторів. На переважну більшість цих юридичних осіб не поширюється і дія законодавства про неплатоспроможність (процедури банкрутства наразі можуть бути застосовані лише до споживчих товариств і фондів). Очевидно законодавець зважає при цьому на характер основної діяльності непідприємницьких юридичних осіб, обмеження їх правоздатності в частині здійснення підприємницької діяльності та розподілу можливих прибутків між їх учасниками, засновниками.
Зовні такий підхід не позбавлений логіки з погляду узгодженості різних елементів правового статусу непідприємницьких організацій. Мовляв, якщо закон не обумовлює існування непідприємницької юридичної особи формуванням нею певного обсягу майнових активів, то й імовірні труднощі з виконанням майнових зобов'язань такої юридичної особи начебто не мають ставати на заваді провадженню її основній діяльності, що виходить за межі приватноправового регулювання. Втім, прийняття такого роду трактування означає практичне усунення юридичних перепон для можливих зловживань з боку недобросовісних боржників.
Крім того, без жодних майнових гарантій виконання вимог кредиторів та за відсутності можливості остаточно вирішити у процедурах банкрутства питання якщо не про погашення, то принаймні про юридичну долю боргу, виникає ситуація перманентної правової невизначеності щодо перспектив реального задоволення майнових вимог кредиторів непідприємницьких юридичних осіб. Тож з метою захисту їх прав та інтересів доцільно визначити певний мінімальний обсяг ліквідних майнових активів, обов'язковий для підтримання протягом усього періоду існування кожної непідприємницької організації тієї чи іншої організаційно-правової форми. Вартість цих активів має бути адекватною тому “середньо – зваженому” ризику порушення чужих прав, що притаманний діяльності непідприємницької організації відповідної організаційно-правової форми.
На відміну від непідприємницьких організацій, які мають слугувати досягненню переважно гуманітарних, немайнових цілей, учасників підприємницьких товариств до участі в них спонукають майнові інтереси. Будучи втіленими у суб'єктивних майнових правах, ці інтереси відіграють визначальну роль й у побудові системи «внутрішніх» відносин, що складаються у рамках організаційної єдності підприємницького товариства. Тому для підприємницьких товариств, як правило, характерна жорсткий розподіл між обсягом майнових внесків учасників і належними їм майновими правами, з однієї сторони, та реальними можливостями учасників брати участь у формуванні внутрішньої волі цієї юридичної особи, впливати на її діяльність і рішення, що приймаються її органами — з іншої.
Зазначене викликає необхідність установлення певного співвідношення між власною відповідальністю підприємницьких товариств та додатковою відповідальністю за їх зобов'язаннями з боку їх учасників. Одним із прикладів цього є норми про субсидіарну відповідальність у межах невнесеної частини вкладу до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та неоплаченої частини акцій учасника акціонерного товариства (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК). Очевидно, застосування аналогічного механізму допустиме й щодо учасників тих непідприємницьких товариств, які здійснюють систематичну господарську діяльність (споживчі кооперативи). Тільки якщо стосовно вищевказаних підприємницьких товариств виразна залежність обсягу майнових і управлінських прав їх учасників зумовлює належність існування наведеного правила, то щодо тих непідприємницьких організацій, учасники котрих також мають виразний майновий інтерес, не забезпечений, проте, аналогічним механізмом визначення обсягу організаційно-управлінських повноважень, можливість запровадження субсидіарної відповідальності у межах невнесеної частини обов'язкового майнового внеску хоча і може розглядатися, але не як необхідність, а лиш як питання можливості й доцільності (ч. 2 ст. 27 Закону “Про кооперацію”).
Принципова допустимість проведення такого роду паралелей спирається на можливість одержання членом споживчого кооперативу майнової вигоди від діяльності кооперативу.
Правило про певну форму субсидіарної відповідальності учасників непідприємницьких юридичних осіб залежно від різних обставин, що підлягають урахуванню, можна викласти або у імперативній, або у диспозитивній нормі. Імперативний характер указаного припису доцільно поширити винятково на той обсяг можливого стягнення на майно учасника, що дорівнює розміру несплаченої ним частини обов'язкового внеску до майнових фондів юридичної особи. При цьому слід враховувати, що у такого роду випадках йдеться не про субсидіарну відповідальність учасника у її власному розумінні, а про особливий правовий механізм примусового виконання в натурі майнового обов'язку учасника саме перед відповідною юридичною особою-основним боржником.
Специфіка означеного механізму відповідальності визначається тим, що він є не засобом захисту прав указаної юридичної особи, а заходом, спрямованим на захист прав та інтересів її кредиторів. З огляду на вказане учасник юридичної особи постає своєрідним поручителем за неї перед третіми особами — у розмірі, що визначається обсягом невиконаного майнового обов'язку щодо здійснення внесків до майна юридичної особи, в якій він бере участь.
Розкриваючи нюанси відповідальності та особливості підприємницьких та непідприємницьких юридичних осіб, я намагався показати, що різниця між ними полягає не тільки в меті їх діяльності, а й у виді відповідальності. Хоча, в принципі, різниця в цьому плані є штучно створена законодавцем, виходячи саме з мети їх діяльності.[19, c50-53]
V
І
I
.
Поділ юридичних осіб залежно від виду установчих документів
ЦК залежно від виду установчих документів поділяє юридичні особи на:
- юридичні особи, установчим документом яких є статут;
- юридичні особи, установчим документом яких є засновницький договір;
-юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;
-юридичні особи, установчим документом яких є одноособова заява (меморандум).
Загалом ЦК регулює те, які установчі документи відносяться до різних організаційно-правових форм юридичних осіб.
Статут — обов'язкова умова визнання організації юридичною особою. Водночас, як вже можна було здогадатись, у ряді випадків закон передбачає й інші установчі документи, які також можуть визначати характер організації даної юридичної особи. Таким документом може бути установчий договір. Важливість установчих документів полягає в тому, що всі, хто приймає участь у діяльності організації — засновники, керівники, працівники, повинні знати, що собою представляє відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як ним буде управляти тощо. Це також важливо і для тих, хто вступає чи наміряється вступити в правові стосунки з даною організацією.
Так, установчими документами для всіх видів товариств є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками. ЦК чітко визначає, що установчим документом для товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, благодійних та релігійних організацій, є статут, а для повного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю- засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним учасником, то засновницьким договором є одноособова заява, що містить ті ж відомості, що і засновницький договір. До речі, якщо з командитного товариства вибувають всі учасники крім одного, то засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, що підписується єдиним учасником товариства.
Установчий акт є установчим документом для установ. Установчий акт може бути як індивідуальним, так і спільним в залежності від кількості осіб, що її створюють. Стаття 83 ЦК визначає, що установчий акт може міститися навіть у заповіті.
Установчий акт може бути скасований засновником відповідної установи до її створення. [2,c.3-5]
VI
І
I
.
Класифікація юридичних осіб за організаційними ознаками
За організаційними ознаками юридичні особи поділяються на прості і складні.
Простими юридичними особами вважаються ті, що утворилися на власності фізичних осіб, власності фізичних і юридичних осіб, власності держави, коли власник майна відокремлює його частку для створення юридичної особи.
Складними юридичними особами є ті, що виникають при об’єднанні декількох юридичних осіб(об’єднання споживчої кооперації, об’єднання об’єднань фізичних осіб).
Господарський кодекс визначає, що об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Крім того, стаття 119 Господарського кодексу визнає об’єднання громадян юридичною особою.
Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання, що відрізняються за тим, за чиєю ініціативою вони створені.
Врешті, керуючись все тим же Господарським кодексом, додам, що господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Кодексом також визначаються органи управління господарських об’єднань, майнові відносини підприємств в складі об’єднання, правовий статус учасника та ін. Але детально зупинятись я на цьому не буду. Загалом же ж тема об’єднань юридичних осіб є цікавою, але можливо, вона надто добре розкрита законодавцем...
IX
. Поділ юридичних осіб залежно від економічної залежності
Залежно від наявності економічної залежності юридичні особи поділяються на головну і залежну юридичну особу.
Як я вже згадував, Україна знаходиться в умовах швидкого економічного розвитку, в межах якого роль юридичної особи значно зростає. В таких умовах з’являється більша їх кількість, з’являються навіть їх мережі. В таких випадках і виникає субординація, економічна залежність одних юридичних осіб від інших.
Відносини підпорядкування юридичних осіб регулюються цивільним законодавством України. Прикладом є норма ч.1 ст.118 ЦК, фактично визначає те, які юридичні особи є головними, а які – залежними:
“Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства”.
Слід відмітити, що помилковою є думка щодо того, що відносини підпорядкування можуть виникати лише на підставі договору.
В Україні, як і в багатьох інших країнах регулюється правове становище економічно самостійних юридичних осіб, що отримали назву афілійованих.
Господарський кодекс окреслює поняття дочірнього підприємства, яке здається мені близьким до поняття залежного підприємства в цивільному праві. А саме, відповідно до Господарського кодексу підприємство визнається дочірнім у випадках існування залежності від іншого підприємства. Випадки такої залежності встановлюються ст. 126 цього кодексу, у якій визначено, що група суб'єктів господарювання-юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні, є асоційованими підприємствами. Наприклад, асоційованими підприємствами можна вважати господарське товариство, яке виступило співзасновником іншого господарського товариства і володіє певною часткою у його статутному фонді.
Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством. Наприклад, така залежність виникає у разі володіння одним господарським товариством часткою у статутному фонді іншого господарського товариства, яка становить 25 відсотків акцій. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді іншого (дочірнього) підприємства (наприклад, у випадку володіння контрольним пакетом акцій). Контрольним пакетом акцій, як правило, визнається 51 відсоток акцій у статутному фонді. Як бачимо, поняття дочірнього підприємства згідно з Господарським кодексом є близьким за своїм значенням до визначення залежного господарського товариства, яке містить Цивільний кодекс.[16,c.125-130]
X
.
Поділ юридичних осіб за правовим режимом
За правовим режимом юридичні особи поділяються на юридичних осіб- власників майна та юридичних осіб-невласників майна.
Юридичні особи-власники майна-це фактично всі приватні юридичні особи.
Що ж до невласників майна, то до них відносяться комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства. Коротше кажучи, невласники майна-це юридичні особи публічного права. Вони не є суб’ктами права власності, а отже не стають власниками майна, яке передається їм засновниками. Очевидним є те, що інститут юридичної особи публічного права - невласника майна пов’язана з тим, що комунальна власність є не просто матеріальною цінністю, а матеріальною цінністю, що має слугувати інтересам супільства і використовуватись для задоволення потреб і суспільства, і держави.
Все ж, є деяка суперечність норм ЦК, що стосується вище зазначеного. Так, ст.329 ЦК визначає, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом. Ця норма здається мені дещо суперечливою, зважаючи не тільки на те, що цивільне право-приватне право, а й на те, що вона суперечить ст.81 ЦК. В ст.81 вказано:
“Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.”
Чому ж ст.321 є однією з норм-регуляторів правового статусу юридичної особи публічного права?[24-c.118]
ВИСНОВОК
Я сподіваюсь, я ґрунтовно розкрив тему своєї курсової роботи. Не буду приховувати, тема видалася мені досить складною. Але я сподіваюсь, я допустив небагато помилок.
Як я вже казав, на мою думку, є недоліки класифікації юридичних осіб, і я хотів би на них наголосити.
Я хотів би ще раз наголосити на потребі детальнішої регуляції діяльності акціонерних товариств хоча б тому, що це чи не найбільш поширений вид господарських товариств. Можливо, слід прийняти окремий закон, що регулював би питання діяльності саме акціонерних товариств...
Можливо, я не правий, але мені здається, що в ЦК деталізована лише частина видів юридичних осіб, в той час як деякі їх види залишились взагалі без уваги. Прикладом є непідприємницькі та підприємницькі юридичні особи. В кодексі лише надане розмежування підприємницьких в непідприємницьких юридичних осіб без розкриття їх характерних особливостей.
В цивільному кодексі немає поняття приватного підприємства, незважаючи на те, що, на мою думку більшість підприємств є такими за своєю суттю. Фактично, приватні підприємства змушені зареєструватись у формі господарського товариства чи виробничого кооперативу, що є не зовсім доцільним з огляду саме на суть поняття ”приватне підприємство”.
Нагадаю про суперечності норм Цивільного кодексу, про які я розповідав з приводу невідповідності відносин, що регулюються ЦК предмету цивільно-правового регулювання.
Хотів би відмітити, що вже нечинні нормативно-правові акти я використовував лише з метою того, щоб навести приклад того, як регулювались цивільно-правові відносини раніше і які зміни відбулися.
Більше того, я майже завжди використовував ці порівняння для того, щоб показати позитив змін.
Список використаної літератури
1. Блащук Т. Особливості правового статусу юридичної особи з одним учасником//Підприємництво,господарство і право -2005-№12-с.3-6 ;
2. Блащук Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб в сучасному цивільному праві//Підприємництво,господарство і право -2005-№8-с.3-5 ;
3. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою//Підприємництво,господарство і право-2005-№8-с.6-10;
4. Вішик О. Правове станови ще дочірніх підприємств // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 1.-С. 3-7.
5. Господарський кодекс України//ВВР,2003,№18,№19-20,№21-22,ст.144;
6. Закон України”Про власність” //ВВР,1991,№20,ст.249;
7. Закон України”Про кооперацію” //ВВР,2004,№5,ст.35;
8. Закон України”Про підприємництво” //ВВР,2003,№18,№19-20,№21- 22,ст.144;
9. Зуб И. К проблеме видов юридических лиц//Предпринимательство, хозяйство и право-2000-№10-с.44-47;
10.Кипов В. Количество участников: 2 + 0 = 3!// Юридическая практика. - 2003. - № 2 (264). - С. 12.
11.Конституція України//ВВР,1996,№30,ст.141;
12.Кочергина С. Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов//Підприємництво,господарство і право-2003-№1-с.36- 40;
13.Кочергина С. Организационно-правовые формы коммерческих юридических лиц:исторические аспекты //Підприємництво,господарство і право-2002-№9-с.36-40;
14.Лист Вищого господарського суду”Зауваження до Господарського кодексу”// “Урядовий кур’єр”,09.09.2001,№01-2.2/279
15. .Лист Вищого господарського суду “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”//” Урядовий кур’єр”,31.05.2002, №012.2/279;
16.Медведєва Л.,Гончарова Н. Зміни в законодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб//Право України-№4-с.125-130;
17.Поліщук О.Ю. Новий підхід до класифікації юридичних осіб за новим цивільним кодексом//Економіка,фінанси,право-2003-№11-с.18-19;
18.Постанова президії Верховного Суду України”Щодо вирішення спорів, що виникають у сфері регулювання діяльності акціонерних товариств” від 03.03.2004. №15,”Судова практика№3-
19.Примак В. Питання розвитку приватного права//Юридична Україна-2005-№3-с.50-53;
20.Селіванова І. Про співіснування систем юридичних осіб в аспекті нових Цивільного та Господарського кодексів//Юридична Україна-2004-№10-с.10;
21.Труфанова Л.М. Юридичні особи в сучасному українському цивільному праві:теорія і практика//Держава і право-№13-К.,2001-с.219-224;
22.Цивільний кодекс України//ВВР,2003,№40-44,ст.356;
23.Цивільний кодекс Української РСР//втратив чинність на підставі Кодексу №435-IV від 16.01.2003, ВВР,2003,№40-44;
24.Цивільне право України:Підручник:У 2т./за заг. редакцією В.І.Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.- К.: Юрінком Інтер, 2004.-т.1-480с.
Размещено на Allbest.ru
